автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Современная социальная коммуникативная культура (философско-методологический анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Современная социальная коммуникативная культура (философско-методологический анализ)"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДН НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

РГ6 ОД

- / АПР

САРНОВСЬКА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 316.33 : 316.3

СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2000

Дисертацією е рукопис.

Робота виконана в Київському інституті туризм; економіки і права на кафедрі філософії і соціальних наук.

Науковий керівник - доктор філософських наук, ч/ кор. НАН України Пазенок Віктор Сергійович, проректор наукової роботи Київського інституту туризму, економіки права.

Офіційні опоненти:

■ доктор філософських наук, професор Надольний Івс Федотович, декан заочного факультету Українськ Академії державного управління при Президенте України.

1 кандидат філософських наук, Аболіна Тетяу Георгіївна, доцент кафедри етики, естетики культури Київського Національного університет імені Тараса Шевченка.

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти НА України.

Захист відбудеться 21 квітня 2000 року о 14-00 годи: на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 Інституті філософії імені Г.С.Сковородн НАН України : адресою:01001, м.Кнїв, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліоте Інституту філософії імені Г.С.Сковородн НАН України ( Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4).

Автореферет розіслано 20 березня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ ктуальність теми дослідження. Серед багатьох турбот сучасного суспільства одна найгостріших проблем - проблема відчуження людей, ксенофобія, патологічний гоцснтризм та індивідуалізм. У поєднанні з гострими кризовими явищами в сономічному та політичному житті ця проблема спричиняє існування цілої низки есимістичних поглядів на долю людства взагалі, свідченням чого є офіційно визнана 'ОН “стратегія виживання”. Втім, людська свідомість не може примиритися з у'мкою про нездоланність конфліктних ситуацій. Людська цивілізація протягом своєї торії нагромадила цінний досвід подолання ворожнечі і взаємоненависті, досвід, тп акумулювався в такій соціальній та духовній цінності, як людська солідарність, оловним засобом забезпечення солідарності є культура людських взаємин, ивілізований спосіб спілкування. В дисертації такий спосіб людських контактів изначаєгься терміном “комунікативна культура”. На думку таких визнаних світових ггоритетів в галузі філософських і гуманітарних наук, як К.-О.Апель, Ю.Габермас Іімеччина), Дж.Роулс, А.Макінтайр, Р.Рорті (США) культура комунікацій, що азується на принципах пріоритету соціальних, тобто суспільно-значимих інтересів, іалогічних, рівноправних стосунках, синтезі індивідуальних свобод та спільної ідповідальності, перетворюється на рубежі XX та XXI століть на одну з домінант ^спільного життя, на загальнолюдську норму мислення та поведінки, на “світову гику”.

Концепція комунікативної культури виникла як логічний розвиток попередніх :оретичних форм рефлексії людського спілкування, проблеми, яка є постійним ^путником соціальної філософської теорії протягом усієї історії її існувати. В лістовно-терміпологічному сенсі поняття “комунікація” перебувас в одному ряду з низькими за змістом поняттями “взаємодія” (взаємини), “людські стосунки”, ззаємообумовленість”, “взаємовплив” тощо. В цьому розумінні різні аспекти юдських зв’язків аналізувалися в творах таких класиків соціальної філософії, як рк.Локк, Т.Гоббс, Г.В.Ф.Гегель, К.Маркс, Е.Дюркгейм, М.Вебер, М.Бердясв, Ї.Сорокін.

XX століття істотно збагатило теорію людського спілкування, яскравим зідченням стали праці таких всесвітньо відомих філософських авторитетів як .Гуссерль, М.Шелер, М.Бубер, О.Ф.Больнов, КЛсперс, М.Бахтін, Е.Левінас. Основні оложення творів ІО.Габермаса, К.-О.Апеля, Х.-Г.Гадамера, Х.Ебелінга, В.Хьосле не ише визначили основні напрямки новітніх розробок теорії комунікації як особливого йду соціальних взаємин, але й зафіксували факт своєрідного “комунікативного овороту” в філософії та суспільній культурі середини та кінця XX століття.

Комунікативні трансформації позначають і сучасний стан соціального філософського знання взагалі. Ця тенденція проявляється в актуалізації філософсьі компаративістики та соціальної синергетики, ренесансі діалогічної культури, пошук вселюдських цінностей, посиленні уваги до інтеграційних процесів у глобальн масштабах.

Проблема з’ясування сутності сучасної комунікативної культури, її суспільн функцій, особливостей формування має не лише важливу теоретичну, але надзвичайно важливу практичну значимість. Культура спілкування, комунікати зв’язки - неодмінна складова цивілізованого суспільства. Для України, яка перебуї на стадії радикального трансформування суспільних структур та інститутів, потреб; узгодженій взаємодії всіх суб’єктів суспільного життя, потреба у взаєморозумін виважених діалогових стосунках, консенсусах і злагоді належить до найактуалшіш проблем.

Стан наукового опрацювання проблеми. Комунологічна тенденція сучасі світової філософії, яка перетворилася на одну із домінуючих, має солі; методологічне підгруита - теорію спілкування. В зв’язку з цим важлив методологічним завданням є з’ясування співвідношення понять “спілкування’ “комунікація”, виявлення сенсу таких теоретичних утворень, як “соціалі комунікація" і “комунікативна культура”. Таке з’ясування є одним із завдг дисертаційного дослідження. Віддаючи натежне класикам і “неокласикам” соціалм філософії, які започаткували фундаментальне осмислення феномену спілкували комунікації, дисертант безпосередньо спирався на праці сучасних дослідників, сс{ яких чільне місце посідають наукові наробки Л.П.Буєвої, Е.Ю.Соловйо Б.Д.Паригіиа, Б.С.Українцева, В.С.Тюхтіна, П.П.Гайденко, Л.Д.Урсу К.Р.Мсгрелідзе, А.С.Брудного, Ю.М.Давидова, В.АДцова, М.С.Кагана, А.Г.Спіркі Ю.А.Замошкіна, В.Г.Афаиасьєва, В А.Мансурова.

Помітний внесок в соціально-філософське осмислення проблеми спілкуваї належить українським філософам, насамперед представникам Київської філософсь школи - В.ІШинкаруку, В.П.Іванову, С.Б.Кримському, В.Г.Табачковської В.С.Горському, М.М.Мокляку, М.О.Булатову, А.МЛою.

Особливе місце в цьому ряді посідають праці Ю.Д.Прилюка, О.Г.Злобії

В.С.Пазенка, Л.А.Сигниченко, А.М.Єрмоленка, В.А.Малахова, С.О.Кошарно Н.В.Хамітова, М.Т.Тура, Н.В.Костенка, Т.М.Кононенка, Л.Е.Березницької в яі проблеми спілкування і комунікації стали предметом спеціального аналізу. Здійсн наробки уможливили подальше вивчення феномену спілкування з акцентом на йі соціальні і гуманістичні аспекти, які рефлексує термін “комунікативна культура ключове поняття дослідження. Саме це зумовило спрямування дисертаційної робо її загальну композицію і логіку.

з

Дослідженім виконане в рамках планової наукової тематики Київського гитуту туризму, економіки і права, зокрема на кафедрі філософії та соціальних тс: “Філософські, соціальні, культурологічні аспекти туризму як феномен іунікативної культури”.

Об’єктом дисертаційного дослідження с соціально-філософські інтерпретації юмену людських комунікацій.

Предметом дослідження виступає гуманістична сутність сучасної іунікативної культури, її морально-етичне ядро, інтегративна властивість лідарність, злагода, консенсус).

Мета і основні завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб підставі з’ясування сутності сучасного “комунікативного повороту” в суспільній помості у контексті соціальних реалій суспільства кінця XX століття ропонувати певні методологічні засади формування “комунікативної культури” як [у міжлюдських стосунків адекватних вимогам часу.

Поняття “комунікативна культура” логічно пов’язує такі ознаки спілкування, взаємодія, стосунки, відносини, контакти, обмін, взаєморозуміння в певну систему ; визначає спілкування як цілісне суспільне і духовне, в тому числі психологічне і зальне утворення. Визначення комунікації за допомогою категорії культури (оптовано відрізняє її сучасне значення від ціннісно-нейтрального, згідно з яким іунікація розглядається як мережа каналів передачі інформації, як певна тракція, безособистісна, перетворена форма людських взаємин. Сучасна аоднена” трактовка комунікацій покликала “повернути” особистість у світ її життя яльності, в тому числі міжсуб’єктішх відносин.

Реалізація сформульованої мети досягалась постановкою та розв’язанням тупних дослідницьких завдань:

проаналізувати методологічні засади дослідження феномену спілкування; дослідити сутність комунікативної культури як різновиду культури соціальної, тобто “людиновимірювальної";

розкрити співвідношення понять “комунікація” і “спілкування ", їхні структурно-змістовні і функціональні зв’язки;

з’ясувати проблемні питання концепції комунікацій, зокрема суперечливість процесу формування сучасної комунікативної культури в контексті взаємодії тенденцій посилення інтеграційних суспільних рухів і зростаючої “нетрадиційної" відчуженості особистості;

виявити місце моральних засад в структурі комунікаційних, міжособистісних зв ‘язків, специфіку “комунікативної етики

показати значення діалогового (полілогового) способу розв’язання проблеми цивілізованого співіснування людей в соціумі кінця XXстоліття;

- виявити місце моральних засад в структурі комунікаційних, міжособистісних зв 'я специфіку "комунікативної етики”;

- показати значення діалогового (полілогового) способу розв’язання проб) цивілізованого співіснування людей в соціумі кінця XX століття;

- охарактеризувати основні соціальні форми сучасної комунікативної культури, сусп “канапи ” її функціонування.

Методологічні основи і джерела дослідження. Теоретичними і методологів засадами дисертаційного досліджеїшя слугують представлені в класичній та сучг соціально-філософській літературі напрацювати, ідеї та концепції слідкування, теорет поняття “комунікаційної філософи” та етики. Одним із основних методологічних поло: є соціо-культурний принцип дослідження спілкування як теоретичного і суспільного яв При цьому враховано, що соціальне, тобто таке, що відповідає суспільній, насамг моральній сутності людини, розуміння комунікації в сучасній соціально-філософській т доповнюється екзистеїщійно-антропологічним розумінням людських стосунків і бідні при яких зміст і саме існування комунікації визначається фактом присутності в них лго; її інтересами і потребами,, ціннісними орієнтаціями і цільовими настановами. Інши менш важливим положенням, яке також виступає у якості методологічної настано діяльнісний підхід до розуміння сутності взаємовідносин людей. Спілкував специфічний вид людської діяльності.

Оскільки актуальним теоретичним завданням дослідження є подолання леї протиставлення соціально-філософського, антропологічно-екзистенціального, аксіо етичного і соціально-психологічного статусів проблеми спілкування, то плідіпші розв’язання цього завдання е методологічні можливості сучасного синтетичної синергетичного підходу до аналізованих питань, принцип доповніовальиості, органічного поєднаній різних методів аналізу.

Наукова новизна дослідження визначається насамперед тим, що по суті впе[ вітчизняній соціально-філософській теорії феномен спілкування досліджується як пс та об’єктивне явище комунікативної культури. В ході дослідження, у відповідності з т; визначеними науковими завданнями:

- обгрунтовано доцільність дослідження феномену комунікативної культури зас “синтетичного" підходу, який передбачає узгоджене застосування істс філософського, компаративістського, екзистенціально-антропологічного, ціни методів;

шістовне, “людинозначущс” ядро, зміст якого пс обмежується інформаційним моментом);

показано, що формування комунікаційно! культури в сучасному соціальному просторі носить суперечливий характер зумовлений перехресною дією “конфронтуючих” і водночас взаємодоповнюючих тенденцій: посилення

інтеграційних, загальноцивілізаційних процесів, що спричиняють утворення глобального інформаційно-контактного середовища та процесів виокремленості, сепаратизму, акцентованої автономії на рівні країн, національних утворень та локальних суспільних структур;

підкреслено, що диференція комунікативного простору, за сучасних умов, відбувається і на міжособистісному рівні, що спричинюється процесами соціального розшарування суспільства, утворення різноманітних і досить ізольованій соціальних у групувань;

доведено, що стержнем сучасної культури спілкування є комунікативна етика з її принципами визнати значущості інших ціїпіісішх світів, поважання гідності суб’єктів взаємин;

показано, що особливе місце в структурі комунікаційних зв’язків посідає “діалогова етика” з її орієнтацією на досягнення угоди, консенсусу, цивілізованих норм співжиття навіть “альтернативних” суб’єктів;

виявлено основні соціальні форми сучасної комунікативної культури (узгодження інтересів, врахування конфліктогенних чинників, процедура консенсусу, пошук і обгрунтування вселюдських цінностей - ідея “спільного блага” тощо). Підкреслено, що в сучасному суспільстві поряд із традиційними інтенсивно формуються нові канали міжособистіспих контактів: рухи громадських ініціатив, угрупувашш, що займаються природоохороішою діяльністю, гуманістичні асоціації, туризм (соціальний, культуряо-ггросвітницький, релігійний, “ностальгічний” тощо).

Теоретичне і практичне значення дослідження. Висновки і узагальнсіпія исертаційного дослідження дають можливість не лише продовжити теоретичну озробку теорії комунікації у її соціально-гуманістичному аспекті, але й використати добутки теоретичного дискурсу проблеми у практично-прогностичній та виховній оботі. У першому аспекті особливого значення набирає аналіз позитивного досвіду же існуючих форм та інститутів соціальної комунікативної мережі, яка еретворюється на один із вирішальних інтегруючих факторів сучасного людства. гкраїнське суспільство, яке перебуває у фазі радикальних трансформацій, має, пираючись на власні традиції, творчо використати соціальний досвід розвинутих смократичних країн. Комунікативна культура, зокрема комунікативна етика, з її ворчими можливостями забезпечення узгодження інтересів і устремлінь різних

соціальних груп, попередження загрозливих конфліктів та протистоянь є органічної ланкою концепції “модернізації” суспільства, складовою стратегії етабільног розвитку. Практична значимість концепції комунікативної культури полягає також тому, що вона викриває і негативні тенденції, які виникають в суспільних індивідуальних взаєминах, звертає увагу на проблемний характер комунікативни перетворень, виявляє притаманні їм латентні загрози. Тим самим суспільна свідоміст орієнтується на завчасне прийняття запобіжних заходів щодо нейтралізації аб принаймні мінімізації можливих негативних явищ. В другому, виховному аспект досягнення комунікативної культури за умов її опанування засобами освіти, просвіті соціалізації людей, насамперед молоді, сприятиме формуванню сучаснс комунікативної культури особистості, оновленню і збагаченню традиційних форі морального виховання. Аналітичний матеріал дисертаційного дослідженім може бут використаний у відповідних курсах гуманітарних дисциплін, насамперед в лекціях соціальної філософії, політології, соціології, культурології, етики, педагогіки психології, деонтології в усіх її різновидах.

Апробація результатів дослідження. Основні концептуальні положення узагальнення дисертації неодноразово обговорювалися на засіданні кафедр філософії і соціальних наук Київського інституту туризму, економіки і прав; доповідалися на Вченій Раді КІТЕП, висвітлювались в матеріалах Міжнародне науково-практичної конференції ‘Туризм на порозі XXI століття: культура, освіт; екологія” (Київ, 1999 р.), Міжнародного Круглого столу “К.Маркс у коїггекс-світової культури XX століття: Розмаїтість думок і підходів” (Львів, 1998 р. Всеукраїнської наукової конференції “XX століття - століття революцій (Дніпропетровськ, 1997 р.), науково-методологічних семінарів в інституті філософ (1999 р.) та філософського факультету Київського національного університету імеї Тараса Шевченка - “Дні науки” (1998 р.). Окремі положення дисергац використовувалися на заняттях з курсу філософії та правознавства, які авто проводив у Київському інституті туризму, економіки і права.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у 4-наукових статтях (фахові видання) та 3-х збірниках (наукові виданім).

Структура роботи. Структура роботи у відповідності з визначеним науковими завданнями представлена у вигляді вступу та двох розділах, кожний з яки поділений іга три параграфи, висновки, список використаних джерел. Загальний обс? дисертації становить 178 сторінок тексту і 12 сторінок список використаних джерел, якому міститься 150 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовані етап та рівеї: наукового опрацювання проблеми, визначено мсту, основні завдання, об’єкт

редмет дослідження, охарактеризовані його методологічні засади, сформульовані июження, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито оретичне і практичне значення дисертаційної роботи, вказується її апробація, руктура та обсяг.

Перший розділ - “Спілкування та соціальне буття людини” - аналізує спільну природу феномену спілкування, її розробку у соціально-філософській тературі. Дасться характеристика головних концептуальних положень теорії іілкування. У першому параграфі “Концепція спілкування в соціальній філософії” жазано, що спілкування як прояв суто людського - одна з інваріантних тем іціальної філософії і соціальної теорії взагалі. Протягом історії розвитку лософського та суспільствознавчого знання поступово формувалися різні напрями дходу до феномену спілкування, від загальнофілософського його розуміння цокремлговалися специфічні способи трактування людських взаємин. Одним із тральних при цьому став соціально-філософський підхід, який істотно різниться д спеціально-наукового чи побутового тим, що не обмежується ототожненням [ілкування з розмовою, діалогом, “обміном думками” тощо, а розглядає його в руктурі інформаційного процесу. Поряд із соціально-філософським поступово >рмувався і розвивався соціологічний підхід. Проблема спілкування з самого ічатку її виникнення користувалася посиленою увагою етиків, в тому числі фахівців лузі професійної моралі (прикладна етика), спеціалістів психологічної науки. В ІІІТСКСІІ новітніх уявлень про сутність міжсуб’сктного спілкування по-новому риймаються ті ідеї класиків світової соціальної філософії, які мають безпосереднс щюшення до “людського виміру” суспільних зв”язків. В цьому плані інтерес іедставляють ті положення Л.Фейербаха, в яких він характеризує сутність людини : суб’єкта людських взаємин. Помітне місце в загальнофілософському трактуванні [ілкування належить К.Марксу та “неомарксистам” (Д.Лукач, Е.Фром). В теорії аркса вперше були досліджені формально-логічні й змістові ознаки спілкування як ладової суспільної дійсності.

В філософсько-соціальній літературі з проблем спілкування помітно [діляються праці російських соціальних філософів-ідеалістів І.А.Ільїна, С.Л.Франка особливо М.А.Бердяєва. Вош наголошували на тому, що світ людини - це, ісамперед її соціально-духовний світ. Саме соціальність робить індивідів суб’єктами іоричних змін і як такі вони діють у межах існуючих відносно стійких суспільних аємозв’язків. В міркуваннях з приводу соціальності центральний пункт у Бердяєва ворює особистість - “особистість визнає інші особистості і спільноту :обистостей”. В своєму бутті особистість неминуче контактує із суспільством, адже одина є “істота метафізично соціальна”.

Проблема співвідношення соціальності, людини і спілкувати становила оді із головних пунктів вчення такого авторитету соціальної філософії, як П.О.Сорокі який аналізує феномен взаємодії як найпростішу модель соціальної поведінки.

Визнання міжіпдивідної взаємодії первинною ланкою соціальної організації соціального розвитку людини є магістральним напрямом сучасної соціальн філософської думки. ІІайрельефніше він представлений у філософськ соціологічному напрямку (Е.Дюркгейм), в тому числі в новітніх працях йо прихильників (Р.НІсбет, Т.Парсонс). Роздуми над проблемою спілкувані доповшовались і конкретизувались у XX столітті представниками конкретні наукових дисциплін: психології, соціології, соціальної психології, лінгвістики семіотики, теорії масової комунікації. Особливо активно в цьому напрямку дія. психологічна наука (соціальна психологія), здійснюючи дослідження у ряді випади на стику психології, соціології і філософії.

На Заході утворюється “інтеракціоністський” напрям досліджень (Дж.Г.Мі Т.Шибутані, Л.Шюц), який згодом перетворився на найбільш поширену сучасі соціально-психологічну теорію. Прибічники цього напряму зосереджували свс увагу па міжособистісній взаємодії, яку воші розглядали як ключове поцят інтер акції.

Не обминули проблему людського об'єднання, міжіндивідшіх зв’язків філософи-постмодерністи. їхні намагання інтерпретувати спілкування та взаємоді (солідарність) за допомогою процедур “деконструкції” усталених теорій і поїш пошуку нових форм “нелінгвістичного” розуміння і поведінки рефлексують ' ситуацію мультикультурності і “принципової невизначеності”, яка характерна д. свідомості і соціального життя цивілізації кінця XX століття.

Новітня західна філософія прагне реабілітувати саме “практичну філософік знову повернутися до буття людини в світі. Процес поверненій до повсякденно людського життя актуалізує визначення його як “світу людини”, “людськ реальності” (М.Гайдеггср). Методологічний плюралізм підходів до спілкування специфічного суспільного явища і соціально-духовного інституту втім, не заваж його дослідникам виявити деякі константні проблеми, з’ясовувати певні загаль риси. Такою, зокрема є проблема взаємин “Я” і “Ти”, “Ми” та “Вони”, питання гг антропологічні та духовні зв’язки членів людської спільноти, характ міжособистісних стосунків, мотивацію співжиття індивідів. Інваріантним в струкіу комунікаційної культури залишається положення про те, що людина здат усвідомити себе і самореалізувати лише за умов постійних контактів з іншими. Саі ця ідея живить концепцію толерантності, утворює теоретичне підгрунтя сучасі моделі діалогово-консенсусної взамодії.

У другому параграфі “Спілкування - визначальна ознака соціальності” оводиться, що саме спілкування с визначальною ознакою соціальності як на рівні оціуму, так і на рівні окремого індивіда. Взаємодія є головнім компонентом не лише груктури суспільних відносин, але й соціального світу людини, який також удується на відносинах спілкування. Процес спілкування органічно включає в себе к комунікативну функцію, тобто можливість обміну інформацією, так і інтерактивну іункцію, тобто здатність взаємовпливу суб’єктів взаємин один на одного протягом аііх контактів. Сутність інтерактивної або регулятивно-комуиікативпої функції олягае в тому, що вона допомагає випрацьовувати уявлення про мету, засоби, отиви поведінки людей, потребу узгодження їхньої діяльності. Інтерактивна функція гілкування сприяє соціалізації індивіда. За її допомогою визначається ієрархія іннісних настанов, засвоюються соціально-моральні нормативи, а також ироблюються критерії оцінки людської поведінки. Саме в міжособовому спілкуванні ідивід усвідомлює і переживає власну значимість. Характеристика спілкувашія як оціального світу людини найтиповішої ознаки її соціальності, дає можливість загальнено визначити основні концептуальні положення теорії спілкування, ційснити класифікацію різновидів цього феномену за критеріями суб’єкт -уб’єкпюго відношення: індивіда - групи, груш - спільноти, спільноти - суспільства, успільства - етнічних, національних, расових, соціальних, культурних спільностей, утність яких відтворюється у постійно-безперервних проявах явища спілкування, та і і критерієм суб’єктів міждержавних стосунків - “діалог цивілізацій”. Визначити рироду і сутність спілкування - значить охопити його в понятті, як таке, що має оцільність у самому собі (Гегель). Ці параметри спілкувашія розгортаються, асамперед, в сфері моралі, де людська сутність присвоюється людиною езпосередньо, духовно-практично. Інакше кажучи, спілкування класифікується і за оціально-моральним критерієм. “Справжнє” спілкування - це взаємини “порядних” юдей. Користуючись моральним критерієм можливо визначити і квазіспілкування, фатичне”, тобто беззмістовні, формальні стосунки. На цій же підставі морально нзначене спілкування протиставляється взаєминам, що об’єднують учасників птисуспільних угрупувань. Типологія спілкування враховує також такий критерій, як міст людських взаємин, мету міжсуб’єктних контактів. В цьому плані визначають, асамперед і матеріальне, в тому числі виробниче спілкувашія і спілкування в сфері ільного часу, під час дозвілля, в побуті.

Типологізація спілкування багато в чому залежить від самого принципу ідходу до аналізу явища. В різноманітті типів інтерпретації, підходів до феномену пілкування поступово викристалізовувалися як основні підходи - діяльніший та иформаційний. Кожний з них має сильні сторони і певні обмеженості. Значно ерспективпішим у порівнянні з ними є комунікаційний метод, переваги якого у

з’ясуванні сутності і змісту спілкування полягають в тому, що сама комунікацій розглядається як специфічна форма людського спілкувати. Такий метод забезпечу дослідження спілкування за допомогою категорій культури. Сама культура при цьом; розглядається як динамічна і цілісна система функціонування соціальної інформації із чого випливає розуміння комунікації як специфічно культурної форми духовпоп спілкування. Комунікаційний підхід плідний у справі вивчення суспільної свідомості що в свою чергу важливо для з’ясування процесу осмислення феномену спілкували як суспільного явища. Незважаючи на складність і багатоаснектність суспільно свідомості вона являє собою рефлексію єдності взаємозв’язків і взаємовпливів і суспільстві, що і дозволяє вивчати його в комунікаційному аспекті. Соціальні комунікація забезпечує процес перейняття людиною цінностей, що домінують і суспільстві. Опановуючи і поділяючи ці цінності особистість тим самим інтегрує їх; власну ціннісну систему, ідентифікує себе, ототожнює з моделлю людини, як; потребує суспільство.

Третій параграф - “Діалогічна сутність людських взаємин” присвяченні аналізу проблеми діалогу як складової сучасної комунікативної культури. Чималі дослідників надають діалогові статусу світоглядної і всеохватної культурної т; соціологічної цінності. Діалог настільки пронизує собою зміст культури, що не буд великим перебільшенням стверджувати, що уся нинішня діяльність людства виступа посередником між його минулим і майбутнім. В цьому плані велике методологічні значення має постановка проблеми діалоіу як серцевини процесу спілкування - сві діалогічний в своїх глибинних джерелах (М.Бахтін). Діалог є вихідним пунким феномену слідкування і його основною формою, всі його складові: інтерес, предмет запитання, відповіді, сенс, мотиви, засоби тощо забезпечують існування діалогу яі певної цілісності. Теоретичні засади концепції діалогу, розроблені у праця: М.М.Бахтіна і М.Бубера, визначають його головні характеристики як стержн комунікативної культури, розкривають інформаційний та морально-інтегративни зміст функцій діалогу як способу людського спілкування. “Етика діалогу” зумовлю логіку “етики згоди”. З’ясовуючи різні варіанти розв’язання тієї чи іншої проблемі оцінюючи їх сильні та слабкі місця вона, разом з тим, передбачає досягнсші принципово узгодженого розуміння важливості і значущості самої проблем* синтезує соціальну і моральну значимість спілкування. Як суттєва форм спілкування діалог містить в собі все накопичене людством комунікативне багатствс бесіду і суперечку, конкуренцію і співробітництво, ствердження і запереченій Діалогова культура спілкування, таким чином, стає необхідною умовою існували сучасного суспільства, запорукою його майбутнього. В цьому аспекті набува великого значення проблема ’’діалоіу цивілізацій”, що є важливою умової осмислення феномену загальнолюдських цінностей. Перехід до демократичш

(ультури, що характерно дія суспільства яке трансформується, в тому числі країнського, передбачає як обов’язкову умову перехід від монологічного до іалогічного стилю спілкування. Опанування комунікативної культури потребує діалогічну особистість”, виховання якої - одне із конкретних завдань соціальної едагогіки.

Другий розділ - “Комунікативна культура як фактор гуманізації суспільства” рисвячений дослідженню культури як визначального чинника змісту всієї системи омунікативних стосунків. При цьому, насамперед, з’ясовувалися гуманістичні та ггегративні можливості культури, в тому числі такого її прояву, як культура омунікації. Перший параграф другого розділу “Ціннісна функція суспільної ультури як фактор людської інтеграції"” визначає специфіку комунікативної культури контексті її аксіологічного розуміння. Уявляючи собою символічну, ціннісно-ормативну систему, яка спрямовує і регулює діяльність людей визначаючи форми їх оведіїпси, культура проявляє себе як спосіб функціонування цінностей. Вона ормусться як механізм людської взаємодії, який допомагає людям жиги, діяти і підкупатися у своєму середовищі, зберігати його єдність і цінність у взаємодії з ішими спільнотами. Спілкування відіграє інтегруючу роль у суспільстві, сприяє його уманізації саме завдяки ціннісним можливостям моралі. Прийняття цінностей як рієнтирів діяльності зумовлює смисложиттєвий зміст вчинків людини, її ставлення

о інших. Необхідність узгодження індивідуальних уявлень про смисл життя, ироблення певного універсального поняття про призначення людини в світі, мету її :пування виступає інтегратором суспільного життя, забезпечує “нормальне” іжособове спілкування. Конкретизації інтегруючої ролі культури, її цінностей, асамперед моральних, слугують елементарні норми моралі, а також такий соціо-ультурний інститут, як етикет, що є концентрований вираз досвіду людства у пробах забезпечити стабільне і гуманне співжиття індивідів. Наголос на важливості ксіологічного фактору відбиває сутність зміни тих духовних парадигм, яке ідбувається в сучасній суспільній, насамперед теоретичній свідомості. Тенденція бгрунтування пріоритету “постматеріальних” цінностей в житті людини логічно осилює значення моральних чеснот, в тому числі цінності щирого спілкування. Іоральпі відносини як складова соціокультурних зв’язків базуються па певній имволічно-нормативпій системі, яка орієнтує людину в її “праксисі”, виконує шкціонуючу та обмежуючу ролі. Сучасні моральні ідеали це - норми, правила-амки покликані, з одного боку, компенсувати втрати традиційних, насамперед одових зв’язків згуртованості і солідарності людей за умов посилення тенденцій ідокремленості, сепаратизму, конфронтації. З іншого боку, моральні ціннісні астанови виступають дійовими чинниками відтворення засадничих начал культури, іактором збереження наступності культурних традицій, їх примноженню.

Другий параграф цього розділу “Проблема спілкування в контексті сучасни форм відчуження” з’ясовує особливості сучасного комунікативного процесу в умова конфліктогенних реалій суспільства кінця XX століття. Ключовим питанням ту виступає проблема можливості індивіда здійсіповати свободу своїх взаємин разом іншими суб’єктами соціального життя.

На рубежі століть проблема людського спілкувати в контексті можливостей і проявів свободи набула особливої гостроти. Вона зумовлена появою якісно новиі “некласичних” обставин ситуації відчуження. З наростаючим занепокоєнням видаті світові, європейські мислителі фіксували загострення конфлікту між актуальнії існуванням людей та їх потенційним буттям, дедалі більшу втрату самототожнос індивіду (“дефіцит спілкування”). Проблема відчуження є головним питання з’ясування екзистенційної ситуації нашого часу, яка підтверджує висновок про те, щ поряд із історично-обмеженими формами відчуженім існують і постійні, інваріанті різновиди цього феномену, “які є не гак соціальними, як ангропокультурними і в підлягають подоланню” (“Відчуження: минувшість і сьогодення”). Саме том особливе значення мають ті соціально-філософські праці, які обгрунтовують ідеї якщо не подолання ситуації відчуження, то принаймні мінімізацію того зла, що нон спричиняє. В цьому аспекті актуальна проблема самотності як прояв відчуженії Знеособлення людини, “спустошення комунікативного потенціалу життєвого світу” “однією з головних тенденцій нашого часу” (ЮГабермас). Це відбувається на фоі інших чинників відчуження, які у своїй сукупності дії визначають загальний контекс людської поведінки, що реалізується у процесі спілкування індивідів. Одним із таки чинників є загострення екологічної проблеми, наростаюче “протистояти суспільства і природи. Істотно впливає на загальну кризову ситуацію людині сучасного суспільств в цілому фактор політичного відчуження. Друга половина X століття “збагатила” політичну обмеженість громадянина новим рисам: комп’ютерний коїпроль, нестандартні форми втручання у приватне житт монополізація засобів політичного впливу і управління тощо. Надзвичайну складніші подолання політичного відчуження демонструє і процес переходу від жорсткі адміністративної моделі державно-політичного устрою до демократичного ладу. ї прикладі Росії, України та деяких інших колишніх радянських республік неважі переконатися у тому, що політична (офіціально-формальна) демократія нерідко беї гору над соціальною демократією. Тому політичний курс “перехідних суспільсп потребує істотного коректування. Констатація того, що суперечність між особистіст

і світом її буття, суперечність між сутністю та існуванням людини протяте остаїпіього століття не тільки не послабла, а навпаки, набула значно гострої загрозливої форми, втім не означає остаточної “перемоги” відчуження. Екстремаль ситуації детермінують новий, іноваційно-мобілізаційний тип людської свідомос

активізують вироблення стратегії де-відчуження. Однією із теоретичних підвалин акої стратегії є “нова етика”, яка покликана сприяти об’єднанню людей в ім’я не іросто виживання, а заради життя, гідного людини.

Третій параграф розділу “Гуманістичні орієнтири комунікативної етики” юзкриває сутність цього нового типу моральної теорії, яка покликана забезпечити швілізоване спілкування людей у сучасних умовах. В працях представників :омунікативної теорії - К.Черрі, К.-О.Апель, ІО.Габермас - наголошується на іеобхідності створення нової етики людських відносин, пошуку таких універсальних іінностей, які були б укоріненні в “життєвому світі” людини, пов’язані з говсякденним буттям і водночас сприяли порозумінню людства в цілому макроетика). Сучасна комунікаційна етика, втім, генетично пов’язана з класичними тичними вченнями, насамперед з кантіанством, про що йшлося на XX Всесвітньому філософському конгресі (1998 р.).

Згідно з ІО.Габермасом будь-яка комунікація за своєю природою нормативна і іиходить з визнання кожного з учасників акту спілкування за особу, гідну поваги, іизпання особистої значимості партнерів, що в свою чергу зумовлює відповідальне, іаціопальне, поважливе ставлення до них, утворює центральний пункт принципу ніверсалізації комунікативної етики. Проблема комунікативної моралі логічно іписується в проблему формування громадського суспільства, утворення в ньому ювих структур, завдяки яким людська спільнота здатна подолати обмеження спотвореного”, “монологічного” спілкування, перейти до спілкування щирого, юдського, справжнього, діалогічного. У розбудові нових структур громадянського успільства на перший план висуваються такі загальнозначимі гуманістичні мотиви, нтереси, цінності, як немеркантильїіа, високодуховна моральна поведінка, амосвідомість, самовизначення, свобода і гідність особистості. У філософії вони тають свого роду індикаторами людської сутності, -справедливо наголошує О.Габермас. Інший впливовий представник комунікативної теорії К.-О. Апель вважає, [(о визначальїгам принципом, на підставі якого можливо інтегрувати людей у комунікативну спільноту”, є відповідальність. Запропонована Апелем етика ідповідальності базується на положенні про відповідальність як діалогічний іриніщп, що виходить з факіу існування людей в світі поруч один з одним і один для ишого. Великі сподівання в цьому відношенні покладаються на нову “макроетику”, асновану на почутті власної відповідач ьності кожної окремої свідомості не лише за ласну “локальну” долю, але й за долю людського співтовариства в цілому, іисловлені К.-О.Апелем і його чисельними прихильниками ідеї “макроетики” та моралі відповідальності” надихають всіх тих, хто не змирився з думкою про «здоланність процесів деградації підвалин людського буття, сучасного соціуму. Іринципи макроетики утворюють ядро філософії комунікації, яку справедливо

вважають теоретичною основою стратегії де-відчуження, ідеології формування “позитивного” типу людського спілкування адекватного новим викликам часу.

Особлива привабливість концепцій “макроетики” та нової комунікації полягає в тому, що на відміну від ринково-прагматичних орієнтацій, які типові для “старого індивідуалізму” і “споживаючої моралі”, вони базуються на аксіологічних принципах, пробудженими до життя соціальними настроями постіццустріалізму. Нова модель людського спілкування підпосигь людські взаємини саме на ціннісний рівень.

Сучасні соціальні філософи звертають увагу на тенденцію посилення солідарних начал в людських комунікаціях, надаючи при цьому особливого значення пошуку загальнолюдських показників “нової солідарності”. Одним із них с ідея “загального блага” , а у реальному житті - практика “соціальної анімації” і комуналізму та ком’юнітаризму.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрямки, також наводиться список публікацій автора з теми дисертації.

Зокрема констатується:

Проблема спілкування перетворилася у наш час на одну з акіуальніших в теоретичному і практичному відношеннях. Базуючись на класичних соціально-філософських концепціях, які узагальшоють досвід спільного життя людей, теоретично рсфлсксутоть зміст, характер, мету, мотивацію людських взаємин; теорія спілкування за останні десятиріччя істотно збагатилася новими концептами, інноваційними ідеями. Провідне місце в новому осмисленні феномену спілкування належить концепції комунікації та комунікативної етики.

В контексті питань, пов’язаних з визначенням поняття спілкування, розробкою концепції взаємин, з’ясуванням практичних заходів забезпечення цивілізованих норм співіснувати людей, їх взаємодії на шляху подоланій глобальних загроз, соціальна філософська думка звернулася до вивчення можливостей діалогового способу взаємин людей, співтовариств, країн і навіть цивілізацій. Набуваючи форми соціально-духовної взаємодії сучасна діалогова культура виходить з визнання важливості суснільно-історичної та суб’єктної різноманітності як істотного чинника формування цивілізації XXI століття. Разом з тим ця культура передбачає відношення рівності всіх суб’єктів процесу людської взаємодії. Діалогічна форма спілкування, яке продиктована усвідомленням соціальних проблем - яскрава риса суспільно^ свідомості кінця XX століття.

Попри всі “розчарування у прогресі”, запевнення про нездоланність тотально! кризи, відчуження, яке розповсюджене і на сферу духовного життя, про “занепа/ життя людського духу” сучасна теоретична думка наполегливо шукає відповіді ш

іапиташія часу. Однією з таких відповідей і є концепція нових форм людського [гілкування, в основі якої знаходиться сучасна комунікативна етика. Принцип ідповідальності, ідея комунікації - саме вони закладають нові підвалини соціально-гвідомлспої дії.

В демократичному суспільстві свобода, певним чином, обмежується необхідністю рахування інтересів інших, спільноти в цілому (ідея взасмовідиовідальності). онкретизацісю цісї ідеї с концепція “позитивної” свободи, яка пропонується як гнова сучасної “універсалістської концепції демократичної форми морального иття” (А.Велмер). Концепція ком’юнітаризму, тобто спільного життя людей як в ежах локального соціуму, так і в межах цивілізації в цілому визначає загальний істрій тієї частини соціальних філософів, які дотримуються переконання, що ісобами “нового раціоналізму”, новітніми формами соціальності, які поєднують ідивідуальні інтереси і устрімлсння, людство в змозі не лише “вижити”, але й гідно ити.

Дедалі більшої популярності набирає прагнення обгрунтувати нові підвалини злідарьгості людей як обов’язкової умови їхнього життя не лише на межі століть, але в нову добу третього тисячоліття. При цьому акцент робиться не на пошук ігальновизнаної формули солідарності, а на з’ясування того, які практичні засоби іаші забезпечити ідентифікацію особистості із людством.

Осмисленім проблеми спілкування, в усіх її аспектах, з’ясування онтологічної ,'шості цього суспільного феномену, теоретична рефлексія досвіду людського тівжиття, концептуальні узагальнешія практики і проблем міжіндивідшіх стосунків ають неабияку значимість для орієнтації сучасної суспільної свідомості і практики щіуму.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАСТУПНИХ УБЛІКАЦІЯХ:

, Сарновська С.О. Проблема спілкування в контексті сучасних форм відчуження.// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: (Альманах): 36. наук. пр. /Відп.ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: ТОВ “Міжнар.фін.агенція”, 1998.-С. 139-148/0,5 д.а./.

Сарновська С.О. Соціальна комунікативна культура (до проблеми визначення).// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць /Відп.ред. В.ВЛях. -Вин.4. -К.: Укр.Центр духов. культури, 1999-С.170-182 /0,5 д.а./.

, Сарновська С.О.Спілкування - визначальна ознака соціальності.// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб.наук.праць /Відп.ред.: М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: Знання, 1999. - С.285-291 /0,5 д.а./.

4. Сарновська С.О. Гуманістичні орієнтири комунікативної етики.// Мультиверсу* Філософський альманах: Зб.наук.праць /Відп.ред. В.В.Лях. - Вип.9. - К Укр.Цеїпр духов. культури, 1999 - С.170-182 /0,5 д.а./.

5. Сарновська С.О. Спілкування як соціальний світ людини. // Матеріали науковії доповідей та виступів студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. Дні наук 9-10 квітня 1998 року Київського університету імені Тараса Шевчснк філософський факультет. Київ, Редакційно-видавничий центр “Київськії університет”, 1998. — С. 152-160.

6. Сарновська С.О. Міждержавні відносини і комунікативна культура. // XX-" століття - століття революцій. (Матеріали та тези доповідей та повідомлеї Всеукраїнської наукової конференції. Дніпропетровськ, 29-30 травня 1997 p.).

С.187-188.

7. Samovskaya Svetlana. Modem communicative culture as a peacemaking factor, “Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія”. Матеріал Міжнародної науково-практичної конференції. 18-24 жовтня 1999. Київ, Ви, “КІТЕІГ.-С.32-33.

8. Сарновська С.О. Гуманістичні інтєнції соціально-філософської теорії К.Маркса | співавторстві).// Міжнародний Круглий Стіл “К.Маркс у контексті світові культури XX століття: Розмаїтість думок і підходів”. Львів, 29-30 травня 195 (друкується).

АНОТАЦІЇ

САРНОВСЬКА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА. СУЧАСНА СОЩАЛЬН КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИ АНАЛІЗ).- РУКОПИС.

Дисертація па здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук : спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Київський інстит туризму, економіки і права, Київ, 2000.

Дисертація присвячена дослідженню феномена комунікативної культур Предметом дослідження виступає гуманістична сутність сучасної комунікативн культури спілкування, її морально-етичне ядро, інтегративна властивіс (солідарність, злагода, консенсус). На підставі узагальгаоючого аналізу класичних ■ новітніх соціально-філософських праць з даної проблематики, в дисертаї розкривається зміст поняття “комунікативна культура”, що розуміється : специфічний прояв суспільної культури з якою вона пов’язана генетично, змістові) ієрархічно. Комунікативна культура характеризується “людським вимірої соціальних, в тому числі і міжсуб”єкпшх відносин, переслідує мету взаємозбагачені індивідів засобами інформаційного обміну, взаємотрансляції знань, розповсюджені

рєтному соціальному просторі, не можуть обійтися без узгодженого прийняття певних ил, які регулюють взаємини “мого” та “твого”. Загальні правила є передумовою жтииності їх додержання, запорукою того, що особистісна свобода, в тому числі ода суб’єктів ринкових стосунків, не спричинить хаосу нескоординоваких вчинків, не дбачених наслідків неузгоджсшіх дій.

:мислешія проблеми спілкування, в усіх її аспектах, з’ясування онтологічної сутності э суспільного феномену, теоретична рефлексія досвіду людського співжиття, епіуальні узагальнення практики і проблем міжіндивідних стосунків мають неабияку шість для орієнтації сучасної суспільної свідомості і практики соціуму. Розробка епції спілкування з врахуванням досягнень сучасної соціальної теорії, насамперед ільно-філософських узагальнень світу людських взаємин, формування на цій підставі льпої комунікативної культури, адекватної потребам часу - актуальне теоретичне і гичне завдашія.

СНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАСТУПНИХ ЛІКАЦІЯХ: -

ірновська С.О. Проблема спілкування в контексті сучасних форм відчуження.// ктуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: (Альманах): 36. наук. ). /Відп.ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутов. - К.: ТОВ “Міжнар,фін.агенція”, 1998. - С. 13918 /0,5 д. а./.

ірновська С.О. Соціальна комунікативна культура (до проблеми визначення).// ультиверсум. Філософський альманах: Зб.наукпраць /Відп.ред. В.В.Лях. - Вип.4. - К.: ер.Центр духов, культури, 1999 - С. 170-182 /0,5 д.а./.

ірновська С.О.Спілкувашія - визначальна ознака соціальності.// Актуальні філософські культурологічні проблеми сучасності: Зб.наукпраць /Відпред.: М.М.Бровко, Г.Шутов. - К.: Знашія, 1999. - С.285-291 /0,5 да./.

ірновська С.О. Гуманістичні орієнтири комунікативної етики.// Мультиверсум. їлософський альманах: Зб.наук.праць /Відп.ред. В.В.Лях. - Вип.9. - К.: Укр.Центр хов. культури, 1999 - С. 170-182 /0,5 д.а./.

ірновська С.О. Спілкування як соціальний світ людини. // Матеріали наукових повідей та виступів студентів, аспірантів, докторантів, викладачів. Дні науки 10 квітня 1998 року Київського університету імені Тараса Шевченка, філософський культет. Київ, Редакційно-видавничий центр “Київський університет”, 1998. - С.152-0.

6. Сарновська С.О. Міждержавні відносини і комунікативна культура. // ХХ-те сто століття революцій. (Матеріали та тези доповідей та повідомлень Всєукра наукової конференції. Дніпропетровськ, 29-30 травня 1997 p.). - С. 187-188.

7. Samovskaya Svetlana. Modem communicative culture as a peacemaking factor.// “Tyi порозі XXI століття: освіта, культура, екологія”. Матеріали Міжнародної ні практичної конференції. 18-24 жовтня 1999. Київ, Вид. “КІТЕГГ.-С.32-33.

8. Сарновська С.О. Гуманістичні інтеїщії соціально-філософської теорії K.Maj співавторстві).//Міжнародний Круглий Стіл “К.Маркс у контексті світової кульг століття: Розмаїтість думок і підходів”. Львів, 29-30 травня 1999 (друкується).

АНОТАЦІЇ

САРНОВСЬКА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА. СУЧАСНА СОЦМ КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА (ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ AIL РУКОПИС.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських н спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Київський іі туризму, економіки і права, Київ, 2000.

Дисертація присвячена досліджешпо феномена комунікативної культури. Пре дослідження виступає гуманістична сутність сучасної комунікативної к\ спілкуванля, її морально-етичне ядро, інтегративна властивість (солідарність, : консенсус). На підставі узагальнюючого аналізу класичних та новітніх сог філософських праць з даної проблематики, в дисертації розкривається зміст і “комунікативна культура”, що розуміється як специфічний прояв суспільної кул якою вона пов’язана генетично, змістовно, ієрархічно. Комунікативна іс характеризується “людським виміром” соціальних, в тому числі і міжсуб”єктних ві, переслідуе мету взаємозбагачення індивідів засобами інформаційного взаємотрансляції знань, розповсюдження позитивно значимого “діалогічного” жи досвіду спільного існування. Обгрунтовується, що результативне дослідження фе комунікативної культури можливо здійснити лише на грунті “синтетичного”, сис підходу. Показано, що формування комунікаційної культури в сучасному соціг просторі, в якому діють тенденції відчуження особистості, носить суперечливий Хі Комунікативна філософія, зокрема комунікативна етика, є органічною ланкою кс “модернізації” суспільства, складовою стратегії стабільного розвитку і устрімлеш соціальних груп, попередження загрозливих конфліктів дезінтеграції, що є надзі актуальним для українського суспільства.