автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Украинская барочная литература и её связи с философией

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская барочная литература и её связи с философией"

нлщонлльна акадешя 11аук укра1ни 1нститут л1тера1ури м. т.г.шченкл

- " ~ Г 1

I

На правах рукопису

2 2 дпр 1ыы6

уш.лов

Леон iд Володширович УКРА íIICIJíA LAFOKOBA л1тера1ура у И ЗВиязках

m ^г.тоссшею

Спетчалыпсть 10.01.01 - Украшськя л1тература

Автореферат дгсрртапП на здобуттл паукового птупеня доктора <*i лолоИчнгх наук

Kkïb -

I99G

Дисертап1em е рукопис

Робота виконана у сектор! укра!нсько1 л1тератури Харк^в-ського державного педагоНчного университету iM. Г.С.Сковороди

OfiitTiЯнi опоненти - доктор (ЧлолоНчних наук KPl'CA Богдана Семешвна

- доктор гИлолог1чних наук МОРЕНЕЦЬ Володкмир Лилипович

- доктор (Тплософських наук, про^есор В!ЧК0 Ада Корн i ¡вна

Пров1дча орган!заи1я - Ки1рський нап!ональний ун!вер-ситет 1м. Т.Г.Шевченка

Затист В1дбудеться "_" _ 1996 р, о _

год. на эас!данн1 Спег!ал1зовано1 в«ено! ради Д 01.24.02 при 1нстигут1 л1терятури 1м. Т.Г.Шевченка 11АН Укра1ни /252001 ^ м. Ки!в, рул. Грутевського, 4/.

3 дисертяг1ею можна ознайомитися в б1бл!отед1 1нституту л!тератури iM. Т.Г.Шевченка HAH Укра1ни

Автореферат роз1слано "_" _.1996 р.

Вчений секретар

Спет»1ал1эовано? вчено! радv .КСуиим-*^—М.М.СУЛША

Опозитпя "л1тература - Ф!лосоФ!я", виэначаючи на эначну »¡ру специфику европейського способу думання, у р1эних власних шостасях е традтцйним об"ентом уваги э боку "наук про дух", эокрема, л!тературозкавства, починаючи в1д "Поетиии" Ар1стоте-ля й зак1н«уючи в!дпов!дними пранями Г.Башляра, М.Верл!, Г.-Г.Га-дамера, М.Гайдеггера, РЛнгардена, Ж.-П.Сартра та 1н. 1? досл!д-яення на матер!ал! укратсько! бароково! л1тератури е актуаль-ним, передовс!м, э огляду на те, що вено дозволяй:

а/ забезпеиити адекБатн1сть опксу та 1нтерпретацП текст!в укра!нсько! Л1тератури ХУ1Г - ХУШ ст, на ус!х щаблях Фундаментально! риторично! тр!ади: сЦ^скЛ^о - 4?оси1'ю ;

б/ описати питому для укра!нського л!тературного бароко !н-телектуальн1сть, яка реал!зуаться, щонайперше, в 1деал! "поета-вченого";

в/ з"ясугати засновков! ейдетичн! Модел!, характерн! для укра!нсьио! спекулятивно! поетикй й риторики ХУП - ХУШ ст.; -г/ окреслитн м1си,в, що його лосдае л!тература, в утНвер-сум! укра!неького бароно як "великого стилю".

Отте,. дисерташйна робота мае за мету опис та 1сторико-л1-тературне тлумачення опоэттП "л1тература ф!лософ!я" в укра!н-ському бароковому письменств!, зокрема, засадничих ейдос!в ф!ло-ссЫ! украпюько"! бароково! л!тератури 1 головн}тих форм того-часно! л!тературно-ф!лософсько! конвергенпП.

Наукова новизна пропонованого досл!д*ення полягаз в:

о

- системному розгляд! низки !сторико-л!тературних питань, пов"язаних 1з такими валсливими ун!версал!ями, як "образ", "на-сл!дування", "Форма",'а також ф!лософськими 1нтенц1яии !деологП та риторики украшського л!тературцого бароко; ■

- залученн! до анал!зу матвр!алу р!энояанрових пам"яток украр'сько! л!тегятури ХУП - ХУШ ст.,що дбе! не були об"ек-

том л!тературознавчих студ!й;

- застосуванн! деяких ориг!нальних евриотичних призом¡в, як-от, напринлад, в!дтворення швар(антних мисленневих сюжет1в або^о. . .

Об"ектом досл1дження постають тексти Лазаря Барановича, Пам-ви Беринди, Йова Борецького, Данила Братковського, СамШла Велич-ка, 1вана Величковського, П&1с1п Величковського, 1оаникгя Волко-вича, Хоангапя Галятовського, 1нокект1я Пзеля, Варлаама Голен-ковського, Григор1я Грабянни, Василя Григоровича-Барського, Мит-рофана Довгалевського, 1вана Дубовича, Тарас¡я Земни, Хоми Бвле-вича, Стерна Калиновського, Атанас1я Кальнофойського, Золотея Кизаревичи,, ко ста«. КирйлоБйча, Кя5рика Острсзьксгс, Михайяа Кс-эачинського, Георг1я Кониського, Иосифа Кононовича-Горбапького, Дса! Копинського, Захарп Копистенського, Сильвестра Косова, Йоаса^а Кроковського, Сильвестра Кулябки, Теофьтакта Лопатинсь-кого, 1вана Максимовича, Олександра Ыитури, Петра Могили, 1вана Орновського, Симеона Полонького, 1пат1я Пот¡я, Теофана Прокопо-вича, Антон1я Радивиловського, Теоф1ла Рутки, Каспяна Саковича,. Теодос1п СагЬоновича, 1оангапя Сенютовича, Григор1я Сковороди, Мелет1я Смотриттького, Якуба Суш, Кирила ТранквШона-Ставрове-нького, Димитр1я Туптала, Стефана Яворського, Варлаама Ясинсько-го та ш.,- як1 репрезентують широке коло жанр1в.украгнсько! ба-роково! Л1тератури, в1д богословського трактату, пен¡тени¡ал¡я, аг1огреЛ)!чно1 зб!рки чи "сократ!вського" Д1алогу до "канта студ-ного" включно. ч ■• .

Шлях /\л£Эо§о<5/ осягнення тих чи тих явищ украгнського л1-тературного бароко у дан1й робот1 структуруеться зг.1Д1ю з низкою мисленневих моделей та окремих прийом1в, ссГюрмованих упродогтс багатьох в!к1в европейською духовною традишею в особах Платона, Ар1стотеля, Д16нIс1Яг Ареопаг¡та, Августина, Томи Аквшського,

Декарта, Канта, Гегеля, Маркса, Потебн1, Фрейда, Юнга, Сартра, Еахтпя., Гайдеггера, %кача, Хнгардена, Чижевського, Гадамера, < Барта,- Тодорова та !н.

Ка захист висуваються так1 положения:

1. Характерною рисого укра!нсько! бароково! л!тератури е Ф1-лософська 1нтенЦ!ональн!сть.

2. ГдеолоНя та риторика унрашського л!тературного бароко засновуеться на систем! ун}версал1й, що утворюють перв1сну про-' дукуючу модель, насл!дком еманап!! яко! в сукупн!сть особливих • Форм "становления %ття у Слово". '

3. Пров1дн1 сюжети спекулятивно! поетики й риторики,, чинн! • на терен! унрашського л1тературно1,о бароко, експл!куються шляхом прилучення до в!дпов1,цно витлумачених традиц!йних ун!верса-л¡й "матер1я", "Форма", "образ", "наслхдування" тощо.

4. Риторичний спос!б инасл1дування природи" обумовлгае 'яви-• ще л!тературно-Ф!лосоФсько1 конвергенцП, що в л!тератур1 укра-1нського бароко набував Форм "синкретичних" яанровйх моделей, Ф!лософських Нсенс!в" поетичжм "матер!!", особливо! техн!ки "винагоду". та "роэташування" матер1алу ! т.д.

Матер!али дисертаиШного досл!дяення можуть бути використа-н! для написания праиь з !стор!! укра!нсько! л!тератури та ф!ло-соФП "середньо!" доби, л1тературно1 систематики, а також у пронес! викладання. курс ¡в 1стор!1 давньо! укра!нсько"1 л!тератури, теорП л!тератури, ¡сторП у?.ра!нсько! ф!лософ!! у вищ!й икол!.

Дисертаи!я обговорена ! с хвалена на эаЫданн! сектора ук-ра!нсько! л!тератури Харк!вського Державного педагог!чного ун1- ■ верситету 1м. Г.С.Сковороди. I! засновков! тези апробован! у виступах на Другому Конгрес! М1жнародно! Асоц!ацП Укра!н!от!в /Льв!в, 1993/, Шжнародних 1сторико-Ф1лосо|ських,сем!нарах мед!-е'в!ст!в /Ки!в, 1987, 1990; Полтава, 1992/, Харк!вських Сковоро-

дин{вських читаннях /Харк1в, 1992, 1994/, науково-теоретичному сем¡нар! "Православна Церква 1 розвиток укра!нсько! культури" /ХарК1В, 1991, 1992, 1994/, "Берестейських читаннях" /Харзпв, 1995/, зас1даннях Харк1вського ¡сторико-ф1лолог!чного товариств^ /Харк1в, 1993,- 1994, 1995/. На тему дисертаип опубл)ковано дв! моногра'Ш та низку наукових статей.

Робота складаеться з! вступу, двох глав, кожна з яких мае у своему склад! по чотири розд!ли, висновк1в та б1бл1ограФ11. Загалом вора об1ймае 479 стор!нок машнопису, ¡э них 342 сторон основного тексту.

ЗИ1СТ РОЮТИ ТА 11" 0СН0ВН1 РЕЗУЛЬТАТИ

ГЛАВА I

'■•'£• I Л О С 0 <1 I Я У К Р А I Н С Ь Н 0 1 Б А Г О К О В О I Л Г Т Е Р А Т У Р И

Р03Д1Л I. ШАИЗША ОБРАЗУ. 4

3-посеред ушверсал!Й, найб1лын посутн1х для ейдологП ук-'рап.'ського Л1тературного бароко, ч1льне мшде посдас "образ" /"арх:1тш", "вид", "знак", "знамеше", "изображен¡е", "¡кона", "кшталт", "подобенство", "пропор1т1о"/., котрий {нтерпретуеться, ионайперше, як м!метична схож1сть одного предмета на ппшй. "Образ /¡т'а^о /,- гитуе йоана .Памаск^а АтанасШ Кальнофойський,-е сход1сть /${кн1'Л|л(1о/, приклад /ехгтр£иуп/ } зображення /е^-

/. цо в!дтворюе у соб! певну р!ч, образом яко! е"1, або, зг!дно з верс1ею Степана Яворського,- "подоб1е нЬкое, являющее

^и^о^^а Л. Ть^ои?^^ .- ¡1., 1638.-84.

-5в себ{, того, егоже есть образ"''".

Парадигмою подальшого струнтурування 1т1е1 ун1вероалП для укра!ноьких барокових письменник1в кайчаот!ше поатае в1дома шестичленна страти<Шаи1я ¡кон!ки Яоана Дамаск1на /О» ¡«ял^., III/.

Поэаяк "невидимый и беэт!>леоный, и неопиоанный, и необразный" Бог-Творетть е "найвищим митцем" /"будовник", "математик", "геометр", "ремеснин", "маляр", "художник"/, то все суще вияв-ляе себе низкою Б о ж и х образ1в.

"Первый есть образ естественный, Отца предвЬчнаго единосущный Сын, Слово Отчее..,- вказуе, напринлад, Стефан Яворський,-

Сей образ во всем равен есть тому, сгоже есть образ, кром^ от-

р

чества и сыновства, рожден!я в нерожден!я" .

Другим "природним образом" Бога е людина. Усл1д за Басил!-ем Кесар1йським, йоаном Златоустом, Срон1мом Стридоноьким та !н. укра1нсы?1 бароков1 автори розр!зняють у людин! "образ Бож1й" 1 "подоб1е Бол!е" :"0браз Бож1й пр!емлет душа во время своего от Бога создан1я, подоб!а же Бож1е в ней совершается в крещен1и. Образ в разумЬ, подоб!е в произволен!и, образ в самовласт!и, по-

о '

доб1е в добродЬтелех" .

Трет 1м образом Бога-Творця постають книги Святого Пиоьма Старого й Нового Запов1ту. Надаргаи Б1бл11 статус особливо! д1-лянки буття, Григор!й Сковорода зауважить 1э цього приводу: "Б[бл!а есть символичный мыр, затЬм что в ней собранныя небесных, земных и преисподних тварей Фигуры, дабн они были монумен-

1Яворський С. Камень в{,рн.- К., 1730.- С. 2. 2Там само.- С. 4.

"Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вЬрЬ.- К,, 1748.- Арк. 253.

тами, ведущими мыель нашу в понят1е вЬчныя натуру, утаенныя в тленной так, как рисунок в красках своих"''-.

Чи Арх1тектон залишаеться ц1лком трансцендентним щодо св1- • ■ ту, як, окаж1мо, у метаф1эии! Георгия Кониського ,

..."/, чи по-новоплатон1чному ¡манентизуеться, як у Григо- • р!я Сковороди /"Потоп змш)"/,- четвертям "природами образом" Бога-Твория е усе "тварне". Недарма слова св. ап. Павла "Отож,• тепер бачимо ми н1би у дзеркал!, у загадц!, але пот1М - облич-чям в обличил" /I Кор., 13, 12/ стають об"ектом медитацШ Кири-ла Транкр 1л1онй-Счаврове1'ького, Петра Могили, 1оаник1я Галятов-ського, Антон1я Радивиловського, Лазаря Еарановича, 1вана Максимовича, Страна Явороького, Димитр1я Туптала та ¡н.

2

"Пятый род. образов есть проображен1е будущих Еещей...п .

, Тут ¡деться, передовс1м, про те, що старозапов^тна ¡кошка являе собою "прообраз" майбутньо! евангельсько! ¡сторП, вербальний модус ¡снування Христа до Р1здва.

Зрештою, шостим, останн1м, р{зновидом "природних образ¡в" Бога "являются к{,к1я чудеоныя, преславная же и мужественная дЬ-ла во' славу убо содЬявших тыя, в подражай¡е и незабвенную память

п

последним родом" .. Тож укра!нськ1 письмегаики ХУП - ХУШ ст. часто ¡нтерпретуготь "образ" як елемент екзьстешЧально! м1метич-но! модели - .'

СтруктурованI • Божими помислами /До^ос / "натуральш" й "су- . пернатуршгьш" образи, у свою чергу, моделюють р!зноман1Тну' м и с т е ц ь к у. ¡кошку, бо я "мистецтво е певним насл1дуван-

_^Сковорода Г. Повне з!брання твор!в: У 2-х т.- К., 1973,Т. 2,- С.' 137. .

О

Яворський С. Камень вЬры.- С. 5.

Г) . '

^Там самб.

■ «I - г,

. ням природа... , а митеиь, "наче другий Бог, куе в людських душах эам!нн! субстаттИ речей . Отжеж, у Л1тератур! укра1нського бароко "образ" пост¡Яна вживаеться на позначення, скал!мо, тво-р!в св!тсьного живопису чи снульптури, культово! !кони абощо,-для яких "природа е м!рога", бо чим ретелыпше вони насл!дують останню, тим досконал!шими е.

Такта чином, мистепький образ становить собою особливу 1ли-31ю певно! pe4i. Скаж!мо, створювати поетичний образ - значить "насл1дувати /Ы'Лаи./ ту pi4, вигляд чи под!бн!сть яко! зобра-жуеться. Зв1дси й образ називають зобраленням /'tma«jo «Н'З'е^ diciW Л3.

Природний i мистепький образи репрезентують, отже, р!зн1 щабл! ерархН буття, а I л в,з I о н I з м виявляеться родовою прикметою мистемького образу. Недарла заснован! на ейдосов! 1люзорност! земного ¡снунакня людини бароков! мотиви "марнота марнот" та "життя е сон" часто амшИгМкуютьсл за допомогою "ма-лярського" !кон!чного ряду.

Те ж саме стосуаться також образ!вл!тературних: 1лгоз!ею постають•власнв поетичн! сюжети-"байки", старогрецьк! мгфи,- саме слово "байка" /"фабула", "промШй"/ в укра!нськ!й бароков!й л1тератур! найчаст!ше вживаеться у значенн! "вигадка".

Отож,-мистепький образ е мЬгетичною 1люз!ею, ф i к ц ! -е ю , р!ччто, надежною до сфери д1яльност1 людини як tavno tu -

-'тГрокопович 0. ^¡лософськ! твори: У 3-х т.- К., 1980.Т. 2.- С. 152.

2Довгалевський №. Поетика /Сад поетичний/.- К.,»1973.- С.37.

3Plocopowilz Tl>. Ol dlU potlicq lilii III." MoV.lpviat ,

1786.- P. 13. , '

/Й.Гейз1нга/,- що власне й визначае його сено. При цьому дана ф!кп1я "приводить" наел!дуван 1 реч1 э.темпорального потоку до в!чност1, повчае, хвилюе 1 розважас, а щонайперше, гносеоло-г!чно поеднуе "видиму" та "невидиму" природи, тобто дозволяв людин! стати причетною до ноуменального р!вня речей.

Перебування образу на зламовг двох природ в1дцзеркалюеться Його власною структурою :"В кождом образЬ едином ест матер1я и форта, который речевисте рознятся и может едно быти без другого: и матер1я без формы, и форма без матер!и..."'''. Едн1сть Матер! I та Яюрми у структур1 образу може описуватися також за до-помогою, скал¡мо, тричленно! опозт'П: "матер!я" - "кшталт" -"вшбражец.(о",- як-от у Антон ¡я Радивиловського, платой ¡чних термш!в "образу утворюючого" та "образу утворюванвго", як у Григор1я Сковороди, абощо.

3-бгляду на те, що в л1тератур! украшського бароко "образ", як правило, мае причетн!сть до сфери сакрально-г о , вш отримуе деяк{ додатков! вим!ри. Передовс1м, тут не-гачебто дублюються ейдетичш сюжети, пов"язан1 з в!зант!йським "¡коноборством". Напружена полем1ка з протестантами щодо сут-. ноет! культовит }кон та ¡хнього "прокп!ес1су" змутуе православ-г'их автор ¡в усл!д за сх1дними отгями /Васынй Кесардйський, Йоан.Дамаскш та ¡н./ постШпо наголошувати, г;о в образ) пои'а-новуеться Форма, а не матер1я, "образова честь переходить на

о

власне'архетип, до якого мае вМношення , а християнська храмова ¡кона - чполярна п.одо погакських "¡дол¡в". По-евгемергвсь-кому вктлумачуючи персогаж)в "елл^нсько?" «¡фологп, украп>сь-к! (¡ароков! агторп доводять, го ко!.,р»,ор.чтир'псть ¡)-мх образ¡в

1Галятовськи» I. Мес1я пртвдивнГ;. - К., 16СС,- Арк. 209. Д. ТьрАгоорз^м^.- С5-С6.

эгубна для душ, тод1 ян християнськ1 Ёкони "подвизают" людину "на сЕятое жит1е",

Зрозум!ло, отож, що, кр1м усього iwiioro, маляроький образ, мислиться тут р1вним нарративному текстов i. "Бувши продовженням старо! традин!! /досить эгадати бодай в!дому тезу Григор!я Великого "G,4od ItgtmlilttS SCtipWiq . W id'iolis piaisW frttUlci"/, даний момент гулком суголосий мистеггтву бароково! доби з його прагненням до "новосинкретизму", зреал!зованому бодай емблема-тичною-поез!ею.

Таким чином, л1тература укра!нського бароко розглядае образ як спос!б 1снування небесно! та земно! epapxil, особливий модус буття, одним !э прояв!в якого е мистецтво взагал! й мистецтво слова зокрема,

Р03Д1Л 2. УН1ВЕРСАЛ1Я "НАСЛЩВАННЯ".

На вершин! ерарх1чно орган!зованих понять укра!нсько! бароново! литературно! систематики перебувае категор!я "насл!дуван-ня" /H^HM^lí; , jwiiiatio/. Одначе мШесис - пе ун!версал!я, що традмпйно. описуе Феномени не лишень мистецького чи - вужче -л!тературного ряду, але здатна об!ймати такоя ус! сфери духовно! kvльтури,- що демонструе, зокрема, доба укра!нського бароко.

В!тчизнян! письменники ХУ1Г - ХУШ ст. !нтерпретують "ста-рояитн!сть" та "новину" перевално як полярност!, що перебувають у контекст! опозш!й типу "святоблив!сть - анафема", "св!тло -темрява", "Христос - Вел!ар". Отже, "изобретенle новостей неподобающих.., чрез него же хотящи кто у иных обрасти славу, тщится в!гшслити и ново изявити вЬщи нЬк!я не обычный, к удбгелЬн1ю по-движугия, в ученi и о яковой истиннЬ" постае тут модусом "горда- . hí", то foro шляхом напружено! ''психомаг! !л "треба истребляти,

смиряющи гордый умысл поддавай i ем своего разума под разсуждеше шкюс"-'-. За uacÍB бароко м!метичний момент просякав не лишень стиль думання укра1нських письменишив, але й власне ixiilß i-no -dus vlvtwdi , оск)льки людська енэистеншя отримуе тут сенс шляхом "наследования", щонайперше, Христа.

ТрадгаМоная1стська настанова та пов"язага з нею особлива ьиметичн1сть природно поширюеться також на сферу Л1тературно! TBop4ocTÍ. Характериий для будь-якого лИературного тексту момент причетност1 до попередньо! niTepaTypHoï традицП постае у fropMi рефлексованого " н а с л i д у в а н н я " певного E3ip-ця. При пьому, спеп1ально вказуючи, що "насл1дування е душею по-езiI, укртшська систематика Л1тератури час!в бароко po3pi3-няс два Poro в иди: "као^дування природи" /iWiVaUc. viqtuí.a¿ / и "насл1цтаашя твору" /"im'tVa^'io орс.г'14 /. Правлячи про "насл1ду-вання природи", вона спираеться, як правило, на Ар1стотеля та Пого шзнших ¡нтерпретаторгв. Тож'зрозум!ло, що ¡tnitakic hct^v«-

im. не мислитьсл тут власне 1люз¡ошстським актом, але посут-

3

ньо "зб1гаеться Í3 поетичним вшислом"' .

Тлумачення ¡ршого виду птсл1дувашш" - iwiiaiic optiis ~ 'недвозначно вказуе на те, 140 украшська баронова систематика Л1-тератури культиву'е настанову на шдкорення шдив i дуально! твор-40CTÍ Л1тературшй традицП.

Згщно з укра!нськими поетиками, риториками й гошлетиками ХУП - ХУШ ст., всякий л1тературний текст постае, спирактчись у техничному'план i на три момента: "тему", "B3ipei;b", "матерш".

___,' i

1Г1п°ль I. М"р с Богом человЬку.- К., 1669.- Арк. 216-217, 599 ■ '

'•'Pipi Tl>. Di a-vtí, fOütica III." p. 15.

"Шундаментом" твору виступае "тема". Задля того, щоб "розгорку-тися" у текст певно! жанрово! структури шляхом "амплШкап!I", "тема" потребуе "вз!ргтя" i "матери". У такому pa3i будь-який л1тературний жанр репрезентуеться низкою взГрпевих aBTopis, а новий текст структуруеться як ¡хна "насл!дування" у розумшш "36jry нашого мислення з мисленням якогось вз1рцевого автора"^. "Материя" при пьому s конструктивним матерiалом нового л1тера-турного тексту, "вбранням думки".

Традишонал1стськ1 засади означали культивування топосгв /toTToi., ioci coiv\imuv\i<i /, отже, буттев! реалН важили для пое-та лишень як збудники певного еМдосу - корелята "теми" майбут-нього твору. Ним ¡хня роль у креашйнсму aKTi власне й вичзрпу-еться,- на грунт! "мкстеитва псетичного" буттев! реалН iciryKTL для поета-твория /Haclp*", "Ь^оь", "Witatol"/ Еже н:с транс-Формованi в л!тературну "uaTepiio". Вони, таким чином, переста-ють бути рушен творчого пронесу, поступаючись Micnc;.5 у nifl ро-л1 литературной традип!. Б^дтак, шлях творения поетично! реч1 art дно з законами риторики пролягае В1Д гасл1дуваншс феномешв буття до.сфери литературно! традицп. У такий способ модель певно! буттево! реалП виявляеться моделлю Л1тературчо! традкпп "насл1Дування природи", а ТЕорчий прочее поотае рашональною д1яльн1стю, скерованою на упорядкування явищ буття за допомогою TonociB, себто "касл1дув'ання природи" щлком опосередковане тут "насл1дуваш:ям В31рпя". При пьему засадрппюю властивгстю риторично! /поетично!/ "матери" а ";пноч1сть", тобто !! здаиисть бути принципом 1ндив1,цуаиП /"hiaUtia t^l ¡niwcipiuwi intKvidlu -

■''Ptocofowi \.z TL Dt avU poeAica Ы>И III.- P. 71.

<*1'<оч»4 перного кола ейдос1в. Обсяг та характер ейдетйчного поля, спроможиого ставати "видшин образом" шляхом структурацН в тому чи тому Tonocî, посутньо залежить од сформованого л!тера-турнои традип1ею anpiopuoro семантичного рельефу останнього, ,

Засв1дчуючи всезагальн!сть категорП "насл1дування", л!те-ратура укра!нського бароко, з другого боку, недвозначно засв!д-чуе також, п;о поступово "акт м!месису. перетворюеться на акт творения" /А.Дя.Тойнб1/.

Почати з того, що найб^лып виразний формальний покажчик л1-тературного градтпонал}зму - tfirypa "самоуничитен!я" - повол1 переходить Î3 ряду Феномен i в "касл^дувакня природи" в ряд фено-мешв "наслтогвання твору". Так, 1оантий Галятовський у власно-му гом1летичному трактат! зауважуе :"Екзорд!ум можер написати, понижаючи себе, приписуши собЬ недосконалость, слабость и неу-мЬетностЪ, гдн хочеш цо великое мовити, албо кого великого хва-лити..." . "Понижене себе" постае, отже, топосом екзорд1умно1 част'ини еп!дейктичного казання, що пил варто послуговутатися як досконалим п р и й о м о м аллплii ÏKai' i t окресленого кола "тем" /казання "о Богу, о Тройци ПреиайсвятЬйшой, о Пречистой ДЬвЬ"/.

1ншим виявом посутнього "перекодування" ус'талених структур "поетики тожсамосп" е зародаення та поширсння смаку до-"новин".

■ Сама передмовна тошка îukcvg наявнгсть у свгдомост! читанького загалу настанови на Л1тературн1 "иовинк". "Ai«e в'сем Огородку Карш.-'зазначае, ская1мо, Антон1й-Радивиловський,- нового-спать не знайдеш,' для .того задавать' î.ïirt наганн не маеи, поневож на

'Tiiomas ftfyuinus. Swwiwin lotn*«, Ui«.otoçjii\«. . Pîiwmu p^alis. VJIWWVÎM pi'ivMwvw .- I IVOI. - P. 51.

'Галятовський I. Ключ разумЬшя,- .rbbib, 1665.- Лрк. 514 /зв./.

св£т1> нЬчого' нЬмаш нового..."'''. Засв!дчуючи традиц1онал1стську мгметичн!сть власних каэань, блискучий бароковий казнодгя перед-бачае моялюисть I! негативного погцнування, тобто конст&туе на-явн!сть зрички до "новин".

Означений смак до "новин" на терен! украшсько! л!тератури ХУП - ХУШ ст. поширюваЕСя заидяки, щонайперше, бароков1й конхтептн 1 й 1конпи.

Як в!домо, коштепт /"дотепн!сть", "швидккй розум"/, теоретично обгрунтований у пранях Мапея Казимира Сарбевського, Бальтасара Грас1ана, Еммануеле Тезауро та 1н., е Еаялквкм засновком

естетини бароко: в1днайти гародИга у фшсовашй дисгармонп бут-

2 • Ч

тя'• /бароко традицхйно протипокладаеться класичн!й "м!рност!"/,

сп I льне у речах природно далеких - чи не найпосут^ший момент бароково! телеологП. Коннептна 1кон1ка, зос1бна, украшська, постае насл1дком своер!дно! "гри в б!сер" /Г.Гессе/ за правилами ргзного р!вня складност!. Кр1м того, конгепт як р1ч, то мала за мету викликати у ренип1ента подив /а<1™'аа1|0 /,набуши знач-ного поширення в укра!нськ1й л!тератур} ХУ11 - ХУШ ст., вико-нував роль своср!дного гносеолог1чного подразника, який спону-кав св!дом1сть до поиуку "новин" у ц!л1й ког!тальч1й сфер! /М.<1уко зазначав, що бароко с часом переходу "стих11 схожост1" !з гносеолог!чно1 сфери, де вона дос! була дом!нуючою, до сФе-ри власне естетично!,- однак в Укра!н1 пей пропес вочевидь не

^адивиловськйй А. Огородоя Г,!ар1и Богородицы.- К., 1676,-Арк. 1/зя./ /передмова до читача, б.п./.

^Реестр характернее для бароко опозицШ див.: ^паг'Л 2■

1904.-Ъ. ¿3-31. ' . .

3Див., напр.: М- В^ка»^«*'-«. Ьа\оЛ.-

-14-

мав усезагального характеру/.

Таким чином, про в i дн i сюжети ф1лософп украгнсько! бароко-BOÍ л;тератури ексгапкуиться на значку Mipy шляхом прилучення до ун!версалП "м1месис". Зокрема., у сфер! литературно! сксте- , матики "насл1дування" постае засковковою категор!ею, подв!йно !нтерпретуючись як ivrñWtio yiaWtae. та ivvútivtío оргл\ч у межах ар1стотел1всько1 /р!дие - платошвсько!/ м1метично! модели

3 ¡ншого боку, поширення коннептно! ¡кошки та пов"язаних Í3 нею "новин", зростання рол1 перифер!йних форм "насл1дування" л!тературнкх парадигм абоцо засв1дчуе, що часи бароко являють собою croepiflHy, екстрапольовану на всю сферу духу та обтяжену р1эгаа;и ¡игред^ентами, "суперечку давшх з новими" /^wiMí dts ft«ci«.v\4 ti и»оДгл*\<л/, "коли míjk давниноюч власне су-часн1стю не стало однозначного сгпвв1Дношення E3ipnH i насл1ду-вання" ./Г.-Г.Гадамер/.

' роздал з. илосолн тексту.

Природного шостассю усяко! сМлосоФп Л1тератури е той чи той еРдос тексту. 3 огляду на те, го засновковим текстом для •украшськи.с бэрокоркх писыюнпикгв постае Бгбл^я, прниетгпсть-до яко! е сходт;енням людпни "с тш к свЬту, от смерти к животу, от землЬ на небо""'',- означси^ ейдос структурусться тут, передовым, у cbepi 6i6nifii:oï герменевтики.

3rifliio з традшчйною для свропейсько! культури екзегетич-ною методою У" Liittí-i.« doul , adÎ-i-joiia , Mo -

laüs <\uod Ci^as , 4<w0 um^otjííx"/, укралнсы:1 CaponoBÍ

■|'Трапкв1Л10К-СтаЕроЕС1'ЬЕг:й К. Свачгел!с учптелгоа.- Рахма-híb, 1619,-Арк. 2 /переднога, б.г./.

аг.тори правлять про буквальний /"власный", "истинный", "1стор1ческ1й", "лЬтералптй", "писменный", "повЬствова-тел-тй", "простнй", "светлый", "тЬлеснкй", "удоборазумный", "явственный", "ясный"/ I т а а м н и й. /"духовный", "закрытый", ■ игралютный", "ммтческгй", "неясный", "обр&зителный", "одм^н-ный", "параболичный", "пскровенкнй", "проролШ", "таинствен--1?ый", "<Чгураткый'7 "розуми" Святого Письма,- останшй з яких, у свою пергу, мае "алегоричиу", "трополопчну" та "аиагог^чну" форми.

"Сенс лЬтералль-й,- вказуе, наприклад, 1оаник1й Галятовсь-кий,- ест ясный, бо як написано Писмо, так и розумЬем. Секс зась моралкый, аллегоричный и анагагичный ест закрытым, бо иначе Писмо Срятое написано, иначе трефа его розумЬти и тлумачити"*. По-кладаючись на 51 лона Олександргйського, укра!нсьний екзегет про-довжуе :"Л(,тералный сенс належит до гисторш, моралный належит до обычаев добрых, которых повинна душа наша заховати, и до злых, которых ся повинна душа наша хронити, аллегоричный належит до Церкви воюючеи, которая на земли знайдуется, анагогичный

п

зась належит до Церкви тр1умфумчеи, которая знайдуется на небЬ"'.

"Л!теральний сенс" мислиться, отож, семантичко прозорим, а його ¡кон1ка 1ниро м!метичною ян "послЬдованге нЬкоз по подоб1ю

3

лига и- членов первообразнаго" . Тому "1стор1ческ1й Божественна-го Писан1я разу»,! есть близ себе самых повЬствован1ем н^коваго

I ,, о

^Галятовський I. Ключ разумЬтпя,- К., 1659,- Арк. 83/зв./-

84.

О . *

Галятовський I.'МеЫя правдивый.-Арк. 353. °

о

Яворськкй С. Камень в{>ры.- С» 152.

дЬла себе изясняющ и к в!>дЬн!га подаются"^, тобто, зважаючи на те, що "не завжди i не вс! одкаково вимовлеш слова та сентен-riI мають у co6i один i той самий сенс або розум.., всяка опо-в5дь мусить бути зреферована зг!дно з контекстом та нормами Бо- ,

о

жого Письма" . В1дтак, кожен момент "латерального" р1вня Б!бл!1 мае здатн2сть витлумачуватися у "блиэькому" контекстк "Писан!е Священное,- зазначае Стефан Яворський,- само себе толкует, предваряющая словеса многшци толкует посл£дствуюцими, послЬдствую-щая - предваряющими" . Позаяк воно "не может быти ce6t противное,- один бо и той же Святнй Дух вездЬ в Священных Писаниях глаголет"4,- контроверсНпйсть окремих елемент1в "л!терального" ■ ряду зн1мает?»ся шляхом узгодження íxhíx семантичних структур. Скашмо, "первЬе убо глаголет Писан! б :"Не сотвориси ce6i> вся-каго подоб!я и образа", послЬди же глаголет :"Сотворкши ce6t скин!ю,.xíbot, херув1мы". Но како cíe противорЬч1е можно согла-сити,- не иначе, точш предняя толкующи последними" . Эастосо-вуванкй при пьому спехчальний граматичний та лоНчний ¡нструмен-тар!й мае на мет1 лишень П1дтвердити постульовану "сакральну де-нотатившсть".'

Вих!д за меж! останньо! зд!йснюетьЬя у npoiteci "алегорич-ного", "трополог!чного" й '"акагог!чного" тлумачення. Б1 блгя i

•'■Туптало Д. Розыск о гасколкической брыкской Btpt.- Арк. 314. • > ■

2$™о\лгуДа М. Qp^vov.- Шую, 1610,- Арк. 109.

г}

"'Яворський С.-Камень Eipi-'.- С. 97.

' 4Tai.i само.- С. 920.

5Там'само.- С. 97.

тут "сама себе толкует", одиак у пьому paai виявляються зад^я-гкмк комечти "далекого" контексту /"разум далшй", "образ дале-чайшШ"/, якик oöifti.iati увесь б1бл1йкий текст. Отож, у певному розумп'Н! Сряте Письмо е "¡МлосоЛ нЬмнй, который много разумеет, а сказати людем разумЬвакшх i:e может""1'', тому потребуе "одушевленна уиителя" - екзегета, здаткого ка його "духовне" прочптан-ня, зд1йснюЕане за допомогою ещпоньднкх гер<еневтичних прийо-м i в. Скаж1мо, текст Святого Письма иоле структурувати власний "закритий" семантичний р1векь як той чл той риторичний троп: для 1оавик1я Галятовського зна"ннй мае га 01бл1:ших Bipn'iB маа синекдох i«^ семантику, для С тесака Яворського - мета^оричру i т.д. При пьому екзегет.мусить гтрилучатися до'усталено! традитп, а отжеж, anpiopHO вбачати у б1бл1йному текст1 складний семантич-ниР рельеф i адекватно в1ддзеркалювати його власною герменевтич-ною методою. Tai;, Б1бл1я мае поставати особливою едн1стю Старого та Нового Запов1ту, в як!й Старий Запов1т япляе собою "прообраз" евангельсько! icTopii. У нетях дано! глс^дигми вяе Адам пэ ткть-ки в)рив у Христа, але й "пророкотал о пристю его, мовячи :"0с-тави человек отпа своего и матерь, и прилЬпится к жен!; своей, и буде та оба во плоть едиыу",- бо св. IcpontM, св. Лео, св. Августин поведают, же тни слова Адам пророкуючи мовил о ХрпстЬ, котр!й. мЬл. пр1ити на свЬт, зостпвивши Бога-Отпа в небЬ и матку свою на земли, Пречистую Богородицу, и прилучитися к женЬ своей, к Церкви святой, которая в Христа увЬрила и едино тЬло с Хрлс-

о . "

том стала'"".

Незважаючи ча те, що розвиток "чотирисенсоЕого" тлумачення

ЬавЬт духовный в ¡ером. ТеодсЫя //Акты, относящиеся к истории южпозаппдной Гуси.- Львiв, 1858.- С. 65.

Талятовст.кпй I. Пег,in пгапдпг^й,- Арк. 144.

Святого Письма в л1тератур1 укра!нського бароко гальмував'ся де-якими чинниками, зокрема, впливом ¡дей протестантизму з його ро-зумшням б!бл1йного тексту як 9и'\ ¡(х.'илъ 'иЛц^гъ^ та намаганням тлукачити Б^блш, передовым, на р;вьч "сексу Л1терального" /по-« лем1зуючи з протестантами, Стефан Яворський запитував :"Аще есть ясно и удоборазумно Пксаще Священное, то откуду между вами сиговая в толковашях разноглася?"*/, описана екзегеткчна практика набувае значного поширення. Б1льые того, характерна для бароново! Л1тератури "стих¡я схожост!" та пов"язана з нею практика когтептно!. 1кошки, коли зг1д:ю з законами с о увидел«, -

будуеться нав!ть газва повелиого богословського трактату Лазаря Баронов ;па "Нова м^а старо! В1ри" /"№о\»щ . хь ь\<,

х Ь/130 угЦба ...""/, а "духовний" сенс в1дтуку-

еться не лш'епь у байковнх "премиях", емблематиш чи старо-грепьких. !стор!я\", але п у рсякН5 звичайшй реч1,- спричнняе-ться до екстраполгпп "чотприсепсово!"-б!блШ'01 герменевтики га всю сЬегу словесность

1э коптепт!?, заснованпх га сег:сах Святого Письма, розвпгу--лося, зреп'тою, ярв>п.е, яке хрояолоНино эаверч«ус укра!нську баро-кову б!блпЧну герменевтику: вчення Грнгорн Сковороди про"сдабс-л!чнк# тайнообразннй мнр" Б^блп. За Сковородою, "непод!льна та гезхллята" едгпсть "видм.ю!" и "невидимо!" природ, буави спроск-товапою па б1бл№н1гй текст, перетворюе Гюго в особливе плетиво "гЧгур" та "сш.шол1в". Пркроднп:! "етгть Библий - "истор!элг,о;.'1 'или моралною лпгсмЬрностью так ооплссть фигуры и сигослу., что

■''Яворський С. ь гь:-- '•-"''.

-Ь. Ко*а тиид Апг*«! ^к. •

ч\Гцлл1<> . 1676,- Арк. 3/зв./-/пегедмова., б.п./. •

кное на линЬ, а иное в сердгУ^. Це - "прямое, именуемое у древних еллин ро14л , с1есть творен!е! А таюе писатели суть точ-нки пштьт, и нимало не дивно, что Ь'ойсея зовут обманщиком"2. Бгб-л1я вводиться тут до сфери поетичких. "Фтий", отож, посутньо позбавляеться власного "л1терального сенсу", а Мойсей як автор П"ятикнэткя постав поетом-"вигадником" /"Слово "поет"... походить в1д грепького ри'и^л , то означав "тЕорити" чи "вигадува-ти", тому й поета, якби не було уэвичазним, можна було б казива-

о ■

ти "творнем", "вигадником" чи "насл1дувачем"" /. При ньому в межах сковородишвського "скмвол1чного св1ту" /"<;1<о*с1ое(>ау\'1Ъс1,1 В)1г£ " /Д.Олянчин// плетивом "ф!гур" та "сга/вол1в" виявляеться не лштнь Старий Запов1т, але також евангельська ¡стор1я.

Такш «ином, для украинского л1тературного бароко харак-терш р1зн1 модел! екэегези б)бл1йного тексту. Яйцо спробувати упорядкувати 5х за допомогою ар1стотел1всько-гораи1ансько1 "тр1-ади": "недсстатшсть" / - "м1ра" /ипоА^ч/ - "надопр"

/гхспъмъ /,- то осердям /теос>и^/ украпгеько! бароково! б}бл1й-но! герменевтики виявиться "чотирисёнсова" метода штерпретацП тексту Святого Письма, оточена, з одного боку, "л1теральним" тлумаченням Б^блП /<Де^ес /, з другого - ¡г всезагальною але-горерчю /»xci.si.us /.

Попирюючись на всю вербальну сферу, украшскта баронова б!бл!йна герменевтика витворюе особливу ф1лосогМю Л1тературного

•^Сковорода Г. Повне з!брання твор1в: У 2-х т.- Т. 2.- С.

20. '

2Там само.- С. 30-31.

3Ргосоро*<-Л1 "Пл. Ьг ачА,» роеЬ\са Ш.- Р. 13.

тексту, засновану ка ейдосах ерархН, символ1зму, 1нтерт'ексту-альност! та !н.

Р03Д1Л4. ТЙАНЬиТ\0 ^ТиЫ\.

¿-¡лосопЧя л1тератури ягк (Герма осягнення п почат-к I в /¿рл*) / структуруеться, кр1м усього шшого, також за рахунок власного прилучення до ейдосу часу. Цоправда, ук-ра!кська барокова систематика Л1терг?ури, переймаючксь кайже виключно прикладними заеданиями та бувши виявом "естетики тож- • самостГ'традишйно не прид!ляла особливо! уваги проблематстч генези й темпорального ¡снуванпя л!тературно! трорчостк Есте-тичш засногки, картона* каменем яких було рефлексоваке "насл1-дування твору", природно вит¿сняли на другим план темпоральний • вга.пр Л1терагури за рахунок вбсолатизапИ П структурного вюп-ру. Теар1я та практика "змагання з класиком" породжувала Феномен особливо! с и н х р о н } з а ц I I р1зночасових текст¿в 3' ."коротких межах пепркчетних до темиоральност1 жанров их структур, тому ¡сторична пам"ять Л1тератури поставала майже виключно у форм! реестру автор1в I текст1в, як! утворювали с^еру жанро-■}Ю1 парадигматики.

Отож, на думку уяра!нських барокогкх лисьмечнгаив, усяк! нистептва а з-посеред них також "мистеитво поетичне",

В1Д Со-Т)! ¡-Премудрости Боло! були надан! Ветхому Адамов!, пот1м, "з ходом вШв", поширюються "в1д нього через Ыетузала до Поя, Е1,д Ноя ! його сич!в до халде!в I еБре!в, В1Д евре!в до египтян I в1д пгг до грек!в, шд грек 1 в до римлян та- ¡ших п1вн1чи1п: I за-.Мднпх ттродгв"'". У меяач отче! параяигпи, то посутиьо В1др!з-

■'по'ч.;'-¡ли;/ Г. \ллосо<*сы:1 твори:,У 2-х т.- К., 11СО,-Т.. I.- -V.

няеться В1Д засновано! на схем! "античность - середап в!ки -новий час" проев тшпько! версП розвою наук та миетептв, еканию, "богтестий" Платон ус1м ¡стннним, по мають у соб1 його д!-алоги, зардяиуе египтянам, рлд котрих в!н узяв запозичегп тми в ¡удегв ейдоси, або власне пророков! Мойсею.

Просторгте тлумачення л!тературних явил з погляду часу зд1йснювалося ими сферами укра!ксько! бароково! культури, у як;гс темпоральн! моменти з певннх причин в^гравали б!льш помяну роль, ан!ж у л!тературшй систематил!• Так, ватшив! !сто-р!осоФськI проблеми розглядалися у ход1 перковно-релггШно! по-лем!ки М1ж православними, католиками й протестантш.ш, що точила-ся в Украпи, починаючи з 70-х рок!в ХУ1 ст. Тут, прнайперше, привертае до себе увагу постудьована православними апологетами особлива тягл!сть рласно1 д;гх-овно1 традипП: брусалимська, Кон-стантинопольська та украшська нерква мають "едино тоиш мехцу собою разнств!е.,, еже аст мЬстгал.! пребтеашем"'''. Як зауважить згодом Димитрий Туптало :"Произндохом по плоти от племени Газета, сила Ноева, рожден!ем же духовим - от святаго равноапостол-наго князя-Владгапра, от того бо вЬру и крег;ен!е вся Россия пр!-ят. Вдадгопр же пр1ят от греков. Греки нр1П1га от древних святнх артпегеов и учителей вселешшя. Древши же арх1ерее и учители

2

пр!яша-от святнх апостолов. Апостолы нр!я1па от самого Христа" .

Отака модель перковно! ¡сторп екстраполюзться прарослав-

%опистенський 3. Друга передмова до Часослова 1616 р. // Т^тов Хв. Матер1али для !сторп книжно! справи на Вкрт!н! в ХУ1 - ХУШ вв.: Всезб1рка передмов до укра!нських с?ародрук!в.-К., 1924.- С. 12. .

2Туптало Д. Роэнск о расколнической бршекой вЬрЬ«- Арк. 417. . • ■ ' '

ними авторами ХУЛ - ХУШ ст. ка всю сферу украшсько! духовно! культури, зокрема, на ¡сторичний вкм!р Феномен 1в л1тератур-ного ряду. Стрижнем дано! !стор!ософсько! побудови е вектор : Греп!я-Укра!на. . ,

За умов напруженого протистояння католипизмов! кплтя ХУ1 -початку ХУП ст. здавна характернкй для вгтчизняно: л^тератури ейдос вля 1 н 1 зну поступово перетворюеться у вмпнчену коннепп!ю ^-иЛ'Л з ГрепIх в Укра!ну. Головншими П

моментш.ш сл!д вр&жати так1:

- штерпреташя украшсько! духовно! .культури як "старолсит-ньо!", и'о за умови тлумачення опозипп "старе - нове" як "авторитет - не авторитет", а процесу осягнення людством ¡стини як не ск!льки темпорального, ст1льки просторового,- було машфестахиею

г I причетност! до Соф1!-ПремудростI Божо!;

- ¡нтерпретазия культури латинсьного Заходу /"Риму"/ як се-кундарно! стосовно гренько!, тобто як неадекватного в!дцзерка-ленця останньо! у стихи латинського слова;

- 1нтерпрета1пя греко-ршсько! античност! як "другого Старого Запов1ту", г;о "пре'Мгурально" засв1дчуе майбутшй прих!Д Спасителя,- а отже, постулювання необх1Дност! репепнн "еллпюьких" автор1в на укра!нському грунти

• Описана кошдепшя "передання наук" остатсчно ексгапкуеться, починаючи з 30-х рок!В ХУП ст., по на значчу М1ру пов"язано з реФорматорською'Д1яльл!стю Ки1вського митрополита Петра Могили, Скэ.ж!мо, якраз тод! наст1йна необх1Дшсть прилучення православна до латинсько! словесност:, мотивована Могилою чи Косовим з погляду щиро! прагматики /широка сфера вжитку.латини у Реч1 Пос-полит1й I т.д./, породпуе у межах-дано! когатеппп ще один над-звичайно важливий екдетичнки сдает: латииська культура як запо-. зичення культури гренько! /тут православш ¡деологи повторюсь

в5дому тезу,' «Мксовану те ГориМем /Ер^., II, I, 156// мае повернутися до сво!х справан5х духов них нащадгМв - православних книжник I в Украгни-Русь Так, ЯосиЛ Кононович-Горбапький, мотивуючи залегипсть сво-го ркторютого курсу "Оратор Могилянсышй" од Цшеронових "Под!-Л1в ораторських", зазиаиав, що Цпдерон, "в Атепах греками всто-ханий I музами виплеканий, шчого з /цього/ мистецтва до ГрецП, матер! едино! ! володарки энань уо1Х, не повернув". В]дтак, про-довжуе кшеський про^есор, шлком природно i справедливо, що Ц1-нерон "до Могклягсько! р1ки розумово! 3 1 Свадою своею впадае I гливаеться, а разом з ним 1 майже все те, що вш заборгував Гре-гт 1!, приходить /сюди/, щоб у гашому православному заклад! нав-чальному Оратор не пшеронлЕС^кга, а могилякським звався"-''. Очевидно, що еллш!зм укра!нських барокових авторгв д о к о р 1 н-н о в1др1знясться од "герметичного" еллппэму бодай знаного брусалкмсьного патр1арха Доситея чи брат!в Л1худ!в, як1, засно-вуючись на тез1 "еллига суть учители латин", вважали неприпусти-мими всякI взасмини православних ¡з латинською культурою.

Отже,- 1тI та 1нш ейдетичш сюжетн структурують л!шю "пере-дання наук": Стародавня ГренIя - В!зант1я - У крата,- що являе собою В1тчизняну галузку християнсько! доктршш про "безначаль-шсть мстили" в ¡1 культурно-¡сторичшй ¡постаси

Таким чином, одшсю з кайважливших ун!персал1й, що утворю-ють ф!лосоЛио укра!нсько! бароково1 л!тератури, е ейдос безпо-чатк0Е01 1стини. Нормою ¡снування останнього постае концетпя з Греш! в Укра!ну. Вказана кондетпя посту-

^Кононович-Горбанький й. Оратор Могилянський, Марка Тул1я Цтероиа "Под1лами /ораторськгат/" досконаЛими вйплеканий //01-Лосог^ька думка.'- 1972.- Р 3.- С. 89-90.• ■

лювала причетн1сть унра!нсько! духовно! культури до Cotf>íí-Премудро ст! БожоI, а також на значну м!ру забеэпечувала певну тож-■ сам!сть нацЮнально! Л1тератури у .складнях iсторичних перипет!-их ХУН - ХУIII ст. 0кр1м того, долаючи радикальшсть опозицН « "А*1н" та "Ерусалиму", вона дозволяла ¡снування найр1зноман1тн1-■ них (^орм ■ ренегат 11 греко-римсько! культури, починаючи в1д "наел i - ■ дування" античних л!тературних парадигм та широкого вжиткула-1 тиноько! й грепько! мов i зак1нчуючи травест!йними переробками • античного матер1алу.

'ГЛАВА II. У, К Р A i Н С Ь К А БАРОКОВА Л I Т Е Р А Т У Р А I Ф I Л О С 0 * I Я-

Р03Д1Л I. MJDCOSCbKI 11-ГГЕНЦ11 РИТОРИЧНОГО СЛОВА. .

Характерна для украшського.Л1тературного бароко ситуашя, ■ коли один i той самий письменник е автором, з одного боку, ви-• тчукано! латиномовно1 Л1рики, з другого - блискучих-елтдейнтич-них Казань, з третього - ф1Л0С0фських i теолог!чних трактат1в ta д1алог!в,- засв!дчуе не лишень усеб1чну обдарован!сть певно! ■ персоки, але також глибинну т о * с а и i с.ть поетичного, риторичного i (МлосоЛського слова як репрезентатп I ког1тально1 модел!, засновано! на органонов1 Ар1стотеля. Тожсама структура р-аиionajibifoCTí поетичного, риторичного та ФиосоФського слога Яормуе явгапе ддтературно-ЯилосоФсько! ■ к о н в е р г е i; п i I.

Отож, ^¡лософськ! реалИ можуть ставати складниками литературного .тексту в éopii, скаж1мо, рясних цитат, peM.iHiouemmí, ■ гиом1ки, апоЛтегматики. Так, АтанасШ Кальнофойський раз по раз miT.ys септенпп Сенеки, Летро Могила часто посилаеться-на авторитет Томи АквЫоькр.го,- Антон!?» РадириловоькиП полюблпо перока-

зувати апоЛтегаи з "\ilae. Д1огена Лаерц!я. В1д- ■

пор ¡дну <Млосо'т>оьку тйюрмашю м!отять у ооб1 ¡численш •укра1нсь-1> к! 'баронов! -тексти щонайр!зноман!тн!ших -жанрових .структур,- -почи- ■ наючи в!д аг!огради--та закпгсуючи еп!столяр!ею й зб!рниками див. 1'ар!ть статт! лексикона "славенсько!" мови не уникають по- -, силань на Ар!стотеля.

Окр!м того, украшськЬбароков! письменники часто послуго-вуються спешальним (Млософськкм ¡нструментар1ем, охоче поклика-ються на авторитет философ!! як таког, полеьизують з приводу тих ■ чи тих (Млософських ейдос1в. Укра!нськ! автори ХУП - ХУШ ст., як-от бодай ДкмитрН! Туптало, можуть структурувати власн1 м!рку-рання про природу речей у Форш "мисленного" д!алогу з! старо-дьвн}м Философом, пасажу онтолоНчно-екзистенщального характе-■ ру ! т.д. Звкчним е опрацювання триАгтарно! проблеми у в!ршах, а головн!ший для ейдологп Пресвято! арайш терлш оцоооью^ ■ /"единосущный"/ ¡нтерпретуеться не лишенку трактатах типу "Кс-тор!я о листрик!йском, то ест разбойническом ^ерарском або Флоренском синодЬ" Кл1рика Острозького, "Тренос" Мелет¡я Смотргать-кого, "Зергало богослов ¡и" Кирила Транквшона-Ставроветэкого, "Камень в&ры" Степана Яворського чи "Зерпало православнаго испо-гЬдан!я" Димитр!я Туптала, але також в апограгШ та марюлоНч-шй л ¡риг!.

Ф¡лосо^ськ! ¡нтенш! можуть просякати бароковий л!тератур-ний текст також ¡мплшитно. Скаж!мо, ейдетичний р1вень морал1Те Георг!л Кониського "Воскресен!с-мертвых" <Тормусться у контекст! запекло! нолстчки хргстиянстга з (Тилосо^ським "л!бертин!змом" 1з приводу промпслу Божого, безсмертя дута! й т.п. речей, що точила-ся рпгодорл "УП - ;'УШ ст., коли радикальна критика "так обыкновенно назнрасмнх Ёшкуров" стае зричним мотивом ф!лосойських ! теологпших т}актат!в Кирила Тра"кв!л!она-Старровепького, Тео-

<*ана Прокоповича, Степана Яворського, пропоя ¡де" Грача Леванди та ¡к. Ото«, Георг1!?. Кониський не лы!е.-:ь pisno заперочуе "eniKy-* резням" у рласчому Kvpci ri iлосо^ i i та казан-ях, ало ft прагне до-сягтк "обережен1я грио?1ан от зарази" як у форьи безпосередньо! • • суперечки з Вольтером"1, так i за допомогою длдактичнкх потешпй' rati лыки шстерп /"бароковкй театр був театром ¡деологгчнш,

о

ррогремовим, пропагакдистським" /, засковано! на популярному в Л1тервтур1 уираЬюького бароко сюжетi про Лазаря та багача.

Сагалом, усi nafinoiiiTHimi сюжети, що розгортаються в рамцях звсадничого кола темпорального ich-ування людкни, В1Д пра-батыйвського втраченого Раю до Раю синерг1йно повернутого /чи втраченого казавше через противления Бояай вол1/, в л1тератур1 украй'ського бароко посутньо пов"язаш з шлою низкою ф1Л0С0<Т>-ських ейдос1в.

Досить часто *1лосогТ1Ськ1 реалП поставали також "матер!ею" конпептно i ¡кошки. Так, 1оангаий Галятовський учиняе низку рласних Казань, що ув!йшли до складу эб!рки "Ключ разумЬ-шя", засновуючись на Ар!стотелевих категор1ях /предикаментах/. "Знайдеш у мене,- вказуе пропов!дник,- uknoe казанье з едного предикаменту, от коликости написаное, на святого Тоа-на Крестителя, бо там все казанье первое показует, же святый ■ Тоан Креститель велик¡й был при нароженю, велик ¡й за живота, велик 1й и по смерти. Знайдеш у мене э едного предикаменту, от

■'"Див.: Письмо г-на Волтера к учителям Церкви и богословам /и/ ответ на оное письмо архиепископа Могилевскаго Георгия Ко-нисскаго //Домашняя беседа,- 1867.- Вып. 46.- С. II02-II06; • Вып. 47,- С. II22-II26; Вып. 48.- С. II54-II56.

ЬсаЛ //biUtaluv* fctsta 0i\ ittiirviowitbtoi de .- Vfatttawa , 1975,- 199.

яковости нктое казаньа униненое, на воведешс Пресвятой Бо городили, бо так! все казакье первое учит, же Пресвятая Богоро- ■ дина шенкная ест на дуи4> для того, же киотами душу свою приоз-, добила, и для того, же не мает жадного грЬха на душЬ своей"".

Пропов1дь може засновуватися такой одразу на вс1х десяти-лог!чних првдикаментах. Так, ланцшок Ар1стотелевих кате.гор1й: - суис(и1Яс>$ - ■^наХ^а'ь - "и^аЬлО - асА\о -

рач^о - ^машК'Ло^ - ДйЯо1; - чЯм^. - \\с\1;1цс1о,- струк-туруе у Галятовського нарративну частину "Казанья второго на святого 1оака Богослова".

1ншого разу 1оаник1й Галятовський уииняе проповедь /"Каза-• ньс на воздвижеи1е честного Креста"/ зг1дно з чотирма Ар1стоте-левими першопричинами, а Лазар Баранович у зб!р- • VI "Трубы словес проповЬдных" структуруе похвалу'"честному Крес-' тов1м зг1дно з лог^ою розгортання "метаф^ческих степеней" ло-• г1"ного "дерева" "кайкрацого дгалектика та найггрюэго В1дступни-ка" /Степан Яворський/ Порфир!я Т1рського.

Варто зауважити, що на терен1 риторики фЛлософськ! ушвер-салп втрачають власний онтолог1чний сенс. Коли, припуст1мо, Максим Сповгдник оперував свого часу Ар1стотелевими предикамен-тами, обстоюгочи ¡дею "меошчност!" /^ 0\/ / зла, вони в1ддзер-калювали морФолог ¡ю буття,-у "Казани I второму на святого Тоана Богослова" Тоангапя Галятовського ш категорП в!дцзеркалюють морФолог1ю тексту, набуБагочи • статусу амгап^катийних кл!ше: особливо вишуканого "винаходу" '/¡«/(,«11*10 / та "розташування" /^'\9рсч|<:1о/ риторично! "матер!!".

1Галятовський I. Ключ разумЬшя,- Льв!в, 1665,- Арк. 351 /зв./.

АмплнМкашйнкми xnicie, KpiM лог!чнкх, ставали також ук!-версалИ, по репреэентують 1 т-лиi д!лянки Ф!лосоФського знания. Ckrximo, теза про чотири елекенти ol^C^ / ср¡ту: землю, воду, погчтря, рогонь,- яка тгадиндйно розробляеться в курс! на-тур^лосоФП чи богословських трактатах, п!д пером Лазаря Бара-' нсшяча легко перетворюеться у засповок емблематично! noesil^j Iran Максимович об^рае арх!тектон!чним принципом власно! поетич-но! книги "Богородице Дьво" дев"ять "чишв" небесно! epapxii JliOHiciH Ареопаг!та /Dt H>«.wacV,a Cutlitl'v/'" i т.д.

Больше того, барокова iKOHiKa, обертаючись у сферах "насл1-дугашл природи" та "насл1дування твору",' волод!е особливою самодостатн1стю. Бона залишаеться пр!ччю-в-соб!" не тшьки, npnnycTiMO, у "штуках поетицккх" на вэ!рець "лавирин-TiB" Грана. Величковського чи Симеона Полонького, але й TOfli, 30-ли витворюе ¡люзго сущого, як те маемо у славнозв1он1й "псаль-Mi" Григор1я Сковороди "Всякому городу нрав и права". Тут обра-зи виходять за власш Mesi лишень для того, щоб, неначе плато-н!вськ! "!де!", "надати co6i у матер!! тожсамост! з собою" /Гегель/. Структурована риторичною i я г л i с i t , ix-ня лог!чна, етична, метафизична чи якась Лнша рац!ональн!сть по-стае формою перетворення життевого хаосу в поетичний кос-• моо.

Таким чином, характерний для укра!нського л!тературного ба-роко .риторичний с по с 1 б "становления Буття у 1 Слово" на Bcix щаблях власного розгортати надае текстов! особ-

*Див.: baiavvowici -ti. LuW\a (\poU<«oi«(x..- К., I67I.-S. 159.

2Див.: Максимович I. Богородице ДЬво.- 4epnirlB, 1707.- Лрк. I/зв./ /передмова,. б.п./.

¿г/во! рат'10иальност1, яка шс гласнш насл1Дком явже л:тератур-но-*1лосо'*!сько I конвергеьлл!.

Р0БД1Л 2. БАГШОБА Ш0Н0С52РА Ж ШЗУСхЗЩкЛьгА ПАРАДКП»1А.

0дч1ею з найхарактершших рис перевално! бьтьпюст! тлкр1в, цо репрезентують Л1?ературу укрзлкськогс бароко, с учительшсть. 1 Учителько-терапевтичний"сенс мають тут богослужбов1 книги, жит1Я' святих, казання, сатири, байки, власне усяка поез1Я, поэаяк "по-ети - тлумач! сл!в I по?ш;я1в Бога, воки розкривають Ь:ню суть, учать людей срягекнс^янкм I богопоклоншьпо: завдяки поетам • смертн1 наЕча'пться вс1ляко;1у добру""'".

Ток природно, що будь-який складник ¡коносфери, тобто кола найб}льш уживаних топос1В укра1ксько5 бароково! л1те-• ратури /"норе", "пристань", "шлях", "дзеркало", "театр", "в1й-на", "крила" 1 т.д./, виступаючи "вбрапням" р!зних ейдетичних ; ■ сюжет!в, мае той чи той е к з и с т е н ц 1 а л ь н и Я ■ сенс. Б1льше того, ¡конссферш топоси сгоптаиться у самосущу картину, ■ певний 1нвар!антний сюжет, який можна казвати бароковим м I -<ь о ы про людське I с н у в а н н я .

Осердям украГнсько! бароково! !коносфери с "марин¡стичш" • топоси, характерн! для европейсько! Л1тератури в!д час1в греко- ■ римсько! античности Сттел, укра!нсыс1 письменники ХУТ1 -. ХУШ ст. назпвають "морем" Бога, Пресвяту Дгву Марш, людське життя, говсрять про "глпбоке море Божо! хвали", "море" "злости- ' вого'св!ту",'"море огненное геснское", "море" "поганской безбоя- •

■'■Трактат про поетичне мистентво //Л1тературна спадгцина Ки- ■ Грсько! Р^гсI ! укра'|мськя :птегатура Ш - ХУТТ1 ст.- К., 1981.-С. 1^6.

-Ои-

ности", "люде* гнЬвлкшх", серт,я, "страс^еЧ мгрсккх", Божого милосердо, благодат! та ¿огкого гк!ву, "небесной славн" абощо. Одкаие ••'в?1ий.ст1Шб "мере" регреэектуе тут плктпеть ведшего св1-ту^,

О':?«' "мисленнжк" "морю,!:'" плинуть р1з;и "корабл1", щонай-пегке, керовака. "гавкл!ром"-Хр>;стом Церква Еожа,- як1 несуть лю-дилу до Н Р1ч;;ого "прнстанща" /"берега"/, цо ним е Царство Ке-бесне. "Море" та "пристань" еиябляються тут трансценденщями як хиття I смерть. Невка ¡маиентклашя тра::спендентного спостер1га-еться лкшень тодь коли бароковий письменник розробляе ейдолоНю смерт1 не як в!Докремлення дупл од т!ла, але зв!льнення дупл в!д пристрастей.

Траг1чне В1дчуття плинност! й гтроте"1Чност1 св1ту бароков! автори реал1зують також у посиленШ уваз! до феномену метамор-Фози. Недарма, скалимо, 0в1д1й, перш за все, як автор "Метаморфоз ¡в" привертае пильну увагу Атанас1я КальноФойського, 1оани-К1я Галятовського, Лазаря Барановича, 1вана Максимовича, Стефана Яворського, Димитр!я Туптала, Григор1я Сковороди та ¡н.,- а староэаповгтна ¡стор1я "жени Лотово!" отримуе низку тлумачень, • в!д "л^теральних" та "моральних" до "анагог^чних".

Плинн1сть /чат^пч / св1ту укра!нсып бароков! письменни-- ки майже завжди пов"язують 1з його маршетю /уйп'Ло^/. Саме "ва-н!тативний" мотив породнус у межах бароково! 1коносфери образи зрадливо! "Фортуни", тенд1тноГ'кв^ки", "пави", "театру1? ! т.д.

Поэаяк "суета суетств вЬк человкческШ",- "ничтоже в вЬд1 сем достойно радости и весел1я, ничтоже достойно уткпен!я и бла-

1Пор1вн., напр.: р^лйИм'; РУ». сьм<,л, 1729.- т. i.- р. 109-из.

гомьтсл!я, но вся плача и рыдая ¡я исполнена"^. Земне хиття люди-ни - "юдоль плачу" од матеркнського лона до смерть Зарокова аполог1я плач;' традкшйно виверсуетьск скорботною постаттю Христа. I якцо Григор1й Сковорода, засновуючксь ка "пресМгуралымй" ■ кореляш! 1сака та Христа, усл1д за Климентом ОлександрШським поширюе семантику онша "1сак" /"см1х"/ ка Христа,- то ие, рад-ше, виняток, з огляду ка те, що укра!нська барокова л!тература каголопуе, передовым, на сотер10лог1чному вим!ров1 те! "пре-(МгурацП".

Гостро В1дчут1п нестатечшсть та пликтсть усього земного кадае людському ¡снуванта особлиЕо! д и н а м I к и . Тоя лю-дина постас тут "мандр!вником", "перегрином", а П життя - по-рсякчасною "мандр!вкою". Белений Логос I в даному раз! виявля-

еться вз1р1'ем, ад:че "Еесь живот Христа, Спасителя на.шего, на сем

р

срЬтЬ всегдашнее путь шеств1е, уставничое было пелгримство .

"Позорче М1гра", яким мандрус людика, в Л1тератур1 украш-ського бароко постае, попайперше, "мисленними" "дзеркалами", цо зусебгч обступають душу "смутного пелгрима". У такому раз1 "дэер-кальна" тошка репрезентуе ейдос прилучешш людини до Со<М1-Пре-мудрост! Божо!, позаяк, падавши людиш розум та свободу вол!, Арх!тектон "розгоркув" перед П .очима усе тварне, "якоже нЬкое учнл;тше, или зернало", тобто як особлнве ¡накомовлеиня про сено людського !с!!ування. При пьому людинг\-"перегрин" повсякчас пере-• бурае у ситуаип Продп'спого "Гегзкла на роздор!жя!',| обираючи помН двома "шляхами": "т1ск;к" та "широким". Означений виб1р прот1кас у *ор!п »отту^о! ''пснхс!'П'с11", котуа ттслитъся -еп1- •

^Ал'Тарит духот^-й.- К., ТТ1Г,- Арк. 2/зв./.

2Род1т::лорс!.к:^ А. ВЬгеп Христов,- К., 1038,- Арк. 429/зв./.

эодок ьоеленсько! "¿г;ьн1" добра 3 1 злом. Пркродно, то мотке "брань - жиг ¡к наше" е одним ¡з найпосутшшкх в украГнсыай ба-< роков ¡у Л1т&р-атур1.

Стже, люцииа у своему прагненш трансцендентного "берега" мае -»укати нчоту ? т*ураткся гр1ха. Мету такого поюуну Ионосфера укра!;-;ського бароко репрезегтус образом "золото: середини". Укра1нськ1 писыдосики ХУП - >7111 ст., спиравшись, передОЕС1М, на засади практично! *йлосо*п, скажлмо, на в1дпов1дш м!ркуван-ня Ар1стотеля , П06вИ5/ чи славнозв1сний Горацпв пасаж "Е^Л \«Ли<,«.." I, I, 106-107/, вчать про "зо-

лоту середину" як Христа пом ¡ж двома розбШшками^. В^дтак, 1ван Величковський править про "золоту середину" у володшн1 "зовнш-!Йми" благами, 1патШ Пот1й - про "м^ру" в риторичшй практиш о!у\ел«. ; "золот!й середин¡" шдлягае в1ра, шанування ¡кок,

ба нав^ь христолог1чний догмат.

Отож, усяка людина, зд1йснюючи- свою екзистетпальну "манд-р1вку", мусить "сохраняти" "наказан1е, даное от отпа сыну Пару, устроенну к лЬтан1ю:

Благоразумна лЬтай, средств¡я держися,

Безпе"ален прейдет, ни в. чем не сумнися" .

Тз м1Фом про Дедала й 1кара, матер!ею якого послутовували-ся Мелет1й Смотрипький, Лазар Ееранович, Стефан Яворський, Нитрован Довгалевський, 1гнат1й Максимович та ¡н., у рамцях укра!н сько! бароково! ¡коносФери повТязаний, зрештою, ще один.топос -"крила", що репрезентуе екзистенц1ально ваяливу суперечку м1ж протестантами, котр!, покладаючись на слова св. ап.. Павла "Во

■''Див., напр.: Вагапочмйг к>. 519.

Максимович I. бс^-сроч .- ЧершИв, 1708.-Арк. 31.

опасен! ри благодаттю через В1ру, а не не в!д вас, то - дар Божий, не в!д Д1л./Ш., 2, Б-9/, Еважали в!ру едино достатньою для порятунку, та православии?«!, як!, так само, як 1 католики, . обстоювали необх!дн1сть потвердження в:ри добркми вчинками, ад-же "в1ра без д1л - мертва!" /Як., 2, 26/. Отож, "крила" в!ри та добрих справ !кон!чно- вивершумть православну ейдолог1ю вибав- • лення.

Таким чином, ¡коносфера укра!нського Л1тературного бароко • .розгортаеться в особливу фабулу сходження людини трьома шляхами /стюаями/: морем, землею та пов:трям - до трансцендентного "пристанища". В II межах людське тснування "вертикально" напружусть-■ ся, отримугачи власний сенс з погляду Е1чност!.

При пьому структурована риторичною тягл!стю особлива о н -толог1чн1.сть" барокового слова мае Еласним насл1Дком його в!дчутну наснажен!сть засадничими е к з и с т е и ц ! -аль'ними "енерг1ями" /екзистеншалами/, як-от "народяення",. "смерть", "любов", "свобода", "страх", "над!я", "гр!х", "р!дчай", "покута", "в!ра" абощо. Так, одним ¡з найпо-сутнших екзистен]т!ал!в у л!тератур1 укра!нського бароко в "любов".

У стихи Еросу розгортаеться вся 1стор1Я людини як роду 1 як персони. Позаяк "человек ест вторнй !<пгр малый, великую и див-нуга Премудрость Бож!ю в себк заключает, ест бо и небо, и земля, и яже ^а небеси, и яле на земли, водимая и невидимая, от пупа • до главы, яко небо, и паки от пупа долчяя его часть, яко земля"^,- украигськ1 бароког! автори правлять про я в ! л п б о .в т : природну й духовну. Очевидно, цо природний Ерос збер!гае

■'"Тра' 1п,!1ио'--Стаг;рог1енький К. Бвангел!е учителное.- Арк.

1Г-Т.

тут Еласну траясиендентн1сть стосовно Еросу духовного, однак по-М1Х ними, неначе пом1Ж людською та Божою природами у Христг, Генуе певне взаемопрсикнення /л^смЬр/, завдяки якому перший набувае прдаетност! до останчього. Пов"язане з ним складне переплеттня р!зномак!тних духовних, душевнкх та т^лесних штен-• г1й ьитворке, зрештою, явице, котре ф1есуемо оксюмороном "духов-ний природнкй Ерос"- I яке постав об"ектом "наелгдування" в чис-ленних барокових текстах.

Двома головншкми модусами власне духовно! любов! постають любов до Бога та любов до ближнього. Кр!м того, духовний Ерос виявляе себе у людському прагненн! до "чистоти" та намаганш в«и-нити "супружество духовное" з Богом,- людина "распаляется" "в любов Божественную", дивлячись на ¡кону Христа або вступаючи до студентського богородичного братства; нав!ть ¡ннестуальний мотив, знаний укра!нською бароковою л1тературою переважно у форм! християнських корелят1в Е^пово! !стор1! — сказания про Андр1я Кр!тського, ап. Юду, папу Григор1я,- переб!гае у площину духовного Еросу, позаяк використовуеться для "проведения !де1, що всякий гр1х моле бути викуплений покаян1ем 1 прощениям з боку священика"''". . •

3-посеред ус!х дочасних благ укра!нськ1 бароков! автори щонайб!лыпе шанують свободу /"стремл!ння до "сво-боди" в р!жних розум!ннях цього слова" Д.Чижевський .називав пи-томою рисою укра!нсько! псих!ки /. Ото*, виплеканий, передовым,

■'■Драгоманов М. Слов"янськ! перер!бки Ед!пово! !стор!1 // Розв1дки Михайла Драгоманова про укра!нську народну словесн!сть ! письменство.- Льв!в, 1907,- Т. 1У.- С. 59.

2Чижевський Д. Нариси з 1стор!1 ф!лософ!! на Украпп.-Нью-Яорк, 1991.- С. 17.'

сарматизмом, ейдос "золото! вольност!" е каскр1зким мотивом Л1-тератури укра!нського бароко в!д II. початк1в /перша третина ХУП ст./ до часу повального згасання /друга половика ХУШ ст./. Для пксьменкик!в ракнього укра!кського бароко "золота вольность" е, перш за все, найпосутншим складником липарського ¡деалу /Ка-. с1ян Сакович/, а також вежлив™ аргументом на користь прав "ста-рожитнього народу РУСЬК0Г0" та його церкви А'елет1й Смотринь-кий/. Згодом про "золоту вольность" будуть одностайно правити так1 несхож! один на одного.шодо св1тогляду та способу життя ав-тори, як, скаж!мо, венденський шдчапткй Данило Вратковський, ки-1вський ченень Антон¡й Радивиловський або мандрований Ф!лосоФ-м1стик Григор1й Сковорода.

Ящо людська екзистетпя у власн!й "горизонтально" перспектив! описуеться тут за допомогою поняття амлса. Ь'Л^лАач. , то II "вертикальна" перспектива на значну м!ру п!длягае ушвер-салп , тобто "самовласт!я". При пьому посут-

не в!дцзеркалення пом!ж "горизонтальною" та "вертикальною" перспективами людсько! екзистендП обумовлзое особливий 361Г !ктен-1Чй пчНА ^гг^ь* з ¡нтеншями аъЬ'Л'йи^ .

Таким чином, характерна для пров^дних жанргв укра1нсько! • бароково! л!тератури учительна прагматика, а також онтолоНч-н!сть риторичного слова мамть власнкм гасл1дком явище (Тилософ-сько! заангажова^ост! останн'ього,- г,о постае, зокрема, у форм! екзистеншальних "розум!в" л!тературно! "матер!I".

'роздгл 3. л1терлтур1ю-спюс(кськ1 канри.

Характерною рисою укралнського барокового письменства е ви-сока продуктивн!сть л!тератур"о-<?илосо*ських жанрових моделей, як-от апо^тегаа, притча, байка, "сократ!вський" д!алог, "мен1п-гея" ебого. Зна«ного пешкрення набугають тут, зокрема, д!алог!ч-

н! форми ¡снування ф1Лософсьних ейдос!в, репреэентован! довгою низкою текстов, з-посеред яккх "Ар1стотел1вськ1 проблеми" Кас1я-на Саковича, "Православное исповедан!е в^р'ы" та "Книга дуии, ка-ринаемая злою" Петра Когили, "Б^лоцеркгвська розмова", "'Еунда-менти" та "Мее¡я правдивый" 1оаник!я Галятовського, "Нова М1ра старо; в1ри" Лазаря Еарановича, "Раэглагольств1е тектона си ест древол'ла с куттом"- ! "Разговор гражданина с селянином да с пЬв-пом или дьячком церковным" Теофана Прокоповича, "Вопросы и ответы краткие о вЬр^" Димитр1я Туптала, "Д!алог1см духовный, си ест Двоеслов1е" Варлаама Голенковського, "Бегает духовный", "Поучен1е о святых тайках", "Богословия нравоучителная", "Начатки догмато-■нравоучителнаго богословия", "Слово к народу католическому" 1 т.д. 1^оправда, з огляду на те, п;о "форт д1алогу не е поильного Нормою" /О.Койре/, тогочасна укра!нська академ1чна ф!лосо^1я значно штенсившше послуговувалася характерно ар!стотел1вським /схоласткчним/ систематиэаторським трактатом, залишаючи за д!а-.логом (Тутти ¡1 переважно пропедевтики I полем1ки. Варто пам"ята-ти при пьому, 1цо, як засв!дчують, наприклад, "Зерпало богосло-р!и" Кирила ТранквШона-Ставровепьного чи "Десять книг Ар1сто-теля до Шкомаха" Стефана Калиновського, д1алог1чна ф!лософська 1нт'ераки1я та систематизатороький трактат у межах риторично! . традщгИ постають п!лком конвертованими. ■

Укра!нська барокова л!тература знав дек!льна р!зновид!в ■ т.э,. "запитально-в!дпов!дних"' текст!в, однак, .попри те,.що на ейдетйчному р!вн!, припуст!мо, "Собран1е кратк!я науки о артыку-■ лех вЬры" Петра Иогили посутньо в!др!зняеться в!д "Граммат1ки славенския правилное синтагма" Мелет !я Смотрицького, так само, ■ як "Бенкет духовный" - в!д "Потопа зм1иного" Грпгор|я Сковороди, а "Нова м!ра.старо! в!ри" Лазаря Барановича - в!д "Запов!-дей содалесам" чи "Лгогидар!я",- жанровою парадигмою них текст!в

е в а т е х 1а в с /кхтпк^й!-^ , - "сократ1в-

ський" д!алог дсби середкьоЫччя.

Катех1зис ¡стотно моделюе не липень полем!чн1, екзегетичн1 й учителыи текста,,але також власне ¿МлосоФську прозу украш-ського бароко, зокрема, "роэмови" Теофана Прокоповича, Григор!я Сковороди та 1н. Так, жанровою лоНкою катех1зиса детерм!нуеться эауважувана ¡нтерпретаторами сковородишвських Д1алог1в^ 1хня значно штенсивгПиа пор1вняно з "сократ{вськими" "моза!чшсть" композгатП, а також пом!тна ешгматичшсть /гМлосо^ськ! ейдоси часто репрезентуються у текст I як моментал'ьиий прорив до транс-пендентного/, характерна для персокаж1в тенденшя до.одновим1р-ност!, стриматпсть письменника у в1дтворенш реального тла, що на ньому розгортаеться фКтосО'Т'Ська бес1да, 1 т.д. Однак, засв1Д-иуючи власну жанрову спор1днен1сть 1з катехизисом, 'сковородга-пв*. ський д!алог волод1е низкою 1стотних "надлишковостей" з логляду лог!Ки катех1зиса як певно! "естетично! теми" Д.0ртега-1-Гас- • сет/, л'о вказують на наявшсть тут елеметчв "регене-р а г I [ " жанрово! структури класичного "сократ¿вського" д1а-ло^у. Останне виявляеться, зокрема, в тому, що Д1алог Сковороди гиступае "родопом1чним засобом" ноле ЪТг-кч ТЬМ*) /, тобто Нормою персонал¡стського в|днайдення метаЛизичних ¡стин.

При пьому "сократ¡гська" яанрова структура сковородишвсько-го д1алогу, В1ЛДзерка.шоючи хйрактерне для укра!нського л!тератур-ного бэроко тхэзуми'ня ¡стини як ¡снування-в-1стин1, отже, фгксу-ючи рух .тодсько! екзистенттп

ГЛ-в., напр.: Г> Н^Ьсг^ ^оусч^п /1722-1734/:

Ьвл «кгд'ч'Кс^ь е,<, М/Ш, ЗаЪчДмис'цЬ'.

.- , 1923.-$. 74.

а в!д лТ^-иБ ¿сл. до ^(.о^ зазнае ¡стотного перекодування у контекстI живого досвхду кпстшшого сходження до Абсолюту: диалог структуруеться тут як певрта Форма позахрамово I л I т у р г I I , колективного "обоження".

Кр1м описаних р!зновид!в "сократ¡вського" д1алогу, пошире-ною Формою ¡скування ф1лосоФських ейдос^в у л:тератур1 укра!нсь-кого бароко е "ментпейщ" жанри, щонайперше, "прен1я" та "бра-нГ'. Останти являють собою самост1йш жанров! моделI, хоча характеры! для них сюжетн1 Формули могли функгпонувати також у рамгях ¡нших жанрових структур, скаж1мо, агюгр&Фп , богослов-сько-полем1чного трактату абощо. Це стосуеться, зокрема, старо-давнього сшету "бранГ' арх1стратига Пихайла I Сатани.

Християнська традгамя править власне про три "брат" Михаила ¡з Сатаною: поединок арх1стратига 31 зм1ам-шестикрильцем, на небесах, боротьбу за тио Мойсея, майбутню битву з антихристом. Увагу письменнгайв найчастше привертела до себе перша "брань", шо.йде В1д "Апокалипсиса" 1вана Богослова. За час1в бароко ней сюжет £>озроблявся, зокрема, у " Лшифер Вондела, "Втраченому РаГ1 М|льтона, драм! "Царство Натури Людсько!", учителыпй проз! Кирила Транк»1л!она-Ставровеиького,. Симеона Полопького, Ан-тон1я Радивиловського, Димитр1я Туптала, "духовних" шснях, ба нав1ть 1ст0р10гра/Т|11.

3-посеред украшських барокових текст¡в, що репрезентують "мен1ппейну" жанрову традишю-/"Преше Господне с Д1аволом", "Слово прен1я Петрова с Симоном волхвом", "Брань арх1страт1га Миха1ла, воеводы сил небеснпх, и ангелов его с седмоглавным зм!ем" Димитр1Я Туптала, "Брань честных седми добродЬтелей с седан'1 гркхами смертными" ПоасаФа Горленка 1 т.;;./, за равней довершеност1 л!тературно-<МлосоФсько! синтези пом!тно вир1зня-' ються "Пря бЬсу со Варсавою" та "Брань архистратига Михаила со

Сатаного" Григор(я Сковороди, ейдетичний р1вень яких структурус-ться за допомогою синтепгчних жанрорих побудов.

Таким чином, поширеш на грунт! укра!нського л!тературного бароко д!алог!чн! жанров! структури "сократ¡всЬкого" та "мен1п-пейного" характеру засп!дчують складну взаемод!ю поезП та ф!-лосо'Ч! у пронес! сходження лтдини до Абсолюту.

Р03Д1Л 4. О1Л0Л0Г1ЧН1 ЕЙДОСИ В РАМЦЯХ "ВОГОМИСЛ1Я".

"Вертикальна" напрямлешсть с одн!ею !з засадничих прикмет л1тератури укра!нського бароко. Текст мислиться тут, щонайперше, "ррогчдчиком" лн\цсько1 дут! га терени Святого Духа, Параклета-Вт!шителя, котрий утамовуе !! страх перед безоднею небуття та з?стчдиуе можлиехсть порятунку,- а "в!льн! мистептва" /аьки lbt.ttf.ts / стрдаують власний сенс ! виправдання э погляду "бого-мисл!я".

"Богом;:сл!е", здп^снюване у слов! та через слово , природно акумулюгало в соб1 численн! |Млолог1чн! с/доси, належи, гологнкм чином, до с^ери граматики й риторики. ПередоЕс1м, ггаматк«»! й риторичн! ук!версалП постають 1нстру-ментами гНбл^но! герменевтики. Еже ¡нтерпреташя "л!терального" сенсу Святого Письма пемислша поза ними: екзегет мусить певним чи^ом "зре^ерувати" семанткчну струнтуру слова, синтаксичну структуру дискурсу абого. Кр!м того, й1лолог!чний ¡нструмента-р1й конче необх!дний у процес! диференщаш! "лАврального" та "м1стгчкого" "розутпЕ" б1бл!йного тексту. Зрештою, коли з"ясо-гуеться, по пегнкй дисю'рс мае ¡нтерпретуваткся також у "алего-рп«чоиу", "моральному" чи "анагог1чному" модусов!,- його семан-т>л7га ст",гктуга гостас ст^гктуто.э гетотммп, синекдохи, метаФо-г^и або ¡пгого ргтбрнтуого тропа.

Поле» гозго'-а":-'я 'Члолог!ч:гих ейдос!в, так само, як I §!-

лосо^ських, у перспектив! "богомисл!я" була також TeopiH та практика перекладу, жонайпершо, слова Божого i текст!в' святих оттчв, адже "переводителю книг должно есть быти совершенно уче-ну и не точш во всем грамматическом учен!и и правописанш и всесовершенном вЬдЬши свойств обоих языков быти совершенну, но eqe к самих высоких учен!й, п!итихи... и риторики, и философ 1и, ег\е же и самнп богослов i и не перстом коскувшуся"^".

Проблеми перекладу в л!тератур! украшського бароко безпо-середньо пов"язувалися з питаниям про генеэу й темпоральне ic-нування "славенсько!" мови. Зг!дно з переконаннями украшських барокових авторíb, остання бере свШ початок од того часу, коли Господь, cnocTepirum людей, пю зводили Еав1ЛОнську вежу, промо-вив :"0дин re народ, i мова одна для bcíx них, а не ось початок Ix npairl.. Не буде тепер н1чого для них неможливого, ш,о вони за-мишляли чинити. Тож з!йд!мо, i эм1шаймо там 1хн! мови, щоб не розум!ли вони мови один одного" /I М., II, 6-7/. Отжеж, "язык славенск!й,- як стверджуе бодай ДимитрШ Туптало,- един от сед-мидесятй и двух от столпотворен!я и по размЬшен!и языков изшед-п!й, имже даде Бог племени 1аФетовому глаголати". Розташовуючи в!дпов!дним чином "славенську" мову в часово-Просторовому континуум!, укра!нськ! письменники ТУП - ХУIII ст. особливо наголо-шують, цо, зг!дно з предивним Божим промислом, !! !стордана доЛя, ба нав!ть власне субстанп!я, якнайт!сн!ше спор!днена з мо-вого "елл! ногретгькою".

^Величковський П. Листи //Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского.- М., 1892.- С. 202.

2Туптало Д. Летопись //Сочинен!я святаго Дплитрга, митропо л!та Ростовскаго: В 5-и ч.- М., IL42.- Ч. 4.- С. 034.

Завдання рел i г i йноi полем iки часом змушували П учасник!в перейматися Еласне 1сторико-л1тературними питаниями. Скажгмо, заперечуючи твердження Кас1яна Саковича про те, що ycni казання э"являються в Унра1н1 значно niaiúme, н1ж на Заходi, Петро Могила робить досить широкий 1сторико-л1тературний екскуро, вказую-чи, зокрема, по 1Стор1я гього жанру в Укра!н1 розпочикаеться в!д часу MicioHepcbKoi д!яльност! Кирила й Метод1я i репрезенто-рана низкою блискучих текст!в Кирила TypiscbKoro, Григор1я Цамб-лака та 1н.^

Окр!м ¡сторико-л1тературних спостережень, у рамцях укра!н-ського барокового "богомнсл1яп зустр1чаються також акс1олог1Чш 1нтерпретан1I тих чи тих явип\ бгжучо! л!тератури. Переважна бгль-micTb таких "критичних" oiúhok, по-перше, напрямлена радше на певчих aBTopin, ан1ж на íхнi тексти; по-друге, структуруеться зггдно з приписали еп!дейктично! риторики як "похвала" чи "хула" /т.з. "ЗоГлова" критика/; по-трете, мае власним правдивим об"ектом проблематику Bipn та Церкви. Природно, шо (Млологччн1 спостереження ратать тут, передоЕс1м, як аргументи га користь тих чи тих голем1чно загострених богословських ейдоЫв. Так, по-

а-алiэ текстíe дозволяе ТесТплов! PyTi'i рстановити посут"ю палея-псть книги 1оаник1я Галятовського "Небо новое" рiд низки лэтинських д-керел та не менш посутгао залежшсть пане-Г1ркка Степана Яворського "р1?.и'к\ we.iAÍ^wai^cí.'j c^wafcij ..." од Ksro"ip esyíTCbKoi л1тегатурно! систематики,- i на r.ifi. шд-cTap.i зробгти гележш ег.сгоеки годо проблеми "справжиьо! Церк-

' Днп.: /Vl9o<-, , alo г ргос-j CciW'it

ii^ faewo'.tftv.«^ RivsUi'j //Архив К"го-Западной России.- К.,

Ч. I.- Т. IXС. Г-16-351.

ви"Г.

Зрештою, укра!нське "богомисл!е" ХУН - ХУШ ст. мае у своему склад! особлкву "й!лософ1ю 1мек1п, яка засновуеться тут, ионайпергсе, на уявлешп про слово як певний онтолог!чний модус "!де!". Розгортання "гМлосой!I ¡меж" у перспектив! Платонового "Кратка" означало водночас спробу осягнути ноуменальний св1т через осягнення символ!чно! природи слова та образу. Ллатон!всь-ка парадигма структуруе також кайб!льш пом!тну гТцлосо*сько-тео-лог1чну спробу сходаення до Абсолюту через слово в л!тератур! укра!нського бароко, що !! эд!йснив Григор1й Сковорода. Ейдоло-г!я сакрального поля, на якому укра!нський гермеиевт прагнув осягнути семантичний архетип слова, перетворюе сковородни!вську (Ылологт в м!стагог1ю не лишень тод!, коли йдеться про Бож1 1мена чи б!бл1йну алегорезу, алей усякого разу, коли, пошцрю-ючи характерну для укра!нського л!тературного бароко техн!ку тлумачення б1бл1йних в!риив у "далекому контекст]" на ц!лу вер-бальну с<Т>еру, письмечник отримуе можлив!сть вибудовувати чис-ленн1 семантичн! й етимолог!чн] ряди, що е часто щирими бароко-вими концептами.

Таким чином, укра!нське барокове "богомисл!е" мае у своему складI низку граматичних та риторичних ейдос!в, пов"язаних !з тлумаченням та перекладом текст1в, л!тературною тради1г1ею, "ф1-лософ!ею !менГ' абото, як! не лишень утворюють своер!дну "ф1ло-лог1ю на марг1нез!", але також- структурують методу осягнення

!Див.: Ны.Ц сх!о 1*Л\ Ко^с.о^а

цо , 1696,- 208-209.

2Див.: в. МсочогсД« : < 1., ОсиЦч , м^ыол .- уги^и* , 1974.- ^. 101-102.

Бога через слово.

В И С н о в к и

1. ЗНлосо^ська !нтени!ональн!сть е характерною рисою л!те- ■ ратури унрашського бароко. Бона структуруеться, передовс!м, у Феноменах:

а/ (Т>IлоссТ)11 л!тератури /спекулятивна поетика й риторика/; •

б/ л^ературно-Млософсько! конвергенпП.

2. Пров1дн! скжети укра!нсько! бароково! ф!лософН л!тера-тури, по утрорюють, зрештою, П спекулятивний "першообраз", екс-пл!куються шляхом прилучепня до ушверсал^й "образ" /'Чкона" в п м1метичному, креан!йному, гносеолог!чному, анагог!чному, ко-, меморативному, харизматичкому вим!рах ¡нтерпретузться як спос1б ¡снування небесно! та земно! ерарх!!, особливий модус буття, одним ¡3 прояв!в якого е мистептЕО взагал! й "мистептво поетичне" та "мисте"тво риторичне" зокрема/, "насл!дування" /опозиц!я "старе - нове", розгортаючись у перспектив! "рефлективного тра-дитчонал!зму", рчиняе "шмесис", що подвп"но витлумачуеться як "насл!дурання природи" та "насл!дування твору", опорного катего-р!ею сфери л!тературно! систематики,- хоча конпептна !кон!ка та гор"язан! з нею "новини" створюють снтуаИю "суперечки давшх

¡з говими"/, "текст" /застосовуЕан! щодо Святого Письма Старого й Нового Запов1ту герменевтичнл методи, перш за все, "чотирисен-сова" екзегеза, екстраполюючись на терени "мистентва поетичного" Я "мистегтЕа риторичного", витворюють теор!ю тексту, за!сновану '-а екдооах ерар^п, скмвол!зму, !нтертекстуальност1/, "час" ' • /теипогальн! вгапри "мистегтЕа поетичного" й "мистеитва риторич-т-ого* оптеучугься у тергпгах |де! "безначалькоот! ¡стини", формою ¡с1:угання яко! постас доктрина про "передання наук" !з ГрецП р УктЬ-у, по гоОтул^вала при^ет-псть в1тчизчяио1 л1тератури до

Со л 11 -Премудрое? I Божо!, забезпечувала 11 тожсам!сть у складних 1сторстних порипет!ях ШГ - ШИ ст., а також долала радикальность опознан "А*!ни - Ерусалим"/.

3, Л!тературно-Ф!лосоФська конвергекщя, обумовлена рито-ричним способом "становления Е-уття у Слово", який на уЫх шаб-лях срого розгортання моделтое токсаму структуру рахчональност! поетичного, власне-риторичного й ^¡лосоЛського слова, у поезП, проз! та драм! укра!нського бароко набувае Форми "синкретичних". жанрових моделей, в1д байки, де л1тература I ф1лософ!я !нтегру-ються як "пром!Л1й" та "егтнгМй", до "сократ¡всъкого" д!алогу та "ментпе!" з !хньою гранично складною поетично-ф!лософською синтезою, "тем", шо еманують ¡з екзистешчал1в "народження", "смерть", "любов", "свобода", "гр!х", "в!ра", "страх", "над!я", "покута", "в!дчай" та 1н., метаФчзичних, етичних, антрополог !;ч-них, екзистентЧальних "розум!в" пооти^но! та риторично! "матер!!",. зокрема, топос!в бароково! !коносфери, як-от "море", "берег", "корабель", "кр1тка", "пава", "театр", "дорога", "картина", "дзеркало", "в!йна", "крила" ! т.д., лог!чних !нтегат!й тех-н!ки "розташуЕання матер!алу /риторична схема опису екзистегат!-ального вибору, Ар!стотелев! предикаменти та "дерево" Порфир¡я як ампл!ф!кшпйн! кл!ше, абощо/, перетворення граматичних ! ри-торютих ун!версал!й у методу сходження до Бога через слово.

Основн! положения д и с е р т а и 1 I

викладено в таких публ!кан1ях:

1.' Нариси э /Млосо*,»! Григор!я Сковороди.- Уарк1в, 1993,152 с. /у сп1вавт./.

2. Св!т укра'шського бароко: гМлолог!чн! етюди.- Харк!в,

1994.- 112 с.

3. Античк1сть //Украп-юька л!тературна еь,никлопед1я.- К., 1968,- Т. I,- С. 70-71.

4. Катехизис как литературный жанр //Проблема автора и авторской позиции в литературе: Сборник научных трудов.- Харьков, 1990,- С. 33-39.

5. Жанровая природа диалогов Г.Сковороды в связи с "сокра-Т1-ЧРСК1ИИ" д-лалогш.™ Платона //Отечественная философская мысль "I - ХУП вв. и греческая культура: Сборник научных трудов.-К., 1991.- С. 279-28-4.

6. Сенс "дзеркально! Д1алектики" самошзнання Г.Сковороди //Илосо^ська I сон1олог1Чна думка.- 1992.- Р 5.- С. 128-137.

7. Ед1пова ¡стор!я в опратованн! Г.С.Сковороди //ГригорН! Сковорода: дослгдаення, розЕ1ДКи, матер1али.-К., 1992.-С. 126-132.

Б. Опозгапя "(нЛ^ии^ - ыскЦЬи»^" на терен1 украшського л1тературного бароко //Зб!рник Харк1вського ¡сторико-ф1лолог!ч-ного товарчства: Нова сер1я.- Харк!в, 1993.- Т. I,- С. 93-104;

9. Б1бл 1й]-а герменевтика в л1тератур1 украшського баром //Лрупгч ¡,Нж!'агод!ч;й Кочгрес Украш1ст1в: Допов1Д1 I пов!дом-лення. .'Птературоэнавство.- Льв1в, 1993,- С. 69-72.

10. К индологии восточнославянского барокко: "безначаль-ность истины" в украинской литературе ХУП - ХУШ вв. //Герменевтика древнерусской литературы,- М., 1993,- Сб. 6,- Ч. I.- С.

ОГО ООТ »о . I,

11. Мета'Чзнка образу в л!тера.тур! украшського бароко // сб1р"'/к Харк1вського ¡сторико-<3Члолог1чного товариства: Нова се-р1 я.- ХаркIв, Ю94.- Т. 2.- С. 53-60.

12. :,1<>та*1зг.ка Григория Скоиороди ///кра!нський св1т.-Т9Г4.- Ч. 1-2.- 6-7.

. -4613. Ухрашське бароко: &Iдолог¡чн! ейдоси в рамтшх "бого-мисл1я" //Зб!рник Харк1вського 1сторико-ф1лолоНчного товари-ства; Нова сер!я,- Харк1в, 1995.- Т. 4.- С. 43-54.

Ushkalov, L. V. The Ukrainian baroque literature in its links with philosophy. Doctor of betters' thesis, specialisation 10.01.01 -Ukrainian literature, the T.H.Shevchenko Institute of Literature, the National Academy of Sciences of the Ukraine, Kiev, 1996.

The thesis is a manuscript. It analyses the relations of the 17th and 18th-century Ukrainian literature with the domain of philosophical knowledge as exemplified by the works of L.Baranovych, I.Galiatow3kyi, S.Iavorskyi, H.Konyskyi, I.Maksymovych, P.Mohyla, H.Skovoroda, D.Tuptalo a. o. The main attention is devoted to the description and interpretation of some prominent topics in the Ukrainian baroque literature as well as to the most important forma of convergence between literature and philosophy characteristic of the Ukrainian baroque style.

Ур'кллор'Л.В. Украинская бароиная литература i? ее срязяу с лосо*ией. Лисгрртания на соискание ученой степени доктора *илологи-нескит наук по спениальности 10,01.01.- Украинская литература. Институт литературы им. Т.Г.1!,ев«енко МЛН Украины, Киев, 1996.

Диссрртания является рукописью. В работе на материале творчества Л.Параяорииа, И.Галятовского, Г.Конисского, И.Максимовича, П.Могилы, Г.Сковорода, Д. Туптало,'С.Яворского и др. исследуются связи vKreHHCKO* литерятурн~ХУН - ХУШ вв. с областью философского знания. Главное внимание уделяется описанию и интерпретации основ-нгу сортов украинско'4 барочной Философии литературы, а также наиболее cw'ecTpeijKK^ *орм характерной для отечественного, барокко литера-тугно-^глосо^ской конрергенгии. '

КЛГЧОГЛ С ЛОРА : батюко, л ¡тргй тура, риторика, <Члосо*1я.