автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.04
диссертация на тему: Своеобразие словесной живописи в английской поэзии конца XIX - начала XX века (генезис поэтики имажизма).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Своеобразие словесной живописи в английской поэзии конца XIX - начала XX века (генезис поэтики имажизма)."

Дніпропетровський державний університет

Ляскооець Тетяна Борисівна

ББК 83.3 (4 Вл) Л 97

СВОЄРІДНІСТЬ МОВНОГО ЖИВОПИСУ В АНГЛІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ (ГЕНЕЗИС ПОЕТИКИ ІМАЖИЗМУ)

Спеціальність: 10.01.04 - література зарубіжних "країн

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РГ л

ґі о 0.;]

/ Іі ‘ го ,

і •: і і

Дніпропетровськ -1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті

Науковий керівник -

доктор філологічних наук, професор Потіїіцева Тетяна Миколаївна, завідувач кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського державного університету

Офіційні опоненти -

доктор філологічних наук,професор Ліпша Вікторія Іванівна, завідувач кафедри порівняльної філології східних та англомовних країн Дніпропетровського державного університету

кандидат філологічних наук, Ссмсйкіна Наталія Миколаївна, доцент кафедри світової літератури Харківського інституту культури

Провідна установа - Сімферопольський державний університет,

. кафедра російської та зарубіжної літератури

Захист відбудеться 26 березня 1998 г>. о /3. З С~> год. на засідаїші спеціалізованої вченої ради К 03.01.19 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступепя кандидата філологічні» наук яри Дніпропетровському державному університеті (320625, м. Дніпропетровськ, пр. Науковий, 13, ауд. 804.).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського державного університету (вул. Казанова, 8). .

Автореферат розісланий «: <* -' » 'О с О 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук доцент

Колісниченко Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Об’єктом дослідження в запропонованій дисертації є історико-літературна та художня своєрідність англійської поезії кінця XIX - початку XX ст. в аспекті формування поетики імажизму з акцентуванням словесного живописання як ключової, на нашу думку, її особливості, найбільш репрезентативної риси її стилю, пов’язаної з прагненням поетів-імажистів до максимального відтворення "зорового" образу, "об’єктності" в контурах та фарбах.

Художнє значення, специфіка поетики імажизму, особливо його словесне живописання, набувають зримих ознак у процесі співвіднесеності його з тими літературними традиціями, на які, він (імажизм) орієнтувався всупереч вимогам щодо "абсолютної оригінальності" (Е. Паунд). Принципово важливим є співвіднесення естетики і поетики імажизму з романтичним мистецтвом початку XIX ст., а також поезією межі ХІХ-ХХ ст. Постановка питання про можливий літературний генезис імажизму обумовлена особливою творчою значущистю для імажистів категорії "традиція". ■

У дисертаційному дослідженні аналізується творчий доробок тих поетів, які в історіі англійської літератури, власне, і сформували явище означене як «школа імажизму» (Е. Паунд, X. Дулітл, Р. Олдінгтои, Дж. Флетчер, Ф. Флінт, Е. Лоуелл, Д. Лоренс). Творчий доробок названих поетів, а також поетичні спроби М. Форда та Дж. Джойса з’являлися в імажистських антологіях (1914, 1915, 1916, 1917 pp.), в журналах "Poetry" (з 1912 р.) і "Egoist" (з 1914 p.). Хоча питання про цілковиту приналежність до школи цього кола поетів залишається дискутивним, що обумовлено в першу чергу творчою позицією митців. Так, загальновідомий факт участі Д. Лоренса в збірках поетів-георгіанців спричинив ту ситуацію, коли літературознавці не дійшли одностайної думки щодо приналежності його до імажистів: Г. Хьюс називає Д. Лоренса імажистом; автори видання "Нова Британська Енциклопедія” приналежність цього поета, як і поетеси •М. Мур, до імажизму визначають словом "influenced" ("як такі, що зазнали впливу"); Г. Іонкис відмічає близькість ранніх віршів Д. Лоренса до імажистської поезії, їх (Лоренса та імажистів) спільний інтерес до образу. У дисертації для аналізу обрані ті поезії Д. Лоренса, які друкувалися п імажистських антологіях (отже, і самим автором, і імажистами

тлумачилися як імажистські), а також написані в період його співпраці з імажистськими виданнями. У дисертації аналізується творчий доробок К. Уільямса, що ввійшов до імажистських збірок, а також невелика поетична спадщина Т. Хьюма зі статусом наочного зразку, що надихав поетів-початківців - представників імажистського руху. Хоча в аспекті обраної для дослідження проблеми привабливою є і постать Хьюма-науковця, чиї естетичні погляди стали міцним підгрунтям для імажнстської теорії образу. Дискусійним є питання щодо приналежності до імажистського руху й Т. Еліота. Як у вітчизняному (Г. Іонкіс,

А. Аствацатуров), так і в зарубіжному (П. Джоне) літературознавстві поширеною є точка зору про нетотожність творчості Т. Еліота та імажистів. Автора "Пруфрок та інших спостережеш. " можна, на нашу думку, співвіднести з імажизмом лише за умови врахування того, що сзме літературно-критичні роботи Т. Еліота були завершальним етапом у розвитку і імажистських категорій "образу" і "традиції'1.

Актуальність запропонованої теми дисертації обумовлена необхідністю визначення ролі поезії імажизму не лише в межах свого часу, але й історії літератури XX ст. в цілому, що передбачас осмислення генезису імажизму та виявлення його індивідуального знаку.

Означений період в історії англійської поезії поки що ке має належного осмислення у літературознавстві. Єдиною відомою роботою узагальнюючого характеру, в якій розглядається англійська поезія кінця

XIX - початку XX ст., є монографія В. Хорольського. Останні десятиріччя

XIX ст. с об’єктом аналізу в ряді праць, присвячених як загальним питанням декадансу (Дж. Манро, Дж. Голбрук, К. Вудрінг), так 'і дослідженню життя та творчості його конкретних представників (Ф. Уінвар, Р. Гагньєр, Т. Баканова). Про поезію початку XX ст, в нашому випадку про поезію Імажизму, мова йде або в зв’язку з творчістю окремих письменників (О. Звєрєв, С. Муравйоза, Г. Іонкіс, Т. Маршаял, М. Робертс, Н. Гейтс, Е. де Часка), або лише в контексті історії імажистського руху, але, як правило, у відриві від того історшсо-культурного тла, яке нерідко визначає принципові зміни індивідуальної художньої свідомості.

Серед проблем що. на нашу думку, вимагають грунтовного аналізу, першочерговим мусить бути не лише осмислення спадкоємності традицій, динаміки художніх' прийомів в поетиці імажизму, але й вияв деформації, тих зміщень в поетичній свідомості, що, врешті решт, призводять до

формування нової світоглядної позиції, яка, в свою чергу, визначає йіецнфіку явища. Саме ці аспекти і аналізуються в дисертації, сприяючи кардинальній зміні думкн про імажизм як явище антиромантичне, без будь яких ознак цілісності, а тому безперспективне . Запропонована методика дослідження своєрідності імажизму полягає в чіткому спрямуванні на осмислення загального (ідіоми імажизму) через конкретне (ного живописання словом).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з науковим планом роботи кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського державного університету і розкриває одіш з аспектів проблеми «Західноєвропейська література кінця XIX - початку XX століття».

Мстою роботи є концептуальне обгрунтування імажизму як оригінальної художньої системи, іцо сформувалась в процесі перетворення ним художніх принципів, успадкованих від літературних «попередників», і чи не найяскравіше виявила себе у живописному стилі. У роботі зроблена спроба розв’язати наступні питання: ‘

- визначити роль, яку відіграло мистецтво імажизму для розвитку літератури XX ст.;

- виявити співвідношення між теоретичними положеннями імажизму та його художньою практикою, індивідуальним авторським методом і естетикою руху;

- осмислити особливості художнього світовідчуття поетів-імажистів в контексті сучасних їм літературних напрямків;

- означити своєрідність імажнстської категорії "образ" та прийомів її художнього втілення;

- виокремити арсенал прийомів словесного живопису в роботах імажистів і прослідкувати специфіку їх функціонування в англійській поезії кінця XIX ст;

- накреслити зв’язок між словесною палітрою творів та їх ідейно-тематичним задумом;

'- дослідити специфіку словесного кольорового образу імажистів і показати його обумовленість поетичною практикою попередніх десятиліть у взаємодії з мистецтвом живопису;

Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація с першою у вітчизняному літературознаьстві спробою дослідження поезії імажизму з

точки зору специфіки функціонування її кольорового образу, що сприяє осмисленню сенсуальності напрямку в цілому. Вперше досліджуються можливі витоки формування імажистської поетики, а її специфіка виокремлюється на тлі порівняльного аналізу з поезією межі ХІХ-ХХ ст.

Методологічною основою дослідження с аналіз літературного явища, що включає як літературознавчі, так і лінгвістичні аспекти аналізу. Автор зосереджується, в першу чергу, аа художньому тексті, його "матерії" як "єдино достовірній культурологічній моь-аді" (В. Толмачоо). Дослідником враховуються досягнення вітчизняної та зарубіжної науки, зокрема, методика комплексного аналізу імен кольору, запропонована в дисертаційному дослідженні О. Васильєвої "Еволюція семантичної структури імен кольору в англійському романі ХУІІІ-ХІХ ст." (1997), а також методика поетологічної культурології: "зміни менталітету носіїв відповідної культури" виводяться на підставі вивчення "домінанти образної структури художніх творів, тропіки" (М. Тростніков). Соціокультурологічний принцип вивчення сполучається з прийомами історико-порівняльного аналізу, доповнюючись елементами лінгвостилістичного, що сприяє глибокому осмисленню живописного стилю поезії кінця XIX - початку XX ст.

Практичне значення одержаних результатів вбачається авторові в можливості використання результатів дослідження як для подальшого вивчення поепікн імажизму, так і з метою більш повного й комплексного осмислення художньої своєрідності англійської поезії кінця XIX - початку

XX ст. Дослідження дозволить уточнити картину літературного процесу в Англії в перехідний період від XIX до XX століття, обгрунтувати природу та функціонування конхретшіх художніх прийомів, значення мистецтва імажистів для літератури XX ст. Загальні висновки дисертації й результати літературознавчого аналізу поетичних текстіз можуть бути використані у вузівських курсах та спецкурсах з історії зарубіжної літератури.

Дисертація є особистим акссісвм здобувача, щодо вирішення значної наукової проблеми - художнього значення та специфіки поетики імажизму.

Апробація результатів дпсеятанії. Основні положення роботи викладені в трьох статтях, одному посібнику та тезах трьох доповідей. Дисертація обговорювалась на спільному засіданні кафедр зарубіжної

літератури та англійської філології ДДУ. Результати дослідження були апробовані на наукових конференціях: “Проблемы словосочетания” (П’ятигорськ, 1992), “Учебная лексикография и проблемы словосочетания” (П’ятигорськ, 1993), “Этнические проблемы в американской литературе и журналистике” (МДУ, 1993), “Друга міжнародна конференція Францл та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (ДДУ, 1994), підсумкових наукових конференціях (ДДУ, 1997, 1998).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (166 найменувань) та приміток. Робота викладена на 172 сторінках основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета н завдання дослідження, ного теоретичне й практичне значення, характеризуються методи дослідження, окреслені основні напрямки історнко-літературного вивчення імажизму, акцентується як специфічна риса його живописний стиль. Аналіз генезису поетики означеного явища спрямований на перегляд традиційного сприйняття імажизму як "антиромантичної" ніколи. Як відомо, у радянському літературознавстві проблема осмислення імажизмом досвіду романтизму висвітлювалось дещо однобічно - акцентувалось відштовхування від романтичної традиції, а не її засвоєння й преломления (Г. Іонкіс). Зв’язки імажизму з поезією романтизму, поетичним надбанням кінця XIX ст., маючи такі очевидні стилістичні втілення, .зокрема, в словесному живописі імажистів, залишаються невивченими. Автор дисертації намагається осмислити імажизм як явище з міцним романтичним підгрунтям (в світопідчутті і\ естетиці), як один з “варіантів” романтизму, сприймаючи ного не тільки конкретно-історичним явищем, але й зміщуючи його до категорії, ядром “культурологічного смислу” якої є “абсолютна (нічим не обмежена) свобода творчості” (В. Толмачов). У вступі вибудуваний ряд ключових для даного дослідження понять, серед яких і “цветообозначенне” (ЦО) -(“кольорове визначення” (КВ) - термін, що широко використовується як у суто лінгвістичних роботах (Т. Корсунська, X. Фрідман, 1. Дсспа,

Н. Голубець, Н. Бахіліна), іак і в дослідженнях, пов’язаних з аналізом

цього явища в художньому творі (Л. Качасва). Щодо тлумачення КВ, то в дисертації надається перевага позиції О. Васильєвої у розумінні його як “вербального стимулу, що сприяє виникненню кольорового образу в свідомості адресата цього стимулу”. Виражальні й зображальні можливості кольору (КВ на мовному рівні) в художньому тексті реалізуються в словесному живописанні. Живописний стиль розуміється в дисертації в дещо обмеженому значенні (як особливе кольорове й світлозображешія), що не знецінює трактовку поняття "живописний" ("picturesque, "pictorial") в значенні "яскравий, образний, колоритний" (зазначимо, що О. Васильєва оперує і терміном “ім’я кольору” (ІК).Саме живописний стиль позначає контури - поезії кінця XIX - початку XX ст. Кольоровий образ, одна з яскравих рис художнього мислення поетів означеного періоду, допомагає розшифрувати естетичні й стильові "механізми" різноманітних художніх напрямків, ( імажизму в тому числі), побачити його новаторство та взаємозв’язок з традицією. Акцент ка живописанні як одної з ключових особливостей стилю провідних літературних напрямків межі XIX - XX ст. дозволяє з нових позицій підійти до дослідження поетики імажизму - не у відриві, а в складному співвідношенні з традиціями "витоків", романтизму, з ознаками мистецтва попередніх десятиліть, вплив яких багато в чому визгіачив особливість імажистської поетики - синкретичність стилю, полігенеалогічність естетики.

У першому позлілі "Імазіеизм. Історія та проблеми вивчення" автор звертається до історії імажистського руху й осмислення особливостей його поетики як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературозїіавсті. '

У підрозділі "Імазкюм. Історія виникнення й формування естетичних. припципіа” аналізуються естетична програма імажистів з метою вияву сенсуальної змістовності ключового імажистського поняття "образ", його схожість та відмінність з образом символістським, імпресіоністичним та експресіоністичним, специфіка щодо трактування й використання імажистами принципу живописності.

Слово "Jmagisme" було не лише новомодним винаходом Е. Паунда. Воно мало глибоке філософсько-естетичне значення. В його етимології виражена основна категорія імажистської естетики - образ. Порівнюючи різноманітні визначення образу поетів-імажистів (Е. Паунда, X. Дулігл, Р. Олдінгтона, Д. Лоренса, Т. Хьюма) та Т. Еліота, автор дійшов висновку,

що для всіх цих письменників поняття образу було пов’язане перш за все з ^дожнім втіленням ("репрезентацією") того, що переживає поет у момент творчості у формі словесної "відповідності" між авторським внутрішнім світом та оточуючою реальністю. Образ фіксує багатогранність сприйняття, думки, ідеї, які не декларуються, а "сховані" в підтексті.

З центральною категорією імажистської естетики, "образом", пов’язані вимоги, які імажисти висували і до поетичного мистецтва та мови художнього твору. Проголошена в імажистській естетиці "об’єктивність" стає синонімом "щирості". "Об’єктивністю" у даному випадку є те, що і як бачить художник. З принципом об’єктивної презентації пов’язана вимога і до "точності". Імажистська "точність" - це точність індивідуального бачення поета, а не обов’язковий опис реальної сутності предмета. Прагнення зробити слово інформативно насиченим окреслювало його багатозначність, яка поєднувалася з оригінальністю й лаконічністю вираження. З бажанням наблизити мову поезії до розмовної, природної мови, зробивши її таким чином щирою, пов’язана й специфічна ритмічна організація строфи (практично вся імажистська поезія написана верлібром).

Запропонувавши своє розуміння образу, визнані теоретики імажизму Т. Хыом та Е. Паупд дещо розходилися в тому, що стосувалося його мовного втілення. Для Хыома образ пов’язаний перш за все із зоровим сприйняттям світу та його "візуалізацією" в слові. Живописність, наочність утверджуються ним як самозначущі художні принципи, а "пластичне уявлення" оголошується найважливішим інструментом, який трансформує світ у слово. Пснхо-лінгвістичннм механізмом, що народжує образи, за рахунок яких оновлюється мова, є аналогія. Аналогія в той же час, за Т. Хьюмом, - це й образ, в основі якого - асоціативність. Деіцо іншим механізм створення образу бачився Е. Паунду. Асоціативна метафора Т. Хьюма ґрунтується на схожості двох явищ, предметів. Образ Е. Паунда .є випадком "об’єктивної предикації” (Г. Шнайдау). Для автора "In the Station of the Metro" головне - не відношення схожості, подібності, а відношення самі по собі. Нове значення народжується із співвідношення, взаємодії частин образу-метафори.

Імажизм засвоює імпресіоністичне ставлення до картини світу, сприі'шяття її як низки вражень, фрагментів, які художник влошиос за допомогою інтуїції, взаємодіє з експресіоністичним та абстракціоністським мистецтвом, імажизм споріднений з експресіонізмом ft абстракціонізмом у О '

прагненні до лаконічної експресії, в спробах виразити в формах і кольорі духовну суть, думку. Однак при цьому імажистський образ більше орієнтований на зображення реальних форм, "які пізнаються всіма" (Д. Лоренс "At the Window" (S.I.P. 1916), X. Дулітл "Oread” (S.I.P. 1915). Імажистський образ не тотожний імпресіоністичному (А. Саймонз "After Sunset" (1890). Поета-імажиста цікавить не стільки швидкоплинне враження, зафіксоване у формі, кольорі, освітленні явища, а точна фіксація всього "комплексу" (Е. Паунд) переживань, асоціацій, і, головне, ідей, якимось чином пов’язаних з ним. Імажистський вірш, як правило, має "намір": думка в ньому проступає через конкретне, "об’ектне". Духовним батьком імажизму можна назвати й символізм, як французький, так і англійський. Від них він переймає тяжіння до підтексту, зашифрованості образу. І хоча символізм та імажизм були схожими в спробах специфічного використання живописного зображення навколишньої дійсності і внутрішнього світу, аналогія та синестезія як принципи створення образу постають в імажистів, на відміну від символістів, засобом втіленій "відповідності" (Е. Паунд) між предметами та явищами реального земного світу. В імажистському образі не знаходимо властивого символістському образу містицизму, двоедності світу. Прагнення символістів говорити "музичними" символами (верленівське "За музикою лише справа") контрастує щодо імажистської спрямованості до створення, в першу чергу, зорового живописного образу (верленівська збірка має назву "Романси без слів", а імажиста Олдінгтона - "Образи").

У самому розумінні імажистами образу, техніці ного створення, механізмах живописання своєрідно переплітаються різноманітні тенденції мистецтва межі століть. Проте імажизм характеризується не стільки. процесами приєднання, нанизування різних естетичних концепцій, скільки їх гармонізацією. Тут здійснюється перехід від еклектизму (на чому акцентують Г. Іонкіс, Г. Хоу), до деякої гармонії, до нових комбінацій старого.

У другому підрозділі "Основні напрямки у сивчеіші імажизму" підкреслюється, що осмислення особливостей естетики імажизму вже має свою історію у вітчизняному літературознавстві, проте все ж залишається малоцослідженим; порівнюються імажизм та імажинізм.

Різностадіальність існування двох течій, яскраво виражена національна приналежність цих літературних явищ обумовили розбіжності

в розумінні ними категорії "образу". Якщо російські імажиністи в Тлумаченні образу орієнтовані на одиничне слово та його значення (І. Яжембиньська вбачає тут вплив О. Потебні), то вихідним пунктом для англійських імажистів є розуміння образу як "комплексу" - складного, багагоасіижгаого утворення, певного "знімку" з авторської свідомості. Цей "знімок", як правило, виражений закінченим реченням, строфою, всім поетичним твором. Для них важливо не стільки наблизитися до одвічного словообразу, скільки показати особистісне сприйняття в комплексі почуттєвого й інтелектуального. Імажинізм укладався здебільшого як авангардистська, революційна течія. Для імажизму ж, його естетики, важливими є категорії "традиції", "спадкоємності", що привнесли в імажистську поетику елементи всього літературного XIX століття (романтизм, натуралізм, символізм, естетизм тощо).

Огляд основних ’ робіт вітчизняного й зарубіжного літературознавства, присвячених імажизму, дає підстави для висновку, що поза увагою залишається ряд питань, пов’язаних перш за все з вивченням художньої практики імажизму. Автори звертаються в основному до його естетичної теорії (Г. Іонкіс, С. Кофман, Г. Хоу), конкретна творчість імажизму практично не вивчається. Звідси - труднощі визначення "почерку" імижистів, сутності їх "образу", неможливість вивести його лише з формулювання самих імажистів. Нез’ясованими залишаються механізми створення образу. Непомічена та невивчена й така суттєва риса імажпстської поетики, як живописання, прийоми його мовної реалізації, зв’язок принципу живописання з теорією образу. Помітним є інтерес літературознавців до витоків імажизму (Г. Іонкіс, О. Зверев, М. Урнов, Г. Хьюс). При цьому вбачати їх вони намагаються або в літературі Давнього Сходу й античності, або в літературі інших західноєвропейських країн. Національне ж коріння імажизму не досліджується. .

Серед основних дискусійних проблем (автором подані різні точки зору й віїсловлена своя) - питання національної ідентифікації імажизму (О. Зверев, Т. Венедиктова, Б. Бергонці), трактування імажизму як явища, що 'належить до декадансу, авангардизму, модернізму (О. Лоссп,

В. Толмачов, Д. Наливайко, С. Спендер, М. Урнов, Г. Іонкіс). До дискусійних питань, які нерідко вітчизняні й зарубіжні філологи розв'язують по-різному, можна піднести проблему цілосності імажизму як

школи, виділення критеріїв цієї цілосності (Г. Іонкіс, П. Джонс, Е. де Часка, С. Кофман).

■ Складне співвідношення поетики імажизму з традиціями "витоків", романтизму, стає предметом вивчення в другому потлілі "Біт джерел поетики Ьшжишу".

Уточнюються терміни "романтизм" та "класицизм" в контексті літературно-критичної спадщини імажистів та Т. Еліота. Різницю між романтизмом та класицизмом, під якими Т. Хыом, як пізніше і Т. Еліот, розуміють певні життєві позиціі\ що аж ніяк не зводяться до конкретно-літературних явищ, автор "Призначення поезії" визначає як "відмінності між цілісністю та фрагментарністю, упорядкованістю й хаосом". На перший план виходять політичний й світоглядний зміст понять "романтизм" й "класицизм", охоплюючи не лише сферу літератури (імажистам не до вподоби перш за все творчість епігонів "високого романтизму"), але й суспільства в цілому. Наповнення літературознавчого терміну "романтизм" політичними асоціаціями не випадкове й багато в чому пояснюється традицією його використання на межі ХІХ-ХХ ст. (У. Куртоп, Е. Доуден, Ш. Моррас, І. Беббіт).

Джерелом своєрідності словесного живописання Імажизму стає засвоєння й переосмислення імажистами романтичної поетичної традиції початку XIX ст. Імажисти виявляються близькими романтикам (Шеллі, Кольріджу, Кітсу, Вордсворту, Байрону) в прагненні до суб’єктивного відображення світу. У кольорових визначеннях імажистів є й характерна для романтиків тенденція до утворення вторинних значень, до розширення семантики за рахунок контексту; багато з них носить оцінний характер. Світоглядна спільність імажистів та романтиків, виражена в схожій натурфілософії, сприйнятті життя як вічного руху та змін, ставленні до смерті як певною мірою до початку нового життя, визначила й типологічне використання кольору. Серед спільних принципів у КВ можна виділити чіткість тону, використання палітри, в якій домінують КВ-"ядра" (чорний, зеленіш, білий, червоний, жовті їй), амбівалентний характер однієї й тієї ж фарби, контрастне зіткнення кольорів.

Однак між імажнстськнм і романтичним баченням світу є суттєві відмінності, що помітні в образній фіксації дійсності поетами двох поколінь. ІІоет-імажист орієнтований на земний матеріальний світ такий, яким він є в момент його сприйняття. Ця земна "предметність" - головний

об’скт поетичної уяви (ставок, небо, метелик, квітка, світанок, сорочка, краватка, змія, щука, сутінки тощо). Поет ніби закликає пас зупинитися, побачити та відчути красу цієї хвилини, цього моменту, а "не сумувати за тим, чого немає" (Д. Лоренс). В імажистів підкреслений зв’язок, а не розрив реального й того, що уявляється. Захоплюючись відтворенням повсякденної реальності, яка проступає в підвищеній і ніби "збільшеній" деталізації, кольоровому зображенні її об’єктів, поет-імажист не помічає (Т. Хыом) або помічає (Д. Лоренс), як у динаміці цього моменту, виписуванні того, що Т. Хыом назвав "маленькими незначними речами", він знаходить "весь динамізм життя" (Д. Лоренс). •

У третьому розділі "Імажизм та література кіпця XIX - початку

XX спи" генезис живописного стилю простежується в ході порівняльного аналізу творчості поетів-імажистів та поетів кінця XIX - початку XX ст. ’ (О. Уайльд, Д. Саймонз, Е. Доусон). Прагнення наблизити поезію до життя, "натуралізувати" її, тобто знайти своєму задуму відповідність у формах та фарбах об’єктивної реальності поєдналося в імажизмі з тяжінням до краси словесного вираження й виявилося найбільш зримо в специфіці кольоровою зображення,' де багато що взяте від поетичного мистецтва кінця XIX ст., але перетворене у відповідності до нового розуміння призначення поезії, поетичної мови й художнього образу. Яскравим прикладом такого переосмислення є своєрідний "об’єктивний декоративізм". Декоративність стилю поетів, чиї імена пов’язують з декадансом (О. Уайльда, Е. Доусона) й імажистів (Дж. Флетчера, Е. Лоуелл, наприклад) - в специфічному виборі образності (її джерелом нерідко стають назви самоцвітів та дорогих . матеріалів, оброблених вправною рукою Майстра), яка пов’язана з мистецтвом, а також, в особливій поетичній мові. Між тим, у поета-імажиста - інші "наміри". Він не прагне урівноважити життя з мистецтвом; а намагається оновиш суть асоціації, яка не завжди буде "прив’язана" до мистецтва. .

Загальною особливістю англійської поезії кінця XIX - початку XX ст. постає ускладненість живописання, яка проявляється у використанні нових засобів кольорової образності та їх особливому функціонуванні. О. Уайльд,

Е. Доусок, Е. Лоуелл, М. Форд, наприклад, будують вірші так, що звуки в ' них "освітлені" й "розфарбовані", фарби й мелодії мають свої аромати (прийом "зчеплення образів"). Однак при цьому письменники двох поколінь спираються на дещо різні, естетичні уявлення. Синтетичність

поезії "жовтих 90-х” пов’язана багато в чому з символістською теорією "відповідностей". Не менш важливою для англійських письменників є тут і можливість поестетствувати, "пограти" з кольором, звуком, запахом, створити з них орнамент. Поетичне мислення імажистів в своїй основі більш натурно-реалістичне. Принцип синтезу, синтетичності закладений уже в самому імажистському розумінні образу як "комплексу", в якому одночасно існують різноманітні відчуття, емоції та ідеї. Явище "емансипації кольору від предмата" (Т. Даублер), специфічна риса живописного стилю кінця XIX - початку XX ст., реалізується через субстантивацію КВ, кольорову метонімію, виявляється в кольоровій символіці. Імажисти активно використовують кольоровий словник поезії декадансу, багато в чому зберігаючи характерну для неї семантику КВ. Імажисти, як і поети-декадентп, естетизують білу фарбу. Білий колір перетворюється в об’єкт захоплення (не випадково він інколи субстантивується - "whiteness") і чуттєвого милування. Відбувається поєднання двох планів: білий як символ досконалості і як прекрасний предмет, джерело краси, гідне захопленого споглядання (А. Саймонз "Morbidezza" (1891), "At Glan-Y-Wem" (1892), E. Паунд "Albatre" (19141917), Дж. Флетчер "White Symphony" (1914-1915). Як і в мистецтві декадансу, в імажизмі милування красою світу інколи поєднується з іронічним ставленням автора до об’єктів і явищ, які він відтворює. Щоб відмежуватися від традиційного, загальноприйнятого, Е. Паунд, наприклад, у вірші "Albatre" звертається до іронії. Тільки підставою для неї стає визнання естетичної цінності білого кольору, його перетворення на атрибут вишуканого образу життя. Поети початку XX ст. продовжують моду декадансу на зелений і жовтий кольори, особливо на ті їх відтінки, які передають КВ "jade", "pale green", "ochre". Звідси - і спільний кольоровий словник для позначення цих фарб у поезії імажизму та декадансу. Разом з тим помітна й специфіка створення кольорового образу та його функцій в творчості поетів, які віддаляються один від одного за своїми естетичними уподобаннями та орієнтаціями.

У четвертому позділі "Кольорова палітра міиісизму" автор виділяє риси імажизму в його власній системі й уникає такпм чином традиційного для літературознавства "розчинення" імажизму в інших течіях та напрямках. Увага зосереджена на аналізі маловідомих імажистських текстів. Анюр визначає семантичний "ореол" кожної

імажистської фарби й через це прагне побачити специфіку поетики імажизму, яка синтезує художні відкриття своїх літературних "попередників" і частково перетворює їх у новому ключі.

Естетика й поетика імажистів, їх живописний стиль формуються в процесі переосмислення того, що характеризувало творчість поетів попередньої доби. Для поезії імажистів та їх живописного стилю характерні: \) прагнення до об’єктивної подачі дійсності, "реалізм подання" (аналізується Д. Наливайком), направлений на відтворення "натурального", життєво вірогідного вигляду об’єктів зображення. Однак вирішальне слово в створенні "реалістичного" образу поетом-імажистом належить його індивідуальному досвіду; 2) оцінка поетом дійсності шляхом створення підтексту. Суб’єктивна оцінка, ставлення, настрій найчастіше передаються в лаконічних та точних образах, картинах світу, побаченого пристрасним оком поета. Об’єктивність уявлення перетворюється на творчу щирість, коли поет говорить про "своє", пережите, але не в деклараціях та визначеннях. Почуття, думки, емоції автора йдуть у підтекст, що часто створюється кольором; 3) поет-імажист завжди художник. Він тонко відчузає прекрасне та прагне поділитися з читачами своїм "відчуттям" краси та новизною поміченого зв’язку між явищами дійсності. Так в імажистську поезію входять синтетичні образи, що подають об’єкти зображення в одночасності їх почуттєвих характеристик - кольорових, звукових, відчутних на дотик тощо. Разом з тим, в цих синтетичних образах помітна тенденція до естетизації побаченого, що часто реалізується через його дехоратнвне зображення. ,

Множинність функцій живописання в поезії імажизму обумовила особливу імажистську кольорову палітру, специфічний кольоровий словник. Чітко побачити суть предмета, охарактеризувати ного через кольоровий підтекст імажистам допомагають КВ-"ядра" ("red", "white", "black", "green", "blue", "yellow"), KB "gold" та їх смислові деривати -іменники • із закріпленим кольоровим значенням -("lily", "sky" "sun", "shadow" тощо). Білий-колір в імажистській поезії слідом за поезією епохи декадансу найчастіше всього асоціюється з образом жінки, символізуй її ночутгсву, живу красу. Саме в битому кольорі втілюється тема одвічної цінності античності (Р. Олдшгтоп "Argyria" (1915), "Lesbia" (1915), "At Mitylene" (1915 ). Білий колір переважає також у відтворених імажистами пейзажах, коли вони створюють т.е, що. красиве ft миле їх . серцю

(Р. Олдіштон "The Poplar" (1915), Дж. Флетчер "Symphony in White" (1914 -

1915). He менш складна символіка жовтого, золотого кольорів. У Д. Лоренса, наприклад, помітні трагічні обертони, які оголюють зв’язок "образів у жовтому" з образом смерті (Д. Лоренс "Brooding Grief' (S.I.P.

1916). Захопленість X. Дулітл, Д. Лоренса жовтими й зеленими відтінками (вірші "The Pike" (1914) Е. Лоуелл,, "Illicit1' (S.I.P. 1915) Д. Лоренса, "Sea Poppies" (1916), "Priapus" (D.I. 1914) X. Дулітл) помітна в пошуках цих кольорів у природі. У творчості Д. Лоренса зелений колір символізує жіноче начало, природні сили, що пов’язані з особливою натурфілософією автора "Green". Символіка фарбн, її позакольорова семантика в поезії імажизму часто виявляється в зіткненні одного кольору з іншим. Біло-жовта гама (символізує красу природи, жінки, мистецтва) діаметрально протилежна в своєму емоційно-психологічному наповненні жовто-чорній (образно говорить про смерть).

Притаманний поетам-імажистам "імпресіоністичний" художній погляд, який відгукується на найменші кольорові переливи, особливий імажистськіїй стан "вдивлятись" в деталь, її' нібито "збільшене", наближене до читача -зображення, в якому реалізована романтично орієнтована натурфілософія імажистів, обережно-шанобливе ставлення до всього живого, естетизація краси природного на рівні мови здійснюється через використання складних КВ, до яких у контексті даної роботи автор відносить "периферійні" KB ("crimson", "ochre" тощо), морфологічно складні ІСВ ("rose-yellow", "lemon-yellow" і т.д.), КВ, народжені фразою ("the metal blue of the sky"), KB, утворені від назв самоцвітів, дорогоцінних тканин, матеріалів ("pearls", "jade", "ivory"). Кольорові переходи, зміни тону часто позначені дієсловами, які Е. Паунд слідом за Фешюлозою вважав "душею" живої мови ("The white body of the evening / Is tom into scarlet..." (P. Олдіштон "Sunsets" (S.I.P. 1916).

У писнопках підводяться підсумки дослідження, формулюються основні положення роботи, намічаються перспективи вивчення означеної проблеми.

Своєрідність англійської поезії кінця XIX- початку XX ст. - у співіснуванні її в межах різних художніх тенденцій, напрямків'. Звідси -поєднання u словесному поетичному мистецтві досліджуваного періоду різних тенденцій, різноманітність художніх прийомів та "ракурсів", які вказують на специфіку його словесного живописання. Своєрідність

імажизму, його "особливий знак'' визначається перехідним характером цього іеторико-літерагурного явища, яке нібито веде перегук з мистецтвом романтизму та декадансу, всотує їх прикмети й переосмислюс в іншій якості. Новий погляд формується тоді, коли властива поезії попереднього періоду емблематичність (В. Тростніков), двоплановість (Д. Обломієвський) образу одержують в імажистів іншу орієнтацію. Змінюється її вектор. Тепер він направлений не в бік "вищої реальності", а повернений до земної "об’єктаості": оточувальної реальності або внутрішнього світу людини. Поет-імажист знаходить відповідності в формах та кольорах предметної земної реальності й тим самим розкриває нові, несподівані зв’язки між предметами та явищами. Ідіоматичність імажистського стилю виявляється в перегляді художньої форми, активному використанні нових засобів кольорової образності (прийоми "відокремлення кольору від предмета", "зчеплення образів"), які своїм корінням сягають у техніку словесного мистецтва літературних "попередників" імажизму.

Вивчення імажизму, ’його естетики й поетики, спрямовує на формування’ нового погляду на творчість деяких сучасних письменників, розуміння витоків їч авторського методу, техніки створення образу. Уявляється можливим прослідкувати вплив імажистської. поетики, наприклад, па творчість ірландського поета С. Хіні (Seamus Heaney), поетеси Д. Левертов (Denise Levertov), а також Ч. Томлісопа (Charles Tomlison)’ який "прагне надати своїм образам "міцність кристалу, грані різаного скла" (Л. Уілльямс). Перспективним уявляється і дослідження стилю та авторського методу колишніх письменників-імажистів Д. Лоренса та Р. Олдінгтона, не .лише їх пізньої лірики, але й прозових творів в контексті їх імажистського минулого. Так, в "Смерті героя" Р. Олдінгтона; ''Закоханих жінках" та інших творах Д. Лоренса можна помітити імажистську об'єктивність, прагнення до створення через образ, як правило кольоровий та синтетичний, особливої суб’єктивної реальності. Олдінгтона, Лоренса - прозаїків та Олдінгтона, Лоренса - поетш-імажпстів зближує прихильність до принципу точності, відточеності сталю, абсолютної оригінальності. Звідси - і характерна особливість символіки Д. Лоренса ft Р. Олдінгтона ь прозі - чарівнича поетичність-за неодмінної умови тяжіння до реальної конкретності.

Запропоноване дослідження - спроба осмислити специфіку одного з недостатньо вивчених явищ в історії англійської літератури, що, на нашу думку, доповнить її новими рисами.

Основні положенні! дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Своеобразие словосочетаний, связанных с цветообозначениями, в художественном тексте (на материале творчества О. Уайльда) // Социолингвистика. Лексикология. Грамматика. - Пятигорск, 1993. - С. 90 -95.

2. Словесная живопись в творчестве Д. Лоуренса. Типология приема // Основные этапы исторического развития поэтики зарубежного романа. - ДГУ, 1996. - С. 65 - 69.

3. Своеобразие имажистской цветописи в поэтическом творчестве Дж. Флетчера // Ех ргоГеззо. Збірник праць вчених Придніпровського регіону. - ДДУ, 1997. - С. 68 - 72.

4. Лішгвострановедческий аспекг английских цветообозначешій // Потницева Т.Н., Лясковец Т.Б., Евдаш Н.И., ГречухннаИ.Д. История н культура Англин в истории слова. - ДГУ, 1996. - С. 60 - 93.

' 5. Опыт создания индивидуального писательского словаря

словосочетаний, связанных с цвстосбозна чешшми Н Учебная лексикография и проблемы словосочетания. Тсзисы межвузовского совещания-семннара. - Пятигорск, 1993. - С. 45 - 46.

6. Цветопись Э. По: национальноз своеобразие романтического

метода и стиля И Тезисы международной конференции “Этнические проблемы в американской литературе и журналистике”. - МГУ, 1993. -

С. 28 - 29. •

7. Французские истоки английского литературного явления "имажизм”. Восприятие, оценка, переосмысление // Друга міжнародна конференція Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. - ДДУ, 1995. - С. 105.

АНОТАЦІЯ

Лясковець Т. Б. Своєрідність мовного живопису в англійській поезії кінця XIX - початку XX століття (генезис поетики імажизму). Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю - 10.01.04. - література зарубіжних країн. - Рукопис. Дніпропетровський державшій університет. Дніпропетровськ, 1998.

У дисертації досліджується ряд дискусійних проблем, пов’язаних з історією та поетикою імажизму, художня спадщина якого аналізується з точки зору функціонування кольорового образу; визначаються можливі витоки формування імажистської поетики, а її своєрідність уточнюється на тлі порівняльного аналізу з поезією межі XIX - XX століття. Мовний живопис розглядається як одна з ключових особливостей поезії цього періоду. У роботі тлумачиться ключове для поетики імажизму поняття «образу», простежуються принципи і механізми його художнього втілення в імажистській творчості Е. Паунда, Р. Олдшгтона, X. Дулітл, Дж. Флетчера, Д. Лоренса, Ф. флінта, У. Уильямса, Т. Хдома, Е. Лоуэлл. Зберігаючи риси двоєдності світу, імажкстський образ «розгорнутий» в земній реальності. Поет-імаяснст знаходить відповідності у формах та фарбах «об’єктної» дійсності «тут» і «зараз» і таким чином розкриває нові зв’язки між' її предметами ?а явищами. Своєрідність імгжнстськсго стилю -в оригінальній комбінації знайомого й нового, виникненні специфічних прийомів кольорової образності,. витоки яки* спід шукати а техніці словесної творчості попередннкіа імажизму. З результаті проведеного аналізу переглянуто сприйняття імажизму як гакща ьнткромаятичного, позбавленого цілосності іі безперспективного для подальшого роззнтку літератури.

Ключові слова: імажизм, імажистський образ, рсмаіітячяе

світосприйняття, кольорове визначення, живописний стиль, зчеплення образів, емансипація кольору від . предмета, асоціативність, об’єктність,кольоровий словник. '

АННОТАЦИЯ

Лясковсц Т.Б. Своеобразие словесной живописи в английской поэзии конца XIX - начала XX века (генезис поэтики имажизма). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04. - литература зарубежных стран. - Рукопись. Днепропетровский государственный университет. Днепропетровск, 1998.

В диссертации рассматривается ряд дискуссионных проблем, связанных с историей и поэтикой имажизма, художественное наследие которого анализируется с точки зрения функционирования цветового образа; выявляются возможные истоки формирования имажистской поэтики, а ее своеобразие уточняется на фоне сопоставительного анализа с поэзией рубежа XIX - XX веков. Словесная живопись рассматривается как одна из ключевых особенностей поэзии этого периода. В работе осмысливается ключевое для поэзии имажизма понятие «образ», прослеживаются принципы и механизмы его воплощения в имажистском творчестве Э. Паунда, Р. Олдингтона, X. Дулитл, Дж. Флетчера, Д. Лоренса, Ф. Флинта, У. Уильямса, Т. Хьюма, Э. Лоуэлл. Сохраняя свою двуплановость, имажистский образ «развернут» в земной реальности. Поэт-имажист находит соответствия в формах и красках «объектной» действительности «здесь» и «сейчас» и тем самым обнаруживает новые связи между ее предметами и явлениями. Своеобразие имажистского стиля ' проявляется в оригинальной комбинации знакомого и нового в цветовой образности, специфичных художественных приемах, истоки которых - в технике словесного творчества литературных «предшественников» имажизма. В результате проведенного анализа в диссертации кардинально пересматривается взгляд на имажизм как на явление антиромантическое, лишенное целостности и бесперспективное для последующих этапов истории литературы. .

Ключевые слоса: имажизм, имажистский образ, романтическое мировосприятие, цветообозначение, живописный стиль, сцепление образов, эмансипация цвета ог предмета, ассоциативность, объектность, цветовой словарь.

SYNOPSIS

Lyaskovets T.B. The Peculiarity of the Verbal Pictorialism in the English Poetry of the Border of the 19 lh - 20 lh Centuries ( Imagisme Poetics Origin). The thesis for a degree of candidate of philological science in the speciality 10.01.04. - Foreign Literature. Manuscript. Dniepropstrovsk State University. Dnepropetrovsk, 1998.

The thesis deals with disputable issues, connected with the history and poetics of Imagisme, the possible sources of the Imagist poetics formation. The poetry of the movement is investigated from the point of view of its colour image, and its peculiarity is revealed in comparative analysis with the poetry of the border of the 19 th - 20 * centuries. The verbial pictorialism is considered to be one of the key peculiarities of the poetry of this period. The main Imagist category, the image, and its artistic representation in. the works of E. Pound, H. Doolittle, J.G. Fletcher, A. Lowell, R. Aldington, F.S. Flint, D.H. Lawrence, T.E. Hulme, \V. Williams get their reading in the thesis. In the poems of the [magists the image preserves ifs emblematicity but it is unfolded in the earthly reality. The Imngists find the equation in the forms and colours of the “objective” reality “now” and “here”, revealing the new connections between the things and phenomena. The idiom of the Imagist style is in the new treatment of.the artistic form, invention of the new means of pictorial imagery the roots of which r.re found in the technique of the verbal art of.the literary precursors of rmagisro. The investigation reveals that the Widely spread conception of Imagism as an anti-Rcmantic movement that possesses neither integrity nor future cannot withstand criticism.

Key-words: image, Imagisme, romantic universe, colour word, pictorial style, the cohesion of images, the emancipation of the colour from the object, equation, objectiveness, lexical paintbox. . ' '■