автореферат диссертации по политологии, специальность ВАК РФ 23.00.02
диссертация на тему: Альтернативный характер политического лидерства в Украине в начале 20 ст. (теория и практика проблемы)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Альтернативный характер политического лидерства в Украине в начале 20 ст. (теория и практика проблемы)"

<<*>

<А ОДЕСЬКІ ДЕРКАВНИН УНІВЕРСИТЕТ імені 1.1.МЕЖОВА , На правах рукопису

БОГОЛЩ Володимир Миколайович

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ХАРАКТЕР ПОЛІ ТІЛ НОГО ЛІДЕРСТВА В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 20 от. /ТЕОРІЯ 1 ПРАКТИКА ПРОБЛЕМИ/

23.00.02 - Політичні інститути та процеси

'Автореферат •

дисертації на здобутая наукового ступеня кандидата потітичних наук

Одеса - 1993

Дисерхацісю є рукопис.

■ ■ Робота виконана в Одеському держачому університеті

Імені і.1 .Мечникова. .

Науковий керівник: доктор історичних наук

професор Шелест Дмитро'Сергійович

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

професор, академік Української

' Акгдємії політичних наук

Омків Остап Іванович

. ' • доктор філософських наук

професор Чугузнко Віталій Михайлович

Провідна організація: Дніпропетровський державний

. університет, Міністерство освіти

України, м.Дні пропетровськ

Захист відбудеться року

на обсіданні спеціалізовгної вченої ради К 068 24.12 при Одеському державному уні г зрс.итеті імені .1.1 .Мечникова за адресою:

270105, м.0дєса-5, пул.Генуезька, 22. .

З дисертаціє,» кожна ознайомитися у бібліотеці Одеського деру.рвного університету імені .1.1 .Мечникова за адресом:

270100, м.Одеса, вул.Радянської армії,' 24. ■ _

Реферат розісланий

року.

. Вчений секрег|ф сгеціоліоованв і вченої ради . '

доцент . Скрипник Л.І.

Актуальність томи дослі дкення. У с-ладних уїло в ах розбудови незалежної дернави Україна гостро відчувається роль і вплив суб'єктивного Фактору. Діалектична суперечливість розвитку, непередбаченість

багатьох явкь об’єктивні політичні, економічні, і>тногрзФІчні труднощі викликають все більшу потребу в об'єднавчих центрах - іиіціг тивних діячах, активних партіях, діяльних сусьільк^х організаціях, які б відстоювали інтереси ріпних соціальних, етнічних та інших верств і груп населення. .

Тим більш важливим це стаз па умов становлення та розвитку ба-гатопартійної системи, підвищення ролі регіональних політичних інституцій, які пропонують ті айо інпи шляхи подальшого розвитку суспільства, альтернативні варіанти вирішення самих болячих проблем. Діяльність ріпних гзртій, місцевих політичних об’єднань персоніфікується в конкретній особі - лідері. ,

Б зв’язку я цим надзвичайно актуагьним уявляються завдання до- _ слідження інституту політичного лідерства, особливо на рівні партій, течій, суспільних рухів, у межах регіональної спільноті.

Очевидно такояс, що не всі політичні процесії мають свої чітко визначені закономірності, є очікуваними та фатальними. Скоріше, навпаки, переходова доба, доба відродпення та розбудови держави, завдай містить у собі вибір різних можливостей і, як показус історичний досвід, закономірність виявляється са.че у наявності альтернативних варіантів за досить широкою шкалою. Знову т таки, кожний альтернативний шлях розвитку, кожна альтернативна проїдала уосиблюютпся в діях та закликах конкретного політичного лідера, якого підтримують і за яким слідують широкі маси. '

Для зр!70бігання негативних явищ конче н обхіднім здається завдання виявлення історнчшж аналогіз політичного розвитку. Це, при використанні проективної методики та порівьлльного аналізу, дозволяє, розпізнаті-, основні тенденції політичних процесів, япрогнозувати та змоделгавати практичні форми оеалізації сучасного політьетого лідерства.

Якщо ува'-но проаналізувати реалії сьогоднішнього дня, то виявляється, цо вони дул? схохі з подіями та явмцами політичного життя України плчатку 20 сторіччя. Паралелі напрошуються самі по собі. Головним! питаннями тоді були: відтворення наці спальної незалежності, досягнення національної згоди, національно-культурне відродження, вихід і^ кризового економічного стшіу. Ці ж проблеми постали г^ред Україною й сьогодні.

Політично. історія українського народу тьшк свідчить про ге, цс з самого гочатку український політччний рух, а відтак націонаг.ь-ко-п.олітична ду:.'К.\, рознизались в двух основних напрямках: національно-ліберальному - драго:,ілчі вському та наці онально-ргдикельнсму

- са\:0сті>;г!пцьіч0му- Сьогодні у., як і тоді у бооотьбі ла вирішення назрілих проблем зіткнулися дві лінії - поміркована та крайня, орієнтовна на тісні стосунки з Росією і виключно самостійницька. Кожна з них мага і маз своїа відповідних політичні:.;., лідерів.

В " з’язку а цим, мето-о я.исертанії стало з’ясування сутності поняття "політичне лідерство" та звернення до націокальнсї історії з -ме-і'ою дослід'лс.-шя та обліки програмових засад, політичної поведінки, динамік. діяльності альтернативних політичних лідвиів ь українському визвольному русі на початку £3 ст.

Об’скт робо ги становить діяльність конкретних політичних лідерів у національно-ліберальній та наїрокально-радикальній течіях українського визвольного руху. Дослідження має хронологічні, а також ' "сограїічні ;..;:-.сі: функціонування політичного лідерства розглядазть-с.я у рачках однієї політичної системи, на одному відрізку часу, в умовах певної політичної ситуації, що склалась у Наддніпрянській Україні на початку 20 ст. .

?а^.анн.ч дослід*ення:

- ксчцептуаліаувати категорій "політичне лідерство", визначити наукові чрптерії для класифікації різних варіацій політичного лідерства та проведення порівняльного ачаліау;

-дати оції'.чу політичній ситуації в Наддніпрянській Україні поч тку 20 ст., за якої реалізовувалося конкретне політичне лідерство, виявити її основні тенденції , визначити можливий спектр аг:ьтеріатявних шляхів розвитку політичного процесу;

- ідентифікувати альтернативних політичних лідерів у національ-

но-визвольному рі і, проаналізувати їх політичну філософію та мето -долот’ів поглядів, ви; начити їх політичні цілі та програми, простелити я:: вони змінювалися в часі: •

- виявити інституту:он.лльні механізми та структурні ресурси,кінні. оперували конкретні політичні лідери, дослідити ,;х психологічні конструк л з угтоїі по-•сіісннл політичної поведінки;

- с'\ орї.'улявати практичні рекомендації і пропозиції, сярчаоаакі

на иОС’япісння ог.ткнальшх р>.‘ ультатів діяльності різних пояітофікх лідер*в та їх взаємодії. . -

Міра наукової роарослепості проблеі.^,1..

Проблема політичного лідерства анайшяй сбоз відобрилкхиія в ба-

з

гатьох роботах ? ах і г лих та вітчизняних вчених, предстаглихі в "іянік суспільні« наук лолітодогіі, соціолог: політя’яої пс:г<плогії ,

і’-і ЛОСОСІ І І Т.Д.

Вільсість політологічн'і. досліджень вели”0ї ?^ги надають проблемі інститутоиал:зації владних структур, зокрема !'ія\ь»;оа« їх керівнпкіз /наприклад, розвідки з а. і дії ж зчо:;;^ - У.Бонні са ,Дх. Б&^я-са, чи віачианкяих - З.Амеліна, 0.Омарова, О.Пркго-іогї, 2.Тихомирова та іниих/. У цих роботах приділяється м-ло уваги лі пера;.« і лідерству як таким, а докладно ви''чак'гъоя конкретні умови діяльності лідерів. Гадом я тим, на Заході і он у о ргд концепцій, 'до висвітлюють природу лідерства як такого. Вони дггалььз проаналізовані Г.А^нним та деякими іншими дослідниками. Серед робіт, с;о лретс.':ду::ть на і е-охоплоючий анргііз г’-єн ом єн у політичного лідерства, виділяються досліди ¿.Блондєля, Р. Гак ера, серед радянських дослідників Счіндро^за та інв'-х. • ■

В останні роки проблемою політичного лідерства стали займатись . й українські політологи В.Еоборикін, С."-яенльцоз, М.Григорчук,Д.Шелест, О.Екубовеький; вона к порушується в учбозих посіСшпгах л політології Н.Казарозої, О.Семкіза та ін ,яс. Ці вчені розглада’оть окремі аспекти лідерства, аиявлячль напрямки, яе ;жк?«і плід ;"ти при вивченні політичного лідерства.

Основний соціологічний внесок у аналіз полі тинного лідерства зроблений М. Вебером, чия типологія і концепція харками с особливо цінними для розуміння лідерстііо і політичного >.;лття в цілому- Ного твори нещодавно стали доступними, вивчались і розвивались такими дсслідникаии як ЄДкиганов, Р.1і.і,акова та ін. Західних соціологів /наприклад, В.Парето, Р.Міхельса, Г.Москі, Р.Міллса та ін./ займала так'ій проблема політичних еліт, що сприяло проясненню деяких аспектів лідерства? Разом з тим очевидно, соціологічні дос; ідтент: зосеред-ху~тьоя на другордиж аспектах лідерства, а не явиїді як такому, центральне !/ісце у них відводиться власне не лідерству, а політичним структурам. ■

Психологічний підхід у вивченні політичного лідерства а мсчаг-кувався Г.Іаесуеллом. Такі західні психологи як ¿г'.Еарбер, Б.Бесс,

М.Херманн провели цілий ряд емпіричних досліджень, в яких пояснювали політичну поведінку лідерів, звертали особливу і^агу на риси їх характер'’. Серед вітчизняна представників соціальної та. політичної Ьсікології виділяються Н.ііорсбова, Г.Макарова, Б.Порансв, Б.Па^игік,

\.Сороко:ой, В.іііепель. Вони таноя зробили великий внесок в розробку проблеми політичного лідерства, довели пері іективність психологічно-

го підходу. Ллє.недоліки психологічного аналізу очевидні. Дослідження у ціі'. області концентруються »з основному на лідерстві у малих групах, що зрозуміло, оскільки в них можливо проводити експерименті, тобто, ці досчіди не завжди допомагають в аналізі великих, тривало існуючи^, а йот позаасоці ованих спільностей, що становлять основний елемент політичного киття.

йілосодн /наприклад - 0.Демидов/ йначно розширили просторово-часові орієнтири вивчення лідерства. Представники соціальної антропології та етнографії /серед нчх виділяється Д.Куббель/ досліджували питання першовитор^в політичного лідерства, описували форми ї ' пвноваження лідерів.

Історична наука вплинула на вивчення політі.-гного лідерства в незначній мірі, хоч політологи постійно звертались до неї, не мав-■їй часто інших джерел інформації, крім як історичних. Очевидно, це пов’язано з тим, що історія частіш- описувала явища, залишаючи їх . лолітиччий аналіз політологам. Проте, у самих.історичних дослідженнях феномен лідерства посідає значне місце, крізь його призму роз-глядазться, особливо на Заході, багато проблем.

В останні часи в українській історичній науці з’явилось багато робіт, що ставлять собі за мету описати політичний портрет ,.рого або іншого політичного діяча, ім*я якого в умовах тоталітарного минулого було невідомим, або к спотвореним офіційною пропагандою /наприклад, рэботи С.Білоконя, Р.Пирога, й.Продатжа, А.Ткачука, О.Турбай-чука/. Та в цих роботах превалює біографічний підхід, що концентрує основну увагу майім виключно на індивідуальних випадках без спроби узагальнення, має скоріше описовий, аніж аналітичний характер. •

■ . В роботі над досягненням основної мети дисертації виявились

великі труднощі пов’язані з відсутністю зі бранного історичного матеріалу, необхідного для з’ясування альтернативного характеру політичного лідерстьа у національно-визвольному русі України початку 20 ст.

- У загальних та спеціальних наукових роботах з історії України, що бу. л видані за радянських часів, національно-визвольний рух навіть окремо не виділявся, а розглдаався як один із потоків, невідана складова 'истина буржуазно-демократичної революції. Історична довідкова література замовчувала імена провідних діячів визвольного руху. Твори по дослідженні) української суспільно-політичної думки початку 20 ст. навіть не вказували на окремі політичні течії в розвитку Теоретичних вчень. З проблеми дисертації нема жодної моної,;а-фі ї чи наукової статті.

Лише в останні роки перевидані кагальні роботи по історі“ України М.Аркаса, ".Грушевського, Д.Дороп пса, 1.Кт''т*яі'ЄЕКча,Н.По-локської-Василенко, О.Субтельного, що раніше сули заборонені, в ЯКІОС мстять ся деякі ВІДОМОС. І про ПрОРІДНИКХЗ різних політичних течій, називаються імена. Значно допомогли дисертанту ча^коьі статті з проблем національно-визвольного руху в Україні на початку 20 ст., ідо з’явилися з українській історичній літерат -рі у 1991-1993 рр. /наприклад, роботу О.Голобуцького, .‘¿.Кпзицького та 0.Поліщука, І.Кураса, іЛурченка.та Т.Гераіденко, І.Самарцеза, Л.Моргуна та інших/.

В цілому ж автор викорі. .товував історичні джерела, неопус'ліко-вачі архівні матеріали.

Нодззичаґ'но важливі відомості про політичних лідерів національно-визвольного руху містять газети та журнали початку 20 ст., а саме: часописи "Гасло" /1903/, "Іскра" /1904/. "Кисвлянін" /1^4/, ‘ • "Правда" /1893/, "Праця" /1903/, "Рада" /І9С6-І9ІЗ/, "Сш Отече-'т- • ва" /19Со/, "Слобожанщина" /1906/; місят іи^и "Київська старовина" /1900-1906/, "Літературно-науховий вістник" /1898-1914/, "Україна" /1907/. Багато фактичного матеріалу запозичено з періодики післяреволюційного часу, щогїї видавала українська діаспора за кордоном.

З метою отримання більш достовірної інформації використовувались віщання різних за політичною орієнтацією органів: тижневик "Тризуб" /1925—1940/ - як неофіційний опган урялу УНР в екзилі, місячник "Нова Україна" Д9ЙР-І926/ - орган УСДРП, ЗпіСР; місячник "Хліборобська Україна" /1920-1926/ - орган монархістської групи в еміграції та іниі. • • -' ■

Іншу групу джерел складає історична літепатура, що була написана учасниками визвольних змагань /О.Гермайзе, І .Дореденко, 1.Мазепою, Р.Млиноїзецьким, П.Христюком/ пі слідам подій, а тгио* спими-ня і мемуари свідків діяльчрсті полгтичн х лідерів, т(о стала об’єктом розвідки - ВЛндрієвського, В.Винниченко, М.Галагана, М.Грушев-сьпого, О.Лотоцького, С.Русової, П.Скоропадського, Ю.Тютюнника, А.Зранко-Кяючко, М.И'зровала та інших. Ці джепєла п гребували .іиль-ної уваги,, так як вони дуже суб’єіа'икні, матеріали в них іноді відповідно спрепаровані або підібрані так, що мегли доводити заздалегідь заготовлену тезу. Тому при їх використанні автор дотримувався історичного підходу та застосовував мєїод порівняльного аналізу.

Дисертантом також піироко використовувалися архівні матеріг£іи, ідо містяться у Центральному історичному архіві України в м.Кисві, а також матеріали епістолярної спадщини. •

Яри з ’псуванні політичної філософії та методології поглядів Юро або іншого політичного лідера автор- опирався на певні здобутки теоретичної дугікії минулого, використовуючи праці Ы.ГрулеБСЬКОГО,

Д.Донцова, М.Драгоманова, В Іилинського та інших.

Вагливу групу джерел складають олі ічні твори, трактати .публіцистичні статті, 40 були написані самими політичними лідерами, діяльність ятсих стала гб’єктом досліду. А саме: праці Є.Чикалєнка,

* як одного із лідерів національно-демократичної течії - "Спогади" /1925--Э26/, "Щоденник" /Львів 1931/, щоденникові записи від 1918-1919 рр., багато пубчіцистичних статей та ін.; тзори М,Міхновсько- ■ го, як найбільш активного політичного лідера національно-рздикаль-

• ної самостійницької течії - "Самостійна Україна" /1900/, "Робітницька справа в програмі ЖТ /1903/, "Десять заповідей УШІ” /1903/,

'Програма Української Народно: партії" /1906/, багато публіцистичнії« статей в різних газетах та ін.

Методологічна основа дослідження.

При вирішенні завдань дисертації автор намагався керуватися принципами об’єктивного аналізу та історизму. На різних стадіях роботи /при визначенні критеріїв класифікації та типологгяації політичного лідерства, під час узагальнення обширного документарного матеріалу, при виявленні альтернативних політичних лідерів/ широко застосовувався метод компаративізму.

Ллє вартість порівняльного аналізу багато в чому залежить від міри і глибини пізнання суттєвих рис політичного лідерства, його специфіки. Це міг дати лише метод емпіричного аналізу, основу яко*о склали мемуарні, архівні, документальні матеріали. З його допомо-. гою були знайдені докази інтуїтивним припущенням, які також були аналітичним інструментом, що застосовувався автором.

Політичне лідерство розглядається дисертантом як цільний інститут, тому прь його дослідженні застосовується метод системного .аналізу. Цей метод передбачає вивчення політичного лідерства як об’єкту, що включений в більш широкий комплекс зв'язків і відносин /тобто ніс підсистеми у разках більш широкої системи/, так і деталізацію його, розкриття його структурованності, ; чз-.лєнованос1;і /тобто виявлення ГЛДОІІСТШ, елементів, що його склццавть/.

Сама проблема дисертації вказує на то-, що в ній значно розширюються уявлення на здавна і снуючу схему закономірного, економічно детермінованого розвитку політичних процесів, звертається особлива увага на иисливість альтернативних шляхів. Врахування альтернат;-;', на поглдд автора, йначно доповнює універсальні схеми розвитку і

відрізняються від Н,ГК обози, просторово-часовою об’ємністю і соці-ально-філософеько’о визначені сти, що здатне позитивно відбитись на реконструкції політичних процесів з і сторично:-у минулому України.

В дисертації розглядаються можливі альтернативи політичного лідерства і у науково верпфі кованих гіпотезах прогнозуот, яя розвиток подій згідно альтернативного вибору. Тобто, в певнії”; мірі застосовується « проективна методика, метод (■■’Оделюза-: ія, що супроводжується не лисе історичним, але й логічним пізнанням окремих явищ.

■ В заключній частині дисептапії автор вживає метод анллоіії, який надаз роботі практичної вартості. .

На захист виносяться такі положення:

- категорія "політичне лідерство" характеризується "онцепту альнов широтою, багатоаспектна, багатопроблемна, багатофункціональна;

- і;е всі політичні процеси підлягають закономірностям розвитку,

- в умовах гисококонфліктних суспільств, особливо в перехідний пе-. ріод, завали існують альтернативні варіанти розвитку, що уособлюються-альтернативними політичними лідерами; _

- реалізація тієї чи іншої альтернатиьи політичного діде..а прямим чином залежить не липе від економ1 чних, але й від суб’єктивних факторів; особливо від політичної культури об’єкту лідерстг і, ступеня його національної самої дентифі каці ї;

- результативність політичного лідера залежить від багатьох

факторів: від політичних можливостей, які. він має у своєму розпорядженні, від характеру та міри бачачого впливу, »«д мртодів і способів реалізації настанов, від г.гил.« політичної поведінки, від конкуруючих спроб інших політичних лідерів, вплі.йати на тік <г.ь суб’єктів політики; .

- в українському національно-визвольному русі нз початку 20 ст. більи результативним виявилось політичне лідерство національно-демократичної течії, яке згздяки поміркованим діям, центристській позиції на якн.ісь час здобуло загальнонаціональне визнання і менп результативним - політично лід рство національно-радикальної течії,

що своїми полі тишо незваженими діяли відстої&увало від себе населення певіої політичної культури і рівня національної свідомості.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що,,по-перяе, зроблена спроба розглянути політичне лідерство в усіх аспектах його реалізації, в одній аналітичній площині; по-друге, вперяе в науковій літературі на широкому документаль ому матеріалі проаналізовано полі тичне лідерство в національно-ліберальній та національно-радикальній самостійницькій течіях українського визвольного руху на початку 20 ст.

Доводиться теза про те, що в'Україні на початку 20 ст. склались передумови різних шляхів досягнення національної свободи. Вказується на те, що поміркованому, поступовому розвиткові подій у 1917 році під’проводом політичних лідорів соціалістичної, автон омі стичної орієнтації існувала альтернатива самостійного незалежного розвитку .України, яка знайшла евоз виразне оформлення у політичних інституціях а а, мала своїх політичних лідерів. Але останні не спромоглися схилити на свої! сторону иирокі маси, пропагували естремістські, надто експресивні форми досягнення ідеалів, нерідко застосовували тактику гуртківства і змовництва, в значній мірі нехтували соціально-економічними проблемами і тому не отримали загальнонаціонального визнання. •

Теоретичне тя практичне значення дисертації полягаз в тому, що по перае, зроблена спроба розкргти зміст поняття "політичне лідерство" і його цілісності; по-друге, на конкретно-історичному документальному матеріалі проаналізована динаміка реалізації політичного л’дерства як окремого важливого політичного інституту, що може бути

• основою для подальшого рс витку та вивчення проблематики, чи застосовуватись в учбовому процесі, по-третє, оволодіння науковими знаннями про політичне лідерство даз мокливість прогнозувати цей політичний Феномен, його політичну поведінку, з'ясовувати перспективність того або іншого лідера^ а наукові висновки та практичні рекомендації монуть застосовуватись у політичній практиці, сприяти вирі-^ шєнню проблем сучасного політичного життя.

'Апробація роботи. Результати дослідження знайшли відображення в доповідях на науковій студентській.конференції "Перебудова та гуманізація вузівської освіти" /Од^’.а, 1990 р./; на регіональній міжобласній науково-методичній конференції "Актуальні проблеми гумані-'тарної підготовки студентів" /Одеса, 1991 р,/; на міжвузівській нау-і:оьо-п% етичній конференції "Буржуазні революції 17-19 ст.: історія політики, історія ідей. До 425-тиріччя Нідерландської бур;куазної революції” /Одеса, 1991 р./; на міжобласній регіональній студентській науковій конференції "Суспільні науки і проблеми гуманізації віцо осві ги" /Одеса, 1991 р ./; на Всеукраїнській науксг'з- фактичній конференції "Пт( блеми сучасни політики та шляхи їх здіПсиспил" /Одеса, 1993 р./; на Всеукраїнській науково-практичній конференції, прп.чвл-ченіП 75-річча Дніпропетровського державного унісерсіиоту ‘Українознавство і гуманізація освіти" /Дніпропетр^зсьі:, 1993/.

• Структур__цисертан- ї. Робота складаються зі сступу, трьих роз-

ділів, з&клгчної частини, додатків та списку джерел і літератури.

г. основній зміст дксергацъ;

У вступі обгрунтована актуальністьпоказало ступінь розробки теми, сформульовані мета і завдання дослідження, визначені наукова новизна і практичне значення дисертації.

В першому розділі "Інститут політичного лідерства та характеристика конкретно-історичних умов його функг,і снування" - розглядається теоретична основа дослідження, дається політологічна оцінка конкретно-історичних умов, за яких функціонували конкретні політичні лідери, діяльність яких стала об’єктом розвідки.

На основі досягнень політичної думки наводиться дефініція категорії "політичне лідерство”. Автор приходить висновку, цо Інститут політичного лідерства с одним і з. найважливіших, елементі в будь-якої політичної системи, одним ¿з механізмів регулювання людей, соціальних груп, партій, політичних течій, рухів; суспільства в цілому. Його сутність бачиться у. віднояеншх домінування та підкорення, впливу та наслідування.

Дана категорі я характеризується концептуальною широтоп, має різні аспекти, багатофункціональна, визначається цілісність і вка-, зує на безліч цляхів, якими необхідно йти при її аналізі. Дисертант ^аув&чуз на тому, 40 політичне лідерство слід розглядати як певну систему, ’цо має складові елементи - політичний лідер, інструменти, іисі,ихщіг.;-'а.чьні механізми та ресурси, певне коло послідовників, середовище. На кожній стадії аналізу конче-необхідним уявляється врахування політичної ситуації. Наводяться означення елементів цієї системи. . ,

Особлива увага звертається на те, цо політичне лідерство при з’ясуванні його ролі і впливу має досліджуватись у динаміці.

Реальна політична дійсність містить різні типи політичного лідерства. Саме тому вони потребують класифікації - цо тим більп вадливо, цо метою дисертації з характеристика різних політичних лідерів, що можливо ліїшє з допомогою методу порівняльного аналізу,який, в свою чергу, потребує з’ясування певних критеріїв, за якими мохат розрізняти лідерів. ' •

Автор наводить численні варі ач ти тнпологізації політичного лі*— дерства, пяі пропонуїзть як ггхі~,>:і дослідники, так і вітчизняні вчені , вказує на те, г;о більшість гарі антів типології не може бути прийнятний безумовно, тси як пени» я:с правило, будуються на одному якомусь критерії, в той час, як для осягнення всіх або наЯзаггливі--с!их аспектів політичного лідерства у наіібільш повному вигляді необ-

хідно застосс еувати багаторівневі виміри.

Проведений огляд здобутків політичної думки дозволив вивести певні наукові критерії для аналізу різних, політичних лідерів.

Далі наводиться політологічна оцінка конкретно-історичної ситуації та деяких інших сталих величин щодо характеристики політичних лідерів, діяльність яких розглядається в наступних розділах.

Політичний редим самодержавства, що існував на початку 20 ст. у Наддніпрянській Укрїні, характеризувався наявністю таких інсти-туціопальних та процедурних елементів, що малі на меті перешкодити появі нових політичних і ніциатив, особливо у ділянці національного розвитку та зміни політичного устрою, та обмежували можливість появи опозиційного політичного лідерства. • .

Разом з тим, важке соціальне становище населення та кризова атмосфера еіворювали сприятливі умови для політичного лідерства, що висувало програму змін. До того к, політична ситуація була висо-кокснфліктнокз. Одначе в фокусі конфлікту знаходилось декілька суперечностей, що вело до висунення суперечливих вимог різними групами і їх уособлення різними політичними лідерами. їобто в самій політичній ситуації була закладена можливість співіснування' альтернативній лідерів. ■ "

В зв’язку з відсутністю правових інституцій, в яких би .це лідерство функціонувало, воно стало виникати стихійно. Цей процес супроводжувався формуванням нелегальних політичних партій, в рамках яких і реалізовувало себе те або інше політичне лідерство.

Серед декількох політичних рухів автор впділяс національно-визвольний як такий, що, якщг ще й не мав загальної підтримк.., але мав пер: лективу політичного успіху; в середині якого активно діяли різні політичні течії, що відстоювали альтернативні шляхи здобуття національної свободи та ставили пероД собою дещо ріпні цілі. Як альтернативні фіша до одної дисертант визначаз наці онаяьно-лі бораль-ну демократичну та національно-радикальну самостійницьку течії, що уособлювалися альтернативними політичними лідерами.

З другому розділі - "Політичне лідерство в національно-ліберальній течії українського визвольного руху /б.Х.Чикаленко/",автор на прикладі діяльності Євгена Харлампійовича Чикалснка розглгдас основні характеристики функціонування інституту політичного лідерства в національно-ліберальній течії.

Документальний, архівний, історико-мемуарний матеріал до.-.волив автору із±;яі'|ікуват!і положення (¿.Х.Чикаленка у національно-ліборяль-ній течії українського визвольного руху тчатку 20 ст. з положениями

політичного лідера. Зідзнача-зтьгя, що спосіб досягнення нього положення був декокраїотікй і легітикний - він чи ТО Об’.фйЕСЛ, чи то висувався епонтако на роль лідера в умовах певної спсц;:фічпої і , як прані'то, досить значимої спіуації. ііого лідерство протікало як у ранках індивідуального /на чолі Української ,"емократ;ічної партії/, так і групового /на чолі Української Двкокї.а,«теіо->Рздккальиої партії чи Товариства Українська Поступовці з/політичного лідерства; як у явній активній /на етапі до 1917 р./, так і у скріпні і'і пасивній /під час визвольних змагань у 191 /—1920 рр. / йормі; було досить тривали:.!. 4 од о існуючого до 19IV року політичного режиму воно було опозиційним і реалія озувалося в пояаінс’лггуці ональних структурах.

проаналізувавши осноені політичні твори *'• .Чикаленка та програмові документи політичній партій, які він очолював, дисертант дійшов висновку, ідо політична філософія .Чикаленка та методологія ного поглядів базувались па загальнолюдських ідеалах та цінностях, поєднували у собі ідей індивідуальної та національної свободи, тобто характеризувались ліберальними настановами. ,

Лого політична програма охоплювала широке коло питань, відстоювала реолублікамську конституційно-демократичну перспективу; виділялась своїм еклектичним характером та спекулятивною проблематико» /налрикл *д - запозичення з огляду на агітаційно-пропагандистські цілі ідеї соціалізму/; з зв’язку з мінливістю наявної політичної ситуації, вона коливалась від республіканської до монархічної ідеї.

В її основі лежала конкретна мета - досягнення національного шизо-лення, яка, не дивлячись на те, цо приймала різні форми та обсяг /спочатку тільки і лиде автономію у складі Російської федеративної республіки,, а після трагічного закінчення українських визвольних змагань І9І7-І920 рр. повне вирєчепня автономістських поглядів і перехід на самостійницькі позиції/, - становила провідний пункт його програми, її константу.

Спосіб реалізації політичної програми логічно випливав із ліберальних поглядів в.Чикаленка і охоплював собою весь спектр механізмі ■ нефізичного впливу: переконання, політичний тиск, угоду тоцо. Він орієнтувався на мораль, право, ідеологію. Основними інституці'о-пальними механізмами та структурними ресурсами, якими■ оперував Чи-:;ялс’лко-лідер, були політичні організації, вплив через щоденну ук-раїнськомовну газету, яку він видавав особисто та через пропагандистську літературу, індир.гдуальні та групові бесіди, широка-'меце-

натська діяльність. На всіх ділянках політичної роботи він виявляв демок-тгнчний стиль керівництва.

Аналізуючи конкретні політичні вчинки Є.Чикаленка, відомості про які мі стяться в числєнниа мемуарам та архівних документах, . співставляючи їх, автор відзначай, що політичне лідерство Є.Чика-ленко мало винятково важливе значення для національно-визвольного руху в цілому. Воно виконувало різні функції: організаторську, мобілізаційну, консолідуючу, інтегративну, регулятивну, комунікативну, меценатську, інформаційну, пропагандистську, ідеологічну. Питома вага кожної з них була надзвичайно велика. .

Що ж до соціальної бати Є.Чикаленка, то основну надію в реалізації своїх політичних ідеалів він покладав на свідоме селянство, яке мала очолити інтелігентська верства. '

Особисті риси характеру, якими володів б.Чикаленко, сприяли його політичній діяльності. її результативності, поширенню його впливу. Вони цілком відповідали його типу лідера, вимогам політичної програми, узгоджувались зі стилем політичної поведінки, допомагали у виконанні політичних функцій. На найбільш суттєві з.нкх вказують у своїх спогадах його сучасгики. Про них же свідчать його конкретні політичні дії. Це високе почуття політичної відповідальності, сильна політична воля, толерантність, політична інтуїція та прагматизм, вміння зайняти компромісну середину, що забезпечувало йому центристську позицію. Політична культура Є.Чикаленка базувалась на національних традиці ях,. мала глибокі історичні корінну закріплювала спадковість українського визвольного руху.

В зв’язку з внутрішні мі- /низька національна свідомість та не-сформованість національної політичної елі ги/ та зовнішніми /утиски і переслідування я боку владних структур/ труднощами, політігч-на діяльність Є.Чикаленка часто не досягала ба-каних результатів. Політичні інституції, які зін організовував та очолював, це не мали і не могли мати широкого впливу, про.ге своїми активними діями він готував політичні структури, я яких у 1917 році склався національний урод. Він ширив національну свідомість у масах і нгдавав українській справі відкрито пол. тичного характеру.

У третьому розділі - "Політичне лідерство у національно-радикальній самостійницькій течії українського визвольного руху /М.І.Міхновський/", автор на прикладі діяльності Миколи Івановича Міхновського розглядас основні характеристики функціонування інституту політичного лідерства в національно-радикальній самостійницькій течії.

ІЗ -

Документальний, архівний, історико-мемуарний матеріал дозволив автору прийти висновку, що з самого початку існування національно-радикальної течії в українському визвольному русі її активним ПОЛ’ТИЧНИМ лідером був М. Махновський. Спосіб досягнення лідерського положення в меках названої течії був,безперечно, легітимним. Воно протікало .як у рамках індивідуального /на чолі Української Народної партії, наприклад/, так і групового /на чолі "Братства Тарасівців", чи Української Демократично-Хліборобської партії/ політичного лідерства. Особливістя Міхновського-лідера було те, ідо він наполегливо прагнув розширення масштабів свого впливу включно до загальнонаціонального і на цьому шляху не цурався ' будь-яких способі з впритул до державного перевороту. Він знаходився в опозиції по відношенню де російських імперських владних структур на етапі до 1917 р., а також до май'ке всіх національних урядів, що формувалися після 1917 року.

Аналіз численних політичних творів Махновського та програмових документів політичних партій, які він очолював, свідчить про те, що його політична філософія та методологія поглядів виходили з постулату пріоритету прав нації над правами особи, грунтува-' лись на філософії сили, мали глибоку історичну обумовленість /наприклад, піднесення ваги Переяславської угоди 1654 року до рівня національної конституції самостійної держави/.

Основна ідея його політичної програми зводилась до вимог повної самостійності України. Це дозволило дисертанту характеризувати М.іМіхновського як основоположника новітнього українського с.амо-стійництва /різновиду українського націоналізму/. Політична програма передбачала також гаирохе коло заходів по реформуванню усіх ділянок життєдіяльності української нації. остаточне здійснення яких леяало у площині майбутньої перспективи - після досягнення самостійності. Поглядам М.Міхновського властиве було коливання від ідеї республіканського до ідеї монархічного устрою самостійної України; від визнання соціалістичного ідеалу до поїжого його заперечення. Деякі політичні де-играції програми маоть спекулятивний характер, тому часто не узгедаугться з конкретними політичним! діями. . 1

Спосіб реалізації політолог програми цілком відповідав його політичній філософії. Перевагу ’¡Л.Міхковсьу.пй надавав силовим'діям.

У складних умовах боротьби з імперськими владними структурами він не задовольнявся легальнії і методами боротьби, а проводив нелегальні, підкреслено демонстративні, експресивні і навіть екстремістсько-терористичні акції/як, наприклад, спроба підірвати пашятник

О.С.ГІункіну у Каркові/. В часи протистояння національним владним інституціям чім вдавався до тактики змовництва та гуртківства, проводив нелегальні мілітаристичні акції /наприклад, організація виступу проти Центральної Ради сила:, и деяких БІськових частин у липні 1917 року/. їобто, він виявляв політичний екстремізм, виходив а того, що мета виправдовує засоби.

У своїй політичній діяльності М.Міхновський дотримувався автократичного схилю керівництва, хоча часто у відношеннях із прихильниками та однодумцями його стиль політичної поведінки міг дещо змінюватися і навіть наближався до демократичного, тобто на різних рівнях він виявляв різний стиль політичної поведінки.

Політична поведінка М.Міхнозського багато в чому е,[значилась помологічними особливостями та якостями його особи. Серед нік виділяються схильність до максималізму, безкомпромісність і навіть фанатизм, які цілком відповідали радикальним вимогам його програми і задовольняли найближче оточення. їа водночас вони відштовхували більш численних поміркованих учасників ікраїнського визвольного руху. Він виявив себе, якщо не достатньо вправнім, то виключно принциповим політиком, що твердо дотримувався крайньо лівої позиції.

Соціальну базу Міхновського-лідера потенціально становила українська інтелігенція. їа я початком української національно-визвольної революції у 1917 році він зневірився в ній, так як вона в переваженій більшості залишалась на поміркованих та поступових позиціях, не визнавала доцільності раптових і рішучж дій. Саме тоді він основну силу, здатну звернутії хід подій у баканову йому напрямку, почав вбачати в українському вор гві. Але в результаті невива-кених дій, втягнувши віськсвих в авантюристичну гкцію проти Центральної Раді;, М.Міхновський втратив їх підтримку і , врешті решт, залишився без широкої соціальної бази з вузьким гуртом однодумців, що і визначило його доли ,'злітичного лідера.

Функціональний бік політичного, чідерства Махновського поста-; багатогранним. Перш за все виді-яеться ідеологічна функція, що характеризує його як лідера-ідеолога,. лідера-гзоретика. У цьом} прояві його політичне лідерство було дуже результативні«/, так як він започаткував І теоретично обгрунтував політичну традицію, яка і:же ніколи не проривалася - традицію новітнього українського сгмосгі йницт-ва. Як лідер-практик М.Міхновський відігравав гчльми важливу організаційну, мобілізаційну, пропагандистську і комуні катиачу функції. З цієї точки зору його лідерство принесло менш оея'-іні результати.

Разом з тим, слід наголосити на його ,:олі натхненника і "буди-

теля". Сзоїми дія.;1,!, особливо під час націонвльно-виззольної революції, він весь чаг. "підштовхував" провідних діячів резолюції, ‘вказував на вирішення найапядивішкх проблем, прискорював рух дублон і еволюція поглядів в напрямку усвідомлення кінцевої мети націопальних змагань.

•В зшстачній частині дисертації підбиті підсумки дослідження, сфораульовені висновки, вислозлені рексмендації 'ДОДО Проблеми, ЯК£. розглядається. Особлива увага завертається на п¡¡тоння необхідності співпраці міг. альтернативними лідера.'.«! на гласному етапі. Вказується на то, ідо есє крк:;е із політичної дужи минулого треба перенести з сьогодення. Зазначається, цо ідея самостійної України МЛ-йх-новського має таке у. велике значення, ;пг і ліберальні, демократичні погляд» С.Чикаленка, Разом з тим, автор пропонує відверто відмежуватись від тих теоретичшгх висновків минулого, цо межукхь з непримиренністю та шовінізмом /як, наприклад, гасло М.Махновського - "Україна для українців"/.

Основні полонення дисертації викладені автором у таких публіка-

ці як:

1. Развитие самоуправления трудящюсея на современном предприя-тии//Перестройка и гуманизация вузовского образования. Тезисы докладов на научной студенческой конференции.-Одесса.-1990.-0,2 п.л. /у співавт/

2. Проблема лидерства и гуманитарные науки //Актуальные проблемы гуманитарной подготовки студентов. Материалы региональной межобластной научно-методической конференции.-Одесса.-1991.-0,2 п.л./у співавт. /.

3. Проблема политической власти и генезиса абсолютизма //Буржуазные ревоюции 1*7—Iе» векоз: история политики, история вдей. К 425-ти леткю Нидерландской буржуазной революции. Тезисы докладов и сообщений меквузовской научно-практической конференции. - Одесса.- 1991.

- 0,4 п.л. /у співав:.’./.

4. Пре лема политического лидерства в условия: многопартийности //ОбкрстЕенние науки и проблемы гуманизации высшего образования.Те- • зисц ; окладов и выступлений на межобластной региональной студенческой научной конференции.-Одесса.- 1991.- 0,2 п.л. /у співавт./. .

5. I нстит-ут політичного лідерства як один із механізмів практично? реалізації подітики//Пробкеми сучасної політики та шляхи її здійсненні?. Тези доповідей і виступі в на ВсеуіграїнськіЯ науково-практичній конференції.- Одеса.- 1993,- 0,4 др.л.

6. Взасмо^ія інституту політичного лідерства і бюрократії в сучасних умовах //Українознавство і гуманізація освіти. Тези допо відей і виступів на Всеукраїнській науково-практичній конференції присвяченій 75-річч;з Дніпропетровського державного університету.

- Дніпропетровськ, 1993.- 0,2 др. л. .