автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Теория социального изменения: социально-философский анализ

Полный текст автореферата диссертации по теме "Теория социального изменения: социально-философский анализ"

[ИТВСЬКИЙ УН1ВЕРСИТЕТ ¡мен! ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

5 7 ОПТ ¡-^ На правах рукопису

ПРЕДБОРСЬКА ¡рина Михайл1вна

ТЕОР1Я С0Ц1АЛЬН01 ЗМ1НИ: ЮЩАЛЬНО-ФШОСОФСЬКИЙ АНАЛ13

Спеш'альнють 09.00.03 - сощальна фтософ|'я та фтософт ¡сторп

АВТОРЕФЕРАТ дисертаци на здобуття наукового ступеня доктора фтософських наук

КиТв - 1996

Дисертац1я е рукопис.

Робота виконана в КиТвському уыверсител ¡меж Тараса Шевче!

Науковий консультант:

0фщ'|йн1 опоненти:

Провщна орган1зац1я:

ОСИЧНЮК Юхим ВеыамЫович, доктор фтософських наук, проф(

КОМАРОВА АлЫа ¡ваывна, доктор фтософських наук, професор, академк MixHapoflHo'i Академн ¡нтегративноТ антропол

МИХАЛЬЧЕНКО Микола ¡ванович доктор фтософських наук, професор, академк УкрашськоТ Академи пол1тичних наук

ПАЗЕНОК BiKTop Сергшович, доктор фтософських наук, професор, член-кореспондент HAH УкраТни

Нацюнальний Унтерситет "Киево-Могилянська академт"

roi

Захист вщбудеться 1996 р. о

засщаны спец1ал1зовано! ради Д.01.01.37 для захисту дисерта! на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Киевському унюерситет1 ¡мен1 Тараса Шевченка ( 252017, КиТв вул. Володимирська, 60, ауд. 328).

3 дисертащею можна ознайомитись у науковм бЮлютещ КиТвського уыверситету ¡мен1 Тараса Шевченка.

Автореферат розюлано

Вчений секретар спец1ал1зованоТ ради

1996 р.

Ш.СКРИПКА

1.3АГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ.

Актуальн1сть теми дослшження. Сучасний етап роз-виткулюдствавизначаеться по-р1зному: доба освоения космосу, ера використання атомно! енерги, в!к ¡нформатики тощо. Часом на перший план виступають т1 або ¡нил соц1ально-пол1тичж ознаки. Але, мабуть, найбтьш мюткою та узагальнюючою характеристикою е оцжка сучасного св1ту як такого, що постЮно змшюеться. Звичайно, умови ¡снування людства змжювалися 1 ражше, але те, що мае мюце сьогодж, за своТми темпами, масштабами, глибиною та розмаТттям не може бути пор^вняне з картинами недавнього минулого.

Мжлив1сть виступае не просто як одна з рис сучасност1, але й як формоутворюючий чинник, який здеб1льшого визначае структуру, мехажзми функц1онування та ввесь вигляд сучасноТ культури та цивМзаци. Усвщомлення ц!е!ужкально1 ситуаци, що не мала аналопв у минулому, привело до глибокого зрушення в цивш1зац1йжй концепцП ¡снування людства. Вщбулася замша одного ¡з засадних П положень: «прогресистська» перспектива бачення розвитку людства поступилася м1сцем оргёнтацИ на виживання.

Виразно позначилися дв1 проблеми. 3 одного боку, - це виклик сучасност1 у вигляд1 сукупност! загроз, зон ризику для людства. 3 ¡ншого - реакцт на нього у вигляд! головно! наста-нови, яка мусить визначити д1яльжсж стереотипи як на глобальному, так I на локальному р1внях. Друге може бути назване цивктзац1йним ¡мперативом.

Сьогодж д!яльн1сн1 стратеги поведшки, програми I т.п. розвиваються за умов дефщиту наукових знань. Очевидне за-гал ьне вщставання сусптьних наук в1д природничих у засобах та методах осягнення сучасноТ картини свггу. Якщо природознавст-

во давно демонтувало лаплаавську модель доел щження всесвЬ ту, то фтософп та соцюлопТ ще ттьки доведеться освоТти складнють та невизначежсть св1ту сощального.

Теоретична в'щповщь на викликепохи мусить мати жший тип знань та тзнавальних схем. Мова йде про змжу парадиг-мальних засад св1тобачення. Вони можуть бути реал1зоваж у вигляд1 нового фтософсько-соцюлоп'чного пщходу до мжливо! реальность Цей пщхщ та вщповщну йому дослщницьку царину можна було б назвати соцюлопею нестабшьност1 (мжливост!).

Проблема, що дослщжуеться, стае дедал1 актуальжшою для нашо! краТни. Впродовжтривалогочасу вивчалися переваж-но усталеж процеси, сформован! ¡нститути та структури. Сьо-годж вкрай необхщно вивчення нестшких сощально-полггичних стажв, перехщних процеав у вс!й 1х р1зномажтност1, вариативности та альтернативность

Спостер1гаеться явне вщетавання теорп вщ швидко змжю-ваного евпу. Часом зрушення, змжи, що вщбуваються, нав1ть не встигають осмислюватися, що, природно, породжуе практику стих1йного й не завжди адекватного реагування як на р1вж людства загалом, так I на р1вж окремо! краТни, наци, особистос-ть

За умов швидко змжюваноТ реальности складносл та багатоманпгност1 соц1альноТ дЮсност1 тлумачення змж як вщхи-лень вщ норми або як ттьки цжжено спрямованих процес1в (прогрес, регрес та ¡н.) е недостатжм, позаяк залишае поза полем зору дослщниюв безли ¡нших процест, що вщображають змжи в сусптьств1, ¡, отже, перешкоджае цМсному сприйняттю такого багатовим'фного феномена, яким е людське сусптьство. Новопостала об'ективна потреба в переосмислеж тдходу до оцжки сусптьного розвитку вимагае створення теорп, яка була

б здатна охопити всю багатомажтжсть соц1альних явищ, готова передбачити сощальж змти ! допомагати зд1йснити управлшня та контроль над ними.

Стушнь дослщженост! проблеми. Вихщним поняттям соц1ально-фшософського анал1зу нестабшьносл сусптьства варто вважати «сощальну змЫу». На вщмЫу вщ поняття «суспть-ний розвиток», яке вживаеться переважноу вп"чизнянш сусгиль-ствознавч1й лп-ератур1, поняття «соьиальназмта» не передбачае однозначно? зумовленосгп переходу вщ етапу до етапу, ч1ткоТ спрямованост1 розвитку, вивчае усе розматгя можливих стажв сусптьства.

Глибою зрушення в образах соц'юлоп'чноготеоретизуван-ня, яю на поверхж постали незначними термшолопчними змжами в характеристик процес1в социального розвитку, з р1зних причин не були зрозумш й пдно поцшоваж у в1тчизняжй л1тератур1. На вщмжу вщ ¡нших термЫв («соц1альна Д1я», «стратифкац1я», «рацюнальнють» I' т.п.), яю так само широко використовуються в захщжй фШософсьюй та соцюлопчжй думц1, термшов1 «соц!аль-на зм"1на» ввт «не пощастило»: ж в сучасних навчальних поабни-ках, ж в довщковм л1тератур1 присвячених йому спец1альних роздт1в немае. Хоча в монограф!чшй л1тератур| радянського перюду здшснювалися спроби систематизувати дослщження социально! зм!ни у контекст! анал!зу заруб1жно! соцюлогн. Проте робили це виключно кр'юь призму пануючих щейно-теоретичних настанов «непохитного» марксистсько-лежнського вчення про сусптьний розвиток, у результат! чого згадане вище термшо-лопчне зрушення було сприйнято як апологетичний прийом, тобто вщхщ вщ вивчення принципових питань прогресу людст-ва, социально? революци в 6\к розгляду «пал!ативних зрушень у межах ¡снуючого ладу».

Такий стан справ у наипй л1тератур1 з уаею очевиджстю

контрастуе з1 сформованим ставленням до поняття «сощальна змжа» в заруб1жжй л1тературк Соц1альна змжа сьогодж стала об'ектом вивчення майже вс1х ¡снуючих в сучаснш соцюлогп напрям1вта шкш I привернула увагу таких провщних сбцюлопв, якДж.Александер, П.Бергер, А.Босков, П.Бурд'е, Е.Гщденс, Р.Да-рендорф, Ш.Ейзенштадт, П.Колом1, С.Лтсет, Н.Луман, Д.Мартж-даль, У.Мур, Р.Нюбет, Т.Парсонс, Н.Смелзер, Е.Смгг. Е."Пр1к'ян, А.Турен, 1-Уоллерстайн та ¡н.

Такий поширений ¡нтерес породжуе серйозну обставину. Справа, вочевидь, не в ¡снуючому плюрализм! погляд1в, а в тому, що сьогодж едину за своею природою проблематику «розтягу-ють» по р1знихтеор1ях, дисциплжах. Окрем! аспекти и вивчають-ся теорГею дев1антноТ поведжки (Т.Парсонс, Е.Шилз та ж.); конфлктолопею (Р.Дарендорф, Л.Козер та ¡н.); концетуею мо-дерн!заци{ П.Бергер, Ш.Ейзенштадт, У.Мур, Н.Смелзер, С.Хантн нггонта ¡н.), теор1ею "слаборозвиненост1 та залежностГ{С.Ам!н, Т.См1т, А.Франк та ¡н.); теортми особистост1 {АЛнкельс, Е.Фромм та ¡н.). Завдання сучасного етапу дослщження полягае не стшьки у створенж завершено!' концепцн сощальноТ змши, сктьки у конструюванж в'щповщноТ галуз1 соцюлопчного до-слщження. Так, наприклад, ставлять питания А.Босков та Е:См!т, солщарний з ними й Т.Парсонс, говорячи про передчасжсть створення загальноТ теорй.

Варто зазначити, що сучасж пошуки у цариж соц1ально( динамки помилково було б розглядати як там, що спростовують у цтому все те, що вже напрацьовано у рамцях теорп прогресу та еволюцюн1стських доктрин. Коректжше вбачати у цьому певне суттеве узагальнення ¡снуючого досвщу.

Дослщницький обр'м значно розширився завдяки просу-ванню у деюлькох напрямках, що е сум1жними \ частково перети-наються з авторським. Вельми активно анал1зуеться проблема

становлення нелМйного мислення у природо- та сусшльство-знавств1 (I.C.Добронравова, I.B. Сршова-Бабенко, Л.М.Терентье-ва та ¡н.). Зокрема йдеться про щеТ синергетики, соцюгенетики, цикл1чж пщходи (М.В.Кузьмж , ОИ.Субетто, Ю.В.Яковець), що сягають праць М.Д.Кондратьева. Також в рамцях постнекласич-них дослщжень розробляеться тоталлопя - концепц1я оновлен-ня, вчення про тотальнють (B.B.Ki3iMa, В.КПщтиченко та ¡н.).

У зв'язкуз кризовим характером сусптьств, щоутворили-ся на терен! колишнього Союзу, значно загострилася увага до розгляду явищ «переходовосл», «соц1ального хаосу», «стра-тепчно? нестабтьносл», «флуктуаиийносгп», «самооргаж'зацп», «мжливостЬ> (М.М.Моисеев, В.С.Пазенок, О.С.Панарж, r.l.Py-зав1н, та ¡н.).

Спроби в!Д1йти вщ класичних уявлень сусшльного розвит-ку на користь визнання багатовар1атност1, багатовим1рност1 його шлях1в, неспроможносгп розумжня прогресу як лжмно-висхщно-го розвитку мютяться в працях Г.1.Горак, О.М.Сременко , Т.1.Я-щук , М.Гашовського та ж.

Останжм часом з'явилась значна кшьюсть дослщжень, як! присвячеж проблем! нац10нально-культурноидентичност'| нашо-го сусптьства в ргзних його BHMipax i анал1зують сучасний стан розвитку кражи (В.М.Бебик, б.К.Бистрицький , б.КГоловаха О.Дергачов, О.А.Донченко, А.1.Комарова, С.Макеев, В.В.Шам-рай та ¡н.). Бтьшютьз них демонструють нетрадишйж пщходи, власне бачення соц1окультурно? реальности державотворних процесс тощо.

Варто вщзначити npani 1.В.Бичка, Д.Т.Горд'1енка, В.Г.Королька, М.КМихальченка, В.С.Пазенка, В.В.Танчера, A.A.Ручки, В.П.Степаненка, П.В.Федорченка та ¡н., в яких розглядаються методолопчн! проблеми дослщження ¡деолопчних процеЫв, тео-

pii, науков1 напрями сучасноТ захщно? соцюлопчно! думки, пщкреслюеться И багатопарадигматичний характер. Важливють под1бних наробок полягае в тому, що вони висвгглюють той фшософсько-науковий контекст, в якому вщбуваеться форму-вання ново! парадигми.

Для пор1вняльних дослщжень особливий ¡нтерес станов-лять пращ рос1йських фтософ1в та соцюлопв з питань становления сусгильствознавства, шлях1в подальшого розвитку росмсь-кого сусптьства, особливостей його сучасного перехщного стану (А.С.Ах1езер, Л.С.Васильев, Л.А.Гордон, В.А.Красильщиков, О.О.Кара-Мурза , В.Г.Хорос, В.А.Ядовта ж.).

Вищенаведене можна вважати свщченням фундаментально'!' переоцжки ставлення у вп"чизняному сусш'л ьствознавств1 до проблеми сощальноТ змши. Ii вивченням в рамцях академ1чних дослщницьких тем сьогодж займаеться 1нститут сощологи HAH Укра'жи.

Враховуючи стан розробки явища соц'ольноТ змжи як у сучасжй заруб'|жжй, так i у в1тчизняжй науков1й лп-epaTypi, pi3Hi пщходи до тлумачення засадних щей, хиткий понялйно-термжо-лопчний апарат, хаотичжсть дослщницьких зусиль, дисертант вважае, що под'|бний стан справ негативно впливае на вивчення теми в цшому. Необхщна грунтовна узагальнююча та системати-зуююча робота, яка б мала за мету розробку такого дослщниць-кого напряму, як соцшлопя нестабтьност"! (аналопчно до соцю-логи релИ1, соцюлоги особистов тощо), де б окреслювалися проблематика, концептуальна схема та перспективи вщповщно! сфери наукового знания.

Мета та завдання дослщжсння. Мета дисертацШного дослщження - узагальнити, систематизувати, упорядкувати ¡сну-ючий розпорошений матер!ал, наробки сучасно! соц'юлопчноТ

теорн по вивченню явища соц1ально1 зм'жи, виробити власну точку зору, П1дходи для подальшоТ роботи та застосування цього матер'олу.

Маючи на уваз1 сказане, дисертант таким чином визначае свое М1'сце в контекст!' загально! системи оргаж'заци робп з проблематики:

- на пщстав1 анал!зу, систематизации р4зномажтних ре-зультат'ж, пщход1в, досягнень у ц'1й галуз! розробити контури такого самостШного дослщницького напряму, як соцюлопя не-стабтьност1;

- окреслити його проблематику, понятШну схему та

мема;

- виробити узагальнене фшософське уявлення про природу та сутжсть соц1альноТ змжи;

- проанал!'зувати в!тчизняний соцюкультурний емтрич-ний досвщ з позицн теорн со^ально! змжи.

В дисертацм не висуваеться завдання систематичного розгляду вЫх ¡снуючих шкт, теоретичних напрям1в, як1 торкають-ся теорм социально! змЫи. Цтком зрозумто, що для цього потр'1бно було б пщготувати роботу енциклопедичного характеру. Автор прагне видшити найбтьш суттев1 пщходи до теорп сошальноТ змши, як! е центральними для багатьохпраць вщомих захщних теоретиюв; прошюструвати ?х найтиповш м(ркування на матер!ал!, в'щносно мало знайомому читачевк У робот'1 головним чином розглядаеться соц'юлопчна та фтософська думка, що знайшла вщобрахення в англомовжй л1тератур| й репре-зентуеться такими провщними науковими напрямами, як струк-турно-функцюнальний анал1з та теор1я конфл1кту.

Методолопчна основа дисертацм. В дисертацмодним

з провщних засадних ор"|ентир1В, якщо скористатися термшоло-пею американського соцюлога Дж.Александера, е ¡дея синтетичного. теоретизування, що припускав максимально широке узагальнення, режтерпретащю та адаптащю ¡снуючих здеб'шь-шого в захщжй соцюлопчжй думщ наробок з теорП сощально! змжи. Це означав, що р1зж концепци розглядаються не як протилежж, альтернативна а як доповнюючь як таю, що являють собою опис р1зних вим1р1в складно! соцюкультурно! реальность

1ншою взасадничою настановою е визнання багатовим1р-ност1 сощуму та людсько! ¡стоти, яка, з одного боку, висвптное ставлення автора до р1знома1ття ¡снуючих пщход1в, теор1й в сучасжй соцюлоги, з ¡ншого - дозволяе дослщити сустльство в р1зних йог'о проявах, площинах, станах \ т.п! одночасно. Саме з таких методолопчних позицш в робот1 дослщжуються провщж сучасж науков1 напрями.

В робот1 пщдаеться критиц! занадта ¡деолопзац1я марксизму у в1тчизняному сусшльствознавств1, що негативно вплину-ло на дослщження явища сощально! змжи.

Автор, виршуючи висунул питания, значною м1рою спи-рався йа пращ сучасних дослщнимв та мислител1в минулого {Аристотель, О.Конт, К.Маркс, Ф.Енгельс, Г.Спенсер, М.Вебер, П.Сорокж, Дж.Гурв^ч, Дж.Александер, Ю.Козелецький, А.1н-кельс, Г.Маркузе, К.Поппер, Е.Фромм, Ф.Хаекта ¡н.). 1ноземна л'ггература фтософського, соцюлопчного, пол1толопчного характеру становить головне джерело дослщження. Об'ектом на-укового розгляду е сощальна зм'жа. Предметом анал1зу - деяю краТни СНД як суспшьства, що знаходяться у перехщному стаж.

Наукова новизна дослщження полягае в тому, що:

- вперше у в'ггчизняжй сусшльствознавчш науф даеться узагальнюючий фшософсько-соцюлопчний анал1з теорП сощаль-

но! змши, систематизуються, режтерпретуються наробки, до-сягнення з дано! проблематики в захщжй соцюлопчжй наущ на засадах синтетичного теоретизування;

- анал1зупщдаеться вп-чизняний соцюкультурний здебть-шого ужкальний емтричний досвщ;

- в науковий обг вводиться ¡ноземна л1тература, джерела, яю дос1 не були предметом вивчення.

Нов1тжсть дисертацп визначасться, перш за все,самим порушенням проблеми про необхщжсть екстраполяцм на галузь сусптьствознавчих наук парадигми нестабтьност), ¡, отже, не-обхщжстю започаткування нового наукового напряму -соцюлоги нестабшьност1, себтоформування новихпарадигмальних засад дослщження нестабтьних сусшльств, перехщних стажв та мшли-вост1 взагал1 як архетипу ¡снування сучасного св1ту.

В роботк

- 3 метою цш1СноТ характеристики сукупност! ргёноплано-вих змж, идо мають мюце в сустльствь запропонована в!дповщна концептуальна структура - уявлення про багатовимфний прост1р можливихсоц1окультурнихперем1щень. В цм модел1 р1зн« аспек-ти сощального буття рёпрезентоваж автономними «площина-ми», у метках яких вщбуваються зрушення. Дана обставина зумо-вила перехщ вщ традиЦШних функцюнальних й приписних схем пояснения взаемозв'язку процесс у р1зних сферах до опису корелятивних стввщносин.

- - Зд1йснена адаптацт набедено! концептуально? схеми й проведена д!'агностика наявного стану справ в УкраТж. Зазначе-но, що ключовими проблемами «перехщних» сусптьств типу нашого е проблеми сощокультурно! щентифкацн, структурного вибору, перспектив модержзацП. Через концепц'по багатовимф-ност! прожтерпретована низка принципових прорахунюв на шля-

ху реформ у краТж. Головне полягае в редукцюжстсьюй стратеги перетворень, що призводить до так званого явища «згортання вим1р1в».

- Проанал1зована також природа стажв неслйкост1, що утворюються в р1зних сферах, яка пов'язана з виникненням й розповсюдженням симбютичних форм й витратних структур та мехажзм1в.

- Знайшла розробку теза про те, що тип масово! та сукупно! социально? дм, стратеги сусптьних перетворень \ стил! практик вщповщають певному образу соцюкультурного мислен-ня. У зв'язку з цим пщдано ексаткацн той комплекс онтолопч-них, гносеолопчних та аксюлопчних припущень, на якому ба-зуеться класична сощальна динамка, ¡той його вариант, на якому взасадничуеться соцюдинамка некласичного типу. Йдеться вщповщно про прогресистську парадигму й парадигму нестабть-носл.

- Обгрунтовано, що з точки зору останньоТ, ужверсаль-ною, базовою под|ею, елементарним актом сощальноТ реаль-ност1 в П процесуальному ракурс! слщ вважати не прогрес, розвиток, еволющю тощо, а соц'1альну змжу.

- Вперше в соцюлопчних описах чинник мЫливост1 ф'|гуруе як системоутворюючий, що визначае собою будову сустльних систем I п'щ впливом якого в'щбуваеться Тх структуризация та реструктуризация. Мжливому св1ту вщповщаютьпевжтипи культур, певж модел'1 осв'гги, власж нормативж канони особистост!, специф1чж мехажзми щентифкацн.

- Проанал1зована проблема стввщношення соц1окультур-ного знания (мислення)! сощальноТ д'н. Виявлеж причини теоретично! «незабезпеченостЬтрансформацмнихпроцес'т, особливо у перехщних суспшьствах. Головне тут полягае в неадекват-

ностч класичного типу со^ального мислення, ор1ентованого не анал13 усталених суспшьних ¡нститут1'в та лжтних слйких процессе, наявним реал1ям - явищам неусталеност!, складности стохастичностк

Практична значимость роботи. Запропоноваж теоре-тичж схеми, вироблеж на засадах парадигми нестабтьност1, можуть бути адаптоваж до конкретно! ситуаци в краТж з метою визначення найбтьш сприятливих моделей розвитку, зниження р1вня соц1альноТ напруги та ризику.

Зазначеж розробки важлив1 як теоретичж забезпечення практичних полггичних програм та д1евий зас!б пщвищення ком-петенцн 0С1'б й оргажв в прийнятп державних управлжських й пол1тичних р1шень.

Осмислення ситуацП, що склалася в краТж в'щбуватиметь-ся передовым шляхом накопичення ужкального софокультурно-го досвщу, аналопв якому неможливо знайти ж в ¡сторичжй, ж в пор1вняльжй перспектива Цжжсть анал!зу зумовлюеться й особливим мюцем знаходження спостер!гача -"погляд ¡з сере-дини". Г1од1бж самоописи суспшьства в подальшому вщкривают;

широю перспективи для реал1зацп м1жнародних програм по-р('вняльного анал1зу.

Результати дослщження можуть стати основою для перегляду та формування ново! проблематики соцюлопчних до-слщжень, зокрема, щодо типу особистосп, його кореляци з завданням модержзацм; про роль та значения мехажзм!в социально! ¡нерцП, стаб^зацшно! свщомост1; про вплив такого явища сустльноТ думки як презентизм на процеси соц1альноТ змжи I т.п. Результати роботи також сприятимуть перегляду навчальних програм з метою подолання вузького девелопмен-талютського шдходу.

Основж галуз! використання розробок: дёржавне та реп'о-нальне управлжня; пол1тична, громадська д1яльност1; освп"а; експертна Д1яльжсть; гумажтарна пол^ика.

Апробац1я роботи. Результати дослщження викладеж автором в монограф!], статтях в журналах Г наукових збфниках, в тезах вистугш на наукових конференщях, в науково-дослщниць-кому проект! «Парадигма нестабшьносгп: сощально-фтософсью та педагопчнГйспекти», я'ким керуе автор як грант ДКНТ.

Провщж положения дисертацп апробоваж у виступах на м1жнародних науково-теоретичних та науково-практичних кон-ференщях: «Людинатаполггика» (Харюв, 1993); «Духовна дтльнють - та и специфка» (Запор!жжя, 1993); «VI Аристотел1вськ1 читан-ня» (Мар1уполь, 1993): «Творчють. Культура. Гумажзм» (Ки1в1993); «Соц!ально-економ!чж аспекти суспшьства при переход! до ринку» {Суми, 1993); «Культура на пороз1 нового стор'ичя» (Одеса, 1994); «Культура та етноетика» (КиТв, 1994); на республ!канських конференц!ях: науково-методичний сем!нар викладач1в соцю-логи вуз!в УРСР (Ки1в, 1991); «!сторико-культурна спадщина людства та и вивчення в процес! пщготовки вчител!в без вщриву в¡д виробництва» (Одеса, 1992); «Людинознавч!- фшософськ! читання» (Дрогобич, 1992); «Дух, душа, людина: джерела! пошу-ки» (Суми, 1993). «Проблема методу в умовах пошуку нових фшософських парадигм» (Льв!в, 1994).

Дисертац!я обговорювалася на засщанж кафедри теори та ¡сгори фшософм фтософського факультету КиТвського уж-верситету ¡м.Т.Шевченка (1994, 1996), на кафедр! соцюлогн Сумського державного ужверситету (1995).

Структура дисертацп. Тематика, репрёзентованаробо-тою, мае комплёксний характер, вона «принципово» жтегрована, м!ждисциплжарна, торкаеться меж дектькох наукових галузей

(соцюлоги, соц!ально! фшософи, фтософсько! антропологи, со-щальноТ психологи, пол!тологи, iCTOpil, фтософп iCTopii), проблемно (тематично) зор1ентована. Саме ц!ею обставиною щодо порушених завдань зумовлюеться структура та змют дисертаци. Кожний окремий роздт можна розглядати яктакий, що належить до одже? ¡з згаданих вище дисциплш.

Робота складаеться з вступу, висновюв та чотирьох роздт18*.

1.1стор!я становления парадигми нестабтьност!.

1 .Прогресистська доктрина, и витоки та провщж характеристики.

2.1нтелектуально-культурний контекст формування ново! парадигми.

И.Концептуальж засади теорн сощально! зм!ни.

1.Проблема социально! змжи в сучасн!й соц!олог!чн!й на-

уц!.

2.Провщж напрямки та методи дослщження.

3.Поняття багатовим!рност! i становления нового образу соцюдинамки.

Ш.Сощальна зм!на в людському BHMipi.

1 .Людином!рн!сть сощальних явищ.

2.Суб'екти социально! змжи.

IV. Модернизация i социальна змша.

1 .Модерн!зац!я та TI теоретичж верен.

2.Трансформац!йн! проблеми посткомужстичних сус - : пшьств.

Список використано! Л1тератури охоплюе 374 наймену-

вання.з котрих 208 - переважно англомовж.

11.ГОЛОВНИЙ ЗМ1СТ ДИСЕРТАЦН.

Спроби пояснити змжи р1зних сторж людського сустль-ства мають давню традиц1ю. Попри пщвищений ¡нтерес мисли-тел1в минулого до р1зномажтних соц1альних змж, сам феномен послйно немовби вислизав з поля зору дослщниюв, розчиняю-чись або ототожнюючись з щеею прогресу, еволюци, революци, цикл1чносл розвитку тощо.

В першому роздт1 дисертацп йдеться про юторто становления парадигми нестабтьност! у сусптьствознавствк Перил соц'юлопчж спроби пояснити змжи, що вщбуваються у сустль-ств1, пов'язаж з ¡менем О.Конта. Як 1 бшьшють мислител!в XVIII \ першо! половини XIX ст. (зокрема Ж.Кондорсе, К.Сен-С1мон та ¡н.), соц1альну змжу вж виразив через щею прогресу, ототож-нивши сощальну динам1ку з соц1альним поступом. В робот1 пщкреслюеться, що характерною особлив1стю еволюцюжстських теорШ е визнання природное^, ¡манентност1, законом1рност1, необхщносл, стад1йносл змж.

Важливими теоретичними витоками сучасних концепщй сощально! змжи вважаються загальносоцюлопчж теори «свято! европейсько! тршщ», до яко!, за визначенням сучасних соцю-лопв, належать К.Маркс, Е.Дюркгейм та М.Вебер. Оцжюючи внесок К.Маркса втеор1ю суспшьного розвитку, автор пщкрес-люе, що в д!йсност1 багатоз висловлениху св1й час Марксом або Енгельсом думок у кжцевому пщеумку не репрезентують до-стов1рно обличчя марксизму, вони жбито залишилися непо-м1тними або були зовс1м забул його послщовниками, а мап-стральний розгляд суспшьного розвитку визначають зовс1м жил думки, принципи.

Марксизм став своерщною вщправною точкою в захщному

сусп!льствознавств1.В полемщ» з ним будують сво! теоретичж конструкци представники р^нихнаукових ишл. Вплив К.Маркса, безумовно, неоднозначний. Позаяк спадщина мислителя над-звичайно складна, багатопланова, що \ зумовлюе своерщжсть I драматизм ¡сторично! дол1 вчення К.Маркса. В роздКш також розглядаеться роль Е.Дюркгейма та М.Вебера в становленн! теори соц1альноТ змжи.

Социальна динамжа (як окрема галузь науки 1 як загальна пояснювальна схема вщповщного аспекту сощально? реальности спочатку сформувалася у вигляд'1 теори прогресу. Домжу-ючу роль у цьому процес1 вщ1грали щеТ Просв1тництва. 1ншим суттевим компонентом духовного контексту становления кла-сично! соцюдинамки було загальнофтософське вчення Гегеля. Формуванню прогресистськоТ парадигми значною м1рою спри-яли ¡деТ тогочасно! природничо-науковоТ картини свп-у з и принципом лаплаЫвського детермМзму, прац1 Ч.Дарвжа.

В роздЫ виокремлюються загальж положения, що е базовими для прогресистськоТ парадигми: панрацюналгём; уж-версал1зм; щея прогресу як мапстрального шляху еволюцн люд-ства; л'|жйжсть, безперервжсть; ужформйм, ужтаризм; одно-вим1ржсть; жорстка детермжоважсть; послщовжсть, запрогра-моважсть («формацШний дедуктив1зм»); плановють, контрольо-важсть; сприйняття розвитку як «природно-юторичного проце-су»; гарантоважсть ¡снування. Моделлю особистост1 в цш парадигм! е просвп-ницька людина.

Прогресистська парадигма стала пануючою в оцжш соцю-культурно? динам!ки, але не вичерпала вас! проблематики до-слщження. Вже нав1ть в той час вщчувалася П обмежежсть та одноб1чжсть. 1нш'| пщходи до пояснения соц'юкультурно! д1йсност1 репрезентоваж в ¡стор'н фтософсько} думки теор1ею регресу та цикл1чними теор1ями (О.Шпенглер, А.Тойнб1, П.Сорокж).

Поряд з прогресистською парадигмою у вигляд! и альтер-нативи й водночас доповнення почала формуватися парадигма сощально! динамки, побудована на принципово ¡нших засадах. Нова ¡сторична форма сощально! динамки може бути квал1фко-вана як соцюлопя нестабтьностк Складжсть та нелжШжсть, випадковють та ргёномажтжсть, флуктуацжжсть та стахостичжсть - ии нов1 для нас концепти.щопротистоятьуявленням проужвер-сальний порядок та лМйжсть, тотальну передбачежсть ево-люци, мають бути освоеж фшософською та соцюлопчною думкою. Саме до розгляду зазначеноТ трансформацн загально! точки зору на динал/ичний аспект реальное^ й зводиться,голо'вним чином,питання про формування парадигми.

Дал1 розглядаються природничо-наукова та культурно-фтософська платформа 11 виникнення. Провщж ¡деТ Просвпгниц-тва почали спростовуватися передовым не пщ впливом ¡нтеле-ктуально! критики (хоча й це в^гравало, безумовно, свою роль), а на пщстав1 суттевихзмж в екзистенцмжй ситуаци людства.

Особливий ¡нтерес для розумжня ново! парадигми св1то-бачення становлять нов1 науков'| модел1 св1ту та !хня можлива екстраполящя на царину сусптьних наук. Пщ впливом формування статистичноТ ф1зики, а згодом - нер1вноважно! термодинамки 1.Пригожинатасинергетики, явища випадковост!, стохас-тичносл, флуктуащйнооп, нершноваги та ¡н. почали розглядати-ся не як вщхилення вщ нормального стану, а як фундаментальж принципи свп"обудови. Вщповщно до них ¡стор1я уявляеться як багатофакторний потк з р1зним набором вар!ант1в,шлях1в роз-витку, посилюючи при цьому роль 1 вщповщальжсть людини в зд1йсненж вибору.

Формування ново! парадигми вщбувалося за умов сутте-вих змж у сусптьних науках, зокрема фтософи, соцюлогн. Психотерапевтичж, педагопчж, креативж (зокрема мистецью)

практики вщкрили глибою шари несвщомого й пщсвщомого, ¡ррацюнального в людиж, чим було завдано могутнього удару жтенцн панрацюналгёму. Под1бж явища знайшли свое вщобра-ження в ф1лософських доктринах фрейдизму, ¡нтущюжзму та ¡н. ГНзжше, у середиж XX стор1ччя, з дещо ¡нших позицж прагнули розвжчувати Просвпиицтво представники франкфуртсько! шко-ли Т.Адорно I М.Хоркаймер.

У дискус1ях на теми сьогодення, тенденцм та перспектив розвитку ¡снуючого суспшьства виокремлюеться течт так званого постмодержзму (Ж.Деррща, М.Фуко, Ж.-Ф./1ьотар, Ж.Бодршар, Ф.Гваттар1та ¡н.). Йому, як 1 кожному ¡ншому напряму, притаман-не величезне розмаТття пщходю \ гостра розб1жжсть в ¡нтерпре-тацп провщних проблем. Однак здаеться можливим видшити деяю типов1 для р1зних представник1в цього напряму онтолопчж, етстемолопчж та культурно-ор1ентац1йж положения.

Теоретики постмодержзму ршуче роз(йшлися з класич-ною фтософ1ею та соцюлопею в питаниях щодо рол1 розуму в ¡сторичному розвитку. ПеребудОва д1йсност1 не вважалася про-цесом трансформацн И у в!дпов1Дност'| до вимог рацюнальнооп й всепрогресуючого витискування з неТ ¡ррацюнальних еле-метчв. Важливими для становления ново! парадигми е онтолопчж уявлення постмодержзму про: обмежежсть резерв1в пластичное™ реальность як! зумовлюють ступжь и рацюнальносл; негарантоважсть прогресу, осюльки ¡сторичж процеси здтсню-ються через акт людського вибору; вщсутжсть жорсткоТ струк-турованост'! ( або, яку радикальжй вереи, фактично! неструкту-рованосл) й самовизначеност1 речей та явищ.

В епютемолопчному аспект - це уявлення про проблема-тичжсть {а ¡нод| неможлив'ють) концептуал1заци в класичному сенЫ ¡снуючих феномежв. Постмодержзм намагаеться зруйну-вати фундаментальний принцип попередньоТ гносеологп - прин-

цип тотожносл \ розумжня буття якприсутнос-п, вщмовитися вщ будь-якого об'ективно-вщстороненого опису предмета.

Культурно-ор1ентуючий аспект фтософського постмодерну полягае в спрямуванж, мотивацн та визначенж моделей культурно! активность Говорячи в ц'шому про комплекс щей, який пов'язаний з постмодержзмом, автор зауважуе, що вони базуються навизнанж факту альтернативность мшливость р1зно-мажтност1 розвитку, врахуванж екзистенщйних та культурних умов зародження нового типу цивт1зацм.

Поряд ¡з ращонал]змом як оджеТ з провщних рис прогре-систсько? парадигми «великих втрат» зазнала ¡дея про ужвер-сальжсть европейських ценностей та форм життя. I головним чином пщ впливом глобал(зацм комужкативно? практики людст-ва. бвропейський монолог усе бтьше перетворюеться на плане-тарний д1алог. Тепершня геокультурна та геопол1тична картина свггу бщьш схожа на плюралютичний образ дискурсу р1зних цивЫзацш ¡3 ц'шжсно р1внозначними ¡сторичними надбаннями, жж на вттення ¡деТ загального руху вс1х краТн до едино? суспшь-но? довершеностК

Шсля того, як еволющйний пщхщ г.цикл1чж теорн були пщдаж критиц'1, продовжувався пошук ¡нших метод1в та способ1в пояснения процеав змж. Частково це здмснювалося шляхом внесения модифкацжу класичж пщходи, що.зокрема, виявило-ся в появ1 неоеволюцюжзму. Теоретичний внесок цього напряму в розумжня сощально? змжи полягае, по-перше, у визнанж перервност1 змжта багатолжмност! еволющ?, по-друге, у вщмов1 вщтвердження про упорядкування сусптьних явищ в ту або ¡ншу послщовжсть розвитку.

Але поряд ¡з модифкащею традицмних концепщй з'явля-ються спроби п'щ1йти до справи принципово ¡ншим чином. Вони

знайшли свое вп'лення в теорн соц!альноТ зм!ни, формування концептуальних засад якоТ пов'язане з другою половиною XX стор1ччя ( А.Босков, Р.Дарендорф, Ш.Ейзенштадт, А.1нкельс, П.Колом!, С.Лтсет, Д.Мартшдаль, У.Мур, Р.Нюбет, У.Огберн, Т.Парсонс, Н.Смелзер, Е.См!тта ¡н.). Головна вщмжжсть сучас-них погляд1в на дослщжувану проблему вщ еволюцюжзму, тео-рт циклнност! та ¡нших п!дход!в полягае в тому, що сощальну змжу як головний об'ект вивчення розглядають поза контекстом глобальних схем.

Незаперечно, цкавим фактом наукового соцюлопчного життя стало виникнення в 80-х роках неофункц1онал1зму (Дж. Александер), мета якого - створити багатовим1рну синтетичну соцюлопчну теор!ю на засадах синтетичного теоретизування. Багатовим1ржсть виступае як позищя, за допомоги яко)' не-офункцюналюти вважають можливим дослщжувати сощальж процеси.

Парадигма нестабтьносл суттево розширюе дослщниць-кий обр1й: тип змж, що пов'язаний ¡з процесами розвитку (про-гресом, регресомтощо), та методи його жтерпретаци не ¡гнору-ються, а розглядаються як окремий випадок у розмаггп вс1еТ множини можливих мжливостей. П провщними положениями е: обмежений рацюнал!зм; плюрал1зм; вщсутжсть глобально? тен-денци висх'щного розвитку; флуктуащйжсть; нелМйжсть, аль-тернативжсть, нер1вноважжсть; багатоварюнтжсть; багато-вим!рнють; непередбачежсть, невизначежсть; випадковють, сто-хастичжсть; самооргажзоважсть; негарантоважсть ¡снування, катастроф1чн'1сть; людином!ржсть соц!альних процеав. На баз! ф!лософських та загальнонаукових надбань формуеться кон-кретний соцюлопчний ¡нструментар!й опису, моделювання, оцжки та прогнозування для новопосталого проблемного поля до-слщження.

B центр! розробки проблематики знаходиться питания про концептуальж засади Teopii соц1ально! змжи, про що йдеться у другому роздЫ дисерташ?. В умовах вщсутност1 едино] Teopii социально! змжи прюритетним завданням дослщницькихзусиль дисертантвважаетеоретичний синтез численнихнаробок, niflxofliß тощо. В центр! анал!зу юнуючого понятмного апарату - пошук в1дповщ'| на питания, що таке социальна змжа, що ж вщбуваеться в npoueci П.

Термж «соц1альна змжа», який став сьогодж ключовим у пояснениях захщних соцюлопв сусшльного розвитку та ¡нших можливих трансформацш у сусптьств!, був введений у науковий o6ir 1923 року американським соцюлогом У.Огберном. Широке розповсюдження термж д1став у 70-Ti роки, коли BiH значною Mipora ви^снив з наукового oöiry таю термжи, як «прогрес», «розвиток», залишаючи за ними вузьколокальне застосування для позначення позитивних зрушень в окремих сферах сусптьного життя. ' '

Серед причин, яю сприяли популярное^ термжа «сощаль-на зм1на», можна назвати й поширення песим!стичних поглядш на прогрес, як! вже наприкгнц1 ЗО-х рок1в стали фактично пану-ючими в заруб1жжй соцюлогп. Популяржсть терм1на також зу-мовлена його емжстю, широтою, змютовжстю, цжжсно-ней-тральним характером, ¡нформативжстю в пор1внянж ¡з спорщне-нимй поняттями. За своТм змютом йому близью iHiui термжи, що характеризуют мжливють: «соц1альж вщмжностЬ, «соц1альний розвиток», «соц1альна еволюц1я»,«сощальний погрес, регрес», «соц1альна динамка» тощо. Але кожне з них мае свое неповторне смислове навантаження, виокремлюючи ту або ¡ищу грань досить розповсюдженого соцюкультурного явища, i виявляеться до-речним у певжй конкретнш ситуаци. Проте вс! вони можуть бути замжеж одним ужверсальиим таузагальнюючим, безсторонжм

поняттям «социальна змжа».

Дал1, проанал1зувавши найбтьш типов! для структурно-функщонального анал1зу та неофункц|'онал!'зму визначення по-няття, автор пщсумовуе, що воно знаходиться в процес! становления, вщбуваеться його уточнения, узагальнення в напрямку наближення до осмислення процес1в нестабильности

В залежносл в!д po3MipiB, масштаб1в вияву сощальних змжусусптьств10станж под1ляютьна«великомасштабж» (large-scale change) i «др1бномасштабж» (small-scale change) (У.Мур). В залежносп вщ джерела виникнення виокремлюють екзогенн1 та ендогенж змжи (Р.Дарендорф) ¡т.п.

Окреме коло дослщницьких жтереЫв становлять питания про функцИ, як1' Biflirpae соц1альна змжа. Проблеми стабМзацм, пщтримки ¡нноващйного процесу, можливостей адаптацм та ¡нал е предметом анал1зу фах1вщ'в. Полярн1 оцжки феномена, що розглядаеться, зумовлеж його здатн1стю виконувати ризномаж'тж, ¡нколи протилежж функци в суспшьств1. Тому адекватна його квалифкащя можлива лише в рамцях дано? конкретно? соцю-культурно? ситуацИ.

Своерщний жструментарм знаходимо у визначенж соцю-логами можливих стан1в сусптьства. Так, наприклад, П.Сорокж через «принцип меж» доводить, що кожна система мае первинно обмежену кшькють можливих вщхилень або титв змж. У сучас-ному баченж проблеми сощально? змжи, критичний стан систе-ми в певний момент ?? розвитку описуеться поняттям «точка б1фуркац!?».

Дал1 в робол проблема розглядаеться на матер1ал1 струк-турно-функцюнального анал1зу, репрезентованого теор1ями Т.Парсонса, Ш.Ейзейштадта та Н.Лумана, Попри певж розб1ж-ност1, зазначен1 вчення мають дещо таке, що ?х об'еднуе.

1ередовс1м - прагнення адаптувати традищйний ¡нструментарм ^ощальноУ динамки й сучасних щей структурно-функцюнально-го анал1зу до осмислення процеав, що характеризуються не-гтабтьн!стю, стохастичжстю I т.п. Про це свщчить використання категорШ «контингентжсть», «розлагоджежсть», «дедиферен-фац'т» тощо,

Прихильники структурно-функцюнального анал1зу працю-ють у стил1 «полем!чного теоретизування», дискутуючи з пред-ставниками Франкфуртсько? школи, конфлктологи тощо. Супе-речки, зокрема, точаться навколо питания про те, чи дозволяе концептуальний апарат системного та структурно-функцюналь-ного анал1зу осягнути таю емтричж феномени, як сощальж змжи, конфлкти ¡т.п. Тому в роздьш для об'ективногозютавлен-ня розглядаеться феномен сощальноТ змжи кр)зь призму щей конфлктно! теорм (Р.Дарендорф, Л.Козер та ¡н.).

Сприйняття конфлкту як базового елементу дозволило зовам ¡накше змоделювати сощальж процеси. Виникло ¡нше -«конфлктне» - бачення суспшьноУ реальность Р14 у т1м, що кофлкт не е «оргажзащею», «установою», «сусптьним ¡нститут-ом» або ще чимось под1бним. Це - певна поведшкова ситуащя. Через призму конфл1'кту сот'альна реальж'сть висв!'чуеться зовам в ¡нших фарбах. Сощальна система буде сприйнята так, як вона постае в поведший людей. З'являються вщповщн1 категори: «социальна напруга», «трупов! ¡нтересита мотиви», «сощальне само-вщчуття», «класи», «модел1 поведжки» й т.ж. 3 появою кон-фл1ктолог'и в методолопчному план'| вщбуваеться перехщ вщ структурно-жсти-ягуцюнального опису до поведжково-процесу-ального. Завдяки методолопчжй переор1ентацп дослщники от-римали можливють по-новому глянути \ на явище сощально'/ змжи.

Прихильники конфлктного пщходу розглядають «сощаль-

ний конфлкт» як руилйну силу софальних змж, Тх суттевт чинник. Вони виходять з того, що в усЬ< сощальних система) постмно присутня сощ'альна напруга, яка породжуе сощальнт конфлкт. Наслщком будь-якого конфлкту е змжи, яю, в свок чергу, вступаютьу певж протир|'ччя з1 старими нормами, тради-щями I т.п., що збереглися. А це веде до назр1вання новогс конфлкту. Тобто будь-яю змжи як вир1шують яюсь протир1ччя так \ породжують новК Нов! змжи спричиняють нов1 конфлкти навпаки. Отже, джерело конфлклв постжне, як \ постжне джерело соц!альнихзмж.Довол1 розвинений ¡нструментар1й реп-резентований теорию Р.Дарендорфа, тому подальший розгля^с проблеми будуеться на жй.

Розглянувши обидва теоретичж напрями, автор пщкрес-люе, що конфлктолопчний тдхщ у своУх претенз1ях на ужвер-сальжсть мае не бтьше пщстав, ж'ж структурно-функцюналь-ний. Коректно було б його розглядати як суттеве збагачення загальносоцюлопчного ¡нструментарш, пояснювальних схем те анал1тичнихзасоб1в, якдоповнення до структурно-функцюналь-ного анал'1зу.

У подальшому шляхом схематизацм впорядковуеться на-явний р1зномажтний досвщ, напрацьований щодо дослщженн? проблематики соц1альноТ змжи. Йдеться про те, що при и вив-ченж анал1тики найчастше придтяють увагу такому колу питаны джерела, спрямоважсть, причини сощальноТ змжи, можлив вар1анти реакцн на не?. Загалом сучасж пщходи до дослщженн* сощально! змжи характеризуються передовым зосередження^ зусиль на вивченж природи власне само? змжи, пщкресленнял/ и процесуального характеру, «обережжстю» у визначенж спря-мованост! сощальноТ змжи. Природу сощальноТ змжи, ?1 спрямоважсть у сучасних концепцтх дедал1 бтьше пов'язують ¡з спе-цифкою та трансформащею людсько! сутносл.

Прикметною рисою сучаснихтлумачень сощально! змжи е намагання теоретиюв вщтти вщ так би мовити лжмних схем, пласких образ(в соцюкультурно! реальности Натомить мае мюце створення об'емних картин дШсносл, тобто схем та моделей, яю передбачають множинжсть вар1ант1в переб1гу подШ, розмаггтя комбжаторнихсполученьр1знихчинниюв I т.п.{П.Бурд'е, П.Бергер, Н.Луман, Г.Маркузета ж.)

Здобуваючи самостшний науковий статус, теор1я сощаль-но! змжи створюе св1'й власний арсенал метод1в таких, напри-клад, яккомпаративний анал1з (А.Босков, А.Тойнб1, С.Хантжгтон та ж.), метод конструйованихтитв (К.Беккер, П.Сорокжта ¡н.).

Розгляд концептуальнихзасадтеори сощальноТзмжи пере-конливо свщчить, що подальше вивчення проблематики вимагае введения базовоТ концептуально! структури, за допомоги яко! можливе було б синтезування числ@шх наробок. Поняття «со-ц1альна змжа», яке вщображае виникнення вщмжностей у со-фальних системах, що включае все розмаТття можливих сташв сустльства в межах стаб'тьност1 та нестабтьност!, закономф-ност1 та випадковост!, спрямованост"! та хаотичности можна розглядати як важливе, але не едине в структур! ново! парадиг-ми. Для характеристики багатовим1рност1 соц1уму пропонуеться ввести поняття «багатовимфний прост'ф можливих соцюкультур-них перемщень» як одне з ключових у нов!й парадигм!. Дане поняття призначене для теоретичного анал1зу та ¡нтерпретацн соц1альних змж. Це своерщна концептуальна схема, яка може використовуватися для моделювання, опису, ¡дентиф1кацп та передбачення подТй.

Якщо розглядати сошум як багатовим1рний прослр, то в процесс дослщження можна виокремити певж площини, в межах яких вщбуваються згадаж перемщення. Площинам властив! про-тилежж точки, що характеризуют д1аметральнопротилежж ста-

ни софуму. Перехщ сусптьства з одного стану в ¡нший можна було б розумп"и якпроцес социально! змжи. В цтомуж динамку софуму варто розглядати як своерщний дрейф у межах даного простору з одного стану в ¡нший. Такий дрейф, як правило, одночасно здгйснюеться в дектькох площинах I являе собою досить метикувату траекторто. Щоб виявити тзнавальж можли-вост1 наведено? схеми, в роздал розглядаються соцюкультурж реали сучасноТ Укражи. На ц(й пщстав! робиться висновок про необхщжсть подолання редукцюжстських тенденций у сприй-нягп сусптьноТ дшсносл.

Теор1я социально!' змжи, як I будь-яка ¡нша со^ально-фтософська доктрина, базуеться на певжй фтософсьюй антропологи. Складжсть, стохастичж'сть, нелМйжсть социальних про-цес1в реал1зуються у сусптьств! через людську свободу, через виб1р. Багаточинниковють мотивами поведжки та плюрал!зм пошук1в соц1альних труп та особистостей роблять непередбаче-ними характер та наслщки складних соцгальних взаемодт. На чаа «повернення» людини як дтсного суб'екта сусптьноТ дн, що дозволяе «вщновити» джсну самод1яльну под1еву ¡сторто. Роз-гляду социально! динамки в людському вим1р'| присвячений тре-

Т1Й роздш.

В основ! дослщження проблеми лежить ¡дея дом1рноСт! (тобто вщповщност! або невщповщностО ¡снуючих социальних ¡нститулв! вщносин.культурнихта етжчних форм психолопчним структурам, цжжсним ¡ерарх!ям, св1тоглядним уявленням й поведжковим стереотипам та реакцтм людини. Саме з цим пов'язуються ¡мпульси до змжи або збереження наявних соцю-культурних об'екпв.

!дея домфносл мае сенс лише у тому випадку, якщо пщходити до людини якдотако!, що не «розчиняеться» в сопельному, культурному або природному середовищ!, а завжди збер|-

гае певну автономию та самобутн'ють. Таку обставину, як правило, фксують за допомоги тези про наявжсть специф1чно! «при-роди» або «сутност!» людини. У цьому зв'язку перспективним е лщх'щ до людини як до вщносно стткого й дуже складного комплексу соцюприродних та психолопчних якостей. Теза про необхщжсть його дотримання в процес! дослщження розгля-даеться як ключова 1 протиставляеться р1зним формам редук-цюжзму. За приклад може правити соцюцентричний пщхщ, який ставить знак р1вност1 м!ж людяжстю та сощальжстю.

У соцюлопчжй думц! в!н репрезентований двома проти-лежними поглядами на взаемодш сощуму та ¡ндивща. «Колек-тивютська концепцт» в шзнанж сутност! людини виходить з того, що цей шлях проходить вщ социуму до ¡ндивща. Найбтьш виразно така точка зору подана в марксизм!.1нший соцюцент-ричний погляд називають «неоканланським», суть якого полягае у визнанж сустльства як продукта взаемодп ждив!д!в, соц1аль-нихоб'еючв якнаслщка щлеспрямованоТ абоусвщомленоТ людсь-ко! поведжки.

Для бКльшосл сучасних соцюлоМв фтософська антропо-лопя грунтуеться саме на кантському уявленж про сутжсть людини. Засаду його складае поняття ендем^чного конфлкту. Людина первинно виступае як ¡стота, що послйно знаходиться у протир1чч1 ¡з собою, конфл1ктна за своею суттю, а тому соцюлоги (Т.Парсонс, Р.Дарендорф та ¡н.) сво{ми теор'тми прагнули осяг-нути можливють порядку, ¡нтеграцн, р1вноваги, регулювання конфлкт!в у суспшьствь В робот! це розглядаеться в пор^вняль-ному аспект! через поняття «роль», «дев!антна повед!нка», «життев"| шанси».

Завершуючи роздуми про соцюцентричний пщхщ, автор пщкреслюе, що соц!альн'| ¡нститути та культурж форми як над-ждивщуальж утворення хоча й мають специф!чн! закони функ-

цюнування, але не ¡снують незалежно. Вони етакими, що пород-жуються й вщтворюютЬся в масов(й повсякденжй взаемоди ¡ндивщ1в. У ?хоснов! лежить саие масовий слйкий образ мислен-ня й дн. Такий пщхщ е взасадничим у розробщ под1евоТ юторп, людського вим1ру ¡стори.

Дал! пщкреслюеться, що вихщною позищею в розгляд)' проблеми людином1'рносл сощальноТ змЫи повинно бути виз-нання багатовим!рност! людськоТ ¡стоти. Ор1ентац1я на багато-вим!рн!сть розповсюджуеться I все бшьше утверджуеться в на-уков!й думцК Сучасж дослщники вважаготь, що посктьки людина належить ф!зичному простору, природ!, е частиною людства, то вона повинна мати багато вим1р1в.

У практичному плаж проблема дом!рносл сощальнихявищ людсьюй сутносл пов'язана з щеею про можливють необмежено! змжи людини у вщповщносл до вимог леТ або жшоТ програми, модел! ¡т.п. У педагогищ це допускав необмежежсть виховного впливу на особислсть, хоча меж! придатност! до виховання, звичайно, не е безмежними.

М'шлив'ють речей, сусптьних структур веде до того, що ¡ндивщи, як» залучен! у велик! !нституц!йж системй, повинн! виконувати багато суперечливих, профеайних та сощальних ролей. Ускладнюються ¡нститущйн! структури, економ!чн!та ¡нш! залежносл, Апорядз цимускладнюеться й щентифкащя, само-висловлення, самореал!зац!я особистосл, посилюеться невпев-нен!сть в собь що свщчить про неспроможжсть деяких ¡ндивщш «вписатися» в динам!чному свт.

Нестабтьжсть д^сносл порушуе питания про необхщж'сть пошуку механ!зм!в пристосування особистосл до мшливого св!ту. У бшьш широкому, загальному розум!нн! - це проблема адапта-цн. Вона якоюсь м!рою виступае своерщним показником люди-

ном1рносл соц|'альнихзм1н. 3 точки зору психолог^ розр|'зняють статичну та динам1чну адаптацию (Е.Фромм). 3 точки зору культу-ри ¡снуе два поширеж погляди на процеси адаптацм. Перший -погляд на людину «очима» культури: яка людина потр1бна для дано? культури, сусшльства (щея формування людини у вщповщ-ност! до заданих щею культурою схем тощо). Другий - погляд на культуру «очима» людини: яка культура, сусшльство вщповща-ють запитам особистостГ, дозволяють Ш реал1зуватися, повжстю виявити свою сутжсть.

Як бтьш частковий вияв процеЫв адаптацм в робол роз-глядаеться трансформащя соцюкультурного канону особистос-л. В центр1 -проблема ¡дентифкаци особистосл. Автор вщзна-чае, що ¡сторично щентичжсть виступала в р1зних формах в залежносл вщ умов ¡снування людства. Сьогодж вйна постае як багатоплановий складний та динам1чний феномен.

У справ1'забезпечення виживання людства та збереження його видоспециф1чних особливостей ключова роль належить культуру яка е водночас I «стих1ею» життя людини ! «засобом» виживання (як концентрований досвщ вмшня ¡снувати у природному та социальному середовищах). Щоб забезпечити цю важли-ву функцто, в культур! повинж в'щбутися вщповщж трансформаций Мова йде про посередницьку роль поколжьу сусшльному розвитку, поскшьки передача социального досвщу створюе певж передумови для адаптацп ¡ндивща до умов, яюзмшилися. Цкав1 наробки щодо вивчення мехажзму передач! социального досвщу з покол'1Ння в поколшня репрезентован'1 в працях М.Мщ. Поедну-ючи вщносини мЬк покол'1ннями з темпами сощальних змш та пануючим типом родинноТ оргажзацп, вщомий етнограф описала мехажзм передач!' такого досвщу в стабшьних та нестабшь-них сусптьствах.

Значнаувага прид1ляеться соцюлогами I моделям осв1тжх

систем, як1 вщповщали б динам1чним сусптьствам. Зрозумто, що Тх кой'струювання та впровадження вщповщних моделей потребуе певних змж у св!тоглядних засадах осв1ти, зокрема в!тчизняно1. По-перше, вона повиннабазуватися науявленжпро багатовимфжсть сусптьства ¡, вщповщно, на багатовим!рност! людсько! сутностк Потдруге, одним ¡з засадових принципов осви ти мае бути дотримання свпгоглядного та культурного самовиз-начення людини. В особистюному ракурс! сучасна осв1та повинна враховувати: 1) змжи стереотитв поведжки; 2),образи мислен-ня. У сощальному план! вона повинна брати до уваги: 1) змжи моделей осв!ти; 2) способи передач! социального досвщу поколн нь; 3) стиль пол!тично! д!яльност! та ж.

Пошук нових моделей осв!ти спричинений р!зними обста-винами. Це! необхщжсть розробки мехажзм!в адаптацн людини до мшливого св!ту,! зростання розб!жност! м!ж вщносно сталими п!знавальними можливостями ! св!том, що все бтьш ускпад-нюетьсяда ж. Сучасна мщлива реальжсть потребуе ймов!ржсн-ого мислення: ускладнення речей вимагае ускладнення псих!ч-них структур, Автор подтяе точку зору, що на час! перехщ до зовам ¡ншо! осв!тянсько? системи, зор!ентовано! на формування жновацтно! людини, тобто такоТ, щопослйно знаходиться в стан! пошуку, здатноТ самост!йно приймати нестандарта ршен-. ня, винахщливоТ, творчоТ особистост!. Тому основним зм!стом осв!ти насучасному еташ е перехщвщнавчання, що забезпечуе репродуктивне сприйняття, формування лЫйного мислення до навчання, якеформуепошуков1ор!ентаци,творчийпщхщ, ¡мов!р-жсне мислення. 1нновац!йна людина розглядае оточуючий свлг не як сталу, гармон!йну структуру, до яко! потр!бно пристосову-ватися, а як сферу тзнавально! та практично! невизначеност!, яку потр!бно редуийювати як посл!довн!сть р!зноман!тних труд-нонив, що необх!дно подолати. Модел! осв^и. що ставлять соб!

за мету формування ¡нноващйноТ л юдини, являють собою спробу повного використання природних потенщ'й кожноТ окремоТ осо-бистост!.

В роздш1 як висновки формулюються так! тези. Перша -про змагальжсть систем культурних цжностей I неминучють виживання тих систем, яю пщвищують та забезпечують пристс»-соважсть людини до мжливость Це, мабуть, на думку автора, ! е одне з мапстральних спрямувань культурно! еволюцп сього-дення. Друга теза - про зростання атмосфери конкуренцн в пошуках самореал!зацн ¡ндивща як вияву змжи поведжки, як зас1б адаптацп людини за умов оргажзацн сусптьства, яке все бтьш ускладнюеться. I третя - моделлю особистосл в парадигм! нестабтьност1 е жновацмна людина.

В робол обгрунтовуеться положения про те, що соцюгенж змжи т1сно пов'язаж з характером суб'екта сусптьно! активность Даеться опис двох титв сощального суб'екта - детермж!-стичного, групового, щоохоплюеться, наприклад, поняттям клас, \ стохастичного, який репрезентуеться масою у П певних р1зно-видах (натовп, сусп'тьж рухи, публка тощо). Саме з останж'м пов'язаж змжи, що характеризуються невизначежстю, стохас-тичжстю та ймов1ржстю.

При розгляд1 сутност1 людини автор не претендуе на висновки, яю були б наслщком спещальних дослщжень з дано! теми. В контекст парадигми нестабтьносл наша позищя щодо цього питания зводиться до таких характеристик: мжливому суспшьству мае вщповщати соц1альний тип особистость який можна визначити як «багату ждивщуальжсть», «багатовим1рну людину», «¡нноващйну людину». Сам процес змш в сощум! все бшьше стае «людином!рним».

При застосуванн! поняття «сощальна змжа» до конкретно-

го ¡старинного матер1алу з необхщжстю доводиться говорити не про вс1 змжи, а про певж, суттев! для дано! ситуаци, визначаючи тип, форми, напрямок змжи. Тому в четвертому роздт! йдеться про теор!ю модержзацП' як особливий вид змжи (четвертий роздт) та ТУ конкретне застосування до нашоТ кражи. Виокрем-лення кола питань, я и пов'язаж з модержзащею, означав, що у розробц! теорП сощальноТ змжи зд{йснюеться перехщ вщ за-гал ьного фтософсько-соцюлопчного плану доел ¡дження до бтьш конкретного р1вня анал!зу.

Становления теор!? сощально? змжи пов'язане з таким науковим напрямом, як соцюлопя розвитку. Девелопментал'13м репрезентований теор!ею модерн!зацЛ (К.Блек, У.Мур, Н.Смел-зер, С.Хантжгтон, Ш.Ейзенштадт та ¡н.), теор!ею залежност! й слаборозвиненост!' (С.Амж, П.Берен, У.Родней, А.Франк та ¡н,). Остання висвпглюеться в роздт'| в загальних рисах.

Розглянувши ¡снуюч1 в захщжй науковм лп^ератур! тлума-чення поняття «модержзащя», дисертант пщкреслюе, що воно припускав цтий комплекс досить певних уявлень про розвиток людства, без якого воно просто позбавлене сенсу. Проте цей комплекс продовжуе залишатися значною м!рою ¡мплщитним, не артикульованим, що можна вважати суттевим недолгом. У поясненж зазначених уявлень ! полягае завдання фтософсько-соцюлопчного розгляду проблем модержзацП. Свого часу вщповщний анал1'з не був зроблений. Модержзаторсьм теорЛ у своему становленж «проминули», так би мовити, етап фто-софського обгрунтування й вщразу перейшли до розгляду кон-кретних аспеклв та емЫричних питань.

Негативж наслщки такого пщходу невдовз! позначилися на теоретичних результатах. Як видно з наведеного огляду лтератури, подеколи поняття «модержзащя» вживаеться там, де це зовам недоречно. Часто воно неправомерно ототожнюеть-

ся з категор1ями соц1ально-економ!чного росту, розвитку, тео-р1ями конвергенци, вестержзацн тощо. Виникаетермжолопчна плутанина, поняття набувае розплнечастого характеру, ¡, як наел ¡док, з'являються хибж концептуальж побудови (коли про-блеми модержзщци могли бути фактично зведеж до проблем генези капдал1зму, або ставиться знак р'1вност1 м!ж щеями конвергенци та модержзацн).

Змжити стан справ на краще бачиться можливим шляхом експлкацм шару ¡нтуТтивних уявлень, яю-пов'язаж з категор1ею модержзацп. Дал'| на пщстав1 систематизаци та узагальнення ¡снуючих положень й внесения деяких коректив та доповнень автор пробуе прожтерпретувати сутжсть явища модержзацп. Змют.термжа «модержзащя» з р|'зним ступенем точное^ можна витлумачити словами «осучаснення», «переходовють», «онов-лення», «трансформащя», «вдосконалення» тощо. Найбтьш влуч-ним з них е перший. В свою чергу, це передбачае врахування деяких моменлв. А саме: наявжсть сучасних передових краж та краТн, що не належать до ще! категорп, ¡снування цто! низки проблем, пов'язаних з трансформацию останжх на пщстав1 зразюв, як: вттюються в образах соц1ально-економ!чних 1 куль-турнихжституцм розвинених краТн. У той же частерм'жи «розви-ток», «зростання», «еволюц'т», «прогрес» значно менше ¿¡дпош-дають сул справи.

На практиц! л/юдержзащя як масштабне цивип'защйне зру-шення може супроводжуватися, накладатися на процес розвитку. Але може ррзгортатися й окремо. Фактичж переплетения та накладки не роблять тотожними ц! явища. Розвиток передбачае розгортання притаманнихпевномуутворенню внутр!шжхпотен-щйта властивостей. Модержзащя часто пов'язаназ прищеплен-ням даному социуму елементщ, що виникли в суттево ¡ншому соцюкультурному серёдовищь Кр'1м цього, модержзацт ж в

якому раз1 не повинна приводити до знищення того об'екту, що реконструюеться. Навпаки, Т1 устх залежить вщ того, насюльки даному сощуму вдасться зберегти зв'язоктрадицм та ¡нновацм. Скориставшись образом двовим1рного простору, автор описуе явище модержзаци як перем1щення у межах двох площин: цивт1-зац!йж'й та мультикультурж'й. Перем!щення обов'язково повинно вщбуватися як у першому, так I в другому вим1рах одночасно. Варто також враховувати необх1джсть певно! пропорщйност! в глибин! та темпах зрушень.

Сучасж ¡нтерпретатори модержзаци майже одностайно пщкреслюють однудужеважливунособливють. Йдеться про те, що процес модержзаци все часлше розум!еться як явище глибоко суперечливе, непередбачене, що тяж1е до послйноТ кризи куль-тури тазагрожуе катастрофами сусптьствам. Руйжвж ¡мпульси, сили розпаду, звичайно, е за своТм походженням р1зноманпгни-ми: економ1чж труднощ!, масов1 психолопчж стреси та фру-страци, деформацм правово? та пол1тично! систем тощо. Але на фож цього виокремлюють такий ¡нтегруючий момент, як криза щентичност!'.

. ,, 1дентичжсть можна розглядати як визначне системоутво-рююче начало нацц або суспшьства. Тому пошуки пщтримки ¡дентичносл е важлившою умовою самозбереження етнос1в, сощум1в та культур. В подальшому критичному анал1зу пщдають-ся р|зж модел1 щентифкацм як в Роен, так! вУкраТнК |дентиф!ка-ц|йна модель, наголошуеться в роботу мае бути принципово багатоаспектною, вбираючи до свого складу геокультурж, релщйт ж, сощально~економ1чж, нацюнальж, ¡сторичж та ¡нил" компо-ненти. Якщо модел1 створюються штучно, «на замовлення», то вони вихрдятъ одноб1чиими (чисто, «национальна .схема». або виключно «соц1ально-економ!чна»), а тому - хибними.

Процеси щентифкаци пов'язаж з ¡ншим блоком модерж-

зацмних проблем. Маються на уваз1 доглибж структурж транс-формацм сусптьства, яю стосуються ¡нституц'юнального вим1ру модержзаци. Характеризуючи сьогоджшне становище й напрямки руху УкраТни, порушуеться питания про необхщжсть з боку сусптьства зважитися на певний вар1ант структурного вибору. Передовым це мае бути виб1р функцюнально-диференцмовано-гоустрою. Виршальним кроком структурно! перебудови поряд ¡з автоном1зац1ею окремихсфер (господарства, науки, рел!Г1Т, осв1-ти, пол1тики тощо) повинж стати: демонтаж фундаментального формоутворюючого принципу, заснованого на ще! побудови «сусптьства як держави», \ створення життездатних ¡нституцм громадянського сусптьства.

Здмснення структурного вибору залежить вщ наявного соцюкультурного середовища. Ситуацт в кражах «першого еше-лону» модержзаци (кра!н Заходу) суттево вщр1знялася вщ того, що мае мюце в краТнах «наздоганяючо! модержзаци». Виокрем-люеться низка перешкод на шляху модержзацшних процеЫв в таких кражах, якУкража, Росю. Серед найбтьш важливих можна назвати таю: 1)низкий стутнь самод1яльност! громадянських структур, !х величезна залежжсть вщ держави! як наслщок цього намаганняздмснити реформи шляхом директив «зверху»; 2)стра-тифкащя сусптьства, яку М.Вебер охарактеризував як «патри-можальну»! протиставив и вщкрит'|й {така стратифкащя дозво-ляе отримувати р1зного роду привте!, владу та престиж не через, наприклад, економ1чж канали, а завдяки причетност! ¡ндивдав до парлйно-державних структур або певних клажв);

3)схильнють до цжностей зр1внювально! справедливости

4)великий вплив общинних форм д1яльносп та ствжиття; 5)низь-кий р1вень правово! свщомост1 в сустльств1; 6)досить поширеж стереотипи ¡золяцюжзму (певна психолопчна закритють населения); 7)наявжсть р13номажтних вияв1в вщчуження особис-

TOCTi; 8)певна роль православ'я (на вщмжу вщ протестантизму ця конфеая не вважаеться сприятливим середовищем дп я ¡снува-ння та поширення модержзацшних цжностей) та iH.

Модержзащя необхщно супроводжуеться формуванням вщповщного Тй типу особистосл, тобто вона пов'язана з глибокими зрушеннями у свггогляд1 та св1тосприйнятл людини, 3i змжою if ставленням дожиттевих проблем, сутльства i цивтн заци. Таке явище в лпгератур1 ¡нод! позначаеться як «¡ндивщуа-льнамодержзащя»або«модержзац|'янам1крор1вж». Але, пщкрес-люючи, що сучасж жститути потребують особливого типу ¡ндивщ1в, захщж дослщники пор1внюють головним чином людину сучасну з «людиною арха!чною». Завдання вггчизняно! модержзацп вимагають вивчення ¡ншого ракурсу проблеми. В нашому сусптьств1 маемо справу з особливим масовим соцютипом, який зветься homo sovieticus. Соцюлоги та психологи описали бшьш-менш повно якосл, що притаманж йому. Трансформащя саме цього типу е для нас нагальною потребою.

KpiM того, заслуговуе на увагу розгляд етнокультурних особливостей та Тх врахування у формуванж вщповщного типу особистосл. В1тчизняж дослщники намагаються розробити цей дослщницький напрям. Формування його завдань пов'язано радше з ¡сторичним, етнокультурним ¡нтересом, а не з практич-ними програмами модержзацп. Дослщження щеолопзоваж, ха-рактеризуються обмеженою емтричною соцюлопчною та пси-холопчною базою.

Людський BHMip модержзацп, звичайнож, незводиться до формування вщповщного типу особистосл, а е бтьш широким аспектом комплексно! цивт¡зацжно! трансформацп. Воно поля-гае в нагромадженж людського кашталу.де створення вщповщного соцютипу виступае лише як одне з завдань. Автор вщстоюе думку про те, що адекватною моделлю модержзацП для

нашого сустльства може бути розширене вщтворення людини.

Модержзащйж процеси у сусптьств! неминуче порушуютъ проблему адекватное™ «реформаторськоТ» свщомост!. Саме парадигмальж засади реформатор1в-практиюв постають сьо-годж як конче важлива обставина. Часом навпъ бтьш важлива, жж конкретж практичж кроки (незалежжеть, виборне право, приватизащя, власна валюта тощо). Наявжсть загального правильного плану того, що вщбуваеться, е запорукою коректност! усього ¡ншого. В роздкт анал1зуються методолопчж прорахунки вп"чизняних реформатор!в. Пщсумовуеться, що змжа парадиг-мальних засад у ?х дтльност1 в наш час передбачае визнання: хаосу як бтьш ¡мовфного стану сустльства, жж певний порядок; нер!вноважност|' як його природноТ якост1; багатовимфносл та людиномфносл як фундаментальних характеристик со^альних явищ та под1й; наявност) можливостей ргёних шлях1в переб^у подш; необхщносл врахування особливостей попередньогороз-витку таситуацн, що склалася, меж запозичення та впроваджен-ня чужого соцюкультурного доевщу.

Осмислюючи у самому загальному вигляд1 провщж ор|'ен-тири реформ в УкраМ, варто зауважити, що, з одного боку, необхщно прагнути до суттевого шдвищёння ртня цивт1зац»й-носл, яке не може бути зведене до формули «повернення до катталютично! ринково! економки». 3 ¡ншого боку, сучасжсть (певний досягнутий ртень цивМзащйносп) не мае единого ужф1-кованого типу. Бона вттюеться у р!зних культурних оргажзмах. Тепер1шня геокультурна картина св!ту схожа на плюрал!стичний образ дискурсу р1зних етноав та кра!н, де кожна мае цжжено р!внозначж ¡сторичж надбання. Треба «вписатися» утаку систему. У зв'язку з цим модержзащю ¡нод1 ¡нтерпретують як прорив в культурну ситуащю постмодерну. Тому трансформация у межах мультикультурноТ площини мае полягати у визначенж УкраТною

свое! Ьамобутносл, ¡дентичносл та подоланж ¡снуючо! культурно! аморфность марпнальносл.

У висновках шдкреслюеться, що в робот! намг'чеж лише загальж, приблйзн! абриси сощологп нестабильность Автор ви-ходив з того, що сама парадигма вдосконалюеться, збагачуеться в процес! П масового використання в повсякденжй робол до-слщниюв. Парадигмальна схема задав лише загальний кут зору на предметну царину, але ж в якому раз! не дав вщповЦ! на численж запитання. Дане дослЦркення уявляе собою спробу, авторський досвщ по створенню вщповщного наукового напряму .

Публ1кац|7, в яких вщображен! основш положения дисертацп.

1,Мжливють, сощ'ум.людина. - Суми: Видавництво «Слобожан-щина», 1995. - 136 с.

2.Проблеми поеднання осв!ти! гумажзму (сощально-фшософсь-кий аспект) // Нов1 технологи навчання. Республканський науково-методолопчний збфник. - Вип.1. - Ки!в: НМКВО, 1991.-С,43-49. (у ствавт).

3.Общественный прогресс: современный аспект исследования 7/ Проблемы научных исследований и практики преподавания социологии: Материалы республиканского научно-методологического семинара преподавателей социологии вузов УССР. - Киев: УМК ВО, 1991.- С. 18-22!"

4.Особенности изучения современных западных концепций в курсе политологии. // Вопросы общественных наук: Методика преподавания политологии в высшей школе. - Вып.91. - Киев: «Либщь», 1992. - С.114-128.

б.Р.Дарендорф як опонент К.Маркса (передмова перекладача) // Пол^олопчн! читання. - Ки1в, 1993. - №3. - С. 184-186.

6.Становления украГнсько? нацюнально! школи / проблема ¡нте-грованихкурЫв. //УкраТнознавство: стан, проблеми, перспекти-ви розвитку: матер|'али першо! м1жнародно! конференци «Роль вищих навчальних заклад1в у розвитку укра!нознавства».-Кит: «КиТв.ужверситет», 1993, - С.83-84. (у сшвавтор.).

7.Модержзац1я, // Полпчэлопчж читання. - КиТв, 1993. - N3.-С. 269-270.

8.Пол1тичний розвиток, // Полпголопчш читання. - Кжв, 1993. -N3.- С.271-272.

9.Соц1альна змжа // Полгголопчж читання. - КиТв, 1993. - N3.-С.275-276.

10.Проблема социального изменения в социологической теории : .// Философская и социологическая мысль.-Киев, 1994.-N3-4.-С.16-35.

11 .Цивилизационные императивы и контуры социологии нестабильности. // Вестник Сумского государственного университета.-Сумы, 1994. - N1. - С.165-168.

12.Соц1альна змжа у людському вим1р1 // Гумажзм I людина в контекст! культури: матер1али людинознавчих читань. Книга II. Людина у вим1рах культури. - Дрогобич, 1995. - С.128-140,

13.Гуманизация образования и развитие обществоведения // Наука, образование, гуманизм. Тезисы докл. обл. межвуз. конф. - Харьков, 1990. - С.156.

14.0бразование, гуманизм и общественный прогресс // философские и социальные проблемы гуманизации науки, техники и инженерного образования. Тезисы, докл. Всесоюзной науч. конф.- Сумы, 1991. - С.21-22.

15.Людина: лопка ¡сторичного процесу (анал!з сучасних концепций суспшьного розвитку) //Тези доповщей людинознавчих

фтософських читань. - Дрогобич, 1992. - С. 136-137.

16.Аристотель и сравнительная политика //VI Аристотелевские чтения. Тезисы докл. международной конф. по проблемам древнегреческой философии. - Мариуполь, 1993. - С.155-157.

17.Агональнють, духовжсть, конфл1кт //Духовнадтльжстьтан специфка. Тези доп. м1жнародно? наук. конф. - Запор1жжя,

1993.- С.27-28.

18.Людина та пол^ика в творчосл Р.Дарендорфа // Человек и политика. Международная научно-практ. конф. - Харьков, 1993.-С.105-106.

19.Мехажзмисоцюкультурно!стимулящ?творчост! //Творчють. Культура. Гумажзм. Третя м1жнародна наукова конференщя.-Част.Н.- КиТв: КП1, 1993. - С.201-202 (у спшавт.).

20.0т революционного детерминизма к современному пониманию социального изменения // Социально-экономические аспекты общества при преходе к рынку. Международная научно-практ. конф.- Сумы, 1993.- С.69-70.

21.Социокультурное изменение как объект культурологических исследований // Дух, душа, людина: джерела I пошуки. Науко-во-теор. конф. - Суми, 1993. - С.99-100.

22.Проблеми етноетики в концепщях модержзацп // Культура та етноетика. Тези доп. м!жнародно? науково-практ. конф. - КиТв,

1994.- С.112-114 (у ствавтор.).

23. Педагопчж аспекти парадигми нестабтьносл //Вища осв1та в УкраТж: реали, тенденцн, перспективи розвитку. Матерели м1жнародноТ науково-практ. конф.- КиТв, 1996.- С.77-80

(у ствавтор.).

Предборская И.М. Теория социального изменения: социально-философский анализ.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Киевский университет им.Тараса Шевченко, Киев, 1996.

Защищается рукопись. В работе исследуются пути формирования социологии нестабильности как современной формы социальной динамики и ее главного направления - теории социального изменения. Обобщается мировой опыт разработки данной проблематики в рамках структурного функционализма и конфликтологии. Предложена концептуальная структура для исследования изменчивого социума. Общетеоретические схемы и аналитические средства используются для осмысления реалий современного украинского общества.

Predborska I.M. The Theory of Social Change: Social and Philosophical Analysis.

The thesis for obtaining the scientific degree of Doctor of Sciences (Philosophy) in the speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. Kyiv University named after Taras Shevtchenko, Kyiv, 1996.

The manuscript is defended. The research problem is the formation of unstability sociology as a modern form of social dynamic and its main direction -theory of social change. The world experience of such researches Is considered on the base of functionalist and conflict theories. The conceptual structure for the uncertain society investigation is proposed. The theoretical schemes and analytic methods are used for the comprehension of modern situation in Ukrainian society.

foiiOHOBi слова: социальна змЫа, нестабшьжсть, модержзацт, ба-гатовим1'рн|'сть, ¡нновацп, стохастичж'сть, ¡дентифкацт, флуктуа-щя.

Умов. друк. арк. 1,9 Замовлення №254

1щписано до друку 1.07.96. Гираж 120 прим.

"Р1зоцентр" СумДУ. 244007, м.Суми, вул.Римсысого-Корса-кова, 2.