автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Структурно-семантические типы сочинения

Полный текст автореферата диссертации по теме "Структурно-семантические типы сочинения"

* с<^

л Дніпропетровський державний університет

г1.

Глушкова Галина Миколаївна

УДК: 801.56

СТРУКТУРНО - СЕМАНТИЧНІ ТИПИ СУРЯДНОСТІ

Спеціальність 10.02. 01 - українська \_У/

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ -1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови

Донецького державного університету

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор,

академік АН ВШ України Загнітко Анатолій Панасович, Донецький державний університет, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор, авдемік АН ВШ України Шульжук Каленик Федорович, Рівненський державний педагогічний інститут, завідувач кафедри української мови;

. кандидат філологічних наук, доцент Масицька

Тетяна Євгенівна, Волинський державний університет ім.Лесі Українки, доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Харківський державний університет, кафедра

української мови.

Захист відбудеться “,х,( ” $)С£ЬҐ>Ьії.іР 1998р. о __________ годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доісгора філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625,

м.Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп. 1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету.

Автореферат розісланий року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, доцент Т.С.Пристайко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема синтаксичних зв’язків належить до найменш опрацьованих проблем. Останнім часом це питання набуло статусу самостійної проблеми. Це зумовлено тим, що терміни “сурядність” і “підрядність” активно використовуються у сучасних класифікаціях складних речень як основні для розподілу загальної вихідної множинності форм. Високий класифікаційний ранг передбачає теоретичну чіткість відповідних понять. Але бажаної окресленості при визначенні сурядності і підрядності, а, отже, і при кваліфікації типів складних речень немає.

Історія вивчення складносурядних речень досить тривала і складна. В українському мовознавстві можна виділити три більш-менш чітко окреслених напрями досліджень складносурядних речень української мови -за характером аспектів, на які акцентувалась увага. Складносурядні речення розглядались у плані виникнення і розвитку вчення про сурядність і підрядність у складному реченні і в плані їх відношення до складнопідрядних речень (Б.М. Кулик, О.С. Мельничук). Складносурядні речення розглядалися також з боку відкритості/закритості структури і ролі модально-часових відношень (А.П. Грищенко, К.Ф. Шульжук). Певна увага була приділена дослідженню відношень, що формуються на основі взаємодії семантики компонентів складносурядного речення (І.Р. Вихованець, К.Г. Горо-денська, А.Г. ІСващук).

Загальновизнані класифікації складних речень (традиційна, структурно-семантична і функціональна) не виключають, а доповнюють одна одну, привертаючи увагу до різних аспектів складносурядного речення.

Незважаючи на постійний інтерес до складносурядних речень, поняття сурядності до цих нір не набуло достатнього висвітлення; семантична структура і зміст основних різновидів сурядності залишаються описані недостатньо.

Спираючись на результати попередніх досліджень структурно-семантичного напрямку і принагідно застосовуючи результати досліджень із функціональної граматики, виконана дисертація постає першою спробою комплексного аналізу категорії сурядності як однієї з категорій синтаксису, вияву структурно-семантичних типів сурядності в реченні і встановлення закономірностей модифікації її синтаксичних форм.

Актуальність дослідження зумовлена насамперед тим, що з’ясування статусу категорії сурядності, її навантаження, незважаючи на постійний інтерес до неї, продовжує залишатись адекватно не розв’язаним, не з’ясованим постає питання про місце категорії сурядності в системі синтаксичних категорій; відкритою залишається проблема засобів вираження граматичних значень сурядності; рівень висвітлення питання про первинні і вторинні функції категорійних форм сурядності залишається

низьким; недостатньо опрацьованим виявляється питання про типи семантичних відношень, що виникають у реченнях на базі сурядного зв’язку.

Зв’язок з науковими планами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Донецького державного університету “Динамічні процеси в граматичному ладі української мови"; тема роботи затверджена вченою радою Донецького державного університету, узгоджена в такому формулюванні в раді з координації наукових досліджень у галузі мовознавства в Україні.

Предметом дослідження є складні речення української мови, структурна схема яких будується на основі сурядного зв’язку.

Мета дослідження полягає у встановленні структурно-семантичних типів категорії сурядності, особливостей її структури та напрямів співвідношення з іншими синтаксичними категоріями в граматичному ладі української мови. Для реалізації цієї мети в роботі поставлені такі завдання: 1) з’ясувати статус категорії сурядності в системі синтаксичних категорій; 2) визначити характер категорії сурядності; 3) дослідити засоби вираження граматичні« значень сурядності- 4) розглянути взаємодію категорії сурядності і підрядності на рівні простого і складного речень; 5) встановити функції сурядного зв’язку на різних ієрархічних рівнях мовної системи; 6) виявити типи семантичних відношень, що виникають у межах сурядних конструкцій.

Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємопов’язаної системи, що перебуває в постійній динаміці, розуміння мови як суспільного явища.

Методика дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження були застосовані методи безпосереднього спостереження, лінгвістичного опису, зіставлення, трансформаційний метод. Для виявлення специфіки досліджуваних конструкцій використовується метод лінгвістичного експерименту, метод синтаксичного моделювання, транспозиції, субституції, принагідно застосовується компонентний аналіз.

Матеріал дисертаційної роботи. Основними джерелами добору фактичного матеріалу стали: твори українських письменників, українські газети та журнали, твори науково-популярної літератури, публіцистика, усна народна творчість.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексного аналізу сурядності в системі граматичних категорій української мови з послідовним визначенням функціонально-семантичних парадигм синтаксичних форм сурядності. Визначається структура категорії сурядності та особливості її взаємодії з іншими синтаксичними категоріями.

Уперше розглядаються закономірності вияву сурядних зв’язків на тлі синтаксичної деривації та взаємопереходів між різними типами складних семантично елементарних та семантично неелементарних речень.

з

Теоретичне значення роботи полягає у подальшому опрацюванні теорії синтаксичних категорій, встановленні закономірностей їх системно-структурних зв’язків та особливостей вияву категорійної семантики на різних ієрархічних рівнях мови, виявленні ієрархії синтаксичних категорій.

Практичне значення дисертації. Результати та основні положення дослідження можуть бути використані при створенні функціональної граматики української мови, написанні вузівських та шкільних підручників і посібників з українського синтаксису, при читанні загальних курсів з сучасної української мови та опрацюванні спецкурсів..

Особистий внесок здобувача. Автором вперше в українському мовознавстві встановлена типологія сурядних відношень між структурно автономними частинами, виявлено системні, узусні закономірності співвідношення сурядного зв’язку з реченнєвоструктуруючими зв’язками.

Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертації викладатись на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Функціональна граматика” (Донецьк, 1994), на V Міжнародній науково-практичній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998), підсумкових професорсько-викладацьких конференціях, Всеукраїнській науковім конференції (Донецьк, 1998).

Окремі розділи та вся дисертація загалом обговорювалась на засіданнях кафедри української мови Донецького державного університету.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 184 сторінки, список використаної літератури нараховує 239 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність; з’ясовується мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення, описуються методи дослідження і формулюються положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Структура і статус категорії сурядності в системі інших синтаксичних категорій” розглядається історія вивчення проблеми, починаючи від “Граматики” М.Смотрицького - до сучасних досліджень з синтаксису української, російської, польської,англійської та інших мов (див. праці А.П.Грищенка, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка;

Н.С.Валгіної, В.А.Бєлошапкової, М.М.Холодова, С.М.Троїцького; А.Веж-бішької, З.Клеменцевича, Є.Куриловича; С.Гордона, Л.Иофика, М.Свана та ін.). Зазначається, що речення із сурядним зв’язком зафіксовані ще у давньоруських пам’ятках. Той факт, що частотність вживання

складносурядних речень у давньоруській мові вища частотності вживання складнопідрядних, не міг не привернути до себе уваги. Тому у мовознавстві виникло положення про еволюцію підрядності із сурядності. Наявні в лігвістиці й інші погляди: одні вважають, що розвиток сурядності і підрядності відбувався паралельно із більш давніх відношень у межах складного речення (Т.П.Ломтєв, О.С.Мельничук), інші висувають думку, що спочатку виникає синтаксичний зв’язок, який не має морфологічних маркерів, потім постає сурядність, пізніше підрядність (але не із сурядних відношень (Л.Теньєр)).

Одним із критеріїв диференціації граматичних категорій є мовний рівень граматичної категорії. Тому розрізняють граматичні категорії морфологічні і граматичні категорії синтаксичні.

Питання про граматичні категорії синтаксису належить до найменш розроблених у граматиці. Сурядність, як одна з категорій синтаксису, також не знайшла достатнього висвітлення у роботах вітчизняних мовознавців. Досі нема єдності навіть у тому, що становить саму суть цього питання.

Більшість лінгвістичних словників визначає категорію сурядності, як граматичний зв’язок між синтаксично рівноправними, незалежними одне від одного елементами, які просто співположені або пов’язані сурядними сполучниками.

Ми вважаємо за необхідне визначити поняття категорії сурядності білатерально, на рівні граматичного знака, як єдність узагальненого категорійного значення і відповідної форми.

Синтаксичним категоріям української мови, як і морфологічним, у своїй структурі властиві парадигматичні та ієрархічні відношення.

Сурядність уявляється нам багатолінійною і багатомірною категорією. Тому досить правомірним є питання про взаємодію категорії сурядності з іншими категоріями синтаксису. Таке співвідношення можна порівняти із сонячним спектром, де неможливо чіткою лінією намалювати межу між двома сусідніми кольорами.

Визначити межі між сурядними і підрядними конструкціями важко, тому що сурядність і підрядність не виключають одна одну, а наявність перехідніх площин між сурядністю і підрядністю свідчить про неповне протиставлення цих категорій.

У класичних сурядних конструкціях сфери дії сурядності і підрядності чітко розмежовані: сурядність - між частинами-компонентами складносурядного речення; підрядність - між спільним членом і будь-яким із супідрядних елементів.

Взаємодія категорії сурядності й однорідності видається далеко не простою. Невизначеність понять “сурядність” і “однорідність” призводить до того, що однорідними вважаються і компоненти, поєднані однорідними відношеннями, і компоненти, поєднані відношеннями сурядності.

Однорідні члени речення - одна з найдавніших категорій. Ще у період давньоруської писемності вже мали місце ті граматичні способи вираження однорідних компонентів, які є характерними і для сучасної мови (див. праці

О.С.Мельничука, Я.О.Спринчака, В.І.Борковського). Т.П.Ломтєв визначає однорідність як категорію реченнєвого характеру і вважає, що однорідна позиція за своєю природою є позицією речення, причому речення в цій позиції є неповним. Ця думка є досить цікавою, і її можна проілюструвати реченнями такого типу: Запахла осінь в 'яліш тютюном, та яблуками, та тонким туманом (М.Рильський) - Запахла осінь в’яліш тютюном, та запахла осінь яблукалт, та запахла осінь тонким туманом.

У подібних реченнях компонент або декілька компонентів опускаються, бо вони є зрозумілими з попереднього речення. В такому разі ці речення можна розглядати як результат поєднання повного двоскладного речення з еліптичним за допомогою сурядного зв’язку. З цього випливає, що “однорідність” = “еліптична сурядність”. Очевидно слід вести мову про еліптичні речення, пов’язані сурядним зв’язком, а не про однорідність.

Речення з однорідними членами можна уявити як наслідок трансформації, стягнення кількох речень на основі спільного підмета, присудка чи поширювального члена, якщо брати до уваги тільки факти сучасної мови: XI + Чї = (X + У) Т. Історично ж процес стягнення сурядних конструкцій не зафіксований.

Не можна погодитись зі схемою Х2 + ХТ = (X + У) Z для речень з однорідними компонентами ще й тому, що у процесі породження тексту не здійснюється операція скорочення вже готових речень, а використовуються інші правила творення конструкцій з однорідними компонентами.

Однорідні члени слід визначати як елементи семантично складних (структурно простих ускладнених) конструкцій, які характеризуються лексичною однорідністю, є лексично зіставлюваними і знаходяться в реченні в однаковій синтаксичній позиції.

У простому ускладненому реченні можуть бути наявними два (і більше) однорідних компоненти у позиції підмета, додатка, обставини, означення або у субпозиції: Освіта, наука, мистецтво - пов’язані з мовним вихованням (В.Сухомлинський); Я натомився од екзотики, од хитро вигаданих слів (М.Рильський),' Будуть приходити люди вбогі її багаті, веселі її сумні... (Леся Українка,); Попід горою, яром, долом, мов ті діди високочолі, дуби з Гетьманщини стоять (Т.Шевченко); [Хвилею пливли відважні моряки і співали пісню]. Да тільки ж їх пісня вогненна, босва, жива (М.Черемшина).

Однорідними не можуть бути головні члени односкладних речень, оскільки вони виступають носіями усіх предикативних вимірів останніх; їх конститувальний характер засвідчує самостійність реченнєвих структур, репрезентованих кожним предикатом.

Від зазначеного типу речень слід відрізняти речення з так званим “нерозчленованим присудком”: Що правильно, то правильно; Чого не знаю, того не знаю; А хлопець взяв та м поїхав.

Характер синтаксичних зв’язків в одиницях різних рівнів відмінний. Неоднакові і засоби вираження синтаксичних зв’язків на ієрархічних рівнях.

Традиційна граматика розрізняє два основних види зв’язку: підрядний і сурядний, які протистоять один одному за ознакою наявності / відсутності детермінації, тобто формальних відношень головного і залежного компонента.

Обидва типи синтаксичного зв’язку репрезентовані в межах речення, де фундаментальним є предикативний (координативний) зв’язок, який реалізується в граматичному центрі речення, тобто зв’язок між підметом і присудком.

Для словосполучення визначальною і власне центральною ознакою є підрядний зв’язок.

Визначаючи характер сурядного зв’язку, треба мати на увазі, що сурядність - це, перш за все, зв’язок між двома предикативними центрами, між двома формантами, характер якого кваліфікується як незалежна координація.

Сурядність - це синтаксична категорія, що пов’язана з уявленням про певний простір. У цьому умовному просторі встановлюється конфігурація центральних і периферійних компонентів категорії сурядності, виділяються сфери перетину з іншими синтаксичними категоріями.

На рівні складного речення вирізняються однорівневі і багаторівневі конструкції, у яких виявляється семантика категорії сурядності. Однорівневі конструкції, охоплені семантикою категорії сурядності, у свою чергу поділяються на елементарні та поліпредикативні. Складні однорівневі автосемантичні конструкції становлять ядро категорії сурядності. Всі інші конструкції перебувають на більшому чи меншому віддаленні від ядра категорії сурядності.

На значному віддаленні від ядра категорії сурядності знаходяться складні однорівневі синсемантичні конструкції. У цих конструкціях спостерігається значна залежність компонентів: Спраглими вустами натхненний юнак виспівав молодість свого покоління, і в цьому особлива сила і зваба його поезій (О.Гончар); Баба пішла до хати, а Бог дивився їй услід з погребні і тихо всміхався (О.Довженко). Для конструкцій такого типу характерною ознакою є наявність елемента залежності в одному з компонентів: юнак виспівав молодість - в цьому; баба - їй.

Ще на більшому віддаленні від ядра категорії сурядності перебувають складносурядні речення, що є результатом деривації сурядних і підрядних конструкцій: Приляж на мить - і чудо вродить ніч (В.Василашко) - Чудо вродить ніч, якщо приляжеш ти на мить; Думка Павла не в 'язалась із батьківською, і він замовк (Г.Косинка) - Павло замовк, бо його думка не в 'язалась із батьківською.

На периферії складносурядних речень розташовані речення із парними

сполучними засобами як... так і, не тільки ... те й, не лише ... ай, якщо не ... то, не стільки ... скільки тощо. Такі речення слід кваліфікувати як складні речення з більш складним типом зв’язку - взаємопідрядніспо. Кожна частина таких складних речень оформлюється як підрядпа частина складнопідрядного речення, вони характеризуються усталеним порядком частин тощо.

На межі складносурядних і простих речень перебувають конструкції формально прості, але семантично складні. Найчастіше це конструкції з одно-суб’єктними частинами: А в вікна заглядає вечір і усміхається мені (В.Сосюра).

Крім формально простих семантично складних речень, в українській мові існують конструкції формально складні і водночас семантично прості, що також є граничними між складносурядними і простими реченнями, пор.: Він [батько] був високий, худий і чоло в нього високе (О. Довженко) -Він [батько] був високий, худий і високочолий.

Сурядний зв’язок на рівні словосполучення не функціонує, тому що словосполучення - це синтаксична одиниця, що виникає в результаті поєднання слова з формою іншого слова на основі підрядного зв’язку і становить розгорнуту назву однієї реалії. Наявність у мові невеликої кількості поєднань слів на основі сурядного зв’язку не порушує попереднього висновку, бо такі найменування (день і ніч (доба), батько й мати {батьки), чоловік і дружина {подружжя)) не мають стрижневого слова, і їх замкненість - явище ніяк не синтаксичне, а суто лексичне.

Другий розділ дисертації “Формально-парадигматичний і семантичний вияв категорії сурядності” присвячений дослідженню сурядних конструкцій, вияву їх иарадигматики та синтагматики.

Граматична форма мовної одиниці являє собою точку перетину її парадигматичних та синтагматичних, властивостей. Тому всебічний опис синтаксичних конструкцій передбачає аналіз чотирьох аспектів: внутрішньої парадигматики, внутрішньої синтагматики, зовнішньої парадигматики і зовнішньої синтагматики.

Формальний бік складного речення становлять єднальні засоби і синтаксична структура поєднуваних речень, іноді їх контекстуальне членування. Сурядний зв’язок утворює структурну основу складносурядного речення.

Для з’ясування різниці між сурядним зв’язком та іншими типами зв’язку слід запропонувати формалізувати категорію сурядності, для чого традиційний граматичний апарат виявляється недостатнім, оскільки у традиційній граматиці (і особливо у синтаксисі) змішуються формальні і смислові критерії, а вихідні поняття не визначені точно.

Для формальної передачі особливостей різних типів граматичного зв’язку необхідно ввести такі позначення:

1,2, 3,4... - елементи речення;

Р (1, 2...) - просте речення;

X - сполучний засіб;

сІР (1, 2...) - позначає, що з певного речення Р (1, 2...) утворено одиницю, яка є складовою частиною складного речення 0.

Такі символи видаються зручними для аналізу як складносурядних, так і складнопідрядних речень, тому що особлива увага приділяється засобам оформлення того чи іншого типу зв’язку, відсуваючи на другий план лексику і семантику цих компонентів.

Запахло осінню, і небо прозоре стало, як слюда. (В.Соколов).

Це складносурядне речення після формалізації набуває такого вигляду: (} [сіР (1,2) х сІН (3, 4, 5, 6)], де Р (1,2) та Н (3, 4, 5, 6) - прості речення, що перетворилися на складові частини складного речення.

У складнопідрядному реченні справа дещо інша, пор.: Весною селяни б 'ють ломами кригу, щоб не знесло ветхого місточка. (Г.Тютюнник).

Складові частини цього речення мають такий самий вигляд, як і в складносурядному реченні Р (1, 2, 3, 4, 5) та Н (6, 7, 8). Проте загальна формула є іншою: (} [сіР (1, 2, 3, 4, 5), сІЬ (хсіН (6, 7, 8))].

Різниця між формулами складносурядного і складнопідрядного речень є очевидною: у. складнопідрядному реченні сполучний засіб обов’язково входить до складу однієї з частин, перетворюючи структуру зі значенням речення на залежний складник, у складносурядному реченні сполучний засіб знаходиться між частинами складного речення і не входить до складу жодної з них.

Далі у реферованій роботі розглядаються формули складних речень перехідного типу, зокрема 1) складносурядних речень, які містять в одному з компонентів анафоричний елемент (останнє торкається складних речень з парними сполучними засобами типу не стільки... скільки, не тічьки... а й, не лише... але й тощо); 2) простих ускладнених речень з однорідними членами;

3) складносурядних речень, , в яких один або декілька елементів виражені еліптично; 4) безсполучникових складносурядних речень (слід принципово розрізняти безсполучниковість архаїчного типу та нову безсполучниковість, що виникла внаслідок опущення сполучного засобу).

Завдяки формалізації конструкцій з сурядним типом граматичного зв’язку видається можливим виділити такі структурні типи цих конструкцій:

- речення з однорідними членами, що пов’язані сурядним зв’язком, структури Р (1, 2, 3 х 4): Бувають дні веселі і сумні (В.Соколов);

- автосемантичні речення структури С> [сіР (1,2) х СІМ (3, 4)] та її варіанти: Той мовчить, а той кричить (Нар. тв.);

- синсемантичні складносурядні речення з елементом залежності у І чи II складнику структури 0 [сіР (1,2) X (ІМ ({3}, 4, 5)];де {3}= 1,2 — елемент залежності: Даша сміється, і це дратує Сашка (Л.Пастушенко);

- складносурядні реченням еліпсисом у першому чи другому складнику 0 [сіР (1,2,3,4) х сІЬ ((1,2,3) 5,6)], де (1,2,3) - еліптичні елементи: Ви прийшли домене не десятим, а саме вісімнадцятим (В. Гайворонський);

- складносурядні безсполучникові речення структури 0 [сіР (1,2) х

сіМ (3,4)], де х - опущений сполучник: Я попереджав мені не повірили (М. Стельмах).

Розгляд сурядних конструкцій у зовнішньопарадигматичному аспекті передбачас розгляд синонімічних перетворень цих конструкцій.

Вперше поняття граматичної синонімії було введено О.Єсперсеном. У вітчизняному мовознавстві вивченням цієї проблеми на сучасному етапі займаються К.Г.Городепська, В.І.Кононенко та інші.

Дослідження переконливо свідчать, що складносурядне речення у порівнянні із складнопідрядним більш обмежено використовується у ролі базової структури. З другого боку, характер його трансформів дещо відмінний від трансформів складнопідрядного речення. Крім спільного трансформа - простих речень з детермінантними другорядними членами, воно має ряд своїх, серед яких прості речення з однорідними членами, прості речення з уточнювальними членами, прості речення з узагальню-вальиими словами.

Структура складносурядного речення є внутрішньо єдиною, і при аналізі його як цілого стає зрозумілою і структурна зумовленість базового, вихідного речення. Тому традиційне уявлення про незалежність і самостійність речень, що поєднані у структурі складносурядного речення, дуже умовне і довільне. Не тільки зміст, але і структурна своєрідність кожного з речень у межах складного речення взаємозумовлені і взаємопов’язані. ,

Семантичні ознаки складносурядного речення пов’язані передусім із типами семантико-синтаксичних відношень мЬк предикативними частинами.

На противагу синтаксичним зв’язкам, які спрямовані у внутрішню структуру синтаксичних одинииь-конструкцій і відбивають характер формальних граматичних стосунків, семантико-синтаксичні відношення виявляють зовнішнє спрямування: виражають стосунки між предметами та явищами позамовного світу.

Семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв’язки не існують ізольовано, а перебувають у складних взаємовпливах. З-поміж їх ознак вирізняються такі, як їх нетотожність, паралельне функціонування і специфічність вияву в різних синтаксичних одиницях.

Сурядний зв’язок, що характеризує синтаксичні відношення частин складносурядного речення, передбачає їх рівноправність, яка виявляється лише на синтаксичному рівні. Щодо смислових відношень частин, то тут можуть бути найрізноманітніші варіанти: і відносна самостійність окремих частин, і взаємозумовленість.

Як і інші типи складних речень, будучи одиницями відтворюваними, складносурядні речення характеризуються певними семантичними моделями.

Сурядний зв’язок включає в себе різноманітні семантико-синтаксичні відношення, які є результатом взаємодії семантики речень-компонентів складносурядної конструкції.

Між компонентами складносурядної конструкції можуть реалізовуватись такі типи смислових відношень: 1) темпоральні (одночасності, послідовності): Народився В.Симоненко 8 січня 1935 року, а помер 14 грудня 1963 року (О.Гончар); Відбулося знесення панщини, і відбулося повне закріпачення українського слова (П.Мирний); 2) розділові: То сонце визирне з-за хмар, то небо знов пополотніє (В.Соколов); Або друга фракція буде без шкідливих домішок, або йому, Розенбергу, доведеться ходити слідом за Русевичем тим ж уторованими стежками (Ю.Шовкопляс); 3) порядкові: По-перше, наміри мої не змінилися, і, по-друге, прошу тебе не легковажити їх (В.Підмогильний); 4) зіставні: Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі (Б.Лепкий); 5) протиставні: Дядьки щось почали говорити, злякано одступаючи назад, але він [Федько] не слухав їх (В .Винниченко); 6) супровідні: Було щось невимовно радісне, життєдайне в цьому сонячному дощі, і всі це відчули (О.Довженко); 7) причиново-наслідкові: Мокнути Кузьці не хочеться, і він смирно чимчикує за Данилом (Г.Тютюнник); 8) умовно-наслідкові: Завжди роби людям добро, і ніколи не пошкодуєш. (Нар.тв.); 9) результативні: Цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом (В .Винниченко); 10) допустові: Довго велась боротьба, але все-таки закінчилась для козаків щасливо (В.Чайченко); 11) обмежувальні: Марта стояла мовчки, непорушно, і тільки брови її стали підніматися угору (В.Підмогильний); 12) поширювальні: Там розкинулися широченні луки, а по них мілковідні болота, порослі молодим очеретом і ситнягом (Ю.Мушкетик); 13) компенсувальні: В свої малі літа ми знали мало ласки, зате навчились цінувать її (Л.Первомайський); 14) пояснювальні: Недобрий, неправедний, учинок нікуди не дівається, тобто він лишається на нашій душі (В.Підмогильний); 15) доповнювальні: Василина сиділа сумна, і ще дощ за вікном додавав смутку (М.Стельмах); 16) висновкові: Любов- це вічне прощання, і тому я повинен ще хоч раз приїхати на Фінське озеро (Д.Степовик); 17) ототожнювальні: Молися, синку, за вдачу, і я теж молитумусь (Б.Грінченко); 18) підсилювальні: Повінь цього року була невелика, та й вода вже трохи спача (Г.Тютюнник); 19) градаційні: Страшний Соколиний острів для каторжан, але ще більше, ніж цього проклятого богом місця, боялися карні злочинці начальника острівного краю генерала Кононовича (А.Баюканський).

Тип семантико-синтаксичних відношень оформлюють спеціалізовані семантичні сполуки. Очевидним є те, що не існує для певного різновиду семантико-синтаксичних відношень окремого сполучника. Кожний тип семантико-синтаксичних відношень характеризується притаманним тільки йому набором лексичних, семантичних, граматичних та інших засобів.

Одним з головних формальних показників сурядності є сполучник.

У логічному плані службові слова, як і повнозначні, належать до предикативних знаків з двома місцями для аргументів. Проте з

лінгвістичної точки зору вони займають особливе місце в системі засобів вираження смислових відношень.

У формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному планах сполучник не займає самостійної позиції в реченні, тобто не виконує формально-синтаксичної ролі члена речення і семантико-синтакснчної ролі синтаксеми.

Специфічна роль сполучників полягає в тому, що вони поєднують два вихідних елементарній простих речення у семантично складну конструкцію.

Відмінною ознакою сурядних сполучників є анафорична заповненість їх лівобічної валентності. У найзагальнішому вигляді такі сполучники позначають: “те, про що йшлося у першій частині, пов’язане певними відношеннями з тим, про що буде йтися далі”, тобто вони містять анафоричне покликання до першого у часі висловлювання.

_ Анафора входить і у значення таких засобів зв’язку, як займенникові аналоги сполучників. Ці засоби зв’язку є більш близькими до сурядності, ніж до підрядності.

В організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть брати участь синтаксично спеціалізовані слова, так звані “конкретизатори”, але не можна перебільшувати їх значення як структурних елементів саме складносурядного речення.

Сполучник є найвиразнішим елементом сурядного зв’язку, але синтаксична залежність одного речення від іншого не завжди чітко і обов’язково виявляється у зовнішніх граматичних формах, хоча у більшості випадків саме ця залежність становить основу поєднання речень. Внутрішня залежність між частинами сурядної конструкції фіксується у порядку її компонентів, наявності займенників, співвідношенні виду, часу, способу, модальності дієслів-присудків тощо.

Взаємозалежність компонентів сурядної конструкції відбивається на паралелізмі їх структури. Відношення між компонентами сурядної конструкції можуть передаватись і за допомогою лексичних засобів. Чим виразніше представлені відношення лексикою і структурою речень-компонентів, тим менше потреби у функтиві, який у таких випадках може бути виражений імпліцитно: Людей пильнує правда у житті, Брехня жене у нетрі непролазні (Д. Павличко).

Серед інших засобів сурядного зв’язку виділяються заміщення, повтор та еліпсис.

Перелічені засоби зв’язку компонентів у складносурядному реченні можуть вживатись як окремо, так і у поєднанні з іншими засобами. Проте функтив залишається одним з найвиразніших засобів, що оформлюють сурядний зв’язок.

У третьому розділі “Категорія сурядності у структурі речення” здійснюється аналіз функціональних виявів категорійних форм сурядності на різних ієрархічних рівнях мовної системи.

Найчисленнішу групу простих ускладнених речень, в яких функціонує сурядний зв’язок, становлять речення з однорідними компонентами.

В ускладненому простому реченні можуть бути наявними два (і більше) однорідних компоненти у позиції підмета, додатка, означеній, обставини чи у субпозиції. Однорідними не можна вважати тільки ті компоненти, які містять у собі предикативні категорії, що становлять предикативний центр речення. До таких компонентів належать ті члени, які в синтаксичній традиції називаються присудком і головним членом односкладного речення.

У лінгвістичній науці сьогодні пануючим поглядом на речення з однорідними присудками є їх кваліфікація як складних. Цей погляд має вагомі підстави. Його джерелом виступає реченнєвотвірна функція присудка. Проте наявність у таких реченнях спільного підмета істотно відрізняє подібні конструкції від “справжніх” складних як. за конструктивними ознаками, так і за семантикою. Треба також зважати на те, що конструкції з двома або кількома присудками і одним підметом у всій їх масі характеризуються чітко вираженою якісною неоднорідністю.

Ядро ■ категорії' сурядності витворюють елементарні автосемантичні складносурядні речення. Бінарність структури - реальна ознака елементарного складносурядного речення, незалежно від форми його складників. Закритість і відкритість структури - ознака багатокомпонентних конструкцій.

Залежність структури другого речення від першого відбивається і на складі другого речення. Тому у рамках внутрішньопарадигматичного аспекту розглядається характер варіювання компонентів складносурядного речення і ступінь цього варіювання.

Далі у реферованій роботі подається аналіз складносурядних речень фразеологізованої структури, що характеризуються лексико-синтаксичним способом вираження протиставних відношень: Двадцять п’ять - не двадцять п 'ять, а десять вірних буде (Нар.тв.); Думай не думай, а вище себе не плигнеш (М.Стельмах); Чути чув, але ніколи того дива не бачив (О.Гончар). Основною сферою функціонування таких структур є розмовний, художній і публіцистичний стилі сучасної української літературної мови.

Специфіка складних складносурядних речень подібного типу полягає в тому, що фразеологізація їх структурної схеми створюється за рахунок тавтологічної першої частини, яка і надає особливого характеру моделі конструкції загалом. Виступаючи в ролі структуроутворювального елемента, повтор формує двочленні протиставні конструкції різних типів. Склад фразеосхем протиставних конструкцій встановлюється залежно від наявності двох головних ознак: 1) специфічної граматичної форми фразеомоделі; 2) конкретної фазеосемантики. З урахуванням названих критеріїв виділяються п’ять фразеосхем, виявлюваних у мові у двох різновидах: іменному та дієслівному.

Склад фразеосхем має вигляд списку п’яти моделей:

1. Іі+ Ь, х ...: Гетьманщина гетьманщиною, а порядку нема (Є.Гребінка); Жарт жартом, а правди не сховаєиі (Нар. тв.); Весна весною, а все-одно тоскно на душі (Г.Тютюнник).

2. Л+ /то/+Л.х...: Розум-то розум, але людина повинна бути доброю (Нар. ти.)', Дурний дурний, а справу свою знає добре (Г.Маковій).

3. Л+не+Л.х ...: Яка не яка, а от взяча ж до себе, виростила, викохала (І.Микитенко); Біле не біле, аби воду бачило (Нар.тв.); Сто не сто, а років п ’ять не бачачись точно (О.Гончар).

4. Д наказ.сп+ /не/ + Д наказ.сп., х...: Крути не крути, а правди в мішку не заховаєш (Г.Маковій); Думай не думай, а піти за дозволом доведеться (Л.Пастушенко); Кажи не кажи, а слово держи (Нар. тв).

5. Дінф.+Д,х ...: Чути чув, але ніколи того дива не бачив (О.Гончар); Вибачити вибачила, аче забути того лиха не змогла (Л.Пастушенко); Вчити тебе вчили, аче мало били (Нар.тв.).

Складносурядні речення фразеологізованої структури є унікальними конструкціями сучасної української мови. Унікальність таких складносурядних речень визначається поєднанням у межах фразеосхеми першого компонента двох різноспрямованих мовних явищ, тавтології та еліпсису, у поєднанні із специфічною інтонацією, що створюють типізовані мовні утворення.

У мовленні не завжди трапляються елементарні різновиди складного речення. Нерідко мовці об'єднують елементарні складні речення в неелемен-тарні складні конструкції’, до складу яких входять три і більше предикативних частіши. У неелементарних складних реченнях закріпилися типові моделі поєднай™ елементарних складних речень, їх найпоширеніші комбінації.

Далі у дисертації розглядаються такі типові моделі багатокомпонентних речень. За характером зв’язку на зовнішньому і внутрішньому рівнях членування серед багатокомпонентних речень з сурядністю і підрядністю (причому провідним є сурядний зв’язок, підрядний-допоміжний) виділяються такі різновиди: 1) складні речення з сурядністю і звичайною підрядністю; 2) складні речення з сурядністю і однорідною підрядністю; 3) складні речення з сурядністю та з підрядністю і сурядністю;

4) складні речення з сурядністю і неоднорідною підрядністю; 5) складні речення з сурядністю і однорідною та неоднорідною підрядністю; 6) складні речення з сурядністю, однорідною підрядністю і послідовною підрядністю; 7) складні речення з сурядністю, неоднорідною підрядністю і послідовною підрядністю; 8) складні речення з сурядністю, однорідною, неоднорідною і послідовною підрядністю.

Іноді зустрічаються багатокомпонентні конструкції із сполучниковим і безсполучниковим видами зв’язку. Проте спостерігається така закономірність: чим складніша конструкція, тим рідше вона вживається у мові.

У Висновках підкреслюється, що сурядність - це синтаксична

категорія, яка виражає форми синтаксичної залежності, синтаксичних відношень між компонентами складного речення.

Як і граматична категорія загалом, сурядність визначається єдністю значення і форми. Категорії сурядності, як і іншим синтаксичним категоріям української мови, у своїй структурі властиві парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення.

Визначаючи характер сурядного зв’язку^ треба мати на увазі, що сурядність - це, перш за все, зв’язок між двома предикативними центрами, між двома формантами, характер якого кваліфікується як незалежна координація.

Сурядний зв’язок між однорідними компонентами простого ускладненого речення має похідний характер. Як свідчать результати дослідження, сурядність - це синтаксична категорія, яка є однією з центральних на синтаксичному рівні мови. Отже:

1. Сурядність - це синтаксична категорія, специфіка якої полягає в тому, що вона зображує явища і процеси дійсної реальності у природній послідовності їх виявів, відбиваючи у лінійно-горизонтальному розташуванні висловлювань послідовність самих явищ.

2. Сурядність - це багатолінійна і багатомірна категорія, синтаксичні форми якої не завжди є рівнорядними, тому слід розрізняти центральні і периферійні компоненти категорії сурядності, виділяючи сфери перетину з іншими синтаксичними категоріями, де утворюється синкретизм синтаксичної семантики.

3. Сурядний зв’язок утворює структурну основу складносурядного речення, бере участь у формуванні структури складних багатокомпонентних конструкцій, конструкцій з однорідними компонентам!! і не реалізується між формами слова.

Слід розрізняти такі структурні типи конструкцій із сурядністю: 1) речення з однорідними членами; 2) моносуб’єктні поліпредикативні конструкції; 3) автосемантичні елементарні складносурядні речення; 4) синсемантичні елементарні складносурядні речення з елементом залежності у І чи II складнику структури; 5) складносурядні речення з еліпсисом у І чи II складнику; 6) складносурядні безсполучникові речення.

5. Коло семантичних відношень, які виникають між компонентами складносурядного речення, є не менш широким, ніж коло семантичних відношень між компонентами складнопідрядного речення, а структурна своєрідність і зміст кожного з речень-компонентів у складі сурядної конструкції взаємозумовлені і взаємопов’язані.

6. Оформлення семантико-синтаксичних відношень у складносурядному реченні здійснюється за допомогою лексичних, семантичних, морфологічних та інших засобів.

Основні ідеї та положення дисертації відображені у таких публікаціях:

1. Загнітко А.П., Глушкова Г.М. Контрольні завдання з сучасної

української літературної мови та методичні вказівки / для студентів-заочників 4-5 курсів спеціальності: українська мова і література філологічного факультету /. - Донецьк: ДонДУ, 1993. -41 с.

2. Структура категорії сурядності // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. - Донецьк: ДонДУ, 1994. - Вип.1. - С. 64-67.

3. Статус речень з однорідними присудками // Функціональна граматика: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Донецьк: ДонДУ, 1994. - С. 38-40.

4. Характер категорії сурядності у складному та простому ускладненому реченнях // Українська мова. Теорія і практика: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. - Донецьк: ДонДУ, 1997. - С. 30-31.

5. Засоби вираження граматичних значень сурядності // Функціонально-

когнітивні вияви граматичних структур: Збірник наукових праць. - К.: ІЗМН, 1998. - С. 39-49. ' '

6. Сурядність у тексті (зовнішня синтагматика) // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. - Донецьк, ДонДУ, 1998. - Вип. 4. - С. 11-16.

АНОТАЦІЇ

Глушкова Г.М. Структурно-семантичні типи сурядності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998.

У дисертації пропонується розглядати сурядність як синтаксичну категорію, що характеризується єдністю змісту і форми. Проводиться аналіз центральних і периферійних компонентів категорії сурядності, виділяються сфери перетину з іншими синтаксичними категоріями. Відзначається, що елементарні автосемантичні складносурядні речення становлять центр категорії сурядності. Розглядаються також елементарні синсемантичні складносурядні речення, складносурядні речення фразеологізованої структури, складні багатокомпонентні конструкції із сурядністю, прості речення, ускладнені однорідними членами, а також моносуб’єктні поліпредикативні конструкції. Автор розглядає елементи структури речення, які беруть участь в оформленні семантико-синтаксичних відношень у складносурядному реченні.

Ключові слова: категорія, сурядність, структурно-семантичний тип, елементарне автосемантичне складносурядне речення, елементарне синсеман-тичне складносурядне речення, складносурядне речення фразеологізованої структури, складна багатокомпонентна конструкція із сурядністю, однорідні члени, моносуб’єктна поліпредикативна конструкція.

Глушкова Г.М. Структурно-семантические типы сочинения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. -

Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998.

В диссертации предлагается рассматривать сочинение как синтаксическую категорию, которая характеризуется единством содержания и формы. Проводится анализ центральных и периферийных компонентов категории сочинения, выделяются сферы пересечения с другими синтаксическими категориями. Отмечается, что элементарные автосемантичные сложносочиненные предложения составляют центр категории сочинения. Рассматриваются также синсемантичные сложносочиненные предложения, сложносочиненные предложения фразеологизированной структуры, сложные многокомпонентные конструкции с сочинением, простые предложения, усложненные однородными членами, а также моносубъектные полипредикативные конструкции. Автор рассматривает элементы структуры предложения, которые принимают участие в оформлении семантико-синтаксических отношений в сложносочиненном предложении.

Ключевые слова: категория, сочинение, структурно-семантический тип, элементарное автосемантичное сложносочиненное предложение, элементарно е синсемантичное сложносочиненное предложение, сложносочиненное предложение фразеологизированной структуры, сложная многокомпонентная конструкция с сочинением, однородные члены, моносубъ-ектная полипредикативная конструкция.

Glushkova G.M. Structural and semantic types of coordination. - Manuscript.

Present thesis senching for the Condidate degree of philology by speciality 10.02.01. - Ukrainian language. - Dnepropetrovsk State University, Dnepropetrovsk.

In present thesis the coordination is proposed to be examined as syntax category characterized by form and contents. The central and in the outlying district components of the crossing with other syntactic categories are distiguished. The elementary autosemantic coordinate sentences are registered to constitute the center of the category of coordination. Sinsemantic composite sentences are considered too, the compound constructions with many components and with coordination, simple sentences which are complicated by homogeneus members, and also polypredecative constructions with monosubjects are consider. The author examines elements of the structure of the sentence which take part in legalization of semantic-syntactic relations in a composite sentence.

Key words: category, coordination, structural and semantic types, elementary autosemantic coordinate sentence, sinsemantic composite sentence, coordinate sentences of phraseological structure, the compound constructions with many components and with coordination, homogeneus members, polypredecative constructions with monosubjects.