автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Социально-политическое и культурно-образовательное развитие польской национальной меньшины Украины в 20-30-е гг. XX века.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социально-политическое и культурно-образовательное развитие польской национальной меньшины Украины в 20-30-е гг. XX века."

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

БАЛУБА Ігор Анатолійович

ПОЛЬСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МЕНШИНА УКРАЇНИ В 20-30-ті рр. XX ст.

Спеціальність 07.00.01. - Історія України

АВТО РЕФ ЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 1997

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Київському державному лінгвістичному університеті

Науковий керівник Офіційні опоненти

Провідна організація

- професор, доктор історичних наук Курило В.М.

- доктор історичних наук, професор Кучер В.І.

- кандидат історичних наук, доцент Єременко Т.І.

- Державний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Захист відбудеться “1997 року о “ /О—'” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.0101.38 по захисту дисертації в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252001, м.Київ, вул. Володимирська, 60, аудиторія £44 .

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58/2).

Автореферат розісланий 1997 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних

наук, доцент [

V.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦІ

Актуальність теми дослідження. Історичний досвід показує, що плеск національної самосвідомості, самовиразу, передує розпаду держави иперського типу, супроводжує його, і досягти певного рівня розвитку, має сі підстави завиршитись утворенням нових національних державних утво-ень. Така ситуація склалася наприкінці другого десятиліття XX століття з озпадом Російської імперії, схожі процеси мали місце наприкінці 80-90-х р. з розпадом СРСР.

В процесі становлення нових національних державних утворень доить актуальним є питання національних меншин - їх правового стану, ісця в розбудові державності, суспільно-політичних процесах країни. Від ого вирішення залежить, чи стануть представники інших етнічних груп зідомими й активними громадянами держави, чи будуть сприймати її як атьківщину, віддавати свої сили для її та свого процвітання. З іншого боу, стабільність політичного життя країни в певній мірі залежить також від ;ржавної політики стосовно національних меншин. Саме тут, як на наш згляд, першорядну роль відіграє оптимальне поєднання інтересів різних ■нічних груп з інтересами державного будівництва.

Сьогодні польська національна меншина - одна з найчисельніших в країні. За даними Всесоюзного перепису населення 1989р., на її території ;шкало 219 179 поляків.1 Аналіз стану цієї етнічної групи вказує на ряд тативних моментів в її розвитку. За даними статистики з 1959р. по '80р., чисельність поляків в Україні зменшилася на 40%, а їх питома га у етнічному складі населення скоротилася вдвічі (з 0,87% в 1959р. до 43% в 1989р.). Вивчення динаміки мовних процесів засвідчує, що поля-

- єдина національна меншина, в якій відбуваються процеси української ультурації та асиміляції. Як правило, це пов’язано зі зміною етнічної мосвідомості. Чинники ситуації, що склалася в розвитку їх як етномов-

Национальньш состав населення СССР: по данньїм Всесоюзной переписи населення 1989г.-М.,1991.-С.12.

них, так і етнічних процесів загалом, на наш погляд, слід шукати в особливостях історичного розвитку цієї етнічної групи. Конкретизуючи це, можна додати, що попередній розвиток польської національної меншини, її сучасний стан є наслідками національної політики радянської влади, основи якої були закладені в 20-30-ті рр.

Актуальність теми дослідження зумовлюється вкрай жагучою необхідністю в контексті нового осмислення як раз вивчити взаємовідносини державні національних меншин, ії вплив на національно-культурне будівництво в 20-30-ті рр. XX століття. Діалектично-критичний аналіз національної політики правлячої партії і держави, механізм її реалізації та реальних наслідків представляє значний науковий і практичний інтерес.

Вивчення як позитивного, так і негативного досвіду національних відносин, пізнання глибинних змін, що проходили в середовищі національних меншин, на сучасному етапі становлення української державності вимагає глибокого підходу до формування засад, впровадження в життя державної політики по відношенню до різних етнічних груп, допоможе уникнути помилок в цій діяльності, сформувати власну доктрину з цього питання, виходячи з пріоритетів демократичного суспільства.

Важливість дослідження проблем, пов’язаних з історією національних відносин, визначається також необхідністю грунтовного, об’єктивного ви-чення минулого з метою більш глибокого і всебічного усвідомлення закономірностей тих процесів, що проходили при здійсненні політики стосовно національних меншин в 20-30-ті рр., які відклали свій відбиток на сьогоденні, стали його причиною. Тісні зв’язки протягом багатьох століть, спільна історія та доля з корінним населенням та ряд інших особливостей викликають науковий інтерес до минулого польської національної меншини. Історія її розвитку періоду 20-30-х рр. не дістала ще повного висвітлення в науковій літературі, особливо це стосується соціально-політичного аспекту проблеми.

Актуальніст теми зумовлена, зрештою, потребою простежити також оцінки процесів міжнаціональних відносин та національно-культурного

іудівництва не тільки вітчизняних, але й зарубіжних істориків та юлітологів. Дані обставини в сукупності й стали визначальними у виборі ■еми дослідження.

труктур щодо польської меншини, її вплив на соціально-політичний та ультурно-освітній процеси цієї етнічної групи, результати та наслідки пе-етпорень в сфері суспільно-політичного життя поляків.

толіття. Це один із суперечливих періодів в історії розвитку України - як а своїми процесами та подіями, так і за їх наслідками. З одного боку, це робудження надій та оптимізму щодо вільного розвитку в усіх сферах ^спільного життя, покликаних першими пореволюційними деклараціями ільшовиків, підтверджених впровадженням політики коренізації, з іншого оку - період руйнування національних традицій, культури, відвертого ге-оциду під прикриттям лозунгів тієї ж політики коренізації. Інтереси ільшовицької партії, що базувалися на хиткій концепції нового >ціалістичного суспільства, видавалися за національні інтереси, а осягнення мети - побудови основ цього суспільства - призвело до >агічних наслідків, які ставлять під сумнів відповідність змісту самої еї соціалістичного суспільства тим спотвореним формам, що їм надали

Географічні рамки дослідження охоплюють територію УСРР означено хронологічного періоду - території компактного проживання польсь-

яївської, Вінницької, Могилівської округ, в межах яких, за переписом на-

є польська національна менши-

га України.

виступає політика партійних та радянських

дисертації охоплюють період 20-30-х рр. XX

20-30ті рр.

іго населення: Волинську, Подільську, Київську губернії. Після впровад-їння поділу на округи (1922р.) - це території колишніх Волинської,

Іепетівської, Бердичівської, Проскурівської, Коростенської, Кам’янецької,

лення 1926р., проживало близько 80% поляків,

Стан наукової розробки тами. В процесі дослідження даної проблеми була опрацьована як вітчизняна, так і доступна зарубіжна література. її аналіз показує, що висвітлення проблеми національних меншин було розпочато ще в досліджуваний період, але панування у вітчизняній історичній науці радянського періоду заідеологізованих догматичних схем привело до повного ігнорування вивчення внутрішніх процесів у розвитку національних відносин. Тим більш проблематичним був розгляд їх у середовищі польської національної меншини. Однак, певна робота по дослідженню теми була проведена.

Вітчизняну історіографію з обраної проблеми можна умовно поділити на декілька етапів. Перший - 20-ті - початок 30-х рр. З середини 30-х рр. цей процес був перерваний. Національні меншини як об’єкт дослідження історичної думки зникають з поля зору. Другий - 40-80-ті рр. На межі 80-90-х рр. сформувався новий етап дослідження проблеми, який відрізняється від попередніх як постановкою підходів, так і її об’ктивним розглядом.

У 20 -ті рр. спостерігається повна відсутність праць професійних істориків. Питаннями, пов’язаними з висвітленням національно-культурного будівництва і політикою компартії щодо його вирішення, займалися держвані і партійні діячі та публіцисти: А.І. Буценко, М. Василенко,

А.Б. Глинський, М.Н. Демченко, В.П. Затонський, С.В. Косіор, П.П. Постишев, М.М. Попов, М.О. Скрипник, О. Щусь та інші. Національні проблеми в їх працях розглядалися крізь призму політичних завдань диктатури пролетаріату і тому набули значного викривлення. Вони носили описово-інформативний характер. Увага здебільшого приділялася питанням радянського будівництва: створенню національних

адміністративно-територіальних одиниць (сільських рад та районів), участі польського населення в різного роду громадських об’єднаннях, розвиткові культурно-освітніх установ тощо. Висвітлювалась динаміка їх кількісного зростання як показник успішної радянської національної політики.

Науковий інтерес становлять документальні видання.1 їх упорядники икористовували фактичний матеріал, а також дані статистики для ідтвердження вірності вибраного напрямку в національній політиці. Тому

о оцінки проведеної роботи в галузі національно-культурного будівництва висвітлення його в цих виданнях ми підходимо критично.

Впродовж 40-80-х рр. виходить велика кількість наукових праць, рисвячених здійсненню національної політики.2 В них розглядалися різні зпекти цієї проблеми: утворення СРСР, здійснення національної політики, ультурного будівництва в Україні та в окремих її регіонах, роль ко-уністичної партії в її процесах тощо. Загалом, роботи цього періоду ма->ть спрямування на звеличення ролі РКП/б/ - КПРС в вирішенні аціонального питання. Класовий підхід, інтернаціоналістичні традиції не ззволили дослідникам з інших позицій вивчити національні проблеми, [«національні відносини, не дали змоги розширити діапазон досліджень зоблематики національних меншин.

Національна політика радянської влади: Збірка.-Х.-1923; Короткий огляд діяльності робітничо-селянського Уряду України за 1924-25рр.-Х.-1926; Стан і завдання культурного будівництва на Україні.-X.-1927; Первое Все-украинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 8-11 января 1927 года. Стенографический отчет и поставновления.-Х.-1927; Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине. К 10-й годовщине Октябрьской революции.-X.-1927; Збірник постанов, інструкцій та матеріалів в справі українізації,-Артемівське.-1928; Второе Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 27-30 ноября 1930 года.-Х.-1930; Національна політика ВКП/б/ в цифрах.-М.-1930; та інші.

Генкина Э.Б. Образование Союза Советских Социалистических Республик. -М.-1943; Образование ССР. Сборник документов.-М.-Л.-1949; Суярко Л.О. Утворення Союзу РСР - велика перемога ленінської національної політики.-К.-1954; Куліченко М.І. Комуністична партія України в боротьбі за утворення СРСР.-К.-1962; Лихолат А.В. Здійснення ленінської національної політики на Україні 1917-1920.-К.-1970; Шевчук Г.Н. культурне будівництво на Україні у 1921-1925 році.-К.-1963; Бабій Б.М. Союз РСР і роль України в його утворенні.-К.-1972; История национально-государственного строительства в СССР. В 2-х Т.-М.-1972; Коммунистическая партия - вдохновитель и организатор объединительного движения украинского народа за образование СССР. Сб-к док. и материалов.-К.-1972; Чир-ко В.А. Комуністична партія - організатор Союзу РСР.-К.-1972; та інші.

З другої половини 80-х рр. тенденції до суспільно-політичних змін в радянському суспільстві покликали необхідність розробки великої комплексної теми, пов’язаної з проблемою “Національне й інтернаціональне в історичному розвитку українського народу.”1 Ініціатором цього виступив ЦК Компартії України. Проте, визначивши напрям історичних досліджень, він зберіг за собою цензуру. До значної частини архівних матеріалів

дослідники не мали доступу. Тому і в цей час в наукових працях ще не

• *2

вдалося позбавитися застарілих стереотипів та ідоелопчних догм.

Якісно новий етап в дослідженні проблеми національних меншин розпочинається з початку 90-х рр. Розпад тоталітарної системи, Радянського Союзу, утворення й розбудова нових незалежних держав, з одного боку, з іншого - ціла низка конфліктів, що в своїй основі мали національне підгрунтя, призвели до необхідності з нових позицій, використовуючи нові критерії оцінки, знову звернутися до витоків радянської національної політики. Розсекречення окремих матеріалів архіву Служби безпеки України, Державного архіву громадських об’єднань та їх обласних філіалів не тільки сприяли підвищенню інтересу до даної проблеми, а й надали можливість по-новому висвітлити події тих часів, усунути як методологічні, так і гносеологічні принципи, ідеологічну зашореність, нетерпимість

Кондуфор Ю.Ю. Завдання дальшого розвитку історичних досліджень в УРСР у світлі рішень XXVII з’їзду КПРС//Український історичний жур-нал.-1988.-№4.-С.9.

Здійснення національної політики КПРС на Україні: Критика немарксист-ських концепцій.-К.-1989; Чирко Б.В. Робота парторганізацій з національними меншинами на Україні (1923-1930)//Укр.істор.журн.-1988.-№6; Панібудьласка В.Ф. Національна проблема: Уроки минулого і сучасність.-К.-1989; Белоусов Л.В., Чирко Б.В., Пишко С.Н. Некоторые аспекты деятельности КП/б/У по осуществлению культурно-национального строительства на Украине (1923-1930)//Научные труды по истории КПСС.-1989.-Вып.160; Діброва С.С. Будуючи сім’ю народів: Про практа ку розв’язання національного питання на Україні в 20-30-ті роки//Під пра пором леніігізму.-1989.-№11; Косїв М. Борги перед народом: (3 історі національного питання в УРСР)//Жовтень.-1989.-№6; Харченко П Сталінська держава і перебудова: (Полемічні нотатки з питань нац. буд ва)//Соц. культура.-1989.-№9; та інші.

г

НІГІЛІЗМ в оцінці історичних подій.

Велике значення для переосмислення суспільно-політичного розвитку '''країни і національної політики більшовиків у радянську добу мають праці Зіласа І.Г., Даниленка В.М., Діброви С.С., Касьянова Т.В., Кульчиць-;ого С.В., Панчука М.І., Шаповала Ю.І. Нові підходи авторів дозволили іиявити особливості національно-культурного розвитку в умовах тоталітарної системи, відзначити прорахунки в цій справі, показати процеси ідродження національних і духовних традицій національних меншин, вза-алі, і польської, зокрема.

Окрім робіт, присвячених національному питанню взагалі, з’явилася елика кількість праць, присвячених національним меншинам, в тому числі і ольській.1 Базуючись на нових критеріях оцінки, використовуючи невідомі

о недавнього часу засекречені архівні документи, їх автори - історики, етологи, політологи, соціологи - висвітлюють політику радянської влади що-

0 національних меншин в Україні, дійсне положення різних етнічних груп,

1 розвиток в умовах тоталітарного режиму, процеси культурно-освітнього удівництва, залучення населення до державного управління, репресивну олітику тощо.

Чирко Б.В. Національні меншини на Україні в 20-30-ті роки//Укр. істор. журн.-1990.-№1; Його ж. “Шкідництво різних націй...” Національні меншини на Україні у 20-30-ті роки. За документами ЦДАГО//Архіви Ук-раїни.-1992.-№1; Войналович О. Організація шкільної мережі для національних меншин в Україні: 20-30-ті рокк.-К.-Полтава.-1992; Євтух

В.Б. Чирко Б.В. Німиі в Україні (1920-1990 роки).-К.-1994; Кондратський А.А. Стронський Г.И. Польський національний район в історії і сучасності/ /Україна: короткі нариси з історії.-К.-1992; Кондратський А.А. Терор і переслідування щодо поляків на Україні в умовах радянської влади// Україна: короткі нариси з історії.-К.-1992; Єременко Т.І. Польське національне питання на Україні в 20-30-ті роки//Міжнародні зв’язки України. Пошуки та знахідки.-1993.-Випуск 3; Гусєв В.І. Калакура О.Я. Національні меншини в контексті соборності України (1917-1921)//Проблеми соборності України в XX столітті.-К.-1994; Калакура

О.Я. Політика радянізації українських поляків в 20-30-ті роки//Українська нація і етнічні меншини: переспективи інтеграції в громадське суспільство та майбутнє Східної Європи.-К.-1994; та інші.

Потребують окремого аналізу публікації зарубіжних авторів, що стали доступними з початком демократизації суспільства. Книги Ю. Бойко,

І. Бакало, Р. Конквеста, Ф. Силницького та інших, написані із залученням багатого фактичного матеріалу, ввели в науковий обіг надзвичайно цінні, раніше невідомі документи, в яких розглядається формування концепції партії більшовиків з національного питання, її зміни під впливом зовнішньо- та внутрішньополітичних факторів, мета, яка переслідувалася правлячою партією в національному будівництві, та інше.1 У дослідженнях польського вченого Я. Купчака та білоруського історика М. Іванова2 дається періодизація національної політики щодо польської національної меншини, розглядається її соціально-економічний та культурно-освітній розвиток, особлива увага приділяється становищу римокатолицької церкви як основного об’єднуючого фактора суспільного та духовного життя поляків, репресивній політиці влади до них, висвітлюється багато інших проблем цієї етнічної групи в межах колишніх СРСР та УРСР.

Окремі питання досліджуваної нами проблеми стали об’єктом дисертаційних робіт. У дисертаціях Орлянського B.C., Дізанової А.В., Мельник Н.І., Ставицької Н.П., Архипова В.І. та інших розглядається національна політика радянської влади в Україні, суспільно-політичний розвиток національних меншин, становлення та розвиток культурно-освітніх закладів, діяльність наукових установ по вивченню історичної та культурної спадщини національних меншин, наводиться фактичний матеріал щодо

1 Бойко Ю. Російські історичні традиції в большевицьких розв'язках національного питання.-Париж.-1964; Майстренко И. Национальная политика КПСС в ее историческом развитии.-Мюнхен.-1978; Бакало I. Національна політика Леніна.-Мюнхен.-1974; Силницкий Ф. Национальная политика КПСС в период с 1917 по 1922г.-Мюнхен.-1981; Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор.-К.-1993; та інші

2 Mikolaj Iwanow Poiaci \v zwiazku radzieckim w latach 1921-1939.-Wroclaw, 1990; Janusz M. Kupzcak Polacy па Ukraine w latah 19211939.- Wroclaw, 1994.

зльського населення України.1 На особливу уваїу заслуговує дисертаційне з слідження Калакури О.Я.2 Виконане як комплексне дослідження на рівні

іждисциплінарних зв’язків історії та етнології, воно охоплює широкий іектр проблем, пов’язаних з польською національною меншиною в період

Таким чином, питання польської національної меншини дістало пев-зго висвітлення в історичній літературі. В згаданих дослідженнях кри-:рієм в оцінці становища цієї етнічної групи є зміна в культурному, клітинному, соціальному, економічному її становищі. Тому роботи мають зоблемно-описовий характер. На наш погляд, є потреба висвітлення >ціально-політичного аспекту проблеми розвитку польської меншини в жтексті загальнодержавної національної політики в Україні. Ці обставини зумовили звернення автора до даної теми. Визначили мету, завдання і іукову новизну дисертаційної роботи.

ііор вважає за основну мету проаналізувати й узагальнити наявний і іерше виявлений матеріал та зробити відповідні висновки здійснення іціональної політики правлячої партії по відношенню до польського насе-

Мета конкретизується завданнями, які ставить перед собою автор:

Архіпов В.І. Еволюція державної політики щодо національних меншин в Україні. -Автореф. дис.. канд. політ, наук.-К.-1994; Дизанова А.В. Развитие национальных культур в Украине в 20-е гг. (на материалах южного региона).-Автореф. дис... канд. ист. наук.-Одесса.-1992; Мельник Н.І. Національно-культурний розвиток болгарської меншини України в 20-30-ті pp. XX ст.-Автореф. дис... канд. іст. наук.-К.-1996; Орлянский B.C. Национальные меньшинства Юга Украины в 20-е гг. Социально-политические аспекты проблемы.-Автореф. дис...канд. истор. наук.-К.-1992; Ставицька Н.П. Діяльність Всеукраїнської Академії Наук з дослідження історії та культури національних меншин в Україні в 20-30-ті pp..-Автореф. дис... канд. іст. наук.-К.-1994; та інші.

Калакура О.Я. Українська полонія в 1917-1939 роках.-Автореф. дис... канд. іст. наук.-К.-1995.

1917 по 1939рр.

:ння України в 20-30-ті pp. XX століття.

- висвітлити основні напрями в національному будівництві радянської влади, його специфіку щодо польської національної меншини в цьому процесі;

- розглянути державотворчі процеси серед польської людності України відповідно зі змінами внутрішньої політики радянської влади та під впливом міжнародних чинників;

- розкрити зміст та мету перетворень в культурно-освітній сфері польського населення, простежити його залежність від пануючої ідеології;

- показати, за яких умов, під впливом яких чинників, з якою метою здійснювалася карально-репресивна політка по відношенню до польського виселення, розкрити її методи та форми;

- дати аналіз конфлікту, що виник внаслідок зіткнення, з одного боку, національних інтересів польської меншини, з іншого -ідеологічних догм та політичних інтересів комуністичної партії.

ють загальні науково-дослідницькі принципи: об’єктивність, історизм, пріоритет фактів, конкретної істини, загальнолюдських цінностей, що визнаються представниками різних наукових шкіл та напрямків.

При аналізі джерел, подій і явищ автор використав історико-статистичний, економіко-демографічний, порівняльно-історичний методи дослідження, які дозволили здійснити об’єктивний, систематичний показ здійснення національної політики держави та її деформації в період становлення тоталітарного режиму.

Джерельну, базу дослідження склали документи і матеріали 32 фондів 6 державних архівів, фондосховищ бібліотек України, значна кількість яких маловідома кому або вперше увійшла в науковий обіг.

В центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВОУ) опрацьовані документи із фондів Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад (фонд 1), Центральної комісії у справах національних меншин при ВУЦВК УРСР (фонд 413), Народного

дисертаційного дослідження склада-

омісаріату внутрішніх справ УРСР (фонд 5), Народного комісаріату світи УРСР (фонд 166), які містять цінну інформацію стосовно діяльності иконавчих структур радянських органів влади серед національних меншин усіх сферах суспільного життя.

В Центральному державному архіві громадських об’єднань вивчені атеріали із фондів ЦК Компартії України (фонд 1), ЦК ЛКСМУ (фонд ). Документи Політбюро, оргбюро, секретаріату ЦК, пленумів і конфе-енцій, губкомів, обкомів, окружкомів та райкомів компартії розкривають роцес здійснення національної політики на місцях, боротьбу керівних груктур із зростанням національної самосвідомості під приводом боротьби так званим польським націоналізмом і шпигуноманією.

Важливою базою дослідження стали документи Державного архіву Житомирської області (ДАЖО), зокрема, Житомирського (Волинського) сружного комітету КП/б/У (ф.п-85), Бердичівського окружного змітету КП/б/У (ф.п-88), Житомирської окружної інспектури народної '.віти (ф.р-266), Мархлевського районного виконавчого комітету Ради збітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф.р-1024), Марх-;вського районного комітету КП/б/У (ф.п-42). Матеріали цього архіву імість багатого фактичного матеріалу стосовно роботи адміністрації поль-ікого району, дають змогу на його прикладі прослідкувати суперечливу мітику радянської влади в національно-культурному будівництві серед >ляків.

Багатий архівний матеріал по досліджуваній проблемі зберігається в ержавному архіві Хмельницької області (ДАХО). Нами опрацьовано жди Кам’янець-Подільського (ф.п-3), Шепетівського (ф.п-458), Про-урівського (ф.п-301) окружних комітетів КП/б/У, бюро національних ;ншин Кам’янецького окружного виконавчого комітету (ф.р-653), Ше-тівського (ф.р-2652), Кам’янецького статистичного бюро (ф.р-856), \авутського (ф.р-762), Вільковецького (ф.р-334), Смотрицького (ф.р-’0) районних виконавчих комітетів та інші. Матеріали цього архіву про-вають світло на становище і розвиток поляків, одного з найбільших

регіонів їх скупчення, дають уявлення про регіональні відмінності в політиці радянської влади стосовно польської національної меншини.

В дисертаційному дослідженні ширко використані матеріали державного архіву Київської області (ДАКО). В його фондах - київського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів (ф.р-111), Київського окружного виконавчого комітету (ф.р-112) - зберігається матеріал, що характеризує економічний, культурно-освітній розвиток польського населення Київщини, а також польського району, який в 1932 році увійшов до складу Київської області.

В державному архіві міста Кєва (ДАМК) опрацьовано фонд Київського польського педагогічного інституту Народного комісаріату

О

освіти УСРР (ф.р-920). Його матеріали дають змогу прослідкувати не

тільки основні напрями кільтурно-освітньої політики радянської влади в ЗО-

ті рр„ а й висвітлити дійсний стан культурно-освітньої серед польської

меншини в той час, становище навчальних закладів цієї етнічної групи, реи *« »» — «*» » *

зультати революційних перетворень в її культурній сфері.

Різноманітну інформацію почерпнуто з центральної та місцевої преси, в тому числі, і польськомовної:' “Известия”, “Правда”, “8іегр", “ТгуЬипа Касігіеска”, “Коїекіулті Pogranicza’\

Окрему групу джерел складають різного роду статистичні матеріали, збірники постанов та узаконень, збірники документів. В них міститься цінна інформація адміністративного, господарського, соціального характеру, яка характеризує внутрішню політику в країні.

напрямку дослідження, тобто:

- у роботі зроблена спроба дати дослідження польської національної меншини з точки зору її суспільно-політичного розвитку, у взаємозв’язку з внутрішньо-політичними кампаніями радянської влади;

полягає безпосередньо у виборі теми та

- відмічається прагнення автора проаналізувати форми та методи залучення поляків до суспільно-політичного життя, висвітлити наслідки цієї діяльності;

- на підставі конкретного історичного матеріалу показана ідеологічна спрямованість культурно-освітніх процесів серед поляків, її руйнівний вплив на процес національного розвитку цієї етнічної групи;

- проаналізовано зміни у національній політиці держави в умовах сформованого тоталітарного режиму як реакцію на процеси подальшого самоусвідомлення та національного самовиразу польської національної меншини;

- введено в науковий обіг ряд нових документальних матеріалів, виявлених у центральних і обласних державних архівах, які характеризують національну політику держави.

- політика радянської влади стосовно польської національної меншини базувалася на основних принципах догматичної ідеологіїї більшовицької партії, класовій боротьбі та інтернаціоналізму, що визначало основну її тенденцію - прагнення перешкодити процесу національного самовиразу польського населення;

- заходи радянської влади по відношенню до польського населення здійснювалися в загальному напрямку - руслі внутрішньополітичних перетворень - і спрямовані були на “радянізацію” поляків;

- здійснення радянізації польського населення впродовж 20-30-х рр. мало ряд напрямків: культурно-освітній, соціально-економічний, державного будівництва і супроводжувалося руйнуванням та нищенням традиційних для польської меншини форм ведення господарства, поселень, організації громадського життя.

Практичне значення роботи полягає в тому, що узагальнений автором зізнобічний матеріал з проблеми національно-культурного розвитку польсь-

кої національної меншини в 20-30-ті рр. XX ст. може бути використаний викладачами і студентами для спростування так званих “успіхів" в національній політиці радянської держави. Крім того, цілісне вивчення проблеми розвитку національних меншин напротязі вказаного періоду дають можливість більш повно і об’єктивно прогнозувати майбутні економічні і соціальні процеси розвитку національної держави.

Апробація дисертації пройшла на кафедрі історії України Київського державного лінгвістичного університету. Основні положення та висновки дослідження відображені в публікаціях автора.

II. СТРУКТУРА І ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається із вступу, чотирьох розділів, заключения, списку використаних джерел та літератури.

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні та географічні рамки, показаний стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Радянська національна політика та місце питання про польську національну меншину в ній” - розглядається формування поглядів партії більшовиків на національне питання як на політичну проблему, специфіка ставлення до польської національної меншини, причини, що викликали необхідність створення державних та партіних органів управління в справах національних меншин, проблеми, пов’язані з становленням та організацією їх діяльності.

Дослідження поглядів партії більшовиків з національного питання, відображених в рішеннях з’їздів та конференцій, чисельних виступах, промовах та публікаціях її лідерів свідчать, що в своєму баченні національної проблеми більшовики обмежувалися класовими інтересами, які в значній

мірі деформували її суть, спричинили спрощене її тлумачення, відклали негативний відбиток на практичних заходах. Сама національна політика базувалася на класово-інтернаціоналістських догмах комуністичної ідеології, підпорядковувалася інтересам класової боротьби та поширенню рево-

•« » о « Р Т Т • . . О

люшиних ідей в країнах свропи. Національне питання в політичнш доктрині більшовиків розглядалося через призму оптимальних форм майбутнього державного устрою, а його актуалізація спричинялася ідеологічними та геополітичними амбіціями, проблемою утримання та зміцнення радянської влади в національних окраїнах. Керівництво комуністичної партії недооцінювало роль “національного” в політичному житті суспільства, прагнуло усунути “націю” як явище самобутнє і специфічне від участі в суспільних процесах країни. Ставлення правлячої партії та державних органів до польської меншини протягом 20-30-х рр. залежало від зовнішніх та внутрішніх політичних факторів і визначалося в різні хронологічні відтінки цього періоду різними чинниками. На початку 20-х рр. поляки викликали інтерес у партії більшовиків виключно з точки зору втілення в життя ідеї світової соціалістичної революції. Спроба насадження радянської влади на території Польщі під час радянсько-польської війни, створення з цією метою Тимчасового Революційного Комітету, який в разі успіху мав виконувати функції уряду, використання емігрантів та репатріатів як носіїв та розповсюджувачів революційної ідеї на території Польщі повністю підтверджують цей зисновок.

Результати та наслідки політики коренізації (щодо польської національної меншини - полонізації) використовувались радянською владою

з пропагандистських цілях, і в більшості своїй не відповідали дійсному становищу вказаної меншини.

Період з 1921 по 1924 рр. характеризується як організаційний етап в здійсненні національної політики радянської влади в Україні. Спостерігався ллявий процес становлення центральних органів управління в справах національних меншин: Польського бюро при ЦК КП/б/У, Відділу в :правах національних меншин при НКВС УСРР, Ради національних мен-

шин при НКО УСРР. Виконуючи, в основному, функції нагляду та контролю, вказані структури не мали розмежування сфер діяльності, чітко визначених завдань, методів та форм роботи. На практиці відбилися всі негативні явища цього організаційного періоду, тому наслідки діяльності означених вище структур біли неефективними. Найбільшою вадою створеної системи органів управління в справах нацменшин стало невідповідне положення її підрозділів в централізованій державній системі поставленим перед ними завданням.

Проголошена коренізація започаткувала наступний етап як в національній політиці вцілому, так і в формуванні державних структур в справах національних меншин. Створення при ВУЦВК Центральної комісії в справах національних меншин (ЦКНМ) викликало необхідність формування стержневої вертикалі по лінії виконавчих структур, яка несла основне навантаження в роботі серед некорінного населення України.

Аналіз чисельних архівних матеріалів свідчить, що діяльність польських бюро та уповноважених при окружних та районних виконавчих комітетах не виходила за межі загальнорадянської роботи і не переслідувала задоволення власне національних потреб польського населення, а забезпечувала інтереси правлячої партії в його середовищі.

Згортання політики коренізації знайшло свій прояв також і в руйнуванні налагодженої структури органів управління в справах національних меншин внаслідок адміністративно-територіальних реформ 1930 р. (ліквідіція округ) та 1932 р. (створення областей), які сприяли занепаду роботи серед національних меншин. Постанова ВУЦВК “Про організацію відділів та встановлення посад інструкторів в роботі серед національних меншин” (26.07.1934) остаточно закріпила існуюче становище.

Отже, прагнення до повного контролю життя національних меншин з боку комуністичної партії спричинило появу при різних державних структурах органів, які проводили державну політику серед вказаних груп населення. їх вживлення в радянський та партійний апарат визначало перевагу

ідеологічних чинників в роботі, залежність від спрямування внутрішньої політики.

:ького населення України” - висвітлюється комплекс проблем, пов’язаних з утворенням польських національних адміністративно-територіальних одиниць, ефективністю їх діяльності, як з точки зору виконання поставлених іентральним керівництвом завдань, так і з точки зору задоволення нтересів польського населення. Особлива увага звертається на проведення іеревиборчих кампаній як на показник суспільно-політичної активності тольського селянства.

Утворення польських національних сільських рад та району має су-іеречливу оцінку. З одного боку, значна частина польського населення ібачала в них можливість виразу своїх національних прагнень, забезпеченій своїх національних інтересів. З іншого - керівництво ЦК КП/б/У юзглядало їх виключно як політичний захід - засіб, що полегшував ра-іянізацію поляків. Недивлячись на чисельне їх зростання з 15 в 1924р. до [70 в 1932р. вони охоплювали незначний відсоток селян-поляків. Таке ста-ювище визначали особливості польського населення України: розпоро-пеність та часткова асиміляція.

Розглядаючи проблему так званих українців-католиків, а також про-ілему польського населення в змішаних за національним складом населених іунктах, автор приходить до висновку, що радянська влада побоювалася гостійно зростаючого процесу національного самовизначення польського селянства, а тому всіляко намагалася зашкодити йому, не допустити утворен-и національних органів влади в селах з цими групами населення. Серед шшх причин, які прешкоджали утворенню польських національних рад, втор відмічає найпоширеніші: організаційно-фінансову, кадрове забезпе-ення, складність визначення точної кількості польського населення.

Проведення дослідження показало, що формальний підхід до ство-ення національних адміністративно-територіальних одиниць з боку вище тоячих органів влади часто приводив до негативних наслідків, особливо в

“Суспільно-політичні перетворення серед ПОЛЬ-

змішаних за національним складом населених пунктах: насильницької українізації або полонізації населення, провокування міжнаціональних конфліктів. Аналіз ефективності діяльності польських адміністративно-територіальних одиниць свідчить, що, хоча їх створення в значній мірі сприяло радянізапії польського селянства, однак результати цього процесу не відповідали очікуваним.

Польське селянство виявило повну байдужість до створюваних владою громадських і політичних організацій, які не відповідали його потребам та інтересам, йшли в розріз з національними традиціями.

Як критерій оцінки політики радянської влади щодо польського населення автор розглядає перевиборчі кампанії до рад Саме під час їх проведення розгорталася справжня боротьба між національними інтересами польського селянства, з одного боку, класовими інтересами правлячої партії - з іншого. Проведене дослідження показало, що високий відсоток участі поляків в цих кампаніях не свідчить про успіх радянізації польського населення, як це подавалося в чисельниз звітах окружних та районних виконавчих комітетів, а навпаки, засвідчує зростання почуття національної самосвідомості, бажання використати виборні органи влади в національних інтерсах. На це вказують: вищий відсоток участі польського населенння в БііборОХ СатС В Н«ЦІОІІ£ЛЬІІІЇ.Х рЗДЗ^Х (65-70% в 1926р.) в порівнянні з змішаними (50-55%); висока політична активність духовенства, членів релігійних общин, заможного селянства при підтримці з боку незаможної частини польського села, а також висока виборча активність жіноцтва, яке, вцілому, відзначалося консервативністю. Зростання активності польського населення на виборах, особливо в кінці 20-х на початку 30-х рр. пояснюється спробою протидіяти насильницікій колективізації через використання легальних можливостей - виборних органів влади.

Дослідження суспільно-політичного життя польської меншини в Україні засвідчує його нероздільність з національними традиціями та католицькою церквою, що знайшло свій прояв в широкому розповсюдженні

. . V . <( . я м . п •

релігшних гуртків, ружанців та терцшр , які виконували до того ж,

сультурно-освітні, господарські, політичні функції, виступали центром, нуртовуючи навколо себе громадськість, виражаючи його політичні настрої. Зеликий авторитет цих організацій серед польського населення, їх опозиція )фіційним органам влади, орієнтація в своїй діяльності на задоволення, в іершу чергу, національних запитів селян-поляків обумовили подальшу їх ;олю. В 1929р. Польбгоро при відділі агітації та пропаганди ЦК ВКП/б/ ірийняло рішення про їх ліквідацію.

Отже, заходи радянської влади в суспільно-політичній сфері, спрямо-іані на радянізацію польської національної меншини, не знайшли підтримки

і її середовищі. Процес національно-державного будівництва супроводжуйся руйнуванням традиційно-національних форм громадської самоор-анізацїї поляків.

[янізації польської національної меншини” - розглядається комплекс за-одів, впроваджуваних радянською владою, спрямованих на зміну умов китті, традиційних форм діяльності, ведення господарства польського се-янства.

Більшість польських господарств в регіонах традиційного проживання ;ієї національної менишини розміщувались на бідних, малопридатних для едення сільського господарства землях, характерною їх особливістю було іалоземелля, погане забезпечення реманентом. В сукупності ці фактори ви-начали наявність великої кількості бідняцьких господарств, частка яких тановила близько 50% від їх загальної кількості. З точки зору ільшовиків, цей фактор мав сприяти переходу польського селянства до ко-ективних форм ведення господарства.

Однак, переважання відрубної та хутірської форм землекористування орієнтовували польське селянство на розвиток одноосібних господарств, }о прешкоджало не тільки поширенню різних форм кооперації та колгосп-ого руху вцілому, а й сприяло поширенню ідеології дрібного власника, ому, по відношенню до польського селянства було застосовано ряд за-одів економіного характеру, які мали полегшити усуспільнекння особистих

- “Соціально-економічний розвиток як засіб ра-

земельних наділів, перехід до колективних форм господарювання. Найбільшого значення серед них набули політика землевпорядкування та переселення поляків на колонізаційні фонди УСРР та СРСР.

До 1928/29р. ці заходи носили добровільний характер, і, на думку центрального керівництва, мали сприяти покращенню економічного стану польських господарств.

Однак, курс на суцільну колективізацію, активна протидія польського селянства цьому процесові та низькі його показники надали вищевказаним заходам репресивно-карального забарвлення: землевпорядкування переросло в насильницьку ліквідацію хутірської та відрубної форм землекористування, а переселенська політика - в насильницьке виселення, департацію польського селянства. Наслідком цих заходів в сукупності з втратами польської меншини під час голодомору 32-33рр., було зменешння кількості населення цієї національності, за порівнянням даних переписів 1926 та 1939 років на 118 125 чол.

Таким чином, заходи радянської влади в реформуванні господарського життя польського селянства не відповідали його потребам. Цілеспрямоване нищення традиційних форм землекористування (хутірської та відрубної), традиційної системи поселень (хуторів), виселення поляків з традиціиних місць проживання, вказують на тс, що всі ці заходи спрямовувалися на придушення національних тенденцій, денаціоналізацію польської спільноти - їі радянізацію.

В четвертому розділі - “Культурно-освітні процеси, їх напрямок, зміст, наслідки” - досліджуються заходи радянської влади в культурно-освітній сфері, їх зміст, форми та завдання стосовно польської меншини на Україні.

Виходячи з комплексного задуму радянізації, діяльність в сфері культури мала формувати в суспільній свідомості польського населення певні стереотипи, які б робили поведінку населення прогнозованою. Сама галузь культури розглядалася як ідеологічна надбудова створюваного режиму як засіб зміцнення нового ладу.

Саме тому, першочергова увага з боку радянських органів влади була зосереджена на політосвітній роботі серед польського населення: поширені лережі хат-читалень, клубів, сільбудів, бібліотек, підготовці фахівців в цій 'алузі, активу. За своїм змістом та спрямуванням вона не відрізнялася від юлітосвітньої роботи, яка проводилася в масштабах всієї країни. Головним ї завданням було формування активу, який би організовував підтримку радянській владі, здійснення масового виховання населення в дусі класової деології. Врахування національних особливостей зводилося лише до вимог застосовувати в масовій політосвітній роботі польську мову, що в більшості :воїй не виконувалося. Тому, переважна більшість поляків стримано іідноснлась до радянських закладів політосвіти, віддівала перевагу тра-шційно національним формам організації культурного життя, основою яких шступала католицька церква.

Національний менталітет, в основі якого лежали релігійні почуття, інайшов свій прояв в діяльності громадсько-релігійних організацій згадувані вже “ружанці” та “терціяри”), національних за своєю суттю та ю формі, що перешкоджали розповсюдженню класової ідеології, іідтримували значний культурно-освітній рівень польського селянства.

Інші заходи радянської влади в сфері культури як-то: організація ви-іавничої справи, ліквідація неписемності - мали виключно політичну спря-юваність, оскільки за допомогою друкованого слова, в будь-якій його юрмі (підручники, художня література, періодичні видання), здійснювалася іропаганда класового світогляду.

Дослідження показали, що у розвитку національної шкільної справи лементом національного залишалася тільки мова, а загальний зміст навально-виховного процесу проходив у руслі проголошеного соціалістичного удівництва. Проблему забезпечення польських шкіл кадрами, з якою іткунулись організатори навчально-освітньої справи, не було вирішено авіть після створення системи середньо-спеціальних та вищих навчальних акладів.

Створена мережа науково-дослідних установ, націлена на дослідження польської меншини, теж мала ідеологічне підгрунтя. Завдання, що стояли перед науковцями, проблематика досліджень, свідчать про пропагандистський характер цієї роботи.

Таким чином, діяльність всієї мережі закладів культури своїм змістом та завданнями йшла в розріз з національними інтересами польського населення і, більше того, спрямовувалася на ліквідацію традиційних для даної національності форм культурного життя, на подавлення національного менталітету, розпалювання класової ворожнечі, формування негативного ставлення до культурної спадщини етнографічної батьківщини, її надбань та здобутків. Аналіз заходів радянської влади в культурно-освітній сфері життя польського населення України, дослідження стану культурно-освітньої галузі протягом 20-30-х рр. дає змогу стверджувати, що цей напрям ра-дянізації зазнав поразки. Не було досягнуто головної мети - зміни самосвідомості поляків, їх духовних цінностей. Комуністична ідеологія не сприймалася більшістю польського населення, а прискорені темпи та насильницькі методи її насадження посилювали відчуженість між населенням польської національності та владою.

В заключенні підведено підсімки, зроблено узагальнення.

Гїо-періїїе, національна політика радянської влади знаходилась в залежності від ідеологічних принципів партії більшовиків: класового та інтернаціоналістського підходів, що визначали пропагандистський її характер, в цілому, і стосовно польської меншини безпосередньо. Широкий спектр напрямків діяльності владних структур в середовищі польського населення: культурний, освітній, господарський, державне будівництво спрямовувався на формування серед польського населення носіїв класового, комуністичного світогляду.

По-друге, неспівпадання інтересів поляків, з одного боку, та правлячої партії, з іншого, а відтак невідповідність мети та завдань радянської влади щодо національних потреб польського населення спричинили конфлікту ситуацію між ними, яка проявилась в нищенні національних

[юрм громадсько-політичного, культурно-освітнього, господарського життя юляків, протидії останніх цим процесам. Вирішення конфлікту ідійснювалося силовими методами, наслідком чого стали значні втрати юльської меншини Укораїни, її денаціоналізація.

По-третє, розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності ^країни створили умови д\я національного відродження і розвитку куль-ур, гармонію і діалог в міжнаціональних відносинах. Українознавча :олітика, яка проводиться на сучасному етапі, стає тим фактором, що міцнює національну свідомість, духовну, ідейну, міжнаціональну єдність, лужить гарантом безповоротності обраного шляху. Тому зважений підхід ,о міжнаціональних проблем, уникнення звуженого світобачення, що аперечує як форсування так і стримування національного життя, неможливить в сучасному суспільстві зіткнення на грунті вибору між ромадянським, державним і національним.

. Перші спроби управління справами нацменшин в Україні за рядянської імперії (1921-1923)//Посвіт. Часопис українського центру культурних досліджень Міністрества культури України.-1996.-№1(22).-С.23-26.

. Проблеми культурно-освітнього розвитку польської національної меншини в Україні в 20-30-ті роки// Посвіт. Часопис українського центру культурних досліджень Міністрества культури України.-1996.-№2(23).-

С.10-12.

. До питання кадрового забезпечення низових органів влади польської меншини в УСРР в 20-30-ті рр.//Збірка наукових праць викладачів та аспірантів кафедри історії України (КДЛУ).-1997.-Вип.1.С.72-81.

Балуба И.А. Социально-политическое и культурно-образовательное развитие польской национальной меньшины Украины в 20-30-е тт. XX века. Рукопись дис. на соиск. уч. степени канд. ист. наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Киевский университет им. Тараса Шевченко, Киев, 1997.

В дисертации на основе широкого круга источников исследованы особенности становления и развития политики совестской власти по отношению к польскому вселенню Украины, основные ее направления, формы, цели и задачи. Основываясь на результатах исследования, автор приходит к выводу, что социально-политическое и культурно-образовательное развитие польского населения, осуществляемое советской властью, проводилось в целях его советизации - нивелирования всяких национальных отличий.

Baluba I.A. Social-political and cultural-educational development of the Polish minority of Ukraine in the 20-30s of the 20-th century. Thesis for obtaining scientific degree of Master of Arts (History) (Kandidat Nauk in History of Ukraine), qualification 07.00.01 - The History of Ukraine. Shevchenko Kyi'v State University, Kyiv, 1997.

Thesis provides a complex investigation into the process of formation and development of Polish minority policy carried out by the Soviet goverment of Ukraine; basic goals, forms, methods of Polish minority policy are studied. Results obtained lead to the conclusion that all social-political and cultural-educational measures taken by the Soviet goverment were aimed at “sovietization” of the Polish minority based on imposed levelling of all national distinguishing features.

Ключові слова: національна політика, польська національна меншина, освіта, культура, ідеологія.

UIX