автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.09
диссертация на тему: Археологическая комиссия Центрального архива управления УССР: история становления и научной разработки (1928-1934)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Археологическая комиссия Центрального архива управления УССР: история становления и научной разработки (1928-1934)"

; : - од

- 8 МАЙ Ш5

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІ! ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.С.І'РУШЕВСЬКОГО

На правах рукопису

ПАГІАКІН Георгій Володимирович

АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ .

ЦЕНТРАЛЬНОГ О АРХІВНОГО УПРАВЛІННЯ УСРР: ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ І НАУКОВИЙ ДОРОБОК (1928-1934)

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та «геніальні історичні дасщшліни

Автореферат дпсергашї на здобуття наукового ступеня кандидата істеричних наук

Київ 1995

Дзсерїзніє)» е рукопис

Робота виконана в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушеве ьхого НАН України

Наукоанй керівник доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України СОХАНЬ Павло Степанович

Офіційні опонента: доктор історичних наук

ПИРІГ Руслан Якович

кандидат історичних наук ВОЛКОВИНСЬКИЙ Валерій Миколайович

Провідна організація: Інститут рукопису Центральної наукової , бібліотеки імені В.І.Вернддснсого о

НАН України

Захист відбудеться «2!> 1995 р. об 11 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 01.43.01 по захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевськшо НАН України (254050, Київ, вул. Пугачова, 12/2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліоі'еці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевськош НАН України.

Автореферат розісланий "2Н " іСйІТй Я____________1995 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої рада

Тодійчук О.В.

Papakin Heorgiv Volodymirovich. Archacograpbic Commission of Central archival administration of Ukrainion SSR. History of the creating and scientific contribution (1928 1934).

The thesis submitted for a candidate of History academic degree with the specialization 07.00.06 - Histopiography, source study and special historical disciplines, M.Hmshevs’kyi’s Institute of Ukrainian Archaeography and sourse studies of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 1995.

Archaeographie Commission of Central archival administration of Ukraine was created at the end of 1928 as a specific archival-scientific institution. Its origion was a regular stage of aspirations of the state archives to begin the wide publications of archival records. The aim of this work is researching its contribution to Ukrainian editional archaeography and elaboration of standarts and rules of editing of archival records.

Папакик Георгий Владимирович. Археографическая комиссия Центрального архивного управления УССР: история создания и вклад в науку '(1928 1934).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение н специальные исторические дисциплины. Институт украинской археографии и (источниковедения имени М.С.Грушевского, Киев, 1995.

Археографическая комиссия Центрального архивного управления УССР была создана в конце 1928 г., как своеобразное архивно-научное учреждение. Ее возникновение явилось закономерным этапом стремления архивных учреждений начать широкомасштабное издание архивных документов. Исследуется ее вклад в украинскую эщшионную археографии, разработку норм я правил издания архивных документов.

Ключові слова:

Археографічна комісія, архівні установи, збірники документів. .

новітнього її періоду - XX ст. - рясніє «білими плямами» незнаного або не вивченого досвіду. Серйозну проблему становлять витання гяглості та послідовності археографічного процесу 20-х - початку 30-х років. Практично не впечені картина і наслідки того нищівного удару, якого зазнала українська археографія протягом 30-х років, коли була науково і фізично знищена власна археографічна школа. Натомість відбувалося штучне насаджування запозичених з Росії ідеологічно скоригованих форм видання історичних джерел та організації археографічної праці, тематики публікацій тощо. Між тим, певні теми, що являли собою саме українську, національну складову археографічного процесу, з'являлися кожного разу, як тільки обставина дозволяли вести мову про національну історію, як тільки послаблювався ідеологічний диктат центру. Саме цим можна пояснити дивовижний факт появи в археографічних планах 30-х, 50-х, 60-х, 80-х років одних і тих же робіт: видання архіву Запорозької Січі, «Щоденника» О.Ф.Кістаківського, документів Кирило-Мефодіївського товариства тощо.

Підтвердженням такої думки є історична обгрунтованість цраць, шо їх планувала вперше археографічна комісія ЦАУ УСРР - унікальна архівно-наукова іиствтуція, яка виникла напередодні насильницького цришшсшія «українського ренесансу» 20-х років. Археографічна комісія ЦАУ існувала не більше п’яти років і видала всього сій збірників документів та 8 чисел журналу «Архів Радянської України», проте не можна вважати, що її науковий і практичний доробок сбмежусться тільки цим. Беї розгляду історії створення та існувапдаї цім комісії, з’ясування її наукового доробку, особливо в галузі створення археографічних правил, неможливо відтвориш справжній процес становлення сучасної української археографі: як науки, всебічно дослідити практичні і теоретичні здобутки відомих археографів минулого - Д.Багалія, П.Барвінського, В.Верегеннікова, М.Горбаня, Є.іванова, В.Романовського.

Предметам дисертаційного дослідження є історія діяльності і науковий доробок АК. І1ДУ УСРР у різній напрямах археографії, аналіз виданих нею збірників та добірок документів, довідкових видань, видавничих проектів та планів. Важливим є і особистий внесок окремих археографів. Тим або іншим чином з Археографічною комісією були пов’язані імена академіків Д.Баталія, М.Слабченка, професорів

О.Барановича, В.Барвінського, В.Веретеніїікова, Є.Іванова, Й.Ліберберга,

Н.Мірза-Авак’янц, В.Міяковського, В.Романовського, Р.ПІпуита; істориків і архівістів П.Алексанярова, А.Альошина, О.Багалій-Татаринової, П.Білпка, В.Ганпової-Класен, Ф.Герасименка, М.Гливенка, М.Горбаня, А.Грінберга, З.Гуревича, К.Гуслпстого, Денпсова, ІО.Іванова, Д.іргізова, В.Камінського, Г.Каретнікової, Г.Карпенка, П.Клименка, Є.Когона, А.Козаченка, С.Кокошка, Ф.Кольченка, Кравченка, Г.ІІолітура, Д.Похилевпча, П.Пташішського, О.Рябініна-Скляревського, Г.Слободського, Г.Терезанської, М.Тищенка, ІІ.Федоренка, Й.Хінчіна, Ф.Ястребова. '

Хронологічні межі роботи визначаються періодом існування Археографічної комісії (кінеяь 1928 -1934 рр.). Але одночасно досліджуються передісторія АК, иочаток видавничої діяльності архівних установ (з 1922 р.), а також перші наслідки розгрому кадрів археографів на початку 30-х років. Протягом 1931-1934 рр. були фізично або ідеологічно знищені практично псі археографи - працівники архівних установ.

СіаиЛШУКавщ_розвд6кй. гсмш Діяльність АК ЦАУ досі не була предметом спеціального комплексного дослідження.

В існуючій історіографії, в нечисленних монографіях з історії української археографії та архівної справи питання діяльності Археографічної комісії ЦАУ розглядалися лише як допоміжні, на тлі загальних процесів або, скоріше, як ілюстрація до них. При цьому основний акцепт робився на тому, чого комісія не встигла зробити га і чим не виоралася; складалося таке враження, шо вона була штучним

утворенням і не мала будь-якого пошишного доробку в галузі української археографії.

До оцінки планів та першій видань АК ЦАУ вдавалися вже її сучасники. Члени комісії та її активні працівники здебільшого доброзичливо -критично розглядали перші кроки цісї інституції (етап і і рецензії М. Горбаня, В.Барвінського, М.Рубача та ін.). Але вже на початку 30-х років гору взяли хатегорцчяо-”ирличшн оцінки та висловлювання. Нове покоління архівістів -археографів (Ф.Герасименко, ІІ.Білик) у своїх публікаціях стверджували, що ш слід починати все спочатку, орієнтуючись лише на здобутки радянських російські» археоірафів, російської археографії взагалі. Під вогнем нищівної критики опинилися в першу чергу В.Ромаїювськиіі, В. Беретеішіков та їх багаторічна праця в царині археографії. Справжня кампанія цькування провідних науковців почалася з 1933 р., коли адміністративними заходами АК була ліквідована. о

Інша картина склалася в історіографії наприкінці 30-х - на лочагку 50 -х років. Де був період суцільного замовчування або негативно-поверхового згадування Археографічної комісії ЦАУ та її внеску в науку. Першим прорвав що блокаду мовчання 1.Л.Бугач,який наприкінці 50-х років став дослід» уватп окремі сторони наукового доробку комісії, особливо в частині вироблення пек» правил видання архівних документів та внеску окремих її членів в археографію. Наскільки було можливо в тих складних умовах, він цамагився висвітлити й причини припинення її діяльності1. .

На жаль, рецидив ідеологічної заангажованості, поверховості в оцінках притаманний едішій спеціальній праці з історії української

1 Бутич 1. Публікації документальних матеріалів архівними установами УРСР// 3 історії архівного будівництва на Україні - X., 1958. С.27-57; Його

ж. Література до історії української археографії // Історичні джерела та їх використання - К., 1968. - Вип.З. - С.161176; Його ж. Правила видання історичних документів // Український історичний журнал - К., 1971. - N 5.

- С.30-35.

археографії XX ст., автором якої с С.О.Яковлгв2. Значного мірою ис пояснюється специфікою видання (цс навчальний посібник). Проте ті ж рпси характерні і для докторської дпсертапії цього автора, що вийшла кількома роками пізніше3. Практично половина монографії С.О.Яковлева присвячена періоду, який нас цікавить, але на цих сторінках дуже багато перекручень, помилок і досигь спірнпх тверджень, не підкріплених фактичними даними. Зокрема, виходячи лише з ідеологічної схеми, згідно і якою «повалення» археографічної школи академіка М.Грушевського повинно було позитивно вплинути на видавничу роботу, вій стверджував, шо з другої половина ЗО х років «архівні установи України посилили публікагорську роботу'».

Більш об’єктивно оцінювали діяльність Археографічної комісії ЦАУ автори праць з історії архівної справи, шо виходили протягом 60-70-х років. Як правило, вони називають більшість вішаних комісією документальних збірок, виділяють основні моменти життя АК4. У цьому плані слід особливо відмітити монографії О.Г.Мітюкова та колективу авторіз з ВІЇДІДАС. Але питання останнього періоду діяльності Археографічної комісії, зокрема причини або принаймні дата її фактичного розгрому, випадали з поля зору

1 цих дослідників. %

На початку 80х років побачила світ монографія Є.П.Шаталшої, що частково присвячена і нашій геміs . У ній докладно висвітлено історію

2 Яковлев С.О. Українська радянська археографія. - К., 1965. -176 с.

1 Яковлев С.А. Развитие археографии на Украине за 50 лет Советской власти (1917-1967). Автореферат дис. доктора ист. наук - К., 1968. - ЗО с.

4 Вяликов В.И. Архивное строительство в Украинской ССР (конспект лекций) - М., 1961. - 44 с.; МілокиВ О.Г. Радянське архівне будівництво в Україні, 1917-1973. - К., 1975. - 272 с.; Археографическая деятельность ;\рчи-ей их учреждении союзных ресгтублнк< 1918-1975 гг.)//Труды ВНИИДАД

- М., 1979. : Г.Х. - 260 с.

5 Шаталина П.П. История гражданской войны и интервенции на Украине в советских документальных публикациях 20-ЗО-х годов -К,, 1982. - 136 с.

створення АК ЦАУ, її плани щодо видання збірок з історії подій 1917-1921 рр. в Україні, зроблено докладний і об’єктивний аналіз усіх документальних цубліхаиій 20-30-х років з цієї тематики. Хоча в роботі й зустрічаються певні притаманні часу написання роботи ідеологеми стосовно «буржуазного націоналізму», вона і нині лишається найгрунтовшшою працею, де глибоко і всебічно розглянуті не тільки всі публікації Археографічної комісії ЦАУ з провідної тематики - історії громадянської війни в Україні, а й плани і проекти видань, археографічні задуми.

У цілому ж загальною рисою більшості попередніх видань з історії археографії та публікаторської роботи архівних установ е оглядовий ції хід, аналіз лише тих збірок, яком пощастило вийти друком протягом 1926-1934 рр., практично повне ігнорування наявних едиційних планів, відсутність об’єктивної оцінки роботи АК ЦАУ та її наукового доробку, причин припинення діяльності комісії. д

Лише останнім часом почали з’являтися монографії та проблемні статті, де об’єктивно висвітлюються основні процеси, що відбувалися протягом 30-х років в українській історичній науці та археографії зокрема, аналізуються негативні тенденції, які призвели до загибелі власної и.коли публікації історичних джерел6. У дослідженнях С.М.Кіржаєва, О.І.Журби йдеться про реальний здобуток у цій галузі вітчизняних учених7.

8Пиріг Р.Я. Життя Михайла Груїаевського: останнє десятиліття (1924-1934).

- К., 1993. - 200 с.; Сохань П.С., Улояновський В.І., Кіржаєв С.М. М.С.Грушевський і Асзгіетіа. Ідея, змагання, діяльність - К., 1993. - 320 с.; Сохань П.С. Стан і перспективи розвитку української археографії // Український археографічний щорічник - К., 1992. - Вип.1. С.9-18; Санцевич А.В. Про нові підходило публікації архівних документів //Архіви України -К„ 1989. - N 3. - С.3-8.

1 Кіржаєв С.М. Археографічна комісія ВУАН (1918-1934): юнесок у розвиток археографіїв Україні. Автореферат дис. кандидата історичних наук - К., 1994.

- 20 с.; Журба 0.1. Київська археографічна комісія 1843-1921. Нарис історії і діяльності - К., 1993. - 18? с.

Мєгою дослідження є вивчення передісторії та історії утворення АК НА У, формування її наукового активу, організаційної структури, визначення основних періодів її існування, з’ясування головних чинників діяльності Археографічної комісії, особливих, тільки їй притаманних форм і методів археографічної роботи, визначення її наукового доробку, творчого внеску окремих археографів.

Нзуковаловішилоеліджєнши

- вперше піддано всебічному аналізу всю сукупність існуючих архівних

документів і матеріалів про створення і діяльність Археографічної комісії ЦАУ для з’ясування її місця в українській археографії кінця 20-х -

початку 30-х років, особливостей діяльності та наукового доробку;

введено до наукового обігу значну кількість маловідомих неопублікованих архівних джерел, зокрема планів, проектів, вилавничнх пропозицій, у тому чпслі тих, що висувалися видатнимії археографами XX ст. - О.Барановським, В.Барвінськнм, О.Оглобліним, В.Ромаиовсікпм, М.Тищенком, П.Федоренком;

застосовано комплексний тематично-аналітичний підхід до аналізованих джерел - як архівних, так і друкованих. На рівні джерела розглядається також друкована продукція Археографічної комісії -збірники документів, довідники, журнальні публікації, добірки архівних джерел;

- діяльність і основні періоди існування Археографічної комісії аналізуються у загальному контексті подій політичного життя України кінця 20-х - початку 30-х років;

- з’ясовано провідні тенленціїу праді АК ЦАУ. зокрема співвідношення традицій української археографії і новацій, привнесених новим політичним режимом;

- показано зіткнення намагань видатних археографів архівних установ організувати справжню наукову роботу, виробити необхідні настанови щодо видання архівних документів, з одного боку, та

ідеологічних керівників, з іншого, підпорядкувати археографію політично-ідеологічнвм завданням;

- доведено унікальність Археографічної комісії ЦАУ УСРЕ1 як своєрідної архівно-наукової інституції, подібної до якої не існувало ані в Україні, ані иа терсні всьго тодішнього СРСР.

У рамках системно-хронологічного підходу до аналізу діяльності Археографічної комісії ЦАУ УСРР автор намагався, використовуючи загальнонаукові мегоди досліджень, окреслити коло проблем, що вирішувалися в ході роботи комісії, показати її місце в українській археоірафії 20-30-х років та справжній науковий доробок. Плідним виявився комплексний аналіз не лише друкованої спадщини АК, а також журнальних добірок документів, уміщуваних в часописах «Архівна справа», «Архів Радянської України», «Літопис революції», планів, проектів та видавничих пропозицій, що надходили до Археографічної комісії.

Широко використовувались спеціальні методи і методики таких наук, як історія, археографія,'джерелознавство, історіографія та архівознавство.

Дасерелюа база рсбоиь

Для здійснення дисертаційного дослідження перед автором постала необхідність зібрати всю спадщину Археографічної комісії ЦАУ УСРР: як творчі матеріали, гак і діловодний архів. З метою виділення таких документів був уважно вивчений діловодний фонд ЦАУ УСРР (ІЩАВО України, ф. 14). У ньому віднайдені джерела, що показують методи керівництва цією архівно-науковою інституцією з боку ЦАУ, їх співробітництво, а часом і непорозуміння, які виникали між науковцями АК та архівними керівниками. Складні відносини між комісією, ЦАУ та найвищими органами УСРР, а саме - Президією ВУЦВК, яка прийняла рішення про створення Археографічної комісії і потім неоднаразово розглядала питання її діяльності, та ЦК КП(б)У і його

відділами, що контролювали діяльність архівних та наукових органів, відбилися у фондах ВУЦВК (ЦДАВО України, ф.1) та ЦК КП(б)У (ЦДАГО України, ф.1). На жаль, в останньому фонді не вдалося виявити жодного документа, прийнятого напередодні створення АК ЦАУ, хоча безперечно така подія не могла відбутися без «благословення» найвищої компартійної інстанції. У фондах Інституту рукопису ЦНБ НАН України (ф.10, 33) відклалися документи, що характеризують ставлення до комісії

з боку АК ВУАН, видання та видавничі проекти, науковий доробок членів АК ЦАУ. На жаль, практично повністю відсутній архів самої комісії за винятком копій окремих протоколів Архівознавчої секції АК, особові фонди провідних її членів, архіви місцевих філій (зокрема. Київської, Одеської). Це пояснюється значними втратами архівних документів під час Другої світової війни, а також фактами репресій проти більшості членів Археографічної комісії, в ході яких знищувалася або вилучалася переважна частина документів, творчої спадщини, рукописи підготовлених до друку видань. З цих причин архів АК ЦАУ доводилося буквально реставрувати по копіях діловодних документів, що відкладалися у фонді ЦАУ УСРР, а також по публікаціях в архівних і наукових журналах того часу. На жаль, творчий архів комісії (рукописи підготовлених збірників) загинув практично повністю. Лише окремі документ, виявлені для збірників, дивом відклалися в діловодному фонді ЦАУ. Так само випадково збереглися деякі документи з рукописів уже підготовлених видань у складі так званого «редакційного портфеля» Головархіву. Проте це лише жалюгідні залишки тих масивів документів, то були колись перекопійовані співробітниками Археографічної комісії.

Тому неабиякої ваш набувають публікації тогочасних журналів. Це «Архівна справа» (1925-1930), «Бюлетень ЦАУ УРСР» (1927 1932),.«Радянський архів» (1931-1932), «Архів Радянської України» (1932 1933), що сталп, як і архівні документи, без перебільшення,

непересічним джерелом дослідження теми дисертації. В них вміщувалася інформація про роботу Археографічної комісії та її філій, публікувалися окремі добірки документів (здебільшого тієї ж тематики, що й заплановані їбіршіки), настанови щодо ведення археографічної роботи в архівних установах, теоретичні і проблемні статті відомих археографів - членів АК ЦАУ, зокрема В.Романовського.

Виникла необхідність також у розгля'і археоірафічних публікацій органу Істпарту України - журналу «Літопис революції», де вміщувалося чимало добірок документів, підготовлених археографами АК, що відбивали темп їх наукової праці по підготовці збірників документів.

Уявлення про характер і зміст дискусій з питань історіографії 30-х років дають публікації політичних і наукових журналів тою часу, зокрема «Більшовик Україна», «Історик-більшовик» та ін. Певна потреба Сула і в залученні до джерелознавчого та археографічного аналізу всіх документальних збірок та публікацій, виданих АК. їх уважний розгаяд дає змогу визначити хроналоіічні рамки археографічних пріоритетів комісії, ті вузлові точки, на яких вона зосереджувала свою увагу. Зрозумілими стають форми і метода виявлення, відбору документів для збірників, засоби передачі тексту, археографічною оформлення документи» та їх розташування всередині збірки, подачі легенд, заголовків, прнииок, науково-довідкового апарату до опублікованих документів. Два науково-довідкових влдання Археографічної комісії - опис фонду та путівник по архіву - точно демонструють той шлях, який обрала комісія для розкриття багатств українських архівів.

створення й діяльності АК ЦАУ е невід’ємною частиною загального процесу розвитку української археографії та архівної справи 20- 30-х років XX ст. Ретельне вивчення і практичне засвоєння досвіду АК сприятиме вдосконаленню археографічної практики, подальшому розвитку теорії публікації історичних джерел, матиме важливе значення

для діяльності Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського ПАН України та організації сучасної науково-публікаторської роботи архівних установ. Виявлені під час дослідження архівної спадщини АК ЦАУ видавничі пропозиції, проспекти, плани, більшість з яких свою часу не була реалізованою, відкривають можливості поновлення праці над ними темами. Особливо це стосується довідково-археографічних вішань: Опис найважливіших фондів України, Опис справ Генерального військового суду і Генеральної військової канцелярії Гетьманщини XVIII ст. та ін., які безумовно заслуговують на видання і зараз.

Вивчення історії АК ІІАУ має й чимале практичне значення, передусім для розвитку археографічної роботи архівних установ, оскільки в її діяльності були сформульовані найголовніші принципи співвідношення едиційної роботи і наукових досліджень, а саме: публікація історичних джерел маг випереджати потребі! істориків-науковців у розробці певних суспільно-значущих тем, аби наперед створювати підгрунтя для наукових студій.

Основні положення і висновки дисертації викладено в трьох публікаціях, у т.ч. одній монографії (у співавторстві), оприлюднено на наукових конференціях, присвячених 120-рі'ічю П.ГІ.Скоропадського (Київ-Чернігів, 1993), 150-річчю Київської археографічної комісії (Кпїв-Ссднів, '994) та науковій конференції «Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні» (Киш, 1995).

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

У вступі міститься обгрунтування теми дослідження, її актуальності, хронологічних меж, подано загальний аналіз історіографії проблеми та •'жерельної бази роботи, визначено Ті мету, завдання та методологічні основи, підкреслено наукову новизну результатів дослідження та їх практичне значення.

Автор робить спробу визначити роль і міспс Археографічної комісії ЦАУ у процесі розвішу української археоірафії та встановлення архівної системи. Для цьою у вступі наголошується на необхідності вивчення усьог о доробку комісії у контексті процесів, що відбувалися як в археографії, так і в архівній справі.

У^еріхшмх.ііишоздш «Передісторію Археографічно! комісії ЦАУ:

початок- видавничої діяльності архівних установ України у 1922 1928 рр.» розглянуто історичні та наукові передумови створення цієї архівної наукової інституції. Ідею самостійної видавничої діяльності архівних установ, що народилася практично одночасно із самою централізованою системою державних архівів, спочатку планувалося реалізувати шляхом видання журналу, присвяченого історіїреволюційною руху в Україні («(Архів Червоної України»). Проте в 1922 р. ще не було будь-яких можливостей для цього -ані фінансових, ані джерельних (левідстояність архівосховищ, розбудова самої архівної мережі). Лише після переходу ЦАУ у відання Президії ВУЦВК, розв’язання матеріальних та організаційних проблем склалися деякі передумови для започаткувати видавничих проекти.. Після дискусії на І Всеукраїнській нараді архівних працівників (грудень 1924 ;>.) це трансформувалося в появу часопису «Архівна справа». Створити водночас спеціальний журнал архівних публікацій лід назвою «Червоний архіві’, як це пропонувалося на нараді, через об’єктивні обставини іїс здалося. У результаті таку назву отріїліаз археографічний додаток до «Архівноїсправи», зав дашіям якого стала публікація невеликих за обсмом добірок архівних документів. Проіягом 1925-1930 рр. побачили світ усього два числа цього додатку.

Створення власного журналу стало однією з головних причин розгортанії я ардеоірафічіюї роботи працівників державних архівів. Чернігівські архівісти розпочали- підготовку до видання фамільної колекції графів Мняорлдовцчів та кількох монастирських архівів; полтавські - документів, пов’язаних з хат ям і діяльністю

І.Котляревського та М.Драгомапова; одеські - матеріалів про декабристський рух. Багапоші київські архіви пропонували читачам низку публіка ній з історії ХІХ ст. - про селянські рухи, інвентарну реформу, Кирило Мсфодіївське братство.

Шляхи розвитку едиційної роботи архівів активно обговорювалися на Першому Всеукраїнському з’їзді архівістів (травень 1925 р.). Під час нього форуму працівників держархівів академік Д.Багаяій відстоював ідею тематичних збірників документів, які б заповнювали «білі плями» історії України. В.Романовський та О.Рябішн-Скляревськпй наголошували на необхідності «суто архівного видавництва» -■ публікації описів, каталогів, інвентарів.

Керівник ЦАУ М.Рубач визначив теми майбутніх віщань як публікації протоколів Генерального Секретаріату, Центральної ради 1917-1918 рр. Раднаркому УСРР за 1919 ,>., документів про національний рух в Україні напередодні 1917 р. Усі ці пропозиції були покладені в основу першого археографічного плану ЦАУ і перших збірників архівних документів. Ще одна тема була «запропонована» найвищими органами УСРР - Президією ВУЦВІС та ЦК КП(б)У підготовка археографічного видання до 10-річчя першого радянського уряду в Україні.

У зв’язку із початком видавничої роботи перед архівними установами иосгаж> завдання визначитися як з програмою видань, гак і своїм місцем у системі установ, що займалися археографічно публіка'орською діяльністю (Ісгпарт, АК ВУАІХ). Саме цією проблемою зайнялася група відомих архівістів-археографів на чолі з академіком Д.Багалісм, ика згуртувалася навколо ЦАУ УСРР. Пільшість з них свого часу співробітничали з АК ВУАН, а деякі і продовжували там прадіовагл, проте з різних причин були иезадоволепі її керівництвом . і особисто академіком М.С.Груліевсьїпш. Намагаючись певного мірою <опкуруи;.г.! і академічною Археографічною комісією, бони прагнулп

ІЗ

до створення самостійної видавничої інституції, яка працювала б на джерельній базі державних архівів. Ці наміри співпали із намаишшш тодішнього партійно-радянського керівництва УС.РР взяти під суворий ідеологічний контроль справу видання історичних джерел. 13 листопада 1928 р. Мала Президія ВУЦВК прийняла рішення про створення Археографічної комісії ЦАУ, на яку покладалося завдання «марксистського видання» архівних документів, особлива з історії XIX-XX сг.

Щоб уникнути паралелізму і дублювання в роботі, ноиосгвсреній та вже існуючій археографічним комісіям треба було якимось чином розмежувати історичні періоди, за якими вони мали видавати історичні документи. Партійно-радянські керівники визначили, що таким кордоном мало були XIX ст. - час початку організованого революційною руху. Проти цього аргументовано виступали як представники АК ВУАІІ, які теж хотіли друкувати документи нро національний іа революційний рух у ХІХ-ХХ ст., так і археографи ЦАУ, котрі претендували на археографічне висвітлення ХЛ'І-ХУШ ст. Проте найвищий оріап УС.РР наиодягав на своєму рішенні щодо меж компетенції Археоірафічної комісії ЦАУ.

У розпілі другому «Розгортання діяльної ті Археографічної комісії ЦАУ- Організаційне оформлення формування активу та підготоска перших видань (1929-1930)» ідеться про початкові кроки новостворсної архівно наукової інституції.

Першою через об'єктивні црпчшш (велику попередню роботу, що її провів відділ архівознавства ЦАУ та редакція «Архівної справи», наявність підготовлених кадрів, наїальну потребу в описанні фондів) оформилася архівознавча секція на чолі з видатним архівістом та археографом проф. В.Вереіешііковим. Вона поставила перед собою завдання розкривати склад і зміст найншиіших архівних фондів України, цілих архівосховищ (Центральний архіз давніх акіів, Центральний

архів революції, Архів Коша Запорозької Січі, Генерального військового суду, Новоросійської консисторії), а також підготувати огляд найважливіших фондів усіх архівів України.

Дещо пізніше розпочала свою діяльність секція видання джерел до соціально-економічної історії України, до якої увійшли акад. Д.Багалій, професори В.Романовеькпй, В.Барвінський, В.Веретенніков, Н.Мірза-Авак’янц, Р.Шпунт, О.Оглоблін,' історики М.Горбань, Г.Карпенко, М.Свідзінський, П.Федоренко.

Уже на початковому етапі діяльності АК ЦАУ до неї почали звертатися і цікавими пропозиціями відомі архівісти та археографи, зокрема,

О.Барановський, В.Барвінський, М.Горбань, О.Оглоблін, В.Романовський, М.Тпіценко, ІІ.Федоренко. Вони пропонували видати «Акти до історії повстання Петра Іваненка (Петрика)», «Матеріали до історії гайдамаччини на Слобожанщині», Лохвіь ьку та Осгсрську актові книги, «Діаріуш» Генеральної військової канцелярії 1732 р., матеріали ревізії Лівобережної України 1764 р., інвентарі панських і королівських маєтків Київщини і Поділля XVIII ст.; грамоти про Магдебург!кз містам Правобережної України; грамоти Киева XV-XVIII ст., опис найдавніших (ХІУ-ХУІ ст.) грамот із фондів КЦАДА, матеріали про населення України напередодні Хмельниччини, документи про торгівлю XV-XVII ст. та збірки грамот з монастирських архівів. Проте внесення до видавничих планів ряду тем, пов’язаних з давньою історією України, викликало негативну реакцію Секретаріату ВУЦВК, який вже в 1929 р. зобов’язав АК звернути головну уваїу на історію Радянської впади, робітничого та селянського руху, діяльність Рад та комнезамів. Ці настанови були закріплені й у «Тимчасовому положенні про Археографічну комісію ЦАУ*, затвердженому на початку 1930 р. Структура АК передбачала, крім секцій, постійні та тимчасові комісії для виконання спеціальних завдань, інститут дійсних членів та членів-кореспондентів, а також існування Бюро АК у складі голови, вченою

секретаря та голів секцій. Склад Археографічної комісії та всіх її органів затверджувався керівництвом ЦАУ. Воно ж мало право скасовувати існуючі й створювати нові секції та інші структурні підрозділи, схвалювало до друку всі праці комісії.

У 1930 р. практично склався і науковий актив комісії, серед 51 члена якого були академік, вісім професорів, історики дослідники, працівники наукових інституцій та архівів. Усі вони проходили прискіпливий ідеологічний контроль з метою відтинання археографів школи академіка М.Грушевськош та інших істориків лемарксистів.

Протягом 1930 року почала формуватися перші філії-відділення АК. Провідною серед них стала Київська філія, шо діяла на базі Київського історичного архіву (завідуючий В.Камінський). Нею був накреслений досить об’ємннй і цікавий видавничий план. Він охоплював документи XVII-XX ст. з фондів не лише КЦІА, а й КДАДЛ. Склад Київської філії був чи не найчислевнішим в Україні, хоча всі кандидати до неї проходили сувору ідеологічну перевірку. Історики школи академіка М.Грушевського не допускалися туди; винятки зробили лише для П.Клпменка, атестованого як «попутник». Тісне співробітництво намічалося із Інститутом єврейської культури ВУАН, завдяки чому планувалася підготовка періодичного археографічного єврейського видання. У Житомирі розпочав свою діяльність істерико-археографічний кабінет, керований проф. В.І'натюком. Сильний археографічний колектив склався в Одесі, де до втілення видавничия задумів АК приєднався і акад. М.Слабченко. Він запропонував, зокрема, тематичне видання документів Коша Нової Запорозької Січі і активно розпочав- роботу над ним.

У дисертації зазначається, шо перед АК ЦАУ виникали серйозні евристичні питання. На противагу оріснтаин лпше на СДАФ України, що проголошувалося в «Тимчасовій уставі АК ЦАУ», нерідко траплялося гак, що при виборі об’єктів наукової археографії увага приділялася передусім

документам, які щойно надійшли до українських архівосховищ. Це були, зокрема, щоденники О.Ф.Кістяківського, Лохвицьката Миргородська книги міських урядів, фонд Генерального військового суду. На заваді іншим видавничим проектам стояла елементарна неописаність архівних документів. У зв’язку з неможливістю організувати на практиці евристичну працю в Україні досить часто доводилося звертатись до російських центральних архівів, де відклалися в більш повному обсязі документи з багатьох питань історії України, зокрема, польських повстань 1830-1831 та 1863 рр., Коиарщини, рукопис кріпака Семена Олейничука.

Питання вибору едиційних пріоритетів - адже увага до різних історичних періодів та різних типів видань не могла бути однаковою знаходило своє відображення в плануванні археографічної праці, що було спочатку річним. Досить часто плани виявлялися нереальними, оскільки не підкріплювалися ані фіна сово, ані матеріально чи науково. Партійно-державні органи продовжували наполягати на осучасненім тематики, тому в структурі Археографічної комісії 1930 р. з’являється ще одна секція -видання історико-революційних пам’яток. Очолив її завідуючий ЦАУ М.Рубач. Плани цієї секції виявилися найбільш політично-кон’юнктурними.

Спроби виявити документи з історії революції 1905-1907 рр., аграрної революції 1917 р. та ін. по українських архівах, як правило, закінчувалися невдало. Об’єктивними причинами нього були неможливість досконало опрацювати фонди українських архівів через невіястояність їх складу, иерозробленість науково-довідкового апарату архівів, відсутність чітких методичних вказівок з боку Археографічної комісії ЦАУ.

Певні прорахункн в роботі комісії, неможливість уже 1930 р. випустити друковану продукцію викликали «перевірку роботи ЦАУ* органами 1ІК РСІ і, як наслідох, суворі організаційні висновки. Це призвело до створення «иосіійного редакторату», фактичного введення політичної

цензури, звуження функції Археографічної комісії, яка звелася до «дорадчого наукового органу прийому рукописів». Таким чином, майже два роки активної роботи комісії довели, що в організаційному плані вона не була здатною виконувати завдання, що покладались на неї партійно радянською бюрократією. Вона не давала можливості досвідченим археографам працювати по-справжньому у повну силу їх можливостей і таланту. Нав’язані силою парадно-ювілейні збірники практично не знаходили зацікавлених виконавців, готувалися з великою напругою.

У розділі третьому - «Перебудова•> роботи ЦАУ: розгром кадрів археографів і припинення едиційної роботи архівних установ (1931-1934 рр.)» показаний процес занепаду справжньої археографічної праці архівів під тиском політпко-ідеологічного диктату. Судові політичні процеси початку 30-х років, закручування ідеологічних гайок, відомий лист Й.Сталіна до редакції журналу «Пролетарская революшія» були тими сходинками, що визначали повне згортання будь-якої наукової роботи, особливо в археографії. Розгром наукової школи академіка М.Грувіевського потягнув за собою наукові та політичні репресії проти всіх, хто був хоч якимось чаном пов’язаний з історичним відділенням ВУАН та з археографією взагалі: ЦАУ розгорнуло «непримиренну боротьбу з буржуазною археографією», що • на практиці призвело до припинення усіх археографічних тем, крім ідеологічно затверджених зверху, їх було лише три: історія революції й громадянської війни, фабрик і заводів, сілм:ьхих комун тощо. Замість наукових видань головна увага приділялася науково-популярним та популярним брошурам, шо проголошувалися найважливішою формою публікацій. Саме так був зверстаний план-проспекг видання архівнях документів на п’ятирічку 1931-1934 рр. Переважав у ньому «історико-революційний розділ», аі деякі історичні збірники взагалі знімалися. Так, були вилучені з плану актові книги ХУІ-ХУІІ сг., Палеографічний збірник, описи Браилавського воєводства, Поділля, Волині і Київщини XVIII ст., '

збірники з історії гетьманщини XVIII ст. Загалом з 68 позицій цього плану 44 торкались історії революції, робітничого класу, сільського господарства у XX ст. Закритими виявилися всі теми, над якими працювали відомі археографи. Під сумнів ставилися всі попередні здобутки Археографічної комісії. Найдосвідченіші археографи В.Романовськнй, М.Горбань проголошувалися прибічниками контрреволюційних історичних концепцій. Крім того, керівництву ЦАУ належить сумнівна честь «розкриття» суто архівного «шкідницького ухилу» - веретенніковгцини, зміст якого полягав нібито у маскуванні під виглядом «архівної техніки» ворожих великодержавних і націоналістичних ідей в археографії.

Дисертант констатус, що на початку 30-х років склалася парадоксальна ситуація. Фактичне поступове припинення діяльності АК, перебранім головних її функцій сектором агітації, пропаганди і археографії ЦАУ, грубий ідеологічний тг':к призвели до завмирання археографічної роботи архівів. Проте саме в цей час почали виходити друком збірники, що були підготовлені раніше. Часто-густо вони з великими труднощами долали останні кроки перед виходом у світ. Звичайною стала нрактика зняття по кілька разів прізвищ упорядників або редакторів з уже видрукуваних тиражів

- у зв'язку з їх «компрометацією*. 1 все ж таки ці збірники у цілому відзначалися досить високим науково-видавничим різнем, здобули визнання не лише в Україні, а й на теремі всього тодішнього СРСР. За деякими

виключеннями, вони зберігають своє значення і до нашого часу. В ході

і

роботи АК був сформульований основний критерій, якого життя вимагало від археографічної праці архівів: друкування джерельної бази повинно випереджати конкретні історичні дослідження науковців.

Певпим етапом у видавничій роботі архівів став Другий Всеукраїнський з’їзд архівних працівників (грудень 1931 р.). На ньому були затверджені перші в Україні нормативні правила публікації архівних документів у збірниках, журналі «Архів Радянської України» та науково-

популярних брошурах. Дасергант вважає, що попри всю ідеологічну обмеженість, нехтування досвідом попередників, войовничість щодо археографів школи М.Грушевського, ці правила були певним етапом у розвитку археографії. Вперше не лише в Україні, а на всій тершорії тодішнього СРСР вони затверджували сдині принципи і підходи до археографічного опрацювання документів, вимоги до їх публікації. Вперше встановлювався чіткий поділ міх різними формами публікацій залежно від рівня їх популярності.

У 1932-1933 рр. певного значення набули археографічні матеріали, що вміщувалися в журналі «Архів Радянської України». Оскільки більшість. з них як за автурою, так і за тематикою збіїається із збірниками, заявленими, в п’ятирічному плані ЦАУ, ці публікації дають певне уявленій про роботи, що так і не вийшли друком. Те ж саме стосується добірок журналу «Літопис революції», підготовлених архівістами під час роботи пал Лірниками документів, включених до плану ЦАУ.

Незважаючи на всі недоліки згаданих публікацій, воші становлять цінність хоча б тому, що їх автори розробляла нові теми, іншій майже негорошшпми шляхами, навіть своїми помилками закладаючи підгрунтя української археографії новітнього часу. Практично над кожним з них нависав дамоклів меч звинувачень, від яких :іе страхували ані посада, апі попередні заслуги.

Протягом 1932-1934 рр. переважна більшість археографів Н/ЧУ була репресована або у кращому випадку звільнена з роботи. Від пьою не могли врятувати ані попередні «заслуги» у цькуванні археографів старої школи, ані справжній науковий доробок. Лише окремих працівників

архівних установ дпвом обманули політичні репресії. Проте і воші

(>

виявилися відстороненими від видання архівних документів. Наукова археографічна праця архівних установ припинилася на довгі роки. Рукописи готових збірників, забраковані з політичних мотивів, знімалися з друку, вилучалися з Еидавиипгь, знищувалися. Як справжній фенікс,

ідеї нездійсненних збірників періодично виникали в археографічному середовищі, поки нареліті не настав слушний час для їх повного втілення.

Проведене дисертантом дослідження дозволило зробити такі узагальнюючі висновки--

Комплексне вивчення передумов створення Археографічної комісії і ІДУ, історії її діяльності протягом майже п’яти років дозволяє спростувати існуючі негативні оцінки щодо неї, правдиво оцінити її науковий доробок, виявити позитивний досвід організації праці з різних напрямків археографічної науки. Особливо важливою була сформульована теза про археоірафічні завдання архівних установ.

Історію видавничої роботи архівних установ України слід розпочати з 1922 р., коли були сформульовані перші археографічні пропозиції (проект журналу «Архів революції»). Об’єктивна необхідність дього була викликана двома обставинами: ство] пням єдиної державної архівної системи і зосередженням таким чином усіх історичних документів у постійних архівосховищах, по-перте, а по-друге - появою фінансово-економічних можливостей щодо видавничої діяльності. 1925 року вийшло перше архівне документальне видання, і відразу ж посгала необхідність організаційного оформлення керівного наукош-методпчногоорпшу. Нлм стала Археографічна комісія ЦАУ, створена 13 листопада 1928 р. рішенням Малої Президії ВУЦВК. Наукові та організаційні засади діяльності комісії обговорювалися в 1928 р. на нараді керівників архівних установ, а організаційно Археографічна комісія ЦАУ оформилася протягом 1929 р.

Найбільш плідним періодом діяльності АК буля 1929-1930 рр,, коли сильний колектив архівістів археографів (Д.Багалій, В.Барвінський, В.Веретеїшіков, М.Горбань, В.Романовськпйтаін.) сформулював методичні засади археографічної роботи архівів, найголовніші вимога до публікації архівних джерел іа довідкових видань, готувалися рукописи пінних документальних вішань. Саме в цей період розпочалася робота по

підготовці до друку «Щоденників» О.Ф.Кістяківського, Лохвицької актової книги, Архіву Коша Запорозької Січі, «Матеріалів до історії гайдамаччини на Слобожанщині», матеріалів про польські повстання 1830-1831 та 1863 рр. і багатьох інших документальних і довідкових публікацій. Протягом 19311932 рр. наступна генерація археографів - Ф.Герасименко, II. Пташинський, П.Білнк - здійснила велику роботу по введенню до наукового обігу документів з історії України 1917-1921 рр. Проте й перші, й другі у більшості своїй були піддані репресіям і насильно відсторонені від археографії. Археографічна комісія ЦАУ не виоралася з тими ідеологічними завданнями, що висувалися перед нею найвищими керівними органами держави. Ліквідація комісії мала кілька стадій (1931 - передача всіх видавничих питань сектору агітації, пропаганда та археографії, 1933 - зникнення всіх згадувань про Археографічну комісію), і стала наслідком «розгрому буржуазної археографії» та «створення класової пролетарської археографії».

На загальному тлі розвитку археографії в Україні 1920 -1930 х років А К ЦАУ, безперечно, не могла мати того значення, якого набула академічна Археографічна комісія, очолювана академіком М. Грушевським. Однак важливо відзначити, що, створена на прогивовагу їй, архівна АК завдяки зусиллям своїх членів стала ще одним археографічним осередком ь Україні, не конкуруючим, а доповнюючим академічний.

. Шляхом довгих пошуків вона змогла віднайти те місце в археографії, шо належало лише їй. На вимоги архівісгів Археографічна комісія ЦАУ зайнялася підготовкою науково довідкових видань, потрібних як працівникам архівів, так і дослідникам, поширенням інформації про склад і зміст архівних фондів. Розроблялися нею і методичні вказівки щодо організації всього археографічного процесу, бід, пошуку документів до їх видання. Нормативні документи щодо археографічної обробки архівних джерел, хоча й не здобули офіційного визнання, обговорювалися і АК ВУАН. Особливо велика заслуга Археографічної комісії ЦАУ поляїас

в археографічному висвітленні тих історичних подій, які випадали або наспльницьки вилучалися з поля юру АК ВУАН, зокрема історії революційного і національного руху в Україні XIX - початку XX ст. Більшість публікацій АК ЦАУ можна використовувати і зараз, а окремі видавничі проекти заслуговують на втілення в сучасних умовах (Огляд найважливіших фондів України, Опис справ Генерального військового суду і Генеральної військової канцелярії). Затверджений Другим з’їздом архівістів у 1933 р. комплекс правил видання документів, незважаючи на Його ідеологічну обмеженість, став першим не лише в Україні, а й на терені всього тодішнього СРСР офіційно затвердженим зводом вимог до археографічного оформлення архівних документів, придатним для використання всіма археоірафами.

Безсумнівним здобутком Археографічної комісії ЦАУ були її структура і особовий склад. Членами К були не лише архівісти, а й історики, відомі археографи. Лише для вчена < школи академіка М.Грушевського двері комісії були міцно зачиненими. Навпаки, його наукові опоненти (Д.Багзлій, М.Слабченко), які намагалися опанувати марксизм у зв’язку з історією України, були активними діячами Археографічної комісії ЦАУ. 1’ри секції (архівознавча, видання джерел до соціально-політичної історії України та історико-революдійних пам’яток) відзначалися різною активністю та плідністю. Найбільш близькою до архівів залишалася перша секпш, підсумки роботи якої виявлялися найкращими.

Археографічній комісії ЦАУ належить честь започаткувати в Україні документальних публікацій з історії української революції 19171921 рр., багато цінного вона зробила для формулювання видавничих засад науково-довідкових видань. Були в роботі АК й істотні недоліки, головним з яких став розрив між намаганням залучити до археографічної праці широкі верстви архівістів і можливістю озброїти їх теорією евристики та едиції. Проте ці перешкоди на шляху розгортання масової археографії

можна було б подолати, якби в (роботу Археографічної комісії ЦАУ брутально не втручалася більшовицька ідеологія. Вона стимулювала спочатку розкол серед археографів за ідеологічно-партійною ознакою, а потім нишівішй розгром всієї археографії. Так були втрачені всі без винятку здобутки археографічної комісії ЦАУ, і її наступникам довелося починати практично з того ж, з чого починала АК.

На захист виносяться такі основні положення:

1. Створення Археографічної комісії ЦАУ УОРР було закономірним явищем, викликаним розбудовою централізованої системи і намаганням архівних установ розпочати власну едиційну працю.

2. Безпосередньо причиною створення Археографічної комісії ЦАУ стало, з одного боку, намагання комуністичних ідеологів та влади мати конкуруючий з Археографічною комісією академіка М.Грушсвського центр видання історичних джерел, з іншого - бажання групи провідних археографів, які зібралися •навколо Центрального архівного управління, створити свою комісію по виданню архівних джерел.

3. Археографічна комісія ЦАУ стала унікальною архівно-науковою інституцією, яка зосередила значну кількість архівістів та археографів, мала у своєму розпорядженні весь ЄДАФ України, певні видавничі можливості і користувалися підтримкою найвищих органів держави. Поряд з безпосередньою видавничою роботою вона брала на себе і серйозні наукові завдання, зокрема розробку кравші видання архівних документів.

4. Протягом недовгого періоду свого існування Археографічна комісія ЦАУ не спромоглася стати дійсним конкурентом АК ВУАН або налагодити з нею ділові стосунки, проте завдяки активній участі в ній архівістів знайшла свій окремий шлях в археографії, приділивши головну увагу публікації документів новітнього часу та підготовці археографічних довідників про склад і зміст архівних фондів України.

5. Намагання залучити до археографічної праці широкі верстви архівістів змусили Археографічну комісію зайнятися розробкою

нормативних документів щодо археографічного опрацювання архівних джерел. Над ними працювали досвідчені археографи-архівісга В. Веретенніков, М.Горбань, В.Романовський, проте завдяки втручанню ідеологічних чинників офіційно затвердженими виявилися менш досконалі та політично заангажовані «Основні настанови», підготовлені ІІ.Білаком.

6. Не досягнувша своєї мети, компартійно-радянське керівництво практично одночасно з розгромом археографічної школи академіка М. Грушевського організувало розправу і над членами Археографічної комісії ЦАУ.

7. Фізична та моральна ліквідація власної археографічної школи призвела до фактичною припинення публікацій історичних джерел. Протягом багатьох десятиліть видавничим здобутком архівних установ були лише популярні брошури агітаційно-пропагандистської спрямованості.

8. Між тим історія засвідчує невмирущість плідних національних ідей в археоірафії, адже попри всі заборони нині побачило свіг багато документальних видань, запланованих Археографічною комісією ЦАУ УСР Р у кінці 20-х - на початку 30-х років.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Едиційна археографія в Україні ХІХ-ХХ ст. Плани, програми, проекти шдань. - К., 1993. - Вип.1. - 237 с. (у співавторстві з О.Журбою, М.Капралем, С.Кіржаешш, С.Рильковнм; 9,5 др.арк).

2. Доля архівної спадщини Скоропадських у сховищах України // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського, - К., 1993,- с. 253-267 {0.8 др.арк.)

3. Традиції Київськоїархеографічної комісії в діяльності Археографічної комісії ЦАУ УСРР (1928 1932) // Ювілейна наукова конференція «Київська археографічна комісія: історія, спадщина, традиції». Тези доповідей і повідомлень. (1 др.арк., друкується).