автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Украина и Россия как оппозиция "Запад-Восток" в европейской социальной философии (середина XIX - первая половина ХХ века)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украина и Россия как оппозиция "Запад-Восток" в европейской социальной философии (середина XIX - первая половина ХХ века)"

Р Г б од

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Інститут Філософії

Ва правах рукопису

ЛЕВАНДОВСЫШ Вадим Венедиктозич

УКРАЇНА ТА РОСІЯ ЯК ОПОЗИЦІЯ ’’ЗАХІД -- СХІД" В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ (СЕРЕДИНА XIX ~ ПЕРГА ТРЕТИНА XX СТОРІЧ)

Спеціальність 09.00.03 -- історія філософії

Автореферат на здобуття наукового сіулгяю кандидата філософська науз(

КИЇВ — 1994

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті Філософії НАН України

Науковий керівник

кандидат філс.со4ськюс наук В. С. Л1С0Ш

Офіційні опоненти

доктор філософських наук, професор 0. І.ЮГОРІЛО кандидат філософських наук, доцент Е А. ГОЛОВКО

Провідна організація :

відділ філософи і культури Інституту Українознавства НАН України, Львів

Захист Відбудеться " ( ” ^ Сі К И ^ 1994 р0Ку-на засіданні соціалізованої вченої.ради Д 01.25.02 в Інституті Фіііософії Націїзнадьної Академії Наук України за адресою; Київ-1, вуд. Трьохсвятительська, 4.

З дисерт.здією шана ознайомитись у бібліотеці Інституту Філооофії НАН України.

Автореферат розісланий "2£" дді року

Вчений секретар

спеціадіаованої ради «

кандидат філософських наук ЛУ? Л- А. СІТНІЧЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Своєрідність сучасного моменту в історії України визначається ситуацією вибору шляху майбутнього розвитку. Попри те, що проблеми, пов’язані з переходом Від одні'ї суспільно-політичної системи до іншої, в теоретичних та політичних дискусіях обговорюються вяз давно, до досягнення широкого громадського консенсусу з питання як необхідності реформ, гак і засобів їхньсго здійснення ще далеко.

Залишаючись осторонь онтологічного питання прдо міри свободи вибору та детермінізму в історії, а також уникаючи суперечок щодо позитиву та негативу окремих систем та моделей, абстрактність яких обумовлена аксюлопчшш релятивізмом, автор висловлює думку, щр візія майбутнього України має спиратись на філософський дискурс історичного досвіду українців як політичної надії. Нэ потребує докладній доказів теза, пр лиш та су-спідьно-економічга модель буде придатна для України, яка найбільшою мірою враховуватиме етносоціопсихологічні архетипи, етичні норми, традиції політичної культури, менталітет українців тощо й базуватиметься на історично витворених ними формах киття та соціальних взаємин. Тільки звернення до широких істо-рико-культурних контекстів допоможе з’ясувати; яка саме недель розвитку є найбільш адекватна Україні. Ш маємо такой чітко усвідомити місцо України серед інших нагй, локалізувати П в середовищі існуючих культурних спільнот та цивілізацій.

Актуальність роботи пов'язана з розробкою питання соцю-ку-льтурної орієнтації України, визначення її культурно-цившза-ційної приналежності. Зважаючи, ер впродовж 200-300 останніх років українські землі ’ входили до складу російської держави, та за умов географічної близькості Росії, важливим є питанії? иіввідношння української та російської традицій розвитку, а такой цивілізаційної орієнтації самої Ісси. Дослідження присвячене з'ясуванню того, якт чином дала проблематика розглядалась західноєвропейськая соціальною філософією та філософією історії серо^вди XIX — перпзої третини XX сторіч.

Звернення до визначеної теми обумовлено потрійною КЄТОВ. Ш-перге, розгляд України та Росії в загальносвітовому контексті' відтворюватиме об'єктивну картину їхнього валгагогл місі'Д в наявній глобальній констеляції соціально-культурчнх та Цквілізаційніїх центрів; по-друге, залучення нових д'їерел з С а-

- г -

гачувагиш сучасну українську соціальну науку вироблякиш в системі координат СВІТОВОЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ дуики К)Ш~ иепцікми та методологічними підходами, пр має спричинитись зи-веде:шю українського сусп і льствозкавства г глухих к;;тів радянської школи соціального мислення; по-третє, інтернаціоналізація наших уявлень про самих себе та росіян;, "стикання" цих двох народів на більш ширшому етка-кудьтурнсиу тлі безсумнівно сприятиме по о данню натуральних в умовах мігшаціональної ізоляції та автаркії комплексів як шніюварто-сп, так і, навпаки, національної виключності, оздоровлятиме морально-психологічну й політичну напруженість в суспільсзві.

Актуальність теми дослідження не вичерпується взял ром академічніш : в умовах, коли раальким став шанс відкинути з інтелектуальної, культурної, економічної та політичної царга свого буття чужинецькі нашарування й продовжити затриманий на цілу історичну добу поступ, будь-*.*} свідчення про автентичні, най-пшовші риси сустльно-госпсдзрчого ладу, соціальних установ та інституцій і взагалі вигзів ментальності українців мають с вийматися з щирою зацікавленістю.

Стан дослідження проблеми. Після поєднання 1654 року дз Паскові і частини Лівобережної та підбиття 1795 року частини ІІра-вобережюз України тема українсько-російських та укр&їнїько-європзйс ких взаємин в українській суспільно-політичні:* думці стає однією з найболвчшс’та вайпелучих — її не ошшає ирікти-чно згоден з українських політичних діячів та иисленнюсів. Характерно при гой/, яр в фокусі уваги суспільно-політичної пте-ратури як в наддніпрянській Україні до 1918-20 та Галичип до 1939 років, так і на українській еміграції до сучасності лере-буваяи здебільше саме диви! за .ійні аспекти теми. Всвідо-лення ціївшзаційних відмінностей між Україною та Росіє- характеризує творчість і політичну діяльність 11 Грушвського, І. Огієнка, й. Еинкиченка, Н Лишшського, С. Шглюри, И. Міхновсьішго, Д. Донцова, О. Шульгина, Д. Дорошенка, Ю. Лшш, II Скрипника, С. Іазлглса,

В. Шахрая, теоретичні дослідження І. Лисяка-Рудницького, І. іірчу-ка, І. Еордака, С. Томатівсъкого, Б. ічрупницького, Є. Шлеіського, Е йгепи, II Голубенка, Л Замзнякь; виразне протиставлення України східній дійсності Росії є нормою для Т.Шэвчвниа,И.Костомарова, Л Драгомалова, І. «Іранка, Н. Хвильового, И Ззрова та ін.

Тема рецепції України в згшдксєвропейськіП дгєратурі

- з -

відбита !і працях Є. Шведського ..бібліографія україніки),

І.Борлріки, Дм. Дорошенка, а Січинсікого, 'їм, Наливайка. Етш, систеша й послідовна українсько-російська щиїлізаційна компаративістика в дзеркалі європейсько! соціальної філосої»-ї та філософії істгмї об'єктом спеціаліного дссліджзянг це ьа була.

Шта й завдання дослідженню. В проведеному дослідженні ставилося на меті висвітлити такі аспекти те:.л, щр :

і) відбиваїгь цивілізаційний підхід до опису загальноісто-ричню: процесів й послідовно ягостехуигь в г троспекції та перспективі розбіжність шляхів таг.их і'ївшзаційно-культурних "макрс)''-угрушвань, як Європа та Азія, Схід та Захід.

її) торкаються квестій соціальної та політичної філософії, себто трактують питання соціо-еконош чного ладу, суспільно-політичного устрою, політичної влади, форм власності, легітиьшо-сгі та законності, прав і свобід особь.гості, особ-швостей політичної культури,національних політичних традицій, а так^ж ет~ нопсихологіччях настанов, тер маять вплив на зазначані з'явіщд;

і і і) залучіть геополітичннй підхід до аяалігико-прогности-чної інтерпретації історичній- подій яв гасоб. визначення вектору розвитку певних політичних і національних спільнот та їхніх угруповань під комплексом ВПЛИВІВ *сїорико-поліТИЧИОГО характеру та лодітико-географічкл'о оточення,

Паралельно з цим вирішувалася задача реконструкціі образів України й Росії в європейській літературі та відтворення комплексу ідей і кутів зору на проблеми країн та надій Східної Європи, історичної долі цієї частини європейського континенту,її ролі й місця в європейській та світовій цивілізації. Своїм важливий завданням автор зважав введення в науковий обіг значної кількості невідомих та маловідомих джерел з україністики, звернення уваги дослідників до великого та дуда? цінного, проте недостатньо засвоєного масив’' інформації, яклй дозволяє виробити інноваційні підходи до проблеми соціогекези української нації.

Методологічні засади, теоретичні дмзреда. Засобом дослід-аення обраний структурно-аналітичний підхід, філософською позицією автора є визнання примату абстракт^-спекулятивних ідей (уявлень, категорій) в формуванні соці^иьно-аятропологічної сфери ~ економічних га політичних систем, СОЦІ? Ті НИХ СТОСУНКІВ, етичних, правши та релігійних норм і т. ін. Автор спирався на загальні засади наукового аналізу історії філософії, ви-

шги розгляду лшщ історично, в їхніх зв'язках о іншими та з конкретним ДОСВІДОМ історії. . ■

Робота досліджує рецепцію України та Росії в річищі культурно-релятивістських ПІДХОДІВ, себто тієї тенденції мислення, згідно з якою Україна та Росія трактуються як етнічно-культурні комплекси, щр належать до певних цивілізацій, а саме : Україна до "Заходу", Росія ч до "Сходу". Підхід, що постуляє бінарно-опозиційну струхтурацію світу, автор назвав цившзацій-шш дуалізмом. В мешх роботи опозиції "Захід — Схід", "Україна -- Росія" розглядаються як ідеально-типові (в веберівсько-му сенсі), генералізуючі, інструментальні. Теоретично-даарельнов базов розробки проблеми цивіліоаційного західно-східного дуалізму послужили праці Ж. ІЬннро, Г. Рейноля, В.Хаа:а, С. Н.ЕЙ-зенптадта, К. А. Віттфогеля, Е.Саркісянца, Д. В. Тредгольда.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, пр в ньому розглядаються актуальні проблеми соціально-культурного розвитку двох націй на тлі иршдізаційних процесів у світі, пропонується широка кошаративістична соціально-філософська парадигма підходів до огасу та аналізу соціальної дійсності України та Росії. В дисертаційній роботі :

— вперш здійснена спроба комплексного аналізу відбиття в європейській соціальній філософії та філософії історії геш "Україна та Росія" як окремого конкретного випадку, або проекції (маніфестації) більш ємнісного контексту проблеми цїібілі-ааційного дуалізму "Захід — Схід". '

1 — на матеріалі зедикої кількості джерел середини XIX - першої третини Хі; сторіч доводиться, щр провідною для європейської соціальної філософії та філософії історії є рецепц-'ч України як репрезентанта європейської, окцидентальної цивілізації, Росії — азійської, орієнтальної. Відтворена візія місії, або призначень*, України га Росії для долі Європи 1 світу в предвстинаційно-штафізичній традиції європейської історіософії; відселакговані емпіричні спостереження шрдо соціадьно-екоі'омічного ладу, суспільних відносин, господарчих та лравних інституцій, етичних норм і т. ін. українців та росіян.

— від антики до XX сторіччя виявлена еволюція формування комплексу уявлень про характеристичні ознаки східних та західних суш»лісгв, проаналізований ідейно-теоретичний субстрат та даяревьня база концэпту "орієнтального деспотизму" та його

- Б -

трансформація в "аз і Легшій спосіб виробництва" в марксизмі.

— ка теоретичних та методологічних засадах європейської соціальної філософі! відрефлексовано значення українських традиційних соціальних структур (пр мають опертям приватну власність, індї-’Ядуальне землеволодіння, сг знову диференціації), принцип Іаізотг-ґаіге), уфіксоваиих у Литовському статуті та Щгдебурзькоиу праві лравних інституцій, а також етносоціопси-хологічних архетгаїїв індивідуалізму, консерватизму та демократизму для збереження європейської ідентичності української нації. Виявлено, цр соціальні традиції російського народу — державна власність на землю, відсутність економічних класів, общинне землекористування, колективізм, модус майнової рівності, соціальна гомогенність, деспотична формз влади, етатизм типр -визначають належність російської моделі азійському типові розвитку, її однотипність класичним зразкам орієнтальних деспотій (Китай, Монголі? Туреччина, Іран, Індія). Особливо розглядається тема "Росія та комунізм”, виявляється течія європейського соціального мислення, пр наголошує на споконвічності, історичній іманентності комуністичного типу суспільства в Росії.

— на підставі текстового матеріалу розглядається таке явище європейської соціально-політичної думет, як у.сраїяофілія, аналізуються її витоки та причини. Після тривалої перерви ініціюється розгляд культурно-історичних підвадгі українсько-німецьких та українсько-французьких взаємин.

-- вперта робиться аналіз європейських геополітичних концепцій через призму трактування ними України та Росії; доводиться історична усталеність й підставність ідеї реінтеграції України в європейську спільноту народів.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає передусім з -л<у, ар запропонований матеріал й вироблені на його грунті підходи та висновки сприяють більш глибокому осмипенню процесів ааціогенегн українців та росіян, визначення місця України та Росії в сучасних цивілізаційнкх процесах. В роботі акцентовані мошнти, які мають полегшити вироблення проекту відбудови в Україні громадянського суспільства та повернення на ройки л і бер?-ці неї економіки, реінтеграції України в загальноєвропейську спільноту. Унаочіїшгьси чинники, що здатні перапкодіт цьому шляхові.

Загальний патсс роботи спрямований на подолання реліктів

- б - •' , гето-ментальності й сприянні) вироблення україноцжтрячіг.'і сеі-гоглядно? моделі, що задаватиме '■чиєму координат прогрші подальшого розвитку країни. Матеріали роботи мохуть мати певний вплив на подальші дослідження в полі україно- та росієсінаїст-вз, окремі положення— бути використаними в курсах jcif.pl І філософи, соціальної філософії та філософи історії. Вібні пункти викладу г цатні привернути увагу аналітиків в сфері вироблення концепціїІ націонал?іоі безпеки України, формування зовнішньополітичного курсу країни. Автор сподівається, вр виконана ним пращ сприятиме концептуальній коре:;ції інтерпретацій минулого та сучасного України, послужіть однією з ц;тл:ш в інтелектуальному підмурку відбудови європейської Україні:.

М.^обація послі дяення. Базові ідеї дисертації доповіда.шсь на міжнародній конференції "Україна та Росія", Ер проводи.іась Шжгародшя асоціацієв українознавства в грудн1 1800 року в Києві. Зміст окремих параграфів репрезентований в чотирьох статтях, деякі аспекти теми досліджені в трьох інших статтях.

Структура дисертаційної ро£ іти. Праця складається з Вступу, чг-ирьої Розділів, Підсумків та трьох пі дпараграфів-Дздатк і в. Розділ 1 містить історик^-філософськ' й тєоретико-ие тодоіо ?і-чні підстави цтлізаційного та історіософського; соціазьно-політичного і і економічного; а тако*~ геопозітігшого аналізу розглянутого відповідно в Розділах 2-4 текстового матеріалу.

осювниа зиіст роботи У Вступі обгр; дотується актуальність обраної теми та комплекс питань конкретно-змістовного характеру, які підлягають розглядав., улопшовуєтьея звернення до визначеної теьи, II теоретична важливість та новизна, практична користь, а 'акох за.ладажгься концептуальні, методологічні та теорет«чні підвалини подальшого дослідження, викривиться світоглядні й філософські позиції, з яких автор розглядатиме тему, класифікується нароблена європейської! філософієо система поглядів на циві-лізаційну й культурно-морфологічну гетерогенність світу.

Ви зз античної доби історія ба ггься як виповнена драматичною боротьбою й неспинними змахами за доні наці о дво:с ворожих й непримиренних частин світу —■ Заходу та Сходу; згодом бінарна опозиція Захід — Схід с'і^й об'єктом рефлексії політичної та соціальної філософії, філософії історії. В соціальній

філософії характеристичні відшнні.-гі иіх Сходом та Заходам відбигі в парадигмі, згідно з вков Сходог, притаманний політичний та соціальний монізм (концентрація влади в одному центрі, залежність соціальних груп гід центральної вл^и), відсутність пр.ватної власності, етатизм, правова нестабільнії:' •>, иевиок-ремлелсть особистості з загалу; Заходові властиві політичний та соціальний шзорглізм (розподіл, влади, .:аявність економічних клас із), риг дна приватна власність, право закону, примат індивіда і особистості.

в Розділі 1 ''Опозиція ‘Захід ~ Схі; в європейській соціальній філософії: концепт ’орієнтального деспотизму*" розглядається застосування принципу цішлізаційного дуалізму, який.аку-мулюгчи в собі цілу низку засобів соціального, еконоиічного та політичного аналізу, дозволяє релєфяо уяаьчнювати розбіжності в внутріпнІЯ логіці та змісті розаиткі мі» Сходом та Заходом. Започаткований стародавніми греками,концепт "орієніальног^ деспотизму” всебічно розроблявся а працях, зокрема, Оккама, Уа-кіаве.ш, Бодена, Локка, йзитескііо, Гольвеція, Коядільяка, Ш-рабо, Гердера, Гегеля, А. Смітг. Дя. Иілля та р,.. С. Шлля, зазнав модифікації в "азійський спосіб виробництва" в марксизмі Я в другій половині XX ст. трансі}орііувався в запропоновані К. Віт-тфогвлеи дефініції "агродемоп.дгого", або "агрої- чхеріаль-по. .У' типів суспільств. На підставі аналізу творів цих та інших азторів, зокрема, Арісготодя, Ііарсілія, Ле Руа, ДлФлетче-ра, Олеарія, <5. Ееряьє, II Еайхя до спільного знаменника зводяться найтиповіші ознаки орієнтальних деспотій, головними з яких с : державна власність на землю, відсутність економічних оасі:з та дідичної шляхти, участь держави в економіці, соціально-економічний егалітаризм, намісницько-адміністративна система, неуфіксоваяїсть пр: а власності, обданий устрій, несвободна стан індивіду, історична статика, циклічність. До орієнтальних деспотій Цосковіс (згодом Росію) зараховували Лє Руа, Беден, Лэкк, Флетчер, Олеарій; ІЬнтескйо, Гельвацій, Кондільяк, Шрабо, Д*. С. Цілль, Маркс, Енгельс; Ф. Рабле, Г. ИЬнтень т? Боден відмежовували Русь (Україну) від Шоковії, останній локалізував її в складі Імперії Карлз .Великого} з кола країн орієнтального деспотизму Україну вилучав також Енгал!”. .

. В Розділі 2 "Україна та Росія в філософсько-історичних концепціях середини XIX — першої третини XX ст." опозиція "Укра-

їна — Росія" розглядається як конкретна маніфестація цивілі-заційшіх, "шкро"-соціокулітурних аспектів опозиції "Захід ~ Схід". Виявляється традиція розглядати Росію як антагоніста західної цивілізації, носія загрози Європі, репрезентанта монгольсько-ординського світу, уособлення азійського варварства та орієнтального деспотизму. Головними представниками цієї лінії є Ж Бодаи, И. ііоктень, Фр. Рабле, Дя. Лзкк, 0. Голдсшт, ЕЕ.Руссо, 0.Шрабо, Е.Кондіяьяк, Д.Дідро, Е.Еьорк, А.де Нис-тін, Т. Карлейль, ЕГюго, <Ср. Ліст, К. Ш шле, Е. Гарт маки, КИаркс, Ф. Енгельс, и. Вебер, 0. Шпенглер, А.Тойнбі та багато інших.

Характер узаємин України з ішшші європейськими країнаш в аналізованих філософсько-історичних концепціях бачився як наповнений засадничо іншим змістом, соціальна дійсність в ній не спонукала до подібної негативної реакції. Стосовно України мікомі не виникало сумніву прдо її типологічної однаковості з іншими європейськім державами; специфічну ознаку України становило її граничне розгапуаання на крайньому сході Заходу.

Тему орієнтації української та російської націй стосовно цивілізаційної опозиції Захід — Схід, вкупі з питанням про етнічну генэзу східноєвропейських народів, розглядав французький етнограф А Вікзсиет (1865-61 /*/,А. У^иезпеї). Він зазначає полі семаїличн їсть терміну “Росія", який недбало використовується для сзиачення різних історико-гєографічних феноменів, й пропонує у полі значень цього слова розрізняти п'ять відмінних хронолог і «;ио-етшчно-географіЧШ1Х комплексів, п'ять різних Росій, а яких одна є Україна, а друга — власне Росія. Вікес-нель не вважає Росію слов'янської} країною,проте реконструкцією нащадками чингізханидів — московськими царями — імперії кип-;аків; иосковити є шшади-туранці, що панують над арійі^кими народами України, Лиш, Польці. На прагисгаву кидчакам-мос-ковісам слов’;”о-руси (українці) є європейський хліборобський народ, цивілізація якого є виразно окцидентадьна. Той факт, що на аіїселених ухраїнцями, білорусами та литовцям;! теренах мав чшшісгі Дггозсікий статут, опертий на "і ж самі етичио-право-ві підстави, ир й Руська Правда, не є випадковим збігом обставин, проте відбиває контінуум та суцільність етнічного та соціального простору, спадкоємність традицій між двома кодвкса-

* Тут і далі рік означає дату публікації твору 'творів).

ми, адке авторами Статуту були нащадки авторів Правди.

Широкого розголосу набули в Європі ідеї польського політичного мисленника & Дулнисьітго (НіПЕСьтго) [1861, К. ОисЬіпзкі (сіа Кіе»), писав французької, який розробив етні'гно-аятропо-логічиу типолоизаційну теорію, згідно з якою існує дві великі групи етносів — земларобів та номадів, або аріїв-європейців, та т уранці в. Відм‘ чинші рисами європейських землеробських народів є наявність приватної власності, розвинуте законодавство та зверхність права, розмежування світської та духовно! влад, індивідуальна свобода, рівновага між централізац*Ініши та фз-дералізаційг.имл моментами у державотворенні, лласоьа суспільна організація. Кордон між дво»а циві :ізаціяші пролягає по водс-розбору басейнів Дніпра та Дзугави, який відокремлює латино-германо-слов'янський світ Європи від турано-московської Азії.

Українці, поляки та балтійські нації належать до європейських землеробській народів, шсковити — до турзнських кочових. Як і Вікеснель, Духіньськяй пропонує відмовитись від назв "росіянин, Росія" та повернутися до вжитку "юсковит, Носковія". Шсковити не є слов'яни, вона лише користуються слов'янською мовою, перехід до якої іалочатковується в середньовіччі. Подібно до решти східних ларсдів, московитам-ношдам невідома приватна власність, економічні кягдідична одяхта; індивідуальну свободу иосковиг офірує в ім’я соціального захисту в патріархальній автократії та комунізмі. Повну протилежність мои-ковигам творять українці, підстави соціального буття яких тотожні іншим європейським наці та; терени розселення українців, литовців, поляків охоплювала спільна юридично-правова пі етична система — Литовський статут. З приводу поглядів Духіньсь-кого К. Маркс висдовлгаав побажання, аби вони стали панівними поніж слов'ян. І. Лисяк-Рудаицький зазначав,щз теорія Духіньсь-кого користувалася помітною популярністю в україї :ьких колах.

Просування Госії на Захід, загарбання України та Польці А. Нартся (18Р6.Н. МаПіп) вписує в контекст історичної боротьби двох - західної та східної, арійської та туранпької - цивілізацій, Ірану та Турану; Україна є представник Окциденту, Посікшій - Оршгсу, Голозноо ознакою (Псковського духу ІЬртеа ввапає відсутність індивідуальності, свободи, різноманітності та соціальної диференціації, деспотичну концентрацію влади, ординський ни.'здизк, комунізм, зазіхання на лінування над ус 11!

світом. На загарбаних українських, литовських, польських таранах Шскошя винищує європейськая дух через знищення приватної власності та економічних класів, в яких цей дух ус&ідошшє себе як такий, ft запроваджує пристосовану до денаціоналізації та кссковізації населенна комуністичну обіцзну, інструмент поширення туранського дугу. Забороно я Європи від московського уярцдек-ня має стати євродейська федерація, чільне місцз в якій нале-магиш відтвореній польсько-чгговсіка-українсікій державі. Новій європейський порядок, ар спиратиметься на засади денокра-тії, індивідуалізму, приватної власності, федералізму та релігійної толерантності, дає відновити кордон Європи по Дніпру. Генетично і духовно українці е європейці, їхні звичаї, інституції, менталітет є типово окцидектальні. Сучасний німецький дослідник Г.їаух (Q. v.Rauch) вважає, цр рзакцією на "Росію та Європу*’ Мартена була одноімзша гнига Е Дали., .іського.

Тёму цивілізаційкого дуаі.'зму продуктивно розробляв німецький філософ £.Гартшяя (1889,л. v. Hartrnann), який проводив чітку шл(у між належачою Орієитокм Росією та загарбаними нею на- . родаші Східної Європи, у тому числі українцями, які творять складову частину західно? цивілізації. .

Оіхергяи гартманнівської філософсько-історичної парадигш £ ВЇІСНОВОК про те, цр Великоросі» є пряме генетично продовження піїнічної частини - Кипчацького улусу, або Золотої Орди - вела ленської Монгольської держави. Суперечності між Шсквои та Ордоп не мали засадничо-вирішального історичного характеру,вони виявились випадковими й скороминучими, чому невдовзі їх заступила суцільна.етнічна конвергенція та єднання фізичних й духовко: сил супроти спільних ворогів на заході й півдні. Госій-сько-шзигольсъкай етнічний сікЗіоз є «сталена онтологічна данность, юр юна пзреоніфікується російськоп дариаао», яка за всіх умов 6t упинш: буде прагнути окреслити змахом свого »»ча та кнута гой ареал панування, який максимальна наближається до теренів чикаості влади Кипчацького ханства доби його найвищого розквіту. Гартшня свідомий того, цо українці та росіяни с відмінні нації, npiMOHv великороси намагаються подолати цю відиіиність насильЕйЦь»йии уиіфікаціАкими заходами. - матою захисту європейської цивілізації Гартманн висуває пропозицію створеная середньоєвропейського сокзу в складі, зокрема, Німеччини, Австрії, Цільці, Балтійського королівства та "Дніпро-

вської держави1', або ’Королізстаа Ниєесько.'о". Відторгнення західник теренів Російської імперії мають Бігати в першу чергу прихильники російської самобутності, оскільки виключно ампутація європейських націй та відмежування Росії як суто азійській деркаві китайським нурои від Європи убезпечить її національний дук від перетворення. Автор ввамає, цр Гартканн був першш, хто експлікував "євразійський" кошлекс ідей прдо Росії.

Ригідним цившзаційнии дуалізмом та діморфізмом характеризується: рецепція подій в Східній Європі О.Ядадалера (1919,192122,1233,0. Зрепхічг) для якого Росія є приклад псевдоморфози — суперечності між виутріЕньои воле о та зоакішяьоо форисю культури. Революція 1917 р. є не реалізація марксистських ідей,проте вияв шйовш.чих антизаіідницьюїх інстинктів корінної Росії, її Східного нігілізму та підсвідомої зненаавди симьилів фавстів-Ьької волі; функція націоналістично-азійського бідьшовизіг/ є йяш??ния усього західного як штучно'иакииугого та неорганічного російському народові, відновлаюш споконвічних кріпацтва їа барщинн. Звертаючи увагу на теософський аспект тяяіння Росії на Схід, Шпепглвр порівноє терен на захід від Шскви (Україна, Балтія, Білорусь) з гласісом ордо Європи, який ют бути відторгнутий ВІД Росії, н? спричинившись її руйнації.

Автор відомої цивілізаційна-иорфологічної. гео?*” Д. ТоЯнбі (1225, А. ГоупЬее) вважав, пр гламавший з 191,7 р. даравяі кордони водорозбір у Східній Європі проліг ш у відповідності до національних ознак, суспільно-політичних систем або політичних уподобань, проте згідно з усталеним попередньою історією принципом кадехності земель або до західної, або до візантійської цивілізацій. Тїзйнбі спростовує декларації про втілення в Росії иарксомк ссціальяо-еконоиічних концепцій - т. зв. класова війна маскувала конфлікт між Росією та західною цивілізацією, и відторгнення капіталістичного гпособу виробниіуіва та західних по своїй ментальності буржуазії та інтелігенції зумовлено їхньою чужяшістг візантійській'Росії; \'яін та Троцький зреалізували політику, яку не спромоглися здійснити слов’янофіли. Попри те, пр Тойнбі об’єднував Україну та Росію однією дефініцією візантійської цивілізації, ретроспективно він припускав иожшвість виникнення в Східній Європі єдиної етнічної спільноти на грунті українських, польських, литовських та Оілоруоь-ких первістків, кристалізації якої яерзикодіші розбери ГЬльщі.

- гг -

В Розділі 3 "Соціальний лад. вдаси їсть, обчціна" антитетична візія України та Росії як вияву світового дуалізму трактується через призиу відмінностей в соціальних структурах, політичних, правних і господарчих інституціях та традиціях політичної культури української та російської націй. Згідно з А.Гаисіга^зе-яш (1847-52,A.Haxthausen), стрижнем суспільного життя, пр детермінує всі форми соціально-економічного ладу та духової культури росіян, є вперше описана ним земельно-перерозподільна община,яка грунтується на принципі колективної власності всієї російської нації на землю й відсутності приватної власності на неї; соціальні риси росіян — номадизм, нехіть до землеробства, схильність до автократі! зближують їх з східними народами.

Україну Гакстгаузен иаркантно відрізняє від Росі'; підвалини суспільного ладу українці в маять європейські засади та просякнуті принципами романського й германського права : сільська та муяіціпадьна організація є тотожна на просторі від Ельби до Дніпра, життя міст регулюється Магдебурзьким прахом, тип економші є виразно європейський. Фундаментальною відмінністю української господарчої системи є приватна власність на землю й відсутність перерозподільної общини; найвищою вартістю для українця є персональна свобода.

Щодо росіян Гакстгаузен певний, до лиш державна власність на землю та колективна форма користування нею здатні забезпечити соціальний спокій та злагоду, економічний добробут та національну солідарність, запобігти революційним пертурбація» та катаклізмам. Єдиним засобом удосконалення olдинної системи є підвищення гаггошї ваги складника колективності в обіцяні, її модернізація в напрямку переходу від колективного користування імлею до її колективної обробки, від зарівного розподілу земельних наділів до зарівного розподілу продукту колективної праці, обіцяної зрощеного врожаю, — шр, власне, було передбаченням трансформаці ї общини в колгосп.

Не. невідомсеті українцям комуністично-общинної суспільної організації та відданості ідеї приватно власності наголошували Я. Шр (18ЕЗЗ, V. de Wars) та А. ГуровсьіоіЯ (1854, A. Qurowski). А. Яеруа-Еожьію (1881, A. Leroy-Beaulieu) зазначав, шр мехз двох типів суспільної організації збігається з старіш кордоном між Московією та литовсько-польсько-українськой державою; найактивніше общинний устрій примусово запроваджувався в Україні піс-

ля повстання 1ЄВЗ р. як засіб русифікації, денаціоналізації та соціальної нівеляції населзкня. Егаций ш^б яь розвитку соціальних взаємин в Україні порівняно з Росією, виразно європейський характер її економічної йодол і Г.Пуацв-Гввеї^.іц (1899,1:. -Schu-li.-Gaevernit'O пов'язував з наявністю приватно’ власності; найголовнішою ознакою відмінності українгл лід росіянина є історією виплекала почуття власної гідності та особистої незалежності; укрг нець виховувався на праві Литовського статуту, який надавав широкого простору розвиткові індііі ду.

Бар'єр, що відокремлював українців ід росіян, проліг, на думку U. Вебера (1906.М. Veber), в сфері трудової етики. Тоді,як російський селянин сповідівав ідеї примітивно-архаїчного аграрного комунізму й був переконаний, qp земля е Бога й має належати тим, хто її обробляє, український хлібороб — приватний власник — мав виразний ліберально-бу^луазни? менталітет; саі» українських та польських селян з огляду на працьовитість роз-винугісгь соціальних взаємин та стан освіти, самоврядування та політичної культури Вебер вважав ІЬпелшкою імперії. Вебер доходив висновку, ЦЗ В Шлйкорсг її НЗ існує ЯОД.ІИХ передумов для еволіційного виникнення буржуазної демократії та ліберальної ринкової економіки^ натомість він передбачав зростання комуністичних та есхатологічних насгрсїв російського сз-, -'ва.

Гема комунізму в Росії була однією з поовідяих в європейській соціально-філософській літературі сер. XIX -- поч. XX ст. (в розглянутих джерелах комунізм розуміється як соціальний та економічний устрій, пр встановлює державну власність на основні засоби виробництва, при якому соціальна диференціація пов'язується не з приватною власністю, інституція якої відсутня, а з функцією, щр виконується на користь держави; в неупривіле-йованих верствах жоден і дивід не володіє значно більшим майном, ніж будь-який інший). Окрім поглядів щодо історичної іманентності комунізму росіянам Духіяьського, Наргена та Вебера, в роботі аналізуються міркувакня, зокрема, Ж. Шаш (1851, J. Michelet), який вважав комунізм природним стано:: росіян, д- якого вони повертатимуться попри вся соціально-економічні .;еро-влаптуаання, a Rpac і ньсьтго (184/-8, Z. Krasinski), Г. Де вбрана (1905-06,1918, Н.!>1ЬгиесЧ) та ін. .

Автор висловлює власну думку, ер процес етногенези росіян зазнав дужа істотних впливів, можливо взагалі був суцільно об-

укозланий процесом соціогенази, центр якого посідає ідеал майново! рівності, вд його об'єктивізація та онтологізація відбувається в формі обадани : в росіДській самосвідомості націо-

нальна та соціальна ознаки збігаться, "ґ ,ггя" росіянином означає право віллно "користуватися" рівною з інший росіянами ча-сткоо спільного иайна соціу.^у нк важкої общини. Рвідси витікає парадоксальний висновок, що російськість є ознака ке етнічна чи національна, проте соціальна, кдасога, вартісна, етична; будь-який суб'єкт (індивід чи етнічна група), кр відновляється гід приватної и.аслссг і та персональної свободи як базисних засад соці створення, інкорпорується в поліетнічну, проте ші.окдасову російську спілі поту. .

В Розділі 4 “Україна в європейській спільноті” з'ясоаується питання м.сця, яке, згідно з міркуваннями європейських ьмслзк-,шшв, -зайше українська нація в колі інлиг європейських на-ргдів, а також розглядаються геополітичні аспекти розбудови української державності. Зрозучіло, щр реінтеграція України в європейську спільноту можлива лшш за умови позитивної відповіді на перший елемент бінарного архетипу "свій — чужий", визнання за Україною європейської ідентичності. В цьому контексті особливо цікавоо є українофільська течія європейської суспільно-політичної думки, яка стверджує типологічну ТОТОЖНІСТЬ українського е^нопсихотилу європейському.

, Українофідія в французькій літературі обумовлена висунутими Французькои революцією принципам свободи, національності, рі-бносїі, що склали підгрунтя революційного ідеалізму й місіоні-зму та усталили за країною престиж прибічника змагань за національне та соціальне звільнення в Сх* дній Європі, зокрема в Шльщі та Україні. На відданість українців ідеалам персональної свободи, демократії, національної незалезквості акцентували £. Нервр (17ВЗ,Л. В.ЗсЬегег) та X Оберти (1827,.1. АиЬегпоп); ЕЙ-рер, можливо, був перини, хто зголссив, Ер українці стали нез-доланим 5ар' єром для туро::, московитів та татар у їхньому просуненні на Захід іа захистили Європу від варварських інвазій Сходу, ці ідеї згодом розробляла, зокрема, К. Лелашрр (1868-69

С. Оеіонатге), І. Карно (1В38, Н. Саггої:), Р.Тіссран (1933,ЯТі-азегапй). Індивідуапізн українців визначали А.Лгруа-Еольйо та А Улар (1905, А. Шаг); останній вважав українців носієи цивілізації в Східній Європі, надією-елітоп Російської імперії.

На високий шрбель розвитку іатеріальної культури в Україні

звергає увагу англігць Е. Кларк (1817,Е. D. Clarke), який порівнював добробут в Укпаїні з життям в Голландії ти Уельсі. Ч.Гв-тінгсєв (1844, Ch. Her- n^sen) вбачав призначення України в захисті Європи від східних варварів шсковитів тз татар.

Дирою симпатієо до ухраїнців просякнуті праці Е.Г.Гірдзра (1739, J. 3. Harder), Я.Еювля (179В, J.H. Ещьі), Й. Яоля (Ш'Л, j.Kohl), Я. Bzaaiyca (1944,J. Віа'зіиз), А. ЯецїО-зьдта (1864,А. Ра-tzftoldt), Я. Абвдя (1885,С. Abel),як< наголозувагл на таких якостях етнопсихккх українців, як демократичність, індішід’.ві'зч, прагнення свободи, лібералізм, консерватизм, рсмзятипм, патріотизм, антипатія до москалів (№skal). Епгелз ввакав, пр сус-пільггий лад поляків репрезентує аристократично-анархічний, росіян — абсолюгкстсько-ценгралістсіїкїіЛ та ухрагчців — респуб-лікаясько-деиолрзтлчЕї'Л лринцита. Е.Брягзеа С1885.Е. Вгиегаоп) та А Брюкюр (БрікяерД880, Л. Brueckrer) чідхресмапвали лоріпапко вгадай стан культурного розе;ггк/ Україна грдо fПскові ї, яка 6 казааяди зглншілась азійської! дертпвою, якби на ваор. ;адз па Україну та Шдьщу ft на прошва українського хультурного впик-іду.

На особливу увагу заслуговус той шар нішцької ссціаіш:о-пояітичної літератури, який трактує концептуальні — і;квіл*за-щиі, культурно-історичні, світоглядні - підстава українсьга-яімецьких стосунків. Українофілі я притаманна речникам консервативної думки Делібрюку та Я. Рорбаху (1915, 1S20,P. Rchrbaoh], які вважиш, щр Україна репрезентує засадгсчі для європейська! цивілізації консервативно-ліберальні вартості та иае достатній імунітет вдо російського хоиунЬ-більговкзну. Автор авпяає, кр перспектива дружніх взаємин нт Украінои та Німеччиною ькзкачається дваиа обставинами : пооердакшм України до історично

притаманних їй колсерватигних вартостей - індивідуалізму, приватної власності, свободи особистості, принципу laissez-t ai-ге —, та відданістю Німеччини ідеалаи західної демократії, її утриманням на засадах "європейськості" (на протистав’ дл наявної в німецькій традиції східного, пруського,Т&РТСНСЬКОГО ".тяжіння” -- т. з в. "Bonississvs’ а”, й зближення з Росією).

Проблемі аналізу геслолітичної ситуації в Східній Європі присвячений параграф "Україна п гєополітичлих концепціях і.т-т>-шї третини XX ст.", в кг.сжу, саін^от:! •}tзг.чно- гєо * рз* іг :н і та мілітарні асшкти геополітичннх дослідкенг, зссєзеджтетт'с.-увага на істс^ю- і пгоеофсіких та соціально-філософських складниках геопилтт.іті науки, яка розглядаємся кл природний

й закономірний наслідок розвитку органісгичнлх теорій сзелілі-стза й філософсько-історичних і»’ 'лепцій географічного детермінізму. Вихідним пунктом геополітика є віталістичне рсиуміння нації як колективної істоти або організму (квазіоргаїїзьу); "еополітичний аналіз має об'єктом вивчення співдію така чинників, як територія, народ, господарство, суспільство, уряд» Автор "гавить сг Н на меті з’ясувати, як ідея незалежної України співвідноситься з традицг п та теоріями з ах і дноє врс персько ї геополітичної думки й відповідає ідейно-теоретичним'конструкціям спільного європейського дому. ’

ЕайфундаментальніШ й найдраматичніші концепції геополітики буш запропоновані англійцем X Д. Макі нде ром (1904, Біг Е ]. )ес-кіг.Оіь), теософська новітиість яких налягала в фіксації за різними зонами світу певних функцій. Так, "осьова зона”, або "Осередки земля" (Центральна Азія, Росія, Середа й Схід) постійно тисне назовні (Європа, Гівденна та Східна Азія), чим інспірує історичний процес, ця обертається навколо нарухоиого євразійського полосу; протидії номадській експансії уможливило хр іам поширення в безпечну острівну зону - істот'і я свіі.'У. відтак, задається ^іхотомієи степовика-іпряника та мореплеаця, шнгола та вікінга. Найвідчутніша загроза демократії та свободі за модерне доби виходить, проте, іе з боку осереддя, але з поєднанню ресурсів Євразії з інтелектуальним та організаційним потенціалом кого-небудь з’ кресів; найвірогідніпим й найизтаст-рофічнішим ввижався Шкіндерові альянс Росії та Німеччини. Пізніше (1919) {.'акі^дер переконується, ир ключем до Серцевої землі є Східна Європа, контроль над якою має абсолютна, безумовне геостраїегічне значення. Логіка боротьби за світову гегзмо-нів робить зічинення інтересів госіі та Німеччини в цьому ареал. фатально неуникненним, а відтак, заради збере г'тня деюк-ратії та поступу, Європа має рішуче протидіяти всім формам контактів між ними. Найефективнішім засобом має стати створення в Східній Європі системи самостійних держав включно з Україною; як практичний політик, Макіндер приклав чимало зусіль для втілення цього плану. Трагізм долі доробку Иакіндера полягав у тому, щр, з‘торований свого часу, він згодом був виксриста-ний політиками Німеччини та Росії, ср ініціювали II Світову війну, з діаметрально пропивкними ці'

На думку Еведського вченого Р. Челцепз (1915,!?. КзеШп), хто вь*а ;до обігу термін "геополітика”, найхарактернішою юторіо-

софською ознакою І Світової війни є -тикання двох принципів — расизм/, репрезентованого Росією, та культ; їй, розвитку, цивілізації, ка захист якого спільно виступили слов'яни, німці та фінно-угорські народи; причиною вступу Росії в ьійну був „.ша--ско^аняй панслгвістськоп реторикою намір приеднаннг. тах і дно українських земель, а українське питання загалом — однією з суперечностей, в?о призведи до війни. Шдгрях./ючи проект геополі-тичних перевлаї тувань Е. Гартианна, Чедлен (19Z0) вітає національно-визвольну боротьбу українців й їхнє в ікремлення в самостійну державу — нарешті Європа погэриуда за свій справжній купьгурний кордон свою власну Ірреденту.

Найамбіційвішою, найве личинною візієв майбутнього Європи був проект широкого кола німецьких вчених, політиків, підприємців "Середня Європа" ("Mitteleuropa"), до ;.кого належали It та А. Вебери, Щульце-Геверніц, Дельбрюк, .орбах, А.И.*4цт та ін.; рух очолював Ф. Науманн. Штою руху було створення в просторі між ®уанцієЕ та Росією, ніж Балтійським, Адріатичним та Чйршім морями спільного економічного, культурного й правового простору, up охоплював 5и наді ї, яг і за історичний „ культурними, господарчім!, релігійно-еткчніши характеристиками засвідчували одна до одної близькість значнішу, ніж до зовнішніх стосовно них народів. На думку Ф.Езуишта ч 1915-18, F. Haumann), ■■ народи ..з.лежать до єдиного середньоєвропейського типу,гомогенність якого визначена однотипністю соціо-культурного ландшафту та господарчих структур, однаковою трудовою етикою, схожім господарчим темпераментом і т. ін., ир дає зиогу говорити про єдиний "середньоєвропейський господарчий народ", який сповідує "єдину соціально-економічну конфесію". Ідеологічними підставами "Середньої Європи" є сукупність принципів консерватизму та лібералізму, плекання існуючії традицій та інституцій, поєднане з реалізмом та прагматизмом цпдо інновацій. Державно-політичний устрій ’’Середньої Європи" визначається як союз (Bund).

Ідею створення незалежної України висував М. Вебер(191Б-19), для якого було природним, що українці мать звільнитися в+ч російської колоніальної залежності, адже їм притаманна розь/ну-тіш, порівняно з росіянами, соціа^на стр^тура, вищий рівень матеріальної та духової культурі! Напачатку XX ст. Вебер.перебував лід впливом федералістських концепцій Драгоманова.

Боротьба українців за національне визволення, ідея створення самостійної України мала підтримку групи англійських вчених

- їй -

та політиків, очолених Р.Сеюа-Вогсоиои (1916-19,1?. Беїоп-Уа-Ьбоп), щр висунули проект "Нова Європа".

Центральним для геошштичного підходу англійця Г. Тідьгиаяа (1234.Н. ТіНшап) є соціально-економічний аналіз. Загальноєвропейська цивілізація складається з двох — західної та східної -- половин; останню, попри наявні національні відмінності та державно-адміністративний поділ, характеризують ідентичність соціальної структури та типу економіки, спільність світогляду, моралі, культури, трудової етики, сособу життя, ідр їхній детермінативом є прикметники "хліборобський", "рільничий". Незважаючи на неспинні політичні трансформації га територіальні перевлаштування, східноєвропейська, людність, яка розташована пік етнічними кордонами німців та росіян,залипає недоторканий свій генетичний код, транслює крізь віки й генерації хигтевирталані засади існування, свої вартості га ідеали (росіяни внаслідок номадськості, нєхіті до землеробства, відсутності інституції приватної власності, інших засадничих соціокультурних відмінностей до східноєвропейської спільноти не зараховуються). Стабільність і спокій в Східній Європі узалежнпоться від відновлення української державності, адже неприпустимо, аби західний народ підлягав изншовартій російсько-азійській цивілізації. Ті лиман переконаний, яр Східна Європа завжди була й надовго залишиться усталеною геополітичною одиницею, єдиним гео-поліїичним коиплексом, стягнутим обручем-* спільної історичної долі, підстав життя та мети на майбутнє.

Як бачимо, трактування України як сувереьного та повноправного члена сврзпейського співтовариства є переконлива традиція західної гзополітики першої третини XX ст. В річгаці цієї радиції лежить сучасна ідея Чорноморсько-Балтійського союзу, створення якого відповідало б як вимогам спільної оборони, так і, водночг , відбивало усталений історією східноєвропейський порядок, ю іонував до розбору подісько-литовсько-україн-сько:: держав» як більш-менш гомогенного етнічного утворення, оперлого на спільні або дужа близькі ультурні, господарчі, правці, релігійні та мовні засади.

Дисертаційна робота містить три Додатки, в яких дуже побіжно Я ескізно аналізуються погляди російських мисдеииків щодо тем, які розглядаються автором : "Концепт 'орієнтального дес-

потизму” та Росія в російській суспільно-полі^ ічній літературі" (Е. Чічеріи, Г.Плеїанов, і.Буиаков, Л. Троцький); "Росія як

монголосфера в російській літературі другої половини XIX — початку XX сторіч" (А.Герцеа, А.П^пов, К. Лєоігсьєв, ИФьодоров, HLPepix, євразійці, Бсев.Нікан. Іванов); "Соціальний лад 1 власність в Україні в антиукраїнській російській літературі 20-х їлків XX с'-іріччя" (Е Шульгіи, А. Салтикг з, А. Волконський).

Розглянутий матеріал надає змогу пробігти наступні Піддуюся.

1. Україна на була terra J.Tcogntta для західних дослідників Я політиків сер. Хід. -- першої грє дай XX ст., які засвідчуоть високий рівень поінформованості в українській справах й добро всвідомлшгь відмінності між українцями та сусідніми націями як у синхронічному, так і діахронічному аспектах соціального, економічного та політичного розвитку країн Східної Європи.

2. Іноземні спостерігачі одностайно констатують, ер, з огляду яа соціально-економічний га політичний лад, Україна є типологічно овдидентальяа країна, європейська ідентичність якої визначається напністп інституції приватної власності й чинністю адекватних європейськім правових норм (втілених у звичаєвому праві, Мзгдзбтрзькому пралі та Литовському статуті), а також засадничов тотокністи західним інших суспільних та господарчих установ, схожістю політичної культури; наймар-кантнішими рисами національного характеру українців вваяаитья індивідуалізм, консерватизм, прагнення свободи, демократизм. У зв'язку з визначеною наявністю а отшлсих*-;! певних архетипів та стереотипів, постає питання -- наскільки під тиском зовнішніх деукраїнізаційних чинників, передусім соціальної та культурної русифікації, ці архегіши є резистентпоспрошзгаі в збереженні авгентшеи українського етнотшу. Попри те, до в сучасній ситуації визначені стереотипи не проявляються, маєис підстави стверджувати, що ухрзїкська нація иає історична -ідгрунтя, яке дозволить їй легше інтегруватися в європейську спільноту, а латентна етносоціспсиходопчна типологія виявігги-штюя впродовж тривалішого відтинку часу.

3. Росія, як на дужу переважної б їдь пості західних дослідників, за сь^іш! соціальними, економічними, політичними, релігійними ознаками є країна плою східна, азійська, агресивно-ворсиг- Скцидеитаві та конгеніальна орієнталг ким деспотіям; суспільний ідеал росіянина реалізується через комунізм — лад, у якому приватна власність та індивідуальна свобода елімінуються заради стверджгнкя дзперсоицрікушсї ідзї колективного, досягненая юдусу загальної майнової рівності. Цгй пзгляи спираєть-

ся на думку, щр суспільні цілісності несуть Б собі довшій нерці йний заряд; ця точка зору зап'речує діберальна-просв-.ітішць-ку віру в лінійний прогрес га обов’язковий перехід усі:: циіі-лізашй до однієї "останньої" універсальної модифікації. Іїва-жзши, яр ідея конвергенції ВСІХ СПІЛЬНОТ В ОДНІЙ ВСЄЗЄ1ШІ1:! — індустріальній, пост індустріальній, інформаційній, иомсу-

часній і т. іе. - глобальній цивілізації не позбавлена права на існування, маємо пам’ятати про існування антагоністичної їй культурно-релятивістської теї рії цизілізаційно-морфологічіїого плюралізму. Критика обох підходів є загальновідома та внхо^рпь поза ьіажі дослідив кия.

4. Усвідомлення базових відмінностей ніж Україною та Росією форца-лзуєгься через діхотомічну структуру світового та цііві-лізаційного дуалізму "Захід — Схід”, кожан з полюсів яіюго має низ у. у іманешчіих йому ознак, через співдіг яких він себе конституює. Ця діхотомічна структура е органічний продукт три-галого історичного розвитку, крізь який вона транспортується га в якому репродукується з:’'дяки кедаскретноиу контінууму соціального та часового простору. Як бачимо, метафізичний постулат про універсальність га єдність світу наштовхується на онтологічну двоїстість світу, щр її подолання через конвергенцію може буї : серйозно утрудненим Такий погляд легко стає об'єктом "рішися як надто метафізичний, як такий, щр огерує частими сугносгями, творячи з них дуальну.опозицію. Безперечно, на тлі різноманітності світу жорстка опозиція "Захід-С::ід" 1Юйэ ввижатися рс^укціоністською, примітивною. Визнаючи куль-турно-циьілізаційний плюралізм, автор вваавє, втім, щр зазначена опозиція "схоялюс” вельми вагомі ознаки соціальних структур та соціально-психологічних ’■'тєр^огкпів, акцентуючи нт їхні.. величезній інерційній силі. Саме звернути уваг” на момент цієї інерційносгі ставив собі на меті автор. Даному "фаталістично иу*’ дуаліетичному поглядові кожна протиставит.д ідею економічно-технологічної задетермінованості єдиної зеззекіюї цивілізації; дослідження підстав і перспектив цієї ідеї не було завданням автора. Віконана праця дозволяє,натомість, кріггичні-ша й з більшим скептицизмом постагитися до оптимізму, пов'язаному з цією ідеєю. Достатньо послатися ка збитки XX ст., викликані вірою в лібералько-прогресистс^кі ідеї XIX ст. Відомий є такой'погляд на Росію як остаточно вестернізовану країну; цйй погляд .гют<ть в річкді названого руху до єдиної глобальної

цивілізації. Як така, пр на приховує в собі небезпеки для ситуації в Україні Я, отт, ьз пов'язана з і^грозаш, на які хотів зїярнути увагу автор, ця точка зору не розглядається.

5. Відштовхуючися від проаналізованого а роботі матеріалу, автор доходить висновку, пр реінтеграція України в європейське співтовариство є реальна через лідроджгшіл традиційних для країни суспільно-політичних та економічнії:!: структур та інституцій, через і‘активацію історичної соціально? спадщини, шсту-алізацію історичної‘пам'яті й відтворення, рес5 .арацт, таким чином, порушеного соціскухьтургагс жоні нууму. Гальмулання руху в цьому напрямку означатиие усталення деформації історичної тяглості в існуванні української спільноти як такої, ца озка-чаткт переиогу історизму в гіркому сексі цього слова. Особисто я сподіваюся,пр історично витворені форми гаїгтя та соціально-економічних взаємин виявитимуться тієї) основою, яка полегшіть завдання нашого повернення в європейську сій'о народ- ч.

Основні положення дисертації відбиті в публікаціях автора :

1. Україна та Росія : шіягіС і долі. // Літературна Україна. -1992. -11 червня. Сі др. арк. З

2. Україна та Росія : спроб* цивілізаційного аналізу (За

матеріалами західно-європейської соціально-філосс^г, г та суспільно-політичної літератури другої половини 21X ст.). // Політологічні читання. -1092. 4. -С. 145-184. С2,Вдр.арк.З

3. Україна та Східна Європа в європейській політичній літературі другої половини XIX ст. : соціальні, інституційні та

міжнародні аспекти. // Політологічні читання. -1993. -іі. 1. -С. 142-183, [2,6 др. арк. З

4. Україна в геополітичних концепціях першої третини XX ст.

//Політична думка -1994,. -Л.2. -С. 67-75. (Шрша частина,

друга частіша друкується) Гзаг. обсяг 1,8 др. арк. З

Б. евразійство // Шлітологічні читання. -1992. -Ж2.

-С. 287-292. СО,Б друк. арк. З ’

6. Націонал-більвовгаи : 20-30-ті роки // ІЬлітолопче читання. -1992. -А 2. -С. 1В1-183. [ ? друк. арк. З

7. Соціальні аспекти рецепції Иагдебурзького права в Україні. / Україна між Схо^и та Задздом. Ред. - Горсі*ий Е '(прийнято до друку). СО,Б др.арк.З