автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Украинская народная гравюра XVII - XIX вв. (История. Иконография. Основы декоративности)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская народная гравюра XVII - XIX вв. (История. Иконография. Основы декоративности)"

&

а?

МППСТЕРСТПО ООШТИ УКРАЇНИ СО ^ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МНСТКЦТН

‘==г

г ^

*“ <Чі

ШГІЛК Оксана Дмитрініт

УДК 769.82(47.72)

УКГАЇНСЬКА НАРОДНА ГРАВЮРА XVII - XIX СТ. (Історія. Іконографія. Засади декоративності)

17.00.06 - декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів - 1997

Робота виконана у відділі народного мистецтва Інституту народознавства Національної Академії Наук України

Науковий керівник; доктор мистоцтвоонавстна,

старший науковий співробітник, оаоідувпч відділом народного мистецтва Інституту народознавства ПАЙ України * СТАНКЕШіЧ Михайло Євстакійович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвошгапства, *

старший науковий гиіпробітник>

(завідувач сектором народного мистецтва Інституту мистецтво.іианстна, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського ПАН України КЛРА-ВЛСИЛЬЄНЛ Тетяна'Іїалеріївпа

кандидат мистецтвознавства, директор Національного му»імо у Львові ОТКОВИЧ Василь Петропич

Дровідна установа: Українська Академія Друкарства,

кафедра оформлення та ілюстрації книги

Захист відбудеться «/2 ” грудня 1997 року о “/£* '* годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській академії мистецтв оа адресою:

290011, Львів, вул.Кубійойича, ЗЙ

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв

' „ ,

Автореферат рооіслаиии ’ листопада 1997 року

л

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства

1-В.ГОЛОД

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Народна гравюра - ке поширенші у минули»,іу una образотворчого мистецтва, твори якого найчастіше виконували роль ікони ті інтер’єрі по мешкання або періапі. їх відтискали о різьблених дергворитнпх дон».і,

• на папері іі порідко розфарбовували під руки: Перелоги паперових ікон над мальованими - доступність техніки іі матеріалів, можливість тнр.і ■жування, порівняна недорогоїшзна - сприяли пшгшіп популярності таких тв*-;-ів протягом тривалого часу. '

Деяка стилістична неоднорідність гравюр XVII - XIX ст., призначених для широких верств населения, оумошша нечіткість тлумачення самого поняття “народна гравюра”. На наш погляд, до категорії народних слід відносити станкові гравюри па дереві, що були створені майстрами бео фахової мистецької освіти. Для них є в.частипими непрофесійне виконання, риси народного художнього примітиву, підвладність канонам народної естетики. ' ' .

Народна грапюра XVII 7 XIX ст. пшшалл важливе місце в духовно» 13і житті українського относу, однак поряд іо народною пластикою; ікопопи-< ом, монументальним малярством залишалася наіітчші вивченою сторінкою національної мистецької культури. Незважаючи на ¡шоку публікацій, присвячених даній темі, у науковій літературі належним чипом не представлені праці, де б народна гравюра розглядалась, як окремий вид мистецтва, цілісне іі непересічне явище. У ¡зв'язку о цим залишаються нез’ясовашшп питання основних етапів еволюції, атрибуції творів, специфіки художнього внрішешш, місця її ролі даного виду в системі українського мистецтва. Необхідність ропв’ягишня означених проблем визначає " актуальність даного дослідження. Комплексне вивчення обраної теми дозволить виразніше простежити мистецькі особливості народних гравюр, а ралом з тим сприятиме глибшому питанню національної художньої спадщини, запоїшслню маловідомих сторінок історії українського мистецтва.

Зв’язок роботи и науковими темами. Дана дисертація розв'язує одну о проблем темп ‘Тенесмтс, історія і теорія сакрального мистецтва українців: (шифр 3.3.).9), що виконується у дідділі народного мистецтва

Інституту народознавства ПАН України па постановою бюро Відділення ' літератури, мови і мистецтва ИЛИ України.

Метою роботи с виявлення художніх особливостей української народної гравюри, розкриття її Є.С.ТЄТІГІ1ШХ цінностей і утвердження, JIL важливої складової частини національної мистецької культури. Для досягнення обраної мсти поставлено такі завдання:

1) окреслити основні етапи еволюції народного граверства; - .

2) визначити коло сюжетів народної гравюри та джерела їх формування;

3) здійснити систематизацію, розробити типологію народного дереворізу на основі іконографії, виділити найхарактерніші іконографічні типи:

4) виявити комплекс факторів, які визначають засади декоративності народних гравюр;

5) увести в науковий обіг широке кило досі невідомих пам’яток і провести їх атрибуцію. . •

Предметом дослідження с народна станкова гравюра XVII - XIX ст., що походить з теренів сучасної Київської, Чернігівської, Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей, а також етнографічних районів Боїиші, Поділля, Бойк.ілщшш, Лемківщнші. Розглянуто українські народні гравюри, створені у Плазові (Любачівщнна) неподалік теперішнього українсько-польського кордону. -З мстою глибшого розкритая темп в окремих випадках залучено дереворізи, тт> за стшііппчнтш ознаками стоять ті межі народного і професіі'шоготраверстшс.

. Хронологічні межі дослідження зумовлені наявністю фактичного ма~. теріалу іі охоплюють XVII - XIX сг. (періоди зародження, стабілізації u згасання традиції народного станкового дереворізу на українських з™-лях).

Наукова новизна роботи полягає в тому, шо вперше у вітчизняній мистецтвознавчій науці: •

- комплексно висвітлено становлення і розвиток народної г.равюрн як иажлітого мистецького яшнца, невід'ємного від загальноу;.раїнського культурного процесу;

- вперше у такому обсязі проведено мистецтвознавчий аналіз творів

о виявленням художньо-декоративних особливостей та засобів для їх досягнення; -

- розроблено типологію народної гравюри за іконографічними харак-

те])П<:тнками; . '

- залучено до наукового обігу значну кількість невідомих досі творів.

Практичне значення роботи. Матеріали даної дисертації стануть базою для наступних досліджень у галузі українського етномистецтва. Крім того, вони можуть бути використані при написанні синтезуючих праць гз історії українського мистецтва, навчальних посібників, при укладанні курсу лекцій з історії графіки для художніх навчальних закладів. Одержані результати дослідження знайдуть застосування у музейній практиці. Ілюстративна частина дисертації становитиме інтерес для сучасних художників оформлення книги, станкової ! прикладної графіки.

Основні положення дисертації,-що виносяться на захист:

- народна гравюра - визначне художнє явище, важлива складова частина української мистецької спадщини;

- традиція народної гравюри пройшла історичні етапи становлення,

розквіту й згасання; , ' ' .

- для іконографії української народної гравюри є властивою значна перевага сакральної тематики над світською і декоративними композиціями;

засади декоративності народної гравюри полягають у застосуванні до фігурних зображень і кольору прийоміп площинності, умовності, узагальнення, у залученні орнаментів і написів; •

- стилістика української народної гравюри поєднала національні ху-

долші традиції, візантійську іконографію і впливи західноєвропейського мистецтва. ■

Апробація дослідження. Дисертація обговорена на засіданні Вченої ради Інституту народознавства НАН України і рекомендована до захисту (Протокол N 5 від 5 червня 1997 р.). Основні положення та результати дослідження висвітлювались на Других Гончарівських читаннях “Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології” (Кпїп, 1995), V Міжнародному круглому столі “Історія релігій в Україні” (Львів 1995), ¡Міжнародній науковій конференції “Богородиця і українська культура1’ (Львів, 1995), Третіх Гончарівських читаннях “Регрес і реге-

нсрація в народному мистецтві” (Київ, 1996), конференції, присвяченій 120-й річниці від дня народження Олени Кульчпцької (Львів, 1997). Крім того, головні положення дисертації викладено у шести публікаціях загальним обсягом 1,7 др.а.

Структура роботи. Дисертація складається о переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висноцків, списку використаних джерел та додатків, що містять перелік ілюстрацій і самі ілюстрації. .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми та її наукову новизну, визначено предмет дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, окреслено хронологічні межі, висвітлено наукове і практичне значення роботи. '

У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ” проведено критичний огляд літератури по темі дисертації, викладено загальну методику і основні методи дослідження, висвітлено джерелознавчу основу роботи. .

Наукове вивчення української народної гравюра почалося у другій половині XIX ст., коли Д.Ровинськіш було вперше опубліковано деякі твори й побіжно розглянуто їх іконографію. На початку XX ст. матеріали, дотичні до цієї проблеми, подали І.Свєнціцькніі, С.Маслов, Ф/Іїїтов. У середині 20-х'рр. вийшли друком праці ІІ.Клименкаі Б.Пилипенка, в яких репродуковано невідомі доти твори народної гранюрп. Автори принагідно розглядають їх історію, іконографію, техніку виконання, наводять відомості про майстрів. Значну увагу окреміш питанням історії народного дереворізу приділено у Мистецтвознавчих публікаціях ГІ.Попова. Вчений подав понад 30 репродукцій станкових ксилогравюр (у тому числі й народних) та докладний опис їх дереворитнцх кліше. Велику наукову цінність мають виявлені автором архіїліі дані про осередок народного граверстнл у Києві, а також зафіксовані ним імена майстрів.

Вперше стисло розглянув історію народної гравюри в контексті загального розвитку українського граверства. В.Сочинський. Він визначив етапи становлення, розквіту й занепаду цього виду мистецтва, окреслив осередки, виділив найбільш характерні мистецькі риси дереворізу.

Вагоміш доробок у вивчення української народної гравюри внесла В.Свс-нціцька. У своїх статтях з даної проблеми дослідниця накреслила перспективи вивчення народного дереворіпу, як своєрідного й багатогранного мистецького явища, розглядала питання історії, іконографії, локалізації іі стилістики творів. Важливе значення для дослідження даної теми мають відомості, опубліковані І.Крип’якевпчем, М.Лутіком та Ф.Макснмен-ком. Низка актуальних питань історії й стилістики народного дереворізу з’ясовується у публікаціях Ю.Турченка, П.Жолтовського, Г.Логвина,

А.В’юшіка. Проблеми, дотичні до народної гравюри, розглядають Я.Запаско, Я.Ісаєвігі, Д.Степовик. Окремі аспекти народного дереворізу висвітлено в працях В.Фоменка.

Всестороїшьому вивченню української народної гравюри сприяють дослідження зарубіжних авторів. У публікаціях Я.Бистроня, Ю.Грабоисько-го, З.Дазарського, К.Півоцького про польські грашорн зустрічаємо окремі відомості й твори українського народного дереворізу, хоча вони не завжди подаються, як українські. Матеріали для порівняльного аналізу знаходимо у виданнях болгарських і сербських дослідників (Є.Томов, Д.Меда-кович). Результати праць російських авторів М.Снєгірьова, І.Голшпева, Є.Іванова, Ю.Опсянішкова, А.Сакович дозволяють на основі проведення аналогій частково з'ясувати окремі питання історії, техніки, побутування творів української гравюри.

Історіографічний огляд і аналіз засвідчує стійкіш інтерес до проблематики народної гравюри в наукових колах. Однак опубліковані статті чи розділи загальних прань з історії графіки лише частково розкривають деякі аспекти народної гравюри. Тим часом залишається невиріше-ною низка важливих проблем, пов’язаних з особливостями іконографії, етапів еволюції, художньої специфіки творів. Тому сьогодні є необхідним спеціальне монографічне дослідження, що висвітлювало б українську народну гравюру як окремий вид мистецтва, ваго:.«; мистецьке явише національної культури.

Методологічною основою даної роботи *• іі^тгтиті системності та історизму. Народна гравюра розглядається, як цілісне явище національної культури. Для вирішення конкретних оапдань дисертації застосовано відповідні методи. У процесі з’ясування основппх етапів еволюції на-

(і

родної гравюри використано порівняльно-історичний метод, як у синхронному, так і діахронному вимірах. Формально-типологічна методика виявилась доцільною при систематизації народних гравюр за сюжетно-іконографічними ознаками. Методи мистецтвознавчого аналізу і синтезу застосовувались при вивченні художніх особливостей народного дереворізу і, зокрема, оасад декоративності. Особливості стану збереження окремих гравюр (забруднення, пошкодження, значні втрати) зумовили вибір методу графічної реконструкції. ■

У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основою стали дослідження українських і зарубіжних вчених Г.Вагнера, Г.Вельфліна, Ю. Граб енського, П.Жолтовського, Я.Запаска, Т.Кара-Ва-сильєвої, Н.Кондакова, Г.Логвина, Л.Міляєвої, В.Овсійчука, В.Отковтіча, К.Півоцького, В.Свєнціцької, В.Січннського, М.Станкевича, Д.Степошші,

В.Фомснка. , .

■ Основним джерелом дослідження стала збірка української народної гравюри Національного музею у Львові. Під час роботи над темою було використано матеріали з фондів Києво-Печерської Лаври, Національного художнього музею, Музею Івана Гончара (Київ), Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Музею мистецтва давньої української книги (Відділ Львівської картинної галереї), музею “Дрогобиччина”, Історичного музею у Сяноку, Музею українсько-русинської культури у Сшідішку, а також приватних колекцій (Львів). Вісім гравюр вперше виявлено й опрацьовано нами у відділах рукописів Наукової бібліотеки НАН України ім. В.Стефаішка (Львів) та Наукової бібліотеки Львівського Державного університету. Важливим джерелом для даного дослідження послужили опубліковані в різний час вітчизняними й зарубіжними, авторами зразки українських народних гравюр, які втрачені, або місце знаходження котрих сьогодні не з’ясоване. '

У другому розділі “З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ГРАВЮРИ” розглядаються найважливіші передумови появи мистецтва дереворізу на українських землях. На основі опрацьованих літературних джерел, фактологічного дослідження, творів уточнюються основні етапп розвитку й згасання традиції народної гравюри. •

2.1. Передумови виникнення

Спорідненість окремих технологічних операцій традиційних ремесел ;і граверством дає підстави вважати їх важливою передумовою для розвитку дереворізу в Україні. Розглядається зв'язок о гравюрою техніки' різьблення по каменю і дереву, гравірування на металі, простежуються стилістичні паралелі. Зауважено, що спосіб виготовлення штампів і печаток та відтискання о них зображень нагадував аналогічні операції у граверстві.

Найближче до дереворізу щодо техніки були вибійка й колтринництво. Зближували колтрпші та гравюри наявність у них фігурних зображень святих і деякі стилістичні риси. Спорідненими, о гравюрою тематично і в плані техніки були антимінси. .

Важливою умовою для розвитку дереворізу стало місцеве виробництво паперу. Зародженню станкової гравюри сприяли культурні контакти іа західноєвропейський мистецтвом. Висловлено думку, що привізні книжкові гравюри та естампи могли прискорити появу подібних творів на українському грунті. Очевидно існував зв’язок мініатюри о ранніми творами народного дереворізу на рівні стилістики й іконографії.

У зв’язку з означеними передумовами висувається припущення про зародження традиції станкової гравюри ще до початку постійного книгодрукування. Небезпідставність такого припущення опосередковано підтверджують наукові розвідки вчених стосовно проблеми “дофедорівсь-кого” друкарства. ,

2.2. Початки народного граверства

У підрозділі розглядаються найдавніші датовані зразки українського естампу (першої половини XVII ст.). За сюжетно-тематичним спрямуванням та призначенням вони споріднені з пізнішими народними дереворізами. Датованих народних гравюр цього часу не збереглося, однак відсутність пам’яток не с підставою для заперечення існування традиції. Недовговічність паперу й умови функціонування не сприяли збереженню подібних творів. . .

Аналіз фактологічного матеріалу й літературних джерел дає можливість говорити про стабілізацію традиції народного дереворізу у 50-00-ті роки XV[І ст. Розглядаються найдавніші відомі нам народні гравюри,

датовані 1653, 1659 і 1661 рр. Відзначаються властиві їм риси народного трактування образу. В другій половині XVII ст. гравюри і о зображеннями святих виконували у друкарнях Києва і Львова. ІІі естампи служили для народних майстрів дереворізу джерелом сюжетів та іконографічно-композиційних схем.

Визначення осередків народного граверства XVII ст. ускладнюється анонімністю творів. Опосередковане гіпотетичне уявлення про них може дати локалізація дереворитів.

Непрофесійний характер народних гравюр і недотримання в них усталеної іконографії стали приводом для заборон вищої церковної влади на виготовлення таких творів (указ патріарха Якима 1674 р.). На основі подібних фактів автор робить висновок про широке використання в народі друкованих на папері ікон.

У даному розділі проводяться паралелі між творами народної гравюри і дереворізами т.ов. “лицевих” (блокових) книг, що розфарбовувались під руки. Висловлено здогад про імовірність функціонування окремих аркушів з таких книг подібно до народного деревориту.

2.3. Розвиток народного естампу в XVIII ст.

У підрозділі дається характеристика явищ, котрі відбувались у народному граверстві XVIII ст. Витіснення мідьоритом техніки дереворізу з професійного естампу сприяло залученню до народної гравюри значної кількості майстрів деревориту. Спостерігається їх міграція з міст на периферію в пошуках ринків збуту.

Розглядаються риси взаємовпливів народного і професійного граверства. У цей час “образки” на замовлення церкви виконують також професійні майстри. Звертається увагу на своєрідне мистецьке довершення таких творів через ілюмінацію невідомими народними митцями. На підставі спільних рис у тематиці і"ї іконографії висловлюється припущення про імовірність використання в ролі ікон академічних тез (конклюзій).

У другій половині XVIII ст. твори станкового дереворізу проникають у побут незаможних верств населення. Розглядається своєрідний спосіб використання народних гравюр - вклеювання у книжкові оправи під час: їх реставрації. Відзначається, що значна кількість дереворитів XVII -XVIII ст. збереглася саме завдяки їх вміщенню у палітурки книг.

У народнііі гравюрі XVIII ст. проявилася тенденція до декоративнішого вирішення і прішітивіоації образу. Ці риси особливо характерні для гравюр. що походять о Чернігівщини. У середині XVIII ст. посилюються заборони духовної і світської влади на виготовлення друкованих і мальованих ікон непрофесійними майстрами. Простежується вплив цих заборон на розвиток народної гравюри. Детально розглянуто діяльність підпільного осередку народного граверства у Києві на Подолі. Висловлено здогад про імовірне заняття гравюрою іконописців, а також колишніх працівників друкарень. Визначено можливі осередки народного граверства на західноукраїнських теренах.

2.4., Осередки станкового дереворізу XIX ст. Згасання традиції .

У XIX ст. частина станкових гравюр на дереві набуває яскраво виражених рис народного художнього примітиву. Вони стають приналежністю побуту найбідніншх верств - селян, ремісників. Простежуються взаємозв’язки народного дереворізу о іконою на склі.

ГІа основі літературних джерел проаналізовано діяльність осередку народного граверства в Плазові, визначено майстрів. Розглянуто родинний осередок народного дереворізу на Чернігівщині та характер творчої праці ного представників. Припинення діяльності плагзівсьжих та чернігівських майстрів пов’язане із зниженням попиту на народні гравюри.

У роботі виявлено головні причини згасання традиції народної гравюри: конкуренція промислової продукції, зміни смаків споживача, руйнування традиційного побуту села. Наводиться приклади найпізніших відомих зразків народної гравюри (початок XX ст.), в яких спостерігається відхід, від канонів у плані іконографії, художньо-технологічних рецептів і прийомів виконання.

У третьому розділі “ОСОБЛИВОСТІ ІКОНОГРАФГЇ НАРОДНИХ ГРАВЮР” на. основі великого масиву фактологічного матеріалу окреслено коло сюжетів та основні джерела іконографії, розглянуто головні іконографічні типи, систематизовано твори за сюжетно-іконографічними ознаками. Визначено, що особливістю української народної гравюри є переважання сакральної тематики.

3.1. Джерела іконографічних сюжетів

У підрозділі розглянуто характер формування кола сюжетів українського народного, дереворізу. Встановлено, що сюжетний репертуар був тісно пов’язаний о літературними джерелами, в основному нсканонічними релігійними текстами. Добра обізнаність о апокрифами і християнською агіографією сприяла залученню цих сюжетів у мистецтво.

Для народних гравюр була властивою орієнтація на візантійський іконографічний канон, асимільований національною мистецькою традицією. Познайомитися а ним через “Єрмінії” народні майстри здебільшого не мали змоги. Тому вони запозичували іконографію з доступних їм образотворчих зразків - ікон, настінних розписів, книжкових гравюр, мініатюр. Додатхошш іконографічним матеріалом у XIX ст. служили літографії й олеодруки.

3.2. Іконографія Ісуса Христа

Аналіз пам’яток дає можливість стверджувати, що найпоширенішими у народній гравюрі були зображення Ісуса Христа і Богородиці.. Образ Христа представлений окремими фронтальними композиціями і включений у сюжетні сцени. На основі розгляду' творів XVII - XIX ст. приходимо до висновку, що іконографічний тип Вседержителя (Пантократора) складає найбільш чисельну групу. Даний іконографічний тип у народній гравюрі не зазнав ¡значних відхилень від канону.

У розділі розглядаються два. варіанти композицій “Деісіса” - тримор-фон і пентаморфон. Спостережено, що іконографічно-композиційна схема ‘Дсісіса’’ з п’яти фігур характерна і для українського народного іконопису. Детально розглянуто сценц Страсного циклу: “Христос перед

Кайяфою", “Суд у Пилата”, “Бичування”, “Носіння хреста”. При цьому помічено впливи західної іконографії і деякі паралелі з малярством. Висловлено припущення, що гравюри надану тематик}' виконувались серіями зображень.

Значну увагу приділено композиціям Розп’ять. Найважливішими іконографічними типами в народній гравюрі були “Розп’яття з Пристоячими”, “Розп’яття -'Дерево життя”. На основі аналізу пам’яток XVII - XIX ст. визначено ступінь впливів і запозичень західної іконографічної традиції. В алегоричних композиціях “Христос-Виноградар" складна богословська

символіка трактувалась згідно усталених у народі етичних та естетичних уявлені.. Подібні сюжети вирізняються підвищеного декоративністю. Формально-образне вирішення теми Оплакування і Воскресіння відбувалось за принципом західної іконографічної схеми о урахуванням місцевих художніх традицій. Простежуються паралелі з настінними розписами.

3.3. “Богородичшш” цикл

Образ Богородиці у народній уяві пов'язаний з Ідеєю заступництва і покровительства. Найбільшого розповсюдження в гравюрі набув іконографічний тип Одигітрії (Провідниці). Його найчастіше спостерігаємо в чудотворних іконах і їх графічних копіях. Для народної гравюри характерне поколінне зображення Одигітрії з дитиною на лівій руці. На прикладах дасться характеристика зображень цього типу, відзначаються риси впливу західноєвропейської іконографічної традиції. Розглядається варіант Одигітрії - Єлеуса та іконографічні типи Знамення, Оранта.

У роботі розглянуто сюжетні композиції “празникового” циклу: “Різдво Богородиці”, '“Благовіщення”, “Зішестя Святого Духа’,- “Успіння Богородиці”. Аналізуючи дані сцени, автор приходить до висновку, що на іконографії “празників” відчутно позначились впливи апокрифічних джерел. Простежуються аналогії іконографічного і композиційного плану з українськими іконами.

3.4. Агіографічні образи та сюжети

Найпоширенішим серед агіографічних зображень був образ св.Миколи Мирлікійського. Популярність святого зумовлена його роллю, як заступника й благодійника для знедолених, всемогутнього чудотворця. Найчастіше його образ подасться, як поясне фронтальне зображення у відповідному одязі з атрибутами. Звертається увага на “портретпу” визначеність лику святого, що дозволяє розрізнити його серед ішлих агіографічних образів. . '

Зображення св. Юрія у вигляді Змієборця постало на основі апокрифічних джерел. Розглядається іконографія святого і характер пейзажного та архітектурного оточення подібних сцен у народній гравюрі. Образ архангела Михаїла пов’язаний о ідеями справедливості, захисту рідної землі й християнської вірп. Згідно з цим, відповідно обумовленими є одяг і атрибути святого.• ■

У розділі розглядаються характерні для народного деревориту образи святих мучениць: Параскеви, Варвари, Катерини. Простежено особливості іконографії та атрибутика кожної з святих, при цьому помічено низку спільних іконографічних рис.

Аналіз зображень Трьох Святителів і сюжетів з участю пророка Іллі виявляє спільні риси композиційного та іконографічного плану о іконою. Звідси можемо (зробити висновок про творчі контакти народних граверів та іконописців. Розглянуто іконографію зображень святих Андрія, Микити, Зосима, Дмитра, Лаврентія, а також деякі ц<чш Старого й Нового Заповіту.

3.5. Декоративні композиції в народній гравюрі представлені кол-трпнами. Орнаментальні колтриші містили стилізовані рослинні мотиви, пов’язані між собою за законами рапортної композиції. У деяких з них спостерігаємо вплив мистецтва періоду Бароко.

У розділі звернуто уваг}' на те, що існували колтринії з фігурними зо-враженнями, де постаті святих вміщено серед декоративно потрактова-них рослинних форм. Висловлюється припущення про ймовірне існування більшої кількості іконографічних сюжетів колтріш, що не збереглися.

3.6. Світські зображення в українській народній гравюрі не набули розповсюдження. Аналіз творів та літературних джерел виявляє поодинокі зразки та відомості про існування сюжетів міфологічно-казкового плану. Це дозволяє пробити висновок, що значне переважання релігійної тематики над світською є однією з основних рис іконографії української народної гравюри.

У четвертому розділі “ЗАСАДИ ДЕКОРАТИВНОСТІ” вперше дається наукове обгрунтування декоративних основ народної гравюри. На принципах аналізу літературних джерел простежується ступінь розробленості теоретичних засад декоративності у працях українських мистецтвознавців. Визначено головні аспекти цього поняття і контекст, в якому воно застосовується відносно малярства і графіки.

4.1. Прийоми і засоби досягнення декоративності

Декоративна організація композиції в народній гравюрі досягалася використанням низки художніх прийомів і засобів, що протидіяли натуралі-

стичному трактуванню образу. В розділі на основі аналізу конкретних пам’яток, простежуються найважливіші о цих прийомів: площинність, узагальненість, умовність, композиційні прийоми ритму, симетрії, асиметрії, статики, динаміки. '

Принцип площинної побудови композиції передбачає відсутність світлотіньового моделювання й осяжності предметів. Площинний характер-зображень проявляється у силуетності'постатей, їх певній геоме-триоації і схематизації. Штрихування у межах контурів проводиться не для моделювання об’єму, а виключно о декоративною метою. Площинно-декоративний характер тпорів посилюється розміщенням зображень в одній площині бея врахування.плановості и просторовості.

Узагальнення, як оасіб досягнення декоративності, полягає у виділенні головного і відкиданні другорядних деталей. Даний прийом найвиразніше виявився через окреслення силуетів плавною узагальненою лінією, приведенням зображуваних постатей до найпростіших геометричних фігур, уникненням зайвої деталізації.

■ Умовний характер народної гравюри продиктований специфікою техніки дереворізу, що не сприяє реалістичному відтвореню дійсності. Розглядаються причини умовності зображень, пов’язані з особливостями стномпстецької традиції в гравюрі та художньо-образної концепції середньовічної ікони. Залучення конкретних артефактів дозволяє простежити використання прийому умовності при зображенні простору. Відтворення пейзажу та архітектурного антуражу грунтувалось на інтуїтивному використанні народними майстрами декількох систем перспективних скорочень або цілковитому їх ігноруванні.

Посиленню декоративності в гравюрі сприяло застосування прийомів умовного (ієратичного) масштабу і спмультанізму, успадкованих від іконопису. На основі аналізу конкретних творів простежується дія цих прийомів, ¡з’ясовується їх значення у декоративній організації композиції.

Прийом рівномірного заповнення аркуша протидіяв ілюзії просторовості, чим посилював площинно-декоративний характер творів.

У розділі на конкретних пам’ятках розглянуто особливості використання головних композиційних прийомів - ритму, симетрії, асиметрії, статики, динаміки. Наводяться приклади ритмічної побудови композиції,

м

застосування симетрії в одно- і багатофігурних композиціях. На основі осмислення й узагальнення відомих у літературі теоретичних міркувань і конкретних творів гравюри, автор приходить до висновку, що прагнення до симетрії є однією о визначальних рис народного мистецтва. Відзначається взаємолов’язаність прийому симетрії пі статикою. Асиметрія більше властива сюжетним композиціям, вона передбачає деяку динаміку. Залучення означених композиційних прийомів у народну гравюру носило інтуїтивний характер, закладений у стереотип етнотраднції.

4.2. Декоративні засади кольору

Головна роль кольору із народній гравюрі зводиться до вирішення декоративних завдань. У розділі визначено найважливіші ознаки декоративності кольорового вирішення: локальність і площинність кольорових плям, відсутність повітряної перспективи та світлотіньових градацій в межах одного кольору. .

На основі аналізу творів виявлено, що ілюмінування дереворитів у більшості випадків було обов’язковим. Це пов’язано з чинниками естетичного характеру і функціональним призначенням. Встановлено пріоритетне значення теплої гами кольорів, з’ясовано причини, якими це зумовлено. Відзначено особлиоу схильність до використання червоної барви і її декоративний ефект у зіставленні з ахроматичними кольорами гравюри. Утворена тріада (червоний, білий, чорний) характерна для творів народного декоративного мистецтва і має символічне значення. Звертається увага на умовність кольору, Що сприяє декоративності зображення.

Поліхромність проявилася у гармонійному поєднанні основних і доповнюючих кольорів та інших кольорових співвідношень. Декоративне значення барв великою мірою залежало від насиченості, яскравості та їх контрастних співставлень. Сьогодні дослідження кольору гравюр ускладнюється станом збереження пам’яток, більшість з яких сильно впцпіли.

Значну композиційно-декоративну роль відіграють орнаментальні доповнення на тлі і полях народних гравюр, виконані фарбою від руки, або аплікацією. Стихійне прагнення до декоративності проявилося у способах оформлення гравюр. Наводяться Приклади такого оформлення: наклеювання на дошку, вміщення під скло з подальшим розфарбуванням цих матеріалів.

4.3. Застосування орнаментальшіх мотивів і написів

У підрозділі розглянуто приклади безпосереднього включення орнаменту ’в композиційно-декоративну систему твору. Звертається увагу на спільність мотивів орнаменту в народному дереворізі і творах декоративного мистецтва. Це дає підстави розглядати народну гравюру з позицій образотворчого і декоративного мистецтва водночас. .

Детально розглянуто найхарактерніші випадки використання елементів орнаменту в обрамленні й тлі гравюр, зображеннях пейзажу та архітектури, одязі й атрибутах святих.

Декоративний характер композицій посилюється шляхом використання структури, за характером наближеної до гербової композиції. Розглянуто поодинокі приклади геральдичних зображень у народній гравюрі, виявлено їх композиційно-декоративну роль. З’ясовується декоративна функція шшпсів. шо надають твору цілісного і завершеного вигляду, збагачують ііого орнаментальну структуру. ■

ВИСНОВКИ. Народна гравюра XVII - XIX ст. розвивалась у єдиному напрямку українського етшшистсцтпа. Передумови її становлення на українських землях забезпечували технічно споріднені з нею ремесла: вибійка, колтрипництво, різьблення, папірігпцтво, а також багаті мистецькі традиції, Появі дереворізу в Україні сприяли культурно-мистецькі взаємозв'язки з країнами Західної Європи.

У XVII XVIII ст. відбувається становлення і розквіт традиції народної гравюри. Розвиток народного деревориту середині! і другої половшій XVII ст. характеризується появою ¡значної кількості творів і їх проникненням у побут широких верств населення. Непрофесійність виконання і спрощеність іконографії станкового дереворізу стали приводом для заборон церковної і світської влади на виготовлення ікон кустарним способом. Це спричинило анонімність більшості гравюр і їх підпільне виготовлення.

Народні гравюрй XIX ст. відзначаються каяьшетю в них рис художнього примітиву і вільним трактуванням іконографічних канонів. Винайдення і впровадження нових поліграфічних технік (літографія) згубно вплинуло на розвиток народного естампу. Згасання традиції дереворізу в XIX ст.яумапяепе конкуренцією промислової продукції, переорієнтацією

смаків споживача і соціальними амінами в суспільстві.

Іконографія народного дереворізу представлена образами улюблених у нараді християнських святих: Ісуса Христа, Богородиці, святих ієрархів, апостолів, мучеників. Окрему групу складають сюжетні композиції на теми Страстей Господніх і Богородичних свят, на яких позначився вплив апокрифічних джерел. Особливістю іконографії українських народних гравюр є значне переважання релігійної тематики над світською. Остання не набула розповсюдження в творах народного деревориту.

В українській гравюрі тісно переплелися національна художня традиція, візантійський іконографічний канон і впливи західноєвропейського мистецтва. Для народних ксилогравюр властиве спрощення усталеної іконографії й смілива інтерпретація взірців. Численні паралелі з іконописом свідчать про тісні творчі контакти народних граверів та малярів. Народні дереворізи характеризуються стійким збереженням кола сюжетів, тривалою повторюваністю улюблених іконографічно-композиційних схем

і своєрідним вирішенням образів, відмінним від вимог академічного мистецтва. ' ■ .

Декоративні особливості народної гравюри найвиразніше проявилися у площинно-декоративній побудові композиції творів, використанні орнаментальних мотивів і написів, кольоровому вирішенні і обрамленні дереворитів. Посиленню декоративності народної гравюри сприяло застосування прийомів площинності, умовності, узагальнення, ієрархічного масштабу та симультанізму, а також головних композиційних прийомів. Роль кольору в народному деревориті полягала у вирішенні декоративних зав: дань і посиленні виразності. Для української народної гравюри властива поліхромна декоративність з переважанням яскраво-чєрвопої барви. Значну композиційно-декоративну роль виконували орнаментальні доповнення кольором на тлі й полях гравюр. .

Аналіз широкого кола пам’яток дає можливість виявити в контексті загальної проблематики українського мистецтвознавства художню своєрідність народної гравюри, як важливої складової частини національної культурної спадщини. ■

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Проблема народної гравюри в контексті художньої культури України // Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології:'' Примітив, фольклор, аматорство, наїв, кітч...- К.: Музей Івана Гончаря. 2DDG.- С. 213-220.

2. Іконографія Розп’ять в українських дереворізах XVII - XVIII ст. //

Українська хрестологія: Спеціальний випуск Народознавчих зошитів: Ет-иомнстсцькі дослідження,- Львів: Інститут народознавства НАІІ України, 1997 - С. 44-52. .

3. Ukraiuska grafika ludowa-pogranicza miedzy Wschudein a Zahodeni // Konteksty.- Warszawa: Instytut Sztuki PAN, 1996.- Nr. 3-І.-- S. 95-97.

4. Народні іконп-грашорп XVII- XVIII ст. // Історія релігій в Україні:

Тези повідомлень Міжнародного V круглого столу,- Львів, 1995.- Ч. 5,-С. 506-507. ' .

5. Іконографія графічних зображень Богородиці в рукописних “Ірмоло-

гіонах” кінця XVII-XVIII ст. // Богородиця і українська культура: Тези доповідей і повідомлень Міжнародної наукової конференції.- Львів, 1905.-

С. 74-75. .

6. До питання згасання традиції української народної гравюри в XIX ст. // Регрес і регенерація в народному мистецтві: Тези і резюме доповідей Третіх Гончарівських читань,- К.: Музей Івана Гончаря, 1996,- С. 58-59.

ШГІАК О.Д. Українська народна гравюра XVII - XIX ст. (Історія. Іконографія. Засади декоративності).-Рукопис.

- Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства па спеціальністю 17.00.06 - декоративно і прикладне мистецтво. Львівська акдемія мистецтв, Львів, 1097.

У дисертації на основі комплексного дослідження розглянуто українську народну гравюру як самобутнє мистецьке явище. Висвітлено історичні етапи формування традиції дереворізу. Розглянуто засоби виразності і виявлено комплекс факторів, що визначають засади декоративності народної гравюри. Визначено основні іконографічні типи, розроблено систематизацію народних гравюр за іконографічними ознаками.

Ключові слова: Україна, народна гравюра, дереворіз, іконографічнії» піп, засади декоративності, традиція.

ШПАК О.Д. Украинская народная гравюра XVII XIX вв. (История. Иконография. Основы декоративности).- Рукопись. .

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 - декоративное и прикладное искусство. Львовская акдемия искусств, Львов, 1997. •

В диссертации на основании комплексного исследования рассмотрена украинская народная гравюра как своеобразное художественное явление. Освещены исторические этапы формирования традиции обрезной гравюры на дереве. Рассмотрены средства выразительности и выявлен комплекс факторов, определяющих основы декоративности народной гравюры. Определены основные иконографические типы, разработана систематизация народных гравюр по иконографическим признакам.

Ключевые слова: Украина, народная гравюра, обрезная гравюра, иконографический тип, основы декоративности, традиция.

SHPAK O.D. Ukrainian'folk gravure of the XVIItli - XlXtli cc. (History. Iconography. Foundations of docorativity).- Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, History and Theory of Arts; speciality 17.00.06 - Decorative nud Applied Art.- Lviv Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 1997.

, Tlie dissertation contains a research work on the Ukrainian folk engraved prints; these are considered on the ground of complexial approach as an original and distinctive phenomenon of the Ukrainian culture. The historical stages in formation of traditional Ukrainian wood-cut gravure are being lightened up. General means of expressiveness are being exposed; a set of factors, that detenninc some foundations of decorative values in folic gravurc arc being defined. Main iconographic types arc discovered and mentioned; the systematized massive of data on the Ukrainian folk engraved prints is built after iconographic features and presented here in (his study at large.

Key words: Ukraine, folk gravure, wood-cut print, iconographic type, foundations of decorativity, tradition.