автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество Н.В. Кукольника и русская литература 1830-1840-х годов

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество Н.В. Кукольника и русская литература 1830-1840-х годов"

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Г.С.СКОВОРОДИ

ТВОРЧІСТЬ Н.В. КУКОЛЬНИКА ТА РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1830-1840-х РОКІВ

10.01.02 - російська література

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

На правах рукопису УДК 882

Чорний Ігор Віталійович

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Університеті внутрішніх справ МВС України.

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

Фрізман Леонід Генріхович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач сектору світової літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гришунін Андрій Леопольдович, Інститут світової літератури ім. О. М. Горького РАН, головний науковий співробітник;

Провідна установа

доктор філологічних наук, професор Маслов Іван Степанович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, завідувач сектору української та світової літератури;

доктор філологічних наук, професор Федоров Володимир Вікторович,

Донецький державний університет,

завідувач кафедри російської літератури.

Сімферопольський державний університет ім. М.В.Фрунзе, кафедра російської та зарубіжної літератури, Міністерство

освіти України, Сімферополь.

Захист відбудеться «_/£__» 04

1998 р. о /З годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 310168, Харків, вул.Блюхера, 2 (зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (Харків, вул.Блюхера, 2).

Автореферат розісланий« } » С'З

1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Олексенко О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. 1830 - 1340-і роки - важливий для історії російської літератури період. У цей час відбувається занепад романтизму і формування нового творчого методу - реалізму. Не дивно, що пі» досить плідно вивчався літературознавством як за загальними проблемами, так і за окремими питаннями, пов’язаними з творчістю того чи іншого письменника. Разом із тим не кожна не помітити певної тенденції, яка існувала донедавна у виборі дослідниками тем та предметів для вивчення. Як правило, розглядалися значні явища, які підпадали під визначення літературної класики, А якщо вивчалася діяльність авторір так ззаного «другою ряду», то тут перевага віддавалася літераторам демократичної орієнтації. Творчість же письменників, що належали до консервативної о табору, довгий час лишалася поза увагого літературознавців. Апріорі вважалося, що все створене ними не має ніякої єстєтнчїїоі цінності. Результат такого підходу - картина літературного'процесу розглядуваної епохи була неповною. Мати повне уявлення про літературу того чи іншого періоду можна лише після опису всіх її складових елементів.

За останнє десятиріччя у цій галузі намітилися серйозні зрушення. Було подолано вульгарно-соціологічний класовий підхід до оцкки літературних явищ. З’явилася можливість неупереджеио оцінити те, що донедавна не рекомендувалося, а то й заборонялося вивчати. Виходять роботи, присвячені творчості письменників, які стояли на консервативних позиціях - Ф.В.Булгаріна, М. і. Греча, М.М.Загоскіна, О.І.С -ккозського ~ іи. Та все ж процес ліквідації «білих плям» в історії російської літератур!? 1- ої половини XIX ст. лише розпочався. Ще чекае на свого дослідника творчість багатьох відомих діячів російської літератури тош часу. Досі на ставала об’єктом всебічного та неупередженого вивчення і літературна спадщина такої значної постаті, як Нестор Васильович Кукольник. Між тим він був однією з провідних діючих осіб літературного процесу в Росії 1830 - 1840-х років, чимало зробив для розвитку таких жанрів, гх історична драма та історичний роман. Без вивчення його творчості не можна улзкти генезу них жанрів в російській літературі. Для вітчизняного літературознавства звернення до спадщини Кукольника актуальне й тим, іцо письменника багато що зз’язув&яо з Україною. Його батько був родом

ІЗ Карпатської Русі. На Україні пройшли дитячі та юнацькі роки Кукольника (навчання у Житомирському повітовому училищі та Ніжинському ліцеї). Не припинялися його зв’язки з «малою батьківщиною» і надалі. Він підтримував відносини з діячами української культури, друкував свої твори в українській періодиці, у 1860-ті роки займається благоустроєм Південного краю. У творах Кукольника звучить українська тема (драма «Роксолана», рома» «Альф та Альдона», повісті «Вольний гетьман пан Сава», «Максим Созонгович Березовський», «Запорожці»). Знайомство з ними дозволяє розширити уяву про відбиття української теми в російській літературі 1-ої половини XIX ст.

Творчість такого письменника, як Кукольник, надає дослідникові можливість глибше проникнути в особливості літературного процесу Росії 1830 - 1840-х років і ширше уявити варіанти взаємовідносин поміж письменником та публікою, властиві будь-якій епосі. Ми можемо побачити, як будує свої плани, як шукає свого читача, як формує свою публіку письменник, змушений рахуватися не лише зі смаками та естетичними потребами тогочасної освіченої частини суспільства, яка своєю цікавістю стимулювала розвиток літератури. Письменник в Росії завжди повинен був орієнтуватися на пануючу політичну думку, на офіційну точку зору, що торкалася усього: від подробиць історичних описів до проблем моралі та художніх деталей. Цензурні обставини мусив враховувати будь-який автор. Так чи інакше він орієнтувався на «свого» читача, шукав його, формував для себе його ідеальний образ, ішов за ним або вів його за собою. Для Кукольника цей шлях був особливим. Письменник намагався синтезувати досвід «елітарного» та «торгового» напрямів у російській словесності. Для свого часу йому вдалося досягти чималих результатів, які і сьогодні можуть бути цікавими як з погляду практичного, утилітарного, так і з погляду теоретико-літературного. Тут можна враховувати не лише позитивний досвід Кукольника, але й негативний підсумок його зусиль. Миттєвий успіх у публіки змінився для письменника таким же стрімким та повним забуттям. Такий різкий поворот літературної кар'єри завжди складає загадку для дослідників, залишаючи й потребу у її розв’язанні.

Найактивніше творчість Кукольника розглядалася в 1830-1840-х роках, тобто в той час, коли його твори писалися й ставали частиною сучасного літературного процесу. Вже тоді не було єдиного підходу в

з

оцінці драматургії та прози письменника. Одні критики (Ф.В.Булгарін, М.І.Греч, Є.Ф.Розен, О.І.Сенковський) писали про них із захопленням, надмірними похвалами. У статтях Ф.А.Коні, М.О.Некрасова, П.А.Плетньова, М.О.Полєвого, І.С.Тургенєва, С.П.Шсвирьова переважали критичні ноти. Головну ж роль у створенні літературної репутації Кукольника відіграв В.Г.Баїінськнґі. Його ставлення до творчості письменника було неоднозначним. Критик визнавав за Кукольником певні заслуги перед російською літературою, знаходив у нього деякий талант. Однак в цілому відгуки Бєлінського про Кукольника та його твори були іронічними. Він називав письменника «сучасним Сумароковим», «генієм Смірдінського періоду» літератури.

У 1850 - 1860-ті роки нові твори Кукольника проходять майже непоміченими. А після смерті письменника настає майже повне забугтя його творчості. Його ім’я згадувалося переважно у мемуарній літературі, що друкувалася наприкінці XIX ст. (спогади М.І.Глінки, О.А.Дращусової,

B.О.Інсарського, М.Ф.Каменської, І.І.Панаєва,- О.М.Струговщикова,

C.С.Шашкова, М.Шевлякова та іи.). Лише в деяких дослідженнях, грисвячених російському історичному роману (О.М. Скабічевського, В.Піичука), про Кукольника говориться як про письменника консервативного напряму, який нічим не.збагатив російську літературу.

Не з’явилося спеціальних досліджень про творчість Кукольника і в XX ст. Деякі кроки у цьому напрямку роблять лише з 1960-х років. Про Кукольника згадується у монографіях С.М.Пегрова «Російський історичний роман XIX століття», Ш.Щебликіна «Російський Історичний роман 1830-х років», працях А.В.лрхіпової, В.А.Бочкармт і, В.Е.Вацуро, Р.М.Горохової, Л.М.Лотман, присвячених російській історичній драматургії 1-ої половини XIX ст. З 1970-х років деякі з творів Кукольника почали перевидаватися. Цінні спостереження є у передмовах та коментарях до цих публікацій, написаних Ю.О.Бєляєвнм, Г.І.Грідіним, В.С.Кисельошім-Сергеніним, В.М.Марковичем. Тут були спроби по-новому поглянути на спадщину письменника, змінити акценти, подолати сталі стереотипи в уявленнях про Кукольника, як про «трубадура самодержавства», бездарного, але плодовитого літератора. Відомості, що уточнюють факти біографії Кукольника, с у працях Р.С.Кауфмана,

В.М.Сажина, В.Ф.Шубіна. У статтях про письменника, надрукованих у словниках «Російські письменники»- (Т-Н.Тая2же23'0 та «Російські

письменники. 1800 - 1917» (М.Г.Охотіна та О.М.Ранчина) та написаних з нових позицій, вільних від ідеологічних нашарувань, намічено плідні та перспективні напрями у дослідженні життя та творчості Кукольника. З праць, написаних у 1990-ті роки, слід виділити кандидатську дисертацію

О.К.Супрошок «М.В.Гоголь та його ніжинське літературне оточення», у якій розглядається ніжинський період біографії Кукольника як важливий етап Гіого літературного становлення, а також творчі контакти письменника з М.В.Гоголем.

Очевидно, що зробленого літературознавством із освоєння творчої спадщини Кукольника недостатньо. Вже давно виникла необхідність монографічного дослідження його творчості. На наш погляд, кожна спроба уяснити особливості творчого шляху письменника, подібного до Кукольника за масштабами літературного обдарування та успіху у читача, корисна і для поглиблення наших історико-літературних уявлень і для вирішення актуальних проблем теорії літератури та літературної критики. Це особливо важливо стосовно масових та популярних форм культури, поетика яких ще недостатньо вивчена наукою про літературу.

Зв’язок роботи і науковими програмами, планами, теміши. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідної роботи кафедри українознавства Університету внутрішніх справ МВС України, який включає тему «Масові та популярні форми культури».

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є спроба створити перше історико-літературне монографічне дослідження, присвячене творчості Н.В.Кукольника 1830 - 1840-х років, періоду активної та плідної літературної діяльності письменника. Найпоказовіші твори Кукольника, класифіковані за жанрами, темами та хронологією їх написання, аналізуються у контексті як творчості самого письменника, так і російської літератури 1-ої половини XIX ст. Більшість із них стає предметом літературознавчого аналізу практично уперше. Зрозуміло, що охопити відразу всі проблеми, пов’язані з вивченням творів Кукольника, було неможливо. Тому ми намагалися з’ясувати ідейні позиції письменника та найбільш характерні особлшюсті його таланту як драматурга та прозаїка. Оскільки більша частина спадщини Кукольника належить до історичних жанрів, нас цікавили й такі проблеми, як принципи роботи автора з історичними джерелами, співвідношення у його

творах правди та вимислу, особливості відтворення у них місцевого колориту та історичних характерів.

Об’єктом дослідження стали драматичні твори, історичні романи та повісті, соціально-побутові оповідання, створені Кукольником у 1830 -1840-х роках. Зроблено огляд деяких творів письменника, що відносяться до 1850 - 1860-х років. У роботі використано не друковані раніше архівні матеріали, шо зберігаються у Рукописному відділі Інституту російської літератури (Пушкінськнй дім) РАН та Відділі рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург).

Таким чином, дисертаційну роботу можна охарактеризувати як історико-літературне дослідження, присвячене вирішенню актуальної наукової проблеми з позицій сучасного літературознавства. Теоретичною та методологічною основою дисертації є розроблені сучасною наукою принципи описового, соціаіьно-генетичного, порівняльно-історичного методів, а також методу системного аналізу, історико-літературні праці, присвячені літературному процесу в Росії 1-ої половини XIX ст, та таорчості окремих письменників цього періоду. .

Наукова пошта одержаних результатів. У дисертації вперше піддано систематичному га різнобічному вивченню практично всю літературну спадщину Н.В.Кукольника. Розглянуто еволюцію літературних, естетичних та соціально-політичних поглядів письменника, з’ясовано індивідуальні особливості кого історичної драматургії та прози, що виділяють їх з загальної маси літератури 2-ої чверті У-'Х ст. До наукового обігу введено нові архівні матеріали, які збагачу ;стг» існуючу уяву про літературний процес у Росії того часу. Проведене дослідження дозволило уточнити концептуальну характеристику процесів, ні о відбувалися в російській літературі 1830 - 1840-х років, зробэти пеший внесок у розробку проблем, пов’язаних з гепезою та поетикою жанрів історичної драми та історичного роману. ,

У ході дисертаційного дослідженій агггср обгрунтував та сформулював такі положения та висновки, що і виносяться на захист:

1. Творчість Н.В. Кукольника була недооціненою літературознавством, хоча вона є досить значним явищем. Письменник був одним із основних учасників літературного процесу в Росії 2-ої чверті XIX ст. У йою творах певною мірою підбилася епоха, духовне життя й лгоднна того часу, а також притаманні літературі цього періоду процеси та

тенденції. Тому краща частина спадщини Кукольника мас не лише історико-літературне, але й зберігає естетичне значення.

2. Кукольник був новатором у галузі історико-драматичного жанру. У 1830-х роках письменник створив новий для російської літератури його різновид - драматичну фантазію, головним героєм якої була людина мистецтва. Кукольник значно розширив сюжетно-тематичний діапазон російської історичної драми, зробив певний внесок у розвиток її

' віршованої мови та сюжетобудування, принципів історизму.

3. Письменник стояв біля джерел авантюрно-пригодницького жанру в історичній прозі. Одним із перших у російській літературі він почав писати твори на сюжети з зарубіжної історії. Його історичні романи відрізнялися ґрунтовністю та точністю у відтворенні місцевого колориту та характерів осіб минулих епох, особливою цікавістю автора до питань, пов’язаних Із культурним життям змальованого часу. Вони показали нові можливості для подальшого • розвитку жанру в російській літературі, сприяли деякому пожвавленню інтересу до історичного роману.

4. У повістях та оповіданнях, присвячених епосі Петра І, Кукольнику в цілому вдалося проникнути в дух часу, відтворити його в різноманітних проявах. Основним же авторським надбанням стало створення колоритного і багатогранного образу царя-реформатора, що багато в чому розбігається зі створеним офіційною ідеологією міфом.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані викладачами вищої школи при читанні курсів історії російської літератури 1-ої половини XIX ст. й історії зарубіжної та вітчизняної культури, а також а розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених історії російського театру та драматургії, російській історичній прозі. За матеріалами проведеного дослідження автор надрукував дві брошури, які знайшли використання на заняттях спецкурсів «Російський історичний роман XIX століття» та «Російський авантюрний роман 1-ої половини XIX століття», що читалися у і 990 - 1994 • рр. студентам факультету іноземної філології Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, на лекціях та семінарських заняттях у межах курсу «Українська та зарубіжна культура», що читався у 1994 - 19^7 рр. курсантам Університету внутрішніх справ.

Апробація результатів дисертації. Окремі фрагменти роботи заслуховувалися та обговорювалися на засіданнях кафедри

українознавства Університету внутрішніх справ у 1994 - 1997 рр. Деякі положення дисертації викладено у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції «Ніжинській вищій школі - 175» (Ніжин, 1995), на Перших та Других Читаннях молодих вчених пам’яті Л.Я.Лівшица (ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, 1996 і 1997), на конференції молодих вчених Університету внутрішніх справ (Харків, 1996). У повному обсязі дисертація обговорювалася на засіданні кафедри українознавства Університету внутрішніх справ 9 вересня 1997 р. •

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях: «Драматургія Н.В.Кукольника» (8 д.а.) та «Мала проза

Н.В.Кукольника» (5 д.а.), а також у трьох брошурах, восьми статтях, у збірниках наукових праць та одній депонованій статті (загальний обсяг 7,3 Д.а.).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 345 сторінок. У списку використаних джерел 283 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано, актуальність теми. Визначено мету і задачі дослідження, його практичне значення, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наукову новизну одержаних результатів. З’ясовано стан наукової розробки проблеми.. ■'

У першому розділі «Драматургія Н.В.Кукольника» розглядається початковий етап творчості письменника. На формування йог ’ літературних інтересів вплинули умови виховання й оточення. В сім'ї Кукольникіз майбутньому митцеві було прищеплено лгобов до літератури та мистецтва, до науки та театру. Опинившись у Ніжинському ліцеї, ІІ.В.Кукольпик поринув у творчу атмосферу. Він займається виданням студентських рукописних журналів, бере участь у театральних виставах ліцеїстів, робить перші кроки на терені драматургії. В цей період Кукольник знаходився під сильним поливом старшого брата Павла Васильовича, який також писав для театру. То::с ие дивно, що саме драматургія стала тією галуззю творчості, з якої розпочався шлях письменника в літературу.

Сьітогляд Кукольїюка в цей період відзначався певним еклектизмом. Не мохша з точністю визначити кого політичні симпатії та антипатії.

Звісно, письменник, як і більшість росіян його часу, бус прихильником існуючого ладу. З дитинства він виховувався в дусі вірпоиідданного. Пешшм потрясінням для Кукольника стала його причетність до так званої «справи про вільнодумство», яка постала в Ніжинському ліцеї. Внаслідок нього він був випущений звідти без присвоєння класного чину та вручення золотої медалі. Це було тяжким ударом по самолюбству юнака, який відзначався великою вразливістю. Тому у ранніх творах письменника зустрічаються мотиви гнаного творця, потерпаючого від сильних світу цього. Після зміцнення ж становища в літературі та на службі Кукольник ста с обере,ктііши.и, намагається уникати публічного. обговорення політичних проблем. Проте час від часу в його творах бринять опозиційні настрої. Особливо на початку 1840-х років, коли деякі рукописи Кукольника викликають незадоволення у цензури.

Невиразними були й літературні смаки та пристрасті Кукольника. В його творах можна знайти елементи і класицизму, і сентименталізму, і романтизму, а частково навіть й бароко. В той же час у прозі письменника виразно прослідковується його тяжіння до реалізму (особливо в циклі повістей та оповідань про епоху Петра І). У яітераіурпій боротьбі свого часу Кукольник займав свосрідне місце, відкрито не підтримуючи жоден із напрямів та угрупувань, бажаючи, створити свій власний напрям в літературі. Він вороже ставився до будь-яких спроб «підірвати» його авторитет, визнавав лише тих літераторів, які ставилися до цього з приязню, вихваляли його твори.

У 1830-х роках Кукольник виступає переважно як драматург. Усі його п’єси можна розділити на дні великі групи. До першої входять так звані «драматичні фантазії», другу ж складають історичні драми.

Драматична фантазія - особливий різновид жанру, створений письменником у 1830-х роках. Це п’єса, звичайно віршована, сюжетом якої були обставини біографії якоїсь творчої особи ( поета, художника, актора, релігійного діяча, критика). Особа ця, як правило, знаходиться у конфлікті з оточенням та сама з собою й у фіналі гине. Подібних творів у Кукольника сім: «Торквато Тассо» (1831), «Джуліо Мості» (1833), «Джакобо Санназар» (1834), «Доменікіно» (1838), «Іоанн Антон Лейзевіц» (1839), «Єрмил Іванович Костров» (і853) та «Давид Гаррик» (1861). Кілька аналогічних творів залишилося на рівні задумів або незакінченими: «Аврора та Рікардо», «Ернест Міннезингер», «Пієтро Аретино», «Лютер».

Драматург підходив до біографії відтворюваних ним героїв вибірково, відшукуючи серед інших обставин їх життя найменш відомі факти. Його цікавили, насамперед, загадки історії, ті місця, де можна було дати волю уяві. Додержуючись принципів ромонтизму, Кукольник вступав у співтворчість з історією, часто вигадуючи за неї, пропонуючи свою версію або тлумачення тих чи інших подій, «фантазуючи» на історичні теми. Біографія герої» його драматичних фантазій - од не біографія реальної історичної особи, а історія життя митця, яку побачив та розпочів Кукольник.

Паралельно з драматичними фантазіями письменник створює й історичні драми, переважно на сюжети з російської історії. Деякі з .:ах було написано з кон’юнктурних міркувань, через бажання отримати певні пільги та привілеї від уряду, владнати своє матеріальне становище. Головним змістом цих п’єс є боротьба вірнопідданих патріотів із підступами всіляких крамольників. Ідейною ж базою історичних драм Кукольника стала уваровська теорія «офіційної народності». Це т«кі твори, як «Рука Всевишнього Вітчизну врятувала» (1832), «Князь Михайло Васильович Скопін-Шунський» (1835), «Іван Рябов, рибалка архангелогородський» (1839), «Князь Данило Дмитрович Холмський»

(1840), «Генерал-поручик Пат куль» (1842), «Боярин Федір Васильович басенок» (1844), «Маркітантка» (1854) та ін. Дещо осторонь стоїть «східна драма» «Роксолана» (1835), яка відрізняється напруженим динамічигн сюжетом, гостротою конфлікту. Народно-патріотичні драми шісьм'.тшика було канонізовано. Вони стали зразком, на який оріентусалося багато російських драматургів того часу (П.Г.Ободовський, \Ш.Пелевоч, Є.Ф.Розен). Цей прошарок драматургії в російській літературі 1830-1840-х років отримав назву «удавано-величавої школи».

Проте, кажучи про історичні драми Кукольника, слід взяти до уиггк, що вони стали цілою епохою в історії російського театру. Май:,.е два десятиліття ці твори були основою репертуару російських театрів, а деякі з них не сходили зі сцени й пізніше (ставились у 1850 - 1870-х роках). Отже, було в ігак те, що привертало до них увагу російсько? ігубяіки. їх пафос в цілому вщпочідав духу тієї епохи, в л:су г.оні; стпорювалкся. Це був період відносної стабілізації і розквіту Російської імперії, що викликав в суепілі-сіві зростання патріотичних Настрой, традиційно пов’язаних з монархічною ідесю. У монархії зоачалч гарант стабільності і процвітання,

з нею пов’язували сподівання на майбутнє. Тому прославлення государя та вітчизни (що у розумінні тогочасного обивателя було тотожним) спиймалося у п’єсах Кукольника як щось природне, беззаперечне. ■

У своїх драмах письменник намагався бути вірним духу історії, місцевому колориту. І якщо спочатку це виходило в нього інтуїтивно, то дослідження реалій часу та місця в п’єсах Кукольника, написаних після 1834 р., показує, що їх автор ретельно вивчав відтворювану в драмі епоху. Він знайомився з літописно-хронікальними творами, пам’ятками фольклору, свідоцтвами сучасників, мемуарами, предметами побуту, мистецтва, архітектури, а потім творчо обробляв матеріал відповідно до розробленої ним концепції епохи або образу.

Кукольник значно розширив сюжетно-тематичний діапазон російської історичної драми. Він один із перших у російській літературі зробив героєм п’єси творчу особистість, причому не вигадану -узагальнений романтичний образ, а досить конкретну, реальну людину. Кукольник почав використовувати сюжети із зарубіжної історії, які до нього ніколи не розроблялися. Особливо широкого розповсюдження в його творчості мали сюжети з італійської історії XVI - XVII ст. Однак, як показує вивчення архівних матеріалів, письменник проводив активний пошук нових форм вираження, намагався розширити «географію» сюжетів. Наприкінці 1830-х років він звертається до епізодів із німецької, іспанської, американської історії. Певним етапом тут повинно було стати створення п’сси на релігійний сюжег, що не було притаманним російській драматургії цього періоду. Кукольник уявляв її у вигляді філософської драми з елементами містерії, з великою кількістю реальних історичних персонажів. В народно-патріотичних драмах, окрім традиційної для російської літератури XVIII і 1-ої половини XIX ст. теми Смутного часу, письменник почав розробляти сюжети з епохи Петра І, а також із російського середньовіччя (часи Василя II й Іоанна III).

Пошуки письменника в галузі драматургії йшли в руслі магістрального напряму російської літератури. Кукольника хвилювали ті ж питання і проблеми, що і його сучасників (М.В.Гоголя, В.Ф.Одоєвського, О.С.Пушкіна та ін.). У своїх творах він розробляв традиційні для російського романтизму 1820 - 1830-х років теми відносин генія та натовпу, влади грошей над творчістю, розуміння про честь та порядність в мистецтві тощо. В драматичних фантазіях Кукольника бачимо

поглибленії» інтерес до психології питця, до його оточення, побуту. Драми письменника повні філософських роздумів про природу тпорчості, успіху, влади. Характерною особливістю творів Кукольника було те, що головну ідею він послідовно проводив через всю драму, доповнюючи, розвиваючи та поглиблюючи її. Це надавало творам письменника значущості, створило йому репутацію поега думки.

У драмах Кукольника можна помітити, як поступопо ускладнювалася їх архітектоніка. Якщо на початку 1830-х років п’єси драматурга мали одноліиіниґі сюжет відповідно до класицистичного принципу єдності дії, то наприкінці десятиліття Кукольник створює вже досить складні в сюжетно-композиційному плані твори. В них одночасно розгортається декілька сюжетних ліній, уведено сцени, що характеризують побут та мораль відтворюваної епохи. За поетикою драми Кукольника все більше стають схожими на великі розповідальні форми (повість, роман).

З 1820-х років в російській історичній драмі утверджується п’ятистопний ямбічний білий вірш. Саме цим розміром написано більшість драм 1830-х років, в тому числі і. твори Кукольника. Разом із тим письменник вів пошуки в галузі вірша і стилю історичної драми, зробивши деякі зміни у віршобудуванні. .Поряд з білим п’ятистопним ямбом він використовує й чотиристопний, а також римовані вірші. Це робилося тоді, 1;оли треба було індивідуалізувати мовну характеристику якогось із персонажів, виділивши ного з решти діючих осіб. Окрім того, дл;і індивідуалізації мови персонажів Кукольник використовував різномаїгиі шари лексики: архаїзми, , варваризми, професійну лексику. Вірші

Кукольника досить мелодійні, відрізняються ліризмом, '.є дарма до багатьох з драм письменника було написано .музику. На початку 1840-х років Кукольник в історичних драмах поєднує вірші й прозу, і'ако;к використовуючії цей прийом як засіб додаткової характеристики героїв. Звичайно прозою в нього розмовляють іноземці, а піршамн - росіяни.

Разом зі сказаним вище треба зазначити, що Кукольник не враховував того фактора, наскільки цікаепми будуть широкому читацькому та' глядацькому колу його твори з життя творчих осіб. Воскрзслі завдяки письменникові фігури часто були майже ке відомими більшій частіші публіки, а тому перипетії їх долі мало займали її, залишали байдужого. Цс, а також та причина, що драматичні фантазії Кукольника

призначалися насамперед для читання, значно звужувало їх функціонування. .

До слабких місць драматургії Кукольника можна віднести й деякий еклектизм творчого методу письменника. Він був яскравим адептом романтизму. Знайомство з текстами його драм показує, що Кукольник перебугав під значним впливом творчості представників французького «шаленого» романтизму з його тяжінням до мелодрами, до показу на сцені всіляких жахів, убивств та ін. Одночасно в драмах Кукольника, особливо ранніх, зустрічаються елементи класицизму (боротьба почуття та обов’язку, культ державності, єдність дії, однолінійність характерів героїв), сентименталізму (підвищена експресія монологів, чутливість) та бароко (тема долі, релігійні мотиви). Все це було вже учорашнім днем драматургії, зменшувало новаторство Кукольника. До того ж письменник в кожному новому творі повторював вироблену ним модель-шаблон, використовував однотипні мотиви та прийоми. Це сприяло поступовому згасанню інтересу російської публіки до драматургії Кукольника, який на початку 1840-х років фактично залишає цю ниву (якщо не враховувати кількох слабких в художньому плані драм, створених у 1850-х роках: «Азовське сидіння», «Денщик», «Морське свято в Севастополі») і переходить до художньої прози.

У другому роздті «Історичні романи Н.В.Кукольника» розглядаються великі прозові полотна, створені письменником: «Евеліна де Вальєроль» (1841), «Альф та Апьдона» (1842), «Дурочка Луїза» (1842), «Історична красуня» (1843), «Два Івани, два Степановичі, два Костилькови» (1844), «Три періоди» (1845), «Барон Фанфарон та маркіз Петиметр» (1847). Зроблено огляд романів, написаних Кукольником у 1850

- 1860-х роках: «Тонні, або Ревель при Петрі Великому» (1853), «Граф Моріц Саксонський» (надр. 1882), «Ольгин яр» (надр. 1884).

Вступивши на терен історичного романіста і запропонувавши свос бачення можливості оновлення та подальшого успішного функціонування жанру, Кукольник багато в чому спирався на досягнення сучасного йому європейського, насамперед французького, та вітчизняного історичного роману. Історичний роман у російській літературі 1830-х років розвивався в кількох напрямах. Найрозповсюдженіший його різновид («вальтерскотгівський»), що проявився в творчості М.М.Загоскіна, І.І.Лажечникова, М.О.Полевого, О.П.Шишкіної, закінчив свій цикл десь на

початку 1840-х років. Та деякі його надбання використовувалися в російській літературі й пізніших часів.

Кукольник від самого початку відмовився від вальтерскоттівської композиції роману. Він звернув увагу на інший тип розповіді, запропонований у Франції О.Дюма, а в Росії - Ф.В.Булгаріним та Р.М.Зотовим. Це роман пригод на умовно-історичному фоні. Любовно-авантюрний сюжет ускладнювався за рахунок уведення до нього відомих історичних осіб та подій. Кукольник не стільки спирався, скільки відштовхувався від булгаріисько-зотовських романів. Він прийняв їх структуру, яка йшла від французького роману-фсйлетону. «Історичні вкраплення» у нього мають тісніший зв’язок із романним стаже.ом, органічно входять у нього і не можуть бути вирваними без шкоди для розповіді. У романах Кукольника майже немає гіперболи та романтичного шаленства (за винятком деяких моментів в «Альфі та Альдоні»), вони більш тяжіють до правдоподібності та жвавості викладення, до реалістичної манери розповіді, джерела якої у 183.0-х роках починаються історичною прозою Пушкіна та Гоголя. Куколькикові близька стихія побутового гумору. Він не сприймав стильові надмірності, типові для булгарінської школи історичного роману.

Письменник також відкидає дидактизм і 'тенденційність, як; панували в історичному романі 1830-х років і збереглись у тпорах, написаних представниками «старої школи» у 1840-і роки («Ку'ї.г'а Петрович Мірошев» та «Бринський ліс» Загоскіна, «Прокопій Ляпунов ) Шишкіної, «Шапка юродивого» Зотова, «Наречена Петр,. Другого;» Масальського). Кукольник однаково не сприймав ані дидакт ^му Загосг.на та Шишкіної, який лежав у межах моральної сфери, ані булгарінсько-зотовського дидактизму, який був прямо і недвозначно спрямований у сферу політичну, на захист існуючої державної системи. Показовою рисою більшості романів письменника є відсутність яскраво вираженої тенденційності, поверхових алюзій, що прямо зв’зувшш історичний роман з сучасністю, як це було властиво прозі 1830-х років. Історичні паралелі, що проводились Кукольником, глибші і на перший погляд непомітні (наприклад, порівняння епох Рішельє та Миколи І у «Евеліні де Вальєроль»).

Хярактерною особливістю історичних романів письменника був і вибір їх тематики. Як і в драматургії, у романпстиці Кукольник починав із

розробки сюжетів, запозичених із зарубіжної, а не російської історії. «Евеліну де Вальєррль» та «Історичну красуню» написано за матеріалами історії Франції XVI і XVII ст., «Дурочка Луїза» та «Три періоди» розповідають про події німецької історії XVII і XVIII ст. Сюжет «Альфа та Альдони» запозичено з литовської історії XVI ст. (Хоча, як підкреслював Сенковський, це була власне не чужоземна, а російська історія. Додамо, що у романі зустрічаються й українські мотиви, пов’язані з походом Гедеміна на Київ). До Кукольника ніхто в російській історичній романістиці не звертався до іноземних сюжетів. Винятком с лише Р.М.Зотов, який створив наприкінці 1830-х років кілька романів на «не російському» матеріалі: «Ніколас Ведмежа лапа, отаман контрабандистів» (1837), «Студент та княжна» (1838), «Фра-Дияволо, або Останні роки Венеції» (1839). Слід підкреслити, що й після Кукольника звернення російських письменників до сюжетів з закордонної історії мало поодинокий характер.

Кукольник немов би йшов урозріз зі сталими канонами, бажаючи створити не «російський», а «європейський» історичний роман. У виборі ним тем' та епох, на перший погляд, немає закономірності. Особливо це стосується «малих» романів. Якщо «Евеліна де Вальєроль», «Альф та Альдона» та «петровські» романи в цілому вкладалися у традицію зображати у творі на історичну тему бурхливі, переломні для держави епохи, то про «Дурочку Лупу», «Історичну красуню» та «Три періоди» цього сказати не можна. Бо історія тут дуже розчинена в долях окремих осіб. Лише після прискіпливого аналізу стає вочевидь, що у «Дурочці Луїзі» показано епоху сторення Прусії як держави, а у двох інших романах мова йде про переломні для європейської літератури моменти: становлення нової французької та німецької поезії. Таким чином, Кукольник показував не те, що вважалося цікавим і суспільно значущим, а те, що насамперед цікавило його особисто. Історичний роман привернув увагу письменника не як трибуна, що робила можливим поставити питання політично злободенні, а просто як жанр, до якого Кукольник відчував нахили і який міг владнати його фінансовий стан. Роман для читання, для розширення кругозору, для приємного проведення часу, а не поживок для роздумів, історичних паралелей та узагальнень - ось кредо Кукольника-романіста.

Такі ідейно-естетичні принципи письмсника мали певні елементи небезпеки. Звернувшись до зарубіжної історії та зробивши героями осіб «чужих», не росіян, Кукольник виключив з факторів сприйняття його

творів такий, як патріотизм, національну самосвідомість. Це було його прорахунком, що зрозумів і сам письменник, коли розпочав роботу над «петровським» циклом повістей і романів і побачив той гарячий прийом, який був виказаний йому публікою. Показово, що романи Кукольника 1850

- 1860-х років написано виключно на сюжети з російської історії.

Розійшовшись з представниками традиційної школи російського історичного роману у деяких ідейно-естетичних питаннях, ІСукольник разом із тим узяв у них окремі прийоми розповіді, сюжетобудування та композиції, особливості злиття достовірного і вигаданого, стилю тоїцо. Окрім того, романіст спирався й на досягнення європейської історичної прози.

Твори Кукольника належать до різновиду романів-біографій, де центральну роль відіграють не вигадані, а реальні особи. Цей різновид таїв у собі значні труднощі при зображенні характерів і насамперед там, де виникала необхідність доповнити відомі з документів риси реальної історичної особи вигаданими. В романах можна помітити тяжіння письменника до реалістичного засобу відтворення минулого, його орієнтацію на історичну прозу Пушкіна та Гоголя. Він намагався поглибити психологічну характеристику героїв, соціально мотивувати їх думки та дії, диференціювати образи за їх суспільним станом, а також розкривати духовний світ персонажів у його еволюції. Кукольник прагнув уникнути тієї ненатуральності в описах почуттів героїв та становищ, яка була властива натуралістичній та псевдоромантичній школам. У ного романах майже немає титанічних, виняткових героїв, прнтс;.;шх творам пнсьменннкіи-романтиків. Проте письменник часто залучаз, ,о свої:: творів суго мелодраматичні сцени та ефекти. Не цурався він і типової для письменників булгарінської школи манери вкладати в уста героїв цитати з першоджерел (особливо це стосується обрпзу Петра І). В цілому ж історичні особи, відтворювані Кукольником у романах, відповідали духові змальованої епохи й тому, що про них було відомо з джерел.

У таких елементах композиції, як опис, розповідь, діалог, авторська характеристика, Кукольнчк також враховував творчу практику історичнихз романістів 1830-х років. Письменник виказав себе майстром діалогу, в чому вбачається кого багаторічний досвід драматурга. Діалог у його романах є засобом інформації, показу характеру та розвитку дії. За допомогою діалогів Кукольник показує історію начебто «зсередини», чи,

за виразом Пушкіна, «домашнім чином». Персонажі знайомі зі станом речей у країні, тому розуміють один одного без напруги. Вони поводяться природньо, невимушено, те, що робиться довкола, для них буденне, звичайне явище. Герої спілкуються один з одним, але при цьому участь у їх розмовах начебто бере й читач, якому, за переконаннями автора, також відомо, про що йдеться. Створюється особлива атмосфера довіри та вірогідності дії. Цей прийом «шифрування» тексту успішно розроблявся ще Загоскіним у «Юрії Милославському» та наступних романах і також був перейнятий Кукольником.

Значну роль у композиції історичних романів Кукольника відіграють описи. Саме тут письменникові з достатньою виразністю й повнотою вдалося передати колорит часу й місця. Це було тим важливіше, що російський читач переважно не був знайомим з епохою та країною, які вибрав автор для відтворення в романі. Кукольник прагне до предметної відчутності описів, до збагачення тексту реаліями минулих часів (пам’ятки архітектури та мистецтва, предмети повсякденного вжитку, одяг, фольклор, вірування, свята тощо). Інтер’єр слугує в нього для повнішого розкриття характерів (наприклад, опис обстановки у кабінетах кардинала Рішельє чи принцеси Елеонори Гомбурзької, у палаці Меншикова). Важливе значення отримує деталь (фейерверк, фонтан, символіка квітів). Там, де треба, Кукольник використовує виноски, що пояснюють малозрозумілу термінологію (особливо в романі «Альф та Альдона»). В описах побутових реалій та звичаїв письменник використовував аналогії з сучасністю, що сприяло більшій наочності.

Багато письменників 1830-х років, бажаючи надати своїм творам вигляду справжнього історизму, йшли шляхом механічного залучення до тексту історичних довідок, витягів із документів, цитат, при цьому не піддаючи їх якійсь творчій обробці. Це, в першу чергу, стосується авторів булгарінської школи (Свиньїн, Голота, Масальський), та навіть й такі визначні майстри жанру, як Загоскін та Лажечников, інколи піддавалися спокусі процитувати якесь особливо цікаве історичне джерело. Критика вважала це недоречним в художньому творі. Кукольник відмовився від прямого цитування документів. Лише в творах про часи Петра І інколи зустрічаються витяги з царських наказів. Проте письменник цим не зловживає. У романах із сюжетами з зарубіжної історії цитування майже немає. Документи інколи згадуються в діалогах героїв, вони непрямо

цитуються й коментуються. В описах та авторських відступах з того чн іншого приводу побачити прямі ремінісценції з джерел не вдасться. Кукольник ніколи не затягує опис або міркування так, шоб його можна було запідозрити в переписуванні першоджерела. Він робить це витончено, пропускаючи документ крізь себе, обробляючи його стилістично так, що не виникає враження присутності чужого елемента.

Таким чином, слід визнати, що Кукольник зробив певний внесок у розпиток жанру історичного роману в російській літературі. Він продемонстрував, що російський історичний роман може розтіпатися не лише в напрямі, вказаному Вальтер Скоттом та російськими письменниками 1830-х років, що цей жанр відкритий для пошуків та експериментів. Твори письменника певною мірою вплинули на деяке пожвавлення інтересу читацької аудиторії до історичного роману. Вони підштовхнули «патріархів» жанру до створення нових книг (останні романи Загоскіна, Зотова, Масаліського), написаних немов би у змаганні з Кукольником. Традиції письменника ми зустрічаємо й у російському історичному романі 1870 - 1880-х років, у творах Гейнце, Карповича, Саліаса. Не даремно у цей час перевидасться більшість прозових творів Кукольника, які, мабуть, не здавалися читачам чимось таким, що прийшло з минулого.

У третьому роїдіїі «Мала проіа Н.В.Кукольпика» розглянуто повісті та оповідання письменника. У 1840-х роках поряд з історичними романами він створює багато прозових творів малих форм. Переважно це також твори про минуле. Одні з них написано на сюжети з російської історії: цикл повістей та оповідань про епоху Петра 1, повісті «Полковник Леслі» (1841), «Максим Созонтович Березовілкий» (1844), «Кликуша» (1844), «Оленка, або 1746 рік» (1846). В інших Кукольник звертається до зарубіжної історії: «Антоніо» (1840), «Аврора Галігаї» (1841), «Шах і мат»

(1841), «Жан Батист Людо» (1842). Є серед малої прози письменника і соціально-побутові твори з сучасною тематикою: «Староста Маланя»

(1842), «Надінька» (1843), «Заклад» (1845), «Дев’яте березня» (1848).

Початок 1840-х років позначився зростанням опозиційних настроїв у

Кукольника. Це було викликано сутичками письменника з цензурою, яка заборонила кілька його творів. У повістях та оповіданнях Кукольника цього періоду з’являються не зовсім показові для нього теми та мотиви. Насамперед це тема поневоленого селянства. Вона постає на сторінках

повісті «Староста Маланя», де автор розповідає про значну роль простого люду у перемозі над Наполеоном під час Вітчизняної війни 1812 року. В оповіданні «Сержант Іван Іванович Іванов» учорашній холоп виявляється розумнішим і здібнішим за свого колишнього пана, стає його військовим начальником й навіть карає за лінощі. Така позиція письменника викликала гнів уряду. Кукольнику було вказано на «хибність» його поведінки і напряму творчості, шо розходиться з офіційною державною політикою. До творів прозаїка знову приходить мотив насильства держави над творчістю, натхненням. Росія видається Кукольнику таким собі заповідником консерватизму, де зупинився час, де не цінують людську гідність, розум і таланти.

Проте провідним в малій прозі письменника був так само, як і в драматургії і романістиці, історичний жанр. Хронологія і географія тут досить широкі, хоча можна окреслити їх певні межі. Так, найбільш ранньою епохою, про яку Йдеться в повістях та оповіданнях Кукольника, є європейське середньовіччя. У письменника немає творів з історії стародавнього світу. Його увагу не привертала також історія Азії та Америки. Європа та Росія в середні віхи та в Новий час (ХУІІ-ХУІІІ ст.) -ось коло творчих інтересів Кукольника.

Одне з центральних місць тут посідає українська тема, яка була близькою авторові з ряду причич біографічного характеру. У повістях «Вольний гетьман пан Сава» та «Запорожці» письменник звертається до героїчного минулого українського народу, показує життя та побут запорозького козацтва. Він милується молодецтвом та благородством «придніпровського лицарства», змальовує його мораль, звичаї, воїнські ритуали. Тут Кукольник но був дуже оригінальним, продовжуючи традиції М.В.Гоголя, В.Т.Наріжного, О.С.Пушкіна. У повісті ж «Максим СозоитоВііч Березовський» він одним із перших у російській літературі поккзаь долю талановитого діяча української культури. Письменник фактично виступив на захист національної самобутності українців, показав багатство культурних традицій нашого народу, їх близькість до загальноєвропейських. І це в той час, коли демократ Бєлінський знущався з української літератури, а Булгарін жалкував з приводу того, що є ще автори, які пишусь цісю «вмираючою мовою».

Розробка 'сюжетів із закордонної історії йшла в Кукольника одночасно з роботою над романами про минула Франції, Прусії, Литви.

Повісті та оповідання «Антоніо», «Аврора Галігаї», «Жаіі Батист Людо» можна вважати підступами до написання «Евеліни де Вальсроль», «Альфа та Апьдони», «Дурочки Луїзи», «Історичної красуні» та «Трьох періодів». Багато що з сюжетних ходів, портретних характеристик та ідей було спочатку випробувано письменником на малих формах, а потім перенесено до його великих прозових творів.

Найціннішим же шаром у малій прозі письменника були, на наш погляд, повісті та оповідання про епоху Петра І: «Новий рік», «Вартовий», «Позументи», «Чернишевськнй мир», «Сержант Іван Іванович Іванов», «Капустін, московський купець», «Прокурор» та ін. Тут відбилися кращі риси обдарування Кукольника: психологізм, м’який гумор, майстерність оповідача, уміння помітити найхарактерніші га найпоказовіші прикмети епохи, відтворити мову, якою розмовляли тогочасні люди. Та найбільшим досягненням Кукольника став сам підхід його до відтворення нього періоду російської історії.

Письменник намагався відійти від' офіційної точки зору на епоху Петра І як на щось суцільно героїчне та парадне. Його не засліпив блиск перемог першого російського імператора і не злякала перспектива показу фігури царя в усіх проявах та сферах життя. Він чітко визначив для себе, що будь-яка історична епоха складається не лише з війн, переговорів, інтриг міністрів і фаворитів, реформ та перетворень, тобто життя політичного. Це традиційне для російської історичної прози 1830-х років розуміння суті того, з чого мусить складатися твір про минуле, не задовольняло Кукольника. Письменник вважав, що воно годилося насамперед для романної форми, та й то з певними застереженнями. Значно цікавішим, на його думку, було зображення повсякденного життя людей минулого. Про перемоги і битви можна прочитати у будь-якому історичному дослідженні. Обставини життя простих людей, що не залишили сліду в історії, і'х турботи та думки - ось основа повістей та оповідань Кукольника про часи Петра І.

Кукольник не міг не побачити нові тенденції в сучасній йому російській літературі. Він не був таким консерватором, як Булгарін, що проголосив війну «натуральній школі». Письменник бачив, що її представники відчули настрої читацької аудиторії, її потреби в простих, невишуканих історіях про звичайне життя звичайних людей. Він і сам спробував написати кілька невеликих творів такого плану про сучасність,

але з цього майже нічого не вийшло. Тоді Кукольник зробив це ж на історичному матеріалі, почавши створювати «казки» про епоху Петра І. Ця спроба виявилася більш вдалою.

Якщо не помічати ознак часу, більшою чн меншою мірою присутніх у творах «петровського» циклу Кукольника, то ці оповідання та повісті могли б вважатися «фізіологічними нарисами» з життя сучасних письменникові провінціалів. Автор ретельно змальовує побут героїв, їх речі, інтер'єр, топографічні та кліматичні реалії. Дуже багато місця займає характеристика звичаїв, вчинків персонажів та їх мотивації. Не дарма аналіз цих творів Кукольника дозволив Бєлінському зробити висновок, що в них письменник частково «прилучився» до «натуральної школи».

Написані просто і без типових для авторської манери Кукольника надмірностей стилю і мудрування, ці твори прийшлися до смаку різним прошаркам читацької аудиторії Росії і насамперед малоосвіченій її частині. Саме на неї й орієнтувався письменник, створюючи свої «казки». Вже це авторське визначення жанру «петровської» прози мусило стати сигналом для читача, створити в нього певний настрій на сприймання тексту. Дійсно, більшість із цих історій - добрі казки про не зовсім добрі часи. Освічений читач міг би не погодитися з авторською концепцією епохи, вказати на помилки в описах головних конфліктів відтворюваного часу. І письменник захистився від цих в цілому справедливих докорів, віднісши створене ним до розряду казок. Звідси й поетика циклу з чітким розмежу ванням героїв на добрих та злих (хоча, як завжди в Кукольника, повних злодіїв тут немає), з псевдоконфліктами, які щасливо вирішуються за допомогою доброго чарівника - царя Петра.

І сам цар зі сторінок «петровських» повістей та оповідань Кукольника постає саме таким, яким його малювала народна уява. Це народний цар, а не загальнонаціональний, яким намагалася показати Петра офіційна історіографія та художня література миколаївської епохи. Він не лише мудрий правитель і переможний полководець, але й насамперед господар, який турбується про добробут свого дому - Росії. А як відомо, в Росії правитель завжди асоціювався саме з «господарем», Петро у Кукольника й поводить себе як господар: цікавиться усіма обставинами життя-'своєї держави, намагається все владнати й виправити. Образ государя подано в розвитку, а не статично, як це було в більшості творів аналогічної тематики сучасників письменника. В кожному новому творі

його циклу до портрета Петра І додасться якась нова деталь, яка поглиблює характеристику образу. Кукольник показує майже все життя Петра, за винятком дитинства та юності. Тож не днвно, то характер героя пройшов певну еволюцію і трансформацію. З царя-тріуифатора під час розквіту його реформаторської діяльності Петро наприкінці чиклу стає самотньою, втомленою і хворою людиною, яка бачить крах гсієї своєї справи.

Все це можна побачити й зрозуміти лише при цілісному сприйнятті «петровського» циклу Кукольника, розставнаши усі твори о хронологічному порядку. В іншому випадку, вирвавши окремі твори з контексту циклу, можна гадати, що письменник, як і більшість його сучасників (Булгарін, Загоскін, Зотов, Масальський), брав участь у створенні колективного парадного портрета засновника імперії, «культової моделі», що активно розроблялася й вкорінювалася з масову свідомість часів Миколи І. Та як тоді узгодити такий підхід з тнм, що окремі твори циклу викликали негативну реакцію уряду? Показовим, на наш погляд, с й те, що ці твори Кукольника набагато пережили інші його книги, насичені офіційно-патріотичним пафосом. Після смерті Миколи 1 література багато в чому звільнилася від засилля ідеології «офіційної народності». Більшість творів, які були написані під впливом цієї теорії (поміж ними й про часи Петра І), втратили свою актуальність і були забуті. Але «казки» Кукольника зберегли своє естетичне значення і привертали до себе увагу читачів. Твори ці перевидавалися й у 2-й половині XIX ст., масовими тиражами виходять на початку XX ст. З них почалося повернення спадщини Кукольника читачеві нашого часу. Виходить, це були не звичайні агітки-одноденки, створені на замовлення уряду, а твори, зігріті відблиском справжнього таланту.

ВИСНОВКИ

Творчість Н.В.Кукольника тривалий час знаходилася осторонь від магістральних напрямів літературознавства. Вона була схована від погляду дослідників за категоричними ярликами типу «апологет самодержавства», «бард реакційної романістики», які заздалегідь ставили осе на місця і визначали характер можливих оцінок та висновків. На наш погляд, давно приспів час більш глибокого та об'єктивного аналізу творчості

Кукольника, наслідки якого не обов’язково повинні призвести до якоїсь «реабілітації» письменника, піднесення його до рангу класика. Просто прийшла пора серйозної, позбавленої ідеологічних нашарувань розмови про своєрідність життєвої позиції Кукольника, про особливості його естетичних поглядів, сильні та слабкі риси художніх творів письменника, про місце і роль його в історії російської літератури. Все це ми і намагалися зробити в нашій роботі.

Прийшовши до літератури на початку 1830-х років, Кукольник віддав їй майже сорок років, до самої смерті плекаючи письменницьку нішу. Його творча спадщина велика і різноманітна. Він писав і драматичні твори, й історичні романи, і повісті та оповідання на сюжети з минулого та сучасності, й вірші, займався редакційно-видавничою діяльністю та мистецтвознавством. У 1830 - 1840-і роки не було видання, яке б не надавало сторінок для творів самого Кукольника або критичних відгуків про них. Чому ж слава і популярність супроводжували його лише протягом цих двох десятиріч? Адже Кукольиик, поза сумнівом, мав талант і залишив певний слід в російській літературі.

На наш погляд, творча доля письменника досить типова для Росії. Це драма обдарованої людини, яка не встигала за рухом часу, рухом літератури. Письменник творив у перехідну ■ епоху, коли на зміну романтизму йшов реалізм. Кукольник не зміг- повністю порвати зі старою школою, старим методом і беззастережно прийняти те нове, що вимагав час. '

Драматургія Кукольника стала своєрідним буфером між російською історичною драматургією 1-ої третини XIX ст. і 2-ої половини XIX ст. Письменник акумулював кращі досягнення сучасного йому історико-драматичного жанру, додав дещо своє. Він створив дві моделі п’єс, як: стали зразками для його послідовників. У драматичних фантазіях Кукольиик одним із перших у російській літературі зробив героєм твору історичного діяча-митця, а не вигадану особу. Письменник звертався до тих періодів західноєвропейської історії, які до нього не ставали об’єктом увага російських драматургів. Своїми драмами про життя відомих діячів світової культури Кукольник сприяв просвіті російської публіки, популяризував історико-культурні проблеми.

Письменник стояв біля джерел жанру драматичної поеми. За свопо жанровою природою його драматичні фантазії більше призначалися для

читання, а не для сценічного втілення. Бонн тяжіли до ліричної поезії, а також до алегоричної містерії. У них зустрічаються пророцтва, картини всіляких видінь. Драматичні фантазії Кукольника наповнені філософськими роздумами про сенс життя і творчості, ліричними сповідями героїв. Такі ж прийоми й мотиви зустрічаються в російській віршованій драмі 2-ої половини XIX ст. і початку XX ст., у творах О.К.Толстого, Л.О.Мея, М.І.Цвстасвої та ін. Так, можна побачити деякі паралелі між творами Кукольника та драматичним циклом Цветасвої «Романтика». У дилогії «Пригода» та «Фенікс», присвяченій Дж.Казанові, є гака ж, як і в‘Кукольника, романтизація образу героя, гра світла та тіні, фантазування на історичну тему. Під час створення циклу поетеса особливо захоплювалася літературою романтизму. Не виключено, що в коло її читання, крім пУс Е.Ростана, з якими традиційно пов’язують цикл «Романтика», потрапили й драми Кукольника.

Більш відомими стали народно-патріотичні драми письменника на сюжети з російської історії. Створені переважно у 1830-ті роки, вони були немов дзеркало цього десятиріччя. В ннх відбилася уся гама проблем, які хвилювали тоді російське суспільство: Росія та Захід, шляхи й особливості просвіти, розуміння ідеї патріотизму та обов’язку вірнопідданого, роль православної церкви у формуванні громадської свідомості, милість до «занепалнх» тощо. Кукольник, який був прибічником пануючої державної ідеології, відповідав на ці питання з позиції офіційної народності. Він обстоював розповсюджену тоді ідею про особливий шлях, призначений Росії долею.

Важливим моментом для драматурга тут ставала орієнтація на глядача, апелювання до його патріотичних почуттів, національної гідності. Історико-літературну значимість народно-патріотичних драм Кукольника, на наш погляд, недооцінили. В науці склалася про них уява, як про щось зовсім чуже мистецтву. Поза тим модель жанру, запропонована письменником, проіснувала на російській сцені майже півтора століття. Це особливе ліро-драматичне театральне видовище, в якому обігравалися загальновідомі факти минулого, засноване на патріотичній ідеї, поставлене з використанням багатих костюмів і декорацій, вдало підібраної або спеціально написаної музики. Такі видовища створювалися в моменти, коли треба було підняти у народу патріотичні почуття.

Письменник віддав драматургії порівняно невеликий період своєї активної творчої діяльності. Та завдяки саме їй, а не художній прозі, до якої звернувся Кукольник на початку 1840-х років, він увійшов до історії російської літератури. Це не зовсім справедливо. Кукольник-прозаїк набагато цікавіший від Кукольника-драматурга. Якщо в драматургії, знайшовши псзну модель жанру, він використовував її від п’сси до п’єси, вносячи деякі новації, то у прозі письменник був експериментатором, намагався, щоб кожний новий його твір чимось відрізнявся від попередніх.

У прозі Кукольиик паралельно оволодівав як жанром роману, так і малими розповідними формами. Письменник зробив помітний внесок у розвиток жанру історичного роману в російській літературі. Він спробував синтезувати на вітчизняній ниві новий тип цього жанру, використавши досвід попередників та сучасників. При цьому орієнтувався на модель, запропоновану О.Дюма. Внаслідок цього в Кукольника вийшов «європейський» тип історичного роману. Письменник став одним із засновників історико-авантюриого різновиду жанру в російській літературі. У романах Кукольника поєднувалося ретельне відтворення місцевого колориту, побуту та звичаїв змальованої епохи із захоплюючим динамічним сюжетом, Сповненим інтригами, любовними перипетіями, погонями. Підкреслимо, що Кукольиик ішов самостійним шляхом. Його романи не були наслідуванням Дюма, як цг нагатилися подати деякі дослідники. Пошуки обох письменників велися паралельно. Інколи російський романіст навіть випереджав французького. Так, він звернувся до епохи Людовіка XIII і Рішельє за кілька років до того, як це зробив Дюма в «Тршх мушкетерах».

Кукольиик першим і майже єдиним у російській літературі 2-ої трггккн XJX ст. почав писати романи на сюжети із зарубіжної історії. Вій немозби розвинув ту просвітницьку міспо, за яку узявся ще під час створення драматичних фантазій. Письменник познайомив російського читача зі сторінками історії Німеччини, Литви, Франції, станом європейської політики та культури XVI-XVI1I ст. Часом йому потрібна була майстерність не лише художника слова, а й археолог, щоб воскресити з уламків картину житія суспільства, історію якого було не ш-вченс. Кукольник використав тут елементи поетики того типу історичного роману, який отримає розповсюдження вже в російській літературі XX ст. - ромаиу-гіпотези (твори М.Дубова, О.Казанцева,

М.Самвеляна). У кількох своїх романах та иевіет.іх письменник ранні зразки історико-біографічного жанру. Висвітлюючи тасміїнці в біографіях людей з світу мистецтва (Бюргера, Корреджо, Лабе, Пусссна), він деякою мірою шпіередин ро.маші-дослідженпя Д.Мережковського, ІО.Тішянова,

О.Форш.

Більшості повістей та оповідань письменника прнтамаїш'' ге, що їх конфлікти лежать не у соціальній, а в побутовій сфері. Інтрига блусться на любовних відносинах героїв. Кукольник був одним із перших, хто почав розвішати на російській ниві любоиію-аяаїторний жанр у дусі романів та повістей Моль де Кока, Е-.Сю та ін. Йому належать ішйпрнмітніші зразки такої літератури в російській слоиесності 1840-х років. Він же слідом за Булгпріним намагався створити "й російську кримінально-поліціГшу повість, яка на зразок -французького роману-фешіетону друкувалася у періодиці з номеру в номер. Найбільш же цінним шаром у малій прозі Кукольника був цикл повістей і оповідань про епоху Петра І. Письменник частково зняв з неї, а також з образу царя-реформатора іконну позолоту, наблизив їх до народної уяви та розуміння. Якщо взяти до уаапі й особливу сказову манеру розповіді, властиву «петровському» циклу, то можна стверджувати, то Кукольник у чомусь випередив Лескова з його «Лівшею».

У 1830 - 1840-х роках Кукольник розробляє й українську тему. Крім традиційних сюжетів і мотивів, пов’язаних з героїчним минулим нашого народу, письменник цікавився й іншими аспектами української історії. Він пише кілька історико-біографічних творів, героями яких стали українці. Так, одним із перших у художній літературі він запропонував свою версію історії життя Насті Лісовської - славнозвісної Роксолани. В іншому творі Кукольник розповів про драматичну долю талановитого українського композитора Максима Созонтовича Березовського. У творах про. Україну письменник формував позитивний образ її населення. Українці в Кукольника - це не просто щедрі, доброзичливі та хитромудрі люди, якими їх традиційно показувала сучасна письменникові російська література, але й дуже талановиті, патріоти, оборонці свого, національного. Україна в зображенні письменника постає золотим ідеальним краєм, де немає місця злу, де кожен стає чистішим і добрішим.

Наприкінці 1840-х років письменник відходить від активної літературної діяльності. Дещо з його творів 1850 - 1860-х років було

надруковано вже посмертно у 1880-х роках. На жаль, твори ці вже не змогли змінити літературної репутації Кукольника. Його творчість перестала бути активно запитуваною читачами наступних поколінь. Для багатьох він лишився переважно автором текстів до кількох романсів М.І.Глінки.

Цьому сприяли причини як об’єктивні, так і суб’єктивні. Однією з головних була вже згадувана вище. Кукольник творив у перехідну епоху й не зовсім встигав за плином літератури. Його творчому методу була властива деяка еклектика. Так, у драматургії він використовував художні прийоми, притаманні вже віджилим напрямам (бароко, класицизму, сентименталізму). У прозі ж, будучи романтиком, письменник тяжів до реалізму. Все це робило його твори або дещо архаїчними, або ж нерівними у стильовому відношенні й викликало справедливі нарікання критики. До недоліків, помічених Нею у Кукольника, додавалося й багатописання, деяка квапливість у написанні творів, що також не сприяло рівній їх естетичній значущості.

Великою мірою на формування літературної репутації письменника вплинуло й те, що він активно виступав у своїй творчості на підтримку існуючого в Росії ладу. Завдяки цьому Кукольник зробив успішну кар’єру, до нього в цілому доброзичливо ставився уряд. Але однією з показових рис російської громадської свідомості з останньої третини XVIII ст. була її надмірна політизація. Більшою повагою користувалися люди, які стояли в опозиції до пануючого ладу. Такі, як Радищев, Бєлінський, Герцек, Добролюбов, Чернишевсысин. До їх голосу прислухалися, їх думки підносилися до рангу абсолюту. Не дивно, що багато в чому справедливі, але не завжди об’єктивні докори і зауваження, виказані Бєлінським на адресу Кукольника, було сприйнято критикою і наукою наступних часів як кінцевий, иеоскаржуваний вирок і як своєрідне «закриття» теми. У подальшому оцінка діяльності письменника давалася за звичкою апріорі.

Останнім часом таку методику подолано. Відбувається друге «відкриття» вже начебто розо’язаннх наукою тем та питань. Учені звертаються до тих чи інших проблем, щоб по-нозому поглянути на них, спростувавши, уточнивши або підтвердивши знову хрестоматійно відомі істини. Це спробували зробити й ми в дослідженні, присвяченому творчості Нестора Васильовича Кукольника. Ця робота с першою спробою ввести спадщину письменника до кола актуальних проблем

літературознавства, зробити її предметом активного вивчсшш наукою.

Зрозуміло, що ми не змогли охопити весь комплекс поз’язаних з цим

проблем, сподіваючись, що вони стануть предметом подальших

досліджень про життя та творчість Кукольника.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Черный И.В. Драматургия Н.В. Кукольника. - Харьков: Иэдательсхо-

полнграфичсікая фирма «Майдан», 1997. - 128 с. .

2. Черный И.В. Малая проза Н.В. Кукольника. - Харьков: Издательско-

полиграфическая фирма «Майдан» - Университет внутренних дел, 1996. -80с. ’

3. Н.В. Кукольник: Методические рекомендации к спецкурсу по русской

литературе / Сост. Й.В. Черный, З.И. Кудзасаа. - Харьков: МП «В.В.В.», 1992.- 16 с. '

4. Поэзия Н.В. Кукольника: Тексты для практических занятий / Сост. И.В. Черный. - Харьков: Университет внутренних дел, 1994.- 16 с.

5. Черный И.В. Роман Н.В. Кукольника «Три периода» (Критический очерк). - Харьков: Университет внутренних дел, 1996. - 20 с.

6. Черный И.В., Кудзаева З.И. Образная система повести Н.В. Кукольника «Полковник Лесли» // Филологический анализ: Теория, методика, практика: Межрегиональный сборник научных статей / Разработка проекта и составление Я.Ю. Голобородько и А.А. Высоцкого. - Киев -Херсон: Киев, ун-т нм. Т.Г. Шевченко - Херсон, гос. пед. ин-т нм. Н.К. Крупской, 1994. - Вып. 5. - С. 121-125.

7. Черный И.В. К творческой истории романа Н.В. Кукольника «Дурочка Луиза» // Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. - Харьков: ХГПУ, 1995. - Вып. 2. - С. 20-25.

8. Черный И.В. Сен-Мар в изображении А. де Виньи и Н.В. Кукольника // Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. - Харьков: ХГПУ, 1995. -Вып. 3.-С. 21-25.

9. Черный И.В. «Римские главы» «Эвелины де Вальероль» // Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. - Харьков: ХГПУ, 1995. - Вып. 3. -

С. 26-29.

10. Черный И.В. Тема преступления и наказания в драме Н.В. Кукольника

«Князь Михаил Васильевич Скопин-Шуйский» // Филологический анализ: Теория, методика, практика: Межрегиональный сборник

научных статей / Разработка проекта н составление Я.Ю. Голобородько и А.Л. Высоцкого. - Киеп - Харьков - Херсон: Академия пед. наук Украины, ХГ1ІУ им. Г.С. Сковороды, Херсон, гос. пед. ин-т им. Н.К. Крупской, 1996. - Вып. 8. - С.120-124.

11. Черный. И.В. Об исторической концепции романа Н.В. Кукольника «Альф и Альдона» //Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. -Харьков: ХГПУ, 1996. - Вып. 4. - С. 15-19.

12. Куиінерук В.А., Черный И.В. Две «Красавицы» («Идеальная красавица» О.И. Сенковского и «Историческая красавица» Н.В. Кукольника) // Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. - Харьков: ХГПУ, 1996. -Вып. 4,- С. 27-33.

13. Черный И.В. К характеристике идейных позиций Н.В. Кукольника конца 1830-х - начала 1840-х годов // Мировая литература в школе и вузе: Сб. статей. - Харьков: ХГПУ, 1996. - Вып. 5. - С. 27-30.

14. Черный И.В. Евангельская символика образа Петра Первого в романе Н.В.Кукольника «Барон Фанфарон и маркиз Петиметр» / М-во внутр. дел Украины. Ук-т внутр. дел. - Харьков, 1995.- 8 с.- Библисгр.: с.8. Рукопись деп. в ИНИОН РАН № 50671 от 14.08.95.

АНОТАЦІЇ

Чорний І.В. Творчість Н.В.Кукольника та російська література 1830 -і 840-х років. - Рукопис.

Дисертація иа здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.01,02 - російська література. - Харківський державший педагогічний університет ім. Г.С.Скоаородн, Харків, 1998.

Дисертація є першим історико-літсрагурним монографічним дослідженням, присвяченим творчості відомого російського письменника і-01 половини XIX ст. Н.В.Кукольника. У ній розглянуто майже всі художні твори митця (історичні драми та романи, малу прозу), які аналізуються в контексті російської літератури означеного часу. Висвітлено ідейні позиції письменника та найбільш характерні особливості його тапашу як драматурга та прозаїка. Досліджено принципи роботі!

Кукольника з історичними джерелами, співвідношення у його творах правди та вимислу, особливості відтворення в них місцевого колориту та ісіоричннх характерів.

Ключові слова: історична драма, історичний роман, повість, місцевий колорит.

Черный И.В. Творчество Н.В.Кукольника и русская литература 18301840-х годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1998. ‘

Диссертация является первым историко-литературным монографическим исследованием, посвященным творчеству известного русского писателя 1-й половины XIX в. Н.В.Кукольника. В ней рассмотрены почти все его художественные произведения (исторические драмы и романы, малая проза), которые анализируются в контексте русской литературы того времени. Прояснены идейные позиции писателя и наиболее характерные особенности его таланта как драматурга и прозаика. Исследованы принципы работы Кукольника с историческими источниками, соотношения в его сочинениях правды и вымысла, особенности воссоздания в них местного колорита и исторических характеров.

Ключевые слова: историческая драма, исторический роман, повесть, местный колорит.

Chorniy I.V. Creative work of N.V.Kukolnik and Russian literature of the 1830 - 1840-th. - Manuscript.

Thesis for a doctor’s degree by speciality 10.01.02 - Russian literature. -Kharkiv State Pedagogical University after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 1998.

The dissertation is the first monographic research in the history of literary science devoted to the creative work of N.V.Kukolnik, a well-known Russian writer of the early XIX century. Almost all literary activity (historical dramas and novels, short prosaic works) is analyzed in the context of Russian literature of that period. The writer’s ideological views and the most characteristic features of his gift as a dramatist and a prosaist are being introduced here.