автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Современная философская антропология: историко философский анализ основных направлений

Полный текст автореферата диссертации по теме "Современная философская антропология: историко философский анализ основных направлений"

г

\

НАЦЮНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАПМ

1НСТИТУТ Ф1Л0С0Ф11

На правах рукопису

ГОЛОВКО Борис Андр1йович

СУЧАСНА «НЛОСОЗСЬКА АНТРОПОЛОИЯ:

1(гшршьэшс08ський аналхз осеювннх напюишв

Спец1альнхсгь 09.00.03 - 1Стор1Я ф1лософП

АВТОРЕФЕРАТ

дисертацП на эдобуття наукового ступеня доктора фалософських наук

№В - 1994

- г -

Дисерпвц1£ю е рукопис

Робота виконана в 1нституг1 Ф1лософи HAH Украши Сф1щнн1 оповенти:

доктор ф1дософсъких наук, професор Еичко I.B. доктор ф1лософських наук, професор Кулгавва М.Д. доктор фз.лософських наук, Танчер В.В.

Яровiдна орган!эащя - Нащ ональний ун1верситет

"Киево-Могилянська академ1я"

Захист. в1дбудеться 1994 р. olf годиеп

на зас1данн2 Спещагпаовачсн вченсл ради Д 01.25.02 в iHCTirayTi (¡длософП Национально! Академп Наук У крайни га адресов: Кшв - 1, аул. Трюховятитедьська, 4.

S дивертафБЮ можна ознайомитиоъ у GiöaioTeni ¡нституту фйософП HAH Укрзш*.

Автореферат роз1слано 1994 р.

Вчешш секрэтар Опед1ал1аовано1 ради кандидат ф^лософських нзук

Л.А.ШНИЧЕНКО

Актуальность теми доодхдження. Зараз людстео вступав у перех!дний пер1од е1д XX до XXI стол1ття. Переоценка ценностей минуло"! доби европейсько! куль тури у ф1лософськ!й душц набула затяжного характеру 1 арештою стала орган1чною скла-довою сучасного стили мислення. Теоретична еволкиця ф1лосо-фП, яка визначалася контраверзоа сцивнтичного та гуман1с-тичного напрямйв, вичерпала себе по сутз.. Трагёчна муд-рёсть, набута з агокалгптичного досв!ду пережитих свхтових в1йн 1 в!йни "холодно!", спонукала як до нагально! потреби в гуман1зацп ф1лософ11 науки, так 1 до подолання на комунхка-тивких засадах екзиатенщйного монолог!эму. Лейтмотивом 1н~ тегративного процесу стало роаум1ння самовднност! та людино-ьирностё життбвого св1ту перед в1йськовиш, економ1чними, еколог!чними, пол1тичниш загрозами його ].онуванню, як1 поставили у глобальний контекст проблему виживання лвдства. У 70-80 роки, за одностайною ощнкою фах1вц!в, в1дбувся ангро-пологёчний поворот у ф1лософП, зверненя яко! до лвдини стало зараз тривкою тенденц1вю "и розвитку. Подолавши розрив на сциентизм та гумазпзм, анаптична фалософхя, исторична школа в фыософи науки, неофрейдизм, структурал1зм, фыософська антропология та герменевтика фармують нетрадюдштай образ фхлософського мислення.

В1тчизняна ф!лософська думка, яка починав пос!дати власне г1дне мЮце у бвропейськ1й ф1лософП, нарепт стае виразником самобутньо'!, триваш! у культурному чао1 мен-тальноет1 укрз!нсько1 людини. Шд час духовного вхдродження постае нагадана потреба визначитися щрдо напрямкев подальшо-го розвигку. СамостОша, виходячи з власних штерес!в, вит-ворити духовно-теоретичне гпдгруятя, як для в1дпов1д1 на пе-

куч! етичн!, рел1г1йн1, культурна 1сторичй1, мойнобо-право в1, соц1ально-пол1тичн1, дергкашп запити сьогодення, так 1 для того, щрб дачи перес1чндй лвдин! надпей цхшпсн! орген-тири у повсякденному житИ: вадчуття довгри, порядку 1 захи-щеност! г боку молодо! держави Укра!ни. Широкий спектр проблем демограф!!, етнокультури, культуролог!I, реягги, ф1ло-софП исторг!, права, геопол!тики, гкттологП в т1й чи !н-ш!й м!р! потребуе !х обгрунтування у св!тл! гуыан1стичних ц!нностей, репрезентованих фыософською антраполог1ею.

АктуальнЮТь робоги пон'язана а форыуванням влашо! рецепцП ф!лософоысо! антропологи, яка орган!чно виходить з традицП, щр вкзначаБ образ укра!нсько! фыософп,! у сво!х витоках сягав антрополог!1 та практично! ф!лософ1! Г.Сковороди та кардиософ!I П.Юркевича. 3 щбю ыегою необх!дно вико-ристати досв1д, набутий за час теоретично! еволюц!! р!зних напрямк1Е антрополог!! впродовж нашого столзлтя. ЕИдзначашчи нащональн! традиц!! у тдумаченн! фундаментальнее антроподо-гхчних проблем, а також своер!дн1сгь творчого стшш ф!лосо-ф!в антропологов, роэглянуто два ооновн! напрямки: анг-ло-американоьку культурну та н!мецьку ф!лософсъку антрополо-г!в. У процвел !сгорико-ф1дософського досл!дження цих нап-рямк!в також залучаеться матер!ал з француэько! структурно! антрополог11. Для становления ватчизняно! гумаистично ор!бнтовано! думки зараз корисний як досв1д, сформован™ п!д вшшвом дарвлМстського еволщшнгзыу к!льк1сного опису роема! ття форм вадношення людини до куль тури, так ! вибудувана на антидарв1н1стських засадах нхиецького в!гал!вму евхтог-лядно-ц!нн!сна оц1нка положения людини у сучасному св1т!.

Антрополог!чна проблематика склад аз нар!жну идвалкну

Бвропейсько! ф1лософськт думки. В1д Протагора вона хманент-но присутня як неодм1нна компонента ф1лософсько1 рефлекса.'i наступних культурно-1стсричних епох. У р1чищ1 щб! традицп у cyqacHiä sapyöijKHiü ф1лософП сформувалися i стхйко евсшо-щонують англо-американська культурна, ншецька ф1лософська та. французька структурна антрополог!i. Проблема лзодини у кожн1Й э них мае свое специфхчне глумачення. 3 усього бага-томанхття п1дход1в до невичерпно! проблеми лвдини в дисерга-ц!иному дослйдгкеши зосередяено увагу на критищ еволпц1о-нгзму та формуваип теарегичних засад культурно! антропологи (F.Boas, B.Malinowsky, F.R.Radkliffe-Brown), на BiicBiT-ленн1 эмгсту HOBiTHix етнокультурнкх концепщй (R.Benedict, J.Eibl-Eibesfeldt, E.E.Evans-Pritchard, A.L.Krober, A.Kuper, M.Mead, E.Sapir), а таком на ф1лософських концепщях люди-ни, як! у HiMeubKin антропологи репрезентують у CBiтогляд-ному вченн1 про персону (М. Шел ер), у практично-ц1нн1сн1й c$epi антрополога (K.O.Apel, W. Brüning, R.Dahrendorf, Б.-К.Kaltenbrunner, H.Sohelsky), у природничонаугашй iH-терпретагц! проблеми людини (М. PI essner, М. Landmann, А.Portmann, K.Lorenz), у герменевтишпй (H.-G.Gadamer), у прагматично-1нструментал1стськ1й (А.Gehlen), у ф1лоссфП ко-мун1кативно'1 fli'i ( J.Habermas), у медтоий антропологи (R.Fagler, К.F.Weizsäcker).

Ступень роаробденоот1 проблеми.

У дисергацП сучасна антрополог1чна думка аналгзуеться як нов1тня модификация одного э виэначадьних феномен!в 1сто-рико-фглософського процесу. Автор враховуе публ1кацП в за-pyöiÄHiH лхтератур1 з генези ф1лософсько'1 антропологii (Ю.Габермас, М.Гартмаян, О.Ф.Больнов, В.Е.Шльман, Г.Плеса-

нер) та з ютори культурно! антрополог!! (М.Ю.Гернкович, К.Г!ртш, А.Купер, С.3!лферман, Д.М.Шнайдер).

До недавнього ыинулого у в1тчизнян!й лгтератур! цю тему перевалено у критичному план! аналпзували ЬВ.Бичко, А.Т.Гор-д1бнко, М.Д.Култаева, В.В.Лях, Е.М.Причеп1й, М.Д.Решетник, Л.А.Ситниченко, О.М.Соболь, В.В.Танчер.

В УкраШ в оотанн! роки доьанував св!тоглядний напря-мок, в якому проблема вхдношення: "людина-св!т" розроблялась В.1 .Шинкарукш, М.О.Булатовим, В.П.1вановим, В.Г.Габачковсь-ким, 0.Г.Щенкам, роботи яких визначили маг!стральгаш напря-мок, у русл! якого переважно досл1джуеться проблема людини.

Найб1льш роэробденим у налай л!тератур! е особист!сний аспект проблемы. Шва йде, насаш&ред, про роботи А.Т.Гордх-внка з сод!ально! перопективи Суття особистост! у заруб1жних кра!нах, В.П.Андрущенка, присвячен! проблемам соща^пзацн людини, е.К.Еистрицького з особист!сного вим!ру культури, а також А.М.Лоя з социокультурного змюту простору та часу як форм сощального буття людини.

Перспективними видаються роботи, присвячен! досл!дженню в1дношення "людина - технодог1я - техн!ка - природа". Технологиям б1к проблеми представлено в працях М.Ф.Тарасенка, В.М.Князева. Зворотня еколог!чна сторона проблеми техногенного тиску людини на охочуюче середовкде вксв!тлска у роботах М.А.Кнзельова, В. С. Крисаченка, Конака Ф.М. Проблеми ме-дично! антропологи порушено у публ!кащях В.Л.Кулиниченка. Психолог!чний аспект проблеми людини представлено у працяк О.Ф.Еондаренка, М.Ф.Еурлачука, А.М.Г!рника, В.Ф.Рибаченка. Проблеми теолог!чно! антрополог!! розглянуто у роботах М.В.Адамчука, А.М.Колодного, В.А.Ребкала, В.В.Фомиченка.

- ? -

У в1тчизнян1й литератур! з'явшшся пращ, як! присвя-чено окрести аспектам ф!лософсько1 антрополог Г!. Проблеми етнометодологП англо-американсько! культурно! антрополог1! дослужено у монографиях О.М.Соболь та В.Ю.Келембетовоь

Потребно тзкгак вэдэначити тих автор1в, як1 шйдно роз-рабляють р1зн1 аспекти безпосередюьо антрополог1чно1 тематики: грунтовним внеском у дослёдкеняя "антрополог1чного повороту" заруб1жно"1 ф1лософп 70-80 рок1в б колективна моногра-ф!я 1нституту "ЗЯлософи НАНУ "Современная буржуазная философия человека" (ГИд ред.А.Т.Горд1бнка. К.1985). М.В.КултаЕва вивчае вплив фёлософськш антропологи на фхлософсько-педа-гогёчнё тенденци у Захгднёй европь М.Д. Решетник ё В.Г.Лав-ський дослдауюгь перевалка б1олого-натурал1стичн1 конце гад! нёмецько! ф1лософсько'1 антрополог 11.

В украшськш фёлософ!! до цього часу не 1снув доавд-лсення, в якому антрополог1я - ггров!дна течёя сучасно! ф1ло-софсько! думки - поотала б як цШсна дисцишпна у розгорну-тому тематичному виклад! П свггоглядних ё теоретичних вито-к1в, методолог хчних традицёй та пришдойв, праксеалогёчшй га етично-щнтсшй 1БрархИ понять "людина", "1ндкв1д", "особист1сть", "персона", визначальних етап1в "еволшци II основних нал ряж! в.

Мета та завдання досдхджекя. Основне завдання дисерта-щйно! роботи полягав у досл!дденн1 становления ё оформления антропологи в самосПнний напрямок спецкф1чного ф1лософсь-кого знания, його проблемного ядра 1 категорёального ладу,а таком II фундуючо! рол! у вёдношешп до ¿нших сфер ф!лософ!'1.

Для досягнення ц1б! мети у дисертащйному досл1дженн1 сформульован! наступи! завдання:

- а -

- зилгити теоретичн! витоки основних напряшив сучасно! ф!лософська! антропологи та екзистенщйно! фыософп, проа-нал1зувати !х свхтогдядш засади виршення проблеыи людини;

- розкрити специф!ку антрополог 1тш концапц!й хснуван-ня людини , а також 5х антисциентичну, антитехнократичну спрямован1сть;

- провести пор!вняльнии анал1а вихгдних методолог!чних, праксеолог!чних та щшйсних засад англо-американоько! культурно! та Н1мецько1 фз.лософсько! антрополог! 1;

- просладкувати зв'явок сучасних антрополог1чних кон-цепц!й а данями (Пологи, л1нгв1стики, этнографа г, деыогра-фП, сощодогП, психоанал1зу.

Характеристика методолог Л" та теорбтичш джерела. Мето-долог1чну базу дисертащйного досаадження становлять праиД вхтчизняно'х фиюсофП та ориганальн1 текста представншйв англо-американсько! культурно! та нхыецько! фыософсъко! антропологи. У процесп робота використовувалися також пращ фглософ1в АвотрП, Б1дорус1, ВхрменП, Груз!!, 1спан1х, ¡тали , РосН, Франц!! та ШвейцарИ. Виходячи з затальновизна-ного в антропологи положения, шр тальки лвдина може зробити себе об'ектом досл!дження, ыи намагалися уникати методоло-Пчного унхвероалгэму в тдход! до такого уникального предмету досл1дж<эння, як лвдина. 3 метою аутентичного вытворен- . ня методолог 1чних особливостей коашого з розглянутих п!дхо-д1в, дисертант св!домо уникав когнтшно! завуженост!, яка неминуче виникав при суго гносеолоПчному тлумаченн! методу.

Орхентуючись у досддаенн! на потужн1 гуыан!стичн1 щн-К1сн1 засади компаративгстсько! традицГ! В.Гумбольта - О.По-тебн1, в диоертац!! проведено пор1вняльний анал1з становлен-

ня антропологi4H0i проблематики у i>ixoco$iï класично! доби та головних етапхв теоретично"! еволюцп основних напрямк1в ф1лооофсько1 антропологи XX столИгя. Роаглянуто також, дос-В1д гуманЛстичного осмислення проблеми людини в екэистенща-jiaMi, теоретичн1 чинники його кризк та мотиви II подолання. Особливу увагу авернено на свобр1дн1сть сучасних модиф1кац1й ф1лософсько! антропологи та ïx зв'язку з еконокичннми, по-лд.тичними, сощокультурними, духовними процесами в ближньому i дальньому sapySiîHRi. У робот! над дисертащею викаристан1 дан1 еконогпчно! та медично! антропологiï, етнографп та ет-ногеографП, етнопсихолог1! та л1нгв1стики.

Наукова новивна. 1сторико-фхлосафський аналгв дозволив виявити i сформудювати ыегодолог!чн1 та свхтоглядн1 засади, тематично розгорнути виклад визначальних eTanis теоретично!" еволюцп основних напрямтв сучасно! ф!дософсько! антрополо-riï - в1д еводюцхон1эму Е.Б.Тейлора друго! половши XIX сто-л1ття до сучасних англо-американсышх та н1мецькнх антропо-лог1чних концепцш. У процесх 1.сторико-ф1лософського дослпд-ження набуто результат1в, якх маить наукову новизну:

- розкрито OCHOBH1 етапи i методолог1чн1 принципи мало-доойдженого, але однхех з провдаих течхй сучасно! эарубхж-HOÏ фйЮСОфП-аНТрОПОЛОГП; РОЗГЛЯНУТО OOHOBHi noHHTifmi i 4iHHicHi структура та стилх антропологi4Horo шслення, як1 притаманнх HosiTHiô ф1лософськхй рефлексх!;

- вотановлено, що антрополог1чн1 засади виявшшоя шпднимн у подоланнх методологхчнюс i св1тоглядних розб1ж-ностей м1ж ф1лософськими, природничонауковими та гуман1тар-ними науками, а також для вироблення единих людином1рних цхнностей, консолiдуючих теоретичне знания i практичну дх-

ядыпсть; система аа-раполсггшкл пщюттв задав съогодн1 нав1тнш парадигму антрополог1чного мислення, яке, виходячи а су тает 1 природи людинн, комплексно узагалыше дан!, нагро-маджен! у медичн!й, еконам!чн1Й, ооцхальн!й антрополог!!, етнопоихологп, етнографП, л!нгв!сгиц!;

- визначено акс!олог!чяо-етичну установку сучасно! практично! фыософ!! на самоцхнн!сгь дюдини, як вих!дного масштабу д!яльност1 в економ!чн!й, ектаг!чн!й, пол!тичн!й, правничиг 1 соцюкультуршй сферах при переход! в!д тотал!-таризыу до розбудови правового громадяноького сустхьотва, створення необх!дного 1нгелектуального кл!мату для вишдь-нення творчо! енерг!! персони;

- проведено комплексне дослхдження методолог!чних ! сватоглядних засад, практичного значения та вдюпених установок основних антрополог! шли напряш1в в усьому спектр! в!д емшричних настанов етнологи англомовних краш до

Л1стачного шдгрунтя н1мецько1 ф!лософсько! антрополог!!. Виявлено проблеш, як! поставали впродовж трнвадо; теоретично! еволзоцП, та методолог 1ЧН1 принципи !х виршення;

- проанал!аовано особлквосг! постановки проблеыи лвдшж в американськхй кульгурн!й антрополог!! /Ф.Боас, Р.Бенедикт, М.Мхд, Е.Сеп!р), та англ!йськ1й функщональнш (Б.Малиновоь-кий) 1 ешцальтй (Р.Ф.Редкг!ф-Ерзун) антрополог!!. Роэкрито !х в!дношення до еволющошэыу (Е.Б.Тейлор, Д.Д.Фрезер, Л.Г.Морган) та вв'язок з конкретними домадженнями рас, ет-н1чних стльнот, людини еасобами етнографи, ентнопоихоло-г1!, л!нгв!стики;

- висв!тлено концептуальне ядро вчення про лподину фун-датор!в н!мецько! фхлософсько! антропологи (М.Шелер,

- и -

Г.Плесснер, А.Гелен,), основу якого складае антидарв!н1стсь-ки спрямований в1тал1зм. Просл!дковано феноменолог!чн! та герменевтичн1 1нтерпретацИ в1тал!зму в подальи!й теоретич-н1й еволюцН та пояуки синтезу його з прагматизмом, структу-рал1змон, психоаиал!зом;

- вперне у нан!й !стор11 ф!лософП внкладено методолог 1чн1 принципа, категор!альний апарат, стиль антропо-лог!чного мислення. До лаукового вжитку введено ориг1нальн! перподжерела класик!в 1 пров1дяих представник!в нов!тньо! антрополог!!. Бстановлено сп!лья! типолог1чн1 риси сучасно! антрополог!чно! дуики та в!тчизяяно! ф!лософсько! традицИ, яка сягае кардиософП Г.Сковороди та П.Юркевича.

Практичяа п!нн1сть та реал!зап!я. Зважаючи на малодос-л1джен!сть у в!тчизнян!й ф!лософськ!й л!тератур! антропологи як специф!чво1 ц1л!сно! сфери нов!тньо! ф!лософ!1, проведений 1сторико-ф!лософський анал!з заповнюс прогалини в ц!й облает! знания, е внескок у якнайнвидае подолання розри-ву м1ж станом досл!дження проблема лвдинн у в!тчизнян1й ф!-лософ!! та сучасним р!внем св!таво! ф!лософсько! дунки. Од-ночасно !де!, нетодолог!чн1 принципи та сфорнульован! в ди-сертац!йноку досл!дженн! висновкя кожугь вшсорпстовуватися у подальшоиу вивченн! антрополог!чно! проблематики. Досв!д теоретично! еволюцН цров!дно! течН сучасно! заруб!жно! ф!ло-софП нас неперес!чне значения для вир1иення широкого кола проблем, що постають при розбудов! правового сусп!льства.

Концептуальвий 1 фактолог!чний матер!ал дисертацИ ложе бути викорисгано при читанн1 курсу лекц!й з !стор!! ф!ло-софН, спецкурс1в з сучасно! зару51жно! ф!лософ1! та ф!ло~ софсько! антрополог!!' як саиост!йно! дисципл!ни. Розглянут!

в дисертадИ р!зноыан1тн1 пхдходи до проблеми людини можуть використовуватися у всьому обсяз1 гуманитарного знания.

. Апробащя роботи. Эы1сг дисертацп воображено у моног-рзфП, депоновакоыу рукошсу, дев'яти розд1лах колективних монографд.й, брошурах, статтях у наукових абгрниках i nepio-дичних виданнях. TeopeimHi вионовки i qchobhi положения диссертаци anpoCosaHi у висгупах i допов1дях на наукових симпоз1умах, конференциях i ceMiHapax: Шжнародшй науковш конференци: "Духовн1сть середньовгчнох бвропи: Cxifl - За-х1д" (Одеса, 1S94); М1жнародн1й наукова-теоретичнхй конфе-ренц1'1 "Культура i етноегика" (Кихв, 1994); у доповхд1 на Республхкансьйй школ1 ыолодих ф1ласофхв (Алушта, 1987).

Дисертащйний натер1ал апробовано таксик при читанн1 курсу лекц!й, спецкурсхв, веденн1 семшарських занять, робо-Ti з астрантами га лошукувачамк Центру гуман1тарно1 осв1ти HAH Украхни, студентами ф1лософського факультету Кихвського ун!верситету iM.Г.Шевченка, слухачами Ки'1вського з.нституту пхдвищення кваиЩкацП лжархв.

Дисертащю обговорено i рекомендовано до захисту на зас1данн1 в1дд!лу icTopi'i aapyGimo'i ф1лосафГх Гнституту ф1-лооофхх HAH Украхни.

Структура 1 амхот роботи. Поставлен! завдання х.стори-ко-фхлософського дослхдження визначили логхку та структуру тексту. Дисертац1я складаеться г вступу, трьох роздШв, BHOHOBKiB та списку використанох л!тератури.

У BCTyni уыотивовано виб1р теми, Гх актуальн!сть, виз-начено ступ!нь Гх науково'х розробки, сформульовано мету та завдання 1сторико-ф1лософського аналхзу, обгрунтовано науко-ву новизну дослхджэння, вкзначено тэоретичну основу i мето-

долог!чн1 принципи, а також практичне значения дисертацП. В iсторико-лософському Bctyni визначено характера риси постановки i витлумачення проблеми людини.

Досл1дження сучасно! антрополог i4ho"i думки припускав можлив1сть вид1лення основних напряммв, конграверза яких визначила ochobhí абриси ще! сфери ф1лософського знания. Дисертант проводить концептуальний анал1з виходячи з того, шр атипйський емпгризм та американський прагматизм, з одного боку, i н1мецький трансцеденталí зм, з imnoro, - скдадать протилежноот1 методологi4Horo, етичного та св1тоглядного niflxofliB до проблеми людини. 1х антитеза становить iseírae ядро теоретично! еволющ! антропологi4HOi думки.

У першому розд1л1 рое!фиго вплив теор!! походження ви-д1в Ч.Дарв1на на концептульне ядро еволоц1он1зму, який у дру-Пй половин! XIX ст. визначив прац1 Е.Е.Тейлора "Досл!джен-ня в облаот1 nepBicHQí icTopi! людства"(18б0), "Перв!сна культура"(1870), "Фоосафоька антрополог1я", (1881). Сутнгсть подальшго розвитку англо-американсько! культурно! антрополог!! становить переосмислення еволющ он i зму Ф.Боасом, Б.Малиновським, Ф.Р.Редюиф-Ерауном. Ixhí роботи стали кла-сикою XX стол1ття. На ochobí текстуального анал1зу показано, як В1Д них походять ycl hobíthí напрямки.

У другому розд1л! розглянута спроба н1мецько! екзис-тенщйно! ф1лософП виступити альтернативою антропологи, яка, як виявидося згодом, не виправдала себе. Зафз.ксовано введения у вжиток поняття екзкстэнцП (К. Ясперс "Психологiя св1тогляду"Л919), створення онтологи буття людини (М.Гай-деггер."Буття та час".1927) та залучення екзистенци до sb-ропейсько! метаф1зично! традицП (Г.Марсель "Метаф!зичний

шплешпт» , лпгиппжено лосв1л створення екзистенщйно!

-------Г-» • •

антропологи (Ж.П. Сад. "Буття та Нщо. Нарис феноменоло-Г1ЧН01 онтолог11".1943) Роаглянуто спроби позитивного подо-лання екзистешЦйна! ф1ЛОсофп та причини П эанепаду.

Трет1й роздал присвячено аналёзу нхмецько! ф1лософсь-ко! антропологи, як св1домого антвдарвШстського спряму-вання у в1тал1стичному тлумачешй людини (М.Шелер. "Положения людини у Космос]. ".1928). Внутршня теоретична еволшщя цього налряыку через наукове переосмислення в1тал1аму з позищй бёологп (Г.Плесснер. "Ступенё оргашчного та людина". 1927) привела до кардинального переосмислення метаф1зичних засад з поэицш 1нструменталёзму (А.Гелен "Людина. II природа та И положения у св1т1".1940). "Антропологочний поворот" зах1дно-бвропейсько! фёлософп 70-80 рокёв дослз.джено в контекстё нов1тн1х пошук1в синтезу антропологи а прагматизмом, струк-туралёзмом, ф1лософськоо герменевтикою. Досл1джуючи концеп-цП новётньо! хвшй "антропологёчного повороту" зарубёжно! ф1лософП до людини дисертант в1дзначае зростаючу тенденщю до стирання "деыаркащйних лШй" ы!ж основними напрямками, посилення взаБмозв'язкёв м1ж ниш та формування передумов до вироблення сполъних стандартов свотово! антрополог1чно! думки. Одним а результата дисертацойного дослдаення в розк-риття зм1ни у статусё ф1лософсько1 антропологи, яка репре-зентуючи конструктивно аагальношодськ1 ц1нноот1 обгрунтовув св1тоглядн1, методолог 1чн1, етично-щнносн1 та праксеолопч-н1 засади 1нших сфер гушнётарного знания.

У висновках поведено п1дсумки дисертащйно! роботи, окреслено можлие! шляхи дослёдження ё практичного викорис-тання отриманих результатов, нашчено подалый перспективи

роаробки проблеми. людини.

ОСНОВНИЙ ЗМ1СТ Д0СЛ1ДЖЕННЯ У пертому роад!л1 "Англо-американська культурна антропология" визначено вигоки ввропейсько!, зокрема англо-амери-кансько!, антрополог1чно! думки. До таких взносить твор-чхсгь Е.Б.Тейлора (1832-1918) - фундатора еволюц1он1аму, йо-го провхдяу лрацю "Первгсна культура"(1870), а також "Ф1ло-софська антрополоПя"(1881). Його послхдовник Д.Дж.Фрезер доопрацював поняттай апарат еволшц!он1зму, викодячи з по-пшреного на той час в нзущ 1ндукгив1аму, а Л.Г.Морган зро-бив спробу ввести до еволющон1зму !дею прогресу.

Подальший розвиток антропологи був пов'язаний э критикою еволюц1он1зму, яка на той час велась широким науковим фронтам. У Н!меччин1 проти нього були спрямован1: концепщя культурного кола (Ф.Губнер), теор!я культурно! м!фологП (Л. фробешус); концепщя дифузп в!денъських по&йдовшнив пастора В.Шм1дта; посл1довну анткеволюц!он1стську повшцю займав автор структурно! соц1ологп Е.Дюркгейм; у Сполучених Штатах щз критику започаткував Ф.Боас.

У пераюму параграф! розглянуто концепцш "базового ега-лхтаризму" Франца Боаоа - ф!зика за фахом, фундатора етноло-Ш США. Боас ставився до еволюц!он!зму, особливо в його со-щолоПчних ексшакавдях, як до одного з в1дгалужень загаль-ного вчення про прогрес. 3 притаманною йому 1рон!ею та про-педевтичним скептицизмом в1н намагався тактовно уникати ха-рактерних для прогресизму крайнощ1в - радикализму та утойз-му. Мислити антропологгчно для Боаса означало локал!зац!ю еволющотзиу ч1тко ф!ксованим часом конкретно! культури. Важливе вначеннп такс?« надазться просторовому вконаченню

культурних феноменíb, оскхльки Боас починав свою ангрополо-г1чну кар'еру в антропологхчно! географН - "The Study of Geography" 1887. На перший план у його концепцП виступае сашданн1оть i самоц1нн!сть кохкох окремо взято! культурк.

Еволвдхя чи дифузхя? - гак означив Боас ситуацию у ви-6opi методологí4hhx п1дход1в. Bíh вважав б1льш адекватною для опису взаемов1днооин р!аних плеи!нних культур не еволнз-цхонютську, а саме дифузхйну модель. В основх дифуз1йного хидходу лемить вщцлення у певн!й культурi ïï ф1ксованих у час1 í npocropi 1сторичних стан1в. У найзагальн1шому значен-hí Боас розумхв дифуэйо як поширення стойких оэнак культури а одного айо декхлькох п,ентр1в. Введения хде! дифуэ1он1зму поряд а функц1онал1зыом, структурал1змом означало для культурно! антропологи динатчний розвиток тенденцП по ство-ренню ново! парадигыи, як альтернативно! реакцП на схемз-тизм 1 спекулящх вторично! реквнструкцП.

Культура, на його думку, детерм1нуб лвдину i психоло-ri4Ha. В cyauiMiSiñ свхдомостх цей вшшв га його специфхчн! риси в1добракааться в уявденнях про "характер" año "дух" того чи iHnioro народу. Антрополог накреолюе плхдний шлях до розумхння фольклору як шифру до виявлення базальних структур дюдсько! ыентальност!, досладження вхдм!нностей у способ! мислення локальних етшчних сгйдьнот - "The Growth of Indian Vithologies" 1805. Проте, почасги визнаючи щею культурного детермхн1эму, поряд з 1деями дкфузП та психологiчного iHfleTepMiHisMy, Боас р!шуче в1дмешвуеться в1д детермШзму психологi4Horo. На душу Боаса, пров1дну роль у повед1нцх людини вдаграе анакова система, а поихоф1зичний, х1мхчнш, бioлoгiчний Mexaaiam ф1ксушть стгйку штэнцхю сбiдомоетi.

Таким чином, мислення людей р1зних 1сторичних епох в1др1аня-еться т1льки матер1алом.

Предмет социально! антропологП бачився фхлософу у вив-ченн1 сп1вв!дноиення помхж б1алог1чними типами 1 формами культури. Вплив культури на ментальну реакц!и лпдини розгля-даеться за аналог!ею 1з зростанням детермхнацИ культури на будову т1ла. Боас наполегливо тдкреслш, щр в 1ндив1дах криеться в1дношення м!ж ментальною реагадвю 1 будовою т1ла.

Метод сощально! антропологи 1 пов'язан! з ним проблеми викладенх в ряд! статей, в яних систематичн! досл!дження цив!л!за1Ц1 ! культури спрямовуються до науково Еиа!рених флей. Сощальна антропология, на його думку, мае п!двести П1Д категоры науки вс1 явища культурного досв!ду, як! ще не вв!йшли до сфери югоричних чи сощальних феномен!в.

1сторико-ф!лософський анал1з творчого шляху Боаса вхд 1ндуктивно! антрополог И до компаратив!стсько1 виявив, що в1н тлумачить мову, як систему символ1в, яка визначае пове-д!нку людини на несв!доыому р!вн1. Боас притримувався класи-ф!кацП мов, яка базувалася на ф!эичному тип! та звичаях. Еоасу належить класиф!кац1я !нд!анських мов з шести груп. У вчешй Боаса пр1оритет ввдаеться культурн1й детерм!нац1! мовного життя та в!до6ражувальн1й функци культури. 1Исля Боаса дослгдасення з мовознавства м1цно увйппли до антропологи як неодмгннз фундаментальна скдадова культури. Особливого значения в1н надавав вивченню не!ндоввропейських мов. У л!нге1стичних студ!ях Боас рухався у рхчшу. !дей В!льгельма Гумбольта про "внутр!пшю форму моей" та вэаемоэв'язок понять: людство, народ, мова. Подальшога розвитку антропсшнгв1с-тика набула в роботах його учня Сеп1ра. Сам же Боас, притри-

муючись заповадей теоретичного мШмазйзму. щлком задоволь-нився роялю абирача та лётописщ ёндёанськог культури.

У другому параграф! "Функц1ональна антропологёя Е.Мали-новоького" вазначаоться, щр пёсля Боаса функщональна антропология складае якёсно новий етап у становленн! антрополо-гхчно! думки англомовних кра'ш. В результат! дослдаення встановлено, щр в докторськёй днсертацП "Про принцип еконо-мП мислення" доайдницьке завдаяня Малиновського можна сфорыуливати як пошук в емпхрюкритицизм! ращональних мето-дологгчних васоб1Б. Такими в1н вважае категорш "функция" та роакриваач! II зьаст поняття "иШыум" ё "максимум".

В ход1 аналёэу встановлено, ор до функцюналёзму емп!-рична ё теоретична сторони антрополог!! розвивалися вёдособ-лено, щр призводидо до однобоко! спещалёзацП вчених. Мали-новський намагався шидно синтезуваги обидвё сторони науко-вого дослёдження. На його думку, в польових дозл!дженнях !з багатоманётност! явиц виб!ршво вщпзнявться проблематика, яка входить у сферу антрополог11 1 вхдповёдно може коректу-вати положения попередньо розроблено! теорП. Проте, вчений пост1Йно наголошував, що ёнтереси людини складають антропне п!дгрунгя науки. Людина - ёнтерес - оточуюче сере-довшде - ось так можна собё уявити основне категорхальне в!дношення в функциональна антрополог!!.

В дисертаци авернено увагу, щр у функщ.онал!эм1 вёдбу-вавться повернення до засад еволкнцсяйатсько! теор!! Дарв!-на, яка, на думку Малиновського, поабавлена прав1ден1цал1з-му. Евояюцстстська модель, взята по в!дношенню до антропо-лог1чкого знания, повинна бути доповнена ! скоординована та-кож а функциями нашого мислення, уяви, пам'ят!.

- 19 -

Культура, як "интегральна цШсн1сть",виступае вшидним об'ектом антрополог1чного досл1дження. Системоутворюючим по-няттям цього специфичного целого е "поняття функцП". Праг-матистський мехашзм фуннацонування культури роэкриваеться в отки в1дношення "потреба" - "реагаця". Вюидним е в1дношен-ня енергетичного обм1ну м1ж оточуючиы середовищем 1 людиною в!! в дальними потребами. Життя, взяте в якоотг фундаментально! передумови антрополог¿чного досддаення, позбавля-бться будь-якого 1ррац1онапьного контексту.

Антропологгя виступаб як теория, щр виходить а певного р1вня Сюлог1чних факт!в. Науково- рац!онадьне тлумачення життя в ц!лому 1 вхтальних потреб зокрема, дозволяв розгля-нути взаеыод!ю ьиж. людиною 1 оточуючим зшттевим середовищем П1д кугом аору вюидних елементарних потреб: метабол!зм, репродукщя, необх1днии рхвень еколог1чних умов, рух, здо-ров'я. Дроте, задовольнити ц1 сво! потреби лвдина моде т!ль-ки власне людським способом - працею.

Культура тел розглядазжться в конгект! чинншав необ-хгдного задоволення людських потреб. П специфична !нстру-ментальна предметнють пох1дна вхд д1яльностх людини 1 здат-на впливати на матер!апьний 1 енергетичний обмгн мгж сус-тльством 1 природою. Б1олог1чн1й потреб1 в обмхн1 речовиною з оточуючим середовищем в1дпов1дав культурна реакц1я поста-чання, потреб! у в!дтворенн! людини людиною - культурна ре-аюдя виховання, потреб! в безпец! - оборона, здоров'ю - г1-гхена 1 т. !н. До культурних реакцгй у функц!ональн1Й антропологи взноситься також д!яльн1сть, приют, заступницгво.

Культурн1 реакц!! формушть культурн! потреби, яга. як1с-ним чином в1др1зняють людину в1д тварини. До культурних пот-

реб, як! складають загальнодюдську щшпоть, Малиновськкй вхдносить прагнення до упорядкування у сфер1 матер1ального виробництва, гехн1ки, розшуцлу 1 споживання матер1альнкх 1 духовних благ; звича'1, право, мораль г рел!г!йку д1яльк1с™ь; потребу в навчанн1, осв1т1, формуваши особистость

Наведена схема доповнюеться двома акс1омами: 1. Козина культура повинна в1дповз.дати б!олог1чн!й систем! потреб. 2. Кожне досягнення культури мае на уваэ1 використання артефак-т1в 1 символ1зму для пхдсилення анатом!I людини ! в1дсилаб прямо чи опосередковано до задоволення т!леоних потреб. Вза-бмов1дношення мм в!тальнши погребами ! культурними реакц!-ями, за Малиновським, носить коротко детерм1нований характер, бо всяке порушення в енергетичному 1 матер!альному об-м1н! м1ж природою ! суспгльством означав пряму загрозу для самого !снуваяня людства. Над першим виххдним щаблем функщ-онального вхдношення п!дноситься б1льш абстрактна щабель -р!вень кульгурних !нституцш. У функц!онад!зм! сл!д розтз-навати доктрину 1 метод.

Як наголошено у дисертац!!, для Малиновського характерна спрямован1сть на явища, бо функщана^лзм виявляб сбою природу лише тодх, коли ми наемо справу з ясним розушнням природи кудьтурних феномен1в. В психоанал!тичн!й та структу-рал!стськ1й !нтерпретац1ях культури Малиновського приваблюе апробований доев!дом псюаагрично! практики розгляд багато-манИтя сексуальних в!дносин. В примИивних культурах ун!-версальну регулятивну фунгацю виконуе м!ф. Саме вш форму-люб, поширюе 1 кщк£3дкуб в1рування, поглкблюе ! збер1гав мо-ральний порядок, сп1вв!дносить очевидност! ритуалу з практичною ор1бнтац!ею людини.

- 21 -

В ход1 дослхдження вианачено лгберальн! вподобання автора функциональней антропологи. Свобода б надзвичайно важливою культурною потребою, яка визначав вдтйсний параметр сучасно'! цивШзацП. Принципи вёльно'х самодетерм!нац!! народёв, соц1альних груп 1 окремих особистостей набувають сенсу т1льки в результат! ясно! водповш на питания - як досягаеться в1дносна самостнопсть меншин ё свобода окремих особистостей по вёднотенни до колективних р1шень? Ильки право, разом з духом законёв, урёвноважуе ё дав сп1вм1рн!сть свобод1. Погляди Малиновського оц!нюють як своерёдний Л1бе-ральний романтизм XX сголаття.

У третьему параграф! "Структурал!стська антрополог!я А.Р.Редкл!ф-Брауна" вхдзначено, щр доряд з Малиновським, структуралёстська антрополог!я Редшпф-Ерауна завершила кон-цептуальне оформления п!дгрунгя англо-американсько! культурно! антрополог!1. Це вчення виникав на хвил! онгелектузлького протесту проти засилля ф1з1олог!чного детермШзму Малиновського. 1дею протесту вперше висунули американськ1 антропологи Дорот1 Грег та Елгван Вёльямс.

Дисертанг покаэув, як при доагпджешп етн!чних сп1льнот засобами вторично! реконструкци вся увага зосереджувться на вивчети вузлових суайльних вёднотень, як! й утворюють сощальну структуру суспёльства. Визначальна роль сощально! структури полагав в тому, щр за П допомогою в!дбувавться формування ёндивхда, залучення його до в1дносин 1 регулюван-ня цих процес1в за допомогоо сощальних хнетитуцгй.

Доведено, щр структуральний п1дх1д не сприймав теорш культури Малиновського, а також фунюцоналютську точку зо-ру, щр во! звича! та ёкституци сусп!льства добрё ! справед-

лив1. Структурна кониэпшя эаперечуБ пряму детермхнащю со-цхальних процесгв I роэглядае питания б!олог1чно! детермхна-фД повед!нки людини лише в кештексг1 спхвв!дношення антро-полог1чного процесу та його структура. Редшйф-Браун уявляе людську зшттбд1яльн1сть у виглядх структурованих систем, якх функщ.онують шшхом дивергенцзЛ або вар1ацх!.

В антрополоПчному п1энаннх як одному а р!зновид1в 1деограф1чного досл1дзьення, структурадютська концепщя на-дае особливого значения етнографП, яка дае прнйнятну оц1нку повед1нц1 людей у сусп!льному житт1.

Розглядаючи питания про специф1чн1 риси компаративного методу та його застосування в сощальнхй антропологи, Редк-лхф-Браун звергае увагу на те, шр його попередники не провели обгрунтовано! дистинкцх! м1ж етнограф1ею 1 социальною антропологхбю. Суть запропоновано! Редклиф-Брауном в1дм!ни мхж зазначенши диощпШнами полагав у розрхзненост1 !х методолог !чяих установок. Етнограф!я 1 етнологхя зорхентован! на метод вторичного дослхдкення саиДальних феноменов, опкс1 IX в ¿снуючих реальних взаемозв'язках конкретних спхльнот, тод! як соцхальна ангропологхя вивчае характерн! риси сус-пхльного життя в його ж контекст!. Навт вивчаючи вузьк1 проблеми окремо взятих культур, думка антрополога пост!йно звертавться до контексту аодського суспШства в щлому.

Суттевою у виясненнх вхдношення м1ж !сторичним ! пор!в-няльним методами, на наш погляд, е традищя хнтерпретувати коыпаративний р1вевъ дослхдження у виглядх надбудови, яка височить над 1сторичним анал1зоы. Вчення про факти антропо-лог!чно! науки, !х очевиднгсть ! взабмозв'язок з наявною !с-торичною реальнз.стю вабуло подалыюго розвитку в соц!альн1й

антропологи Редюйф-Брауна. В1н вважаЕ, щр хсторичний метод дае нам ршення т!льки окремик, часгкових завдань, тод! як компаративний дозволяв виршити эагальну проблему.

Антропология, яка вивчае первХсне сустльство, включав в себе як !сторичн1 (етнограф1чн1 й етнолоР1чн1) досл1джен-ня, так 1 знания, яке випливае !з загальнотеоретичних понять (структура 1 функц!я, синхрон!я 1 д!ахрон!я, адаптация 1 ко-оптащя). Предметом сощалъно! антропологи став сопДальне життя сусп1льства 1 людини, взяте в контекст! культури. Культура, в свою чергу, розглядаеться як одна !з динам!чних п1дсистем соц!ально! сп!льноти.

Зазначено, що своБр1дним под!лом поих!чного та антропо-лог!чного стала проблема природи людини. Спираючись на базис людсько'! природи, сощальна антрополог!я включав в себе ! сукушпсть фактор!в, детермхновашк садалъною системою, яка в свою чергу, детерм1нована основними характеристиками базису людсько! природи. Поняття базису людсько! природи було введено для пододання функщонал^тських уявлень про нетрив-к1сть меж, як! в!дд1ляють людський !ндив1д в1д тварини.

Структурний метод Редкл1ф-Ерауна можна визначити таким чином: при досл!дженн! культурного явшцз система апису його складових не несе самодостатнього характеру, оскгльки явище описуеться не хзольовано, а з урахуванням його м!сця ! рол! у тотальносП культурних зв'язк!в. Походження елемент!в ! п!дсистем щлого !з властивостен складових частин ! навпаки визначають !Брарх1ю ! ступ1нь багатояк1сност! структури.

В!дкрит1сть культурному плюрализму в оц1нц1 досл!дження визначаеться в!рог!дн!сним принципом функц1онування со-цш-культурно! структури. Кредо вченого формулюеться наступ-

ним чином: для отримання наукового знания в систем! людина ~ культура— суспЛдьство використання вс!х в!домих науко-вих метсдов стае не т!льки иожливим, а й бажанкм.

В четвертому параграф! "Проблема людини в сощологП) медичн1й;- кульгурн!й та економ!чн!й антрополог!I" розглянута низка сучасних напрямк!в англо-американсько"! антрополог!чно! думки. Як виявлено в дос-йдженн!, новий Шдх!д задав проблема т!да людини, поставлена в сощологп та медичщй антрополог!! США. Розробка ц1б! пробдеми представлена у працях Т.Парсонса, Е.Гофмана, П. Л.Ыргера, Т.Лакмена, К.Леча ! В.С.Тенера. Одним з визначних доогйдншив проблемк е також француаький соц!олог М.Фуко. 3 позшцй марксистсько! фхлосо-фП ця тема досл!джуеться А.Шм!дтом. Активно працюе в цш сфер! представник аыерикансько! соц!олог!! медицини Г.Е.Фрвдмен. Це св!дчить про переор!внтац!ю в1д доьануючо! природничо-науково! парадигии, висунуто! щэ за час1в Гал!-лея, 1 повернення до Ар1стотеля з його положениям про лвди-ну, як сощзльну гстоту в перш!й 1нстаяцП, а в другой - як нос!я символ!чно орган!зовано1 культурно! традиц!!.

В процес! 1старико-ф1лософського анал1зу встановлено, щр Т.Парсонс розглядае т!ло як вюиднш масштаб совдологгч-но! реконструкцП сусп!льно! реальност!. (МЕСтавдення тЬ лесност! з соц!олог!чною теор1бю дП дае можлив1сть виявити рац1онадьн1 ! нерац!онадьн! компоненти сод!ально! реальности Зазначимо, що термл.н "неращональне" не б прямо проти-лежним рац1ональному, як, скаж1мо, терм!н 'Чррацюнальне", а б рядоположеною з рацгональшсти компоненте® д!1 людини.

В нов!тн!х напрямках культурно! антрополог!! ооновна увага прид!лябться досл!даеннш форм людсько! повед!нки, як!

засвоююгься при навчаннё або ж генегично успадковуються. Рут Бенедикт представила культуру як цёлёсну, але замкнену у власному розвитку систему. ii розгляд культури у св!тлё гу-манёстичних цённостей, а також iHTepec Маргарет Мёд до вёд-ношень uix аферами "культури" i "персональностё" витворили нову парадигму культурно! антропологи повобнних часёв.

Опонуючи потузшому впливу Парсонса у визначенн! культури як елемента соцёальнох системи, Кл!форд Г!ртц та Дев!д Шнайдер визяачааогь культуру як "днгернальну когерентну цё-лёснёсть". Особливу увагу у дисертацёиному дослёдженнё звер-нено на лёнгвёстичний пёдхёд до тлумачення вёдношення "люди-на-культура" у вченнё Едварда Сепёра.

Дисертант дослёджуе лёнгзёстичну сторону творчосп Се-nipa, який визначае культуру як те, щр робить ё думав сус-пёдьство. Мова ж е те, як думаать. Вёдсторонкшчись вёд розг-ляду психологхчного аспекту, Сепёр пристав до прагматичного тлумачення вёдносин свёдомостё та мови, зазначаючи, що мова i шаблони наш! думки ы!ж собой TicHo переплетен!; вони в певному сенс! складають одне ё те ж. Думка не мае расових вёдмённостей. Внутрёшнёй зм!ст усёх мов один ё той самий -ёнту!тивне знания досвёду.

В ёсторёю мовознавства ё культурну антропологёю Сепёр увёйшов як один з авторёв гёпотези лёнгвёстично! вёдноснос-тё," вёдомо! широкому науковоыу загалу як гёпотеза Сепё-ра-Уорфа. У мовознавствё його вирёзняб концепт дрейфу (dгëft). Мова не е вёддзеркаленням однёе! ё тёв! ж позачасо-во'1 картини у р!зних ёндивёдуальних свёдомостях. Мова спонтанно рухаетьоя власним рёчищем. Сепёру належить вислёв: "Мова дрейфуе". Розрёзняються мовний ё культурний дрейфи. У

манке«/ проводиться pySpznaqís ка ocHGSHHíi, автономий; се-мантичний, фанетичний, динашчний та поверховий дрейфи.

Поширюши концепт дрейфу на культуру, Cenip виявдяб си-туац1в, в hkíh опинилася Швтчна Америка. Спхльшсть мови з Ahtíísd, на йога думку, не моле до безк!нечност1 забезпечу-вати едн!сть куль тури, ягацр географии i, пол1тичн1 i еконо-Mi4Hi детерминанта культури перестають бути однаковими в рханих ареалах Ii розповсвдження. Cenip зважае на конссшду-ючий фактор просторового вгдчуття tísí територИ, де паяуе спдльнють нацшнадьного чуття, де мова i . культура стають все б1льш однорхдними i опецифхчниыи, так щр ыовнх i куль-турнх границ1 виявляють тенденцш до спхвпадхння. .

Сепхр роамежовуе поняття nation - над!я в цивХдхэовано-му poayMiHHi i i як держави, яка репреаентуб Bei сторони жит-твдхяльност! народу в' тому сенсх, як це слово вживавться скаж!ыо у назвх "Оргшпзащя Об'вднашх Нахцй"; та nationales - нац1ональн1сть, яка базувться на самохдентиф1кацп лю-дини, що функц1онуБ по-справжньому лише у сфер1 еипчного вимхру культури. Де почуття национального об'еднуб людей на емоц1йнхй основ!. Тому расова приналежн!сть розглядаеться переважно у психологхчному, а не у б1олог!чному аначенн1. IcropH4Hi фактори, як! виходять з успадковано! пам'яп поко-л1нь, створхоють п!двалини нацхонального вхдчуття едност1.

Культура, яка не спирасться на бажання i визначадьн1 потреби людей, що виступають ix беэпосередн1ми hocíhmh, б завнхиньою (external), годi як справжня внутр1шня (internal) культура спряыована в1д !ндив!да до тих чи 1нших щлей. Cenip виступав з критикою технократично! штенцП cbítobo! цивхл1зац1х на зовшшп "прогресистськх щл!".

- 27 -

Проблему практичного значения антрополог i чного знания поставив професор Е.Е.Еванс-Причард (Оксфорд), вказуючи на !м!дзк антропологi4Horo знания як ел1тарного xo66i, яке кулъ-тивувалось в Оксфорд!, Кембр!даи, Лондон!, а пот1м засвоюва-лось науковцяыи як нащональна антропологi4Ha традщ!я.

Його проект сощально! антрополог! I передбачав поширен-ня !! предметно! сфери на всю класиф!кащю народ1в i культур, загадьних культурних тгапв - на все те, щр А.Баст!ан навивав "географ!чною пров!шцею". В!д сощально! антрополо-rii, яка вивчаб всю сукутисть людсько! культури i сустль-ства, надал! вид1лябться "subject" ф!зично! антрополог!!, етнографп i географП людини.

В етнометодологГ! поряд з такими усталеними напрямками, як герменевтика та феноменологiH, в самост1йну методолог!чну течыз формувться власне антрополог!чний п!дх1д. Представники герменевтики прагнуть залучити категор!йний апарат герменев-тично! традиц!! до опису споятанних акт1в життбд1яльност! людей та подальше! смислово! реконструкц!! етнГчного життя за законами тексту. Феноменолог1я,адаптована до вивчення ет-нографхчного матер!алу, була ар1ентовзна на виявлення смислу феномену етн1чного, природи сицально! реальност!, !! типо-логП, itfHHicHo! apxiTeKTOHiKH етосу в його вЦношешп до певно! вторично! ситуацП.

Першим в антропологira принщш культурно! квантиф!кац1! bbib Пауль Ред1н. У книз1 "Метод i теория етнологП" б!н розвивав cenipoBy !дею "к1льк!сно! корэляцП" яйсних даних, отриманих при досл!дженн1 культури аборигенно! Америки. Таким джерелом як!сно! квантиф1кац!! BiH вважае час.

Розмежування сфер етичних i согцалъних настанов в етно-

методологи було проведене Б.Расселом, bih виходив з того, щр наукове дасл1дження повед1нки людини змхщубться si сфери методологи у сферу етики. На цьому висновку грунтувалася переор!бнтац!я з нагихтивно! на бд.дьш потушу в ц!нн1сному BifliiomeHHi гуман1стйчну перспективу. Саме остання, на його думку; маб в!д1грати вир пальну роль у вибор! i прогнозуван-Hi важливих, етично зумовлених програм та при спростуванн! "фалыпивих" у щннЮному BiflHonieHHi !дей. Рассел з аз начав, шр Bipyc расизму м!стйться у б!льшст! сучапних етичних систем, як1 поширшться масовоо культурой.

Б дисёртащ,иному досл!дженн! вданачавться, щр культур. ..на антрополог!я починав звертатися до свiтоглядно-щ нн йзного' ' розум1ння природи та сучасного положения людини. Антрополо-"ria прагне обгрунтуваги теоретичн! шдвалини етики завдяки ; профес1йному. володанню досягненнями у сфер! досл1дження становища людини у певнЛй культурн1й та социально-!сторичн1й сйтуацП. Серед завдань по формуванню гумаМстично! програми культурно! антропологи Рассел BKpi эняе три аспекта: 1. Фор-мування досл!джень крое-куль турних контактов, HKi б шпдно пращэвали на вивчення природи людини; 2. 0р1внтац1я етногра-ф1чних досл1джень на отршання к1льк1сних даних про повед1н-ку людей на во1й планеН; 3. Сприяння л1берал1зацИ знания на основ! гумаМзацП етичних аасад наукового досл1дження.

Антропологi4Ha проблематика лодського стану знаходить дотичн1 з традиц!йним соцголоПчним напряыком, який вивчае структуру повед1нки людини в систем! "vis-a-vis". Машфесту-вання певно! рольово! повед1нки цього типу описув структуру, яка визначав стан людини у сощапыпй структур! та економ!-Ц1. Ф^лософська рефлекс!я i соц!олог!чнш анал!з природи л»-

дини утворюють "верхи! поверхи" даелектуально! надбудови над буденним, масовидним самопочуттям людей. Вёдчуття лещиною влаоного тёла в сучасному сусшльств! модифёкубться у бёологёчну проблематику або авужуються до проблеми сощоло-гхх медицини.

В дисертацх! висвётлено перспективи дослёджень проблем здоров'я ё хвороби у зв'язку ёз становлениям особливо! сощ-ологхчно! дисцжтни - соцхологП медицини або медично! социолог !! . (Терм1н "медична сощологёя" було введено Фрёдменом ё Л! у 1957 роц!). Вони виходягь а !деалу здорового, д1яль-ного 1 тривалого життя в гармони а природою, громадянським суспёльством ! оточенням близьких людей. Цей ёдеал в цхшйс-ному вхдношешп розглядаеться як вще благо ! природне приз-начення людського !снування. В!н формулювться у вигляд! двох постулатёв: здоров'я ус!х члешв суспхльства е безпосереднь-ою справою ! обов*явкой усього сугапльства. При цьому наго-лошуеться, гар сощальне ё економъчне положения людини мае бёлып н!ж виршальне значения для стану П здоров'я.

Як показано в доолдаенн1, економ!чна антропологхя теж вважае, що стосовно себе, свого т!ла ! розуму - !ндив!д су-веренний. У методолог!чному план! проводиться дистинкцхя по-няття "1ндивхдуалъне", яке роэпадавться на модиф1кацГ1: 'Чн-див!дуал!зм", "!ндив!дуальн!сть", "!ндив!дуал!зац!я".

Тлумачачи "!ндив1дуэдьне" як щрсь таке, шр протистохть колективному» Б.С.Генер обстоюв солхдну сощожяччну тради-щю, яка сягаб праць Маркса, Дюркгейма, Вебера . Саме !1 ко-лективютськ! щнност! визначають науковий контекст досл!д-ження !ндив1да в социальному ! екожтчному втирах. У су-часнёй соцхологП !ндив!дуалхам визначаеться лише як форма,

- 30 -

щр виникае за час1в каШтал1зму.

Розгляд генези.шдивэдуалхзму моститься у публз.кащях американського сощолога К.В.Свгта. Основним i визначаючим фактором форму'вакня 1ндивз.дуал1стгГчного типу особист-ост! при KaniTanisMi б економгчна детерм1над1я. Автор розвивае думку про те, щр oaMOOBiflOMicTb i природа оусгпльно! свдомоетi за кап!тал1зму корелюнгаься свободою положения т1лесност1 1ндив1да, яка включена як товар в той чи 1нший конкретний економ1чний npocTip.

Антрополог!чний компонент економ1чного простору визна-чае типологию ментальност!. Соц!альна пам'ять, як нос1й мен-тальних структур, вкор1нена в економхчний npocTip через со-магичну i псюйчну орган!эац1ю i'i Hooi'iB - реальних iHflHBi-д1в. На В1дм1ну Bifl ф1эичного просторово-часового континууму, економ1чний npocTip б продуктом сушильного розвитку, в ход1 якого визр1вають матер1альн1 передумови технологичного прогресу у виробництв1 та способах споживання, а також у формуважй ментально! парадигыи. Ментальн1сть у ращональних i неращональних формах також конституюб щшисну арх!текто-HiKy сощально! реалъност!.

1ндив1дуал1зм становигь смисловий код до ментальное^ homo ekonomicus. Так, в дисертацП встановлено, пр приватний 1ндивз.дуал1зм формувався э ростом кап1тал1зму. Проте, процес формування ментальних структур мае дв! сторони. Перша де-MicTH$iKy6 cblt, коли еиявляб, щр 1ндив1д e нев1льником ко-лективу. Друга попереджуе про нерозважливють будь-яко! спроби ввести прояви !ндив1дуальност! до трив1альних процедур обчислення. Л!чильн! процедури в даному випадку s уособ-ленням комерц1йного розрахунку, агентом яких б з.ндкв1д - но-

- 31 -

С1Й товарно-грошових в1дносин.

До стойких елемент!в структура йщквхдуапзму також в1дносять Сюрократичну органхаацгю, централёзацёю державного устрой, а тзкож сферу обслуговування громадян. 1люстрац1бю до юторично! типологп !ндив!дуал!зму в порёвняння регхон1в Англ!! 1 П1вн!чно! Америки - типових представник!в ёндивёду-алёстичного типу капхгалёэму, з одного боку, ё Японп як !х антиподу - з !гапого. Зокрема, Японёя змогла ёнтродукувати в традиц!йну кап1тал!стичну економ1ку 1 соцхальну структуру колектив1стськ1 принципи управлшня поведёнкою 1ндив1д1в. Шж цими антрополог 1чно в!дм!ннши економхчними просторэми Франщя, Н1меччина та 1нш1 кра!ни континентально! бвропи становлять промёжну ланку.

У другому роздШ. "Проблема лвдини в екзистешцалёзм]." розглядааться тема ёснування людини. У систематична форм! вона порушуеться у европейськш фёлософП у 1927 рощ в книгах "Буття та час" Марина Гайдеггера 1 "Метафёаичний щрден-ник" Габрёеля Марселя.

У першому параграф! показано, як до термёну "екзистен-щя" авергаеться Карл Ясперс, запозичивши його у середньо-в!чних схоласт!в та надавш йому сучасного персонал!стсь-кого тлумачення. У "Психолог!! св1тогляду"(1919) вперше введено герм!н "екаисгенщя". Екзкстенщя становить тзкий рг-вень буття, який не схошпоегься у поняттях. Прогнозування того, якою стане людина у протистояшп анонёмним силам, за-лежить в1д вибору одного з двох шляхёв !снування - проти св!ту, чи у св1т? Перший, в1д К'еркегора, е шляхом до самот-ност!. Другий ставить проблему - чи не втратить людина свое лице тд тиском обставия?

- 32 -

У досл1дженн1 розкриваютъся започаткован1 К. Ясперсом в дус! ф1лософсько! антропологи напряккп розробки проблемп людини: зв1дки походнко ки, люди?; яка кета наного жит-тя?; як вик1рюеться сучасннй скисл окрекоХ людини, народу, аюдства?; якнни е нан! мохливост! i neii?; хто ни, власне, TüKi?; що таке иаш1 прагнення, жк1 зк1швються в!дпов1дко до ситуацП?. Ф!лософ заувахуе, шо нов1тня 1стор1я породхуе "зовс!м 1кжу несвободу", н!х IS попередк! формк.

У розглянут!й екзистенц1йн1й концепцП сл1д в1дзначити характерн1 риси: конуя1катиБп1сть та 1сторизк, як тло вир!-пення aHTponoaoriHHoi проблекатнкн. При оц!нд1 духовно! ситуацИ для Ясперса 1снував лише один безперечкий ви51р: або н1цо, або абсолютна 1сторичн1сть власно* основи. Тому в!н пристав до засад 1сторпчност1, тод! як К. Гайдеггер створив екзистенц1йну онтолог!» буття людини, виходячи з "н1що".

У другому параграф! "ОнтолсПя 1снування людини М.Гай-деггера" розглядаеться вплнв ф!лософа на теоретячне оформления н!кецько! екзнстенц1йно! ф1дософИ. В дисертацП умов-но вяд!лено з ф1дософськоку спадку Гайдеггера фенокенолог!ч-ннй та геркеневтичний еташ. Встановлено, що саме на первому, в перЮд створення першого току книги "Буття та час", в1н безпосередньо звертаеться до антрополог1чно! проблекати-ки. ©!лософ опонуе традяц!йн1й антропологи при обгрунтову-eühhI фенокенолог!чного овису онтолог1чних структур Dasein.

üa ochobI текстуального анал1зу показано, цо метаф!ика тлумачиться як визкачальва риса природи людини. Людську !с-тоту розд!лено на aaiiaal (чуттевЮть) та rationale (позачут теве), як! власне i окреслюють мех1 людського 1снуваняя все редин! кетаф!зики. Гайдеггер вказуе на незрозук!л1сть !сную-

чих розр!знень Mix судим та буттяи. Проблема лвдини в екзис-тенц!ал1зм1 вир!иувалась на 1нмму piBHi И постановки, а саие: ио таке власне прнрода?; цо таке кетаф1зика?; хто та-ка, всередин! ц!е! природньо* метаф1зики, лядина?; чи е вона простим Я?.

Екзястенц1я постае у трьох ii вим1рах: "In-der-Welt-Sein" - "буття- в-св1тГ\ "Vorveg-SeiiT - "буття-упередхення", а такох "Sein-bei-innerweltlichen-Seiende" - "бут-тя-при- Бнутр1вньосв1товому-буванн1". Екзистенц1йна анал!тика виходить з сьогодення, як влх1дното параметру Dasein.

У роботах "Die Technik und die Kehre" та "Frage nach der Technik" Гайдеггер полем!зуе з пошнренин поглядом на техн!ку як сферу застосування досягнень науки i висувае тезу про започатковане з час!в В1дродхення розум1ння техн!ки як сутност! науки. Антрополог!чний п!дх1д, на дукку Гайдеггера, обмежуеться трив!альним пятанняи - до сто!'ть за техн!ков? i такою х вiдпoвiддю - людина. Антрсполог1чний п!дх1д до тех-н!ка висв^люе ляие зови1шн1й 81к цого складного явпца. Т1льки у нетаф1зиц! збер!гся нлях до осягнення сугност! тех-н!ки, який внзначаегься долею.

З'ясуванню стосунк!в Mix Ф1лосо$ськои антрополог!ею та екзистенц!йною онтолог!ею присвячено досл!дхення з 1стор11 свропейського н1г!л1зку. Тут наведено стислий виклад попе-редн!х дocлiдxeнь, як1 мзначен1: 1. Способом, яким людина як людина е сама собою. 2. Проекц1ех> сущого на буття. 3. Об-иехенням природи астини сущого. ч. Тнм, зв!дкн людина цоразу отрииуе 1 визначас Kipy Icthhho сущого.

Завериуе параграф розгляд точок зору Адорно, Бубера, Габеркаса, Гьосяе, Фар1аса на спадок Я. Гайдеггера.

У третъоыу параграф! "нНтрсполсгхя франтгуаького екэис-тенщадхаму" аазначавться, шр Шсля друго! cbítobo! Biffiffi еп!центр гуман!стики вм!стився в!д н1мещ>ко! екзистетЦйно! ф!лософП до французького екэистенщал!зму. Вавдяки ессе "Екаистенц1я i об*ективн!сть"(1925) та книзх "Метаф!зичний щоденник"(1927) Г.Марселя Францхя збер!гав npiopraeT кра!-ни-фундатора екзистенц!ал!зму. Образ людини мЮтить подвоен-ня екзиотенщ! на суто ЗДивхдуальний р!вень !снування (existencia) i р!вень присутност! божественного в людши (presencia). Шсля оф!д!иного виэнання Ват!каном екзистенщ-алгзму вченняы, несум1сним з tomísmom, Марсель вщюсить себе до "хрисгиянського сократизму". Як релШйний миелнтель, Марсель вбачав основну загрозу в витхененн! фйософсько! та теожлйчно! думки на уэбхччя суспхльно! св1доыост1. На про-тивагу природничонауковому мисленнга, Марсель тлумачить ек-зистенщйну думку як рефяексхю, вплетену в та!ну.

Показано, як виходячи з християнського вчення про дхеву любов фыософ звертае увагу на модифхкац!! прояву любов! -в!ру, прихильнхеть, BipHicTb, в!дпов!дальн!сть, повагу, послух, BiflKpHTicM1. Таким чином витлумачена !нтерсуб"ективн!сть задав визначальну онтолог!чну шкалу д!нностей, вюадним для яко! став "бути - це перебувати в любов!". Саме цей контекст надаз нового значения "Ти", яке ф1лософ в!др!зняв в1д об'ек-тивованого "bíh". Лрагматичннм цглностям, оргентованим на TexHiKy Марсель протиставляе вже забуте, аде шановане у ф!-лософи i культур! минудого слово - мудр1сть.

Порхвншчи концепц!! людини Г.Марселя та Ж.-П.Сартра, в дисертац!! в1дзначено ате!стичну позицхю останнього. Завдяки сво!й основн!й прац! "Буття та й!що.(Нарис феноменологí4ho!

онтологП)" (1946) BiH увхйшов у icTopiio екзистенщапзму ак автор екзистешцальнога антропологи., при створешй яко! BiH зазнав впливу з боку феноменологi'i Е.Гуссерля, екзистенщй-Ho'i онтологП М.Гайдеггера, марксизму та психоанайзу. Вихо-дячи з марксистських уявлень про становления людини в проце-ci couianisaipi та ангропосоц1огенеау, Сартр не под1ляб думку про первишпсть сутност1 людини щрдо П iCHyBaHHH. BiH в1дмовлявться роэглядати людину як мету, оск!льки немав HiH-кого iHmoro cBiTy, поза cBiroM людсько! суб*бктивност1.

Екзистенц1йна антропологiя складавться з феноменологi4-ного опису в-соб1-буття та його д1алектичного заперечення перооналхсгського для-себе-буття. В чуттев1й стихП вид!дя-ються три р!ановиди прояву "exstasis". На вищому piBHi буття- для- другого Сартр niflHiMas проблему самоп!знання у в!дно-meHHi до "другого". Вих1дним "екстернальним в1дношенням" ек-аистенщйно! онтологп е в1дношення до т!ла людини. В бут-Ti-для-другого в1д1лено три nepBicHi в1дношення - любов, мо-ву, мазох1зм. Сартр1вська концешця свободи, як св1домо! в1дпов1даиносг1, на яку приречена особист1сть, вибудовувть-ся з трьох прйл1в: TOTOBHOCTi до дп, свободи i фактичность В антрополог1чноыу BHMipi вони постають як ситуагця, свобода, в1дпов1дальн1сть.

ЕкзистенцШи концепцы Альбера Камю - людина у BHMipi абсурду та людина бунтушча - розглядаються як спроби вийти за суто фыософську проблематику i звернутися через образний стр!й мистецтва до найширюго загалу. Продовжуючи крали вз!рщ французы®! ece'icrmoi, BiH переробляе cogito ergo sum Декарта на власне кредо - "Я бунтую - отде ми Юнувмо".

Екзистешцал1зм в кого осташий cnpo6i адаптуватися до

НыБ1ис ncEccuisix рэалёй зёйшов ai сцени як провёдний напрямок гуманХстично орёентрвано! фёлософП, проте пафос ствердження абсолютно! uiHHocri людського ёснування орган1чо аасво1ли його наступники - фёлософська антрополог1я та герменевтика.

У четвертому параграф "Подолання екзистешцалёаму: по-зитивнх варёанти фёдософп лэдини" розглянуто останнёй етап теоретично! еволюцП екаистенцхалхаму. Вёддагочи належне не-пересхчному значению пёднятих в екзиотенц1ал!зм1 проблем, Ф.Гайнеман звернувся до проблеми вёдчуження i виявив, що Г! екзистенцёйна ёнтерпретацхя не витримуе критики. При вёднос-н1й стабёлёаацё! суспёльства у повоенний час, фёлософёя, яка свёдомо продукувала крайню ступхнь в1дчуження як свобрхдну "норму" свётооприймання, мшоЕОлё 1зсшювала людину вёд лщи-ни i людину вхд суспхльства та природи. Отже, екаистенцёа-лёэм в його класичному виглядх об'ективно ставав перепоною колективних ауоидь по впорядковуванню суспёльного буття. Тому подолання монологёзму екзистешц иного стилю мислення на засадах д!алогу вёдповёдала соцёалъноыу залиту.

Одну з перших спроб конструктивного використання екзио-тенцхйнох фёлософё! аробив швейцарський психёатр Л.Бёнсван-гер, який переорёентував глибгоший психоаналхз вхд несвёдо-мого до Dasein. Наступили його кроком до екзистешцалхзму стала концепцёя "аналёау !нування" або "екзистенщ-йного ана-лхзу", в як!й переосмислюеться онтолог!я Гайдеггера. Онтоло-гёчна антропология Бхнсвангера повднуе екзистенцёалёстське тлумачення буття э психоанаяхтичними уявленнями про типоло- ' rira свiдомоетi: св!доые, несвёдоме i пёдсвёдоме та "ix архетип ёку. 3 цих засад переосмислюються дистинкци наявного буття (Dasein) на хскування за усередненими клёше "як вех",

анонхмне, невласне (Mansein), га на сховане у глибинах ек-зистенцП "власне буття" (Selbstsein). Фундаментальним BHMi-ром cyrHOOTi екэисгенцП у Е!нсвангера е не турбота, а лю-бов, шр бднае в1дчуження справших i несправжн1х форм буття.

Пошуком BHyipiraHix pesepaiB екзистенц1ал1зму знамену-бться TBop4icrb 1гал1йського фоософа Hiколо Абоньяно. Дровяною темою його $iJoco$i'i eras доогпдження екзистенцп як свободи. Абоньяно розглядае свободу навгть не ситуащйно, а як в!дкриту проблему., В загадьнокультурному контекст! гума-Hicnramrii пафос позитивно!- кондепц1! екзистенц1ал1зму "Поби-тивний екзистенц1алаам"(1948), полягае у подолашп страху, яким просякнуто класичний екзистенщал1зм. Покласти край його в1дтворенню у -Бвропейськ1й ф1лософП - означало вив!льнити людину i повернути лицем до свободи, сол!даризуватися з imziMii людьми. • -- -

У русл1 критики екзистенЩ ал i3>,iy з засад пом!рковано! акад9м1чно! рецепц!"! фыософ! "i життя проходила ф!лософська д1яльн1сть О.Больнова, Й.Ваха, Г.Mima, Г.Ноля, Х.Фрейера. KpiM них, до оргодоксально-традицшналгстського напрямку. на-лежить Г.-Г.Гадамер - один з фундатор1в ново! хвил! герменевтики, яка вгашказ безпосередньо з гайдеггер!вськогого тлумачення моей як дому буття, Гадамер в!дмовлябться в!д його концепцП езотеричного розум!ння мови i надае герменевти-ц! значения методолог!! гумаштарних наук. ■.--■•■'

У программ й книз! "Новий притулок. Проблема подоланйя екзиотенц!ал1зму"(1955), Больнов виступав за переоргентацш ф1лософсько1 думки на традищшп засади ф1лософсько! антропологи та герменевтики. Лейтмотивом роботи б заклик до по-долання песим!зму та нiгiлiзмy в св!тосприйнятт! людини та

культурi, а також повернення людин! дов1ри до буття. На його думку, на м1сце екзистенвдйного страху прийде широкий спектр позитивная ц1нностей, як! формуватимуть розмшту пал!тру наатро1в людини засобами педагог1ки, етики, noesií, релхгп.

Шд впливом ф1лософсько1 антропологи в!дбулася лшдино-М1рна рефорыащя педагогíkh ФРН, яка спиралась на розважливе в!дтворення адаптивних здатностей людини, тактовне стимулю-вання 31 впевненост1 у власн1 ад1бност1 та життвву силу, а також у спроможнасть реалЗзувати 1х на благо 1ншим людям.

У третьому розд1л1 "Нхмецька ф1лософська антроподоНя" досладжуються в1тал1стичн! концепцП М.Шелера, Г.Плесснера, А.Гелена та антропологiqram поворот у зах1ДН0бвр0пейськ1й фхлософП 70-80-х poKiB.

У першому параграф! "Феноменологi4He вчення М.Шелера про положения людини в Космосi" розглянуто стрхмку творчу еволшцХю багатоликого творчого обдарування фундатора фхло-софсько! антропологи, цШсшсть концепцП якого була зу-мовлена ориг1нальшш тлумаченняы феноменологi4Horo методу Е.Гуссерля. В процес1 iсторико-ф1лософського досл!дження встановлено, пр эначний вплив на Шелера справила фХлософ1я життя Дхльтея i Hiujae, теорхя !нтелектуально! ¿нтущи Бергсона, етика i лог!ка серця Паскаля. 3 1сторико-ф1лософського спадку bíh активно залучав iflei св.Августина, св.Франциска, I.Канта, З.Фрейда, X.Ортеги-í-Гассета. Еагатоманхтна твор-чхсгь ф1дософа представлена доробком у методологi"i, акс1оло-rii, антропологи, соцюлогп, етшц, теологи.

Показано, як визначавди ыхсце (ordo) людини, унхкаль-нхсть 11 буття, Шелер дослхджуе цв проблему в контекст! в1д-ношення людини до рослинного i тваринного св!ту, !ндив!да i

особистостх, персони i духу. Специф1ка людського буття поля-ras в yMiHHi гарыонхзувати привагШ погреби з фактом владно! приналежност1 до людсько'х спхльноти. Фактор Gesamt- person становить фундаментальну кореляту в сощалхзацП 1ндив1да. Антрополог¿чнии параметр особистостх складas п1Дмур1вок со-щально! структури. Засобом досягнення в1дчуття повно! ед-HocTi з соц1альною сп1льнотою може бути конформ13м, входжен-ня у стосунки з суспШними iHCTHryniHMH, д1вва любов i практична турбота про близьких.

В ход! дослхдження дисертант прийшов висновку, що працх Шелера з сац!ологп науки становлять спробу виэначити мате-pianbHi чинники духовно! реальност! людини. Соц!олог!я знания! покладен! в !! основу класифхкацП обгрунтовують теорхо людини, або, як !! називав Шедёр, ф!лософську антропологхю.

В дисертацх! вчення Шелера розглядавться на фон1 основ-них точок зору на людину, як! на той час хснували в н!мець-к!й культур!. Перша точка зору на людину позбавлена рис, властивих ф!лософ!1 та етиц1. Бона щлком базувалася на ре-лхгхйнхй вхр! i як така репрезентув етичн! приписи християн-ства. Друга тачка зору випкае а досл!джень людини як "homo sapiens". Бона сягав античних 4aoiB i репрезентована у Дхль-тея та Шцще, як! ототожнюють розум i рац!ональн1сть. Третя точка зору звертаеться до натураистичних, позитивi стських та прагматистських концепций людини як "homo faber". Cпiльнy рису цих рiзноманiтних тдходхв становить уявлення, шр люди-на в не буттям "sui generis", а чимось на зразок еиитенсив-ного продовження природи: тварина з великим мозком, здатна оперувати символами i застосовувати энаряддя.

ГПд впливом Шопенгауэра формуеться бачення людини як

декадента, пасинка яиття. Людина - це хвора тварина, яка не "вЛдбулася" зг1дно в косм1чними законами буття, 1 живе у державх паталог1чнох егоцентричносН (мегаломанН - манП величностл.). Биходячи а цього погляду з.нтелхгентнхоть розби-нулась в лодша як результат усвздомлення власнох меншовар-тостх.. Ще одну точку зору становлять вчення Ф.Нхцше та М.Гартмана про надлюдину.

Показано, як опонуючи ш.гШамов1, феноменолог!чна антрополог! я долае бЛсшпчзм тлумачення людини у фх.лософп жит-тя. Шелер авансуе людину, сподхваючись, щр вона е щрсь бх.ль-ше, н1ж проото глухий кут. Для нього вона одночаоно б свх.т-лиы виходом з цього глухого кута, х.стотою, в якх.й першосуще починав шэнавати 1 осягати себе, розумхти 1 рятуватися.

Сутн1сне визначення людини у фх.лософсък1й антропологи оклад аз х! розум1ння як "духообдарованох живо! х.стоти" -м!крокосму, шр протистохть не Ильки суто бюлопчному (лю-дина як вид близький вищим людиноподЮним приматам), але й загальноприродничому (лшдина в природнв вство). Це даеться людин1 лише через граничне напруження хх людських якостей. Бути лвдинош важко, оскх.льки Ильки людина вперше протистав-ляе свх.тов1 власну самосв1домхсть, завдяки чому роэдз-ляв предметне оточуюче середовище 1 переживав себе як "Я".

Визначено, щр вчення про етичн! цх.нност1 Шелер обгрун-товув виходячи з Юторико-психолог ¿чних засад. Основна теоретична проблема полягала у перемщеша ц!нн1снох орхвнтацП з "1ндив1да" на "персону", як суб'вкта новох етики. Шеле-р1вське прагнення вказати х.ндив1.ду етичний шлях до подолання в1дчуження сприймалося у перпай третин1 XX столИтя не т!ль-ки як перегляд визначадьного поняття бюргерськох свхдомосП

- 'Чндивёдуалгзм", але 1 як альтернатива колектижстськш етищ, яка опиралась на лог оку ёсторичного процесу.

Ф!лософська антрополог!я, спрямована на висв1тлення сутност! феномену людини у косм!чн1й перспектив!, органёчно включила в себе персоналёстську концешцю, як вшйдну щн-н!сну данность людини. Скориставшись а образного отрою концепту онтологёчшк щабл!в щ !дею можливо уявити у виг ляд о •. людша - сутн1сний "центр" Космосу, персона - щтпсний "центр" людини.

Биходячи з розмежування сфер людського 1 персонального дисертант окреслюв концептуальне ядро фёлософсько! антропологи М.Шелера. Людина це жива Ютота - багатоманётна в сво-1х сутнёсних проявах. Вони становлять щл!сну !ерах!ю якюно в1дм1нних властивостей. Сама рефлексивна здаттсть (в!д под-раэнення на кл!тинному р1вн1 до творчого мислення) спиравть-ся на в1дпов1дносг! людського вства св1тов1. Проте, антино-мочнгсть людського буття полагав 1 в тому, що тёльки людина здатна протистояти св!тов!. Ця парадоксальна компонента знайшла в!дображення ! у визначеню людини. 3 точки зору здорового глузду - людина це самоочевидно знаний об'вкт серед усього сухцрго; а точки зору спекулятивного розуму - ноуменальна р1ч-в-соб1, внутр!шня роздвовн1сть ! вёдчуженёсть яко! в1д само! себе складають визначальну оанаку "П природи.

У персонал!отському сприйнягт! свёт постав як тоталь-н!сть, взята в П людином1рност!. Визначальним для шеле-р!вського тлумачення щнностей персони в супротив будь-як!й спроб1 1х редукцо! до природничо-науково! та лог!чно! об'вк-тност1. Якщо людина стверджуе себе у щгатистоятй Всесв!ту, то реальнёсть персони розкривавться лише у в!дношенн! до

- 42 -

cBiry данностей лвдського життя.

Як вианачено у доагйджешй, характерним для шэлер!всъ-кого означения персони у св!тл1 етично! праксиологП б те, щр персона icsys липе як ц!л1сн1сть акту свого сутнз.сного саыовияву, а не як сукушпсть способiв повед1нки чи досв1ду зроблених вчинк1в. Праксиолог1я ыислиться Шелером у cniBna-данн1 реапьност1 npoaBiB т1лесност1 людшш, i'i "Я" з оточую-чим свхтоы. Отже фундуичоа категор1адьною тр1адою етичного персонал18му Мелера s "людина-пероона-ц1нн1сть". Проегаця персони (Person) зэовнх виов1тлюв П зовн1шнш оболонку (Persönlichkeit), якою б особистicTb.

В дисертацП роэглянуто також шляхи подальшого розгляду феномену людини, HKi поотали перед Шелером. Перший пов'язано в культурною традгацев. Другий з'ясовуе положения людшш, ви-ходячи з будови 6ioncnxi4Horo caiTy. Трет1й виходить з при-родиичонаукового уявлення про появу людини на достатньо пгзньому етап! розвитку життя на Земл! i в1др1аняБться в1д попереднхх форм евалищ I ссаввдв Т1льки Mipora складностх. На думку Шелера ¿саують природничонаукова, ф!лософська i тео-лоПчна антрополог!н, як! не ц!кавлять одне-одного, а едино1 где! людини у нас немае.

Эазначабться, що те нове, шр внгс Шелер у метаф1аичне розум1ння людини, пов'язане з неовгталгстичним прочитанням проблеми людини. Спрямовании проти впливу дарвШзму в нау-кових колах Н1мецьких унхверситеПв, неов1тал1зм кодепЩй М.Шелера, Е. фон Гартмана, Х.Дрша визначив теоретичний п1д-мур1вок н1мецько'1 ф1лософсько! антрополог!'!.

У другому параграф! роэглянуто антропологхчну концепцйо ступен!в орган!чного Г.Плесснера, сп1взасновника ф!лософсь-

ко! антропологи. Зазначено, щр BiH розглядаб людину у П ексцентриситет1 як позицП у oBiTi. Передукт сфер! людини форми живого - в!дкрита зовн!шньому cBiTOBi форма рослиннос-Ti та закрита форма тваринного, - вибудуван1 в дус! apicTO-телхвсько! систематики щабл1в. Людина ж дисташйюеться в1д них завдяки притаманному 1й сутн1сному центру. Завершуюча ступ1нь живого - сфера людини - розглянута з точки зору по-ainiiKHocTi ексцентричних форм у вхдношеннях "Я" до як1сних характеристик персонального. OcHOBHi эрази цього вадношення в онтолог!чн1й градащЛ постають як Auserwelt - aoBHinmiii CBiT, Innerwelt - внутршн1й CBiT та Mitwelt - CBiT oniBic-нування.

Дисертант звертае увагу, щр Плесснер, виходячи з б1оло-ri4H0"i точки зору, вважае вих1дним корелятом положения людини у CBiTi - TiJto. Подв1Йно дистанщюючись до власного т1ла, людина встановлюе масштаб людинoмipнocтi св1ту. Розр1зняБТЬ-ся ф1зична т1лесность Körper i живе т1ло Leib. На концептуальному piBHi це вибудовуеться у визнання перв1сного, але не визначального статусу т!ла Leib в1дносно до такого 6ioaori4-но хнтегрованого терм1ну як "орган1зм" Organismus у понятiü-ному апарат! та науков1й картин1 CBiiy. У концепцп Плессне-ра з трьох вшадних понять Körper - Leib - Organismus акцептовано увагу на корпулентному та орган1ам1чному BHMipi людини в контекстi сучасних наукових даних про не!. Антрополо-г1чне основоположения представлене як: 1) положения природ-ног штучност!; 2) положення безпосередньох неопосередкова-HOCTi, яке вадзначаеться iMaHeHTHicro i експресивнгстю; 3) положення yroniSMy вкх!дно! точки зору, моментами яко! б -н1чев*я (Nichtigkeit) i трансцеденщя.

- 44 -

Завершуючи огляд антрополог хчнш концепцП Г.Ипесскгра зазначимо, щр вён дещр збёднюв в1тад1отичну антропологёчну традицш внаолёдок вёдсторонення И вёд етичного 1 аксюло-гёчного ракурсов.

У третьому параграф! "Арнольд Гелен: Антропологёчна гсонцетця 1нотрументально1 дП" розглянуто трорчёсть одного з останнёх фундаторёв нёмецько'! фёлософоько! антрополог! к Проанал!зевано оонавний зм!ст його книги "Людина. П природа ! I! положения у св!т!", яка визначила спрямован!сть його роб1т з ооц!одог1'1, психолог!!, культури та етики.

Визначено неперео!чн!сть значения Гелена у теоретичному становленн! фёлософсько! антропологи як окремо! диоципл!ни. Показано, як переосмисливши критично плесснер!в досв!д б!о-лог1чно! рецепц! 1 проблеыи людини, Гелен повертаеться до праксеологёчних адей Шелера, адаптуючи !х в новому инструментально-прагматичному прочитанн1 до св!тового рёвня гума-н1тарного знания. У визначенн! людини Гелен виходить з тези, що людина - ¿стота д!яльна. Зазначено, шр Гелен вторував шлях, який вив1в н!мецьких антрополог!в на сучасний рёвенъ людинознавства.

У четвертому параграф! "Антрополог!чний поворот у за-Х1дн1й фшзсофП" проанал!зовано змёни в статус! ф!лософсь-ко1 антропологи за останн! два десятил1ття. Шсля подолання негатив!стського стилю екаистенщалёэму саме фёлософська антрополог!я стала фундувати позитива, загальнолюдськ! щн-ноот1. У ц1й якост1 1"! виэнано в акс!олог!1 та етиц!, кому-нёкативнёй ф!лософ!!, педагог!ц!, психоанал!з!, теологи, ф!лософП технёки.

Герменевтика, яка довгий час була методолог!чною аль-

тернативою феноменологи - вшадному методу антрополог 1!, виступкла з власнои вторичною з.нтерпретац1бю проблеми людини. Розглянуто основн1 1дех семитомного видання "Нова антро-пологхя" (Ред. Г.-Г.Гадамер та Р.Фоглер), а також колектив-нох манографхх пров1дних антрополог1в "ЗНлософська антропо-лог1я сьогодн1", якг заклали ст!йку парадигму антрополоПч-ного мислення останшх рок1в.

Список опублхкованих праць: монограф!I;

1. Головко Б.А. Ф1дософська антрополог!я. (10 др.арк.), (в тем.план1 видавництва "Наукова думка" на 1994 р.).

2. Головко Б.А. Сучасна фхлософська антрополог1яг основн! напрямки та проблеми. (Депонент). Кихв, 1994. (17 др. арк).

3. Головко Б.А. Философская антропология в поисках теоретического осмысления проблемы человека.(0,8 др.а.) / Современ->ная буржуазная философия человека. - К.:Наукова думка. 1985.

4. Головко Б.А. Критика феноменологической методологии л - Э.Гуссерля.(0,4 др.а.) / Кризис современной буржуазной фило-

' Софии. - К.: 'Наукова думка, 1974.

5. Головко Б.А. .Критика буржуазных концепций культуры. (1,1 др.а.) / Диалектика социальных процессов. - К.:Выща школа, 1983.

6. Головко Б.А. Значение принципа единства материального и

духовного для критики современных буржуазных социологических концепций.(1,0 др.а.) / Материальное и духовное в социальном развитии. - К. :Вьица школа, 198В.

7. Головко Б. А. Представлении о сущности и явлении в философии средних веков и эпохи Возрождения.(0,5 др. a.) J Сущность и явление. - К.:Наукова думка, 1987.

8. Головко Б.А.,Причепий E.H. Категории сущность и явление в современной буржуазной философии. (1,0 др.а.) / Сущность и явление. - К.¡Наукова думка, 1987.

9. Головко Б.А., Бондарь С.Н. Категории закон и хаос в средневековой философии.(0,5 др.а.) / Категории "закон" и "хаос" - К.: Наукова думка, 1937.

10. Головко Б. А. Необходимость и случайность в средневековой философии.(0,5 др. а.) / Необходимость и случайность. -К.:Наукова думка, 1988.

Статт! у наукових виданнях:

11. Головко Б.А. Критика герменевтического метода О.Ф.Боль-нова (0,2 др.а.) // Критика методологии современной буржуазной философии. Вильнюс:Изд-во Вильнюс, у-та, 1974.

12. Головко Б.А.,Лях В.В. Критика фиюсофП життя i екзис-тенщалхзму. (0,99 др.а.) // ОЯлософська думка, 1975, N 1.

13.Головко Е.А. Классическая философская традиция в современной буржуазной философии. (ОД др.а.) // Историко-философские исследования. К.:Изд-во КГУ, 1980.

14. Головко Б. А. Критика теории-понимания О.Ф.Больнова. (0,5 др. а.) // Проблемы философии. Вып.54, К.:Выща школа, 1981.

15. Головко Б.А. Опыт философского анализа летописного наследия Киевской Руси. (0,5 др.а.). // Проблемы философии. Вып.55, 19В1.

16. Головко Б.А. Республ1канська наукова конференщя "Духовна культура Киева" (0,5 др.а.) /7 Илософська думка, 1984,N3.

Тези допов1дей:

17. Головко Б.А. Етн1чнх засади культурно! антропологи.(0,1 др.а.) // Тези Шжнародно! науково-теоретично! конференцп "Культура га етноетика". К., 1994.

18. Головко Б.А. Детерм1нац!я та контингешця: два тлумачен-ня людини.(0,1 др.а.) //Тези конференцп пам'ят! М.Парнюка "Лодином1рний ун1версум: св1дом1сть, наука, культура". К., 1994.

19. Головко Б.А. 1сгорико-ф1лософська концепция Д.Чижевсько-го: задум 1 способ викладу. (0,1 др.а.) // Науков1 читання, присвячен1 пам'ят1 Д.I.Чижевського "Дхалог культур".К.,1994.

ÀttiiU J. u y il л !

Головко Б. А. "Современная' философская антропология: ксторико философский анализ основных направлений"-. Диссертация на соискание ученой степени доктора фил о софских наук по специальности 09.00.03 история философии. Институт философии ПАЯ Укракяк. 1994. Докторская диссертация являстся историко философским

ÎÏC С Л с Д С Bu НИ £К П 0 С Tu НО Б К ÏI й И С ТОЛК О ВО НПЙ При 5 Л £ МЫ Ч 6 Л О Б Б К и Б

с с н оsних направлениях англо американской культурной и немец кой философской антропологи«. Раскрыто содержание гумакистй" ческого подхода к существованию чел ou ска б з конст енциализме• ГаС ота вкполяs на ка о скованйк а кглийс кил к к скецкил ау тектичкыл кс т очнике» в б дух с украинской философской традиции»

ВОСлОДЯЩсИ К иКСБОрОДс я Врке БИЧу.

Ключon1 словам антронологьяt культура, людинаf персона. Annotatiон «

Су Galovko В. A." Modern philosophical antropology: the histor ic philosophical analysis of major directions Tuc thesis is for doctor's degree on history of philo sopliy (the cods of the specialisation 09.00,03,), Kiev»

Institut of philosophy КAS of Ukrainian. 1094. The doctorate thesis concerns the historic philcsophi cal study oi the major directions of English American cultural and Csrsan philosophical anthropology. The contents of a humanitarian approach to the existence of human heins in existentialism have hsen disclosed.

The dissertation was accomplished en the basis of Eng1 i s h and С с r îTi u n authentic sources in the context of Ukr a in i an philosophyc tradition related to Skoworoda and Yurkevich.

The key words: anthropology, kulture, human, personality.