автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Украинская терминология книгопечатания: формирование и функционирование.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинская терминология книгопечатания: формирование и функционирование."

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

О Г А Р Емілія Ігорівна

УКРАЇНСЬКА ДРУКАРСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ: ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

Спеціальність 10.02 0І). — українська мова

Авторсфер ат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1996

Дисертацією с рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Львівського державного університету імІ.Франка.

Науковий керівник;

доктор філологічних наук, •

професор )Панько ТІ. |

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кочерган МЛ. кандидат філологічних наук, • ст. наук співробітник Симоненко Л.О.

Провідна організація: Інститут українознавства імі-Крип'якевича

Захист відбудеться 2 квітня 1996 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої ради (шифр Д01.94.01) для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (252001, Київ-1, вулХрушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.ОЛотебні та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розіслано _________1996 р.

Учений секретар спеціалізованої ради

кандидат філологічних наук ^ .—і—7 иЖАлшкж

У сучасному мовознавстві зацікавлення "мовами із спеціальною метою" (Fachsprache, Languages lor Special purposes, Langues speciaux) зумовлене помітною активізацією процесів термінотворення та впорядкування сучасних національних теркшосистем.

Суттєвою передумовою впорядкування сучасних термінологій с дослідження їх історії: виявлення певних термінологічних язиш, що виникають внаслідок розвитку терміносистем; їх логіко-семантична та лінгвістична інтерпретація; з’ясування перспективних засобів творення термінів, а також виявлення тих моделей термінотворення, що вийшли з ужитку. Все це дає можливість висвітлити об’єктивні тенденції розвитку терміносистеми, без урахування яких неможливе її сучасне штормування. В українському мовознавстві саме в такому руслі виконані, зокрема, дослідження ряду терміносистем: філософської (Д.Кирик), суспільно-політичної (Т.Панько), соціально-економічної (А.Бурячок, Т.Паиько), біологічної (Л.Симоненко), географічної (П.Чучка), сільськогосподарської (П.Гриценко) та ін.

У пропонованій дисертаційній роботі предметом дослідження стала історія становлення та формування української друкарської термінології (УДТ)*, що є попередницею сучасних поліграфічної та видавничої термінологій, їх ядром і водночас зоною перетину.

Лкх^ЧУЛМ4І£Тк.Л0СДІ;іи;сті>і. Дослідження УДТ в теоретичному плані становить інтерес передусім із суто лексикологічного погляду: воно дає можливість глибше зрозуміти особливості процесу формування та розвитку ремісничо-виробничої термінології, яка виникла і формувалася на донауковому етапі термінотворення. Водночас дослідження УДТ цікаве і з погляду соціолінгвістичного: друкована книга завжди відігравала провідну роль у національній культурі тс чинник та об’єкт історично-політичних, провисів;

‘Під “друкарською” розуміємо термінологію ремісничого та

мануфактурного періоду кнптшіройніщ гг.п (кін. XV - перш;. іімл>ілпм:і XIX ст.). Цоіі ін.‘)і:пд црх*ортиг угагу тому, піп и,,ме жі нього п,<;і нддае: зародження фахової термінології ти інтенсивно тормітютьо■ с:іи.ч и )краї#!'’моиному серол.н-.нщі. Кс- :» п:<"и-.ю уплюм

лелкі НіпаН!*/! І1('Д:«ЛМІ!1ЧО ІС'І ори 'І.’ПіІ и *'Ку І фуіІКНЮ* уиания ЦІЄЇ

лексичної груші, яі: і сучасна доли тер.мі.-ііп-дгскрішторі» систоли,

формування УДТ відбувалося під впливом різних соціальних шарів і носіями різних соціальних ролей.

У практичному плані актуальність дослідження зумовлена необхідністю вироблення засад нормалізації сучасної підмови книго-виробничоі сфери.

Тема дисертаційної роботи є актуальною також через відсутність в українському мовознавстві системного дослідження УДТ як основи сучасної терміносистеми книговиробництва. Можна говорити лише про окремі епізодичні згадки у працях істориків книги і друкарства (Я.Ісаєвич, Г.Коляда, С.Маслов, І.Огієнко, П.Попоз, Ф.Титов), дослідників російської лексики друкарської (М.Виноградова, М.Феллер) та палітурної справи (В.Калугін).

УДТ не дістала досі й належного лексикографічного охоплення. У “Покажчику річевому з обсягу нашого друкарства” з “термінологією друкарства з давніх актів” до “Історії українського друкарства" І.Огієнка вміщено список із 60 спеціальних лексем, зафіксованих у різних текстах XVI—ХУПІ ст. Нами виявлено та проаналізовано близько 300 термінів: слів, словосполучень і похідних терміноформ.

Висновки дисертації можуть становити інтерес не лише для мовознавців, а й для істориків, книгознавців, видавців та поліграфістів.

Мста роботи полягала в комплексному лінгвістичному та лінгаоісторичному аналізі друкарської термінології як частини словникового складу української мови XV—XVIII ст., а саме у дослідженні ономасіологічних та семантичних закономірностей становлення УДТ (зокрема в соціолінгвістичному аспекті), специфіки її формування як ремісничо-виробничої прототерміносистеми.

Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких осішшіих завдань:

1. Реконструювати лексичну систему друкарської справи, виявити макро- і мікротермінополя останньої, принципи їх організації; відтворити тематичні терміногрупи, які відповідали виявленим термінополям.

2. З’ясувати джерела формування та поповнення словникового складу мови українських друкарів у XV—XVIII ст.

3. Визначите роль питомого українського, загальнослов'янського і чужомовного лексичних фондів у формуванні УДТ, запропонуєш свою лінгвоісторичну та соціолінгвістичну інтерпретацію цього зоцесу.

4. Встановити основні словотвірні закономірності формування ДТ.

5. З’ясувати потенції УДТ як ядра сучасних видавничої та

оліграфічної термінологій. •

Ой'сктпм дослідження виступала українська друкарська ермінологія кінця XV — першої третини XVIII ст., засвідчена у жерелах фіксації писемного мовлення: 1) текстах передмов та іслямоп до українських стародруків; 2) ділових текстах, опубліко-ашіх в архівних матеріалах друкарень Києво-Печерської Лаври, [ьвівського Ставропігійського братства, чернігівської друкарні [азаря Барановича *; 3) словниках періоду староукраїнської лекси-ографії; 4) історичних- словниках української мови.

Використано також праці з історії друкарства передусім укра-нського, де принагідно згадані окремі терміни, а також спеціальні нциклопедичні видання — ‘‘Книговедение” за ред. М.Сікорського М., 1982), “Епсукіоресііа \viedzy о к5І;\Лсе"за род. О.Біркенмаиера ■а Б.Косовського (Вроцлав — Варшава — Краків, 1971).

Щоб простежити подальшу долю друкарських термінів в вкраїнській мові, визначити місце УДТ в сучасній кннговкробнпчій •срмінології, ми опрацювали матеріал словників української мови сіп. XVIII — поч. XX ст. (у тому числі перекладних словників тгальнотехнічної термінології Інстатуту української наукової мови ЗУАН), а також “Словник української мови” (К., 1970-1930. З 11-ти т.), “Короткий російсько-український словник поліграфічних видавничих термінів” В.Еови та М.Доломіно (К., 1969).

Для встановлення етимології слів використано “Етимологічний :ловник української мови” за ред. О.Мельничука (К.,1082-... Г.1- 4), картотеку “Етимологічного словника української мови” Інституту української мошіІІЛН України, “Етимологічний словник

‘Згідно 3 припіктіи Й історичному МОВч-ЗНиВСТІїі підходом архівні и/.тсріа:;и - листи, ЛІл-.-ві напори, акти - роаггядалисл тикож як джерела фіксації усного мовлення. '

' I

української мови” ЯРудницького (Оттава, 1982 — ... Вип.1-2); “Этимологический словарь русского языка” М.Фасмера (М., 1973. У 4-х т.), “Slownik etymologiczny j?zyka polskiego" О.Брюкнера (Варшава, 1957), “Etymologicky slovnik jazyka 5eskehoa slovenskdho"

В.Махека (Прага, 1957).

Оскільки в термінологію друкарської справи перейшло чимало слів з термінології рукописного способу виготовлення книжки, в ході дослідження ми зверталися до тих лексикографічних джерел, де опрацьовано давні писемні пам’ятки і відбито словниковий склад старослов’янської та староукраїнської мови, зокрема до “Материалов для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам’’

І.Срезневського (Спб., 1893 ), “Словника староукраїнської мови XIV—XVI ст.” за ред. Л.Гумецької (К.,1977—1978. У 2-х т.), “Історичного словника українського язика” за ред. Є.Тимченка (К, 1930—1932. У 2-х т.).

Для пошуку друкарських термінів також використано “Словник української мови XVI — першої половини XVn ст.” (Львів, 1994. Вип. 1 - 2), працю П.Цимбалистого "Ukrainian Linguistic Elements in the Russian Language, 1680—1760” (Лондон, 1991).

Методика дослідження мала комплексний характер: використання різних методів та прийомів було зумовлено конкретними завданнями. Основними слід вважати описово-динамічний метод (лінгвістичне спостереження, порівняння, узагальнення) та метод синхронних зрізів. Під час екскурсів в етимологію слів та для аналізу умов запозичення термінів був використаний діахронний підхід. Частково застосовані прийоми компонентного та контекстуально-стилістичного аналізу. '

IXnvxoua ноіптзна дисертації полягає в тому, що вперше на матеріалі української мови реконструйовано та описано терміно-систему друкарства, здійснено комплексний аналіз української друкарської термінології. .

Тсопстпчііс значення роботи грунтується на тому, що в подальшому на її основі можливе дослідження питань, пов’язаних із формуванням ремісничо-виробничих термінологій донаукового етапу термінотворення, що розвивалися шляхом мовної саморегуляції.

Практичне значення роботи. Вивчення особливостей формування та розвитку УДТ як ядра термінології книговироб-ництва є важливим, з одного боку, для подальшого дослідження, унормування та впорядкування сучасних поліграфічної та видавничої терміиосистем, з другого — для історії української мови, лексикології. Доданий до дисертації реєстр українських друкарських термінів виступатиме основой для укладання історичного термінологічного словника українського друкарства. Положення і висновки роботи можуть бути використані в навчальному процесі.

Нп захист тшсссщ тпкі положения:

1. У результаті реконструкції УДТ постає як свосрідне прото-системне утворення з виразно систематизованим планом змісту та із аморфним, коли йдеться про структуризацію на рівні цілої системи, однак організованим у певних ділянках планом вираження. Систематизація термінології на рівні мовного ресурсу, застосованого для номінування-термінування спеціальних явищ, предметів, понять, пов'язаних з друкарством, відбувалася шляхом мовної саморегуляції за загальними законами мови та природної мовотворчості без свідомих нормалізаційних коригувань.

2. Дія позамовних — виробничо-технологічного, соціально-комунікативного та історично-політичного — чинників (відбиття розвитку матеріального світу в поняттєвій структурі номінацій, відображення панівного типу мислення, лінгвополітичні орієнтації тісї чи іншої групи термінотворців, політичні, культурні та інші умови розвитку української мови зазначеного періоду) зумовила специфіку формування УДТ як підсистеми літературної мови,

. 3. УДТ формувалася переважно на питомій українській

лексемній основі, а також Шляхом прямих та непрямих лексичних запозичень з середньовічних грецької, латинської, німецької та польської мов. .

4. Основним способом термінотворення УДТ виступає семантичний словотвір (вторинне номінування): семантичне переосмислення термінів інших ремісничих галузей, а також л.чгально-вжпзаних слів.

Ашшяаїші. іюПоти. ОснЬвні положення дисертації обговорено . на засіданнях кафедри української мови Львівського державного

' університету ім. І.Франка, а також кафедри видавничої справи т редагування Української академії друкарства.

Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 24 публі націях. .

Результати дослідження відбито в доповідях на всесоюзни: наукових конференціях “Філософія. Мова. Культура” (Мінськ, 1991 “Співвідношення діахронії та синхронії у мовній еволюції” (Ужгоро; 1991); міжнародних наукових конференціях — “Проблеми україн ської науково-технічної термінології” (Львів, 1992, 1993, 1994] “Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов” (Сосновєц, 1994| “Мова і людина" (Сочі, 1995), 2-й конференції “Функціональна лін гвістика” (Ялта, 1995), 4-й конференції “Мова і культура” (Киїе 1995), “Російська, українська, білоруська еміграція між двома світо бими ЕІшіами у Чехословаччині” (Прага, 1995), на 1-му міжнарод ному симпозіумі "Людина. Мова. Культура. Пізнання” (Кривий Ріі 1995), 4-х міжнародних славістичних читаннях (Львів, 1995) та і*

Основні положення і висновки роботи використано пр: підготовці в Українській академіїї друкарства спецкурсу "Україн ська друкарська термінологія”, а також розділу “Історія фаху ті фахової термінології” в навчальному курсі “Українська науково технічна термінологія”.

Структура поботи. Дисертація складається зі вступу, трьоз розділів, висновків. До роботи додасться список використано літератури, список джерел та їх умовних позначень, реєсті українських друкарських термінів.

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, актуальністт проблеми, її теоретичне та практичне значення, визначено мету предмет, завдання та методи дослідження, охарактеризоваш джерела фіксації УДТ. .

У пертому роппілі “Специфіка української друкарсько термінології як об’екта дослідження” обстоюється ефєктивністі застосування ономасіологічного підходу в термінознавчих дослідженнях, зокрема, при вивченні ремісничо-виробничої термінологі донаукового етапу термінотворення; визначаються специфічні рисі УДТ як об’єкта дослідження; окреслюються одиниці термінологічного апарату дослідження. Розділ складається з трьох пара-

«

графів — “Ономасіологічний підхід до термінології”, "Основні риси ремісничо-виробничої термінології”, “Позамовні чинники формування української друкарської термінології”.

У першому параграфі “Ономасіологічний підхід до термінології” визначено сутність функціонально-ономасіологічного вивчення термінології, яка пов'язана із специфічною орієнтацією при вивченні категорії значення на предметну скерованість, тобто співвіднесеність мовних одиниць з позамовним предметним рядом”*, коли ця співвіднесеність розглядається як засіб позначення, номінувакня останнього.

При цьому співвіднесення предметного ряду з його позначенням уявляємо як складний процес, важливою ланкою якого є відбитий у свідомості людини образ речі, уявлення, концепт, поняття, пристаючи до думки, що “номінація є не що інше, як мовне закріплення поняттєвих ознак, що відображають властивості предметів”.** Наявність у ланцюзі ‘предметний ряд — позначення’ ланки ‘осмислення об'єкта та формування уявлення або поняття про нього внаслідок предметної чи пізнавальної діяльності’ дає можливість говорити про значення як про вихідну величину ономасіологічного аналізу.

Ономасіологічний підхід, відповідно, передбачає тісне переплетення з семасіологічним. З одного боку, досліджуючи процес термінування, необхідно простежити, як відбувається обробка та членування термінованої позамовної реальності, тобто проаналізувати можливі шляхи пошуку відповідних мовних форм для втілення уявлень та знань про спеціальні предмети, явища матеріального світу. З другого

— про характер цього процесу можна судити переважно з його результатів — “готових” номінацій. Тому в роботі розглядаються семні структури конкретних словесних знаків, використаних на певному етапі розвитку друкарства та його термінології для позначення відповідних спеціальних значень.

* Языковая номинация. Общие вопросы . М., 1977.— С.19.

** Колшанскнй Г. Некоторые вопросы семантики языка в гносеологическом аспекте//Принципы и методы семантических исследований. М., 1976. — С.23.

Такий напрям дослідження уявляється найбільш доцільним саме-при вивченні виробничо-ремісничої термінології донаукового етапу термінотворення, оскільки формо- та системотворчим чинником становлення та розвитку такої термінології виступає не наукова, тобто цілеспрямована, контрольована термінотворчість, а природні механізми вереалізації думки у людській свідомості та породження акту номінації.

Акт номінації розглядаємо як мовленнєво-розумовий процес, скерований або на вибір існуючого в мові готового позначення для номінопаного об'єкта і думки про цей об’єкт, або на створення нової, найбільш придатної для нього назви. Ототожнюємо його з актом термінування спеціальних предметів, явищ, понять, пов'язаних з друкарством. .

В структурі акту термінування розрізняємо задум мовця-термінотворця та мовні засоби реалізації цього задуму: 1) джерело термінування (у готовому вигляді береться одиниця термінування або створюється наново); 2) зовнішня форма терміна (чим представлено одиницю термінування — словом або словосполученням); 3) внутрішня форма терміна, тобто ознака, покладена в основу вибору номінації спеціального предмета, явища, поняття (яким мовним знаком відбувається термінування: мотивованим чи немотивованим). Ми пристаємо до думки, що всі терміни є мотивованими, різним є лише характер їхньої мотивації: 1) повної (коли мотивова-ність проявляє себе як на формальному, так і на семантичному рівнях) або неповної (лише на семантичному рівні); 2) наявної або прихованої (останню виявляли шляхом етимологічного аналізу).

Якщо історична лексикологія йде від слова, описуючи мікро-систему, що утворюють його парадигматичні та синтагматичні зв'язки, то ономасіологія, звернена до історії мови, йде від системи понять певного фрагменту дійсності, тобто від логіко-поняттєвої макросистеми — системи термінополів*, що співвідносяться з певними ономасіологічними категоріями.

* Під “термінологічним полем” розуміємо, оа О.О.Реформатським, семантичне поле, одержане на поняттєвій, а не лінгвістичниій основі, таке, що забезпечує той чи інший склад лексико-семантичноі групи у певній синхронії розвитку суспільства та мови (Реформатский А.А. Что такое термин и терминология // Вопросы терминологии. М., 1061. - С. 51).

Ономасіологічний підхід, що зумовив напрям нашого дослідження — від реконструкції екстралінгвальної дійсності, яка підлягала в окреслений період термінуванню, до відтворення основних тематичних груп термінів на її позначення (з послідовним семасіологічним аналізом окремих термінологічних одиниць) — визначив й структуру та характер двох наступних розділів роботи. У них аналізові піддані дві макротерміногрупи УДТ, що відповідають двом термінополям — ‘книжка як матеріальний продукт книгодрукування’ і ‘виробничий процес виготовлення друкованої книжки’. .

У другому параграфі “Основні риси ремісничо-виробничої їермінології” обстоюється термінологічний статус спеціальної лексики українських друкарів XVI — XIX ст., розглядаються основні риси ремісничо-виробничого терміна (РВТ), аналізується особливий характер системності досліджуваної термінології.

Кваліфікація спеціальної лексики давніх ремесел і виробництв як “професійної”, проте не “термінологічної”, на наш погляд, штучно поділяє історично успадкований шар лексики певного фаху на два хронологічно протиставлені класи номінацій: давніх — професійних лексем, сучасних — термінів.

Ми пристаємо до погляду, згідно з яким термінологію донаукового етапу термінотворення та професійну лексику можна розглядати як тотожні на підставі: 1) спеціалізації значення і утворення на цій основі особливих, відмінних від загальномоваих лексико-семантичних систем, 2) обмеження кількості тих. хто вживає дані мовні одиниці у даному значенні, 3) обмеження сфери вживання *. Згідно з традицією називати давні спеціальні найменування у сфері трудової та виробничої діяльності термінами і говорити про відповідну термінологію (В.Жирмунський, В.Німчук,

О.Трубачов), спеціальну лексику українських друкарів в роботі розглядаємо як ремісничо-виробничу термінологію.

Саме визнання мовної спільності позначень спеціальних понять ремесел і виробництв, певних ділянок знань, що існували в глибоку

* Шелоз С. Терминология, профессиоиплытя лексика и профессионализмы (К проСлеме к.іисс>іфн:;и^:іп сисцііаль:'.о:'і .пекспки)//Во!іросіл ляьнгаонпшія.- .1034.- № 5,- С.70-Г.7.

* давнину та існують сьогодні, дозволяє природно, без термінологічний непорозумінь говорити про історичний розвиток лексичних одиниць тієї чи іншої спеціальної підмови.

Тоді схоластичне питання, які саме ремесла і виробництва історичного минулого обслуговувала професійна лексика, а які термінологія, трансформується у розв’язуване за допомогою історичних та мовних даних питання про історію формування термінологічної лексики і визначення найдавніших термінологічних одиниць і термінологій.

РВТ зараховуємо до термінів-назв, де основними с дві функціональні ознаки: номінативність ** та співвіднесеність із специфічною (професійною) мовленнєвою сферою. Дефінітивна функція РВТ може проявлятися в його семантиці, через "внутрішній переклад” — через визначення “для себе” (тому номінативну функцію в РВТ ототожнюємо з дефінітивною).

На наш погляд, РВТ (на відміну від сучасного науково-технічного терміна) не відрізняється від слова загальної мови власне мовними ознаками; різниця між. ними на донауковому етапі формування термінології позамовна.

На відміну від науково-технічного терміна, денотатом якого є поняття як складник сфери мислення, результат ментальної апер-цепції, специфічним денотатом РВТ виступає, як правило, поняття, орієнтоване на сприйнятий у відчуттях номінований об’єкт. РВТ має яскраво виражену предметність, є назвою матеріальної речі або реальної фізичної дії; натомість науково-технічний термін є назвою абстрактного поняття.

Селера термінування зумовлює різний ступінь простоти/складності поняттєвої системи галузі, а відтак системи спеціальних слів, що її відбивають. У науковій сфері поняття термінуються на

* Наприклад, у сучасній термінології кннговиробництва функціонує ’ чимало друкарських термінів — термінів, що виникли ще в XVI—ХУПІ ст. — друкування, складання, верстат, друкарська форма, пуансон, матриця та ін. Тут і далі в авторефераті терміни подаємо у сучасній графіці.'В дисертації збережено їх оригінальне написання.

** ‘•„.особлива функція, в якій виступає слово як термін, це функція нЬзмвангія” (Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в .русской технической терминологии // Тр. МИФЛИ.- 1930. - Т.5. - С.5).

концептуально-теоретичному рівні, у виробничо-ремісничій — на предметно-конкретному. Це визначає різний рівень абстрагування в термінотворенні, переважання певних дериваційних моделей (зокрема, в ремісничо-виробничій термінології виразна тенденція до створення “прозорих”, мотивованих форм).

До друкарських термінів зараховуємо РБТ на позначення: 1) функціональних елементів книжки та складових друкарської форми, що їх відтворюють; 2) одиниць вимірювання форматів та обсягів друкованої книжки; 3) основних технологічних процесів та операцій; 4) друкарського знаряддя і матеріалів; 5) друкарських професій; 6) друкарських закладів.

‘ Специфіка досліджуваної в роботі термінології поллгас у тому, що при систематизованому плані змісту *, в УДТ не було чітко систематизованого за допомогою відповідних морфологічних засобів плану вираження. Систематичність УДТ на номінативному рівні об'єктивно ще не могла бути експліцитно втіленою. Вияв систематизації лише окреслився і здійснювався на рівні окремих мікро-терміпогруп, де використовувалися вже усталені в тогочасній українській мові словотвірні моделі.

Наприклад, дію певних дериваційних моделей спостерігаємо в мікротерміногрупі ‘друкарські професії’ (широке використання віддієслівних іменникових форм, перевалено композитів з двох иснов: 'віддієслівна форма на позначення дії’ + ’іменникова форма на позначення результату дії’ — писмолінтель, столпопраіштсль, тішоблюстіітель); у мікротерміногрупі ‘друкарські технологічні процеси’ (домінування дієслів — вибивати, друкувати, іздааати, отливати, віддієслівних іменників — увязованя, вирізрваня, еложсніс); у мікротерміногрупі 'друкарське знаряддя, матеріали* (переважання запозичень а німецької мови — друк-тректі арас, штшігель, талер, друкарский папір, друкарска фарба),

*Оргаміної'тіість д ру :;н;> с гг’і як ремісничо-виробничої гялуяі

(усталеність технології, гїні.пмль та миторліліг праці, досконалість а функцииі'їльноі точки :юру книжки як МУїх-ріь.іьііОге продукту

яиробниптігі) ("'і'пгпісио п оргіїні.чог.пнпсті, системності логіко-

поняттсеого віддзеркалення е;;етр;<ліі<г[-ільїіоі дійсності. яка підлп.нла термінуванню.

у мікротерміногрупі ‘друкарські технологічні операції’ (переважання питомо українського лексичного матеріалу — бити, тиснути, лити, рити, різати, правити, слогати, «оставляти, складати), у мікротерміногрупі ‘друкарські професії' (переважання старослов'янських слів — блюсти, назирати). '

В результаті реконструкції предметного ряду та співвіднесеного з ним лексичного матеріалу УДТ постає як природно сформована розгалужена прототерміносистема — з виразно систематизованим планом змісту і з загалом аморфним, якщо йдеться про структури-зацію на рівні цілої системи, однак організованим у певних її ділянках, планом вираження,— що вповні забезпечувала номінативними засобами поняттєву базу друкарства. '

У параграфі “Позамовні чинники формування української друкарської термінології” йдеться про особливу залежність розвитку спеціальної лексики українських друкарів від дії чинників екстра-лінгвального характеру.

Виділяємо виробничо-технологічний, соціально-комунікативний (людський) та історично-політичний позамовні чинники формування УДТ. .

Механізм впливу виробничо-технологічного чинника на розвиток термінології уявляємо як взаємопов’язаний процес еволюціонування певної галузі та спеціальної мови, яка її обслуговує. Він зумовив у розвитку УДТ певні специфічні явища лінгвального характеру, наприклад, сталість номінацій при частковій зміні їх десигнатів та цілковитій (інколи) зміні денотатів. Скажімо, термін екземпляр позначав в УДТ ‘той якісний примірник попередніх видань певного тексту, що використовується як оригінал для нового видання’. Натомість, функціонуючи у сучасних поліграфічній та видавничій термінологіях, цей термін співвідноситься із вже суттєво зміненим денотатом: ‘кожна самостійна одиниця даного видання*.

Саме дією виробничо-техногічного чинника зумовлені “живучість” друкарських термінів, співіснування в лексичному інвентарі сучасної підмови книговиробництва взаємопов’язаних та взаємо-обумовлених термінологічних елементів, що виникли у різних часових площинах (наприклад, серед термінів, що стосуються сучасних складальних технологічних процесів функціонують давні (

друкарські — літера, шпація, рубрика та сучасні поліграфічні — фотоскладання, фотоформа, денситометр). Це лінгвальне явище іояснюсться тим, що від появи друкарства до новітніх часів не змінився основний технологічний принцип' книгодрукування, практично не змінилася схема виробничого циклу, не зазнала Істотних змін функціональна структура друкованої книжки.

Врахування впливу людського чинника в термінотворчих процесах є надзвичайно важливим, оскільки основним змістом мовного процесу при номінуванні, а відтак і при термінуванні виступає “лінгвокреативне мислення мовця [термінотворця], спрямоване на породження нових мовцях феноменів шляхом трансформації наявних у мові одиниць” *.

Формування ремісничо-виробничої термінології відбиває мовотворчість окремих індивідів з їхнім світобаченням, типом мислення, приналежністю до певної національної культури. Людський чинник отримав у нашому дослідженні назву соціально-комунікативного, оскільки зі всіх ознак, які характеризують мовця

і впливають на створювану ним номінацію, в особі творця ремісничо-виробничої термінології ми виділяли передусім його місце у виробничо-комунікативній системі 'виробник — користувач’ (рольові функції реципіснта процесу і продукту книговиробництва), його соціальний статус у тогочасному суспільстві, а відтак мовні пріоритети. Отже, склад потенційних творців УДТ нас цікавив з боку професійного, соціального, мовленнєвого.

У формуванні УДТ діл соціально-комунікативного чинника зумовила внутрішньосистемну термінологічну синонімію. Наприклад, на позначення загального поняття ‘друкарський процес’ паралельно функціонувало кілька термінів, що відбивали мовну орієнтацію термінотворців-друкарів найбільш потужних друкарських центрів: київського з його сталою візантійською традицією та переважанням церковнослов'янського елемента (тином ілдпиатл, типом випущати) та львівського з яскравою німецько-польською мовною орієнтацією (друкувати, зіцокати, гіцоилти).

* М‘.'гі'?ігее'їР С. Ялик как с/гьект нселедо.чання в спете синхронно-дітхронні-ії Л ір'.ід>ігмьі//Фп.'!осо<|'ИЛ я:ч,ікя: в грпнипах и внє границ.

Хпрьков, 1993.-С. 71.

Діао соціально-комунікативного чинника в УДТ детерміноване* також паралельне функціонування для позначення одного спеціального денотата лексем, які відбивають бачення його як “очима" друкаря-ремісника, так 1 нефахівця-читача (літери — азбука).

Історично-політичний чинник розвитку української книго-виробничої термінології, у тому числі УДТ, розглядаємо в двох аспектах — виробничо-технологічному та мовленнєвому.

Аналіз історичного тла українського книгодрукування у виробничо-технологічному аспекті збігається з аналізом основних-ономасіологічних категорій друкарства (його термінополів) і послідовно здійснюється у параграфах наступних розділів роботи-при реконструкції української прототерміносистеми друкарства.

Аналіз історичного тла українського книгодрукування в мовленнєвому аспекті передбачав з’ясування того, в яких часових площинах українське друкарство обслуговувала переважно рідна мова, в яких — мова панівної держави.

Як показало дослідження, внаслідок дії історично-політичного чинника у формуванні термінології книговиробництва етапи природної розбудови термінології (з виразним домінуванням питомо української лексики, а також із запозиченнями без нав’язаної українській мові участі мови-посередника), чергувалися з етапами' штучної русифікації, полонізації чи германізації друкарської лексики української мови з паралельним вилученням з обігу термінів, створених на власній основі.

Виникнення та функціонування УДТ припадає саме на період природного становлення термінології книговиробництва, коли історичні та політичні обставини сприяли її самостійному та оригінальному розвитку — XVI—поч. XVIII ст.

9 У другому розділі роботи "Терміноиоле ‘книжка як матеріальний продукт книгодрукування’” подано’ аналіз рекон-. струйованого в ході дослідження лексичного матеріалу, що об'єднаний в макротематичну групу термінів на позначення матеріального продукту книговиробництва XVI—XVIII ст.

Розділ складається з трьох параграфів, присвячених описові окремих мікротематичних груп: 1) 'різновиди друкованої книги* (книга, книжечка, киижиця, апсс;ол, буквар, (к)граматикд,-

діксїонар, свангеліе, календар, лексикон, метафряст, мінся, октоТх (охтяй), піїтика, псалтир, реторика, речеішнк, служебник, торжкик, требник, три(і,е)одь (постная, цветная), трефолой, полустав,

філософія, хроніка, часословець та ін.); 2) терміни на позначення функціональних елементів кішжки (азбука, писма, писмена, літера, версали, строка, стороніца, главизна, погланіс, чернопе писмо, предословіс, форта, иач(с)ртаиія, пралоза (иралозок), иизерунок, куншт, образ, фігура, таблиця, тетрадь та ін.); 3) терміни на позначення одиниць вимірювання форматів та обсягів друкованої книжки (і(и)н фоліо (в десть), фолійова книжка (дестова книжка), і(и)н кяярто (я положеній» чвертконом), сексгеріїи, Иіі октаво (октоіій книжка, в осмерипу), лист, лібри, ризи, табор (таборок) та ін.).

Більшість термінів, які входять до складу аналізованої терміно-групи с однослівними. Вони представлені іменниками, утвореними шляхом вторинної номінації — переосмисленням відповідної термінології рукописного книговиготовлення (азбука, писма, строка, стороніца, главизна, тетрадь, і(и)и кварто, і(и)іі фоліо та ін.), а також загальновживаних слів (кпятки, герби, лібри, таборок та ін.). Отже, основним способом термінотворення виступає метафоричне перенесення на основі функціональної (тетрадь, форта, образ) та зовнішньої (кпятки, герби) подібності.

Виробничо-технологічний чинник — специфіка технології виготовлення друкованого тексту (формування його спершу в друкарській формі, а потім отримання з неї відбитка на папері) — зумовив особливу семантичну регулярність у друкарському термінотворенні: за принципом "дзеркального відображення” — шляхом субституції назви функціональних елементів друкованої книги було перенесено на ті елементи друкарської форми, які їх відтворюють на певному матеріальному носієві.

Це спричинило омонімію на рівні двох мікротермінополів — ’функціональні елементи книжки’ та 'складові друкарської форми'. Наприклад, терміни писма, строка, образ, фігура вживалися на позначення як елементів піддрукопаного тексту, так і на позначення тих елементів друкарської форми, іцо їх відтворювали. В окремих, випад:,-ах деомонімі.'чція підкупалася природним шляхом. Причому в мікротерміногрупі ‘функціональні елеменч и книжки’ здебільшого

залишався власний відповідник (азбука, ішсма), у мікротерміногрупі* 'складники друкарської форми’ — чужомовне запозичення (літери). Пояснюємо це дією соціально-комунікативного чинника: перша терміногрупа формувалася переважно термінотворцями-читачами, друга — друкарями-ремісниками, які разом з виробничим досвідом природно запозичували і номінації. . .

У третьому розділі дисертації “Тсрмінополс ‘виробничий процес виготовлення друкованої книжки"’ розглядаються питання, пов’язані з формуванням в УДТ макротематичної групи термінів, на позначення процесу книгодрукування,- його окремих технологічних операцій, їх виконавців тощо. .

Розділ складається з п'ятьох параграфів, в яких УДТ аналізується на рівні таких мікротермінополів та відповідних мікро-терміногруп: 1) 'технологія друкарського процесу’ (видавати, ізда-вати, тином іздана книга, типом совершит», типом ізобразити, хитрость тшіарская, рукоділіє тинографскос, вибивати, витискати, писмо нибиианоє, друк(у)овати, писмо друкарское, типографское діло, художество типографісованя, ремесло друкарское, друкарска роботи»); 2) 'друкарські технологічні операції’ (іспраалсціи архітнніи, кпиш раснравлспі, читають (екземпляри), кори(к)го-вати сло/кеніс (літер), ставляти (літери), слог (листа), рисованя' (фігур), різапя (форт, фігур), приправовати, увязованя (книг), вирізаня (пуансонів), отбиваїш (матриць), отливаня (літер), гіцовапи); 3) ‘друкарські професії ’(друкар(ца), друкарчик, типо(к)граф, архітино(к)граф, всего типу правитель, ізобразитсль, столпоправятель, типикароводець, типопазиратель, майстер в СЛ02КСПІС літер, наборщик, зи(і)цер, пнемоліятель, (к)ги(і)сер (гисе(а)р, гис(ц)ар), бати(р)щик, иилкар, прас-майстер в тисненій листов, тередоріцик, тиноСліоститель, столнонравитель,

• **

ісправитель, справщик, кори(к)гатор, ваятель); 4) ’друкарські заклади’ (друкарня, тииографія, печатня, печатний двор)(‘ 5) ’друкарське знаря;щя і матеріали’ (стан, ирас, праса нечатарская, друкарске діло, начини друкарское, рама, тнгел, шруб, талер, стипгель, крюк, шкатула дерешшая а шуфлядлми, матрицеси, пунс(ц)опн, гарт, ііиіил:,' глис, матерія ги(і)сарскаи, форма, друкарский папір, друкарска фарба). '

Внаслідок дії соціально-комунікативного та виробничо-технологічного чинників термінотворення в межах аналізованого терміно-поля відбувалося трьома шляхами. ■

Перший шлях (пов'язаний із середовищем термінотворців-нефахівців) полягав у перенесенні в УДТ готових, функціонуючих в термінології рукописної книжки формул на позначення процесу її виготовлення — видаиати (іздавати), ізобразити, випуіцати.

Другий шлях (також пов’язаний переважно із середовищем нефахівіців) віддзеркалював перехідний етап між кнлгописанням та книгодрукуванням, а відтак зміну уявлень про спосіб виготовлення книжки, намагання поєднати в новостзореному терміні «арі, 'усталені знання про процес та його результат і нові, що лише починали формуватися. Так виникла формула, що містила вказівку на старий матеріальний продукт (писану книжку) і водночас на новий технологічний спосіб його відтворення — писмо друкпрскос, писмо вибивапос.

Третій шлях (пов’язаний із середовищем фахівців) відбивав поширення німецької технології книгодрукування та опанування П українськими друкарями (друкувати).

В результаті з кількох варіантів тормініз, що функціонували в УДТ па позначення процесу книгодрукування, поступово виділився і врешті-решт переміг термін друкувати, який вийшов а середовища фахівців і, вочевидь, найточніше, з огляду на тогочасні знання про денотат, передавав його основні ознаки.

Серед термінів на позначення ‘технологічних операцій’ переважають власномовні та утворені від спільнослов'янських коренів (видавати, ісправлвти, виливати, впрівати, отливлти, вибивати, витискати та ін.). Друкарське обладнання і матеріали, зроблені переважно за німецькими зразками,_ термінувалися за допомогою запозичених з німецької мови слів (ирас, талер, шруби, , штшігель, фарба, напір, циноора та ін.).

ЇІг./і.лльш ррі-д’.".-". ді.;:;:.мп в ".ч-’->мінотв»>рсниі виявилися власні твірні иснг!,;: “.Гпти”, "тпгиути”, "різати”, "лити”, ’’врашігіГ’, "сл-ви)", ьг;::-в::че:п — ‘‘і::!!'’, “д.іук’’. Пі 'ів:рі;і основи 3 слозо-тгорч»:;.:;: .|)<>рмяіппокликали до життя ряд термінів з новим або уточненим значенням.

У творенні термінів мікротематичної групи ‘друкарські професії' виразно переважали афіксальна (‘-тель’: писмоліятель, столпоправитель, типоблюститель, ісправитель; ’-ар’: друкар, □илкар, гіса(е)р; ‘щик’: бати(р)щик, наборщик, справщик) та композитна деривація (столпоправитель, писмоліятель, типоблюститель, архітлиограф).

В мікротерміногрупі ‘друкарське знаряддя та матеріали' зафіксовано сталий вияв аналітичної деривації, де продуктивним словотворчим детермінантом виступає прикметникова форма друкарскиіі (а,о): друкарскос начини, друкарская праса, друкарская фарба, друкарский папір та ін. .

У висновках викладено основні результати дисертаційного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення щодо потенцій та ефективності ономасіологічного підходу в дослідженнях термінологій донаукового етапу термінотворення, щодо поняття системності термінологій, які виникли і розвивалися шляхом мовної саморегуляції, щодо специфічних рис ремісничо-виробничої термінології; вказано на визначальну роль у формуванні УДТ позамовних — виробничо-технологічного, соціально-комунікативного та історично-політичного — чинників; узагальнено особливості УДТ щодо смислової структури значень у генетичному, лексико-граматичному та лексико-семантичному аспектах.

Оіштаіліодо.п^щ>і_ді'ссрл:аш'І-»иклпдс>іо ;» публікаціях;

1. Синхронический и диахронический подходы в научении терминологии книгопечатного дела// Соотношение синхронии и диахронии в языковой эволюции: Тез. докл. Всесоюз. научи, коиф,-Ужгород, 1991. - С. 15-16.

2. Вибиваю албо витискаю (звідки взялися українські слова в друкарській лексиці) // Вісник ЛН України. - 1992. X? 10. - С. 4347.

3. Вивчення української друкарської лексики в світлі праць І.Огіиіка// Іван Оі іелко (незабутні імена української н^уки): Тези доп. Всеукр. наук, конф,- Львів, 1992. - 4.2. - С. 133-135.

’ 4. Етапи і чинники формування української друкарської

термінології //Проблеми української науково-технічної термінології: Тези доп. 1-ої міжнарод. наук. конф. - Львів, 1992. - С. 45-46.

. 5. До питання про створення перекладного словника

друкарської термінології (структура і форма) // Поліграфія і видавнича справа. - 1993. - № 27. - С. 139-144.

6. Назви процесу друкування п українській князі кін. XVI-

поч. ХУПІ ст. // Поліграфія і видавнича справа. - 1993. - Л‘: 28. -С.121-127. .

7. Фахова термінологія на сторінках книгознавчих періодичних видань першої третини XX ст. // Українська періодика: історія і сучасність: М-ли Всеукр. наук.-теорет. конф. Львів,1993. - Вип.1. -

С. 159-і 63.

В. Семантичні регулярності української друкарської терміно-лексики//Семантика мови і тексту: Тези доп. Міжнарод. наук. конф.

- Івано-Франківськ, 1993. - 4.1. - С. 225-226.

9. Українська друкарська термінологія та її підбиття у староукраїнській лексикографії //Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства: Зо. наук, праць УАД.

Львів, 1Р.Г5. - с. 4с,

Ohar E.L Ukrainian printing terminology: forming and functioning.

The thesis is presented as a manuscript for the scientific degree of "Candidate of Philology" in the field of Ukrainian language .(speciality 10.02.01).- Kyiv, Institute of Ukrainian Language of Ukrainian National Science Academy, 1996.

Manuscript contains the analysis of the history of development of Ukrainian printing terminology at the end of XV — first part of the XIXc. (UFT) — the base of the modern printing and publishing" terminology. We researched the specifics of the termsystem created as a result of the language self-regulation. We characterized the . main extralingual factors of UPT development, made the description of UPT macro- and microtermsgroups based on onomasiological point of view, analyzed main termforming (especially semantic) structures and lexical sources of the UPT.

As a practical result of this scientific work we compiled UPT list for Historical Dictionary of Ukrainian Printing, Publishing and Graphic Arts Terminology.

О rap Э.И, Украинская терминология книгопечатания*.

формирование и функционирование.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата фило-. логических наук по специальности 10.02.01 — украинский язык. Киев, Институт украинского языка НАН Украины.

Работа представляет собой анализ истории развития украинской терминологии книгопечатания кон, XV — нач. XIX ст. (УТК)

— ядра современных полиграфической и издательской терминологий. Рассмотрена специфика терминосистемы, развивающейся путем языкового саморегулирования. Охарактеризованы внеязы-ковые факторы развития УТК, на основе ономасиологического подхода описаны макро- и микротерминогруппы УТК, проанализированы основные терминодеривационные (преимущественно семантические) модели и лексические источники УТК.

Практическим результатом диссертационного исследования стал реестр УТК для Исторического словаря украинской терминологии кинопроизводства.

Кли>чоііі слова: друкарська термінологія, ремісничо-виробничий термін, оиомасіологічний підхід, терміиополе, терміногрупа.