автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.06
диссертация на тему: Жанровые искания художественной документалистики 1970-90-х гг.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Жанровые искания художественной документалистики 1970-90-х гг."

ІГІІЛТШ

Надія Євгенівна

УДК 82.09-3 + 881.09-3

ЖАНРОВІ ПОІІІУІШ ХУДОЛСІІЬОЇ ДОКУМЕНТАЛІСТИКИ 1970 - 90-х рр.

10.01.06 — теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ -1998

Дисертацією є рукопис. '

Роботу виконано у Львівському державному університеті імені Івана Франка

Науковий керівник — кандидат філологічних наук, доцент ЛОЗНЯКОВА Надія Анатоліївна, доцент кафедри російської філології Львівського державного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор • ГАЛИЧ Олександр Андрійович,

завідувач кафедри теорії літератури та славістики Рівненського державного педагогічного ¡«статуту

кандидат філологічних наук ЗАЯРНА Ірина Сергіївна, викладач кафедри історії російської літератури , Національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Волинський державний університет

. імені Лесі Українки, .

кафедра теорії літератури, м. Луцьк

Захист відбудеться “ У/?/ " 1998 р. о .год.

на засіданні спеціалізованої вадюї ради К 03.01.20 для захисту дисертацій

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у

Дніпропетровському державному університеті

(320050 м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп.1, аудиторія 1305).

З диседугацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету («.Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8 )

Автореферат розіслано ^ 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних Наук, доцент "Олійник Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Документалистика сьогодення у європейських літературах представлена різноманітними жанрами, більшість яхих перебуває у стадії становлення.

Найбільш чутливими до взаємодії з документом виявляються епічні жанри — у структуру оповідання, повісті чи роману документальні джерела зходять чи не найорганічніше, виконуючи іноді формотворчу функцію. Сьогодні з упевненістю можна говорити про формування і розвиток документального жанру, на своєрідність якого вказано, але локи що він ие дістав у літературознавчій науці належного пояснення, визначення, навіть назви ("епічно-хорова проза", "усні історії"; “репортаж з місця історичної події", "магнітофонна література'1, "соборна література" /А.Адамовнч/, "конструйована документальна проза" /Л.Гінзбург/, ''жанр голосів" /С.Алексієвич/, “художньо-документальна “стенографія" /В.Дончпк/).

“Багатоголосим сакодослідлсешшм” життя молена назвати книги, у яких людина саморозкриваєтьея, а разом з нею “самодосдідженніо” (через . пам’ять, голоси кертз) піддається і конкретне життєве явище: лихоліття 33-го, білоруські хатині і спалені села України, афганська війна, ядерний апокаліпсис Чорнобиля. Вже за глибинною суттю зафіксованого матеріалу кожен із таких творів с кроком на шляху до осягнення життєвої правди, сприяє тому, щоб не допустити так властивого нам “викрадення” пам’яті, її спустошення. Живі голоси, стривожені, не піддані жодній обробці, здатні відтворити образ часу у всій його багатогранності.

До проблем, пов'язаних з виникненням та становленням “епічно-хорової прози", звертаються не теоретики літератури (чого слід було б очікувати), а саме письменники — автори книг у “жанрі голосів”. Свого роду першими теоретичними розвідками, де обгрунтовані причини виникнення жанру у 1970 — 80-х рр., висвітлюються його особливості і можливості, розглядається проблема співвідношення життєвого матеріалу і авторського слова у творах “епічно-хорової прози”, є статті білоруського письменника А.Адамовича та документальні книги й інтерв’ю С.Алексієвич.

У другій половині 1980-х рр. з’явились праці, автори, яких зосередили свою увагу і на особливостях нового жанру, якай все впевненіше заявляв про себе. Тут варто назвати дослідження В. Агеєвої, В.Дончика, М.Наснка, Л.Оляндер, Л.Гараніна, В.Кардіна, Р.Філіпчікової, І.Яиської та ін.

Окремі проблеми розвитку і функціонування документальної літератури, способи проникнення факту у структуру літературного твору розглядали: у докторській дисертації О.Галич (“Українська письменницька мемуаристика /Природа, еволюція, поетика”/ — 1991), у кандидатських дисертаціях О.Родний (“Художній документалізм у російськії! прозі другої

половини XIX — поч. XX ст. про війну і тенденції його розвитку у сучасній літературі” — 1992) та І.Данильченко (“Трансформація життєвої правди в художню у творах української художньої біографії" — 1997).

Автори вказаних праць лише частково торкаються питань, що стосуються розвитку і становлення “жанру голосів”. Досліджень, у яких в теоретичному та історико-літературному аспектах висвітлювались би питання виникнення та еволюції жанру “епічно-хорової прози", в українському літературознавстві немає.

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю обгрунтування жанрових особливостей творів художньої документалістики, яким властива здатність проникнення у глибинну суть подай минулого чи сучасності завдяки спогадам свідків-оповідачів. Опрацювання потребують такі питання, як поетика жаноу "епічно-хорової прози", місце і значення "жанру голосів” у сучасному літературному процесі та безпосередній зв'язок його з вимогами часу.

Предмет дослідження — процес жанрових пошуків у художній документалістиці 1970 — 90-х рр.

Об'єкт дослідженії« — твори української, білоруської, російської

■ документалістики, які репрезентують “жанр голосів".

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексною темою "Російська література у загальнослов'янському літературному контексті’’, яку розробляє кафедра російської філології Львівського державного університету ім.І.Франка.

Мета роботи — розглянути типологічні особливості документального жанру, період становлення і розвитку якого у східнослов'янських літературах припадає на 70 - 90-ті рр. XX ст. і основною жанровою прикметою котрого є поєднання усній голосів-свідчень та авторського ■тексту.

Мета досягається шляхом постановки та вирішення ряду конкретних ійпдапь, основними серед яких є:

- розглянути специфічні особливості документальної літератури, виявляючи при цьому шляхи проникнення факту у структуру літературного

■ твору та способи естетичної організації фактичного матеріалу;

- з’ясувати теоретичні передумови виникнення жанру "епічно-хорової прози", виявити зв'язок цього жанру з іншими жанровими формами документалістики;

- обгрунтувати жанрову специфіку “епічно-хорової прози” та охарактеризувати основні її жанротворчі ознаки;

- визначити місце і значення жанру в європейському літературному процесі ¡970-90-хрр.;

з

- розглянути питання про способи втілення авторської свідомості у структурі документального твору;

- висвітлити особливості проблематики та поетики творів "епічно-хорової прози”;

- з'ясувати питання про "художні можливості" документальної літератури в "жанрі голосів".

Методи і методика дослідження. Теоретико-методологічною основою роботи стали праці українських та зарубіжних вчених з проблем теорії та історії жанрів (І.Франко, О.Білецький, Д.Затокський, Р.Гром’як, І.Денисюк,

Н.Копнстянська; М.Бахтін, В.Шкловський, О.Чичерін, І.Лейдерман, Л.Чернєц, М.Утєхін; Р.Уеллек. О.Уоррен та ін.); дослідження в галузі документальної літератури (В.Агеєва, О.Галич, В.Дончик, Л.Оляндер, Л.Шевченко; А.Адамович, Л.Гаранін; В.Кардіи, П.Палієвський, М.Храпченко, І.Яиська; М.Павлишин, Ш.Госард та ін.), намові праці з проблем рецептивної естетики (О.Потебня, О.Білецький, Г.Сивокінь, К.Фролова, М.ігігатенко, А.Макаров; М.Бахтін, ЮЛотман, А.Левідов; М.Арнаудов, Р.Барт, І.Фізер та ін.)

Базуючись на основних положеннях, викладених у наукових працях названих авторів, ми розглядаємо жанрову своєрідність документальних творів, в основі яких лежить гармонійне поєднання усних голосів-свідпень та авторського тексту. Жанровий підхід дає можливість проаналізувати язе явище однієї системи твори сучасної документалістнки, які різняться своєю проблематикою, способами композиційного вирішення, характером втілення авторської свідомості. Аналіз творів, кожен із яких став помітним явищем у літературному процесі, надає можливість визначити певну спрямованість у розвитку нового жанру, осмислити-“жанр голосів” як одну з найсучасніших літературних форм, зумовлених велінням часу.

Твори “епічно-хорової прози” розглядаються у дисертаційному дослідженні з точки зору їх впливу на реципієнта; принципи рецептивного підходу до літератури дозволяють вести мову про способи взаємодії автора і читача, героїв і читача. •

Аналіз жанрових особливостей “епічно-хорової прози” дає змогу простежити “паралельне зародження одних і тих же жанрів, жанропнх різновидів у різних літературах, “запозичення”, міграцію жанрів, набування ними у національних літературах своєрідних рис і привнесення їх у загальний розвиток жанру”1. .

Жанрову природу творів “репорт,ажного характеру” визначено на підставі вивчення особливостей поетики кожної із книг в “жанрі голосів”,

1 Копистянския Н.Ф. Поіигоіе “жанр в его устойчивостн н нзмєїічивости II Коїггоя — 1986: Ліггсратурно-теореткческие исслсдовашо.— М.: Наука, 1987.— С. 197.

які залучені до аналізу. Зроблені спостереження дають підстави говорити про типологічні особливості “епічно-хорової прози”.. ’

У роботі використані історико-генетичшш, порівняльно-типологічний та естетичний методи літературознавчого аналізу. Теоретичний аспект дослідження взаємопов'язаний з історпко-літератури'.ім та літературно-критичним. ■

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у виявленні типологічних особливостей жанру "епічно-хорової прози” та з’ясуванні місця жанру у сучасному літературному процесі.

У дисертації вперше на жанровому рівні розглянуті твори білоруських, українських та російських авторів, які репрезентують якісно новий етап у розвитку докумеіггальної літератури; зіставлено способи організації хорового звучання в книгах А.Адамовича, Я.Брішя та

B.Колесника, Є.Гуцала, В.Яворівського, А.Адамовича та Д.Граніна,

C.Алексієвич, Ю.ІДербака, Л.Коваленко та В.Маняка і ін.; розглянуто систему образних засобів у авторському тексті "епічно-хорової прози”.

Власне предмет дослідження — твори художньої документалістикн останніх років (“жанр голосів”) — також представляє наукову новизну роботи. .

Результати дисертаційного дослідження мають наукове та практичне значення для 'осмислення особливостей сучасного літературного процесу. Виявлення типологічних рис жанру, який утверджується у багатьох європейських літературах, дає змогу розширити та поглибити розуміння діалектики взаємодії традиційних і нових жанрів, усвідомити особливості безпосереднього впливу життєвого матеріалу на розпиток літератури.

Спостереження та висновки, що містяться у дисертації, можуть бути використані у вузівській практиці для підготовки відповідних курсів і спецкурсів з теорії літератури та актуальних проблем сучасної літератури, написання навчальних посібників, а також для створення наукових робіт у галузі документалістикн.

Особистий внесем автора:

— обгрунтовано жанроау специфіку “епічно-хорової прози”;

—. висвітлено питання щодо місця “жанру голосів” у сучасному літературному процесі; •

— охарактеризовано особливості проблематики творів “епічно-хорової прози”;

— досліджено способи поєднання усних голосів-свідчень у структурі документального твору;

— висвітлено питання про особливості втілення авторської свідомості у творах “епічно-хорової прози”;

— визначено можливості “жанру голосів” у розвитку та удосконаленні засобів документально-образного відображення життя.

Апробація роботи. Основні положення і наукові результати дисертаційного дослідження були викладені на наукових конференціях:"Сучасна філологічна наука в національному відродженні" (Львів, 1992); “Українська філологія: історія і перспективи“ (Львів, 1994); на III Міжнародних славістичних наукових читаннях, присвячених Кирилу і Мефодію (Львів, 1994); на наукових читаннях, присвячених 50-річчіо утворення кафедри російської мови філологічного факультету (Львів, 1995); на V Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 1996); на Всеукраїнській науковій конференції "Провідні лінгвістичні концепції кінця XX століття" (Львів, 1996); на Міжнародній науковій конференції "Мова. Культура. Взаєморозуміння" (Львів, 1997); на 111 Міжнародних Чичерінських читаннях “Сервантес і проблеми розвитку мистецтва європейської прози” (Львів, 1997); на Міжнародній славістичній конференції пам’яті професора Костянтина Трофішошіча (Львів, 1993).

Проблемні питання дисертації розглядались на засіданнях науково-теоретичного семінару докторантів та аспірантів кафедри російської філології. •

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в трьох статтях у наукових журналах, шести статтях у збірниках наукових праць і матеріалів конференцій та тезах трьох наукових конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із всгуиу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг роботи 177 сторінок. Список використаних джерел уміщує 273 найменування і викладеііий на 23 сторінках.

ОСНОШПІЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано вибір теми, визначено її актуальність та наукову новизну; сформульована основна мета дисертаційної роботи та її конкретні завдання; охарактеризовано загальне науково-теоретичне та практичне значення дослідження. Уміщено огляд наукової літератури, що стосується основних проблем дисертації, умотивовано підбір матеріалу.

У пертому позділі “Епічно-хорова проза”: питання становлення та розвитку жанру” розглянута специфіка відображення дійсності у творах документальної літератури, визначені шляхи можливого проникнення факту у сферу літератури. Оскільки в дослідницьких працях з проблем документальної літератури нерідко трапляється нашарування понять — термін "факт" часто ототожнюється з поняттям "документ",— виникає потреба уточнити рамки цих термінів. Найбільш переконливою нам видається точка зору, згідно з якою факт сприймається як явищі пспвшше, а доку у нт є безпосереднім його лілєнням. Саме документ, який концентрує в собі фактичні дані (письмові чи усні свід^ння), »'

першоосновою документальної літератури. Тільки достовірність факту і документу “може служити критерієм документалізму, незалежно'від того, потрапив факт у книгу опосередковано (через документ) чи прямо із життя”1. Залежно від способу входження документів у літературний твір, від їх функції у творі виникають нові жанри документальної літератури. Здатність документалісгаки реагувати на найрізноманітніші життєві явища, уміння зауважувати те, що тільки зароджується, розвивається, є однією із причин того, що вона постійно оновлюється, перебуває у динаміці. У публіцистичній загостреності нової літератури ("надлітератури", "суперлітературн" чи "просто літератури"), яка здатна бити на сполох, щоб вберегти людство від нових випробувань, А. Адамович вбачав пошук "нової художності", "нової естетичної системи". Навколо роздумів А.Адамовича щодо розвитку літератури нового типу точились дискусії, відгомін яких залишився на сторінках періодики, літературознавчих видань.2

В останні роки пошуки у сфері документальної літератури особливо активізуються; на основі традиційних жанрів формуються нові гібридні форми; відбувається процес взаємодії різноманітних жанрових структур, взаємопроникнення і взаємозбагачення. Протягом 1970-80-х рр. у європейських літературах формується та частина "невигаданої прози", для якої документальність є метою і водночас основні»! засобом зображення. Вказується на те, іцо пошук нових форм у документальній літературі веде до яскраво вираженої взаємодії документу з епічними жанрами; результатом тахо: взаємодії є поява нового документального жанру, який А.Адамович визначив як "усні історії", "епічно-хорова проза", "соборний роман" і т.д.

Виходячи із того, що проблеми розвитку "жанру голосів" не стали об'єктом грунтовного наукового дослідження, у дисертаційній роботі простежуються основні етапи розвитку нового документального жанру в європейських літературах, при цьому окреслюються особливості проблематики та способи поєднання авторського тексту і усних голосів-свідчень. .

Серед творів, написаних за законами нового жанру, слід назвати книгу білоруських авторів А.Адамовича, Я.Бриля, В.Колесника "Я з вогненнай вескі..." (1974), документальне дослідження А.Адамовича і Д.Граніна "Блокадная книга" (1977-1981), повість українського письменника Є.Гуцала "З воппо воскресли" (1976). В.Яворівський, вивчаючи трагедію знищеного фашистами волинського села, створює у

1 Олакдар Л.К. Документалистика о Великой Отечественной войне. — Львов: Світ, 1990. — С.8.

1 Иванова Н. По кто спасет красоту? // Литературная газета. — 1986. — 10 октября; Макаров А.

П’ять етюдів: Підсвідомість і мистецтво. — К.: Радянський письменник, 1990. — С.24; Бакланов Г. Б» нас Родина не обойдется // 15 встреч в Остаїиіине / Сост. Т.Зсмсхова. — М.: Политиздат, 1989. — С.280.

1980 роді книгу-документ "Вічні Кортеліси". Надалі спій розпиток "безжалісний жанр" (визначення А.Адамовича) отримує у книгах

С.Алексеевич "У войны не женское лицо" (1984), "Последние свидетели" (1985), "Цинковые мальчики" (¡990), "Зачарованные смертью" (1993), "Чернобыльская молитва: (Хроника будущего)" (1997). Приблизно такий спосіб організації документальних свідчень, яки» властивий книгам

А.Адамовича та Д.Граніна, С.Алексісвич та В.Яворівського, знаходимо у творах польських, чеських, словацьких, французьких, німецьких авторів; тобто можна говорити про те, що поява книг репортажного характеру стала закономірним явищем європейського, а якщо ширше, то н світового літературного процесу.

Ми поділяємо думку А.Адамовича про те, що "оповідання із уст народних не -замінюють і не замінять художньої літератури. Але і для літератури, народження, існування таких документальних жанрів корисне"1. Як об’єктивна функціональна система, жанр по-своєму виражає концепцію світу; можна сказати, що у своїй цілісності концепція існує в межах певного жанру, і саме це надає жанрові завершеності та повної реальності. Постійна еволюція у жанровій сфері, процеси жапротвореїшя зумовлені тим, що в самій природі жанру закладена "діалектична єдність сталості і змінності, архаїки й оновлення в дусі традицій і новаторства літератури”2.

У творах “епічно-хорової прози" певна концепція світу виникає завдяки тісній взаємодії двох основних компонентів — багатоголосе звучання самого життя (документальні свідчення) зливається воєдино з голосом автора-опсвідача. Автор вступає у безпосередній діалог з читачем, прагнучи наблизити його до своїх героїв, аналізуючи і узагальнюючи відтворені у спогадах події; композиційні особливості творів "епічно-хорової прози" надають можливість безпосереднього спілкування автора та читача. Вказується, що у "жанрі голосів” надзвичайно важливе місце відводиться погляду автора, адже зібравши розповіді, переживши і осмисливши їх, автор свою концепцію частково втілює вже у відборі та монтажі. Нові жанрові форми документальної прози підтверджують право письменника на активне осмислення фатів, на надання їм відкритої і прямої оцінки. ' -

Для "жанру голосів", який висвітлює болісні проблеми минулого і сьогодення, проникаючи насамперед у мікросвіт людини, властива понад усе "самодостатня сила документу і несумісність з будь-якого белетризацією"1. Майстерність автора в "епічно-хоровій прозі"

* Адамович А. В соаоторсіт.' с пародом // Вопроси лтсратуры, — 1978. ,№>5. - - С.26-27.

* Денис юк 1.0. Жамр лігграіурітй // Українська літературна енциклопедія в 5-і1* т. — К.; УГЯ, 1090, — Т-2. - С(93

* Доичик В. Нові мпрпхіі »я карті жанру і! Допчик П. Отісті. праплн І гтрнсфас’1: Лігсратурчо* кркіпммі сіяггі. * К ! Г*л письменник-, 1981. - - 017.

проявляється передусім у підборі документальних матеріалів, розміщенні їх у тексті книги, у розстановці певних акцентів. Фактична достовірність поєднується в таких творах з активністю авторської позиції: авторська присутність є однією із основних жанрових характеристик "епічно-хорової прози''.

Синтез "хорового звучання" і авторського голосу формують основні грані якісно нового жанру документальної літератури — "епічно-хорової прози".

У другому розділі “Хорове звучання як композиційна домінанта документальної прози про війну” проаналізовані документальні твори, автори яких звернулись до трагічних подій Другої світової війни — пам'ять жителів спалених сіл, пам'ять тих, хто вижив у блокадному Ленінграді, оживає на сторінках книг А.Адамовича, Я.Бриля та В.Колесника,

В.Яворівського, Є.Гуцала, А.Адамовича та Д.Граніна, С.Алехсієвич. Вже у той час (1970-80-ті рр.) твори “репортажного” характеру вирізнялись суттєво новим підходом в осмисленні подій воєнних років, Розглянуті особливості організації хорового звучання у кожному із документальних * творів, способи і форми втілення авторської свідомості. Акцентується, що і до творення нового жанру — "жанру голосів" — причетні як письменники, * так і журналісти. Значна увага приділена особливостям авторського тексту

— визначені функції мовно-стилістичних засобів, деталей, інтонації; простежуються способи поєднання голосш-сиідчеиь та голосу автора.

Феномен народної пам’яті став об’єктом дослідження у книзі А.Адамовича, Я.Бриля та В.Колесника; спогади, записані із уст народу, і своєрідна композиційна організація їх у єдине розповідне русло дають змогу читачеві доторкнутись до маловідомих сторінок трагічного минулого білоруського народу. Книга “Я з вопіеннап весні...”, на думку літературознавця Л.Я.Гаранта, показала, “як окремі життєві факти, конкретні документальні образи (історичних подій, осіб, самих оповідачів) можуть вливатись у літературу, порушуючи певну її рівновагу, “підштовхуючи” її до нових горизонтів, нових форм реалістичного відображення життя”1.

Могутній хор людських голосів, у яких спресована пам'ять про пережите, звучить у книзі А.Адамовича, Я.Бриля та В.Колесника; із величезної кількості розрізнених спогадів письменники зуміли створити цілісну і завершену у композиційному відношенні книгу. Майстерність авторів книги-документа відчутна у послідовних переходах від одних документальних свідчень до інших, у своєрідному нанизуванні близьких за характером спогадів. Пам’ять героїв через посередництво автора (у даному випадку образ автора представлений трьома особами) знаходить шлях до

1 Гаранин Л.Я. Мемуарный жанр ссгетской литературы: Историко-теоретический очерк. — Минск: Наука и техника, 1986. — С.209.

читача. Вміле поєднання голосів-свідчень та інших документальних джерел (архівні матеріали, фотодокументи) — все це сприяє особливому звучанню кннги-нам'яті і переконує в тому, що масовість трагедії чекала саме такого способу висвітлення її — зсередини, голосами жертв.

За своєю тематикою близька до книги білоруських авторів документальна повість українського письменника Є.Гуцала “3 вогню воскресли”, яка також продиктована покликом пам'яті і побудована на основі розповідей вцілілих жителів українського Полісся, а також сусідніх сіл Білорусі та Росії. У творі Є.Гуцала авторське слово звучить як слово художника: неповторність творчої манери письменника, особливості його стилю — все це знайшло вияв і тут, на сторінках кииги-пам’яті. Різноманітного забарвлення набирає голос автора — то підіймається до високої ліричної ноти, то озивається до читача публіцистичним пафосом. Усні свідчення — основне джерело документальної образності у повісті “З вогню воскресли", — поєднуючись з проникливо-ліричним авторським словом, створюють своєрідну композиційну структуру, якій притаманні усі прикмети “епічно-хорової прози".

. Ще однією спробою осмислити трагедію людей, підданих винищенню в роки війни, є документальна повість “Вічні Кортелісн” В.Яворівського. Особливістю композиційної організації документального твору про народження, життя, смерть і відродження Кортелісів є поєднання усних свідчень (завдяки суб'єктивним спогадам виникає цілісна картина трагедії), документальних джерел воєнних років та авторського тексту. Слово автора звучить як слово-дослідження, слово-співчуття, СЛОЕО-ВДЯЧНІСТЬ кортелісцям, які змогли, зуміли довести, що вони — вічні.

У найрізноманітніших ракурсах в “епічно-хоровій прозі” постають перед читачем події воєнних років. Авторський монтаж та слово-коментар є засобами поєднання документальних матеріалів у завершену систему: саме від письменницької активності, авторського волевиявлення залежить те, наскільки виразно зазвучнгь у документальному творі “хор” голосів, наскільки глибоко буде розкрита суть того чи іншого явища.

Новим, важливим кроком на шляху вивчення ще однієї грані пам’яті про війну стала “Блокадная книга” А.Адамовича та Д.Граніна, у якій все підпорядковане основному задумові письменників — зберегти пам'ять про пережите, донести її до майбутніх поколінь. Яки і, о перша частина книги побудована за принципом монтажу найрізноманітніших усних свідчень багатьох мешканців Ленінграда, то друга створена в основному на матеріалі щоденникових записів. '

А.Адамозич та Д.Гранін неодноразово вказували на відкритий характер своєї книги — відібраний ними у процесі пошуку і представлений у своєрідній послідовності матеріал торкаєгься проблем, які варто і надалі досліджувати у найрізноманітніших напрямах; я самому багатстві і

неповторності життєвих фактів закладені можливості безмежного їх освоєння, і, відповідно, втілення у своєрідну літературну форму.

Як бачимо, об'єктом документальної літератури, зокрема, “жанру голосів”, найчастіше стают* недослідже.чі або малодосліджені сторінки минулого, які є для читача відкриттям. Саме таким шляхом ішла білоруська журналістка С.Алексієвич, вивчаючи “материк людських почуттів" иа війні, а ще точніш — жіночих почуттів. Голос автора об'єднує жіночі сповіді, кожна з яких має свій ракурс, своє емоційне забарвлення, свою інтерпретацію подій — в результаті перед читачем постає суб’єктивно* об’єктивна картина подій воєнних і післявоєнних років. Звучання книги “У войны не женское лицо...” можна порівняти з хором (саме таке враження залишається після її прочитання у читача, таке ж сприйняття матеріалу було і у автора документального твору).

Робс та С.Алексієвич над книгою “У войны не женское лицо...” дала поштовх дяя здійснення ще одного творчого задуму: записати свідчення тих, хто бачив війну очима дитини. Так з'явилась книг? “Последние свидетели: (Книга недетских рассказов)”. Зібрані тут спогади особливо" цінні, адже діти війни — “останні свідки тих трагічних днів. За ними більше немає нікого!”1. Якщо у повісті “У войны не женское лицо...” спогади жінок * переплітаються, нашаровуються один на одний, то тут кожей голос звучить окремо, висвітлюючи особливості дитячої пам'яті. У книзі “Последние свидетели” виявляється дещо інший в порівнянні з документальною повістю “У войны не женское лицо...” підхід до монтажу, організації фактичного матеріалу: автор тільки вводять читача у світ “недитячих" спогадів, а вже далі йде безпосереднє спілкування читача з дітьми війни. Змінюють один одного голоси-свідчення, створюючи біографію цілого покоління.

Жанр “епічно-хорової прози" дає нам унікальну, неперевершрну можливість почути голоси живих свідків народних трагедій. Відкриваючи доступ до “сховищ” народної пам'яті, документальні твори, побудовані на усних свідченнях, вражають читача величезним пізнавальним потенціалом, змушують вникати в маловідомі, а іноді й цілком невідомі сторінки історії. Хорове звучання вводить читача у світ подій, що відбувались 30, 40, 50 років тому.

Минуле і сучасне в “епічно-хоровій прозі” постійно взаємопроннкають і власне це дає можливість читачеві перебувати одночасно у двох часових вимірах; фактор часу виступає як одна із суттєвих естетичних категорій. Пересікання різноманітних часових площин

* Алсксисвич С. Последние свидетели; (Книга недетских рассказов) // Алексиевич С. У войны не женское лнио... Документальная проза. — М.: Правда, 1988. — С.277

и

у поєднанні із просторовими факторами сприяють панорамності зображення.

Вміле використання кожним із авторів вагомих, яскравих фактів-свідчень, поєднання документальних джерел у єдине розповідне русло, неповторний стиль спілкування з читачем свідчать про величезні можливості жанру. Емоційні, схвильовані розповіді живих свідків подій воєнних років, поєднуючись з архівними матеріалами, фотодокументами, здатні висвітлити нові, невідомі нам грані, здавалось би, вивчених всебічно подій.

У третьому розділі "Документально-образне освоєння проблем суспільного життя у творах “епічно-хорової прози” розглянуті твори, які можна назвати безпосереднім відгуком на події суспільного життя, на проблеми сьогодення, що хвилюють кожного із нас. Осмислення трагічних років голодомору, чорнобильська катастрофа, афганська війна, розповіді людей похилого віку про місто своєї молодості, сповідь про те, що тривожить душу, — ось далеко не повний перелік проблематики документальних творів у "-жанрі голосів", які "пишуться" самим життям.

На матеріалі книг Ю.Щербака, С.Алексієвич, Л.Бєжипа простежуються особливості тематичного, композиційного вирішення. Помітне місце відведено висвітленню розповідної манери авторів документальних творів — з цією метою розглядається система образних засобів, роль діалогічного мовлення. Вказано на відкритий характер композиційної структури творів "епічно-хорової прози”, досліджено функції часового фактора.

У дисертаційній роботі підкреслено, що "заселеність" кожної книга людськими, голосами-свідченнямн є різною. Якщо у документальних творах А.Адамовича, С.Алексієвич звучать сотні голосів, то у книгу Ю.Щербака в ролі свідків, носіїв достовірного матеріалу залучені десятки персонажів, але це не заважає побачити масштаби трагедії, відчути, що вона торкнулась мільйонів людей. Невигадаиі події, висвітлені у документальній повісті Ю.Щербака, постають у вигляді живої, видимої дії. Вмілий монтаж документальних джерел, пристрасні авторські Коментарі, експресивність мови автора — все це дає можливість стверджувати наскільки великими є естетичні можливості літератури факту, ■

Безперечно, чорнобильська трагедія назавжди у пам'яті людства залишиться подією, яка змушуватиме по-новому осмислювати проблеми "людина і всесвіт”, ’’людина і природа". Знову і знову звертаючись до людей

— жертв і свідків одночасно, С.Алексієвич с у своїй новій книзі “Чернобьільская молитва” (1997) ставить за мету показати ті страждання (очевидні та майбутні), які приніс із собою Чорнобиль. Створена через десять років після трагедії документальна книга' С.Алексієвич відкриває читачеві неймовірно страшну реальність — реальність післячорнобішьської

епохи. Якщо у “Чорнобилі” ІО.Щербака були показані перші видимі наслідки катастрофи століття, то “Чернобыльская молитва” С.Алексієвнч є поглядом у майбутнє, “хронікою майбутнього": у книзі відсутні будь-які коментарі до людських розповідей-сповідей; зібрані гуг свідчення апелюють до свідомості читача, змушують аналізувати, висвітлюють масштаби трагедії.

Література "голосів" ("магнітофонна" література) знаходиться на шляху пошуків; письменники намагаються віднайти, випробувати ті чи інші способи, завдяки яким можна було б донести до читача голос самого життя. 1 от ще одним досвідом створення книги, у якій життя "саме про себе розповідає", є праця С.Алексісвич "Цинковые мальчики" (1990 р). Знаючи всі "за" і ’’проти" "безжалісного жанру", переконуючи себе:"...я не хочу більше писати про війну"1, С.Алексісвич все-таки взялась за пошуки свідчень для того, щоб вивчити і донести до читача трагічні сторінки "невідомої" нам афганської війни. Книга "Цинковые мальчики" викликала суперечливі відгуки як в критиці, так і в читацькому середовищі. У дисертації розглядаються суперечливі моменти, пов’язані із специфікою сприйняття самими героя ми -о л ові дача м і: матеріалу, поданого у книзі.

Багатоголосе звучання життя в найрізноманітніших його проявах здатне висвітлити і "білі плями" минулого, і протиріччя сьогодення. Цінність зафіксованого у документальних книгах матеріалу визначається ще н тим, що неминуче відходять від нас учасники тих чи інших подій, живі свідки історії. Саме тому з особливим відчуттям читач сприймає Народну Книгу-Меморіал ‘‘33-й: голод”, авторами-упорядниками якої с

Л.Коваленко та В.Маняк.

Тема голодомору иеоднорозово ставала об'єктом дослідження у творчості письменників української діаспори. І ось нарешті на Батьківщині українського народу з'явилась можливість вголос сказати про те, що довгі роки замовчувалось, та все ж залишалось жити у нам'яті людей. Свідчення, зібрані на сторінках книги "33-й: голод", дають об'єктивну картину буття в українському селі 1932-33-го років. Голоси доповнюють один одиий, всі розповіді про страждання чимось схожі, та кожна сповідь страшна і важка по-своєму.

Авторські коментарі у Киизі-Меморіалі "33-й: голод", акумулюючи в собі енергію тисяч свідчень людських страждань, водночас закликають кожного із нас не залишатись осторонь від трагічних подій в історії нашого народу. Публіцистичність інтонацій, стриманість оцінок, неповторний стиль спілкування з читачем властиві авторському тексту Л.Копаленко та

В.Маияка — тексту, який є своєрідним путівником читача у величезній кількості фактів-свідчень, поданих у книзі "33-й: голод".

• А'ісксисвич С. Цинковые мальчики. — М : Мочод. гвардия, 1991. - - С. З

Твори "епічно-хорової прози”, поєднуючи голоси-свідчепня та авторське бачення досліджуваної проблеми, дають можливість заглянути у глибини людської свідомості, розкривають суть складних соціальних явищ.

Осмислення подій нашої доби, а разом з тим ретроспеїсгивниіі погляд у минуле містить книга С.Алекеієвич "Зачарованные смертью" (1993р.). Обравши для себе складний шлях освоєння проблем нашого життя через внутрішній світ багатьох людей, через людські голоси-спогади, письменниця знаходить нові і нові ракурси для вивчення людини та її можливостей, "великого і страшного у ній". Порівнюючи свою нову книгу із попередніми документальними творами, С.Алекеієвич вбачас особливий хзрактер "Зачарованных смертью" у тому, що голоси не зливаються в хор, всі вони звучать по-різному, у кожної людини — своя таємниця і виповідає її одинокий голос. Та об’єднує ці одинокі голоси погляд автора на свідчення героїв — у розповідях розкриті прикмети часу. Змальовуючи читачеві трагічні людські долі, висвітлюючи крізь призму життя героїв особливості їхньої доби — доби соціалізму, автор втілює свою точку зору у підборі, монтажі матеріалу. ,

У процесі запису свідчень письменник, який працює з усним документом, проникає в особливий світ спогадів своїх героїв; те, що постає за спогадами, по-своєму переосмислюється автором. Документ, який входить у структуру літературного твору, звучить іноді дещо по-іншому, ніж звучаз він у тон час, коли його записували, — тут відчувається вплив контексту, усний документ вступає у взаємодію з іншими свідченнями. Для письменника надзвичайно ражянвим є те, "щоб знайти точну форму, яка зберегла би правду документа і одночасно робила б його явищем мистецтва"!. ■ .

Продовжуючи роздуми про те, що "жанру голосів" підвладні для вивчення і осмислення найрізноманітніші грані життя, слід підкреслити, що

С.Алекеієвич працює над книгами, які покажуть людину у найпрекраснішому з почуттів — коханні ("Чудная лень вечной охоты": (Сто исповедей мужчин и сто исповедей женщин) та висвітлять роздуми про те, що є неминучим — про відхід у вічність, про останнє ("О свет вечерний..."). Як "проявить" себе новий жанр в освоєнні цього життєвого матеріалу — про це говорити завчасно. Та с у літературі останніх років твір, який вартий уваги дослідника саме з точки зору жанрових можливостей, "епічно-хорової прози”, — це оповідання (так визначає автор характер свого твору) російського письменника Л.Бєжина "Воспоминания старых москвичей" ("Москва", 1991, №10).

Твір Л.Бєжина є лірично-ностальгічною історією, що об'єднує спогади людей, які зберегли у своїй пам'яті місто минулого, які є

1 Алексиевич С. Территория отдельного человека о воюющей стране /Беседу вела Н.Игрунова //

Дружба народов.—1995.— №10. — С 15.

"хранитеяями стариньї". Письменник зумів знайти відповідний стиль спілкування з читачем, який допомагає осягнути суть спогадів і на їх основі створити свій образ часу, своє уявлення про відтворену у спогадах епоху. Голос автора у книзі "Воспоминания старьіх москвичей" — це голос людини, до якої тягнуться дороги людської пам'яті.

Отже, об'єктом дослідження у творах "епічно-хорової прози" є найрізноманітніші сторони минулого і сьогодення (яке також неминуче стає історією). "Жанру голосів" підвладні для осмислення як різні за своїм характером суспільні явища, так і глибоко особисті переживання людини.

Цілісності і завершеності документальним творам, побудованим на основі голосів-свідчень, надає образ автора-оповідача. Залежно від того, як письменник переосмислює фактичний матеріал, введений у твір, як підбирає та монтажує свідчення, яких інтонацій набуває авторський коментар, — можна говорити про окремі особливості кожного із творів "епічно-хорової прози". В цілому ж с всі підстави стверджувати, що своєрідне поєднання усних голосів та авторського тексту' дає завжди нові, оригінальні жанрові форми, які є доказом того, що у "епічно-хорової прози” великі можливості, що у цій сфері літературної творчості можна чекати нових і нових відкриттів.

У Висновках підведені підсумки вивчення "жанру голосів", визначено ного місце в історії літератури як жанру, який виробляє нові системи осмислення життєвих явищ. ,

Спостереження над особливостями становлення та розвитку жанру “епічно-хорової прози” у східнослов'янських літературах дають підстави стверджувати, що безпосередній вихід документалістики у реальний навколишній світ з усіма ного проблемами та тривогами є характерною ознакою нашого часу. Розвиток нового документального жанру, що базується на усних голосах-свідченнях, зумовлений декількома факторами, основними серед яких є, передусім, здатність чутливо реагувати на найрізноманітніші явища навколишнього світу та можливість рсгроспекції.

Завдяки авторському осмисленню подій та авторському світобаченню у творах “епічно-хорової прози” поєднана пам’ять поколінь — минулого, теперішнього і майбутнього. Характер розповіді визначається конкретним авторським "я” та реальними подіями, які подані через сприйняття їх багатьма людьми. Докумеитц-свідчения дають змогу виявити суть подій, що давно відійшли в історію, але залишаються болісними слідами у нам'яті людей: за явищами, які висвітлені з допомогою усних голосів, розкрита глибока філософська проблематика, порушені питання, пов’язані з пізнанням внутрішнього світу людини.

Книги білоруських, російських та українських гшсьмешшкіа, у яких висвітлюються події воєнних років через сприйняття їх безпосередніми жертва ми-свідхн ми, були у 1970-80-х рр. суїтепо новим кроком в

осмисленні теми "людина і війна'’. У творах “епічно-хорової прози” помітне зміщення увага на психологію людських почуттів, на внутрішні переживання людини. Героїка подвигу (що було основною темою літератури радянського періоду про війну) цікавить авторів розглянутих нами творів на особливому рівні — на рівні щоденної виснажливої боротьби за життя в оточеному кільцем блокади місті (“Блокадная книга”), на рівні подолання проблем, пов’язаних із перебуванням на війні жінки (“У войны не женское лицо...”), на рівні можливостей людини, яка змогла повернутись до життя після того, як її вбивали, спалювали (“Я з вогненнай вескі...”, “З вогню воскресли”, “Вічні Кортслісн”). Народна пам’ять, до якої звертаються письменники — наші сучасники, щоб відчути правду життя, містить конкретний історичний досвід; герої-свідки часто дають оцінку пережитих ними подій, закликаючи до людської совісті, співпереживання.

Голосн-спогади, які створюють хорове звучання, спонукають письменника і читача -до постановки глибоких філософських проблем. Історія у . документальних книгах про війну вступає у діалог із днем сьогоднішнім.

Жанру “голсгіг”, витоки якого у воєнній „проблематиці, підвладне вивчення складних, подекуди дуже суперечливих явищ сьогодення. Твори “епічно-хорової прози”, що . з'явилися протягом 1980-90-х рр„ відзначаються різноманітністю тематичного вирішення; актуальні питання . суспільного життя входять у поле гору письменників,' які вивчають навколишній світ за допомогою усних голосів-свідчеиь. Закладена у множинності фактів узагальнювальна сила, яку, крім того, ще й переосмислює письменник, повертається естетичною 'гранню художньої , правди. Емоційна глибина розповідей свідків, авторське співчуття і співпереживання, роздуми над .спогадали героїв увиразнюють суть подій, а разом з тим сприяють пізнанню впуїріитього світу людини, властивостей її душі. ‘ ' _ • •

Без жанру “епічно-хорової прози” вже важко уявити літературний . процес сьогодення. Читач тягається до реальної події, вірїггь конкретному факту, який постає за усними голосаші-свідченнями. ’ “Жанр голосів” є явищем мистецтва, сила якого — у безгосередній наближеності до життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Поетика документальної прози /на'матеріалі творів "У війни ке жіноче обличчя" С.Алексіезич та "Чорнобиль” Ю.Щсрбака //Українське літературознавство.— Випуск 61. — Львів: Світ.— 1995. — С.40-52.

2. Сучасна білоруська "епічно-хорова проза". Тенденції розвитку //

Проблеми слов’янознавства.— Випуск 47. — Львів: Світ.:— 1995. — С.139-142. ' • . .

3. Форми втілення авторської свідомості у документальній прозі //Мова та

її функціонування: Вісник Львівського університету. Серія філологічна. — Випуск 25. — Львів: Світ.— 1995. — С.41 -45. .

4. Пошуки сучасної документальної прози. Типологічниіі аналіз // Українська філологія: досягнення, перспективи: До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті / Ред. кол.: М.І.Гнапок (відп. ред.) та ін. — Львів,— 1994. — С.332-337.

5. Система образных средств в документальной прозе С.Алексідашч и

Ю.ЩербакаЯНаучные чтения, посвященные 50-летшо образования кафедры русского языка филологического факультета. Материалы: доклады, сообщения, тезисы / Ред. колл. Т.А.Космеда (отв. ред.) и др. — Львов: Изд зо ЛГУ.— 1995. — С.214-218. ’

6. Жанрові форми сучасної документальної прози (на матеріалі європейських літератур) // Язык. Культура. Взаимопонимание: Материалы Международной конференции / Под. ред. Т.А.Космеда. — Львов: Изд-во ЛГУ.— 1997. — С.437-444.

7. Проблема "Антор — образ — читач" у літературознавчії"! концепції

О.О.Потебні //Львівська потебніана: Матеріали наукових читань,

присвячених 160-ріічюз дня народження О.О.Потебні. 21 вер'есня 1995 р. — Львів: Світ.—1997. —С.166-171. . *

8. Эстетическая значимость документального образа в "Автобиографии" Е.Замя-пша //Творческое наследие Евгения Замятина: взгляд из сегодня. Научные доклады, статьи, очерки, заметки, тезисы: В 6-ти кн.— Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина.— 1997.— Кн. VI.— С.32-34.

9. Жанрові новації сучасної документальної прози (на матеріалі

слов’янських літератур) II Матеріали міжнародної славістичної конференції пам’яті професора Костянтина Трофимовича: У 2-х т.— Львів: Літопис.— 1998, —Т2. — С. 115-120. .

10. Жанр документальной пр^зы в творчестве Светланы Алексиевич и

Юрия Щербака //Сучасна філологічна наука . в національному відродженні: Матеріалі! звітної наукової . конференції викладачів,

аспірантів, лудентів, присвяченої пам’яті професора Т.Комаринця; 5травня 1992р. — Львів.-^ 1994.— С.Пб-117. •

11. Особливості відтворення авторського тексту в українському перекладі книги А.Адамовича, Я.Бриля, В.Колесннка "Я з вошеннай вескі ..." //Прс&ідні лінгвістичні концепції кіпця XX століття: Тези Всеукраїнської наукової конференції. 26-27 листопада 1996 р. — Львів: Вид-во ЛДУ.— 1996. — С.110-111.

12. Перспективи типологічного аналізу "епічно-хорової прози" // Семантика мови і тексту; Матеріали V Міжнароднії наукової конференції.

— Івано Франкіпськ; Вид-во “Плай”.— 1996. — 4.2.— С.86-88.

АНОТАЦІЯ

Ігнатів Н.Є. Жанрові пошуки художньої документалістнкн 1970 - 90-х pp. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.0і.Об — теорія літератури.— Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1998. .

Дисертацію присвячено питанням розвитку та становлення жанру документальної літератури, характерною особливістю якого є поєднання усних голосів-свідчень та авторського тексту. Типологія жанру “епічно-хорової прози” (“жанру голосів") досліджена на матеріалі української, російської та білоруської літератур, до аналізу зал,, -ієно твори західноєвропейської документалістнкн. Різноманітність проблематики творів репортажного характеру є свідченням того, що жанру властива особлива здатність чутливо реагувати на складні, подекуди суперечливі життєві явища. У дисертації розглянуті способи композиційного поєднання різного роду документальних джерел і авторського тексту, виявлені форми авторської активності у “жанрі голосів”. Вказано, що видозміна і гнучкість жанрових форм зумовлені безпосереднім зв’язком “епічно-хорової прози” з вимогами часу і є відображенням динаміки літературного процесу 1970 - 90-х pp. .

Ключові слова: жанр, документалістика, факт, докумепт, "епічно-хорова проза", “жанр голосів”, автор-оповідач, голоси-свідчеїшя, хорове звучання.

. АННОТАЦИЯ

Иги'атив Н.Е. /Канровы? искания художественной документалистики 1970 - 90-х гг.— Рукопись. •

Диссертация па соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 — теория литературы.— Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1998. .

Диссертация посвящена вопросам развили и становления жанра документальной литературы, характерной особенностью которого является единое звучание устных голосов-свидетельств н ааторского текста. Типология 5канра “эпичесхи-хоровой прозы”- (“жанра голосов”) исследуется на материале украинской, русской и белорусской литератур, к анализу привлечены произведения западноевропейской документалистики. Разнообразие проблематики произведений репортажного характера является свидетельством того, что жанр обладает особым свойством чутко реагировать на сложные, иногда противоречивые жнйшшые явления. В диссертации рассмотрены способы композиционного объединения разного рода документальных источников и авторского текста, определены формы

авторской активности в “жанре голосов”. Указано, что видоизменение и гибкость жанровых форм обусловлены непосредственной связью “эпически-хоровой прозы" с требованиями времени и являются отражением динамики литературного процесса 1970 - 90-х гг.

Ключевые слова: жанр, документалистика, факт, документ,

“эпически-хоровая проза”, “жанр голосов”, автор-повествователь, голоса-свидетельства, хоровое звучание. -

ANNOTATION

Ignativ N.Je. Genre searching in the field of documentalism of 1970-90-s.— Manuscript. .

Dissertation to gain a scie. .ific degree of the Candidate of Philological Science in speciality 10.01.06 — Theory of Literature.— Dnipropetrovsk State University, Dnipropetrovsk, 1998. . •

Dissertation is about issues of development and formation of documentary literature genre, a characteristic feature of .which is watching of oral voices-evidence with autnor’s text. Typology of “epic-choir prose” genre (“genre of voices”) is examined on the material of Ukrainian, Russian, and Belorussian Literatures, with analysis of works of Western European documentalism included. Variety of problematic issues in reportage works testifies that this genre has a specific capacity to flexibly react to complex and contradictory phenomena of our ufe. .

Dissertation deals with ways of matching different documentary sources with author’s text to achieve unity of composition; while forms of author’s activity in “genre of voices” are also determined. It is pointed out that variety and flexibility of genre forms are caused by a direct link of “epic-choir prose” with demands of our times; they are a reflection of dynamics of literary process of 1970-90-s. '

Key words: genre, documentalism, fact, document, epic-choir prose, “genre of voices”, author-narrator, voices-evidence, choir singing.

(feptffc.cbDt/ b^M.icoX-tOo.