автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Взаимосвязь теоретического и практического в истории (в проблематике её смысла и методологии).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Взаимосвязь теоретического и практического в истории (в проблематике её смысла и методологии)."

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. ФРАНКА

Р Г б ОД

, , . На правах рукопису

ДУЛЬНЄВА Наталія Валентинівна

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТЕОРЕТИЧНОГО ТА ПРАКТИЧНОГО В ІСТОРІЇ (У ПРОБЛЕМАТИЦІ її ЗМІСТУ І МЕТОДОЛОГІЇ)

Спеціальність 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ЛЬВІВ - 1997

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультет}’ Львівського державного університету ім. І.Франка

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Е.ІІЛисий

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор

В.СМовчан кандидат філософських наук, доцент

В.1 .Костенко

Провідна організація - Інститут українознавства ім.

І.Крип’якевича НАН України

Захист відбудеться “ 18 ” червня 1997 р. о 15.30 год. на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради К.04.04.13 у*'

Львівському державному університеті ім. І.Франка (290002, м.Львів, вул. Університетська, 1, ауд. № 301).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського державного університету (мЛьвів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано _________” ■____________ 1997 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради кандидат, філософських наук

Актуальність теми дослідження. Серед усіх перипетій сучасної науки, можливо, найскладнішими виглядають проблеми, споріднені з історією, її методологією, її правом на ісіину та зв'язком з - філософським способом мислення. Це явище залишається животрепетним стільки часу, скільки воно існує, однак за останні роки ноно набуло рис якогось неьирішального екзистенціального протиріччя. Невизначеність в окресленні самої історичної теорії, перебільшення чи применшення її місця в історичній практиці та політиці, абстрагування від снігових методологічних розробок на користь національної чи соціальної ідеї або ж розгубленість серед величезного обсягу цих розробок, характерні не тільки для нашого бурхливого часу, але, очевидно, і будь-якого перехідного ісгоричного періоду. Однак кожний такий період, навіть дуже тривалий, не є вічним, і зруйнований динамічний стереотип світопогляду мусить замінитися іншим.

Ось чому проблема взаємозв'язку історичної теорії та історичної практики приречена на актуальність. Саме через категорії теорії і практики ми можемо вийти на сучасний науковий рівень розуміння ісгорії, одночасно залишаючись собою.

Аналіз теоретичного і практичного аспекту ісгорії передбачає окрім того зв'язок з іншими проблемами, що хвилюють сьогоднішній сніг, особливо проблемами моральними, що пов'язують гуманітарні науки в цілому і іуманістичні цінності. Людство, вочевидь, завжди буде роздиратися болем і сумнівами, вирішуючи їх, і кожне іаке вирішення одночасно залишиться і питанням. Напевно, це доля кожного філософського вирішення,

яке отримує свій сенс через особисте і суб'єктивне, але тим самим і всезагальне.

Предметом дослідження обрано процес становлення історичних теорій на різних етапах розвитку філософії та вплив їх на історичну практику.

Стан наукового дослідження теми. Проблема взаємовпливу історичного опису та дійсності існувала ще на ранніх стадіях виникнення історичної свідомості. Однак у категоріях теорії і практики вона принципово постала у філософській традиції марксизму радянського періоду, що спиралася на визначення цих категорій Гегелем та перенесення їх класиками марксизму зі сфери логічних абстракцій у діалектичні закономірності природи і суспільства.

Тим не менше, марксистська філософська традиція була тільки проявом ширшої філософської традиції пошуку закономірностей та прихованого змісту історії. Ця ідея склалася ще в античну епоху, перетворившись, у середньовічній філософії в ідею прогресу, яка знайшла своє завершення у німецькій класичній філософії і проявилася у XIX ст. у варіантах позитивістського, марксистського і національно-державницького історизму. Для виявлення цих етапів у розрізі . даного дослідження були проаналізовані твори . Аврелія Августина, Г.Т.Бокля, Г.Болінгброка, Г.В.Ф.Гегеля, І.Г.Гердера, М.Г.Грушевського, М.Я.Данилевського, Ф.Енгельса, К.Каутського, Ж.Кондорсе, М.Костомарова, Н.Макіавеллі, К.Маркса, Ш.Л.Монтеск'є,

А.Токвіля, О.С.Хомякова тощо. Історико-філософський огляд цих етапів міститься також у працях численних українських, російських та західних дослідників.

Паралельно спробам пояснення історії у раціоналістичному руслі з античних часів бере початок самостійна група теорій, для яких характерне феноменологічне бачення історії. Головні ідеї, що об'єднують ці теорії - циклізм, інтуїтивізм та герменевгичний спосіб інтерпретації. У світовій філософській культурі ця тенденція відображена, зокрема, у творах С.Бу;ггакова, Дж.Віко, І.Канта, Ф.Ніцше, Платона, Г.Ріккерта, Ж-Ж.Руссо, М.Туган-Барановського, Шеллінга, Ф.Шлейєрмахера, А.Шопешауера. Філософській рефлексії феноменологічно-герменевтичного розуміння історії присвячені монографії та статті Р.М.Габітової,

B.В.Лазарєва, І.І.Немировського, Г.А.Ходжеса, Я.Г.Фогелера.

У менталітеті XX століття питання історичної теорії тісно переплелися з проблемами утопічності історичних теорій та їх критики. Тому для даної роботи неабияк важливим є вивчення втілення у життя марксистської теорії в її радянському варіанті, як на основі творів В.І. Леніна та радянських аналітиків ленінського етапу розвитку марксизму - в першу чергу М.Т.Іовчука та

C.Л.Титаренка,- так і немарксистських дослідників марксистсько-ленінської філософії - М.Бердяєва, А.Мейера, Дж.Сіднея-Хука, А.Улама та інших.

Значний матеріал для висвітлення проблеми дають філософські розробки утопії як теоретичного і соціального явища у роботах Р.Конквеста та Є.Шацького. Втілення утопій у практику тоталітарних держав яскраво представлено у робота* Т.Арендт, М.Джиласа, Ж.Желсва, К.Мангейма.

Безпосередню цінність для розгляду поставлених питань мають ідеї позитивістських та неопозитивістських філософів, які ставлять під сумнів не лише марксистську, але і будь-яку ідеологію (Р.Арон, Л.Вітгснштайн. К.Поппер). Однак з 60-х років захщнлх

соціологів та філософів характеризує поява теорій позитивістсько-технократичного чи ліберального зразка, які визнають певний позитивний зміст історії - від теорій індустріального та постіндустріального суспільства Д.Белла і У.Ростоу, до ідеї "кінця історії" Р.Фукуями. Виклад інших соціальних теорій XX століття і сучасної ситуації у свігі з правами людини, представлений у спеціальних роботах Н.С.Автономової, В.А.Дьякова, В.Н.Іванова, К.Рутковського та багатьох інших дослідників, а також у матеріалах бюлетнів Міжнародної Амністії за 1993-1996 рр.

У практичній площині знаходиться питання історичної та гуманітарної істини. Прихильники жорсткого поділу раціональних та ірраціональних інтерпретацій історії критикують саму специфіку гуманітарних наук, наголошуючи на кількісних та соціологічних методах (А.Данто, 1..Нагель, К.Поппер, М.Уайт).

У той же час дослідження Е.Гуссерля та виділення "ідеальних типів" в історії М.Вебером заклали засади неораціоналістичних методологій, найвідомішою з яких є структуралізм, на чиїй основі створені популярні історіографічні школи (Е.Сестан, М.Фуко).

Антипозитивістський підхід до історичної істини був створений пізньою "філософією життя" та "філософією культури". Найближчою до них була філософська та історична школа "локальних цивілізацій" . (П.А.Сорокін, А. Дж. Тойнбі,

О.Шпенглер). З антипозитивізмом пов'язана розробка інтерпретаційної методології історії представників екзистенціальної філософії (А.Камю, М.Хайдеггер, К.Ясперс).

Історики - "неогегельянці" - К.Беккер, Ч.Бірд, Р.Коллінгвуд, Б.Кроче - виступили на захист історичної специфіки та суб'єктивності історичних фактів. І, нарешті, . філософська герменевтика, представлена фундаментальними працями

Г.Г.Гадамера, П.Ріккерта, Ю.Хабермаса, поєднала інтерпретацію розуміння історії та традиції із потребами універсал ьносі і світобачення.

Великий матеріал стосовно еволюції . філософської герменевтики, чплину її на сучасну методологію гуманітарних наук та дискусій щодо істини і методу подається у дослідженнях П.П.Гайденко, В.І.Губмана, В.Г.Кузнєцова, В.Г.Могильницькоїо, А.Перцева.

Аспект моралі історика, його прав на суб'скі ивну інтерпретацію та обов'язок наукової чесності порушений у статях та роботах І.Берліна, М.Блока, М.Мамардашвілі,. К.ІІоппсра. Криза морального сенсу історії у XX ст. споводувала не тільки . розчарування, але й спроби пояснення його у термінах релігійної історіософії (К.Барт, Ж.Марітен, Г.Марссль, О.Прінак, П.Тілліх, А.Н.Уайтхед).

Принципово гостро постає проблема иідчуджсності людини і розуму, людини та історії у теоретиків франкфуртської школи (Т.Адорно, Г.Маркузе, Е.Тап, Г.Хоркхаимер). Питання гуманісгичних цінностей у добу носі модернізму та виведення моралі і цінностей за дужки раціональних понять піднімаються у працях Б.Беньяміна, А.Глкжсманна, Ж.Дерріда,

Л.Колаковського, Поля де Мена, Д.Судзукі.

Проблеми, підняті у дисертаційному дослідженні, були розглянуті у вищевказаних працях, однак усі вони залишилися дискусійними, а дискусії нерідко впираются у "мертву точку" внаслідок спроб нівелювання позицій протилежної сторони. Очевидно, є сенс у тому, (цоб не ставати у всевідаючу позу, а намагатися з точки зору нашого часу і нашого місця зрозуміти увесь спектр їх взаємовідносин.

Іагальпои) метою даного дисертакінного дослідження є аналіз проблем взаємозв'язку теоретичного та практичного в історії, спроб вирішення цієї проблеми у філософському ракурсі та розкриття її сутності в умовах сучасного наукового простору.

Реалізація цієї меги вимагала постановки та вирішення певних взаємопов'язаних завдань: .

- обгрунтування необхідності аналізу історії через категорії "теоретичного" та "практичного";

- розкриття прблеми впливу соціальних теорій на історичну практику;

- з'ясування місця теорій та морального сенсу історичної практики у пошуках істини гуманітарних наук.

Особливу методологічну значимість для даного дисертаційного дослідження мали роботи ведучого представника філософської герменевтики Г.Гадамера, у працях якого найбільшу цінність для розгляду піднятих проблем мали ідеї сакральності інтерпретації, переосмислення традиції, близькості розуміння історії, релігії, філософії і мистецтва як "живого діалогу", а також концепції теоретиків "франкфуртської школи" та французської "нової філософії".

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що на засадах філософської концепції герменевтичного розуміння розкриті відозміни усвідомлення категорій теоретичного і практичного у різних історико-геореггичних концепціях, проаналізовані форми виявлення цих категорій, їх взаємозв'язок і протистояння у площині історичної практики.

ІІовішіа конкретшується у наступних позиціях, висунутих на захист:

- встановлено, що філософська традиція марксизму радянського періоду, яка вважала історію телеологічним процесом, що втілює єдність теоретичного га практичного, може бути переосмислена на засадах іншого типу історизму -герменевтичного;

- виділено та описано два принципових підходи до взаємодії теорії і практики у сфері історії: процесуальний (намагання побудувати історичну теорію як концепцію розвитку, що раціонально визначає історичну практику) та феноменологічний (циклізм, сприйняття за допомогою "герменевтичного кола", мистецтво розуміння історичної практики незалежно від її раціонального змісту);

- виявлено спорідненість між утопіями та соціально-політичними теоріями, у центрі яких стоїть побудова історичного процесу, що проявляється в абсолютизації абстрактних сугностей або ліберальних цінностей, науки та демократії; ігнорації ірраціональних мотивів певних суспільних груп; накресленні ідеального чи раціонального плану суспільного устрою;

- з'ясовано, що так звана суб'єктивність інтерпретації є специфічною рисою методології пізнання гуманітарних наук та необхідним елементом зв'язку теоретичного і практичного в історичній науці;

- розкрита парадоксальність ціннісних аспектів історичної практики та обгрунтована їх невід'ємність від світоглядно-теоретичних засад історичних концепцій;

- на засадах логіки герменевгичного розуміння двоїстості теоретичного і практичного доведено, що зв'язок між ними в

історії здійснюється у вигляді подвійного дуалізму духовного та матеріального, теорії та житія.

Наукове та практичне значення дисертації. Результати проведеного дослідження можуть буги використані у виробленні ставлення до філософії історії в умовах теоретичного плюралізму, у розробці теоретичних і методологічних питань розуміння історії, критеріїв інтерпретації тощо. Основні положення дисертації можут ь бути використані під час читання нормативних курсів та проведення семінарських занять з філософії по тематиці методології та філософії історії, теорії пізнання, проблем етики та зробити внесок у методологію наукових досліджень в галузі історії, філософії, культурології, релігіознавства та мистецтвознавства.

Наукова апробація. Матеріал,і дослідження викладалися на посгійнодіючому філософському семінарі "Гуманізм. Людина. Культура." (Дрогобич, 1992, 1993, 1994 рр.), Міжнародній науковій конференції "Право на життя та смертна кара" (Харків, 1994 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції

"Проблеми гуманізації технічної освіти" (Вінниця, 1994 р.), міжнародній науковій конференції "Геноцид - злочин проти людства" (Москва, 1995 р.), науково-теоретичному семінарі "III наукові читання Фонду Дмитра Шелеста у Львові" (Львів, 1995 р.), міжнародній науковій конференції "Новий релігійний феномен у Східній Європі після падіння комунізму" (Краків, 1995 р.), а також на засіданнях кафедри філософії Львівського держуніверситету ім. І.Франка.

Структури дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, поділених на шість параграфів, та зак.чючення. До основного тексту додається список використ аної літерат ури.

У вступі обгрунтовано актуальність геми дослідження, аналізується ступінь наукової розробки піднятих нею проблем, визначаються мета та головні завдання дослідження, розкриваються винесені на захист положення, де виявилася наукова новизна дисертації, її теоретична та практична значимість.

Перинні розділ - "Процесуальний та "феноменологічний" принцип у теоретичному підході до історичного універсуму" -присвячений аналізу категорій теоретичного та практичного в історії та розкриїтю двох тенденцій у європейській філософії історії до кінця XIX ст. - тенденції пошуку закономірностей історії та феноменології історії.

У першому іінраїрафі - "Категорії теоретичного і практичного у філософській марксистській традиції радянського періоду"-розглянуто категорії, іцо стали підгрунтям двох складових частин марксистської філософії - . діалектичною та історичного матеріалізму.

Підкреслюється, що перенісши ці категорії з гегелівської логічної системи у природу і суспільство, марксистська філософія наголосила на пріоритеті категорії практики, якій відводилося місце мст и, основи та криіерію усякою пізнання. Теоретичному та пізнавальному залишається :ші алом вторинна роль функції узагальнення та дослідження процесу зв'язку.

Основою єдності теорії і практики тут стала діалектика як переосмислена Абсолютна ідея, закономірності якої

розповсюджуються на матеріальний світ. З іншого боку, діалектика розуміється як відображення практичної діяльності, котра видозмінює світ у певному заданому напрямку. Природа діалектики визначається аналогічною практиці - тільки не індивідуальній, а всезагальній, суспільно-історичній діяльності. Отже, універсумом у марксистській традиції є детермінована історія.

Проаналізувавши функції категорій теорії і практики у марксистській філософії історії, автор відзначає, що історія не вклалася у низку суспільно-економічних формацій Маркса. Руйнація держави, заснованої на марксистській ідеології, зумовила руйнацію сталої системи категоріальних зв'язків, вироблених марксистською філософією, а дезорієнтація у світових здобутках викликала до життя інші безальтернативні' теорії з претензіями на державну ідеологію та пояснення історії.

Тим не менше, автор вважає, що вихід із сучасної ментальної кризи не в тому, щоб просто відкинути марксистську традицію, а у переосмисленні проблем взаємозв'язку теорії і практики у конкретному контексті філософії історії.

У другому параграфі - "Пошук закономірностей історії" -аналізується розвиток філософії історії від історичного пояснення у античну та стародавню добу до кризи раціоналізму наприкінці

XIX сг.

Автор звертається до історичного теоретизування як пошуку закономірностей історичного процесу та історичного прогресу. Ще за античних часів історики висловлювали тезу про те, що за історичними фактами сховані підземні сили, свого роду потаємне керівництво, що історія повинна відкрити регулярні, природні закони, властиві плину людських справ ,*у часі. Християнство та

середньовічна епоха здійснили переворот у поглядах людства на історію, створивши концепцію лінійного часу та привнісши в історію ідею розвитку від падіння до спасіння. Християнський провіденціалізм визначив історію як унікальний позаособовий процес, що розпивається за певною схемою.

У ХУІІ-ХУПІ Іг. зміст історії почали пов'язувати із законами природи та могутністю людського розуму. Християнська ідея розвитку, втративши в очах європейського інтелігента свій есхатологічний сенс, набула раціоналістичного втілення в ідею Прогресу. Постало питання про методологію історії, яка мала йти за прикладом математики, З'явилися перші праці на тему детермінації історії природними умовами.

Німецьке Просвітництво підхопило ідею історичної детермінації, а німецька класична філософія підтвердила тотожність розуму та дійсності й намагалася поєднати теорію і практику, накреслюючи шляхи розумного устрою історії. Фіхте представив природу та історію як поле діяльності трансцедентального суб'єкту, людства, яке в процесі історії долає перешкоди, споводовані історичною необхідністю. Гердер обгрунтував тезу про єдність історичного прогресу та законів природи. Нарешті, Гегель довів, що усі ці закони засновані на логіці як сутності розуму та є універсальними дпя природй, мислення, держави, мистецтва та історії. Сутністю історичного руху стала самореалізація Абсолютної ідеї, а справжнім пізнанням історії - викриття внутрішнього її змісту, плану світового духу, "крокуючого по історії".

Історизм га панлогізм Геїсля немовби зачарував історичну та філософську думку XIX сг. та призвів до панування у другій половині XIX ст. кількох варіантів теорії історичного прогриу,

які, незважаючи на своє ставлення до Гегсля, визнавали його ідеї про принцип тотожності духу і світу, логічне пояснення історії та історичних закономірностей, але розходились між собою в тім, що саме лежить в основі цих закономірностей. Для позитивістів і позитивістської історіографії розвиток історії тримався на прогресі науки, законах фізики та біології. Тоді методологія історії та гуманітарних наук повністю підкорилася індуктивній схемі природничо-математичних наук, а до історії вперше почали застосовуватися кількісні та соціологічні мсгоди. Маркс та його послідовники створили історичний матеріалізм - інакший варіант раціональної методології історії, де в основу історичного розвитку були покладені економічні відносини та месіанська роль пролетаріату. І, нарешті, національно-державницька історіографія вважала головним чинником історичного прогресу розвиток національного духу. Але усі ці теорії співпадали у глибокій впевненості, що історію можна пізнати раціонально та визначити її хід.

У третьому параграфі - "До питання становлення "феноменологічної" методології історії" - викладається система мислення, що розвивалася паралельно з історизмом. В античні часи вона проявлялася у погляді на історію як на вид мистецтва, близький до драми та трагедії, у концепції циклізму та у герменевтичному способі поводження з текстами, котрий зберіг своє значення і у пізніші епохи - Середньовіччі, добі Відродження, серед протестантських та католйцьких теологів.

Починаючи з Дж.Віко, історія та філософія обірунтовують свою самостійність, повертаючи в європейське мислення складові частини, що формували грецькі герменевтично-фиіологічні ідеї. Причому, якщо спорідненість з мистецтвом та мова, що потребує

розшифровки, вважалися стародавніми греками атрибутом божественного світу, Шефтсбері і Кант роблять розуміння історії невід'ємним від моралі та здорового глузду.

Кінець XVIII та все XIX століття знаменуються створенням особливої методології гуманітарних наук, де не останню скрипку грає герменевтика. Від Хладеніуса і Шеллінга до Дільтея та Ріккерта викрісталізовується поняття автономії гуманітарних наук, культурного світу, в якому історія посідає чільне місце. Базовими категоріями історичної методології виявляються інтуїтивне осяяння та поегична візія, характерні для мистецтва, підкреслюється зв'язок історії та філософії з мовою, цінностями, життям, індивідуальністю, суб'єктивник. світом людини.

У період кризи раціоналізму обидва погляди на історію усвідомили свою протилежність, особливо у підході до історичної теорії і практики. Якщо історизм компонував з історичних фактів більш-менш раціоналістичний універсум, створюючи теоретичні механізми, якими можна було б цей універсум підпорядковувати, для феноменології історії теорія не займала такого важливого місця. Тут, навпаки, спостерігається довіра до історичної практики, історичної дійсності, яка ьимагає не підпорядкування, а розуміння, і яку не можна охопити жодною теорією.

Історичний універсум постає тут як потік феноменів, кожен з яких має свою власну цінність, пов'язану із суб'єктивно-психологічними та абсолютними категоріями. ■

У фокусі ;фугого роздачу - "Про вузлові теоретико-методологічні проблеми в контексті історичної практики” - стоять проблеми, пов'язані зі змістом історії, історичної істини та моралі,-так як вони виглядають у XX столітті,

У першому параграфі - "Зміст історії. Утопізм та традиціоналізм" - аналізуються теорії історичного універсуму та проблеми соціальної утопії.

XX століття перевернуло догори ногами поняття теорії і практики, добра і зла, вивільнивши величезну різноманітність теоретичних напрямків. Втілення у практику деяких теорій XIX ст., які намагалися сформулювати закони історії та моделі майбутнього, надало змісту історії гостро практичного значення, однак здебільшого виявилося утопічним. .

Насамперед до таких теорій автор відносить марксистську, представлену в даній роботі у розвитку від Лабріоли та Плеханова до Леніна, Троцькпго та Бухаріна. Підкорення філософської доктрини політичним потребам, створення теоретично обгрунтованої революційної ідеології як інструменту партії нового типу, вчення про диктатуру пролетаріату як необмеженої законами політичної влади стали особливостями ленінського варіанту марксистської теорії. Саме ця теорія та її практичні наслідки викликали хвилю критики, що поставила під сумнів ідеологію марксизму в цілому. Наприклад, К.Поішер звинуватив марксизм у надмірі неперевірених постулатів, пануванні "холізму" та "історицизму".

Але не тільки марксизм ..те риси утопії, явище утопії ширше та старіше за марксизм. Усі утопії тяжіють до насильницького розриву з дійсністю, міфології обраного шляху.нетерпимості, неврахування людської природи, непродуманих політичних експериментів.

Марксизм є лише одним з різновидів утопії політики, іншим різновидом якої може стати традиціоналізм у вигляді інтегралі чого націоналізму чи релігійного фундаменталізму, які

абсолютизують національну або релігійну державу, перетворюючи соціальну теорію у різновид соціально-політичної віри. '

Утопічні теорії, надаючи абстрактним сутностям сакральних рис, нерідко сприяють створенню й зміцненню авторитарних або тоталітарних держав, котрі, народившись із утопічних проектів, намагаються знищити і ці утопії, і принципи існування людського суспільства. Автор побіжно розглядає типи таких держав, побудованих на раціональних та ірраціональних засадах.

Практика тоталітарних держав породила розчарування вчених у існуванні змісту історії, але одночасно викликала потребу створити його наново. Р.Мангейм ть Р.Арон вбачали причини жахливих наслідків утопій в їх ідеологічносгі. Неопозитивізм та соціологізм XX сг.,обгрунтувавши ідеологію демаркації наукових і ненаукових явищ, поставили традиційну історію поза межами науки. Згідно з висновками К.Поппера, історія не може бути теоретичною, а тільки прикладною наукою, якій доступна більш-менш раціональна інтерпретація. .

Розвиток у післявоєнний, час структурно-функціонального аналізу, соціологічних шкіл, породили системний підхід, що трактує історичний процес як організацію складних систем. Найвідомішими з них стали концепції єдиного індустріального та постіндустріального суспільства, а також теорія "реідеологізації", покликана створити справжню ідеологію на засадах науки та традиційних ліберальних цінностей. •

Події кінця 80-х років немовби підтвердили слушність цього вибору, але подальший їх розвиток змушує прийти до не зовсім оптимістичних висновків. Критика утопій, теорії відкритого суспільства, стадій цивілізації, кінця історії так само містять

утопічні риси. Попри всю лабільність, їм властива утопічна ідеалізація науки, ліберальних цінностей та демократії. Автор відмічає, що у центрі утопій, їхньої критики та соціальних теорій взагалі- стоїте проблема побудови історичного процесу. Дискутуючи з питань існування історичних законів чи тенденцій, необхідності тотальної чи часткової соціальної інженерії, вони завжди прив'язують зміст історії до осягнення майбутнього, розчиняючи зміст дійсної історії у процесі' втілення мрії.

У другому параграфі - "Парадокси істини .та методу" -досліджується проблема історичної теорії та практики у світлі складних взаємовідносин між істиною та методом гуманітарних наук. .

Аналітична філософія Б.Рассели, Вітгсштейна etc зайняли стосовно історичної істини раціоналісіично-сцієнтистську позицію: історичної істини немає, а історик повинен займатися тільки описом фактів. Щоправда, • Поппер, Нагель, Гемпель виступили прихил:.пиками історичного пояснення, заснованого на соціологічному, біхевіористському чи іншому науковому методі. Ці засади підхопила позитивістська історіографія, коїрн виажае нарратив єдиною правомірною формою історіописаі.ня, а узагальнення історичною знання віддає соціології.

Іншим видом раціоняпіеіичного підходу до історії спіло не підкорення гуманітарних наук природничо-математичним, а "примирення" їх. Підвалини його б'/ли закладені дослідженнями Е.Гуссерля та М.Вебера, які намагалися віднайти важливіші та логічно первиннішІ за факти структури. Наступним егаиом С уло виникнення структуралістської методології інтерпретації знакових систем, яка "змінила увесь краєвид гуманітарних наук". Стосовно історії чут використовувалося моделювання певних часових

прошарків з розшифровкою їх соціальних структур, чинників стабільності та дисгармонії шляхом аналізу статистичних даних за допомогою комп'ютері». Це створило "нову історичну науку", класичним прикладом якої є французська школа "Анналів".

Однак зближення історії з математичними науками не позбавило її суб'єктивності, а висновки постпозитивістів та постструктуралістів про історичність та вичерпаніеть розуму поставили під сумнів критерії раціоналізму. Посилення нераціональних аспектів історичної методології, обгрунтоване тим же Гуссерлем, А.Бергсоном, а також розробками "філософії культури", сформувало специфічний тип розуміння історичної істини.

Теорії локальних цивілізацій, які вплинули навіть на деякі висновки У.Еко, вбачали історичну істину у неповторності кожного культурного феномену та багатоманітності історичних шляхів. Цю неповторність переосмислила інтерпретаційна методологія історії, що вперше заявила про себе у роботах К.Ясперса та М.Хайдеггера. Для них історична істина виходить за межі раціонально пізнаваного буття та відкривається безпосередньо; згідно,з Ясперсом - у процесі філософської віри, охарактеризованому як стан комунікації з історичною дійсністю. Хайдеггер "оживляс" історичне знання, повертаючись до методики герменевтичного кола,, яке розкриває не зміст світу, а структуру Буття.

З екзистенційною критикою історичного розуму солідарізуеться неогегельянство Б.Кроче та Р.Коллінівуда, наполягаючи на нерозривності історії та сучасності. Коллінгвуд відстоював автономію історії від природи. Специфіка історичної науки та історичної істини полягає в одночасності суб'єктивного

та об'єктивного в історичній інтерпретації; це не недолік, а особливість її.

Історична герменевтика Коллінгвуда та герменевтика мови Хайдегге;..; допомогли реформувати філософську герменевтику, а праці Г-І л адамера га інших вчених перетворили її у 60-70-х роках на філософію, що пояснює зміст життя, мистецтва та історії.

Підсумовуючи та переосмислюючи своїх попередників, Гадамер розглядає такі складоні розуміння історії, як традиція, мова і гра, наголошуючи на напруженості між істиною гуманітарних та методом природничо-математичних наук, висуває тезу про історичну інтерпретацію як іру та науку одночасно та трактує герменевтичне коло, як діалог двох суб'єктів, "гру між рухом традиції та рухом інтерпретатора".

У 70-80-х рр. з'явилися спроби поєднання позитивістського опису та пояснення, кількісно-статистичного аналізу та герменевтичного розуміння, однак напруженість між ними не втрачає актуально'ті, корінячись у площині моралі.

У третьому параграфі - "Мораль історії га гуманістичні цінності в умовах ситуації постмодернізму" - розкривається парадоксальність поняття "мораль історії" на тлі сучасної дійсності.

Епоха усвідомлення кричи у сфері моралі тільки збільшила кількість моральних проблем, і це поставило мораль в унікальне становище посеред історико-філософських суперечок. Б історичному контексті головний антагонізм спостерігається туг між прихильниками автономності та імманентносіі моралі в історії, а у культурологічному контексті він постає як питання традиційних та нетрадиційних інтерпретацій (Еко-Дерріда).

Автор робить спробу розглянуги різні аспекти цієї проблеми. В першу чергу, мораль історії можна тлумачній як можливий тип поведінки самого історика щодо досліджуваних, ним подій. Тут ставиться під сумнів однозначність термінів "історична безсторонність" та об'єктивність, які суперечать сугностІ історії як гуманітарної науки, де суб'єкт має справу з іншими суб'єктами. Автор. визначає два типи суб'єктивності або упередженості -кон'юнктурна упередженість, породжена ідеологічними за^адрми та упередженість, як елемент пізнання, невід'ємний від особистої чесності.

Автор також піднімає проблему оцінки історичних подій та феноменів, солідаризуючись з тими, хто вважає завданням історика не винесення вироку, а проведення слідства та розуміння, тому що жоден суб'єкт не має абсолютних моральних критеріїв, достатніх для вироку.

Однак найскладнішою виглядає проблема морального змісту історії. Чільне місце у розважаннях на цю тему займає сучасна релігійна, особливо християнська історіософія, але її намагання надати абсолютне підгрунтя моральному сенсу історії виглядають все проблематичніше, оскільки ірактовка історії як чогось виключно людського є напіввизнанням безглуздості світської історії як такої. . _

Найцікавішими, хоча і до певної міри провокаційними є, на думку автора, концепції "франкфуртської школи" та французької "нової філософії", які протиставляють історію і мораль, вважаючи головним чинником аморальності історії "репресивність Розуму" та "патологію В.;ади". •

Основним мотивом протистояння науково-світоглядних парадигм у сфері моралі є питання існунання чи неіснуваннн

• -20-

гуманістичпих цінностей, поза якими історична практика перетворюється у криваву бойню. Питання цс заюсірюеіься наявністю у світі культури ситуації постмодернізму, коротко охарактеризованої автором і філософської точки зору. Висловлюється думка про ге, що конфліктуючі сторони завжди прямо чи приховано виступають з морально-етичних позицій. Розглядаючи розмитія та дсіумапііацію иоїшпя "цінність" з одного боку та небезпеку ионного нігілізму з друїоіо, аіиор вбачає промінь надії у розумінні - ірі історика з.минулим, яке охоплює цінність кожної події зокрема іа моральну нідкриіісгь історії взагалі. Підкреслюється амбівалентність цінності як схематизованої та абстрагованої норми і одночасно живою стимулу людської поведінки, котрий знаходим-ся в одному ним!; і

з. . гуманітарними ість.,ами, іуманіоичними традиціями, плюралізмом сві і «бачень.

Всезагальність мовних символів, через які розумію і ься т еорія, практика та м раль іе,оріь< позбавляє цінності зайвої раціоналізації та надає їм як загальнолюдського, так і екзисшьайно-релігійного значення. Морши. виявляєп.ся ■ історії ччіез діалектику єдності га протистояння історії і моралі. які мають спільне джерело, котре, однак, не виключає невблаганної трагічності історичного о\ н...

У заключены! підбиваються підсумки дисеріаиійноїробоїи, де автор приходить до висновків чро тс, шо на проблему взаємозв'язку теорії і практики накладається багаїофакіорніси. готивації. поведінки людей. Детермінація історичною б . пя призводить до розриву з практикою і навпаки, ба/ашманішість істори-іних теорій є свою роду практичним осяі ненпям історії.

Форми взаємозв'язку теоретичного і практичного в історії конкретизуються у вигляді подвійного дуалізму духу і матерії, теорії і життя, які охоплюють різноманітні варіанти єдності і протилежності теоретичного та практичного в історичному світі.

Окреслюється також коло питань, які могли б стати джерелом подальших досліджень, а саме: історичність раціональності; принцип примусовості етики та істини і його сумісність з ігровим принципом; Критерії обмеження інтерпретацій, особистість та її потенція супротиву злу в історичному та суспільному соціумі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕГТАЦІЇ ВИКЛАДЕІПІЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Теоретичне і практичне в історичному процесі: спроба вирішення проблеми взаємозв'язку. Депоновано: ИІІИОІІ All за №1780 - УК 93 20.08.93. 27 crop.

2. Деякі філософсько-теоретичні проблеми історичних досліджень на Україні //Проблеми державності та Національно-культурне відродження України. Вісник Львівського ун-ту. ВВип.31.-Львів: Світ, 1993. Стор, 26-31.

3. Гуманістичні цінності у ситуації постмодернізму //Гуманізм і людина в контексті культури. М-ли людинознавчих чигань. Вин. 1. Кн.1. Гуманістичні цінності їа духовне відродження.- Дрогобич, 1995. Стор. 17-26.

4. Специфіка гуманітарного пізнання і поворот до суб'єктивності інтерпретації //Мистецтво та проблеми інтерпретації культурних феноменів. М-ли IV наукових чигань фонду ім,Дм.Шелесга у Львові.- Львів: Інтеграл, 1395. Crop. 3-9.

5. Людина та моралі, на теренах історії //Гуманізм і духовність у контексті культури. Кн.1. Духовність у гуманістичних виявах творчості.-Дрогобич, 1995. Стор. 147-154.

-23-

АННОТАЦИЯ

Дульнева Н.В. Взаимосвязь теоретического и практического в истории (в проблематике её смысла и методологии).

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук но специальности 09.00.03.- Социальная философия и философия истории. Львовский государственный университет им.Ив.Франка. Львов, 1997. '

Диссертацией является рукопись, в которой произведено философское исследование процессов видоизменения осознания категории теоретического и практического в различных историкотеоретических концепциях, проанализированы формы их связи и противоположности в плоскости исторической практики.

В работе конкретизируется единство и противоположность теоретического и практического в истории в виде двойного дуализма духовного и материального, теории и жизни.

ANNOTATION

Dulncva N.V. Interlinks between theoretical and practical in the history (within the problems of its sense and methodology).

The dissertation thesis for Candidate of Science degree .in philosophy, speciality 09.00.03.- Social Philosophy and Philosophy of History. Lviv Ivan Franko State University, 1997.

The dissertation is a typescript in which a philosophical investigation of processes of development of awareness of categories of theoretical and practical in different historical and theoretical conceptions had been carried out; the analysis of their links and contrariety in the field of historical practice had been provided.

-24- ,

The unity and contrariety between theoretical and practical in the history are concretisized in the form of dual dualism of the Spirit and the Life, the Theory and the Matter in this work.

luiumai слова: теоретичне, практичне, методологія історії, зміст історії, історична істина, історична мораль, гуманітарні науки, гуманістичні цінності, герменевтичне розуміння, суб'єктивність інтерпретації. ,

Key Words: theoretical, practical, methodology of history, sense of History, historical truth, moral of history, humanitarian scicuccs, humanistic values, hermeneutical understanding, subjectivity of interpretation.