автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.06
диссертация на тему: Украинские набивные ткани

Полный текст автореферата диссертации по теме "Украинские набивные ткани"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису УДК 745.522.2

Д УТ кл Романа Миколаївна

УКРАЇНСЬКІ ВИБІЙЧАНІ ТКАНИНИ

Спеціальність 17.00.06. — декоративне і прикладне мистецтво

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Дисертацівв в рукопис

Робота виконана у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України

Науковий керівник ; доктор мистецтвознавства.

Офіційні опоненти : доктор мистецтвознавства, професор

Провідна організація : Національний музей у Львові

Захист відбудеться *7" грудня 1996 р. об II год.

на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 04.12.01 у Львівській

академії инстептв / 2900ІІ, Львів, пул. КубіЙовичо, 38 І

З дисертацівв мовна ознайомитися у бібліотеці Львівсько! академії иистецтв

Автореферат розісланая "7 " листопада 1995 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої рада.

отаршяй науковий співробітник Захарчук-ЧугаЙРаїса Володимирівна

СтеяьшщукГалина Григорівна ; кандидат мистецтвознавства, доцент Кусько Галина Дмитрівна.

кандидат мистецтвознавства

Вибійчані тканини - давня галуя, багатогранного наибілв розповсюдженого виду українського декоративного мистецтва - худою*, ого озлоблення тканин. Прикрашаю» тканини або тканим уао-ром - переплітаючи за певного системою нитки основи та піткання, «бо, наносячи декор на готову тканину фарбами» тисненням, вииив-ков, аллікаціоз. Хенув кілка видів оздоблення тканин фарбами -гладке фарбування, вибійка, фотофільмодрук, батік, вільне малювання. При вибійці вастоеовуелся ручна техніка нанесення коло-рового візерунку плоскими коктрре»<фно різьбленши дерев* яиши матрицями. .

Актуальність дослідження. Українські вибійчані тканини а цінним надбанням матеріально-цуховної сяапдмнн народу. Вони майте не лита суто істориго-псбутове значення, але й велику художню вартість. Вибійка складав одну з ланок естетичної сфери ді- . яльності українців, в поважнім мистецьким джерелом.

З усіх українських художніх тканин нациент вивчені саме вибійчані, У вітчизняному мистецтвознавстві до ц>ого часу не розглядалося українське вибійнмцтво в цілому. Автори нечисленних публікацій здебільшого яивз торкалися деяких ділянок цього значного художнього явияа, шо не дозволяло побачити послідовність його розвитку і провадило не раз до хибних висновків щодо мистеи,-кої вартості цих тканин, їх історії та технології виготовлення. Художні твори українського вибійннцтва заливаються практично не відомими, вони на залучені до наукового обігу, не маеіь належного використання у мистецькій практиці. При відсутності живих носіїв трвдицій української вибійки актуалним в наукове осмислення явипу», вивчення його художніх особливостей. Це сприят»»в заповненню прогалини у дослідженні українських художніх тканин.

а в тому - українського декоративного мистецтва в цілому, це зробить можливим відродження традицій у краї нської вибійкиу сучасній' текстильній Промисловості країни, у творчості народних майстрів.

Історіографія питання та джерела дослідження. До 40-х років XX ст. про українсько олійництво у друкованих виданнях існували лисе побікні згадки як про вид ремесла. На худохні якості вибійчаних тканин на зверталася налета увага або інколи вони зазнавали однобічної наобґрунтбваир негативної оцінки.

Вибіркові різноаспектні дані про українське вибійкицтво падають Я.Головач, кий /1877/, Од>га Франко /1887/, С.Лісенко /1900 /1900/, В.Василенко /1902/, Н.СуиЦов /1902/, І.®ранко /1905/,

В Лобі льник /1937/, В.Січанський /1938/, Вони лаконічно ви знача-юіь стан вибійки як ремесла у другій половині XIX - початку XX ст., окреслтать деякі .соціальні та ретроспективні моменти,

організацію праці вибійників, окремі технологічні процеси, част. • ‘ ' * * каві статистичні дані. ЯХодовш$>юш відкосить вибійчаний промисел до старовинних зайнять українців. І Дранко та В.Ко6ііз«кик публікують до трьох десятків орнаментіd бойківських вибійок як суто етногрефічний матеріал та фіксуать їх локальні назви. С.Лісенко залисав кілька імен вибійників та кнву нову їх розповідей.

Вперше залучив вкбійку до ряду ыистеч»ких пам"яток С.Тара-нушенко, помістивши п’ять зразків цих тканин у праці про мистецтво Слобожанщини /1929/.

Ґрунтовне вивчання української еійійки розпочата у 1944 році Кабінетом народної творчості Українського філіалу Академії архітектури СРСР під керівництвом професора А.X.Середи. У 1946 році М.О.Новиїька завершила роботу над монографіє» "Українська народна вибійка". Подать ва доля цієї праці та численних і Цінних матеріалів про українську вибійку, зібраних при Кабінеті народ-

нот творчості, поки що не відома.

Вперше високо оцінює художні ягості української тбіе.гл у •друкованому виданні М.В.Бибенчиков /1945/ і нагодовує на лавив-ченості ній ділянки мистецтва. У статті М.0.Новицької "Вибійка на Україні" /і94б/ цей вид оздоблення тканин вперта став окремим , осГектом дослідження й одержав дуже лаконічния але різнобічний огляд. Автор вперш розгл-янула иибійку пх важливий вид народного мистецтва і накреслила напрямки подать еого її вивчання* В ' альбомі "Орнамент української шбійки" /1950/, що був складений за матеріалами, які зібрали М.ОЛЬеииька та С.А.Сндорович, вперте про і лїзс тро вано українсь ну кйЯяяу-р}аних часів та регіонів, подано короткі анотації до усік сорока тлянніо. Дослідниці І.В.Гургула та С.В.Чехогяч ^ працях про народне мистецтво захід-ноукраїнсмях земель /19S7, 1023, 1566/ стисло інформують про вибійняцтво! пвралічувть сфер'*1 оаотосуоадая-вибійчаних виробів у селянському побуті, оп«сув» органі опцію праці вибійників у 30-х роках XX ст., роблять спроби окреслити деякі лоюиьпі художні особливості вибійок Пойківтряпі то Львівщини. Кілька пом"яток вибійки з коротким супровідним такетш смічені в альбом "Українсь-я» народна мистецтво. Тканини та пистоки" /i960/. Б,С.Бутник-Сі-верський /1966, 1970/ торкається стану вкбійимцтва на Україні у пертій полотті XX ст.» розглядав спроби відродження промислу, коротко списув творчість Є.Повстяного, вибійника за трофаретеми.

У розділах шеститомної Історії українського мистецтва П.Н.Мусі-енко /1969,. 1970/ подав деякі історичні відомості про ман)фак-турне та фабричне вибійництво на Україні у Will - XIX ст. К.І.Матейко фіксує вибійку як характерний елемент одягу бойків та наводить ряд назв тутешніх узорів /1972, 1977/. Найпярпі систематизовані.відомості про історія* технологів та художні'

особливості західноукраїнської вибійки вміщує у працях про художні тканини цього регіону С.й.Сидорович /І9да,1979/. Дане дослідження залишалося до тепер найповнішо розвідкою про українські вибійчані тканини. Р.В.Чугай подав різнобічний аналіз вибійки Яворів^ини у монографії про народне декоративне мистецтво цього край /1979/. Г.Г.Стель мащу к у Довіднику з народних художніх промислів /1966/ інформує про спроби відродження традицій народної вибійки українськими художниками текстилп у 80-і роки XX ст. Художниця із СИА Ірина Банах-Твердохліб підготувала короткий реферативний виклад даних з друкованих джерел, що отав першою спробою лопати пов"язану історію українського вибійництва від часів Київської Русі до половини XX ст. поряд з лаконічнім оглядом світового розвитку і$>ого виду тканин / 1987/. .

Українська вибійка продовжує залишатися маловивченим видом націоная>ного текстильного мистецтва. Друковані вітчизняні ви- • дання містять уривчастий матеріал про різні сторони українського вибійництва, але переважав у них розгляд технологічних процесів» Уваго» дослідників переважно користуються тканини західноукраїнського походження XIX - початку XX ст. Серед публікацій від су те спеціальне дослідження, яке би давало цілісне уявлення про шляхи розвитку української вибійки, нема ґрунтовної узагальнюючої праці з глибоким послідовним розглядом цього виду художлого оздоблення тканин. Залипають ся невиясненіми питання історії, технології, сфер застосування та художньої специфіки вибійки, потребують виправлення допущені у попередніх публікаціях неточності. Все я, почерпнуті дисертантом із вивів згаданих видань відомості, стали початковим матеріал»! для дослідження українських вибійчаних тканин Значний інтерес для порівнялно-історичного аналізу вітчизняної вибійки становлять розвідки білоруських, німец>ких, пол>сь-

них, російських, словац»них, угорських, чеських авторів щодо історії світового художнього такс тил», І, зокрема, оздоблення тканин способом вибійки. У Працях Р.Форрера /1898/, ЛЛ.Якуніної /1940/, П.Грекюкв /1949/, Р.Райнфуса /1953/ знаходяться до які відомості про українську вибійку, Матеріали, почерпнуті о публікацій зарубіжних, авторів, вагомо прислужилися до відтворення картини розвитку українського вибійництва.

На час даного дослідження /остання чверть XX ст./ українська вибійка збереглася лиив у иузештх помпятках. Війійчані тканини, елементи одягу з них, різьблені дошки і штампи та ікпя приладдя стали найваяяивісш базо» для виконання праці. Автор опрацювала понад дві тисячі П8м"яток, що дозволило визначиш художні особливості української вибійки, вирішити чи уточнити Інші дотичні питання. Найчпсленнігаїмя в збірки Дзржявного музею українського народного декоративного ккстзотса у Києві, Цузею етнографії у Саякт-Летарбурзі, Полтавського художнього музею. Національного музею у Львові, Музею етнографії та худогаього промислу Інституту народознавства НАН України. Досліджено також збірки Кисво-Лвчерського державного історико-культуржзго заповідника» Державного історичного музею України у Києві, Ль вівсь кого, Чернігівського, Перояслав-Хмеяікть ного, Хсрківсь кого історичних музеїв, Державного муаеи народної архітектури і побуту України у Києві,-Музей народної архітектури і побуту у Львові, Терно-польського, Полтавського, Сумського краєзнавчих музеїв, Вінницького обласного художнього музею. Музейні колекції різні за складом, але кожна вагомо прислужилася до відтворення процесу розвитку української вибійки.

Для виконання праці залучені дані і реєстрів майна монастирів,’ храмів та окремих історичних осіб, інвентарів друкарень,

в

судових справ, актів міських урядів; використані згадки про вибійчані тканини та одяг з них, які зустрічаються у народних піснях та художній літературі» розглядаються деякі зображення давніх тканин та виробів з них.

Мата дослідження - визначити художні особливості українсь-них вибійчаних тканин на основі комплексного вивчення предмету.

Для вирішення поставленої мети накреслені такі завдання:

- на основі вивчення археологічних, історичних, літературних джерел, пам"яток вибійки та порівняльного аналізу матеріалів на загал»ноевропейському тлі якнайповніше виявити історію розвитку українського вибійництва;

- встановити періодизацію розвитку українського вибійництва;

- дослідити технологію українського вибійництва;

- визначити видовий ряд виробів 9 вибійчаних тканин та сфери їх застосування» .

• . •

- провести мистецтвознавчий аналіз візерунків української вибійки, виявите зміни у системі декору тканин та їх причини, виявити типи українських вибійчаних тканин, визначити їх худоші особливості та зони поширення;

- ввести у науковий обіг широка коло досі невідомих пам'яток української вибійки.

Основним об"ектом досл|ажанн^ е українські вибійчані тканини ХУГ! - першої половини XX ст., <50 походять » етнічної території українців.

-Е2522£ЕІН!!І._Е5її22..й2£2Ійї2!й!В зумовлені складом фактичного матеріалу. Історія вибійництва на території України розглядається від найдавніших археологічних знахідок з У ст. до н. е. до останніх спалахів іього мистецтва у середині XX ст. Технологія ручного вибійництва подана на матеріалах ХУІИ - першої половини

XX ст. У межах Х1-ХІ1 - першої половини XX ст. простежується побутово використання вибійки. На підставі лам"яток ХУЦ - першої половини XX ст. дана характеристика художніх якостей вибійчаних візерунків.

Методологічною основою цоолідження став системний підхід: українські вибійчані тканини вивчалися як складова частина єдиного культурного процесу. Українське вибійництво розглядалося в історичному розвитку як частина українського декоративного мис-течтва, яка співтворила національну специфіку української культури, розкривалися зовнішні впливи і внутріпн} зміни цього художнього явитца. у дослідженні використано порівняльно-історичний метод у хронологічному та просторовому аспектах, проведено типологічний розбір фактичного матеріалу та мистецтвознавчий аналіз візерунків речових пам"яток. Це дало можливість виявити закономірності розвитку художньо-образної системи українського вибійництва.

Наукове значенню роботи найповніше виявляється у її наукові $ новизн}, іцо, у свою чергу, збігається із завданнями дослідження. Лана праця в першою наявною спробою поглибленого вивчення українських вибійчаних тканин в цілому. Вперше зібрані воєдино та систематизовані розпорошені історичні відомості про вибійку та інформація речових пам"яток. Вперше автор намагається подати цілісну історію розвитку українського вибійництва на основі комплексного розгляду предмету. У дослідженні висвітлюються та уточнюються крім історичних, щ я технологічні процеси виготовлення української вибійки, вперше сформований видовий ряд виробів з вибійчаних ткатам, дтрт на основі мистецтвознавчого аналізу визначаються художні особливості українських вибійок №11 -пертої половини XX ст., 140 походять з етнічної території укрйїн-

ці в* вперте визначені типи тканин та зони їх повторення. У науковий обіг вперш вводиться великий обсяг фактичного матеріалу, в тому числі - абсолютна більшість залучених матеріальних пам"яток. Отав, наукова новизна праці полягав у виборі самого об'єкту дослідження, який так і не став предметом спеціального наукового аналізу. Необхідність заповнити цо прогалину визначав практичну цінність дослідження не лиш в історико-лізмавальиому плані, але і для прикладних цілей. .

Практична значзиня досліджений. Спроба різнобічно висвітлити українську вибійну може послужити для повнішого вивчення історії українського мистецтва та етнографії українців, буде корисною в освітній та музейній справі, сприятиме збереженню і розвиткові традиційних надбань української орнаментики. Точні копії давніх вибійчаних композицій можуть бути застосовані для відтворення старовинних і№гер"єрів, фольклорних костюмів, для театрально-декораційного мистецтва.

Дисертант сподівається, що дана праця дасть поштовх для розвитку перспективної ділянки української промислової вибійки. Вибійчані тканини попарені повсюдно і дієво впливають на формування естетичних якостей предметного середовища людини, а відтак

- на саму особистість. Вони становлять значну частку продукції сучасної текстилної промисловості України, тому заслуговують на оссйливу увагу. Переваги вибійчаних технік декорування полягають у бі я. пій продуктивності праці та нижчій собівартості тканини.

Та важливіше, пр вони дозволяють швидко і точно відтворювати всі види тексти» них рисунків, частіш і з менснми затратами часу та праці їх змінювати, рають гялику свободу в комбінуванні кольорів. Ці якості в надзвичайно цінними в умовах швидкої зміни моди, тому популярність вибійчаних тканин кіл>ка останніх десяти-

літь утримуєтеся на високому рівні та продовжує зростати. Міжна-роряия ринок вже насичення найсучаснішими аа формою та кольором, високоякісними за матеріалами вибійками, Але постійний успіх мають тканини з нечіона/ьною своєрідністю. Вибійчані тканини з такими особливостями спершу повинні би стати привілейованою галуззю вибійництва країни, а згодом їх існування вплине на художні риси всій' української вибійки, зробивши її українською не лише географічно, але українсько» за суттю.

Основні твердженню дисертації і •

- вибійчані тканини є давньою часткою українського декоративно-ужиткового мистецтва і'визначним художнім явищем, мистецькі надбання вибійки «.цінною спадщиною українського народу;

- історія українського вибійництва охоплює період з ХІ-ХГІ ст. до першої половини XX ст.;

- типовою для українського вибійництва в техніка ярдаої вибійки олійними та водяними фарбами;

- вибійчані вироби широко застосовувалися у побуті українців і складають численний видовий ряд;

-мистецькі якості вибійчаних тканин формувалися у тісному взаємозв'язку з іншими видами українського декоративного мистецтва; візерунки вибійчаних тканин в невід"«мною складовою частиною української традиційної орнаментики, у них відбилися особливості декоративного мистецтва сучасної їм епохи.

Об-ем та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та переліку умовних скорочень. До тексту дисертації обсягом 1Вб сторінок машинопису додаетьс« альбом із 11б-и ілюстрація /фотографії, рисунки, малюнки/,

Ап[іобацЇ2_50слудження. Дисертація обговорена на засіданні

вченої ради Інституту народознавства НАН України і була рйкоиви-дована до захисту / Протокол д/З від 3 травня 199 & року/. З и-зультатами дослідження автор виступила на ХХУШ науково-творчі(? конференції професора, ко-викладаїг»кого складу ЛДІДЦМ /Львів, березень, 1989 - Вибійка в Київській Русі/, на наукових читаннях гри Львівському відділенні ЮТЕ ім. М.Рильського / Львів, травень, 1969 - Вибійка на Україні. *УЇ1 - порша половина КУШ ст,/, на У It Віннифкій обласній краєзнавчій конференції / Вінниця, травень, 1989 - Вибійка Поділяй/, на науково-теоретичній конференції "Народне мистецтво Полтавщини" / Полтава, червень, 1909 -Вибійництво Полтавщини/. За темою дисертації опубліковані друком три статті та тези доповідей загальнім обсягом 1,6 др.а. На основі матеріалів дисертації написаний розділ "Вибійка" до Історії українського декоративно-прикладного мистецтва обсягом 1,0 а.а,, який поданні» до видавництва, написана стаття вибійка" до моно-- ' • граф і г "Лемки. Лемкіш}кна" обсягом 0,3 а.а. Опублікований автореферат дисертації об"шом 1,0 а.а. •

Короткий зміє? та основні результати дослідження»

У вступі подане визначення предметові дослідження та обґрунтовується доцільність його вивчення, викладається історіографія питання з розглядом деяких неточностей стосовно української вибійки, які допущені авторами попередніх публікацій, аналізуються джерела праці, визначаться мета і завдання, хронологічні та територіальні мені, методологія та методика, наукове і практичне значення дослідження, його наукова новизна.

У паргому розділі "З історії розвитку українського вибійни-цтва" визначені та проаналізовані основні її етапи.

Найдавніші вибійки, що знайдені на території України, в грецькими тканинами У-ttT ст. до н.е. Автор аргументуй припущення

про {снування вибійництвв у сг'іфів. Лшиятки дявньоруськог вибійки ХЇ-ХШ ст. та інші нелргмі свідчення стверджують, що цей спосіб оздоблення тканин був відомий майстрам Київської Русі і займалися ним, ймовірно, окремі спеціалісти. На час даного послід--жоння не відшукано українських'вибійок ХТУ-ХУ1 ст. Відсутність пам"яток не дає підстав твердити про припинення розвитку вітчизняного вибійництва. Тканини не збереглися через несприятливі історичні умови та власну природну недовговічність. Як відомо, у тору лихоліть потреба у дешевих тканинах завжди зростає, а українське вибійництво мало достатню місцеву матеріальну базу. У йУ ст. вибійкою і тисноннум прикрашали шкіряні оправи книг. У ЯУ’І ст,. пацювали " толтринниюГ, які виготовляли настінні вибійчані оббиття. У письмових/джерелах ХУ ї-—ХУ Г ? ст. фігурує термін "ви-бгі'»га"л який означує і довіяні, і місцеві тканини.

У цеховий період / ДО ХУІН ст./ окрім вибійників-про&есіо-налі®-послуговувалися вибійчаною технікою також інші майстри : •

малярі, друкарі, гаптарі, палітурники. Близьким до вибійництва було виготовлення з дереворитів сюжетних малюнків на тканинах -ікон, антимімств,. Дані вироби,при деякій подібності трактування деталей зображшня -через спільність технології, різко виокремлюються з ряду вибійчаних тканин власне ужиткового призначення і змістовним сюжетом, .і своєрідним складом декоративних елементів, і яскраво вираженим суто сакральнім призначення». Візерунки навіть лите з елементами сюжету е рідкісним винятком в українські» вибійці, а зображення фігури людини як декоративного елементу практично вгдсутнв. Це е особливістю українських тканин на тлі європейської вибігли.. .Тому антимійси та ікони, друковані й на тканинах, належить гонраховувати до творів деревориту. .

’У ХУІ ст. через поширення шовківництва використання вибійки

на одежу зазнав у Європі різкого спаду. У кінці Xytf ст. вибійча*-ні тканини знову стають популярними серед міщан і заможних верств суспільства як одяговий матеріал. Поштовхом до цього був імпорт індійських ситців - тонких бавовняних полотен, узори на яких були вибиті водяними фарбами. Виникають перші європейські майстерні ситцедруку. Вибійництво так і "не встигло" виділитися в окремий цех, бо саме з текстильного виробництва починається промислова революція. Основою розвитку капіталістичного підприємництва була текстильна мануфактура, у тому числі й вибійчана. У Wit І ст. вибійка формується у самостійну ft оригінальну галузь худоиьої промисловості, розвиваючись у етиловій єдності з професійним мистецтвом, підлягає впливам моди. Поява мануфактурного вибійництва, яке переросло згодом у Фабрично, зумовила занепад ручної олійної вибійки в європейських країнах у ЗїУtt 1 ст. У народному вибіиниц- . тві запанувала резервна / ще - кубова/ .техніка з використання* водяної фарби індиго, а з цим - значне декоративне збіднення.

При прдоій техніці фаріїу наносять на тканину безпосередньо. При резервній - на полотно накладають за допомогою різьбленої дошки не фарбу, а суміш речовин /резерв/, яка не допускає барвник.до волокон. Потім тканину занурюють у розчин фарби, а покриті резервом ділянки зберігають первісний колір полотна.

Шлях розвитку української вибійки з ХУШ ст. був відміннім від загалноєвропейсьтого. Обсяги вітчизняного механізованого ви-біпництва не були значними. Про українські вибійчані мануфактури і фабрики існуй* лише побіжні згадки, не можливо виявити належні їм вироби. Найбід>ш відомою була вибійчана мануфактура у Немирові на Поділлі, заснована у другій половині ХУІІІ ст. Яначне вітчизняне промислове виробництво вибійки налагоджується лише з 60-х років XX ст. Резервна вибійка не прийнялася на Україні П віді-

гравала зовсім незначну рол». У ХУШ-ХїХ ст. існувало місцеве виробництво оригінальної ручної вибійки водяними фарбами пряної техніки. Її виконували на високоякісному тонкому льняному полотні, рідко на вовняних, і, як виняток - на бавовКдаих тининах* В інших європейських країнах вод/мими фарбами вибивали виключно бавовняні тканини. На Україні продовжує дієво функціонувати виробництво олійної вибійки. Близько середини ХУІИ ст. воно переноситься з міст у містечка і села, головним причинами фого був тогочасний занепад міських ремесел під впливом складних суспільно-політичних факторів та наповнення міського ринку фабричними вибійками. Жителі містечок і сіл стаю*, основними споживачами олійної вибійки до еереринм XX ст.

Українські вибійчані тканини ручного виготовлення впродовж усій історії розвитку були народними за змістом, за соціальним статусом виробників, за ідейним спрямування*, за естетичними цінностями, завжди відповідали національному духові. Гро це свідчать результати мистецтвознавчого аналізу збережених пам"яток, а також історичні, документальні, лінгвістичні й літературні матеріали. Українська вибійка була народною і коли виготовлялася переважно у містах. Такі тканини зазнали біл>и динамічних амін у розвитку художньої системи, реагували на віяння загальноєвропейських стилів професійного мистецтва, впливів моди. Проте всі зовнішні інтервенції переплавлялися у горні традицій національного декоративного мистецтва.

У XIX ст. ручне вибійництво поступово скорочується під тиском продутії іноземних та вітчизняних текстильних підприємств. У розділі наводяться деякі статистичні дані про стан вибірництва у Х}Х - початку XX ст., тодішні умовк праці майстрів. Майстерня вибійника олійними фарбами, наприклад, влаштовувалася безпосередньо

у,житловому приміщенні, займаючи часто лише частину кімнати. Вибійники виконували замовлення вдома, по базарах та ярмарках, мандруючи по селах. У розділі розглядаються означення вибійчаних тканин та виробів з них, які існували на західноукраїнських землях, зокрема - "джіка", "мальованка". З кіния Х}Х ст. вибійка стає переважно другорядним, сезонним зайняття* седян-р і ль них і в і безземельних жителів малих містечок. Автор відзначає заходи української інтелігенції на початку XX ст. щодо збереження та відродження традиційної вибійки, успіхи та причини невдач у цих починаннях. Згадана діяльність вибійників-евреїв, які, включившись у ХЇХ ст. в західноукраїнське народне вибіпництво, вагомо допомогли у продовженні його Життя до 30-х років XX ст. Розглядаються спроби радянського уряду сприяти відродженню народних промислів, у тому числі і вибійки. До середини XX ст. діяльність майстріВ-ЕИ-бійників припинилася. •

Вивчення художніх нар# єн, української вибійки сприятиме подоланню розриву в успадкуванні та розвитку її традицій.

У ССЛ1£!2_К1®йІ2І "Технологія вибійнкцтва" розглядається низка питань: спосіб виготовлення вибійчаної дошки; принцип дії "верстатів" для двокольорового вибивання, я («зли користувалися народні майстри на Київпрші та Полтавщині у 20-х - 30-х роках XX ст.; вици застосовуваних для вибивання тканин і їх попередня підготовка; процеси виготовлення олійних та водяних фарб, резерву; метод закріплення водяних фарб на волокні тканини; способи нанесення ^арб на лолотноде. -

Головнім інструментом вибійника була різьблена дошка,яка містила орнамент. В українському вибійництві олійними фарбами гористу валис* штампами та плоскими дошками трьох видів. Наипошире-нікими були двсйічноріяьблені великі прямокутні дошки, за Формою

наближені до квадрата, з довшою стороною 50-65 см. Окрім таких, на західних землях України у ХЇХ - першій головині XX ст. користувалися двобічнорізьбленими прпюкутніми вузькими і видовженими дошками / 17-29 х 97-107 см./. У кінці XIX — почату XX ст. увійшли в ужиток однобічнорізьблеці неправильної форми дошки для нанесення окремих частин візерунку у складних композиціях. Перші два названі види дошок застосовували для рівномірного суцільного декорування полотнища. В українському вибійництві водяними фарбами, користувалися однобічнорізьбленими пртокутними дошками, за формою зближенши до квадрата з довшою стороною 15 -?3 см., із масивного суціл>ного бруска деревини. Візерунок олійної вибірки наносився переважно лите одною фарбою. Для відбивання багатокольорового узору водяними фарбами необхідно було підготувати групу дощок, окрему для гаяної барви. Дошки для водяної вибійки звичайно допопнеиі рі зніми металевими деталдаи.

Найпоширенішими тканинами о українському вибійництві були и>няні та конопляні полотна, Оригінальнш явюцем було викорис-і'йння вовняних тканин для вибивання водяними фарбами. Вавовняні тканини у вітчизняному народному вибійництві застосовувалися як виняток. Українські мібіяники користувалися майже виключно прямо» техніком нанесення фарби. Вони вправно володіли тонкими секретами фасувального мистецтва. .

Існувало два способи перенесення узорів на полотно. Най-бІіЬО поширений полягав у наступному. Велику двобічно різьблену дошку клали на горизонтальну підставу і наводили фарбою. Для цього застосовували дві чотирикутні /напр. 16 х 14 см./ дотечки з ручкою з одної сторони і э наповненою вовною опуклою шкіряною подушечкою - з другої. На Полтавщині їх називали "товкуші"» на західноукраїнських землях - "толочки" або "подуцини". На толбчки

лопатко» накладали фарбу і рівномірно розтирали її по шкіряній поверхні, злегка вдаряючи одну 66 другу. Далі ними побивали по вибійчані» дощі, на неї накладали зволожене водою і рівно розгладжене полотно і зверху прокочували валком. За кожним відбиття* дошку наново покривали фарбо». Цей спосіб був особливо зручний для мандрівних майстрів.

Однобічнорізьблені дошки накладали на тканину зверху, релеї ом до полотна і побивали дервв"яним молотком для чіткішого відбиття візерунку. Полотно розстеляли на спеціажно обладнаному столі, покритому товстим сукном. Цей спосіб використовували у стаціонарних майстернях для вибивання водяним фарбами.

Знаряддя вибійників були такі: вибійчані дошки і штампи; ка-м"яна плита і дерев"яні товкачі для розтирання фарб; толочхи або скринька з сукном для нанесення фарби на дошкуї валок або дерев'яний молоток; вибійчаний стіл або певна горизонтальна підстава; чавунний, мідний, глиняний і дерев'яний посуд для готування фарб і резерву, для фарбування полотен.

У третьому розділі "Види вибійчаних виробів" сформований типологічний ряд виявлених творів, розглядається склад мотивів їх візерунків та розміщення на виробах, окреслені сфери застосування.

Матеріальні пам'ятки та письмові джерела стверджують попи-реність в Україні різновидних вибічок інтер"ерного призначення. Найдакнішими е свідчення про настінні оббиття з олійної вибійки. Загальноєвропепська мода на шкіряні, полотняні, а згодом - паперові оббиття знайшла на Україні особливо сприятливий грунт, де ^римується на високому рівні впродовж ХУІ - ХУШ ст. Такі покриття стін називали "колтрини" /з італійської/, "шпалери", "та-пми" /з німеї»,кої/. У ХУМ ст. вони отримують українське озна-

чення " об БОТ " « Вітчизняні художники у ХУІ ст. починають суцільно заповнювати орнаментом тло ікон та світських картин, що, ймовірно, мало ав"язох саме з розповсюдження* вживання декоративних тканин для оздоблення стін. Вибійчані оббиття прикрашали двори шляхти і старшини, помешкання міщан. Вони, очевидно, були відомі і в селянських житлах, бо паперові кольорові вибійчані обвої виготовляли ще у ХІХ. - початку XX ст. селяни Слобожанщини та Поділля. Візерунки оббить складали великі рослинні мотиви, часто -фантастичні, рівномірно і вільно розміщені на площині виробу. Інколи їх доповнювало обрамлення зі смуги геометричних елементів.

Для оздоблення стін уживали також завіси з вибійчаних мет-ражних тканин без ляиівок. Рослинні та геометричні мотиви укладалися на них вертикал.ними смугами.

На Україні прийнявся візантійський звичай підвішувати попід іконами оздоблені полотна. Такі вироби доречно називати горизонтальними рут яками. Вони збереглися серед пам'яток української олійної вибійки УУІІ-ХІХ ст. їх специфічна композиція оздоблення подібна з декором полотнищ, зображених на іконах типу " Нерукотворний образ" з ХУ-ХУІ ст. Ці рушники мають форму видовженого по горизонталі прямокутника і більшу від кілкових /вертикальних/ ширину - 55 - 78 см. Композиція складається з суцільно і рівномірно заповненого рослинними мотивами основного поля та лялівки, яка завернув лише низ виробу, або ще й два бокові краї. Візерунки мають незначні геометричні доповнення.

Вузькі /цо 54 см./ кілкові рушники різної довжини з олійної вибійки збереглися з ХУШ - початку XX ст. їх застосовували аналогічно як'вишивані чи ткані, але з меншим драпіруванням, прикрашаючи і храми, і житло. Візерунки заповнюють все полотнин» вертикалних рушників без окреслення лмівков, уклад мотивів -

рівномірний вільний або смугастий. Іноді вужчий край рушника відзначений цепр "важчими", більшими формами. Орнамент складать рослинні мотиви, які часто поєднані із зображеннями птахів, деякі композиції доповнені геометричними елементами.

. Обрусами з олійної вибійки оздоблювали також і храми, і житло. Збереглися пам"ягки ХУНІ- XIX ст. Краєм їх оточує дво-три-дільне облямування, центральне поле заповнене рівномірно і має вільне або смугасте розміщення мотивів, інколи - з орнаментованим кругом у центрі. Поряд з рослинними та геометричними мотивами, у візерунки обрусів часто включені зображення птахів.

В інтер"ерах храмів окрім обрусів використовували й інші покриття - різної величини пелени з олійної та водяної вибійки -переважно з рослинними візерунками, іноді з доповнення* геометричних мотивів. Такі тканини широко застосовували і як підкладку різних текстильних предметів храмового обладнання ХУІІ—XIX ст., особливо часто - покрівців на чащу /’*еоздущківн/.

З олійної та водяної вибійки у ХУШ - першій пелерині XX столітть виготовляли постіль - ковдри, напірники, простирал**, пошивки, рядна. Вироби з водяної вйМки мали переважно дрібн} рослинні візерунки, іноді доповнені геометричними мотивами, Узори виробів з олійної вибійки були різноманітніші. Наприклад, орнамент ряден укладався & великих цільних рординних форм, які часто поєднувалися з мотивами птахів. Особливо характерне фазове зображення орла з розпростерлими крилами. Візерунки аво вільно і рівномірно стелилися по площині виробу, або композиція укладалася у великі кругй. Складні кругові композиції з рослинних, тваринних /птахи, риби/, геометричних мотивів прикрашали наволоки на подукяи. Для насипок вибирали нескладні рослинно-геометричні узори, звичайно смугастого розміщення. Вибиті переважно лише

одною блакитною фарбою постільні тканини з олійної вибійки чудово гармоніювали з білою стіною і деревом в інтер"єрі селянської хати.

Вибійчаними тканинами оббивали меблі та обладнували надліж-кові пологи. Ці ділянки застосування пов*язані з побутом багатших верств населення №111 - XIX ст.

На підставі аналізу речових пам"яток та зображень давнього лбрання і тканин, даних письмових і друкованих джерел виводиться висновок, іцо від XI - XII ст. вибійку використовували на Україні для пошиття дешевої одеяі. дорослим і дітдо, недорогих свяце-ничих вит. Описи манна кінця ХУII - ХУШ ст, подають картини з побуту заможних верств українського народу і вказують на доволі значне використання вибійчаних тканин. Це наштовхує на. думку про тт більшу поширеність вибійні серед міі^ан і селян. З появою водяної вибійки у кінні ХУІІ ст. за описсыя майна трудно визначити технологію декорування тканини, бо загалькоуяивашаїи в терміни "вибійка" або "друковані" тканини без уточнень . У побуті заможніших на вбрання, очевидно, використовували Оііьа дорогу вибійку водяними фарбами як місцевого виробництва, так і довізну. Ширші верстви користувалися також і олівноп.

На СВЯЯ53НИЧІ шати поряд з дорогими тканинами використовували і олійну, і водяну вибійку вітчизняного виробництва, про що свідчать збережені пам*ятки ХУІІ-ХІХ ст. Частіше з вибійки виготовляли підкладку* ініюли - ликовий бік виробу. На таких тканинах домінують рослинні візерунки, які бувають доповнені геометричними мотивами.

З водяної вибійки виготовляли суті, спідниці, чоловічі п жіночі халати, покривали теплий плечовий одкг, використовували на підкладки. Вітчизняна вибійка водяними фарбами від середини

XIX ст. поступово зникав з побуту українців черва занепад л>ояа-рства і натиск вже дешевих фабричних ситців. Олійна вибійка як одяговий матеріал витісняється з йіст у ХУІІІ ст., а селяни і жителі містечок до середини XX ст. використовували її на буденний літній жіночий і чоловічий одяг. Найбільше уживали олійну вибійку на поясне вбрання - спідниці та ногавиці чи шаровари. З неї виготовляли також кабати, каптани, юпки. Плечова одежа призначалася здебільшого для жінок. У розділі обґрунтовується висловлене автором твердження, що спідниця з олійної вибійки була типовим вбранням не лише у західних областях України, бона була компонентом традиційного костгму і в Наддніпрянщині та Слобожанщині. Орнамент спідник був смугастим або з сітчастим розміїченням мотивів. Серед зразків західноукраїнського регіону домінують легкі дрібні візерунки на ясному тлі, узори центральних і східних земель України мають детцо крупніші форми та переважно темне тло. Мотиви візерунків - рослинні та геометричні.

Вибійчані хустки стають вагомим елементом традиційного вбрання українок з ХУЦІ ст. Розглядаються уцілілі пам"ятки народного виробництва. Вони мають замкнену лдоівко» композицію з рослинних та геометричних мотивів. Наведені ділянки застосування фабричних вибійчаних хусток, пояснюються деякі їх означення, зокрема»- "ша-линівка", "бродська".

Типологічний ряд вибійчаних виробів завершують предмети спорядження коня для верхової їзди, різні футляри та оправи книг.

Вибійка була тісно пов"язана з різними предметами житла та костюму і завжди складала з нши смислову та композиційну цілість. Встановлена залежність вибору орнаментальних мотивів вибійчаної тканини від побутового призначення виробу. На рушники, обруси, пошивки, рядна використовували візерунки з рослинних і тваринних

Мотивів, геометричні. лише доповнювали деякі композиції. Суто геометричне оздоблення інтер'*єрних тканин зустрічається як виняток, але е незмінним на чоловічому вбранні. На жіночу одежу та насипки застосовували тканини з поєднанням рослинних та геометричних форм. Найбагатшми на орнаментальні мотиви та найскладніші за композицією були візерунки обрусів, рушників і пошивок на подушки.

Вибійчаними тканинами користувалися всі верстви українського народу, здебільшого для виготовлення виробів повсякденного користування. Проте вибійка задовольняла на тільки суто вжиткові , але Я естетичні запити люде». Вибійчані тканини були значно дешевшими ніж узірноткані чи вишивані, але характер їх візерунків завжди відповідав руслу традицій українського декоративного мистецтва .

Четверта» розділ "Художні особливості вибійчаних тканин" поділений на чотири підрозділи: у перших трьох аналізуються мис-тец>кі якості типів вибійки, у підсумковуючому - їх СПІЛЬНІ риси.

Виявлені три типи українських вибійчаних тканин: вибійки олійними фарбами ХУII - першої половини ХУІИ ст, та другої половини ХУШ - першої половини XX ст., вибійки водяними фарбами ХУШ - XIX ст. Для зручнішого їх означення введені умовні назви

- "давня", "нова" та "водяна". Поділ здійснений на основі існуючого складу збережених пам"яток за комплексом ознак: види мотивів та характер їх трактування, композиція і колорит, технологія та матеріал. Між давньою і новою вибійкою прокладається часова межа

- середина ХУШ ст., тобто пора витіснення олійної вибійки з міст. Зміни художнього оздоблення звичайно були поступовими, тому ознаки нової помітні вже до визначеної Границі, а деякі риси давньої проявляються у вибійці XIX ст.

ВиНйта олійними фарбами ХУІІ - пертої половини ХУIII ст. засвідчує сдність з традиційним українським декоративним мистецтвом

і, водночас, зв"лзок з особливостями розвитку тогочасної європейської Х.УД0ЖМ.0Ї культури, Доволі часті зміни у системі оздоблення, відбиток стилів професійного мистецтва дайте підставу твердити про міське виробництво згаданих тканин. Давня вибійка мистецьки співзвучна зі всією українсь hod орнаментико» ХУП— ХУШ ст. Особливо близькі з оздобленням вибійчаних тканин візерунки тла ікон, орнаментальні розписи храмів, мотиви різьби у дереві, камені, розі, узори гаптів, рукописної та друкованої книги. Найяскравішою особливістю давньої вибійки є домінування, як і в інших видах тогочасного українського декоративного мистецтва, розкішного рослинного орнаменту. Другою помітною ознакою і|>ого типу вибійок є суттєві зміни колориту. Вони позначили відповідні ступені у розвитку всіСт системи декору давніх вибійок, які згідно з цим можна поділити на три групи. Перша - це тканини з чорним .тлом та візерунком натурального кольору полотна. Чорно-^ілий узор часто пожвавлений деталями, локально пофарбований в один-два хроматичні кольори / коричнево-оранжевий, оранжевий, ясно-жовтий, зелений /.

У другій групі значно ширша палітра - різні фони гладкофарбованого полотна./ ясно-блакитний, жовтий, рожевий, червоний, ясно-борловий / та кілька кольорів олії для вибивання } синя, ясно- і темнокоричнева, чорна, вохриста, коричнево-оранжева, червоно-коричнева, червона, оранжева, темно-зелена /. іуг присутні узори і з темнил, і з ясним тлом. До третьої групи відносяться тканини з ясним тлом натурального кольору полотна та з темни* візерунком / переважно блакитним, рідша - чорним/. У дослідженні розкриваються причини, що зумовлювали зміни художньої системи у давній вибійці, аналізуються окрім колориту, особливості рисунку та композиції візерункіР трьох груп. Найбільша увага приділена найстаршій групі тканин, розглядаєтеся відбиток стилю барокко на характер її орнаментики.

З другої половини ХУШ ст. основним споживачем олійної ви- > бійки стає селянство, чиї уподобання зумовили нові особливості узорів. Давня вибійка зазнає процесу, який доречно назвати "фольк-яоризацісю"'- у тканинах неподільно запанувала суто українська орнаментика. Вкїійкики черпають натхнення з глибинних надбань традиційної художньої спадщини, якими повнилася культура сучасного їм українського села. Це зумовило не лише особливу самобутність ху- . ложньої мови вибійок, але й тривог постійність усій системи їх оздоблення. У розділі подається стисла характеристика нових рис в олійній вибійці другої половини ХУШ - пергаої половини XX ст.

У давній вибійці однакові зміни характеру декору спостерігалися на всіх українських землях. Проте стає помітнов тенденція до формування відмінностей тканин західного та центральносхідного регіонів. У парному - більша схильність до графічної подачі мотивів і геометризації форм, у другому - перевага пляди у побудові орнаменту та його елементів. У другій половині ХУШ ст. сформувалися та існують до середини XX ст. два підтипи нової олійної вибійки -центрая>носхідний та західний. У них розвинулися вище згадані особливості трактування декоративної форми а переваго» певних композиційних розв'язок. На тлі підтипів у XIX ст. викреслюються деякі локальні особливості візерунків, спричинені тісною поеднаніс-то з місцевими декоративними традиціями. Ареал пам"яток, яким властиві ознаки централь носхідного підтипу охошгае Київщину, Полтавщину, Черкащину, Чернігівпину, Куріцину, Сумщину, Харківщину, Вінниця ну, Дніпропетровіцнну та північ Одещини. До західного підтипу належать вибійки Львівщини, Тернопільщини, бойківської частини Івано-Франківської області, західної Волині, а також тканини територій, які тепер входять до складу Республіки Польщі - Лємкіщини, околиць Устрик Долішніх, Перемишля, Любачева, Грубешова, Холма.

, ■ : ; 26 . , " . . . .

У дисертації докладно аналізуються особливості візерунків двох підтипів, які «груповані за формою основного мотиву, ровглядмпь-ся види їх композиція, наводяться збережені назви узорів.

У розділі простежено особливості розвитку водяної вибійки иа Україні у порівнянні із загальноєвропейським, розкриваїтсяху-доані якості даних тканин. Українськаручна вибійка водякіми фар. бши мала власну систему худокнього вислову порівняно іа сучасними їй європейськими ситцям, СЦиов в важливих причин ц>ого було та, чо єзропейський сигцздрук стее п^сккслоеіи ивханізоваким вм-. рсбНИЦТВОМ І ПОВНІЄШ ПІДПОРЯДКУВАВСЯ стильовому розвиткові про- ' фосійного мистецтва. "Українські ситці" залишилися рукотзорнши і не зазнали впливу професійиогошштвіїтаа. Майстри водяної в^ійки були виховані на традиціях давшої. Вони творчо використовували принципи її оздоблення, справно достоеовувчи їх до нових матеріалів. Основні заюншірдасті декорування українських ручних вибійок водяники фарбами утржіитса назиїтіят впродовж усього періоду їх виробництва. .. , '' . '

В останньому яікроздїяї розглядається спільні мистецькі якості всіх типів української «ибіКш. Принципи її оздоблення визна-

'иигися чрадиціти вітчизняного згаторативного миатецтва. Окремі

- ' ’ ' . * ‘ . • Ітж фсріяушлисл під йшшвой взаємодії й інших факторів - історичних, соціаль«о-екдасмгчких з«оа у суспільстві, технології та організації праці у вибійкицгві, побутового призначення виробу, У візерунках вибійки відбилися особливості декоративного мистецтва своєї епохи та художні уподобання середовища, у якому вона побутувала. Вибійка, як невіддільна складова частина українського мистецтва, входила у процес взаємовпливу рівних його видів. Узорні тканини в найдавніших часів становили вагому частку серед орнаментованих речей в оточенні людини. Вибійчані візерунки були

джерелом мотивів для оздоблення виробів з інших матеріалів. Безперечно і вибійка переймала мошви . часом навіть стиль їх подачі в інших видів декоративного мистецтва. Проте це завжди узгод-вуволосл з вимогами декору та технології саше вибійчано! тканини. Чутливо реаіупчи на аміни мистецьких уподобань свого часу, українська вибійка, проте, зберігала власну мову художньої передачі форы найпершо завдяки глибокій єдності а традиційним вітчизняним мистецтвом. Довершеність суто декоративних якостей мотивів також забезпечувала тривало їх використання. ■

Найхарактернішими рисами української вибійки в її декоративна насиченість та доброзичливо-оптимістичний характер мотивів. Наповненість системи оздоблення досягнена найперше великов кількістю різноманітних мотивів та варіантністю їх поєднань. Най-більпе пспирані я українській вибійці рослинні та геометричні мотиви, типовим тваринним мотивом в птах. Використання фігури людини ш елементу орнаменту не характерне для вітчизняної вибійки. Це пояснюються утилітарним призначенням тканин, що, у

* •

свою чергу, не відповідало світоглядові українського народу у його ставленні до людської істоти. Найсильнішим засобом художньо -емоційного ефекту вибійки був орнамент, його графічні якості -колір відігравав допоміжну роль- Характерна для українських декоративних тканин підпорядкованість загального колориту одній барві виявилася у вибійці максимально. Подібно як і тяжіння до монохромносгі та загальна стриманість колориту, по властиве всьому давньому українському декоративному мистецтву. Багатство фантазі! народного майстра І технологічна гнуч кість зумовили велику варіантність у заповненні площини вибійчаної тканини. Візерунок попередньо був підготований до майбутньої функції: вертикального, горизонтального розміщення тканини; фрагментарного або

аз

плос кофр о нталь ного сприйняття. Побутове призначення зумовлювало на тільки форму та зміст узорного мотиву, але і його виміри, композицію вибійчаного візерунку, спосіб розміщення на виробі.

Дяя української вибійки не характерне докладна, точне повторення всіх елементів у мотиві чи мотивів у композиції - частіша спостерігається їх оптична рівновага. Усвідомлення потреби врівноваженості елементів композиції як умови гармонійності оздоблення присутнє у всіх візерунках, але в межах цього майстри всіляко уникали ідентичних повторів. Через прагнення до різноманітності навіть найпростіші лінійні узори не мають "сухої*1 докладної повторності. Поєднання різних за формо» та змістом мотивів в одному візерунку завжди утворює гармонійну цілість. Вона можлива через одномовне трактування всіх елементів, без штучного "вписування" одних між інші. Ці властивості української вибійки також притаманні й усьому вітчизняному орнаментові.

Вдалі пропорції основних і супутник мотивів з виваженим добором форм при їх групуванні, доцільна простота композиції, нескладний, але чіткий ритм тон&льних плш, мінімальна кількість залучених кольорів разом 8і світом доброзичливих образів - є загальними прикметами української вибійки. Мистефка злагодженість всіх елементів оздоблення надає цим тканинам негучної ліричної святковості. Вибійка - родюча віткв традиційного українського мистецтва з власно» мовоо художнього вислову.

У висновках формулюйтеся основні результати дослідження.

Українське ручне вибійництво є складовою частиною вітчизняного традиційного декоративного мистецтва. Аналіз речових, документальних, літературних та лінгвістичних матеріалів дає підстави стверджувати, цо вибійка є давньою галуззю художнього оздоблення тканин на У країні.

Вибійчані тканини відомі на території Украйни а У-Ш ст. до н.е. /І в домонгольський період в ХІ-ХІІ от. у Київській Русі існувало вітчизняне вибійництво. Воно розвивалося у руслі оучао-нюс йому традицій національного декоративного мистецтва «ж до пертої половини XX ст. Вибійна олійними фарбам виготовлялася до середини ХУШ ст, здебільшого у містах, піаніим - переважно у селах. Вибійка водяними фарбами повнязана з міськими стаціонар* ними майстернями ХУШ-ХЇХ ст. Історичний шлях українського ви-бійництва, а притаманно» йому своерідніотв та неповторніста, відбивав а аг а льн о європейську тенденцію розвитку фого виду текстильного мистецтва.

Матеріал ні п<м"ятхя свідчать, що народні майстри блискуча володіли технологіє» ручного внбійництаа, махсшально використовували її можливості. Це дозволило отрпіувати витончені ва формами та колоритом візерунки і надзвичайно високоякісні ва рівне» технічного виконання тканини. У технології ручного вибійнкцтва поєднуються три складові частини одного процесу - рісьблзкнл узору в дошці, підготовка фарби і нанесення візерунку на тканину. Українські майстри користувалися пргаоа техніков вибійки, застосовували олійні та водяні фарби.

Сферами функціонування вибійчаних тканин було прикрашування та обладнання інтвр"ерів, виготовлення одежі та предметів господарського призначення. Видовий ряд вибійчаних виробів у побуті українців доволі багатий; настінні оббигтп та завіси, горизонтальні та кілкові рушника, обруси, різні храмові полони, підкладки текстильних предеатів хршового обладнання, оббиття меблів, постіль - ковдри, насипки, простирала, логавки, рядна; поясний та плечовий одяг - спідниці, нтшга, кабатн, каптани, впки, жіночі головні убори - очіпга, хустки; ката свщенослужителів;

зо

предмйти спорядження коня для верхової їзди - присіданні прикра-

оправи книг та різноманітні футляри.

Українські вибійчані тканини буди трьох типів: вибійки олійними фарбами ХУИ - первої половини ХУШ ст. та другої половини ХУШ - першої половина XX ст., вибійки водяними фарбами ХУШ -'XIX ст. У дисертації виакачеті їх художні особливості та зони по-шреиия, пояснтаться ярдашки емін у системі дйкору. Загал.!!і, спільні для всій української вйійки шютефкі риси еаявлпвїьсл і у формально-образному, і у годоркстїтчнсму, і у конструктивному ладі візерунків. Глибока і міцна традиційність вітчизняного декоративного мистецтва оуиоспла сдккая, аагала ноукраї нсь кеп елях розвитку вибійки на протязі століть» була (шкачалькао для <£ориу-вання її національних худоаніх пртмот. Вона в зуиовідо і творча засвоєння іноземних впливів, зо сприяло збережете) своєрідності українських вибійчаних тканин. Вплив стикового икстоцтва на їх худошш систему був незначним. Принципи побудови візерунків вітчизняної вибійки підлягагш основним законом і рностім української традиційної орнаментики.

Наукове осмислення україксь кого вибійкицтва не лиш запов-іше прогалину у вивченні вітчизняного мистецтва, але може посприяти збереженню та розвиткові його традицій.

сп з сукна, оксамиту, шкіри» сідла 9 подушками, -повстини, попонні

1. Полтавські вибійчані рушники )! Народна творчість та етнографія. - 1988 -/6. - С.46 - 50, іл.

. , . .

2. ВкИйка // Соціалістичні пвротьсршшя в культурі та побуті

західних областей України /1639 - 19В9/. - і&йв : Наукова думка, 1969. - С. 180 - 154. •

3. ВмИйнмцтво Полтавщини Ц Народна мистецтво Полтавщини / Тези науково-теоретичної конференції, прнсв'яченої 70-річчю Полтавського художнього музев - Полтава : Полтавський художній музей, 1589. - С, 22 - 2В.

4. ВмШка Поділля // К»зи доповідей Сьомої вінницької обласної

краєзнавчої конференції -Вінниця і Вінннфкяя краезкавчхй иувей, 1969. - С. 27. .

б. Вий {я та в Київській Русі // ДвворатщнФ-прнмадне та образотворче мистецтво : історія, теорія, практика ) Вісник ввівсь кого деряавного інституту прикладного та декоративного мистецтва. - Внп.1. - &вів : Світ, 1990. - С. 24- 20.

Вибійка. Слобоканіпина. XIX ст. Конопляне полотно, олійна фарба / блакитна/, пряме вибивання. Харківський історичний музей - 18.

Дупса Р.Н. Украинские набивные ткани.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06. — декоративное н прикладное искусство.

Львовская академия искусств, Львов, 1995.

К защите представлена рукопись /186 страниц машинописного текста и 116 иллюстраций/, в которой на основе кошиексного исследования рассматривается малоизученная на сегодня украинская набойка. Особое внимание уделено ее художественным особенностям, проанализирована система декора выделенных автором трех типов тканей. Сформирован рад выявленных видов изделий из набивных тканей и сферы их использования. Рассмотрена технология ручной набойки. Собраны воедино разысканные исторические данные о путях развития этого вида украшения тканей на Украл по от времен Киевской Руси до середины

XX века. •

Ключевые слова: набойка, узор, мотив, агетеыа украшения.

Dutka ILM. Ukrainian printed «wen clcths.

Dissertation presented to achievement of Candidate’s degree in Art Sciences; speciality 17.00.06. - Decorative and Applied Art.

Lviv Acadcmy of Arts, LvW, 1995.

To defence of a thesis is presented a manuscript /186 pages of type-written text and 116 illustrations/. On the ground of complex investigation of which are considered and studied previously insufficiently known and explored ait phaenomena - Ukrainian printed woven cloths and fabrics. Special attention is paid to artistic peculiarities of printed cloths, system of decoration of three types of cloths, defined by author, is analysed. A series of sorts of articles, revealed by author is formed and fields of application of these ones ate shown. Technology of hand-made printed cloths is considered. Found by author historical data about ways of development of this kind of cloth decoration in Ukraine from times of Kyivan Rus’ till the middle of XXth century are collected in the work.

Key-words: printed cloths, design, motive, system of decoration.

Багато pasta t рівними способами Бог говорив когось до ба-тьиів наших черев пророків, в в останні ці дні говорив Він до нас через Сина, Якого призначив Спадкоємцем усього, через Котрого ! віки створив..Цей, будучи сяйвом слави і образом істоти Бога, тримати все' сховом сили Своєї, здійснив Собою очищення гріхів наших і сів по правиці Бога на небі. Будучи настільки видом від ангелів, наскільки Вік вспадкував краще ім"я від них. Біра ■ в здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. Через не! були засвідчені древні. Вірою ми розуміємо, по віки створені Словом Божим, так що а невидимого сталось видиме. Без вірі догодити Богові неможливо, бо треба, соб той, хто приходить до Бога, вірував, qo Він в, і тим, хто пука® його, дав нагороду. Вірою Авраам скорився поклику ітя в країну, яку мав потім отримати в спадщину, пішов, не знаючи, куди йде. Віров він перебував в обі-тованій землі, як на чукій, мешкаючи в наметах з Ісааком і Яковом, які були співспадкоємцями тієї к обітниці, бо він очікував міста з непохитною основою, якого архітектором і будівником в Бог.

Біблія. Новий Заповіт. Лист святого апостола Павла до євреїв. 1:1-4; 11:1-3,6,8-10.

І я, Іван, бачив місто свята, новий Єрусалим, кр сходив із неба від Бога, ф> був приготований, як невіота, прикрашана для чоловіка свого.

В *6 лі я. Новий Заповіт.

. . Об'явлення святого Івана Вогослова. 21 s 2.

Бог, многократно и многообразно говоривший издревле отцам в пророках, в последний они сии говорил нам в Сыне, Которого поставил наследником всего, чрез Которого и веки сотворил. Сей, будучи сиянием славы и образ ипостаси Его и держа все Словом силы Своей, совершив Собою очищение грехов наших, воссел одесную /престола/, величия на высоте, будучи столько превосходнее ангелов, сколько славнейшее пред ними наследовал имя. Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом. В ней свидетельствованы древние. Верою познаем, что веки устроены Словом Божнм, так-что из невидимого произошло видимое. А без веры угодить Богу невозможно; ибо надобно, чтобы приходящий к Богу веровал, что Он есть, и ищущим Его воздает. Верою Авраам повиновался, призванию идти в страну, которую имел получить в наследие, н пошел, не зная, куда идет. Верою обитал он на земле обетованной, как на чужой, и жил в шатрах с Исааком и Иаковом, сонаследниками того же обетования; ибо он ожидал города, имеющего основание, которого художник и строитель Бог. .

И я Иоанн увидел святый город Иерусалим, новый, сходящий от Бога с неба, приготовленный как невеста, украшенная для мужа споего.

Библия. Новый Завет. К евреям. 1:1-4; 11:1-3, 6, 8-10; Откровение. 21:2.

in the past God spoke to our forefathers through the prophets at many times and in various ways, but in these last days he has spoken to us by his Son, whom he appointed heir of all things, and through whom he made the universe. The Son is the radiance of God’s gloty and the exact representation of his being, sustaining all things by his powerful word. After he had provided purification for sins, he sat down at the right hand of the Majesty in heaven. So he became as much superior to the angels as the name he has inherited is superior to thein. Now faith is being sure of what we hope for and certain of what we do not see. This is what the ancients were commended for. By faith we understand that the universe was formed at God’s command, so that what is seen was not made out of what was visible. And without faith it is impossible to please God, because anyone who comes to him must believe that he exists and that he rewards those who earnestly seek him. By faith Abraham, when called to go to a place he would later receive as his inheritance, obeyed and Went, even though he did not know where he was going. By faith he made his home in the promised land like- a stranger in a foreign country, he lived in tents, as did Isaac and Jacob, who were heirs with him of the same promise. For he was looking forward to the city with fondations, whose architect and builder is God.

I saw the Holy City, the new Jerusalem, coming down out of heaven from God, prepared as a bride beatifiilly dressed for her husband.

The HOLY BIBLE. The New Testament. Hebrews. 1:1-4; 11:1-3, 6, 8-10;

' Revelation 21:2.