автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Становление и развитие исторического образования и наука в Киевском университете в 1834-1884 гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Становление и развитие исторического образования и наука в Киевском университете в 1834-1884 гг."

Р Г Б (МіїВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

2 2 МАЙ 1995 „ .

и с. шпп На правах, рукопису

ТАРАСЕНКО Ольга Олексіївна

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ І НАУКИ У КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ у 1834 - 1884 рр.

Спеціальність: 07.00.0^- історія України,

07.00.09 * історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження .

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

■ кандидата історичних наук

Київ - 1995

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Росії історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - ' доктор історичних наук, професор,

Заслужений працівник народної освіти України Я. М. СЕРІЩЕВ '

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор,

. Заслужений діяч науки України

М. А. ВАРШАВЧИК .

засіданні спеціалізованої при Київському університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 252017, Київ - 17, вул. Володимирська, 64, ауд. 349. •

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці університету.

кандидат історичних наук

І. В. ВЕРБА

Провідна організація - Вінницький педагогічний інститут

Захист відбудеться

1995 р. о

год. на

Автореферат розіслано "

1995 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент

М.О. РУДЬ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Удосконалення вищої національної освіти та інтенсивний розвиток вітчизняної історичної науки є важливою складовою частиною розвитку незалежної української держави. Втілення принципів Декларації про • державний суверенітет України, які формують нове професійне мислення вченого-викладача, визначатимуть доїло майбутнього покоління, датю розвитку та реалізації Інтелектуального потенціалу країни. Реформування ■ всієї освітньої системи передбачає державна національна програма "Освіти" (Україна XXI століття). Головною дійовою особою реформи є виклздач-науковець, від якого багато в чому залежить її успіх. Одним в основних напрямків реалізації Програми є підготовка нової генерації науковців-ВИїлздачів. Глибока реформа вищої національної освіти і науки, в свою -чергу, Нагально пшрсбує Всебічного наукового дослідження їх витоків і розвитку. . .

Започаткувати, становлення, розвідок вищої історичної освіт і науки на Правобережній Україні, а саме у Київському університеті, який знаходиться в національно-культурному центрі України і завади відігравав -важливу роль у розвіпху української культури, за своїми специфічними особливостями і конкретно-історичними мовами сгановітть великів'і інтерес для дослідників. В умовах відродження ■ прачених традицій національної вищої школи необхідність наукових досліджень, об'єктивного аналізу витоків розвіпху вітчизняної історичної науки, освті, наукового їзагальнення історичного досвіду, врахування уроків минулого для передбачення іерспективи подальшого розвитку стають дуже актуальними. ’

ХРОНОЛОГІЧНО дисертація обіймає 30-80-ті рр. XIX сг. - від відкриття у 1834 і. Київського університету Сп.Володимлра до введення статуту 1884 р. Цей початковий іеріой вважаємо дуже важливим у становленні то розвитку історичної освіта і науки і університеті, формуванні його історичної шкали.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - комплесне, системне вивчення становлеш^я та озвіпку історичної освіти і науки у Київському університеті в 30-80-ті рр. XIX сг. на ірикшщі розвішсу предмету російської історії, дослідження й розробки питань огійської й української історії вченими університету в процесі становлення його яорімної школи. • •

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - історична освіта і наука в Київському університеті, зкрема викладацько-наукова діяльність істориків В.ФДомбровського, .

ІІ.Костомарова, П.В.Павлова, І.ПЛапгшоког?., В.С.!хс:п:;;ксва, В.БАнтоновича як юкщова частина історичної шкоти Київського універсіттету XIX сг..

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Враховуючи актуальність, науково-практичне значення проблеми, а також недостатнє її вивчення, автор поставила собі за МСТУ на підставі дослідження, конкретно-історичного аналізу документальних джерел, залучення історіографічної літератури, вивчення наукового ' спадку істориків університету, які у 30-S0-X рр, XIX ст. викладали й досліджували історію Росії і України, об'єктивно й комплексно, цілісно й системно з'ясувати їхній внесок у стноаіення та розвиток історичної освіти і науки, у діяльність наукових установ України. цього періоду, визначити основні етапи виникнення та формування історичної шкала Київського університету XIX ст. взагалі. 1 ■

Для досяшешш цієї мети ставляться такі ЗАВДАННЯ: .

- дослідиш умови, динаміку розвитку й особливості процесу становлення, розвитку історичної освіти і науки, у Київському університеті у 30-80-ті роки XIX ст. на прикладі вивчення історії історико-філологічного факультету, розвитку викладання предмету російської історії вченими кафедри російської історії - складової частини історичної шкоти Київського університету;

- розглшіуш політику 'російського урвду щодо історичної освіти і науки в Київському університеті й на основі цього духовну атмосферу закладу на тлі доби; ’

- вивчиш процес виникнення та формування історичної школи Київського універетету XIX ст. на підставі висвітлення діяльності його вчених як відтінку формування- шкоти в цілому; ‘

- дослідити значення розробки питань історії Росії і України вченими кафедри

російської історії, з'ясувавши новизну підходів та напрямки історичної науки до яких вони відносилися; • .

- проаналізувавши наукову діяльність вчених Київського універсіггету в тукових установах України, визначиш їх внесок у започаткування та розвиток спеціальних історичних дисциплін;

. - визначіші на основі всього вищезазначеного,, з точки зору історика кінця XX сг. значення наукової спадщини істориків університету для того періоду, для розвитку, становлення: історичної школи Київського університету XIX сг..

■ НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ. На основі залучення й аналізу великої кількості архівних і друкованих джерел, значна частина яких вперше вводиться до тукового обігу, історіографічної літератури та вивчення творчого спадку істориків Київського університету 30-80-х pp. XIX ст., авгор вперше у вітчизняній історіографії

з

обить спробу детально Й цілісно, комплексно, системно та об'єктивно дослідиш таношгення та розвиток історичної освіти і науки у Київському університеті .у 1834-1884

Р- . ’ .

Характер предмету, мети і завдань дисертації обумовили її логіку та

МЕТОДОЛОГІЧНУ ОСНОВУ * об'єктивність, історизм. Багатоплановість теми

гаяснгоє використання проблемно-аналогічного методу дослідження, який зумоаіює - ' . і сдал теми на ряд проблем, кожна з яких розглядається в хронологічній послідовності

яоричних фактів, що*до неї підкосяться. Також використані ретроспективний та

орівняльний методи історичного наукового пошуку. • ,

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ полягає у южшівосгі підготовки колективних й індивідуальних праііь з історії культури України, історії історичної освіти та науки Київського університету, його історичного акультету, у процесі виюшаі«ня історії України та Росії, при підготовці лекцій, теціальних курсів, семінарський занять з вітчизняної історії, а також учителям шкіл, мназій, ліцеїв, у виховній роботі з учнівською, студентською молоддю. Результати хлідження можуп> бути використані при підготовці, нарисів, довідників, спеціальних й іагальнюючих праць з історії, колективних, індивідуальних праць з історії культури країни, історії історичної освіта і науки в Україні у 30-80гіі рр. ХІХ ст.. .

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр історії асії та джерелознавства і археографії історичного факультету Київського університету ієні Тараса Шевченка й отримала схвальний відгук. Основні її положення викладені пором у дев’яти опублікованих наукових працях, доповідалися на шести інферсішіях, які проходили у Києві, Вінниці, Луцьку, Полтаві.

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ дослідження обумовлені логікою проблем, іецифікою меш та поспшіених автором завдань. Дисертація складається із вступу, ьох розділів, заключения, списку джерел та літератури, додатку (складений з 11 блиць). . -

. У ВСТУПІ мотивуються вибір і актуальність теми, хронологічні рамки, мета та вдання, показано ступінь наукової розробки прсйлеми, джерельну базу, наукову івизну та практичне значення праці.

Становлення та розвиток історичної освіти і дауїси у Кіїїесікс,*.гу уншсрсшсту у 34-1884 рр. До цього часу не були об'єктом спеціального дослідження, хоча окремі

акпекш проблеми висвітлені в історіографії ХІХ-ХХ сг. і складають досить великий інформаційний N«0113. -

Узагальнюючі авторські досщцжеїтня історії Київського університету ' ВЛ.Шульгіна, М.Ф. Владимирського-Буданова, В.С. Іконникова (1) містили хронологічно послідовну історію закладу з цифровими викладами, іменними списками оглядом здобутків, наііважливіших подій, окреслювати у загальній рисах стан розпитку історичної освіти і науки.

• Побіжно розглядалась ції проблема в колективних працях вивчення історії Київського уіікершгету, шо вийшли у 1959, 1984, 1994 рр. У великій ювілейній "Історії Київського університету. 1834-1959" історія історичних наук, яку за часів 'відлиги" ■досліджувала груш істориків (МГІ.Рудько, М.].Марченко, Л.С.Чіколіні, Т.ГЛазоренко) під керуванням ирос])есора АО.Воеденського, висвітлювалась від егворення закладу до 1959 р. Був окреслений внесок дореволюційних істориків у розвшок історичної науки, діяльність тукових товариств України тієї доби. Того ж року про розвиток російської істерії, у невеличкій Статті побіжно нагадали ПАЛавров і М.І.Марченко. Раль Київського уніиерсіггету у розвитку вітчизняної науки та культури у двох історичних нарисах визначив у 1979 та 1984 рр. Л.Г.Мельник. Суспільно-політичні та історичні погляди першого ректора, професора і декана Київського університету

М.О.Максимовича розглянув у 1973 і 1986 рр. ГІ.Г.Маркоа (2)

Історія Київського університету, видана 1984 р. за реалій часу мала ювілейно-звігуючин характер. У висвітленні дореволюційного періоду було приділено велику увагу суспільно-політичній і революціїіній активності ещенства, його традиціям. .

(1) Шульгин В.Я.История университета Св.Владимира за первое двадцатипятилетие его существования.' СПб.,1864. Владилшрський-Буцанов М.Ф.История императорского университета Св. Владимира. Т.І. Университет Св.Владимира в царешование ими. Николая Павловича. - Київ, 1884. Киев и университет Св.Владимира при имп-Николае I. 1825-1855./За ред. В.С.Ікош шкова. -Київ, 1896. Университет Св.Владимира- в царствование имп. Александра ІІІ.1881-1894. /За ред. В.С.Іконникова- Київ, 1900. '

. (2) Історія Київського університету, 1834-1959/За ред. О.ЗЖмудського - Київ,

1959. Лавров ПА, Марченко М.І. Вітчизняна історія в Київському університеті за 125 років //Український Історичний Журнал 1959. - Ч. 5. Мельник Л.Г. Київський університет (короткі ш історичний нарис назустріч 150-річчю з дня заснування). - К., 1979. Роль Київського університету у розвитку вітчизняної науки і кушлури.Методичні рекомендації на допомогу лектору. /Укладач Л.Г.Мельник. - К., • 1984. Марков П.Г. М.О.Максимович - видатний історик XIX сг. - К., 1973. Він же. Общеспзенда-

пол)гпіческие и исторические взгляды М А Максимовича, - К., 1986.

Однак наукова дальність дожовтневої професури згадувалася досить стисло, ім'я В. Б Антоновича було взагалі замовчано, У 1984 р. Науковці універсіїтету. підготували низку ювілейних статей, в яких у загальних рисах окреслили внесок істориків закладу у розробку проблем історії України і Росії, спеціальних історичних дисциплін, розвиток археографії, археології й музейної справи. Викладанню історії у Київському ^іверсіггеті у 30-50-ті рр. XIX ст. присвятна сктю Л.Г.Мальцева. Вона ж оглянула викладання і вивчення російської історії в університетах Росії першої половини XIX ст. у засій дасергації.(1) .

З нагоди 160-річчя університету у статті "З високою місією" В.О. Замлинського висвітлена непересічна діяльність вчених і викладачів закладу у плині юсягнень вічизняної науки і культури, створенні наукових шкіл ХІХ-ХХ ст.. У статті, трисвяченій короткому огляду історії історичного факультету за .160 років, ".П.Стельмах окреслив проблеми над якими працювали і сьогодні працюють його вчені га виклсщачі.(2) . • . '

Особистості істориків Київського університету привертали увагу вчених. Найбільш ' далим серед літератури XIX ст., на думку автора, був ошщ життєвого і творчого шляху ічєних закладу в біографічному словнику за редакцією професора В.СІконникова(З)

До творчості В.ФДомбровського лише у 1989 р. ' звернулись О.ЬЖурбп та И.П.Ковальський, дослідивши значення його діяльності у контексті становлення київської археографічної комісії.(4)

(1) Історія Київського університету, 1834-1884 /За ред. М.У. Білого.-К., 1984, УІельник Л.Г., Іванова Р.П. Розробка проблем історії України //ВКУ.Іст. науки,1984: -1.26. Литвин O.K., Мордвинцев В.М. Вітчизняна історія у Київському Иіверсіггеті//Там же. Замлинський В.О., Стрельський В.І., Іваненко AM. Розробка пеціальних (допоміжних) історія, дисшіплін//Там же. Бондар М.М., Гладких М.І., )мельчеико ІОА Внесок вчених університету у розвиток археології та музейної Прави/Дам же. Мальцева Л.Г. Викладання історії у Київському університеті в 30-50-х юках XIX ст. //УІЖ. 1985.- Ч.З. Вона же. Преподавание и изучение отечественной ■ істории в университетах России в первой половине XIX в.: Дис. ...канд. іст. наук. - К, 988.

(2) Замлинський В.О. З високою місією /Київський університет імені Тараса , Левченка. Сторінки історії і сьогодення. - К., 1994. Стельмах С.П. Історід//Там же.

(3) Иконников B.C. Биографический охойарь профессоров И препо-давателей

мп. университета Св.Владимира. - Київ, 1884. .

(4) Журба О.І., Ковальський М.П. Значення діяльності В.ФДомбро-вського у іановяенні Київської апхеогпяфічнсї Kor.dcu //Еіййіх Київською університету. Історичні іауки. - 1989. - Вшт. 31.

Серед чисельної літератури про М.І.Косгомарова виділимо лраці В.Науменка і ГІ.Н.Попова, в яких висвітлено доробок вченого як етнографа і фольклорист. Особу М.І.Косгомарова як історика України досліджував у 1971 р. у дисертації ЮАПІНчук Він же у монографіях 1984 й 1992 рр. висвплив жттєвий і творчий шлях, проаналізуваг туковий спадок вченого, в ювілейній спші до 175-річчя оглянув київський періо; діяльності ісгорика.(1) ' • >

Жштя, просвітницьку діяльність, наукові праці П.В.Павлова розглядав КДКавслін, С.М.Садовйов, М.П.Погодін, МЛемке, АН.Цамугалі, Р.Г.Еймонгова Р.ПЛванова, СОАвіліані, Л.В.Черепнін, В.І.Чесноков.(2) ,

Жіптешш і науковий шлях І.ВЛашшокова у 1870 р.- висвітлив Ф.Я.Вороний. ^ 1971 р. РАКирєєва першою нагадала про вченого, згодом визначила його місце значення в російській історіографії XIX сг.(З)

• До наукової творчості В.С.Іконникова зверталися В.Й.Ключєвський ті •С.Ф. Платонов. До 125 і 150-річчя з дня народження історика вийшли статті В.Г.Сарбея

(1) Науменко В. Н.И.Косшмаров как зшограф//Киевская старина, 1885,- 4.5 Попов Г1.Н. Костомаров як фольклорист і етнограф. -К.,1968. Пінчук Ю.А

Н.И.Костомаров как историк Украины. Дне. ... канд. іст. наук. - К., 1971. Він же Исторические взгляды Н.И.Косшмарова: Критический очерк.- К.,1984. Він же. Микол; Іванович Костомаров. - К., 1992. Він же. М.І.Косгомаров у Києві (1844-1847 рр.] //У1Ж, 1992. - Ч. 5.

(2) Кавелін К Д. Об историческом значении царствования Бориса Годунова. Со1

П.Павлова. М., 1850 //Огечественные записки 1850. - Т.72.- Ч.9.- Від.У. О

историческом значении царствования Бориса Годунова. Соч. П.Павлова. М., 185! //Современник, 1850. - Т. 22. - 4.7. - Від. 111. Погодін М.П. Об историческом значенні царствования Бориса Годунова. Соч. П. Павлова. М., 1850 //Москвитянин, 1850. - Ч.в. Кн. П.- Від. IV. Лемке М. Дело профессора Павлом //Очерки освободитсльног движения 60-х годов. - СПб., 1908. Цамуталі АН. Борьба течений в руссш историографии. - М., 1977. Еймоіггова Р.Г. Ученый-просветнтель П.В.Паалов (60-е годі XIX ст.) //Исторические записки. - Т.113, 1986. Іванова Р.Н. П.В.Паїзлов суспільно-політичному русі України в 60-х рр. XIX сг. //УЇЖ, 1984. * 4.11. Авіліані С.С Земские соборы. Литературная история земских соборов. - Одеса, 1916. Черепній Л.I Земские соборы в русском государстве ХУІ-ХУІІ вв.- М.,1978. Чесноко ВЛ.Правигсльствешвд политика и историческая Наука России 60-70-х годов XIX вею Исследовательские очерки. ■* Вороніж, 1989.

(3) Вороной ФІі. Передмова //Лашнюков И.В. Пособие к іоучешво русско истории критическим методом. - Київ, 1870. - Вил. 1. Киреева РА Из испори изучения отечественной историографии (Некоторые особенности "Очерков русско историографии") //П[юблемы истории общественного движения И историографии. М., ,1971. Вона ж. Изучение отечественной историографии й дорейаіюіїиотой РоссіШ середины XIX века до 1917 года. - М., 1983

і М.ФДміпрієнко й І.Н. Войцехівської, які окреслюшши його наукову спадщину, юмздську діяльність. РАКирєсва з'ясувала внесок вченого в дореволюційну російську торіогрофію.(І)

Наукові праці В.БАютновича вивчали у XIX сг. М.І.Коетомарсда, >Л.Єфіменко. Дослідженню творчості історика у роковину пам'яті присвятили етапі іні та його наукові онук» - М.С.Грушевський, І.М.Кяманін, М.ФДовнар-Запольський, .Павлуцький, В.ГЛяскоронський, СТомашівський, інші. Внесок і місце вченого розвитку української науки й історіографії у 20-літгя з дня смергі В.БАнгоновича «значили О.Гермайзе, М.С.Грушевський, В.ГЛяскоронський, Д.І.Багалій, ІДобровольський.(2)

За часи тоталітарного режиму ім’я В.БАїгтновпча набуло ярлика 'буржуазного іаціоналісга". Насаджувалась однобічна негативна оцінка наукової спадщини, діяльності ченого, яка відверто принижувалась, замовчувалась радянською історичною іаукою.(З)

J) Ключевський В.Й. Нопые исследования по истории древнерусских монастырей /Православное обозрение, 1869, II півріччя. Платонов С. В.С,Иконников //Анналы, 924, - 4.4. Стрбей В.Г. Один із перших істориків-академіків АН УРСР. До 125-ти річчя дня народження В.СЛконникова //УІЖ, 1966. - 4.12. Дміпрієнко М.Ф., Войцехівська •Н. 150-річчя з дня народження B.C. Іконникова //УІЖ, 1991. - 4.12. Кирєєва РА Изучение отечественно!!.... . .

(2) Костомаров М.І. Рецензия на докторскую диссертацию В.Б. Антоновича Очерк истории Великого княжества Литовского до половины XXV ст." - Київ, 1878. -Зип.І //Исторический вестник, 18S0. - Ч.5.- Т.ІІ. Єфіменко О.Я. Литературные силы їровинции. В.Б. Антонович (из "Недели", 1878, Ч.Ч, 20-21) //Южная Русь. - СПб., .905. - Т. II. Грушевський М.С. В. Антонович, основні іди його творчості і діяльності '/Записки УНТ в Києві, - Київ, 1908. - Kh.UL Кашіші І.М. Труда В.Б. Апдаопича ю истории козачесгва //Чтения ИОНЛ, 1909. - Кн. 21.- Вип. I,II. - Від.1. Довнар-Залальський М. Исторические взгляды В. Б.Аіпоповича //ЧИОНЛ, 1909. - Кн.21. Іааіущ.кий Г. ВАггонович, як археолог //ЗУНТ, 1908. - Кн. III. Ляскороїіський В.

3. БАі попович (некролог) //ЖМНП, 1908. - 4.XV. - 4.6. Томашівський С. Ваподимир \мтонович.Його діяльність на палі історичної науки, відбиток з ЛНВ. - Кн. 1-Ш. - Львів, 1906. Гермайзе О. В.БАнтонович в українській історіографії //Україна, 1928. - Кн.5. ГрушевсьюШ М.С. 3 соціально-національних концепцій Антоновича //Там же. (Ьіскоронсьюій В. В.БАнтонович, тс археолог //Україна, 1928. - 4.5. Баталій Д.І. Листи ю мене професора В.БАнтоновича, як матеріал до Його біографії /відбиток/. - ІС, 1928. Цоброаальшшй Л. Праця В.БАтоновича на ниві історичної географії //Записки [ст.-Філ. відділу .ВУАН, 1926. * Кн. IX,

(3) История .фМінской ССР. - К., 1983. - T.(V. - С. 290, 505, 603. Ясіиріш городов и сея Украины. Киев: ЭнЦиклОпеднческ л справочник. - К., 1986. - С. 114.

Із 1991 р. почалося дійсне повернення до витоків. Так, особу вченого яі історика українського козацтва розглянули ВАСмолій та В.М.Ричка, життєвий творчий • шлях В.БАнтоновича нагадав О.І.Киян, Археографічний доробок у творчіі спадщині історика висвітили О.Васговок і В.Ульшовський, інші.(І)

У доповідях і повідомленнях ювілейної республіканської науково-пракгичне конференції 1992 р. до 150-річчя розвитку історичної науки у Київському університеп було піднято питання творчої спадщини, наукового внеску вчених-ісшриків ХІХ-ХХ сі М.О.Максимовича, В.ФДомбровського, М.І.Косгомарова, П.В.Павлова, ІВЛашнюкова ' В.С.Іконникова, В.БАнгоновійа, інших у скарбницю української та світової культури в дослідженні актуальних проблем вітчизняної історичної науки, створенні історично школи Київського університету ХІХ-ХХ ст.. Наііважливіші сторони життя й діяльност В.БАнтоновича, аналіз основних напрямків його наукової спадщини, творчий доробот школи вченого були висвітлені у доповідях та матеріалах, виголошених на Академі пам’яті професораВ.БАнтоновича 16^18 березня 1993 р. (2) ‘ •

Непересічне місце серед опублікованих джерел теми дослідження займає науковг спадщина істориків Київського університету В.ФДомбровського, М.І.Косгомарова П.В.Павлова, І.ВЛашнюкова, В.С.Іконникова, В.БАнтоновича періоду 30-80-х років XIX сгг.. '

Діяльність наукових установ України досліджували вчені ХІХ-ХХ ст.. Роботу Тимчасового комітету для розшуку старожитносте й та діяльність у ньому ісгорикіт Києва оглядали М.Семейкін,' В.Щербина, В.П.Козлов, М.Ю.Брайчевський. Ісгоріїс Тимчасової комісії дія розгляду стародавніх актів і роботу на її терені поколіти українських вчених- досліджували О.В. Романович-Славзтинський, О.ІЛевицький, В.Міяковський, М.М.Ткаченко, ■ ПЯ.Сергієнко, О.І.Журба, П.Гончарук. Історію Київського ‘ центрального архіву вдевплювалц О.І. Левицький, І.М.Каманін.

. (1) Ричка В.М., Оголій ВА В.БАніонович як історик українського козаціва

//УІЖ, 1990. - Ч. 12. Киян 0.1. Життєвий та творчий шлях В.БАнгоновича//УІЖ, 1991.

- 4.2. Василюк 0., Ульяновський В. Археографічний доробок у творчій спадщині

В.БАнтоновича //Історія України: дослідження та інтерпретації /Тези VI

Республіканських суспільно-політичних чигань 22-25/ травня 1991 р., м.Новшрод-Сіверський. - К., 1991.

. - (2) 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті:

Матеріали конференції, Київ, 20-21 жовтня 1992 р. * К,, .1993. Академія пам’яті професора Володимира Антоновича. 16-18 березня 1993 р., Київ. Доповіді та матеріали.

- ІС, 1994.

В.О.Романовський. Роботу Комісії для опису губерній Київського учбового округу розглядали К-М-Феофілакгов, В.Ф.Горленко, В.С.Щандра Історію істеричного товариства Нестора-літописця вивчали М.ПДашкевич, І.Кревецькип, В.І.Щербина, АД.Степанський, В.Г.Сарбей, М.ЇІ.Колесник. Діяльність Південно-Західного відділу російського географічного товариства визначали Г.Жіггецький, КСтудпнськиіі, Ф.Савченко.

При вивченні теми дисертації стали у нагоді і праці істориків української діаспори, зокрема ДІДорошенка, НДПалонської-Васгоіенко, Любомира Винара, Оргсіа Субгельного, Анни Процнк. '

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ включає опубліковані документи та архівні матеріали. Важливим джерелом вивчення теми дисертації стали документи Центрального Державного Історичного Архіву України у м. Києві з фондів: 294-го -канцелярії Київського' окремого цензора, 442-го - канцелярії Київського,

Волинського, Подільського генерал-губернатора, 707-го - канцелярії попечителя Київського учбового округа, 532-го - В. Б Антоновича; 849-го - В.СЛконникова, 884-го

- Комісії для опису губернії! Київського учбового округа. У Державному Архіві м. Києва автор працювала з надзвичайно інформативним 16-им фондом - Київського університету, а також 299-им фондом - Тимчасового комітету дія розшуку сгарожі гп госісіі при Київському університеті. В Інституті рукопису Цеі пральної наукової бібліотеки ім. ВЛ. Вернэдського Національної академії наук України використала фонди: 1-ий - загально-історичний, що включає фонд В.БАнтоновича, ІІ-й та ІІІ-ій - загально-історичний та листування; УІІІ-і) - Київського університету, Х-й - НАН України, 4б-й -В.СІконникова, 60-й - М.Ф.Владимирського-Буданова, 78-й - О.МЛазаревського, 80-й -ДЛ.Багалія, 90-й - В.ГЛяскоронського. . ‘ ■

Числені рукописи викладів, програм, курсів лекцій та ісгоггів, які наглядно демонструють творчий процес складання предмету російської історії у 1870-1884 рр. В.СІконіпіковим і В.БАнгоновичем, зберігають 849-й і 832-й фонди ПДІА України, 46-й і 1-й фонди Інституту рукопису ЦНБ. Значний інтерес, на думку дослідниці, стоноатягь археологічні рукописи В.БАнтоновича з 1-го і Х-го фондів, а також рукопис історії Київського університету М.Ф.Владимирського-Буданова (60-й фонд). Рукопис містить Чимало матеріалу про історію закладу періоду 60-70-х рр. XIX ст., який не був висвітлений вченим у першому томі монпгро.ф”. Стан сггроз на факультеті висвітлюють звіти університету, протоколи засіда.-ш його Ради, факультету,

огляди викладання і розклади лекцій (707-й фонд ІДДІА Україші та 16-й фонд ДДК, перший відділ офіційної часпши чисел “Уні іаерситєтских известий").

Насичена інформативність залученого кала великого масиву архівних джерел дозволила цілісно визначиш процес формування історикоч^ілалогічнога факультету, розділу його на розради, зміну статуті університету щодо факультету то кафедри російської історії, її звіти, огляди викладанню, програми та розіслали лекцій. Було проаналізовано сам процес викладання, професійне та громадське становлення викладачів, їхні звіт про закордонні наукові відрядження, вдосконалення учбово-викладацької діяльності на факультеті у зазначений період. Низка архівних джерел допомогла відтворити процес наукової творчості вчених, діяльність у наукових установах України. Значну частину всіх вищезазначених архівних джерел автор вперше вводить у науковий обіг.

Цінний матеріал містить довідково-статистична література про Київський університет (біографічний словник, іслорико-сгатистичіц нотатки, академічні списки), що вийшла до 50-річчя закладу під редакцією В С.Іконникова. (1) До цієї групи літератури автор віаносип» систематичні покажчики видань університетського, часопису, в яких з 1861 р. друкувалися праці студентів І викладачів факультету.

Світосприймання епохи найкраще відтворюється у спогадах її сучасників. Безумовно, мемуари та епісщлярія несуть суб'єктивну оцінку подій та характеристику осіб, що передбачає їх критичний аналіз та співставлений з іншими документальними свідченнями. Проте у споминах' М.К,Ренненкампфа, М.І.Косшмарова, О.В.Романовича-Слактінськаго Кшвський університет, його духовна атмосфера, взаємовідносини викладачів, їхні характеристики на тлі доби зображені досить об'ємно та виразно.(2)

' Цікаві спогади 'про тодішніх істориків університету залишили їх безпосередні слухачі то учні: М.Гербель про В.ФДомбровськош, М.М.Ге про МЛ.Костомарова, В.ГАисеєнко, В.О.Португалов, О.В.Романович-Славатинський про П.В.Паалова,

“ КЛроцина, І.О.Сребнициаїй про І.ВЛашнюкова, О.І.Соболевський про В.С.Ікон-никова, В.ЮДаї іилепич, ВЛ.Щербшта, ІАЛінниченко про В.БЛтоноаича, інші.

. (1) Исюрико-спотістические записки об учебно-вспомогательных учреждеїтиях

таш. университета Св.Владимира (1835-1884) / За ред. проф. В.СІконникова. - Київ, 1884. - 416 с. Академические списки университета СаВладимира (1835-1884) / За ред. проф. В.С.Іконникова. - Київ, 1884.- 200 с.

(2) Ренненкампф М.К. Киевская университетская старина //Русская страна, 1899,- 4.7. Костомаров МЛ. Автобиография.- К., 1990. Романович-Стішинський О.В. Моя жизнь и академическая деятельность. Воспоминания н заметкн.1832-1884 гг.//Веетик Европы, 1903, Ч. 2.

п

Документальні збірки дореватюційної літератури Міністерства народної освіти, збірки постанов про Київський університет місппь великій фактичний матеріал, виклзд основних законодавчих шаів, заходів уряду щодо- університетів. Високу інформативність, фактичність, хронологічне писвітленшш заходів Міністерства народної освіти зокрема на Правобережній Україні має ювілейний огляї історії його діялшосгі.(І) Збірки докумеїпів, підготовлені й видані вченими університету у Тимчасовій комісії дія розпаду стародавніх актів і Київському цеіпральному архіві, Південно-Західному відділі російського географічного товариства, часописі "Киевская старина" теж віднесені до джерельної бази темапіки. '

До 150-річчя Київського університету його вчені віцали збірку документів і матеріалів закладу. У двотомнику документів, • матеріалів, спогадів сучасників, присвяченому 160-річчю Київського університету, висвітлено зародження н розмпок ідеї створення шіверситету в Києві у ХУІ1-ХІХ ст., подано цінні еідомосгі про історію засіювання, відкріггга, перші деотілітт його діяльності, авторизовані біографії та спомини про найвизначніших професорів і викладачів заклаау, спогади і документ про видатних діячів науки, культури, освіти України,, які навчатись у Київському університеті.® • '

У цілому наявна джерельна база дозюляє з необхідною повнотою висвітлити проблеми, означені темою дослідження.

Наведена література засвідчує, шо хоча окремі аспекті проблеми вивчалися протягом ХІХ-ХХ сг, у монографіях і колективних працях загально-оглядового характеру', науково-популярні к нарисах і статтях, прпсвячешіх окремим історикам, власне питання станоалення Та розвитку історичної освіти і науки у Київському університеті у 1834-1884 рр. та його історичної шкали XIX сг. ще не були предметом

(1) Сборник пбсгано&лений по Министерству народного просвещения. - Спб., 1864-1904. - ТЛІ, від.27. Сборник постановлений и распоряжений ітачальсгва по университету Св.Владимира и прочим русским университетам. /Сост. В.В.Вищішгом. -Киів, 1872.- ЧЛ.;1878.- Ч.І1. Указатель распоряжений попечшеля в Циркуляре по утіратетію Киевским учебным округом с' 1857 по 1894' гг.- Київ, 1894. Рождсственський С.В. Историческое обозрение деятельности Министерства Народного Просвещения. 1802-1902 гг. - Спб,, 1902.

(2) Ките кий универсіпст. Дотієїпы и матерчалы. 1834-1984 /За ред. МУ.БшоГо,- К.,1984.3 іменем Святого Володимира, Київський унігерогот у дехумгіггак, матеріалах та спогадах сучасників /упорядники В.Корошій, В.Ульяновський. У 2-х кн-К, 1994.- Кн.І-ІІ.

спеціального вивчення. Комплексно, цілісно й системно да тема не порушувалася. Узагальнюючого наукового дослідження немає, ' ■ .

У. ПЕРШОМУ розділі - "ІСТОРИЧНА ОСВІТА В КИЇВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ" на підставі вивчення архівних джерел досліджено процес формування історіїко-філалогічного факультету, який зі період 1834-1884 рр. закінчили 422 кандидате та 186 дійсних студеній. Зазначена, що саме за персональним статутом 1842 р. на першому ісгорттко-філатогічному виділенні філософського факультету самостійною виділилася кафедра російської історії, предмет якої за штатним розкладом мав читали

■ один професор, ' •

Проведені автором архівні дослідження й аналіз дозволили визначити у розвитку викладання предмету російської істррії чотири періоди. Ангор вважає, що шлях становлення та розвитку . предмету російської ісюрй вбирає та відзеркалює загальний розвиток історичної освіти факультету в цей час у цілому.

Початковий період - 1836-1847 рр., пов’язаний з 'діяльністю ад’юнкта

О.І.Сгавровського, професора В.ФДомбровського, ад'юнкта М.І.Костомарова - відбиває процес становлення самого курсу російської історії. Відзначено, що фундатор становлення предмету росіііської історії у 1838-1845 рр., вихованець Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька професор' В.фДомбровський як представник офіційно-охорончого напрямку російської історії дотримувався методики петербурзького професора М.Г.' Устрялова. Ад'юнкт М.І.Костомаров, вихованещ. Харківського університету, за короткочасну працю (4 Червня 1846р. - ЗО березня 1847 р,, аретшу у справі Киршо-Мефодіївського товариства), активно прилучав студентів, до роботи, вперше використав джерела на практичних заняттях, заклав новий напрям історіографи - народницьку школу. .

•, Другий період 1847-1859 рр, обіймає, грунтовну діяштість професора ГІ.В.Павлова,

- вихованця Петербурзького Педагогічного інституту, представника держав! іицької шкали в російській історіографії. Вчений сприяв формуванню світошшу молодих істориків, усвідомленню ними загальнолюдських законів розвитку суспільства, суворо-критичному, туково-сисіжатчному методу дослідження історичною процесу. Продовжив формування історичної шкали Київського університету, еторйв власну шкалу, серед учнів якої слід відашчти І.ВЛашшокот. Просвпник-"шеспщесігпшк“ П.В.Паалов, при підтримці попечителя Київського учбового округу М.І.Пироітша, керував організацією перших недільних шкіл у Києві для трудового населення місш.

Дослідниця визначає період діяльності В.ФДомбравського, М.І.Косгомароиа і П.В,Павлова як час становлення, пошуку принципів історичної школи Київського університету XIX ст., Всупереч гнітючій суспільно-політичній атмосфері в Росц тога часу професори-корлфеї ісизрико-філологічнога факультету в кінці 40-.х - на початку 50-х рр. XIX сг, - Л В.Падлов, ВіІ.Шульгін, І.В.ІЗернздський, М.Х.Бунге створили творчу просвітницьку атмосферу, залучали на факультет кращих сіуцекгів закладу, формували майбутніх вчених, які ставали гідними спадкоємцями ідей вчителів.

Третій період * 1860-1869 рр. - час вакансії кафедри російської історії, погіршення викладання предмету. Ангор розглядає заходи Ради університету для відвернення остаточного занепаду факультету у 60-х рр. XIX ст. Зауважуй, що після запровадження статуту 1863 р. у найскрушішому становищі опинився історико-філологічний факультет щодо заміщення вакантних кафедр і залучення кадрів викладачів. Для виправлення цієї ситуації у 1864 р. університет відкрив інсппуг професорських стипендіатів для своїх кращих випускників. Оглянуто йога стипендіатів 1864-1884 рр.

Четвертий період - 1870-1884 рр. - проблемне оформлення курсів предмету, наукова діяльність вихованців університету професорів В.СІконшшзва та В.Б. Антоновича, початок формування останнім київської шкоди докуменгалісгів (укроїнознавцш).

Яскравій представник Історичної шкали професора ГІ.В.ГІавлова та народницького напрямку істеричне» школи Київського університету середині XIX сг. -І.ВЛашнюков на кафедрі працював а 28 лютого 1868 р. до 25 жовтня 1869 р. Як викладач він, на думку дослідниці, повинен зайшли почесне місце серед кращих діячів свого часу Через великий виховний вплив на молодь.

Професор В.СІконников Виклздвв у 1870-1884 их: стародавній період історії Північно-Східної Русі (із Включенням Новгорода і Пскова); московський і новій період російської історії до часів Олександра І; окремий курс російської історіографії. У 1873-1913 рр. історик буй головним редактором "Университетских извесшй", щомісячного, часопису * одного з кращих наукових журналів свого часу, що серед університетських вкпщп» займав найперше місце, у 1877-1880 і 1883-1887 рр. обирався деканом факультету,

Професор В Б Антонович, один із найвидашіших українських істориків і гппма.даїжіїї др>та палйй»амі XIX сг., і: тав у 1870-1884 рр.: історію Русі у домонгояьський період історію Південно-? сіяної Русі; джерела Західно-Руської історії.

У 1880-1883 рр. вчений обирався деканом факультету. Майже півсшлітга стояв на чалі українського громадсько-політичного життя, часом його справедливо вважати за ідейного провідника культурно-національного руху та голову київської Старої Громади.

Період 70-80-х рр. XIX сг. автор вважає часом втілення та розробки принципів історичної шкали Київського унівєраггету, блискучого розвитку та збагачення її традицій молодшим поколінням її вихованців - І.ВЛашнюковим, В.С.Іконниковим, В.БЛншновичем, початок формування останнім київської документальної шкали істориків. Наголошусться, що остання визначилася солідним знанням історіографії, методології історичного досліду, з вичерпнугою повнотою розробила історії окремих областей України-Руси то історію Великого князівства Литовського, Саме професор Антонович у 1880-1890 рр. обсадив усі кафедри історії в університетах України своїми учнями,. зробивши Київський університет у вивченні ірторії України осередком, од якого йшли в усі міста історики.

. На підставі проведеного дослідження ангор дії інша до висновку, що протягом п’яти десотилігь науково-викладацької діяльності історики університету, зокрема представники кафедри російської історії - складової частини історичної шкали Київського університету XIX ст., попри урядові регламентації, обмеження, пильний офіційно-фіскальний нагляд, виховували широко іі неупереджено мислячу генерацію молодих талановипіх вчені іх-викладачів, які у подальшому плідно працювали над розробкою проблем з Царини як офіційної історії Російської держави та імперії, так і обласної історії України. Успадковуючи ідеї, принципи, методи вчіпелів, нове пока'шшя з плином часу широким і грунтовним Дослідженням поклало підвалини новітньої' української історії, зробило свій внесок і у вивчення російської історії. Все це автор вважає найвагомішим наслідком і підсумком процесу сганоалення та розвитку історичної осипі і у Київському університеті у 1834-1884 рр. .

У ДРУГОМУ розділі - "НАУКОВА РОЗРОБКА ПРОБЛЕМ ІСТОРІЇ РОСІЇ ТА УКРАЇНИ ВЧЕНИМИ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ’ автор наголошує, Що ці проблеми хронологічно у різні ч:іси зазначеного періоду досліджували викладачі кафедри російської історії В.ФДомбровський, МЛ.Костомаров, П.В.Паалов,

І.ВЛашнюков, В.С.Іконнііков, В.БЛнгоновпч. Яскраві науковці, вони відносилися до різних напрямків історичної науки, уособили свій аласний підхід і розуміння історичного процесу, методології історичної науки. У творчій спадщині залишили дослідження різної наукової вартості. Мали не однаковий вплив на подальший розвиток української

різної наукової вартості. Мали не однаковий вплив на подавший розвиток української історичної науки. Однак всі вони належали до історичної школи Київського університету XIX ст., започаткували ц становлення, традиції, подальший розвигох. Зважуючи на це, автор досліджує внесок кожного з них іяивіяуалько.

Підсумком діяльності В.ФДомбровського за 1838-1845 рр. стала розробка питань краєзнавчої історії Правобережної України ("Острожскзд старина", "Луцк”, "Очерк г.Чернигова в древнее и новое время", "О Кременецком замке"), Праці були одними з перших досліджень краєзнавства Правобережжя взагалі, однією з перших спроб дослідження в історії українського просвітництва Для свого часу становили значний науковий інтерес. Вчений порушив також питання історії візництва Московської держави, впливу Греції на розвиток стародавнього життя Русі, іноземної мемуаристики, Започаткувати вивчення істерії Правобережжя В.ФДомбровським стало наслідком об'єктивного дослідження під час його наукових віараджень як представника Київської археоірафічної комісії.

Етнографічна праця М.І.Костомарова "Славянская мифология" досліджувала стародавні поетичні уявлення предків слов'ян на природу, їхнє світосприймання. Будувалася на уривках старовини, які збереглися у народних переказах, легендах, казках, віруваннях, піснях, писемних пам'ятках. У синтезі народних поглядів на "вище єство і природу" автор ув'язав історівсо-літеротурний матеріал із фольклорним. У часи М.І.Костомарова проблема реконструкції національної міфології мала велике значення. Існування розвиненої міфології доказувало повіюцінність кожного народу. Вчений стверджував, що слов'янські народи мали вже у язичницький період свого житлі вдсить розвинену систему вищої міфології, значні залишки якої збереглися у Іюльклорі, зокрема українців та росіян. .

Талановитим викладом історії Росії кінця XVI - початку XVII сг. Ь позицій іроіресивної для свого часу теорії про розвиток російської історії через заміну родових адносин державними стала докторська д исертація П. В.Павлова "Об историческом иичении царствования Бориса Годунова", яка привернула увагу вчених. У праці "О іекоторьк земских соборах ХУІ-ХУІІ сг." П.В.Павлов наголошував, шо всі стани іавньоруського суспільства споконвіку мали свої зібрання, що народні зібрання руська щільної держави уособили самостійність обласну, служи-лу, общинну, церковну, юього народу. І саме у цих зібраннях суспіттьсттси^із держава мала гарантії супроти їдцміршго посилення цеіпралізації, супр м різкого піднесення одного стану за

рахунок пішого. Вважав, шо Русь XI, XII, XIII сг. за інших обставин мала би створити інші форми життя та вищі державні й суспільні установи.

Наукова спадщина І.ВЛашнкжова обіймає "Очерки внутреннего быта славян и русского общества до ХШ в.”, лекції з російської історії 1462-1613 рр., "Очерки русской историографии и истории", магістерську дисертацію "Владимир.Мономах И его время", рецензію на сгаттга МЛ.Косгомарова про Богдана Хмельницького. Проведене автором вивчення творчості вченого дозволило зробити загальний висновок, що у широкому розумінні поступального руху загальнолюдського історичного процесу, його основ і законів під кутом зору історії філософа І.ВЛашнюков стояв на рівні передової прогресивної західноєвропейської історичної думки. Був новатором у періодизації історіографії російської історії - автором першого систематичного, об'ємного, узагальнюючого курсу російської історіографи од IX сг., заснованого на суворо-кришчному методі дослідження й співсгавлешш історичних праць різних часів, неупередженому відношенні до історичних джерел. Був автором грунтовного, фактичнокритичного курсу російської історії. Висвітлював спірні гогсанння й висловлював свій погляд на аналіз розвитку історичних знань під кутом зору відображення в історичній творчості життя народу. Працював у жанрі "малих історичних форм", яким властиві струнка, чітка, логічна побудова думки, простий, доступніш стиль викладу.

Центральні: місце у творчості В.С.Іконникова періоду 1867-

1884 рр. посіли історіографічно-джерелознавчі праці. Вчений аналізував загальні процеси, основні етапи, вузлові проблеми історії історичної науки ("Скептическая школа в русской историографии и ее противники", "Русская историческая наука в 25-летие. 1855-1880", "Обзор литературы русской истории за 1874, 1875,1876", "Крішіко-бііблііографический обзор литературы русской истории за 1874-1876 гг."). Вивчаючи погляди, вчинки визначних державних, громадських діячів російської держави, становлення певних прошарків суспільства, створив низку грунтовних ісгорико-біграфічних нарисів ("Арсений Мацеевич", "Князь Михаил Васильевич Скопин-Шуіісклй", "Граф Н.П.Румянцев", "Ближний боярин Афанасий Лавретиевпч Ордин-Наїцокин, один из предшественников петровской реформы") Магістерська дисертація "Максим Грек и его время" то докторська "Опыт исследования о культурном значении Византии в русской і истории", праця "Русские университеты в связи с ходом общего образования" досліджуванії історію освіти на широкому тлі її розвитку.

В.С.Іконников працював у рамках офіційної російської історіографії, відносився до напрямку критичної розробки джерел петербурзької школи, розробляв і втілював історіографічно-джерелознавчій аспект історичної школи Київського університету, найбільш плідно працював у царині історико-біографічного дослідження історії науки, культур)] в Російській імперії, з часом став найкращим знавцем бібліографії російської історії. Вчений не любив у своїх працях абстрагованих побудов, за свідому мету визнавав найповніший відбір фактичного матеріалу, його критичну оцінку й найточніше виявлення подій і відношень. Ця первинна стадія історичного вивчення його задовольняла, справу ж художньої творчості чи філософського узагальнення вчений віддавав іншим.

. Яскравий представник народницького напрямку в українській історіографії, В.БАншнович працював у царині історії Київської Русі, Правобережної України XVI-

XVIII ст., Великого князівства Литовського. Вивчаючи історію Правобережної України порушив найважливі її питання (процес складання ВКЛ, козацтва, гайдамаччини,селянства, міських класів, церкви - докторська дисертація "Очерк истории Вели-кого княжесгеа Литовского до смерти великого князя Ольгерда", передмови "Исследование о козачесгве по акіам с 1500 по . 1648 гг.", "Последние времена козачества на правой стороне Днепра по актам 1679-1716 гг.", "Исследование о гавдамачестве по актам 1700-1768 гг.", "Исследование о крестьянах Юго-Западной России по актам 1700-1798 гг.", "О происхождении околичной шляхты в Юго-Западной Руси", "Исследование о городах Юго-Заподной России”, розвідки "Киев, его судьба и Значение с XIV по XVI ст.(1369-1569)”) "Киевские войпм Ходыки - эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVI и XVII ст.'1, "Очерк отношений польского государства к православию и православной церкви", "Очерк состояния православной церкви в Юго-Западной России по актам 1650-1798 гг.").

Майже всі ці гашання розроблялися від початку, матеріали до них вишукувалися у КІІД. Широке залучення актового матеріалу позначилося на спілі праць вченого, яким гласпш лаконізм, чіткість, ясність, послідовність, зконцеїпрованість, відсутність претензій на художній виклад. Рельєфно згруповані факти впливають на почуття та уяву. Праці різняться Широтою поставленої теми, новиною її розробки. Увагу вченого привертали соціальн: проблеми, що зумовили наукова лішр.мість у КАК і КЦА. й псідкання творчих плаіив із їхньою програмою .а тенденція в історичній науці до більш активної розробки Проблем соціальної ісгорь. Дослідження В.БАнгоновича з археології

тісно пов'язані з його історичними та етнографічними робртамі}. Історик започаткував систематичне археологічне вивчення на Україні од 70-х рр. XIX ст..

Роль’ В.БАніоновича-історика добре визначив О. Гермайзе: "Антонович є передусім творець нагдонашго-українеької демокрапгчної концепції історії України, правда не закінченої і довершеної пЬніше; і тут Антонович * самостійний мислитель, оригінальний вчений і творець нових шей. Спроба створення української концепції історії України - головна заслуга Антоновича".(1)

. Узагальнюючи вивчення наукового внеску у розробку проблемісгорії Росії і України вчених В.ФДомбровського, М.І.Костомарова, ШШашіова, І.ВЛашнюкова, В.С.Іконникова, В.Б. Антоновича автор наголошує, що дгш всіх них як представників історичної школи Київського університету ХІХст, був притаманний позитивістсшій методу методології, об'єктивізм, наукова грунтовність у постановці проблем, тяжіння до вивчення історії України, суворо-конкретний аналіз на підставі першоджерел. Все це сукупно заклало традиції історичної шкали Київського університету XIX ст..

У ТРЕТЬОМУ розділі - "ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧЕНИХ КИЇВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ В НАУКОВИХ УСТАНОВАХ УКРАЇНИ" наголошено, що саме ( історики Київського університету XIX ст. заснували і склали наукову основу Тимчасового комітету для розшуку старожшностей при Київському університеті, Музею старожігг-ностей і Нумізмашчаого кабінету Київського університету, Тимчасової комісії для розгляду стародавніх актів і Київського центрального архіву. Комісії для опису губерній Київського учбового округа, Південно-Західного вівділу російського географічного Товариства* Історичного товариства Нестора-л?тописцн, часопису "Киевская старити".

На підставі вивчення численої історіографічної літератури та залучення нових архівних джерел автор досліджує діяльність вчених Київського університету 30-80-х рр. XIX ст. у цих тукових установах України. Визначається, Що саме вчені Київського університету протягом XIX ст, зробили значний внесок у становлення, наукове вивчення документальної української історичної науки, міцним підгрунтям розетку якої стали спеціальні історичні дисципліни. Грунтовний вклад істориків університету у започаткувати й розробку археології, археографа та архівознавства, джерелознавства, історіографії, історггчної географії, історичного краєзнавства, топографії, музеєзнавства, нумізматики, етнографії, фольклористики сприяв систематизації об'єктивних знань,

- •• ......< - • • ■ ,

0) Гермайзе О. В.БАнгонович в українській історіографії // Україна, 1928, -5.-С 29. ■ ’ .

аналізу і теоретичному узагальненню матеріалу, проникненню у суть дослщжувашіх явищ, використанню найбільшої кількості різнобічних пам’яток і фактів, упевненості в їхній достовірності, що мало велике значення для подальшого дослідження української І російської історії. ■

Узагальнюючи вивчення питання, автор стверджує, що плідна н грунтовна праця в 1834-1884 рр. у науковій установах України М.О,Максимовича, В.ФДомбровського, М.І.КосгОмарова, П.В.Павлова, В.СІконникова, В-БАншновича, його учнів, генерацій наступних українській вчених, витоки якої започаткував перший український історик і архлпог М.Ф.Бердинськиіі, зформувала традиції історичної ’ школи Київського університету - класичної наукової шкали XIX сг. Результатом насиченого дослідження та пошуку, що відповідали рівню розвитку передової західноєвропейської історичної думки та методу, стала репрезентація вченими Київського університету перед світовим науковим товариством досліджень вивчення історії незнаної, зігнорованої провінції Російської імперії - України, зокрема її Правобережжя, висвітлення славетного минулого та величної культурної спадщини українського народу.

; У ЗАКЛЮЧЕННІ робляться основні підсумки, узагальнення й рекомендації. Формулюються основні положення, що виносяться на захист.

1. Заснований у роки мпкмаївської реакції як "розумова фортеця" для впровадження русифікаторської політики російським самодержавством у Правоберехшій Україні Київський університет, всупереч планам царизму, став одним із великих центрів освпи і науки, осередком визвольного руху в Україні. Од перших днів свого існування почав діїгги попри всілякі офіційні регламентації ж заклад, що мав нести освіту і культуру українському народу, став центром згуртування передової інтелігенції. Культ знань, висока ерудиція, загальна культура, прагнення твориш, професійно вихову ти і навчати - ці традиції були започатковані й гідно розвинуті вченими, викладачами, студентами університету 1834-1884 рр. •

1 У ніоіді наукових шкіл закладу почесне місце займає історична школа Кгавського університету XIX ст., представників якої, Па підставі наведеного у даній дисертації матеріалу, з повним правом слід, Ьважати серед фундаторів української НоціоНатьдаї ісгорчної освіти і науки.

3. Лекції істориків 30-80-х рр. XIX сг. виховували у слухачів потребу наукового пошуку, Перевірки встановлених фактів, збулжудатм до спеціальних досліджень, цілеспрямовано формували науково-доетілтпні склад мислечня, кришчний підхід до

історичні їх проблем. Це виконувало функцію навчання лідерів майбутніх шкіл в історичній науці, що яскраво підтверджується створенням у XX ст. М.СГрушевським, ДІ.Багалієм, М.В. Довшр-Запольським власних історичних шкіл.

4. Широта методологічного кругозору, вміння надати своїм університетським курсам новаторського, загальнолюдського напрямку, Через аналіз конкретних історичних явищ висвітлити сутність наукового методу - становлять важливий здобуток істориків 30-80-х рр. перед вітчизняною історичною наукою.

5. На основі ознайомлення слухачів із тогочасним станом історичної науки, залучення молоді до самостійної розробки тукових тпань, створення мотивації -настанови на самостійне, критичне відношення у дослідженні проблем історії України і Росії, виховання почуття нового, здібності до новаторства, спадкоємності Й традиції у розвитку наукових ідей історики Київського університету 30-80-х рр. започаткували наукову розробку спеціальних історичних дисциплін.

• 6. Науково-викладацька діяльність істориків 30-80-х рр. як складова частина

історичної школи Київського університету XIX, ст. уособила три аспекти класичної наукової школи:

науково-освітньої школи навчання молоді творчості шляхом включення до ідейно-теоретичної традиції у рамках ВУЗу,

школи як колективу дослідників з єдиною для всіх робочою програмою -розробкою дослідження історії України;

шкали як напрямку, який за конкретних історичних умов набув українознавчого характеру. ' ■

Класична історична шкода Київського університету XIX ст. уособила: спільність принципів і методичних основ рішення наукових проблем; великії# вплив на прогрес і тенденції розвитку історичної науки шляхом підготовки висококваліфікованих вчених, здатних до самостійної дослідні іцької діяльності; спадкоємність наукових -знань, що мали’ життєдайність, впливали на розвиток науки протягом поколінь; величезне значення длй1 перспектив розвитку наукового потенціалу країни, що виявилося на початку XX ст..

7. Непересічною заслугою істориків 30-80-х рр. XIX ст. і всієї історичної школи Київського1 університету XIX ст. було введення до міжнародного Наукового обіїу досліджень з' історії України, що було як відкрили історії українського народу, зігнорованої великодержавними російськими істориками, репрезентація перед світовим

товариством української історії з усією неупередженістю, виваженістю, гідністю, об'єктивністю.

8. Грунтовне дослідження самобутньої української історії, окремих питань російської історії, сприйгоггт нових напрямків їхньої розробки, введення до запільного користування великого об'єму джерел, спричинення великого фактологічного зрушення в історичному мисленні, критичне, доскональне вивчення першоджерел, вибудова на цьому фундаменті цілісного розуміння й усвідомлення заіадьноісторіїчного процесу на засадах позитивізму - високо підіймаїоть значеїшя досягнень істориків 30-80-х рр. і всієї історичної школи Київського університету XIX ст. у цілому, ставлять їх на один іцабсчь розвитку із передовою західноєвропейською історичною думкою XIX ст.. Все це сукупно дозволило Київському універсігтету, провінційному закладу "окраїни" Російської імперії, з часом посісти чшьне місце серед провідних університетів Європи.

Цінну інформацію містить додаток до дисертації, який складається з 11 таблиць. У 1-й таблиці наведено кількість випускників ісгорико-філологічного факультету кожного року, у 2-й - загальну щорічну чисельність студентів факультету, у 3-й - їхній відсотковий розподіл, порівнянно з іншими факультетами. Огляд викладання предмету російської історії у 1836-1884 рр. за роками . розкриває таблиця 4 додатку. Таблиця 5 виділяє серед запропонованих факультетом за п'ятьдесят років тем конкурсних творів студентів 15 праць з російської історії. Таблиця 6-35 робіт, надрукованих "Университет-скими известиями" у 1861-1884 рр., які засвідчують продуктивність розробки російської історії на факультеті. Таблиці 7, 8 визначають тих осіб, які у 18341884 рр. одержали на факультеті ступені магістра та доктора російської історії. Таблиця 9 - висвітлює коло питань магістерських іспитів з російської історії М.Ф.Владиміїрського-Буданова, І.ВЛучицького, В.Б. Антоновича Таблиця 10 окреслює процес формування курсів російської історії професором В.С.Іконниковим у 1870-1884 рр. Таблиця 11 -програми курсів, іспитів з російської історії професора В.БАнгоиовича у 1870-1884 рр.

Автор далека від думки про вичерпне висвітлення такої об'ємної теми у межах однієї дисертації. Безумовно, наступні дослідники, попри об'єктивний фаюшогізм, привнесуть своє особисте бачення аспектів проблеми, свій індивідуальний підхід. До практичних рекомендацій, спрямованих на використання одержаних результатів, мохаа піднести такі: .

Актуальним є груїгговнс вивчення проблеми становлення, розшпку національних шкіл Київського університету Х1Х-ХХ ст., проблеми особистого внеску кожної з Них у скарбі пішо української і світової культури.

На зважене, нсупереджене вивчення чекає наступний період досліджуваної теми від 1884 р. Особливе місце в ній має зайняти висвітлення "білих плям" та навмисно закопчуваних питань. ' • .

Відродження наукової діяльності у стінах Київського університету Історичного товариства Нссгора-літописия, фундаторами якого 120 років тому були саме університетські вчені, спрштіме найфуикданішому усвідомленню нинішнім поколінням сюго національного історичного коріння, величного культурного спадку.

Чекас вивчення внесок вченій Київського університету в діяльність Комісії для опису губерній Київського учбового округу в 1851*1864 рр.

, Не достижений період діяльності професора П.В.Павдова на кафедрі істерії Й .теорії мистецтв Київського університету у 1875-1885 рр.'Глибокого аналізу чекають пізні праці вченого, його виктадацько-популяризаторська діяльність. Перевірки потребує твердження, ніби це десятиліття пов'язане із втратою П.В.Павловим попередніх позицій у науці.

На увагу заслуговує проблема взасмовіоносин Радії університету то істерико* філологічного факультету у другій половині XIX сг., проблема впливу, наслідків боротьби'різних партій (німецької та української) у Раді на освітньо-науковий стан факультету в цілому. '

ЦДіА України і ДАК мають остаточно визначишся хто з них надалі зберігатиме у повному складі великий, надзвичайно інформативний фонд Київського університету (більш як 70 тисяч справ).

Основні публікації автора з теми дисертації:

1. Спшоаяенш шгтзнмної історичної освіти у Київському універагкті /150 років розвитку шглтзнтоі історичної науки в Київському університеті: Матеріали н:і)кою-пракпічної конференції. - Кіш, 20-21 жоігпм 1992р. - К, 1993. - С 39-43,188. ' .

1 Республіканська туково-практична конференція "150 рокіп розшпку ьїгчгтиної історичної тукн в КіІіському універсіпсгі"//УьршсшЛ історичний журнал, 1993. -N4-6. Хроніка та інформація. - С. 131-132 (і • співавторстві). '

3. Діяльність В.БЛіпонопича у "Киевскоїі старіше" в 1882-1884 до /Перша ■лочна наукова конференція з питань генеалогії і біографікн, присвячена 160-річчю з ня народження О.МЛазаревського. Вінниця, 14 червня 1994 р - Вінниця, ПП "Цстр енеалопїі біографікн", 1994. - С. 25-26.

4. Наукова діяльність П.В.Патош - видатного науковця та викладача (до 160-іччя Київського універсіпеїу) /Наукові записки з ісюрГЇ Украікн. Збірка стати/. -(іровоірід, 1995.

5. Київській! універстету середині XIX ст. /І.ВЛашнюков -пішпшіі ісюрик і чклщач/ - Київ, 1994. - 24 с. - Бібліогр.: 75 назв. - Укр. - Деп. в ДНГБ України 5.05.94, N1018 - Ук. 94.

6. Історична освгш у Київському універсіпхлі в 1834-1884рр. - Київ, 1994. -46с. Бібліогр.: 170 наш - Укр. -Деп. вДНТБ України 03. 06.94, N1051. - Ук. 94.

7Діяльнісп> вченії* Київського універстету в історичних установок Украєш в 434 - 1884 рр. -Київ, 1994. - 41 с. - Бібліоір.: 145 назв. -Укр. -Деп. в ДНТБ '/фаті 03.06.94, N1052. - Ук. 94. ,

8. Скарби далеких лгг. До 160-річчя Київського уніжрситу //Вигою т, число 8 '2) травень, 1994. -С. 6.

9. Професор Київською універстету В.ФДомбровсшаї - доспіджувач історії

тині /Ветш Волинь: минуле і сучасне. Могерігеві IV міжнародної іеюрнхо-

хієзнавчоїконференції'. -Луцьк, 1994. - С 235- 237. .

ANNOTATION

TARASENKO 0,0. Formation and development of historical education and science at Kiev University in 1834-1884.

The thesis is presented for academic degree of candidate of History; specialty 07.00.02 - History of Ukraine and 07.00.09 - Historiography, Source Study and Methods of Historic Research. Kiev Taras Shevchenko University, Kiev, 1995.

• The thesis is a manuscript. The work examines and analyzes the scientific studies of the Russian and Ukrainian History by the historians of the University in the process of formation and development of liistorical education and science at Kiev University, and their contribution to the development of the special historical subjects during the 30th-80th of the

XIX century in scientific institutions of Ukraine and creation of Historical school of Kiev University of the XIX century as a whole. '

It is determined that the representatives of the classic scientific liistorical school of Kiev University of the 30tli-80th of the XIX century by right may be considered as the founders of Ukrainian national historic education and science.

АННОТАЦИЯ

ТАРАСЕНКО О.А. Становление и раївитие исторического образования и науки в Киевском университете в 1834-1884 гг.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - История Украины л

07.00.09 - историография, источниковедение и методы исторического исследования. Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1995.

Диссертацией является рукопись. В работе исследуются и анализируются научное изучение проблем истории России и Украины істориками университета в процессе становления и развития исторического образования и науки в Киевском университете, а •к.кже их деятельность в научных учреждениях Украины и вклад в разработку специальных исторических дисциплин в 30-80-х гг. XIX ст., формирование исторической школы Киевского университета XIX ст. в целом. •

Установлено, Что представителей классической научной исторической школы Киевского университета 30-80-х гг. XIX ст. с полным основанием следует считать основоположниками украинского национального исторического образования и науки.

Ключові слова! історична школа Київського університету XIX ст., вчені-викладачі, історична освіта, історична наука, історія Росії, історія України, спеціальні історичні дисципліни.