автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.01
диссертация на тему: Вторичная номинация в художественной речи (на материале творчества Н.В. Гоголя)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Вторичная номинация в художественной речи (на материале творчества Н.В. Гоголя)"

^ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ / ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ.О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

ШИНКАРЕНКО Оксана Вікторівна

ВТОРИННА НОМІНАЦІЯ В ХУДОЖНІЙ МОВІ (на матеріалі творчості М.В.Гоголя)

Спеціальність 10.02.02. — російська мова

Автореферат

дисертації на одобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ — 1997

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі російської моеи Інституту мовооназства ім.0.0.Потебні Національної Академії наук України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор Т.К.Черториоька

Офіційні опоненти

доктор філологічних наук, професор Н.П.Шумарова кандидат філологічних наук, С.І.Гпущик

Провідна установа —

Київський Національний університет ім.Т.Г.Шевченка.

Захист відбудеться 28 травня 1997 р. о 10 годині на .-засіданні сг/едіаліо» ваної ради Д.01.92.01 для оахігсту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім.О.О.По-тебні НАН України (252001, Київ-1, вул.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознав ства ім.О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано ” ” квітня 1997 р.

Учений секретар спеціалізованої ради, доктор філологічних наук, професор

У системному вивченні літературної мови в її становленні та історичному розвитку важливе місце посідає лінгвостилістичне дослідження творів художньої літератури, зокрема образних мовних засобів у світлі проблем теорії вторинної номінації. Об’єктом лінгвостилістики та її складової частини — порівняно молодої науки лінгвістики тексту є художня мова (ХМ), яка конденсує лінгвальну інформацію не лише про зображувані в творі реалії дійсності, але й про особистість і світогляд письменника, даючи можливість побачити через поетичні образи його національно-мовну картину світу.

Лінгвостилістами накопичено багатий досвід вивчення ідіолектів і художньої мови видатних майстрів слова О.С.Пушкіна, М.Ю.Лєрмонтова, І.С.Тургенєва, Л.М.Толстого, Ф.М.Достоєвсьхого, М.Є.Салтикова-Щедрі-на, А.П.Чехова, Т.Г.Шевченка, Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка. М.М.Коцюбинського, Лесі Українки та ін. Предметом лінгвостилістичних і літературознавчих спостережень була і творчість М.В.Гоголя (Г.О. Гу-ковскький, Г.П.Макогоненко, С.І.Машинський, Н.Є.Крутикова, М.Л. Степанов, М.В.Храпченко, £?.В.Чичерин, О.І.Карпенко та ін.)

Основні фактори стилеутворення, а також поетика гоголівських творів розглянуті в монографіях Ю.В.Манна та Ю.М.Лотмана. Новий погляд на особистість і творчість письменника відображений у ряді зарубіжних досліджень (А.Терц, З.Гиззо, О.Стромецький, І.Фізер, П.Вайль, А. Геніс). Філософська концепція гоголівської творчості, її екзистенціальна сутність висвітлені в дисертації Л.В.Гамаль. Фольклорно-мифологічна символіка ранніх творів М.В.Гоголя досліджена І.А.Шамою. Гоголівський ономастикон розглянуто а дисертації Б.В. Боєвої. Лінгвостилістичному аналізові творчості письменника присвятили свої монографії і статті

І.Мандельштам, М.Покровський, А.Бєлий, Л. Єрьоміна, Н.Ко: евнікова та ін. ' -

Проте досі залишаються зовсім або недостатньо висвітленими такі важливі питання, як вторинна номінація (ВН) в художній мові, національно-

культурна своєрідність семантики образних одиниць, їх структури та функцій в художніх текстах М.В.Гоголя; механізми творення синекдохи, метонімії, метафори та інших тропів, їх місце і роль у художній творчості письменника та ін. Усе це і визначає актуальність теми реферованої дисертації. •

Метою даного дослідження є всебічне вивчення ¡засобів вторинної номінації в художній мові М.В.Гоголя. а також її роль у відображенні національної специфіки лінгвопоетичної картини світу письменника. Мета дослідження передбач а. е розв'язання таких завдань:

— виявити механізм тропоутворення в художніх текстах М.В.Гоголя;

— з’ясувати національну своєрідність семантики гоголівсь. ііх тропів;

— простежити еволюцію образних засобів у відповідності іа зміною світогляду письменника;

— визначити місце і роль синекдохи, метонімії і метафори та їх різновидів у системі образних засобів вторинної номінації в творах письменника;

— проаналізувати складні випадки накладення та взаємодії семантики різних тропів у художній мові М.В.Гоголя.

Розв’язання конкретних завдань здійснено на нсгхсху матеріалі всіх х^ижніх творів М.В.Гоголя загальним обсягом понад 2000 сторінок. Робочу картотеку склади 4850 образних одиниць та 9420 їх вживань у контекстах. З метою зіставлення залучено окремі приклади з творів літературних попередників (О.СЛІушкіна, О.С.Грибоєдова), а також сучасників і послідовників М.В.Гоголя (Т.Г.Шевченка, М.Є.Салтикова-ІЦедріна, А.П. Чехова).

Методи і прийоми дослідження обумовлені комплексним підходом до аналізу у семантичному, структурному та функціональному аспектах тропів М.В.Гоголя. Цей підхід передбачає використання методів:

— лінгвостилістичного опису контекстуального тропеїчного слововживання; *

— зістааного аналізу використання однієї і тієї ж художньої форми в

з

діостшіях різних авторів;

— компонентного аналізу для виявлення суті й механізму вторинної помітнії в художній мові М.В.Гоголя;

— семантичних полів для встановлення основних архетипів образі», на основі яких розвинулось творче мислення письменника.

Дане дослідження базується на теорії внутрішньої форми слова, та слова-образу 0.0.Потебні. Загальновідомо, що основою теоретичної ліа-'вопоетики стало вченим О.О.Потебні про сдово-образ і його головну ознаку — семантичну двопланоЕІсть.

Думки О.О.Потебні, розвинені в працях В.В.Виноградова, Б.О.Ларина, Г’.О.Винокура, О.В.Федорова, Б.В.Томашевського, В.М.Жирмунського,

з.С.Мейлаха, І.К.Білодіда, В.М.Русанівського, Г.П.Їжакевич, Т.ІС.Черто-шзької, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустосвіт та ін., послужили теоретичними іасадами, на яких ґрунтується дослідження у реферованій дисертації го-олівських лексем о переносним значенням — образних засобів вторинної юмінації у художніх текстах письменника.

Головною категорією художньої творчості є образність, що виникає асамиеред завдяки засобам вторинної номінації. Згідно з традицій-:ок> точкою зору, під вторинною номінацією розуміється використання '.нуючих у мові номінативних засобів у новій для них функції наре-ения. ВН діє на всіх рівнях мовної системи, але особливо на лекскко-іразеологічному та дериваційно-синтагматичному.

Суб’єктивне переосмислення мовних одиниць можна назвати карти-ою вторинного означування. Головною її відмінністю від мовної кар-ини світу є образність, а основним сегментом і інструментом вторинної омінації є художній образ, який, з одного боку, обумовлює зміни се-антики слова у художній мові, а з другого — є формою, висловлення зторських думок. З лінгвістичної точки зору, образність слова стано-їть важливу ознаку самого значення, спосіб його презентації. Це — ітегорія прагматична й експресивна, спрямована на посилення вираз-

пості мови та впливу її на адресат. Але самі поняття ’’мовна образність” та ’’художня (словесна) мовна образність” поки що чітко не сформульовані. Немає також однозначного розуміння образних засобів та їх місця в системі художнього цілого.

Б основі процесу перетворення аагальновживаної мови в поетичну лежить перетворення мовної картини світу в поетичний образ світу. Досягається не завдяки тропам. Тропи є образними засобами вторинної номінації, які характеризуються семантичною двоплановістю, наочністю, нерцедтивністю, мають асоціативну генезу, виконують у мові твору естетичну та експресивну функції. Вони є головним засобом вираження думок і світогляду автора, формують його неповторну, обрас- :у, поетичну картину світу, яка й обумовлює ідіостиль письменника.

Незважаючи на конкретність та самостійність кожного з тропів, межі між ними умовні, рухливі. . Відповідно до цього, у дисертації висунуто гіпотезу про синкретичний характер образних одиниць у художній мові, а також про те, що всі тропи концентруються навколо образних стрижнів — синекдохи, метонімії та метафори. ЇІри цьому пєршообраоніши визнаються глибинні, синекдохічпі зв’язки між реаліями; на які накладаються асоціативні: метопі:«:1 'ІНІ ХсЬ метафоричні відношення. Тропи, що виникають унаслідок процесу метафоризації предмета, якості, ознаки, відносяться до суміжних, компаративних.

Головна роль у формуванні емоційно-оцінних, експресивних, характеризуючих значень належить синекдосі, метонімії та метафорі. В них поетично відображається дійсність, виражається душа народу, виявляються індивідуальність митця слова як найвищий прояв народної свідомості.

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненому вперше комплексному вивченні образних засобів вторинної номінації в художній мові М.В. Гоголя у зв’язку з еволюцією світогляду та творчого методу письменника.

Теоретична цінність робити визначається можливістю використання результатів дослідження для розвитку теорії вторинної номінації в ху-

дожній мові, а також для подальшого вивчення образного слововживання в творчості М-В.Гоголя.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані у вузівських курсах історії літературної мови, спецкурсах з лінгвостилістики та лінгвістики тексту, а також у поетичній лексикографії нри написанні Словника мови М.В.Гоголя.

Апробація роботи. Основні положення дисертації й результати дослідження обговорювались на науково-практичній конференції з проблем семантичних досліджень(Харків, 1993), на Другій і Третій міжнародних конференціях "Мова і культура” (Київ, 1993, 1994), на міжнародній науковій конференції ’’Микола Гоголь і світова культура”(Ніжин, 1994), на міжнародній науково-теоретичній конференції ’’Функціональна граматика’'(Донецьк, 1994), на міжнародній конференції ’’Гоголь і слов’янський світ” (Ніжин, 1997). Розділ і дисертація в цілому обговорювались на засіданні відділу російської мови Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (вересень 1996, січень 1997 р.) Головний зміст дисертації відображено у восьми публікаціях. .

На захист виносяться такі положення:

1. Засобом художньої реалізації гоголівськсї ідеї Хаосу та Абсурду буття, вираженої у формі гротеску, суть якого — в гіперболічно-гіпертрофозаному баченні та іронічному сприйнятті дійсності письменником, є взаємопов’язані антропоморфізм природи й ”упредметнення” людини. Лінгвістичним вираженням їх є тропи: синекдоха, метонімія і метафора з її різновидами.

2. Характерною рисою ідіостилю М.В.Гоголя є контрастність у відображенні реалій. На рівні тропів це виражається в контрастній семантиці образних одиниць, в якій домінують семи позитивної (романтичні тьори) та негатизної (реалістичні твори) оцінки.

3. Особливість поетики М.В.Гоголя полягає в тому, шо синекдоха, ме-

тонімія й метафора ■*’ стилістичні прийоми неоднаково представлені я! домінуючі образні засоби вторинної номінації у романтичних і реадістич них творах письменника.

4. Творчість М.В.Гоголя поєднує а собі дві культури — російську т українську. Виразниками української ментальності у російських твора письменника постають різні тропи, які спираються на предмети кулі тури й побуту українців, а також вегетативні та орнітальні украшсьі етноміфологеми.

Структура, дисертації відповідає меті та завданням дослідження : складається о Вступу, двох розділів, висновків, списку умовних скорочек та бібліографії використаної літератури.

Короткий зміст роботи У Вступі обґрунтовано актуальність теми і теоретичні засади до слідження, накреслено його.мету і завдання, названо методи аналізу мої носо матеріалу, визначено теоретичне і практичне значення роботи сформульовано основні положення, що виносяться на захист. ■ Перший розділ ’’Синекдоха, й метонімія — домінанти лгнгволоетнкі М.В.Гоголя” присвячено докладному аналізові структурно-семантични ознак, модглей і функпій нас-а::;іх тропів та визначенню їх місця в сі стемі образних засобів вторинної номінації у художній мові М.В .Гоголю Тенденція хаосу, безладдя, загадісовості, яка виявляється в осуві. фра: ментуванні, розчленуванні перебільшеної до гіпертрофованих розмір: реальності — характерна риса світосприйняття М.В.Гоголя. Відхилені від звичайних мовних і логічних норм сприймаються як художній прийо вивільнення специфічної творчої енергії, ЯКИМ користується Гоголь ПР' тягом усієї своєї творчості. В основі цього лрийому — гіперболічні гіпертрофоване бачення й іронічне сприйняття письменником дійсносі Вираженням ідеї Хаосу та Абсурду буття є, з одного боку, антропомо; фізм природа (фиори, фауни, світу речей), з другого — ’’упредметненню людини. Лінгвістичними засобами їх реалізації виступають синекдо:

(Син.), метонімія (Мтн.) й метафора (Мтф.) з їх різновидами функціонування. У дисертації сформульовано гіпотезу: Син. як генератор семантики тропа є елементарним семантичним механізмом тропоутЕо-рення, отже і джерелом поетичної образності художньої мови взагалі і гоголівської, зокрема. В основу аналізу синекдохи і метонімії в творах М.В.Гоголя покладено структурно-семантичний і функціональний принцип їх класифікації. ■

Син. — троп-стилістичний прийом — ідентифікує предмет за його характерною ознакою й виникає на основі різних кількісних відношень між реалією та її образом. Найпоширенішою в художній мові М.В.Гоголя є модель ’’частина замість цілого”, яка реалізується у більш конкретних моделях: ’’частина в значенні цілого предмета”, ’’назви частин тіла людини в значенні її самої”. Денотатами таких синекдох є анатомічні об’єкти; голова, обличчя, очі, чуб, борода, ніс, нога та ін., напр.: где пошатнулась с хмеля козацкая голова, там и лежит и храпит на весь Киев (’’Страшная месть”); серые глаза увертливо продирались сквозь чащу насунувшихся бровей ("Гетьман”); запищал птичий нос ("Заколдованное место”); ’’елемент одягу, взуття людини, назва одягу замість самої людини", напр.: звезда и толстый эполет приводят их [дам] в такое замешательство^’Невский проспект”); каблуки ламали пол (’’Мертвые души”); плелась фризовая шинель(Там же) та ін.; ’’множина в значенні однини”, ’’однина в значенні множини”, напр.: столетнее старье, подгуляв, пустилось и себе приплясывать(”СМ”); ученый народ был чрезвычайно беден и прожорлив("Вий”); тетушка тщательно собирала копейку ("Иван Федорович Шпонька”); мужик ленив(”МД”); гнаться за татарином(”Тарас Бульба”); белый ус серебрился(Там же) та ін. -.

Мтн. — троп-стилістичний прийом — базується на перенесенні значення о одного предмета на інший за суміжністю. М.В.Гоголь використовує численні та різноманітні моделі цього тропа: ’’вміст замість зміст}”, напр.: внутренность России, состоящая из мамок, детей, дочек и толстых

помещиков, наезжала веселиться бричками, таратайками(”Кол„"Ска’!);11 па опа міста, держави замість їх мешканців”, напр.: когда Англия нюхает табак, то Франция чихает (’’Записки сумасшедшего’’); ’’назва нагороди ім'ям людини”, напр.: Владимира в петлицу и дадут (’'Ревизор”); ’’прізвище автора замість назви твору”, напр.: в стороне лежит, б густой пыли, том давний, Платон и Шиллер своенравный (”Ганц Кюхель-гартен”). Прийом актономасії (перейменування) використовується письменником як засіб іронії. Напр.: Фемида просто в неглиже и халате принимала гостей (”МД”).

Дуже поширена в творах М.В.Гоголя метонімічна модель ’’форма замість змісту”, яку репрезентують такі різновиди: ’’власне фирма замість змісту”, напр.: двести челнов были спущены в Днепр, и Малая Азия видела их с небритыми головами и длинными чубами(”ТБ”); "видове замість родового”, напр.: потомок фамилии, составлявшей когда-то честь гордость а бесславие средних веков(”Ріш"); "назва закладу, місця, місцевості замість людей, які перебувають там”, напр.: бурса и семинарш носили какие-то длинные подобия сюртуков(”В”); весь колебался и двигался живой берег ("ТБ"). ’

Особливу у^агу привертають Син. і Мтн. зрілої творчості М.В Гоголя, відіграючи роль образного центру, який ’’намагнічує” інші художн засоби. Ці тропи, особливо синекдоху, письменник влучно використовує як засіб образної вівісекції. Специфічною рисою реалістичних творії М.В.Гоголя є неадекватність, складність її декодування. Прагнення синекдохи позбутися внутрішньої форми веде до абстрагування образу в ній Абстрагуюча, узагальнююча функція тропа виявляється в автономному існуванні, самостійній "поведінці” частин обличчя, тіла чи деталей одягу речей персонажів. Це відбувається завдяки семантичному переходу ві; категорії неістот до категорії істот. Синекдохи ”яос”, ”усьг", ”бакеь барды" та інші субститути персонажів у М.В.Гоголя перетворюється н оказіональну метафору, яка сприймається як символ (Смв). Оавдякі

І

І

цьому значення тропа набуває загальнолюдського, філософського змісту.

Оскільки при декодуванні таких складних семантичних явищ у творах М.В.Гоголя посилюється роль ’’фонових” знань., розкриття смислу образного комплексу Син.—чМтф.—>Смз. відбувається за допомогою оно-масіодогічного аналізу, який дозволяє гоголівські синекдохи ’’нас”, ”усы”, "бакенбарды”, ’’шинель”, *значительное лицо”, ’’генерал с бумажным лицом” інтерпретувати як символ відсутності індивідуальності, людяності. Виходячи за межі власне тропа, Син. ”мертвые души” перетворюється на домінанту поеми, розгортається в метафору-символ, зафіксовану в словниках крилатих слів із значенням людей, мертвих духом, а також людей, які десь фіктивно значаться.

У розділі детально характеризуються також численні і різноманітні метонімічні епітети (Мтн.Е.) у художній мові письменника, які вважаємо складним, синкретичним явищем. У семантиці метонімічного епітета відбиваються як метонімічна суміжність, так і метафорична, асоціативна схожість відображених реалій. Мтн.Е. М.В.Гоголя опосередковані настроєм, емоційним станом і самопочуттям людини. Тому такі епітети, як умиленные взгляды; медленные шаги, ленивая рука; угрюмые очи; веселые губы та ін. вважаємо психологічними. В них внутрішній стан персонажів виражено за допомогою метонімічного зближення стану їх самих із станом частин їх обличчя, тіла тощо.

Оа семантикою Мтн.Е. М.В.Гоголя представлені двома групами: Мтн. Е. синестетичного типу, які у свою чергу поділяються на пейзажні та емоційні, а пейзажні — на психологічні та колористичні, та синестетичні Мтн.Е. Мтн.Е. синестетичного типу утворюють Л - С.П. "Природа”, синестетичні Мтн.Е. — Л,- С.П. ’’Людина”.

За структурою пейзажні Мтн.Е. є переважно двокомпонентними синтагмами, які складаються з прикметника-оаначення та іменника А + Иы-, Еіапр.: сумрачное море; игривые стада; тихий вечер; немощный гри-ї/лт(”ГК”) та ін. їх семантика характеризується яскраво вираженою

дзоплановістю, яка поєднує два погляди на зображуване — персонажа й автора. Індивідуальність стилю М.В.Гоголя виявляється у відгаоренні враження від ознаки предмета.

У розділі докладно проаналізовано семантику пейзажних метонімічних епітетів: екстенціональних, емоційно маркованих, напр.: блистательный царь [ночи]; божественная ночь (’’Майская ночь'-’); ослепительные стены(”ГК”), та інтенсіональннх, що використовуються як засіб розкриття образу автора через емоційний, психологічний стан персонажа і художньої характеристики зображузаного предмета., наяр.: день бы; тих (’’Старосветские помещики”); обольстительный ветерок (”ТБ”).

У ранніх творах М.В.Гоголя переважають інтенсіональн' зпітети о по зитивною семантикою. Напр.: светлый воор(”ГК”); душа невинная і нежнаяРТК”); светлые домики(”МН”); кроткий взор(”Г”); робкое пол ночное сиянье(”В”) та ін. Розуміння ж нездійснеяості мрії про всєсвітнк гармонію і любов у сучасному світі позначилось на семантиці метонімія них епітетів М.В.Гоголя, які мають семи ’смуток’, ’меланхолія’, ’рсачару ваннл’, навіть у романтико-ідилічних творах письменника:, пруд, угрюм« обставленный темными кленовым лргт>(”МН’’); чернел кленовы:

лес(”МН”); усталое солнце уходило от мира (’’Сорочинская ярмарка”] слезливое небо; печальная застава(”Повесть о том. как поссорились Ива; Иванович с Иваном Никифоровичем”) та ін.

Особливість семантики та функцій синестетичішх метонімічних епі тетів М.В.Гоголя визначається тим, що різні сенсорні модальності (ос рова, слухова, емоційна, тактильна та ін.) в художній мові письменник поєднуються за допомогою часової, просторової, причинно-наслідковс суміжності, що, в свою чергу, є джерелом розгортання метафоричне образності. Гоголівські тропи, поєднуючи різні сфери відчуттів В СДІ-ному образі, тим самим роблять його рельєфним, галографічним.

У розділі докладно розгляАуто два семантичні типи цих епітетів: ”ві; чуття+відчуття”, напр.: огненно-розовый свет (‘’СЯ’’); тяжелый паї

томительно-жарки часы(”СЯ”); эхо дико внемлет(”ГК”); сладкая ти-шина(”ГК”) та ін.

За структурою сикестетичні Мтн.Е. М.В.Гоголя поділено на: прості, двокомпонентні, напр.: хрустальные звезды (”МН”); громы жарко говорят ("ТБ”) та складні, сукцесивні, утворені поєднанням простих с.и-нестезій за схемою З* + З2 4- Зз + Зп, де Зі,2,з,п — значення компонентів, напр.: самый тонкий розовый свет (”СЯ”); блеск чистого вечера(”ГК’’); холод стеклянных вод(”МН”) та ін. Найтипоаішим для творчості М.В.Гоголя є складні симультанні конструкції, що об’єднують кілька сій-есте-

тичних значень за схемою: Зі +

поцелуями огненные звезды(”МН”); серебряные видения стройно возни-кают(”В”) та ін.

У художніх текстах М.В.Гоголя виділено 11 семантичних класів сине-стетичних метонімічних епітетів: слухо-зорові (звонкая черепица ("ГК’’)), зорово-слухові (сыпучая брань ("МД”)), зорово-тактильні (острый взор ("СМ”)), зорово-температурні (холодные объятья ("В”)), зорово-просторові (голубая твердь ("ГК’’)), емоційні (радужные дни ("ГК”)), зоровсь емоційні (полное гордости и ослепительного, блеска чело (”МН”)), слухо--емоційні (сладостный гобой (”ГК”)), температурно-емоційні (палящая тоска(”Портрет”)) тощо. Пересуваючись у сферу іншої сенсорної модальності і втрачаючи вихідні компоненти значення, синестетичні Мтн.Е. М.В.Гоголя набувають абстрактності і метафоричності значення. •

Менш помітне місце у творах М.В.Гоголя посідають Мтн.Е сииосте-' тичното типу, що утворюють Л.- С.П. "Людина, її почуття і стан”. Як і синестетичні Мтн.Е., вони структурно поділяються на прості і складні, напр.: хмурые брови (”СМ->); высоко-могучее слово(”МД”), а також аналогічні до них за семантикою та функціями. Ці епітети названо емотивними, оскільки вони характеризують навколишній світ через внутрішній стан людини.

За структурою більшість емотивних метонімічних епітетів переважно

32 •

+ Зп напр.: обсыпая ледяными

33 '

виражена складними, дво-трикомпонентними прикметниками — ад’єктивними композитами(АК), напр.: серебро-розовые цветы яблонь(’Т”); бледно-голубые очи(”СМ”). Особливо характерні вони для мови “Мертвих душ”, напр.: легкомысленно-непроницательные люди; безмолвногрустная жалоба та ін. Складна структура емотивних метонімічних епітетів відбиває складність думок письменника.

Завершується розділ структурно-семантичним та функціональним аналізом гоголівських колористичних метонімічних епітетів синестетичного типу. Своєрідність цих епітетів полягає в. тому, що в їх семантиці поєднується суміжність кольорової ознаки та зображуваної реалії.

В основі гоголівських колорем — п’ять основних кольорів світлового спектра: білий, блакитний, синій, зелений, червоний, які є позначеннями життєво важливих об’єктів природи: неба, повітря, води, сонця, флори. Колористичні Мтн.Е. виражені в художній мові М.В.Гоголя переважно описово-перифрастично, метафорично, тобто з неназваним, але таким, що мислиться об’єктом, який дає можливість у словосполученнях типу голубой неизмеримый океан(небо)(”СЯ”); стеклянная рубашка(ле£ на реке)(”СМ”) вбачати метонімічну суміжність'об’єкта і характерного для нього кольору. Колористичні Мтн.Е. М.В.Гоголя утворюють Л.- С.Г. ’небо’, ’повітря’, ’сніг’, ’вода’., ’сонце’, ’місяць’, ’фауна’. На.пр.: голубой эфир(’ТК”); воздушноголубое покрывало(”Рим”); голубая зеркальная дорога(”СМ’’); белый саван(”ГК”); огненный шарик(”СМ”); зеленая девственная пустыня(”ТБ”).

На підставі аналізу різноманітних метонімічних епітетів у творах М.В, Гоголя зроблено аргументований висновок про комплексний, синкретичний характер цих образних засобів, що сприймаються як перехідні семантичні сходинки між метонімією і метафорою.

У ¿іругому розділі ”Метафора — один із засобів вторинної номінації в художній мові М.В.Гоголя” визначається місце тропа-стилістичногс прийому метафори у системі інших образних засобів вторинної номінації

її значення у формуванні й відображенні поетичної та національно-мовної картини світу письменника.

З огляду на складність гоголівської творчості, на переплетіння в ній романтичних і реалістичних тенденцій та образних засобів їх втілення, у роботі підкреслюється переважання синекдохи й метонімії у реалістичних, а метафори -— у романтичних творах М.В.Гоголя, і, у зв’язку з цим, незважаючи на деяку умовність, репрезентуються два способи художнього мислення, які створюють єдину образну картину світу письменника.

Мтф. з її різновидами у творах М.В.Гоголя реалізує, з одного боку, принцип антропоморфізму, найяскравішим проявом якого є зооморфізм, а з другого — ’’упредметнення” людини. Лінгвістичними засобами втілення цих тенденцій є власне Мтф., уособлення (Уос.), порівняння (Пор.), іноді — Смв.

Залежно від вираження об’єкта певною частиною мови гоголівські Мтф. поділено в роботі на субстантивні та дієслівні.

У розділі детально аналізується структура, семантика й функції гені-тиеної метафори — найчастотнішого виду субстантивної метафори.

Генітивні Мтф. належать до традиційних, загальнопоетичних, якими в' художній мові М.В.Гоголя є: міфологічні (молнии умыслов(”СЯ”)), кількісні (потоки слов (”ТБ”)), температурні (термометр жизни (’’Старосветские помещики”)), звукопозначальні (рев органа(”ТБ”)),'конкретні (ковер лугов(”ГК”)), абстрактні (пустыня неба(”МН”)) та ін.

За структурою генітивні Мтф. у творах М.В.Гоголя представлені переважно простими, двокомпонентними (волны огня(-’ТБ”)), рідше — ускладненими (сквозь самую ярость мести ужалила ядовитая змея жалості^” Кровавый бандурист”)) конструкціями.

Проаналізовано засоби оживлення загальнопоетичних мстафор-кзіше у М.В.Гоголя. - '

При характеристиці структури, семантики і функцій дієслівної метафори М.В.Гоголя підкреслено важливе місце в ній уособлення порівняно з

іншими образними ¡засобами. Класифікацію уособлень здійснено на основ семантики суб'єкта (неістоти) та об’єкта дієслівної метафори (істоти) Згідно з цим виділено: Л.~ Т.Г. явищ природи (ветер вспорхнул (”В”)) рослин (деревья загремели сыпучею бранью (”ВнИК”)), тварин (Андриг понесся, как молодой борзой пес ("ТБ”)), часу (ночь обняла небо (”ТБ”)) Найпоширенішою в художній мові М.В.Гоголя є Л.- Т.Г. фауни, представлена дикими (с бешенством тигра разрывал картину (”П”)) та до машніми тваринами (свиньей себя веду (”МД”)). У творах М.В.Гоголя представлені й орнітометафореми — метафоричні номінації птахів — до машніх (недовольный, как мокрый петух (”П”)) та хижих (орлиный глаг головы начинал жмуриться и меркнуть (”МН”)).

Особливе місце посідають ооометафореми у реалістичній творчост М.В.Гоголя, в першу.чергу — в поемі "Мертві душі”, де Уос. представлені компаративами, що спираються на метафоричні назви гризунів (гладкі Плюшкина бегали, как мыши), комах (чиновники уподобились трудолюби вым пчелам), безхребетних (мысль о золоте, как червь, обвивает душу) плазунів (душа лукавой гадины).

За засобом вираження об’єкта, основнім на сполучуваності дієслова в художніх текстах М.В.Гоголя виділено 9 груп дієслів: зору (м"с::г. ^ :;сльіосиіась из-за плетня (”СЯ”)), слуху (треск слов посыпался дождеї (”ВнИК’’)), фізичного та .психічного стану (тень собирается чихнут (”ЗМ”)), дії та переміщення (сверкающий огонь пробежался по жила: (”ТБ”)) та ін. Особливої значимості у М.В.Гоголя набувають Мтс| психічного стану, пов’язаного о вираженням почуттів, емоцій, настрої персонажів (дородная щеголиха вскипела гневом (”СЯ”); хмурен, как сеь тябрь в последних числах (”П”)) та ін.,

За структурою виділено дієслівні Мтф.: прості, одно- і двочленні ( небе прогуливается месяц(”СМ”); сивуху важно дует (”СЯ”)) й складі ([балагур] начнет москаля везть (”ВнИК”); [Манилов] летел обнять Павл ІІвгшовича (”МД”|.

Особливістю гоголівського ідіостилю є оказіональне Уос., яке створює лише ілюзію перевтілення і залишає речі у реальних межах: овал лица круглился (”МД”); снег метался взад и вперед (’’Ночь перед Рождеством”).

У розділі багато уваги приділено компаративам як засобу функціонування метафори в творах М.В.Гоголя, їх структурно-семантичному аналізові. , .

Оа семантикою гоголівські Пор. представлені основними Л,- С.Г.: явищ, об’єктів природи, діяльності людини, предметів побуту, знарядь праці, військової лексики, кольоропозначень, релігійно-куяьтозих понять. Великий інтерес викликають Пор., в семантиці яких відображається на-ціонально-мсвна картина світ}' письменника. Це — Пор. з національним одягом, взуттям, тканинами: пестрели нивы, что праздничные плахты чсрнобривых молодиц (’’Пропавшая грамота”); скирды хлеба, словно ко-зацкие шапки (”ВнИКя); голова стал бледен, как поло?яо(”МН”), з посудом і домашньою худобою: поцелуй почудился громче, чем удар макогона об стену (”ВнИК’’), стравами української кухні (болтаться на дереве, как колбаса перед рождеством на хате ("СЯ”) та ін. '

. Серед гоголівських порівнянь є фольклорні та індивідуально-авторські. Фольклорні представлені традиційними порівняннями, що спираються на народно-поетичні образи, напр.: супруга Черевика сидела, как на игол-ках(”СЯ”), щеки козачки, как мах(”ВнИК”); [Агафья Тихоновна] белал, румяная, как кровь с молоком(”Женитьба”) і мають звичайну, чотири-

А ОО ^

компонентну структуру А, як 13, напр.: как шелк, лоснился молодой мерный ус (”ТБ”). Іноді письменник використовує трикомпонентну компаративну модель, характерну для фольклорного зіставлення А не А: то В, напр.: Горыте — не горы: подошвы у них нет (” СМ”). Аналізуються інші структурні моделі гоголівських компаративів (А — В: пироги — сахар ("Предисловие к 1—ой части "Вечеров...”), А — як В: очи — как у вола (”ВнИК”)), в тому числі й у складі іменникового присудка, структуру

якого відбиває формула Ї^ї101 4- (V 4-N21^.): ясной твердостью сверх; глаз его (”ТБ”); цветок долго казался огненным шариком (”ВнйК”). Структуру індивідуально-авторських порівнянь відображає формуі

всеми своими жерновами...! (’’Повесть...”). ■

Особливе місце посідають розгорнуті Пор., що виникли на основі зіст; влення неоіставлюваного в художній мові М.В.Гоголя. Формою їх вир; ження є період, який виникає на ґрунті або традиційних, фольклорні паралелей: крози — калины, воина — ястреба, смерти — ночлега, а£ стилізації під фольклор: сечи — пира, славянской породы — моря та ік Для поеми "Мерві душі”, характерним є мінливий період, структур якого відтворює схема:

Завершується розділ докладним аналізом етноміфологем як засобу в; раження метафоричної образності. У семантиці даних одиниць закріп: лися фонові знання та стійкі уявлення українців про світ. Етнсміфо-и гемами у М.В.Гиюля є образи української флори: кущів, культурних р един, бур’янів, квігів, біоценозів. Ці образи характерні для збірки ”В чори...”, а також для повісті ’’Тарас Бульба”.

Гоголівські етноміфологеми класифікуються на'основі родо-видові відношень, згідно з чим виділяються Л.- С.Г. рослин-паразитів (дикі бурьян глушил все своею густотою ("ВнИК”)), плодово-ягідних (хлыну; ручьем алая, как надречная калина, кровь (”ТБ”)), квіткових (горе мн моя полевая нагидочка (”В”)), зернових (как хлебный колос, повис он г ловой (”ТБ”)), дерев (скорее дуб погнется в воду, как верба (”СЯ”)), г родишг (руки похожи на два выросших картофеля (‘’Коляска”)), плод (лицо круглое, широкое, как молдаванские тыквы (”МД’')).

Такі Мтф. мають у своїй основі уявлення, які закріпились у свідомос

висновок : ху

X... +у.

; как разговорились все...1. Куда против этого мельница с

Висновок: Так і А

В подібно тому,

українців, обумовивши символічні значення лексем дуб, тополя, верба, калина.

Використання єтноміфологем української флори обумовлено прагненням автора наочніше відобразити зовнішній облік і позедінку персонажів, переважно — позитивних, тому вони сприймаються лк емоційно марковані поетизми.

Фольклорною, билинно-пісенною і казковою традицією зумовлені також орнітальні етноміфологеми — символічні номінації птахів. Напр.: как чайка, вилась она над своими детьми (”ТБ”); встань, мой ненаглядный сокол (”СМ”); Остап налетел на хорунжего, как ястреб (”ТБ”) та. ін.

, Таким чином, аналіз гоголіьських метафор підтвердив гіпотезу про складний, синкретичний характер образного засобу, який поєднує різноманітні семантичні прирощення і функціонує у вигляді субстантивної та дієслівної метафор, що реалізуються головним чином у формах уособлень, порівнянь, символів.

У зисновхах узагальнено результати проведеного дослідження. Особливість ідіостилю М.В.Гоголя полягає'в тому, що домінантні тропи — Скн., Мтн. і Мтф. неоднаково представлені в його творах різних етапів. Син. і Мтн. є основними образними засобами реалістичних творів. Головним образним засобом вторинної номінації у романтичних творах є Мтф. •

Стильовий гротеск в художній мові М.В.Гоголя виявляється у двох взаємопов’язаних процесах — антропоморфізмі природи та упредметненні людини, що відбилась в семантиці, з одного боку, синекдохи, метонімії та метонімічних епітетів, о другого — метафори.

Індивідуальність творчості М.В.Гоголя виявляється у відтворенні в гропах особистих вражень письменника. Зміни світогляду та образного мислення обумовили й зміни у семантиці образних засобів. ’

Аналіз засобів вторинної номінації в творах М.В.Гоголя в аспекті їх іаціональної своєрідності довів, що творчість письменника поєднує в

собі дві культури — російську та українську, отже — й дві поетичні, національно-мовні картини світу. Українська мова є тим першоджерелом, о якого розвинулась подальша творчість письменника.

Тропи в художній мові М.В.Гоголя є основним, але не єдиним засобом вираження авторських ідей. Взаємодія з іншими рівнями твору спрямовує їх у загальний естетичний потік, дозволяє бути засобом естетичного кодування та передачі екстралінгвальної інформації та посилення її впливу на читача. Вирішальну роль у цьому відіграє суб’ективно-особистісний фактор, завдяки якому тропи сприймаються як головні образні засоби вторинної номінації в творах М.В.Гоголя.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Сравнения в языке Н.В.Гоголя //Актуальные проблемы изучения творчества А.С.Пушкина и Н.В.Гоголя. Тезисы научно-практической конференции. -Херсон, 1989. -С. 65-66.

2. Украинские культурологические элементы в ранних повестях Н.В.Го-

голя.//'Тезисы Второй международной конференции ’’Язык и культура”. Ч.ІІ. -Киев, 1993. -С. 47-48. '

3. К проблеме внутренней форми метафоры /’/Стилистика русского языка. Материалы VI научной конференции по проблемам семантических исследований. Ч.ІІІ. —Киев—Харьков, 1993. -С. 136.

4. Метафоризация в поэме Н.В.Гоголя ’’Мертвые души” //Микола Гоголь і світова культура. Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 185-річчю о дня народження письменника. -Київ—Ніжин, 1994. -С. 79-81.

5.Цветопись как один из приемов вторичной номинации в произведениях Н.В.Гоголя //Тезисы Третьей международной конференции ’’Язык и культура”. Ч.ІІ. -Киев, 1994. -С. 204-205.

6. Функционирование антропонимов в гоголевских текстах //Функціональна граматика. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. -Донецх, 1994. -С. 223.

{ Мифолимы в слоЕеснохудожественном творчестве Т.Г.Шевченко // усская филология. Украинский вестник. -І995. -№-2-3. -С. 27-30.

. Литературная антропонимия как средство вторичной номинации'в удожественной речи Н.В.Гоголя. -Киев—Нежин, 1997. -73 с.

Shynkarenko O.V. Secondary Nomination in Figures of Speech (Based on }.V.Gogol’s works).

A Thesis for a Candidate’s Degree in the Field of 10.02.02. — Russian anguage. The O.Potebnya Institute of Linguistics, NAS of Ukraine, Kyiv, 997. .

This work is an attempt to investigate the mechanism, structure, meanings nd functioning of figurative means of secondary nomination — synecdoche, letonymy and metaphor with its variety, to ascertain the national specific haracter of their meanings and to determine the dominant idea of the poetics nd linguopoetics of N. V.Gogol. The evolution of the figures of speech (tropes) > considered in connection with the evolution of the writer’s world outlook.

Шинхарещо О.В. Вторичная номинация в художественной речи (на гатердале творчества Н.В.Гоголя). Диссертация на соискание ученой • тепени кандидата филологических наук по' специальности 10.02.02. — усский язык, Институт языковедения им.А.А.Потебни НАН Украины, [иев, 1997. •

В работе исследуются механизмы, структура, семантика и функциони-ювание образных средств вторичной номинации — синекдохи, метояи-!ии, метафоры с ее разновидностями, выясняется национальная специ->ика их семантики, определяются доминанты поэтики и лингвопоэтики [.В.Гоголя. Эволюция образных средств рассматривается в связи с эво-юцией мировоззрения писателя. •

Ключові слова: вторинна номінація, образність, тропи, синекдоха, іетонімія, метафора, лінгвопоетика, ідіостиль, домінанта, національна воерідність семантики міфологем.