автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Целостность и мифологизм лирического мира В.В. Набокова

Полный текст автореферата диссертации по теме "Целостность и мифологизм лирического мира В.В. Набокова"

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЇМ. Г. С. СКОВОРОДИ

АСТРАХАН Наталія Іванівна

РГ8 ОД

УДК 8.82(09)6-14

1 2 КАП 1533

ЦІЛІСНІСТЬ І МІФ0Л0ГІЗМ ЛІРИЧНОГО СВІТУ В. В. НАБОКОВА

10.01.02 - Російська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ЧИРКОВ Олександр Семенович, завідувач кафедри зарубіжної літератури Житомирського державного педагогічного інституту ім. І. Франка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ГІРШМАН Михайло Мойсеєвич,

завідувач кафедри світової літератури Донецького державного університету;

кандидат філологічних наук ДОЦЕНКО Ігор Іванович,

професор кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди

Провідна установа Національний, педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, кафедра світової літератури, м. Київ

Захист відбудеться “(3 ” ТІШІи ^ 1998 року годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.053.03 при Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. С. Сковороди, м. Харків-168, вул. Блюхера, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, м. Харків, - 168, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розісланий ¿ОРїМЬ -

Вчений секретар _

спеціалізованої вченої ради ' $ОЛЕКСЕНКО О. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ. Категорія “цілісність" - одна з найбільш значущих у сучасному літературознавстві. Цілісність літературного твору, уявлення про яку склалися вже у представників античної естетики, і на сьогодні є предметом серйозних наукових досліджень. Цілісність - реальна властивість літературного твору, яка вказує на його можливості “зосереджено відображувати в своєму внутрішньому житті єдність, розвиток та глибинну неподільність світу в цілому”'. Носієм цілісності є стиль - форма присутності в творінні творця. “Поняття стилю, - пише М. М. Гіршман, - передусім фіксує перетворений взаємозв'язок елементів в єдності художнього світу"-.

Очевидно, що художня спадщина того або іншого письменника чи поета утворює цілісність іншого гатунку. У свідомості самих митців в ХІХ-ХХ ст. формується уявлення про власну творчість як про реалізацію єдиної творчої програми (“відчуття шляху" - центральна категорія в естетиці О. Блока). Виникають художні “всесвіти" О. Бальзака та Е. Золя, з'являються поетичні книги Ш. Бодлера, У. Уітмена, Г. Аполлінера. Виявляється тенденція до циклізації в російській літературі (“Повісті Бєлкіна” та “Петербурзькі повісті”, “маленькі трагедії” та драматична трилогія О. К. Толстого, ліричні цикли Е. О. Бара-гинського). Таким чином, необхідність розглядати творчість того або іншого иитця як цілісність визначається не тільки історико-літературними або методичними потребами. Цей розгляд можливий лише за умови врахування родо-5их особливостей виразу авторської свідомості. Реферована робота є спробою розробити мінімальний понятійний апарат для характеристики лірики як Злісності та застосувати його на матеріалі лірики В. В. Набокова.

Творчість Набокова - одна з таємниць літератури XX ст. Дослідники налатаються її розгадати, аби віднайти ключ до розуміння морфології новітньої іітерагури, нової якості, їй, безумовно, властивої. Але увага літературознавців іалишається прикутою до епічних творів Набокова. Традиція недооцінки, що ¡клалася стосовно лірики митця, має бути подоланою.

Цілісний ліричний світ - явище багатомірне, може розглядатися і на розовому, і на видовому рівні - як вияв суб'єктивності і поза межами ліричного юду. Ліричний світ Набокова складний, це напружене семантичне поле, яке іхоплює не тільки набоковську лірику, а й набоковський епос. Домінантою .¡лісного ліричного світу Набокова є особлива якість авторської свідомості - її ііфологічний характер. Реалізація суб'єктом свідомості в ліриці Набокова >ункцій сприйняття, спомину та моделювання зробила лірику простором юрмування індивідуального набоковського міфу.

' Гиршман М. М. Литературное произведение: Теория и практика ана-иза - М.: Высшая школа, 1991. - С. 52-53.

•Там же, с. 80-81.

ОБ'ЄКТ ТА МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ. Реферована робота має за мету вивчити лірику В. В. Набокова як цілісність особливого гатунку, встановити, що її формує як таку, визначити місце ліричного світу в структурі набоковського художнього універсуму. .

Досягнення мети вимагає розв’язання наступних ЗАВДАНЬ:

- опису інтимно-ліричного комплексу Набокова, визначення функцій суб’єкта свідомості в його ліриці;

- встановлення меж процесу епізації лірики, зумовленого реалізацією функцій суб'єкта свідомості;

- розгляду міфологізму лірики Набокова як вияву цілісності його ліричного світу;

- характеристики феномену міфологізації лірики Набокова в контексті сучасної культури;

- розкриття художнього значення та онтологічного сенсу семантичного поля, що охоплює поезію та прозу Набокова;

- з’ясування місця творчості Набокова в розвитку сучасної літератури, а

також відношення цієї творчості до російської та європейської літературної традиції. .

МАТЕРІАЛОМ дослідження стала лірика В. В. Набокова, автор дисертації звертається також до романів “Машенька”, “Лоліта", “Пнін”, оповідань “Коло", “Хмара, озеро, вежа”, мемуарної книги “інші береги", есеїстики Набокова, його критичних статей, що друкувалися в європейській емігрантській пресі в 20-ті роки.

ТЕОРЕТИЧНА БАЗА ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Теоретичною базою дисертації є основні положення формальної, порівняльно-історичної та культурно-історичної шкіл в літературознавстві, концепція цілісного аналізу літературного твору, теоретичні праці М. М. Бахтіна, О. М. Веселовського, М. М. Гіршмана, Ю. М. Лотмана, М. Я. Полякова, Ю. М. Тинянова, роботи дослідників лірики Г. Д. Гачева, Л. Я. Гінзбург, Б. О. Кормана, Б. М. Ейхенбаума та теоретиків міфу К. Леві-Стросса, О. Ф. Лосева, Є. М. Мелетинського.

НАУКОВА НОВИЗНА дослідження полягає;

- у співвідносному вивченні лірики та епосу Набокова, виділенні основних аспектів епізації лірики та ліризації епосу, розгляді лірики як простору формування індивідуального авторського міфу - моделі світу, побудованої згідно з законами міфологічного мислення; у визначенні особливостей побудови романів Набокова, які роблять можливим зображення людини як міфотворця; з'ясуванні механізмів структурного виділення цілісного ліричного світу

- сукупності міфологічних світів набоковських героїв - героїв-міфотворців; характеристиці цілісного ліричного світу Набокова як феномену культури XX ст.;

- у розгляді цілісного ліричного світу на видовому та родовому рівні, а також у співвідношенні з цілісністю літературного твору; обгрунтуванні поняття "функція суб'єкта зображення”.

АПРОБАЦІЯ. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри історії зарубіжної літератури Житомирського державного педагогічного інституту ім. і. Я. Франка, були використані при розробці лекції 'Цілісність ліричного світу Набокова. 5 віршів та оповідання", прочитаної слухачам курсів підвищення кваліфікації в обласному інституті вдосконалення вчителів, лягли в основу депонованої монографії, брошури та трьох статей.

СТРУКТУРА ДИСЕРТАЦІЇ. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів та висновків. Обсяг -156 сторінок машинопису. Список використаної літератури налічує 173 найменування.

У ВСТУПІ визначаються об’єкт та мета дослідження, формулюються завдання, вирішення яких вимагає досягнення мети, характеризуються актуальність та наукова новизна реферованої роботи.

Перший розділ “ПРОБЛЕМА “ЩЛЮНОСТ!" ТА ЛІРИКА В. В. НАБОКОВА В СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ* складається з двох підрозділів. У першому (“Категорія “цілісність" та проблема цілісного вивчення творчості митця") здійснюється огляд праць, присвячених цілісності літературного твору3, а також розглядаються праці, які містять спроби визначити формальні носії цілісності творчості4.

Творчість художника може бути однорідною, неоднорідною або універсальною. Розглядаючи творчість як цілісність, неможливо ігнорувати її родову визначеність. Категорія роду та пов’язані з нею поняття відіграють роль орієнтира в світі художника, подібно до того, як категорії простору та часу орієн-гують людську свідомість в світі реальної дійсності.

Лірика з усіх літературних родів найбільш дійова, активна. Ліричне самовираження не самодостатнє. Переконання в тому, що поетичне слово інтен-;ивністю ліричного почуття, яке воно виражає, магією звучання здатне впли-

3 Вайман С. Т. Гармонии таинственная власть: Об органической поэти-се. - М.: Сов. писатель, 1989; Гиршман М. М. Литературное произведение: теория и практика анализа. - М.: Высшая школа, 1991; Лихачев Д. С. Внутренний мир художественного произведения // Вопросы литературы. - 1968.

№8; Федоров В. О природе поэтической реальности. - М., 1984.

4 Наприклад, говорять про ліричну систему М. О. Некрасова (Корман Б.

5. Лирическая система Некрасова // Н. А. Некрасов и русская литература. 1821-1971. - М.: Наука, 1971. - С. 76-120), ліричний роман А. А. Ахматової Эйхенбаум Б. М. О поэзии. - Л.: Сов. писатель, 1969), метароман В. В. Набокова (Ерофеев В. Набоков в поисках потерянного рая // Набоков В. Дру-ие берега. - Л.: Политехника, 1991. - С. 5-22), ліричний цикл як особливий <анр (Дарвин М. Н. Русский лирический цикл: проблемы истории и теории. -'.расноярск: Изд-во КГУ, 1988) тощо. .

вати на долю (“заговорювати долю”)5, має глибоке історичне коріння. У процесі виділення грецької лірики з культу для задоволення потреб нової епохи були придатні тільки ті з дозрілих в надрах культу форм, за якими були закріплені функції, що лишились актуальними і в цю нову епоху. Наприклад, “міф розповідав про служницю Деметри, Ямбу, яка звеселяла богиню своїми кумедними вибриками; в ямбах виражалось в культі Деметри народне знущання; на грунті лірики сатира в ямбічному розмірі, ця войовнича гноміка, охопила явища приватного та суспільного життя"6. Кожний з ліричних жанрів створювався за тією ж моделлю, що і ямбічна сатира, і тому давньогрецька система ліричних жанрів, що розвивалася, виконувала в нових умовах певну сукупність функцій (модернізованих у зв’язку з переходом до індивідуальної творчості), які раніше охоплювались культом.

Звісно, коли давньогрецькі ліричні жанри почали розвиватися на європейському грунті, пам'ять про первісний культовий зміст жанрових форм частково була втрачена. В новий час, розвиваючись в контексті європейських національних літератур, ліричні жанри розв’язували специфічні завдання, зумовлені потребами поточного літературного розвитку. Але ода М. В. Ломоносова та давньогрецька ода являють собою розділені століттями моменти еволюції одного жанру. Для нього властива певна естетична функція, в якій виступає суб’єкт свідомості та мови, - функція уславлення. Естетична функція суб’єкта свідомості завжди переростає власне літературне значення. Але ефект переростання можливий тільки тоді, коли саме літератур! ¡е значення відбулося, народився художній твір.

Реалізація суб’єктом зображення (поняття розроблене Л. Гінзбург) певної функції або системи функцій зумовлює розгортання в часі лірики того або іншого автора як цілісності і, таким чином, визначає всі подробиці поетики (організацію фонетики, ритм, інтонацію, рух образів, ейдологію, форми виразу авторської свідомості тощо). Аналіз будь-якої з цих подробиць веде до інших та до закономірностей побудови всієї цілісності як такої.

У другому підрозділі першого розділу (“Лірична спадщина В. В. Набокова в сучасному “набоковознавстві”) аналізуються існуючі оцінки лірики Набокова. На відміну від прози, в якій дослідники вбачають вияв геніальності, лірика Набокова вважається слабкою: “В його віршах відгукуються то Волошин, з яким було багато зустрічей в Криму, то Гумільов, то Блок, то Мандель-

5 “Ліричний вірш - це завжди вольовий акт, заклинання, “заговір”, навіювання, ... чаклунство” (Гачев Г. Д. Содержательность художественных форм. Эпос. Лирика. Театр. - М.: Просвещение, 1968. - С. 145).

* Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - М.: Гослитиздат. 1989. - С. 217-218.

штам, а чіткіше за всіх Пастернак"7. В епігонстві Набокова-лірика звинувачували завжди. Початок цьому було покладено Г. В. Адамовичем, який часто навіть упереджено критикував Набокова. Постійні різкі випади першого критика російської еміграції на адресу Набокова надають особливого значення йог о думці про те, що лірика Набокова - це досліди й пошуки, які чекають на нового Пушкіна4. Але в чому саме полягає поетичне новаторство Набокова, що являє собою його лірика, як вона співвідноситься з набоковським епосом, досі залишається невизначеним.

З'ясування функцій суб’єкта свідомості в ліриці є першим кроком її опису як цілісності. Вивчення ейдолопї (термін М. С. Гумільова) лірики Набокова стає достатньою засадою для гіпотетичного визначення функцій суб’єкта свідомості, аби потім перевірити гіпотезу, спираючись на інші рівні лірики. Аналіз кожного з них, звісно, також міг би стати початком дослідження.

Другий розділ роботи присвячено інтимно-ліричному комплексу (поняття розроблене Б. О. Корманом) Набокова (“ФУНКЦІЯ СПРИЙНЯТТЯ. ІНТИМНО-ЛІРИЧНИЙ КОМПЛЕКС В. В. НАБОКОВА").

Як би зневажливо не ставився Набоков до своїх юнацьких віршів, саме вони виявили героя - ліричного героя його поезії. Ліричний герой ранньої творчості Набокова вміє дивитись, вміє бачити красу світу. Він сприймає цей світ так, що "найпростіші речі” відкриваються перед ним “у своєму особливому блиску”4. Функція сприйняття (с-прийняття) - функція суб'єкта зображення, яка реалізується в побудованих на ліричному теперішньому часі віршах та зимагає такої форми виразу авторської свідомості, як ліричний герой, - пер-зинна в художньому світі Набокова. З нею пов’язаний початковий творчий мпульс.

Але так рано здобутий щасливий погляд на світ було піддано суворій іеревірці. Ліричний герой Набокова - людина, доля котрої визначена вигнаним. В цілому ряді віршів він звертається до Росії, переживає біль втрати, лріє про повернення, страждає від думки про недосяжність своїх мрій, пи-иається снами про батьківщину. Але й хоче звільнитися від емігрантського омплексу, який є по-своєму досить комфортним і тому приховує в собі заг-юзу творчого безпліддя. Бунт ліричного героя Набокова проти будь-якої за-іаності та самообмеження - упокорювання (“не уклонюсь, не змирюся”) за-інчився звільненням, створенням певної нової якості.

"Ностальгічний комплекс" Набокова містить в собі загострене пережи-

7 Анастасьеа Н. А. Феномен Набокова. - М.: Сов. Писатель, 1992. - С.

6 Адамович Г. Владимир Набоков // Октябрь. - 1989. - №1. - С. 201.

* В. Набоков. Как я люблю тебя. Стихотворения, поэма, эссе о России. -Центр-100, 1994. - С. 152.

вання ліричним героем таких об’єктивних властивостей реального часу, як безперервність та незворотність. Конфлікт ліричного героя, котрому самим життям вготована роль вигнанця, з світом набуває смертельної гостроти. Смерть повинна привести до раю, який, як очікує ліричний герой, виявиться втраченою домівкою. Та поступово смерть перестає розумітись буквально, вона сприймається як умовність, що автоматично переведе героя в світ, створений гармонійно. Для ліричного героя Набокова саме творчість стає таким світом. В одному з віршів про натхнення говориться:

Мир быть может пуст (Світ може бути пустим

и беспощаден, та нещадним,

я не знаю ничего, я не знаю нічого,

но родиться стоит ради але народитися варто

этого дыханья твоего. заради цього подиху твого.)

Життєва, творча програма ліричного героя визначається: спільно з Музою, в процесі творчості насолоджуватися красою світу і кожною миттю життя, саме сприймати, а не оцінювати й судити. І сприймати з усією можливою безпосередністю, тобто повнотою, як сприймають діти.

Взаємозалежність основних мотивів набоковської лірики - одна з головних її рис. Росія, минуле, захоплення життям, творчість, по-дитячому простодушний подив перед розкішним світом зв'язані логікою художнього осягнення Набоковим своєї людської долі. Ліричний герой, обрис якого відобразив цю логіку, - лише одна з форм виразу авторської свідомості в ліриці Набокова, ця ж логіка художнього мислення вимагала інших форм виразу авторської свідомості. '

Так, необхідність постійного самовизначення щодо минулого зумовила таку функцію суб’єкта зображення, як спомин {функція суб’єкта зображення, яка реалізується в фабульних віршах, побудованих на минулому реальному часі, та вимагає виразу авторської свідомості в таких формах, як оповідувач та герой). Прагнення суб'єкта свідомості створити особливу сферу компенсації -зону активності міфологічної свідомості - виявилось у такій функції, як моделювання (функція суб’єкта зображення, яка реалізується в побудованих на майбутньому умовному часі віршах, де фабула і сюжет співпадають, і вимагає виразу авторської свідомості в такій формі, як міфотворець).

Третій розділ роботи “ЕПІЗАЦІЯ ЛІРИКИ В. В. НАБОКОВА" присвячено функції спомину та пов’язаному з її реалізацією процесу епізації лірики. Лірика є одномиттєвою, безфабульною, одногеройною. Вірші Набокова, в яких реалізовано функцію сприйняття, традиційно ліричні. Дві інші функції - функції спомину та моделювання - зумовили епізацію лірики. Вона виявилась у трьох взаємопов’язаних моментах, про які йдеться у підрозділах третього розділу: 1) в епічній організації простору та часу ("Шляхи просторово-часової органі-

зації лірики В. В. Набокова”); 2) створенні “ліричної фабули” (“Фабульність лірики В. В. Набокова як вияв її епізації”); 3) появі неліричних форм виразу авторської свідомості (’Лірична система В. В. Набокова”).

Лірика як рід літератури, як відомо, байдужа до часу та простору. Ліричний хронотоп, виражений формулою “тут та зараз”, є нульовим, художньо не значущим. Але поетичне художнє мислення Набокова не може ігнорувати простір та час, воно завжди передбачає усвідомлення просторової та часової локалізації суб’єкта зображення. Надзавдання ранньої лірики (“спроба втримати Росію") не могло бути реалізоване тільки в межах ліричного теперішнього часу. Відбувається проростання крізь нього неліричних форм організації часу-простору. Формується хронотоп.

Процес становлення неліричного (тобто художньо значущого, епічно повноцінного) хронотопу в ліриці Набокова реалізується різними шляхами в конкретних віршах. Наприклад, “Вечір на пустирі", “Як я люблю тебе" являють собою наче декілька віршів, об’єднаних однією назвою, - в них виникає ефект неодномитгєвого розгортання авторської с відомості. Ще одну групу утворюють фабульні вірші. Механізм взаємодії минулого, теперішнього та майбутнього часів в них може бути різним, що й визначає варіативність хроно-топів в фабульній ліриці Набокова. В віршах “В поїзді”, “На світанку”, “Ліліт” розповідається про події, віднесені в минуле. Саме в цих віршах, що побудовані на епічному минулому часі, суб'єктом зображення реалізується функція спомину. З ними можуть бути співвіднесені вірші, які реалізують функцію моделювання, - вони будуються на майбутньому умовному (ірреальному) часі. І тим, і іншим протистоять вірші, в яких переплітаються різні часові плани: “Мати", “Вистава” тощо. В них своєрідно поєднуються фабула та по-лірично-му безпосереднє вираження авторської свідомості, ліричний теперішній, майбутній ірреальний та минулий реальний часи.

Набоков вважав, що “фабула є такою ж необхідною для вірша, як і для роману"10. Класичне співвідносне визначення фабули та сюжету дав Б. В. Томашевський. Сучасне розуміння сюжету як носія динаміки художнього світу (Ю. М. Тинянов) відповідає сьогоднішньому погляду на літературний твір як на єдину подію, в якій зливаються подія життя, про яку йдеться, та дійсна подія власне оповідування (М. М. Бахтін). Поетична та прозаїчна мови мають різну динаміку, але в обох випадках присутня динаміка, рух висловлювання, який сучасне літературознавство і називає сюжетом. Звісно, сюжет в ліриці, на відміну від такого в епосі, не має фабульного плану. Й. Бродський назвав вірш побічним продуктом душевного руху, зазначивши, що завдяки поетичній мові цей рух отримує грандіозне прискорення”. Таким чином, душевний рух

10 Набоков В. В. Стихотворения. - М.: Молодая гвардия, 1991. - С. 12.

" Бродский И. О Марине Цветаевой // Новый мир. - 1991. - № 2. - С. 159.

та поетична мова, неподільні в єдиному процесі творчості, розгортаються в одному часовому плані. Цей традиційно ліричний рух часу, який в реферованій роботі отримав назву “ліричноготеперішнього", є максимально наближеним до часу реального. В порівнянні з епічним часовим режимом ліричний теперішній час - це тільки мить. Вона виявляється вузькою для події або системи подій.

Велика група віршів Набокова, побудованих на ліричному теперішньому часі, дозволяє дослідити шляхи становлення фабули в набоковській ліриці. Ці вірші являють собою монологи (“В неволі я, в неволі я, в неволі...”, “Хто мене повезе”, “Додому") ліричного героя або діалоги (в них значущою є наявність співбесідника - “Finis”, “Знаєш віру мою?”, “Ось це ми називаємо місяцем”, “Слава”). Монолог та діалог є традиційно ліричними композиційними формами, що склалися в надрах фольклорної лірики, та в перелічених віршах Набокова, як в епічному творі, виражене монологом чи діалогом переживання не є самодостатнім: воно накладається на певну фабулу, низку подій. Проростання фабули відбувається також в тих традиційно ліричних віршах, в яких Набоков використовує поетику образотворчого мистецтва (“В печері”, “Метелик”, “Поезія як живопис”) та фотографії (“Знімок").

Вірші, в яких становлення фабули відбувається в межах ліричного теперішнього часу, утворюють внутрішній рівень епізації. їм протистоять вірші з епічними принципами організації руху часу. Епічний минулий час стає фабульним часом, який взаємодіє з часом сюжетним - ліричним теперішнім -часом розгортання поетичної мови. Серед цих віршіа особливе місце займають “В поїзді” та “Тінь”. В них час рухається, зупиняється і знову рухається. Зупинка часу в обох віршах супроводжується співпадінням фабули та сюжету. Ліричний теперішній час, що проривається крізь паузу, ліквідує епічно чіткий кордон між подією та розповіддю про неї. В рамці часу, що рухається, мить стає іночасом, в якому розгортається інобуття. Виникає ефект формування особливого світу - простору, в якому суб’єкт свідомості виступає в новій якості. Співпадіння фабули та сюжету не є відновленням природної ліричної безфа-бульності. Цей синтез відбувається на новому рівні. Поєднання ліричного та епічного, якого вимагала реалізація функції спомину, створило формальні передумови для здійснення в ліриці ще однієї функції суб’єкта свідомості -функції моделювання.

Явища, що спостерігаються в ліриці Набокова, мають своїх "двійників’' в його епосі. Наприклад, в романі “Пнін” фабула - те, що ніби було в дійсності,

- виділена з сюжету самим оповідувачем. Події, що складають фабульний ряд, подані ним як такі, що дійсно відбулися. Та читача повинен вразити контраст між бідністю інформації про життя Лніна в Вайнделлі, отриманої від недоброзичливого імітатора, й тим, що зумів побачити оповідувач в серії анек-

дотів про дивакуватого професора-росіянина. Протистояння героя та опові-дувача у фабульному плані змінюється їх єдністю в плані сюжетному - плані оповідування (“ми з Пніним”). Диво художнього проникнення в “справжнє життя" героя вражає читача. Риштуванням кількох фабульних рядів в романі обнесено Пнінград - особливий світ (простір - град), де фабула й сюжет співпадають, світ, творцем якого, як це уявляє собі читач, є герой. Відкриття Набокова - новий спосіб зображення людини в романі - художньо усвідомлене, в творі “Справжнє життя Себаст’яна Найта".

Авторську свідомість в ліриці поета можна розглядати як систему, елементами якої будуть форми виразу авторської свідомості (термінологія Б. О. Кормана). Вони зумовлені функціями, які виконує ця свідомість. Функція сприйняття визначає таку форму виразу авторської свідомості, як ліричний герой. Вірші з цією формою утворюють перший елемент ліричної системи Набокова. Вони практично не охоплені процесом епізації і є традиційно ліричними.

Спомин як функція суб'єкта зображення реалізується в фабульних віршах, побудованих на минулому епічному часі. В них дистанція в часі, яка існує між подією та розповіддю про неї, вимагає виразу авторської свідомості в двох формах: герой (особа, що діє) та оповідувач. В фабульних віршах Набокова оповідувач дорівнює автору, а герой, який виявляє себе в тих або інших вчинках, - теж автор, але в минулому.

Функція моделювання реалізується в віршах, які побудовано на майбутньому умовному часі. Здавалося б, майбутній умовний час не відрізняється від епічного минулого, і авторська свідомість у віршах цього типу має виражатись в тих самих формах. Але умовність, ірреальність часу призводить до того, що між автором-оповідувачем та особою, що діє, зникає грань. В віршах подібного роду відображується особлива міфічна свідомість. Встановлюється безумовна тотожність між суб’єктом свідомості та суб'єктом дії, незважаючи на наявність перспективи в часі, дистанції між ними немає. Можна було б припустити, що ми маємо справу з ліричним героєм - традиційною формою виразу авторської свідомості в ліриці. Але з ліричним героєм пов’язана функція сприйняття. В віршах, про які йдеться, функцією, що домінує, є моделювання - створення особливої реальності, особливого світу. Суб’єкт свідомості в цих віршах - міфотворець, який, ставлячись до міфу як до живої реальності, не усвідомлює самого себе як міфотворця (саме тому зникає грань між опоз-ідувачем та особою, що діє). Це усвідомлення принципово неможливе, якщо авторська свідомість існує в міфічному часі (майбутній умовний час) та розчиняється в міфічній дії (співпадіння фабули га сюжету).

Четвертий розділ дисертаційного дослідження “МІФОЛОГІЗМ В ЛІРИЦІ

3. В. НАБОКОВА. ФУНКЦІЯ МОДЕЛЮВАННЯ’ присвячено феномену міфізму пірики Набокова. Звернення культури XX ст. до міфу називають, як відомо,

неоміфологізмом. На протязі всієї своєї історії мистецтво озиралось на міф, з якого вийшло. Треба розрізняти свідоме звернення митця до міфу, яке здійснюється заради розв'язання суто художніх завдань, та спонтанне "проростання” міфу на грунті мистецтва. В останньому випадку виявляється типологічна подібність міфу та художнього твору, яка митцем може не усвідомлюватись (це особливо цікаво, тому що свідчить про життя міфічного в свідомості сучасної людини). Звісно, саме художня література - мистецтво слова -виявляється найбільш сприятливим розчином для того, щоб вісі кристалу, з якими К. Г. Юнг порівнював першообраз (архетип), набули речового буття в кристалі-образі. Щільний зв’язок міфу з мовою (Р. Варт) - один з факторів, що зумовлюють високу міфогенність художньої літератури.

Звернення художньої літератури до міфу може здійснюватись в різних формах: 1) використання міфологічних образів та сюжетів; 2) створення авторських міфів; 3) створення романів-міфів, драм-міфів, поем-міфів тощо. Всі три мають місце в ліриці Набокова.

Один з європейських періодів своєї поетичної творчості митець пов’язував з розвитком візантійської міфологічної образності. В окремих віршах янголи, рай та інші атрибути християнської міфологічної системи співіснують з античними міфологічними образами (“Ліліт”), традиційну міфологічну образність Набоков інтерпретує парадоксально (“Про янголів”), відбувається переосмислення міфу, наповнення його новим змістом. Робляться спроби побудувати (змоделювати) в ліриці особливу реальність - власний рай.

Згідно з думкою В. В. Єрофеєва, прафабульну основу російськомовних романів Набокова утворює переживання значної психічної травми, якою стало вигнання з раю. Повернення раю критик розглядає як “глобальне творче надзавдання Набокова, яке забезпечує метароман екзистенційним та естетичним значенням одночасно”'2. Але еміграція, втрата батьківщини - це тільки метафора більш значущого вигнання - втрати початкового відчуття гармонійності буття, доступного людині в дитинстві.

Аналізуючи сюжетний простір російського роману XIX ст., Ю. М. Лотман прийшов до висновку, що для нього актуальними виявляються “певні глибинні міфологічні моделі’’3. Герой російського роману, нехтуючи закордонним раєм, прагнув духовно воскреснути після реального або уявного (злочинного життя) злочину, пройшовши через пекло (Сибір). Приклад - Дмитро Карамазов. Для Набокова рай - це Росія й ширше - певне початкове гармонійне існування, втрачене не через особисту провину, а завдяки пануючим

12 Ерофеев В. Набоков в поисках потерянного рая // Набоков В. Другие берега: Сборник. - Л.: Политехника, 1991. - С. 8.

13 Лотман Ю. М. В школе поэтического слова: Пушкин. Лермонтов. Гоголь. - М.: Просвещение, 1998. - С. 331.

законам буття: “Життя йде, з розмаху ламаючи небо...’. Чужина для покоління, яке опинилося в еміграції, позбулася привабливості міфічного раю. Більш того, ставши простором реального існування, в порівнянні з втраченим раєм, вона починає сприйматись як пекло. В художньому світі Набокова на пекло перетворюється існування людини, коли вона опиняється втягнутою в суспільне життя і вступає у взаємодію з іншими людьми (так “добрі люди” знищують Василя Івановича в оповіданні “Хмара, озеро, вежа”). Таким є набоковсь-кий варіант формули Ж.-П. Сартра “пекло - це інші’, що набула широкого розповсюдження. Таким чином, вихід з пекла повсякденного існування людина в світі Набокова шукає не в реальній дійсності, тверезо (рано чи пізно) оцінюючи марність таких пошуків, а в створенні власного “раю”. Цей рай -міфологічний світ, який самою особистістю (суб’єктом міфологічної свідомості) сприймається як ‘найбільш висока за своєю конкретністю, максимально інтенсивна та в найбільшій мірі напружена реальність”, “не вигадка, але найбільш яскрава й справжня дійсність"'4. Міфологічний світ розгортається в сфері взаємодії (взаємопереходу) творчості та життя.

Відношення між ‘образами, що повторюються” та їх “гніздами" (“термінологія” А. А. Ахматової) в ліриці Набокова дозволяють побачити в ній своєрідну модель світу, побудовану за законами міфологічного мислення. Світ для суб'єкта свідомості в ліриці Набокова є розколотим на світло та темряву, день та ніч, смерть та життя, весну й осінь, батьківщину та чужину, небо й землю, минуле й теперішнє, сон та дійсність. Всі перші члени перерахованих пар утворюють єдиний смисловий комплекс. Світло, день, смерть, весна, батьківщина, небо, минуле, сон є безумовно однорідними й можуть метафорично позначати один одного або вільно співіснувати в одному контексті. З іншого боку, подібну ж єдність утворюють темрява, ніч, життя, осінь, чужина, земля, теперішній час, дійсність.

На думку К. Леві-Стросса, “міфологічне мислення розвивається з усвідомлення певних протилежностей і прагне до їх наступного подолання, медіації"15. Найбільш абстрактне позначення цих протилежностей-протистав-лень - числове: парне та непарне. Модель світу в набоковській ліриці є чудовою ілюстрацією до “логіки бриколажу”. Ліричний герой “Паризької поеми’ ризикує “захлинутись між парним та непарним". “Між парним та непарним" -такою є позиція суб'єкта свідомості в ліриці Набокова. Спіраль - найулюбленіший набоковський символ. Принцип діалектичної спіралі працює на рівні образного ряду. Протиріччя, виражене парою образів, знімається третім образом - образом-медіатором. Значення таких образів-посередників дуже ве~

м Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. - М., 1991. - С. 24.

15 Леви-Стросс К. Структура мифов // Вопросы философии. - 1970. №7,- С. 161

лике в набоковській ліриці. Деякі з них архетипічні (свічка, вогнище, міст, сходи), інші “винайшов” Набоков (ластівка, вікно, поріг, дзеркало) - вони функціонують лише в межах його художнього світу. Всі образи-медіатори перетинаються, тому що всі вони можуть метафорично позначати творчість. Саме вона стає особливою сферою, в якій долаються всі протиріччя.

Таким чином, міфологізм набоковської лірики пов’язаний не тільки зі зверненням до традиційних міфопоетичних образів. Вона стала простором формування індивідуального набоковського міфу - цілісної картини світу, побудованої за законами міфологічного мислення. Крім цього, одним з елементів ліричної системи Набокова є вірші з такою формою виразу авторської свідомості, як міфотворець (наприклад, “Зітхнути глибоко, й по плечі...”). В них суб’єктом свідомості реалізується функція моделювання.

П’ятий розділ роботи присвячено цілісному ліричному світові В. В. Набокова (“ЦІЛІСНИЙ ЛІРИЧНИЙ СВІТ’).

Функція суб’єкта свідомості в ліриці ніколи не залишається тільки естетично значущою. Вірш завжди більший за себе самого. Постійні суперечки про співвідносини поезії та життя породжуються самою природою поетичного слова, яке вже є справа.

XX століття можна було б назвати століттям творчості16. З поправкою на втілення здійснилася мрія, яка народилась разом з ним, - мрія про нову людину - людину-артиста. Міфологізм Набокова - наслідок спроби врешті-решт досягти синтезу життя та творчості, знайти формулу, над якою працювала російська література межі століть (див. статті В. Ф. Ходасевича про життєво-творчий метод символістів, О. О. Блока про людину-артиста, вірш М. С. Гу-мільова "Шосте почуття”, оповідання Б. К. Зайцева “Міф”). Лірика дозволила скоротити цю формулу до “нечуваної простоти”.

Якщо ліричний світ як цілісність визначається функціями суб’єкта свідомості, а їх реалізація вимагає перебудови головних родових ознак лірики, словосполучення “ліричний світ” отримує додаткове значення. Ліричний світ Набокова - явище складне, багаторівневе. З одного боку, ліричний світ як цілісність ліричного спадку, з іншого - ліричний світ як семантичне поле, що охоплює не тільки лірику, але й епос.

Набоковський герой в романі має не тільки епічний, але й ліричний вияв

- він виявляється в переживанні своєї зануреності в певний відокремлений світ, творцем якого є він сам. Лірична відокремленість такого світу в межах епічного твору сприймається як оболонка, своєрідний кокон, в якому існує герой. Втім, для самого героя ця оболонка і є абсолютно живою та конкрет-

,в В цьому плані характерною є робота М. О. Бердяева: Бердяев Н. А. Философия свободы; Смысл творчества. - М., 1989.

ною реальністю. Набоков, таким чином, винайшов новий спосіб зображення людини. Його родовід йде від творчості Ф. М. Достоєвського. Якщо у Достоєвського герой - ідеолог, який генерує ідею, а потім так або інакше перевіряє її (М. М. Бахтін), то герой Набокова - міфотворець, який намагається поєднати міфологічний світ, в якому він існує, з дійсністю. В цьому плані Набоков є романістом в повному розумінні цього слова. Його епос - чудова колекція перевірених на життєздатність міфологічних світів. Ліризація епосу робить можливим зображення “міфологічного кокону*.

У ВИСНОВКАХ узагальнюються результати дисертаційного дослідження, згідно з якими цілісність ліричного світу зумовлюється реалізацією в ліриці взаємопов’язаних функцій суб’єкта свідомості. Поняття “функція" містить в своїй семантиці хронологічний момент - розподіленість в часі певної психічної дії суб’єкта свідомості, її динаміку. Особлива дійовість лірики, породжена її культовим походженням та подальшою історією, підпорядкування всієї побудови ліричного твору надзавданню, що має більш широке, ніж суто естетичне, значення, дозволяють розглядати функцію суб’єкта свідомості в якості носія цілісності ліричного світу.

Цілісний ліричний світ В. В. Набокова визначається такими функціями суб’єкта свідомості, як сприйняття, спомин та моделювання. Лише одна з них

- функція сприйняття - могла бути реалізованою у відповідності з законами лірики як роду літератури, дві інші вимагали порушення цих законів - епізації лірики. Моделювання особливої реальності, де є можливим подолання всіх протиріч, стає онтологічним завданням набоковськоі лірики. Функція моделювання виходить з двох попередніх, але в той же час означає перехід суб’єкта свідомості в нову якість - з’являється така форма виразу авторської свідомості, як міфотворець. Ця функція виявляється універсальною для художнього світу Набокова - вона реалізується і в епічних творах. Включення функції суб'єкта свідомості в естетичну структуру епічного твору зумовлює його ліри-зацію, що робить можливим нове зображення людини.

Таким чином, ліричний світ Набокова - це сукупність міфологічних світів його героїв ("набоковських героїв”). Якщо всі вони “двійники” авторського “я" і кожен з них є творцем того контексту, в якому виступає, цілісність ліричного світу Набокова забезпечується суміжністю цих контекстів, об’єднанням їх в один загальний контекст, в єдиний світ - світ творчості. Для суб'єкта свідомості цей світ є абсолютно живою та конкретною реальністю, з той же час невідривною від “я" суб’єкта свідомості. Саме тому творець виявляється міфотворцем. Низка реальностей, які моделюються творчою свідомістю та поглинають одна іншу, залишається незавершеною, завдяки чому саме життя виявляється багатим не лише на жахи, в ньому стають можливими і гармонійність художнього цілого, і авторське милосердя, й відсутність смерті.

Універсальна художня система Набокова потребує подальшого вивчення. Залишається відкритим питання про те, як цілісний ліричний світ Набокова виявляється в його драматургії. З іншого боку, в теоретичному плані нагальною потребою видається з’ясування параметрів цілісності епічного та драматичного світів, а також формальних засад розгляду всієї творчості митця як цілісності особливого роду.

Головні положення дисертаційного дослідження викладено в наступних працях автора:

1. Своеобразие художественного мира Набокова-лирика. - Житомир, 1995. - 144 с. - Деп. В ГНТБ Украины 01.12.95, № 2564-Ук95.

2. Мифологизм лирики В. В. Набокова. - Житомир: “М. А. К.’ Лтд, 1998.

- 20 с. .

3. Эпизация лирики В. В. Набокова и функции субъекта изображения в ней // Наукові записки ХДПУ ¡м. Г. С. Сковороди. -1998. - Випуск 2(13). - С. 54-60.

4. Мифологизм лирики В. В. Набокова // Наукові записки ХДПУ ¡м. Г. С. Сковороди. -1998. - Випуск 2(13). - С. 60-66.

5. Целостность лирического мира // Художественный текст: аспекты изучения (сборник материалов). - Житомир, 1997. - С. 7-10.

6. Зарубіжна література: Проб, підруч. Для 11 кл. загальноосвіт. шк. / Астрахан Н. І., Бондаренко Г. Ф., Євченко Н. В., Ржевська 3. М., Соболевська Г. І., Чирков О. С. / За ред. проф. О. С. Чиркова. - К.: Вежа, 1996. - 320 с.

Астрахан Н. і. Цілісність та міфологізм ліричного світу В. В. Набокова. -Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандедата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 • російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Харків, 1998.

Дисертацію присвячено цілісному вивченню лірики В. В. Набокова. Цілісний ліричний світ митця розглядається в ній як зумовлений реалізацією суб’єктом свідомості трьох взаємопов’язаних функцій - функції сприйняття, спомину та моделювання. Лише перша з них могла бути реалізованою в віршах традиційно ліричних. Дві інші зумовили епізацію лірики, яка виявилась у формуванні хронотопу, становленні ліричної фабули, появі неліричних форм виразу авторської свідомості. Епічна трансформація лірики є формальною передумовою виразу особливої міфологічної свідомості. Нове зображення людини в романах Набокова (герой-міфотворець) стало можливим внаслідок ліри-зації епосу. Епізація лірики та ліризація епосу забезпечують виникнення напруженого семантичного поля, що охоплює лірику та епос, - сфери творчої активності міфологічної свідомості.

Ключові слова: цілісність ліричного світу, функція суб'єкта свідомості, герой-міфотворець, міфологічний світ.

Астрахан Н. И. Целостность и мифологизм лирического мира В. В. Набокова. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г. С. Сковороды, Харьков, 1998.

Диссертация посвящена целостному изучению лирики В. В. Набокова. Целостный лирический мир художника рассматривается в ней как обусловленный реализацией субъектом сознания трех взаимосвязанных функций -функции восприятия, воспоминания и моделирования. Только первая из них могла быть реализована в стихотворениях традиционно лирических. Две другие потребовали эпизации лирики, которая проявилась в формировании хронотопа, становлении лирической фабулы, появлении нелирических форм выражения авторского сознания. Эпическая трансформация лирики явилась формальной предпосылкой выражения особого - мифологического - сознания. Новое изображение человека в романах Набокова (герой-мифотворец) стало возможным в результате лиризации эпоса. Зпизация лирики и лириза-ция эпоса обеспечивают возникновение напряженного семантического поля, покрывающего эпос и лирику, - сферы творческой активности мифологического сознания.

Ключевые слова: целостность лирического мира, функция субъекта сознания, герой-мифотворец, мифологический мир.

Astrachan N. I. The Integrity and Mythology of Nabokov's Lyric Universe. -Manuscript

Candidat Of The Philological Sciences Dissertation, Speciality 10.01.02 -Russian Literature. - Khar’kov State Pedagogical University, Khar’kov, 1998.

This Dissertation is devoted to the entire study of Nabokov’s lyric. The integral Universe of the artist is considered here as that caused by recognition subject’s realization of the three functions, integrated together - those of perception, recollection/reminiscences and modeling. Only the first of these three could be realized in verses of traditionally lyrical character. The other two required the lyric to get epic features, which affected chronotope formation, lyric fable coming into being, and non-lyric forms of the Author's ego expression. Lyric's epic transformation played the formal cause for the special - mythological

- conscience. The new way of Man’s description by Nabokov in his novels (Hero-Myth-maker) came to life as the result of epos to have adopted lyric features. Both lyric’s epization and epos’ lirization ensure the tense semantic field