автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Своеобразие модернистской новеллы первой трети XX века

Полный текст автореферата диссертации по теме "Своеобразие модернистской новеллы первой трети XX века"

)ДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім . І.І. МЕЧНИКОВА

РЕВА ЛЮДМИЛА ВОЛОДИМИРШНА

■ 0/1

УДК 82-32-015 «19» (47(М77)

СВОЄРІДНІСТЬ МОДЕРНІСТСЬКОЇ НОВЕЛИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX ВІКУ

Спеціальність: 10.01.02 - російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ОДЕСА-1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечникова

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ФАЩЕНКО Василь Васильович, Одеський державний університет, завідувач кафедри літератури XX віку.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор СЛЮСАР Арнольд Олексійович, Одеський державний університет, завідувач кафедри російської літератури;

кандидат філологічних наук, доцент САУЛЕНКО Людмила Лук’янівна, Одеський політехнічний університет, доцент кафедри культурології.

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет (МО України, м. Дніпропетровськ)

Захист відбудеться «14 » травня 1998 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 4105102 Одеського державного університету ім. ІІМечникова (270058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова ( 270057, м. Одеса, вул. Преображенська, 24)

Автореферат розісланий « 3 » >с^м^1998 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне літературознавство, з одного боку, прагне осягнути зсі факти літературного процесу XX віку, в тому числі забуті й заборонені, а з другого- заглиблюється у вивчення поетики, своєрідності різноманітних художніх ;вітів на рівні мікрообразів літературних текстів.

Обидва напрями досліджень необхідні, тому що вони наближають нас до об’єктивної істини як у галузі історії літератури, так і в сфері поетики. Найважливішим аспектом цих студій є аналіз общених чи упереджено витлумачених наукою в иинулі часи модерністських пошуків новелістів у російській, а також в українській іітературах першої третини XX віку. На наше глибоке переконання, досвід цих тисьменників з усіма їхніми досягненнями і втратами має принципове значення для зозуміння мистецтва слова у минулому і теперешньому, особливо в аспекті тлумачень жанрових різновидів на образно-структурному рівні, які в повному обширі наукою ще не досліджені. Отже, вивчення цих проблем - на часі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний аспект дослідження є складовою частиною бюджетної теми «Жанри і жанрові різновиди в і ітераторі XX віку» кафедри літератури XX віку Одеського державного університету.

Мета і задачі дослідження. Необхідно відновити складний реальний процес модерністських шукань російських, а також українських новелістів першої третини (X віку у сфері художніх форм зображення і вираження буття. Для досягнення цієї лети доцільно вирішити такі задачі:

-розкрити своєрідність неоромантичної, символістської, неореалістичної, мпресіоністичної, експресіоністичної, сюрреалістичної новел;

-показати особливості відображення людини і її світу в кожній із них;

-визначити в героях домінанти свідомого чи несвідомого, перевагу в них юльових, чи пізнавальних, чи емоційних станів, імперативу любові чи байдужості; -проаналізувати типи часу і простору;

-докладно дослідити особливості мікрообразів, стихій землі і неба, символіку і емантику кольору в кожному типі новел;

-звернуто увагу на перехідні, дифузні форми малого ліро-епосу.

Наукова новизна одержаних результатів. Порівняно з попередніми іослідженнями новелістики першої третини XX віку, котрі головним чином осереджували увагу на звуженій кількості художніх напрямів, у дисертації найбільш овно та об’єктивно представлені модерністські пошуки письменників того часу - від имволістів до сюрреалістів.

У значному корпусі творів російської та української новелістики, у тому числі збутих, навмисне обійдених наукою, віднайдені та встановлені для кожної із шести

типів оповідань загальні принципи побудови художніх світів, сутностями яких є різні уявлення про людину, Ті час і простір: оптимістичні і песимістичні, свідомі й інтуїтивні, гармонійні й дисгармонійні.

Ці уявлення відображені або змодельовані в особистостях і символах, характерах і масках, у сталих рисах і плинних порухах душі, у правдоподібності і деформації зображення.

Своєрідність кожного типу модерністської новели вперше розкрито на рівні конкретного аналізу зорового і розумового ряду мікрообразів, семантики і символіки стихій землі і неба, які по-різному бачаться і розуміються в неоднакових, конфронтуючих естетичних системах.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертації доцільно використовувати у лекційних курсах з історії російської та української літератур, у курсі теорії літератури, в розділі “Художні школи і літературні напрями”, а також у спецкурсах з теорії та історїі жанрів, а в середній шіші - при вивченні творчості окремих письменників або при розгляді літературного процесу першої третини XX віку. Результати дослідження частково впроваджені в Одеському університеті.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження були викладені в наукових доповідях на 2 Всеукраїнських конференціях (Ізмаїл, 1995; Кіровоград, 1996) і на міжвузівській конференції (Одеса, 1997). Робота неодноразово обговорювалась на кафедрі літератури XX віку Одеського університету (1996-1997рр.).

По темі дисертації є чотири публікації.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, семи розділів, загальних висновків і списку використаної літератури.

Обсяг дисертації -157 сторінок.

Список використаної літератури складає 229 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність роботи, зв’язок її з планами кафедри літератури XX віку ОДУ, визначено мету і задачі, новизну та вказано на практичне значення дисертації.

У першому розділі «Огляд літератури і методи дослідження» стисло розглянуто праці з теоретичних питань модернізму - від статей і нарисів 10-х років

А. Бєлого, В. Брюсова, Є. Колтановської, Лесі Українки до монографій 80-90 -х років Д. Наливайка, С. Ільйова, М. Голубкова, «Історії української літератури XX ст.», яких цей феномен, всупереч негативним оцінкам в радянському літературознавстві,

з

був визначений як явище естетичне. Проте, на думку автора дисертації, пошуки модерністів постають у всій повноті і суперечностях тоді, коли вивчається своєрідність їхніх жанрових систем, зокрема жанрові різновиди новели, яка подібно до поезії чуйно реагує на суб’єктивні, мінливі уявлення митців про людину, її час і простір у багатомірних реальностях.

Предметом дослідження дисертації обрано своєрідність модерністської новелістики російських письменників Л Андреева, І. Бабеля, В. Брюсова, М.Горького, О.Гріна, О Димова, Б.Зайцева, О.Купріна, Д.Мережховського, Н.Нікітіна,

A.Платонова,І.Шмельова. Для встановлення загальних рис у різних типах модерністських новел, які доповнюють один одного національною та індивідуальною специфікою, широко залучено до аналізу український модерністський ліро-епос

B.Вмнниченка, М.Коцюбинського.М.Івченка, Г. Михайличенка, В. Підмогольного,

В. Стефаника, М. Хвильового, Ю. Яновського, М. Яцківа. Цей принцип типологічного аналізу спирається на думку О. Білзцького про те, що кожна епоха певного літературного стилю має свій поетичний словник, що індивідуальність митця постане окресленою лише тоді,"... коли ми зберемо досить матеріалу аналогій і паралелей, що споріднюють письменника з іншими - близькими і далекими, але вкупі з ними належать до одного художнього стилю”.1 Багато із названих у роботі новелістів вивчаються і розглядаються як творці модерну вперше. У відомих працях -колективному збірнику “Русский советский рассказ. Очерки истории жанра" (1970), монографіях В. Гречнєва, В.Фащенка, М. Наєнка, I. Денисюка - автори головну увагу приділяли реалізму, романтизму і соцреалізму, вважаючи ці напрями магістральними, а модернізм - узбіччям. Узагальнюючи все ними сказане, можна виділити такі положення: 1) модернізм - це декадентство, занепадництво, асоціальність, ворожість революції; 2) одначе в ньому є те, що не властиве традиційному реалізму, а саме: витончений психологізм, прагнення пізнати найпотаемніше, ірраціональне; 3) модернізм - це деформація дійсності, деструкція форми, анемічна словесна гра і ребуси; 4) одначе він сприяв культивуванню нових жанрових різновидностей новелістики; 5) в цілому ж дуже добре, що був подоланий соцреапізмом. А що при цьому втратила література - жодного слова. Залишилися лише натяки на щось цікаве, оригінальне. І до цього часу не^має не тільки книги, а навіть оглядової статті про модерністські пошуки багатьох новелістів. Навіть у відомих дисертанту працях останніх років - “Русская новелла: Проблемы теории и истории’’ (1993), “Психология характеров в прозе М. Хвылевого и Б. Пильняка’ (1993) О.Вечірко, “Стильові моделі імпресіонізму в українській прозі першої половини XX ст.” (1995) В.Агеевої, “Нарис української поетики ”(1997) В. Пахаренка-

1 Білецький О.І. В шуканнях нової повістярськоТформи П Білецький 0.1. Літературно-критичні статті. - К.: Дніпро, 1990. - С.15.

виділяються у зв’язку з поставленими завданнями лише один-два типи новел і опускаються інші жанрові різновиди модерної прози.

Щоб відновити найбільш повну картину модерністських пошуків новелістів, розкрита їхню своєрідність, в роботі обрано естетично-психологічний і порівняльно-типологічний методи дослідження, які дозволяють показати спільне і відмінне в характерах і психіці людини з її оригінальним свгтом.

На шляху пізнання - через відбір і узагальнення явищ буття - головним є погляд на людину. Що людина може і що не може реалізувати в цьому світі? Він рідний їй чи чужий? Такі питання ставили, прагнучи на них відповісти чи залишаючи без відповіді, новелісти першої третини XX віку.

В кожному із нових методів чи стилів людина трактувалася по-різному. В одних випадках вона поставала як цільний характер, в інших - як символ, знак ідеї, у третіх-як мить плинної душі. В одних героїв переважав воля, в інших - пізнання, в третіх -емоційні стани. Одні живуть у правдоподібному часі і просторі, інші - в умовному, містичному. В кожного з них своє обличчя й голос, своє бачення землі і неба, розуміння сутності буття, що відображено в характерностях мікрообразних систем. У різних країнах і в різних авторів майже одночасно можуть виникати схожі принципи бачення світу. Як у вигляді ліній (скажімо, символізм), так і у вигляді точок, копи за домінантою стилю символіст чи неоромантик відступають від своїх уподобань і пишуть сюрреалістичні новели. Вивчаючи такі “лінії” і “точки", автор дисертації виділяє шість типів новел, які розглядаються у наступних розділах.

У другому розділі “Своєрідність неоромантичної новели” аналізується специфіка неоромантичного методу у російській і українській літературах першої третини XX віку, своєрідність поетики і. Бабеля, В. Винничеика, М.Горького,

О. Гріна, М. Ірчана, М. Коцюбинського, О. Купріна, Ю. Яновського та інших.

Оглядаючи структуру творів, пов’язаних між собою єдиними принципами художнього узагальнення, а також творчість окремих письменників, автор дисертації спирається на думки Н. Банковської, М. Наєнха, В.Фащенка про особливості романтизму загалом і неоромантизму зокрема. Останній, на відміну від класичного романтизму, не протиставляє обраного героя ворожому натовпу, а в кожній людині цінує «суверенну особистість» (Леся Українка), яка не тільки мріє, але й діє. Головне в ній - сфера волі, яка гіперболізується патетичним стилем, наповнюється героїчно-трагічними емоціями.

Стрижневою ознакою неоромантичного методу є концепція характеру звичайного персонажа з незвичайними пристрастями, які виникають у вольовій діяльності людини; “Старий романтизм, -відзначала Л. Українка, - намагався звільнити особистість, - але тільки виключно героїчну, - від маси; натуралізм вважав її безнадійно підпорядкованною масі <...> новоромантизм прагне звільнити особистість у самій масі, розширити її права, дати їй можливість знаходити подібних

1.0 себе або, якщо вона виняткова і при цьому активна, дати їй можливість піднімати

1.0 свого рівня інших..."1

З трьох сфер психіки, як нам здається, неоромантики на перше місце ставили ¡ольові процеси, потім і разом з ними емоційні, особливо пристрасті і афекти, а іізнавальні підкорялись першим і другим. І це ясно: девіз неороматика - людина ложе все. Навіть якщо гине - вона перемагає долю морально, своїм вищим духом.

Особистість неоромантичної новели, навіть звичайнісінька, завпеди бунтуюча і ¡ладна, прагне реалізувати себе не тільки мрією, а й діями, котрі виникають в сфері ¡уперволі.

Дійові особи «Казок про Італію» М. Горького одержимі прагненням до іезапежності, свободи; герої новел «Невідомий» М. Коцюбинського, «Напівдорозі» И. (рчана, «Легенда» М. Хвильового - прагненням помсти; подоланням небезпеки - у «Моменті» В. Винниченка; бажанням вижити - в «Житті Гнора» О. Гріна; пристрастю сохання - в «Суламіфі» О. Купріна, «Біля білої води» С. Єсеніна, «На камені» И. Коцюбинського; прагненням соціальної справедливості -в малому ліро-елосі . Бабеля і Ю. Яновського.

Свгт сприймається особистістю пристрасно, з незвичайною жагою осягнути всі зуперечносгі його в барвах, звуках, ароматах, увібрати в себе все багатство його зинестезійності, де колір зливається з музикою, а дотикові сприйняття з розумовими збразами. Звідси несподівані порівняння та метафори в світовідчутті героїв.

Семантика кольору неба у неоромантиків різнобарвна та яскрава: « облака чуть жрашены в розовые краски и тихо сгорают в огне первого луча, а на спокойном юне моря их отражение - точно перламутр, всплывший из синей глубины юд» (М, Горький, «Казки про Італію»); «почерневшие облака бурно текли вдаль, іричудливо изменяя очертания, клубясь, как дым невидимого пожара, разрываясь и сплющиваясь» (О. Грін, «Вікно в лісі»).

Таким чином, в небі - рух і пристрасть, спокій і збентеженість, ласкавість і загроза. Сонтрастні кольори передають мінливість настроїв героїв, які шукають себе в собі і в ірироді, котра для них - всеосяжна універсальна душа.

В душевних станах героїв новел «Момент» В.Винниченка і «Байгород»

О. Яновського переважають вольові зусилля і пов'язані з ними афектовані емоції.

В цих новелах психічні стани героїв відтворюються на образно-атомарному рівні, жому властива незвичайність, одивнення, тобто те, що передавалось, на думку

О. Яновського, «словом дзвінким і пахучим». Наприклад, «Байгород» рясніє унікальними порівняннями: «очі розкрилися, як ранок, коли ніч підійме чорні вії»; свесна, як невтомний маляр»; «течуть люди... як потоп»; «дощ - тепла весняна лолитва».

Українка Леся. Європейська соціальна драма кінця XX століття. Критичний огляд // Українка Іеся. Твори: В 12 Т. - К.: Книгослілка, 1930.-Т.12. - С.217.

У «Моменті» В. Винниченка теж був схожий принцип пошуку незвичайного слова для передачі вражень і переживань героя: «очі, як у зляканої лані»; «чорні стріли, ластівки»; «соломинки... золоті прикраси»; «панна... здавалась якоюсь фантастичною феєю».

Оповідач В. Винниченка поетизує земну конкретику - солому, комах, берези: «Круг мене кохалося поле, шепотіло, цілувалось... З ким? А з небом, з вітром, з сонцем. Пахло ростом, народженням, щастям руху и життя, змістом сущого»; «стрункі берези, білі, мов оголені до пояса, соромливо стояли між дубами і ховалися за ними». Герой Ю. Яновського поетизує незвичайне небо і степ: «Синіми ралами оре ніч, падають у воду висом зорі, падають всю ніч і не можуть долетіти».

Із образів-символів (неба, зірок, сонця, місяця, моря, лісу та ін.) на першому місці у неоромантиків знаходиться сонце. Воно верховенствує над морем та землею,містить в собі могутню діючу творяіцу силу, «золотым дояздем льет солнечный свет - золотые нити, протянутые в воздухе <...> лежат странные узоры теней, и кажется, что если долго смотреть на них, - научишься читать их, как стихи» (М. Горький, «Казки про Італію»); «солнце, тяготея к западу, коснулось скалы, забрызгало ее темную грань жидким огнем и бросило на побережье <...> тени -вечернюю грусть земли» (А. Грин, «Життя Гнора»); «сонце розтоплює скелі, а само на крайнебі задивилось в дзеркало моря і підпалило воду» (М. Коцюбинський, «На острові»).

Піднесена, іноді різко контрастна тропіка і символіка відбиває ту суттєву ознаку неоромантизму, яку ми визначили, як і в тлумаченні особистості, силою творящою (і лише інколи руйнівною).

Однак, «піднесеність» тропіки неоромантиків інколи межує з натуралістичними прийомами. Так звана «кентаврична» тропіка, де високе перепліталось з низьким, характерна, головним чином, для І. Бабеля та Ю. Яновського. Наприклад, у

І. Бабеля: «оранжевое солнце катится по небу, как отрубленая голова»; у Ю. Яновського:« сонце розпливеться коло обрію, як рана».

У третьому розділі « Своєрідність символістської новели» на прикладах новел А. Белого, Д. Мережковського, Г. Михайличенка, М. Яцківа розглядається особливе художнє світосприйняття символістів, а також досліджується специфіка героя як символу.

Дослідження підтверджує, що фундаментальне місце в символістській новелі належить «категории символа и диалектически связанной с нею категории мифа».1

Невизначено-мкличні устремління, прагнення до осягнення духовності, незвичайність перетворення світу, прийдешній містичний синтез, жах перед майбутнім і віра в краще позаземне буття знайшли відбиття в новелах митців із різними світоглядними настановами.

1 Ильев С.П. Русский символистский роман: Аспекти творчества. - К.: Лыбидь, 1991.-С.5.

Герої цих творів постають як символи ідей, пристрастей і духів: великий іисьменник, інженер, аргонавти-шукачі неземної «сонячності» («Аргонавти» \Белого); Марія - уявлювана коханка із стародавнього міфу («Рея Сільвія» З.Брюсова); Антоніо, Джиневра - безсмертного кохання («Любов сильніша за ;мерть» Д. Мережковського); Ти, Мрія, Іна - мрійники, перейняті загадковою «блакиттю» («Блакитний роман» Г. Михайличенка).

Діяння, розмови, думки персонажів набувають у символістів особливого потаємного, надземного значення. А. Товкачевський відзначав: «Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, эмблемою, видимим знаком невидимого, вічного»1.

Через пратення до «сонячності» («Аргонавти», «Світова казка» А. Белого), до «блакиті» («Блакитний роман» Г. Михайличенка) багатогранно передані душевні лани персонажів. Наприклад, в «Світовій казці» А. Белого почуття захопленості, їимпапї: «Поют о Солнцах дети Солнца, отыскивают в очах друг друга солнечные жаки безвременья и называют жизнью эта поиски сзетов».

У Г. Михайличенка трансценденттою глибиною виступає «блакить», яка гарактеризує загадкові душі: «В твоїй душ була блакить безмежних глибин голодних океанів. В ній було омління південних місячних ночей і млявість застиглого Золотяного повітря, насиченого отруйними гострими пахощями. І міріядами бактерій ■кахливих хвороб.

В Твоїй душі була блакить одвічної порожнечі».

Швидкоплинний час сполучений з фатумом безмежності: «Ревели века. Нависал старый рок - черный укас. Замирало сердце трепеща. Пустота разверзалась во зсех концах - и в веках, и в планетных системах» («Світова казка» А. Белого).

В умовно-фантасгачному, казковому світі символістів виступають містичні образи: цракон («Аргонавти» А.Белого); «бліде обличчя» («Сон» А. Белого); “таємне диво" [«Дівчина на чорнім коні» М. Яцківа).

Є також і загадкові містично-теургічні образи-гіримари. Наприклад, в «Нічній годорожі» В. Брюсова зображено політ героя з Чортом в інші світи, де панують ютири місяці і кохаються квіти з очами: «... в небе началась новая пляска всех срасок и всех оттенков, пьяные игры пылающих, разноцветных, меняющихся (амелеонов и саламандр. Еще немного позже взошли четыре луны: голубая, ¡еленая, желтая и фиолетовая».

В символістській новелі (на відміну від інших стилів і напрямів) відбувається ¡лиття абстрактної, понятійної і космічної лексики з вигадливою тропікою. В описі іеба зустрічаються таємничі абстрактні образи Патріарха, велетня і червоних фламінго: «Утром еще залегала двухглавая туча на далеком западе.

Товкачевський А. Григорій Савич Скоэорода//УкраГнська хата. -1913. - №6. - С. 273.

Перламутрово-дымный великан вздулся на востоке. Красный караван фламинго утопал в безмятежной лазури» («Еткзд» А Белого).

Ясна річ, у кожного із символістів своя манера письма, своє бачення світу -космічно-містичне у В. Брюсова і А. Белого, притчеве - у Г. Михайличенка і М. Яцківа. Але усіх їх об’єднує одне: символи і тропи мають видиму, чуттєву і таємничу абстрактно-знакову природу.

В четвертому розділі «Своєрідність неореалістичної новели» розглянуті особливості новел Б. Зайцева, І. Шмельова, В. Підмотольного як такі, що дають уявлення про неореалізм як оновлений, збагачений творчий метод. Традиційний реалізм на початку XX віку,базуючись на типовому, розширив свої можливості в осягненні незвичайного і таємничого. Поряд з осягненням соціальних проблем неореалісти використовували елементи модерністської системи для розуміння ірраціонального, невідомого, тим самим створювали особливий тип художнього мислення.

Трансформування класичних методів в модернізм відбувалося по-різному: у Б. Зайцева та 1. Шмельова - через імпресіонізм, у В. Підмотольного через романтизм (почасти у філософсько-етичному аспекті новел «Третя революція» і «Військовий літун» відбилась цікавість до екзисгенційного). Але поєднує письменників тема «маленької» людини, яка наділена глибокими почуттями.

В основі новел - пізнання психіки особистості, яка шукає себе і прагне усвідомити глибину свого єства і відчути себе часткою бупя.

Герої неореалістичних новел - звичайні люди, вони не претендують на «геройство», не намагаються протистояти суспільству, не беруть на себе місію змінити свгг, в них немає жаху перед життям.

Викликає інтерес насамперед внутрішній світ героя. На перший план виставлені аспекти духовного життя персонажів: почуття, інтуїція, уявлення, «позасвідоме».

Розум відсунений, імпульсивні переживання мають перевагу. Світосприйняття передається через душевний настрій: якщо у героя піднесення духу, то і світ величний, якщо душа перейнята неприємностями, то навколишнє стає нецікавим і банальним.

Природа в неореалістичних новелах виступає часткою того настрою, в якому перебуває герой. В цих новелах нема яскравих описів сонця, неба. Треба гадати, що авторів насамперед цікавили не «крикливі» образи світу, а потаємні рухи, метаморфози в сфері свідомого і підсвідомого.

Неореалістична тенденція дивовижно увібрала в себе різноманітні риси модерністської школи. В неореалізмі є місце вольовим зусиллям, романтичним впливам - від романтизму; безпосередньому спогляданню, вразливим відчуттям - від імпресіонізму; містичним «осяянням» - від еспресіонізму; символічним формам мислення - від символізму; позасвідомим станам - від сюрреалізму.

П’ятий розділ «Своєрідність імпресіоністичної новели» присвячений розгляду теоретичних концепцій сучасних дослідників імпресіонізму - В. Агеєвої, М. Голубкова, Л. Кавун та ін. До аналізу залучені твори, які докладно не вивчались або зовсім були обійдені вченими: «Атлантцда», «Аграфена» Б. Зайцева;»Агарь», «Весна» О. Димова; «Синя Волошка» Б. Антоненко-Давидовича; «Синій листопад», «Кіт у чоботях» М. Хвильового; «Горіли сггепи»,« Смертний спів» М.Івченка.

В імпресіоністичній новелі, на відміну від класичного реалізму, переважає колорит подій, головне в такому творі створення мінливого настрою, дрібних хвиль різноманітних емоцій, які примхливо переходять одна в одну. Імпресіоністичні новели виражають відвертість суб’єкта, який фіксує моментальні враження від довкілля, а також від того, що відбувається в серці цієї миті.

Специфічною рисою імпресіонізму є особливі взаємини автора з героєм. І’хні голоси можуть збігатися, але частіше виражати супротивні думки, які не претевдують на абсолютну ¡стану, бо завдання митця-імпресіоніста - не встановлення істини, а створення про неї особливого враження. Цим зумовлюється недомовленість «телеграфного» стилю, який притаманний імпресіонізму. Кольористика та музичність, особлива ритмомелодика роблять близькою прозу імпресіоністів до поезії.

Вся система виражальних засобів підпорядкована прагненню відбивати швидкоплинні настрої чи миттєві відтінки особливого сприйняття. В характерах героїв - не визначені риси, а постійно мінливі душевні стани. В розділі порушена проблема взаємоздносин між неоромантичною та імпресіоністичною поетикою. Неоромантиків та імпресіоністів ріднить те, що вони фіксують миті. Однак, у перших вони існують в системі вчинків героїв, а у других - це миттєвості короткочасних вражень, рефлектуючих споглядальників.

Якщо у неоромантиків фокус новели зосереджений на одній пристрасті, то у імпресіоністів він розмитий, а зіставлення, протиставлення і конфлікти, навіть зовнішні, перенесені в плинну свідомість ліричного героя, в сферу емоцій, а не вольову цілеспрямовану діяльність.

У порівнянні з неоромантичними творами, де яскравість характеру з сильними пристрастями і емоціями відіграє головну роль, новела враження демонструє інший тип персонажа. Тут особливість не така яскрава, але вона цікава внутрішнім змістом, який передається мозаїкою психічних подробиць, пов’язаних з настроями в природі. Наприклад, враження від дощу навіює відчуття самотності і туга: «лил дождь не переставая, упрямый серый; все дали заволокло туманом, в лесу умерли - или попрятались? - комары, умерла луна, умерли скромные поля; сняты занавески с балкона, зябнут ноги, дует из окон, ночью воет кто-то» (О. Дымов, «Агарь»); «Коли надворі дощі - в моїх грудях холонуть айстри далеких спогадів і ворушиться думка в золотому мотлосі старого листя» (Б. Антоненко-Давццович, «Синя Волошка»).

Створюючи колорит своїх етюдів і новел, розробляючи їх кольорове рішення, імпресіоніста віддавали перевагу півтонам, переходам, відтінкам «чистого» кольору: «дымно-зеленые леса» (Б.Зайцев, «Аграфена»); «мутно-белый снег»

(Б. Зайцев, «Біле світло»).

В аналізованих новелах перевага віддається єдиному «чистому» кольору -синьому. Він є і в назвах творів («Сине море» А. Белого, «Синя Волошка»

Б. Антоненка-Давидовича, «Синій листопад» М. Хвильового), і в окресленнях душевних станів героїв: «голубоокая душа» (Б. Зайцев, «Біле світло»); «в моїй душі васильковий сум» (М. Хвильовий, «Ют у чоботях»),

У сфері стилю, насамперед, у носіях, елементах і категоріях, зокрема в тропіці, імпресіоністи перекликаються з неоромантиками. Образи місяця і сонця, річки і вітру, як і у неоромантиків, одухотворені і діяльні.

Образні мікрочастки творів імпресіоністів часто мають романтичне забарвлення: «К мре - к первой весеней заре - облакоход был окончен. Когда, пожимаясь от холода, взошло солнце, оно застало лишь несколько зазеленевшихся «льдин». Воздушная армия едва показала свой арьергард. И скрылась» (О. Димов, «Весна»); «небо спалахнуло на коротку пору й засвітило пахучими квітками степу й тихими млиновими каганцями <...> небо поволі заволоклось хмарами і засіяв тихий, задумливий дощ»; «на заході звисали сизі хмари, купчились у громади. Інколи різала повітря гостра блискавиця і в освітленні їі вставали далекі хвилясті простори» (М. Івченко, «Горіли степи»).

Аналіз новел доводить, що головна відмінність імпресіонізму від

неоромантизму поляпає в структурі характеру. В імпресіоністів домінують не стрижневі риси особистості, як у неоромантиків, а змінні ситуативні стани, плинність вражень та осяянь радарних душ у різнобарвному свпі.

У шостому розділі «Своєрідність експресіоністичної новели» висвітлюються теоретичні засади еспресіонізму у трактатах О. Вальцеля,

Л. Зівельчинської, К. Дрягіна та інших і вперше на мовленнєвому рівні аналізується трагедія нестями, психологія безодні жаху в новелах Л. Андреева “Єліазар”, "Місто”, “Так було’’; Є. Замятіна “Очі”, “Оповідання про найголовніше”; А. Платонова “В зоряній пустелі”, “Вітчизна електрики”; В. Стефаника “Дорога”, “Межа”, “Марія”, “Скін”, “Моє слово”, “Сини”; М. Хвильового “Арабески”; Г. Хоткевича “Життє”, “Повінь”.

Якщо у неоромантиків на першому плані - вольова діяльність героїв, у імпресіоністів - багатобарвний спектр емоційних відчутів, то в експресіоністів -пізнання глибинної суті буття, яке виявляється частіше всього жахливим і абсурдним, ворожим самотній особистості.

Експресіоністи мислять глобальними категоріями, такими, як космос, людство, творіння.

Всі елементи стилю експресіоністичної новели підкорені розкриттю суперечності між відомим і прихованим. Ці протиріччя притаманні особливому баченню дійсності.

В аналізованих новелах своєрідно поєднується багатство вражень з миттєвістю та уривчастістю, «кадровістю» картин. Дійсність постає деформованою, невпізнаваною, такою, що приховує глибинні сутності буття, які намагається розкрити автор, зіставляючії долі світу і людини, її вселланетний і в той же час дуже особистий біль. Всеохопне узагальнення виявляється в тяжінні до параболи та гротеску.

Експресіоністичні новели будуються на глобальних протиставленнях: життя -смерть, молодість - старість, земля - небо, гріх - каяття.

У Л. Андреева, Є. Замятіна, В. Стефаника реальність і фантастика зв'язані з темою загибелі не тільки окремих людей, а й цілих поколінь і навіть планет з розумними істотами.

В експресіоністів особливе бачення часу. Вони, на відміну від неоромантиків, символістів і імпресіоністів, відкидають миті, визнаючи тільки вічність. Свої загальні уявлення про час експресіоністи виражали в абстрактних образах.

Опускаючи часткове, особисте, експресіоністи хотіли досягнути оголення загального, розкрити приховані зв’язки суперечливої дійсності.

Відмовляючись від імпресіоністичної уваги до подробиць, вони прагнули створити загальну картину: «... багровые пятна прыгают по стене, ползут и мечутся смутные дымчатые тени; словно в мясном сне проходят кровавые дни прошлого и настоящего - нет конца» (Л. Андреев, «Так було»).

Просторове вщчуття зв’язано з космосом, з тим жахом, який притаманний всьому, на що кидає погляд митець.

Для експресіоністів не можливий погляд зі сторони: автор і герой немовби охоплені єдиним поривом, в одному і тому ж саіті стрімких катастроф, непояснених невідповідностей, трагічних зіткнень. Письменник не міг вирватися з кола окреслених ним настроїв. Він сам був піц владою незвичайних, гротескних, з глибокою пристрастю створених образів. Важливим у розкритті психічних станів головних героїв виступає почуття самотності, відчуження, відчуття своєї мізерності а величезному просторі.

Пізнаючи, людина жахається. Вона безпорадна перед катаклізмами історії.

Герой в багатьох експресіоністичних творах гранично узагальнений,він є знаком якоїсь ідеї: відчуження, безсилля, страху, самотності. Персонажі показані в моменг катастрофічного напруження. Вони живуть стражданнями знівеченого Всесвіту.

В одержимості ідей вони ідуть до остаточної межі, зрештою, гинучи не за себе: кінцевою метою для них завжди залишається звільнення людства.

В семантиці і символіці - знаки кінецьсвггтя. Обмежимося прикладами із «Оповідання про найголовніше» Є. Замятіна. В образі неба, сонця передано жах:

«зеленое в красных рубцах небо»; «с длинным птичьим криком кружась падает солнце - взойдет только завтра, а может быть, и не взойдет»; в образі Землі - біль: «кружась и дрожа, Земля ждет, чтобы ее пронзили до темных недр - чтобы вырвались нетерпеливые бурлящие багровые лавы - чтобы сгореть, сжечь. Дрожа, она закутывает наготу в тучи, льет доздь, обжигающий, как слезы - о том, чтобы это скорее, чтобы это никогда: это ослепительно, это больно».

Як бачимо, не тільки в людині, а й у природі, планеті вирує зловісний відчай і жах.

В сьомому розділі «Своєрідність сюрреалістичної новели» на матеріалі новел «У дзеркалі», «Тепер, коли я прокинувся...» В. Брюсова; «Червоний сміх»

Л. Андреева; «Поворот» Ю. Яновського зроблена спроба аналізу особливостей такого художнього феномена як сюрреалізм.

Прозаїчних творів сюрреалізму в російській і українській літературах, як нам здається, надто мало.

Навіть французька література, в якій він зародився, має невелику кількість текстів справжнього сюрреалізму тих письменників, котрі потім відійшли від цього «великого експерименту» (Ф. Супо, Ж. Превер, Л. Арагон).

Дослідження показало, що письменники, які шукають способу наближення до правди, до непізнаних сфер бупя, іноді змінюють свої естетичні пристрасті, методи, стилі. Так, наприклад, в основному руслі символізму В. Брюсова є дві новели, які побудовані за сюрреалістичними принципами: «Тепер, коли я прокинувся...» і в «В дзеркалі». В їх структурах розмиті межі фантазії і реальності, сну і дійсності.

Злиття ілюзії з реальністю викликають жахливі метаморфози внутрішнього світу героїв. «Тепер, коли я прокинувся...» - новела про маніакальні схильності, котрі приховані в людській психіці. В основу твору лягли мотиви, на які звернув увагу в своїх працях 3. Фрейд: людська психіка має надраціоналістичні сфери і межує з психопатологією. Діяння героя зумовлені його інстинктами, прагненнями і неврозами. Новела сюрреалістична, герой їі орієнтований на ілюзію, фантазію, марення, диво. А. Бретон, коли визначав принцип сюрреалістичного твору, писав: «Сюрреалізм. Чистий психічний автоматизм... Диктування думки про відсутність якого б то не було контролю зі сторони розуму, поза якої б то не було естетичної чи моральної заклопотаності».1 Це підтверджується на прикладі персонажа, ірраціональний характер якого зазнає «приспання розуму», «хвилю марення», котрі виражені в інтуїтивізмі, асоціативності, маніакальних нахилах, які приховуються в психіці.

Дуже близькі за ідейними задумами і художніми особливостями новели «Червоний сміх» Л. Андреева і «Поворот» Ю. Яновського. Схожі в цих новелах

1 Бретон А. Манифест сюрреализма// Называть вещи своими именами: Прогр.выступления мастеров западно-европейской литературы XX века /Сост. Л.Г. Андреев и др. - М.: Прогресс, 1986.-С. 56.

принципи зображення жахів війни. Герої часто переходять з реальності в стан мінливих сновидінь. В новелі Л. Андреева жахливі каршни війни змінюються картинами божевілля. Герой твору дивиться на світ очима лкздини, яка перебуває переважно в реальності, але на грані божевілля, для нього життя - зловісний сон.

В єдиному безперервному сні героя із новели «Поворот» Ю.Яновського є вісім сновидінь - зрозумілих і загадкових: руїни села і спогад про власну білу хату; стріляюча траншея і зелений плуг, який під когось треба заховати, і поле, з котрого проростають руки, а потім на ньому тужить колос...

Фінал новели трагічний: герой гине, піне в момект «німого захоплення» від того, що він із жахігливих сновидінь повернувся в очевидне, реальне болото траншеї. Та він, як і всі, хто на війні, давно був приречений. Те,що наснилося, здійснилось. Таїна кінця існування в хаосі безумства, що гніздилася в нетрях несвідомого, - нарешті вщкрилася.

Л. Андреев і Ю. Яновський створюють схожі образи - реальні і містичні; використовуючи свої уяалення, утворюють атмосферу містики, жаху, але не перед життям взагалі (як це у експресіоністів), а перед ворожій людському єству війною. Підсвідомість головних героїв націлена на життя - один мріє орати, другий - описати побачене. Не здійснються їх мрії - не гуманні закони ними правлять. Вони повинні загинути, щоб ще більшз посилити картину безодні буття.

В зображенні хаосу і безуму світу сюрреалізм пішов далі експресіонізму і символізму. Грунтуючись на підсвідомих імпульсах уявлення, він створює гротескні картини жахливого буття.

У Висновках підбиваються загальні підсумки дослідження. Аналіз 130 новел першої третини XX віку російських та українську« прозаїків представив більш повну картину модерністських пошуків, ніж це здавалося попереднім дослідникам, які часто замовчували твори, що не вкладалися в рамки реалізму, романтизму чи соцреалізму.

Своєрідність новел, з нашого погляду, пов'язана як з оновленням творчих методе ( неоромантизму й неореалізму), так і з стильовими течіями і тенденціями -імпресіонізму, експресіонізму, символізму і сюрреалізму. Проте поняття «течія» стосовно новелістики цього періоду досить умовне: тут переважають не «лінії», а «точки», тобто твори, які перебувають в іншій художній системі, відмінній від авторської домінанти. Наприклад: сюрреалістичні оповідання «Коли я прокинувся...» в символіста В. Брюсова, «Червоний сміх» у експресіоніста Л. Андреева, «Поворот» у неоромантика Ю. Яновського, експресіоністична новела «Марія» у реаліста В. Стефаника. І було багато перехідних, дифузних форм, що ще в ті часи означалось кентавричними термінами «імпресіоністичний неоромантизм», «романтичний символізм» і т.п.

У XX столітті швидко змінювався світ і уявлення про нього теж змінювалися стрімко. Це й закарбовано у пошуках новелістів, чий досвід у кінці нашого віку використовується сучасним мистецтвом.

У неоромантичних і неореалістичних новелах, як показав аналіз, представлені характери прагнучих любові і добра особистостей. В експресіоністичних і сюрреалістичних - знаки і маски ідей, які виникають у світовідчутті людей зі страху і безсилля перед дійсністю. В імпресіоністичних - різноманітні миттєвості земного буття, в символічних - символи тих, що шукають шляхів до неявпеного, і символи цього неявпеного за межами реальності.

Неоромантики зображали передусім вольові зусилля героїв; імпресіоніст™ виражали порухи душі і багатобарвність світу; експресіоністи і сюрреалісти - сферу ірраціонального, в якій переважає жахливе; символісти - позамежність земного, а неореалісти - взаємодію свідомого і несвідомого в людині.

Простір і час персонажів наближені або до реальності (в імпресіоністів, неореалістів, частково у неоромантиків), або віддалені від неї шляхом умовності (найчастійше у символістів і неоромантиків), а також представлені деформованими, кпочкуватими, химерними у сновидіннях сюрреалістів і уяві експресіоністів.

Найбільш яскраво своєрідність кожного типу новел відбилась б елементах стилю, зокрема у тропіці й символіці, яка передає світорозуміння і світовідчуття персонажів. У романтиків та імпресіоністів, не зважаючи на драми героїв, домінують піднесені, радісні відчуття і кольори. Небо і земля зі своїми стихіями у них, як правило, сили, що творять і народжують. В експресіоністів і сюрреалістів ці сили - переважно лиховісні й криваві, а в символістів - це образно-понятійна сфера духів світла і вогню в неземних вимірах.

Як бачимо, «поетичний словник» модерністської новели появив читачам широкий спектр уявлень митців про людину і її світ перших десятиліть XX віку.

Основні положення дисертації'викладені в публікаціях:

1. Модерна новела на самобутньому фунті II Национальное своеобразие культур и литератур. (Международный сборник научных сообщений, посвященный 55 - летаю Измаильского государственною педагогического института). - Измаил, 1995. - С. 80-82.

2. «Бо все криво з’являе...» (Забута українська сюрреалістична новела)//Літературна Україна. -1996. - 7 березня, № 10. - С. 7.

3. «Бо все криво з’явпяє...» (Забута українська сюрреалістична новела)// Кур’єр Кривбасу. -1996. - №49-50.-0.21-22.

4. Особенности неоромантической новеллы «Момент» В. Виннниченко и «Байгород» Ю. Яновского // Роди і жанри літератури. Збірник наукових праць за матеріалами міжвузівської конференції, присвяченої пам'яті професора

Г. А. Вязовського. - Одесса. 1997. - С.190-192.

5. Поэтика экспрессионистической новеллы // Вісник Одеського державного університету (гуманітарні науки). -1997. - № 1.-С.85-92.

Рева Л. В. Своєрідність модерністської новели першої третини XX віку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 02 - російська література. - Одеський державний університет ім. 1.1. Мечникова, 1998.

В дисертації' досліджується своєрідність модерністської новели першої третини XX віку - неоромантичної, символістської, неореалістичної, імпресіоністичної, експресіоністичної, сюрреалістичної.

Предметом дослідження е новелістика російських письменників:

Л. Андреева, І. Бабеля, А. Белого, В. Брюсова, М. Горького, О. Гріна, О. Димова, Б. Зайцева, Є. Замятіна. Широко залучено до аналізу український модерністський ліро-епос М. Коцюбинського, М. Івченка, Г. Михайличенка, В. Стефаника, Ю. Яновського , М. Яцкіза та ін. В роботі застосовані естетично-психологічний і порівняльно-типологічний методи дослідження.Обрані підходи дозволяють показати спільне і вщмінне в характерах і психіці людини з її оригінальним світом, допомагають наблизитись до розуміння способів художнього бачення, які реалізуються в системі літературних прийомів і засобів, а також в троліці аналізованих типів модерністських новел.

Ключові слова: новела, характер, неоромантизм, символізм, неореалізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм.

Рева Л.В. Своеобразие модернистской новеллы первой трети XX века. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Одесский государственный университет им. И.И. Мечникова, Одесса, 1998.

В диссертации исследуется своеобразие модернистской новеллы первой трети XX века - неоромантической, символистской, неореалистической, импрессионистической, экспрессионистической, сюрреалистической.

Предметом анализа является новеллистика русских писателей Л. Андреева, И. Бабеля, А. Белого, В. Брюсова, М. Горького, А. Грина, О. Дымова, Б. Зайцева,

Е. Замятина. Широко привлекается к анализу украинский модернистский лиро-эпос М. Коцюбинского, М. Ивченко, Г. Михайличенко, В. Стефаника, Ю. Яновского, М. Яцкива и др. В работе применены эстетично-психологический и сравнительнотипологический методы исследования.

Избранные подходы позволяют показать общее и отличное в характерах и психике человека с его оригинальным миром, помогают приблизиться к постижению способов художественного видения, которые реализуются в системе литературных приемов и средств, а также в тропике анализируемых типов модернистских новелл.

Ключевые слова: новелла, характер, неоромантизм, символизм, неореализм, импрессионизм, экспрессионизм, сюрреализм.

Reva L.V. The originality of modernist short story of the first thirds of the 20th century. The manuscript

The dissertation for an academic degree of a Candidate of philological science by the speciality 10.01.02 - Russian literature. Odessa state Mechnikov University. Odessa, 1998.

The originality of modernist short story of the first thirds of the XXth century has been investigated in the dissertation. They are: neoromantic, symbolist, neorealist, impressionistic, expressionistic, surrealistic.

Short stories of L. Andreev, I. Babel, A. Beley, V. Brusov, M. Gorky, A. Green,

0. Dimov, B. Zaitsev, Y. Zamyatin are the subject of scientific reseach in the dissertation. The Ukrainian lynco-epic short stories of M. Kotsubinsky, M. Ivchenko, G. Michailichenko, V. Stefanik, U. Yanovsky, M. Yatskiv were widly investigated in the dissertation. The aesthetic-phsychological and compractive-typological methods of reseach were applied in the dissertation.

The selected approaches allow to show common and different in the character and phsycle of a man with his original world, help to approach to the comprechension of artistic vision means wick have been realized in the system of literature methods and means and also in the way of analysis of modernist short stories.

Key-words: short story, character, neoromantism, symbolism, neoreatism, impressionism, expressionism, surrealism.