автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Свобода как духовно-психологический феномен

Полный текст автореферата диссертации по теме "Свобода как духовно-психологический феномен"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Південноукраїнський педагогічний університет їм. К.Д.Ушинського

На правах рукопису

ХОМЕНКО Сергій Миколайович

УДК 100.45,123

СВОБОДА ЯК

духовно-психологічний

ФЕНОМЕН

09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Одеса 1997

Дисертація виконана в Київському державному лінгвістичному університеті

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Б.П.Шубляков

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

А.В.Мисуно

зав. кафедрою філософії та методології науки Одеського політехнічного університета кандидат філософських наук Є.Р.Борінштет

ст. викладач кафедри філософії ПД ГГУ

Провідна установа: Кафедра філософії Українського державного

медичного університету ім.О.О.Богомольця, м.Київ

Захист відбудеться

“24” жовтня 1997 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К-050804 у Південноукраїнському педагогічному університеті ім.К. Д.Ушинського за адресою: м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського педагогічного університета ім.К.Д.Ушинського за адресою: м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “ 17” вересня 1997 р.

Вчений серетар спеціалізованої вченоїради < "П.Г. Мисик

Актуальність проблеми. Інформаційна революція започаткувала нову епоху здо прогресу свободи людства. Ця епоха характеризується істотним зростанням нування людей над природою, власними суспільними взаєминами та над собою, і разу у нашій країні відбувається інтенсивний процес заперечування старого і іагнення до ствердження нового, до закладення підвалин істинноїсвободи на сусп-ьному та особистісному рівнях. Цей процес увінчається успіхом, якщо його поступ де усвідомлений та цілеспрямований згідно з вимогами об’єктивних законів, філо-фської теорії та конкретної науки, що відбивають наявні економічні та соціальні :алії.

Дослідження проблеми свободи є надзвичайно актуальною проблемою для часного філософського знання. Це дає суспільству знання про Ті сучасний стан й ¡рспективи її подальшого розвитку.

Процес самоорганізації розвитку свободи у соціальній сфері набуває тепер знач) більших можливостей завдяки таким феноменам цілебачення, вибір та управлін-

і, котрі повніші посісти центральне місце у вивченні зазначеної проблеми. Зроста-чий інтерес суспільства до людини як до найвищої цінності особливо актуалізує тоблему свободи, необхідність її подальшої розробки й конкретизації стосовно мінливе умов. У ході розвитку суспільства головним пунктом щодо проблеми свободи ж внутрішній світ людини, де, власне, визначаються цілі й здійснюється вибір своїх й. Якщо раніше пізнання здебільшого було спрямоване на довкілля, то тепер воно эступово посувається у бік пізнання людиною самої себе, атасних пізнавальних ожливостей, своєїролі в завоюванні свободи, позаяк людина є центром свободи.

У філософській літературі колишнього СРСР дослідження проблеми свободи /ло забсолютизовано щодо гносеологічного аспекту її тлумачення. Здебільшого її ;нс перепускався через призму категорій «необхідність» та «свобода», тобто зводи-іся до альтернативи «первинного» та «вторинного». Насамперед було приділено загу вивченню процесів, що вливають на соціальну свободу суспільства таособи-гості. Досі майже не досліджувалась проблема свободи індивіда як духовно-психо-огічного феномена, свободи у дійсному сенсі цього слова, як свободи вибору, сво-оди вольових дій. Проте багато хтоз філософів колишнього СРСР зробили істотний песок в межах дослідження даної проблеми. Йдеться про праці Д.Т.Ах медлі, (.В.Бич-

ка, КАНовікова, Л.В.Ніколаєвої, В.Є.Давидовича, Ю.Н.Давидова, БА.Грушша

В.Ф.Паркіна, Б.П.Шубнякова, Є. А. Донченка, Н.І.Рубцова, Р.І.Косолапова, В .І.Стеми ковської, АХКавалєрова, ВЛАцдрющенко, НЛ.Михальченко, С.Б.Кримського, B.C. А лікіна, А.В.Шведовоїтощо. У працях зазначених авторів розглянуто співвідношенні між свободою та відповідальністю, діалектику свободи суспільства й особистості конкретні різновиди суспільних та особистих свобод, свободу особистості тощо.

Підгрунтям даного дослідження послугували численні праці західноєвропейсі ких філософів ХІХ-ХХ ст.: Ж.-П.Сартра, ЕФромма, МХавдеггера, КЯсперса, З.Фрег да, А.Шопенгауера, ІБерліна, ОВельмара, Дж.Кемгібела, Ф.Ніцше та багатьох іншш що зробили значний внесок у дослідження проблеми свободи.

Мета роботи—довести, що абсолютизація гносеологічного підходу щодо тлу мачення проблеми «необхідність та свобода» має істотні недоліки. Необхідно залуче ти інші методологічні підходи, котрі би більше сприяли розумінню того, що свобод індивіда (у власному сенсі) є людською діяльністю, що узгоджується з духовно-психс логічними цінностями: свобода волі, свобода прийняття власних рішень. Це стосуєті ся не лише особистісної свободи, але й свободи суспільства.

Згідно з цим автор намагався розв’ язати такі проблеми: розширити методолої ічну базу досліджуваного предмета, обгрунтувати критику абсолютизації гносеолс гічного аспекту щодо відношення між необхідністю та свободою; з’ясувати рол людини щодо розвиту та функціонування свободи; визначити, що становить сутні сі свободи; сконкретизувати механізм незалежної вольової дії людини; розглянути ( зіставленні) свободу волі взагалі та свободу особистішого вибору; визначити ступіь взаємоубомовленості між індивідом та суспільством.

Теоретична значущість отриманих результатів. Дисертаційне дослідження моя надати значну допомогу щодо практичного реформування нашого суспільств Опанування теоретичних знань з проблем свободи політичними, господарчими' іншими державними керівниками надає можливості зробити їхню діяльність біль усвідомленою та цілеспрямованою. Знання об’єктивних законів (що є найважлш шою передумовою свободи) усвідомлених керівником (та й кожною людиною) зо; ієнговує до поглибленого вивчення об’єктивних необхідностей, свідома (за свої бажанням) реалізація котрих визначає свободу його діяльності. Прагнення у проце діяльності до обгрунтованого вибору власних рішень спрямовує людину на постій збагачення своєї духовної культури, зміни психологічних рис, виховання сильної boj

>рія свободи допомагає усвідомити хибність тези, що вивчення філософських за-гів та категорій є справою спеціалістів, а тому прямо не стосується практичних іцівників. Викладені у даній роботі проблеми можуть слугувати відправною точ-з для подальших досліджень у цій галузі, а також доповнити теоретичний обсяг юу філософіїу різноманітних навчальних закладах.

Наукова новизна отриманих результатів. На захист виносяться такі положення, рі відбивають новизну результатів даного дослідження:

— До усіх головних сфер суспільноїжиттєдіяльності (політичної, економічної, »мадської, культурно-побутової) ввіходить об’єктивне й суб’єктивне в їхній діалек-шій єдності. Тому життєдіяльність суспільства, рівень його свободи залежать на-шеред від суб’єктивного чинника—основи свободи суспільства та особистості підгрунті цілебачення бажаних дій. Якщо гносеологічний аспект співвідношення ггя та свідомості дає змогу розкрити (переважно) поступ від діяльності до свідо-сті, походження ідей та поглядів, то соціальний аспект відбиває перехід від свідо-сті до дії, реалізацію людьми життєво важливих суспільних ідей та поглядів. І перга і другий аспекти пов’язані з проблемою суспільної свободи. Перший спрямовує пізнання об’єктивної необхідності, другий - на практичну реалізацію її вимог за ієною волею, власним бажанням.

— Об’єктивні закони, визначаючи низку можливостей шодо реалізації їхніх виг, передбачають альтернативні підходи до їхнього здійснення. В межах можливос-і здійснюваного людині притаманна свобода вибору щодо мети та дій, котрі не перечать вимогам законів. З’ясування місця та ролі «людського фактора» у ме-нізмі виявлення законів дає змогу подолати однобічні уявлення, котрі абсолютизу-пи механізм їхньої дії, та односпрямованість реалізації вимог, що залишають поза агою альтернативні можливості їхнього використання.

—Абстрактне визначення: «свобода є пізнана необхідність» — є фаталістичним рішенням цього питання, позаяк передбачає суворо однозначні дії щодо реалізації могоб’єісгивної необхідності. Жорсткої детермінації волі та вчинків людини через кони не існує взагалі, оскільки способом їхнього буття й розвитку є не що інше, як щська діяльність.

— Свобода є духовно-психологічним феноменом. Об’єктивна необхідність є ше можливою умовою її існування й розвитку. Основоположним джерелом вияву вної свободи є багатий духовний та психологічний світ людини, що дає змогу

здійснити свободу вибору й діяти за своєю волею та бажанням. Вплив довкілля т втілення внутрішніх цілей, установок, програм людини у їхній діалектичній єдносі дозволяє створити такі схеми поведінки, що відповідають як наявній ситуації, так внутрішнім цілям та потребам людини.

—Свободу особистості не можливо відокремити від свободи суспільства поз: як без необхідних надбань вільних суспільних дій, свободи як духовно-психологічної феномену не існує. Тому духовно-психологічна підготованість індивіда ДО ДОВІЛЬНІ: дій має не лише особистіший зміст, а й суспільний.

Апробація роботи. Головні ідеї дисертації викладалися на Всеукраїнській наук во-методологічній конференції «Українознавство в технічному вузі: методологі методика, перспективи» (жовтень 1994 p., Київ); «Розвиток української культури: н уково-теоретичний та практичний аспект» (квітень 1995 p., Київ). Окремі результаї дослідження обговорювалися на засіданнях кафедрі філософіїКиївського держави го лінгвістичного університету протягом 1995-1997 pp.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступ)' двох плав, висновків та спи ку використаних джерел. Зміст дисертації викладено на 162 стр.; бібліографія місто 121 наймення.

Головний зміст роботи. У вступі обгрунтовано актуальність і новизну дослі ження, визначено ступінь розробленості проблеми, схарактеризовано методологій та теоретичні підвалини дослідження, визначено мету та завдання, сформульоваї положення, що виносяться на захист.

Перша глава — «Свобода — продукт засвоєння світу людиною та cycnâ ством». Складається з 2-х параграфів. У першому розглядаються головні метод логічні принципи, які дають авторові змогу дослідити зазначену проблему. Підкре люється, що тривале однобічне тлумачення співвідношень між матерією та свідон стю (лише у гносеологічному аспекті) не могло не вплинути негативно на теорії« практику свободи. Якщо свідомість вторинна, то й людина як її носій—вториш Звідси—наполягання на приматі матеріального і недооцінювання ідеального, пе{ вага матеріального виробництва заради виробниціва, перетворення людини та її сві; мості на гвинтик економічного механізму. Так, не брались до уваги матеріальне духовне. Саме через це і свобода тлумачилась лише як пізнана необхідність.

Оскільки свобода є невідривною від необхідності, постільки вона є найважли шою рисою закону і означає неминучість, обов’язковість відповідного процесу, і

іутрішній істотний зв’язок, як підгрунтя закону, виявляє себе через необхідність, ¡обода—це людський вчинок, здійснюваний за власного волею згідно з власними требами і бажаннями, вимогами зовнішнього та внутрішнього середовища, що мовлюють внутрішні спонукання. У бутті свободи необхідність стає органічним ладником природи, людини, суспільства загалом. Визначення свободи лише як знаної необхідності є некоректним, позаяк пізнання—лише передумова свободи, іма ж свобода — це дія людини, котра реалізує вимогу об’єктивної необхідності за асною волею, згідно з власними потребами і бажаннями. Можна знати необхідність, іє не бути завдяки ньому вільним, оскільки необхідність не лише усвідомлюється, іе й витворюється людиною. Межі свободи кожної людини зумовлені не лише СОЦ-льно-історично, а й передусім, нею самою. Вони залежать від рівня духовного роз-ггку самої людини, її знань, досвіду, інтересів, волі, емоцій тощо.

Важливу методологічну роль у дослідженні проблеми свободи відіграє філо-іфське вчення про людину. Людина посідає центральне місце у механізмі вияву конів. Коли свобода визначалася лише як пізнана необхідність, то у тіні залишалися ігання щодо місця людини у структурі свободи, ставлення людини до необхідності, іідомості, волі й діяльності. Дійсно ж духовна і матеріальна діяльність людини — шовні складники її свободи. Діяльність людини—це її дії, що спрямовані на вироб-;ння шляхів, засобів та методів досягнення певної мети.

Неможливо зрозуміти сутність свободи без чіткого уявлення про свідомість: її /тність. її активний вплив на буття, її структуру та інші питання, відповіді на які є гобхідними при вирішенні проблеми свободи. Спосіб буття людини у світі немож-лво відокремити від свідомості, діяльність людини завжди «насичена» свідомістю, відомість є специфічним засобом, передумовою і механізмом залучення людини з цілісної системи буття. Звернення філософів до проблеми людини дало змогу одолати абсолютизацію гносеологічного вирішення питання про співвідношення атерії та свідомості і звернутися повною мірою до вивчення соціального, ус «ідо м-гшпо активного ставлення людини до дійсності, її оцінювання тих чи інших довкіль-их явищ згідно з власними потребамита інтересами. М.Вебер не випадково підкрес-ював що духовні чинники зумовлюють економіку не менш, ніж економіка зумов-ює духовний чинник.

Осердям позитивної свободи є пізнання необхідності, котре знаходиться у ідгрунті свободи. Щаблі процесу пізнання — живе споглядання і абстрактне мис-

лення—визначають відмінності між межами свободи: свободи на рівні здоровогс гаузду і свободи на рівні теорії. Наукове пізнання, що відбиває глибинні та істоти: зв ’язки в довкіллі, зорієнтовує людину на позитивні практичні дії. Побутове ж пізнання виконує «визвольну» роль (здебільшого) щодо повсякденного людського життя Природньо, що така свобода є неповною, обмеженою. Пізнання законів довкілля < підвалиною наукового управління як важливого структурного елемента вільної діяльності суспільства та особистості.

На підставі зростання суб’єктивного чинника, цілеспрямованості процесу підви щення рівня організації системи відбувається зменшення часових інтервалів між роз витковими скачками і поступ до якнайбільшої свободи зростає. Цей процес відбиваї прогресивне спрямування заперечень, що призводять до зростання упорядкованост об’ єкта, до більшої свободи людини. Чим слабшим є наукове обгрунтування соціаль ної практики, тим більш деструктивними є її наслідки, тим обмеженішими є можли вості вибору кращого варіанту практичних дій.

Важливу роль на шляху побудови цілісної теоретичної концепції свободи відігра сучасна діалектика, що постійно розвивається. «Діалектика сьогодні—писав О.Ф Лосєв,—це абеткова істина, без якої не можуть обійтись ні ідеалісти, ні матеріалісти (А.Ф. Лосев. Страсть к диалектике.-М.:Сов. писательД990.-С.15.) Задля завоюванн: суспільної та особистої свободи потрібно брати до уваги (як в теоретичній так і практичній діяльності) зв’язки предмета, що став об’єктом свободи, урахування їхньс сутності, змісту, кількості, якості, суперечностей тощо. Філософське вчення про сус пільство та особистість зорієнтовує дослідника проблеми свободи не відділяти свс боду людини від свободи суспільства. Наскільки особистість є продуктом сукупност суспільних відносин, настільки і її свобода зумовлена розвитком свободи суспільств і не мислима без неї. Залучаючись до економічних, соціальних та духовних реалій вступаючи в їхніх межах у стосунки з іншими людьми, людина за своїм бажаніш* свідомо, завдяки волі та емоціям формується як вільна особистість.

У другому параграфі розглянуто особливості панування людей над силами нрі роди та власними взаєминами. Якщо в соціальних стосунках свобода набуває сш цифічного соціального змісту, де на передній план висувається ціннісний елемент-показник прилаштування людини до соціального буття, засвоєння усіх людських ге бутків, насамперед в економічній та духовній сферах,—то у взаєминах з природої свобода виявляється, так би мовити, у «чистому вигляді», де гносеологічний момеї

знання необхідності) у єднанні з практикою виступає більш наявно, на відміну від )боди соціальної. Внаслідок цього рівень свободи у системі «суспільство - приро-> визначається, насамперед, розвитком науки та виробничих сил суспільства. Своду суспільства щодо природних сил визначає пізнання фізичних, хімічних, біолог-шх та інших законів, визначення належних шляхів та засобів задля якнайефектнвні-)го та прискореного виробництва матеріальних благ та праці, за якої об’єктивна обхідність стає підвладною людині. Важливіш показником панування людини над лами природи є розвиток «другої природи». У предметах «другої природи» втілю-ъся чи, за словами Гегеля та Маркса, «опосередковані» праця та знання людини, в х втілена «соціальна душа» цих предметів, що слугують задовольнянню людських треб. Свобода суспільства щодо природи забезпечується розвитком науки, техні-, людини як головної виробничої сили суспільства, кваліфікованою працею та чіткою ганізацією їїу межах суспільства. Це дає змогу зрозуміти дію певних природних л та розробити заходи задля їхнього використання в інтересах суспільства. Якщо спільство вирішує ці задачі у глобальному масштабі, то кожна окрема людина лучається до користування силами природи індивідуально, згідно з конкретною луззю її діяльності, якщо вона дає задоволення й викликає бажання працювати та ільшувати свої знання та досвід. Наука у цьому разі інтенсивно перетворюється на зпосередню виробничу силу суспільства. Тобто свобода у сфері матеріального іробництва наповнюється новим змістом. Ступінь розвитку свободи визначається ; лише через загальний рівень розвитку науки, а й науки матеріалізованої, втіленої у ітеріальних силах, насамперед у засобах праці, позаяк саме вони є показником, на ільки людина у змозі пізнати та підкорити природу. Ось чому виробничі сили висіюють як визначальний чинник панування людини над силами природи. У них шягає єдність знання та практики — головного складника свободи.

Панування над силами природи, як уже зазначалось, становить підгрунтя усіх 'спільних та особистіших свобод, у тім числі щодо власних суспільних взаємин, юстаюче панування над силами природи—технічний прогрес призводять до роз-ирення меж свободиу сфері соціально-економічних взаємин, до поліпшення мате-альних умов людського життя. Це відбивається у зростанні валового продукту на щіу населення, зменшення рівня злиднів у суспільстві, зростання людських потреб і засобів їх задовольняння, змінами у характері праці у бік зменшення її фізичних зрм, покращення освітнього рівня людини, соціального забезпечення, охорони

здоров’я, зростання громадянських прав та свобод. Звичайно, що без цих свобо; свобода індивіда, як такого, що діє за власним бажанням та волею, не має соціальний умов для свого існування. Специфіка суспільної свободи, як зазначалось, найглибші розкривається в соціальному аспекті співвідношення суспільного буття та суспільно свідомості, згідно чого свідомість є складовою частиною буття суспільства, йогі законів, історичної необхідності. Таким чином суспільне бупя та суспільна свідоміст діалектично пов’язані і взаємообумовлені й не існують одне без одного.

Способом існування соціально організованої матерії є виробнича та економіч на діяльність людини. Поза цим буттям соціально організованої матерії не існу< Тому соціальна свобода суспільства полягає у пізнанні та свідомій реалізації вимо законів, що діють у цих сферах. Якщо природа могла б існувати без людського розу му, то суспільство не могло би виникнути й розвиватися—не проіснувало б жоднот дня. Без свідомості немає спілкування. Тобто свідомість є складником буття суспілі ства, а не суспільного життя, як вважає А.Г.Спіркін. У своєму підручнику «Основ філософії» він пише, що ідеальна реальність, суспільна свідомість є складовою часті ною суспільного бупя (див.: А.Г.Спиркин. Основи философии.-М.:Политиздат,1988

С.478). Якщо б було так, то щез би гносеологічний аспект співвідношень між буття та свідомістю. Свідомість—це частина буття суспільства, а не суспільного буття, б останнє у бутті суспільства відбиває лише виробничо-економічне життя суспільств решту ж відбито через поняття суспільна свідомість. Саме тому й постало гносеолі гічне вирішення питання щодо буття та свідомості. Не слід плутати поняття «буг суспільства» та «суспільне буття». Якщо перше фіксує факт існування матеріальн го, соціального та духовного у суспільстві, то друге відбиває саму суть існуваш суспільства, головну й визначальну рису його розвитку: виробниче та економіч) життя, котре, нарешті, визначає суспільну свідомість, суспільний лад та усі закої функціонування й життя даного суспільства. Урахування цього має важливе значе ня для визначення критеріїв свободи. Діючи вільно, люди одночасно створюють о ’єктивні умови для своєї подальшої діяльності, умови, про які вони, власне, не знаюі та які будуть пізнані пізніше, що започаткує наступний етап вільної діяльності.

Важливу роль у економічній сфері відіграє закон вартості, ігнорування котро істотно обмежувало свободу у колишньому СРСР. Перехід до ринкових взаємин рс ширює свободу людини у виробничій галузі, власності, розподілу, споживання. Пр ватна власність, як ніяка інша, надає широку свободу й одночасно «примушує» ■

не адміністративно-бюрократично чи авторитарно, а виключно через внутрішній примус задля розвитку, виявлення заповзятливості, новаторської енергії, ініціативи, здатності самостійно приймати рішення й обирати мету, прямої особистої відповідальності. Звичайно, право приватної власності етично мусить бути визнане за право обмежене: як право споживання, а не зловживання. Таке ж обмежене право власності має бути визнане щодо суспільства чи вільної кооперації та держави.

Люди, що через практичну діяльність об’єднані спільною метою, реалізують також вимоги багатьох інших законів: переважного розвитку виробничих сил, закон узгодження з ними виробничих відносин, закон постійного підняття культури суспільства та усіх його членів тощо. Кожен з цих законів на певному етапі висуває перед людьми свої вимоги. Наприклад, закон вирішальної сили матеріального виробництва настійливо вимагає нормалізації роботи усього народного господарства у нашій державі. Свідоме здійснення законів та об’єктивної необхідності є, власне, той самий процес, котрий має лише більш широкі чи більш вузькі межі свого вияву. Глибоке знання сутності та вимог об’єктивних законів, що детермінують необхідність, є важливою умовою її передбачення, пізнання й перетворення на свободу. З іншого боку, знання необхідності—передумова вияву та здійснення вимог закону.

Друга глава — «Внутрішній світ людини та свобода вибору» складається з двох параграфів. Якщо у другому параграфі першої глави йшлося про свободу суспільства, то зміст другої цілком присвячено з’ясуванню різноманітних аспектів свободи особистості. У першому параграфі розглянуто питання, що стосуються усвідомлення індивідом об’єктивної необхідності, про соціальні об’єктивно-необхідні умови свободи людини, яро внутрішні та зовнішні духовні підстави свободи вибору.

У дисертації підкреслюється, що найважливішою умовою свободи особистості є пізнання об’єктивноїнеобхідності природи та суспільства і узгодження з нею вч инків, що здійснюються за власним бажанням. Непізнана особистістю необхідність сприймається нею як фатальна сила, що прирікає до пасивності, рабської залежності від зовнішніх та внутрішніх обставин.

Вільні дії, що узгоджуються з вимогами об’єктивної необхідності мають на увазі наявні у суспільстві сприятливі соціальні умови, що забезпечують істинно вільний розвиток особистості. Бо, на повну міру, творчі, конструктивні особистісні риси розвиваються лише на підвалинах '»соціальної, політичної та економічної свободи. Насамперед це забезпечується наявністю у суспільстві вільної від експлуатації праці.

котра з тягаря перетворюється на обов’язковий засіб задовольняння органічної людської потреби—працювати. Якнайповніше задоволення матеріальних та духовних потреб особистості є другою важливою умовою вільної (за власною волею) діяльності індивіда. За браком цього особистість не може бути вільною, позаяк вона не здатна (за власною волею) перейматися тими умовами, котрі змушують її прагнути лише до вдовольняння власних мінімальних потреб і цілком залежати від них.

Важливою об’єктивною передумовою свободи особистості є державна влада, котра надає людям можливість брати активну участь у громадських справах, якщо вона має на меті постійне покращення соціальних умов житія індивідів, коли у суспільстві достатній рівень демократії й неухильно виконуються усі правові принципи. Брак якихось складників цих свобод обмежує особистісну свободу у суспільстві, а отже його свободу загалом, оскільки одне лише знання чогось за відсутності прийнятних об’єктивнихумов не робить людину вільною особистістю, що діє згідно власної волі й обирає найоптимальніші рішення. Соціальна свобода суспільства не буде повною у разі, коли міжнаціональні взаємини не грунтуються на засадах рівності та взаємоповаги. Останнє може стати перешкодою у життєдіяльності індивіда. Так, В.Со-ловйов писав: «Я рішучий ворог заперечного націоналізму чи народного егоїзму... Не хочуть зрозуміти тієї простої речі, що для показу своєї національної самобутності насправді потрібно й думати саме про це. Справу потрібно намагатися вирішити найкращим, ефективним, не найнаціональнишим способом. Якщо рішення правильне, то саме краще рішення й буде найнащональнішим» (Соловйов В. Зібрання творів.-Т2) '

Необхідною підвалиною особистісної свободи є її достатньо високий культурний рівень. Очевидно, що дій малоосвіченої людини з обмеженим світоглядом непосильним буде пізнання законів природи та суспільства й свідома (за власним бажанням) участь у здійсненні цих вимог. Зазначена умова набуває особливого значення щодо закладення підвалин особистісної свободи, позаяк це формує внутрішній світ людини, що дає змогу робити правильний, науково обгрунтован ий висновок та діяти за власною волею. "

Свобода (у власному сенсі), як уже зазначалося, є здатність здійснювати правильний вибір та діяти за власною волею, що насамперед залежить від змісту внутрішнього духовного світу людини. Звісно, що на людському рівні ефект зовнішнього впливу на неї опосередкований внутрішніми суб’єктивними причинами, які (залеж-

но від їх розвиненості) необмежено розширюють свободу людини, її можливост і щодо здійснення сво'іх дій за власного волею стосовно до довкілля і самої себе. І.Кант підкреслював, що головним визначником способу пізнання та вибудови предмет)' знання є специфіка пізнаючого суб’єкта, його розвиненість та структура. М.Хайдеггер, обгрунтовуючи поняття про відкритість істини, розвив далі вчення Канта про те, що правильність судження залежить не лише від відображення предмета, але й від розвиненості суб'єкта пізнання. Індивідуальна свідомість — це духовний світ людини, її соціальні відчуття, настрої, погляди на природу, суспільство, державу, власність, на саму себе тощо. Вона складається під впливом суспільної свідомості, суспільного і громадського буття. Вона неповторна, унікальна, що і породжує розмаїття у межах особистішої свободи. Межі свідомості визначаються також тим, який рівень свідомості людини є домінуючим — повсякденний чи теоретичний. Свобода індивіда визначається його знаннями, життєвим досвідом, розвитком мислення і розуму, інтересами та духовними погребами, мотивами, цінностями та переконаннями, емоціями, волею.

Наукове мислення підносить особистісну свідомість до глибин розуміння об’єктивних необхідностей, надає можливість правильно оцінювати суспільну та особистісну значущість власних дій та вчинків. На підставі цього витворюється здатність здійснювати правильний вибір, сильна воля, тобто здатність за внутрішнім переконанням та бажанням вирішувати поставлені самим собою або суспільством задачі. Далі розкриваються велика роль філософського знання щодо розвитку суспільної свободи. Філософія виховує культуру мислення, уміння вільно оперувати поняттями, висувати, обгрунтовувати та піддавати критиці будь-які судження, відділяти істотне від другорядного, розкривати взаємозв’язки між різноманітними явищами довкілля, тобто на найвищому рівні втілювати свободу вибору вимог та дій.

Не існує свободи без позитивного вибору людини. Свавілля щодо цього є несвободою, бо це означає, що особистість не здатна контролювати власні дії і здійснює їх підтиском якихось миттєвих примх чи випадкових зовнішніх впливів. Далі з’ясовув-єгься механізм вибіркової дії. Вибір власних дій людина здійснює через зіставлення, аналіз наявних знань, поглядів, досвіду щодо об’єкту вибору. Керуюч ись вимогами об’єктивної необхідності, людина робить вибір між різноманітними суб’сктапьними установками, наявними у неї та у суспільстві взагалі. Але найчастіше вибір відбувається поміж різними теоретичними моделями поза звертаннями до об’єктивної

підстави, що їх. породжує. Важливу роль у механізмі вибору відіграють не лішіе наукові поняття та світоглядні принципи, але й архетипи, що знаходяться у людській пам’яті як колективне несвідоме. У формі міфів, біблійних переказів, витворів фантазії, артефактів архетипи знаходять своє відбиття в індивідуальній свідомості й беруть участь у процесі вибору людиною власних дій. Важливу роль у виборі дії відіграє людська творчість, уміння приймати нестандартні рішення, інтуїція, як підсвідоме комбінування та засвоєння набутих абстракцій, образів та правил з метою розв’язання певних завдань, емоційна сфера, як суб’єктивне ставлення до якихось явищ чи ситуацій.

У наступному параграфі другої глави розглянуто проблеми свободи волі та ролі, щодо цього, цілебачення. Свобода індивіда передбачає не лише знати законів зовнішнього світу та наявність об’ єкгавних і суб’ єкгавних умов їхнього використання, але й свободу волі. Тривалий час у колишньому СРСР свобода досліджувалась лише через призму гносеологічного аспекту щодо співвідношення між буттям та свідомістю. Вона, власне (через соціальні чи політичні причини), окремими філософами й психологами заперечувалася взагалі (В.І.Селіванов, ИІЧхартишвілі, Ф.С.Ху-лушин та ія.) Методологічні засади даної проблеми здебільшого зводилися до вчення про необхідність та свободу, що однак мало однобічне тлумачення, без урахування внутрішнього духовного підгрунтя свободи волі. На середину 80-х років подібне розуміння зазнало справедливої критики. Проте, що буває не рідко, позитивні роботи, у яких заперечувався колишній підхід, було забсолютизовано у межах окремих досліджень, особливо тих, що сумнівались у праві на існування головного питання філософії. Свобода волі стала тлумачитися деким лише як дія за власним бажанням, відірвано від зовнішніх та внутрішніх реалій, що наближувало її до шопенгаурівських ідей. З урахуванням цього та покладаючись на праці вітчизняних та західних філософів і психологів, опираючись на сучасну методологічну базу, ми прагнемо визначити шляхи до позитивного вирішення даного питання. Щодо цього, то варто згадати думки про свободу вибору й волі, що належать В.П.Андрющенкові та М.Н.Михальченко у їхньому курсі лекцій «Сучасна соціальна філософія» (К.,1993).

Воля, на думку І.М.Сєченова та І.ГШавлова—це продукт усієї психічної діяльності: почуттів, розуму, емоцій. Це не є особливим самостійним психологічним процесом, а активна сторона решта психічних процесів, що регулюють свідомі дії людини. Воля—це постановка людиною мети та подолання перепон на шляху її досягнен-

ня. Далі дається відповідь на питання, яка ж воля має дійсну свободу. Свободу волі визначає бажана, цілеспрямована духовна активність людини, яка є відповідною до вимог внутрішньої та зовнішньої необхідності, і визначається подоланням усіх перешкод. Досліджуючи що проблему автор заналізовує численні погляди щодо цього західноєвропейські«та російських філософів Х1Х-ХХ ст.ст.: А.Шопенгауера, Ж.-П.Сар-тра, З.Фрейда, КМаркса, І.Канта, М.Бердяева, Г.Плеханова та інших. У главі також обгрунтовується невідривний діалектичний зв’язок між необхідністю та свободою волі, підкреслюється, що необхідність це та ж сама свобода, а свобода—це та ж сама необхідність, як знята. Свободу волі як свободу вибору забезпечує унікальність людської свідомості, людський інтелект, здібності, цінності, що дають людині змогу вільно визначатися в межах численних соціальних законів та брати особисту участь у їх виявленні. Розв’язання суперечностей мок вимогами необхідності, інтересами та волею людини на користь останньої забезпечує достеменну свободу вибору та дій людини.

Вольова діяльність— це завжди є постановка людиною перед собою певних цілей згідно з особистими та суспільними цілями. Якщо при розвитку суспільства та особистості виникають нові потреби, то перед людьми неминуче постають і певні особистіші цілі. У разі, коли вони зрозумілі вірно і свідомо здійснюються, то відбувається перехід людини зі сфери необхідності до сфери свободи. Тому вибір мети передбачає розвинуте мислення, знання тієї закономірності, яка детермінує явище, що стало метою, чітке розуміння засобів їїздійснення. Проте здійснення мети згідно власної волі вимагає не лише знання, але й узгодження суб’єктивних бажань індивіда з об’єктивними законами розвитку. Коли ж його цілі збігаються з об’єктивною необхідністю, то їхнє досягнення стає дійсно вільним. Діяльність людини приречена на невдачу, коли вона висуває мету; покладаючись лише на своє «Я», незважаючи на дійсність.

Цілебачення—складний процес. Спочатку людина відображає дійсність, витворює знання про неї, потім усвідомлює власні потреби і ставить перед собою мету, досягнення якої варто прагнути; далі людина оцінює довкілля, з’ясовує своє ставлення до нього й керує за допомогою волі власного поведінкою згідно з результатами віддзеркалення та вирішення цільових задач. Успіх цілебачення залежить від багатства духовного світу людини.

У главі розглянуто роль ціннісних орієнтацій щодо здійснення свободи волі, роль

мотивації та засобів для встановлення і досягнення мети, залежності вольової дії від нервово-психічної (біологічної) організації людини, її емоційної розвиненості. У цьому разі мають важливе значення характер, темперамент, здібності та завдатки, котрі зумовлюють динаміку поведінки людини. Велика увага приділяється дослідженню значення світоглядної грамотності щодо здійснення свободи волі. Нарешті розглянуто питання про шляхи формування сильної волі, без якої є немислимою її свобода. Без сильної волі неможливо подолати усі перепони та труднощі на шляху до мети. Сильна воля визначається такими рисами, як рішучість, наполегливість, захопленість, самовладання, свідома активність, упевненість в успіху тощо.

У висновках підбито підсумки виконаного дослідження щодо проблеми свободи, її значення для практичної діяльності людини та суспільства у цілому. В изначено недоліки, що виникають з абсолютизації гносеологічного підходу до тлумачення проблеми «необхідність та свобода». Визначено методологічні підходи, які можуть сприяти кращому розумінню проблеми, що вивчається.

Основні ідеї дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Хоменко С.М. Методологічні аспекти дослідження проблеми свободи//Акіу-альні філософські та культорологічні проблеми сучасності:Зб. наук, праць КДЛУ.-К:Ввд-воКДЛУД997.-С.15-22.

2. Хоменко С.М. Внутрішній духовний світ людини—-основоположне джерело свободи вибору//Актуальні філософські та культорологічні проблеми сучасності:Зб. наук, праць КДЛУ-К.:Ввд-во КДЛУ, 1997.-С. 110-114.

Хоменко С.М. Свобода як духовно-психологічний феномен — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 — соціальна філософія і філософія історії Південноукраїнський педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 1997.

У дисертації досліджується проблема свободи як духовно-психологічного феномену. Доводиться, що життєдіяльність суспільства, його свобода залежать насамперед від суб’єктивного чинника, що складається на підгрунті цілебачення бажаних дій. Розглянуто гносеологічний та соціальний аспекти співвідношення буття та свідомості і їхнє значення для здійснення свободи суспільства шодо пізнання об’єктивної необхідності та реалізації власної волі й бажань. Зазначається, що не існує жорсткої детермінації волі і вчинків людини якимись об'єктивними законами, оскільки способом буття та втілення останніх є людська діяльність. Оскільки свобода особистості є невідривною від свободи суспільства, доводиться, що духовно-психологічна підготованість індивіда до вільних дій має не лише особистісний зміст, а й суспільний.

Хоменко С.Н. Свобода как духовно-психологический феномен — Рукопись.

Диссертация на соискание ученого звания кандидата философских наук по специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории. Южноукраинский педагогический университет им. К.Д.Ушинского, Одесса, 1997.

В диссертации исследуется проблема свободы как духовно-пси-холо-гического феномена. Доказывается, что жизнедеятельность общества, его свобода зависят в первую очередь от субъективных причин, которые формируются на основе целеполагания желаемых действий. Рассматриваются гносеологический и социальный аспекты соотношения бытия и сознания и их значение для осуществления свободы общества относительно познания объективной необходимости и реализацыии собственной воли и желаний. Отмечается, что не существует жесткой детерминации воли и действий человека какими-то объективными законами, поскольку способом бытия и воплощения последних является человеческая деятельность. Поскольку свобода личности неотрывна от свободы общества, доказывается, что духовно-психологическая подготовленность индивида к свободным действиям имеет не только личное содержание, но и общественное.

Homenko S.N. Freedom as a spiritual-psychological phenomena — Manuscript.

Dissertation running for competition for Ph.D. Philosophy on speciality 09.00.03 — social philosophy and philosophy of history. SouthUkrainian K.D.Ushinskij pedagogical university, Odesa, 1997.

The problem of freedom as a spiritual-psychological phenomena is explored in dissertation. It is proved that living activity of society, its freedom depends primarily of subjective reasons which reasons is form based on aiming of desirable deeds. Gnosiological and social aspects of interchange between being and consciousness, its meaning for society freedom in aspect of knowing an objective necessity and realization of personal will and wishes is explored. It is marked that there is no hard determination of human will and activity by any objective laws because human activity is the way of being and realization of its. Objective necessity is only the possible reason of functioning of freedom as a spiritual-psychological phenomena. Because of hard link between freedom of society and personality freedom, it is proved that spiritual and psychological level of personality in aspect of free activity has not only individual but also public content.

Ключові слова: свобода, духовно-писхологічний феномен, свобода суспільства, особистісна совобода, необхідність, цілебачення, вольова діяльність

Ключевые слова: свобода, духовно-психологический феномен, свобода общества, личностная свобода, необходимость, целеполагание, волевая деятельность

Keywords: freedom, spiritual-psychological phenomena, society freedom, personality freedom, necessity, aiming, will activivty

Сдано до набору 2.09.97. Підписано до друку 9.09.97. Формат 60x90 1/16. Гарнитура типу «Тайме». Усл. др. арк. 1,0. Наклад 100 прим. Замовлення № 296. Видавництво МП «А-текс», Одеса, тел. 25-92-02