автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.02
диссертация на тему: Войсковая реформа 1924-1925 годов в Украине

Полный текст автореферата диссертации по теме "Войсковая реформа 1924-1925 годов в Украине"

ргСдДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 1 и ім. І. І. ¿МЕЧНИКОВА

і 1 0!(Г М

На правах рукопису

ГОЛОВАНЬ Сергій Вікторович

ВІЙСЬКОВА РЕФОРМА 1924—1925 РОКІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 07.00.02 — історія України

Автореферат дисертації на здобуття паукопого ступеня кандидата історичних наук

Одеса — 1993

Робота викопана на кафедрі історії та світової політики Одеського державного університету імені І. І. Мечникова.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК — доктор історичних наук, професор ‘ ' ЯК.УГІОВ н. м.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор історичних наук, професор • КУЛЬЧИЦЬКИН С. В.;

- доктор історичних : наук„ професор

РАКОВСЬК'ИИ М. ю. ■

ПРОВІДНА УСТАНОВА —Одеський військовий інститут £у-

‘хопутних військ Міністерства ^борони України ,

Захист відбудеться « ' 'нЧ-с&’тгі'-?__1993 р. о « /£ ._»

годині на засіданні спеціалізованої вченої ради __

з історичних наук (історія Укрїни та історія суспільних рухів

і політичних партій (в Одеському державному університеті________

4220000.дул. Гануаіша,-22^а$Ді.-2121-------.---------------------

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського державного університету. . .

Автореферат розісланий «_______—»______---------------1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої1 ради доцент

Ч'

Натайник В. А.

А

зміцненню Червоної армії с нирне двадцятиріччя — з 1921 ни ІЬ'іІ роки1. Одночасно, ці обставини вплинули па недостатню ступінь освітлення проблем військової реформи.

Дослідження ряду проблем радянського військового будівництва, розпочаті Д. Воропаєвим і А. Іовлевпм2, а також Б. Дашілсвпи3 в основному також присвячені діяльності партії і, звісно, не дають можливості оцінити в повній мірі зусиль державних структур по здійсненню військової реформи. Написані в широкому плані, вони розглядали зміцнення армії в великому часовому проміжку і маштабах Радянського Союзу, і тому не могли показати специфіку проведення реорганізації в Україні. Автори змогли провести деякі окремі приклади конкретних подій, які відбувались в частях та з’єднаннях, дислокованих в різппх регіонах країни. Ліпне деколи вони згадують про Україну і війська УВО навіть без конкретних фактів. ,

Грунтовному розгляду особливостей здійснення військової реформи в окремих районах країни присвячені деякі, головним чином дисертаційні роботи. І лише невелика кількість їх досліджує положення в Україні. Практично одночасно проблему зміцнення єдності народу і армії, як важливого напрямку діяльності по посиленню боєздатності збройних сил до-

'. Конюховский В. Борьба Коммунистической партии по укреплению Красной Армии в годы мирного социалистического строительства. 1921 — 1941, М., 1959.

2. Воропаев Д., Иовлев Л. Борьба КПСС за создание военных

кадров. М., 1960. . .. .. ;

3. Данилов В. Строительство органов военного управления в СССР. М., 1901.

сліджували в своїх дисертаціях Г. Волков1 і В. Волковінсь-кш'г. Але як и одній, так і в другій роботі військовій реформі, зусиллям українських органів влади, командирів та політпра-цівників УВО по її здійсненню, уваги практично не приділено.

Єдиною грунтовною працею, яка аналізує положення справ в Україні в період здійснення військової реформи 1924

— 1925 років виявилась дисертаційна робота Д. Піхи3. її цінність полягає в широкому використанні ряду документів, вперше введених в науковий кругообіг. Це дозволило автору висвітлити деякі аспекти радянського військового будівництва на переломному етапі, показати основні напрями реорганізації в військах УВО і застосування різних методів но їх проведенню.

Але і йому не вдалось, на наш погляд, подолати до кінця «■хвороби» дослідників того часу — відмовитись від перебільшення ролі партії у вирішенні оборонних задач, показу її діяльності в «рожевому» кольорі, звернути більше уваги на складності і протиріччя процесу перетворення військ округа, акцентувати увагу не тільки на досягнутому, але і піддати

‘. Волков Г. Деятельность Коммунистической партии по укреплению единства армии и народа. 1921 —1925 (На материалах Украины): Дне. ...канд. ист. наук. К., 1980.

2. Волковинский В. Участие трудящихся Украинской ССР в укреплении Красной Армии (1921 — 1925): Дне. ...канд. ист. наук. К., 1981.

3. Пиха Д. Борьба Коммунистической партии за укрепление советских вооруженных сил в 1924—1925 гг. (На материалах УВО и парторганизаций Украины): Дне. ... канд. ист. наук. К., 1964.

більш серйозному аналізу недоліки, виявити їх причини, прослідкувати шляхи їх усунення.

Деякі положення, висловлені Д. Гііхою в дисертації, зібраний багатий фактичний матеріал викладені в декількох статтях, опублікованих в «Українському історичному журналі».1.

В останні роки вийшла в світ серія праць, присвячених історії військових округів, в тому числі і Київського, де є розділ про життя і діяльність військ в міжвоєнні роки. В ньому дуже коротко говориться про здійснення в Україні військової' реформи 1924—1925 років2. На жаль, автори обмежились загальною характеристикою тих років і відзначили лише відомі заходи вищого керівництва по проведенню в життя реформи, не показали особливість її розробки, ходу, результатів, які виявились в організації територіальних і національних формувань, становище бойової і політичної підготовки, рівні виховної роботи і дисципліни військ УВО.

Таким чином, незважаючи на наявність певної кількості документальних і літературних джерел, спеціально і комплексно тема до нього часу мало досліджена.

Виходячи із актуальності та недостатнього вивчення проблеми, дисертантом поставлена мета: вивчити історію пере-

Піха Д. Діяльність партійних організацій України по зміцненню Радянських Збройних Сил (1924—1925 рр.) //Укр. іст. журн. 1962. №6; Компартія України — організатор всенародного піклування про зміцнення Червоної Армії (1921 —1941 рр.) /^Укр. іст. журн. 1970. № 2.

2. Киевский Краснознаменш,ш. 1919—1969. Кратк. очерк ист. Киевского Краснознам. воен. округа. К., 1969.

будови армії, узагальнити досвід військового будівництва в мнрнпх умовах, проаналізувати роботу по вирішенню питань підвищення обороноздатності країни. Для досягнення цієї мети дисертант висунув такі завдання:

1. Розглянути з нових позицій і проаналізувати міжнародне становище, яке склалось після громадянської війни, положення в С'РСР і в Україні; етап частин та з’єднань УВО; розкрити об’єктивну необхідність і передумови військової реформи в окрузі, показати її своєчасність засновану на врахуванні реальних економічних можливостей; відобразити розвиток поглядів на систему оборони країни, розробку концепції військової реформи.

2. На прикладах Українського військового округу показати суть і зміст реформи 1924—1925 років; розкрити труднощі і протиріччя переходу до планового будівництва армії; показати вжиті республіканськими і місцевими органами влади, військово-політичним керівництвом України, військовими колективами частин і з'єднань округа конкретні заходи по реалізації перетворень, що полягали у вдосконаленні системи управління військами і в першу чергу прикордонного УВО; розвитку змішаної системи складу військ, особливостей національних формувань округа; налагодження бойового навчання і зміцнення дисципліни.

3. Прослідкувати зміни форм і методів роботи органів

влади в центрі і па місцях; відобразити тенденцію становлення і розвитку командно-бюрократичної системи і роль партії в цій системі, яка спирається па посилення свого впливу у всіх сферах життя і діяльності військ, "

4. Виявити роль командно-політичного складу частин УВО а здійсненні військової реформи; прослідкувати становлення

системи підготовки кадрів, введення єдиноначальності, як одного з найважливіших міроприємств реформи; показати стиль

політичного і військового керівництва процесом реформування військ України, впливу на його результати.

Джерельна база дослідження включає в себе відібрані, критично проаналізовані документи і матеріали ряду державних архівів, що відображають багатогранність діяльності по розробці і проведенню в життя військової реформи в Україні.

Істотним джерелом по проблемі, яка вивчається, виявились відкриті матеріали, що належать Реввійськраді країни, керівництву УВО, секретні матеріали партійних і радянських органів України і її губерній, вперше введених автором в науковий кругообіг.

В партійних фондах архівів знаходиться більшість документів по темі дослідження, містяться цікаві відомості, про рішення партійного керівництва, які потім, послідовно запроваджувались в життя усіма структурами влади в центрі і на .місцях. Пояснюється це тим, що саме в ті роки відбувалось узурпування партією влади в країні, пряме втручання в роботу державних органів, у життєдіяльність збройних сил.

Важливе значення при дослідженні проблеми мають декрети, закони, постанови і резолюції органів радянської держави — Всесоюзних, українських з’їздів рад робочих, селянських і червоноармійських деупгатів, ВЦІК, ВУЦІК, Раднар-комів СРСР і України.

Цінним, але далеко не повно використаними документальним джерелом є річні звіти народного комісаріату по військово-морським справам,, накази і циркуляри Реввійськра-

ди, політичних управлінь Червоної армії і УВО, які вміщують фактичний матеріал з багатьох питань відбудови армії, включаючи реформу 1924—1925 років. '

Особливу цінність мають документи керівництва УВО, командування з’єднань та частин, розміщених в ті роки на території різних районів України. Вони містять багато узагальнених данних про події, які відбувалися у військових колективах, про хід реформи на місцях, донесення з різних питань військового життя — положення в частинах, настрій особог.о-ю складу і т. і. В них міститься інформація про роботу, яку проводили в армії центральні і місцеві органи влади, суспільні організації, дані про різні сторони їх діяльності по зміцненню військ УВО в середині 20-тнх років.

Важливим документальним джерелом по виявленню динаміки процесу, є вироблений аигіаратом військового відомства альбом діаграм, що вміщує статистичні дані про життя і бойову діяльність військ. Вони чітко відображають обставини у військових частинах України.

Для дослідження теми використовувалась центральна і місцева преса, де широко висвітлювались міропрнємства реформи в різних регіонах України.

Розробка практичних концепцій і проведення в 20-х роках в Україні військової реформи має велике значення для сучасного періоду розвитку державності. В період великих змін, які проходять в усіх сферах суспільного життя суверенність України це особливо стосується підходів до рішення таких задач, як відбудова національної армД, підготовка командирського складу, а також організація допризовної підготовки і військового навчання тієї частини молоді, яка не буде охоплена військовою службою.

В усіх цих випадках як корисний, так і негативний досвід реформи 1924—1925 років може відіграти важливу роль в сучасному періоді відбудови Українських військових сил, тому що в даний період інколи необхідно вирішувати питання, які з врахуванням обставин і часу розв'язувалися в Україні в роки військової реформи.

На наш погляд, важливим є досвід широкого залучення громадськості і концентрація його зусиль на побудові армії, вирішенні оборонних задач, який не згублений і в теперішній час. Це особливо важливо з врахуванням тих обставин, що відбудова і зміцнення війська суверенної держави є обов’язковою і важливою умовою її існування і розвитку.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше комплексно досліджуються різні напрями організаційної, політичної та ідеологічної роботи по розробці концепції і практичної реалізації цілей і задач військової реформи 1924—1925 років в Україні. -

У дисертації автор висуває і обгрунтовує такі положення':

1. В усіх державах арм.ія є важливим структурним елементом їх політичних систем. Це реальна сила, яка впливає на політику, економіку та ідеологію. Чітко уявляючи це, партійно-державне керівництво прагнуло зміцнити своє становище, контролюючи збройні сили. Катастрофічний стан армії на початку 20-х років являв загрозу не тільки безпеці країни, але й існуванню самої системи. Ось чому військова реформа 1924—1925 років мала основною ціллю зміцнення обороноздатності армії та держави і на цій основі — влади державної партії.

2. Політика зміцнення мішаної системи організації армії, що проводилася в роки реформи, українізація та створення національних формувань були певного поступкою центру.

Війська УВО комплектувались загалом з місцевих жителів, які були кревно пов'язані з народом, що наклало відбиток па всю роботу з ними і в значній мірі визначило її специфіку. Деякі форми та методи роботи, що проводилися в ті роки, не втратили свого значення і в сучасних умовах відбудови національних військових сил незалежної України і можуть бути використані сьогодні в практичній діяльності органів влади, військового командування в центрі і иа місцях.

3. Партійний диктат в Україні і у військах округу постійно посилювався, хоч мав суперечливий характер. З одного боку, це був інструмент нової тоталітарної системи, яка силовими методами впроваджувала в життя лінію партійно-дер-жавпого керівництва. І в цей же час він у багатьох випадках забезпечував піднесення боєздатності, зміцнення порядку і організованості, ліквідацію неписьменності в частинах та підрозділах УВО і підготовку кадрів для народного господарства. 43нр<ГИ«Щ»іі Мм. К 1 і ¡ри1 0ір ‘‘і1*' ■ ■

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу,

. . и & ■ ■

трьох розділів, зяклюцежм*, списку використаних джерел і літер ат} ри.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, охарактеризовано стан наукової розробки проблеми, визначено хронологічні рамки, цілі дослідження, розглянута джерельна база і визначена наукова новизна роботи і її значення на сучасному етапі.

У першому розділі «Передумови здійснення військової реформи і засоби, спрямовані на її підготовку» оцінюється складне міжнародне і внутрішнє положення країни після за-

кінченій! громадянської війни, В умовах жорстокої розрухи економіки і ворожого оточення державі довелось вирішувати важливі завдання по створенню армії, здатної надійно захистити народ.

Армія, як і все народне господарство країни знаходилось п критичному стані. В роботі подана характеристика стану частіш УВО, що обороняв південно-західні кордони Вітчизни, їх місце і роль у вирішенні оборонних завдань, розглянуті економічні, соціально-політичні, військові передумови проведення реформи.

Внаслідок вимушеного різкого скорочення кількості військ, падіння рівня боєздатності частин збройні сили були неспроможні організувати надійний захист кордонів країни. Звичайно, це і створило реальну загрозу існуючому ладу. Партійно-державне керівшіцтг.о, прагнучи підвищити боєздатність армії і па цім основі зміцнити свій стан, прийняло рішення про проведення військової реформи.

Пленум ЦК. партії, який відбувся в лютому 1924 року, утворив спеціальну комісію па чолі з М. Фрунзе по підготовці і реалізації реформи.

В дисертації відображені погляди військових та політичних діячів 20-х років з питань військового будівництва, відображено розвиток концепції реформи, діяльність органів влади України і їх участь в складному процесі підготовки корінної реорганізації військ УВО.

^ другому розділі «Суть і зміст реорганізації військ Українського військового округу» проаналізовано хід проведення військової реформи в частинах, дислокованих в Україні.

Початок перебудові було покладено змінами в організації центрального, окружного і місцевого військового управління, що створило умови для успіху наступних дій,

Основою реформування армії з’явився перехід до мішаної системи її організації. Поряд з кадровим, широко практикувався територіально-міліційний принцип комплектування військ. Це дозволяло державі заощаджувати не тільки значні кошти, зберігаючи при цьому необхідний рівень боєздатності армії, але п забезпечувати підготов-і'У необхідних резервів.

В роботі відображені характерні для України форми і методи роботи з перемінним складом під час зборів і між ними простежується розвиток і зміцнення територіальних частин УВО в роки військової реформи, принципи організації їх бойової підготовки.

Значне місце в дисертації відведено складному і суперечливому пронесу створення національних військових формувань, українізації частин округу. Використані джерела дозволяють виявити велику заслугу в успішному проведенні заходів по здійсненню реформі! українського політичного і військового керівництва В. Чубаря, А. Шумського, М. Скрипника, Л. Єгорова. В. Затонсьхого, військових, політичних, господарчих діячів на місцях.

Б, дослідженні показано, що в результаті реорганізації родів військ, упорядкування принципів комплектування та процесів бойового навчання значно зросла мобілізаційна і бойова готовність кадрових частин УВО. Покращення допризовної підготовки юнаків, введення нових статутів, зміцнення в'йськової дисципліни — все це виявилось важливими завоюваннями реформи 1924 —1925 років, і докорінно позначилось на загальній обороноздатності військ округу і всієї Червоної армії.

ріштціі;л на всі л|к»и,сси, які нідбупались в армії.

Партійні комітети, розширюючи спін вплив, поступово займали положення, що дозволяло їм контролювати державні органи і армію, керувати їх діяльністю, давати вказівки, не приймаючи на себе відповідальності. Крім того, в роботі розглядаються взаємовідносини військових і місцевих партійних організацій, роль комсомолу у здійсненні диктатури партії.

Автор показує, що посилення партійного впливу на збройні сили було б неможливим без упровадження в армію відданих системі командно-політичних кадрів. З цією метою в роки реформи була налагоджена робота по їх підготовці. Значне місце в реалізації цього процесу належить принципу єдиноначальності, введеному в ті роки,

В дисертації досліджується зміна форм і методів політ-навчання і виховання особового складу армії, які відбулися в 20-х роках. Всі зусилля були спрямовані на забезпечення його відданості режиму, що н обумовило суть перетворень.

Проте слід відзначити, що завдяки силовому натиску процес ліквідації неписьменності в армії проходив краще, ніж будь-де і вона являла собою найбільший осередок письменності в країні. Автор доводить, що кадри, підготовлені в армійському середовищі, які потім перейшли в державні структури, підприємства, колгоспи тощо сприяли розширенню впливу партії на всі сфери життя країни і зміцненню тоталітарного режиму. ^ ^ (

, «чиИ( &-ЧН

у заключф(іЕ( кГідведені підсумки дослідження, сформульовані основні висновки, узагальнені результати військової реформи 1924—1925 років в Україні.

_ Керуючись принципом диференційованого ПІДХОДУ до рози язаніш проблеми, автор проаналізував різні джерела, розглянув специфіку здійснення військової реформи в різних

видах формувань УВО, відобразив участь в цьому процесі різних категорій керівників і виконавців від республіканських та місцевих органів влади, від керівної командно-політичної ланки до рядових, представників різних соціальних груп, різних національностей.

В дослідженні показано взаємодію центральних структур влади з армійським керівництвом округу, проблеми, що виникали, заходи по зміцненню боєздатності військових частин і з’єднань України.

Здійснена у військах УВО реформа 1924—1925 років при усіх її недоліках, дала безцінний досвід діяльності державних органів влади і громадських організацій України по будівництву армії на мішаній основі.

Слід відзначити, що успіх реформ,» був забезпечений суворим обліком мобілізаційних людських та матеріальних ресурсів, тобто усіх факторів, що впливають на життєдіяльність держави, суспільства, армії, що є немаловажним і сьогодні.

Досвід 20-х років, зрозуміло, не можна механічно накласти на сучасність. Але принципові підходи безумовно можуть бути використані при розробці концепції військової доктрини і побудови військових сил України.

Дослідивши і узагальнивши діяльність партійно-державних органів влади по здійсненню військової реформи 1924—• 1925 років в УВО, спрямованої на зміцнення безпеки країни від зовнішніх ворожих проявів, автор робить ряд висновків і формулює такі практичні рекомендації:

1. Підтримування армії гз стані постійної боєздатності погребує всебічної турботи про неї та-Ті кадри, бойонс устигну вання.

В .'¡в’язку з тим, що п на ¡ні часи може шпшкнути ситуація, коли проти України буде застосовано силу для розв’язання національно-політичних і територіальних спорів, необхідне збереження і підвищення бойової могутності і мобільності армії, готової підбити натиск.

2. Швидкість сучасних військових операцій диктує необхідність здатності місцевих органів влади оперативно переходити на воєнний стан, швидко реагувати на загрожуючі ситуації, проявляти ініціативу і гнучкість. А це в свою чергу може бути досягнуто тільки серйозним ставленням до мобілізаційних заходів.

3. Історичний досвід СВІДЧИТЬ про те, що армія кожної держави невід’ємна від її політики. Саме це робить необхідною її ізоляцію від впливу різних політичних, здебільш конфронтуючих сил. Тільки департизовані збройні сили можуть служити гарантом надійного захисту інтересів українського

народу і виключать їх використання будь-ким з метою знищення конституційного ухтрою н усунення законно обраних органів влади, для протизаконного обмеження прав і цільностей громадян.

4. Сучасні воєнні зіткнення потребують підготовки і бойової єдності населення і, головне, якісної організації допризовної підготовки молоді на службу в збройних силах. До захисту Батьківщини кожен громадянин незалежної України повинен готуватися практично і психологічно ще в мирний час.

Апробація роботи. Теоретичні положення, висновки, практичні рекомендації були використані в доповідях та виступах на науково-теоретичних міжвузівських конференціях

(Одеса, 1989; 1990; 1992), історнко-краєзнавчій конференції (Одеса, 1989).

Основні результати дисертаційного дослідження викладені із таких публікаціях:

1. М. В. Фрунзе про роль командира в укріпленні боєздатності Радянських Збройних Сил^Людина як ціль і засіб

соціальної політики КПРС- . — Одеса, 1989, — 0,5 др. арк. —

У співавт. (Рос. мовою).

2. Перебування М. В. Фрунзе в Одесі^Тези першої обласної історпко-краєзнавчої науково-практичної конференції, присвяченої 200-літтю м. Одеси «Виховання історією» 27— 28 липня 1989 р. — Одеса, 1989. — 0,2 др. арк. (Рос. мовою).

3. М. В. Фрунзе про роль і місце патріотизму і інтерна-

ціоналізму в виховній роботі червоних командирів ,^'Пробле-¡ми інтернаціонально-патріотичного виховання студентської молоді в світлі нового політичного мислення '. — Одеса, 1989.

— 0,2 др. арк. — У співавт. (Рос. мовою).

4. Досвід роботи комсомолу Одещини в підготовці молоді до захисту Батьківщини (1921—1925) і його використання в сучасних умовах ^Армія в сучасному суспільстві . — Одеса, 1990 — 0,3 др. арк. (Рос. мовою).

5. Сторінки військової історії. — Одеса, 1991. •— 5,0 др.

арк. — У співавт. (Рос. мовою). .

6. Військова реформа 1924—1925 років і її роль у зміц-

ненні Радянських Збройних Сил ^Сучасні проблеми війни і миру . — Одеса, 1992. — 0,4 др. арк. (Рос. мовою).

7. Національні формування в військах Українського військового округу в середині 20-х років ^Україна, Дорога до незалежності: історія, сучасність, перспективи, . — Одеса, 1992.

— 0,2 др. арк. (Рос. мовпігЛ -

Пошукувач

С. В. ГОЛОВАНЬ