автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Западные этнонациональные и этнополитические концепции: теоретико-методологический анализ

Полный текст автореферата диссертации по теме "Западные этнонациональные и этнополитические концепции: теоретико-методологический анализ"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

КАРТУНОВ Олексій Васильович

ЗАХІДНІ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ТА ЕТНОПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 23.00.02 Політичні інститути і процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Київ - 1996

Дисертація є рукописом.

Робота виконана у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім.В.М.Ко-рецького НАН України

Науковий консультант:

доктор філософських наук, професор, академік УАПН, Лауреат державної премії ім. Т.Г.Шевченка Римаренко Юрій Іванович

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Гончар Б.М. доктор історичних наук Манборода О.М. доктор філософських наук, професор Мокляк М.М.

Провідна організація - Інститут національних відносий і політології НАН України

Захист відбудеться « » ¡АМ-В/ТІОПХІОСІ 1996 р.

год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 50.24.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 252 001, м. Київ-], вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Автореферат розіслано «_ Зі7» 1996 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук В.П.Горбатенко 'І

/7"? ( ' •

І. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Протягом ХІХ-ХХ ст. в усіх сферах людського буття і, зокрема, в етнополітичній, відбулось безліч глобальних і кардинальних змін і перетворень. Головні з них: народження націй і націоналізму, піднесення національно-визвольних змагань, розвал імперій і поява біля двохсот десяти національних держав і т. ін. Сьогодні світ став свідком переплетення «старих» і «нових» етнополітичних процесів, до того ж, вкрай складних, суперечливих, а часом і діаметрально протилежних. На Заході - це «занепад» національної ідеї та «згасання» націоналізму, послаблення класичної ролі національних держав та посилення інтеграційних тенденцій, а у Східній Європі, навпаки - піднесення національної ідеї та посилення націоналізму, прискорене національно-державне будівництво та превалювання дезинтеграційних тенденцій. Окрім того, для всієї планети стали характерними подальша етнічна фрагментація, етнічний ренесанс, полігизація етнічності, піднесення етніцизму, поширення етнорегіоналізму, вихід на арену суспільного життя нових політичних «акторів» - етносів та етнічних груп, загострення етнополітичних конфліктів тощо.

Все це ставить перед вітчизняною наукою важливе, складне і відповідальне завдання - розгорнути фундаментальні дослідження зазначених феноменів і процесів. Успішно впоратись з цим, на думку дисертанта, можна лише при двох неодмінних умовах: ретельному неупередженому вивченні західних етнонаці-ональних та етнополітичних концепцій, а також розвитку в Україні та у всіх посттоталітарних державах етнополітологи' -нової науки, дослідницької концепції і потенційної навчальної дисципліни.

Тема дисертаційного дослідження є актуальною із пізнавальної, теоретичної, методологічної та практичної точок зору.

Із пізнавальної точки зору її актуальність зумовлена тим, що західна наука виробила безліч етнополітичних концепцій, теорій, парадигм та моделей і навіть загальне ознайомлення з ними завжди доцільне і корисне.

Із теоретичної точки зору актуальність обумовлена низкою чинників, які можна умовно поділити на два блоки.

До блоку зовнішніх чинників слід віднести наступні: 1/ Західні вчені очолюють і визначають напрямки науково-теоре-

тичних досліджень етнополітичної царини і їх доробок становить невичерпну скарбницю етнополітичних знань. 2/ На Заході існує безліч наукових шкіл, які розробляють різні, етнополітичні концепції, котрі оновлюються кожні 10-15 років, що виключає їх догматизацію і робить більш коректними. З/ Більшість західних етнополітичних концепцій позбавлені кон’юнктурних міркувань і надмірної заідеологізованості, пройшли випробування на практиці, що надає їм особливої цінності. 4/ На Заході бурхливо розвивається відносно нова наука - етнополітика, одне із завдань якої полягає в аналізі етнополітичної сфери людського буття і розробці нових відповідних концепцій. /Високо оцінюючи західні теорію і практику вирішення етнополітичних проблем, дисертант, тим не менш, далекий від їх ідеалізації/.

Блок внутрішніх чинників складається з наступного: 1/ Надто довго український народ був позбавлений можливості ознайомлення із теоретичним доробком західних суспільних наук, а вітчизняні науковці ■ спілкування і співпраці із своїми західними колегами. 2/ В бібліотеках України і досі відсутня більшість відповідних наукових робіт західних вчених, не говорячи вже про їх переклади на українську мову. З/ В Україні обмаль робіт, присвячених аналізові західних етнополітичних концепцій і все ще бракує власних теоретичних розробок багатьох етнополітичних проблем. 4/ Протягом десятиліть радянські суспільні науки силкувались всіляко перекрутити і спотворити західні етнополітичні концепції. 5/ Україна входить до сім’ї цивілізованих народів і вже підписала низку відповідних міжнародних документів, базованих на західних етнополітичних концепціях.

З методологічної точки зору актуальність теми дослідження зумовлюють наступні чинники: 1/ Недосконалою виявилась марксистсько-ленінська теорія нації та національних відносин, яка в колишньому СРСР виконувала роль методологічної засади всіх досліджень з т.зв. «національного питання». 2/ Певна частина вітчизняних науковців та українського народу ще не перейшла на позиції критичного етнополітичного мислення, що базується переважно на західних етнополітичних концепціях. З/ Західна наука створила широку, ефективну і гнучку методологічну базу дослідження етнополітичної царини. 4/ В Україні йде процес становлення етнополітологи, яка має стати не лише новою наукою, а й новою дослідницькою концепцією, новою методологічною

засадою, ідо вимагає знання і творчого застосування західних етнополітичних концепцій.

З практичної точки зору необхідність дослідження західних етнополітичних концепцій викликана тим, що: 11 Неконструктивною виявилась національна політика КПРС, яка відкидала досвід західних країн по вирішенню етнополітичних проблем. 2/ Етнополітичні процеси в Україні, при всій їх специфічності, йдуть у руслі світових етнополітичних процесів і підвладні загальним світовим тенденціям, багато з яких вже досліджені і знайшли відображення у західних концепціях. З/ Сучасна етнонаціональна, етнорасова політика західних держав, яка забезпечує їх етнополітичну стабільність і національну безпеку має теоретичне обгрунтування в багатьох відповідних концепціях. 4/ В Україні йде процес розробки державної концепції етнонаці-ональної політики, яка могла б увібрати в себе теоретичний доробок не лише вітчизняних вчених,а й деякі західні концепції та/чи їх окремі положення тощо.

Цілі та завдання дослідження. Умовно їх можна поділити на дві групи. Перша група - традиційні, аналітично-критичні завдання, які полягають у тому, щоб на підставі вивчення оригінальних західних наукових джерел: 1/ Дослідити історію зародження і розвитку західної етнополітичної думки. 2/ Проаналізувати діяльність провідних західних наукових шкіл з етнополітичної проблематики. З/ З'ясувати зміст і характер основних напрямків західних етнополітичних досліджень. 4/Визначити їх методологічну базу. 5/ Дати всебічний аналіз сучасних західних етнонаці-ональних та етнополітичних концепцій і теорій.

Друга група - інноваційні, аналітично-конструктивні завдання, які вперше ставляться в подібних роботах і зводяться до того, щоб: 1/ З'ясувати справжню сутність і характер взаємовідносин між етнічною і політичною сферами людського буття. 21 Вдосконалити існуючі і запропонувати нові визначення етнополітичних феноменів, розширити понятійно-категоріальний апарат етнополітологічних досліджень. З/ Продовжити розробку існуючих етнонаціональних та етнополітичних концепцій і теорій та запропонувати нові. 4/Уточнити деякі закономірності етнонаціональних та етнополітичних процесів, відкриті західними вченими і виявити нові. 51 Обгрунтувати необхідність створення етнополітологи як нової науки про етнополітичну царину людського буття, визначити її предмет, об’єкт, структуру, цілі, функції і місце

в системі суспільних наук. 6/ Розробити нову метапарадигму, яка може стати методологічною основою етнополітологи, вдосконалити старі та запропонувати нові принципи, методи і підходи етнополітичних досліджень.

Коротко говорячи, дисертант ставить за мету - проаналізувати ті західні етнонаціональні та етнополітичні концепції, положення яких можуть стати у нагоді Україні та допомогти у справі становлення етнополітологи як нової науки і дослідницької концепції, а також нової навчальної дисципліни.

Оскільки таких концепцій багато і для їх вивчення і аналізу потрібні десятки спеціальних робіт, дисертант був змушений обрати для свого дослідження лише деякі з них. Критеріями їх відбору були: актуальність і поширеність на Заході; оригінальність і перспективність; маловідомість в Україні і можливість принести їй користь; логічна послідовність їх вивчення тощо.

Теоретико-методологічпі засади дослідження. Масштабність і складність завдань дослідження вимагають від дисертанта творчого застосування не тільки вже відомих філософських та загальнонаукових методологічних принципів і підходів, а й вироблення нових загальних методологічних засад та специфічних методів. З перших двох груп найчастіше використовувались: принцип наукового плюралізму, структурно-функціональний аналіз, метод ретроспективно - порівняльного аналізу, метод дослідження випадку, метод прийняття рішень, метод моделювання, світ-системний аналіз, підхід вільний від оціночних суджень та багато інших.

Основною методологічною засадою даного дослідження стало розроблене і запропоноване дисертантом критичне етно-політичне мислення з його цивілізаційним та гуманістичним принципами, а також низка нових специфічних методів і підходів, зокрема, етнологічний, етносоціологічний, етнофілософський, етно-історичний, етнокомунікативний, етноекологічний та інші підходи, а також етнополітологічний метод, який інтегрує і синтезує всі зазначені підходи і є головним методом будь-яких етнополі-тологічних досліджень.

Об’єктом дослідження є етнополітична царина людського буття, зокрема, такі її феномени як: етнічність, етнос, етнічна група та національна меншина, політична та етнічна нації, держава і політика та їх взаємовідносини, а також численні етнонаціо-нальні та етнополітичні явища і процеси тощо.

Предметом дослідження є аналіз зародження і еволюції західної етнополітичної думки, становлення і розвиток західної і вітчизняної науки про етнополітичну царину людського буття, сутність і характер деяких основних етнонаціональних та етнополітичних концепцій і теорій, зокрема, етнічності, етносу, нації, етнічної групи, етно/національної меншини; етнічної та національної ідентичності; етнічного ренесансу та політизації етнічності; етнічної диференціації, солідаризації та мобілізації; етнополітичної дезинтеграції та інтеграції; етнорегіоналізації та національного будівництва; діалектики взаємовідносин етнічностей, нації, класів, держави і людства та їх інтересів і цінностей тощо.

Ступінь наукової розробки. Тема дисертації є майже не дослідженою. Щоправда, в колишньому СРСР зусиллями багатьох радянських і, зокрема, українських суспільствознавців /В. Євтух , В. Ігнатов, О.Картунов, О.ІІІамшур, А.Шлепаков та ін./' було видано чимало робіт, присвячених аналізові західних етнонаціональних концепцій. Проте, написані з позицій догматичного етнополітич-ного мислення та ще й в умовах цензури, вони далеко не повно і не адекватно відображали сутність і характер цих концепцій, хоча і містили чимало цікавих думок та цінного фактичного матеріалу.

Протягом 90-х років в Україні вийшло з друку лише дві роботи, присвячених зазначеній проблематиці. Зокрема, в досить грунтовній і корисній праці В. Євтуха проаналізовано деякі егносоціальні концепції американських та канадських вчених.2 Оригінальна і цінна робота О.Майбороди була присвячена висвітленню деяких проблем теорії західної етнополітики.3 Ці наукові дослідження відіграли значну роль у справі ознайомлення вітчизняних науковців і політичних діячів із деякими західними концепціями.

1 Див.: Государственная политика н обострение национальных отношений в странах капитала.-К.,1979; Евтух В. Историография национальных отношений в США и Канаде /60-70-е годы/-К.,1982; Игнатов В. Буржуазная футурология о будущности наций /критический анализ/-К.,1982; Картунов А. Концепции идеологических диверсий иагрессии.-К.,1986; Шлепаков А., Евтух В., Шамшур О. Буржуазные концепции национальных отношений в развитых капиталистических странах.- К., 1988 ; Шамшур 0. США: буржуазное государство и практика национальных отношений /60-80-е годы/.- К., 1989 та ш.

2 Див.: Евтух В. Концепции этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, эволюция. - К., 1991.

3 Див.: Майборода А. Теория этнополитшш в западном обществоведении. - К., 1993.

Віддаючи належне зазначеним роботам, дисертант констатує наступне. По-перше, в них проаналізовано лише незначну частину західних етнонаціональних та етнополітичних концепцій. По-друге, це були концепції, розроблені західними дослідниками в 60-х - першій половині 80-х років. По- третє, це був об’єктивний, високопрофесійний аналіз і висвітлення деяких західних концепцій, але без спроб /бо автори і не ставили такої мети/доопрацювати і вдосконалити ці концепції та/чи розробити нові. Отже, більшість західних концепцій 70-80-х і особливо 90-х років залишається слабо або зовсім не дослідженою. Причому деякі з них настільки складні і суперечливі, що кожна з них може стати об’єктом кількох спеціальних досліджень.

Джерельна та теоретична база дисертаційного дослідження надзвичайно широка у часовому, географічному, мовному та інших вимірах. При його підготовці дисертант спирався на теоретичний доробок вітчизняних вчених багатьох суспільних наук. В галузі політології - це роботи В.Антоненка, В.Бабкіна,

0.Бабкіної, В.Бебика, В.Буткевича, Д.Видріна, І.Дзюбка, О.Єм-ця, Ф.Кирилюка, А.Лузана, І.Марківа, М.Михальченка, С.Пірож-кова, В.Полохала, В.Ребкала, С.Рябова, О.Семківа, П.Ситника, В.Скиби, А.Табачника,В.Фесенка, А.Чередниченка, В.Якушика та ін. В галузі історії - роботи О.Бондарчука, Л.Гайдукова, Б.Гон-чара, Б.Гуменюка, О.Дергачова, В.Котигоренка, Ю. Ливинця, В.Сарбея, В.Смолія, Т. Фінікова, Ю.Шаповала, Ф.Шевченка та ін. В галузі філософії - праці В.Андрущенка, С.Бистрицького,

1.Бичка, О.Валевського, В.Князева, М.Мокляка, В.Пазенка, М.Поповича, Ф.Рудича, В.Табачковського, В.Шинкарука та ін. В галузі державознавства - роботи В.Авер’янова, В.Денисова, В.Євінтова, О.Зайчука, О.Мироненка, В.Сіренка, І.Усенка, В.Цветкова, В.Чеховича, Ю.Шемшученка та ін. В галузі економіки - праці С.Дмитренка, С.Лаптєва, В.Пензеника, В.Черняка та ін. В галузі соціології - роботи М.Міщенка, А.Ручки, Ю.Саєнка,

В.Судакова, В.Танчера та ін. В галузі мовознавства, літературознавства та культурознавства - праці І.Дзюби, М.Жулинського, П.Кононенка, В.Русанівського та ін.

Значну користь дисертантові принесло ознайомлення з працями вітчизняних вчених, які займаються проблемами етно-політики -М.Вівчарика, В.Євтуха, І.Іванченка, О.Майбороди, І.Кураса, В.Скуратівського, В.Шведа, Л.Шкляра та ін.; етнодер-жавознавства - Ю.Римаренка; політичної етнології - І.Варзаря;

етноісторії- Є. Камінського, І.Кресіної, С.Кульчицького, В.Кучера, Л.Нагорної, В.Панібудьласки, М.Панчука, В.Потульницько-го, А.Слюсаренка, В.Трощинського, В.Чумака та ін.; етнофіло-софії - В.Білкова, Є.Головахи, М.Горєлова, С.Грабовського,

О.Забужко, В.Ігнатова, Б.Попова, В.Ткаченка та ін.; етносоціо-логії - В.Кременя, М.Обушного, М.Пірен, Н.Черниш, М.Шульги та ін; етноконфліктології - І.Бекешкіної, О.Маруховської та ін.

Надзвичайно корисною при написанні дисертації стала новітня вітчизняна довідкова література.1 Ці фундаментальні, енциклопедичного характеру видання, підготовлені великими авторськими колективами на чолі із Ю.Римаренком /до яких має честь належати і дисертант/, стали справжнім науковим проривом у вітчизняному суспільствознавстві. Подібних видань на теренах колишнього СРСР ще не було. Більше того, проведений дисертантом порівняльний аналіз свідчить, що зазначені видання відповідають, а де в чому і перевершують кращі західні видання подібного роду.

Великий науковий інтерес для дисертанта становлять праці попередніх поколінь українських вчених, які торкались етнополі-тичної царини людського буття. Це, перш за все, роботи В.Анто-новича, Ю.Бойка, О.Бочковського, В.Вернадського, В.Винничен-ка, М.Грушевського, С.Дністрянського, Д.Донцова, Д.Дорошенка, М.Драгоманова, М.Костомарова, Б.Кістяківського, П.Кулі-ша, В.Кучабського, В.Липинського, М.Лозинського, М.Міхнов-ського, В.Подолинського, С.Рудницького, В.Старосольського,

С.Томашівського та ін.

Багато корисних ідей з етнополітичної тематики виявлено в роботах сучасних зарубіжних науковців українського походження, зокрема, таких як: А.Білинський, Б.Гаврилишин, В.Гарасимів, Т.Гунчак, В.Дмитришин, Л.Добрянський, В.Ісаїв, Б.Кравченко, П.Магочі, В.Маркусь, О.Мотиль, Є.Пизюр, П.Потічний, О.При-цак, Р.Солчаник, О.Субтельний, Р.Шпорлюк та ін.

Чимало цікавого матеріалу міститься в роботах вчених «близького зарубіжжя», зокрема, Р.Абдулатіпова, С.Арутюнова, Е.Баграмова, Л.Болтенкової, Ю.Бромлея, Ж.Голотвіна, М.Губог-ло, Л.Гумільова, М.Джунусова, Л.Дробіжевої, М.Іордана, С.Кал-тахчяна, В.Козлова, Г.Котанджяна, О.Міллера, М.Марченка,

1 Див.: Межнациональные отношения: термины и определения. Словарь -справочник - К., 199 ]; Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персонали. - К., 1993; Абетка етнополітолога. - Т.1-2. - К.,1996.

В.Михайлова, Е.Паїна, Т.Таболіної, В.Тішкова, М.Хмари, А.Чи-чановського та ін.

Та основу джерельної бази дисертаційного дослідження становить величезний масив західних матеріалів: документів, довідкової літератури, періодичних видань, монографічних робіт тощо. Зокрема, однією із найважливіших складових джерельної бази дисертації були документи ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ та інших міжнародних організацій, покликані регулювати міжнародні відносини та етнополітичну царину людського буття.

Багатющий науковий матеріал міститься в численних західних довідкових виданнях, зокрема, таких як: «American Political Dictionary», «Dictionary of Sociology», «Dictionary of Race and Ethnic Relations», «Eastern European National Minorities 1919-1980: A Hand-Book», «Encyclopedia Americana», «Encyclopedia Britannica», «Encyclopedia Canadiana», «Encyclopedia International», «Encyclopedia of Nationalism», «Ethnicity: INTERCOCTA Glossary. Concepts and Terms Used in Ethnicity Research», «International Encyclopedia of Social Science», «Harvard Encyclopedia of American Ethnic Groups» та ін.

Вагому частину джерельної бази дисертації становлять наукові журнали, на шпальтах яких друкуються найновіші аналітичні і дискусійні роботи з етнополітичної проблематики. Зокрема, такі як: «Canadian Ethnic Studies», «Canadian Review of Studies in Nationalism», «Comparative Political Studies», «Ethnic and Racial Studies», «Ethnohistory», «Ethnology», «Ethnicity», «Ethnic Studies Report», «Europa Ethnica», «Europa Ethnicity», «Journal of Contemporary Ethnography», «Journal of Ethnic Studies», «The Nation», «Nation and Nationalism», «Nationalities Papers», «Nationalism Notes», «Nationality Policy» та ін.

Та найбільше цінного матеріалу взято із монографічних робіт західних вчених, присвячених: загальним проблемам розвитку людської цивілізації /П.Абрамсон, З.Бжезинський, К.Вер-дері,Е.Гобсбаум, Р.Інглегарт, К.О’Брайєн, М.Селлерс, І.Уоллер-стайн, Н.Чомські та ін./;1 феномену етнічності /Я.Ангас, П.Брасс,

1 Див.: Abramson P., Inglehart R. Value Change in Global Perspective. - Ann Arbor, 1995; Brzezinski Z. Out of Control. Global Turmoil on the Eve of 21-th Century. -N.Y.,1993; Chomsky N. World Orders Old and New. - N.Y.,1994;Hobsbaum E. The Age of Extremes: A History of the World. -N.Y., 1995; O’Brien C. On the Eve of the Millennium: the Future of Democracy Through an Age of Unreason. - N.Y., 1995; Sellers M.(ed.)The New World Order. - Herndon, 1996; Verdery K.What was Socialism and What Comes Next? - Princeton, 1996; Wallerstein I. After Liberalism. -N.Y., 1995.

П.Ван Ден Берг, Д.Мойніген, У.Петерсон, С.Стейнберг, Р.Томп-сон та ін./;’ теоріям нації /Б.Андерсон, В.Велимські, Е.Геллнер, Е.Гобсбаум, Я.Крейсі, Дж.Мінаген, О.Мольден, Е.Сміт, П.Чет-терджі та ін./; 2 концепціям етнічної групи та національної меншини І Ф.Барт, Р.Брасс, Ж.Дешене, Дж.Рейтц, Р.УЇрсінг, Е.Фішер та ін./3, проблемам взаємовідносин класу, етнічності, нації, держави та людства / Д.Адамсон, Е.Балібар, М.Гордон, О. Кенічі, Дж.Манн, У.Ра’анан, М.Шуман та ін./;4 концепціям етнічної та національної ідентичності / Г.Айзекс, А.Ашкеназі, Р. Бретон, П.Бурмер, Р.Фарнен, М.Шарон та ін./;5 процесам етнонаціо-нального ренесансу / І.Банач, М.Грох, Б.Кравченко, Ч.Купчан,

1 Див.: Angus I. Ethnicity in A Technological Age.-Edmonton, 1988;Brass P. Ethnicity and Nationalism: Theory and Comparison. - L., 1991; Ethnic Phenomena: Nationalism, Classifications, Prejudice. - UNESCO, 1987; Moynihan D. Pandaemonium, Ethnicity in International Politics. - Oxford, 1994; Peterson W. (ed.) Concepts of Ethnicity. - Cambridge. (Mass.), 1982; Steinberg S. The Ethnic Myth. -Boston, 1989; Thompson R. Theories of Ethnicity: A Critical Appraisal. - N.Y., 1989; Van Den Berhe P. The Ethnic Phenomenon. - N.Y., 1987.

2 Див.: AndersonB. Imagined Communities. - N.Y., 1991; Chatteijee P.TheNation and Its Fragments. - Princeton, 1993; Gellner E. Nations and Nationalism. - N.Y., 1992; Hobsbaum E. Nations and Nationalism Since 1780. - N.Y., 1990; Krejci J. and Velimsky V. Ethnic and Political Nations in Europe. - L., 1981; Minahan J. Nations Without States. - Westport, 1996; Molden О. Die Europäische Nation, -München, 1990;Smith A. The Ethnic Origins of Nations. - Oxford, 1986.

3 Див.: Barth F. Ethnic Groups and Boundaries. - Boston. 1969; Brass P. Ethnic Groups and the State. - L., 1985; Deschenes J. Une Difmition des Minorities. - Paris, 1984; Ficher E. Minorities and Minority Problems. - Chicago, 1980; Reitz J. The Survival of Ethnic Groups. - Toronto, 1980; Wirsing R. Protection of Ethnic Minorities. - N. Y., 1981.

4 Див.: Adamson D. Class, Ideology and Nation. - Cardiff, 1991; Balibar E., Wallerstein I. Race, Class, Nation. - Hamburg, 1990; Gordon M. Human Nature, Class and Ethnicity. - N.Y., 1978; Kenichi O. The End of the Nation State. - N.Y., 1995; Mann G. (ed.) The Rise and Decline of the Nation - State. - Oxford, 1990; Ra’anan U. (ed.) State and Nation in the Multi - Ethnic Societies. - Manchester, 1991; Shuman M. Towards a Global Village. - Boulder, 1994.

5 Див.: Ashkenasi A. Nationalism and National Identity - Berlin, 1990; Boermer P. (ed.) Concepts of National Identity. - Baden-Baden, 1986; Breton R. (ed.) Ethnic Identity and Equality. - Toronto, 1990; Famen R. (ed.) Nationalism, Ethnicity and Identity. - New Brunswick, 1994; Isaacs H. Idols of the Tribe: Group Identity and Political Change. - N. Y„ 1975; Sharon M. (ed.) Inside European Identities. - Berg, 1993; Smith A. Ethnic Identity. - L.,1991;

Е.Сміт, Р.Солчаник та ін./1; концепціям національного будівництва/Б.Венделл, К.Дойч, С.Ейзенстадт, М.Левін, О.Мотиль, С.Рок-кан, У.Фрімен, У.Фольтц, Г.Шульц та ін./,2. концепціям етнопо-літичної дезинтеграції та інтеграції / С.Вудворд, Дж.Данлоп, Ф.Геллер, М.Гленні, Л.Коген, С.Местрович, Дж. Метлок, Д.Сеттер та ін./;3 проблемам етнополітики / Е.Геллнер, Н.Глейзер, М.Ес-ман, Дж.Келлас, Р.Мілне, Н.Невіт, Дж.Ротшильд, Дж.Сорос та ін./4 тощо.

Наукові положення, котрі відзначаються новизною і виносяться на захист: На засадах запропонованого дисертантом методологічного підходу /критичного етнополітичного мислення/

1 Див.: Banac I. Eastern Europe in Revolution.-Ithaca,1992; Hroch M. Social Precondition of the National Revival in Europe.-Cambridge,1985; Krawchenko B. Social Change and National Consciousness in Twentieth-Century Ukraine.-N.Y.,1985; Kupchan C. Nationalism and Nationalities in Modem Democratic States.-N.Y., 1980;Smith A. The Ethnic Revival in the Modem World.-Cambridge, 1981; Solchanyk R.(ed.) Ukraine: From Chernobyl to Sovereignty.-L. 1992.

2 Див.: Deutsch K. and Foltz W. (eds.) Nation-Building - N.Y., 1966; Eisenstadt S. and Rokkan C. (eds.) Building States and Nations. - Beverly Hills, 1973; Lewin M. Russia (USSR): the Drive and Drift of a Superstate. - N. Y., 1995; Motyl A. Dilemmas oflndependence. UkrameafterTotalitarianism.-N.Y., 1993; Schulze H.(ed.) NationBuilding in Central Europe. - Oxford, 1987; Wendell B. and Freeman W. Ethnicity and Nation-Building. - Beverly Hills, 1974;

3 Див.: Cohen L. Broken Bonds: The Disintegration of Yugoslavia. - Boulder, 1993; Dunlop J. The Rise of Russia and the Fall of the Soviet Empire. - Princeton, 1993; Glenny M. The Fall of Yugoslavia: The Third Balkan War. - L., ¡992; Matlock J. Autopsy of an Empire: The American Ambassador’s Account of Collapse of the Soviet Union. - N.Y., 1995; - Hartley A. The Irrelevance of Maastricht. - L.,1992; Heller F., Gillingham J. The United States and the Integration of Europe. - N.Y., 1996; Mestrovic S. The Balkanization of the West. - L., 1994; Satter D. Age of Delirium: the Decline and Fall of the Soviet Union. - N.Y., 1996; Secara C. PostSoviet, Euroslavia. - N.Y., 1995; Woodvard S. Balkan Tragedy. Chaos and Dissolution after-the Cold War. - N.Y., 1995; Zartman W. (ed.) Collapsed States: The Disintegration and Restoration of Legitimate Authority. - Boulder, 1995.

4 Див.: Esman M. Ethnic Politics. - Ithaca, 1995; Gellner E. Culture, Identity and Politics. - Cambridge, 1987; Glaser N.. Young K. (eds.) Ethnic Pluralism and Public Policy. - Toronto, 1983; Kellas J. The Politics of Nationalism and Ethnicity. - L., 1991; Milne R. Politics in Ethnically Bipolar States. - Vancower, 1981; Nevitte N. (ed.) Ethnic Preference and Public Policy in Developing States. - Boulder (Col.), 1986; Rotschild J. Ethnopolitics: A Conceptual Framework. - N.Y., 1981; Soros G. Nationalist Dictatorships Versus Open Society. - N .Y., 1992; Stannard D. American Holocaust: Columbus and the Conquest of the New World. - N. Y., 1992.

створена нова концепція бачення етнополітичної царини людського буття, яка дозволяє більш чітко і глибоко зрозуміти сутність, характер, закономірності й тенденції взаємовідносин між етно-національними спільнотами та між ними і державою.

Застосування зазначеної концепції дало можливість отримати низку нових результатів наукового-теоретичного та методологічного характеру:

1.Досліджено загальні й специфічні причини і умови зародження західної етнополітичної думки, починаючи з часів Давньої Греції і Риму до кінця XX ст. Доведено, що спільне й особливе у сутності, характері й напрямках її еволюції детерміноване етапами розвитку людської цивілізації, типами держав і політичних режимів, формами національно-державного устрою та ін. В свою чергу, етнополітична думка впливала і впливає на процеси переходу людства і окремих етнонаціональних спільнот до чергового етапу свого розвитку, зміни типів держав і політичних режимів, а також форми національно-державного устрою тощо.

2.Зроблено висновок, що людство в своєму розвитку пройшло кілька основних етапів, головними з яких є: доетнічний, етнічний та національний. Сьогодні народи Заходу вступають до постнаціональної ери свого існування, яка характеризується «занепадом» національної ідеї, «послабленням» націоналізму та «вичерпанням» класичної ролі національної держави. Народи Східної Європи, зокрема український, входять до національної ери, котрій притаманні зростання впливів національної ідеї, піднесення націоналізму, прискорене національно-державне будівництво тощо.

3.Показано, що там, де етно/національні ідеї і концепція національної держави знаходили компроміс і поєднувались із ліберально-демократичною ідеєю та концепцією правової держави, наслідки, як свідчить історія, були позитивними (Швейцарія, США та ін.). Там же, де вони переплітались із консервативною ідеєю та концепціями авторитарно-тоталітарних режимів, наслідки були катастрофічними, як для окремих країн, (Італія та Німеччина 30-40-х рр.), так і для усього світу.

4.Підтверджено, що, попри зростаючу єдність і цілісність, людство продовжує існувати у формі етносів /етнічностей/. Виникають вони за принципом компліментарності, мають власну ауру і пасіонарність, які визначають їх обличчя і певною мірою долю. Кожний етнос є індивідуальним, унікальним і самоцінним феноменом. Доведено, що етноси є втіленням фрагментарності,

різноманітності й мозаїчності людства і відрізняються один від одного не лише за формою, а й за своім змістом, сутністю і характером.

5.3роблено порівняльний аналіз західних концепцій етнічної/ національної групи та етнічної/національної меншини, їх місця і ролі в суспільно-політичному житті. Показано спільне і особливе в їх статусі, висловлена думка про певну теоретичну некоректність вживання цих понять як синонімів та практичну недоцільность використання терміну «національна меншина» щодо деяких етнічних груп.

6.Проведено порівняльний аналіз західних теорій нації, узагальнені існуючі і розроблені нові підходи до проблем типо-логізації націй. Показані основні відмінності нації політичної та нації етнічної. З'ясовані причини формування політичних націй на Заході та етнічних у Німеччині й Східній Європі, обгрунтована необхідність обережного вживання цих термінів. Запропоноване нове, узагальнене тлумачення нації, у науковий обіг введено нове її визначення.

7.Всебічно проаналізовані західні концепції індивідуальної й групової етнічної та національної ідентичності. Показано, що в правовому, демократичному суспільстві, етнічна ідентичність перемогла класову і поступово бере гору над національною ідентичністю. В посттоталітарному суспільстві, зокрема в Україні, між зазначеними ідентичностями точиться /із перемінним успіхом/ досить гостре суперництво, що відбивається на етнополітичній ситуації і має бути враховано в процесі національно-державного будівництва.

8.Грунтовно розпрацьована одна із найбільш занедбаних ділянок західних і вітчизняних суспільних наук - діалектика взаємовідносин етнічностей, нації, класів /страт/, держави та людства, а також їх інтересів і цінностей. Доведено, що не спроби їх протиставлення чи пошуки пріоритетів, а лише всебічне їх врахування і досягнення балансу / в ідеалі - гармонізації / можуть забезпечити та/чи зміцнити етнополітичну стабільність країни, регіону, світу.

9.З'ясовані, інтегровані й узагальнені різні точки зору західних вчених щодо феномену етнічності, причин, сутності, характеру і наслідків етнічного ренесансу та політизації етнічності в окремих країнах, регіонах і в цілому світі. Доведено, що сучасні процеси етнічного ренесансу та політизації етнічності мають гло-

бальний, універсальний, домінуючий, об’єктивний, діалектичний, та циклічний характер. Досліджені проблеми взаємодії цих процесів із процесами глобалізації та модернізації; показано їх взаємовплив, взаємозалежність та взаємообумовленість; розроблені нові концепції етнополітичної глобалізації та етнополітичної модернізації. Зроблено висновок, що етнічність перетворилась на одну із головних рушійних сил суспільного розвитку, стала основним чинником легітимізації та/чи делегітимізації режимів і держав.

Ю.Перевірені й уточнені закономірності етнополітичного розвитку, з’ясовані західними вченими, і виявлено кілька нових, а саме - «циклічності», «протидіючого характеру» та «ланцюгової реакції» етнополітичних процесів, «нескінченної зміни» процесів етнополітичної дезинтеграції та інтеграції, в основі яких лежать відповідно відцентрові та доцентрові тенденції.

11.Всебічно досліджені західні концепції етнополітичної дезинтеграції та інтеграції. Виявлені умови розвитку зазначених процесів, з’ясовані причини їх різноспрямованості, зокрема, дезинтеграції /Східна Європа/ та інтеграції /Захід/. Показано, що головними з них є перебування народів цих континентів і регіонів на різних етапах цивілізаційного та етнічного розвитку, зокрема, вступ народів Заходу до інформаційного суспільства та пе-редпостнаціональної ери свого існування, а народів Східної Європи - до постіндустріального суспільства та національної ери.

12.Проаналізовано низку західних концепцій національного будівництва, з’ясовані загальні умови і «правила» цього складного і суперечливого процесу. Доведено, що забуття чи нехтування ними призводить до непередбачених наслідків, зокрема, до перетворення процесу націотворення на свою протилежність, тобто до націоруйнування.

13.Проведено всебічний аналіз західних концепцій етно-політичноїрегіоналізації. Зроблено висновок, що вона примирює і узгоджує дезинтеграційні та інтеграційні процеси, є досить міцною перешкодою на шляху розвитку сепаратистських тенденцій, а у віддаленій перспективі може сприяти переходу до нової ери - ери тісної взаємодії народів, яка не буде стримуватись штучними кордонами й митницями.

14.Загалом виявлено, що на Заході існують десятки різних наукових шкіл, котрі розробляють безліч етнонаціональ-них та етнополітичних концепцій, теорій, парадигм і моделей,

які постійно вдосконалюються і періодично змінюються. Це виключає їх догматизацію і робить більш коректними. Більшість з них позбавлена кон’юнктурних положень і надмірної заідеологізованості. Разом з тим, відзначається, що розвиток концепцій дещо запізнюється від розвитку етнопо-літичних процесів, майже всім концепціям притаманний європоцентризм, в наукових працях існує надмірна кількість різних підходів, тлумачень і визначень одного і того ж феномену, приділяється недостатньо уваги розробці узагальнюючих теорій і моделей.

15.Доведено, що етнічна і політична сфери є взаємозалежними і взаємообумовленими феноменами і становлять єдину, цілісну і неподільну царину людського буття, яку дисертант називає етнополітичною. Зроблено висновок, що тривале нехтування більшістю світового наукового співтовариства і політичних еліт цього факту, погляд на національне і особливо на етнічне як на щось другорядне і навіть шкідливе, небажання з’ясовувати і враховувати закономірності розвитку етнополітичної царини, ставка на силові методи вирішення етнополітичних проблем надзвичайно дорого коштували людству і окремим етнонаціональ-ним спільнотам. Етнополітична царина повинна, нарешті, стати об’єктом дослідження окремої, спеціальної, інтегральної академічної науки - етнополітологи.

16.Аргументовано необхідність і можливість створення етнополітологи як нової загальної, інтегральної, аналітично-син-тезуючої науки, нової дослідницької концепції і потенційної навчальної дисципліни. Дано визначення етнополітологи, з’ясовані предмет, об’єкт, структура, цілі, функції і місце її в системі суспільних наук та навчальних дисциплін. Розроблено критичне ет-нополітичне мислення, яке стає методологічною основою етно-політології та новою теоретико-методологічною метапарадигмою. Оновлені деякі існуючі і запропоновано низку нових методів, принципів і підходів дослідження етнонаціональних та етнополітичних процесів, зокрема, етнологічний, етносоціологічний, ет-ноісторичний, етнофілософський, етноекологічний, етнотехноло-гічний, етнокомунікативний, а також етнополітологічний, який став головним методом та деякі інші.

17.В науковий обіг введено низку нових понять і визначень, зокрема: «етнополітична царина людського буття», «етнополітолога», «етнополітичне критичне мислення», «етнополітич-

на свідомість», «етнічна аура», «етнополітичний ренесанс», «ет-нополітична модернізація», «етнополітична глобалізація», «етно-політична еволюція» та ін. Підготовлено біля десятка нових схем і таблиць, зокрема: «порівняльного аналізу догматичного і критичного етнополітичного мислення», «етнічних форм існування людства», «взаємодіїетнополітичних процесів», «головних парадигм людського буття» тощо.

18.Зроблено висновок про необхідність визнання того, що найбільш вдалі /але не завжди найкращі/ Відповіді на Виклики Історії в етнополітичній царині давала і дає західна наука. Її теоретичний доробок є величезною скарбницею знання про етнополітичну сферу і було б помилкою продовжувати нехтувати західними концепціями, як, втім, і некритично їх сприймати та/чи намагатись «живцем» переносити на український грунт. Доводиться, що праці деяких українських вчених попередніх поколінь відповідали світовим стандартам і справляли значний вплив на західну науку та її представників. Показано, що в умовах незалежної України вітчизняні вчені зробили значний внесок у розвиток світової науки про етнополітичну царину.

19.Виявлено тенденцію, яка свідчить про те, що у майбутньому людству вдасться приборкати класові, етнічні та національні пристрасті, що на зміну політизованій етнічності, ідеалізованій нації, націоналізму та національній державі прийдуть символічна етнічність, відкрите громадянське суспільство, міждержавні утворення, а з часом і світова держава, світовий уряд та міцніюче почуття вселюдськості І із збереженням елементів символічної етнічності/.

20.Показано, що етнополітологія, її методологічний арсенал, теоретичні висновки і узагальнення та практичні рекомендації можуть допомогти, по-перше, знайти шляхи, методи і засоби врятування людства і етнонаціональних спільнот від самознищення в кривавих етнополітичних конфліктах та міжнаціональних війнах, а, по-друге, об‘єднатись для вирішення глобальних проблем та відвернення загальної катастрофи.

Теоретична і практична значимість результатів дисертаційного дослідження зводиться до наступного:

- матеріали дисертації та друковані праці дисертанта разом із теоретичним доробком західних та вітчизняних вчених послужили базою для започаткування і розвитку в Україні етно-

політології - нової науки, дослідницької концепції та навчальної дисципліни;

- запропоноване дисертантом критичне етнополітичне мислення, а також низка нових методів, принципів і підходів можуть стати методологічною основою дослідження не лише етнополі-тичної царини, а й інших сфер людського буття;

- дисертаційне дослідження розширює і поглиблює науковий прорив в аналізі західних концепцій, здійснений вітчизняними вченими в 90-х роках; сприятиме посиленню інтересу наукового співтовариства до етнополітичної царини, пожвавленню дискусій і стане збудником та стартовою базою для нових теоретичних пошуків і знахідок;

- результати дослідження можуть стати в нагоді при розробці та/чи вдосконаленні конституцій, державних концепцій етнонаціональної політики, інших законодавчих актів щодо етнополітичної сфери життя народів посттоталітарних країн, зокрема України, при виробленні стратегічної лінії на досягнення та/чи зміцнення їх етнополітичної стабільності та національної безпеки;

- матеріал дисертації та базовані на ньому публікації дають можливість вітчизняним суспільствознавцям та українському народові ознайомитись із багатьма західними етнонаціональ-ними та етнополітичними концепціями і теоріями, що сприятиме послабленню догматичного і поширенню критичного етнополі-тичного мислення;

- теоретичний, методологічний та фактологічний матеріал дисертації, при певному його доопрацюванні може стати добротною основою для розробки нового підручника і науково-навчального посібника з етнополітологи та підготовці відповідних курсів лекцій;

- запропоновані дисертантом нові поняття, терміни, категорії і визначення є вагомим внеском у справу розробки нового понятійно-категоріального апарату, створення узагальнених термінів-символів для довідково-енциклопедичних видань, зокрема, для спеціалізованого словника-глосарія ЮНЕСКО із етно-політологічної проблематики;

- загалом дисертаційне дослідження /як і новітні праці інших вітчизняних вчених/ є свідченням і наслідком того, що суспільна галузь науки в Україні долає кризу, викликану переходом від тоталітарного до посттоталітарного суспільства і поступово виходить на світовий рівень;

- розроблені дисертантом висновки й узагальнення, виявлені тенденції і висловлені прогнози можуть допомогти привернути увагу світової і вітчизняної громадськості до проблем виживання окремих етнонаціональнцх спільнот і всього людства, сприяти пошуку шляхів припинення громадянських і міждержавних війн, послаблення ентополітичних конфліктів та об’єднання зусиль для подолання глобальних проблем і запобігання світової катастрофи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації опубліковані у 2 індивідуальних та 5 колективних монографіях, 5 індивідуальних брошурах, 3 колективних підручниках та біля 130 наукових статтях, загальним обсягом близько 70 друкованих аркушів.

Найсуттєвіші науково-теоретичні положення, що містяться у дисертації були також викладені у майже 20 доповідях дисертанта на Всеукраїнських та міжнародних наукових, науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародному симпозиумі «Міжнаціональні відносини у Європі: історія і сучасність»/ Вільнюс, 1991/; Республіканській науково-теоретичній конференції «Політологія та соціально-політичні процеси в сучасному суспільстві»/Одеса, 1991/; Республіканській науково-практичній конференції «Сучасний етап політичної реформи в Україні» /Одеса, 1991/; Всеукраїнській науково-практичній конференції «До Нової України - шляхом реформ» /Київ,1992/; Всеукраїнській науковій конференції «Нація і держава» /Київ, 1992/; Всеукраїнській науково-методичній конференції «Політична думка України: минуле і сучасність» /Київ,1993/; Всеукраїнській науковій конференції «Історія української державності» /Київ,1993/; Республіканській науковій конференції «Політика і влада» /Запоріжжя, 1993/; Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теоретичні проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення» /Одеса, 1993/; Міжнародній науково-теоретичній конференції «Україна в контексті змін в країнах Центральної та Східної Європи» /Донецьк, 1993/; Міжнародній науково-методичній конференції «Се-мінар-майстерня «Трансформація викладання політології у вузах України» /Донецьк, 1994/; Міжнародній науково-методичній конференції «Семінар-майстерня «Трансформація викладання соціології у вузах України» /Харків, 1994/; Міжнародному Форумі «Фашизм в тоталитарном и посттоталитарном обществе: идейные основы, социальная база, политическая активность»/Моск-

ва, 1995/; Міжнародному семінарі «Становлення та трансформування викладання політичної науки у вузах України» /Львів, 1995/; Міжнародній науково-практичній конференції «Етнополітичні та етнокультурні проблеми України» /Київ, 1996/.

Основні наукові положення і висновки були апробовані також при читанні авторського спецкурсу «Основи етнополітологи»: у 1988-1991 рр.в Інституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському державному університеті; у 1989 р. в Інституті наук політичних приЯгеллонському Університеті /Краків, Польща/; у 1993 р. в Інституті націоналізму і етнічних конфліктів при Центрально-Європейському Університеті /Прага,Чехія/; у 1991-1996 рр. в Донбаській державній машинобудівній академії /Краматорськ, Донецької обл./; у серпні 1996 р. на Міжнародній Літній школі «Багатонаціональна Європа: історія і політологія» /Сімферополь/.

Дисертація обговорювалась в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, отримала позитивну оцінку і рекомендована до захисту у Спеціалізованій вченій раді з політичних наук. II. Основний зміст дисертаційного дослідження

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, її хронологічні рамки та архітектоніка, висвітлюється ступінь розробки і наукова новизна, визначаються предмет і об’єкт дослідження, основні цілі й завдання, викладаються методологічні засади, характеризується джерельна і теоретична база, показується теоретична і практична значимість результатів дослідження, формулюються основні положення, котрі виносяться на захист, наводяться загальні дані про її апробацію тощо.

У першому розділі «Зародження і розвиток західних етно-націонапьних та етнополітичних концепцій» досліджуються умови зародження, сутність і характер перших етнічних ідей,їх еволюція, зближення і переплетення з політичними ідеями, а потім і перетворення на етнонаціональні та етнополітичні концепції. Вивчаючи і характеризуючи цей процес, дисертант підкреслює, що хоча він і йшов по висхідній, але не був лінійним і безперервним. Розвиток етнополітичної думки знав часи піднесень і застою, а подекуди і назадницького руху. Далеко не однозначним був і внесок різних країн і народів у цей творчий процес. Найбільшим він виявився там, де існували розвинуті держави і де вони займали вигідне гео-політичне становище/ Давня Греція і Рим/ і саме звідти тягнуться коріння багатьох сучасних етнонаціональних та етнополітичних

концепцій. Вже в роботах Геродота, Плутарха, Полібія, Страбона та ін. були закладені основи етнографії та етнології, а в працях Арістотеля, ГІлатона, Протагора, Сенеки, Сократа, Ціцерона та ін. - перші цеглини підвалин етнополітологи.

Саме ці вчені починають розробляти термінологічний апарат, яким протягом тисячоліть користуються суспільні науки /поняття «етнос», «народ», «нація» та ін./, формувати ідеї взаємовідносин між племенами і народами, а також між ними і державою, виробляти принципи етнополітики тощо. І хоча ці думки були неповними і недосконалими, відбивали реалії традиційного, доіндустріального суспільства, значна їх частина дійшла до наших днів і становить певний науковий інтерес.Дисертант дійшов висновку, що вже тоді намітились дві основні тенденції в розвитку етнополітичної думки та їх реалізації. Першу тенденцію /Платон, Арістотель та ін./ можна охарактеризувати як консервативну /ідеї месіанізму, насильницької асиміляції та переселення народів, етноциду, унітарної держави, колоніальної імперії тощо/. Другу тенденцію /Демокріт, Сенека та ін./ можна вважгти ліберально-демократичною /ідеї вільного розвитку етнічних культур і народів,їх мирного співіснування і взаємозбагачення, етно-визвольної боротьби, федералізму і конфедералізму та ін./. Ці тенденції теж дійшли до наших днів, позначившись на розвиткові зарубіжної та вітчизняної етнополітології.

Проте протягом наступних п’ятнадцяти століть західна етнополітична думка майже не розвивалась, перетворившись на заскнілу догму. На думку дисертанта, головною причиною цього можна вважати панування імперій, цих надетнічних /а пізніше і наднаціональних/ конгломератів різних народів, об’єднаних і утримуваних силою зброї. Занепад етнополітичної думки був обумовлений тим, що етнічні спільноти, так і не вийшовши на арену політичного життя, так і не ставши «політичними акторами», були перетворені імперіями на об’єкти сумнівних, а часто і злочинних соціально-економічних та політичних експериментів. Могутня сила етнічних та етнополітичних ідей виявилась незагребуваною, а самі вони залишились мало дослідженими.

В ХУ-ХУІ ст. процес розвитку західних етнополітичних ідей поновлюється в Італії, поволі поширюючись на всю Західну Європу, а з ХУІІ ст. і на північноамериканський континент. Як на дисертанта, це було свідченням і відображенням процесу етнічного ренесансу та формування націй, викликаного початком пе-

реходу людства від традиційного, аграрного до індустріального суспільства. Цей період ознаменувався, з одного боку, вибухом інтересу до етнополітичної спадщини мислителів Давньої Греції та Риму, а з іншого - появою робіт нового покоління вчених і письменників, зокрема, Ж.Бодена, Дж.Віко, Леонардо да Вінчі,

Н.Макіавеллі, М.Монтеня та ін. Ці мислителі зробили певний внесок у започаткування та/чи розвиток наук, які сьогодні називаються етнополітологією, етноісторією, етнофілософією, етнопсихологією та етнографією. Загалом, мислителі епохи Ренесансу не лише відродили ідейну спадщину античності, а й збагатили її новими етнонаціональними та етнополітичними ідеями. Основними серед них були: національна ідея, ідея патріотизму, національно-визвольної боротьби, національної держави та ін. Ці ідеї засвідчили перехід людства від донаціонального етапу свого розвитку до наступного - національного. Вони стали етапними в розвитку етнополітичної думки, суттєво вплинули на погляди нового покоління вчених.

Помітний слід в історії етнополітичної думки залишили західні мислителі епохи Просвітництва /Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.Монтеск’є, Ж.- Ж Руссо та ін./. їх зусиллями були розроблені та/чи вдосконалені ідеї і концепції прав і свобод людини і народів, народного суверенітету, нації, досучасного націоналізму, національної держави, висловлені цікаві думки щодо причин розпаду імперій і поліетнічних держав, існування закономірностей етнополітичного розвитку, а також розроблені початки науково-критичного мислення, цивілізацій-ного принципу, методу порівняльного аналізу тощо. Ці та інші ідеї, на думку дисертанта, сприяли величезним перетворенням в тогочасному етнополітичному житті, створенню передумов майбутніх соціальних революцій та етно/національно - визвольних війн.

Великий вплив на розвиток етнонаціональних та етнополі-тичних концепцій справили Велика Американська та Французька революції, їх ідейні натхненники та політичні лідери. В ході Американської революції народилось чимало нових оригінальних ідей, зокрема, прав колоніальних народів /Д.Отіс/, обмеженого національного суверенітету /Б.Франклін/, децентралізованої федерації /Т.Джефферсон/,права народів на самовизначення /С.Адамс/, на повстання /Т.Пейн/ та ін. Саме тоді в США почали зароджуватись і проходити апробацію принципи демократичної

етиополітики, хоча тут ще довго застосовувались і принципи антидемократичної етнорасової політики.

Важко переоцінити і вплив Великої Французької революції на розвиток етнополітичних ідей. Вона інтегрувала в собі теоретичні надбання епохи Відродження і Просвітництва та здобутки Великої Американської революції, збагатила їх новими ідеями і практичним досвідом. Проаналізувавши причини, характер і наслідки обох революцій, дисертант дійшов висновку, що, по-перше, вони стали наслідком і свідченням переходу людства до індустріального суспільства; по-друге, започаткували нову епоху -епоху заключного процесу формування націй, епоху національного існування людства /нація вперше була офіційно оголошена найвищою цінністю, а служіння їй - найпочеснішим обов’язком/; по-третє, в ході революцій нація перетворилась на новий суб’єкт історії, на «політичного актора»; по-четверте, досучасний тип націоналізму перетворився на сучасний націоналізм, виявилась його могутня сила, а водночас і небезпека перетворення на шовінізм; по-п’яте, остаточно сформувався і почав здійснюватись принцип національності або ідея національної держави, тобто право кожного народу на створення власної держави; по-шосте, почала втілюватись в життя ідея національно-державного будівництва тощо. Загалом Велика Американська і Французька революції стали провісниками нової епохи - епохи провідної ролі нації, панування націоналізму та формування національних держав, яке продовжується і досі.

Особливу роль у розвитку західних егнонаціональних та етнополітичних концепцій відіграли німецькі мислителі епохи Просвітництва, зокрема, І.Кант, Гердер, Фіхте, Гегель та ін. Вони висунули кілька нових оригінальних ідей, зокрема, єдності роду людського, рівноправності народів, світового союзу незалежних правових держав, права всесвітнього громадянства, вічного миру /І.Кант/; різноманітності, рівноправності і самоцінності етнічних культур, концепції етнічних кордонів, демократичного націоналізму /Гердер/, централізованої замкненої національної держави, консервативного націоналізму /Фіхте/, психологічно-історичної теорії нації, концепції історичних і неісторичних народів, інтегрального націоналізму /Гегель/, економічного націоналізму /Ф.Ліст/ тощо.

Підсумовуючи аналіз розвитку західної етнополітичної думки, дисертант робить два основних висновки. По-перше, на

кінець ХІХ-початок XX ст. західними вченими була розроблена ціла низка оригінальних концепцій і теорій, більшість з яких досить коректно відображала тогочасні етнополітичні процеси, справляла на них певний вплив і досі не втратила своєї актуальності. Проте цим концепціям і теоріям притаманна суттєва вада -вони мали і мають європоцентричний та/чи американоцентрич-ний характер. По-друге, деякі західні вчені /Дж.Віко, І.Кант та ін./ висловились на користь створення окремої науки, яка б досліджувала етнополітичну царину людського буття. Але далі цих побажань і намірів справи не пішли. Більше того, майже ніхто з них /певне виключення становлять Дж.Віко, Гердер, Гегель, В.Зом-барт, І.Кант та Ф.Ліст/ не розпізнав в національній ідеї одну з могутніх і впливових ідей, а в націоналізмі - одну із головних рушійних сил суспільного розвитку і не попередив про небезпеку, з одного боку, їх ігнорування чи спроб придушення.а з іншого - абсолютизації та зловживання. Жоден з них не передбачав, що імперії безславно кануть в Лету, що «неісторичні народи» утворять власні незалежні держави, що їх кількість зросте із 20 до приблизно 210. Людство дорого заплатило за короткозорість вчених та безвідповідальність деяких амбіційних політиків: дві світові війни і безліч кривавих етнополітичних конфліктів призвели до загибелі сотен мільйонів людей та величезних матеріальних збитків...

Другий розділ дисертації «Етнонаціональні форми існування людства: західні трактовки», присвячено аналізові західних концепцій етносу /етнічності/, нації, етнічної групи, національної меншини, а також дослідженню діалектики взаємовідносин етносу, нації, класів, держави і людства та їх інтересів і цінностей.

Тут відзначається, що західна наука швидко і ефективно зреагувала на Виклик Часу, зокрема, на процеси етнічного ренесансу та політизації етнічності, котрі розпочались на Заході в 60-х роках. Було розроблено біля 50 концепцій етнічності, виникло кілька наукових шкіл, головними серед яких стала при-мордіалістська та інвентціоністська школи етнічності. Представники першої школи /Г.Айзекс, М.Вебер, К.Гіртць, У.Коннор, М.Новак, Е.Сміт, Е.Шилз та ін./ намагаються довести, що: І/ початковими, вихідними «клітинками», «цеглинками» існуючих етнічностей є «прадавні кровно-родинні спільноти»; 2/ етнічні особливості мають «природжений характер» і передаються із покоління у покоління; 3/ «етнічні узи є найважливішими за будь-

які інші узи» і етнічна ідентичність є головного серед всіх інших ідентичностей; 4/ етнічна ідентичність є успадкованого і задовольняє «глибинні природні людські потреби»; 5/ і, взагалі, етнічність - це споконвічний, природний, реальний, стабільний і загалом позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження. Представники другої школи /Б.Андерсен , Ф.Барт, П.Брасс, Е.Геллнер, М.Гехтер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць, Дж.Рот-шильд, В.Соллорс та ін./ стверджують, що: І/ етнічність є винайденим, вигаданим, уявним феноменом, оскільки «її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного»; 2/ етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись і послаблюватись, і завмирати, і відроджуватись; З/ етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховувати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі і змінювати її; 41 етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації,універсалізації та стандартизації; 5/ етнічна ідентичність є лише однією із багатьох ідентичностей, притаманних людині. Погоджуючись із багатьма положеннями зазначених шкіл, дисертант показує, що жодна з них, взята окремо, не дає повного уявлення про етнічність, оскільки першій з них притаманний біологічний редукціонізм, а другій -соціологічний. Етнічність є більш складним і багатовимірним феноменом. Вона водночас є одвічною, природною, стабільною і модерною, мінливою, вигаданою.

В сучасній західній науці термін «етнічність» вживається у двох основних значеннях: II/у широкому розумінні, тобто як етнічна спільнота /етнос, нація, етнічна та національна група/ з усіма її ознаками, характерними рисами і особливостями та /2/ у вузькому - тобто лише, як ці ознаки, характерні риси і особливості, названі дисертантом «етнічною аурою». Розробку концепцій етнічності у широкому і вузькому розумінні слід визнати досить конструктивним і ефективним підходом західної науки. Не менш цінними є концепції придбання і втрати етнічного коріння /Г.Абрамсон/, етнічної ідентичності /В.Ісаїв, Ф.Льюінс, Дж.Маккей та ін./, символічної етнічності /Г.Ганс/ тощо. Особливої уваги заслуговують висновки більшості західних вчених про те, що, по-перше, на Заході етнічна ідентичність поборола класову і починає перемагати національну ідентичність, а, по-друге, що символічна етнічність дедалі поширюється і стає головною

серед інших ідентичностей. На нашу думку, символічна етнічність з часом замінить політизовану етнічність.

Аналіз багатьох теорій етносу /етнічності в широкому розумінні/ свідчить, що при його визначенні західні вчені користуються майже одним і тим же набором чинників або «індикаторів», головними серед яких є: /а/ біологічні - раса та/чи спільне походження; /б/ культурні - мова, релігія, звичаї, традиції; /в/ історичні

- спільність історії, історичної ролі; /г/ психологічні - родова свідомість, спільні почуття тощо. По-друге, постійним і головним індикатором визначення етносів є спільне етнічне походження людей, котре вважається не стільки реальним, скільки міфічним. По-третє, і це головне, західні вчені розглядають етноси як суто етнічні спільноти або, перш за все, як етнічні, а потім вже соціальні спільноти. При всій повазі до західних теорій етносу, дисертант вважає і показує, що теорія, розроблена відомим російським вченим Л.Гумільовим, є більш коректною і плідною.

Спираючись на зазначені теорії, автор дисертаційного дослідження пропонує власне визначення: етнос - це позачасова, екстериторіальна, позадержавна, надкласова, надпартійна, а часом і надконфесійна та наднаціональна спільнота людей, об’єднаних спільними походженням /реальним або міфічним/, культурою /або деякими її елементами/, мовою /часто, але не завжди/, історією /справжньою або вигаданою/, традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом /назвою/. Він також доеодить, що етноси є найдавнішими природними спільнотами, індивідуальними, унікальними, неповторними феноменами, не суто соціальними, але і не виключно біологічними, а просто етнічними. Вони відрізняються один від одного не лише за своєю формою, а й за своїм змістом, сутністю, долею і характером, що і робить людство таким різноманітним і мозаїчним.

В розділі проведено порівняльний аналіз західних концепцій етнічної групи, а також концепції національної меншини, відзначені їх достоїнства і недоліки та запропоновані власні визначення: /1/ етнічна група - це частина якогось етносу, котра в силу різних обставин /зміна кордонів, еміграція, депортація тощо/ відірвалась від нього, опинилась в «чужій країні», стала структурним елементом її суспільства але зберігає свої особливості і часто діє як організована спільнота; /2/ національна меншина - це залежна, підлегла, субординована і часто дискрімінована етно-національна група. Отже, з наукової точки зору, некоректно, а з

політичної - недоцільно і не бажано вживати терміни «етнічна група» /«етнічна спільнота»/ і «національна меншина» як синоніми.

Та головна увага зосереджена на порівняльному аналізі західних теорій нації, зокрема, політичної / Г.Гроцій, Е.Карр, К.Дойч та більшість сучасних вчених/, згідно із якою, нація - це політична спільнота, котра об’єднує всіх громадян якоїсь держави незалежно від їх етнічного походження та/чи культурно-мовних особливостей; психологічної/О.Бауер, Р.Емерсон,У.Коннор, Е.Ре-нан, У.Сульцбах та ін./, котра оголошує нацією велику групу людей, об’єднаних спільною національною свідомістю, психологією, характером, волею, солідарністю та іншими рисами суто психологічного плану; культурологічної/Гердер, Ф.Гертць, М.Гесс, Е.Ке-дорі, Г.Кон, К.Реннер, Г.Сетон-Уотсон, К.Хейєс та ін./, котра вважає нацією велику групу людей, об’єднаних спільною культурою, мовою та традиціями; історико-економічної/з одного боку - К.Ка-утський, а з іншого - К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін, Й.Сталін та ін./, котра під нацією мала на увазі велику групу людей, яка склалась історично на базі спільності мови, території, економічного життя, культури та психічного складу; етнічної /П.Ван Ден Берг, Г.Нільссон, М.Новак, Е.Сміт та ін./, котра робить наголос на спільному походженні /реальному або уявному/ її членів тощо. Існування кількох теорій нації, доводить дисертант, є загалом позитивним явищем, оскільки кожна з них певного мірою висвітлює якусь одну чи кілька сторін такого багатовимірного явища, яким є нація. Виходячи з того, що західній науці бракує загальної теорії нації, автор дисертаційного дослідження пропонує наступне ії визначення: нація - це велике, модерне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, із національною мовою державного рівня /та можливо однією чи кількома локальними офіційними мовами/, із власного територією, спільними інтересами, назвою, національною культурою /як синтезом кількох етнічних культур/, волею бути єдиним цілим, усвідомленням спільності /подекуди і самобутності/ минулого, сучасного і особливо майбутнього.

Детально розглядаються також західні підходи та критерії типологізації націй, згідно з якими нації поділяються на «давні тривкі» та «нові», «вчасні» та «запізнілі», «розбудовані» та «недобудовані», «єдині» та «розділені», «досконалі» та «недосконалі», «політичні» та «етнічні», «державні» та «бездержавні» тощо.

Значна увага приділяється аналізові занедбаних західною і вітчизняною науками питань діалектики взаємовідносин етносу, нації, класів, держави та людства, їх інтересів та цінностей. Дисертант дає нові визначення національним, етнічним та вселюдським інтересам і цінностям, уточнює класову та класокра-тичну парадигми і формулює вселюдську.

Основні положення вселюдської парадигми, на думку дисертанта, зводяться до наступного: 1/ людство - єдина сім’я вільних людей і рівноправних народів; 2/ рушійними силами розвитку людства виступають його духовне відродження і єдність, світовий економічний ринок, інформатизація та передові технології; ЗІ кожна культура є безцінною скарбницею всесвітньої культури; 4/ цінності й інтереси кожної людини, народу і людства однаково важливі і мають бути гармонізовані; 5/ права людини і народів можуть бути забезпечені створенням світової держави і єдиної системи права; 6/ призначення кожної людини і народу -самореалізція і самовдосконалення, досягнення гармонії між собою і з природою; 7/ мета - покласти край соціальним потрясінням, кривавим етнічним конфліктам та міжнаціональним війнам; створити найсприятливіші умови для розвитку кожної людини, народу і людства; 8/ методи - еволюційні, політичні тощо.

Формулюючи і вводячи в науковий обіг нову парадигму, дисертант підкреслює, що порятунок кожної людини, народу і людства полягає у повному і безоглядному запереченні класок-ратичної, етнократичної та націократичної парадигм та поступовому відмовленні від класової та націоналістичної парадигм, що вже і відбувається на Заході. Пріоритетною має ставати вселюдська парадигма при врахуванні деяких положень національної та етнічної парадигм.

У третьому розділі «Етнополитичні процеси в інтерпретації західної науки» - грунтовно досліджується низка західних концепцій етнонаціональних та стнополітичних процесів: етнічної глобалізації та модернізації, етнічної диференціації і солідаризації, етнічної дезинтеграції та інтеграції, етнічного ренесансу, політи-зації етнічності, етнополітичної дезинтеграції та інтеграції, на-ціобудівництва, етнорегіоналізації та ін.

Зокрема, докладно аналізується вплив процесів глобалізації і модернізації на етнополітичні процеси, робиться висновок про їх взаємообумовленість. В науковий обіг дисертантом вводяться нові поняття - «етнополітична глобалізація» та «ет-

нополітична модернізація», а також даються їх визначення. Ет-иополітична глобалізація - це історичний, об’єктивний процес розповсюдження по всій земній кулі етнонаціональних та етнополітичних концепцій, піднесення етнічного ренесансу, посилення політизації етнічності, вибуху націоналізму, поглиблення етнополітичної дезинтеграції та інтеграції тощо. Під етно-політичною модернізацією дисертант має на увазі об’єктивний, історично зумовлений процес пошуку народами багатонаціональних та поліетнічних держав оптимальних відповідей на виклики часу, оновлення етнонаціональної політики, осучаснення форм, характеру і функцій своїх держав, державних утворень та міждержавних об’єднань.

Особливо ретельно вивчаються погляди західних вчених на етнічний ренесанс, його причини, сутність, характер і наслідки. Дисертант відзначає, що західне наукове співтовариство сьогодні розкололось на два великих табори: І/ тих, і їх більшість, хто позитивно оцінює і вітає етнічний ренесанс /Д.Бели, Н.Глейзер, М.ЙЇнгер, У.Маккреді, Д.Мойніген, М.Новак, Е.Сміт та ін./ і 2/ тих, і їх меншість, хто негативно оцінює і засуджує зазначений процес /Г.Айзекс, С.Стейнберг, А.Шлезінгер та ін./ Будучи загалом вірною, кожна із зазначених точок зору, взята окремо, на думку дисертанта, є дещо спрощеною і однозначною і не відбиває справжньої сутності й характеру цього складного, суперечливого і багатовимірного процесу. Істина, як це часто буває, лежить не посередині між цими твердженнями, а об’єднує їх і містить чимало інших.

Віддаючи належне західним вченим, їх концепціям і теоріям, спираючись на їх положення, дисертант дає власне визначення етнічного ренесансу, власну трактовку його сутності і характеру, причин і наслідків. Етнічний ренесанс - це процес відродження етнічних почуттів, накопичення етнічного знання, посилення індивідуальної й групової етнічної самосвідомості та зростання етнічної солідарності. Його сутність - пошуки свого етнічного коріння, відродження свого етнічного «Я» і «Ми», утвердження і оновлення своєї етнічної особливості й своєрідності.

Етнічний ренесанс, доводить автор дисертації, має світовий, природний, об’єктивний, суперечливий, ланцюговий, циклічний характер. Зазначимо, що під новим поняттям «ланцюгового характеру етнічного ренесансу» мається на увазі той факт, що етнічне відродження будь-якої етнічної чи національної спільноти, причо-

му як домінуючої, так і підлеглої, неодмінно веде до етнічного ренесансу інших етнонаціональних спільнот не лише своєї, а й інших країн. Ще одна характерна особливість етнічного ренесансу полягає у тому, що він водночас є процесом і об’єднання, і диференціації, і роз’єднання. Адже, з одного боку, він сприяє відродженню індивідуальної й групової етнічної самосвідомості, згуртуванню й об’єднанню представників одного етносу, а з іншого - індивідуальному й груповому розмежуванню і відособленню.

Дисертант поділяє причини етнічного ренесансу на 2 групи: універсальні й специфічні. До універсальних причин слід віднести світові й громадянські війни, соціальні революції, процеси глобалізації та модернізації тощо. Значне місце відведене з’ясуванню причин етнічного ренесансу в колишньому СРСР ^зокрема, в Україні. Дисертант підкреслює, що тут діяли зазначені універсальні причини, і перш за все, процес запізнілої модернізації, а також припинення «холодної війни» та ліквідація «залізної завіси». Але найбільше значення мали специфічні причини; І/ перебудова, демократизація і гласність; 2/ реабілітація репресованих народів; 3/ активна діяльність національно-патріотичних об’єднань та організацій; 4/ вплив зарубіжних діаспор, які довгий час були штучно ізольовані від своїх «матірних націй»; 5/ спротив етнонаціональних спільнот насильницькій асиміляції та русифікації; 61 зародження нового критичного етнополітичного мислення; 7/ намагання позбутись нав’язуваного десятиліттями комплексу етнічної та національної неповноцінності тощо.

Етнічний ренесанс в колишньому СРСР і в Україні призвів до наступних наслідків: /І/зростанню інтересу до свого етнічного коріння; 121 відродженню етнічної пам’яті; /3/ зростанню і поширенню етнічного знання; /4/ піднесенню етнічної індивідуальної і групової самосвідомості; 15/ зміцненню внутріетнічної консолідації; 16/ посиленню міжетнічної диференціації; /7/ кризи теорії «злиття націй» та ідей пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму; /8/ зміцненню соціальної бази національно-визвольних рухів; 191 підготовці грунту для дезинтеграції колишнього СРСР і створенню нових незалежних держав тощо.

Велика увага в цьому розділі приділяється аналізові західних концепцій політизації етнічності /П.Брасс, В.Ісаїв, Дж.Кел-лас, Е. Мілтон,У.Ньюмен,Т.Раковська-Гармстоун, Дж.Ротшильд та ін./. Підкреслюючи їх величезну методологічну і теоретичну значимість, відштовхуючись від них, автор висловлює деякі кри-

тичні зауваження, а також власні міркування і узагальнення. По-перше, західні /і тим більш вітчизняні/ дослідження проблем полі-тизації етнічності ще далеко не відповідають вимогам часу і обставин. По-друге, більша частина західних та майже всі колишні радянські суспільствознавці припустились низки помилок, яких не повинно повторювати нове покоління вітчизняних вчених і політиків. Зокрема, слід: І/ уникати погляду на етнополітичну сферу людського буття як на друго- чи третьорядну у порівнянні з соціальною чи економічною; 2/ не розглядати політизацію етнічності як хаотичний і таємничий процес; 3/ позбутись думки про політизовану етнічність як перешкоду на шляху модернізації та інтеграції; 41 не романтизувати, не ідеалізувати, але і не демо-нологізувати політизовану етнічність, не залякувати нею себе і людей та ін.

Говорячи про політизацію етнічності, дисертант визначає її як процес набуття етнічною спільнотою політичної свідомості, її /спільноти/ мобілізації на досягнення певних цілей, виходу на арену політичного життя і боротьби за право на участь у прийнятті політичних рішень та контролі за їх виконанням. Коротко, це процес виходу етнічних спільнот на політичну арену і перетворення їх на суб’єкти історії.

Політизація етнічності, за нашим переконанням, є продовженням процесу етнічного ренесансу, щоправда на якісно іншому, більш високому рівні. Політизація етнічності, по суті справи, є четвертим - політичним виміром етнічного ренесансу /окрім символічного, культурного та структурного/. Тому, на нашу думку, правомірним буде введення в етнополітологію терміну «етно-політичний ренесанс», який стосується і узагальнює процеси етнічного ренесансу та політизації етнічності. Під етнополітичним ренесансом дисертант пропонує розуміти процес відродження індивідуальної чи групової етнічної самосвідомості, піднесення політичної свідомості етнічних груп, їх вихід на арену політичного життя і перетворення із об’єктів на суб’єкти історії. Сам процес політизації етнічності умовно можна поділити на три основних етапи: /а/ набуття політичної свідомості; /б/ політична мобілізація; /с/ вихід на політичну арену.

Подібно до етнічного ренесансу, процес політизації етнічності має глобальний, закономірний, ланцюговий, циклічний і ще більшою мірою суперечливий і революційний характер. До політизації етнічності призводять ті ж самі універсальні й специфічні

причини, що й до етнічного ренесансу. Проте діють тут й інші причини, зокрема: І/ погіршення екологічної ситуації, яке найбільше вдаряє по підлеглим етнічним спільнотам; 21 скорочення природних ресурсів і посилення боротьби за контроль над ними; З/ будь-які прояви утисків і дискримінації етнічних спільнот; 4/ позиція і роль держави та її інститутів, особливо коли вони перестають бути «чесними брокерами», тобто нейтральними посеред-никами-представниками і захисниками інтересів всіх без вийнят-ку етнічних спільнот, які проживають на її території; 5/ звернення інтелігенції до політики, як захисту інтересів етнічної спільноти та вирішення власних соціальних проблем та ін. Загалом полі-тизація етнічності може відбутись у будь-якому суспільстві при наявності: І/ двох і більше етнічних спільнот; 2/ етнічних еліт /політичних антрепренерів/; 3/ викликів модернізації; 4/ нерівноправності й дискримінації за етнічними ознаками; 5/ широко розгалуженої системи освіти; 6/ розвинутої системи масової інформації тощо. Щодо умов і причин політизації етнічності в Україні, то до всіх згаданих вище слід додати: І/ вплив української діаспори, яка надавала і надає моральну і матеріальну допомогу своєму народові; 2/ розчарування у сподіваннях і очікуваннях мас, пов’язаних з отриманням незалежності; 3/різке погіршення соціально-економічної ситуації; 4/ проведення останнім часом демократичної етнонаціональної політики тощо.

Політизація етнічності в колишньому СРСР сприяла: І/ зародженню і розвитку етно/національно-визвольних рухів; 21 дискредитації національної політики КПРС; 3/ підготовці грунту до дезинтеграції СРСР; 4/ делегітимізації політичної системи СРСР; 5/ легітимізації нових держав і урядів тощо. Наведене підтверджує цілком вірну думку Дж.Ротшильда про те, що «сьогодні жоден тип суспільства чи політичної системи не має імунітету від зростаючого тиску політизованих домагань з їх можливими ле-гітимаційними та делегітимаційними наслідками. Комуністичні й некомуністичні, старі й нові, розвинуті й ті, що розвиваються, централізовані й федеративні держави - мають відповідати на тиск цієї впливової ідеології, яка може приводити в рух і відносно багаті... і відносно бідні... етнічні групи».

Розглядаючи процес політизації етнічності, дисертант дійшов наступних висновків: /І/ Політизація етнічності - це процес демократизації політики, включення до неї широких народних мас. 121 їх вихід на арену політичного життя завжди усклад-

нює становище, несе в собі небезпеку сваволі і насильства, і в цьому плані політизація етнічності не краща і не гірша за політиза-цію класів. /З/ Всі негативні явища /загострення конфліктів, війни і т.п./ породжуються не стільки процесами політизації етнічності, скільки спробами їх загальмувати, зупинити і повернути назад силою зброї, або загрозою її застосування. /4/ Цивілізованій частині людства вдалось домогтись деполітизації класів. Значних успіхів домоглась вона і в деполітизації етнічності. Є такі шанси і у незалежної України.

Досить грунтовно аналізуються і західні концепції етнопо-літичноїдезинтеграціїта інтеграції. Дисертант визначає етнопо-літичну дезиптеграцію як одну із сторін процесу розвитку людства, котра пов’язана із роз’єднанням і розподілом вже існуючої етнополітичної спільноти, єдиного багатонаціонального або по-ліетнічного суспільства, держави та/чи міждержавного об’єднання. З'ясовуються причини і наслідки дезинтеграційних процесів, підкреслюється, що їх ініціатором, як правило, виступає еліта підлеглої етнонаціональної спільноти. Проте, мають місце випадки, коли разом з нею у цьому напрямку може діяти і еліта домінуючої нації, як це сталось у Біловіжському урочищі, де Б.Єльцин, Л.Кравчук та В.Шушкевич прийняли рішення про скасування СРСР.

Іншою /поряд із дезинтеграціею/ стороною розвитку народів і людства виступає етнополітичпа інтеграція, яку дисертант визначає як процес та/чи стан об’єднання етнічних спільнот, ет-норегіонів та державних утворень в єдине суспільство і державу, а також окремих суспільств і держав у міждержавне об’єднання. В його основі лежать відповідно відцентрові та доцентрові тенденції, які теж є взаємообумовленими.

Дисертант всебічно аналізує низку західних концепцій інтеграції. Головними з них є:/І/ комунікативна /К.Дойч та ін./, згідно з якою зростання обсягу зв’язків між контактуючими учасниками /етнічними спільнотами, націями, державами / призводить до їх зближення і об’єднання, а при певних умовах і виникнення нової спільноти та/чи утворення; 121 функціональна /Б.Маліновські, Д.Мітрені, Т.Парсонс, А.Радкліфф-Браун та ін./, котра доводить, що інтеграція забезпечується, по-перше, взаємопроникненням цінностей і потреб,а, по-друге, діяльністю таких чотирьох підсистем, як: а/ економічна, яка виконує функції адаптації; б/ політична, котра визначає цілі й шляхи їх досягнення; в/ нормативна, яка

власне і забезпечує інтеграцію та г/ ціннісна, що сприяє відтворенню цілісності системи; /3/ неофункціональна /Е.Гааз та ін./, яка вдало поєднує положення двох зазначених вище концепцій;/3/ уніфікаційна /Е.Етціоні та ін./, котра виходить із того, що процесові інтеграції етнонаціональних спільнот та/чи держав сприяють їх культурна гомогенність, економічна взаємозалежність, територіальна близькість, наявність центру прийняття рішень та обмежені силові методи;/4/ нормативно-ціннісна /М.Вебер, Е.Дюр-кгейм та ін./. Грунтовно досліджуються також типологія, характер, умови і цілі етнополітичних інтеграційних процесів, робляться певні узагальнення і висновки. Загалом, підсумовує автор, ет-нополітична інтеграція - це ознака і, мабуть, єдиний оптимальний засіб, за допомогою якого людство може вискочити із «коротеньких штанців» національних держав і вступити в нову еру -еру передпостнаціонального існування. Яскраве підтвердження тому - занепад національної ідеї, послаблення націоналізму, відмова від абсолютизації суверенітету та поширення і посилення процесів інтеграції, що відбуваються сьогодні у Західній Європі, Північній та Південній Америці. Західні концепції і практика інтеграції можуть стати у нагоді всім посттоталітарним державам, у тому числі й Україні, якій ще належить вирішувати такі проблеми, як більш міцне об’єднання своїх західних і південно-східних областей, визначення свого місця і ролі в СНД, вступ і адаптація у ЄС тощо.

Та особливо ретельно дисертант розглядає західні концепції націобудівництва /К.Дойч, Е.Геллнер, У.Фольтц, К.Фрідріх та ін./, оскільки в багатьох країнах світу, особливо у постколоніальних та пострадянських, зокрема в Україні, процес формування націй /політичних, а подекуди і етнічних / ще далекий від завершення. Враховуючи положення цих концепцій та власні міркування, автор дисертації підкреслює, що процес націобудівництва може успішно відбуватись при наступних умовах: І/ перехід спільноти від традиційного, аграрного суспільства до індустріального; 2/ посилення процесів глобалізації та модернізації; ЗІ спільна територія; 4/поглиблення розподілу праці та зміцнення ринкових відносин; 5/ широко розгалужена система масових комунікацій; 6/ певний рівень цивілізованості, критеріями якої вважаються наявність літературної мови, урбанізації та структурованого уряду; 7/ творення відкритого, правового, демократичного суспільства; 8/ забезпечення рівних прав і покладання однакових обов’язків на

громадян; 91 розвиток масової освіти; 10/ зростання еліти, зокрема творчої інтелігенції; 11/ етнічний ренесанс та політизація етнічності; 12/ піднесення націоналізму і послаблення етніцизму; 13/ зростання волі до спільного життя; 14/ поширення спільної культури, мови і самосвідомості; 15/ готовність прийняти спільну назву тощо.

Завершує даний розділ аналіз західних концепцій етнопо-літичноїрегіоналізації/В.Заславський, У.Коннор, Дж.Рудольф та ін./. Західні вчені цілком слушно підкреслюють, що основними чинниками, котрі сприяють посиленню етнорегіональних тенденцій є: І/ політична нерівноправність та економічні нестатки периферійних меншинних груп; 21 ерозія ідеології, під якою мається на увазі посилена пропаганда ідеї національної держави /нації-держави/; 3/ вплив етнорегіональних рухів в сусідніх державах /принцип «ланцюгової реакції»/ тощо. Особливо помітну роль у піднесенні етнорегіоналізму відіграє нерівномірність соціально-економічного, політичного і культурного розвитку регіонів.

Дисертант звертає увагу на небезпеку перетворення етно-політичної регіоналізації на дезинтеграцію та сепаратизм і підкреслює, що запобігти цьому можуть справді демократична етнонаціональна політика, впровадження децентралізації і автономізації, проведення федералізації, застосування принципу суб-сидіарності та ін.

Значний теоретичний інтерес становить і концепція «регіональної держави» /Омає Кенічі/, згідно з якою на зміну великим національним державам, класичні функції і роль яких вичерпуються, мають прийти т.зв. «регіональні держави», під якими маються на увазі регіони із населенням у 5-20 млн. чоловік із добре розвинутою інфраструктурою, широкими міжнародними економічними зв’язками тощо. Етнорегіоналізація, робить висновок дисертант, є глобальним, об’єктивним і суперечливим процесом. Але вона може сприяти вирішенню цілої низки складних проблем, які виникли перед людством на порозі двадцять першого століття. По-перше, вона запобігає перетворенню регіоналістських почуттів на націонал-екстремізм; по-друге, є досить міцною перешкодою на шляху розвитку сепаратистських тенденцій; по-третє, примирює і узгоджує дезинтеграційні та інтеграційні процеси; по-четверте, у віддаленій перспективі може допомогти народам позбутись «розтрісканої шкаралупи» своїх національних держав; нарешті, сприяти переходу до нової ери - ери тісної взаємодії і

взаємовигідного співробітництва народів, яке не буде стримуватись штучними кордонами і митницями... Світовий процес регіо-налізації не рахується із державними кордонами, він починає поширюватись і на Україну. Прискорювати чи гальмувати цей процес, на нашу думку, було б дещо небезпечно. Лишається єдиний шлях - добре продумана, детально розроблена, регульована, поступово-еволюційна, повільна і плавна регіоналізація на зразок Італії, Іспанії, Мексики, а з часом може і Австрії, Бельгії, ФРН та інших держав.

Четвертий розділ «Етнополітологія як нова наука: еволюція та теоретико-концептуальні засади» присвячено вивченню сучасного стану науки про етнополітичну царину на Заході та обгрунтуванню необхідності її розвитку в Україні. Відзначається, що на Заході ця наука має кілька назв, ключовими з яких є «етнічна політика» /Ethnic Policy/ та «етнополітика» /Ethnopolitics/. Перший термін вживається для визначення окремої науки, що займається вивченням теоретичних аспектів етнополітичних процесів. Другий термін стосується практичних аспектів етнополітичного життя, тобто етнічної, етнонаціональної чи етнорасової політики. Часто ці терміни вживаються як синоніми, так що зрозуміти, про що конкретно йдеться, можна, виходячи лише з контексту. Але, і це головне, незаперечним є факт поділу етнополітичних проблем на «чисто» теоретичні та «суто» практичні. Щоправда, останніми роками все частіше вживається назва «етнополітична теорія» /Ethnopolitic Theory/, що полегшує розуміння суті справи. Однак і тут серед західних вчених немає єдності і згоди. За нашими підрахунками, існує щонайменше п’ять різних точок зору. Для прихильників першої з них, етнополітична теорія - це лише один із напрямків політології. Прибічники другої точки зору розглядають етнополітичну теорію як окрему самостійну науку, котра вивчає теоретичні проблеми етнополітичних процесів, синтезує доробок інших наук в етнополітичній царині, служить засадничою базою для практичної етнополітики, виробляє для неї альтернативні рекомендації. В рамках третьої точки зору етнополітичною теорією вважається історія зародження і розвитку етнополітичної думки в окремих країнах, і в світі в цілому. Згідно з четвертою точкою зору, етнополітична теорія - це концептуальне роз’яснення значення етнополітологічних термінів, а також тлумачення і створення тих чи інших етнополітичних ідей і концепцій. У п’ятому випадку етнополітична теорія розглядається як створення фор-

мальних моделей якогось конкретного або уявного етнополітич-ного процесу.

Однак і серед прихильників етнополітологи як окремої самостійної науки немає єдності поглядів щодо предмету її дослідження, функцій, цілей тощо. Тут можна виділити чотири основні точки зору. Прихильники першої з них /П.Ван Ден Берг, М. Па-ренті, Дж.Ротшильд та ін./ вважають, що об’єктом етнополітологи, за їх термінологією «етнополітики», мають бути етнічності, а її головним завданням - вивчення їх місця і ролі в політичному житті суспільства. Для прихильників другої точки зору /К.Дойч, Г.Сетон-Уотсон та ін./ об’єктом вивчення етнополітики стали виключно нації, їх взаємовідносини між собою та з державою. Третя група вчених /Е.Сміт, Л.Снайдер, Б.Шейфер, К.Хейєс та ін./ вважає, що головним об’єктом всіх етнополітичних досліджень має бути націоналізм, зокрема, причини його вибуху та ролі в усіх політичних перетвореннях, які відбулись як в окремих країнах, так і в цілому світі протягом XIX та XX століть. Четверта група науковців /М.Есман, Дж.Келлас та ін./, чисельність яких дедалі зростає, переконані, що етнополітологія має займатись всіма вище названими об’єктами і проблемами, тобто всією цариною етнополітичного буття. Особливо поширеною ця точка зору, яку поділяє дисертант, стала в 90-х роках, що свідчить про розвиток якісно нової тенденції в західній науці. У дисертанта немає сумнівів щодо слушності зазначених точок зору. Але більш коректним здається погляд на етнополітичну теорію як на окрему науку, що виконує не лише дослідницькі, а й інтеграційно-син-тезуючі та методологічні функції для всіх інших наук, котрі займаються етнополітичною цариною людського буття. В українській мові цій науці найкраще, на нашу думку, підходить назва «етнополітологія», якою з початку 90-х років і користується дисертант. Він дає їй наступне визначення: етнополітологія - це наука про місце і роль етнонаціональних спільнот /етносів, націй, етнічних та національних груп/ в історії людської цивілізації та політичному житті суспільства, про їх взаємовідносини між собою, а також із державою та її органами, про закономірності етнополітичних процесів, про рушійні сили етнічних і національних рухів та їх ідеології /етніцизм і націоналізм/, про засади й принципи етнонаціональної політики, шляхи і методи врегулювання етнополітичних конфліктів та забезпечення етнополітич-ної стабільності в окремій державі та в світі в цілому. Коротко

говорячи, етнополітологія - це наука про закономірності взаємодії етнонаціональної та політичної сфер або просто про етнополі-тичну царину людського буття.

Виникнення і становлення етнополітологи' є об’єктивним і природним процесом. Обумовлений він, по-перше, переходом людства до якісно нового етапу свого розвитку - інформаційного суспільства, наслідки якого для етнополітичної царини ми ще до кінця не усвідомлюємо; по-друге, зростаючим процесом фрагментації й інтеграції людства; по-третє, нерозривною єдністю і взаємозалежністю етнонаціональної та політичної сфер людського буття. Отже, етнополітологія, здобуває й інтегрує знання про те, що тисячоліття тому об’єднала ії Величність Природа. Тому ет-нополітологію можна вважати наукою про політику виживання і самореалізації людини, етнонаціональної спільноти та людства. Історія відвела етнополітології надзвичайно складну і відповідальну місію. Вона має, по-перше, сама досліджувати етнополі-тичну сферу; по-друге, інтегрувати знання, здобуті іншими етно-науками і етнонапрямками та синтезувати їх із науковими здобутками політології та інших наукових політичних напрямків; по-третє, служити новою дослідницькою концепцією; по-четверте, розробляти теоретичні засади, принципи і методи для практичної етнонаціональної політики. Отже, етнополітологія - це нова, самостійна, фундаментальна, теоретична, аналітично-синтетична наука і нова дослідницька концепція.

На думку дисертанта, об’єктом етнополітології є людина, етнонаціональні спільноти /етноси, нації, етнічні групи/, які стали найбільш активними політичними акторами XIX та XX століть, їх утворення /партії, організації, рухи тощо/, етніцизм і націоналізм, які є одними з рушійних сил суспільного розвитку та етнополітична культура, котра значною мірою визначає ціннісні орієнтації та поведінку широких народних мас, а також держава та її інститути, їх політика в етнонаціональній сфері.

Предметом етнополітології є аналіз етнополітичної царини людського буття, виявлення тенденцій і закономірностей ет-нополітичних процесів, виходу і діяльності етнонаціональних спільнот на політичній арені, іх суперництва і боротьби та співжиття і співпраці між собою та з державою тощо.

Методологічні засади етнополітології становлять загальні методи суспільних наук, а також розроблене дисертантом критичне етнополітичне мислення, що базується на цивілізаційних

та гуманістичних принципах та низка нових методів /про які вже йшлося/.

Основними структурними елементами етнополітологи', на нашу думку, мають бути: І/ історія етнополітичної думки; 2/теоретико- методологічні засади етнополітичних досліджень; З/ теорія етнічності; 4/ теорія нації; 5/ теорія етніцизму; 6/ теорія націоналізму; 7/ теорія етнонаціональної політики; 8/ теорія національно-державного устрою; 9/ теорія етнополітичних конфліктів; 10/ теорія етнополітичної культури. Етнополітологія, на наш погляд, має виконувати наступні функції: теоретико-пізнавальну, методологічну, критичну, світоглядну, інтегративну, моделювання, прогностичну, прикладну та ін.

Етнополітологія, підсумовує дисертант, співпрацюючи з іншими науками, спираючись на їх досягнення, дає можливість по-новому подивитись на історію людства, його сучасне і майбутнє, побачити багатовимірність людини, суспільства і світу, збагнути величезну самоцінність етнонаціональних спільнот, побачити їх нерозривний зв’язок із політикою, зрозуміти природу етно- і національно-визвольних змагань, з’ясувати справжні сутність і характер, місце і роль етніцизму і націоналізму, виявити діалектику особистих, етнічних, національних, класових, державних і вселюдських інтересів і цінностей, з’ясувати причини загострення і шляхи врегулювання етнополітичних конфліктів тощо. Коротко говорячи, етнополітологія може і повинна внести свій вклад у вирішення багатьох складних проблем, які виникли перед людством на порозі третього тисячоліття.

У висновках викладаються основні результати дослідження, визначаються напрямки подальшого розвитку етнополітологи', висловлюються деякі прогнози розвитку етнополітичних процесів.

У додатках подаються 11 схем і таблиць, розроблених автором, та список використаних робіт, котрий нараховує близько 400 назв переважно англійською, німецькою, французькою та іншими іноземними мовами.

III. Авторські публікації з дооіджуваноїпроблеми:

Монографії /індивідуальні та колективні/

1.Концепции идеологических диверсий и агрессии. - Киев: Политиздат Украины, 1986. -10,8 др. арк.

2.Західні концепції етнічності та етнополітичних процесів.-/Депонована в ДНТБ України. - № 580. УК 96.15.02.1996/. - Київ,-1996. - 10,2 др.арк.

З.Этнонациональные отношения в политической жизни общества. - K., 1991. - 4,2 др.арк.

4.Межнациональные отношения. Термины и определения. Словарь-справочник./ Отв.ред.Ю.И.Римаренко.- Киев, 1991. (заг. обе,- 25 др.арк., у співавт.).-3,8 др.арк.

5.Основы политологии. Курс лекций для высших учебных заведений. - Киев: УМК ВО, 1991. - (заг. обе.- 25 др.арк., у співавт.).- 2 др.арк.

6.Основы этнополитологии. Лекции по спецкурсу. - К.,

1992,- 3 др.арк.

7.Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії./ Відп.ред. Ю.І.Римаренко, І.Ф.Курас. - Київ: Інститут держави і права, інститут національних відносин і політології НАН України. -1993. (заг. обе.- 56 др.арк., у співавт.).-2,4 др.арк.

8.Абетка етнополітолога. - Т 1-2. - Київ: Школяр, 1996. -(заг. обс.-40 др.арк., у співавт.).- 7 др. арк.

9.Мала енциклопедія етнодержавознавства,- Київ: Довіра /план видавництва - 1996 р./, (заг. обс.-175 др.арк., у співавт.). -5 др. арк.

Ю.Основи етнодержавознавства. - Київ: Либідь /план видавництва - 1996 р./, (заг. обс.-45 др.арк., у співавт.).- 6 др. арк.

11 .Етнополітологія. Енциклопедичний словник. - Київ: Вища школа /план видавництва - 1996р./, (заг. обе,- 40 др.арк., у співавт.).- 2,5 др. арк.

12.Етнополітологія в іменах.Статті-терміни.- Київ: Вища школа /план видавництва - 1996 р./, (заг. обе.- 25 др.арк., у співавт.).- 1 др. арк.

Статті в наукових виданнях та журналах

13.Новое политическое мышление и национализм. //Респ.сб. «Вопросы общественных наук»- Вып.83. - Киев, 1990. - 0,6 др.арк.

14.Национальное государство. // Политика и время. - 1992.-№2. - 0,2 др.арк.

15.Проблеми національно-державного відродження України // Вісник міжнародних відносин. - 1993. - № І. -1,2 др.арк.

Іб.Етнополітологія: предмет, актуальність, функції та методологія. // Політологічний вісник. «Політологічна думка в Україні: минуле і сучасне»,- Частина 3. - Київ, 1993. - 0,5 др.арк.

17.Західні концепції та моделі розвитку демократії в поліетнічних державах: порівняльний аналіз // На шляху до відкритого суспільства. - Донецьк, 1993. - 1,2 др.арк.

18.Етнополітологія: данина моді чи вимога часу? // Віче.-1994. - № І. - 0,7 др.арк.

19.Розділ підручника з етнополітології в українсько-канадському щоквартальнику «Етнополітологія як наука і навчальна дисципліна»/у співавторстві/ // Політологічні читання. - 1994.

- № 3. - 2,4 др.арк.

20.Розділ підручника з етнополітології «Головні віхи становлення зарубіжної етнополітичної думки» (у співавт.) // Політологічні читання. - 1994. - № 4. - 3,5 др.арк.

21.Націоналізм: негативний, позитивний, критичний та дуалістичний підходи // Політологічні читання. - 1994. - № 2. - 0,5 др. арк.

22.Сучасні західні теорії нації: плюралізм думок // Віче. -1996. - № 6. -1 др.арк.

Рецензії і тези

23.Рец. на О.В.Шамшур. США: западное государство и практика национальных отношений // Український історичний журнал. -1991. - № II. - 0,3 др.арк.

24.Рец. на: Короткий політологічний словник. За ред.С.Г,-Рябова, З.І.Тимошенко // Політологічні читання. - 1992. - №3. -0,1 др. арк.

25.Гармонизация этнонациональных отношений - важнейшая задача обновления этнонациональной политики // Тезисы Республиканской научно-теоретической конференции «Политология и социально-политические процессы в современном обществе».- Одесса, апрель 1991. - 0,2 др.арк. (у співавт.)

26. О соотношении национального, народного и государственного суверенитетов //Тезисы Республиканской научной конференции «Современный этап политической реформы на Украине: теоретические и практические проблемы». - Одесса, октябрь 1991. - 0,2 др.арк.

27.Этнонациональная политика в Украине: история и современность в контексте нового политического мышления // Материалы Международного симпозиума «Межнациональные отношения в Европе: история и современность». - Вильнюс, сентябрь 1991. - І др.арк. (у співавт.)

28.Основные критерии зтнополитической культуры как социально-духовного феномена//Тезисы Республиканской научнометодической конференции «Методологические и методические основы обновления философского образования в высшей школе» -Киев, октябрь 1991 г. - 0,2 (у співавт.)

29.Общечеловеческая ценность нового этнополитического мышления //Тезисы Республиканской научно-методической конференции «Формирование общечеловеческих ценностных ориентаций и гуманного мышления у студентов». Одесса, октябрь 1992.0,2 др.арк.(у співавт.)

30.Нова Україна: пошуки оптимальної форми державного устрою II Тези Республіканської науково-практичної конференції «До Нової України - шляхом реформ». - Київ, березень 1992. - 0,3 др.арк.

31.Процес суверенізацїї: причини, сутність, характер //Тези доповідей Республіканської науково-практичної конференції «Соціокультурні аспекти становлення державності в Україні». -Запоріжжя, березень 1993. - 0,2 др.арк.

32.Національна самосвідомість в контексті нового етнополі-тичного мислення Н Тези доповідей Республіканської науково-практичної конференції «Політика і влада». - Запоріжжя, квітень

1993. - 0,2 др.арк.

33.Незалежна Україна: унітарна чи федеративна держава? // Там же. - 0,2 др. арк.

34.Універсальна концептуальна модель розвитку етнополі-тичного процесу // Тезисы межвузовской конф. «Компьютерные обучающие системы и тренажеры в новых технологиях подготовки специалистов». - Краматорск, ноябрь 1994 г. - 0,2 др.арк.

Kartunov A.V. ‘THE WESTERN ETHNONATIONAL AND ETHNOPOLITICAL CONCEPTIONS: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL ANALYSIS". Thesis for the scholarly degree of the Doctor of Political Scinces. Subject field 23.00.02. Political institutes and processes. Institute of State and Law of the Ukrainian National Academy of Sciences. Kiev, 1996. The dissertation is a manuscript. It is devoted to the analysis of the western ethnonational and ethnopolitical concepts: ethnicity, nation, ethnic revival, politization of ethnicity, ethnopolitical integration and disintegration, nation-building, ethnoregionalism and others. The investigation and creative usage of these consepts can help the post Soviet countries, including Ukraine, to secure ethnopolitical stability as one of the main factors of their national security. The author worked out new scientific terminology, definitions and methodological approaches to the exploration of the contemporary ethnopolitical processes, proved the necessity of further development of the ethnopolitology as a new science, research conception and educational subject.

Картунов A.B. «Западные этнонациональные и этнополи-тические концепции: теоретико-методологический анализ». Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.02. - политические институты и процессы. Институт государства и права им. В.М.Корецкого Национальной академии наук Украины, Киев, 1996. Диссертация является рукописью. Она посвящена анализу западных этнонациональных и этнополитических концепций: этничности, нации, этнического ренессанса, политизации этничности, этнополнтической интеграции и дезинтеграции, национального строительства, этнорегио-нализма и др. Изучение и творческое применение этих концепций может помочь постсоветским странам, в том числе Украине, обеспечить этнополитическую стабильность как один из важнейших факторов национальной безопасности. Автор разработал новую научную терминологию, новые определения и методологические подходы к исследованию современных этнополитических процессов, обосновал необходимость дальнейшего развития этнополитологии как новой науки, исследовательской концепции и учебной дисциплины.

Ключові слова: етнонаціональні та етнополітичні концепції, етнополітологія, етнічність, етнос, нація, етнічна група, національна меншина, етнополітичний процес, етнічний ренесанс, полі-тизація етнічності, етнополітична дезинтеграція та інтеграція, націобудівництво, етнорегіоналізм.

Підп. до друку 2%. 09. 96 Формат 60Х84у,е

Папір офсетний № / Спосіб друку офсетний. Умов.друк.арк. 2.0 Тираж ¡00 Зам. № 509

■ Віддруковано КПВП «Воріас»

252039, Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 176