автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.04
диссертация на тему: Традиция как способ человеческого бытия

Полный текст автореферата диссертации по теме "Традиция как способ человеческого бытия"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ

ДПР №зо

На правах рукопису

ДОНДЮК Андрій Миколайович

ТРАДИЦІЯ ЯК СПОСІБ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

Спеціальність - 09.00.04 - філософська антропологія та філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ - 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті філософи НАН України

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор філософських наук,

професор ТАБАЧКОВСЬКИЙ В.Г.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор філософських наук

БОНДАРЧУК І.А. кандидат філософських наук РЕШЕТНИК М.Д.

ПРОВІДНА ОРГАНІЗАЦІЯ: кафедра філософи Київського

педагогічного університету ім.Драгоманова.

Захист відбудеться 1996р. на засіданні

Спеціалізованої вченої Ради Д 01.25.04 в Інституті філософії Національної Академії Наук України за адресою: Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії НАН України

Автореферат розісланий

Вчений секретар Спеціалізованої вченої Ради кандидат філософських наук

VI? " 1996р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Динаміка культурно-эричних процесів, котрі переживає людство у XX столітті, ■уалізує низку проблем, пов'язаних з характером ;дставленості досвіду минулого в культурному бутті годення. Йдеться, зокрема, про перервність та цілісність зричного часу, про присутність минулого в сучасному та вплив нулого на характер культурних, політичних, правових оритетів сьогодення, про роль досвіду минулого в актах [оідентифікації певних соціокультурних та національних груп про інші проблеми, пов'язані з феноменом традиції, повідно, зростає значущість його філософського осмислення, явні дослідження феномену традиції в сфері культури, іітики, права, національних відносин, релігії і т. ін. більшого грішили аксіологізмом, зводячи розгляд традиції ие до проблеми діяльності, використання досвіду минулого гіоваційних процесах сучасного. Такий підхід не охоплює в іній мірі проблему традиції, залишаючи поза увагою ;ування онтологічної ролі минулого в актуальному досвіді асного. Таке з'ясування означає погляд на традицію як спосіб іського буття. Актуальним на сьогоднішній день є також юсофсько-методологічне обгрунтування аналізу традиції, номен традиції у своїй універсальності є визначальним для х сфер людського буття і, відповідно, традиція стала дметом уваги не лише філософії, але й різноманітних галузей анітарного знання, суспільної думки. Саме це зумовлює ісливість дослідження онтології традиції в контексті

методологічних засад гуманітарного знання. Це, на наш пог, уможливить нові підходи до проблем соціального розви національного буття людини, зокрема національного відродже: стереотипів національної свідомості, традиційних ціннос національної культури, національної психології тощо.

СТУПІНЬ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ. ; вітчизняної та зарубіжної філософії XX століття характерне постійна увага до аналізу проблем, пов'язанні культурологічними та соціальними аспектами феномену трад

і, водночас, практична відсутність досліджень, присвяче філософсько-методологічному аналізу традиції, зокрема в асп онтологічному. У європейській філософії така зацікавлен феноменом традиції наявна у феноменологічних досліджен Гуссерля (в першу чергу його розвідки з приві інтерсуб’єктивності, зібрані в 13, 14, 15 томах творів Гуссер. у герменевтичній концепції традиції Г.Г. Гадамера, аналі: традиції у працях К. Поппера, соціологічному вивченні згадай явища М.Вебером та Є. Дюркгеймом. Характерним . європейської філософії є також аналіз проблемного прост феномену традиції попри відсутність філософсь методологічного аналізу самого даного поняття: тео етнологічного структуралізму К. Леві-Строса, археологія зна М. Фуко, семіологія Р. Варта, дослідження архетипів свідом( К. Юнгом, також культурологічні концепції О. Шпенгл< Тойнбі, Й. Гейзінги, X. Ортеги-і-Гассета та ін. У філософсь літературі радянського періоду проблема традиції розглядал в кількох аспектах. Це дослідження з семіотики культ] Тартусько-Московської школи ( Іванов В.В, Лотман Ю. Успенський Б.А., Топоров В.М.). Це також історико-філософс

/дії, присвячені аналізу різноманітних концепцій традиції: срадзе К.С., Бегіашвілі А.Ф., Какабадзе З.М., Маргвелашвілі Свас'ян К.А., Кубанов О.Ю., Гайденко П.П., Причепій Є.М. каються проблеми традиції у феноменології; Кузнецов В.Г., парний С.О., Кулє М.Х. зачіпають герменевтичну теорію диції.

Проте, в роботах вказаних дослідників проблема традиції іглядається лише частково і в контексті альнометодологічного вивчення феноменології, герменевтики, уктуралізму та інших напрямів сучасної філософії. Окрім того, (ітературі радянського періоду були спроби аналізу ролі диції в конкретних сферах людської життєдіяльності: в ггецтві, в релігійних та міфологічних віруваннях, в науковому іанні (зокрема, роботи Касавіна І.Т.). У згаданих дослідників диція постає як переважно культурологічна категорія. Більш бокому аналізу традиції в дисертаційній роботі сприяли лідження, присвячені аналізові понять, через котрі можуть и розкриті онтологічні аспекти феномену традиції. Це, рема, поняття смислу, смислового простору, часовості, іомості, суб'єктивності, інтерсуб’єктивності, культурного :ту. Спираючись на всі вищезгадані розробки, автор здійснив обу розглянути феномен традиції в його цілісності, провести ософсько-методологічний аналіз традиції, зокрема, дослідити ологічні структури та соціальну роль традиції,що і склало, в

о чергу, предметне поле дисертаційного дослідження.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Метою гртаційного дослідження є онтологічний та феноменологічний ліз традиції, з'ясування місця традиції серед інших даментальних чинників людського буття, визначення ролі

онтології традиції в контексті методології гуманітарного знан; Відповідно до вказаної мети реалізовуються такі дослідниц: завдання:

- обгрунтування можливості онтологічного аналізу традиі спираючись на аналіз особливостей розвитку класичної посткласичної філософії, європейської та вітчизняної культу]

- вивчення феномену традиції в контексті онтоло свідомості, розкриття сутнісних особливостей традиції ЧЄІ аналіз часовості, понять смислу та смислового просто] інтерсуб'єктивності;

- визначення під кутом зору онтології традиції таких яві як автентична традиція, спадщина, менталітет;

- виявлення значимості онтології традиції в контек методології гуманітарного знання і окреслення пробл< пов'язаних з феноменом традиції в межах соціального буї людини (сакральність культури, соціально-культурний стереоті соціокультурна та національна самоідентифікація).

ТЕОРЕТИЧНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДО СЛІДЖЕННЯ

Дослідження грунтується на існуючих у філософсьі літературі концепціях феномену традиції, а також на сучасн філософських теоріях, методологічні принципи котрих робл* можливим онтологічний аналіз феномену традиі (феноменологія, герменевтика, структуралізм, лінгвістич філософія). В дисертації також використовується істориї філософський матеріал, пов'язаний з певними проблема; аналітики традиції. Окрім того, залучено матеріал з різних сф гуманітарного життя (мистецтво, релігія, політика), аналі історичних даних, досліджень в сфері загальної історії культу]

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ полягає у [значенні місця традиції в буттєвій структурі людської обистості та аналізові онтологічної структури самого феномену адиції. Конкретні елементи новизни зосереджені у наступних їложеннях дисертаційного дослідження, що виноситься на хист:

- Традиція є певним способом даності смислів минулого в туальному досвіді сучасного. Подібне визначення є одним з зжливих підходів до онтології традиції і вимагає аналізу таких зноменів як часовість і смисл.

- Феномен часовості інтерпретується в двох можливих пектах. По-перше, як здатність людської суб'єктивності до :відомлення часового характеру своїх переживань. По-друге, : темпоральний характер свідомості як такої; останнє дозволяє іворити про тривалість часу та про первинність цілісного часу одо окремих дискретних моментів. Два різних аспекти еномену часовості дозволяють виокремити два типи традиції с дві можливі форми даності смислів минулого в свідомості.

- Здатність людської суб'єктивності до усвідомлення ісового характеру своїх переживань можлива як рефлективна яльність свідомості, спрямована на репродуктивне відтворення вислів минулого. Подібна рефлективна діяльність гпроводжується усвідомленням процесу відтворення смислів инулого в сучасному. Тим самим минуле стає конститутивним инником смислового простору сучасного, що дозволяє юкремити таку форму традиції як спадщина. На основі аналізу їмпорального характеру свідомості можна мовити про зтентичну традицію, що поруч з феноменом спадщини окреслює отологічну структуру традиції. Сутнісною ознакою автентичної задиції є онтологічна присутність минулого в актуальному

досвіді сучасного до будь-якого рефлективного усвідомлення ц присутності.

- Осмислення традиції здійснюється через аналіз можлив способів переживання смислів в свідомості, що зумовле розумінням самого феномену смислу: будь-яка предметність мо бути даною людській свідомості лише у формі певної СМИСЛО] конфігурації і будь-яке переживання свідомості є переживана не предмету як такого, а смислу, котрим цей предмет наділені Часовий характер свідомості втілюється також в часово: характері переживання смислів, що дозволяє виокремити смисл до, смисли-тепер та смисли-після відповідно до часових модуі минулого, сучасного та майбутнього, в котрих переживает* смисл.

- Простір смислів-тепер в їхній єдності та взаємодії простором актуального досвіду людини, що є онтологічні центром свідомості. Смисли-до можуть бути присутніми актуальному досвіді в якості неусвідомленої пам'яті, а також результат усвідомленої рефлексії щодо смислів-до. Саме це д підстави говорити про автентичну традицію та спадщину не присутність минулого в сучасному, а як присутність смислів-в просторі смислів-тепер, тобто в актуальному досвіді людин

- Здійснений аналіз спадщини та автентичної традиції рівні соціальних відносин дозволяє говорити про різну, інко протилежну роль цих онтологічних структур традиції соціальному бутті людини. Спадщина як результат рефлек свідомості щодо смислів минулого є осучаснення інтерпретованим минулим, своєрідним виправданням сучасно за допомогою минулого. Лише спадщина як можлива фор: традиції може бути об'єктом сакралізації. На відміну в

адщини, автентична традиція є первинним конститутивним нником соціокультурних та етнічних груп. На відміну від адщини, сакралізація котрої призводить до виникнення певних 'льтурних стереотипів, автентична традиція, як рефлексивний спосіб даності смислів минулого в сучасному, ілює себе в самоочевидностях.

ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ

існовки, отримані в результаті дослідження онтологічних пектів феномену традиції, мають філософсько-методологічне ачення в різних сферах гуманітарного знання, в аналізі ітодологічних проблем наукового пізнання. В дисертаційній іботі аналізуються проблеми, котрі можуть мати певне ітоглядне та практичне значення для осмислення культурно-горичних процесів, що відбуваються в суспільстві, для зрмування ціннісних та культурних пріоритетів суспільного звитку. Висновки запропонованого дослідження можуть бути [користані при створенні учбових курсів та програм з лософської антропології, соціальної філософії, теорії культури, ики та естетики.

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Основні результати та висновки сертаційного дослідження докладалися автором на Другому :еукраїнському філософському конгресі (Київ,1995), на 1-их л ьтурологічних читаннях "Культура на зламі сячоліть"(Київ,1994), 8-ій щорічній конференції кафедри лософії РАН "Філософська антропологія: витоки, сучасний ан і перспективи"(Москва, 1995), Філософсько-тропологічних читаннях (Київ,1995). Основні положення боти відображені в наукових статтях, тезах конференцій, інших укованих матеріалах.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, а межах - 6 параграфів, заключения та списку літератури. У вс розкривається актуальність теми дослідження, рівень наук розробленості проблеми. Визначається мета і завда дослідження, описуються його методологічні засади, визначає' новизна отриманих результатів; формуються положення, виносяться на захист; міститься обгрунтування теоретичне практичного значення роботи.

В ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ - "Філософсько-методолог засади онтології традиції в філософській культурі XX столі1

- розкриваються особливості поняття традиції в класи» європейській філософії та ті філософсько-методологічні зас філософської культури XX століття, що уможливили онтолог інтерпретацію феномену традиції. Феномен традиції лише в еі Нового часу стає предметом філософсько-методологічі аналізу. Новоєвропейська парадигма робить можливим ціл протилежні його інтерпретації. З одного боку, це позиція, к< грунтується на принципі, що минуле не може бути підста для будь-яких суджень та оцінок сучасного (наприклад, прии універсального сумніву Декарта, боротьба з ідолами розуд Бекона). Попри протилежність методологічних засад (Cogit експеримент), вказану позицію об'єднував пафос заперече традиції як можливої основи людського буття. З іншого б можна виокремити позицію, згідно з якою неможливо вваж що який-небудь індивід, чи то група індивідів, можуть ( мудрішим цілого виду, мудрість котрого в спадщині минуі: Проте, попри зовнішню протилежність вказаних позицій об'єднує питання про те, що є умовою можливості нового зш

якою мірою попередній досвід може слугувати основою для одальшого розвитку. Це можна сприймати як певну парадигму нання та як особливість гносеологічних структур овоєвропейсько! культури. Досвід класичної європейської ілософії важливий для нас тим, що засвідчив неможливість нтологічної інтерпретації традиції в межах класичної парадигми. Іожливість онтологічного розуміння традиції виникла внаслідок ризи новоєвропейської парадигми. Межею, що розділяє ласичну та посткласичну філософію, можна вважати проблему ого, наскільки людська свідомість обумовлена в своєму бутті, 'ясування такої обумовленості Марксом, Ніцше, Фрейдом ісвідчило, що вона є необхідною умовою буття людини в світі, уття в традиції почали розглядати як необхідну умову буття в віті і проблема полягала в тому, щоб виявити міру залежності відомості від минулого та механізм цієї залежності. Дисертант важає, що інтерпретація традиції як способу даності смислів в відомості можлива лише в межах онтології свідомості. Саме ому для даного дослідження безумовно важливою є еноменологічна концепція свідомості. В межах феноменології уссерля можна говорити про проблему традиції в двох аспектах.

період написання "Кризи європейських наук та рансцендентальної феноменології" Гуссерль розглядав проблему радиції з точки зору культурних колізій, котрі були пов'язані забуттям первинних інтенцій свідомості і відчудженням від инулого. Вихід, на думку Гуссерля, в реактивації первинних ітенцій і поверненні до попередньої історії. Подібні роздуми ризводять до теорії зв'язності часу - життя свідомості є остійним здійсненням майбутнього на основі реактивації инулого. Такого роду зв'язність часу Гуссерль і визначає як

традицію. В своєму бутті людина пов’язана не лише з інши людьми, але й з життям попередніх поколінь. Ми завжди живе в традиції, оскільки користуємося засобами, переданими и попередніми поколіннями. Ці, безумовно важливі для онтолс традиції, роздуми можна визначити як своєрідні висное гуссерлівської теорії часу, що знайшла своє втілення ще "Лекціях з феноменології внутрішньої свідомості часу". І хс філософ не звертався конкретно до проблеми традиції, ана темпоральності свідомості дозволив обгрунтувати онтологіч єдність часу, що, на нашу думку, як підкреслюється в дисерта може вважатися філософсько-методологічною підставою сг онтологічного вивчення феномену традиції.

Феноменологічна теорія свідомості стала тим підгрунть котре уможливило онтологію ОаБеіп Гайдеггера та герменевт* Гадамера, зокрема його теорію традиції. Зокрема, д онтологічної інтерпретації важливим є аналіз кінцевості історичності людського буття, здійснений Гайдеггером. На ду\ Гадамера, визначення історичної кінцевості способу буття люди спонукає до принципової реабілітації поняття традиі Аналіз людського буття як буття в світі, концепція розумій Гайдеггера, введення відкритості предметності як третьс моменту інтенціональності дозволило Гадамеру постави проблему традиції в центр його герменевтичної теорії. Понят традиції розчленовується у Гадамера на поняття події, діє історії і її коррелята - дієво-історичної свідомості, пробле упереджень і т. ін. Упередження (уогигіеіі) на відміну : судження (ипеіі) визначає історичну дійсність буття людини буття в традиції. Упередження обумовлені традицією і самі цьому полягає їх герменевтична цінність. Традиція виявляє с(

ше в пануванні упереджень. Окрім того, упередження не лише' озбавляються пануючих інтерпретацій як хибних суджень, але перетворюються на умову розуміння. Для Гадамера саме буття традиції, що інтерпретується, уможливлює його розуміння, аме це спонукає філософа звернутись до питання про роль радиції в історичному бутті людини. Проте момент традиції отрібно реабілітувати лише в свідомості історичної зрменевгики, бо реально момент традиції завжди був присутнім будь-якому історичному дослідженні і будь-яке наше ідношення до минулого завжди було підпорядковане традиції, авіть якщо це не усвідомлювалось історичною свідомістю. В исертації показано, що найважливішим для онтологічної ітерпретації традиції є висновок Гадамера про використання к інтегральний момент розуміння. Саме проблема використання озволила Гадамеру тлумачити традицію не як минуле, що є вичайним об'єктом нашого розуміння, а як "живу традицію", отра є онтологічно важливим моментом здійснення сучасного, 'ясування особливостей використання дозволяє розглянути роблему людського буття не з боку залежності людини від радиції, а з боку відношення людини до традиції та її нтологічної участі в здійсненні традиції. Використання як омент розуміння має своєю передумовою буття-в-традиції і є воренням традиції, а відтак "прирощенням" буття.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ - "Часовий характер переживання мислів в свідомості та онтологія традиції" - складається з отирьох параграфів. Головне його завдання - аналіз іілософсько-методологічних принципів, що є визначальними ля онтології традиції. Запропоноване визначення традиції як евного способу переживання смислів в свідомості вимагає

осмислення самої суб’єктивності та місця традиції в онтологічні структурі суб'єктивності. Зокрема визначальним для онтолог традиції є питання про часовість свідомості, про феномен смисл та буттєві особливості переживання смислу в свідомості, пр інтерсуб'єктивність смислів.

В ПЕРШОМУ ПАРАГРАФІ - "Темпоральність свідомосте феномен традиції" - обгрунтовується необхідність дл онтологічного розуміння традиції аналізу феномену часовост Адже онтологія традиції вимагає певного розуміння феномен свідомості, в котрій процес смислопокладання з необхідністі має часовий характер і сама часовість розглядається як рис; онтологічно притаманна свідомості. В параграфі розглядаютьс визначальні для онтології традиції філософські концепц; часовості: Гуссерля, Мерло-Понті, Гайдеггера. Здійснений "Лекціях з феноменології внутрішньої свідомості часу" аналі часовості дозволив виокремити два напрями аналізу феномен традиції. Часовий характер свідомості означає здатність д усвідомлення часового характеру своїх переживань, котр можлива як рефлективна діяльність свідомості, спрямована н часові об'єкти (зокрема смисли минулого). Це дозволяє говорит] про переживання в сучасному минулого, котре усвідомлюється саме як минуле. Рефлексивне відтворення смислів минулого не лише знанням про минуле, але й певного роду конститутивний чинником смислового простору сучасного, що ми і можемі визначити як традицію.

Аналіз часового характеру свідомості засвідчує не лиші її здатність до усвідомлення часового характеру своїх переживань але й темпоральність свідомості як таку, себто - її здатність де синтезу часових фаз, що дає підстави говорити про первиню

ітологічну єдність часу. Саме подібна онтологічна єдність часу свідомості містить у собі феномен автентичної традиції, котрий ізом з феноменом спадщини окреслює онтологічну структуру іадиції. Вказане розуміння часовості свідомості спонукає [умачити автентичну традицію не як певний тип відношення і минулого, а як онтологічну присутність минулого в сучасному ) будь-якого рефлексивного усвідомлення цієї жсутності.Розгляд обох вказаних форм часовості свідомості в взаємозв'язку з онтологією традиції вимагає аналізу проблеми ірвинного сприймання та відтворення. Первинне сприймання процесі постійного переходу в ретенційні модифікації ановить онтологічний центр свідомості і може бути іаліфіковане як актуальний досвід свідомості, що онтологічно •римує в собі досвід минулого. Вказані висновки є :тодологічно значущими для аналізу автентичної традиції. В ою чергу, свідомість, спрямована на відтворення, усвідомлює зницю між об’єктами сприймання і об'єктами згадування, що ізволяє нам говорити про спадщину як про усвідомлену флексію щодо досвіду минулого.

В ДРУГОМУ ПАРАГРАФІ - "Поняття смислу в філософії адцятого століття. Феномен смислу та онтологія традиції" -ізглядається проблема смислів, оскільки феномен традиції ізначається як певний тип присутності смислів минулого в часному. Здійснюючи аналіз самого поняття смислу, що мовлено розмаїттям його тлумачень у філософській культурі X століття, дисертант виокремлює два можливих підходи в зумінні природи смислу (залежно від актуальності сфер, в ітрих конституюється смисл). Це, з одного боку, шоменологічна традиція, що визначає свідомість як сферу їиття смислів" і як конститутивний чинник

смислотворення. З іншого боку, традиція, характерна ДJ герменевтики, структуралізму, лінгвістичної філософії, кот] розглядає смисл як притаманний не самому переживанню свідомості, а предметностям оточуючого людину світу: в данол випадку йдеться про аналіз лінгвістичних, позалінгвістичних ■ долінгвістичннх сфер конституювання смислів. В дисертаційн роботі смисл розглядається як результат смислопокладаюч діяльності свідомості. Окрім того, аналізується предметна характер смислу, що дозволяє говорити про предметності як п] носіїв смислів, і стверджувати, що будь-яка предметність в рамк; феноменологічного підходу може бути даною свідомості як певі смислова конфігурація. В параграфі розглядається тако темпоральний характер переживання смислів, що дозволі виокремити смисли-до, смисли-тепер, смисли-після, кот вирізняються не за їх походженням, а за способом данос смисловому простору свідомості і, відповідно, за характером розуміння. Особливий онтологічний статус мають смисли-тепе взаємодія котрих становить актуальний досвід людини і утрим; в собі смислові зв'язки всіх існуючих смислів. Простір смислі тепер є онтологічним центром свідомості, що визначає бутт: переживання смислів-до та смислів-після. Характер присутнос смислів-до в актуальному досвіді людини (в просторі смислі тепер) визначає буттєві особливості традиції. На відміну в минулого як сукупності подій, смисли-до зберігають смисло зв'язки з простором смислів-тепер. Смисли-до можуть буї наявні у просторі смислів-тепер як неусвідомлена присутніст Окрім того, смисли-до як смисли, що втратили всезагальніс' смислових зв'язків, можуть бути об'єктом певної рефлексії, ці.) котрої - включення смислів-до в простір актуального досвіду.

[аному випадку ми маємо справу з осучасненням смислів-до, іключенням їх у простір актуального досвіду (хоча характер їх ірисутності інший, ніж неусвідомлена присутність смислів-до).

В ТРЕТЬОМУ ПАРАГРАФІ - "Належність до смислового іростору свідомості як спосіб буття смислу. Природа іктуального та неактуального переживання смислу в свідомості" розглядається характер приналежності смислу до смислового іростору і доводиться, що подібна належність має аподиктичний :арактер, тобто буття смислів є неможливим поза смисловим іростором як таким. Лише належність до смислового простору іадає смислові певної визначеності. Саме це дозволяє твердити, цо належність до смислового простору є способом буття смислу. Зона реалізує себе в певних типах взаємозв'язків смислів-до, :мислів-тепер та смислів-після. По-перше, мова йде про ірисутність смислів-до в просторі смислів-тепер, що перетворює :мисли минулого на частину актуального досвіду. По-друге, жлючений в смисловий простір сучасного, в своїх смислових ів'язках смисл-до поєднаний з іншими смислами-тепер. Смисл-•епер, утримуючи в собі смисли минулого, поєднаний з іншими :мислами-тепер, а це дозволяє говорити про присутність смислів-іо не в окремому смислі-тепер, а в смисловому просторі іучасного, що є безумовно проблемою онтології традиції. Окрім ■ого, відокремлене існування смислу не може бути підставою [ля аналізу феномену традиції. Це спонукає робити осереддям іналізу традиції не смисл як такий, а смислові зв'язки, котрими іін поєднаний з іншими смислами. Аналіз характеру присутності мислів у свідомості вимагає розрізнення актуального та іеактуального переживання смислів та уточнення ознак іктуального досвіду. Лише смислам-тепер притаманний

актуальний характер переживання. Дисертант розглядає такс питання про присутність смислу в актуальному досвіді (смисл до та смисли-після) та про переживання смислу як актуально даного. Будь-який смисл присутній в актуальному досвіді, а лише смисли-тепер переживаються як актуально дані. Прост смислів-тепер утримує в собі смисли, котрі можна визначити . обрій досвіду. В параграфі розглядаються також особливос актуального досвіду, котрий не є замкненою системою. Обр актуального досвіду є онтологічною умовою можливості бут смислу як такого. Саме тому актуальний досвід розглядається своїй здатності утримувати існуючі смисли самовідтворюватись за рахунок нових смислів. Однією властивостей актуального досвіду є здатність до осучаснені смислів, що переживаються неактуально. Лише на такої розумінні досвіду може грунтуватись онтологічна інтерпретац традиції: остання - то не об'єкт, на котрий спрямована наг історична пам'ять, а присутність смислів минулого в актуальної досвіді.

В ЧЕТВЕРТОМУ ПАРАГРАФІ - "Переживання смисліе свідомості та інтерсуб’єктивність" - через з'ясувані інтерсуб'єктивності смислів традиція розглядається в контекс соціального буття. Аналіз проблеми інтерсуб'єктивнос важливий тим, що дозволяє поєднати індивідуальне буття людиі в соціумі і розглянути феномен традиції як соціальни Відповідно, інтерсуб'єктивність смислів свідомості є основе соціального досвіду. Інтерсуб'єктивність постає за такого підхо, не лише характеристикою смислу як такого (загальнозначиміс та зрозумілість смислу для мого власного Я та Я іншого) , а як включеність смислу в смисловий простір. Це дозволз

дисертантові розглянути проблеми: інтерсуб’єктивність та переживання смислів іншого Я; інтерсуб'єктивність та переживання смислів минулого (минулого власного Я та Я іншого); взаємозв'язок інтерсуб’єктивності та процесу осучаснення як створення нового смислового потоку; яким чином минуле моїх власних переживань та минуле переживань іншого Я набуває інтерсуб'єктивного буття і стає загальнозначущим минулим.

Проблема інтерсуб'єктивного та переживання смислів розглядається, в першу чергу, в контексті смислів-тепер. Інтерсуб'єктивність інтерпретується не як однаковий спосіб переживаня смислу мною та іншим Я, вона передбачає різний спосіб переживання смислів, зміст котрих є спільним для мене та іншого Я. Аналіз проблеми інтерсуб'єктивності саме в контексті онтології свідомості зумовлює розгляд в параграфі концепції інтерсуб'єктивності Гуссерля, зокрема моментів, важливих для онтології традиції. В Гуссерля проблема інтерсуб'єктивного націлена на прояснення того, яким чином життя соціуму може бути розглянуте через призму індивідуальної свідомості, що конституює світ. Але оскільки індивідуальний світ даний не в його загальності, а як сукупність конкретних .

Я, то Гуссерль вважає за необхідне визначити умови можливості даності свідомості мого власного Я переживань іншого Я. Істотним для онтології традиції є, по-перше, ідеї про феномен зв’язування як первинну форму асоціативного синтезу. Це дозволяє збагнути, що будь-яке переживання не існує поруч з іншими як відокремлене, що кожне нове переживання виникає, володіючи певного роду зв’язками з вже існуючими

переживаннями і змінює їх. Також важливим є висновок Гуссерл про осучаснення переживань минулого іншого Я як певного тип актів емпатії та осучаснення переживань минулого мого власної Я як спогаду. Саме на подібних методологічних засадах мо» грунтуватись висновок про традицію як присутність смислі минулого в актуальному досвіді, тобто присутність смислів, коті утримують в собі через систему взаємозв'язків соціальний досві, Це дозволяє говорити про традицію як феномен соціальний.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ - "Традиція та спадщина як дві можлиі форми даності смислів минулого в сучасному. Феноме національного" - складається з двох параграфів. Головне завданн розділу - аналіз соціальних проблем, методологічною осново] котрого може розглядатись онтологія традиції. Подібний підхі спонукає розглянути особливості взаємодії онтології методологією гуманітарного знання. Онтологія традиції поста тут як осмислення засад гуманітарного знання, тих чинникії що складають "до-розуміння" онтології традиції. Прот стверджується, що онтологія традиції, хоча і не визначає і характеру, ні способів вираження певних соціальних пробле> розгортається як вельми насичений проблемний простір.

В ПЕРШОМУ ПАРАГРАФІ - "Онтологічна структур феномену традиції. Соціальна роль спадщини та автентичне традиції" - обгрунтовується необхідність аналізу онтологічне структури традиції. Методологічною основою аналізу структур: традиції є онтологія традиції та аналіз темпорального характер свідомості, що дозволяє говорити про спадщину та автентичн; традицію як універсальні онтологічні структури феномен; традиції. Визначення соціокультурних функцій традиці передбачає необхідність розрізнення спадщини та автентичної

радиції.

Спадщина розглядається як певний спосіб даності смислів инулого, сутністю котрого є відтворення-осучаснення смислів инулого внаслідок рефлективної діяльності свідомості. >б'єктом подібного рефлективного відтворення є не минуле як аке, а його смисловий простір. Важливо також, що рефлексивні кти свідомості спрямовані саме на ті смисли минулого, котрі виправдовують" актуалізацію та осучаснення. На нашу думку, ожливо говорити про певні інтереси соціокультурних груп, кі визначають спрямованість рефлексії щодо конкретних мислів минулого. Відповідно, це дозволяє говорити не так про е, що спадщина як рефлективне осучаснення смислів минулого оже бути конститутивним чинником різноманітних соціальних а культурних груп, як про те, що історичні, культурні, політичні ятереси певних соціокультурних груп є причиною онституювання спільної спадщини.

Однак аналіз феномену спадщини дозволяє говорити про аку форму її соціального буття як сакралізована спадщина, отра є, якщо не формотворчим чинником соціокультурної групи,

о, принаймні, утримує її цілісність. Причини сакралізації падщини не в смислах минулого, що є об'єктом рефлексії, а в арактері соціального досвіду сучасного; сакралізація - то певне ідношення до вже існуючої спадщини. Сакралізована спадщина рунтується на принципі однозначності смислу, однозначності аності смислів в актуальному досвіді сучасного; сакралізована падщина вимагає не лише однозначності інтерпретації, але й адає межі та принципи подібної інтерпретації. Саме тому оментування стає чи не єдино можливою формою сприймання акралізованої спадщини. Подібна сакралізація спадщини має-

ряд соціокультурних наслідків. Сакралізована спадщин перетворюється на самозамкнену смислову систему, що утрудню якщо не унеможливлює-нове смислотворення в культурі.Якц сучасна культура базуватиметься винятково на імперативе минулого, репрезентованих в сакралізованій спадщині, воі зведеться лише до механічного відтворення соціокультурн* форм минулого. Окрім того, враховуючи, що значення минулої у формуванні соціального досвіду усвідомлюється лише у форі спадщини, сакралізована спадщина формує відношення і минулого в цілому. Подібне відношення набуває форми а( цілковитого підкорення імперативам сакралізованого минулог або, в свою чергу, форми радикального заперечення можлив ролі минулого в культуротворчих процесах сучасного, дисертації йдеться також про семіотичну структур сакралізованої спадщини. Смисловий простір минуло; розглядається як первинна знакова система (з характерною д; неї тричленною структурою: означуване, означаюче, зна*

Сакралізована спадщина постає тут як вторинна знакова систем що перетворює смисловий простір минулого (первинну знако: систему) лише в означаюче, але не означаюче саме по собі, для означуваного сучасного. І саме єдність смислів минулого ; означаючого і означуваного сучасного є сакралізовано спадщиною, тобто репрезентацією "інтересів" сучасного допомогою смислів минулого; до того ж сакралізована спадщи; спонукає до однозначності подібної репрезентації. Аналізую» онтологічну структуру традиції, дисертант звертається , розгляду автентичної традиції. Феномен автентичної традиі втілює в собі онтологічну єдність часу і подібне розуміні часовості свідомості дозволяє нам говорити про традицію не :

вний тип відношення до минулого, не як цінність чи тицінність суспільної свідомості, а саме про традицію в її ітологічному розумінні, про традицію як онтологічну іисутність в сучасному до будь-якого рефлективного відомлення цієї присутності. Саме щодо автентичної традиції і можемо говорити про традицію як спосіб людського буття, одина переживає минуле, сучасне, майбутнє, але вона не відомлює того, як минуле дане в її актуальнім досвіді. Людській б'єктивності переживання дане лише як переживання часного. Автентична традиція - то відкрита смислова система, істійне оновлення смислового простору минулого в котрій збувається на онтологічному рівні. Автентична традиція не імежується лише утриманням смислів минулого в їх розумінні, :е націлена на постійне оновлення смислового простору, чим іезпечується безперервність розвитку соціального досвіду, [ійснений у дисертації аналіз автентичної традиції дозволяє іреслити роль автентичної традиції у формуванні соціального ісвідулюдини і визначити спосіб людського буття як буття в адиції. Окрім того, розглядається роль автентичної традиції : реального конститутивного чинника соціокультурних груп, ірактерно, що конститутивний чинник (в данім разі характер іреживання смислів минулого) не усвідомлюється членами цієї упи як такий. Структурованість соціального досвіду дозволяє ікож зробити висновок про існування різноманітних тентичних традицій відповідно до існування різноманітних ціокультурних груп. В параграфі розглядаються також можливі зрми репрезентації спадщини та автентичної традиції на рівні нгвістичних та позалінгвістичних (спосіб життєдіяльності, зрми поведінки, матеріальна культура) знакових

систем.Окреслюється визначальна роль мови як знакової системі котра не лише репрезентує характер бачення світу, але перетворюється на своєрідний формотворчий чинник, щ визначає наше світосприймання.

В ДРУГОМУ ПАРАГРАФІ - "Феномен традиції т етнокультура. Самоочевидності національної свідомості т етностереотипи" - розглядається етнічна група як одна соціокультурних груп, в котрих репрезентує себе традиція. Н наш погляд, саме на рівні етнокультури знакові системи, в котри: втілює себе традиція, є найбільш репрезентативними, що дозволя найбільш універсально окреслити проблемний простір феномен; традиції. Одне із завдань вказаного параграфа - аналіз того, яки} чином спадщина та автентична традиція представлені на рівн етнокультури. Аналіз сакралізованої спадщини в етнокультур дозволяє говорити про формування стереотипів національно свідомості. Проблема етностереотипів стала предметоь дослідження багатьх філософів, етнологів. У дисертаці використано найбільш характерні визначення етностереотипу з Л.М.Гумільова, Л.Є.Шкляра. Національний стереотип, яі результат сакралізації спадщини, розділяє людське суспільствс на "ти” і "вони", сприймаючи в якості своїх лише тих, хто поділяє існуючі національні стереотипи. В етнокультурі національний стереотип може виконувати роль консолідуючого факторг (особливо в кризові епохи), але характерним є те, що подібне консолідація відбувається почасти не так на основі спільності власної традиції, власної історії, як на основі заперечення традиції "чужої". Подібні національні стереотипи формують своєрідну національну міфологію, котру можна визначити як етноцентризм,

і котра визначає характер відношення до історичного минулого

:ації та її походження, оцінку ролі своєї нації в сучасному світі. Іа відміну від сакралізованої спадщини, автентична традиція в іежах етнокультури грунтується на самоочевидностях аціональної свідомості, котрі не усвідомлюються членами певної тнічної групи саме як самоочевидность Це дає можливість більш редметно розглянути феномен національної культури в її ілісності та суттєвих особливостях. Соціокультурна роль амоочевидностей полягає в тому, що вони, як певний спосіб ереживання смислів минулого (як співпадання смислу з езпосередньо пережитим), конституюють етнокультурну групу формують певну картину світу, що реалізує себе не лише у вітогляді, нормах поведінки, але й у мові, жестах і т.ін. В исертації визначається також когнітивна роль самоочевидностей к своєрідного "обрію розуміння".

У висновках підводяться підсумки дослідження і визначається сгрямованість подальшої розробки проблеми.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

1. Герменевтика символічних форм та онтологія розуміння ( Філософсько-антропологічні читання, 95; К., 1996, ч.2, 0,5 др.арк.

2. К вопросу об экзистенциальной герменевтике //Философские сследования.- Киев, 1990. - 0,7 др. арк.

3. Осучаснення смислу і смислове поле культури // Тези перших ультурологічких читань "Культура на зламі тисячоліть" - Київ, 1994. 0,1 др. арк.

4. Феномен традиции и бытие смысла в сознании // Тезисы 8 жегодной конференции кафедры философии РАН "Философская ітропология: истоки, современное состояние и перспективы"- Москва, )95. - 0,2 др. арк.

Окрім того, здійснені переклади та коментарі до них наступних

збіт:

5. Марголис Жозеф. Три типи універсальностей в герменевтиці Г.

-Г. Гадамера // Філософсько-антропологічні читання, 95. - Ки: 1996, ч.І, - 0,8 др.арк., переклад та коментарі.

6. Рікьор Поль. Конфлікт інтерпретацій. Герменевтичні нариї // Генеза, 1994. - 2,3 др. арк., переклад і передмова.

7. Рікьор Поль. Герменевтика символів і філософська рефлекс // Філософсько-антропологічні чигання, Київ, 1995. - 1 др. арк., переклг

Dondyuk A.N.Tradition as a mode of human being. This is for scientefic degree of candidate of philosophical sciences in spesiali "philosophical anthropology and philjsophy of culture”, Institute of philosopl of Natiotal Academy of Sciences of Ukraine, Kiev, 1996. The thesis studi ontological aspects of thephenomenon of traditions, it deteminen the pla of the tradition among other fundamental properties of human existence ai the role of the ontology of traditions in the context of the methodology humane knowledge. The analysis of the ontological structure of traditions carried out by studying the phenomena of temporality, sense.

Дондюк A.H. Традиция как способ человеческого быти Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских на} по специальности 09.00.04 - философская антропология и философ} культуры, Институт философии НАН Украины, Киев, 1996.

В диссертации исследуются онтологические аспекты феномеї традиции, определяется место традиции среди других фундаментальнь свойств человеческого бытия и роль онтологии традиции в контекс-методологии гуманитарного знания. Анализ онтологической структур традиции осуществляется посредством исследования феномене временности, смысла, смыслового пространства, интерсубъективност Наследие и аутентичная традиция определяются как две возможные форм представленности смыслов прошлого в актуальном опыте современно]

и, соответственно, как две возможные онтологические структуры традици

Ключові слова: традиція, автентична традиція, спадщина, смис смисловий простір.