автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Тенденции развития киевской школы художественного стекла 1950-х - 1990-х годов.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Тенденции развития киевской школы художественного стекла 1950-х - 1990-х годов."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

СОМ-СЕРДЮКОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК-745.50+748 (477)

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ київської школи ХУДОЖНЬОГО СКЛА 1950-х - 1990-х років

17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів - 2000

Дисертацією с рукопис

Робота виконана в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної Академії Наук України, м.Київ

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства,

старший науковий співробітник, завідувач сектором народного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Кара-Васильєва Тетяна Валеріївна

професор кафедри історії і теорії мистецтва Львівської академії мистецтв Стельмаїцук Галина Грирорівна

кандидат мистецтвознавства,

член-кореспондент Української Академії Архітектурі; народний художник України Жоголь Людмила Євгенівна

Провідна установа: Інститут народознавства НАН України,

відділ народного мистецтва, м.Львів

Захист відбудеться « £ >' листопада 2000 р. о « /f» годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській академії мистецтв за адресою: 79011, Львів, вул.Кубійовича, 38

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв (79011, Львів, вул.Кубійовича, 38).

Автореферат розісланий «^» вересня 2000 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради «

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

кандидат мистецтвознавства

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українське художнє скло - самобутнє та яскраве явище національної культури з давньою традицією. Значний внесок у його розвиток зроблений київською школою, що сформувалась на базі Київського заводу художнього скла. Це підприємство, одне з перших в Україні, у 1950-ті рр. почало поступово переорієнтовуватись на випуск художніх виробів зі скла і залишалось провідним у цій галузі української промисловості до кін. 1990-х рр..

Актуальність дослідження діяльності київської школи художнього скла зумовлена тим, що у науковій літературі практично відсутні комплексні монографічні дослідження, які б вивчали матеріал у повному обсязі. Сьогодні ще залишилось чимало невисвітлених проблем стосовно творчості київських митців, що потребують грунтовного аналізу та всебічного вивчення. Об’єктивно-критичне дослідження загального внеску київської школи художнього скла, з переглядом ідеологічних та естетичних штампів та шкали оцінок минулого, вимагає розробки нової сучасної системи критеріїв та введення а у науковий обіг.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконувалась у рамках теми “Акіуальні проблеми історії українського мистецтва” (шифр 4.18.2; 4.16.9.1.) у секторі народного мистецтва відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології їм. М.Т.Рильського НАН України. .

Метою дослідження є комплексне вивчення мистецького явища -київської школи художнього скла. В зв’язку з цим у роботі поставлені конкретні завдання:

- вивчення історії становлення та головних етапів розвитку підприємства;

- проведення розгорнутого мистецтвознавчого аналізу творчості провідних митців, зокрема, Л.Митяєвої, В.Геншке, І.Зарицького, С.Голембовської, С.Сміян, А.Балабіна, О .Гущина, І.Аполлонова;

- визначення основних художньо-стильових тенденцій та специфіки творчих пошуків, що обумовили своєрідність мистецької мови київської школи художнього скла;

- введення творчого доробку київської школи художнього скла у контекст розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва.

Методологічною основою дисертації є принципи системності та історизму. Це передбачає комплексне, проблемно-мистецтвознавче дослідження київської школи художнього скла в контексті розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Поставлені у дисертації завдання визначили сукупність основних вжитих методів: історико-фактологічного та порівняльно-аналітичного. Це дозволило ввести у науковий обіг значний за обсягом фактологічний мистецтвознавчий матеріал, простежити тенденції

розвитку в історико-художньому процесі. На підставі порівняльно-аналітичноп методу висвітлена діяльність київської школи художнього скла у таки: аспектах:

- порівняння з іншими школами сучасного склярства, зокрема, львівською ті санктпетербурзькою (остання у тексті дисертації розглядається яі ленінградська, оскільки під такою назвою фігурує в науковій літературі);

- встановлення паралелей з іншими видами декоративно-прихладногі мистецтва відповідного періоду;

- визначення генези форм та декору українського гутного скла XVIII ст., щ< позначились на сучасному етапі.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснюється монографічне комплексне дослідження тенденцій розвитку київської школі художнього скла 1950-х - 1990-х рр.:

- введено у науковий обіг значний за обсягом матеріал з історі підприємства;

- здійснено комплексне наукове вивчення колекції музею Київського завод? художнього скла, проведено атрибуцію, систематизацію значної частиш виробів;

- зроблено мистецтвознавчий аналіз творчості провідних київськиз художників скла;

- розглянуто київську школу художнього скла як цілісне мистецьке явище Ті її досягнення введені у загальний художній контекст.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання змісту положень та висновків дисертації при створенні узагальнюючих праць з історі українського декоративно-прикладного мистецтва, для написання науково-популярних праць, методичних посібників, у курсах лекцій. Матеріалі дисертації можуть бути використані для побудови відповідних розділи музейних експозицій і виставок, у складанні каталогів, а також різноманітиш інформаційно-довідникових систем у галузі сучасного українського мистецтва Результати дослідження можуть бути покладеними в основу подальшогс поглибленого дослідження цієї та суміжних з нею тем.

Особистий внесок здобувана. В основу аналізу роботи покладене колекцію музею Київського заводу художнього скла, де було паспортизоване понад 600 творів. Також проведено дослідження у збірках: Державний музеї українського народного декоративного мистецтва, Національний музей історі України, Музей народної архітектури та побуту України, музей Лесі Українки) Києві, фонди Національної Спілки художників України, фонди Дирекці: художніх виставок України.

Вивчено історію підприємства, переважно, за матеріалами Державногс архіву м. Києва та Центрального державного історичного архіву України -(понад 450 справ). Досліджено архіви Національної Спілки художників Україні

з

особові справи художників скла), фотоархів Київського заводу художнього жла, приватні архіви та колекції В.Геншке, С.Голембовської, В.Дудіна, ^.Кадочникова, Л.Митяєвої.

Зібрано значний матеріал у процесі особистого оптування та нтерв’ювання художників, майстрів, технологів Київського заводу художнього ;кла.

Проведено фотофіксацію та укладено каталог, де подано найбільш типові га прикметні вироби київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х рр..

Наведені біографічні відомості про митців київської школи художнього ;кла і укладено термінологічний словник склярства, а саме тих технологій та ге хні к виготовлення художнього скла, що набули Поширення на Київському іаводі.

Розроблено класифікацію та систематизацію виробів Київського заводу судожнього скла.

Визначено самобутність київської школи, що окреслено у контексті іагальних художньо-стильових тенденцій.

Апробація результатів роботи здійснювалась на засіданнях відділу збразотворчого мистецтва Іституту мистецтвознавства, фольклористики та ітнології ім. М.Т.Рильського (Протокол № 5 від 1В листопада 1999 р.) та Вченої Ради Львівської академії мистецтв (Протокол № 46 від 31 травня 2000 р.). Робота рекомендована до захисту.

її основні положення виголошені у доповідях і тезах на всеукраїнських га міжнародних наукових конференціях: “Регрес і регенерація в народному мистецтві” (Київ, 1996) у доповіді “Етос українців та його прояви у іутному :клі XVIII сторіччя”; “Від бароко до бароко” (Київ, 1996) у доповіді “Окремі зарокові риси в українському склярстві”; “Колективне та індивідуальне як «пшики національної своєрідності народного мистецтва” (Київ, 1997) у доповіді “Значення музейних зібрань Києва для збереження пам’яток гутного :кла XVIII сторіччя”; “Поетика та семантика українського рушника: образ, символ, знак” (Київ, 1997) у доповіді “Художньо-семантичні паралелі між українським рушником та гугним склом XVIII сторіччя”; “Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст” (Київ, 1998) у доповіді '‘Традиційні та інноваційні аспекти в еволюції форм українського скляного посуду”; “Вивчення, збереження, популяризація пам'яток традиційної народної культури” (Київ, 1999) у доповіді “Техніко-технологічні особливості, система композиційної побудови та семантика мотивів штофів XVIII - поч. XIX сторіччя з колекції Музею народної архітектури та побуту України”; VI Міжнародний конгрес україністів (Одеса, 1999) у доповіді “Пошуки традицій гутництва київською школою художнього скла у 1960-х роках”; “Українські термінологічні словники з мистецтвознавства й етнології” (Київ, 1999) у доповіді “Деякі мовні паралелі у термінології українського гутного скла”;

“Колекції Державного музею українського народного декоративного мистецтв* -100 років” (Київ, 1999 року) у доповіді “Образна трансформація у творах київських митців художнього скла И-пол. 1980-х - 1990-х років”.

Було здійснено кураторство персональної виставки художника скла С.Кадочникова, що проходила в галереї “Ірена” (Київ, 1997). Текстовий та ілюстративний матеріали дисертації використано при підготовці персональної виставки народного художника України Л.Митяєвої (ДМУНДМ, Київ, 1998).

Матеріали і теоретичні положення дисертації знайшли своє відображення у восьми наукових публікаціях.

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження. Дисертація (обсягом 147 с.) складається зі вступу, чотирьох розділів, приміток до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (203 позиції). У додатки ввійшли біографічні відомості про митців Київського заводу художнього скла (15 позицій), термінологічний словник склярства (32 позиції), список ілюстрацій та альбом (238 іл.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації міститься обгрунтування актуальності теми, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказується особистий внесок здобувача, надаються відомості про апробацію роботи.

У розділі 1 - «Ступінь наукової розробленості проблеми» - подається аналіз літературних джерел, простежується історія вивчення теми.

Проблеми історії та розвитку Київського заводу художнього скла, дослідження творчості провідних митців, як і питання існування самобутньої школи скла, не були ретельно вивчені. У більшості досліджень, що торкаються теми київської школи художнього скла, вона характеризується на підставі вибіркового аналізу творів відповідно з їх стильовими, індивідуальними, функціональними та технічними особливостями. При цьому деякі аспекти раніше проведених аналізів потребують певних уточнень.

Наукове вивчення, а точніше наукова зацікавленість даним питанням, виникає паралельно з нерепрофілюванням у 1950-х - поч. 1960-х рр. Київського заводу художнього скла на випуск художніх виробів. Це частково окреслено у працях В.Рожанківського (1959), А.3ельдич (1966), у спільній роботі К.Батанової, М.Воронова (1964), у статтях І.Сакович (1968) та К.Малишка (1968).

У більш пізній роботі В.Рожанківського (1971) розглянуті питання специфіки галузі, наведено значний за обсягом та інформативністю фактологічний матеріал. На його тлі зроблена спроба визначити специфіку українського художнього скла, зокрема, діяльність київських митців. І.Сакович (1975) звернулась до проблеми співіснування традиційного та інноваційного

шляхів у сучасному українському декоративно-прикладному мистецтві. В цьому ж аспекті розглянута творчість київських художників скла, які поєднували технічні і художні можливості гутництва з сучасними формами виробів та прийомами художньої обробки. МВоронов (1984) виклав матеріал про художній рівень радянського скла, зазначивши головні художні школи, окресливши основні тенденції та напрямки розвитку радянського скла. Акцент зроблено на творах 1970-х рр.. У роботі визначено стильову самостійність київської та львівської шкіл.

Констатаційна стаття Н.Корнієнко міститься у рекламному виданні “Київський завод художнього скла” (1975), де ілюстративний ряд акцентовано на виробах широкого вжитку.

У роботі Ф.Петрякової (1975) особливу увагу приділено проблемі розвитку гутних традицій в українському склярстві. Цю монографію, що носить аналітичний характер, можна розглядати, як найбільш грунтовне мистецтвознавче дослідження з питань специфіки гутного скла. У науковий обіг введено значний за обсягом фактологічний матеріал. Широко розглянута і проаналізована історія українського гутництва. Проте у розділі, присвяченому сучасному українському гутному склу, київська школа залишилась практично поза межами дослідження. У колективній праці, присвяченій українській кераміці та склу, Ф.Петрякова (1974), порушуючи питання сучасного гутництва на прикладі робіт київських художників, торкнулась проблеми використання традицій у промисловості.

У роботах О.Рачук (1975, 1982), присвячених специфічним художнім можливостям сульфід-цинкового та кольорового скла, зазначено, що однією з самобутніх рис українського скла є його яскравість та поліхромність. На загальному тлі розвитку художнього скла визначено внесок київських митців.

Л.Жоголь у працях (1973, 1978, 1986) звернулась до питання сучасного художнього скла, виходячи з загальних проблем монументально-декоративного мистецтва. Наведено багато прикладів робіт київських художників, як вдалі зразки синтезу архітектури та художнього скла. Аналогічна за проблематикою, робота Л.Казакової (1989) присвячена темі синтезу архітектури та декоративного скла 1960-х - 1980-х рр.. Автором наведені точні спостереження з приводу поступових змін характеру взаємодії творів художнього скла з об'ємно-просторовим середовищем архітектури.

Першокласний ілюстративний матеріал зібраний у альбомі “Сучасне українське художнє скло” (1980), де гідно представлені київські митці. В альбомі Н.Велігоцької, Л.Жоголь (1986) у розділі художнього скла викладено інформацію про провідних художниках Києва та Львова, особливості їх індивідуального мистецького спрямування і зроблено акцент на тісному співіснуванні народної та професійної течій.

Монографічні нариси про творчість київських художників скла скоріше носять оглядовий, аніж аналітичний характер. Ціла низка монографічних статей в журналах та каталогах присвячені відкриттю персональних виставок художників. Серед них статті про творчість Л.Мигяєвої (1981), І.Аполлонова (1985), А.Балабіна (1992), С.Голембовської (1990), І.Зарицького (1992) та інші.

Таким чином, підсумовуючи розглянуту літературу, можна твердити, що комплексного дослідження доробку київської школи художнього скла не проводилось, її діяльність розглядалась лише фрагментарно, тільки у контексті інших мистецтвознавчих питань. У дослідженні поставлено за мету проаналізувати київську школу художнього скла, як мистецький феномен, що має власну історію, з етапами становлення, розквіту та занепаду.

У загальнотеоретичному мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою стали дослідження М.Воронова, Л.Казакової, Т.Кари-Васильєвої, Л.Крамаренко, ФЛетрякової, В.Рожанківського, М.Селівачова, Н.Степанян.

Розділ 2 - «Історія формувння та становлення Київського заводу художнього скла» - складається з трьох підрозділів. На підставі вивчення й узагальнення архівних та літературних джерел подається розгорнута картина розвитку Київського заводу художнього скла, проаналізовано його техніко-технологічні показники, що обумовлювали характер виготовлення художніх творів. Окреслені та обгрунтовані чинники, що впливали на художньо-технічні процеси та пракгично-творчу діяльність.

Підрозділ 2.1. «Розвиток скляного виробництва у Києві XVIII - поч. XX сторіччя». Історія скляного виробництва у Києві реконструйована на основі архівних джерел. У справах Київської губернської канцелярії зберігаються посилання на Указ Петра І та Сенату про заснування в Києві у 1720 р. заводу по виробництву скла та дзеркал. Згадки про Київський склозавод періодично зустрічаються впродовж 1720 - 1727 pp.. За браком фактологічного матеріалу немає достатньої можливості скласти повну уяву стосовно асортименту та характеру виробів цього заводу. Подальший розвиток скляного виробництва у Києві XVIII - І-пол. XIX ст. окреслюється фрагментарно на підставі випадкових відомостей. Більш чітка картина розвитку скляного виробництва у Київській губернії складається завдяки щорічним звітам статистичного комітету (з 1868 р.) та описам старшого фабричного інспектора Київської губернії при канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (з 1887 р.). У П-пол. XIX ст. найпотужнішим серед усіх склозаводів Київської губернії було підприємство на Деміївці, у передмісті Києва, де виготовляли, переважно, тарне та аптекарське скло. В 1914 р. було затверджено сіатуг Товариства Південно-Російського склозаводу, що належав спадкоємцям Міхельсона. На поч. XX ст. завод працював безперервно, проте у

917-1919 рр. процес припинення та поновлення діяльності Південно-’осійського склозаводу носив перманентний характер.

Підрозділ 2.2. «Передісторія становлення Київського заводу :удожнього скла у 1917 —1959 роках». Загальний технічний рівень скляного (иробництва в Україні після Жовтневої революції та громадянської війни був іуже низький через економічну нестабільність, підкріплену соціальними та юлітичними негараздами. Незадовільний стан обладнання та регресивні :пособн виготовлення застосовувались на Південно-Російському склозаводі, псий у 1920 р. перейшов до виготовлення віконного скла “халявним” способом тля потреб залізниці. У 1925 р. підприємство отримало назву Київська іержавна гута.

У 1928 р. - знову зміна назви - Київський державний склозавод “Червона уга”. З цього часу починається перша докорінна реконструкція заводу. Він >снашується новою технікою, значно розширивши асортимент продукції та юзпочавши масовий випуск сортового посуду. На тлі загального розвитку мсляної промисловості в країні, на Київському склозаводі склалися винятково іприятливі умови дія інтенсивного зростаїшя. У 1930 р. на базі діючого заводу Зуло організовано новий термосний, перший у колишньому СРСР, що у 1934 р. зб'єднали в єдине підприємство - Київський скло-термосний завод. Постійно юзширюючи виробництво, завод до 1940 р. досяг значних показників випуску, троте реальний обсяг та асортимент виробництва були далекими від іадоволення ужиткових потреб на скляну продукцію при досить низькому .'стстичному рівні посуду.

Наприкінці 1940-х рр. на заводі, вперше серед склоробних підприємств України, налагодили масове виготовлення виробів з кришталю, кришталевого :кла та накладного багатошарового скла, розпочали випуск художніх виробів і іапочаткували художні ради. До участі у роботі майстерні художньої обробки 5алучались художники Києва - Г.Ульянов, Л.Воронець та Ленінграду -

2.Бескінська, Б.Гуляєв, працювали майстри - Л.Митяєва, В.Геншке, Б.Носар та Г.Голик. До 1955 р. її очолював А.Черняхович. З 1956 р. були введені посади головного художника - ним став П. Аверков, і художників, серед перших були

- А.3ельдич (1956) та І.Зарицький (1958).

У П-пол. 1950-х рр. відбулась ціла низка подій, що вплинули на кардинальні зміни у формуванні нової естетики художньої промисловості - II Всесоюзний з'їзд архітекторів (1955), з'їзди Спілки художників УРСР (1956) та Спілки художників СРСР (1957). Естетичні та художньо-стильові програми, закладені на цих форумах митців, дали свої відчутні результати, що у скляній промисловості почали реалізовуватись на зламі 1950-х - 1960-х рр..

Підрозділ 2.3. «Історії розвитку Київського заводу художнього скла 1960 - 1997 років». У 1960 р. відбулось докорінне оновлення матеріально-технічної бази заводу і його перейменували у Київський завод художнього скла.

Відсоток сортового посуду та унікальних виробів мав сталу тенденцію до збільшення. На базі майстерні художньої обробки була сформована творча бригада, в якій створювались сприятливі умови для митців. Не останню роль у цьому відігравала вдумлива кадрова політика адміністрації підприємства. Залучались молоді художники, які розпочинали роботу разом з досвідченими фахівцями-практиками.

На підприємстві освоїли виробництво з сульфід-цинкового скла та активно впроваджували технології варіння кольорового скла. Розпочався випуск гугаих виробів. Проте скло, як дешевий матеріал, що потребує трудомісткої обробки, на думку керівництва заводу, бачилось збитковим, з чим і пов'язане поступове переорієнтування на випуск кришталю. Виконуючи план виробництва, завод опинився поміж “двох вогнів”: з одного боку, виготовлення та постійна розробка нових форм сортового та асортиментного посуду, а з другого, збереження статусу заводу художнього скла, що передбачав виготовлення унікальних, виставкових речей. У цьому, мабуть, полягав один із головних компромісів художньої промисловості, коли дистанція між естетичним рівнем масових виробів та рівнем, власне, художніх творів зі скла постійно збільшувалася. Для художніх творів перевага віддавалась кольоровому склу та гугним технікам декорування, тоді як для сортового посуду головним матеріалом стає кришталь з алмазним грануванням. Так намітилась тенденція зворотня до взаємовпливу та взаємостимулювання, а скоріше навіть відокремленість цих двох сфер діяльності заводу, з гальмуванням саме художньої. Але наслідки цього процесу проявляться пізніше.

В 1975 р. на заводі організовано асортиментний кабінет, в 1977 р. -почала діяти виробнича експериментально-художня лабораторія, що випускала малими серіями високохудожні вироби. На цей час на заводі працювали художники: І.Аполлонов, ВХеніпке, С.Голембовська, В.Затинайко, ЛМитяєва, С.Сміян, скульптор А.Балабін та головний художник І.Зарицький. До складу лабораторії входили склодуви: В.Погрібний, П.Галкін, ДКасаткін, В.Філіппов, В.Пахалович, І.Пінчук; майстри алмазного гранування В.Залізко,

В.Домановський, А.Жуков; майстер матового гравірування А.Буров.

В 1980-х рр. завод повністю відмовляється від виробництва, спочатку безбарвного, а потім кольорового скла, остаточно перепрофільовуючись на випуск кришталю. Проте погіршення якості варіння кришталю також стає симптоматичним. В цей час збільшується виготовлення пресованих та прес-гугаих виробів.

В П-пол. 1990-х рр. на Київському заводі художнього скла склалась така загальна ситуація художній, фаховий потенціал митців та майстрів був високий, але техніко-технологічні показники, що погіршувались через економічні фактори, обумовили занепад виробництва. Наприкінці 1997 р. гігант

скляної промисловості України - Київський завод художнього скла - не утримався у складному сьогоденні і погасив печі.

Розділ 3 — «Персонали провідних митців київського художнього скла. Індивідуальна специфіка творів» - складається з восьми підрозділів. У монографічному аспекті розглянута творчість Л.Митяєвої, В.Геншке, І.Зарицького, С.Голембовської, С.Сміян, А.Балабіна, О.Гущина, І.Аполлонова. У процесі всебічного та системного мистецтвознавчого аналізу творчості кожного із зазначених митців, виявлено найбільш характерні та прикметні риси їх власної художньої індивідуальності. Ці риси у сумі компонентів становлять показові ознаки школи київського скла, що діяла на професійних засадах, і тому, відповідно, фактор авторського творення, самовираження, мав велике та принципове значення. Своєрідні та самобутні художньо-стильові риси київського скла сформувались та розвинулись завдяки ряду непересічних творчих індивідуальностей, які складали колектив митців-однодумців та, водночас, “солістів”-фахівців Київського заводу художнього скла. Наявність сильного і стабільного колективу художників, здатного генерувати ідеї та реалізовувати їх у матеріалі, давало стабільну, сприятливу модель стосунків на підприємстві. Інтенсивне виставкове життя 1960-х - 1980-х рр., безсумнівно, сприяло акумуляції нових задумів, стимулювало художників на адекватне втілення власної творчої ідеї. В роботі розглянуто і виявлено розмаїття манер, почерків, естетично-художніх прихильностей та поглядів митців. До мистецтвознавчого аналізу залучено значну кількості творів. Мистецький доробок київських художників висвітлено на основі об’єктивно-критичного дослідження.

Л.Митяєва (3.1.), без перебільшення, є фундатором київської школи художнього скла. З її ім’ям пов’язано відродження гутної традиції на заводі. Твори Л.Митяєвої відзначаються міцно вибудованими формами, яким вона завжди приділяла головну увагу. Поступові зміни у творчій манері митця знайшли своє відображення у переході від конструктивно-геометричних форм до більш пластичних та бароково-пишних з декоративними наліпленнями, а згодом - до монументалізованої трактовки форм, де головним художнім елементом виступала товща маси скла. Вона першою на заводі почала займатися матовим гравіруванням кришталю. Розширюючи можливості техніки гравірування, художниця звернулась до досить складних, виходячи із специфіки прозорого матеріалу, зображальних мотивів.

Справжній талант В.Геншке (3.2.) виявився у гутному кольоровому склі, позначеному розкутістю авторської фантазії, емоційністю та широким спектром образно-асоціативного ряду. Неодноразово прообразами його виробів були “біонічні” форми - квітка, камінь, дерево, крапля води. Краплеподібній формі він приділяв особливе значення, розкриваючи її пластичні можливості та естетичні якості. В останніх роботах В.Геншке простежується тяжіння до

пошуків виражально-художніх можливостей чистої форми та більш аскетично-стриманих кольорових рішень.

ІЗарицьтй (3.3.) понад 20 р. працював на посаді головного художника заводу, був справжнім “консолідуючим фактором”, об’єднавши художників у цілісний творчий колектив. Особливістю творчої манери художника є лаконізм та чіткість образного строю, що досягається рішенням простих форм, декору, локальністю кольорової гами, а також логічністю мислення. Напрямок його мистецьких пошуків базується на традиціоналізмі, що виявилось у зверненні до образів “старої гути”. Для митця притаманні стабільність обраних тем, прийомів декорування, синхронність розвитку кількох напрямків.

Для творчого почерку С.Голембовської (3.4.) характерні артистизм, особлива граціозність, при обмеженості типології форм посуду, в поєднанні з мальовничим гутним декором. С.Голембовська активно працювала над новими зразками асортиментного посуду. Постійна робота над масовими виробами та виставковими творами відточили її професійну майстерність.

Прикметними рисами творчості ССмйгн (3.5.) є сміливість експериментів, тонка емоційність, витонченість форм. Пошуки гармонії форми, ансамблю предметів у межах просторової композиції твору та з навколишнім середовищем, стриманість у виборі художніх засобів, тяжіння до класичної традиції - відзначають твори С.Сміян. Віддаючи перевагу гутним технікам, вона розширювала декоративні, пластичні і кольорові можливості скла та кришталю.

Аналізуючи доробок А.Балабіна (З.6.), можна відзначити, що він є одним з провідних майстрів скульптури зі скла. Митець розширив пластичні можливості матеріалу, його функціонально-естетичне існування у сучасному мистецтві та збагатив тематично. У творах А.Балабіна акумульований досвід світової школи пластики та українські традиції гутництва. Проте творчий метод

А.Балабіна докорінно відмінний від прийомів майстрів-гутників. Він завжди йшов від образу й до нього підбирав технічні прийоми. Висока професійна культура, бездоганне фахове володіння ремеслом гутника, талант образного бачення світу, здатність та схильність до екстериментів є складовими яскравої індивідуальності майстра.

Слід зазначити, що О. Гущин (3.7.) створив цілу низку талановитих робіт в цікавій особистій манері. Проте найбільш інтенсивний період творчості припадає на П-пол. 1960-х рр.. У його творах вдало поєднані відчуття стародавньої національної історії та сучасне конструктивне мислення. Форми робіт художника виділяються чіткими членуваннями горизонтальних та вертикальних ритмів.

Твори ІЛполллонова (3.8.) цілком вкладаються у загальний контекст київського скла, проте окреслити характер особистого почерку автора досить важко. Його твори часто носять “порубіжний” характер між виставковими та

асортиментними виробами. Творчою новацією є шевченківська тема, яку художник розробляв протягом тривалого часу.

Розділ 4 - «Художньо-стильові особливості київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х років» - складається з чотирьох підрозділів. На підставі грунтовного вивчення та аналізу творчості київських художників скла визначено і охарактеризовано головні художньо-стильові тенденції розвитку київської школи. Зазначено риси художньої самобутності школи, що здійснено на основі значного масиву фактологічного матеріалу. її доробок введено у загальний контекст розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва. Проблему висвітлено у хронологічному аспекті.

Підрозділ 4.1. «Риси амбівалентності у виробах Київського скло-термосного заводу 1950-хроків». Однією з головних ознак художнього стилю 1950-х рр. є його уніфікованість при домінуючому стані архітектури. Підвищена декоративність, масивність, помпезність стали типовими ознаками стилю, до яких згодом додались історизм, еклектичність та надмірність. Тенденція станковізації, “картинного” мислення призвела до оцінки творів, перш за все, з огляду на тему й сюжет. На вазах Київського скло-термосного заводу популярними були зображення пам'ятників Б.Хмельницькому і Т.Шевченку у Києві. Виходячи з того, що подарункова ваза має бути “багатою”, в одному виробі поєднували кілька складних технік холодної обробки, “силоміць” з'єднували в образний ряд народні рослинні мотиви, технічний прийом “галлє” та псевдокласичні форми. У виробах склозаводу тотально панувала еклектика.

Риси загальної уніфікації позначились на тенденції монументалізації форм виробів. На Київському скло-термосному заводі була створена ціла низка монументальних ваз і фонтанів, що демонстрували собою прагнення підкорити матеріал та йшли всупереч його природним властивостям.

У цей період свідомо нівелювались природні самодостатні властивості матеріалів, вироби зі скла були позбавлені прозорості, пластичності, полиску. Нівелювання творчої особистості, як і нівелювання природних властивостей матеріалу, в межах всепригноблюючого стилю також є однією з характерних ознак часу. Вироби П.Аверкова, А.Зельдич, Л.Митяєвої, В.Геншке 1950-х рр. красномовно свідчать про час виготовлення, тобто про стиль епохи, а не про творчу манеру окремого митця. Твори офіційного, виставкового та подарункового характеру, що виготовлялись на Київському скло-термосному заводі, повністю відповідали “мистецьким нормативам” даного періоду, і в цьому відношенні були більш типові, ніж самобутні. Це випливало із загальних тенденцій мистецтва соціалістичного реалізму тоталітарної доби.

У виробах зі скла 1950-х рр. співіснували негативні риси щодо художнього рівня творів і позитивні щодо технології та технік виконання. Саме ці обставини дали можливість регенерації художньої мови творів зі скла у 1960-

ті рр., коли стиль формувався як своєрідний антипод попередньому, проте практичний досвід попередників використовувався досить широко.

Підрозділ 4.2. «Проблеми та пошуки традицій в контексті гутництеа київською школою художнього скла 1960-х років». Принципово нові естетичні погляди на характер архітектури та формування утилітарно-конструктивного стилю обумовили ознаки виробів декоративно-прикладного мистецтва Пріоритет лаконічної форми та декору визначив характер скляних виробів цього перехідного періоду, коли активно залучали гутну традицію в поєднанні зі сміливими новаціями. На становлення художпьої мови творів київської школи мали суттєвий вплив чеське і ленінградське скло, що позначилось у формотворенні та техніках декорування.

На поч. 1960-х рр. у творчості київських художників простежується зацікавленість українським гутним склом XVIII ст. Митці, звертаючись де гутної спадщини, не копіювали “стару гуту”, а осмислювали традиційно-народні принципи формотворення та особливості художнього строю, Художники активно використовувати кольоровий декор у вигляді джгутів, смуг, ниток, плям, крихти, що за характером оздоблення збігався із принципами поширеного тоді “діагонального” стилю. У творах киян позначилася тенденція поєднання традиційних засобів декорування, базованих на рукотворності, з сучасними формами та характером декору.

У П-пол. 1960-х рр. відбуваються загальні зміни в декоративноприкладному мистецтві у напрямку більшого тяжіння до декоративного начала, виявлення специфічних властивостей матеріалу. Майстри київської школи художнього скла, які через промисловий характер виробництва мобільне відгукувались на художньо-естетичні потреби часу, активно працювали > даному напрямку.

У цей період принципові зміни відбулись у трактуванні традиційних форм скляного посуду, де чітко простежувалося власне, авторське прочитання Експериментами у цьому напрямку займались ЛМитяєва, В.Геншке, О.Гущин Посилення акценту на декоративному значенні творів, при сюжетному трактуванні композицій, знайшло яскравий вияв у фігурному антропоморфном) посуді, цілу низку якого створили І.Зарицький та П.Аверков.

В цілому можна відзначити, що в українському художньому скл; 1960-х рр., у тому числі в роботах київських митців, найбільш вагомою булг традиційно-народна тенденція розвитку, що зазнала численних інтерпретувань Виділяються три основні напрямки розвитку форми та декору: традиційне трактування, поєднання традиційного і нового, нове трактування традиційно' форми та декору.

Проте у цих тенденціях були і свої негативні сторони, прямолінійні “лобові”. Цитування “народних форм”, “фольклорних образів” мали свої чітк: обмеження, вихід за які розцінювалося як відмова від народної традиції, не

враховувалося, що традиції можуть існувати у майбутньому тільки за умов постійного розвитку в межах загального культурного простору, адекватного естетичніш поглядам часу.

Підрозділ 4.3. «Варіативність шляхів та напрямків вирішення образної виразності творів київською школою художнього скла 1970-х - поч. 1980-х років». У кін. 1960-х - поч. 1970-х рр. в київській школі художнього скла накреслюються поступові зміни у поглядах на народну традицію. Формувалась нова творча естетика, що передбачала широкий спекір пошуків у напрямку образної виразності творів. Визначилась тенденція тяжіння до створення виставкових, декоративних композицій, ансамблів та поступового відходу від “посудного” мислення. Саме в цей час виникає термін “інтер'єрне скло”, яким позначали твори, що виконували функцію станкового декоративного твору із самостійною художньою вартісністю. Загальна тенденція до підсилення декоративності позначилась досить сильно у творах київських художників скла. Це виявилось у певному збільшенні форм посуду, це власне декоративність розумілась як своєрідна орнаментальність, через застосування великої кількості різноманітних наліплень.

У київському художньому склі 1970-х - поч. 1980-х рр. гутні техніки стають визначальними, відкриваючи величезні можливості для пошуків, фантазій, імпровізацій. Традиції “старої гути” розвивались у двох напрямках і гісно поєднувались між собою - “фольклорно-пластичному” та “декоративно-Зароковому”. Генеза барокових рис, і саме національна специфіка українського Зароко, простежується у надмірності скульптурно-зображальних форм, у багато прикрашених налішіеннями виробах, а також у зверненні до техніки матового гравірування.

Загальна тенденція декоративно-прикладного мистецтва 1970-х - поч. 1980-х рр. пов'язана з пластичними пошуками, де теми, образи, асоціації йшли зід природи, так званого “натурстилю”. У межах цього напрямку працювали «айже всі митці київської школи художнього скла. Хоча тема природи, навколишнього світу була однією з провідних у художників скла впродовж 1970-х рр.. Проте виділяються два етапи, що послідовно змінювали один одного. Спочатку це були суто декоративні форми, в яких можна побачити трототипи утилітарного посуду, і тема природи вирішувалась за допомогою іевного кольору та візерункових наліплень. У П-пол. 1970-х рр. поступово на терший план виступає чиста пластика, кольоропластика, форми якої походять зід природних прототипів.

В цілому, можна відзначити, що 1970-ті - поч. 1980-х рр. для київської пколи художнього скла - це період розквіту, інтенсивних творчих пошуків, жспериментів. Хоча пошуки за спрямуванням носили різновекгорний характер, ше мета їх була одна - розширення образної виразності творів.

Підрозділ 4.4. «Образна трансформація у творах митців київської школи художнього скла ІІ-пол. 1980-х - 1990-х років». У сер. 1980-х рр. Київський завод художнього скла поступово перейшов на виготовлення лише кришталевого скла. Зміни у матеріалі поставили перед митцями завдання змінювати художню мову виробів, підштовхували до пошуків нової стилістики творів. Обмеженість можливостей кришталю щодо кольорової палітри тонів змусила художників звернутись до ускладнення “зовнішньої” та “внутрішньої” фактур творів.

В кін. 1980-х - 1990-х рр. у київській школі скла позначились тенденції до розширення тем, функцій, технік творів, менш чіткими стають видові ознаки, відокремлюється напрямок, що можна означити як мистецтво пластики. У межах виставкового напрямку відбулись кардинальні зміни, саме у концепції “авторського скла”. Ідейне, філософське, емоційне навантаження творів сприяло формуванню нової естетики художнього скла. Ці тенденції активно розроблялись, як концепція сучасної склопластики, на міжнародних симпозіумах у Львові, де брали учась кияни А.Балабін, С.Кадочников, С.Сміян,

B.Дудін.

Прояви постмодернізму, певною мірою, торкнулись київських художників скла. Втілення його ідей відбувалося не без впливу декоративних автентичних традицій, проте підкреслювався сучасний творчий індивідуалізм. Зміни просторової концепції творів неминуче спричиняли трансформацію образів, що простежується у творах В.Дудіна, С.Кадочникова. Виникає ціла низка творів київських художників, що викликають асоціації зі склом доби модерну.

Прикметно, що у зазначений період, на який припадає занепад виробництва заводу, інтенсифікується виставкова діяльність школи. Відбулась низка персональних • виставок А.Балабіна (1994), І.Зарицького (1996),

C.Голембовської, О.Гущина, Л.Митяєвої (1998) у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, а також у галереї “Ірена” у Києві виставки А.Балабіна (1993) та С.Кадочникова (1997). Остання колективна виставка митців київської школи художнього скла - “Українське художнє скло та фарфор” (1997, Український Дім, Київ). Ці виставки, демонструючи кращі здобутки школи, водночас, підводили підсумки її діяльності.

Залишається тільки сподіватись, що припинення діяльності Київського заводу художнього скла та розвитку на його базі київської школи художнього скла - це справа тимчасова.

ВИСНОВКИ

Київський завод художнього скла належить до числа провідних підприємств художньої промисловості України, що стало базовим підгрунтям для формування та становлення такого феномену, як київська школа художнього скла.

Наявність чинників та прикметних ознак, що визначають змістове поняття “школи” у мистецтві в цілому, і галузі художнього скла, стійкість їх побутування, матеріальне втілення, виражене у типологічному репертуарі форм, прийомах та засобах декорування, характерних стильових ознаках, що стали “візиткою” підприємства при збереженні “індивідуального обличчя” його провідних митців, свідчить про правомірність існування і вживання у науково-мистецтвознавчому обігові терміну київська школа художнього скла.

Економічно-виробничі, техніко-технологічні фактори і чинники безпосередньо впливали на діяльність Київського скло-термосного -Київського заводу художнього скла, обумовлюючи асортимент продукованих унікальних, малосерійшіх та масових виробів.

Однією з характерних рис київської школи художнього скла, що було гарантом успішного розвитку та високого художньо-технічного рівня творів, є висока обізнаність представників школи з усіма ланками технологічного процесу та взаємопорозуміння і усвідомлення творчої відповідальності кожної ланки у ланцюгові взаємин технолог - виконавець - художник.

Прикметні особливості київської школи, що визначили характерні риси її художнього скла, зумовлені діяльністю таких непересічних творчих особистостей, як І.Аполлонов, А.Балабін, ВХенплсе, С.Голембовська, О .Гущин, І.3арицький, Л.Митяєва, С.Сміян. В їх творах у прямій чи опосередкованій формі знайшли прояви основні тенденції розвитку українського художнього скла та ствердження в його образах, прийомах декорування національних пріоритетів і розвиток кращих традицій.

Київська школа художнього скла є самобутнім і навіть унікальним явищем у вітчизняному декоративно-прикладному мистецтві, чий цінний практично-творчий досвід і сьогодні до кінця не використовується, проте за сприятливих умов може стати тим підгрунтям, на якому київська школа художнього скла зуміє відродитися повною мірою, щоб зайняти заслужено високе місце в системі координат вітчизняного та світового мистецтва.

Досвід практично-творчої діяльності Київського заводу художнього скла та мистецької школи, що виникла і виросла на його основі, свідчить, що запорукою успішного існування та розвитку школи художнього скла є збалансованість виробничо-економічних, технологічних і творчих пріоритетів, вдумливість кадрової політики, реальна оцінка перспектив на майбутнє.

Успішна діяльність та активний розвиток київської школи художнього скла у період її піку розквіту у ІІ-пол. 1960-х - 1980-х рр. зумовлювалась

багатьма чинниками, такими як творче використання львівського т; ленінградського мистецького досвіду, заохочення націленості творчогс колективу на виявлення самобутніх рис київських виробів, стійкісп зорієнтованості на кращі традиції та надбання українського художнього скла : пошук можливості їх практичного застосування в сучасних реаліях. Творч стосунки з представниками інших шкіл склярства сприяли збагаченнк київського скла, не спонукаючи до нівелювання та мімікрії її прикметню стильових ознак.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Українське художнє скло XVIII століття // Народна творчість та етнографія

-1997.-№ 2-3. -С. 91-97. ' .

2. Українське художнє скло (XVII-XVIII ст.) // Art Line. - 1997. - № 7-8

- С. 68-69.

3. Український скляний фігурний посуд XVIII ст. // Родовід. - 1999. - № 17 -С. 90-92.

4. Тенденції розвитку київської школи художнього скла 1950-х - 1990-х рокії // Образотворче мистецтво. - 2000. - № 1-2. - С. 48-50.

5. Регресивні та прогресивні явища в київській школі українського художньогс скла 1950-х pp. // Регрес і регенерація в народному мистецтві: Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарівських читань. - К.: Музей Іванг Гончара: Родовід. - 1998. -С. 230-234.

6. Іван Зарицький - художник скла ( до 70 річчя майстра) // АНТ. - 2000

- № 4-6. - С. 105-106.

7. Традиційні та інноваційні аспекти в еволюції форм українського скляногс посуду // V Гончарівські читання. “Феноменологія українського народногс мистецтва: форма і зміст”. - К.: Музей Івана Гончара. - 1998. - С. 26.

8. Деякі мовні паралелі у термінології українського гутного скла // Науковг конференція пам’яті Миколи Трохименка. “Українські термінологічн словники з мистецтвознавства й етнології”. - К.: Редакція вісника “АНТ”

- 1999.-С. 51.

Сом-Сердюкова О.М. Тенденції розвитку київської школи художнього :кла 1950-х- 1990-х років. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства іа спеціальністю 17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво. - Львівська ікадемія мистецтв, Львів, 2000.

У дисертації розглянуто діяльність київської школи художнього скла, що снувала на базі Київського заводу художнього скла. Вперше у максимальному >бсязі проведено комплексне вивчення даного мистецького явища. Розглянуті іитання історії розвитку підприємства. Проаналізовано творчість провідних іудожників. Визначені основні художньо-стильові тенденції та напрямки, вкреслені специфічні, самобутні риси київської школи художнього скла, її художній доробок введено у загальний мистецький контекст. Запропоновано іетодику дослідження на підставі історико-фактологічного та порівняльно-іналітичпого методів.

Ключові слова: художнє скло, школа, тенденція розвитку, традиція, >бразне рішення, характер декорування, індивідуальна манера.

Сом-Сердюкова Е.Н. Тенденции развития киевской школы :удожественного стекла 1950-х - 1990-х годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения ю специальности 17.00.06 - декоративное и прикладное искусство. - Львівська ікадемія мистецтв, Львів, 2000.

Диссертация посвящена деятельности киевской школы художественного текла, которая существовала на базе Киевского завода художественного текла. Впервые в максимальном объеме проведено комплексное изучение [энного художественного явления. Рассмотрены вопросы истории развития [роизводства. Проанализировано творчество ведущих художников. )пределены основные художественно-стилистические тенденции и гаправления. Обозначены специфические, самобытные черты киевской школы удожественного стекла, ее художественное наследие введено в общий удожественный контекст. Предложено методику изучения на основании історико-фактологического и сравнительно-аналитического методов.

Ключевые слова: художественное стекло, школа, тенденция развития, радиция, образное решение, характер декорирования, индивидуальная манера.

Som-Serdyukova E.N. Tendencies of development of Kyiv art glass in 1950-5

- 1990-s. - Manuscript.

Dissertation for a candidate’s degree by speciality 17.00.06 - decorative and applied art. - Lviv Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 2000.

This dissertation is dedicated to the work of Kyiv art glass school which existed on the base of the Kyiv factory of art glass. For the first time there has beer carried out a complex study of this art phenomenon in the maximum extent on the basis of the objective critical analysis. The historical-factual and the comparative-analytical methods are the basis of this study.

In the 1950-s the Kyiv factory of art glass was the first in the Ukraine to begin gradual transition to the output of art articles and it kept the leading position in this industry till the late 1990-s. The detailed picture of development of the Kyiv factory of art glass is given in this paper on the basis of studying and generalization oi archival and literary sources. There have been analysed its technical-technological indices which caused the character of creation of the works of art. There have beer defined and grounded the reasons, which affected the artistic and technical processes of production and caused its formation, flourishing and decay. In the process oi comprehensive and systematic art-critical analysis of the leading Kyiv glass artists’ work (L.Mytyaeva, V.Genshke, I.Zaritsky, S.Golembovsky, S.Smiyan, A.Balabin. O.Gush’in, I.Apollonov) there have been defined the most characteristic and significant features of their artistic individuality. These features in sum form distinctive peculiarities of Kyiv art glass school which existed on the professional base - that’s why the factor of the artists’ creative work, their self-expressing was oi particular importance. Availability of a strong and stable artistic collective, whicl could generate ideas and realize them in material, gave a stable and auspicious model of production relations. Intensive exhibition life of the 1960-s - 1980-s favored the accumulation of new intentions, stimulated the artists to the adequate realization oi their creative ideas. In the paper there has been examined and defined the artists’ manner variety, their aesthetically and artistic inclinations and views.

On the basis of the profound study and analysis of Kyiv glass artists’ creative work there have been defined and described the main artistic and stylistic tendencies of development of the school. That has been realized on the basis of a large volume of factual material and also on the basis of a comparative characteristic with other an glass schools (Lviv and St.-Petersburg schools) and the Ukrainian blown glass of the XVIII th century. The artistic heritage of Kyiv school has been introduced into the general context of the modem decorative and applied art. The generalizing art-critical analysis of the stylistic, individual, functional, typological and technical-technological peculiarities let the author elucidate in full measure such a phenomenor as Kyiv art glass school.

Key words: art glass, tendency of development, tradition, figurative decision character of ornamentation, individual manner.