автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Типологическая характеристике обрядовой лексики в русском и украинском языках (на материале весiльних номiнацiй)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Типологическая характеристике обрядовой лексики в русском и украинском языках (на материале весiльних номiнацiй)"

' из

ОД.

>!і 1334 , .

На пряжах рукопису

щенко олег Володимирович

ТИПОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОЕРЦЦОВОІ ЛЕКСИКИ В РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ.МОВАХ / на матеріалі весільних номінацій /

10.02.01 - російська мова

10.02.02 - українська шва

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 1994

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української філології та загального мовознавства Київського державного педагогічного інституту іноземних мов

годин .. , _ , ,. З

в Київському університеті ім. Тераса Шевченка /м.Київ, вул. Володимирська, 64/. ' ■

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету ім. Тараса Шевченка /Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 10/. .

Автореферат розісланий "______" _______________ 1994 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради .

кандидат філологічних наук, доцент Шахова Л.І.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Кочерган М,П.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук,

професор Снітко О.С.

кандидат філологічних наук, * старший наукорий співробітник Родніна Л.О.

Ііровідна установа: Інститут мовознавства АН України

ім. 0.Потебні

- І -

Пріоритетним напрямком сучасної лінгвістичної стрістики є дослідження формальної і змістової сторони лексичних одиниць на контрастивно-типологічному рівні, здійсчюряні р руслі проблем теорії номінації, антропології, етнолінгвістики, взаємодії мори і мислення, мори і культури / М.і.Толстой, С.М.Толстая, Б.О.Пцотникор, А.Є.Супрун, В.М.Русанівський, Г.П. іжакевич, М.П.Кочергвн, Р.В.Болдирєв та ін. /.

Представлена проблема, ир має багаті традиції рирчєння / рід античного уярлення про слоро як "тінь речі" до осмислення його р аспекті "слова-речі" / зберігає срою актуальність, оскільки торкається аналізу таких недостатньо вивчених сфер лексики, як матеріальна та духорна культура. Поглиблене рирчєння питань лінгвістичної номінації, взаємозв'язку між мовою і етносом призрело до пояри такої класичної і досі не розв'язаної проблеми: яких форм набуває вплив культури на "змістові й виразові можливості мови" / Верещагін Є.М., Костомарор В.Г. /. У цьому плані на сучасному етапі провадиться грунторна характеристика номїнатирних одиниць, спряморана на виявлення спільних та відмінних форм : мотирір лінгвістичного вираження позамовної дійсності, здійснюється вивчення внутрішньої форми різних лек-сико-семянтииних і тематичних груп лексики, описується інвентар та парадигматика лексико-семантичних рядів для "кодування ідентичного змісту" / В.Г.Гяк, Ю.А.Карпенко,- Л.Р.Бублейник,

В.К.Гарал, Р.М.Гайсіна та ін. /.

Значно меншою мірою в цьому зр"язку акцентувалась увага на дослідженні номінативних одинице на позначення фрагментів духорної культури, зокрема принагідно рирчнлась внутрішня форма назв культурних реалій як інструмент типологічного аналізу зіставлюваних лексико-семантичних систем, за допомогою якого відображаються лінгро-концептуяльня та національно-мовна картини світу. Складова їхня частина1- національно-культурний компонент,- який накладається на внутрішню форму, переоцінюється, переосмислюється, розглядається як результат дії таких екстралінгвістичних чинників, як культурна конотація, ідіосе-мантичний, психологічний та ментальнісний елементи.

Разом з тим залишаються недостатньо розробленими проблеми національномовної специфіки обрядових весільних найменувань російської та української мор, виярлення обрядорих конотацій їхньої внутрішньої форми, вивчення генези обрядової лексико-

семантичної структури, чим і зумовлена актуальність дослідження.

Необхідністю з'ясування найбільш загальних та універсальних тенденцій і закономірностей культурної мотивації обрядових одиниць, виявлення відтінків їхньої семантики, ідо залишаються прихованими при внутрішньомовному аналізі, пояснюється вибір об"екта дослідження, що має певне як лінгвістичне, так і загальне культурологічне значення.

Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що сьогодні ще немає цілісного порівняльно-зіставного опису лексики весільного обряду російської та української мов, системно-структурний аналіз якої б грунтувався на новому, нетрадиційному підході - крізь призму внутрішньої форми номінативних одиниць. Причому остання розглядалась би не тільки на денотативному, а й концептуально-сигніфікятирному та тезаурусному рівнях. Обраний аспект надає дослідженню певну частку новизни ще й тому, що внутрішня форма як "ідейний стрижень", "знак значення", який пронизує усі лексико-семантичні групи найменувань, незалежно від їхньої предметно-смислової ріднесеності та ареальної характеристики, дає змогу виявити міжцбрядові архе-типи, з"ясувати інтрамовні принципи парадигматики обрядових одиниць.

Весільний обряд слор"ян за своїм спрямуванням, поняттєвим, генетичним і вербальним кодом є складною системою, де предмет, дія і функція взаємозумовлені і тісно переплетені і де є, з одного боку, чітка трансляція на міфологію давніх слов"ян і міфологічний та магічний побут, з другого простежується зв’Язок з’ церковним ритуалом, який вбирає в себе фрагменти весільних обрядів давніх цивілізацій, його інваріантною основою виступає наявність у досліджуваних морях спільних, стійких обрядових фрагментів, спірвіднесених з тим самим культурним денотатом - сватанням, заручинами, весільним договором, дівич-вечором тощо,, лінгрістичні форми і моделі вираження яких можуть бути як спільними, так і специфічними. Гей факт визначав мету дослідження те його побудору.

У реферованому дослідженні втілено намір - спираючись на рнутртшню форму як основу типологічної характеристики, проаналізувати весільні номінації в семасіологічному, ономатологічному та дериваційному планах. Поставлена мета передбачає такі

_ з -

зардання:

- риярити склад весільної лексики, з'ясувати типології»; спосо-бір та мотирір номінації;.

- риділити лексико-семантичні мікросистеми та тематичні групи ресільних номінацій, охарактеризувати приншіпи отруктуругн,<-ня обрядорих парадигм та формально-семантичних моделей;

- проаналізувати ізоморфні риси типології найменувань, визначити характер і тип міжмовних та рнутрішньоморних відповідників;

- висвітлити аломорфні риси та специфічні закономірності мотивації обрядорих одиниць з національно-культурним компонентом, розкрити функціонально-типологічний статус безеквіваяентних найменувань;

- розглянути механізм переміщення обрядорої семантики, природу трансформаці ї та демотивації їхньої рнутрішньої форми.

Теоретичне значення дослідаення полягає в тому, що р ньому розкриваються закономірності семантичного розвитку обрядової весільної термінології, нетрадиційно кваліфікуються такі загальноприйняті в ліставній лінгвістиці одиниці, як часткові, або "векторні", відповідники. Результати дослідаення дозволяють осмислити культурну семантику найменувань у її співвіднесеності із загальномовною і діалектною, з'ясувати глибинно приховані обрядорі конотації одиниць; будуть вони корисними і при подальшому ривчєнні явища міждіалектної синонімії інших мікроеистем, їхньої динамічності та варіабельності.

Практична цінність роботи виражається р тому, що її результати можуть бути використані у гузівськкх курсах лексикології та зтгтавної типології української ¡1 російської мор, вступу до мовознавства, у спецкурсах і спецгемінарах я народознавства, лінгвокраїнознавство, українознавства; при укладанні етиолін-гвістичшіх та діалектних словників, навчальних посібників для шкіл.

Матеріалом для дослідження послужили дані тлумачних, діалектних, історичних та етимологічних словників української, російської і почасти інших слов"янських мор; рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору тп етнографії ім. М.Рильського А!! України, архівних матеріалів Інституту слов'янознавства та балканістики АН Взсії, описи ресільних обрядів України, Росії, Нглорусії, опубліковані у фольклорно-етногра-

фі°них джерелах, матеріали окремих діалектних програм та атласів. ' -

В роботі застосовано тякі оснорні методи, як порівняльно-історичний, ЗГСТ8ВНИЙ, описовий і як елемент структурного -компонентний аналіз. '

Оснорні положення, що виносяться на захист:

1. Внутрішня форма весільних номінацій як інструмент типологічного аналізу ленсико-семантичної системи становить складний механізм об'єктивації обрядового змісту, за допомогою якого виявляються спільні й відмінні закономірності мотивації обрядорих актів, предметі?, реалій, встановлюється їхня національно-культурна специфіка.

2. Сфокусована у рнутртттй формі номінативних одиниць ексгиі-цитно виражена чи зовнішньо прихована культурна семантика відтворюється шляхом семантичної реконструкції на фоні і/або крізь призму культурної конотації - імпліцитних компонентів значення, пов”язаних зі словом смислових та символічних культурних образів, уявлень, вірувань тог(о.

3. В плані внутрішньомовної парадигматики /словотвірної, синонімічної/ мотив номінації виступає засобом багатовимірної характеристики обрядових номінацій /від значення ДО форми і навпаки/; структуротворчу функцій при ньому виконує спільна обрядова "ідея", архетип, "знак значення”, що пронизує гетерогенні за ареальною стратифікацією та денотативним спрямуванням лексичні одиниці.

4. Ступінь семантичної еквівалентності міжмовних лексикО-семк-нтичних корелятів характеризується динамічністю і коливається рід практично повного збігу внутрішньої форми найменувань до наявності неповних та часткових відповідників у споріднених і неспорііднених локальних традиціях, а також відсутності лексично оформленого обрядового сигніфікате в протиставлюваній лексичній системі; невідповідність семантичних структур слів, неповнота збігу сем.у семемах, а також перерозподіл ядерного

і периферійного значення є причиною не тільки різного кількісно-якісного співвідношення обрядорих ЛСВ, а Й розбіжностей асоціативного, знаков о-символічного та функціонально-ритуального характеру.

5. Результатом демотивації внутрішньої форми обрядового акту чи предмета є зміщення обрядової семантики, її повна або част-

кора трансформація, що зумовлює виникнення нового обрядового / рідше - необрядового змісту /.

Апробація роботи ,

Основні положення дисертаційного дослідження були віісріт-лені в доповідях на республіканській науковій конференції ''Проблеми зіставної семантики” /Черкаси - ІУУУ- р./, на міжвузівській науковій конференції "Гуманізм. Людина. Культура." /Дрогобич - 199? р./, на ІП Міжнародному семінарі ”Олов"лнськп культура в сучасному світі /вивчення і викладення в іншомовній аудиторії" /Київ - ІУ93 р./, на міжвузівській науковій конференції "Проблеми контрастивної лінгвістики" /Кіровоград - 19УЗ р./, на Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" /Івано-Франківськ - 1993 р./.

2 теми дисертації о 5 публікацій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, бібліографії мовознавчих праць, етнографічних даерел, довідкової літератури.

У вступі обгрунтовується вибір теми та предмета дослідження, визначається актуальність, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, історія вивчення проблеми, розкривається концептуальний апарат роботи. •

У першому розділі "Внутрішня форма як інструмент типологічного аналізу обрядової лекс.ико-семантичної системи" аналізуються спільні типологічні закономірності номінативних одиниць на позначення передвесільного циклу обрядових актів,-тісно переплетених з функціональним, агонтивним та предметно-реалемним планом ритуалу,- р аспекті формально-семантичного збігу /повного або часткового/ внутрішньої форми. Зокрема розглядається 6 лексико-семантіЛ'них мікросистем, архетипом яких виступає обрядова ідея договору як наскрізний мотив номінації, що визначає характер та тип відповідників, об’єднаних спільним чи подібним культурним сигніфікатом т протиставлених один одному за такими параметрами: експліцитне/імгоііцитне, ядерне/ периферійне, кодифіковане/вузьколокальне, словотвірно похідне/ семантично похідне, один денотат/різні денотати. Кожній групі притаманна чітка внутрішня організація завдяки іманентним мотиваційним зв"язкам і відношенням між одиницями; їхня невідповідність виявляється у.специфічному наборі обрядово маркованих типологічно подібних дериватів із спільним семантичним

- б -

стрижнем, що пронизує різні лексико-тематичні групи /ЛТГ/. Домінантою типологічної класифікації в ід>ому плані виступає сигніфікатирно спільний і релерантний для обох мов обрядовий архетип, який відбирає механізм структурурання лексико-семан-тичних груп /ЛСГ/ у близькі словотвірні парадигми з семантичним компонентом одного понятійного ряду: укр. змовини, змора. домовини, /діал./ зговорини, догорорини. слобини. рос. /за?т./ перемовы. /р.іяд./смолрины. помолвка, /діал. / сгорорки. заго-рор. уговорка.Пор. ще польськ./діал./гтоиіпу, гточйпу кашуб. /діал. / отоУІпе , ЧеСЬК. патіиуу , СЛЦ.пагаїшу , болг. СГО-дяване, мальк годеас. макед. згорор, /діал./ год ура "рєсільний догорір" - мотиворані акціональним планом обряду.

На рівні літературної мори тільки одиниці типу рос. по-молрка і укр. заручини перебуряють в опозиції як екріраленти з різною рнутрішньою формою, зуморленою, з одного боку, обрядовою Ідеєю догорору, з іншого - символічно-ритуальним навантаженням руки. Причому вторинна функція останньої, - як символ весільного договору,- трансформується р зістарлюраних лексико-семантичних мікросистемах у вигляді фонорокультурних відповідників з певними відтінками обрядового значення: рос. /діал./ аапоручины. врученье. /заст./ рукобитье, укр. /діал./ рукорини, зр.уковини, рукодаїчи "заручини". Те к маємо в польськ. гг^кеюіпуі гаг^сгупу, слп. гиксмапка , болг. обрьки. Функціонально подібний мотив номінації реалізується г р ргвноспряморячих р дено-татирному плані рідпорідниках, що частково збігаються за внуг-рішньою формо”) і зберігають регулярний формально-семантичний зв"язок з конкретним апелятом: укр. /діал./ домогник, говорун, молотник, поручник, заручник, рос. ладчик. ладило "особа, що сватає”; укр. /заст./ вимора. риморки, рос. /діал./ рыторор, рыгорорное. обручное "плата за молоду"; рос. сгороренка, сто-ворница. спорученка "просватана молода". Пор. болг. годежар, годежник "срат", сгоденица "молода після весільного догорору".

• При внутрішньомовному аналізі з'ясовуються розбіжності . у ступені вияву архісеми "догорір" р лексемах нареденого ряду, що виражається р різній ієрархії та функціональній організації сем. Так, номінації горорун, молотник рідображають процес зредукування кваліфікативної семи "догорір", витісненої на периферію семантичної структури слора диференціюючою семою "внутрішні якості людини", яка риярилася релевантною лля мета-

форичного перенесення цієї якості на функцію обрядової особи.

Загалом, невідповідність'значення названих лексииж;х одиниць - результат різної асоціативної диференціації оСрядот'Сго простору, крайньою точкою якого є лексична лакуна - незяпогне-ність однієї із поняттєвих ланок т протистявлювяній лексичній системі. А наслідком є, очевидно, часткова омологія внутрішньої форми слів, співвіднесених з неідентичними обрядовими реаліями: укр. /діал./ заручальник "сват", рос. /заст./ зяручя-льник. заручельщик, білор. заручник "дружба". В окремих випадках до безеквівалентності призводять семантичні розходження, поляризація гечетично-споріднених обрядових семем й неповнота накладання семантичних структур слів: укр. поладки, лагода, лагодчя /діал./ "заручини" і рос. ляд, лада, ладиньї з ширшим денотативним обсягом, що успадкували праслов"янське значення дієслова Іасті "ладити, домовлятися". Ймовірно, в процесі семантичної еволюції вихідний архетип переосмислився, закріпившись за різними денотатами весільної реальності слов"ян із специфічною конотацією семантики: укр. ладканка, ладкання "весільні пісні", болг. ладуване "частина коровайного ритуалу", умотивоване через функціональний зв"язок із суб'єктом обрядо-дії - лада "друга дочка в сім"ї, що під час цього ритуалу йде по воду". При такому підході, як бачимо, навіть реалемно без-еквівалентні найменування розглядаються не ізольовано, а в тісному зв"язку з іншими формально подібними одиницями: укр. /діал./ підручник "хліб, що кладуть молодому птл гуку при благословенні" / з локальною ознакою референта - місцем призначення весільної реалії/. Подібну мотиваційну ознаку містять в собі польськ. 2г<;ко>/іло«у "обрядовий танок молодих після заручин", чеськ. /рідкісн./ гийпікому"весільний танок з вибором шлюбної пари", слц. /діял. Дагиепе "подарунок на знак ягоди молодої на шлюб". Аналогічна культурна семантика об'єктивується в інших обрядових традиціях шляхом вторинної номінації і грунтується на асоціативній та локальній близькості обрядових реалій, стійких об'єктивних зв'язках і відношеннях між ними: укр. рушники, рушникове, хустки , рос. платки "заручини" / модель "функціонально маркований предмет-атрибут, втягнений в процес,

- сам процес!'/.

Названі особливості мотивації простежуються в інших обрядових мікросистемах. їхню інваріантну основу становлять окре-

- в -

мі субполя-парадигми типу брати/рзяти, дарати/г.росити, співвіднесені з праслор "ямським обрядовим корпусом, р якому закладені внутрішні можливості для раріації, видозмінення під тиском субстратних і адстратних рис, тих чи інших екстралінгвістичних чинників. Типологічна характеристика цих. обрядових моделей відбиває інтрамовні принципи формування ЛСГ, побудованих на підставі зв"язку з різними обрядовими кодами: акцгональним -роЬ. бранье, запрос, припрос "весільний договір, заручини"; укр. побранки "весільний договір"; пор. ще польськ.гйаміпУ> чеськ. /діал./ осі<іауку , макед. отбратки, серб, прошерина. прошак. хорв.ргозІ-ЬЬа з аналогічною семантикою; агентирним /діючими особами як суб"єктами-об"єктами обрядодій, адресатами, носіями ритуального стану/ - укр. брянський староста "весільний староста молодого", бряльниці "срахи", данський староста "срат з боку молодої", просатарі "срати", а також ізоморфні відповідники в інших слов"янських йорах: польськ.

Ьгаїіа , Ьгаїка "молода", слц. ойсіауав "особа, що передає молоду нареченому", болг. сдаванка "наречена після весільного договору”; реалемним - укр. придане, придаж. рзяток, рос. приданое, що зберігають разом з такими вузьколокальними номінаціями, як рос. данье, двнница. польськ. Ьгайїо , болг. придар, придан, слорен. <Зоііпа "придане" етимологічно спільну внутрішню форму через.відношення до спільнослов'янських елементів дати - брати "те, що дають або беруть". Представлений архетип, таким чином, по-різно»«у переломлюється на ті чи інші обрядові денотати, реалізується в різних за обширом'пара-дигмах, які семантично і генетично тяжіють до спільної моти- ■ ваційної моделі, але мають значно обмеженішу ареальну характеристику. їхня специфіка полягає як у різному обрядовому генезисі найменувань / мотири "брати-давати", ймовірно, несуть натяк на первісно насильницьку форму шлюбу, а типу просити розкривають догорірні та обмінні стосунки, сполучені з символічною "купівлею-продажем" молодої як тораруі так і виражається лексично - у різній "семантичній амплітуді" асоціативно, темпорально чи локально пов’’язаних ЛСВ полісемантичного слова, що пояснюється явищем міжмовної ізосемії: рос. бранье 1/"яе-сільний договір, заручини", 2/"обряд видачі молодої нарече-, ному", 3/"церемонія перевезення приданого р дім молодого" на відміну від українського з чітко окресленою однозначною семан-

тикою. Разом з тим неоднаковим виявляється і ступінь єксплі-цитності, прозорості визначальної ознаки номінації, який зумовлює синхронічну рирідність чи демотирораність найменувань. Причому остання може затемнюрати або взагалі стирати зр"язок МІЖ формою І ЗМІСТОМ ЛЄЖ'вМ, ЩО Пр«8РОДИТЬ до переміщення ЇХНЬОЇ семантики, розширення або набуття якісно нового змісту: укр. /ціал./ приданки "гості з боку молодої, які привозили придане", рос. приданы "подруги молодої, що допомагали шити придане", польськ. рггуйапкі , рггусіапксміе ’’помічники старшого дружби”. Первісно функціональна ознака номінації - "той, що привозить/супроводжує/дарує придане" - зазнала трансформації, очевидно, внаслідок переосмислення внутрішньої форми обрядового акту.

Лінгвалізапія групи "оглядини" суттєво не відрізняється від інших мікросистем р типологічному і парадигматичному плані. Значно важливішою виявляється в цьому відношенні диференціація структурно і словотвірно видозмінених найменувань -однослівних та фразеологічно усталених,- представлених через синонімію формальних засобів композитами й контамінованими сполученнями: укр. оглядини, /діал./ поглядки, вигляди, сугля-ди, обзорини. /рідкісн./ печоглядини. рос. /заст./ домогля-денье. жилосмотрины. жиросмотрины, /діал./ смотреть место/ колшки/стенки/ларочки. польськ. оЬгогкі , ойі^йє "оглядини господарства молодого". Семантично перехідні одиниці типу печоглядини. печогладини / із специфічним образним об"єктом ритуальної дії - піччю як символом домашнього рогнища, тепла, з якими прощається молода/ містять в собі подвійну мотивацію

- від глядіти г рід гладити. Остання актуалізує ритуальне ■ гладаення печі як дію супроводжуючого типу. Отже, своєрідно реалізований предмет, на який спрямована обрядово лтя, порі зному перелошюється в конкретній мові через його метафоричне і образне переосмислення. Зокрема це викчикає різне групування вторинних обрядових семем, а відтак і появу відтінків в сигніфікатах найменувань із спільним семантичним і культур- • ним фоном. Так, в межах досліджуваної групи одному українському денотатові протиставлено два російських, один з яких не збігається, виявляється безеквівалєнтним, позначаючи оглядини зовнішніх та внутрішній якостей молодої, чого не знає українська весільна обрядовість: смотрины, глядины. /рідкісн./

поглядки. обозрины. /діал./ казанье. наст арка, глазуха, /заст./ вывод - мотировані обрядовою процедурою смотреть, глщеть, покрывать, рыставлять, выродить. Різна внутрішня форма цих лексем зуморлена як похідністю від різних синонімічних основ, так і специфічним акціональним планом обряду.

Ономасіологічний аналіз ЛТГ "пропивання і покривання молодої" засвідчив ізоморфізм весільних номінацій, який визначається синкретизмом, тісним поєднанням і взаємопроникненням різних обрядових планів. Однак семасіологічна специфіка представлених мікросистем має досить широкий діапазон - від ледь помітних розбіжностей асоціативного та функціонально-ритуального характеру до розширення, перенесення та часткової трансформації обрядового значення, а також рідсутності еквівалентного йому р іншій мові. Так, семантичне поле номінацій перепій. перепитки /діал./ як більш широке І/"обряд обдаровування родичів молодого", 2/"обрядовя зупинка весільного поїзда з метою одержання викупу", 3/”післявесільна гостина у молодого" протиставлене ізоморфним лексемам типу рос. перепой, перепив-/діал./, польськ. ргорі^ , що мають одне обрядове значення "пропивання молодої". Подібна культурна мотивація значно розширила сферу свого вияву - аж до виникнення реалемно без-еквівалетного найменування: укр. перепіець /діал./"весільний хліб особливої форми", структура якого сигналізує про зр "я зо к

з функціональною ознакою - призначенням предмета: перєпієць ріже' і роздає дружба всім учасникам весілля під час перепою.

В окремих випадках простежується транспозиція обрядового значення з одного семантично суміжного денотата на інший, яка дає неоднакові результати як в межах ЛТГ, так і в зіставлюва-них мікросистемах. Вона призводить, з одного боку, до розширення і виникнення видозміненої ритуальної семантики: укр. /діал./ розгоіітки. рос. /заст./ переплет, польськ. гогріееіпу укр. головипя /діал./ відтворюють через словотвірну метонімію як приурочену до дівич-вечора процедуру розплетення коси й покривання голори молодої наміткою, так і ширше - власне дівич-вечір; з іншого - до переосмислення, вивітрення, нейтралізації вихідної культурної семантики, що стимулює появу нового необрядового змісту: укр. покритка, накритка. завитка /заст./ позначають не тільки молоду під час покривального обряду, а й будь-яку жінку, що «тратила цнотливість до шлюбу і повинна

ходити з покритою головою.

Псоредений аналіз обрядових архетипів дозролив побудура-ти моделі парадигматичних відношень обрядової лексики: І/ від змісту до форми - аналог міждіалектного синонімічного ряду: укр. заотченка. рос. просватанка, спорученка, сгорорница. перепоицп. замоленка. засаженка /через рідношення до сватання, за^чин, весільного договору, пропою, церковно-ритуальних ак-' тів, посада /, венница /та, що наділена віном/, застекольница / з оказіональною ознакою референта, що вказує на обмежену . "ролю і свободу" пересування молодої, яку мов би тримають за склом /, польськ. Ьга2^а , болг. сгоденица, сдаденица /пор"я-зані з реалізацією штирів брати-дарати/ із значенням "просватана молода"; укр. посад /від ритуальної дії садити/, богад /з якісно-кршііфікатирною ознакою номінації, асоційованою з ідеєю-символом багатства/, рос. княжье место /через належність предмета "князеві" і "княгині"/ "місце за столом, де сидять молоді"; 2/ рід спільної чи подібної зовнішньої форми до різних обрядових денотатів і сигніфікатів: укр. столяни "весільні гості", рос. настольное "викуп за молоду", столовуха "обрядовий хліб"; укр. голориця "дівич-вечір", болг. главеж, главия, оглава "заручини" /сена ’’важливість" /, главеник "наречений", укр. головатий сват /сема "розум"/, рос. поголовное "придане”, макед. гларинка "головний убір молодої". .

Тісний зр"язок між названими моделями, їхнє взаємопроникнення зумовлюється входженням тої самої одиниці в різні ЛТГ / між мікросистемами / та ЛСГ / в .межах мікросистем/. ■ ■

У другому розділі "Національно-культурна специфіка обрядових найменувань" розглядається специфіка внутрішньої форми різномотивованих лексігчних одиниць з національно-культурним компонентом, з'ясовується інвентар якісно і формально відмінних відповідників, співвіднесених із спільним обрядовим денотатом. Визначення закономірностей формування парадигм міждіалектних синонімів, цо диференціюються репрезентацією конкретного семантичного простору, здійснюється за допомогою таких . типологічних одиниць, як культурні аналоги та безеквівалент-ні найменування. Типологічний статус останніх виявляється двоїстим, "розмитим" і відбиває наявність нечіткої, рухомої меяі між ними компонентами. Оскільки культурні аналоги збігаються тільки в плані однакової спрямованості на той самий

денотат, але різняться у сигніфікатирному плані як результат відсутності в конкретній мові ідентичного образного поняття, ці одиниці тяжіють до концептуально безеквівалентних найменувань.

На відміну від першого розділу, тут лексику згруповано за тематичним принципом та за структурою весільного обряду. Зокрема аналізуються такі лексичні мікросистеми, як І/ дове-сільні номінації, що реалізують семему "сватання, заручини, ре сільний договір"; 2/ обрядова парадигма одиниць на позначення реалії "дівич-вечір"; З/ комплекс обрядових актів власне - та післявесільного циклу; 4/ група обрядових предметів та реалій

- приданого, викупів.

Загачьноспецифічна характеристика кожної із представлених мікросистем спирається на подвійний модус функціонування весільних номінацій /від змісту до форми і від екстралінгвістичного плану обряду до структури ЛТГ/ і спрямована на виявлення кількісно-якісного співвідношення семантичних структур, типології ознак і моделей номінації - первинних /через словотвірний зв"язок з відповідним обрядовим апелятом/ і вторинних /через метафоричну та метонімічну транспозицію денотатів та обрядових ЛСВ/.

• Багатоплановою з боку мотивації виявляється мікросистема "сватання, заручини, весільний договір", виділена на підставі специфічномовних за характером, функцією та культурним гене зисом обрядових дій і реалій - процедурно-ритуальних, символічних, церков но-куль то в их. Так; функціональний зв"язок із символічним елементом обрядової дії, первісно-культурна семантика якого зазнала трансформації, неоднаково оформився в різних мовах: укр. /діад./ заводи, заводини "заручини” /від ритуального заведення на посад як зредукованої магічної форми триразового обходження вогню з метою приєднання жінки до сім"ї і господарства чоловіка/. Пор. фоновокультурний відповідник в картвельській весільній обрядовості обвести навколо вогню "видати заміж" з фразеологічною семантикою, утвореною в рез.уль таті метафоризації вільного словосполучення. З різним осмисленням функції весільного хліба пов"яза.на аналогічна мотивація фразово зумовлених складних найменувань типу укр. обміняти хліб / акт обміну хліба сватів як знак згоди/, рос. передо-нить пирог, краюшку ломать /ціал./, утворені за ідентичною

- ІЗ -

моделлю з пеяними функціонально-семіотичними розбіжностями семантики: молода розрізає принесений хліб на дві частини, рідше - срат переламує хліб над голорами молодих. Загалом метафоричне переосмислення вихідного культурного образу - засобу, за допомогою якого здійснюється акт сватання, є досить активним процесом трорення обрядорих назр: укр. перший хліб, рос. /рідк./ первое рино. /ціал./ первая улорка тощо. Меншу роль рідіграє в цьому контексті спеціалізація, до якої призводить ридозміна /запозиченого внаслідок культурного контактування/ значення, . оформленого через вузьколокальну обрядову семему: укр. зальоти "сватання" / рід польськ.гаїоїу "люборні ігри, залицяння"/, злюбини, полюбини. '

Ширше та різнобічніше предстарлена національно-культурна мотивація російських безеквівалентних найменувань, внутрішня форма яких яскраво відтворюється через співріднєсєність з різними об'єктами обрядорої, міжобрядорої та позаобрядорої дійсності: рос. сширалки, поширалки. шрейник /діал./ "еєсільний

ДОГОРІр" - МОТИВУЮТЬСЯ Через СемаНТИЧНИЙ І СЛОРОТВІрНИЙ ЗВ'ЯЗОК з дієсловами щити, пошити придане, еєсільний одяг. Первинна сфера їхнього побутування - календарна обрядовість, пов'язана з трудорим процесом шиття, прядіння,- значно розширилась і перенеслась на передвесільну обрядовість. Акціональ-ний план обряду, крім того, відображається номінаціями целорки, поцелорки. зацалорка /від акту супроводжуючого типу, коли молодий цілує молоду, а та дарує йому рушник /. Ритуальне навантаження предмета р процедурі сватання лягло в основу назри блкуїницм /‘пор'Язаного з бтодом, з яким приходили сватати молоду/. Ідентична в плані вираження культурної семантики номінація крепость з такими Л (Л: І/ "сила, міцність, твердість", 2/"укріготенс дня оборони чого-небудь місце", 3/ "весільний договір" - демонструє процес специфічного розподілу семантичних структур слів, що супроводжується ріддалерням обрядорої се\'еми рід ядра лексичної системи до її периферії. При цьому рузьколокальне значення "ресільний договір" / його метою є • зміцнення домовленості двох сторін/ виникає на підстарі метафоричного перенесення - подібності рнутрішньої якості реалії.

^ А.К.Байбурин, А.Л.Топоркор. У истоков этикета.- Л.: Наука, 1900.-С. 3-Л . ‘

Церковно-ритуальний бік сватання і сполучені з ним культо ві реалії та атрибути лексично об"єктивуються. словами о бра зо-ранье. образовки. челобитье, богомолье, закрыванье і т.п.

Міжмовна лексико-семантична типологія обрядової реалії "дівич-вечір" характеризується в оснорному безекБівалентністю значною поліфонією обрядових актів, хоча спостерігаються і пер ні відхилення від цієї особливості - формальні та семантичні. Останні виражаються в наявності як ізоморфних лексем, то містять р "обі відношення до темпорального поняття: укр. вечор. вечеря, вечорина. рос. вечерка, речерины. вечеруха. так і моти вованих діючими особами ритуалу формально видозмінених найменувань, які повністю збігаються за внутрішньою формою або виявляються подібними в одній із склядорих частин: рос. девичник дєрик. деричняк. деричьице. над и вишник. укр. дівич-вечір, ди-вен-вечір. дирит-речгс. дивник тощо.

В основі творення весільних назв цього типу лежать різноманітно переплетені комбінації словотвірних і семантичних процесів, а засобом мотивації виступають передусім обрядова процедура, її культурний зміст, спосіб проведення та належність персонажам ритуалу: укр. дружбини. заграванки, оплящинн /рід-кісн./, підрєсілок, рос. игрисы, слорацьк. /діач./оЬівгоГка , Чеськ. гогуезеїку . Різнорідність внутрішньої форми лексем р інших слов'янських мовах виявляється, крім того, як на рівні зовнішнього /кореневого/ оформлення, так і в плані вираження культурної семантики: польськ. /дгал./ гогріесіпу , кашуб. с^гаЫпе, болг. /заст./ моиино хоро. шада трапеза, гощпване, г.ущаране "дівич-речір". Іноді той самий мотив номінації переноситься на різні денотати - часткові відповідники, пов"язані через синонімію формальних засобів із сроєпідним членуванням подібного обрядового простору, який в одній мовній системі реалізується безпосередньо в акції, дії: рос. /діат./ плякпнье пашгачка. голосьба "дівич-речір", убивальница, ревун, пламея "предмети одягу" / з різною градацією мотиваційної ознаки, поширеної на цілий предмет чи його частину/, р іншій - в більш нейтральних аграрно-обрядових мотивах: укр. плаксун, плакпнчй калач "обрядовий хліб, що випікається у молодок".

Семантично вторинна внутрішня форма також видається досить активною в процесі породження найменувань: рос. каравяй. величанье, коса, бел или, укр. вінки, вильце. гуски тондо.

Для ЛТГ на позначення обрядорих актів післявесільного циклу-характерними є фоновокультурнг найменування та аналоги, які відображають різноманітні зв"язки і відношення між реаліями позамовної дійсності - часовими поняттями: укр. робітник, рос. недельки, обнедельки "гостина для молодих в кінці тгасня"; назвами спорідненості та свояцтва: укр. батьківщини, рос. про-тестье, почестки / з видозміненою семантикою через честь, чествовать/ "обрядове пригощання молодими тестя і тещі"; в назвах -типу укр. калачини, закалачини. рос. хлебины, захлебини. нах-лебиньт "останній обід на третій день весілля" уособлено функцію обрядової реалії, яка, крім основного, розвинула метафорично похідні ЛСВ "чужий хліб", "подарунок”, "обряд обдаровування молодих".

Аналогічна зовнішньо прихована семантика цього типу відтворюється різнообразними мовними засобами, специфічними для кожної мори зокрема: укр. втдклінче. відклтнщина "прощальний подарунок та бенкет" / р основі мотивації лежить завершальний елеме>гт дії: молоді перед від'їздом тричі відклонюються батькам/, ропгребіни, потрусини /через метафорично переосмислену номінацію перринного змісту обрядового акту - учасники весільної процесії вит^Щіїують, розгрібають останні залишки рід весільного столу/, с мі їни /пов"язаного з дієсловом сміятись, очевидно, через асоціативний зр"язок додаткової дії супроводжую- , чого типу з основною процедурою/. Російські відповідники в основному представлені складними фразеологічно усталеними найменуваннями типу горный/гордый стод, гарный стол, умотивованими первісним значенням словосполучення 0ЇЇЕЛ°Е2И» р результаті стертя внутрішньої форми якого відбулося переосмислення семантики обрядового акту і трансформація зовнішньої оболонки лексеми.

Система обрядових викупів характеризується, з одного боку, ”некомшіектністю”парадигм, зумовленою наявністю широкого кола лексичних лакун із специфічними для конкретної мови мотивами номінації, з іншого, їй притаманна своєрідна двоїстість , генетично т семантично пов"япяних денотатів, репрезентованих спільно,'о внутрішньою формо»: рос. вмрод, рнводчос "викуп за молоду" /пов"язлні з дієсловом виродити, тобто те, що дає право вивести дівчину з рідної сім"ї/, кладка "грошовий викуп", викладка, поклпхп, поклажное /діял./ "придане" / через

відношення до дієслора кльсти - гроаг кладуть на стгл/. настольное, на стол, столовые деньки / рід ритуальної функції стола і дій, з ним сполучених/, зарощенье, рощенье, начальное /умотивовані шляхом лексикалізації елементів за__£0ст через функцію, призначення, належність обрядової реалії - гроші, які вносив наречений матері молодої за те, що вона вгостила, виколисала дівчину для молодого/.

Досить чітко простежується внутрішня форма найменувань, представлених культурними запозиченнями, засвоєння в мові яких супроводжувалось різноманітними звуковими видозмінами, . переоформленнями, нерегулярними, оказіональними, народно-етимологічними: рос. калым, калу маг и, алым, алом, залом / семантично зближені зі словами заламати, заламувати - запросити високу ціну за товар /; подьем. подьемное /результат спеціалізації вузьколокального значення "дань за перенесення чи перевезення товару"/, переймо. перейма / втд первинного "плата", "захоплення", "зупинка"/ тощо. Адекватна культурна семантика, як правило, не притаманна українській весільній обрядовості, однак мають місце локальні, острівні назви типу вимова, вимов-ки, що вписуються в парадигму ресільного договору, а також описові найменування типу грошг за горуглю " викуп матері молодої за виховання і утримання дочки до виходу заміж". Більше того, окремі форми викупу в українському весіллі пережили істотні модифікації, символічні та образно-метафоричні переосмислення, оформлені у вигляді плати за косу, придане, місце за столом, а також дружбів, бояр, інших учасників весільного обряду. -

У висновках до всієї роботи в розширеному вигляді подаються основні положення, що виносяться на захист, провідним серед яких є тверднення про стійкість, тривкість і внутрішню організованість обрядової весільної номенклатури, яка налічує близько 1000 номінацій. Основою її структурз'впння виступають обрядові архетипи та внутрішня форма найменувань. Функціонально-типологічна характеристика останніх дала змогу виявити як зовнішні показники вираження обрядового значення, так т я/’ясувати внутріиньообрядові механізмі ознл”уванчя предметів, реалій, обрядодтй.

Проведене дослідяення не вичерпує усього комплексу проблем, пов’’язаних з вивченням форми і змісту весільних, номіна-

цій. Так, динамічний його аспект рисурає проблему обрядорих унтрерсалій, функціонально різнорідних міжобрядорих реалій, культурна дистрибуція і сфера мотивації яких виходить за мті рласне рєсільного обряду. Остання відображає як генетичну спорідненість самих обрядів, так і наявні в будь-якій морі загальнолюдські цінності.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Обрядова термінолексика російської та української мов /до специфіки рираження внутрішньої форми/ // Средства речи: структура, семантика, функция: Межвузовский сборник научных трудов.- Тула, 1992.-С.214-229 /рос. мовою/.

2. Національно-культурний компонент р сфері традиційної народної обрядовості Ц Гуманізм. Культура. Лвдина: Тези допов.

лединознавчих філософських читань.-Дрогобич,1992.-С.265-266.

3. До типології культурної мотивації обрядових лексем р сло-р"ямських мовах // Проблеми контрастивної лінгвістики: Тези допов. мтжвуаірсьяої наукової конференції.-Кіровоград, 1993.-

С.263-264.

А. До специфіки мотивації обрядових лексико-семантичних мі к-росистем // Семантика мови і тексту: Тези допов. Міжнародної наукової конференції.- Ч.II.-Івано-Франкірськ, 1993.-С. 159-160.

5. Типологія культурних реалій / до специфіки вираження внутрішньої форми/ // Материалы НІ Международного семинара "Славянская культура р современном мире /изучение и преподавание в'иноязычной аудитории/": Тезисы докл..-К.:КГПИИЯ,

199-1.-С. 188-189. • _ .

%

Підп. до друку -(С.ш. Формат 60 x 847,4,

Папір друк. ¿А •* . Спосіб друку офсетний. Умови, друк. арк. <Рі9з. Умопн. фарбо-вілб. . Обл.-вид. арк. ¿о .

ТИраж {00 ' . Зам. № ■

Фірма «ВІПОЛ»

, 252151, Київ, ву.і. Волинська, 60.