автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.03
диссертация на тему: Вокальная симфония. Классическая модель и разновидности жанра

Полный текст автореферата диссертации по теме "Вокальная симфония. Классическая модель и разновидности жанра"

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ П ^ 5 0 А ім п1- ЧАЙКОВСЬКОГО

ГУЗЄЄВА ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА

ВОКАЛЬНА СИМФОНІЯ.

КЛАСИЧНА МОДЕЛЬ ТА РІЗНОВИДИ ЖАНРУ.

Спеціальність 17.00.03 — Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

2 і» ФЕВ 1997

На правах рукопису

Київ-1997

Дисертацією е рукопис.

Роботу виконано у відділі музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильского НАН України.

Науковий керівник — доктор мистецтвознавства

Терещенко Алла Костянтинівна

Офіційні опоненти — доктор мистецтвознавства Зінькевич Олена Сергіївна

— кандидат мистецтвознавства Уланова Світлана Іванівна

Провідний заклад — Вищий державний музичний інститут ім. М.В. Лисенка.

Захист відбудеться лютого 1997 р. о 15м год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 50.27.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського за адресою: 252001, Київ-1 вул. Архітектора Городецького, 1/3, 2а поверх, ауд. 36.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національно: музичної академії.

Автореферат розісланий січня 1997 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради, кандидат мистецтвознавства,

доцент ¿"¡/У # ї- М. Коханні

У жанровій ієрархії сучасної музики вокальній симфонії належить одне з провідних місць. Жанр апробовано творчістю видатних композиторів: Г.Малера, К.Шимановського, Ч.Айвза, І.Стравинського, С.Рахманінова, Б.Бріттена, Д.Шостаковича, А.Шнітке та ін. В Україні до нього у різний час зверталися С.Люд-кевич, Д.Клебанов, В.Губаренко, ЛДичко, Є.Станкович, В.Загор-цев, ІКарабиць, В.Бібік, В.Губа та ін.

Передумови вокальної симфонії, що сформувалась у класичному вигляді в XX ст., знаходимо у старовинній Symphonia Sacra, в симфонізованих месах, ораторіях та в симфоніях з хорами епохи класицизму-романтизму. У становленні вокальної симфонії у вітчизняній музиці особливо відзначимо роль оригінальних жанрово-сталістичних рішень хорових творів Д.Борт-нянського, А.Веделя, М.Леонтошча.

Художня самостійність вокальної симфонії історично зумовлена органічним зв'язком з традицією духовних жанрів і, водночас, із формами інструментальної та симфонічної музики.

В європейському музикознавстві поняття «вокальна симфонія» зустрічаємо на початку XX ст. Однак як жанрова дефініція даний термін вводиться до композиторської практики і наукового обігу у 1960-70-ті рр. (В.Соммер, Е.Шестак, Б.АДиммерман; Н.Си-макова, Л.Лавренг'єва, Ю.Хоміньській, К.Вілковська-Хоміньська).

Пропоноване в даній роботі визначення вокальної симфонії стосується творів, у яких базовим є сонатно-симфонічний принцип вибудови в органічній взаємодії з ознаками певного кантатно-ораторіального жанру.

Актуальність теми визначена інтенсивним розвитком вокальної симфонії у музиці XX ст. і необхідністю теоретичного узагальнення значної кількості творів, їхньої систематизації на рівні іманентних ознак жанру.

Мета роботи полягає в дослідженні специфіки вокальної симфонії, її типології, визначення класичної моделі і споріднених з нею різновидів.

Завдання дослідження:

— логічне осмислення концепції жанру в музикознавстві;

— історичний огляд тенденцій, що зумовили становлення вокальної симфонії в XX ст.;

— аналіз вокальних симфоній, а також творів, що підготували даний жанровий феномен.

Мета і завдання дослідження визначені проблематикою, що знаходиться в зоні активного науково-творчого пошуку. Аналіз жанроутворення, розгляд музичних явищ напрочуд широкого істо-рико-стилістичшго обсягу обумовило методологічні установки роботи: взаємодію історико-жанрового і теоретичного ракурсІЕ дослідження об'єкту, індуктивного та дедуктивного методів йогс вивчення, поєднаня традиційного музикознавчого аналізу із структурно-семантичним жанрово-стильовим розглядом музичних творів. У дослідженні жанрового генотипу залучені позиції семантики, лінгвістики, теології-богослов'я, тощо.

Матеріалом роботи є твори зарубіжних та вітчизняних композиторів, що репрезентують класичну модель жанру та його периферійні модифікації.

Наукову новизну зумовили:

— визначення поняття «вокальна симфонія»;

— аналіз творів зарубіжних та вітчизняних композиторів у річищі жанрової специфіки вокальної симфонії;

— розгляд вперше в практиці вітчизняного музикознавства вокальних симфоній Б.Бріттена, ККорчмарьова та ін.

На захист виносяться:

— ідея органічної внутрішньої цілісності жанру вокальної

симфонії, що сформувалася в класичному вигляді в XX ст.;

— історична етапність генезису вокальної симфонії аж до класичної моделі жанру у XX ст. та нового синтезу з іншими жанровими утвореннями;

— засади аналізу вокальних симфоній зарубіжних та вітчизняних авторів.

Практичне значення роботи,Історико-теоретичний матеріал дисертації може бути використаний в учбових курсах історії музики та аналізу музичних творів для вивчення як методологічних аспектів проблеми жанру, так і розгляду вокальних симфоній, а також у наукових розробках творчості вітчизняних та зарубіжних композиторів.

Апробація дисертації відбулась на засіданні відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Матеріали роботи обговорювались на кафедрі історії музики Одеської державної консерваторії. Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях та наукових доповідях на конференціях в Нижньому Новгороді, Донецьку, Луцьку, Кам'янець-Подільську, Одесі.

Структура роботи зумовлена історико-теоретичним аспектом розгляду теми. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох глав, висновків, бібліографії, нотних прикладів.

Зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завданя дослідження, його новизна і практичне значення, дається огляд літератури, дотичної до поставленої проблематики.

Глава 1. Формування іманентних ознак вокальної симфонії в професійній музиці ХУІ-ХІХ ст. присвячена розгляду вокальної симфонії на рівні проблеми жанру. Визначальну роль у

-З-

підході до розуміння специфіки вокальної симфонії відводиться вивченню її генезису із врахуванням етимологічного значення слова симфонія. У викладі підкреслюється похідність симфонії як явища мистецтва від первісного симбіозу вокального, інструментального та словесного компонентів ренесансної Духовної симфонгі (Symphonia Sacra).

Симфонія (oujacpcovicc),— поєднання різноманітних фонічних явищ, в християнській церковній традиції (Symphoniae, лат. аналог Concordantiae) — приведені «до згоди» книги Старого і Нового Завітів та ін. В зпоху Контрреформації в західноєвропейській професійній музиці цей термін використовувався у варіантах Symphonia і Sinfonía. Останні мали різне понятійне значення: словом Symphonia визначалися вокально-інструментальні твори, що виконували літургійну функцію, на латинські тексти з Vul-gaty, пізніше — на німецькі церковні тексти {Symphonia Sacra); терміном Sinfonía фіксувались розділи sine littera у великих вокально-інструментальних композиціях, інструментальні сюїти для різних складів. В роботі торкаємося питання історико-генетично-го зв'язку понять симфонія, в різновидах Symphonia, Sinfonía, соната. В історичному аспекті класична симфонія XVIII-XIX ст., орієнтована на чисту інструментальність, це sonata-sinfonía, що суттєво відійшла від первісного сенсу слова симфонія, зверненого до єдності інструментальної і вокально-хорової музики з духовним текстом (Symphonia Sacra).

Вокальна симфонія XX ст. розвиває ідею ренесансної духовної симфонії, відновлюючи її первісну бінарну природу, зумовлену змістом терміну Symphonia. Розгляд вокальної симфонії в аспекті її генетичного зв'язку з симфонією Ренесансу-ранньо-го Бароко зовні вписується у неокласицистську лінію сучасного музичного мистецтва. Однак Symphonia Sacra, на відміну від

мотету, мадригалу, меси, реквієму, пасіону, не склала художньо завершеної типології і не мала художньої самодостатності, притаманної жанрам професійної музики Нового часу.

Вокальна симфонія формується в XX ст. як гармонійно цілісний жанр неоренесансної орієнтації. Розгляд вокальної симфонії, виходячи з розуміння цього терміну як поєднання слів-понять (вокал плюс симфонія), утруднює визначення її специфіки. Принциповою є відміна вокальної симфонії від вокально-симфонічних жанрів музичної класики ХУІІІ-ХІХ ст., що базується на моторно-танцювальній основі і оперній вокальності, орієнтованій на самодостатню значущість співу.

Жанровий синтез, що зумовлює появу в XX ст. вокальної симфонії, в професійній музиці кінця ХУІ-ХІХ ст. складається поетапно. Синтез вокально-хорового та інструментального компонентів (при основоположному значенні першого), що визначив специфіку жанрів професійної музики Ренесансу-Бароко, зокрема духовної симфонії, розглядається як один із генетичних витоків вокальної симфонії. Зутркопіае Засгае (Андреа и Джо-ванні Габріелі, Г.Шютца, А.Хаммершмідта, ін.) виникли у період першого злету інструменталізму, зокрема органного та ансамблевосонатного. Взаємодія вокального та інструментального начал мала найактивнійший характер і. що є особливо показовим у плані аналогій з XX ст., — відбувалася у сфері вокально-хорової музики. Бутрігопіае Засгае Дж.Габріелі, вихованого в традиціях нідерландської школи (що активно асимілювала Протестантсько-кальвіністську і Католицьку художні традиції), склала свого роду «сполучну ланку» між суто вокально-хоровою та інструментальною музикою, що формувалася у німецько-протестантському мистецтві. Не випадково німець Г.Шютц продовжив досліди Дж.Габріелі у даній музичній формі: поєднаний із засадами вене-

ціанської школи нідерландський інструменталізм став імпульсом для написання Бут'рНопіае Басгас Г.Шютца.

Іншою генетичною передумовою вокальної симфонії є латинські меса і реквієм ХУГІ-ХІХ ст. Наприкінці XVIII ст. меса симфонізується — у традиційному значенні терміна симфонія (Й.Гайдн, В.А.Моцарт, ЛБетховен, Ф.Ліст, Г.Берліоз та ін.). Водночас, меса-реквієм Нового часу вбирає кантатно-ораторіальну специфіку. Саме поєднання інструментально-симфонічних та кантатно-ораторіальних засад зумовило формування вокальної симфонії XX ст. Підкреслюємо, що кантата-ораторія, яка увібрала мадригальну лінію, інструменталізм і театральну драматургію антитез, зумовила специфіку докласичної меси-реквієму (Дж.Габ-ріелі, АБанк'єрі, Р.Агостіні, А.М. Аббатіні, Фр.Каваллі, О.Бене-волі, Дж.Легренці, ін.). В епоху пізнього класицизму-романтизму вихідний синкретизм (жанр-стиль-форма) розпадається; спостерігається процес диференціації жанрових типів та їхнє тяжіння до нових форм синтезу. Первісний контакт інструментального та вокально-хорового начал відходить на другий план: кантата та ораторія (також як меса і реквієм) відчувають сильний вплив оперно-драматичного мистецтва (Й.С.Бах, Г.Ф.Гендель, Л.Керубіні, Дж.Россіні, Дж. Верді, ін.).

Вітчизняна традиція професійної музики, що базується на хоровій вокальності, давала дещо інші варіанти синтезу типу Зутріїопіа, В Україні засвоєння європейського інструменталізму починається в ХУІІІ-ХІХ ст. Однак, саме вітчизняне мистецтвс

XVIII ст. культивує і виокремлює жанрову лінію, що не отримала продовження у західноєвропейській класиці. Йдеться про практику «духовного концерту» («хорового концерту»), поширеною ^ Православ'ї в ХУІІ-ХУІІІ ст., а також на певному етапі в Католицькій та Протестантській музиці. Д.Бортнянський, А.Ведель

-б-

М.Березовський виступили як послідовники вітчизняних і західноєвропейських традицій у жанрі, що концентрував енергію общинно-соборної свідомості. Хорові концерти вітчизняних авторів, які продовжували лінію, що йшла від Дж.Габріелі - Г.ІЛютца, розглядаємо як один з генетичних витоків вокальної симфонії (орієнтація на форми духовної музики у поєднанні з проекцією концертно-інструментальних рис на хорове письмо та ін.). В

XIX ст., в епоху прориву музичного «європеїзму», створюється класика вітчизняного мистецтва за межами Православ'я. Українська композиторська школа формується як школа епіко-лірич-ної музики і дидактика канта-кантати-ораторії «спрацьовує» в творах вітчизняного мистецтва. При розгляді генезису української вокальної симфонії підкреслена органічна спадкоємність традицій хорового концерту, що створило особливо сприятливі умови для синтезу вокально-хорових та інструментальних форм.

Новим видом взаємодії симфонічних та кантатно-ораторіальних жанрів стає симфонія з хорами ( Choral Symphony за визначенням Дж.Грова) XIX ст. Прецедент —IX Symfonia Л.Бет-ховена, де Ода до радості, що увібрала ознаки сонатності, поем-но-симфонічної циклічності і духовної кантати — у своєму роді «мікромодель», прообраз майбутньої вокальної симфонії. Бетхо-венська ідея створення сонатно-симфонічного циклу, реалізованого вокально-інструментальними засобами, отримує різні інтерпретації в творчості композиторів-романтиків. Найбільш яскравий прояв цієї тенденції знаходимо в творах Г.Берліоза (Romeo et Juliette) і Ф.Мендельсона-Бартольді (Eine Symphonie-Cantate «Lobgesang»). Вказані симфонії, а також Eine Faust-Symphonie і Eine Symphonie zu Dantes Divina Commedia. Ф.Ліста, Symphonie Fúnebre et Triomphale Г.Берліоза, Parodies und Péri Р.ІПу-мана розглядаємо як безпосередні передумови появи у XX ст.

вокальної симфонії.

У процесі формування жанрових ліній, що ведуть до утворення у XX ст. класичних зразків вокальної симфонії, вирізняємо кілька етапів:

— ранній постренесансний синтез кантатно-ораторіальних та сонатно-інструментальних форм поза зв'язками з оперною драматургією;

— залучення форм вокально-хорової музики до інструменталізму sonata da chiesa, поліфонічної канцони, ричеркару, мадригальних fancies і т.п., суттєво відмінних від театралізованої класичної більш пізньої симфонії, вибудованої на тлі оперної драматургії;

— симфонізація кантати і ораторії (меси-реквієму), що перетворює вокальні жанри в «опери поза сценічною дією» але, водночас, створює передумови нової (недраматичної) форми синтезу вокальної музики та інструменталізму.

Розгляд симфоній з хорами ЛБетховена, Ф.Мендельсона-Бартольді, Г.Берліоза, Ф.Ліста та ін., виявляє засадничі передумови вокальної симфонії:

— ознаки симфонічної структури класичної орієнтації;

— жанрог.у дифузію — проникнення в симфонічну сферу старовинних інструментальних форм, зближених з вокально-хоровими;

— кантатно-ораторіальний комплекс, пов'язаний з жанрово-стилістичними ознаками інструментальних форм.

Зв'язок з театральністю, моменти життєвої вірогідності, емоційної множинності змісту творів, є органічними для романтичного світовідчуття. В епоху панування романтизму в музиці, абсолютизації образно-тематичної антитетичності, органічні« синтез у вокальної симфонії є неможливим, оскільки йдеться пре

поєднання класичної сонати-симфонії чи оперно-кантатної, оперно-ораторіальної музики з дооперними формами. Класика вокальної симфонії XX ст. орієнтована на узагальнення ідеї кантатно-ораторіального жанру, що відсторонює в тій чи іншій мірі оперно-театральні засади. Твір Г.Берліоза Romeo et Juliette, в якому симфонічний цикл, за французською традицією, наближено до сюїти (тобто — до старовинних форм) — є найбільш близькою лінією до жанру вокальної симфонії. Lobgesang Ф.Мендельсона-Бартольді, як цикл симфонізованих гімнічних співів, примушує згадати Das Lied von der Erde Г.Малера (якій передувала VIII, власне вокальна симфонія). Йдеться про співвідношення вищезгаданих творів за типом жанрового синтезу, де превалюючий кантатний пласт поєднано з рисами сюїтно-сонатного інструменталізму.

Таким чином, природу типології вокальної симфонії зумовлюють ознаки, з одного боку, сонатно-симфонічного мислення (класичний, романтичний симфонізм плюс старовинна інструмен-тальність), з іншого — певні жанрові моделі кантати-ораторії та інших вокально-хорових форм, для яких органічною є дидактика духовної гімнічної хорової музики, що бере початок від Древ-ності-Середньовіччя. Жанрову специфіку вокальної симфонії

XX ст. складає синтез сонати-симфонії з хоровими формами професійної музики більш ранніх епох (меси, мотету, мадригалу, славильної кантати-ораторії, пасіону та ін.). Звідси — нетрадиційно оперний характер зв'язку слова і .музики: латинський сакральний текст меси, «словесна гра» старовинного мотету, специфічно «фальцетний» спів мадригалістів та ін., складає іншу єдність, ніж «програмний паралелізм» слова та музики, що живив оперу, програмну класичну і романтичну симфонії. Це сба-лансоване сполучення принципово полярних у своїй основі змістов-

них та формальних показників сонати-симфонії з ознаками старовинних вокально-хорових жанрів визначає «нерв» вокальної симфонії XX ст. і обумовлює її специфіку.

Глава II. Жанровий спектр вокальної симфонії в творчості зарубіжних композиторів XX ст. Формування симфонії нового типу — вокальної симфонії — спостерігається на хвилі неоренесансних тенденцій активізації вокально-хорової творчості. Класичну модель вокальної симфонії розглянуто на матеріалі творів: Symphonie des Psaumes І.Стравинського, VIII Symfonia Г.Малера, Symfonia «Piesn о посу» К.Шимановського, Spring Symphony Б.Бріттена, «Колокола» С.Рахманінова.

VIII Symfonia Г.Малера та Symphonie des Psaumes І.Стра-винського являють планетарне, космогонічне охоплення ідеї Symphonia: християнське і позахристияньке, просвітницько-

світське та сакрально-позачасове — створюють в образній системі творів принципову єдність.

Symphonie des Psaumes І.Стравинського визначаємо як сим-фонію-месу з ознаками меси-літургії архаїчного зразка, частково збережені і Православною, і Протестантською службами. Властиві симфонії ознаки сонатно-симфонічної драматургії існують поряд з прикметами старовиної інструментальної музики. Симфонічний аспект, заявлений назвою твору знаходить оригінальний вияв у ритмо-тембро драматургії: ритмо-інтонації як виток тематизму, тембрально-фактурні зміни на гранях форми, вибудованої у цілому не мотивним розвитком, а зіставленням образно-фактурних пластів. Композиція циклу, у якому перша та друга частини поєднані збігом темпово-жанрових ознак, а фінал має тенденцію драматургійної самостійносте, «розмикає» тричастинну архітектоніку, породжуючи аналогії з симфонією-концертом. Ефект єдиної тональності (прита-

манний старовинній сонаті-сюїті) виникає внаслідок усвідомлення звуковисотного комплексу c-e-es-g-b-h «складною тонікою» твору. Визначення твору — симфонія-меса базується на таких ознаках: латинські тексти з Vulgaty, стилізація псалмодії, поліфонічно-хоровий виклад, що охоплює значну частину твору і асоціюється з старовинно-церковними жанрами, з частинами літургії-меси (ч. І, Exaudí orationem теат — в аналогії Kyriç ч. II, Expectans expectavi Dominum, за типом тексту Benedictus і Agnus Dei з музичними ознаками пасторалі і розробкою-репри-зою в дусі Offertorium, образна установка ч. III обумовлена самим текстом Псалму —Alleluja. Laudate Dominum). Безумовно, йдеться не про відтворення в симфонії ортодоксії музичних номерів Римської меси, Православної літургії, або Протестантської церковної служби (твір створювався для CHIA), але про втілення колориту образності літургії-меси архаїчного зразка. І.Стравинсь-кий апелює до ранньохристиянської традиції, це Alleluja — це завершення літургії, a Kyrie, Agnus Dei, Alleluja — першогімни, показові для народної традиції богослужіння. Відзначимо, що в період написання симфонії композитор створює низку духовних творів, що вбирають інтонаційний стрій церковної музики, яку він чув в Києві та Полтаві.

Symphonie des Psaumes І.Стравинського водночас відтворює як неоренесансні засади, пов'язані з старовинною духовною симфонією, так і оригінально-нетрадиційну лінію класичного симфонізму. Symphonie des Psaumes, створена в 1930 р. є класичною моделлю вокальної симфонії XX ст.; її історично безпосередньою провіснецею стала VIII Symfonia Г.Малера.

В VIII Симфонії Г.Малера поєднані ознаки поемно-симфон-ічної циклічності, раньокласицистської клавірної двочастинної сонати і духовної кантати. Додатково виникає асоціативний зв'я-

зок з двоетапною специфікою Літургії архаїчного зразка. Вияв дуалістичної концепції духовно-світського в традиціях ренесансного пантеїзму реалізується в симфонії через музично-асоціативний ряд. Зміщення змістовного акценту в творі в бік звеличення людської активності потребувало від композитора внесення коректив у текст Гете. Для Гете фаустівське втілення ідеї Творення нового божественого світу людським Розумом — шлях до спасіння, є богоугодним. Для Г.Малера — це щабель до «перетворення» ідеї Творця. В цілому VIII Симфонія Г.Малера — свого роду «літургійна симфонія» («Літургія Логосу»), в якій духовне первинне начало у традиційно-християнському значенні (ч.І ) і герой Гете, як втілення Розуму європейського Просвітництва (ч.ІІ) є співвідносні за сонатно-сюїтним принципом поєднання частин циклу. ,

На відміну від масштабних планетарно-духовних концепцій І.Стравинського і Г.Малера, вокальні симфонії КІПимановсько-го, Б.Бріттена, С.Рахманінова є більш камерними і демонструють суто національні версії художнього узагальнення «вічних питань».

У вокальній симфонії-поемі Piesn о посу К.Шимановського простежується унікальне органічне поєднання ознак славильної кантати, старовинної сонати і сонати-поеми переддня Сучасності. Гімнічність музики симфонії — даність, що бере свій початок у ідейно-образній сфері тексту. Оригінал Дж.Румі визначає максимальну сюжетну стислість образу, що, за винятком старовинних славильних пісень, не має аналогу в європейській поезії. Установка на ідею прославлення зумовила характер тематичних побудов: наявність «музичних знаків» гімнів різних стильових епох; наприклад, alter tonus гімну Pange lingua gloriosi, інтонації теми Victoria з ораторії Historia der Auferstehung Г.Шютца,

звороти старовинних західнослов’янських славильних пісень, стилізація псалмодії та ін. Аналогії з духовними творами старовинної музики, а також з одичною мадригальною лірикою Ренесансу зумовили використання тексту від першої особи на музику респонсорного типу; фактура співу соліста з хором зближує відповідні фрагменти симфонії з славильною кантатою. Очевидна інструментальна специфіка симфонії-поеми (риси сонатності в

ч. І, інструментальне скерцо в ч. II і т.д.) в поєднанні з наведеними ознаками славильної духовної музики створюють синтез вокальної симфонії.

Музично-поетичні традиції англійського Ренесансу, що надихнули Нове англійське Відродження XX ст. визначили конструктивно-стилістичну ідею Spring Symphony ББріттена. В симфонії мають місце зв'язки з музично-поетичною культурою старовинного канону, мадригалу, а також з травневими обрядовими піснями, що займають особливе місце в англійському фольклорі та поезії «єлизаветинської епохи». Тексти, що належать авторам різних століть, визначають поетизацію стосунків природи і людини старої Англії. Зв'язок текстів з обрядовими піснями та лірикою старовинних мадригалів, а також повтори симетричних побудов, властиві музиці ритуалу створюють орієнтацію на стилізацію архаїки. Показовим є використання у стилістичному синтезі твору прийомів та форм мадригального письма. Spring Symphony і за назвою, і за специфікою засобів (широке вживання ostinato, демонстративні архаїзми в тексті, що привносять у художню реальність «документалізм» віддаленої епохи), певною мірою сприймається як паралель-антитеза «Весне священной» (Ver Sacrum) І.Стравинського. Вокальне начало симфонії Б.Бріттена зумовлює відтворення одухотвореної, в стилі англійських ренесансних святкувань атмосфери весняних ігор-дійств, які

в слов'янському варіанті розігруються у названому балеті І.Стра-винського. В композиції цілого Б.Бріттен спирається на техніку старовинної сонати типу еюїти-варіацій верджиналістів і сучасної сонати-поеми.

В цьому ряду класичних моделей вокальної симфонії особливе місце належить «Колоколам» С.Рахманінова, першому творові, жанр якого був визначений вказаним терміном. Компактна чотирьохчастинна форма, що викликає незаперечні аналогії з симфонічним циклом, а також очевидний зв'язок твору з літургійними композиціями СРахманінова, з притаманною їм дидактикою та піднесеною урочистістю звучання створюють установку на новий жанровий синтез. Концепційний план твору ’визначає траурно-трагедійне спрямування художнього перекладу поеми Е.А.По КБальмонтом. Симфонічна ідея твору зумовлена антитезою тематичного поєднання: дзвони як звукообраз життя і Dies ігае як образ-символ смерті. Ці теми-образи породжують також літургійні асоціації. Однак, яскрава картинність, драматична спрямованість цілого пов’язують «Колокола» з творами, що у даній роботі визначені як «переддень» вокальної симфонії XX ст.

Аналіз творів Г.Малера, КШимановського, С.Рахманінова.

І.Стравинського, Б.Бріттена та інших авторів дозволяє підсумувати типові ознаки класичної моделі вокальної симфонії:

— жанрова багатоскладовість творів;

— суттєва роль музично-статичного образного комплексу не властива діалектиці класичної симфонії;

— базове значення в синтезі жанру сонатно-сюїтних тг поемно-симфонічних засад структурної побудови;

— поєднання ознак сонати-симфонії і змістовно-структурних показників кантати-ораторії та інших вокально-хорови? жанрів;

— тяжіння кантатно-ораторіальної специфіки вокальної симфонії до меси-літургії, реквієму, меморіалу, мадригалу, славильної кантати, тощо;

— багатозначимість, афористичність літературного тексту з широким використанням символів, метафор, алегорій;

— тенденція до об'єднання у жанрі вокальної симфонії засобів виразності різних стильових епох та підкреслений зв'язок з ренесансним митецтвом;

— риси сакрально-літургійної спрямованості образної установки творів цього жанру, прояв у ньому нової тенденції до об'єднання світської, духовної та церковно-прикладної музики.

Риси вокальної симфонії, що співвідносяться з вищевказаними ознаками класичних моделей цього жанру, знаходимо також в творах Ч.Айвза (IV Symphony), И.Славенського (Symfonija orijenta « Religiofonija»), В.Новака (Podzimni symfonie, Majova sympfonie), Х.Ейслера {Deutsche Symphonie), Д.Шостаковича (XIII Силіфония, XIV Спмфонгмі), А.Шнітке («Симфония-месса St.Florian»), Е-Денисова {«Солнце ииков», «Лиетья») та багатьох інших. Ознаки жанрового синтезу, властивого вокально-хоровій симфонії, простежуються в суто інструментальних творах. Композитори іноді в назвах закріплюють цей «жанровий симбіоз»: Sinfonia da Requiem Б.Бріттена, Symphonie «Liturgique» А.Онег-repa, Symphony on a Hymn Типе В.Томсона, Sinfonia memoriale Дж.Ф.Маліп'єро, «Мадригальная симфония» І.Стравинського, ін.; свого роду «симфонією псалмів» за образно-тематичним наповненням є The camp meeting ЧАйвза. Усвідомлення впливу вокальної симфонії на інструменталізм як такий дозволяє виявити в оркестрових творах Ч.Айвза, А.Онеггера, Б.Бріттена, М.Тіппетта та багатьох інших характерні риси даного жанру. Вокальна симфонія та похідний від неї новіш жанровий синтез в інструмен-

тальній симфонії розвивають ідею Symphonia Sacra Ренесансу-раннього Бароко.

Глава III. Українська вокальна симфонія. Загальне і специ фічнс у жанроутворенні. Стильові ознаки сучасної українсько-професійної музики найбільш повно реалізуються в хоровій твор чості та інструменталізмі. Вітчизняна хорова творчість значної« мірою зумовлена розвитком традицій партесного співу, зокрем. хорового концерту XVIII-XIXct., що формувався в умовах евро пейської професійної музики інструментального типу. В ук раїнській національній музичній свідомості ствердження інстру менталізму відбувається лише в XX ст. До цього часу належит також звернення українськіх композиторів до жанрових орієн тирів вокальної симфонії. В жанрі хорового концерту, представ леного творчістю Д.Бортнянського, М.Березовського, А.Ведел^ знаходимо генетичні витокі майбутньої вітчизняної вокальної ст фонії. Ще на початку XIX ст., внаслідок реформування Право слав'я в українській музиці зберігалася і оригінально розвинула ся традиція ренесансної хорової вокальності і, пов'язаний з ци змістовний комплекс Symphonia, на той час вже витіснений ; Західній Європі самодостатнім інструменталізмом та оперною вс кальністю.

На межі ХІХ-ХХ ст., на тлі неокласицизму відроджуєтьс інтерес до старовинних хорових форм — у синтезі з ранньо симфонічною культурою: орієнтація української професійної м] зики на жанрову лінію вокальної симфонії виявляється, зокрем в кантаті-симфонії «Кавказ» СЛюдкевича, де спостерігаємо т «жанрову дифузію», що при визначальній ролі вокально-хорове го компоненту, коригується ознаками романтичного симфонізь та барочної варіаційної сонати-сюїти. В першій частині твор («Прометей») симфонічні засади є достатньо автономізованими

співвідношенні з вокальною риторикою музики з текстом і стилістикою кантатного співу. Звернення до жанру кантати-сим-фонії є надзвичайно показовим для національної музики XX ст.

Традиція поєднання вокально-хорового письма з інструменталізмом мислення набуває особливого сенсу у М.Леонтовича; його творчість унікальна в аспекті наближення до жанрової специфіки вокальної симфонії. Образно-змістовний зв'язок з літургійною музикою простежується в хорових мініатюрах, побудованих на фольклорному тематичному грунті, де поемно-сюжетний розвиток поєднується зі стисло поданими ознаками старовинної кантати-ораторії («Щедрик» — різдвяної кантати-поеми,«Козака несуть» — поеми-реквієму, «Піють півні» — поеми-плачу,

«Дударик» — меморіальної кантати-поеми та ін.). В оригінальних (на тексти В.Сосюри) і канонічних («Молебен», «Літургія») хорових композиціях, що творять певний аналог барочним духовним симфоніям, структурні показники «стислої» поеми очевидні. Це засоби розвиненого симфонічного мислення в аспекті «надщіль-ної», «надстислої» форми і звідси — «кругові» повернення мотивів, образів незалежно від змісту тексту (виникає аналогія з А.Веберном — обох композиторів єднає граничний мінімалізм засобів і відчуття спорідненості із ранньою ренесансною музикою «малих просторів»). Принципова вокально-хорова орієнтація творів МЛеонтовича з опорою на традиційні жанри кантатно-ораторіальної музики (славильна кантата, духовний концерт, літургія та ін.) має також зв'язок із специфікою інструментальних форм, зокрема із барочною багаточастинною сонатою-сюїтою-варіаціями.

В музиці українського зарубіжжя XX ст. специфічні ознаки вокальної симфонії знаходимо в ряді творів М.Гайворонського («Молитва» для голосу та струнного оркестру), П.Печеніги-Уг-лицького (кантата «Б'ють пороги»), М.Кузана («Псалми Дави-

лі-

дові»). Орієнтація національної. традиції на хорову культуру зумовила жанрову специфіку Симфонїі «Голандія» вихованця Одеської консерваторії К.Корчмарьова, в якій ознаки пізньо-романтичного симфонізму поєднані з жанрово-стилістичними рисами духовної кантати.

У другій половині XX ст. творчість вітчизняних композиторів позначена активним залученням вокально-поетичного компоненту до симфонічного жанру (з тяжінням до суто інструментального або суто вокального). Приклади цьому — симфонії Д.Кле-банова, В.Губаренка, ЛДичко, Є.Станковича, В.Загорцева та ін.

Так, одним із творів, орієнтованим на специфіку меморіалу -реквієму є III Симфонія В.Губаренка (на фолькльорні .тексти і сл. Б.Левіна), свого роду «перехресття» симфонії і вокальної симфонії як такої, де літургійну контекстність визначають програмне присвячення, художньо-образний і власне музичний зміст. І тематичній побудові циклу очевидними є жанрові елементи тра урно-гімнічної музики, зокрема реквієму. Це, перш за все, мо тив-символ Dies ігае, відкрито заявлений як тема-образ у фінал симфонії; фанфарно-хоральна звучність духових, що асоціюєть-. ся з жалобно-тріумфальним образом типу Tuba тігищ інтерваль-ний мінімалізм співзвучний із відчуттям коротких мотивів у ста ровинних формах (малосекундова побудова лейттеми, тощо). Осо бливий інтерес являє собою хорова кода першої частини, що вби рає деякі композицийні закономірності старовинного меморіалу,

У Симфонїі «Я стверджуюсь» Є.Станковича (сл. П.Тичини поєднані ознаки театралізованної Choral Symphony і вокальної симфонії як такої. Містеріальне підгрунття, ораторський пафо зближують твір із класичними зразками вокальної симфонії. Од нак, оперно-драматична специфіка хорової декламації та розмов ного інтонування читця-соліста відсторонюють хорову вокальніст

старовинної музики, що є показовим саме для класичної моделі вокальної симфонії.

Оригінальним прикладом втілення ознак жанру, що досліджується є Симфонія «Привітання життя» Л.Дичко (сл. І.-Б.Ан-тонича). В жанровому вирішенні цієї вокально-інструментальної композиції очевидною є орієнтація на сюїтно-варіаційні форми старовинної музики, зокрема sonata da chiesa як інструментальної моделі-узагальнення вокально-хорового письма. Ряд конструктивних особливостей співвідносять цей твір з поемною циклі-чністтю романтичного симфонізму. Відсутність хорового співу ніби компенсується підкресленою аналогією із панегіричним концертом та образними побудовами філософсько-поетичної лірики («Зелена Євангелія»),

Характерним явищем української музики є інструментальна симфонія, що синтезує сучасні засоби виразовості із стилізацією старовинної хорової вокальності. Ознаки старовинних хорових форм моделюються у ряді творів В.Сильвестрова, І.Карабиця, Ю.Іщенка, В.Бібіка, В.Губи, ін. Відображенням нетрадиційних аспектів творчої практики українських авторів є Хорова симфонія а'сареїіа (Симфонія-диптих Є.Станковича, Симфонія «Вітер революцгі» Л.Дичщ Симфонія для хору О.Красотова).

Українську вокальну симфонію в цілому розглядаємо як специфічний різновид жанру, що склався в своїх класичних зразках у творчості зарубіжних композиторів XX ст. Беззаперечна індивідуальність вітчизняних авторів у жанровій орієнтації, що органічно охоплює досвід інструментально-симфонічної та вокально-хорової творчості. Орієнтація української музики на таке визначне явище як хоровий концерт та розвиток оригінальної сучасної інструментальної культури склали унікальні умови для створення жанрової класики вокальної симфонії. Геній М.Леонто-

вича, що чутливо реагував на «поклик часу» та творчі пошуки С.Людкевича наблизили українську музику до формування даного типологічного феномену.

Таким чином, сучасна українська вокальна симфонія, з огляду на її генетичні зв'язки з хоровим концертом ХУІІІ-ХІХ ст. та опорою на інструменталізм мислення, має такі особливості:

— взаємодія інструментальних форм із різними типологічними ознаками кантатно-ораторіальних жанрів;

— фольклорно-традиціоналістська стилістична орієнтація, що зумовила «помірність» авангардових впливів у творчості сучасних композиторів;

— особлива увага до інструментального ансамблю та оркестрової симфонії, що моделюють хорову фактуру.

Висновки.

Дослідження специфіки вокальної симфонії, вияв ії класичної моделі та дотичних до неї жанрових різновидів, дозволилс зробити певні висновки. Головний з них: вокальна симфонія, передумови якої знаходимо в ідеях античності, а далі — у творчості композиторів Ренесансу-Бароко, Класицизму-Романтизм;

— має специфічний і органічний вияв в музиці XX ст. Це положення є суттєвим з огляду на те, що XX ст. в професійній музиц пов'язують із жанрово-стильовою деструктивністю та «реставраційними» процесами (концепція Т.Адорно та ін.). Специфічні дл; Сучасності жанрово-стилістичні лінії експресіонізму та примітиві зму грунтуються на спрощеному трактуванні класичних форм н: тлі серійної, вільної варіаційної техніки і т.п. Новий синтез і галузі театру спрямований на відсторонення специфічно музич ного художньо-самостійного моменту: сценічні кантата і ораторія містерія, опера-притча, «новий театр» хеппенінгу та ін. Неокла сичні лінії мистецтва XX ст. культивують симфонії-ансамблі

мадригали, мотети, меси, пасіон та ін. у контексті сучасної жанрово-стильової орієнтації. Художньо значущі результати творять розвиток докласичних жанрових типів із довільним трактуванням їхньої суті.

Вокальна симфонія не реставрує, а розвиває ідею ренесансної Symphonia, і, навідміну від художньо самодостатньої класичної, романтичної симфонії та опери, виявляє органічний зв'язок із суттю духовних жанрів. Логічне осмислення ідеї вокальної симфонії дозволяє диференціювати ряд важливих явищ музики XX ст., відчути динаміку жанрово-стильових та видових перетворень у музично історичній процесуальності. Підкреслено нову якість синтезу, що базується на традиції доповнення змісту, зокрема — відносної автономії тексту і музики, вельми показової для старовинних вокальних жанрів.

Пропоноване в роботі визначення жанру вокальної симфонії дозволяє виявити в аналізі творів риси, що характеризують їх смислове «входження» в художнє буття сучасності, при тому, що формально-структурно вони орієнтовані на продовження традицій мистецтва попередніх епох. Твори Л.Бетховена, Г.Берліо-за, Г.Малера, І.Стравинського, Б.Бріттена та багатьох інших в контексті уявлень про типологію вокальної симфонії, її витоків, класики та дотичних до неї жанрових виявів в XX ст., дозволяють оцінити евристичні можливості творчості композиторів минулого і, водночас, усвідомити глибинність культурних контактів композиторів XX ст. з попередніми епохами, зокрема із музичним мистецтвом Ренесансу-Бароко. Класики вітчизняної музики (М.Леонтович, С.Людкевич) усвідомлюються в гостро сучасному звучанні через вияв в їхніх творах типологічних настанов хорових та інструментальних форм європейської професійної музики. Інтерес сучасних композиторів України до вокальної симфонії

демонструє життєву силу художніх можливостей жанру і спрямовує вітчизняну традицію в річище органічного зв'язку із сучасним світовим художнім процесом.

Методика аналізу з позицій, запропонованих в роботі для визначення вокальної симфонії як гармонійно-цілісного жанру неоренесансного сенсу, показового для музики XX ст., стимулює подальші типологічні розробки в музикознавстві, зокрема в такій галузі, як класифікація вокальних форм, жанрів та їх різновидів на тлі традицій і сучасного усвідомлення. Спеціальним предметом, що виходить за межі завдань цього дослідження, є розгляд нових ліній зв'язку вокальної симфонії як з традиційними жанрами, так і з тими, що, в свою чергу, намічають початок нового жанрового типу. Проблема вокальної симфонії в розумінні гармонійної цілісності її жанрової специфіки виводить на рівень усвідомлення нової ознаки музичного мислення, відмінної від музш« класицизму-романтизму, а саме превалювання естетичного на;: художнім.

Проблематика дисертації відтворена в публікаціях:

1. «Симфония псалмов» И-Стравинского в контексте формирования принципов украинской вокальной симфонии //Стра-винський та Україна: Матеріали доповідей Міжнародної науково-практичної конференції — Київ, 1996. — С. 140-148.

2. Украинская вокальная симфония. Общее и специфическое в жанрообразовании //Культурологические проблемы музыкальной украинистики: Сб. статей. — Одесса, 1996. — С. 19-41

3. Курс української зарубіжної музики в спеціальній вищії1 та середній школі //Актуальні питання педагогічної підготовга студентів музичних учбових закладів: Сб. наук, статей. Ч.І. — Донецьк, 1995. — С. 114-125 (у співавторстві).

4. Сподвижники и последователи В.Малишевского: В.Са-пельников, К.Корчмарев //Одеська консерваторія: забуті імена, нові сторінки. Сб. статей. — Одеса, 1994. — С. 40-44 (у співавторстві).

5. Жанр вокальной симфонии и творчество украинских советских композиторов 1970-1980-х гг. //Музыкальные жанры: история и современность: Тезисы докладов Всесоюзной научнотеоретической конференции.— Нижний Новгород (Горький), 1989.— С. 74-76.

6. Вокальна симфонія у розвитку сучасного українського вокально-хорового мистецтва //Культура України і слов'янський світ: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції. — Кам'янець-Подільськ, 1992. — С. 15-17.

Гузеева В.В. Вокальная симфония. Классическая модель и разновидности жанра. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03

— Музыкальное искусство. Национальная музыкальная академия Украины им. П.И.Чайковского, Киев, 1997.

Работа посвящена рассмотрению проблемы жанра вокальной симфонии XX ст. как органической целостности инструментального и вокального начал, исходящей от первичного синкретизма Symphonia Ренессанса-раннего Барокко. Внутреннее органическое единство инструментально-симфонических форм доклассических эпох и кантатно-ораториального пения, содержащего внеоперное соотношение музыки и слова, определяет генезис вокальной симфонии в Symphonia Sacra XVI ст. и развитие в рамках «духовного концерта» XVII-XVIII ст. европейской профессиональной музыки. Рассмотрены классическая модель и разновидности жанра в творчестве

зарубежных и отечественных композиторов XX ст.

V.Guzeeva. Vocal Symphony. Classical model and varieties of the jenre. The dissertation for a Candidade of Art degree in the speciality 17.00.03 —Art of music. National Academy of Music of the Ukraine named after P.I.Tchaikovsky, Kyiv, 1997

Abstract

This work is dedicated to an examination of the problem oi the jenre of Vocal Symphony of the XX-th century as an organic unity of instrumental and vocal sources, its starting point being primary synchretism of Symphonia of the late Renaissance and oi the early Baroque. The inner fundamental unity of instrumental-symphonic forms of pre-classic epochs and cantata-oratorial singing containing an out-of-opera relation between music and wore determines genesis of Vocal Symphony in Symphonia Sacra of th< XVI century and the development of european professional musii in the frames of a «spiritual concert» of XVII-XVIII centuries The classical model and varieties of this jenre in the creative worl of foreign and native composers of the XX-th century have bee: considered.

Ключові слова: symphonia, вокальна симфонія,

жанрова типологія.