автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Творчество Трохима Зинькивского в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов XIX в.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Творчество Трохима Зинькивского в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов XIX в."

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОСТЕЦЬКА ЛЮБОВ ОЛЕКСАНДРІВНА

ТВОРЧІСТЬ ТРОХИМА зіньгавського В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ 80-Х - ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ XIX СТ.

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

РГБ ОД

г і коз

УЖ: 883 “19"-95

Запоріжжя -1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького державного університету

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа:

доктор філологічних наук, доцент Шевченко Віталій Федорович, завідувач кафедри української літератури Запорізького державного університету

доктор філологічних наук, професор Гуменний Микола Хомич, завідувач кафедри української літератури Херсонського державного педагогічного університету

кандидат філологічних наук Вишняк Михайло Якович, і доцент кафедри української літераіури Сімферопольського державного університету

Дніпропетровський державний університет, кафедра української літератури, ^Дніпропетровськ

Захист відбудеться 23 грудні 1998 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (330600, м. Запоріжжя, вулЖуковського, 66, корпус 2, філологічний факультет, аудиторія 230).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2).

Автореферат розісланий ” им <ипппа£р199$ р.

Вчений секретар спепіалЬовансл вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Хом’як Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах повернення аналітичної свідомості на позиції об’єктивного історизму, переосмислення копцепщі літературного процесу, системного висвітлення здобушв і втрат історії української літератури назріла необхідність комплексного дослідження творчості Трохима ЗІЛЬгОВСЬКОТО (1861-1891), який залишив яскравий слід в українському письменстві, в національно-суспільному русі другої половини XIX ст., однак протягом цілого століття був замовчуваний і несправедливо осуджуваний. Складовими частинами різноманітної в тематичному і жанровому аспектах, позначеної новаторськими художніми пошуками спадщини цього письменника, публіциста, літературознавця є байки, оповідання, п’єса, статті, огляди, рецензії. Зібрані у дві книги і опубліковані БГрінченком з 1893-1896 рр. у Львові твори Т.Зіньківського і досі не перевидавалися й залишилися серед маловідомих і мало досліджених.

Актуальною є потреба відтворення справжньої картини літературного процесу 80-х - початку 90-х років XIX ст., здеформованої і спотвореної вульгарною засоціологізованісгю історико-літерзгурних праць і невиробленістю концепції українського письменства як неповторного національного феномена. Без усвідомлення ролі Т.Зіньківського в громадському житті, індивідуальності нього політичного мислителя, місця його ідей і творчої спадщини в духовній скарбниці народу уявлення про один із найскладніших періодів історії українського культурно-національного руху буде неповним, а українська літературно-естетична думка затопиться збідненою. І на сьогодні не застаріли переконання письменника щодо необхідності виховувати в сучасників імунітет проти занепаду українства, національної деградації, духовного зубожіння, мовного нігілізму. Запишаються злободенними його зусилля виховати національну свідомість українців, висміяти примітивну психологію “малоросів”.

Об’єктивне вивчення спадщини Т.Зіньківського розпочинав Б.Грінченко (Василь Чайченко), зредагувавши його твори (“Писання”) у двох книгах (перша -поезія, проза, драматургія, друга - публіцистичні й літературознавчі праці) та написавши і опублікувавши у цьому виданні його короткий життєпис, а також бібліографічний покажчик його_публікаіцй. На жаль, Б.Грінченку не вдалося зібрати всі рукописи Зіньківського, використати його епістолярій.

Спроби висвітлення діяльності й творчості Т.Зіньківського робили О.Ко-ниський, Ом.Огоновський. Окремі сторінки його спадщини аналізували І.Фран-ко, М.Драгоманов, С.Єфремов.

Оскільки, за висловом МЖулинського, українські літературознавці тривалий час “були під ідеологічним колпаком”, Т.Зіньківського зараховували до дібе-

ратно-буржуазних, потім - до ліберально-народницьких письменників. Необхідністю переорієнтації історико-ігігерагурної думки, виправлення вульгарно-соціологічних тлумачень творчості окремих письменників, серед них і Зіньювського, були викликані останнім часом сталі і наукові доповіді О.Засенка, М.Тараненка,

В.Скрипки, С.Кірадя, ПСоколова.

У дисертації вперше здійснена спроба цілісного синтетичного розгляду й аналізу художніх творів, публіцистичних і літературознавчих праць Т.Зіньківсь-кого, що були помітним явищем у хонгексті літературного і суспільного життя 80-х - початку 90-х років XIX ст.

Дана дисертація має зв'язок з новими науковими програмами і планами Інституту літератури ім.ТІПевченха НАН України, Інституту українознавства Київського національного університету ім.ТІПевченка, вона виконана в руслі наукового напрямку “Література й історія”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету.

Мета роботи визначається необхідністю підготувати аналігихо-синтетичне дослідження творчої спадщини Т.Зінипвсьхого, її родової та жанрово-стильової специфіки, провести типологічні зіставлення творів, окреслити місце цього письменника і громадського діяча у літературному процесі 80-х - початку 90-х років ХЗХ ст., у культурно-просвітньому і національно-визвольному русі - на тлі свого часу і з позицій наших днів. Дисертація також актуалізує національні, просвітницькі ідеї Т.Зіньківського.

Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких завдань:

1. З’ясувати витоки і вияви суспільно-культурних і літературно-естетичних засад Т.Зіньківського.

2. Систематизувати і узагальниш шляхи і засоби боротьби Т.Зіньківського за консолідацію української інтелігенції, за виведення П із стану апатії і зневіри, проаналізувати художньо-публіцистичні виступи за національну свободу України, за розвиток українського письменства.

3. Окреслити обрії тематики і проблематики творів Т.Зіньківського, визначити своєрідність їх художнього втілення, ввести їх у контекст літературного процесу.

4. Охарактеризувати родову і жанрово-стильову специфіку художніх творів, диференціювати їх жанрові різновиди і обгрунтувати внуїріжанрові зміни, провести типопогічний: розгляд, проаналізувати особливості їх поетики як освоєння традиційної та нової естетичної свідомості 80-х - початку 90-х років XIX ст.

5. Дослідній публіцистичні праці Т.Зіньківського та довести неперехідність значення й актуальність його творчих принципів і думок з приводу формування у

з

співвітчизників національної самосвідомості й історичної пам'яті.

б. Висвітлити внесок Т.Зіньківського у розробку тукових основ дослідження історії української літератури, в систематизацію зарубіжної Шевченкіани.

Предметом дисертаційного дослідження стали система світоглядних переконань Т.Зіньківсьїого, специфіка творчої манери письменника, його поетичні, прозові драматичні твори, публіцистичні і літературознавчі праці, їх першодру-кл і публікації у двотомному зібранні 1893-1896 рр. та рукописи, а також періодичні виданні 80-х - початку 90-х років XIX ст., архівні матеріали, спогади сучасників, епістолярій письменника. Розглядаються фали літературного спілкування, необхідні для з'ясування світоглядних домінант і творчої індивідуальності Зіньківського-письменника, Зіньшвського-публіцяста, Зіньківського-літераіуро-знавця.

Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних текстів,.літературознавчі розвідки БТрінченка, І.Франка, М.Драгоманова, Ом.Огоновсьхого, С.Єф-ремова, М.Зерова, МЛЗозняка, огляди й дослідження історії української літератури, літературної критики. До аналізу залучені архівні й рукописні фонди Центральної наукової бібліотеки ім-В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім.Т.Шевченка, Львівської наукової бібліотеки імЛ.Стсфаника, Бердянського краєзнавчого музею.

Методологічною основою дисертації є філософське вчення про діалектику пізнання, про об’єктивність підходу до явищ суспільного буття, про зв’язки творчості з життям. Автор дослідження виходив із того, що вивчення спадщини письменника у контексті літературного процесу плідне при історично змінюваному розумінні специфіки і функціонування художньої літератури, проявів істотних ознак таланту в конкретному творі. В процесі роботи дисертант керувався науковими розробками істориків і теоретиків літератури О-Білецького, ВБрюховець-кого, ПВолннського, Г-В’язовського, ГХрабовича, РХром’яка, М.Грушевсько-го, Т.Гундорової, Л.Дем’янівської, ІДенисюка, ІДзюбя, В-Дончика, С.Єфремо-ва, М.Жулинсьхого, М.Зерова, ШСононенха, М.Наєнка, Д.Наливайка, Ом.Ого-новського, АЛогрібного, Г.Сивоконя, В.Смілянської, В.Фащенка, ПФедченка,

І.Франка, К.Фролової, Д.Чижевського, Ю.Шевельова (Шереха), МЛценкз, російських вчених М.Бахгіна, ГЛоспєдова, Л.Тимофеєва, Л.Чернець та ін. Результативності роботи сприяли системно-функціональний і еволюційний підходи до літературного явища, поєднані з увагою до історико-літературного контексту.

Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання системноструктурного, історико-фунвзцонального і порівняльно-типологічного методів. Частково застосований біографічний метод.

Наукова новизна роботи. Не оцінений належним чином за жила, Т.Зінь-ивський і пісна смерті лише зрідка потратив у пояс зору поодиноких дослідників. Дисертація містить перегляд колишніх ідейно-естетичних і літературознавчих уявлень про спадщину письменника і його місц е в історії літератури.

У дисертації вперше в нашому літературознавстві комплексно досліджені життя, діяльність і творчість Т.Зіньківського в контексті літературно-мистецького і суспільно -пояігкчного процесу, розглянуті його поетичні, прозові й драматичні твори, публіцистичні й літературознавчі праці. У зв’язку з цим проаналізоване широке коло літературних, суспільно-політичних і культурно-просвітніх ідей часу (русифікація України і український; національно-визвольний рух у другій половині XIX ст., національна свідомість, збагачення духовності, консолідація нації, проблема самостійності України), які мали вплив на розвиток світогляду і творчого таланту Т.Зіньківського, на взаємопов ’язаність його теоретичних поглядів і художньої практики. В роботі вперше проводиться послідовна спроба типологічного розгляду творів Т.Зіньківського та інших майстрів слова української і світової літератур.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони розширюють і поглиблюють історико-літературні, теоретичні підходи до вивчення способів функціонування мистецтва слова в суспільстві, дають можливість залучення їх до характеристики літературного процесу в Україні 80-х - початку 90-х років XIX ст. Вони можуть бути використані при написанні певних розділів підручників, в лекціях з історії української літератури, у спецкурсах і спецсеміна-рах, навчальних посібниках, при написанні дипломних і курсових робіт в університетах і педінститутах, на факультативних заняттях в технікумах, педучилищах, коледжах, ліцеях, гімназіях. Комплексне вивчення творчості Т.Зіньківського дозволяє заповнити ппучну прогалину в історії українського літературознавства і письменства. !

Апробація дослідження здійснювалася у формі доповідей “Розвиток античної традиції у слов’янській байці (твори Трохима Зіньківського)” на міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток слов’янознавства” (Запоріжжя, 1995), “Трохим Зіньйвський - літературознавець” ка міжнародній науковій конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1996), “Трохим Зіньгавський - будатель національної свідомості” на регіональній науковій конференції “Розвиток культури української нації та культур національних меншин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України)” (Запоріжжя, 1995), “Творчість Трохима Зіньківського в оцінці літературознавців”, “Прозова спадщина Т.Зіньківського”, "Літературознавчі і пубзгіцис-

тичні праці Т.ЗІньківського”, “Повернення - в ідеї і в слові”, "Жанрові особливості творів Т.ЗІньківського” на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1994,1995,1996,1997,1998).

Матеріали і висновки дисертації апробовані у яекщйних курсах і на практичних заняттях з історії української літератури у Запорізькому державному університеті.

Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Запорізького держуніверситету і рекомендована до захисту.

Особистий внесок здобувача полягає:

1. У поглибленні бачення складностей виявів суспільно-культурних і літе-раїурно-естетичних засад Т.ЗІньківського, ціннісних орієнтацій українського народу, його ментальності

2. У визначенні ропі Т.ЗІньківського в консолідації української інтелігенції, в боротьбі проти терпінь і райської психіки, за розвиток національної свідомості українства.

3. В окресленні обріїв тематики й проблематики творчості Т.ЗІньківського, у виявленні досягнень і недопіків їх вивчення, у визначенні подальших перспектив роботи.

4. У здійсненні системного аналізу родової і жанрової специфіки творів, їх образно-тропеїчних засобів, у порівняльному зіставленні та розгляді модифікаційних ознак і пошуків нового художнього синтезу.

5. У дослідженні публіцистичних і літературно-критичних праць Т.ЗІньківського та доказах неперехідності значення й актуальності його художніх принципів і думок з приводу формування у співвітчизників національної самосвідомості шляхів і метода розвитку літературознавчих розвідок, у висвітленні сторінок зарубіжної Шевченкіани.

Публікації Основний зміст роботи відображений у восьмі публікаціях, в тому числі чотирьох статтях, двох матеріалах конференцій і двох тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 194 сторінки, з них 180 сторінок основного тексту, бібліографія включає 209 найменувань і подана на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі" обгрунтовано актуальність обраної теми, зв’язок дисертації з науковими програмами, планами і темами, визначено мету і основні завдання ро-

боти, предмет дослідження, джерельну базу, показано ного методологічну основу, меггощг роботи, визначено наукову новизну і пракінчну цінність дисертації, особистий внесок здобувана, подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Борець за вкраїнську ідею. Життя і діяльність Трохима Зіньківського у контексті його доби і з погляду сучасності" висвітлює велич людської особистості, явленої в письменникові-подвижникові, що вивищував дух співвітчизників, у тсьменникові-просвітителеві, що пояснював наро дові самого себе, а світові - українську надіто, яка заслуговує на самостійність, у пись-менникові-борцеві проти принижень і переслідувань, заборон і заблокованостей українського слова, фальсифікацій історії України і кон’юнктурних збочень філософській думки, за виведення української інтелігенції із стану апаш та зневіри, за розвиток національної самосвідомості українства, за свободу України через державність.

У 80-х - на початку 90-х років XIX ст., що стали періодом дальшого поступу української літератури, розвитку кращих традицій попередніх етапів та визрівання нових художніх якостей, характерною особливістю для українських митців, науковців в умовах бездержавності було майже обов’язкове поєднанні творчих функцій з національно-суспільною діяльністю. Взірцем такої активності і невтомних творчих пошуків став Т.Зшьивський, з якого, за словами БГрінченка, “ мали ми людину, що від неї могли вчитися розуміти, що таке діяльність, з нього мали ми людину, наче спеціально на те сформовану, щоб бути борцем за вкраїнську ідею”.

Витоки унікальної працездатності та універсальності Т. Зіньківського з метою прислужитись рідній нації, рідній культурі вбачаємо у його трудовій родині, в протистоянні жорстоким випробуванням долі і в цілеспрямованості характеру, у впливі першого українського товариства, до якого він потрапив, - уманського гуртка, очолюваного відомим бібліографом, лексикографом і письменником М-Комаровим, у київських контактах з СХКониським, М.Лисенком, М.Стариць-ким, Оленою Пчілкою та ін.

Істотної еволюції зазнали світобачення і художньо-публіцистичне мислення Зіньківського - від здатності аналізувати обставини до соціальної активності -за роки навчання у військовій правничій академії Генпггабу і проживання в Петербурзі. Велику роль відіграли відвідування вистав українського театру. Колоритні особливості сприймання їх мешканцями російської столищ, орнпнальннй аналіз досягнень виконавців провідних ролей М.Крошшшцького і М.Заньковець-кої, глибоке знання тексту п’єс "Наймичка”, “Мартин Боруия”, “Наталка Полгав-

ка’, аргументовані і систематизовані ошнки їх сценічних втілень містилися в замітці, що була опублікована в журналі “Зоря” (1888).

Особливими, найголовнішими стали для Т.Зіньківсьхого творчі і дружні зв’язки з Б.Грінченком, їхнє листування, їхні зустрічі Б.Гріяченку належить дослідницьке відкриття схожості, тотожності обурень Зіньківського курсом російського царизму на поступове формування поколінь без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння і героя його повісті “Кася”.

Вважаючи за необхідне, щоб у здобутті волі поєдналися недержавні народи імперії, Т.Зіньківський пише стагпо “Національне питання в Росії” (Правда, 1889, ч.ІХ). Тенденція суджень Ж автора полягала у обгрунтуванні переваг федерації на прикладі Швейцарії та Австрії Викривальної сили набувають дефініції про лише проголошену Російську федерацію. Теоретичні, полемічні та викривальні сентенції і коментування прикладів із суспільного життя спрямовані проти заборон української мови, проти російського шовінізму і деспотизму, сповнені викривального пафосу та їдкої іронії. Стаття засвідчила науковий і публіцистичний хист Т.Зіньківського, вона пройнята зацікавлено-суб’єкгивним. ставленням до аналізованого й зображуваного, прагненням сприяти національному пробудженню, інтенсивністю авторського мислення, спрямованістю на громадський резонанс. _

Прагнення вивести розв’язання національного питання в Росії на європейський рівень диктувало Т.Зіньківському, як і М.Драгоманову, О.Кониському, Ом. Огонов ському та ін., історичну необхідність діяльності як українського політичного письменника, публіциста, безпосереднього впливу на формування і розвиток української ідеї.

Стаття Т.Зіньківського викликала різку оцінку І.Франка ("Формальний і реальний націоналізм!’). В дисертації доводиться, що причини такого нетипового для І.Франка “запрограмування”, такої апріорної заданості були у міжпартійній політичній боротьбі 80-х років.

Літературознавці називали Т.Зіньківського “соціологом типу Драгоманова” (С.Єфремов). Вважаємо, що у порівнянні з досвідченим вигнанцем Т.Зіньківський подекуди виявляє навіть більший хист щодо гостроти, навальної логіки в полеміці, переконливості доказів, засобів мовної експресії.

Т.Зіньківський дбав про те, щоб порозумітися з багатьма земляками у Петербурзі, які “признавались до вкраїнської національності”, і залучити їх “до спільної позитивної роботи”, прагнув здійснити кілька літературних планів, серед них - заснувати часопис російською мовою, але щоб він боронив українську ідею.

Без перебільшення, громадянським подвигом була боротьба Т.Зідьківсытого з цензурою. Він вів 2 “у всеозброєнні” - і знань, і гумору, і мужицької впертості”.

У Петербурзі Т.Зіньківський “не дуже ладнав” зі старими українцями: чим дат до них придивлявся, то все більше помічав, що вони були байдужі до діпа або й служили російському асиміляторству. Під його проводом склався гурток з молоді, у якому, за висловом БХрінченка, “оживало в душах українських пригнічене московською псевдокультурою національне почування, розбуркувались сили до праці”. |

На відзначенні Шевченкових роковин у 1890 р. Т.Зіньківський ¡прочитав зібраній громаді свій реферат “Молода Україна, її становище і шлях”, д;о містив критичну характеристику української інтелігенції. Завдяки художньому таланту автора конкретні реалії, зорові образи (течії, море, питво) переростали в рефераті в узагальнені символи і алегорії. Смислове розширення образів сприяло кращому баченню суспільних колізій: потоки інтелігенції течуть у різні моря, доповнюють здебільшого чужі води, лишаючи Україну без духовного напою. | •

Не втратили свой актуальності й сьогодні судження публіциста про “гармонійних” українців - тих, що “думають буїи заразом і москалями, і українцями”, про замовчування українських народних творів у книжці Х.Алчевської “Что читать народу?”, про космополітів.

Увагу Т.Зіньківського звернув на себе той, хто науково розвинув національну ідею, міцно зміцнив Б на філософських підвалинах і зробив що ідею одним із принципів філософії історії і про кого він написав статтю “Фіхте Старший”. У ній автор акцентує на тому, що з погляду філософського духовний полон одного народу навіть у справді вищої культури - річ незмірно шкідлива і згубна, бо вбиває в нього самостійну творчість.

Визначальними для під сумування аналізу ролі Т.Зіньківського у політичному й літературному процесі вважаємо судження С.Єфремова: “Другою поруч Грінченка характерною для 80-х років постаттю в нашому письменстві був талановитий, на лихо дочасно померлий публіцист Трохим Зіньківський”. Видатний літературознавець вважав, що публіцистичні твори Т.Зіньківського мають навіть більшу вагу, ніж художні.

Другий розділ “Художня спадщина. Родова і жанрово-стильова специфіка творів* присвячений народженому з любові до України художньому слову Т.Зіньківського, яке у своїй живій плоті містить широкий спектр світобачення й морально-етичного досвіду рідкого народу, щедро виписані натури, які в сукупності своїй створюють враження глибини національного буття, людського духу

через побутові, соціальні, політичні конфлікт.

Розмаїту за способами і засобами зображення художню спадщину Т.Зінь-ків сытого становлять віршові байки, оповідання, повістка, драматичні сцени “Сумління”, віршовий твір ди дітей “Мишачі пригоди з котом”.

До створення байок Т.Зіньківського спонукали його переклада з Езопа. Тексти творів свідчать про те, що запозичені сюжети український автор майстерно трансформує. Герої грецького байкаря вдало перенесені на український грунт. Наприклад, у байці “Два півні” античний сюжет першотвору Т.Зінигівський розширив, увів згадки про “завзятих” турків та ляхів із-під Берестечка, відповідно й мораль пов’язав з українським псевдопатріотизмом: “Поки ми скубемо один одного. Анаша доня... узсе шговханас до загину”. Звідси - ідея єднання, злукя між собою. Викривальний пафос збурює образну тканину байки, увиразнює, насичує сатиричним колоритом асоціативні ряди, в яких перехрещується минуле і сучасне.

Опора на езопівську традицію, на досвід світової байкарської літератури не зробила твори Т.Зіньківського вторинними. Навпаки, майстерність у перенесенні мандрівних сюжетів на національний грунт надала їм оригінальності, художньої довершеності

Т. Зіньківський, як і БГріяченко, ПСвєнціцький, ІБерхрахськил, у розвитку жанру байки в 80-90-і роки XIX ст., не йде за “лгібовським” зразком, а повертає йому і загострює виразну ідеологічну концептуальність. Окремі твори Т.Зіньківського стали взірцями поєднання езопівського сюжету із традицією Г.Сковороди: байка як ілюстрація художньої ідеї

Досить часто Т.Зіньківський добирає до своїх байок народні прислів’я, які конденсують у собі мораль творів, що окремо не подана Змальовані Езопом події трансформуються, видозмінюються, сюжети творів уподібнюються до фольклорних.

¡Близько половини байок Т.Зіньківського створені за сюжетами, героями яких є не звірі рослини чи предмети, а люди. Це віддаляє його твори від алегорії й наближає до гумористичних народних оповідань В.Самійленка, МЛСузьменка У них письменник створив низку національних типів.

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірдями Езопа свідчить, що український письменник домігся європейського рівня онато-напьнення античної традиції, П осучаснення. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецеїгійований з нових часових, соціальних та ідейно-художніх позицій, переосмислений і перероблений.

Оскільки жанровий склад української літератури другої половини XIX

століття, на відміну від попередніх періодів, характеризується відчутним домі ванням епіко-прозових форм, у дисертації наголошено, що початок творче Т.Зіньків ського був означений байками, а згодом найповніше його лисьменни кий талант розкрився в оповіданнях і драмі “Сумління”.

В оповіданні “Історична казка” в образах Грицька Козаренка, Івана Бо нослд та пана Хвалька Ябпуновського виведені три персоніфіковані типи пр ставншгів України, Москви й Польщі. У творі відображені історичні явища вз мин Росії з Польщею та Україною. Якщо з поляками російський уряд якоюсь рою загравав, то для українців після Переяславської ради почалися утиски як щональні, так і соціальні.

В новій “Історії української літератури XIX століття” творчості Т.Зіньків кого приділено недостатньо уваги, побіжно згадуються лише два оповідш “Моншер-козаче” й “Сидр Макаровим Притика”, які віднесені до таких, “натуралістична сірухіура художнього зображення займає велике місце”. З ким твердженням можна погодитися лише частково, коли брати до уваги зас різе звужене поняття натуралізму як грубого відтворення фізіологічних аспен життя людини. Коли ж звернутися до нових досліджень цього напрямку, то на ралізм розуміємо як складне явище: з одного боку він демократизував мисте. во, розширював його тематику, показуючи все нові площини життя - дно міс “маленьку” людину, патологічну психіку і тл., а з іншого - обмежував себі проникненні до глибин суспільного буття, у засобах художньої умовності.

В оповіданні “Сидір Макарович Притика” своєрідним є те, що Т.Зіньків кий не дає безпосередньо характеристики головного персонажа Великої ваги: буває розкриття характеру через вчинки, відтворення психічного стану, що є рактерним для літератури ганця минулого століття. Змалюванння образу бу; ється на основі контрасту.

У творі окреслена деградація людини у військовому середовищ. Т.Зіньв ський розкриває причини цього явища. У деяких епізодах з життя головного пі сонажа письменник намагається показати цілі прошарки військових - офіцер рядових.

Прекрасно знав Т.Зіньйвський такі риси української натури, як працьої тість і нахил до порядку, такі внутрішні якості козаків, як нещадність до ворої вірність у товаришуванні, добродушність, безкорисливість, щедрість. З велнк душевним болем їм протиставлені риси сучасників у саркастично насиченому чині гумористичного оповідання “Моншер-козаие”.

Оповідання можна назвати “усовіститедьним” гумором про війської російської армії - залицяльників, серцеїдів. Іронія є світоглядною категорією, і

визначає критерії оцінки дійсності

Т.Зіньківський розробляв такі сюжети, створював такі образи, які окреслили його своєрідну стичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як волелюбність, безкорисливість, лицарська благородність.

Ом.Отоновський відзначав, що оповідання “На вулиці” є близьким до гуморески І.Нечуя-Левицького “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”. Характерною для тексту твору є техніка замальовки з використанням ефекту присутності читача у момент дії Кадровість, експресивність подачі подій, їх змалювання ¡- всі пі художні елемента дали привід Ом.Огоновському визначити “На вулиці” як образок. Однак чітко розвинений сюжет, тісний взаємозв’язок образів твору, наявність описів, етнографічних вставок, соціально-психологічних роздумів автора, оповідна манера від першої особи свідчать про те, що за жанром твір є оповіданням.

і Засобом комічного є паралель, яку автор проводить між парламентами Англії й Франції, де фракції ведуть запеклі диспути, та ворогуючими сільськими призьбами.

Помічене БГрінченком “тяжке стогнання враженого серця” зумовило структуру художнього зображення в оповіданні “Сон”, де автор зосереджує увагу не стільки на подіях, як на внутрішньому стані людини, її реакціях на них, хоча Ом.Огоновський насамперед побачив у цьому творі подаєвість.

Змалювання поведінки і почупів героя твору Василя Піддубного йде через монодії, монобачення й монопереживання.

Т.Зіньківського, як і Б-Грінченка, Олену Пчілку, Ганну Барвінок, НІСоб-ринську, МЛавлика, приваблюють перебіг людських почувань у кризових мо-рально-еіичних ситуаціях, психологія доленосного вчинку. Слугує цьому прийом ретроспекції: постає історія нерозділеного кохання. Василь “покохав серце, котре боліє по “милому далекому”, що відцуравсь цього кохання”.

В алегоричній повістці “Кудою йти?" спосіб двопланового художнього зображення, що грунтувався на приховуванні реальних явищ і осіб під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного, дав можливість змалювати лихоліття Украли, користуючись алегорією про ставлення германців до завойовників Риму за часів Кесаря Августа

Попри всю свою зорієнтованість на художню умовність повістка має тенденцію до наділення епізодів інформативним змістом. У творі домінує характерна для натуралізму абсолютизація факту, настанова на ілюзію правдоподібності. В художньому плані синтезовані психологічні сугестії й моралізаторська притча

Драматичні сцени “Сумління" Т.Зіньківського, які датуються 1889 рої можна з повним правом відпестк до одного ряду з драматичними поем

І.франка “Сон князя Святослава?’ (1895), М.Старицького "Остання ніч*’ і з др; ми Лесі Українки, написаними; протягом 1901-1913 pp. Ці сцени можна вваз першими зразками філософсько! драми ідеї.

У дисертації, жанр “Сумління” визначений як драматичні сцени з пріор; том одного персонаж a-героя, а точніше - антигероя графа Оттона. Т.Зінькі кий найближче підходить до драми МІСропивницького “Глитай, або ж Паї (1882), де зло в усій його відвертій потворності виражено в постаті головно; йової особи - Бичка, а порушені авторами національні життєві проблеми вия кггь свою загальнолюдську домінанту. Встановлено, що у творі Т.Зіньківсьі проведена думка; людині не уникнути мук сумління. Виникнення їх у душі О на - це внутрішній конфлікт твору.

Зовнішній же конфлікт п’єси розвивається двома напрямами: перші стосунки між графом Оттоном і його підданими, другий - між ним і прибул на бенкет гостями. Драматичні сцени побудовані за принципом алюзії, як о< ливим видом “езопівської мови”, одним із художньо-стилістичних прийомів сіановки складних соціально-побутових проблем свого часу.

Третій роздал “Заступаючись за вкраїнське письменство. Т.Зінькі! квЗ - літературознавець* характеризує Т.Зіньківського - активного учаа творчого процесу 80-х - почасту 90-х років XIX століття. Його концепція на надьної літератури складалася протягом усього творчого шляху.

Світоглядну еволюцію Т.Зіньківського-літерзгурознавця розглянуто у ному зв’язку з літературним рухом, позначеним боротьбою проти консерва ноі художньої практики, за піднесення критеріїв оцінки національного лиш сгва, за конкретні відповіді на високе покликання у бездержавних умовах ві нувати свою “особливу ролю” аж до часу, поки "не вигорить” українська спра

Найновіші дослідження наголошують на тому, що на початку 80-х рс пропагуючи політичне надзавдання літератури, від європейської та українс традицій відштовхувався М.Драгоманов, бо, за його спостереженнями, у Єв] взагалі немає “письменства непоштичного”. Виступи, статті, листи Т.Зіньківс го засвідчують, що відмежування письменника від політики він, як і М.Драгс нов, вважав “наслідком неосвіченості” і доводив нереальність такої позж умовах поневоленої нації.

У статті “Національне питання в РосіГ філософські й політичні дум судження збагачені літературознавчими. Під критичним кутом зору анаї Т.Зіньківський реакцію поляків на український письменський поступ. У часі

польської громади він викликав співчуття, але до 1863 р. воно було більше романтичним і вже після цього подяки зрозуміли, що “українство мусить бути греблею централістичному потопові, який намагається знищити польську народність”. Дотримуючись принципу об’єктивності, правдивості аналізу, Т.Зіньківсь-кий коментує те, як у реакційному таборі російської літератури український письменський рух, будучи гучним проявом демократично-національного життя, викликав найдикішу злобу. Науково-соціологічні судження автора етапі поєднані з іронічною орнаментальністю, документальна точність (цитування газетних виступів), традиційні шовіністичні кліше - з іронічним псевдопафосом. Логічно доведені до абсурдності міркування реакційної преси Т.Зіньківський вводить у саркастичне поле. 1

Науково-публіцистичний арсенал етапі підпорядкований розгортанню смислової домінанти: заборона друкованого слова неприйнятна для українства Осмислення Т.Зіньківським насильства постійно йде через осудження добровільного запроданства й покори і подається в динаміці їх розкриття і викриття.

Саркастична відсіч шовіністичним догмам стала найголовнішою особливістю поліфонічної статті Т.Зіньківського "Молода Україна, ЇЇ становище і шлях”. Вона доводить, що тільки той народ, у якого "міцна” література, не боїться згубити свого місця між народами як нація. Відчувається драгомзнівська категоричність у виступі Т.Зіньківського проти “мертвотини старослов'янської”, яка “заважала розвиватись національній українській літературі”, бо письменні українці вважали церковну мову за літературно оброблену форму рідної мови, котра в устах троцу їм здавалась мужицьким жаргоном. .

Звичайно, інтерпретація історії української літератури, зд ійснена Т.Зіньків-аким, сьогодні не в усьому прийнятна і лише накреслена, але важливо, що це з дна з перших спроб Е схеми, нехай і висловлена в белетристичному плані. Своєрідно охарактеризовані роль і заслуга Т.Шевченка й Г-Квітки-Основ’яненка: [ільки з появою їхніх творів в українців зародилася думка зробити рідну мову )рганом просвіти і культури української, органом українського громадського етгтя.

Крізь роки забуття й несправедливого замовчування повинні повернутися Ю нас сповнені болю твердження Т.Зіньківського про лиходійство “обрусения”, гро втрачені можливості українського письменства.

Зіставивши і прокоментувавши думки і судження європейських літерату-юзнавців про творчість Т.Шевченка, Т.Зіньківський став одним із засновників арубіжної наукової Шевченкіани. На Шевченкових роковинах у Петербурзі 1889 юку він виступив з рефератом, в основі якого - “намагання осмислити значення

творчої спадщини Кобзаря для національного самовизначення”. Реферат пq у літературознавчу працю “Тарас Шевченко в світлі європейської критики'’ була опублікована у львівському журналі ‘Правда” у 1890-1891 рр. У ній іі претовані праці літературознавців австрійських Карла-Еміяя Францоза і Йога Георга Обріста, французького Вміття Дюрана, німецького Вальдемара Каве польських Гвідо Бахталії, Францішека Равгга, Леоніда Совіиського та ін. в. тексті кардинальних проблем суспільно-політичного й літературного життя років XIX ст.

Прагненні ознайомити читачів з поділами європейських науковців тв Кобзаря на жанрово-тематичні групи, з їхнім умінням глибоко розуміти підт українського історичного епосу, задуми автора, можливості національного дожнього слова здобули у праці Т.Зпшгівського об’єктивно актуалізоване вис лення.

Полемізуючи із шовіністичними російськими критиками Т .Шевченка, крема з випадом В.Бєлінського проти Тайдамаюв”, Т.Зіньківський за допомо студій європейських колег наголошує на актуальності Шевчеикових націоналі політичних ідеалів, обгрунтовує моральні абсолюти нації, ідеї національного мовизначення.

Т.Зіньківський був співучасником розробки наукових основ дослідже української літератури. Відповідаючи на деякі тези критичної етапі російсьв літературознавця О.Пипіна “Особая история русской литературы” про “Істо літератури руської” Ом.Огоновського, він захищав українське письменство російської асиміляторської експансії, розвінчував негголеранінісіь московськ автора, його намагання не дахи права українській мові і літературі на “окрем ність”, на “самодостатність”. Літературознавча концепція Т.Зіньківського втратила своєї актуальності й перспективності.

Велику можливість відкрити літературознавчі ерудицію і хист Т.Зіньйе кого дає його епістолярій, судження про письменників і окремі твори.

У “Висновки” узагальнено результати проведеного дослідження. Тут і значатся, що Трохим Зіньківський належить до тих рідкісних натур, які за шаються вірними собі, своєму покликанню, своїм обов’язкам перед рідним родом за будь-яких обставин. Його коротке, але насичене життя, самобу: творчість, які ще тільки починають досліджуватись, мають відіграти важш роль у формуванні національної самосвідомості українців, становленні їх як г] мадян своєї держави.

У роботі виявлено, що публіцистичний, художній та літературознавчий; робок Т.Зіньківського є вагомою часткою духовної української культури 80-,

початку’ 90-х років XIX ст. завдяки гостроакгуальній проблематиці, дошкульній крихищ ж самодержавної урядової політики, так і недоліків національної свідомості сучасників.

Доведено, що аналізована публіцистика Т.Зіньківського - особлива фаза розвиту цієї форми в українському та європейському письменстві, яка несла в собі якісно нові жанрово-структурні видозміни. Письменник тяжів до полемічної моделі статті, що не регламентувалася жанровим каноном і відзначалася пано-рамністю, охопленням широкої шкали ідей і поглядів, системним інтегруванням пафосних, стильових і мовних компонента.

Узагальнені незаперечні заслуги Т.Зіньківського у збагаченні родових, жанрових прикмет, сюжетно-композиційних конструкцій, образно-тропеїчних засобів поетичних, прозових і драматичних творів. З’ясовано ту систему координат, структурних і функціональних властивостей та ознак, у якій жанр уводить текст у відповідні семіотичне і семантичне поля. .

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірцями Езо-па засвідчив, що український письменник домігся європейського рівня онаціо-нальнення античної традиції, а осучасненні. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецепійований з нових часових, соціальних та ідейно-художніх позицій, переосмислений, творчо збагачений. У зіставленні з байками Л.Глібова доведено, що твори Т.Зіньківського повернули жанру і загострили ідеологічну концеїпуальність, розширили іронію до' світоглядної категорії.

Розроблені в прозових і драматичних творах сюжети, змальовані в них образи окреслили своєрідну стичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як свободолюбство, безкорисливість, лицарська благородність. Т.Зіньківського, як і БТрінченка-проззіка, приваблюють перебіг людських почувань у кризових морально-етичних ситуаціях, психо-

. І

логія доленосного вчинку. Слугують цьому прийом ретроспекції, алегоричність.

Основні результати дослідження відображені в таких публікаціях автора:

1. Костецька Л.О. Повернення - в іди й слові // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 21 (88). - С.24-29.

2. Костецька Л.О. Жанрова специфіка творів Т.Зіньківського // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наукаі освіта, 1998. - № 76 (143). - С.11-18.

3. Костецька Л.О. Заступаючись за вкраїнське письменство II Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. -

Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 76 (143). - С.43-48.

4. Шевченко В.Ф., Костенька Л.О. “...Жиги одним - любов’ю до рідне краю” // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Нг дншрянщини. - Випуск 3. - Запоріжжя, 1996. - С.69-73.

5. Костенька Л.О. Розвиток античної традиції у слов’янській байці (тво Трохима Зіньківського) // Наукова спадщина М.С. Державша і розвиток слов’ян знавства: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 19!

- С.38-39.

6. Костенька Л.О. Трохим Зіньківський - літературознавець II Літератург історія. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1996

С.69-73.

7. Костенька Л.О. Творчість Т.А.Зіньківського в оцінці зітерахурознаві //Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. - с поріжжя: ЗДУ, 1994. - С.83-84.

8. Костенька Л.О. Трохим Зіньківський - будитель національної свідомої // Розвиток культури української нації та культур національних меншин: істор сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України): Регіонах на наукова конференція. Тези доповідей. - Запоріжжя: ЗДТУ, 1995. - С.13-14.

АНОТАЦІЯ

У остецька Л.О. Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературно процес у 80-х - початку 90-х років XIX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук спецкіьніспо 10.01.01 - українська література - Запорізький державний уніве ситет, Запоріжжя, 1998.

Дисертація присвячена актуальній проблемі комплексного доезіджен спаді , дни Т.Зіньківського (1861-1891) в контексті літературного процесу 80-> поча. іу 90-х років XLX ст.: зібрані у дві книги і опублікованіїБ.Грінченком 189 1896 р. у Львові твори цього письменника й досі не перевидавались і залип лясь оеред маловідомих і малодосліджених. І

Проаналізовані три групи текстів: публіцистика, художні твори (віршс байки, оповідання, драматичні сцени), літературознавчі праці. Проведені тип логічні зіставлення, виявлені модифікаційні ознаки, шляхиірецепцій і жанров трансформацій. Охарактеризована образно-тропеїчна система

Ключові слова: вкраїнська ідея, національна свідомість, менталітет, б бліцисгика, жанр, типологічні риси, контекст, модифікація, поетика, тропи.

АННОТАЦИЯ

Костецкая Л.А Творчество Трохима Зинькивского в контексте лигерагу

ного процесса 80-х • начала 90-х годов XIX в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 1998.

Диссертация посвящена актуальной проблеме комплексного исследования наследия Т.Зинькивсхого (1861-1891) в контексте литературного процесса 80-х -начала 90-х годов XIX в.: собранные в две книги и опубликованные Б.Гринченко в 1893-1896 гг. во Львове произведения этого писателя и доныне не переиздавались и оставались среди малоизвестных я малоисследованных.

Проанализированы три группы текстов: публицистика, художественные произведения (стихотворные басни, рассказы, драматические сцены), литературоведческие труды. Произведены типологические сопоставления, виявлены мо-дификационные признаки, цуга рецепций и жанровых трансформаций. Охарактеризована образно-тропеическая система.

Ключевые слова: украинская идея, национальное сознание, менталитет, публицистика, жанр, типологические черты, контекст, модификация, поэтика, тропы.

SUMMARY

KostetzkayaLybov Olexandrivna. literary works Ъу Trokhim Zen’kovsk in the context of Hterary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century. - Manuscript. i

Dissertation for the degree of the Candidate of Philology award Specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - Zaporozhye state university, Zaporozhye, 1998.

The thesis is devoted to an actual problem of complex research of heritage by T. Zen’kovsk (1861-1891) in the context of literary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century; which was assembled in two books and published by Boris Greanchenko in 1893-1896 . The works of this author were not reissued up to this day and were remained among little-known and vmresearched literary works.

There were analyzed three groups of the texts: publicistic writings, befles-letters (fables in verse, short stories, dramatic works), literature transformations. There were made typological comparisons, were discovered distinctive features, the ways of perception and genie transformations. There were characterized the system of types and modes of expression the figures of speech.

Key word: Ukrainian idea, national consciousness, publicistic writing?, genre, typological features context, distinctive features, poetics, modes of expression the figures of speech, mentality.