автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Украинская крестьянская кооперация. Историко-теоретический аспект (1861-1929)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская крестьянская кооперация. Историко-теоретический аспект (1861-1929)"

р Г Б ОД

\

Інститут історії України Національної академії наук України

На правах рукопису

МАРОЧКО Василь Іванович

УКРАЇНСЬКА СЕЛЯНСЬКА КООПЕРАЦІЯ . ІСТОРИКО-ТЕОРЕГИЧНИЙ АСПЕКТ / 1861 - 1929 /

• 09. ҐЗ

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Київ - 1995

Дисертацією є монографія

Робота виконана в Інституті історії України

Національної академії наук України

Офіційні опоненти: доктор історичних на.ук*

Верстюк Владислав Федорович; доктор історичних наук ; Калінічєнко Володимир Вікторович; доктор історичних наук Морозов Анатолій Георгійович.

Провідна установа - Запорізький державний університет

- , ° ° Захист відбудеться "Д?" 1996 року о /1 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.17.01 для захисту

дисертацій в Інституті історії України НАН України за адресою:

252001, Київ - І, вул.Грушевського 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Інституту історії України НАН України '

Автореферат розісланий "

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ',7 доктор історичних наук -ш / Н.А.Шил

26» ъ

1995 року

І. Загальна характеристика роботи

Актуальність тематики дослідження. Реформування аграрного сектору економіки, як і самих підвалин суспільно-політичного життя в Україні, вимагає наукового обгрунтування соціальних наслід-

' *

ків запровадження нового типу виробничих відносин, визначення оптимальних розмірів селянських /фермерських/ господарств, врахування історичних традицій та національного менталітету українського народу. Необхідно узагальнити історичний досвід співіснування різних форм власності та господарювання в українському селі, з’ясувати їхні економічні можливості за умов ринкових відносин. Важливим с вироблення гнучкого правового механізму взаємовідносин державних органів влади з різними суб'єктами господарювання, заохочення виробника сільськогосподарської продукції, повернення агрикультурних знань та навичок, притаманних українським селянам.

Неабияке значення для розв'язання невідкладних проблем сучасного села має вивчення власного історичного досвіду функціонування ринкової економіки, дослідження теоретичних та організаційно господарських підвалин кооперативної форми діяльності дрібних товаровиробників. Переосмислення минулого заради майбутнього, від-слідкування ефективних методів господарювання - нагальна потреба часу.

Непересічне науково-практичне значення має узагальнення історичного досвіду становлення та розвитку української селянської кооперації у І86І-І929 рр., аналіз теоретичної спадщини провідних вчених. Історія формування кооперативного руху в Україні е досить повчальною, особливо для узгодження політико-правового механізму обопільних взаємин державних органів з приватними господарськими одиницями. Критичне переосмислення суперечливих концепцій розвитку селянської кооперації у минулому сприятиме подо-

ланню можливих помилок та упущень у майбутньому. ■

Доцільність обраної автором проблематики дослідження обумов- ' лена недостатнім рівнем наукової розробки загальнотеоретичних і конкретно історичних понять, формулювань, термінів, пов'язаних з кооперативним рухом в Україні. Критичного перегляду вилатає більшовицька доктрина соціалізму, невід’ємною частиною якої був "ленінський кооперативний план", який протягом багатьох десятиліть слугував за методологію вивчення нашої аграрної історії, вважався своєрідним . . взірцем теорії соціалістичного перетворення сільської^ господарства. У зв’язку з цим постала нагальна потреба наукового переосмислення ' таких ключових понять як "кооперація", "селянська кооперація", "радянська", "соціалістична", "капіталістична", "буржуазна" чи "нова". Загальновживані терміни і вирази, запозичені істориками з матеріалів партійних з’їздів, набули в історіографії усталених формулювань, проникли до наукового обігу. Наприклад, словосполучення "кооперативне будівництво", яке означає конкретну галузь кооперації, використовуються дослідниками як синонім кооперативного руху. Існує ве-‘ лика плутанина у визначені самого терміну '-кооперація": одні трактують його як завершену систему підприємств, інші ототожнюють з колгоспами, а деякі взагалі розглядають його досить довільно.

Відсутня і належна класифікація кооперативних товариств, не визначена їхня роль та місце у соціальній самоорганізації селян й ‘економічному житті суспільства. Малодосліджуваними залишаються й інші аспекти цієї багатопланової проблеми.

Предметом та об’єктом монографічного дослідження стали основні етапи становлення і розвитку української селянської кооперації у І86І-І929 рр., її теоретичні й організаційно-господарські підвалини, різні форми підприємницької діяльності дрібних товаровиробників в Україні.

Особливу увагу автор приділив аналізу теоретичної спадігіни відомих вчених у галузі кооперації - М.І.Туган-Барановського, О.В. Чаянова, К.С.Кононенка, І.П.Короткова, О.М.Челінцева, з'ясуванню концептуальних засад "ленінського кооперативного плану", вивченню політичних і соціально-економічних підмурків "кооперативного соціалізму" М.І.Бухаріна, співставлені® теоретичних моделей розвитку селянської кооперації з історичними реаліями. У пропонованій роботі автор прагнув показати особливості кооперування селянських господарств національних меншин.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Дисертантом були використані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний і структурно-системний методи дослідження, які дозволили виявити загальні і водночас специфічні особливості розвитку коо; зрації дрібних товаровиробників, простежити спільні та відмінні ознаки кожного з видів селянської кооперації, відслідкувати найпродуктивніші з них, що витримали випробування часом. Автор спирався на ; деякіметодики статистично-соціологічних обстежень кооперативних товариств, якими користувалися науковці у 20-х рр. Теоретичні .проблеми кооперації досліджуються у контексті загального історичного розвитку.

Хронологічні рамки роботи зумовлені предметом дослідження й охоплюють основні етапи становлення, розвитку ї передчасної руйнації кооперативної системи- в Україні. Не можна збагнути суті цілого, не з'ясувавши його частин, а відтак виникла необхідність вивчення закономірностей кооперативного руху, відслідкування Його конкретних форм - від першого товариства ■ до кооперативної системи. Умовно історичний розвиток селянської кооперації в Україні шана поділити на три періоди. Перший починається з середини 60-х рр. XIX ст., тобто від заснування перших споживчих товариств у Харкові та . інших містах. Він тривав до березня 1917 р. Цей відтинок часу по-

значений заснуванням і діяльністю товариств трьох основних видів селянської кооперації - споживчої, кредитної та сільськогосподарської. Товариства не мали власних спілок і центральних установ, а сама кооперативна система перебувала на стадії структурного формування. . *

. Другий етап охоплює історичний період, який історики називають періодом революції та добою національно-визвольних змагань -від березня 1917 до вересня 1920 р. Упродовж декількох років українського державотворення, незважаючи на господарську руїну і війну, постала власна кооперативна система, але восени 1921 р. вона була фактично ліквідована. u ,

Тиетій період можна назвати "непівським", хоча кооперативним товариствам довелося діяти за умов повторного запровадження прод-розкладки сталінського.гатунку у 1928-1929 pp. Українська селянська кооперація здобула визнання на Заході, а в УСРР перетворилася на монополіста у галузі заготівель сільськогосподарської продукції. У кооперації брали участь понад дві третини селянських господарств, а відтак її ліквідація влітку 1929 р. була передчасно». Кооперація селян, як форма їхньої соціальної самоорганізації, набирала широкого економічного впливу.

Історіографія проблеми. У вітчизняній історичній науці, а також зарубіжній, немає монографічних праць, у яких комплексно висвітлювався б історико-теоретичний аспект становлення української селянської кооперації досліджуваного періоду.

Першими дослідниками історії кооперативного руху в Україні були представники різночинної інтелігенції, які почасти виступали і фундатора,™ кооперативних товариств: М.П.Баллін, В.С.Козлов, М.Зібер, Г.Галаган, М.В.Левитський. їх внесок у теорію і практику української селянської кооперації дослідив у своїй фундамен-

тальиій праці І.Витанович*. Деякі маловідомі факти з їхньої твор-

О

чості зберігаються в архівах м.Киева . Вперше намагався систематизувати різні форми кооперації дрібних товаровиробників Ф.Щербина, який у І880 р. опублікував свою книгу^.

Революція 1905-1907 рр., незважаючи на її недоліки >Д обмеження, значно пришвидшила розвиток суспільно-політичної думки, змусила урядовців переглянути деякі закони та накази , які торкалися землекористування і підприємницької діяльності селян. Столипінська аграрна реформа, окрім її спеціального призначення, сприяла, хо.ча й опосередковано, кооперації селян. Не випадково, що саме упродовж десяти міжреволюційних років, враховуючи і першу світову війну, на-' сторінках періодичних видань з'явилося чимало статей, автори яких порушували дискусійні питання з проблем кооперативного руху в Україні^. Про рівень розвитку теорії кооперації свідчив закон Тимчасо-

1. Див.: Витанович Ілля Історія українського кооперативного

руху. - Нью-Йорк,1964. - 624 С.

2. Архів Центральної наукової бібліотеки Національної академії наук України ім.В.І.Вернадського Рукописний відділ, ф.290,

№ І, спр.2852.

3. Щербина Ф. Очерки кино-русских артелей и общинно-артельных форм. - Одесса,1880. - С.299.

4. "Централизм" и "федерализм" в союзном строительстве кооперативов б І9ІІ-І9ІЗ гг. // Южный кооператор. - 1913 . - №27 . -

с.505-507 ; Организационный комитет Всероссийского с"езда по кооперации в Киеве // Там же . - 1913 . - №12 . - С.277-278 ; Садовский

В. На киевском кооперативном с"езде // Украинская яиэнь. - 1913 . -№7-8. - С.52-60 ; Його ж, Федерализм и централизм в кооперативном движении на Украине //-Там лее. - ІМ. - С.34-42 ; Громадський Я. Всеросійський з'їзд по кооперації, в Києві 1-7 августа 1913 р. // Наша кооперація. - 1913 . - №17. - С.5; Б-*ой 0. Немецкое землевладение на Украине // Украинская жизнь . - 1915 . - №10. - С.25; Мавдрик П. Дзенгелівське ощадно-позичкове товариство // Наша кооперація . -1914. - !.Ч. - С.3-8 ; Чайченко $. Кооперація і селянство // Наша кооперація . - 1914. - РІО. - С.20-2І.

вого уряду про кооперативні товариства та їхні спілки від 20 берет • ?

зня 1917 р. , а також грунтовні праці М.І.Туган-Барановського ,

0.В.Чаянова^ та інших провідних науковців того суперечливого і до- ; ленооного періоду^. Варто зазначити, що за кількістю опублікованих по кооперації праць, першості посідав тоді О.В.Чаянов. Протягом І909-І9І9 рр. він опублікував понад ЗО наукових праць, тобто по три книги щороку. Аналіз найважливіших з них свідчить про широке коло проблем, якими займався Олександр Васильович, його теоретичній спадщині присвячено окремий розділ дисертаційного дослідження.

Теоретичним проблемам селянської кооперації присвячували свої праці його колеги - О.М.Челінцев , який працював в Україні, а та-

. І. Собрание узаконений и распоряжений правительства І9Г7 г,-

І9І7.-Р72.- Ст.414. ’

2. Туган-БарансБский Ы.И. Социальные основы кооперации Изд. второе.-М.,1913. - 498 С.; Соціализм как положительное ученіе. -Петроград,1918.- 133 С.

3. Чаянов А.В. Организации кооперативного сбыта. -М.,1913.-80 С.; Краткий курс кооперации Изд. 2-ое.-М.,1919. - 78 С.

4. Кулыжный А.Е. Деревенская кооперация Изд. четвертое. -Петроград,1918.- 213 С. ; Тотоміанц В.О. Сельскохозяйственная кооперация Изд. 4-е испр. и доп. - М.,1918. - 302 С. ; Маслов С.Л. Крестьянское хозяйство и сельскохозяйственная кооперация. - Петроград, 1919. - 90 С.; його ж. Трудовые земледельческие артели, их значение, история их организации и устав. - Ярослазль,1918. - 315 С. ..

5. Челинцев. А.Н. Очерки по сельскохозяйственной экономии Спб. типограф. "Сельского Вестника". - 1910. - 22 С.; О строительстве сельскохозяйственной кооперации. - Харьков,1919. - 56 С.; Опыт изу- 1 чения организации крестьянского сельского хозяйства в целях обоснования общественной и кооперативно-агрономической помощи на примере Тамбовской губернии. - Харьков,1919. - 654 С.; Теоретические основания организации крестьянского хозяйства. - Харьков,1919. - 178 С.; Изменение крестьянского хозяйства за І9І7-І9І8 сельскохозяйственные годы // Южно-русский потребитель.-1918. - №18. - С.29-33.

кож М.П.Макаров, що вивчав особливості селянських господарств в Україні*.

Визначальною ознакою переважної більшості фундаментальних праць, що з'явилися до і після 1917 р., було їхнє приклад,не спрямування і водночас глибоке теоретичне обгрунтування. Чимало книг були присвячені вивченню досвіду діяльності кооперації за кордоном: в Італії, Німеччині, Бельгії, Франції, Данії. Отримані дані вчені порівнювали з принципами організації кооперативні» товариств, особливо збутових, в Росії, виявляли прогресивні форми селянської кооперації. У їхніх дослідженнях висвітлювалися конкретні проблеми внутрішньої самоорганізації кооперативних об'єднань, а також питання з історії_селянської кооперації. І все-таки переважна більшість монографічних праць, що вийшли тоді з друку, мал-, суто прикладний характер, хоча були поміж них і загальнотеоретичні розвідки.

Принципово важливим, на думку дисертанта, є те, що саме тоді

науковцям вдалося досягнути згоди з багатьох теоретичних проблем

становлення і’ розвитку кооперації. Ними була частково завершена

класифікація основних видів кооперативних товариств, з’ясована,до

певної міри,соціально-економічна природа селянської кооперації,

обгрунтована та узгодиена наукова термінологія. Однак, за виклю-

2

ченням деяких статей у періодичних виданнях , історико-теоретичний аспект української селянської кооперації залишався малодослідяеним.

1. Макаров Н.П. Новая кооперация в сельском хозяйстве и кар-тофлекрахмальное производство. - Кострома,І9ІІ. - 67 С. ; Очерк кооперативного сбыта зерна. - М.,1914. - 137 С.; Природа крестьянского хозяйства и земельный режим. - М.,1918. - 89 С.

2. Поварський П. Нариси з історії української кооперації // Українська кооперація . - 1918. - №4. - С.54-91 ; Його ж, Кооперативна освіта на Україні // Там не. - 1919 . - 'Р2. - С.59-72; Левицький М. День і емблема кооперації та їх значення 11 Там же. -І9іе. - ::=5-б. - с.6-30.

->-ч, '

’ Вперше залучено до наукового аналізу неопубліковані статті ' М.І.Туган-Еарановськогб^ які ще й досі зберігаються у рукописному вигляді^. У своїх остадніх статтях вчений полемізує з Леніним, висловлює своє ставлення до більшовицької моделі соціалістичного розвитку суспільства, критикує його за скептичне ставлення до кооперації. Він дійшов висновку, що за умов панування державного іСО-ціалізму, насаджуваного більшовиками, кооперація неминуче втрачатиме позиції самодіяльного об’єднання дрібних товаровиробників.

Не можна обійти увагою цілу низку статей, автори яких намагалися поєднати'завдання селянської кооперації з невідкладними проблемами державотворення та національного відродаення. Перевага частина публікацій мала суто пропогандистський характер, але

були і статті, у яких порушувалися теоретичні аспекти кооператив-Я

ного руху , йшлося про суперечливі взаємини лідерів української

1.Туган-Бараковський М, Продукційні підприємства кооперати-

вів з точки погляду кооперативної теорії // Українська кооперація.

- I9I8.-ltf2.-C. 2-20; Останя мета кооперації // Там же.-№1,- С.2-І4; Грошова кр;;за української кооперації // Там ке.-Р4.-С.2-15; Кооперація в сучасну світову епоху // Українська кооперація.-1919.-І-Р2.-С.З-5; Федералізм і деркаЕНИй суверенітет // Нова рада.-І9І7.-21 жовтня. ■ .

2. Їугєи-Варановський М.І. Завдання сільськогосподарської , ,

кооперації в зв’язку з земельною реформою: Доповідь на І Всеукраїнському агрономічно-економічному з їзді, 25 жовтня 1917 р.// 1

Аре і в ЦНБ НАН України-Рукописний відділ, ф.290, '-і-472. ;

3. Маціевич К. Кооперація і національне відродаення // Уїсра-/1 їнська коопєрація.-І9І8.-^І.-С.8-І4; Павловський Г. Центральний 1 український кооперативний комітет // Там ке.-С.40-44; Бухзновсь-кий Л.Б. Економічні взаємовідносини України і Росії // Там ке.-ІКЗ.-С.І-ІІ* Головко А. "Братська допомога" /до історії боротьби української кооперації а Москвою // Там ке.-і;53.~С. 13-23; Новаков-ськиГ: Ю. До питання про перспективи кооперативного будівництва // Українська кооперація.-І9І8.-Х2.-С.б-І2; Головко А. Національні

і міжнаціональні елементи в українській кооперації 11 Там же. - • >5-6.- С.36-50. .

кооперації з російськими кооперативними установами, а також про обопільні претензії між кооператорами Харкова та Києва*. "Ліво-бережники", тобто керівники кооперативних спілок Харкова, звинувачували "правобереяників" у току, що вони перебрали на себе роль організаційного й ідейного центру української кооперації, знехтував думкою харківських колег. "Правобережники" дорікали "лівобереж-

ІТ

ників за їхні зв'язки з московськими кооперативними установам!. Ідейні протистояння харківських та київських діячів кооперації, що тривали до весни 1922 р., виснажували демократичні сили кооперативного руху в Україні. ’

Підсумовуючи розвиток наукової думки того періоду у царині теорії селянської кооперації, слід зазначити, що практика значно випереджувала теорію, яка не встигала за розвитком кооперативного руху. Історичиний аспект, за виключенням деяких оглядових статей, залишався поза увагою вчених. Причин такого стану було декілька: відбувалося бурхливе становлення самої кооперативної системи, науковці і практики зосереджували свою увагу на прикладних проблемах селянської кооперації, позначився і брак власних учбових закладів, у. яких готували б відповідних Фахівців, заважала політична і соціальна та економічна нестабільність в Україні. Однак, як свідчить попередній аналіз літератури того періоду, науковця™ були закладені принципи теорії і практики кооперативного руху, виявлені провідні ознаки кооперативних товариств. .

У теорії кооперації завжди мали місце ідейно-політичні мотиви, які почасти виконували деякі функції історичного фону, віддзеркалюючи переконання та уподобання того чи іншого автора. До революційних подій 1917 р. вони не впливали на концептуальні підвалини кооперативного руху, току що останній формувався на демокра-

I, Целлариус В. Кооперация на Украине и наши задачи // Южнорусский потребитель. - 1018. - №16. - С.5-9.

ТИЧНИХ засадах, а дослідники дотримували'наукової методології.

Політична залежність та ідеологічна спрямованість стали характерними ознаками переважної більшості праць, які виходили з друку протягом 20-х рр. Розвиток теорії відбувався за двома принципово протилежними напрямками: нуль гарно-соці олог ічниМ, прихильники якого писали про кооперацію виключно у контексті соціалістичної доктрини більшовиків*; еволюційним, зумовленим соціально-економічними змінами у сільськогосподарському виробництві, досягненнями світової

. р науки, особливостями розбудови селянського господарства . Праць історико-теоретичного характеру, за виключенням окремих книг, автори яких теж зловживали ідеологічними фарбами, в Україні майже

1.Власов М.Е. Классы и кооперация в деревне СССР / к вопросу

0 размежевании-потребительской и сельскохозяйственной кооперации в советской деревне/. - М.,1925. - 103 С.; Милютин В.П. Современная кооперация и ее задачи. -М.,1925. - 208 С. ; Севрук П. Кооперация в Союзе ССР. - М;Л.,1926. - 150 С.; Кантор М. Основы кооперативной политики РКП/б/. -М;Д.,1926. - 83 С.; Лозовий 0. Партія і кооперація. - Катеринослав,1926. - 334 С, ; його ж, Національне питання

1 кооперація на Україні. -Харків,1927. - 129 С. ; Абаев В.Д. Сельскохозяйственная кооперация национальных республик и областей СССР. -М.,1928. - 164 С. ; Целлариус В. Кооперация на селе - путь к социализму Учебник для семилетиях школ и кружков кооперативной грамоты. -Харьков,1929. - 260 С. :

2. Дідусенко А, Сільськогосподарська кооперація як чинник піднесення сільського господарства. -Х.,І922. -29 С.; Кононенко К.С. Новые задачи сельскохозяйственной кооперации // Українська сільськогосподарська газета. - 1922. -К. -С.6-І0; Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации Изд. 2-е. - М.,1927. - 383 С.; Диброва П.А. Классификация сельскохозяйственных- кооперативов. - М.,1929. - 62 С.

3. Борьба течений в новой кооперации Сборник. -'М.,1921. -89 С.; Маслов П. Теория кооперации. - М.,1922. - 204 С.; Илимский-Кутузов Д. Очерки по теории кооперации. - М;Л.,1925. - 136 С. ; Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. -X.,1925.-91 С. Попов Н.И. Теория кооперации Изд. 3-є испр. и доп.-М.,1929.-278 С.

не було. Ідеологи соціалістичної моделі суспільства вважали, що кооперація повинна розвиватися у відповідності з радянською системою державотворення, а відтак не допускали будь-якої альтернативи щодо нової кооперативної системи.

Концептуальні підвалини політики одержавлення селянської кооперації заклала стаття Леніна "Про кооперацію", хоча тактику і стратегію її запровадження визначив М.І.Бухарін, який, власне, першім назвав окремі висловлювання свого вождя про кооперацію - "ленінським кооперативним планом"ї Основні положення та дати, викладені Буха-ріним у своїх працях і промовах, сталй своєрідною методологією вивчення теоретичних проблем кооперативного руху. Кооперацію почали розглядати як проміжну ланку на шляху до колективного соціалізованого господарства.

Упродовж 20-х рр. з’явилося декілька монографічних праць за кордоном, особливо в науково-дослідних центрах політичної еміграції Західної Європи. У книгах 0.Малахова, І.В.Ємельянова, С.В.Еоро-даєвського, В.Коваля, М.Литвицького, окрім політичних оцінок більшовицького режиму, викладена історія селянської кооперації в Україні, порушені деякі теоретичні аспекти кооперативного руху^. Саме тоді вийшли з друку збірники наукових праць, які вперше залучені

І. Бухарин Н.И. Проблемы теории и практики социализма. -М., 1989. - С.272.

■ 2. Малахов А. русская кооперация и коммунисты. -Лондон,1921,-

114 С.; Емельянов И.В. Кооперативные организации среди земледельг цев. -Прага,1923. -Т.І.- 305 С.; Т.2. - 298 С?} Бородаевсыеий С.В. Історія кооперації. -Прага,1925. - 438 С.; Коваль В. Соціально-економічна природа сільськогосподарської кооперації на Україні. -Прага,1927. - 46 С.; Литвицький М. Організаційні завдання сільськогосподарської кооперації на Україні. -Подебради,І928. - 236 С.;

3. Науковий ювілейний збірник українського університету в Празі присвячений панові президентові Чехо-Словацької республіки проф. Т.Г.Масарикові для вшанування 75-тих роковин його народження. Прага,1925. -Ч.І. - 654 С.

до наукового обігу та історико-теоретичного аналізу. .

Наприкінці 20-х рр’. кооперативна система припинила своє існування, а відтак призупинився і розвиток наукової теорії кооперації. Відчайдушні спроби деяких вчених захистити власну позицію і надбання своїх попередників, особливо з теоретичних' питань розвитку селянської кооперації, не знайшли підтримки з боку радянської економічної науки. Вчених, які обстоювали еволюційний шлях розвитку селянської кооперації, почали називати "ідеологами неонародництва". Дискусії та конференції, що відбулися наприкінці 20-х рр., поклали край "неонародницьким теоріям" кооперації*, розчистили шлях для поширення "ленінського кооперативного плану", який відтоді став методологічною базою дослідження історії аграрних відносин.

Радянська .історіографія кооперативного руху, починаючи з 20-х рр. і до 90-х включно, перебувала під магічним впливом ленінського вчення про кооперацію. ПроБідною темою стала колективізація селянських господарств, а проблеми кооперації селян відійшли на задній

)

план. Про кооперацію згадували лише у контексті соціалістичного перетворення сільського господарства? Селянська кооперація не вивчалась як самодіяльна організація дрібних товаровиробників, хоча

1. Всесоюзная конференция аграрников-марксистов, 20-27 декабря 1929 г. // На аграрном фронте. - 1930. -ШІ.- С.82-126; ІР2.-С.72-114; Теоретические проблемы современной советской кооперации: Дискуссия

в кооперативной секции Яомакадемии. - М.,1930. -89 С.

2. Булатов И.Г. Кооперация и ее роль в подготовке сплошной

коллективизации. -М.,1960. - 197 С.; Голиков В.А. Важнейший этап развития сельскохозяйственной кооперации в СССР /І92І-І929 гг./. -М.,1963. -200.С.; Громенко І.Є. До питання про сільськогосподарську кооперацію в УРСР /І92І-І925 рр./ // Український історичний журнал. - 1964. С.І02-І04; Морозов Л.Ф. От кооперации буржуазной

к кооперации социалистической Из истории становления советской кооперации. -М.,1969. -240 С.; Дмитриенко В.П..Морозов Л.Ф., Погудин

В.И. Партия и кооперация. -М.,1978. -296 С.; Селунская В.М. Ленинское учение о кооперации и современность. -М.,1989. -63 С.

деякі аспекти її виробничої та заготівельної роботи висвітлювалися. Переважна більшість книг була написана російськими істориками, які вивчали'кооперацію селян у межах СРСР, а відтак національні особливості кооперативного руху, за деяким виключенням*, не досліджувалися належним чином. Умовність хронологічних разлок дослідження, яка випливала з надр періодизації радянського суспільства, не дозволила науковцям виявити основні закономірності українського кооперативного руху.

' Зарубіжні науковці, незважаючи на брак архівних джерел, не полишали інтересу до кооперації селян в Україні. Слід, насамперед, назвати фундаментальну книгу І.Витановича, про яку вже йшлося. Віддаючи належне її авторові, необхідно зауважити, що йому не вдалося рівнозначно висвітлити усі етапи розвитку селянської кооперації в Україні, особливо протягом І9І7-І929 рр. Відчутна певна тенденційність в оцінці окремих сюжетів, а почасти й авторська захопленість предметом дослідження. Окремі аспекти українського кооперативного руху досліджували авторитетні у діаспорі науковці - К.С.Кононенко, І.Майстренко, 0.Моргун^.

Розпад СРСР та проголошення незалежності України у 1991 р., а ще раніше і послаблення цензури, сприяли переосмисленню багатьох стереотипів, що панували у радянській історіографії. Суспільство- ' знавці захопилися з’ясуванням поточних проблем нашого державотворення, викриттям трагічних сторінок нашої історичної минувшини, вивченням політичних та соціально-економічних основ тоталітарного

1. Файн Л.Е. Развитие кооперативной формы социалистической собственности в СССР // Вопросы истории.-1987.-К55.-С.3-2І.

2. Кононенко К.С. Україна і Росія. Соціально-економічні підстави української національної ідеї І9І7-І960. -Мюнхен,1965.-535 С.; Майстренко І. Аграрна політика більшовиків за п'ятдесят років революції.- Мюнхен,1967. -69 С.; Моргун 0. Нариси історії промислової кооперації України,- Мюнхен,1966. - 270 С.

режиму. У монографіяних дослідженнях С.В.Кульчицького, В.В.Каліні-ченка, О.В.Серової, А.Г.І/орозова*, які вийшли друком у 90-х рр., по-новому висвітлюються суперечливі питання теорії кооперації. Зокрема, професор С.В.Нальчицький чимало праць присвятив з'ясуванню концептуальних підвалин "ленінського кооперативного плану". Він вважає, що у статті "Про кооперацію" Ленін виклав власну концепцію "кооперативного соціалізму", яка була своєрідною альтернативою ко-

■ о

муністичній доктрині . Цей аспект теорії кооперації залишається дискусійним. "Кооперативний соціалізм", як соціально-економічне явище, є доволі проблематичним з точки зору теорії і практики кооперативного руху.

Проблемам кооперативного руху в Україні присвячено спеціальні дисертаційні дослідження, автори яких намагалися переглянути суперечливі питання теорії та історії розвитку селянської кооперації*^. Однак, як свідчить аналіз перелічених праць, подолання

1. Нальчицький С.В. УСРР в добу "воєнного комунізм" / 19171920 рр./,Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. Історичні зошити /Інститут історії України НАН України/. - К.,1994.

- 141 С.;,його зк, УСРР в добу нової економічної політики /1921 -1928 рр./. - К.,1995. - 201 С.; Його к, Концепція "кооперативного соціалізму" // Український історичний журнал. - 1995. -Й'°2.-С.3-І6; Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період / І92І-І929/. -Харків,1991. - 129 С.; Серова Е.В. Сельскохозяйственная кооперация в СССР, -М.,1991. - 159 С.; Морозов А.Г.

Село і гроші Українська кредитна кооперація в добу непу. -Черкаси, 1993. - 275 С.

2. Нальчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики

/І92І-І928 рр./. - С.І43. .

3. Прокопенко І.П. Сільськогосподарська кооперація у суспільно-

політичному яитті України /1880- початок 30-х рр. XX століття/ : Автореф. дис. к.і.н. - К.,І992. - 24 С.; Диланян А.А. Ринкові відносини в теорії і практиці більшовицької партії в умовах непу : Автореф. дис. д.і.н. - К.,1993. - 37 С.; Морозов А.Г. Кредитна сільськогосподарська кооперація УСРР в роки непу : Автореф. дис. д.і.н.-К.,1994. - 35 С. .

стереотипів - справа' непроста..

Підсумовуючи історіографічний огляд наукових праць, слід зазначити, що історико-теорєтичний аспект української селянської кооперації другої половини XIX - першої третини XX століття не був предметом спеціального комплексного дисертаційного дослідження, хоча окремі проблеми історії кооперативного руху вивчалися. Віддаючи належне своїм попередникам, які торкалися теоретичних питань селянської кооперації, автор вважає недостатнім і далеко невичерпаним рівень наукової розробки цієї суперечливої проблеми. Вимагають переосмислення накопичені роками стереотипи суто июсіо-логічного характеру. Суттєвого уточнення потребують конкретні формулювання і терміни, особливо їх узгодження з історичними реаліями дослідлуваногр періоду. Необхідно переглянути знач: у низку теоретичних питань, аби комплексно осягнути походження селянської кооперації - складного соціально-економічного її організаційно — господарського феномену.

' У більшості згаданих праць відсутні теоретичні розділи, а також деякі маловквчені сюжети, скажімо, особливості кооперування селянських господарств серед національних меншин. Додаткового і водночас поглибленого аналізу вимагають конкретні історичні етапи становлення кооперативних товариств українських селян, починаючи від першого товариства і завершуючи самодіяльною кооперативною системою у роки революції І9І7-І9І8 рр.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становили маловідомі архівні матеріали, що вперше залучені до наукового обігу. Документи і матеріали виявлені у фондах Російського центру збереження і вивчення документів новітньої історії, Державного архіву Російської федерації, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України /ЦЦАВО України/, Центрального державного архіву громадських об’єднань України /ЦЦАГО України/, архіву

колишнього ВДБ України, у державних архівах,Київської, Харківської, Запорізької та Полтавської об^-ластей, а також у поточному архіві , Українського вільного університету / Мюнхен, Німеччина /.

Дисертант опрацював архівні фонди головних кооперативних установ, центральних спілок фахової кооперації, державних органів влади, господарсько-фінансових, торговельно-комерційних та акціонерних об’єднань, що діяли тоді в Україні. Вперше залучив до наукового обігу матеріали Всеукраїнського центрального кооперативного музею, які зберігаються у відділі рукописів ЦНБ НАН України ім.В.І.Вернад-ського /фонд 290/. Виявлено та використано матеріали і документи з 50 архівних фондів різних установ. Проаналізовані річні звіти кооперативних спілок, вивчені їхні статути, матеріали політбюро ЦК КП/б/У /спеціальні папки/, досліджені підсумки вибіркових обстежень кооперативних товариств, використані показники статистики, а •також хроніка кооперативного руху.

Враховуючи актуальність та недостатній рівень наукової розробки проблеми, автор обрав предметом спеціального дослідження історико-теоретичний аспект становлення і розвитку селянської кооперації в Україні упродовж 1861-1929 рр. Дисертант, опираючись на архівні джерела .і. науковий доробок його попередників, поставив за мету: -

- з’ясувати організаційно-господарські, соціально-економічні та суспільно-політичні підвалини формування селянської кооперації між двома принципово протилежними аграрними реформами - 1861 і 1929 рр.;

- вивчити спільні 'і- відмінні ознаки основних видів кооперативних товариств, що входили до складу селянської кооперації;

- проаналізувати характер обопільних взаємин кооперативних установ та їхніх лідерів з політичними партіями і рухами, визначити місце

і роль кооперації у суспільстві досліджуваного періоду;

- дослідити теоретичну спадщину представників авторитетної наукової школи, узагальнити концептуальні засади їхньої моделі розвитку селянської кооперації, співставити її з історичними реалі-

■ ями досліджуваного періоду;

- виявити та простежити особливості кооперування селянських господарств серед національних меншин в Україні;

- відслідкувати історичні обставини формування та запровадження політико-правового механізму одержавлення кооперативної системи; -'переосмислити теоретичні положення усталеного в історіографії аграрних перетворень "ленінського кооперативного плану", порівняти його складові чинники з науково обгрунтованою, концепцією розвитку кооперативного руху;

- показати роль інтелігенції у створенні кооперативних товариств, висвітлити соціальний склад та організаційні засади функціонування селянської кооперації;

- підсумувати позитивний досвід організаційно-господарської і виробничо-збутової діяльності кооперації дрібних товаровиробників в Україні, виробити науково виважені рекомендації для реформування аграрного сектору економіки та існуючої кооперативної системи.

Наукова новизна дослідження обумовлена, насамперед, зибором самої теии дослідження, її комплексним історико-теоретичним аналізом, хронолог ічними рамками, багатогранністю концептуальних підходів, які мали місце у теорії кооперації, а також досі не залученими до наукового обігу новими архівними джерелами. Автор відмовився від традиційного принципу: розглядати історико-теоретичні проблеми порізно, об’єднавшії їх під єдиним хронологічним та проблемно-тематичним дахом, що значно полегшило виявлення деяких закономірностей розвитку кооперативного руху і самої наукової думки

стосовно кооперації. Новизна монографічного дослідження обумовлена також його завданням, спробою автора з'ясувати суперечливі питання методології наукового пізнання проблеми. >

Принципово новий підхід використано для виявлення соціального складу учасників кооперативних товариств. Дисертант подолав принципи формального трактування кількісних показників кооперування селянських господарств, які подавала офіційна статистика, а намагався показати політичний та правовий аспект участі у кооперації різних соціальних верств села.

Основні положення, які виносяться на захист:

1. Становлення селянської кооперації обумовлено соціально-економічним розвитком українського села, особливостями дрібнотоварного виробництва за умов ришсу. Дисертант не поділяє думки деяких дослідників, які вважають кооперацію другої половини XIX ст. -спробою принатуреьшя соціалістичного ідеалу на селі у формі кооперативних товариств. Останні, передусім, захищали споживчі та виробничі інтереси селян, а не абстрактні ідеї політичних партій .і:, рухів,

2. Теза М.І.Туган-Барановського про те,, що сучасна Йому коопера-

ція діяла на підвалинах приватної власності, а відтак 1 експлуатації праці - е досить суперечлива і дискусійна. Селянська кооперація віддзеркалювала економічне становище кожного селянського господарства, не перебирала на себе функцій капіталістичного способу виробництва. Серед її членів не було ні фабрикантів, ні великих землевласників. Виробництво продукції .відбувалося за рахунок праці, членів селянської родини, а,умови збуту сировини погоджували усі члени кооперативу. ■

3. Наявність трьох вирішальних видів селянської кооперації /споживчої, кредитної, сільськогосподарської/ свідчила про формування

масового українського кооперативного руху, особливо напередодні революційних подій 1917 р. Однак, вивчаючи архівні джерела та літературу, автор дійшов висновку, що саме упродоЕд І9І7-І9І8 рр., незважаючи на політичну нестабільність та економічну руїну, завершилося організаційне о^рмлення самодіяльної кооперативної системи за принципом трьохступеневої структури: товариство-спілка товариств

- центральна спілка спілок кооперативних товариств.

4. Не відповідає дійсності висновок деяких істориків кооператив-

ного руху стосовно прихильного ставлення Леніна до селянської кооперації упродовж дореволюційного періоду її діяльності. Вивчення його праць >і\ промов свідчить про те, що лідер більшовиків досить скептично, а почасти й вороже відгукувався про саму ідею кооперації, яка, на його думку, не сприяла загостренню революційної ситуації на селі. ‘

5. Аналіз теоретичної спадщини прозідних вчених, які вивчали питання кооперації ще з дореволюційної пори, переконує у тому, що соціалістичний ідеал і кооперація селян - явища дещо протилежні. Ніхто з науковців не обстоював тоді дугши про тотожність кооперації з соціалізмом, а навпаки заперечував її. Принципи організації селянської кооперації, яка об'єднувала дрібних товаровиробників, не мали спільних ознак з соціалістичними підприємствами.

’ 6. Досліджуючи соціальний та національний склад членів кооперативних товариств, автор дійшов висновку, що кооперація об'єднувала переважно українських селян, хоча у 20-х рр. діяли і кооперативи національних.' меншин..Водночас, як свідчать архівні документи і матеріали,, радянська держава обмежувала створення самодіяльної кооперативної системи за національною ознакою. .

7. Всебічне вивчення ленінських праць їіі промов, починаючи з 1917 року, критичне переосмислення концептуальних засад його відомої

статті "Про кооперацію”, дає підставу стверджувати, що Ленін не мав завершеного плану розбудови справжньої кооперації, а лише намагався обгрунтувати місце і роль діючої тоді кооперативної системи у зміцненні соціально-економічних підвалин соціалістичного ладу- його "лад цивілізованих кооператорів" - це, насамперед, політичне тлумачення власної моделі соціалістичного перетворення дрібнотоварного виробництва, а не виважена концепція кооперативного руху на визнанні кооперативних принципів.

І ' .

8. Найпродуктивнішими з господарської точки зору були для селян-

ської кооперації 1925-1928 рр., упродовж яких вона стала фактичним монополістом заготівельно-збутової галузі. В історіографії кооперативного руху цей факт пояснюється запровадженням непу. Безперечно, що лібералізація ринкових відносин за умов непу та запровадження приватної торгівлі справили позитивний вплив на кооперацію, але так зване "економічне чудо" середини 20-х рр., на думку автора, зумовлене перезагою кооперативної форми господарювання, далеко невичерпаними можливостями самого дрібнотоварного виробництва, наявністю багаточисєдьного загону сільських товаровиробників, збереженням підвалин усталеного на селі укладу життя. Своїми економічними успіхами кооперативна система зобов’язана безпосереднім виробникам сільськогосподарської' продукції, які становили дві третини населення України. '

9. Українська селянська кооперація не мала власної статистичної служби, а відтак кількісні показники кооперативного руху вимагають особливої уваги та критичного перегляду. Не можна погодитися з даними тих дослідників, які вважають, що кооперація об’єднувала наприкінці 20-х рр. понад 6556 селянських дворів. Механічна сумарність охоплення селянських господарств ножним з окремих видів коо-

перації - хибна практика підрахунку питомої ваги кооперування сільського населення. Справа у тому, що один двір почасти був членом споживчого, кредитного і сільськогосподарського товариства одночасно. До кооперації зголосилося тоді близько двох третин селянських господарствУкраїни. Участь у кооперативному товаристві незаможних селян відповідала політичним принципам класової ідеології ВКП/б/, а з економічної точки зору руйнувала господарську сталість товариств, послаблювала економічну ефективність кооперативної форми господарювання.

10. Упродовж 20-х рр. уряд не полишав спроб одеркавлення кооперативної системи, намагань підпорядкування її організаційної структури і виробничо-збутової діяльності. Запровадження політико-правового механізму державної опіки кооперації здійснювалося у відповідності з фазами соціалістичного будівництва: І/ повного підкорення самодіяльної кооперативної системи шляхом ліквідації її центральних установ і створення єдиних споживчих товариств під орудою Наркомпроду /І920-І92І-рр./; 2/ опосередкованого контролю за діяльністю кооперації селян з боку партійних і державних орга- , нів / регулювання кредитно-фінансової справи, обмеження в реєстрації тощо/ 1922-1929 рр./; З/, остаточної ліквідації кредитної та сільськогосподарської кооперації у зв’язку з підготовкою масової колективізації, перетворенням "реорганізованої" кооперації на державні заготівельні контори й осередки радянської системи торгівлі /з червня 1929 р./.

11. Селянська кооперація - особлива форма господарської самоорганізації дрібних товаровиробників для задоволення власних економічних інтересів і соціальних потреб, яка виникла і діяла на підвалинах добровільності, справедливості, пропорційності, індивідуальної та спільної відповідальності, демократії і самоврядування.

12. Продуктивність кооперативних товариств залежить від наявності великої групи справжніх" виробників і суспільної потреби, демократії та сприятливих законів, соціальної і політичної стабільності.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження визначається новизною і конструктивно-критичним аналізом порушених проблем, що суттєво поглиблює розуміння соціально-економічних, підвалин селянської кооперації,,сприяє формуванню наукової теорії становлення і розвитку кооперативної форми господарювання.

Дисертація, яка с оригінальним монографічним дослідженням, має заповнити прогалини у висвітленні цієї тематики, подолати колишні стереотипи у трактуванні найсуперечливішої проблеми нашої аграрної історії. .

Переоцінки зазнали теоретичні положення, що упродовж десятиліть становили методологічну базу дослідження соціально-економічних проблем українського села. Висновки та новий фактологічний матеріал сприятимуть не лише розширенню джерельної бази, а також формуванню такої історіографії, яка здатна пояснювати суперечливі аспекти, а не замовчувати. Залучений дисертантом значний масив

* маловідомих джерел має наукове і прикладне значення. Історичним досвідом кооперативного руху можна скористатися для реформування існуючої в Україні системи кооперації.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані дщ підготовки спеціальних й узагальнюючих праць з історії селянської кооперації та суспільної думки в Україні, для викладання загальних, спеціальних і нормативних лекційних курсів з історії України у вищих навчальних закладах. ’

Апробація результатів дослідження. Підсумки роботи автора з досліджуваної проблеми викладені у публікаціях, серед яких монографія, окремі книги, брошури, наукові, науково-популярні статті, збірники документів. .

Підсумки досліджень висвітлювались у виступах автора й обговорювались на конференціях в Україні та за кордоном, з яких: 1-й конгрес Республіканської асоціації українознавців "Україна і Росія", Київ, 20-23 грудня 1990 р.; XXIII сесія Всесоюзного симпозіуму по вивченню проблем аграрної історії " Аграрний ринок в його історичному розвитку", Свердловськ, 24-27 вересня 1991 р.; міжнародна наукова конференція "Голодомор 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки", Київ, 9-Ю вересня 1993 р.; науково-практична конференція "ГЬлод-33: трагедія українського народу'1, Прага, І жовтня 1993 р.; міжнародний симпозіум "Російсько-українські протиріччя у радянський час", Кельн /ФШ/, 15-17 червня 1995 р.; науково-практична конференція "Державотворчий процес в Україні: історичний досвід і політичні уроки", Чернігів, 26-27 жовтня 1995 р., а також на багатьох всеукраїнських наукових форумах і теоретичних семінарах. . .

Позиція та висновки автора знайшли відображення у підготовлених для Державної телерадіоковної компанії України циклах радіо-телепередач /1993-1995/, використані при написанні сценарію науково-просвітницьких фільмів - "Повернута самостійність", "Великий злам", "Замордована покоління" /Національна кінематека України,

1992-1993 рр./.

Результати досліджень використані також при читанні лекційного спецкурсу в Київсько^ державному педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова /І99І-І992 рр./» Запорізькому державному уні-Еерситеті / 1992-1993 рр./, у виступах перед масовими і науково-викладацькими аудиторіями Києва, Харкова, Полтави, Запоріжжя, Чернігова, Дуцька / 1988-1995 рр./.

Монографічне дослідження обговорено і рекомендоване до захисту відділом історії України 20-30-я рр. XX ст. Інституту історії

України НАН України /протокол ИО від 19 жовтня 1995 р.Л

Достовірність результатів дослідження забезпечується використаними документами'- і матеріалами, методами історичного дослід-явння, апробацією основних положень та висновків на різних наукових -конференціях. •

Структура дисертації зумовлена об’єктом, предметом та метою дослідження. Вона охоплює передмову, чотири, розділи 'І', висновки.

II. Основний зміст роботи У вступі обгрунтовується актуальність наукової тематики, визначена мета і завдання дослідження, названо його об'єкт і предмет, з'ясовуються хронологічні рамки, історіографічна та джерельна база, новизна, практичне значення ,й основні положення і висновки, які виносяться на захист. -

Перший розділ - "Формування українського кооперативного руху / І86І-І9І7 /" висвітлює історичні витоки селянської кооперації, соціально-економічні передумови виникнення перших кооперативних товариств, становлення окремих видів кооперації, з’ясовує ставлення держави, російської соціал-демократії, українських політичних партій і- рухів до кооперативної форми господарювання дрібних товаровиробників, . '

Аграрна реформа 1861 р. не лише скасувала інститут кріпацтва, а також започаткувала розвиток різних форм підприємництва в українському селі: приватного,’колективного, кооперативного і селянського сімейного. Вибір форм підприємницької діяльності селянських господарств залежав від стартових можливостей самих: економічного стану кожного селянського двору, сприятливого законодавства, пільгової кредитно-фінансової політики держави.

Розвиток прогресивних методів- господарювання на селі стри-

‘ • і

цувала поземельна громада /община/, яка обмежувала селянську підприємливість та самодіяльність. Кругова порука, якою пишалася

поземельна громада, мала пепні недоліки. На випадок не сплати селянином податку його майно підлягало конфіскації, а почасти він втрачав і власний земельний наділ. Збори села /сход/ своїм рішення!/, здебільшого упередженим, втручалися у справи кооперативних товариств / с.ІЗ/. Не випадково, що злет кооперативного руху випадає на роки цілеспрямованої руйнації поземельної громада у між-революційні І907-І9І7 рр. / с.14, 40, 44 /.

Зростання показників виробництва сільськогосподарської продукції в Україні, особливо зернової, свідчило про невичерпані можливості селянських господарств. Зміни у відносинах землекористуванні, збільшення питомої ваги приватного селянського землеволодіння за сорок пореформених років у 10 разів / с.9 / переконуе у тому, що приватне господарство залишалося для українського хлібороба найдорожчою цінністю. ■

Майнова нерівність в українському селі, наявність великого прошарку безземельних і малоземельних господарств, зростання ролі і значення грошей, створювали умови для кооперації селян, аби вижити за умов ринку, а також захистити власні сподивчі та виробничі інтереси.

Перше кооперативне товариство постало у 1863 р. на Полтавщині, але достовірних свідчень про його діяльність не збереглося /с.І9/. Історичною датою заснування української кооперації слід вважати 8 жовтня 1866 р. Саме тоді було зареєстровано статут споживчого товариства в Харкові /с.І9/. Майже одночасно з споживчими почали з'являтися і кредитні товариства, а сільськогосподарські виникли у 90гх рр. Напередодні пертої світової війни в Україні діяло 10 тисяч кооперативних об'єднань /с.45/. функціонування трьох визнав чальних видів селянської кооперації / спбживчої, кредитної, сільськогосподарської/ свідчило про формування самого кооперативного руху в Україні. Кооперація тоді ще не мала виразних ознак самодіяльної системи, але так звані "сепаратистські тенденц і'/^почали

просочуватись: у пресі тривала дискусія про взаємини українських • кооператорів з російськими кооперативними центрами, виходили українською мозою часописи, з’являлися окремі спілки кооперативних товариств, :

За відносно короткий відтинок часу в Україні діяло близько двох десятків різних форм кооперативних об’єднань, що, по-перше, свідчило про поширення самої ідеї кооперації у середовищі дрібних то-: варовиробшшів, а , по-друге, пророкувало хороше майбутнє коопера-тавній формі господарювання на селі /с.44/. Найпершою в Україні постала споживча кооперація, а згодом кредитна та сільськогосподарська. Така послідовність збереглася до 1917 р., яка відповідала кількісним .і. якісним показникам впливу відповідних товариств на суспільне життя українського села^с.21,25/.

Характерною для дореволюційного періоду ознакою розвитку кооперативного руху було те, що ініціаторами створення товариств почасти виступала інтелігенція. Вона розробляла деякі положення статуту різних кооперативних товариств, обстоювала ідею селянської кооперації в земських та урядових закладах, заохочувала селян, вивчала досвід зарубіжної кооперації, намагалася залровад^ги його в Росії /с.37/. В історії українського кооперативного руху слід виділити дві генерації фундаторів кооперативних товариств: де першої ■ треба віднести - М.П.Балліна, В.С.Козлова, М.Зібера, Г.Галагана, М.В.Левитського /с.І9-23, 33-37/, а до молодшої належали - Вас.М., Вік.М. Доманицький, К.О.Мацієвич, М.М.Стасюк, Б.Мартос, Х.А.Бара-новський, О.Д.Черненко, С.В.Бородаєвський , І.А.Волошиновський та інші /с.22-24, 27/. Якщо представники старшого покоління займалися здебільшого ’-.-х:уго кооперативними справами, то молодше покоління, на долю якого випали революційні потрясіння, поєднувало роботу в

■ кооперації з політичною боротьбою. .

Становлення кооперації селян співпало о піднесенням революційного руху в Росії. Політичні партії намагалися використати кооперацію для досягнення своїх програмних завдань. Українські партії цілком лояльно поставияирь до кооперативних товариств, нввіть співпрацювали з ними /с.30-31/. Протилежну позицію обрали більшовики, які не визнавали самої їдеї селянської кооперації/ с.32-33/.

Дореволюційна українська кооперація, незважаючи на прорахун-ки, недоліки і штучні перешкоди, заклала власну внутрішню структуру та принципи діяльності, які, за виключенням деяких змін, діяли упродовг. 20-х рр.

‘ Другий розділ - "Розвиток кооперації у роки революції та громадянської війни /І9І7-І920/" присвячено доленосному для української держави періоду її становлення, а відтак і кооперації.

Необхідність самодіяльної української кооперативної системи визріла.ще до революції, але її справжнє сформування почалося влітку 1917 р. Деякі закони Тимчасового уряду про кооперативні товариства влаштовували лідерів кооперативних установ в Україні, проте червнева постанова "Про реєстрацію товариств,' громад і спілок" викликала справедливе обурення, позаяк черговий закон петербурзьких міністрів вважав українську кооперацію складовою частиною всеросійської кооперативної системи /с.47/. Ідея федералізму, якою спочатку марили і політичні діячі в Україні, влаштовувала російські кооперативні установи, адже вони зберігали за собою право верховенства й опіки.

Взаємини українських кооперативних центрів з російськими мали суперечливий характер, особливо з принципових питань, але траплялося і таке, коли вони діяли як союзники /с.49-50, 77-79, 81/.

Слід зауважити, що лідери кооперативній установ Києва досить критично, а почасти й упереджено, відгукувались про роботу в Україні російських кооперативних установ. Кооператори Харкова, напротмвагу

київським колегам, підтримували тісні науково-організаційні стосунки з кооперативними установами Росії. Між кооператорами Києва та Харкова тривала досить виснажлива дискусія, яка призвела згодом до послаблення демократичних сил кооперативного руху. "Право-берєжники" воліли бачити себе лідерами кооперативного руху, а Київ-ідейно-організаційним центром української кооперації. "Лівобереж-ники", тобто харківські кооператори, не поділяли таких намагань і прагнень своїх колег. Вони навіть заснували в Харкові обласну раду кооперативних з'їздів, яка входила до складу Всеросійської ради кооперативних з'їздів - ідейного центру російської селянської кооперації/ с-,52/:

Проголошення УНР восени 1917 р. відразу ускладнило взаємини українських кооператорів з російськими, особливо на рівні центральних установ. Поодинокі заклики до усунення з України російських кооперативних установ, які лунали наприкінці 1917 р., переросли у політичні вимоги восени 1913 р. Кооператори України не підтримували режим П.Скоропадського/ с.50,75/'’. '

В Україні, незважаючи на політичну нестабільність та економічну руїну, виникла'самодіяльна кооперативна'система. Ідейне керівництво кооперативним рухом очолив Центральний український кооперативний комітет, а самостійні види кооперації спеціальні спілки спілок: споживчої -"Дніпросоюз", сільськогосподарської -"Централ", кредитної -"Українбанк" та,"Укркоопстрах". Вперше йилося про розмежування функцій між споживчою, кредитною і сільськогосподарською кооперацією, що свідчило про поглиблення-спеціалізації у кооперативному русі. Кооперативна система мала завершену внутрішню структуру: товариство - спілка товариств - спілка спілок. У роки революції та громадянської війни, незважаючи на складку історичну ситуацію, завершилось організаційне оформлення двох важливих ланок кооперативної системи - спілки кооперативних товариств і спілки

кооперативні® спілок. Українська кооперація мала своїх представників у міжнародних кооперативних об'єднаннях.

Неоднозначними були взаємини кооперативних установ з політичними партіями :*• рухами в Україні. Лідери української селянської кооперації були членами багатьох політичних партій, входили до Центральної ради та Генерального секретаріату, обіймали там керівні посади. Не підтримувала українська кооперативна система великодержавницьких гасел про єдину і неподільну Росію, які принесла в Україну армія Денікіна, не приваблювали кооператорів і заклики більшовиків. Маловиразними були програмні положення українських політичних партій щодо кооперації, за еинятком партії соціалістів-самостій-ників, яка вважала доцільним розвиток усіх видів кооперації і. хутірного господарства. Її лідери захищали інтереси дрібній та середніх землевласників. З більшовиками, які загрожували кооперативнім установам масовими’погромами та реквізиціями, кооператори йшли на змушений компроміс, аби зберегти самодіяльність кооперативної системи і право організаційно-господарської ініціативи/ с.64-82/. .

Важливою подією в історії української кооперації було те, що її теоретиком і фундатором був відомий вчений - М.І.Туган-Баранов-ський. Його теоретична спадщина заслуговує грунтовного вивчення, яка має неабияке науково-практичне значення. Дисертант прагнув проаналізувати лише окремі аспекти теорії кооперації видатного вченого. Звичайно, поза увагою не залишилась державотворча діяльність професора М.І.Туган-Барановського, який- був членом першого українського уряду - Генерального секретаріату. Він розглядав кооперацію як господарське ой’єднання, яке дбає не про високий прибуток за рахунок будь-кого, а передусім задовольняє споживчі га організаційно-виробничі потреби її членів. За інших обставин діяльності товариства втрачали б кооперативні риси .Й ознаки. Вчений допускав участь у

кооперації різних соціальних груп суспільства, окрім люмпенізова-них .верств. Селянська кооперація, на його думку, не руйнувала економічних підвалин дрібнотоварного виробництва, а навпаки - зміцнювала його/с,-87*96-'. ’

Найсуперечливішою проблемою теорії кооперативного руху залишається питання про співіснування кооперативних форм господарювання .і., соціалістичних. Вона пронизує радянську історіографію аграрних відносин, а забарвлена домішками'ленінської теорії кооперації, значно ускладнює наукове її трактування. У зв’язку з цим важливе наукове значення має теорія кооперації М.І.Туган-Еарановського, який особисто знав Леніна і водночас буз обізнаний з його концепцією соціалізму. йому належить своєрідна класифікація форм соціалістичного суспільства: синдикалістська, комунальна, анархічна і деркавна.- Саме ідею -і', принципи державного соціалізму сповідували більшовики. Михайло Іванович, полемізуючи з ними, наголошував ще наприкінці 1918 р., що цей ідеал "містить у собі дуже мало етики, його рухлива сила є не етика, а люта класова ворожнеча і класовий егоїзм"-'-.

У теорії кооперації "ліберального професора", як його називав Лєнін, є суперечливі моменти, які не узгоджуються з практикою кооперативного руху, його теза про експлуатацію праці в кооперативних товариствах, на ншіг/ думку, дещо дискусійна. Не варто забузати того, що М.І.Туган-Еарановський, за переконаннями, залишався соціалістом, а відтак не ввалав приватну власність стимулом суспільного розвитку. Однак, як свідчить історичний перебіг подій, не кожен селянин володів землею на правах приватної власності, а кооперативні товариства не перебирали на себе функцій дрібнотоварного виробництва. Кооперація полегшувала зв’язок селянських господарств з ринком, забезпечувала організований збут їхньої продукції, виробленої

І. Туган-Барановський 1,1.1. Останя мета кооперації // Українська кооперація. - 1919. - №1. - С.б.

працею членів селянської родини, створювали чимало сприятливих пільг селянам, задовольняючи їхні споживчі та виробничі інтереси. Кооперативні товариства не усуспільнювали засобів виробництва і не користувалися колективними формами праці, а сама приватна власність на землю не справляла вирішального впливу, позаяк не була об’єктом кооперування. Важко знайти елементи експлуатації у споживчих, кредитних та сільськогосподарських кооперативних товариствах, особливо збутового напрямку діяльності /с.94/.

Дисертант приділив чимало уваги і місця, аби з’ясувати співіснування соціалістичного ідеалу з принципами селянської кооперації у концепції видатного вченого, яким , без перебільшення, був М.І.Туган-Варановський. Він вважав сучасний йому соціалізм, особливо більшовіщького гатунку, досить суперечливіш з теоретичної точки зору, а з практичної -штучним явищем. Селянська кооперація і соціалізм, на його думку, "йдуть не протилежними, але різними шляхами" /с.95/, а кооперативні товариства - це не матеріальна база соціалізації сільськогосподарського виробництва. Навіть за умови, коли ' селянська кооперація досягнула б свого логічного завершення, кооперувавши обіг і виробництво, ми одержали б, наголошував вчений, виробничу артіль. Сукупність таких артілей становила б "селянську виробничу асоціацію", яка була б власником засобів виробництва і водночас організатором спільного виробництва. Виробничу селянську кооперацію за її ознаками, на душу професора Туган-Еараковського, слід було б назвати "корпоративним соціалізмом", але не кооперативним. Він допускав можливість діяльності кооперативних товариств при соціалізмі, але не як лерехі,шої форми, а вищої і самодіяльної ланки економіки. Отже кооперативні підприємства і соціалістичні не могли бути тотожними, позаяк уособлювали протилежні соціально-економічні уклади життя.

Розділ третій - "Селянська кооперація за умов радянської влади /І92І-І929/" розглядає конкретні проблеми історичного ров-витку і передчасної ліквідації селянської кооперації.

Двадцяті роки'' - особливий період діяльності різних форм кооперації, зумовлений поступовим запровадження»* політичних і суспільно-економічних підвалин нового державного устрою в Україні. Кооперативний рух 20-х рр., зважаючи на умовність будь-якої періодизації, можна поділити на три куцих періоди: І92І-І923, 1924-1927, І928-І929 рр. Вони відображають формування державницької теорії кооперації, її принатурення до нової соціально-економічної ситуації, піднесення господарської активності кооперативних товариств, спеціалізації самої кооперації, а також згортання економічних стимулів і скасування кооперативної системи взагалі. На початку 20-х рр. була повністю ліквідована колишня система селянської кооперації, а її первинна ланка, яка частково збереглась, була 'Підпорядкована державним органам. ' ■

Спроба колишніх діячів українського кооперативного'руху відтворити демократичні принципи організаційно-господарської діяльності кооперативних товариств завершилася створенням лише нової спілки спілок сільськогосподарських кооперативних об’єднань -"Сільського господаря". Однак, як свідчить один з учасників тих . подій, "соціалістичні тенденції" взяли гору над реставраційними /с.І02/. Відтоді кооперацію почали назизати "радянською" або "соціалістичною", а інколи просто "новою". Вона діяла у правовому полі радянської держави, але не вона Еизначала соціально-економічну суть селянської кооперації, яка залишалася об’єднанням дрібних товаровиробників. Новим для кооперації було те, що вона призвичаювалась до непу, політичних вимог держави та комуністичної партії, втрачаючи ознаки самодіяльної організації.

Створення нової кооперативної системи,відбувалося у відповідності з декретами радянської держави, а також під наглядом партійно-урядових органів. Структурно селянська кооперація не зазнала суттєвих змін. Вона зберегла триступеневу підпорядкованість: товариотво - спілка товариств - спілка спілок кооперативних товариств. Центральна і середня ланка кооперації перебувала під значним впливом політичних структур і деркавних контрольно-ревізійних установ. Первинна ланка діяла залежно від розвитку селянських господарств, тобто безпосередніх учасників кооперації. Упродовж 20-х рр. виникли спеціальні центри сільськогосподарської кооперації, які займалися виробництвом і збутом продукції тваринництва й птахівництва. В Україні, за підрахунками автора, наприкінці 1929 р. налічувалося близько 10 тисяч сільськогосподарських кооперативних товариств, окрім колгоспів, які не заи.чди були справжні їли членами кооперації селян /с.І08, ПІ-ІІ2/. '

Основними виробниками сільськогосподарської продукції були селяни, які становили соціальну базу кооперативних товариств, У -1329 р. сільськогосподарська кооперація об’єднувала 3127,0 тис. селянських господарств, або 61,8# до загальної кількості у республіці /с.І20/, У кооперації перелапали бідняцько-середняцькі верстви села, але не тому що їхня питома вага на селі була вищою, а внаслідок запровадження класової політики ЗИП/б/. Переважна більшість селянських господарств була кредитнонеспромо.’ша, а відіак кооперація перетворювалася на благодійницьку організацію. Держава, дотримуючись принципів класової ідеології, обметувала участь у.кооперації заможних груп селян - так званих ігуркул і в, хоча і була зацікавлена у тому, аби зони входили до кооперативних товариств. їхні господарства були міцні з економічному відношені, що влаштовувало фінансові установи, а також різні заготівельні

контори, що займалися збутом продукції селянських господарств.

Дисертант досліджував особливості формування селянської кооперації серед національних меншин, які мали кооперативні товариства. Радянська влада обмежувала створення ними власної кооперативної системи. Зокрема, про це свідчить сумна доля сільськогосподарського союзу нащадків голландських вихідців в Україні, ліквідованого у 1926 р. Кооперативні товариства євреїв, поляків, німців, болгар та інших національних меншин підпорядковувалися всеукраїнським кооперативним спілкам, хоча власної системи не спромоглися мати.

Розділ четвертий - "Проблеми теорії кооперації у контексті соціалістичної доктрини суспільного розвитку" є ключовим у монографічному досліджені,, у якому теоретичні питання поєднуються з практичними, ' .

. Наріжним каменем більшовицької моделі соціалістичного суспільства було визнання зверхності держави над спільнотою людей, державної власності над приватною, однопартійної політичної системи над демократичними принципами народовладдя, класової ідеології над загальнолюдськими морально-етичними цінностями. .

Неможливо осягнути цілого, бодай факту чи складного соціального явища, не збагнувши його частин в історичному розвитку. Принципове значегіня для розуміння теоретичних проблем кооперації має пере- • осмислення багатьох політичних догм та ідеологічних міфів. У розділі автор прагнув з'.ясувати суть ленінської тези про "лад цивілізованих кооператорів"» концептуальні підвалини його кооперативного плану, показати тактику і стратегію непу, виявити схожі та відмінні ознаки підприємств кооперативних і соціалістичних. Ніхто з дослідників не замислювався над теоретичншш підмурками ленінської теорії кооперації з точки зору загальної концепції побудови соціалістичного суспільства, не співставляв її з науково обгрунтованими

висновками провідних вчених 20-х рр. Історики досліджували конкретні процеси в кооперації, але не порівнювали її реальні досягнення та особливості з ленінським висвітленням перспектив кооперативного руху.

Упродовж І9І7-І929 рр., а також у наступні роки, відбувалась суцільна смуга політичних і соціально-економічних експериментів над суспільством. На початку 20-х рр., аби зміцнити своє політичне панування мирним шляхом і водночас нагромадити, засоби для чергового стрибка, більшовики запровадили неп. Історики, оцінюючи перебіг тих подій, вважають, що Ленін переглянув свос ставлення до кооперації, але вони не брали до уваги одну важливу обставину: на яких концептуальній підвалинах він переглянув ставлення до кооперації? Він жодним словом не заперечував основних принципів соціалізму, творцем яких був сам, а навпаки намагався їх зміцнити, використовуючи задля цього кооперацію. Попередній розвиток теорії і практики кооперативного руху свідчив про те, що кооперація і соціалізм -дві різні форми організації суспільного виробництва, які не мали спільних рис, тому що не могли бути схожими приватне і колективне господарства. Що ж спонукало Лентна, починаючи з 1918 р., говорити про тотожність кооперативних товариств і соціалістичних? У статті "Про кооперацію" він пише, що за наших умов кооперація "часто цілком збігається з соціалізмом", яка, за "невеличким винятком", то-тожня соціалізму /с.І4І-І42/. Чому'"часто", а не цілком? Що це за "невеличкий" виняток? Відповідь на це риторичне запитання знаходимо у його ж статті. 11 А лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби виробництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуазією, - наголошував він, - це в лзд соціалізм" /с.І4І/. Отже, запорукою тотожності кооперації з соціалізмом, на думку Леніна, мала стати державка власність на засоби ви-

робництва й однопартійна політична система. Запровадження суспільної /державної/ власності на засоби виробництва, особливо землю, позбавляло селянську кооперацію соціально-економічних підвалин її функціонування, а кооперативні підприємства втрачали характерних для них ознак. Кооперація, як об’єднання дрібних товаровиробників, не руйнувала форм власності і традицій господарювання в українському селі, що історично склалися ще до її виникнення. Вона постала і діяла на підвалинах селянських господарств,, які ,.уособлювали приватний сектор виробництва сільськогосподарської продукції, успадковували землю від діда-прадіда, а відтак не сприймали ідею колективного виробництва у формі сільськогосподарської артілі, яку запроваджували більшовики наприкінці 1929 р. '

Тактику і стратегію непу, як далекосяжного плану становлення соціалістичного способу виробництва, обгрунтував М.І.Вухарін, який вважав неп за "план стратегічної операції", кінцева мета якого -створення "великої соціалізованої промисловості" всідама засобами, хоча б "ціною тимчасового посилення дрібнобуржуазних■ і великобур-жуазник-'фори /с.145-146/. До них він відносив селянське господар»

ство і кооперацію. "Завершення стратегічної операції" м^ло настати лише тоді, коли держава здобуде "велику соціалізовану промисловість". Після того, за словами теоретика й улюбленця партії, можна буде "повернути кормо". Цзй поворот означав ліквідацію великого приватного , господарства, закабаления дрібного товаровиробника, втягненая його до системи державного сектору економіки. Неп, на думку Бухаріна, не був відступом від-ленінізму, оскільки сам воадь вважав його за "великий стратегічний маневр, що мав елементи відступу, пєрелалітування рядів і наступу широким фронтом" /с.146/. Стає зрозумілою кінцева мета непу: не просте піднесення розвитку продуктивних сил, а таке, що супроводжувалося б зростанням соціалістотних форм господарювання,

послабленням і вилученням капіталістичних - вороних соціалізму" /с.І47/. Ленін та Бухарін, як професійні політики-революціонери, намагалися скористатися селянською кооперацією, теоретично обгрунтовуючи її місце і роль за соціалізму. Вони діяли у відповідності

з програмними положеннями комун істотної партії, виношували свої плани суспільного розвитку виключно у контексті власної соціалістичної доктрини, а відтак їхня теорія кооперації - це засіб для забезпечення колективного сектору економіки у сільському господарстві, зручна форма регулювання соціальних відносин на селі.

Дисертант зазначає, що політика радянської держави була спрямована з самого початку її становлення на підпорядкування кооперативної системи, а згодом і ліквідацію, що, власне, сталося у 1929 році. Кооперацію намагалися перетворити у форпост боротьби з приватним сектором, надати їй значення своєрідного виховного закладу для підготовки дрібних товаровиробників до колективних форм господарювання. Селянська кооперація була насильно зруйнована наприкінці 20-х рр., а натомість запровадили колгоспну систецу у формі сільськогосподарської артілі /с.162-168/.

Найважливішим завданням науки є пізнання істини й об'єктивних законів розвитку суспільства. Саме на їх визнанні, вважав у 191? р. О.В.Чаянов, повинна здійснюватися законотворча діяльність держави, а не навпаки /с.І73/. Об’єктом наукового дослідження видатного вченого були не абстрактні теорії, а конкретне селянське господарство, шляхи і форми його організації. На організаційно-господарських підвалинах селянського господарства, його внутрішньої .еволюції, формувалась наукова концепція кооперації дрібних товаровиробників, яку сповідував О.В.Чаянов. Кооператив, вважав він, це передусім союз господарств, який є своєрідним додатком до них, що не руйнує їхньої економічної та соціальної самобутності.

Принципи організації кооперативної системи, своєрідне теоретичне ; кредо О.В.Чаянова, віддзеркалює його форі,гула "вертикальної та "го- 1 ризонтальної концентрації". Кожне селянське господарство, яке було ■ членом кооперації, "відщеплювало" свої найпродуктивніші галузі для об’єднання у формі кооперативного підприємства,,Цей.еволюційний шлях розвитку дрібних селянських господарств до кооперативних товариств Олександр Васильович називав "кооперативною колективізацією", або ж "вертикальною концентрацією". Вона означала своєрідну спеціалізацію сільськогосподарського виробництва на засадах селянської кооперації. Курс на "повні колективи і комуни", на його думку, призвів би до заміни вертикальної концентрації горизонтальною, тобто колективізацією селянських господарств /с.І73/. ..

Вивчаючи теоретичну спадщину О.В.Чаянова дисертант дійшов висновку, що між "ленінським кооперативним планом" і чаянівською теорією кооперації не ісщшало схожості. Відомо, що Ленін читав деякі праці вченого, а останній був добре обізнаний з ленінськими промовами і статтями. В одній із своїх праць Олександр Васильович, згадуючи про "лад цивілізованих кооператорів" Леніна, погоджується з цією тезою більшовицького вовдя про те, що за умов суспільної власності на засоби виробництва кооперативна система є тотолйя соціалістичній організації землеробства, позаяк у неї не буде ін- ' -того вибору. Це лише констатація історичного факту, а не підтримка основних положень ленінського плану кооперативного руху /с.І7І/.

У--висновках узагальнено основні підсумки монографічного дослідження, визначено деякі закономірності становлення і розвитку селянської кооперації в Україні другої половини XIX - першої чверті XX ст. Історичний досвід свідчить, що кооперація селян була, до певної міри, своєрідною галуззю селянської економіки й органі-

заційною формою самозахисту товаровиробниками власних соціальних прав, споживчих та виробничих інтересів. Кооперативна система була провідною ланкою заготівель сільськогосподарської продукції в Україні, справжнім монополістом цієї справи, засвідчуючи у такий спосіб переваїу самої кооперативної форми господарювання, її ефективність і невичарпані можливості. Українську кооперацію визнавшім міжнародні кооперативні установи. .

Важливим фактором продуктивної діяльності кооперації була наявність великої питомої ваги самодіяльного землеробського населення в Україні, яке становило могутню соціальну базу для селянського 'підприємництва. Саме сільськогосподарська кооперація найбільше впливала на селян, зберегла визначальні риси й ознаки справжніх кооперативних товариств. Споживча, особливо після її одержавлення наприкінці громадянської війни, перебувала під щільним наглядом держачних торговельних органів, а кредитна кооперація перетворилася на осередок сільськогосподарського банку.

Кооперація, як об’єднання самодіяльних дрібних товаровиробників, діяла за власними законами, обумовленими соціально-економічним походженням самих селянських господарств. Бона мала свої підприємства, що належали кооперативним товариствам, організаційні підвалини яких віддзеркалювали суть самої кооперації. Держава має забезпечувати умови для успішного функціонування кооперативних установ, готуючи відповідні закони та нормативні акти, але не повинна втручатися у внутрішні спрози самої кооперації.

їсторико-теоретичний аспект становлення і розвитку української селянської кооперації - проблема багатопланова, вивчення якої має прикладне значення, а сама вона потребує глибокого і всебічного наукового аналізу.

Список опублікованих наукових праць

1. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект /І86І-І929/. - К.ІІ995. - 216 С. /Рецензії: Наш час. - 1995.27 жовтня; Сіверщчна. - 1995. - "4 листопада; Народна армія. -1995. - 14 листопада; Киевский вестник. - 1995. - 16 ноября; Профспілкова газета. - 1995. - 22 листопада.

XXX

2. Хроника социалистического строительства на Украине І92І-І925 гг.-К.: Наукова думка,1989. - 226 С. / У 'півавтор. з О.М.Мовчан,

С.Л. Кокіним/. Обсяг авторського тексту - 7 друк. арк.

3. Історія селянства Української РСР І9І7-І989 рр.: Науково -бібліографічний покажчик; - К. ,1990. - 658 С. Науковий редактор та автор передмови обсягом 0,3 друк. арк.

4. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Конспекти лекцій. - К.,1994. - 61 С.

5. До питання про вивчення суспільної психології трудящого селян-

ства України 20-30-х років // Український історичний журнал.-1986. - И2.- С.96. -

6. Розвиток кооперації в перехідний період від капіталізм Д° со" ціалізму на Україні. Тези республіканської науково-практичної конференції, Льсіз, 17-18 грудня 1987. - Львів,1987. - С.22-24. '

7. До питання про співвідношення кооперації й колективізації в процесі соціалістичної перебудови дрібного селянського господарства // Український історичний журнал.-1988.-К.-С.76-80.

8. Организационно-производственная теория крестьянского хозяйства

и ее представители // Молодежь и актуальные проблемы исторической науки: Сборник материалов общественно-политических чтений.-К.,1989. - С.48-53. -

9. Які форми кооперації існували на Україні в 20-ті роки? // Історія України в запитаннях та відповідях Вип.І.-*К.: Товариство "Знання",.1389.- С.31-32.

10. Рецензія. : С.Р.Лях Каймана праця в сільському господарстві України в умовах непу. - К.:Вища школа,1990. - 127 С. // Український історичний журнал. - 1990. - "?ІІ.- 0,25 друк.арк.

11. Становлення та розвиток Кримської АСРР /20-30- і роки/ // Минуле України: відновлені сторінки. - К.:Наукова думка,1991.-

С.122-134. / У співавтор, з Г.В.Касьяновим, О.М.Мовчан, Л.І. Ткачовою/ Обсяг авторського тексту - 0,25 друк. арк.

12. Хто входив до складу так званої "Контрреволюційної організа-

ції в сільськсцу господарстві України" Яка їх доля // Історія України в запитаннях та відповідях Вип.2. - К.: Товариство "Знання",1990.- С.30-32. '

13. Голод на Україні /І93І-І933 рр./: причти та наслідки // Проблеми історії України:факт;і, судження, погуки: Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць В‘ш.1. - К.:Наукова думка,1991. - С.59-67.

14. "Плода коллективизации" // Советская потребительская кооперация /Москва/. - 1991. - КчЗ. - 0,5 друк. эрк.

15. Кого називали "артільним батьком" української кооперації? // Історія України в запитаннях та відповідях Вип.З.- К.: Товариство "Знання",1991, - С.38-39.

16. Справа "{Лужицької партії" на Україні: судовий процес, вирок

і доля людей // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць Вип.2. - К.:Наукова думка,1992. - С.99-І04. .

17. Суцільна колективізація сільського господарства // Етнонаціо-нальний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. -К.,1993. - С.41-42.

18. Развитие сельскохозяйственного рынка на Украине в 20-е года //

Аграрный рынок в его историческом развита: XXIII сессия Всесоюзного симпозиума по изучению проблем аграрной истории. Тезисы докладов и сообщений /Свердловск, 24-27 сентября 1991 г. - М., 1991. - Ч.І. - С. 24-26. ...

19. Національні виміри голодомору в Україні /1932-1933 pp./ Документальна розповідь // Відродження. - 1993. -К®. - С.57-65 / У співавтор, з Б.В.Чирко / Обсяг авторського тексту- 1,0 друк.арк.

20. Гунгер - значить голод // Віче,-199?.-К28.-С.136-146.

21. Селянська кооперація - могутнє джерело національного відродження // Український світ. -IS94.-N’?3-12. - С.24-25.

SUMMARY ,■ ' . ■ _

Marochko V;I.Ukrainian peasant co-operative societies (1861-1929) Historical-theoretical aspect - Kiev, 1995 - 216 p;

Thesic for the academic, dppree of Ph.D (History)'field of Studies 07. 00.01 - History of Ukraine, Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine; Kiev 1996.

The thesis is defended in the form of the monography which represents a first attempt to make on the grounds of numerous archives* documents a theoretical-historical analysis of establishing and development of. peasant co-operative societies in Ukra-. ine (1861-1929).

The author made a careful study of theoretical , institutional-economic and social-economic principles of the development of small co-operated agriculturists, showed the peculiarities of privatization of land in Ukrainian countryside, elucidated the most debatable problems in theory and practice of co-operative movement in the period under exmination.

Марочко В. И.

Украинская крестьянская кооперация. Историко-теоретический аспект / 1861 - 1929 /. - К.,1995. - 216 С.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины, Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1996.

• Защищается диссертация в форме монографии, в которой на основе обширной источниковой базы архивных документов впервые осуществлена попытка историко-теоретического анализа становления и развития крестьянской кооперации в Украине / 1861 - 1929 /.

' Автор изучил теоретические, организационно-хозяйственные и социально-экономические основы развития кооперации мелких товаропроизводителей, показал особенности приватизации земли в украинской деревне, осветил наиболее дискуссионные проблемы теории и практики кооперативного движения в Украине.

Ключові слова: кооперація, приватизація, кооперативний рух, історико-теоретичний аспект, дрібні товаро- -. виробники, селянська кооперація.

ЖРзггг^

Підписано до друку 22.XII.95 Формат 60 х 84 І/І6 Умов. друк. аріс. 1,91 Обл.вид.арк. 2,0 Тираж 100 Замовлення і.'0 67І"

.Укрспецііонтакпроект Київ-14, зул.Струтииського, б