автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Социокультурный фактор политической трансформации на Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Социокультурный фактор политической трансформации на Украине"

Нлгорняк Тетяна Леоіітіївііа

УДК С5*666*18:Ч

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ЧИННИК ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

23. 00. 02 - політичні інститути та процеси

(уі/. СІІШіЦ

о

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому національному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

кандидат історичних наук, доцент Примуш Микола Васильович, Донецький національний університет, доцент кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент Горбатенко Володимир Павлович, Конституційний Суд України, консультант судді

кандидат філософських наук, доцент Кляшторний Микола Данилович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політичних наук

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра політології, Міністерство освіти і науки України, м.Львів

Захист відбудеться “ -/'# ” грудня 2000 р. о 7-3 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.001.41 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ,

вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ ” листопада 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. За всі часи політична непередбачуваність деформувала світові процеси. Ми виходимо з того, що трансформація є закономірним політичним процесом із непередбаченим результатом, складовим етапом модернізації українського суспільства. В Україні процес політичної трансформації пов’язаний із структурними та інституційними змінами її політичної системи, від якості яких залежить подальший хід модернізації суспільства. На сучасному етапі політична трансформація в Україні відбувається в умовах одночасового кризового стану всіх сфер суспільного життя. В умовах кризи економіки та політики, можливо, головними стають соціокультурні засади системних реформувань в Україні. Соціокультурний чинник - це показник сприйняття потенціальними політичними агентами суспільних перетворень. Він корегується рівнем політичної культури цих агентів та їх власними ціннісно-моральними настановами. У суспільстві політичні актори і потенційні політичні агенти в одному випадку виступають суб’єктами політики, оскільки зацікавлені в інституційності і конституційності політичної влади, а в іншому - об’єктами, коли, не залежно від бажання актора, влада впливає на людей опосередковано, набуваючи форм “неформального” - ціннісного, традиційного, ментального. В умовах трансформаційного соціуму, політичне маніпулювання масами стає все більш небезпечним. Саме соціокультурний чинник є визначальним для сучасних політичних процесів в Україні через свою здатність зорієнтувати їх та створити ціннісно-моральну базу подаїьшої суспільної модернізації. У цьому зв’язку, динаміка соціальної структури суспільства, зміна економічної, правової, екологічної та демографічної свідомості, трансформація ціннісно-моральних орієнтацій і моделей поведінки, роль соціальних і політичних інститутів у державних перетвореннях - основні (на думку автора) складові соціокультурного чинника політичної трансформації в Україні - потребують теоретичного та емпіричного дослідження. Тому, дослідження соціокультурного чинника доцільно робити на підставі теорії трансформації, яка більш конкретна та вузька ніж теорії модернізації та постмодернізації, надаючи значної уваги взаємовпливу традиційного (неформально-політичного) та інноваційного (політико-інституційного) на оформлення соціокультурної парадигми в суспільстві. Якщо політика та економіка створюють інституціональне підгрунтя соціокультурних процесів, то соціокультурна сфера дозволяє усвідомити й прогресивно вирішити політичні конфлікти та економічні проблеми трансформаційного соціуму, і саме це обумовлює актуальність обраної проблеми та необхідність її дослідження.

Проблемна ситуація полягає в неефективності сучасної соціокультурної

державної політики, яка не забезпечує базову основу модернізаційних процесів в Україні.

Верховна Рада УРСР 16 липня 1990р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а грудневий референдум 1991р. підтвердив суверенітет національної держави. Ця подія, з якої розпочався якісно новий етап політичного розвитку України, стала для автора вихідною точкою дослідження. Динамічність і тривалість процесу політичної трансформації охоплюють 90-ті роки як хронологічні межи дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковим планам Донецького національного університету, науково-дослідницькій темі кафедри політології “Філософсько-соціологічний аналіз адекватності вищої освіти: нормативна модель для перехідного суспільства” (№99-Івв/17) та програмам конкретно-соціологічних досліджень “по вивченню суспільної думки як фактора політичного розвитку регіонів України” Донецького Центру політологічних досліджень.

Основна мета дослідження полягає у розкритті змісту і сутності соціокультурного чинника політичної трансформації в Україні. Досягнення цієї мети обумовило необхідність вирішення низки методологічних і практичних задач:

■ проаналізувавши існуючі теоретичні та методологічні підходи науковців -дослідників гуманітарних наук до соціокультурних аспектів трансформації суспільства, зазначити авторську концепцію дослідження проблеми, згідно з якою розробити загальну методику та окреслити конкретні методи наукового пошуку; запропонувати методологічне обгрунтування вжитих категорій, термінів, понять, дослідивши їх функції, природу, критерії ефективності;

■ розкрити сутність та складові соціокультурного чинника політичної трансформації в Україні через порівняння загальнодержавних і регіональних (на матеріалах Донбасу) показників процесу, що досліджується;

■ з’ясувати роль соціокультурних інститутів у трансформаційних політичних процесах незалежної України;

■ визначити перспективи політичної трансформації, як складового процесу модернізації українського суспільства.

Об’єктом дослідження є процес політичної трансформації в Україні в контексті модернізації і демократизації її політичної системи.

Предмет дослідження - основні соціокультурні аспекти політичної трансформації українського суспільства. Предмет досліджується на специфічності соціокультурних показників Донбасу в контексті загальнодержавних політичних умов, які їх детермінують. Акцент зроблено на молодь як на потенційного носія передової системи цінностей, найбільш

з

вразливу верству населення, на яку покладено надію активізації громадянської активності в ході трансформаційних політичних процесів.

Методологічні основи і теоретичні моделі дисертаційного дослідження обрано згідно із зазначеною метою. Новотворення в умовах трансформації сучасної України якісно відрізняються від еволюційних історичних процесів, обумовлених суспільними потребами (вдосконалення правової системи, новації державного устрою, кореляція інститутів влади та ін.), тому має сенс, обираючи методологію дослідження, відмовитись від логічної послідовності історичних подій (як це прийнято робити істориками в дослідженні еволюційних процесів) на користь аналізу • тенденцій і суперечностей надзвичайно нестабільного та необмеженого історичним часом політичного процесу трансформації, пов 'язаного в першу чергу із зміною політичної системи суспільства і зорієнтованого на завершення модернізації українського суспільства, складовою якого він є. Розуміння проііесу, що досліджується, мас головний орієнтир - потенційний політичний агент, свідомість якого відчуває подвійний вплив традиційного та інноваційного. Активізація громадянських позицій, стабільність ціннісної парадигми, легітимація політичної влади - справа соціокультурного чинника політичного процесу трансформації, який здатний врегулювати нововведення із традиційними цінностями. Таке власне розуміння теоретико - методологічної бази дослідження в окремих випадках спиралось на: системний метод

Д.Істона, під час розглядання причин неефективності радянської політичної системи - закономірної умови пострадянських трансформацій; порівняльний метод для з’ясування динаміки ціннісної парадигми, розбіжності власних орієнтирів та обраних моделей поведінки в суспільстві за трансформаційних умов згідно ціннісної моделі М.Вебера й структурно - ролевої моделі Г.Алмонда. Зміни в соціальній структурі українського суспільства аналізувались відповідно економічної моделі М.Фрідмана та теорії соціальної стратифікації П.Сорокина. Інституціональний метод дослідження був використаний задля аналізу ролі та можливостей впливу соціокультурних інститутів у процесі політичної трансформації України. Політична влада в суспільстві не локалізується лише в політичній сфері, вона унікальна за впливом на особистість у всіх її суспільних відносинах, тому дослідження соціокультурного чинника політичного процесу автором велось через співвідношення політичного і соціального, спираючись на модель М.Фуко про взаємозалежність цих компонентів політичного процесу.

Експериментальна частина дисертаційної роботи базується на емпіричних методах збору та аналізу отриманих даних таких як: гіпотеза, репрезентативна вибірка, соціологічне опитування і моніторинг, контент-аналіз.

Наукова новизна результатів дисертації полягає в тому, що в ній:

• на основі дослідження процесу виникнення, становлення та розвитку ідеї і концепцій “трансформаційного соціуму” в історії наукової думки, з’ясована сутність процесу політичної трансформації в Україні, як одного з вагомих складових модернізацій ного розвитку українського суспільства, на відміну від поширеного розуміння трансформації як кризового чи перехідного періоду в контексті дихотомії “тоталітаризм - демократія”, що більш зазначає на окремі моменти й риси трансформаційного процесу ніж на його суттєві ознаки;

• запропоновано оновлення теоретико - методологічних засад дослідження трансформаційного соціуму через вивчення динаміки його соціокультурних показників та на базі теорії трансформації, яка конкретніша щодо більш загальних теорій модернізації та постмодернізації;

• висловлено авторське бачення на зміст соціокультурного чинника політичної трансформації українського суспільства:

а) соціокультурний чинник - це показник сприйняття потенціальними політичними агентами суспільних перетворень, який корегується домінантністю “традиційного” чи “інноваційного” впливу;

б) сутність соціокультурного чинника полягає в його здатності щодо легітимації політичних інновацій на базі “традиційного” - загальноприйнятої в суспільстві соціокультурної парадигми;

в) визначальні складові: динаміка соціальної структури суспільства, зміна економічної, правової, екологічної та демографічної свідомості, трансформація ціннісно-моральних орієнтацій і моделей поведінки, рівень впливу соціальних і політичних інститутів на державу;

г) доведена закономірність: соціокультурна сфера перша реагує на

трансформаційні зміни в суспільстві та, в умовах неспроможності економічних і політичних (найважливіших) засад регулювання політичного процесу, стає визначальною щодо його характеру та майбутності; обгрунтовано домінантність соціокультурних змін у дослідженні трансформаційного соціуму;

• розроблено систему емпіричних індикаторів, що здатна зафіксувати складні процеси самоідентифікації в контексті кризової свідомості, та показано, що наслідком взаємодії суспільства і держави за кризових умов є трансформація й розбіжність цінностей і політичних орієнтацій не тільки між окремими верствами населення, айв межах кожної з них;

• в ході порівняльного аналізу загальнодержавних показників з матеріалами Донбасу, аргументовано тезу про реальне існування девіантної моделі поведінки потенційного політичного агента з причин усвідомлення необхідності модернізаційних змін - з одного боку, та порушення стандартів соціально-економічної сфери і традиційних цінностей - з іншого. Зазначено, що

головна причина розбіжності між власними цінностями і обраними моделями поведінки полягає в нерівномірності трансформаційних змін у різних сферах суспільного життя. Більш того, загальногалузеві реформування без гарантій (тобто не визначеність сенсу витрачених зусиль щодо отриманого результату) обумовлюють низький рівень громадянської позиції та існуючи варіанти консервативного відступу в бік комуністичної традиції (що більш характерним є для Донбасу);

• на базі соціологічних опитувань, присвячених вивченню динаміки наїїіональної свідомості, визнано нерівномірність її показників в різних регіонах України. Поліетнічний та зрусифікований Донбас продемонстрував її відсутність (на поч. 90-х років) та початковість формування (у 1999 році) в масовій свідомості свого населення. Ідея патріотизму не сформована як основа національної ідеї та державної ідеології в Україні на відміну від сусідніх держав. Це доведено на основі соціологічних досліджень національно -державної самоідентифікації в окремо взятих центрах України, Росії та Білорусі.

• обгрунтовано політичний характер сучасша соціокультурних змін в Україні і доведено, що він полягає у безпосередній взаємодії соціокультурних інститутів (закладів освіти, духовної та політичної культури(театру, музеїв, клубів, політичних і громадських об’єднань та ін.), засобів масової інформації та комунікації) з державою - головним політичним інститутом, зосередивши вирішальну роль в руках останнього; проаналізовано процеси становлення діяльності і ролі соціокультурних інститутів в пострадянській Україні і виявлено їх парадоксальність через невідповідність демократичних цінностей, що ними декларуються, тим, які ними реально відтворюються, і через нерівноцінність форм взаємного впливу держави та інститутів, що доводить нерозвиненість політичної ролі останніх. Встановлено, що в умовах системної трансформації соціокультурні інститути стають менш ідеологічними і, водночас, більш прагматичними, що робить їх вагомим елементом в формуванні нового типу масової свідомості;

• визначено актуальні напрями політичного розвитку українського суспільства

в умовах незалежності: конституційне і законодавче оформлення

демократичних прав і свобод людини; поширення соціально-економічної бази політичних реформ і соціокультурна легітимація; політичне орієнтування та залучення мас до участі у політичних процесах в суспільстві; перетворення засобів масової інформації з інструменту державної політики у той політичний інститут, який контролював би державу і відтворював би на основі загальнолюдських цінностей певну офіційну ідеологію держави, її власні політичні і духовні цінності.

Перераховані основні елементи новизни результатів дисертаційного дослідження виносяться його автором на захист.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що воно є певним внеском в розробку загальнотеоретичних аспектів і практичних проблем трансформаційного українського соціуму. Вони можуть бути використані при проведенні конкретно-соціологічних досліджень в контексті даної проблеми. Крім того, теоретичні та емпіричні результати, що були отримані автором, зможуть стати корисними у викладанні таких навчальних курсів, як “Політична культура”, “Суспільно-політичні інститути в стані трансформації”, “Соціологія політики”, “Системна трансформація і особистість”, “Трансформація соціокультурної політики держави як політичний процес” тощо. Дослідження розширює межі наукових знань про суспільні явища та процеси через призму взаємовідносин держави і соціуму, держави-нації, Центру і регіонів. Висновки, що зроблено в дослідженні, можуть стати низкою практичних порад для осмислення та переосмислення існуючих аспектів політики (регіоналістики, етнополітики, мовної політики, філософії освіти), а також вдосконалення реформувань в межах процесів державо- і націотворення. Наукові положення, що виносяться на захист, можуть бути корисними у процесі розробки та прийняття політичних рішень (особливо в передвиборчий період) й в ході вибору геополітичної концепції для політичної системи сучасної України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідались на міжнародних та загальноукраїнських конференціях у Львові (Регіональні особливості політики “українізації'” в Донбасі // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми / 36.наукових праць. За матеріалами доповідей міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 21-23 травня 1998р. / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Голов.ред. М.І.Долішний,- Львів, 1998. - II частина. - С.267.); Києві (Соціально-економічні та психологічні передумови ефективності проведення державно-адміністративних реформ в сучасному Донбасі // Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть: 36. наукових праць КВГІ № 5*2 (за матеріалами виступів учасників конференції “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” 16-18 вересня 1999 р.). - К.,

1999.- С.111-116.), Дніпропетровську (Дослідження Донбасу в контексті історичного краєзнавства // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Зб.ст., Вип. 8./Голов. ред. П.Т.Тронько. - К.: Рідний край, 1999. - С. 451-454.).

Основний зміст дисертаційної роботи викладено у п’яти наукових статтях, які містяться у фахових наукових виданнях з питань політології.

Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури (що містить 257 найменувань) та 19

додатків. Загальний текст дисертації (не враховуючи додатки і список використаних джерел й літератури) становить 171 сторінку. Він містить 21 ілюстрацію; з них 17 таблиць і 4 діаграми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, хронологічні межі, предмет і об’єкт дослідження, основну мету і завдання для її досягнення, наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі “Теоретико - методологічні засади дослідження соціокультурного чинника політичної трансформації суспільства” автор визначив методологічні основи та теоретичні моделі дослідження політичного процесу трансформації. Для визначення наукового стану розробки проблеми був зроблений аналіз основних етапів розвитку політологічної, історико-філософської, соціально-психологічної наукової думки з питань природи і логіки трансформацій, головних парадоксів суспільної свідомості. Розглянуто різні шляхи дослідження трансформаційних змін. Перший напрямок дослідження пов’язаний з усвідомленням реформ в економіці, політиці та культурі через перехідність політичних систем (від тоталітаризму до демократії), що характеризується всегалузевою кризою. Доведено, що терміни “перехідний соціум”,“кризове суспільство”, “транзитність соціокультурних надбань” мають обмежене значення, що характеризують лише окремий стан суспільства з тимчасовими ознаками. Такі підходи, на нашу думку, не дозволяють простежити динаміку процесу трансформації, означити його тенденції та наслідки.

Проаналізовано інші підходи дослідження соціокультурної трансформації: основними з них є нормативно-ціннісний підхід, що базується на оцінці дійсності з позицій ідеалу; соціологічний та позитивістський підходи, що абсолютизують всі позаполітичні чинники; прагматизм (в основі - істина, справедливість). В результаті аналізу західного досвіду дослідження соціокультурного чинника політичних процесів, зроблено висновок: кількість світоглядних парадигм диктує кількість способів пізнання. Тому доцільним видасться з'ясувати необхідність міждисциплінарного синтезу та розробки власної теорії політичних трансформацій з позицій їх соціокультурного чинника. Значну увагу надано розумінню трансформації як складової частини модернізаційного процесу (концепція В.П.Горбатенка), а не навпаки, як тривалий час досліджувалось (концепція С.Л.Катаєва). Для доведення динамічності процесу політичної трансформації та визначення ролі соціокультурного чинника в тому, автор вважає доцільним використання поряд

з теоретичними засадами емпіричних методів дослідження.

Автором запропоновано попереднє з’ясування наукової гіпотези: у центрі перетворень - потенційний політичний агент, який відчуває вплив інноваційного через діяльність політичних інститутів, одночасно зберігаючи неформально-політичне, що вже тривалий час існує у його свідомості, як “традиційне”. Під таким дуалістичним впливом, формується соціокультурна психосфера людини, згідно з якою він оцінює політичні процеси та обирає свою модель поведінки Соціокультурна трансформація здатна на базі інтеграції “вічних цінностей” і нових орієнтирів створити єдину парадигму модернізаційного розвитку в Україні.

З’ясування гіпотези передбачило внутрішню логіку дослідницького процесу. Основні емпіричні дані були здобуті завдяки соціологічному експерименту, який був спрямований на доведення чи спростування теоретичних припущень в межах робочої гіпотези дослідження. Розробка гіпотези і теоретичних припущень - теоретично-емпіричного методу дослідження - мала імовірнісний характер.

Таким чином, в першому розділі автором було позначено своє місце в розв'язанні невирішених питань проблеми, викладено концептуальні положення дисертації, було доведено сенс вжитих у дослідженні термінів та понять (категорійно - понятійного апарату аналізу), обгрунтувано обрані напрямки дослідження та його загальну методологію.

В другому розділі “Динаміка соціокультурних цінностей і політичних орієнтацій в контексті демократизації в Україні” доведено, що результативність процесу політичної трансформації прямо залежить від усвідомленої готовності населення та його сприяння політичним перетворенням.

Для вивчення громадської думки про трансформаційні зміни (їх необхідність, результативність, тенденції та протиріччя) видалось необхідним простежити зміни в структурі українського суспільства і позначити цей факт як один з соціокультурних наслідків процесу політичної трансформації в Україні. Стратифікація українського суспільства досліджувалась як сукупність соціальних груп із різними інтересами, рівнем матеріальної забезпеченості і роллю в політичних процесах сучасності, які детермінуються взаємовідносинами між цими групами. Доведено, що соціально-економічні і політичні реформування 90-х років сприяли значній і ще не кінцевій диференціації українського суспільства. Про це свідчить наявність та постійне збільшення маргінальних груп, поступове зникнення середнього класу (показано на прикладі соціальної групи - селянство в Донбасі), консолідація фінансового капіталу і зосередження впливу на політичний процес в суспільстві в одних руках. Зроблено висновок про відсутність такої політичної еліти, яка б

змогла очолити модернізаційний процес українського суспільства. Нові політичні сили сучасної України незрілі і нездатні заявити про себе як про національно-політичну еліту держави.

На базі емпіричних даних, отриманих в ході соціологічних досліджень, доведено, що в масовій свідомості політична трансформація сприймається як збагачення владних структур за рахунок соціально і матеріально незахищеної “мовчазної більшості”. За таких умов, ця “більшість” стає все більшим об’єктом маніпулювання владних груп, які, в свою чергу, мають більшу можливість щодо численних і безрезультатних політичних експериментів. Політична трансформація ніколи не сприймалась агентами як самостійний модернізаційний проект України. Якщо з початку 1990-х рр. більшість людей відчувала залежність політичних подій в Україні від проросійської політики, то в останні роки постійно зростає кількість тих, хто впевнений, що трансформація керується США. Політичні пріоритети населення варіювались від комуністичних ідеалів і повернення до складу СНД до європеїзації і лібералізації політичного курсу для України. З розпадом СРСР відбулася значна ломка офіційної ідеології, а нова демократична, протягом періоду, що досліджується, ще не сформувалась. Зазначено: для дієздатності політичних інститутів демократії необхідна стійка соціокультурна база, тобто усвідомлена і спільна для всіх верств населення система цінностей і орієнтирів.

Так, політично значимою в умовах трансформаційного соціуму стає кризова свідомість потенційних політичних агентів модернізації. Для визначення її основних рис був зроблений аналіз таких складових соціокультурного чинника процесу, що досліджується, як динаміка особистих цінностей, активізація громадянської позиції і залучення молоді до участі в політичних процесах, рівень національної самоідентифікації, зміни у правовій свідомості, громадянські права і можливості, яких прагнули та реально отримали суб’єкти політичної трансформації суспільства.

Проаналізувавши зміни особистих цінностей, доведено, що сьогодні зіткнулись цінності трьох поколінь (15-20 років; 21-50 років; понад 51 рік) і на фоні політичних перетворень продемонстрували суперечливу алогічну парадигму масової свідомості. Встановлено, що особисті цінності не завжди обумовлюють модель поведінки. Спостерігається тенденція складання нового прагматичного типу свідомості, коли особисте надзвичайно вагоміше за державне. Наймобільнішою частиною суспільства визнано чоловіків 22-30 років, яким доведеться очолювати модернізаційний процес. Але для сучасної молоді патріотизм, відчуття національної свідомості та активна громадянська позиція не є пріоритетними (особливо в поліетнічних районах України). В контексті демократизації суспільства на перехресті століть не спостерігається тенденція збільшення громадянських прав, більш того, значна кількість

респондентів відчуває протягом останніх п’яти років обмеження прав свободи слова, свободи політичного вибору, особистої безпеки і рівності перед Законом. До причин складання кризового типу свідомості слід додати показники: екологічної ситуації, що загрожує здоров’ю та життю (особливо в Донбасі), старіння нації (природний приріст загальнодержавного населення знизився з 1,2% (у 1990р.) до -0,2 (у 1999р.). В Донбасі така розбіжність становить 1% і -8,6% відповідно) та неефективності державних програми регулювання соціальних і економічних проблем через відсутність конкретного політичного курсу реформ.

За підсумками другого розділу: 1) демократичні імперативи українського суспільства не мають достатнього рівня легітимності; 2) незадоволення сучасним політичним становищем держави не завжди активізує політичну і громадську активність, але завжди складає для того плідну базу; 3) історичний парадокс: тоталітарні режими XX століття надзвичайно швидкіше брали ініціативу “суспільно-політичного орієнтування” у свої руки, хоча й не завжди реалізували те, що пропагандували; 4) зазначений комплекс соціокультурних показників стає визначальним як для характеру трансформаційних змін, так і для визначення певної стадії процесу модернізації в Україні.

Зроблено висновок про історичну обумовленість трансформаційної стадії процесу модернізації, яка розпочалась зломом радянської політичної системи. Головне завдання трансформаційної стаді - це утворення певної основи (поширення соціально-економічної бази реформ та соціокультурна легітимація) і консолідація політичної еліти для наступного етапу модернізації в Україні, пов’язаного з інтеграцією та якісним оновленням політичної системи українського суспільства.

Результати другого розділу підтвердили правильність більшості наших припущень, зроблених в першому розділі, і продемонстрували адекватність запропонованої робочої гіпотези.

Виходячи з того, що вплив соціокультурних інститутів на політичне становлення в суспільстві безпосередньо залежить від внутрішнього стану цих інститутів у третьому розділі “Роль соціокультурннх інститутів у трансформаційних політичних процесах українського суспільства” для аналізу обрані інститути всіх рівнів освіти, політичної і духовної культури, засоби масової інформації і комунікації, які аналізуються в контексті політичного процесу трансформації освітньої, мовної, соціокультурної та інформаційної державної політики України. Доцільність саме цих соціокультурних інститутів, які обрані для дослідження, обумовлена їх здатністю сформувати в суспільстві єдину ціннісну парадигму та зорієнтувати політичні процеси на соціокультурну легітимацію. На сучасному політичному етапі ці інститути стають вирішальними механізмами в процесі формування

політичної свідомості громадян України, її офіційної ідеології.

Аналіз внутрішнього потенціалу системи освіти довів парадоксальність освітньої державної політики: модернізація вищої школи супроводжується зростанням кількості ВНЗів поряд з загубленістю якості освіти та збільшенням кількості потенційних безробітних фахівців; держава розширює свій контроль за системою вищої освіти та скорочує свою відповідальність і фінансування; існує значна розбіжність між певним ідеалом фахівця і тим, що отримали випускники ВНЗів (зазначено тенденцію зниження кваліфікаційного рівня викладацького корпусу в умовах поширення кількості недержавних ВНЗів, що не сприяє зростанню фахового рівня випускників, а головне -'їх світогляду, ціннісно-моральних орієнтирів та особистої позиції в суспільстві). Аналіз довузівських ланок системи освіти показав: динаміку інтелектуального рівня дітей протягом 90-х років в бік його зниження; тенденцію до позитивного рішення проблеми національного виховання дітей; складність введення і поширення української мови в закладах освіти (в поліетнічних регіонах України).

Проаналізувавши такі соціокультурні інститути, як театр, музеї, бібліотеки, парки культури і відпочинку, зазначено на нерозвиненість їх ціннісного потенціалу та політичної ролі в суспільстві. За допомогою емпіричних даних доведений низький рівень політичної культури та громадянської позиції в суспільстві; обумовлена залежність рівня національної свідомості від вікового і освітнього коефіцієнта. Поряд з цим, характерною соціокультурною рисою трансформаційних змін в Україні стало відродження національних культур в її поліетнічних регіонах. На прикладі Донбасу доведено, що сучасна національна політика України сприймається більшістю населення негативно, не через слабкі темпи процесу відродження культур національних меншин, а через скорочення функціонування російської мови у колишньому обсязі.

На основі емпіричних даних, розкрита сутність ЗМ1 як соціокультурного інституту - механізму корекції масової свідомості: доведена проблема географічної обмеженості сучасних українських ЗМІ; показана переважання російських ЗМІ в Донбасі. Зроблено висновок, що принципи функціонування та засоби впливу на особисту свідомість українських ЗМІ віддзеркалюють рівень політичної культури та духовності в суспільстві, а головне - пріоритетність ролі держави відносно інших інститутів в українському суспільстві. Аналіз політичної функції ЗМІ довів, що існуюча парадигма взаємовідносин мас-медіа, уряду, суспільства, особистості змінилась від національних систем комунікації (громадське телерадіомовлення, державні монополії на телеграф і телефон) в бік поширення мережі глобальних засобів комунікації, що виходять за межі держав-націй, їх політики і власності (ЮТЕІ^ЕТ). Це - основний

соціокультурний аспект політичної трансформації в сфері комунікацій.

За висновками третього розділу, визначено роль соціокультурних інститутів у процесі політичної трансформації: 1) діяльність соціокультурних інститутів в українському суспільстві підпорядкована державі (у вигляді владних і фінансових груп); 2) слабкість зворотного впливу (соціокультурних інститутів на державу) обумовлена нерозвиненістю політичної ролі громадянських інститутів та хиткістю правової основи українського суспільства; 3) найбільш активною в політичних процесах сучасної України є діяльність друкованих та теле- радіомовних мас-медіа. Для неї є характерним: роздержавлення сучасного стану інформаційного простору України; постійна конкуренція владних, фінансових та інформаційних “олігархів”, тиск яких спричиняє необ’єктивності і заангажованості процесу подачі політичної інформації.

Зазначено, що діяльність соціокультурних інститутів має бути спрямована (особливо у передвиборчий період) на формування громадської думки та певної позиції завдяки достатньому обсягу правдивої та

неупередженої політичної інформації. Соціокультурні інститути в ході модернізаційного розвитку України повинні стати носієм загальнолюдських цінностей, політичного плюралізму, сприяти розкриттю творчого потенціалу суспільства та особистості в ньому; сприяти формуванню нової політичної ідеології, нового типу політичної культури і демократизації політичної системи в Україні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретико - методологічне узагальнення і нове вирішення проблеми, що виявляється у з’ясуванні змісту, головних складових і ролі соціокультурного чинника в процесі політичної трансформації

українського суспільства. В ході дослідження, на основі теорії трансформації та емпіричних даних, доведена доцільність вивчення тенденцій політичного процесу через соціокультурну сферу, яка за умов кризи економічних та політичних засад реформувань, стає визначальною щодо характеру та майбутності модернізаційного розвитку України.

Аналіз основних складових соціокультурного чинника політичної трансформації в Україні дозволив означити ряд підсумків та узагальнень. Головні з наукових висновків, такі:

1. В умовах недієздатності основних економічних та політичних засад регулювання модернізації українського суспільства, головним чинником процесу стає соціокультурний, який розкривається через ставлення та конкретне сприяння потенційними політичними агентами політичним

перетворенням. Соціокультурний чинник політичної трансформації в Україні визначає вектор модернізації українського суспільства. Демократична правова держава та громадянське суспільство в Україні - модель, якої прагнемо в результаті модернізації, - залежить від результатів соціокультурної трансформації українського суспільства.

2. Демократична Україна сьогодні - це консервативний початок із псевдоцінностями,- що усвідомлюється більшістю як необмежена свобода та беззаконня. Ніякі західні програми розвитку та ніякі нові політичні інститути самі по собі не дадуть гарантій, не окреслять бажані результати поза ціннісного базису, який відтворює соціокультурна сфера. З політичної точки зору, створення правової держави одночасно обумовлено виникненням мобільного громадянського суспільства. Відтворення таких цінностей, як певна громадська активність, національна свідомість та патріотизм - пріоритет соціокультурної легітимації, тобто визнання та підтвердження законності демократичних інститутів і системи цінностей, яка базується на традиційних для даного народу уявленнях і пріоритетах. Соціокультурна легітимація в основі якої лежить свобода політичного вибору та однакові для всіх конституційні норми, здатна породити незалежні духовні та політичні авторитети - національну еліту. В умовах сучасної соціальної поляризації, маргіналізації суспільних верств (наслідку нестабільності соціокультурної сфери), вона необхідна як зразок нових принципів життєбудівництва, передових цінностей, що зроблять передбаченими вчинки та духовну реформацію у демократичному суспільстві. Така політична сила в сучасній Україні відсутня.

3. Політична трансформація в Україні має ряд характерних рис: динамічна зміна політичної системи суспільства; різні темпи трансформаційних змін у різних сферах життя; суперечливі зміни в масовій свідомості, що мають вигляд “соціальної катастрофи”, породжуючи соціальний страх не тільки як усвідомлений факт, а й як позаусвідомлений активізатор суспільновагомих дій особистості (як позитивної так і негативної спрямованості). Це - закономірна реакція свідомості на реформування без гарантій. Українське суспільство, що трансформується, загострює суперечності між новими можливостями і традиційними звичками. Чим більш цей процес та настанови будуть зазнавати ідеологічного та геополітичного тиску тим на меншу вдалість реформ можна очікувати.

4. Процес політичної трансформації позбавив людей цінностей, що тривалий час вважались ними, як істинні та вічні. Сучасні політичні процеси не коригуються логікою соціокультурної політики, тому соціокультурні інститути мають сьогодні незначних вплив на ход цих процесів та підкреслюють кризу ідентичності політичного актора, його політичної свідомості. Діяльність соціокультурних інститутів, як і всіх громадянських інститутів українського

суспільства, підпорядкована владним та фінансовим групам. Найбільш ефективним соціокультурним інститутом політичним реформувань, який як детермінує їх, так і формує масову оцінку сучасних подій, є засоби масової інформації і комунікації. Емпіричні дані довели, що більшість політичної інформації людина отримує саме через них.

5. Щодо прогнозування політичної ситуації в Україні, можна зауважити: існує серйозна небезпека, джерелом якої є соціокультурна сфера. Йдеться про те, що сплески анемії можуть поляризувати та розколоти українське суспільство. Головні причини невдалої практики політичної трансформації в Україні: відсутність чіткої програми, системного державного курсу

трансформації; слабка політична роль соціокультурних інститутів через незацікавленість в її розвиненості владних структур і залежність цих інститутів від “фінансового та ідеологічного інвесторів”; непідготовленість та низький рівень громадянської активності населення; високий рівень політичного скептицизму; загальна політична дезорієнтація громадян в контексті тривалої нестабільності суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Системна трансформація в контексті філософії політики // Нова політика,-

2000,-№1.-С.61-64.

2. Авторитет мови. Національно - мовне питання в контексті сучасних етно-політичних процесів в Україні // Політика і час. - 2000. - № 5-6. - С.90-93.

3. Парадоксальні тенденції розвитку освіти в Україні в 1990-ті роки (на прикладі Донбасу). // Віче. - 2000,- №6. - С. 123-127.

4. Дбати про результативність молодіжної політики // Трибуна. - 2000. - № 5-6. -С.31.

5. Аналіз тенденцій соціально-культурного розвитку Донбасу в посттоталітарний період // Схід. - 1998.- № 6 (23). - С. 43-46.

6. Соціально-економічні та психологічні передумови ефективності проведення державно-адміністративних реформ в сучасному Донбасі. // Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть: 36. наукових праць КВГ1 № 5'2. (за матеріалами виступів учасників конференції “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” 16-18 вересня 1999р.). - К.,1999.- С. 111-116.

7. Регіональні особливості політики “українізації” в Донбасі. // Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми./ 36. наукових праць. За матеріалами доповідей міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 21-23 травня 1998р. / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Голов. ред. М.І.Долішний. - Львів, 1998.- II частина. - С. 267.

АНОТАЦІЯ

Нагорняк Т.Л. Соціокультурний чинник політичної трансформації в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

У роботі наведене теоретичне і методологічне узагальнення і нове розв’язання проблеми. Доведено сутність соціокультурного чинника, що полягає в його здатності щодо легітимації політичних інновацій в Україні на базі “традиційного” - загальноприйнятої в суспільстві соціокультурної парадигми. Визначено складові соціокультурного чинника: динаміка соціальної структури суспільства, зміна економічної, правової, екологічної та демографічної свідомості, трансформація ціннісно-моральних орієнтацій і моделей поведінки, рівень впливу соціальних і політичних інститутів на державу. У роботі доведена доцільність соціокультурного підходу до вивчення політичного процесу трансформації (складового етапу модернізації українського суспільства) і ефективність дослідження загальнодержавних та загальноцивілізаційних проблем через питання регіонального розвитку. Зроблено висновок про головні чинники ефективності сучасних політичних процесів в Україні - поширення соціально-економічної бази реформувань та соціокультурна легітимація в контексті демократизації політичних інститутів суспільства.

Ключові слова: соціокультурний чинник, політична трансформація, суспільна модернізація, політична система, суспільно-політичні інститути, демократизація, соціокультурна легітимація, ціннісна парадигма, державна політика.

АННОТАЦИЯ

Нагорняк Т.Л. Социокультурный фактор политической трансформации на Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2000.

В работе дано теоретическое и методологическое обобщение и новое решение проблемы. Впервые раскрыта сущность социокультурного фактора процесса политической трансформации. Она кроется в его способности обуславливать легитимацию политических инноваций в Украине посредством соотнесения их к “традиционному” - общепринятой социокультурной парадигме. Обозначены составные элементы социокультурного фактора, которые исследуются в работе: динамика социальной структуры украинского

общества, трансформация экономического, правового, экологического и демографического сознания, качественные изменения ценностно-моральных ориентаций 1 моделей поведения, уровня влияния гражданских и политических институтов друг на друга. В диссертационной работе доказана целесообразность социокультурного подхода к изучению политического процесса системной трансформации в Украине и эффективность исследования общегосударственных и общецивилизационных проблем через вопросы регионального развития. С помощью результатов социологических исследований, статистических и архивных материалов проанализирована переориентация социокультурных институтов в рамках современной

политической системы Украины.

Специфичность и новизна ключевого тезиса авторского исследования кроется в нетрадиционной трактовке социокультурного фактора политической трансформации в обществе через психосферу политического актера, который обладает таким технологенным (интеллектуальным) могуществом, рядом с которым, известные в истории средства сдерживания катастроф цивилизаций уже “не работают”; носитель разума стал страшен самому себе; процесс

трансформации политических систем в таких условиях становится закономерным, но не всегда прогнозируемым. Социокультурная сфера украинского общества формируется по воздействием девиантного влияния политически-неформального, что осознанно потенциальными политическими агентами как нечто

“традиционное” и общепринятое, и инновационного и не постоянного, что пораждается деятельностью политических институтов в трансформационном социуме.

Результаты диссертационного исследования имеют как теоретическое, так и практическое значение. Теоретическое значение заключается в синтезе междисциплинарного опыта учёных и в дополнении разработки целостной социологической концепции исследования политических процессов в постсоциалистическом обществе. Практическое значение результатов связано с тем, что они подтвердили правильность авторских теоретических предположений и продемонстрировали адекватность предложенной рабочей гипотезы и целостной концепции исследования. В работе использован системный, институциональный, сравнительный политологические методы. Экспериментальная часть роботы основана на результатах эмпирических методов сбора и анализа данных (гипотеза, репрезентативная выборка, социологический опрос и мониторинг, контент - анализ, кросс - культурное сравнение).

В соответствии с выбранной методологической и теоретической моделями, Украина на пороге XXI столетия представляется автору трансформационным социумом, показатели которого временные и находятся в

динамике, указывая на кризис всех сфер производства и укладываясь в теоретическую модель изменения политической системы вследствие противоречия “входа” и “выхода”. Социокультурные факторы и предпосылки политической трансформации оказываются в кризисной ситуации наиболее уязвимыми и системообразующими, поэтому важным является вывод о том, что формирование гражданского общества, государства-нации и влиятельного государства в рамках геополитики наступающего века тесным образом связано с социокультурной легитимацией в контексте политической модернизации постсоветской Украины. •

В работе обозначено, что крайняя неудовлетворённость своим финансовым и моральным состоянием не всегда имеет результатом повышение политической активности, но часто создаёт для этого добротную основу. В целом, возрастной коэффициент и уровень образованности обуславливает социальное поведение и политическую активность населения Украины. Анализ ценностных норм и политических ориентаций населения Украины и Донбасса (в сравнении) позволил акцентировать внимание на опасности всплеска массового психоза (в первую очередь из-за нестабильности социально -экономичного положения), который способен поляризовать и расколоть общество. Поэтому, выводы диссертационного исследования содержат рекомендации ориентирования современных реформ на экономическое возрождение демократических институтов, определяющих государственную политику, и социокультурную легитимацию.

Ключевые слова: социокультурный фактор, политическая

трансформация, общественная модернизация, политическая система, социально-политические институты, демократизация, социокультурная легитимация, ценностная парадигма, государственная политика.

SUMMARY

Nagomyak Т. L. Social-cultural factor of political transformation in Ukraine. -Manuscript

Dissertation for a Candidates Degree in Policy by 23.00.02 - political institutions and processes.- Taras Shevchenko Kiev National University’s. - Kiev, 2000.

The dissertation is devoted to the theoretical and methodological generalization and to the new solution of problem of social-cultural factor of political transformation in Ukraine. This problem is given in context of social modernization in Ukraine at the end of XX centuries. Substance of the social-cultural factor of process of political transformation is disclosed in a firstly. The essence in its ability to cause legitimization political innovations in Ukraine by means of correlating them to “traditional” - generally accepted of social-cultural paradigm. The components of the social-cultural factor are consider of: the modification of social structure of the

Ukrainian society; transformation of economic, legal, ecological and demographic consciousness; qualitative changes of values and moral orientations, level of effect social and political institutions on the state. The dissertation is proved the expediency of the social-cultural approach in a course of study of political process of system transformation in Ukraine and efficiency of research of national and worlds problems through questions of regional political process. The dissertation is devoted to the study of post-socialist systemic transformation and to the research of political institutions problem. The conclusions of research contain the recommendations of orientation of modem reforms for economic revival of democratic institutes defining state policy, and social-cultural legitimization.

Key words : social-cultural factor, political transformation, social

modernization, political system, political institutions, democratization, social-cultural legitimization, paradigm of values, state policy.