автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Украинская драматургия XVII-XVIII вв.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская драматургия XVII-XVIII вв."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Р Г Б ОД ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ м. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

1 З МАЙ

жп '^0

На правах рукопису

СУЛИМА Микола Матвійович

УКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ХУІІ-ХУІЦ С'ґ.

,(0,ою з

Спеціальність 10.01.01 — Українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації па адобуттл наукового ступені доктора філологічних нау*

Київ —

1990

Дисертацією е рукопис.

Робота виконана у Відділі української давньої літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Неукові консультанти: доктор філологічних наук В. 1. Крекотень, доктор філологічних наук 0, В. Мишонич

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Деркач В. А.

доктор філологічних наук Семенюк Г. $. доктор мистецтвознавства Корнііі Л. П.

V * .

Провідна організація - Київський інститут театрального мистецтва ім. 1. К. Кярпенка-Карого

В. 1. Крекотень 0, В. Мишонич

Захист відбудеться ” £3 " т/>а в нл 1995 р. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 01.24 .02 при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка ІіЛН України /252601, Київ-І , вул.. М. Грушев-ського, 4/.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. ІЧейченка НАН України.

Автореферат роп{Слано

// и£>У7^ 1996 р.

В.о. пченого секретери Спеїііп.піяованої г<ч*чюі роди

Ф.

В. П. Моренець

Українська драматургія ХУН-ХУШ ст. не була обійдена увагою дослідників: повсякчас тривали пошуки нових текстів, здійснювався аналіз давно відкрикпс. Простеяено міру впливу на українську драматургію західноєвропейської теорії драми і польської практики, з достатньо» повнотою еисвітлєно ідейно-тематичний бік зразків діалогізовзної спадщини, певне уявлення про-игсільну виставу’ дають численні театрознавчі праці.

В силу обставин наша драма відчула на собі західний вплив "заднім числом". За словами І. 0. Шляпкіна, вона "відповідала не псевдокласицистичним драмам і операм ХУП ст., а швидке західним містеріям ХУ століття" Однак саме ця особливість української драит дяе унікальну змогу простежити процес звільнення її від містеріальїшх ознак, побачити пераі паростки зародження драїм реалістичної. На тлі західноєвропейської культури виникнення української шкільної драїли, звичайно ж, може сприйматися як ирок назад, але в умовах української дійсності ХУП-ХУИ ст. воно стало знаменною подією, оскільки значно розширювало рамки словесної творчості, не какучи вже про узаконення театрального видоли'М, досі даборонпваного церковники приписами.

Драматургічна спадшта ХУП-ХУііІ ст. постаз перед нами у всій повноті можливих виявів: декламація та діалог, переклади та

переспіви українською мовою Чужоземних творів, інсценізації епізодів Святого Письма, нарешті, це оригінальні драматичні твори. Звичайно, серед них трапляються і відперті ремісницькі витвори, але значна частина трагедій, комедій і трагедокомедііі ХУП-ХУШ ст. наповнена непідробнім Почуттям і позначена справжнім хистом відомих і невідомих драматургів. На цих шкільних вправах виховувалися не лише майбутні професійні драматурги, а й "професійні" глядачі, котрих давня драма готувала до сприйняття "Натялтт Полтава їси", 'Москаля-чарівника" й і тих драматичних творів. ,

^ііШляпкии И. А. "Уетсная измбна сласголюбиваго житія с •прискорбным и нітлетнш" /Вновь открытая комедия конца ХУП века/.-СПб,, ІВ82. - С.П. ' ’

А к ту а льн і с ть доел і л те ння полягає б точу, що в цій роботі вперше розглянуто структурні особливості шсільної драмі Х2ТІ-ХУШ ст., подано схеми організації .загалом досить одноманітного сюжетного репертуару; проаналізовано еєсь корпус відомих на сьогодні історичних др.'їїі, розкрито роль списків драматичних творів як одного із засобів їх "оприлюднення". .

Метод і завданням дослідження е нове прочитання драматургічної спадщини ХУП-ХУШ ст., продиктоване бажанням автора по-новому осмислити місце і роль шкільної драми в українській культурі й літературі епохи бароко, визначити міру її впливу на форгіувгння глядацьких смаків, ступінь моральності суспільства, Ного патріотизму й волелюбності. В дисертації доводиться, ідо включення драми до навчальних програм сеідчило про великий злам у суспільній свідомості, на формування якої довгий час впливав візантійський аскетизм, пригальмовуючи розвиток багатьох'видів мистецтва, в тому числі й театрального.

Теоретичною та методологічною основою праці послугили дослідження про драматургію і театр ХУІ1-ХУПІ ст. 0. М. Веселовсько-го, ПЛ .Пекарського, М.С .Тихонравова, П.О .Морозова, М.І.Петрова,

І.Я .Франка, 1 .М.Стєшенка, І .С.Сеєнціцького, В .1 .Резанова, В.М.Пе-ретпа, М.С.Возняка, Я .А ,Г ординського, Д.І Лияевського, О.І.Бі-лецькооо, Н.С .Грицая, 0 .В.Мишанича, Р.Я .Гіилипчука, Л.О.Софроно-вої, Я. Оконя, В.Ерчича, ЛЛ.Корні"й та ін. При.аналізі драматичних текстів у праці поєднано істррпко-літерзтурний, порівняльно-історичний, формальний методи, а також метод безпосереднього дослідження текстів в історико-культурному, філологічному й театрознавчої, іу аспектах, застосованих Я. Оконем і Л .О.Софроновоп.

Практична цінність проведеного дослідження полягав в тому, ао завдяки його результатам можна поенішє уявити процес формування власне драматичного тексту *- від ремарки до розробки оригінального сютату, визначити специфіку шкільної вистави тощо. Вони знадобляться історикам літератури !і театру, викладачам філологічних факультетів і театральних учбових закладів.

Апробація роботи. Дисертацію обговорили й схвалили на засіданні Відділу української давньої літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Основні її полонення викладені г. доповідях на теоретико-літературних читаннях 'Українська літе^-

- З -

ргтура і національна відродтення" /Київ, 1992/, на Сковородин-ських читаннях Діерзяслав-У мельницькиП, 1993/, на Другому Міпша-родіюму конгресі україністів /Львів, 1993/, на Г.'ікнародніїі науковій конференції "Спадщина Івана Котляревського в українському і світовому контексті" /Полтава, 1994/, на Вченій раді Інотнту-.у літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України Днів, 1993, 1995/, на Міжнародній науково-теоретичній конференції 'Екологія драматургії у кармі цивілізації. Падіння в XXI століття" Диїв,'І995/, на Міжнародно^ слов"яномовкому конгресі дім відзначення 400-літ-тя Берестейської унії /1596-1996/ та 350-ліття Ужгородської унії /1645-1996/ /Львів, I9S5/, на науково-теоретичні її конференції, присвяченій пом"я?і доктора філологічних наук В.1 .Крекотня /Ос-тріг, 1995/, на Міжнародній конференції, присвяченій 380-річчо від часу заснування Іїиево-Могиллнської академії Диїв, 1995/, па Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження І. Кпрпенка-Кпрого -Дні'з, 1995/, к*> науковій конференції, проведеній у рамках худегльо-літературної акції "Зід Бароко до Бароко” Диїв, 1995/. На тему дисертації опубліковано 17 наукових статей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділені!* на частини, і еисноекіз.

ВСТУП '

Ту? ідеться про історіч досліц'-снгм української драматургії « ХУП-ХУШ ст. Обумовлено час зарод^оьгия українського шкільного театру, періоди-,вціп історії української драматургії, класифікацій драматичної спадщини, залежність української драми від європейської драми і драми польської, аналізуються теоретичні підвалини української драматургії ХУП-ХУШ ст. Віддаючи налзчне публікаторам та інтерпретаторам зразків різдвяної, великодньої, nrtit-ної, повчальної та історичної Драми, дисертант вказує на надмірно критичний підхід до давньої шкільної- драми й апологетичні: 1 - стосовно інтермедій. Історія дослідження української драматургії ХУП-ХУШ ст. про!’ :ла довгий і складний илях, на якому були Й боротьба

ПКІЛ, 0б"ЄК5ИВНІ й Ьуб"0КТИВНІ ЧИННИКИ, І ВОЙОВНИЧИЙ ТИСК ЯТСЇп-

му на релігійно-духовний зміст давніх текстів.

Ведучи мову про особливості давньої української драми XYT1--ХУШ ст., автор намагаються розглянули Р довести її ’’епег-ті д<’е

значення, продемонструвати можливості театрального дійства, яко повноцінно відтворювало складний внутрісіній світ барокової людини.

РОЗДІЛ І.

ОСОБЛИВОСТІ УІЇРАІНСЬКОІ ДРАМИ ХУП-ХУШ ст. І її СКЛАДОВИХ ЧАСТИН

Традиційні сюдети шкільної драми ХУП-ХУІ1І ст.

ХУП-ХУШ ст. в історії української драматургії умовно можна назвати ерота інсценізації. У сценічних варіантах поставали відомі старо- іі новозавітні сюжети, агіографічні легенди, епізоди вітчизняної історії. Автори численних західноєвропейських поетик радили вибирати з Біблії не загальновідомі оповіді,-'а менш знані, фабула яких сповнена напруги ІІ драматизму. Однак в українській гикільпгіі драні схгкети, як правило, будувалися на традиційних епізодах свяпенної історії і не містили із собі код'шх кесподіьзнок -в них оповідалося про народження Ісусо Христа, його ";ертву, принесену на Голгофі заради спасіння грішної людини, смерть і воскресіння. Українські драматурги, яким відомі були теоретичні настанови Аріототеля, Горація, Скалігера, Понтана, на практиці не вдавалися до секулярних сюжетів, повністю відповідаючи вимогам християнської ідеології та церковної традиції. Вони, згідно теоре-тичниі: засад, лшень прагнули забезпечити поетичну виразність драматичних творів, справляючись у'майстерному володінні пірззм, тропами, використанні алегорій тот.о. Свг.оти давні;; шкільних драм були майже позбавлені перипетії;-, інтриги, конфліктуй Наййільпе це стосується шкільної драми великоднього та різдвяного циклів.

Одним із перлих відступів від загальноприйнятої схеми пожнг ввагати "Слово о збуренп пекла, єгда Христос, от мертвых вставши, пекло збурил", де анонімний автор, йдучи за сюкетом апокрифічио-го Никодимового Свангелія, подтв один, але укрупнений і детально розроблений епізод, уміло поєднавзи розповідь із показом сцен.

У цьому творі чи не вперше зустрічаємо кульмінацг: як вершину емоційно напруженого розвитку скжету. Невідомий вБтор показує, за словами В.1. .Розанова, один із найвизначніших моментів євангельської історії - момент подолання пекла і влади диявола . У бага-

* Резанов В.І. Драма українська. І. Старовинний театр український. - Вигі. 1 - К., 1926. - С. 39 /далі в тексті, посилаючись

тьох п"ссах ХУП-ХУШ ст. пекло лише вивергало зі сцени вогонь і дим, автор кэ 'Слова о збурено пекла" привносить туди дія, ’-.об продемонструвати подвиг Ісуса Христа. Де могло бути цілковито» изсподіваїйсоя для глядачів. У давній шкільній драмі спостерігаємо народження прообразу непередбачуваного сюготу.

В оснопу багатьох українських драм ХУП-ХУШ ст. покладено поширені агіографічні ссгазти. Нитія святих й апокрифічні легенди зберегли немало побутових подробіщь і колізій духовного подвигу Олексія, Катерини, Богородиці, де були й моменти остаточного вибору йзіттсеого шляху, епізоди фізичних та духовних випробувань. Популярність иітійвих історій, а такой закладена в них певна традиційна коиіозиція позбавляла будь-якої тзсмтщі сюгети агіографічних дрзм.

Прийом укрупнення відомого біблійного чи євангельського епізоду до розмірів повноцінного драматичного твору Дістав розвиток у пнссах-моралітз та в історичних драмах. Автори дрям-мораліте відтворювали біблійні епізоди, бднз'лі до звичайного етття простої лядпни /пояирзням було зобрагення людини, яка порэбувао на смзртнсг,*у одрі, звучалл роздуми про спокусу й спокуту, про гріи-п5 і праведне хдіття/і Все це розширювало моглпсості будування но-СПОДІГ-АНИХ С>;:-ЗТН,ЧІС колізій.

1 все а відсутність справжньої інтриги в сягеті української мгегл: мої дра?::г і;$ рг-угупяг.о її пртссті: поступово ■;-ог--ув'!л:’°а сасадп, на яких зростала українська драматургів чолг-с часів.

До^лпм^іпя та діалог і дгамз: пляхи становлення суто драматичного тексту

Ві|нгозназ«ий аналіз Драм ХУП—ХУі!1 ст. еия&ляо різноманіття зірзогаїх розмірів, яки?::! написані монологи й діалоги - від ігсії-кд’пнронішогд трннадцятіісклпдникй до сагіфічної строфи й нерівно-складового віряа. Трапляються в деяких вірзовачих драызпгчЫх творах і прозові вставки, які впливала на рлтм вимовленого зі спечи тексту, концентрували глядоцьку умгу, підснлрвзли думку того.

Надзвичайно га^ливнмк жахаються ’її місця й драмах ХУП-ХУШ от'.) де пізторн вдасться до розрнйу рймойаноґо дистиха да дні

. . . і*--. . ....і

на це видання, вяп^увйїймемо лтю гпйусн1 і сторінку/.

репліки, до членування рядка на кілька реплік. Започатковано цей прийом у 'Розміішлян/Їі/і о муцЬ Христа, Спагителя нашего..." йоаникія Волковича ДоЗІ/. Характерний приклад - місце зі сцени четвертої першого акту ’Царства Натури Людской" /1698/:

Воля.

Се имаши плод древа.

Натуро.

Добра ли ест вкуса?'

П р е л е с т.

Добр, добр!

Воля.

Имаши волю, вкуси без муса /Ш, 123/, -

дистих /рима "вкуса" - "муса"/ розірвано між трьома персонажами /Воля, Натура, Прелест/ і розчленовано на чотири репліки /Воля кане семискладову репліку, Натура - шестискладову, Прелест - двоскладову і знову Воля - десятискладову/. Різні тембри голосів виконавців, різна тривалість реплік позбавляли такий текст . голої декламаційності й умовності, притаманних акторській грі ХУП-^УИ ст., ио надавало тексту певної побутової розмовності, наближало до реалістичної вистави. Вакливу роль відігравав у шкільній драмі вірш-ехо. Здебільшого відлуг.ений текст проказувався кимось невидимим за сценою. У 'Мудрості Предвечной" /1703/ вірш-ехо використано в сцені розмови Мудрості й Душі, що надало їй додаткової виразності.

Цікавим с розрив дистиха мія репліками двох.персонажів у "Злзстотворчому образЬ ЧоловЬколюбія Бонія" Митрофана Довгалев-ського /1737/, який заповнено аж двадцятивосьмирядкович кантом; таїгаем заповнено подібнир, розрив у "Драмі про Олексія, чоловіка Волого" /1673/74/; рядок розчленовано, ка дві репліки в 'Комедій на Успеніе Богородицы" Димитріл Туптала /кінець ХУП ст./, однак після перлої семисклодової 'репліки звучить досить довга молитва.

У цьому ;к творі драматург вдається до розриву сапфічної строфи.

Слід відзначити П розриви рядків, .заповнені в ко не кантом або молитвою, а дією. Показовою тут може бути сцена соста в тому я таки "Царстві Натуры Людской", д<* Неррля під час монологу зв"я-?уе ноги Натурі Людской, наказує їй простягнути руки для зв"язу-

вання, нахилити голову, підняти руки, шоб стягнути Натурі /тобто вві/ "бедра". Звичайно ж, репліки переривалися виконанням тієї чи ішої дії, до робило конкретну мізансцену і виставу в ці лої/у природніпоп.

Часом розриви дистихів і рядків на репліки призводили д^ майке повної втрати ознак віршованої мови /"Драма про Олексія, чоловіка Божого", ’Трагедокомедія" Варлаама Лааевського тодо/.

Усв це формувало більш природну дію на сцені, надавало виставі побутової достовірності, художньої досконалості.

Нові с&ункщї традиційних персонажів

На прикладі найпоширеніпих персонанів - Милості Ботаї, Натури, а також Віри, Надії й Любові монна побачити, цо українські драматурги робили перші спроби розширити регламентовані функції цих алегорій. Прикладом можуть бути чотири описи Милості /Милості Божої, Милосердя/: три - з довідника Я. Массена " Зреоиіип Ітадіпич,один - із драми "Утаєная измЬня..." /1701/, підмінний від мясеенівських. Основна функція Милості Бояої - рятівно, захисна. Як сказано в 'ТорчествЬ Єстества Челов^ческаго" /1706/,

Сего ради оз во мир зсм послянно,

До не будет в конец бстество попранно,

Сяє всіх творец з солил посприяти,

' Би за ту дерзость созмогл пострядзти

' /Ш, 233/. • "

Водночас спостерігається і пєенє розширення ранок діяльності Милості. Так, у "Зластотворному образЬ ЧеловЬколюбія Бояія" Митрофана Довгялевського Милість Божа втручається в суперечку, чи треба створювати Людину.

В "Образі страстей міра сего" Милосердіс обробляс рани Купця, визволеного а рук розбійників. В. 1. Розанов відзначав, то в основу цієї сцени покладено’притчу про милосердного самарянина, і Милосердя а ній персоніфікує левіта /свян-энослужите.чя/, тобто 'реальну людину М, 63/, 0.'Ужасной измЬнЬ"Милість Богу бачимо біля Лазаря на гноПовіпіі. У 'Програні різдвяної драми /Рссторг’коо

дЬйстго/" Мїілість Богм бере участь у батальній сцені: 'Саул, ц-^пь

Іудейській устросваєт РОЙСКО СБОЯ нротиву ЗИЛИСТИ'ЮЧ. уксеп,4'7''"е евойх уловам?ем Вопіи!*, її ««моялез* «зс до Милости Бсчіог, Виг*»,

Чистота и протчая и молебствует, да ипбавит их Господь от иноплеменных" /ТУ, 149/. Звідси - один крок до (драми 'Милость Еожія" /Г728/, де Милість Божа "чрез Богдана Зиновія Хмельницкаго” "от

Сі і

нєудо б носимых обид лядских" звільняв Україну. Отже, враховуючи постать реального Ісуса Христа, яка діє в "Слові о збурена пекла" та "ІНаїорие де разяіопе СІи-ієН ", його алегоричні замінники здебільшого у драмах великоднього циклу, а‘також цілком світські персоніфікації, можна зробити висновок,-що Милість Вокя не була застиглим персонажем в українських драмах ХУП-ХУШ ст., а мала своя власну лінію розвитку й функціонування. '

Те я саме можна сказати й про Віру, Надію, Любов. Ці алегорії становлять собою традиційно нерозлучну тріаду. Однак у "Дій-ствіи, на'страсти Христовы списанном" Любов утілює Ісусо Христа.

У драмі "Мудрость Предвічная" Любов також хоче "свободити" "чело-вЬческу Душу". Віра й Надія, діючи незалежно від Любові, захитають перед Премудрістю "падаую Душу" і мріють’про її звільнення. Любов, тобто Ісуса Христа, розпинають на хресті. Віра й Надія знімапть Любов із хреста. У ’Комедії на Успеніе Богородица" Ди-митрія Туптала /1678/ тріада переконуе Хому в тому, шо Пречиста справді вмерла. В драмі "Умирающему человеку полезное увкаоніе" /по.ч. ХУШ ст./ Віра, Надія й Любов стоять біля постелі хворого, вковлетть ’Человека не боятися смерті". .

Рятівні дії Милості Божої, Лобові спрямовані^ на визволення грішної людини з пекла. Людина ця також показана на сцені і як Адам та Єва, і як їх алегорія - Натура Людська /Єстєство, Человек/. Українські драматурги урізноманітнюють і цей персонаж: у "Великодній драмі" /рукопис № 163 Ніжинського педінституту/ діє Душа грішнчя, у "Влвстотвориому образі ЧеловЬколюбія Божія" Митрофана Довгалевського показано Человека первого. Важливого була появо в 'Комедій на Успеніе Богородицы" Димитрія Туптала Человека грішного, або просто Грішника, який* "продахся Аду на вічнія муки" /У, 220/. У драмі ’Ужасная измена"' діс іниий грішник -Пи-ролгабець - цілком земний гіерсонзк, прототип якого міг бути присутнім у залі, де відбувалася вистава. В ’Трагедокомедії" Варла-ема Лашевського /середина ХУШ ст./ показано Злочестиву, побутова поведінка якої пі,ддаеться осуду. Процес секуляризації неслухняної, грішної Натури, Єстестйа, можна’сказати, набув логічного завершення в образі хижого й заможного діокгита в "Воскресеніи

мертЕНх" Георгія КониськоРо /1746/. Отже, старший драматичний сю-кет, який зводився до обеттеин визволення з пекла Натури Людской, Єстества Челов&ческаго, тобто персонажів, колись покараних Богом, поступово змінився на показ тих, хто порушує норми християнської корал і, кому загрояус найстрашніше покарання - пекельні муки.'

Розглянуті в дисертації персонажі української драми ХУП-ХУШ ст. свідчать, що шкільна драма не була закостенілим організмом, що й вона була відкритою для модернізації, переходила певні етапи еволюції.

Організація сюжету

Як бачимо, простір для розвитку тематичного репертуару шкільної драми ХУП-ХУШ ст. був дуже обмежений: він здебільшого зводився до обробки різдвяного та еєликоднього епізодів Євангелій, житійної літератури та літописів. У деяких творах проглядає намагання автора ефектно подати той чи ігаий сгскет, урізноманітити послідовність викладу епізодів топо. Поряд із хронологічною оповіддю їикористовуються й інші схеми організації сюжету. Помітними є спроби подолання декламаційності в драмі ХУП-ХУШ ст. З цією метою автори окремих драм вдаються до поєднання оповіді Й показу. Скажімо, Иозшшій Волкович в "Розмшлян/н/і..." вводить Вісників і Дуіпі побопіі, які ніби коментують то, гао відбувається "за лг|итун-::сми" - в такий спосіб глядач довідується про арешт Ісусз Христа, Його допит, катування, розп"яття; Дулі побогттіі відтворюють плач 1 Матері Божої, воші приходять, тоб поцілувати хрест. Подібніш посланців бачимо у ’'Слові з збуреню пекла" та ін. У ’Комедій на день Роядества Хрйс?оваи Димитрія Туптала /1702/ поєднання елементів великодньої Й різдвяної драми призводить до "зворотної" оповіді -спорзу ніби показано загибель Сина Божого во ім"я спасіння лчдини, й а~а потім - обставини народження Ісуса Христа. У деяких драматичних творах ХУП-ХУШ ст: знайдемо ускладнений хронологічний виклад і}одій - о цьому випадку драматурги вдаються до укрупнення ►якогось епізоду чи ряду епізодів, намагаючись зосередити на важливому моменті особливу уваґу. Нбступний етап - драми-мераліте, де йаз аитоном?зовано Й укрупнено притчу, запозичену із Святого Письма. В історичній драмі) скачімо, у "Владгширі" /1709/, дрямчтург вдасться не до укрупнення епізоду чи притчі, а До моделювання сп-'жету на основі епізод*/ або притчі /гзолодимир - Кяїн, Ярпи-'ч?- Ар»гь/

Становлення ремарки в українській драматургії ХУП-ХУШ ст. '''

У драматичних творах ХУП-ХУШ ст. ремарка виступає вакливою складового частиною драми. Вона ще нэ Mas постійного місця- її пишуть то на полях, то безпосередньо в тексті. Часто ремарка вказус на те, хто виконує ту чи іншу роль, і не роз"ясни5, що мас робити виконавець. Із власне ремарками зустрічаємося в г^озмиащян/н/і..." Йоаникія ВолкоЕИча, де в фіналі першої частини під час розмови трьох Душ побожних драматург'keрує" їхньою дією: третя Душа "кресг хочет в руки взяти", друга - "того я хочет", перша - "тримаєт крест моцно в руках", а потім "всі три крест цЁлуют" /ї, ІІ6-ІІ7/.

Інколи та чи ікла драма ніби й має ремарки, але при уважному читанні виявляється, що їм бракує інформативної повноти /Тлово

о збуреню пекла" та ін./. ' _ ■

Поширеною в драмі ХУП-ХУШ ст. е ремарка-зміст. Буває, вона дублюється в програмці цитатою зі Святого Письма /"Розшшлян/н/є" йоаникія Волкорвча та ін./. ,

Ремарка-жест - це різновид ремарки, який тісно пов"язаниґі іо репліками персонажів. У "Царстві. Натуры Людской"’Д698/ Мойсей звертається до Ларона: "возми жезл сей" /111, 145/, і це має означати, то Мойсей простягає Ааронові жезл. ’

Ремарки в різдвяній драмі Димитрія Туптала містять вказівки на той чи інший стан персонажів: скажімо, пастухи, почувши спів ангелів, "забудутся кусы во ртах"/ІУ, 102/, в іншому місці вони "убоятся" /ІУ, 103/.

Новий тип ремарки знаходимо в "Драмі про Олексія, чоловіка Божого". Досі пояснення майже не порушувало цілісності монологу /з випадковим перериванням монологу зустрічаємося в озішлян-fn/i" йоаникія Волковича,.а "Дбйствіи, на страсти Христовы списанном"/. Тут ремарка переривай плин не лише монологу, а Я рядка. Так, Євфиміян каже:

Але еще що речет на то моя паті,

Почую. . .

Ту ;£вфимія^ посылает слугу по .свой пани.

Вы, дворяне, поклон залецбте... ' •

' -</, Ь37/. .

ІІГ?І* тип ремарки зустрічається також у ’Комедій на Успеніє Бого-

родицы" Димитрія Туптала, у "Царствё Натуры Людской" /про сцену шосту з першого акту мовилося више/.

'Ужасная измена" зберегла для нас зразки ремарки-портрета, отож, у зв"язку з довідником Я. Ндссена " Speculum imqinum.. можна говорити про ім"я героя як ремарку.

Отже, ремарка в українській драмі ХУП-ХУШ ст. перебувас у стадії становлення. В окремих творах вона дублюз програму або й доповнює її. Із введенням багатофігурних сцен вона допомагає зорієнтуватися в складних діалогах, оголошує появу персонажів; часом ремарка "знімала" з численних монологів та Діалогів ознаки декламаційності. Міжрядкова та цезурна ремарки надавали мові й рухам героїв природності, поступово наближаючи сценічну дію до реалістичного відтворення життя.

Час

Ця складова теоретичної триєдності /єдність місця, часу, дії/ викликала чи не найбільший спротив у драматургів, що частково відбилося і в трактатах зарубіжних та вітчизняних авторів. Сперлу ставилася вимога, щоб події, зображені в драматичному творі, відбувалися протягом одного дня. Проти цього правила висловлювався Я. Массен. У підручнику Феофана Прокоповича " Ьо arte postica libri tre3 " уке сказано, шо події могуть тривати два або три дні.

Українських драматургів ці часові обмеження ставили в досить скрутнэ станоЕИ'цэ, оскільки понн інсценізували твори, події в яких охоплювали десятиліття, століття і навіть тисячоліття. Я. Массен радив інсценізувати сюнети про призабутих видатних людей або сюжети Святого Письма, описані в Біблії побіжно, Оскільки такі сюжети Дають більшу свободу вимислу, обробки й вирішення рсзв"язки ^.

В основу ж українських драм ХУП-ХУіІІ ст. покладено якраз нв периферійні, а центральні сюкэти Святого Письма, часова тривалість яких не вкладалася в теоретичні вимоги. Складається пряження» шо наші драматурга взагалі ігнорували вказівки теоретиків драми иодо допустимої тривалості подій, показаних на сцені, ї* більша турбувала повнота відтворення біблійних сюяетів і притч. Автори Драм досить активно використовують відомий прийом, коли про да сні й тривалі події розповідають Вісники Та іниі персонажі, Чя-

...^Резанов В.И. К истории русской драмь Экскурс п область

театра иезуитов» - Пекін, 1910, - С. 273.

сові проблеми вирішувалися за допомогою схеми "епізод" + "розповідь", що ґі дозволяло досягати необхідної повноти іуікладу.

Теоретики драми забороняють показ в одній виставі героя в дитячому, юнацькому й похилоцу віці. Свідченням повного ігнорування цієї заборони е ток звані 'Уривки різдвяної містерії", де в другій сцені показано скаргу Іоакима та Ании на бездітність, бла-гові'цення ангела про народження Матері Божої Марії, після якого Анна дпкуе й виходить, лунає спів, а Іоаким виводить на сцену Марію "в трьох лЬтєх" /І, 177/; поки Марія "будет мешкати в церквЬ Соломоновой" /І, 177/, Захарія покличе Іосифа, шоб заручити його

з дівою Марією. Цей фрагмент засвідчує, що в ХУЛ ст., коли в усіх тодішніх учбових закладах викладалася теорія драми, автор 'Уривків" орієнтувався не на неї, а на містеріальний твір, ретельне відтворення подій у якому загальновідоме - воно усталилося ще в західноєвропейській ранній драмі.

Це стремління до повноти викладу характерне й для житійної драми: Олексій був відсутній дому цілих сімнадцять років, потім стільки ж років гав у халабуді біля батькового палацу - отже, драма про нього охоплює тридцять чотири роки; свята Катерина займається проповідницько» діяльністю, певний час сидить у в"язни-ці і т.д. Теоретично драматурги повинні були зосередитися на якомусь одному важливому епізоді з життя великомучеників, однак вони відтворюють у с і етапи життя і подвиги своїх героїв. Введення до тексту драм алегорії давало змогу, скажімо, вирішувати деякі проблеми, іюв"язані з часом: великодні події "втиснути" в більш-менш прийнятні часові й просторові рамки. Це дозволяло схематизувати подвиг Ісуса Христа, проілюструвавши його реалістичними сценками вбивства Авеля Каїном, продажу Посифп в неволю та ін.

Тексти драм-морпліте, історичних драм свідчать, шо їх авторам не завада вдавалося впоратися з проблемой часу: зустрічаємо в текстах вказівки на кшталт "прошлую ночь", "вчерашній сон" /"Вос-грес^ніс мертвых" Георгія Кониського/, "первий... приход" і другий /"Владимир" Феэфапа Прокоповича/ та інші прийоми, які дозво-ляоть розтягнути час, протягом якого відбувались"-важливі події.

На прикладі освоєння часу в українській драмі добре видно, то часто теорія драми ігнорувалася складячами драматичних текстів ■по вони здебільшого орієнтувалися не на відповідні розділи поетик п на готові чужоземні драми. Зразковим прикладом виконання теоре-

- ІЗ - .

тичних вимог щодо єдності місця, часу і дії став "Владимир" Феофана Прокоповича.

Адаптована драма

М.С.Возняк вказував на існування у Західній 0вропі скороченої і'зміненої форми містерії, пристосованої "до спроможності зрозуміти й відповідного потреб сільської публіки" . В.І .Резанов називав вертеп "різдвяною драмою, то спустилася в народ" Д, 48/. Порівняльний аналіз текстів різдвяних драм ХЛ1-ХУШ ст. з відомими текстпмі вертепної драми дає підставу зробити висновок про повну залежність "народної" вертепної вистави від шкільної різдвяної.

Відомий євангельський сюжет про народження Ісуса Христа автори шкільних драм /Димитрій Туптало, Митрофан Довгалевський та іи./ розробляють у своїх творах з більшою творчою свободою і з більшою деталізацією, анід невідомі творці вертепного лялькового дійства, в якому традиційний сюжет завжди подавався за сталою і Дешо спрощеною схемою. Автори шкільної різдвяної Драми вводять у Дію алегоричні персонажі, індивідуалізують мову окремих персонажів "верхньої" частини /Димитрій Туптало/. Виконавці я вертепної драми були тільки Носіями завченого лерлогексту. У вертепі відсутній епізод втечі до Єгипту**, якого немас і в різдвяній Драмі. Західноєвропейська драма називала пастухів у сцені Різдва місцевими іменами, це к поморили й автори українських шкільних драм, місцевий Колорит присутній і в іменах вертепної вистави. Теорія драми забороняла показ мз сцені йорстоких, кривавих сцен. Звідси у Днмитрія Тупїала "убіеніз отрочот неслышимое, не видимоо". Ляльковий варіант сцени винищення немовлят, поз баелений на тура л і г.-му "живих" сцен, зберігся і в тексті вертепної драми,

Шкільна різдвяна драма безперечно прислужилася зародженню свого популярного лялькового відповідника. Але чому не мена важлива великодня драма нё мала такої лшю не лялькової, то принаймні "народної" адаптації? Ряд 'спостережень над творами давньої української драматургії дозволяють висунути гіпотезу: роль популярного Народного відповідника великодньої драми виконувало '£лово о

* ВоонякМ.С. Ііоиатни української комедії /16І9-ШІ9/. -Львів, 1919* - С. 138. _

^ Ьдиний виняток - Ьертеп з міста Новгородя-Сіверськогс /дип.: Малый М.К. Воспоминания. - Киевская етарина. - І8й9, - )ГІ.-С .1-4’,1/.

збурегго пекла", по обереглося в багатьох списках.

М .11 .Драгоманов висловлював здогад, гао автор пасхальної вірні "огда Юда Христа жидам продавал...", записаної в Ізюмському повіті на Слобожанщині, ймовірно, "мав перед собой примір драматичних сцен, котрі скорочував, включаючи їх у віршу, або ся вірша дає нам перехідну форму до драми /.../ треба згодитися на перше" Пізніше М.І .Петров звертав увагу на подібність 'Слова о збуреню пекла" до відомих великодніх драм "Царство Натуры Людской" /1698/, "Торжество Єстества Чеяовіческаго" /1706/^.

На наш погляд, більа логічним виглядає ряд: великодня драма -"Слово о збурена пекла" - вірша. І. Франко висловлює припущення,

'по втікачі з Волині, Поділля, Правобережної України, переселяючись на Слобожанщину, могли принести книги й рукописи зі зразками драматичного мистецтва, серед яких був і прототиЛ 'Пасхальної вірші". Згадані в 'Тіасхяльній вірзі" воєводи, Трубай вказують на те, ще їх автор орієнтувався саме на 'Слово о збурено пекла".

А про зв"язок 'Слова о збурена пекла" із великодньою драмою 1. Франка писав: "Питання в тому, чи е ця драма /'Слово о збуреню пекла" -Н.С./ переробкою безпосередньо апокрифа, чи вона перероблена із якої-нєбудь іншої пасхальної драми, перекладена з якоїсь іншої мови" . Далі висловлюється припущення, що автор

'Слова" міг користуватися Никодюдовим євангелієм, а також і баче-

4

ними пасхальними драмами . •

'Слово о збуреню пекла" - це не єдиний зразок "спрощеної" драми. Такими, очевидно, були й ^'Архангелові! віщанія Марій", опубліковані В Л Леретцом /1907/ В .1 .Крекотень вважав, то сатирич-

1 Драгоманов ЫЛ. 1л історії вірші на Україні. Критичний ври-пок. - Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство. - Том 3 // Зладив М. Гіпвлик. - Львів, 1906,-СЛТЗ /існує ще й Куи"пнський варіант цієї пісні/.

й Петровії.И. Очерки из истории украинской литературы ХУЛ и КУШ веков. Киевская Искусственная литература ХУП-ХУШ вв., преиму-ще^тг^шю драматическая. - К., 1911. - С. 135-13С5, 239-240.

^ Мирон /Франко 1.Я./ Южнорусская пасхальная драма. -Киевская '■’тарина. - Щ>0. - .7 7-8. - С. 10 ;

^ Т пн же. - С. 25,

Про це Н.і .Петров пише в "Очерках...". -С. 116.

- 15 - .

ний вір 'Серед поля широкого церковка стояла..." /Ї647/ с спрощеним варіантом ’Трагедії руської" Д609-І6І8/ Існує віршова-кий Переказ змісту "Воскресенія мертвых" Георгія Кониського

Вважаємо, що автор 'Слова о збурено пекла” орієнтувався на твір йоаникія Волковича "Розмшлян/н/є о муц£ Христа Спасителя". У.цій драмі ми зустрічаємо Вісників, які час від часу вибігають на сцену, шоб повідомити Душам побожним /і глядачем/ про все, гао відбувається зй лаштунками. Цей же прийом використано й у 'Слові

о збуреню пекла": Посел первый оповідає Лдові, по чув "от кидав, иж Лристос/ веден за мбсто", Посел вторбй Повідомляє, що "кади, Христа на крест£> прибили", Посел третій каже і шо "гоя Христос умирает", Посел четвертий пбпереджає, що "во третій день Христос . воскреснет и приде до нас", Посел остатній мовить, що "Христос идет до нас просто" Д, 153, 154, 156, 158/. Ймовірно, шо саме драма Йоаникія Волковича була піддана спрощеному переказу, в результаті чого й постало 'Слово о збуреню пекла" /звичайно, з урахуванням і тих джерел, про які цілком слушно говорили І. Франко та інші дослідники цієї пам"ятки/.

Хор і інтермедія

Щоб зрозуміти роль інтермедій в структурі української шкільної драми, варто пильніше розглянути функції хору, який такок часто був свсоріднога вставкой мі я діти в спільних виставах.

Писалося про тэ, со інтермедія була, своєрідним відпочинком Від основної драми, ио інтермедії спрощували й витлумачували алегоричний зміст "серйозної" драгл». На противагу шкільній, схоластичній драмі інтермедію називали ближчою до народу, прямою попе-* родницага побутової драми.

У "Словнику театру" Патріса Паві вказано, шо хор на різних етапах виконував роль коментатора, роль ліричного посередника, роль координатора епізодів, які показуються, роль, так би мовити, {лузнчшпг інтермедій; згодом його -фуштії птонувзв повірник /на-

* ’Українська поезія. Середина ХІТІ ст. /упорядники В.1 Лре-кзтень, Н.ІІ.Сулимз/, - К., 1952» - С. 597. '

^ Ниїецгсзі П. '*Эпёпд^" КсТляревскоМ и дрзвнайптй список ее й связй С обзороі.і малорусской литературы ХУШ в. - К., І900. -

б. 26. ‘

персник/, солілоквій, хор виступав як колективний персонаж; часто хор був втіленням певного глядача-судді; бувало, він замінював собою "внутрішню" мову евтора . р

Інтермедія, чи інтерлюдія, також мала різні функції: музична інтерлюдія ілюструвала чи варіювала тональність п"сси, супроводжувало зміни декорацій і обстановки; інтермедія, або дивертисмент - це хор, балет і сайнет що також мали окреме смислове й емоційне навантаження.

1993 р. побачила світ монографія ЛЛ .Корній ’Українська шкільна драма і духовна музика ХУП - першої половини ХУШ ст.", де переконливо доведено, шо музика в українській шкільній драмі виконувала засуджувальну функцію, спі вчувально-оплакувальну, вішуваль-ну,, розважальну, роз"яснювальну, морально-дидактичну; свої особливості мала музика, яко звучала в інтермедіях

Поетики, на які орієнтувалися наші драматурги, рекомендували героями трагедій виводити людей знатних, героями ж комедій -представників низів. Однак регламентована тематика української шкільної драми взагалі не передбачала тЬорів про життя селян, слуг, воїнів. Вони пішо й з"являлися на сцені, то лише для того, гаоб мовчки виконати чийсь наказ. Воїнів, наділених певними характерними рисами, можна побачити в драмі "Торжество Сстества Чело-віческаго": тут вони вартують гроб Господній, але засинають і не бачать, як хтось "камень отвалил". Єьрої шантажують їх як п"яниць і підмовляють говорити, всім, що тіло Сина Божого хтось украв. Солдати вимовляють "кплавур" замість "караул", шо підсилює їхню комічність В інших драмах також зустрічаються серед персонажів воїни й слуги, йоправда, менш вирвані. .

Зовсім інших представників низів ми бачимо в "Драмі про Олек-

ІІавиП. Словзгь театра. -М., 1991. -С. 420-422.

^ Там же. - С . 123 .

^ Корній Л. П. Українська шкільна драма і духовна музика ХУП першої половини ХУ'іІ ст. - її., 1993. - С. 33-С5. ^

* Майте всі, хто писав про давню європейську драму, підкреслюють, ко саме подібні персонажі надавали особливого колориту ролігіґ'іій виставі.

сія, чоловіка Божого". Тут слуг^і, крім виконання своїх прямих обов'язків, дозволяють собі втішати Свфиміяна, коли Олексій іде З дому, тобто стають повноправними персоналами драматичного твору. Показовим з "видок другий дбянія другого"; л"ятеро слуг цісарських і п"ятеро 6вфиміянових перед тим, як піти шукати "в далеких странах" Олексія, розмовляють між собою. Це вже, можна сказати, політично мислячі представники низів: один із слуг вважас, шо Олексій настільки розумний, шо на сенаторській лаві сидів би обов'язково на першому місці, що в сенаті він буй би другим Тул-ліупем, шо він був "на гетманскую годность кандидатом" /У, 166/.

В іншому місці слуги говорять, шо.Олексій їх "за товаришов своих кіл" А, 167/. Однак слід звернути увагу й на разючу зміну, яка сталася в поведінці Свфиміянових слуг через сімнадцять років /са-нэ стільки часу був відсутній вдома Олексій/: Євфиміян наказує слугам щодня годувати невпізнаного сина, але слуги "шо лучши, са-іа по&ли, а ОлексЬю сухи хл£б принесли" /У, 177/. Йдеться, звичайно, про та, шо слуги за спиною хазяїна наважуються діяти не так, як їм наказано,

Враглючою о поведінка слуг Діоістита в першу хвилину після його смерті в "Воскресеніи мертвых" Георгія Кониського:

Слуга І.

А нам что дЬлат ?

Слуга 2.

ТЬло отнесли в полати,

Л за службу поищем сами собЬ плати '

/УІ, 171/.

1 нічими словами, слуги, скориставшись смертю хазяїна й похоронни-!.:и клопотами, збираються лось поцупити в його палаці ’.'про чорний Донь".

Досить детально було вже проаналізовано епізод із циганом у драмі Георгія ІДербацького про Фотія, щоправда, він увіГсюв до цього ТЕору не у вигляді інсценізації, а лисе в переказі 2-го Сатани. Виділяються я тут два простолюдини: один із них втік із католицького Риму, бо все йому "несносно здавалось", другий утік під молодого ."новомодного" "беатеннЛго" священика.

Отйє, поряд із "простонародними" персонажами Святого Писі.мя, ■по "автоматично" потрапили До ‘Нізаіііі), відчутною о теддвн-

ція до зображення не безмовного, слухняного слуги, 8 слуги, у характері якого відбилися найрізноманітніші людські ріси, в тому числі й негативні. Однак релігійний характер шкільної драми не дозволив їй, цій тенденції, розвинутися. Не думку дисертанта, е підстави говорити про "компенсацію" цих "недоліків" української драматургії по відношенню до персонажів із низів у інтермедіях.

Українська драма ХУП-ХУШ ст., як відомо, майже ніколи не відгукувалася на злободенні проблеми: траплялися лише натяки на російсько-турецьку війну тощо. Це можна пояснити тим, шо шкільний театр частіше виконував роль унаочнення знань. Певні зміни сталися після появи перших зразків історичної драми. Очевидно, те, що могло обговорюватись у дуже вузьких елітарних колах, виповідалося в інтермедії устами простолюдина, слуги, "блазня". Про це читаємо в І. Франка: 'Симпатії і антискмпатії народні виявлялися тут вповні, в жартівливій формі порушувано не раз найтяжчі рани народного життя: притиски з боку панів, нещастя релігійних роздорів і т. ін." *. Очевидно, за відсутністю представників низів у самій драмі роль "колективного персонажа" або "народного тла" Д.Ю .Пінський/ виконувала інтермедія. Саме через це інтермедію не слід відокремлювати від "серйозної" драми.

Інтермедії подають відомості про українців та населення України ХУП-ХУИ ст., про міжконфесійні проблеми тощо. Скажімо, саме за цими мініатюрами можна простежити складні стосунки між українцями й росіянами: у третій інтермедії до "Властотворного образу" Митрофана Довгалевського зображено, як яриги, тобто російські солдати, обдурюють довірливігх селян-українців, у третій інтермедії до 'Комическаго дбйствія" того ж Митрофана Довгалевського москаль допомагає козакові в боротьбі проти панів-ляхів.

М.І Петров в 'Очерках..." звертає увагу на згадку про будівництво каналів за часів Петра 1 у п"ятій інтермедії до "Бластотвор-ного образу" Митрофана Довгалевського ^. Не менш складними постають в інтермедіях і стосунки українців з поляками.

Українська тема пронизує інтермедії до драм, писаних випуск______________________, о

* Франко ІД. Русько-український театр /Історичні обриси/. -Див. у кн.: Франко І.Я. Твори в 20-ти тт. - Том ХУІ. -К., 1955.

- С. 218, .

^ Петров Н.И. Очерки... - С. 317.

пиками Київської академії, посланими на викладацьку роботу в семінарії та школи Росії.

Враховуючи Попередні аргументи, могла поділити інтермедії на три групи: розважальні, тлумачні та соціально забарвлені.

Л.ПЛорній Ділить хорові вставки на дві групи: а/ хор-мора-лізатор, б/хор-допомікний персонаж 1. В окремих■випадках спостерігається перегук функцій інтермедій та хорових вставок як між окремими діями, так і в самій дії. І хор, і дійові особи в інтермедіях стають повнокровними персонажами "серйозної" драми ' ХУП-ХУШ ст«: співають Мироносиці у "Збриах з трагодії "Христос пасхон" Андрія Скульського, отрочата, ангели, жителі, пастирі. співао княпій гарем у "Владнчирі" Феофана Прокоповича. Часто хор доповнює коментування інтермедій /"Властотворний образ" Митрофана Довгалевського/. Вершинним твором у цьому плані с драма Георгія Кониського "Воскресеніо мертвых" - в ній досягнуто повної гармонії під усіма частинами: "серйозну" Драму доповнюють і інтермедії, і канти.

Укрзїнізація шкільної драми

Варто проаналізувати також українські реалії в шкільних драмах, котрі писали, як уже зазначалося, в основному за біблійними сюжетами. Освоєння давньоєврейської і ранньохристиянської тематики проходило паралельно з процесом укряїнізації біблійних, античних і середньовічних СЙ.ТДТІВ у поезії, певною мірою готуючи груп? для появи "Еинїди" і Л .Котляревського. В ’Слові о збуреню пекла" Люципер називав 1 оанна Предтечу Іванком, Івянсшком; Ад иазиваз Люципера "паном старостою", Ісус Христос обіцяв "в остатній донь" наповнити пекло пивом х Д, 163/; з сцені "Игряніс -свэдби" в "Драмі про Олексія, чоловіка Божого" українських селян запрошують на весілля у дім до римського сенатора; Юно/на/ у ній

* КорнійЯ. П. Цит. праця. -С. 33.

яЦеЙ же вираз зустріч,'ісмо в "ЦпрствЪ Мптурч Людской"; Злість говорить:

‘ ,. До с їого лос еобррла ді'5раго **и кни".і,

ЗЛаго Людской НагурЬ Наварила пита

ЛІ, 132/.

-гоже драмі похваляється: '

Я кресла сенаторам, булавы гетманом Даю...

А, ізо/.

Ця фраза цілком вмотивовує появу українських селян на весіллі.

Так само, як і те, то Старець у розмові з Олексієм називає хлопця "паничем", просить у нього "шележков ис пару" /У, 154/. Навіть слуги жалкують, що "вес стан рыцерский" "на гетманскую годность кандедата Утратил" /У, 166/.

Слідом за західноєвропейськими драматургами, які давно "омісцевлювали" персонажів-простолюдинів, ДимитріЙ Туптало називає й своїх пастухів Авраамом, Афонею і Борисом, одягає їх у "чулки, лепти", їдять вони "калачі", у розмові згадують "алтин"

/У, 102, 105/, тобто, - за словами їхнього ж товарища Бориса, -це - прості "деревенски" хлопці /У, 106/. У "Комическом д£>йствіи" Митрофана Довгалевського Ірод говорить, то новий цар заволодіє його землею, його "повітом" /ЇУ, 175/. У драмі "йосиф-патріарха" Лаврентія Горки /1708/, в якій дія відбувається в Єгипті, будівельники йдіть працювати "в село" *. Рахіль у вертепній драмі названо "бабою". '

Ці та інші приклади свідчать про творчий підхід українських драматургів як до переробок чужозємтіх, так і до творення оригінальній драм на біблійні сюжети. ' ■

Інтимі стосунки в українській шкільній драмі

Наш аналіз продовжує давніші спроби осмислення цієї деао незвичної для шкільної драми проблеми - нагадаймо аналіз 'Малой прохладной комедій" у книзі П.О.Морозова 'Очерки из истории русской драглі ХУІ1-Х.УІІ! столетий" /Ї888/, де зокрема відображено й стосунки Иосифа та дружини Пентефрія /с. 176-178/, а також підрозділ 'Зображення кохання в старій шкільній драмі" в "Історії української літератури" М,С.Ьозняка /вид. 2-ге, випр. - Львів, 1994. -С. 217-219/. Зрозуміло, про драму, .присвячену показові любовних

* Тихонравов Н. С. Русские драматические произведете 16721725 годов. К 200-летнему юбилея русского театра. -Т, 2. - СПб., Ї&74. - С. 373.

переживань, тут не йдеться. Маються на увазі натяки, обновки, яких не могли уникнути навіть такі видатні релігійні діячі, як Феофан Прокопович, Лаврентій Горка та ін., що були авторами драматичних творів Аналізованого періоду.

Гадаємо, що одним із "натяків" на інтимні стосунки людини могла бути присутність на сцені Марії МагдалшіИі Глядачі, звичай но, добре розуміли, за ио саме були вигнані э раю Адам і Вва і на яку спокусу штівхав алегоричний персонаж, наприклад, Блуд або Прелест, або Невоздержаніе, Натуру Людскую чи бстеетво Человб-ческоо. Досить виразними а плач Анни про бездітність, розмова ар хангела Гавриїла з Марією в опублікованих В.М.Перетцом уривках із Різдвяної драми Л, 176, 179-180/. Те саме можна сказати й про "Архаггелови и Богородичнц вЬшанія и ответы", блискуче прокоментовані 1 .С.Свзнціцьким.

Звичайно, лише осуд у глядачів повинен викликати "юноша красен" із "ДЬйствія, на страсти Христовы списанного", який говорить : 0

Чесо юности моай творю насиліо?

Чесо оставлю мирских красот обьіліе?

По острому пути како буду шествовати,

І ке в мирЬ обьшох всегда ликовати?

' /Ш, 87/.

Не еиключєно, шо це могло спричинити й іншу реакцію.

' Б 'ОбразЬ страстей міра с его" Плоть виходить на сцену салом із Дияволом. їй шкода людей і котрі мусять "тЬлеснб ге уди збло умертвити" /Й, 355/.

Вірогідність того, що публіка бачила в біблійних стететах житейські мотиви» підтверджує, скажімо, 'Уривок Різдвяної драми", виявлений В.І .Рєзановим в одній із риторик середини ХУИ ст., де пастухи, оповідаючи історію первородного гріха із біблійної книги "Буття", бву називають молодицею,, яблука - кислицями, п вчино Прабатьків прирівнюють до кііччиної шкоди ДУ, 202/,

Проблема шлюбу с центральною у "Драмі про Олексія, чолові.чр божого”: тут батьки хочуть.оженити сига, дічдятис.!? о»укія. Ппо заміжяя йдеться й драмі про святу Катерин;,'.

Цікаво-розробляються інтимні мотиви в дрпмах-м-зраліте. У 'Тр Гйдокомедії{‘ ІІРргі^мп Лчленського прямоііу осудочі піддястьс1' гор пустй!

Сице содоилы дщеры равно, ей, служаху,

Что сердце вовделЬно* то любодіьяху.

НЬт ли плоти и нннб во людех Содому?

Содом дается едва не во всяком дому:

Что вижу? шинкы токмо, содомскіе дворы;

Что слышу? глас в перезвах токмо, глас Гоморры

/Я, 142/.

Побороти в Собі "похоть" мусить Володимир, герой драми Феофана Прокоповича.

В показі еротичної пристрасті вершинною е драма Лаврентіл Горки ."Йосиф-патріарха", де дружина Пентефрія, забажавши Иосифа, досить відверто описує свій стан:

■ ...Жестока .

Страсть язвит ми утробу, горЬєт ми тЬло,

Внутр ми сердце палаєт, яко ке огнь, з^ло

Отже, українські драматурги, прагнучи якомога повніше відтворити біблійні, житійні, повчальні та історичні сюжети, несамохіть вводили в літературу заборонену тему - тему інтимних людських стосунків.

, Вічні образи

Українські драматурги ХУП-ХУШ ст. не могли звертатися ні до античних вічних образір, ні до так званих легендарно-літературних образів. їхня у вага була спрямована на опрацювання біблійних образів: Адама і Єви, Каїна й Авеля, Люцифера, Авраама, Давида, Соломона, Іова, Блудного Сина та ін. В українській драмі ХУП-ХУШ ст. біблійні образи майже не зазнавали авторської інтерпретації; українські драматурги продовжувати середньовічну традицію ЕІрності периотвору, тобто канону; лише у ХУШ-ХІХ ст. секуляризована літературна творчість подала зразки вільного оригінального трактування вічних .образів. Прикладом більш-менш деталізованого переказу біблійного епізоду є звертання до образу Клїна у великодній Драмі ХУП-ХУШ ст.. Зразок оригінального авторського осмислен-

1 Тихонравов Н-.С. Русские драматические произведения 1672-

1725 годов. К 200-летнему юбилею русского театра. - Т. 2. - СПб., ІБ74 . - С. 366. *

ня старозавітного сюжету про Каїна й Авеля чи не вперше в українській літературі знаходимо у драмі Феофана Прокоповича "Владимир". Своєрідним к .течем до неїгв твір цього ж автора 'Слово в день СЕЛтаго равноапостола великаго князя Владимира", в якому Володи-тр "аки вторый Каин лятЬ уби" "брата своего"; цей твір свідчить про всебічне розуміння складної історичної фігури давньоруського князя, образ якого забарвлено крівавою темою братовбивства. Однак Феофан Прокопович цю, сказати б, иекспірівську тему - тему моральних терзань братовбивці - обминає, зосереджуючи увагу на темі спокутування гріхів через відмову від поганства, через величну історико-духовну акцію прийняття християнства і самим князем, і народом усієї Руси-України. Поруч з оригінальною спробою змоделювати в драмі сюжет про Каїна та А веля, варто згадати епізод із казання Георгія Кониського, в якому дідичів-експлуатато-рів названо каїками-братовбивцями, і це вносить додатковий відтінок у розуміння його ж "Воскресенія мертвых".

Проблема вічних образів не належить до проблем української драматургії ХУП-ХУШ ст. В нашій літературі античні, біблійні та логєедарно-літературні образи будуть сприйматися як вічні пізніше - £ХІХ і XX ст. Роль україїґїьких драматургів ХУП-ХУШ ст. ' полягала у формуванні системи вічних о'бразів, у виробленні літературних типів, які пізніша стануть називними.

*

Історична драма ■

Автори української духовної драми ХУП ст. виявляли неабиякий інтерес до вітчизняної історії: згадувалася війна з турками й татарами у "Драмі про Олексія, чоловіка Божого", мало місце відлуння "руїни" у "ДЬйствіи, на страсти Христовы списанном", був вставний епізод, присвячений стосункам Польщі, Швеції і Росії в загубленій драмі "Страілноз изобрагганіо второго пришествія Господня на землю" тощо /т ці моменти вказували у свій час І .М .С тєшенко, !' .1 .П о гро в та і н. /.

Список українських історичних драм відкривається трагедоко-медгєя Феофана Прокоповича "Владимир" Д705/. У Європі історична драга з"явилася на два століття раніше. І тому, гао українська історична драма постав ли:пз в ХУЫ ст., о декілька причин. Одна з них - інтенсивний розвиток української історіографії, "’о припадає чр кінець ХУП - початок ХУ!!1 ст. і відбиває "повний національний

світогляд" *. Я. Гординськиіі у звиязку з появою твору Феофана Прокоповича "Владимир" писав: 'Отже, перша причина, чому автор вибрав саме таку тему - се місцева традиція, лам"ять про зв"язок ■Києва з давньою історією України. Сим визначив «втор виразно першу мету, яку мав при писанні свого твору: представлення перед . очі видцям давньої історичної традиції України й зазначення, що вона повинна бути святою для сучасних київлян" ^, Ключем до розуміння драми "Владимир", як уже мовилося, може бути ’Слово в день святаго равноапостола князя Владимира" Феофана Прокоповича, де названо "три неукротиміи и збло лютій супостати", які князь Володимир "мужественно порази1' - це "мір, плоть и діявол" Я.Гор-динський переконливо довів, що трагедокомедія Феофана Прокоповича присвячена і князю Володимиру, хрестителю Русі, і гетьману Івану Мазепі. До міркувань вченого додамо такой власні аргументи на користь цієї версії. Спостерігаємо очевидні історичні паралелі: вбивству Ярополка, якого Володимир "аки вторый Каин лютб уби", відповідає, скажімо, арешт і ааелання Семена Палія; Володимир "от девства во всіх сластех плотских погруженній валялся"

/мав шість дружин і п'ятсот нало&ниць/, Мазепа к мае гріховний зв"язок зі своєю хрещеницею Мотроною Кочубеївмоо. Але ьсі ці гріхи, як і в випадку із князем Володимире:.*, перекривала видатна деревна діяльність Івана Мазепи, бо він на менте, пік князь Володимир сприяв {юзвиткові освіти, архітектури гоад. Феофан Прокопович працював на полі шкільної релігійної драми. Не маючи світської свободи, яка в ХУ1 ст. явила світові драматургів Ві Шек-спіра.він інтуїтивно відчув, то складна трагічна постать князя Володимира - цз благодатний історичний матеріал для серйозної драми. У "Владимнрі" Феофана Прокоповича прісутиій навіть дух /читай: тінь/ князя йрополка» с такой монолог князя Володимира на зразок гамлетівського "Бути чи не бути?" - роздуми Його про те, яку віду вибрати» Власно це й и головна проблема драми -уни-

* Чіггавськиіі Д. 1. Історія української літератури» - Прага, 1942. ■» С. III. ,

^ ГОРДИНСЬКИЙ Й. "ВлЙДИМІр" Теоф?!!й Прокоповича. - Львів, 1922. - С. 50. • ■ ■

Києвскрп старина. - ІУ$' ■' с . '

бір віри. У процесі її художнього втілення на українську сцену Епзрше виходить кислячий герой, якому притаманні пуки сумління, вагання.

У трагедокомедії Феофана Прокоповича чи не вперше в українській драматургії ХУП-ХУііі ст, конфесійна схема "один проти всіх" або "один за всіх" Лсус Христос і населення Галі леї або Ісус Христос і все людство/ була втілена в реальний історичний матеріал: давньоруський князь, так само як Ісус Христос, зіткнувся з оточенням, що не приймав нового вчення; так сапо, як у Месії, у инязя-реформатора існують недруги /Йеривол нахваляється "отмсти-ти" Володимиру за введення нової віри/. Беручи до уваги міркування історика В.М.Тагішева про те, шо причиною загибелі Аскольда було прийняте ним християнство , погрози на адресу князя Володимира могли завершитися трагічно. Звичайно, Феофан Прокопович, прославляючи князя-хрєстптеля Руси-України, писав релігійний панегіричний твір, відтворюючи не глибокий психологічний портрет князя, а швидше образ канонізованого сеятого. 1 все я драматург малював людину, яка зуміла відчути відповідальність перед історичним поворотким моментом,-від якої залегав цивілізований илях великого рароду. Літературна ситуація в Україні початку ХУШ ст., ’ зокрема панегіричне спрямування словесної творчості, унеможливлювала показ державних та церковних діячів з елементами будь-якот критичної гцінки. Перемога Зєофана Прокоповича і тогочасної драматургії з тому, по о українську літературу прийшов діяльний, самостійно мислячий герой, здатний відчути поклик часу й адекватно відраогувати на нього.

Епізод про Іосифа належить до старозавітних сюжетів, найбільш популярних у світовій літературі. Християнська літературна традиція виявила сталий інтерес до цього сюжету, оскільки історія продажу в рабство й визволення Иосифа заховує в собі один із численних натяків на страждання і торжество у воскресінні Ісуса Христа. Сюяэт про Іоспфа мас місце у великодній драмі, з "Дбй-ствіи, на страсти Христовы списанном" /середина ХУП ст./, у 'Торжестві Естества Чоловоческаго" А706/, у "Властотворному образі ЧеловЬколюбія Боаія" Митрофана Довгалевського Д737/. До нас

^ Тзти'ц-зв В.Н. История российская. -Том 2. - М.; Л. -IS63. - С. 20В.

• - 26 -дійшли драми, в яких показано лише підлий вчинок братів. У стінах Київської академії в ІбЗО-х рр. розігрувалася драма, де історія Іосифа доводилася до зустрічі Іосифа з батьком Іаковом Дзраі-лем/ у Єгипті /роль Іосифа грав Лазар Баранович/. 1708 р. Лаврен-тій Горка написав драму "І осиф-патріарха", поклавши в основу епізод спокуси Іосифа дружино» Пентефрія і вдалого тлумачення фараЪ-нового сну. З цього приводу М.І .Петров писав: "Лаврентій Горка спробував показати на сцені зародження й розвиток нечистої пристрасті дружини Пентефрія і дати психологічне пояснення цього типу хтивої аристократки" *.

На думку дисертанта, драма Лаврентія Горки "Йосиф-патріарха" також присвячена Іванові Мазепі. Система доказів походить від гіпотези М.І .Петрова про те, шо "малинок" - схема розташування на сиені хору е анаграмою, де зашифровано ім"я і титул гетьмана Івана Мазепи: Зо (Ьеппев) М (вгера) V (и*) и (кгеіп^) 5 (иргеюіе), тобто Іоанн Мазепа - верховний князь український » Драму Лаврентія Горки було поставлено 25 травня 1708 р. 10 березня цього ж року Петро І довідався про так ява ну зраду Івана Мазепи. У дні "прем"єри" "йосифа-патріархи" підцавалися тортурам донощики на

І. Мазепу. Показовим о акцент на діяльності Иосифа як будівничого* Адже відомо, ио український гетьман тек багато сил і коштів 8іЧла8 на -зведення учбових і культових споруд. Драма "йоскф-патріарм»" цікава ще й тим, що в ній бачимо подвійне відображення:'а одного боку Иосиф - прообраз Христа, з іншого - Івана Мазепи.

Драма Ісаакія Хмарного "Образ поббдоносія торяеетвоннаго... ■ ієрусалшскаго царя Єзекія./1728/ нал етап ь до творів, лиса-' юіх вихідцями з України для російської сцени. Дослідники нг раз відзначали, що складна біблійна оповідь про іудейського царя Єзе-кію не дуже підходила як історична паралель до життя і діянь тринадцятилітнього російського імператора Петря П. Але в "Аргументі" Ісаакій Хмарний підкреслював, що своеп драмою він орієнтується на "всякаго человека, найпаче ке-юнпго", а.в другій дії

^ Петров Н.И. Очерки из истории украинской литературы ХУП и-ХУШ веков. Киевская искусственная литература ХУП-£УШ йв., преимущественно драматическая. - К., 1911. - С.. 246..

^ Петров Н .И. Очерки... - С . 244 .

-2? - ■ навіть підказував малолітньому Петрові, шо царі тоді досягають великих успіхів, коли виконують Божі заповіді, - адже іудейський цар бзекія "вЬрою в Бога несумЬннпго, любозію нелицемірною і на-дзздсп несустною" переміг ворога.

1726 р. датована анонімна драма 'Милость Божія, Украйну от неудобносимнх обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкого... свободнвшая... и возвеличившая..,". Невідомий автор всупереч попередній традиції, де Милість Божа виступала як алегорія Ісуса Христа, вдасться до прийому "невидимої присутності" Милості Божої, її заступає Скотрбніє Бокіс. В драмі Милість Бога виконує цілком реальну історичну місію - звільняв Україну від іноземних поневолювачів. І тут Милість Бога - не Ісус Христос чи сам Бог-Отець. Місію, схоху на подвиг Спасіння Ісуса Христа, виконує геть ман Богдан Хмельницький, рятуючи свій народ. Драма утверпдувала традицію, започатковану Феофаном Прокоповичем - центральними постатями обох творів були українські державні діячі, то відіграли визначну роль в історії свого народу. "Владимир" Зеофана Прокоповича й анонімна 'Милость Бо:«ія" - це своєрідний диптих: у першому творі оповідалося про запровадження християнства в Русі-Українід у другому - ішлося про Божу поміч християнському народові в часи народно-визвольної війни 1648-1654 рр.

Важливою у розвитку української драматургії цього періоду була 'Трагедіа сир&чь печальная повість о сперти послбдняго царя сербскаго Уропга Пятаго и о падоніи сербснаго царства" Мануїла /Михаїля/ Козачинського Д733/, п:о є інсценізацією одного з найскладніших епізодів в історії іншого народу. Тут чи не вперше в українській драматургії виведено людину, яка не витримала випробування владою, людину хвору на владу, хиору від того, шо "нынё вес?Народ есть мнЬ подчиненны;!". Про стійкий інтерес до даного сгсглту свідчить се один твір драматурга - 'Влагоутробіє Марка Асрелія" Д744/, де вперле в українській літературі відтворено епізод з античної історії /драма написана з нагоди приїзду до Києва цариці Єлизавети Петрівни/. Цього разу драматург зосередився на стосунках Марка Лзрелія йКассія: поставлений намісником імператора на завойованих територіях, Кассііі не витримав випробування владою і проголосив себе кесарем,' за іпо був страчений, але прошений і похований з почестями. Звертаній Мануїла Діихаїла/ Козачннського до епохи Марка Аврєлія не випадкове: тут прозвучав катяк на давня проблему підкореної України - зниження гетьманства

відібрання привілеїв і сподівання на їх відновлення по милості Єлизавети Петрівни. Недаремно к у драмі мовиться про те, що 'Єп Величество прійде обновити, Аки бы первый княжеск престол сотворити".

Подяку за звільнення України від безчинств Е.Бірона і його • таємної канцелярії вичитуємо також у драмі Інокентія Одровонж-Миголевича 'Стефанотокос" Д742/. З героєм, який мас прийняти важливе рішення, зустрічазмося в "Трагедокомедіи, нарицаємой йо-тіем" Георгія.Щербацького Д749/. У зв"язку з цією драмою М.ІЛетров писав: "Важливість подібних драматичних творів минулого сьогодні не підлягає сумніву. Всі вони більшою чи меншою мірою віддзеркалюють сліди історії південно-руського краю. Часом ці сліди бувають доволі слабкими і їх можна розглядати, так би мовити, через мікроскоп; та інколи трапляються серед старовинних драм і такі твори, які досить жваво малюють минулу чи сучасну долю південно-руського краю і навіть мають багато спільних рис із чисто народними південно-руськими творами" "Г рагедокомедію, нарицасмую Фотіем" можна порівняти з "Владимиром” - явором, у якому герой, як уже мовилося, стоїть перед вибором, прийняти чи не прийняти християнство. Перед вибором стоїть і патріарх Константинопольський Фотій - він мусить визначитися у ставленні до латинян і їх догматів.

Георгій Щербацький, як і Феофан Прокопович, робить глядача співучасником прийняття важливого рішення: "естафетний" спосіб подачі інформації /від Філофея до Арстсфіла, від Митрофана до простолюдинів, від простолюдинів до Пахомія, від Митрофана до Фотія/ втягає його в дію і в фіналі рішення про розкол християнства на православіс і католицизм приймає не лшіе йотіЙ, о й глядач - накопичення негативної інформації про латинян робить його фактично невідворотним.

Як бачимо, майже кожна українська історична драма являлгРсобой своєрідний етап. З розумінням ставлячись до приписів, па якими складльться панегіричні твори, наші- драматурги зуміли досягти на цій ниві неабияких успіхів. Звичайно, можливості української історичної драїш як "школи політики", скарбниці досвід 'Д'? вздо , до відкриття універсальних принципів влади, суверенітету» ЗгЧГРЙ-

1 ТКДЛ. - 1377. - 12. - С. 739.

ління, нічим не замінну школу моралі, житейської мудрості й далекоглядності" d ній що не були повністю реалізовані.

Для наших драматургій це була школа майстерності. Вона шліфувалася на стзрогинних йюжетэх' і на епізодах античної і вітчизняної історії. Дрзматурги, як правило, виводили на сцену діячів мудрих, сміливих, далекоглядних. І це дас змогу нам, читачам XX ст., добачити в українській історичній драмі ХУШ ст. не лише відвертий сервілізм, о й глибокий аналіз подій; за допомогою барокового відображення в українську драматургій вводилися нові схеми й сюжети, внаслідок чого розширювалися її тематичні межі, міцніли підвалини, на яких зводилися стіни літератури XIX і XX ст.

РОЗДІЛ п.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОЇ ВИСТАВИ

Сцена і зал

Проблема глядача ХУП-ХУШ ст. виникала давно. Про нього як співтворця театрального видовшіа писали Б.В.Варнеке, В.МЛеретц,

С.О.Щеглова та ін. В.МЛоретц вказував на залежність театру від рівня к^льтурно-худоннього середслшшз. У "Вбршах на Воскресеніе Христово", '.ПроліозЬ на Роядество Христово", опублікованому В.І .Резановим серед "Уривків різдвяної драми", "ДЬйствіи, на страсти Христозн списанном", 'Царствё Натуры Людской", "ТоржествЬ бстестга Человбческаго", "Властотворному образ£" Митрофана Довга- , лэвського, "Драмі про Олексія, чоловіка Божого" та інших творах існують передмови й післямови, через які автори /актори/ прямо зверталися до глядача, то прохаючи пильної уваги, то дякуючи за терделиве слухання. У "Проліозб на Ротдество Христово", опублікованому В.І .Резановим серед "Уривків різдвяної драми", глядачам різдвяного дійства - са?;е як глядачам і слухачам - обіцяна особлива винагорода:

Міг за твсс пильнг.с, слухачу, слухання Зичим в небі з ро^ценним Христом кролевяння

/І, 180/.

На численних прикладах дисертант будуо свої думки про то, яо їдкі льна драуз ХУП-ХУЦ ст. як складова частина навчального про

^ БэргМ.А. Шекспир и историк. - М., 1979. - С. ІсЗ.

• - зо -

несу допомагала студентом закріпити знання, одержані на лекціях, шліфувала ораторську майстерність майбутніх святіеників то викладачів духовних шкіл. У зв"язку з цим театральне дійство було важливим засобом пропаганди слова Божого через інсценізації сюжетів Святого Письма. Тому визначальною особливістю вистав ХУП-ХУіИ ст_ залишалося постійне дублювання виголошеним словом /текстом/ самої сценічної дії. У пролозі до так званої 'Різдвяної драми" ЛУШ ст,/ про це говориться так: 'Толикаго Бояія о родЬ человеческом смот-ренія не точік? бренный язык рифмотворческаго гаданія искусством восхвалити, но нігез невещественные аггелскіе силы по достоинству чудитися доволны суть. Обаче мы в память толиких его шедрот тайны промысл сеи краткими дбйствіями изявити, в ползу душевную упражняющуюся присно в богошсліи сльиателеви предложити умыслихом,

■ а понеяе и простыи народ не лот о твердити обыче, что всякая вещь красится слишаніем.^ того для уха доброхотнаго в слух приклонити и дЬйствтя наша, аше за краткость ума в словё и не красна, но ве-аію красящаяся /изобразует бо Божія воплошенія силу/, благодарным сердцем пріяти просйм" ДУ, 185-166; підкр. наше - М.С./. Отже, як бачимо, театральна дія мала прикрашати Боже слово, зображати 'Божія воплошенія силу". Основою української вистави ХУП-ХУШ ст. часто було слово, а не дія. Узрівання через мову, а не через акторську гру - ось формула.українського шкільного спектакля. Виконавці виходять на сцену швидше не для грн, а "для розсук-денхя". І все к поступово б--шкільній виставі перемагав театральне вздобкдє-в ішніиньому його розумінні. Із заду поступово аннка* ють "сльшателл", він наповнюється "зрителями", а на сцену виходять не "отрочкаа", а "актори". В одній із інтермедій Ііитрофаиа Довгалевського згадується вже гримування» у Георгія Ношюького -притвор /перевтілення/. Усе це формує пхіяьішй театр - їо** стр своєрідний., театр складний, театр у-ч б 6 2 в Й, на ййону

вчилися всі - драматурги, виконавці, глядачі. . -

Обгап ісусп Христа. До пптагп:я про риторську гру

• ХУІІ -ХУВ ст. ' •

За нормами єзуїтської драми, Бога-Отця, Ісуса Христа, Матір ч

Божу виводити на сцэну заборонялося. їх заступали аяагорії та пре-фігурації: Милість Божа, Милосердіе, Любов Бока, ПлаЧ, Вертоград дар, Поббда Христова, Терл£ніє, Ййсиф* 1 ов* Мойсай* Іслаїг* Рбвоам

- ЗІ -

/Єровоам/, Данпїл та ін. Відомий довідник-Я. Массєно " Зрасиїип ігс^іпит.і трактат 'ї. Ланга 'Міркування про сценічну гру” подають відомості про обрв”язкові вимоги до зовнішності виконавців цих алегорій та систему жестів і поз, ко мали супроводжувати відповідні тексти. Важливу роль у творенні образу-алегорії віді-грзвав голос виконавця, то мав передавати найрізноманітніші почування та інтонації. У драмі Поанияія ІЗолковича 'Тозшллян/н/о

о муцЬ Христа Спасителя" власне самої алегорії Милості Божої На сцені й нема, е спроба перейти від розповіді про Милість Богу до введення в дій самої алегорії Милості Божої. У "Слові о збург ню пеклз" на сцені з"являеться сам Ісус Христос, а не його алегорія. На жаль, ремарка не поясігаз, яким повинен з "явитися перед глядачами актор, виконавець цісї ролі. Ллє слова, >по їх виголошує на сцені Ісус Христос, відрізняються від римованих реплік інших дійових осіб, його слова - це рядки 24-го псалма Давида.

Ісус Христос з'являється на сцені у драмі "Про виведення Адама Я Є ви до раю і про стрічу на дорозі до Еиаус" /кінець ХУП ст./, у драмі " Віаіочид <іе раязіопс Свгіа-Ц" /1670/, а такой в "Грагедо-комедії" Сильвестра Ляск'оронського /1729/. В усіх згаданих творах акт5р, без сумніву, мав і рисЬми обличчя, і одягом відпозіда-' ти канонічному іконописно:іу та євангельському образу Ісуса Христа.

У так званих ’Урнзкзх різдвяної містерії" /кінець ХУП ст./, у 'Царстві Натуры Л'сдской" Д693/ та ін. дівть алегорії Ісуса Христа - Пилосєрдїс Бохіс, Милость Божа, Лїобов тозо. В "Д£і;ствіи, на страсти Христовы списанном" у третьому акті Сина Божого "преобразуют": а/ "Фігура Ветхаго Закона" /сцена І; Ш, 69/; б/ ікона, на якій зображено "самого Христа во вертограді моляшагося" /сцанз 2; Ш, 50/; в/ ізраїльський цар Ровоам /Єровоам/, син Соломона, персонаж Перлої книги царів /сцена 3/; г/ ікона "самого Христа, стрзждулаго у столпа" /сцена 4; НІ, 94/; д/ "огнец, в терні Аврааму в(лёсто Ісаака сина во кертву показанный" /сцена 5; Ш, 9о/; е/ ікона "самого Христа,, вьчец терновый на себё носяча"

/сцена 6; Ш, 56/; е/ Ісаак /сцена 7/; ж/ ікона "самаго Христа, несуна крест на Голгофу" /сцена 8; й, 59/; з/ Мойсей, який "зробив ...мідяного змія, і виставив його ня жердині" /сцена 10;

Чис. 21,9/; і/ ікона "распятого Христа” /сцена II; И, 101/; ї/ "Іов терпеливый на одрі болезненном" /сцена 12; її, 103/.

Звичайно, зображення на іконах ко’.’внтуврлосп сценками, взятими зі Стгрого Завіту. Однак потрібно було бодай трохи актореь-

кої гри, щоб відтворити те Гі вікові особливості персонажів, їхній емоційний та фізичний стан. Водночас гра мала підкреслювати, що ці дійові особи "моделюють" земні діяння Ісуса Христа і його са-‘мопокиртву. . ,

Залишається відкритим питання, чи перелічених персонажів грап, один актор-спудей, чи акторів було стільки, скільки сценок. Виставляння ікон між сценками дозволяє пробити припущення, що всі ролі міг грати один актор, оскільки часу перебування на сцені ікони вистачало, щоб він встиг переодягнутися для наступного виходу в новому образі.

У драмі' 'Торжество Встества Человіческаго" /1706/ ми бачимо звичну алегорія Милість Божу; згодом на сцені з'являється ше Й 'Милость Божая во образі вертогрэдаря". Остання запитує Марію Магдалину, що прийшла до гробу господнього, чи вона не впізнала її по голосу. Де повторення відомо! євангельської сцени упізнавання воскрєслого Ісуса, так само, як і сцена зустрічі Ісуса з Лукою і Клеопою по дорозі до Емауса в яві 6-ій частини другої /Євангеліє від св. Луки в даному епізоді називає лише ім"я Креоли/. Цей жо епізод, що трапився на дорозі в Емаус, покладено в основу невеликої анонімної драми. В обох випадках і самого Ісуса Христа, і Милість Божу впізнають по євангельській реалії -ламанні хліба, що привчало акторів, які зображали алегорій чи самого Ісуса Христа, до передавання на сцені реалістичних деталей.

У відтворенні образу Ісуса Христа, Бога-Отця, Матері Божої* їхніх алегорій, префі гураці й, о також усіх інших персонажів давньої дра’/и актори-виконавці передбачали в своєму зображальному арсеналі і власну зовнішність, спеціально дібрані костюми, певні атрибути, грим, систему жестів та поз. Могутнім засобом впливу на глядача був голос, яким передавалися глибокі думки та ріпні почуття, викликаючи у слухачів /глядачів/ драми непідробний інтерес і живе співчуття. .

Елементи "кіномови" в українській шкільній драмі '

Дослідники давньої шкільної драми ііе раз ВіДзНачйлЙ, що ви-4 става ХУІІ-ХУіЛ' ст. була по-сггр&вкИьоцу видовищною - звучала музика, дії акторів супроводжував хор, всілякі шуМові ефекти; завдяки сценічній г.'зпинзрН піднімали на небо та спускали на земгш

дійовій осіб; яскравими■були театральні костюми, різні сценічні атрибути та інпі елементи вистави.

Але в шкільних драмах ХУП-ХУИ ст. зустрічаємо сцени й епізоди, які на сьогодні с досить складними для власне сценічного виконання. Ще Квінт Горацій бланк я цього приводу писав:

...s речі, яким відбуватись Краше за сценою; там і залиш їх, усунь ті події ■З-перед очей,- е вклади їх майстерно в уста очевидця...

Поетика " Lyra " Д696/97 навч. рік/, слідом-за поетикою

А.Донаті, пропонувала всі жорстокі натуралістичні сцени смерті, побиття тощо показувати за допомогою тіней на екрані. У глибині сцени горів ліхтар, між ліхтарем і полотном ставали актори, то зображали сцену вбивства або покарання, па полотно, шо висіло перед глядачами, падали рухливі тіні, за якими стенив і сприймав дію глядач. Цей прийом рухливого графічного зображення s віддаленим прообразом "кіномови". Тіньове вирішення одного з найнорсто-кізих євангельських епізодів - побиття Іродом немовлят - знаходимо в "Комедії на день ро’кдества Христова" Димитрія Туптала /1702/.

Інколи гпіву дію у шкільній драмі ХУП-ХУШ ст. замінювали ви- . *** -i) .. .. несенням на сцену ікони - своєрідної рухомої КИЕСПИС.НОІ картини.

Автори ХУП-ХУШ ст. вводили до своїх драм такі епізоди, які практично не надаються відтворенню, як, наприклад, ява б-та в частині П 'Торжества Єстестза ЧеловЬческаго" /1706/, де 'Поббда Христова князя тмл кріпко связусг, седшглавнаго змія обезглап-ляст, рукописаніє пріємлет и раздирает, самаго же предаст гэеннЬ огненной, гд£ паляшеся ридаст, лик х:в Аггелскнй на небеси торяе-ствуєт" М, 255/, або я ява 3-тя дії І у 'Трагедо-комедії" Сильвестра Ляскоронсысого Д729/, де Премудрость, або Бог, на очах у глядачів із світла й землі ліпить людину. Земля мовить до Премудрості , тобто Бога:

Се нниЬ бездушна тварь жити начинаю,

Численній человек 'образ восгіриймаю.

На очах у глядачів "новосозданный из землЬ человек" оживає й звертається до глядачів із монологом /ііі, 2В6-2Ы7/.

Подібні за складністю відтворення епізоди зустрічаються в 'Ко:,;-’ДІЇ на донь ро:чдества Христова" Димитрія Туптала /1702/, у драмі 'Олексій, чоловік Боякй" /ЇС73-1674/.

а Театральна сцена у ХУП-ХУІі ст. мала три "рівні": вгорі - рай,

■ - 34 -

посередині - земні епізоди, внизу - пекло. На такій сцені герої діяли, страждали, грішили, за до потрапляли або в рай, або в пекло. Таким чином, сцена ХУП-ХУШ ст. ставала своєрідним прообразом поліекрану - кінематографічного винаходу XX ст.

Цікаві свідчення про можливості театрального дійства ХУП ст. маємо у листі прусських акторів до Іьана Мазепи. Про своо вміння вони писали 1695 р.: 'Уміємо ми на інструментах грати, комедії виправляти; є у нас і чарівна ліхтарня, якою можемо виявити щось достойне подиву, тобто людську тінь чи образ чийсь на білій стіні чи на обрусі, з"явлений різними кольорами так, що навряд чи й маляр штукою своєю ліпше зміг би написати. Вміємо ми з великою майстерністю виробляти сукном на полотні коберці, також один із нас добре вміє танцювати різні танці й перекидатися" ^.

Звичайно, перелічені складні й ефектні сцени трапляються не в усіх шкільних драмах. Цінним е вгке те, шо вони взагалі існують. Але навіть їх нечисленність і винятковість піднімає рівень вистави ХУП-ХУШ ст., віддаляє її від звичайної декламації чи діаііогу, перетворюючи на динамічне, жваве, яскраве видовище, в якому з усією повнотою висвітлюється мистецтво драматурга, акторська гра* хист художника і талант механіків та тесляріЕ, які виготовляють сценічне обладнання іі декорації.

Глядач

Автори шкільних драй ХУЛ-ХУШ ст. Досить часто зверталися до аудиторії, шукаючи розуміння, співчуття, поблаеттого сприйняття . зіграних сцен. А хто й були оті давні слухачі й глядачі шкільних вистов? В. Горленко в 'Йжнорусских очерках" писав: "Далеко на всі із студентів могли потрапити до самої залп, їх було більоз тисячі чоловік. Глядачами на спектакль допускалися лшо старої, й в мо-лодшіх - тільки ті, шо брали участь у самій п"есі, да буля хори й воїнства" В. Горленко вдався до реконструкції глядпцьксї зали яка зібралася 25 травня 170В р., коли в київській академії На конгрегації ставили "Йосифа-гіатріарху" Лаврантія Горки. Акторі! крізь гаілину в кулісах оглядали палу. "Вони бачать, у перлвму рй1-

* Величко Сямійло. Літопис. - Том. 2. 1991, *-С. 616—517

^ Гпр.іпчкр ІЗ. Южноругскиэ очерки. -К*( 1698. - С. І09-І90.

-Заді, поряд із префектом, київського полковника, війтп, того полковника з Лівобережжя, син якого грає Пентефріеву дружину, сотників із сусідньої Чернігівщини, багато міиан і масу збуджених товаришів, які, сміючись, стовпилися суцільною стіною..." На спектакль мав приїхати сам Іван Мазепа, але на заваді йому стали справи.

За деякими деталями можемо допустити поділ тодіиньої аудиторії на гальорку, що сприймає спектакль лише на рівні сюжету, і на партер, на інтелектуальну еліту, здатну розуміти виставу глибше й складніше. Доказом такого припущення може служити й факт існування вертепу - адаптованої для народу різдвяної драми й 'Слова

о збуреню пекла" - адаптованої великодньої драми.

Свідчення того, шо театральне дійство подобалося глядачам ХУП-ОТ ст., подає в своїй "Автобіографії" Ілля Турчиновський. Глядачі "города Шклова", серед яких були римляни, єзуїти, домініканці й піди, "удивлялись” "діалогу з інтермедією", яку підготував для них сам Ілля з двома київськими студентами.

РОЗДІЛ Ш.

ВІДЛУННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГ 11 ХУП-ХУШ ст.

В НОВІЙ І НОВІТНІЙ ДРАМІ '

Списки

Йдучи зз спостере.тєнняни Д.С.Лихачова над списками, копіями, редакціями пам"яюк літератури Х-ХУПст., дисертант оглядає відомі на сьогодні списки українських драм ХУП-ХУШ ст., оскільки автографи драматичних творів, їх списки та першодруки мали інтенсивне й цікаве побутування.

Першодруки функціонували як тексти для лектури, так і для сценічного втілення. Рукописні копії драм були подарунковими, "режисерськими", призначеними Для читання; вони мали цікаву географію.

Драм, які мають кілька списків, не багато. Зовсім че мають списків великодні драми, шо ввійшли до третього випуску роботи

В.І .Резанова "Драма українська. І. Старовинний театр український" Ж., 1925/. У семи списках збереглося ’Слово о збуреіга пекла" /чотири з них відкрив І Я.бранко/; вони, звичайно ж, свідчать про

^ Горленко її. Южнорусские очерки. - К., IG98. - С. 190-191.

популярність драми. Списки 'Слова о збурпчю пекла" з"являлися з різних причин: драму включали у проповідь, її перетворювали на віршу; драма копіювалася односельцем власника рукопису; вона призначалася не для виставляння на сцені, а для читання вголос У розділі розглядаються історії списків "Драми про Олексія, чоловіка Бокого", "Комедій на Успеніє Богородицы" та 'Комедій на день Ровдества Христова" Димитрія Туптала, ’Трагедокомедіи" Вєр-лаама Лащевського, "Владимира" §еофана Прокоповича та ін. За шістьма на сьогодні відомими повними списками "Владимира" Феофана Прокоповича легко простежується вплив неспокійної політичної обстановки ХУШ ст. за царювання Петра І, Єлизавети, Катерини П на характер переробок і купюр у тексті драми.

З текстуальних особливостей двох списків драми Лаврентія Горки "Йосиф-патріарха" модна зробити висновок про існування авторського тексту драми і тексту постановочного чи режисерського,

У семи списках збереглася драма Георгія Кониського "Воскре-сеніе мертвих". Про можливість існування ше одного списку цього твору свідчать спогади Панаса Лобисевича, датовані ЗО воресня 1794 р., про його спудейські літа, коли він бачив у Київській академії постановку "Воскресенія мертвых". П. Лобксович свідшіть, що він має список драми, персчитуз її, але на мас інтермедій до неї і просить прислати йому їх копії.

Розгляд побутування і функціонування списків українських шкільних драм ХУЛ-ХУИ ст. свідчить про інтенсивне геття драматичних творів, їх вплив на літературний процес, на підготовку поступового переходу від літератури давньої до літератури нового часу,

Елементи лгтг»; в філософській спаданні Г. С. Скоьороди

Г. С. Сковорода мав особисті погляди на театр, найбільш влучно висловлені ніш у листі до Ы. Ковалинського в кінці червня 1763 р. Нагадуючи про видатного римського драматурга Теренція, він запитує: "Для чого к вам розглядати ці розкішні виДобшм по*-

* Див.: Нирон Дранка 1. П./. Юкнорусская пасхальная Драма* -Киевская старина. - 1895. - f?6, 7-8; ФраИко І.Я, Чілоео о збу-рсню пекла". Українська паеійня Дррма. - ЗНТШ. ■- IS08, - Том. 81.

- С. 1-50.

ган? Хіба світ і натовп - не краше видовим, до того ж безплатне?.." . Сковорода знав особисто Митрофана Довгалевського, Ми-

хайла Козачинсьгсого, міг бачити вистави за п"ссами Георгія Конисько^ Георгія Цербацького , - цебто він не перекреслював драки й сценічного дійства. Проте власна творчість Сковороди свідчить, во він сприймав світ як театр, натовп - як лицедіїв, а людську дулу - як арену чи кін, де відбувається боротьба добра і зла, гріха й чеснот. Щоб змалювати цю боротьбу, письменник створив ряд філософській діалогізованих трактатів /'Кабула", 'Разговор о премудрости"/. Як маленькі сценки сприймаються його 'Басни Харьковскія" Д774/. Елементи драми закладені в ряді трактатів та діалогів: 'Наркіс", .'Бесіда, нареченная Двое, о том,что блаженным быть легко", "Діалог, или разглагол о древнем мірі",

'Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим", "Пря боса со Варсавою", 'Благодарный Еродій", "Убогій яаііЕороіюк", "Діалог. Имя ему - потоп зміин", "Кільце". В цих діалогах розсипані приховані ремарки - свідчення того, шо учасники бесід не лисо розмовляють, а й рухаються в просторі, виконують різні дії, виявляпть поїзні емоції, деталізують місця і час розмови, - цим письменник зносив до традиційного жанру філосомського трактату елементи драми, поклавзи початок драмі філософ- ' оькііі, драмі ідей, зо стопе повноцінним явищем інтелектуально-духовного ліття ХІХ-ХХ ст.

"Наталка Полтавка" Івана Котляревського й . українська драматургія ХУП-ХУШ ст.

Неодноразово писалося про залежність Наталки Полтавки" від російської драматургії, від вертепу та інтер.гедій ХУП-ХУШ ст.

Поза увагою дослідників залишалася спорідненість цієї п"єси з давньою шкільною драмоз. Так, як і в давній українській виставі, в 'Наталці Полтавці" складовою частиною стос музика. Спостерігаємо і віддалену сюжетну схожість 'Наталки Полтавки" і "Драми про Олексія, чоловіка Ботаго": вступний монолог героя /чи героїні/ з

^ Сковорода Г.С. Повне зібр. творів у двох томах. - Том 2. -К., 1973. - С. 302.

£ Див.: Пилкпчук Р.Я. Григорій Сковорода і театр. До 250-річ-чя від дня народження видатного українського письменника і філософа. - Український театр. - 1972. - 5. - С. 28-30.

• - за -

розповіддю про себе, намагання батьків одружити героя /героїню/, герой /героїня/ вагається, який шлях обрати /який вибір зробити/і під час весілля Олексій тікає і стає "Божим чоловіком" Діаталка напередодні вінчання' відмовляє Бозному, віддає руку і серце Петрові/. Є спільні риси мій "Наталкою Полтавкою" та іншими відомими драматичними творами, шо дає підставу говорити про вплив усієї давньої літератури ХУП-ХУШ ст. на І ЛІ .Котляревського, зачинателя нової української літератури, яка органічно виростала а живої могутньої літературної спадщини минулих віків.

■ Сюжетні схеми б українській драматургії XIX - початку XX ст.

В новій українській літературі мокна віднайти мандрівні сюжети або сюжетні схеми, апробовані авторами ХУП-ХУШ ст. В 'Наталці Полтавці" І .П.Котляревського наявні окремі сюкетні "вузли" агіографічної драми. Деякі особливості побудови великодньої драмі трансформувалися у п"сеах XIX ст. В ’Ясновидящей" Г.Ф.Кбіт-ки-0 снов "японка Д&ЗО/ головна героїня весь час перебуває за сценою, про її "чародійну" силу розповідають інші персонажі. Нагадаємо, шо так само побудовано твір йоаникія Волковича "Розмыа-лян/и/є о муці Христа Спасителя"». В основі таких творів, як "Яс-новидяшая", "Пригожий из столицы" Г.0.Квітки-0снов”яи2нка Д6Э7/, ’Ревізор" М.В .Гоголя /1836/ та ін. летать власне євангельсько схема: перевірка моральності певної лцдської спільноті; через Посланця. Зрозуміло, що в XIX ст. од схема зазнала відчутної модернізації: часто герой формується з діаметрально протилежних посад» міняє статус, професію, ідеологію; сюжетна схема обробляється прямолінійно або к із більшов чіт меншою винахідливістю. По-різному використовується ця схема у драмі М.Л.Кропивгащького 'Доки сонцо зійде, росе очі виїсть" /1868/, у драмах М.П.Старицько-го 'Не судилось"' Д681/, "У темряві" ДВ92/, "Голан" Д893/; у п"єсах І .КЛерпєнка-Карого 'Бурлака" /1883/, "Понад Дніпром" Д697/ та ін. ■

Звертаючись до давньоримських, давньогрецьких та біблійних . тем, Леся Українка продовжувала традиції давньої української драматургії. Конфлікт неординарної особистості із своїм оточенням -один із провідних мотивів драматургічної спадщини поетеси. У її дрпгі 'Фцрртеча" /Ї90І/ вперш» в новій літературі створено Об1* рпп - 1 гугп Хгистр. Головно героїня дрпми Мірійи, фянатнч-

но віддана !!есії, протиставляє себе всьотіу загалові, плекаючи до його ворогів ненависть. :'есїя засуджує її, проповідуючи головну заповідь Нового Завіту - заповідь любові. Ця я колізія /один проти всіх/ присутня Я у творах Лесі Українки "Блакитна троянда" Д895/, "Вавілонський полон" /1903/, ’На руїнах" Д904/. У драмі - феєрії "Лісова пісня" Д9ІІ/ лісова істота Мавка, зіткнувшись з людськими проблемамі! і на навчивші Луїсаіаа відчувати духовну домінанту та красу природного хлття, гине. Усвосму воскресінні, як і Син Боаїй, Мавка являє високий приклад любові й милосердя.

Інший варіант цієї схеми - поява на сцені героя-надлюдини, героя-індивідуаліста /у п”єсах ВЛ.Винниченка/. Мотив роздвоєної людини, присутній і а давніх творах /у "Драмі про Олексія, чоловіка Богг.ого", частково у "Владиинрі" Фе ефа на Прокоповича/, неодноразово повторювався у п"єсах XIX ст. - у драмі-містерії Панаса Мирного "Спокуса" /1901/, у п"єсі Л.О.Яновської ’’Жертви" Д906/ та ін.

На подібність театру символістів XX ст. до барокової шкільної драми, яка такс;:; легко оперувала мозо:о символів та алегорій, зказуз Л.О .Софронозз ^ . '

Могла навести приклади і прямого впливу шкільної драми ХУП-ХУШ ст. на драматургій кінші XIX - початку XX ст., зокрема простежити паралелі мія "Пиворізами" Митрофана Довгалевського й ’Чумаками" І Л Ларпєнка-Карого Д697/^ тоїдо.

У контексті впливу шкільної драмі ХУІ1-ХУШ ст. на творчість письменників ХІХ-ХХ ст. иомсна говорити і про "міграцію певних енергій", і про засвоєння сюжетних схем, і про безпосередній вилив, наприклад, через посередництво наукової літератури про драму старт: часів. Творці нової української драми засвоїли від своїх літературних попередників гуманістичний пафос співчуття до людини, християнську мораль та ідея самопожертви в ім"я знедоле-шя і окрадених, в ін"я обездержанленого політично і покріпачено-го економічно українського народу.

^ Ссфронова Л .0. Поэтика славянского театра ХУП - первой поло гикн ХУІІ! в. Полыза, Украіша, Россия. - М., 1981. -'С. 243.

^ Діденко К, Літературні паралелі: 'ІІиворізи" Митрофана Довгалевського і "Чумаки" Карпенка-Корого. - Україна. - 1925. -Кн. 5. - С. 74-76.

Українська барокова драмо і драма 1920-х рп.

Різноманітні зв"язки літератури іі мистецтва епохи бароко з деякими авангардними течіями XX ст. розглядали Р.О.Якобсон,

Д.І .Чикевський, Ю.М.Тннянов, 0.0 .Грузинський, В.Б.Пкдобсілшіі,

1Л.Смирнов та ін. Засади кошаративістики дозволяють розвинути*

і підтвердити численними прикладами положення про те, ио головні принципи й ознаки стилю бароко /алегоризм, емблематичність, принцип контрасту, відображення, симультанної дії, присутність духовно розчахнутих героїв, а такой риторичність, раціоналістичність, відверта демонстрація технічних засобів Тощо/ відгукнулися у творчості письменників та митців XX ст.: Миколи Куліиз, Леся Кур-баса, Івана Кочерги, Кирила Студинеького тй ін. ■

Вертеп у стильових пуканнях української літератури на зламних етапах її розвитку

' 1879 р. Пантелеймон Куліш написав "Іродову мороку" - "святочное представление на малорусском языке"; 1907 р. Людмила Ста-рицька-Черіїяхівеька під псевдонімом Старенько Муха опублікувала "Вертеп" - "старинну містерію на нові темп"; 1919 р. вона створил;: з використанням вертепних принципів н"есу "Ыилость Бола";

1918 р. Лесь Курбас надрукував статтю про вертеп, а 1919 р. поставив ’Різдвяний вертеп"; 1929 р. Никола Куліш створив ’Патетичну сонату", дія якої відбувається у великодню .Чіч у "вертепному" будинку генерал-майора Нєроцького; 1060 р, ’'Вертеп" написав Валерій Севчук. Ці автори зьйрголися До стародавнього лялькового дійства /а по суті епроленої різдвяної драмі;/ в різних соцій-‘:ь!іо-політичних і життєвих обставинах. Неоднакоьоа мірою еони зберігали чи трансформували головні компоненти вистави» дійових осіб то-и:о. Але щоразу вертепна скринька, світлена різдвяною євангельською історією та зігріта веселим духом народної інтермедії* дозьоіяла письменникам Ш-ХХ ст. віднайти нові художньо-.стилісїкчні Шь-би для відображення скидних проблем г<иїтя, історичній КОЛІЙІЙ* показу колоритних персонажів - СПіинк* і трагічних»Содно<»аУ. ■

ВИСНОВКИ

Діалогічний спосіб осягнення знання, передачі почуттів, спільного пошуку істини зародився в глибині віків у ритуально-обрядових дійствах дохристиянського світу і підтверджений численним! текстами Святого Письма, укладеними в формі діалогів; він перейшов через словесний фольклор до літописів та інших пам"яток кня;г.ої доби Руси-У країни, шліфувався в літургійних містеріях та дійствах. Як самостійний вид худогльої творчості сценічне мистецтво слова сформувалося в Україні на злені ХУІ-ХУП ст. під впливом інтенсивного розвитку театру в європейських народів, зокрема єзуїтського шкільного театру. Однак є всі підстави стверджувати, що українська шкільна дрог.та ХУП-ХУШ ст.відрізнялася від драїм польської. Творці повчальної та історичної драки були вірними синаш України. Розробляючи біблійно-релігійні сют.етн, автори шкільної драми відгукувалися на ватлизі суспільно-політичні проблеми, уболівали за кралу доли українського народу. Незважаючи на офі-ціііііу латинізацію освіти, українські драматурги писали сеої твори здебільшого уясаїнсьг.-зп короп, спркяячи дотскраткзшії театрального дійства. ^ ерої великодніх, різдвяних, гвитійнкх драм по- ' спр'овали зі сцени Слово Боке, проповідували морально-християнські засади пиття і думання, утверджували високі національні й естетичні принципи.

До шильної драми зверталися шаі!увальники театрального мистецтва і з XIX ст. Відгомін давніх вистав, хоча б у фор.їі переробок вертепу, докочується до 60-х рр. XX ст. Шкільна драма ХУП-ХУШ ст. готувала для драматургії XIX та XX ст. ганрово-тематичний та ху-до;;уьо-образпий грунт. За словами Л. Білецького, з образах та картинах дзвньої драми "ховаються в*:з зразки нової комедії, комедії XIX ст., я:: в іпстерїальпій трагедії та міроклях ховасться нова уїсраїнська трагедія, а п т гаг? до комедії 3. Прокоповича - українська драм?, в тіспе-'у смислі сього слова" . Це й покликало нас звернутися до драматургічної стдпдани ХУП-ХУШ ст. з баганнпм віддати їй пале~:ю, і з її світлі по-новсгу пере-итати твори нової

і новітньої української літератури.

1 БілецькийЛ. Українська драма. - Львів, 1322. - С. 16.

Основні положення дисертації викладено р таких публікаціях:

1. Давня українська література. Хрестоматія. -К., 1591. -

С. II, 404-458, 552-566 /3-є вид. - К., 1994. -С. 12 , 467-527,

656-Є60/.

2. Сиулгьськяй Андрій. ВЬраЬ з трагодіи 'Христос пасхой" Григорія Богослова. - У зб.: Українська поезія. Середина ХУП ст. /Упорядники В.І .Крекотень, М .5! .Сулима. -К., 1992. - С. 132-146.

3. Волкович йоаншсій. Розмишлян/н/е о муцЬ Христа, Спасителя нашего."-У зб.: Українська поезія. Середина ХУП ст. /Упорядники В.І .Крекотень, М.М.Сулпма. -К., 1992. -С. 147-173,

4. Дві античності й українська шкільна драма ХУІ-ХУШ ст. -

Європейське Відродження та українська література ХІУ-ХУШ ст. -

К., 1993. - С. 151-159.

5. До питання про бароккові засади української шкільної драмі ХУП-ХУШ ст. - Українське барокко. Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів /Київ, 27 серпня - 3 вересня 1990 р.

- К., 1993. - С. І05-ІІЗ.

6. Микола Куліп і Андрій Платонов. - Південний архів. -1593. - К- 2. - С. 39-45.

7. Сюжетні схеми української шкільної драми. - Слово і час. -

1994. - Ш І. - С. 34-40.

8. Українська шкільна вистава ХУН-ХУШ ст. /Цо питання про стосунки сцени і залу/. - Актуальні проблеми сучасної філології. -Том. І. - Рівне, 1994. -С. 49-63.

9. Драма про Івана Мазепу. - Розбудова держави. - 1995. -?; II. - С. 56-57.

10. Українське історична драма. - Актуальні проблеми сучасної філології. - Том. 2. - Рівне, 1995. -С. 3-25.

11. До питання про роль українізованих біблійних, античних та середньовічних сюжетів і реалій у становленні нової української літератури /на матеріалі поезії і драматургії ХУІ-ХУШ ст./ -X Всеукраїнська славістична конференція "Духовне відродження слов"ян у контексті європейської та світової культури" Дези до* повідерУ. --Той І. Чернівці, 1992. -- С. 40-41.

12. Розгорнута метафора як форма художнього зображення дііі-счості в українськіII поезії Й драматургії ХУІ-ХУШ сї. - Другий

Піитародннй конгрес україністів: Доповіді і повідомлення. -Львів, 1993. -С. 58-59 /у співавторстві з В.1 Лрекотнем/.

13. Елементи дранп у філософській спаданні Г.С .Сковороди. -Тези доповідей Мігларолчої наукової конференції, прксзяченої 200-річчч з дня смерті українського поета і філософа Григорія Сковороди. - Харків, І£24. -С. 42.

14. Комедія І. Карпенка-Карого "Чумаки" на тлі української драматургії ХУП-ХУ13 століть. - Іван КарпоЕііч Кпрленко-Нарий і українська театральна культура. - Матеріалі Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження 1 .К.Карпенка-Карого. 2 листопада 1995 року. -К.,

1995. - С. 85-67.

15. До питання про автора "Милості Богиї..." - Катеріалп ИіпзузІЕСької наукової конференції 'Богдан Хмельницький як історична постать і літературний персонах” /до 4С0-річчя від дня на-родкешщ/. -20 грудня 1995 р. - К., 1995. - С. 72-74.

16. Українська бзроккоза драма ХУП-ХУИ ст. і українська аван-

гардна драга 1920 рр. - 'Звездолнкке Гилси" /Тезиси докладов П '’ег-".-і::;ро;;:-:зл н.?у-:::з;'; 'Г!:' ::з авангард;’'. 19-21 дзкабрл

1995 г. - Херсон, 1995. -С. ‘15-46.

17. Традиції барокової драматургії в українському театрі ’ першої половини XX століття. - Від Бароко до Бароко. Худогаїьо-літєратурна акція, присвячена бароковій культурі ХУП-ХУИ ст. і необпроковим течія>і XX століття. - Тези доповідей конферєнції.

- К., 1996. - С. 10. ■

Додаткові публікації:

1. Українське вірзування кінця ХУІ - початку ХУП ст. -К., 1985. - 146 с.

2. Елементи поетики барокко в українській поеоії 20-х років.

- Радянське літературознавство. - 1938. - л 6. - С. 19-27.

Сулыма Н.М. Украинская драматургия ХУП-ХУШ вв.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологмескых наук по специальности 10.01.01 - Украинская литература. Институт литературы им. Т.Г.Шевченко 13/ill Украины.

В диссертации исследуются особенности украинской драмы ХУП-ХУШ вв., рассматривается сюжетный репертуар, определяется роль хора и интермедии, прослеживается процесс формирования ремарки и освобождения от декламационностп. Отдельные главы посвящены исторической драме, а также адаптированным вариантам рождественской и пасхальной драмы - вертепу и Тлову о збуреню пекла". Предпринимается попытка воссоздать взаимоотношения сцены и зала - реконструировать актерскую игру и "портрет" зрителя ХУП-ХУШ вв.

В диссертации речь вдет такке об отзвуках украинской драматургии ХУП-ХУШ вв. в новой и новейшей драмэ.

IJ.M.Sulyma XVII-XVIII century Ukrainian Dramaturgy

Doctor of Philological sciences dinsertation, specialization in 10.01.01 - Ukrainian literature. .

5.Shevchenko Institute of Literature,'National Academy of Sciences of Ukraine.

This dissertation examines the unique features of XVII-XVIII century scholastio drama. The author explores thematic repertoire, describes the role of the chorus and Intermediaries, and follows the formation of stage direotion end the departure froci recitation. Separate seotions are dedioated to historical drana and to opeoi-fie -"riations of nativity (vertep) and Easter tide dramas (• ir. -j о zburenyu pekla"). She author attempts to recreate the relationship between the stage end audience, to recreate ths actors' movements and a "portrait" of the typical viewer of the XVII-XVIII century. The dissertation also examines the legacy of XVII-XVIII Ukrainian draraaturgy in aubaequent and contemporary drama.

Климов! слова: шкгльна драма ХУП-ХУШ ст., сюжет, хор, 1Нтормед{я, вистава. '