автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.04
диссертация на тему: Авторизация художественного текста (на материалебританской прозы XVIII - XX вв.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Авторизация художественного текста (на материалебританской прозы XVIII - XX вв.)."

На ираках рукон:к.у РГ6 Ой ОРЛЕ11КО Оксана Влэдислаинша и

2 г МАЙ 1555 -

ЛВТОРИЗАШЯ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ <НА МЛТЕР1ЛЛ1 ПРИТЛНСМШМИ'ОЗИ XVIII - XX ст.)

Снйшаяьнйлъ 10.02.01 - гсрмгясыо мори

Автореферат дтч'ртацп на з^Аутгл {«уковога стунсля кандидата.фиоаагдчиих даух

ІЧЛоту нмконано її Одеському державному уіпім'їкиичі ім.І.І.Мечникоиа

Науковий ксрішікк -

доктор фІЛШІОГІЧНИХ наук, доцент КО.ЛКГАСВА Ірина Михайлінна

Офіційні опоненти -

доктор філологічних наук, професор НОІНКОНА Марина Олексіївна кандидат філологічних наук, доцент І’РЬОМЕНКО Тетяна Сцстафіїїніа

П|мміілі!а усгаїїоиа -

ЬмуТльськнй дс-ржанним ні'д:ш>гі>піий інститут \

Захист відбудеться "9" чериня 15)95 року о О і плині ца ласілаїші снеціалі.инчшо? нчено? ради а філологічних наук, шифр К (KW.2i.08 її Одеському диржаїшому уніаерситеті їм. І.І.Мочникоііа.

■ Адреса: 270015, м. Одеса, Французький бульиар, 24/26, ауд.№ 129.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Од«ч:і>кого упикікигсту. ■

Авіорсфсраг розіслано

Л'-'

шія 1995 року.

В'нчі.ік секретар ак'к .иі.юіаію! вченої ради

ТХОР Н.М.

• 1

Тиори XX століття не залежно під жанру художньої прози багаті на цікліі піжкллдн коптаміпанапих контексті« (іиши подають одночасно точки зору актора і. исрсоїгажії! на цорілпяно іюііиликих ділянках тексту), нагромаджуючи з кожним роком попий' потенціал ьілігопідітх мопних засобіп. Однак зрозуміло, то іуодібна поліфонічність прози не ниішкла раптом; uniia бсзсумніїшо була підготоалена всією попередньою історіє» літературного розпитку, оскількі іісякий художній твір створюється як лаішісль і протиставлення якому-небудь зразку.

Виходячи з нринуліеіідо, що «лементи поліЬуб'ектіїо! побудови авторського никладу /іаяіші уже я художній прозі XVHI ст., тобто починаючи з періоду справжнього становлення і розвитку 4>ритапсьі№го роману, ми іишжасмо інтересним, доцільним і актуальним звернутися до питокіп пшіикнсиия і простежити станоолеінія в літературі того тину організації художнього рознонідного тексту, який чині загал ьі юні домий, за визначенням М.М.Бахтіпа, хк иолЦхшічшіі роман. •

Таким чином, мстою пропонованого дисертаційного дослідження с систематизований огляд засобів мовного втілення поліфонічної прози, а також діахрошіиЗ асиЬкт нробдомц нрпг.тг'жгшія ктікргггно-істпричіїих шляхїи формування моии иоліфоііічнихтверій нашого століття. • •

3 дією метою для лінгвостилістичного аналізу було обрано 9 роман і н британських апторіп XVJII, XIX, и XX ст. , н» дало можлінієтт» простежити тенденції розвитку віднонідних *№«иих явищ у рАмсах єдиного літературного лрочесу. Загальний обсяг дослідженого матеріалу складає 2450 сторінок. М а гієні а ло м для Бпкоиаиого дисертаційного дослідження «юслужили такі тиори: ! ' •

XV* 11 ст'- 174?. H.Fir.Míng The History nf thfí Adtírtiíwrx of Joseph

. Andrews und'His Friend Abraham Adams

1765 H. Waipoic The Castie of Otranto. A Gothic Story

1791 A. Raddiffc Romanee of the Forest

XIX t r: 1K!.'{ J. Austen Pride and Prejudice

!й.'И Ch. Diekens Hard Timrs '

1890 !’. Kipling The Liÿfit that Failca '

XX cr.: 1 !)14 E.M.Forster Muuritu;

1ÍP? А ('ЬгічПо Tlw SYrrW Ath'frsinij

1 !í.yí W, (імісіінд Lord nf tin' F Hex '

У зіикжу -і пім, mo експлікація точки зору персонажа і! діалозі, нііуїрішньо''.у моїілічіііі, проголошеній ікчі.іаї ш-прямій могі, а також у

ро.шоніді від першої особи за аагальннм визначенням вважається достатньо очевидною, видається ціказнм і а к т у а л і> и и м . а врахуванням |і<і:титку сучасної художньої іі|5ши, простежити способи імг)¥)дукиіі Суб'єктиішої позиції учасників художньої дії на тих нідріїнсіїх тексту, де суб'єкт сприйняття чи оцінки формально по наананий, але його присутність відчутна.

Таким чином, серед основних типів викладу о 6 'гктом досліджений <: ангорська розповідь під третьої особи. Що 5К до комііо:шиійно-мовлсііспих форм (КМФ), то детально п|юаікиіі:ші!ани були розповідні і оішеоііі уришш нролаїчних художніх тексті»!. і * * *

Для коїнсргтихіції аандані. даного дослідження у світлі накр^'лгних питанії було використано термін а п т а р и її а ц і я , .гапоаичений u робіт Г.О.Золотоної (Золотова Іі>74; і:)7Ь'; 19К2).

У тині побудови художньої-« тссгу, V. n. :v.-.ti» пенною мірою елемент поліфонічності, ангор бере на с-бе функцію исеіідо-іт>^иНш>п> суб’єкта ііоі>ідо>:лоішн, імітуючи однії із можливих. cii«>co6iu подання інформації у лішчайній комунікативній ситуації (не <»юсре;№<шаііої художнім викладом), який мали на у mm .Г. О. Золотой», »недрічм термін "авп>риааціяи. спосіб в yMoit.iv аішчаКіим комунікації 1nyt;»m> тмшиыеопям, у якому еуб’гкт мімглсіікя ренреедпус ту чгіімму Іиформгййю' як cJkùct енрийшітгя чи думки іншого eybVrru- nepwnmo:i>a»TO{w бтїДомления.

-¡і акт» художньої комунікації авкі>>> іьору с нервиїннім і єдиним .рфшьмнм субЧкічм^ будь-лкоп»чк>йід»*«леіиія. Однак, а метою стиорсчнн> ефекту ііоліфшіічіїості, liiii ;.№;кс дієта; поюіши иислиїліокаиу інформацію як таїсу, що ніби належить сфері скрмймішия чи оцінки нсеидо-псриииііоіо суб'єкта повідомлення інляхом іжкориетамия спеціального набору мовних пагобія - - ' ^

' Саілс аас<)бм ' інтродуЮ»Г іи:еадо-іи;раи»жмч> еубЧкіа повідомлення у‘ тексті <но підношенню до 'ііесіїдо-нтормішотеуЬ'укта - aim>pa, який нібито' лите не^дас відому йому інформант про ({іакт здіікіїеіюго «прийняття чи онінки) і склалаьт» н р с п м е т дослідження.

На осі ш ut aiiib’ikij' аіт)|и.ькоТ > («хятиіді конкретних текстів, тобто дедуктивно, було .визначено :> а н д а п іі я дослідження:

1. Таксономічно ояжаги основні класи монних одиниць, я:оім притаманна у

тексті а ітри.чуіпчп функція ' ' . . ■

2. Визначити основні типи' можливих лпачень жжтя одиниць, іцо мають

аиториауючи функції. :

з

3. Простежити діахроішу обумовленість дистрибутивних характеристик огпонпих пі її і м антори.чуючпї .лпсеикн. •

Поставлені «вданий визначили необхіднісії» використання таких метолі» і ч р и й о м і ц дослідження: метод сунерлінеариого аналізу, дедуктивний, оиисоі:ий, зістанлтваций, кількісний; при ««єднанні

діахронного та синхронного підході».

[снування поліфонії як типу побудови художнього мовлення по суті аксіоматично прийнято філологічно» наукою. Небагато наявних досліджень мовного вираження поліфонії обмежуються вивченням -відповідного функціонування окремих категорій мовних одиниць. ’

Н о в м а її а пропонованої роботи ;іа!<чочаеті.ся у створенні таксономії

- виділенні, ісласифі ісації і он псі засобів мовного втілення нолісуб'єктності розповіді. ,

Тсопсти чи а значимість дослідження полягає н описі конкретне» мошінх явищ , на рівні художнього тексту, що відбивають загальнолітературну тенденцію поступального переходу під розповіді до показу і, ширте, загальнокультурну тенденцію ро:нцсш:еі:пя монологічної ГЛМІХ*.КІпомості Мовної особиі-тпсті минулого п бік іманентної необхідності діалогічного ототожнення-себе з іншим. '

Теоретичне значення визначаться також розмежуванням і співвідносним визначенням нерсхрсспйх понять та відповідних термінів: авторизації, точки зору, індексальїкісті та деяких інших.

П р а к т и ч н і результати дослідження можуть бути використані в навчальних курсах інтерпретації, лінпіістикй і стилістик» художнього тексту; в шірії і практиці літературознаистНа,. окремі пнсноїжн можуть «"ПІ ПОВИТИ ІІІГгреГ д./ія нрлктикм ііерекляду художніх текстів.

А її р<гб а н і я роботи мала місце- у доповідях на наукових конференціях нроі}>сс<>рсі>ко-викладши>і«>т складу Одеського держаїїноіи університету ім.І.І.Мсчникопа у 1991 - 199-1 рр., на Всеросійській науковій конференції "Фон.юемлпгика и прагматика" (Исиза, 1993 г.). Основні іюложсінія дкссртшіії обі -ворювались на кафедрі лексикології і стилістики англійської мови Одеського державної» унінерсигечу, За результатами дослідження е дві публікації. .

і І :і .і ахиі'т ИНІКК'ЯТЬСИ такі підсумкові її о л о Ж е Н Н и пропаленого .пипаїгги.исуичіюі'о дослідження:

Ліонін засоби інтродукції ііі их'їлиі і'К. ії і ні'рЦсіітиг.пої козинії мсе»до первинною су/м кга мтідом.іепн:! складаю;*!) су Пі поняті ''•.тюризанія*','

підмінного у цьому значенні »ід понять "точка зору” (організуючий момент у розповіді) і "іидексальність" (експлікація псрцсцтивно-локалізованої позиції рефракторів).

• .Різноманіття засобів авторизації розповідного тексту розпадається на три основних семантичних класи: лексичні номінації персонажів та об'єкті» квазі-рсалькості; нерцситиш/о-коппгипна лексика; шдексальні

(‘•¡СшП іійСОиЦ. -

• Названі класи авторизуючих засобів найповніше відбивають дихотомію основних типів авторизуючого значення: психологічна позиція рефрактора (когнітикна лексика і номінативні одиниці) \ЛЯ локалізований в хронотопі ракурс сприйняття персонажів (перцептивна лексика у сполученні з підексальнимк мовними засобами').

• Аксіологічно-забарилсіїа номінація осіб і об'єктіп квазі-реальїюго світу становить собою один із засобів і мил і питної авторизації р<>зиоі,:д1; в діахронії назва є. початковою'формою втілення у висловлюванні точки зору, відмінної від пози ції суб'єкта мовної діяльності.

• Перцептивна і копіітишіа лекика становить собою найбільш гкенліцитний засіб імтірияпці? (xviuoni.iiі порівняно л двома іншими класами мовник одиниць. У рамках загальної тенденції діахронічною характеру число слоіюнживань названої лекечки протягом останніх трьох століть поступово знижується.

• Ііідсксальність як імплікація локальпо-псрцентиітої суб’єктної позиції становить собою найбільш характерний для поліфонічності сучасної*прози тин авторизуючих мшних засобів.

« Моїй розповідної художньої нрозн розвивається протягом трі.ох

столі'. > н бік іішіісуб'р.ктноп) ші веленії» зображуваної дійсності; збільшення загального "числа суб’єктних позицій у творі супроводжується переходом до все частшіЬго використання імиліцитних засобів авторизації тексту (при поступовій елімінації скснлінитних), серед неріпнх, у свою чергу, авторизуючий акцепт більшою мірою підводиться іидсксальним мови, ню маиіфсіпуюгь нсрцснтишіу точку зору і відводять аксіолагічніч модальності сферу. виразності підтексту.

Структура роботи. Дисертація складасться із Пстуну, трьох розділів, Нисппиків і ᳥ﳳпґрафїї, яка містин« список йіі:і іізомапнх текстів та список використаної літератури. ’

У Вступі пазиштгі.оя конкретно мовт і тоорп цчні передумови інтересу до досліджуваної проблематики. Поняття "авторизація"

• 5

рОЗГЛЯДЛЄТЬСЯ у СПІЗНІДПОІНСІІИІ до існуючих понять синонімічного змісту. Тут же нідтверджусті.си правомочність використання назнаного терміна у визначеному трактунапиі - як позначення мошіих засобів, що ексиліїноють і/чи імнлщюють нсевдо-иервипного суб'єкта повідомлення в художиьому висловлюванні під третьої особи (аптор тексту н цьому випадку функціонує як нсевдо-вториниий суб'єкт ІІОВІДОМЛСІІІІя).

У Розділі І надається упагм деяким особливостям експлікації нерсонажпих точок зору шляхом вживання іюрцсптивних. і когнітишіих дієслі» , а також деяких інших типі» лексики.

Повідомляючи про факт нсрпеїтншпї чи миглйтелг.пої діяльності персонажа, дієслова розумового і фізичного сприйняття найбільш простим і природним чином авторизують виклад. Прн цьому авторизуюче значення притаманне' при використанні як особових, так і неособопих форм назнаних дієслі» Вживаючи оідиовідні лексеми, автор дистанціює наступну ¡¡¡формацію як таку, що відповідає точці зору иссвдо-нсршнвшго суб'єкта іювідомлсігня - суб'єкта ексиліційовуваного сприйняття чи мислсдіяльності.

Дієслова лаг ал ы і гжо п і і ти п і юго і спістсмічіюго (того, шо відбиває емоціональний стан персонажа) значения використовуються у мові перед утім для експлікації "Я-ус гаплики" ІЛрутюнова 1S89|. Будучи наявними у тексті викладу, то ведеться під третьої особи, вони в максимально вираженій формі маніфестують суб'єктивні позиції рефракторів.

Серед дієслів фізичного сприйняття безсумнівне індексальне значення мають слова, що нагинають сам процес сприйняття без спіазпачсніїи інтснніональпості, оскількі наймнспс сприйманая є дія у спою черіу спостерсжупана і тому відпопідпа скоріше зопніївній, авторській точці зору. Таким чином, іидокс.алмііг.ть більшою мірою властива дігеловам ряду /о sec. -lo hearto smell, ніж дієсловам ряду to look - to listen - to sniff. ' .

Окрім одиничної інтродукції псрсонажиої позиції в авторському висловлюванні, п межах одного речення можуть опинитися поєднаними суб'єктні позиції зразу декількох рефракторів. У подібних випадках ;ік неодмінні авторизуючи :>а-оби використовується перцептивна лексика, яку можна условно ноділнтн на активну і насипну.

' До першої категорії належать в основному інкпемічпі і ментальні предикати, нкі відбивають позицію р< фраістра, що одпо»лг-ііо г у реченні "діячем" - синтаксичним суб’єктом; у той час як інша категорія нерцеїгпьшої локсніс-іі організує в реченні "модальну рам'у с.иостсрсжс'пмя“ { (іольф 1989: (і8|. Суб'єкт цієї рамки або о абстрактним колективним спостерігачем і

■ . 6 ніяким іншим чипом у тексті не названий взагалі, або ж ній ніднпілуалїаонаїїии як суб'єкт-діяч у НОіи'рі'ДШ.ПМу чи магтунпому pwplllli

Наичастоїцішим серед дієслів пасивної перцепції и коптаміноиаііих кедітскстах с- Ліеелош» (а secm.-До ряду мошікх засобів подібного з дієсловом seem узуального значення иалехсать слова і пиразк, які репрезентують нсрсонажіїс сприйняття через зіставлення: “look/look as if/as though/like“ тоще.

"Наскшіісгь" аналізованої лексики авторизуючої аластииоеті заключається в тому, що подаючи дійсність як факт сприйняття, нона не потребує it експлікації самого суб'єкта сприйняття, у ав'яаку з чим Ьккориспсдауеться п синтаксичних конструкціях, де суб'єкт сприйняття не займає полиниПідмета. У цьому розумінні використані»! відповідних лексем

о активних конструкціях стає фушсніоиадьііо рівнозначним ажкшшщи іі;шш твдпв Ш'рцЬітівШЧС иредоншій у насншгїй фор»і> а тією різницею іцо Рличор.астшиш граматичних ііаенвикх конструкцій ренреаеитує у неревгркиш кількості нннадів не иозицію окремого рефрактора» а кшкетиішу точку зору.

Повертаючись до діахроиної проблематики pt/xxr«* доиільнм шдмітнги таку тенденцію розподілу розглянутих кшце тині» лексики; акамчоклиин матеріал де>ю»к'трус нерш^кне ликоркетаина у (нлыи иЬвнх текстах конструкцій, ж» не т'нащжша суб'єкт ^нрнинятт» / думки як синтаксичний суб'єкт ре*»е>иія, Маються »a yaaas і»ер»н за осе нинадки ижиианіїя лієе.іів та ши»х лтад« ііапшш» иерненцм.

Авторизую1« исриситм&и» лскс«ка мо<кс бути представлена як дісслшшіи, Г4К іівшнмп ікнаюшиннш'н» словам«. Наступну за дієсловами насішного спрмйцапя ещу*» у (як імнлиштмотї становлять пері іенти пні і кпгнігикні д<нш»*м* таких ти»і»‘ , '

- прикметники, ігчоімики і м}мк'ді**и»кк, іно позначають нронсе (ианр.,

vision, apparent, obzmmip и т^».> чн результат- (.impenetrable) фізичного сприйняття; ,

- ирикметники, іменники і прислівники, що позначають емоційні і

ментальні етапи (siariiing, cvnfusion, anticipation, unfortunately); '

- модальні дієслова, що репрезентують псрсснажну позицію;

• різноманітні маркери антонімічних підгінкіи "алетичмої" |Пайкои 1990:

7J М(\я.»»ьнпгті‘. мпЛШ'пигіпсть ’ ііі'пмліг.ічлнігть (perhaps, possihly, r.nrt: of) /

ваешісіпсть, визначеність (sun lit, indeed, really).

- • . * •

ІІИіИічіазщіні тини нсрцсптиіїної і копнтивної лексики, на відміну від

;Чтдін сприйняття. що мак)П> здатність авторизувати текст як у сполученні з

. . • 7

іншими «идами моимих одиниць, так і у нииздку їх дискретного вжинашія, ііапоштюті<г!і авторизуючим значенням ііергкїіжно .чи рахунок одночасного скупчення у шіслоплюнаині кількох лексем подібного гину. їх микормстании ¡фактично школи не буває ізольованим.

Конвергенція вживань перцеїпншіих і когнітишімх лексем у рознопідному тексті має авторизуючу функцію, оскількі у загальному ¡¡м’іиїдку мова обмежує число прямих показників сііістсмічііоТ модальності одним - скснліцитним чи імнліцитним. Таким чином, наявність дііох і більше показників еністемічної модальності п одному пислонлювапні перепюрюе. таке ииг.лоіононзнии к аитортоиаіпні фрагмент розповідного тгке.ту.

Перцемтивіїу і копіітивиу лексику було розглянуто у тісному зв'язку л нростороно-часовими шдексальпими слонами і виразами; таке поєднання мотивувалось сполученим контекстним нживанішм обох, типі» мовних засобів. У даному випадку мова лише відображає той факт, іно сам процес сприйняття світу іісрозрипио ¡¡оц'ялаинй .1 суб'ективпо-означуваною тачкою відліку як у.підношенні просторових, гак і часових координат.

Вілми детальний аналіз, дистрибуції нерцситншіих і локалізуючих лексичних ОДИНИЦЬ ПО НІДНОПІГІІНЮ один до одного у розповідному тексті під т()еті.ої особи пияпип. цгкапу діахронічну закономірність. У відповідності -з відомою тенденцією постуноііого переходу художньої прозаїчної літератури під розповіді (мімезие) до показу <дісгелис), від пояснення до опису, під ексііліципніх способів зображення до_ все більшої імплікації, досліджений матеріал романі« XVIII - XX. сг. показу«' посту і юне збільшення частоти ижинання і підвищення иаріатипнссті локалізуючих маркерів суб'єктивної точки зору |юфрйкторіі!, з одного боку,.і одночасне поступове витіснення із аналогічних контекстів лексичних одиниць,іцо екс.нліціюіпть сам проіин-сприйняття (точні дані з цього нрино;іу Наїїедепі у Таблиці №1 у Розділі І дисертації). Як зазначалось вище, окрім дієслів ' у цій функції використовуються інші частини мовлення, які містять' у семантичній структурі сему сприйняття. •

Оіігіс:;;ка тенденція уявляється одним із ічоикрсіно-мошіих і:тілсіп> більш загальної тенденції ііостугіоиого подходу під використання сксіїліцитннх прийомів у літературній тнорчості до »се білиічої імііліцитікк:ті при загальному ускладненні проікч'а худпасимії комунікації. При цьому, художня комунікація ускладнюється не лінію у напрямку нолісубгкі.іої організації авторського викладу, коли він набугаг форму "непрямого мовлення" І Г ч огиіііннли 127|' але м при снрийняіті тексту ад|х-сат»м-

читачем, оскільки кожний фіктивний адресант (наратор, оношдач, рефрактор) мак фіктикіют идртіта (фіктишюго читача, слухача, глядача описуваних подій)-.

Насиченість аізгоризопаних контексті :і исрцсіітишіими, копіітишіимк і сиістсмічними лексемами иластипа більшою міро» гьорам монологічного типу побудови (романи XVIII - XIX ст.). У таких текстах найбільш вираженим суб'єктним (крім екенлішйовугкшої авторсько? інтонації) є точка

зо|>у протагоніста. Іінсока концентрація ісогііітиіших і оніст'-мічних маркерів при цьому є більш частотною у тканині тексту романів психологічного характеру.

Огляд ііідексальних одиниць мои» (Розділ II) представлено трьома групами, які відповідають традиційному поділу індексальної і дейктичцої лексики: індскс простору, індекс часу, індекс особи. Відповідний мовний матеріал розглядайся окремо виключно з мстою систематизації опису. В роботі неодноразово підлі чається взаємопроникнення і часом нероздільність просторових І часових маркерів; що ж до індексу особи, то крім сксіїлніипюто займенникового втілення, він завжди імнліцитио присутній у двох інших категоріях індексальних мовних яагпбіп.

Точка зору окреслює тісно цов’язаці один з одним ігростороно-часові (хронотогші) та оціночні коордиіюти учасників комунікації. Вказівка на просторово-часову позицію персонажів птілкх. "фізичну” грань поняття "точка зору”, на відміну гід аксіолосічної позиції, представленої, наприклад, дйлкцмк тинами суб'єктивованих найменувань!

Із всього численного комплексу проблем, пов’язаних з організацією художнюю простору і часу,' и роботі досліджуються вииадки локально-темноралмюї фікгопяипгггі, сні «піднесеної з позицією спостерігача, нміїцгного усередину хронотопа. Вказівка на спостерігача відбувається « тексті за допомогою цілого ряду різноманітних мовних засобів, - крім традиційно досліджуваних у цьому аспекті дейктйчиих сліп, тут використовуються й інші локатишіі вираження, а також дієслівні лексеми, видо-чавдм форми діг.слова, екзистенціалині конструкції і деякі інші мовні засоби.

Поняття "дсйксис:- с,неоднозначним'У тому розумінні, !ЦО під точкою відліку деякі автори схильні розуміти лише фігуру моилянина (Закарян 1ЯК4; Кирі .иімд.че ІВД7; Кцмкн! 1*Ж4; Яковлева 19С'0-|, у гой чаг як інші вбачаютьв ній ішсмолік; 'декількох суб'сктпых начал, а саме: моилянина, спостерігача і діяча. Подібна неоднозначність призвела до ш'едеіши у лінгвістичний нжиток додаїсончх суміжних понять: "егоцентричність" та

"індексальність". При цьому під егоцентризмом розуміються такі мошіі явища, п основі яких лежить здійонюкаиа мошіом формою вказівка відносно мовлянина, а піл "ііілсксальністю” мається .на увазі вказівка на суб'єкт сприйняття.

Поняття "інлсксальніс.ть” чи, інакше, "індексація" у назнаному пище значенні закріпилось завдяки праці А.В.Кравченко “Питання іеорії вказіїшості: Егоцснтричність. Ден ктич вість. Індсксальність" (Кравченко

1992|, де воно введено частково на противагу понято "авторизація" [Золотова 1973|, иикористонувапому и дисертаційній роботі як провідне.

З нашого погляду, явища мовної індексальносгі співвідносні з експлікацією фізичної точки зору - локалізованої позиції сприймаючого суб'єкта; тоді як авторизація обіймає обидва рівні птіленпя точки зору у тексті: • иерцентитмй ракурс ("констатація дііісності" у Г.О.Золотоїшї), а також аксіологічну установку ("оцінка дійсності"). Таким чшіом, у розділі, присвяченому маніфестації у тексті хронотониого ракурсу точки зору рефрактора, поняття "авторизація" та "індсксальність" виявляються по суті синонімічними.

Поява спостережуваного простору і часу п епічному жанрі пов'язала з тим "конерінконим переворотом", котрий впровадив новоєвропейський роман у просторово-часовій організації літературного твору. На підставі вивчених ■текстів романів XVIII - XX ст. було зроблено висновок, що уже а текстах XVIII ст. починається, а у подальшому інтенсифікується процес "самовідсторонсііня" аитора-оіювідача: простір драматичних епізоді« усе частіше організується із ешктережупальної позиції одного із гсроїв, іюдії описуються синхронно, як вони розігруються перед очима учасника.

Простпропо-чаглні маркери, які локалізують у тексті точку сностерсжсіпгя, розподілені приблизно рівними пропорціями у КОМПОЗИЦІЙНО' мовлештвих формах (КМФ) йпису і розповіді. Уживання індикатопів сюжетного простору і ча«'у саме п описовому і розповідному контекстах (на відміну від позасюжстпого, "глобального" простору-часу, ' що використовується. наприклад, в авторських відступах) було відзначено у більшості досліджень з питань організації хронотопа. .

Функцію просторової локалізації и текстах виконують лексем» різних тісна, причому позико рісший нріори-пгг залишається все ж за дойктичпими одиницями. Деіііпичпа локалізація пргн цьому виступає у ролі своєрідних скрої, що задають напрями (наближення / віддалення) від об'єктів квазі-реалмюсті у відношенні до суб'єкта сприйняття і поширюють таким чином

підкопідпс авторизуюче значення на контактно розташовані номінативні та інші одиниці .

Традиційно виділяють три основні тини просторової орієнтації: константну, абсолютну і підносну. .

Константна, чи стійка, орієнтація нон'язана з уяилпшями про напрями, що <іс змінюються при зміні наложения людини па місцевості (ііанр., орієнтація по сторонах світу: northwards; off la the west)

При абсолютній орієнтації вибір лі.калі.іатора залежить піл будови точки відліку - у даному випадку людського тіла. Людина прожинає на землі

і ім'роміїцуєтьги по ній у вертикальному положенні. Тому паинри|юднііпою точкою ІІІДЛІКу є рівень зоїлі. • .

; Поняття ."горизонталь" "включає n себе два. горизонтальні виміри: асиметричне front - back і симетричне left - right. Нанрапленість даних горизонтальних стрижні» координат задасться у відповідності із зоровим апаратом людини - реципієнта навколишньої дійсності. .

При відносній орієнтації вживання локалізуючого слона низначаспіся не будовою людською тіла взагалі, а конкретним у даний момент положенням чи рухом самої людини .як точки відліку, чи положенням або -рухом інших тіл. Саме маркери відносної просторової орієнтації набувають у тексті приоритетно} авторизуючої функції. При цы>му, якщо суб’єкт сприйняття, який є точкою відліку, у момент сприйняту перебуває у стані спокою, то просторові орієнтири організовуються у мові за допомогою . ЛСНКТИЧІШХ 3aCOÍ)Íi>. - .

' • При рухові суб'єкт сприйняття мимонільно заличає стати мло розташовані об'єкти в . орбіту свого руху. Рамка спостереження, що накладається на характеристику місцсі мложгння 1 <іих об'єкті в гніту, нтілюється в основному за рахунок перелічення номінативних одиниць,Що позначають натурфактл і артефакти (природні і штучно cthojxmií об'єкти).

Позиція ішрсопажа-сностсрігача найбільш експліційоваиа у випадках обмеження кчідзі-простору до точки - місцеположення спостерігача як центру

Найповніше ідея точки'- центру координації «тіл чіа' в дейктику hue.

. І(аявність ”Кітс" у тексті розповіді нід третьої особи, ідо ведеться у минулому часі, ненормативна - у нідповідногті :і правилами погодження часів ноно мас бути замінено на "ihere" - однак у художгіх текстах вельми вживане. Игчіпепня, очевидно, слід шукати у психологічному феномені (Х'ОбіН'ГОГО простору, тобто н.остру який лкідиікі ас'опікіс з собою. Наявність "here" у

|юпюнідпому і описовому контекстах відбиває позицію спостерігача, "особистий нргм-.тіп” ЯКОГО [Ю.ТЛІШОВ.УР.ГМ'Я всередині сюжетного простору твору.

Функціонально синонімічним є сполучення номінації просторового об’єкта і дсйктичїіого компонента this, якому при "звичайній'’ -неанторизоваиій- - розповіді нідцовідає кказішіий займенник "that". Диалогично авторизує текст використати» означеного артикля нрн ініціальній згадці псиного просторового об'єкта у тексті, таке вживання стіюрюс ефект спостережуваності виведеного об'єкта.

Індекг.альнігть при передачі ме-зорогюго сприйняття здійснюється у більшості випадків на основі семантичної ознаки наближення до суб'єкта оірийшіття/віддалення під нього (оскільки звуки і запахи повинні досягати місця сприйняття, у той час як зорова інформація частіше фіксується у якомусь місці).

Дсґцггичні засоби просторового іпдекса включають, окрім іншого, цілу систему прийменників, які лежать » основі егоцентричного бачення світу. Цс прийменники, які задають напрями, що відповідають лексичній системі підносної mvxrtopomn орієнтації людним - "наближення до / яі/ілалешія від спостерігача“. Серед них before, beyond, behind, across, past, ever та Інг.

Дейктична спрямованість може .буМі задала в тексті у тому числі за допомогою дієслів, ідо містять у значеній псктормиіі компонент "наближення/ніддалсіиїй" (to cosier to до та ряд інших).

В- аналізованих текстах іилрні варіанти виявлення лсрсопажних позицій шляхом - різноманітних. обмежень і викривлень просторової перспективи, що автомат»««» еііінмдітсять читача я точкою зору "зссрсдИни" xfmiKvmint. ■ t . . , v . , .

Опис . щюсторошЛ ікжалізації стане »сповним без »рахування використання. у цій функції момтх одиниць >ішшго порядку, а саме- -екзистенціальних конструкцій, що , ім’іпіійюкугь наявність всередині хронотопа спостерігача v як емітру , юоюдомшгіп Конструкція’ і г.провадясуючігм there стилістично- »Митральна к с доміїштмо акалі.чонаної групи речень. їг нропідііа формп ««aiu-tamcst у тому чмел» за ступенем узуальності. Здатність синтаксично» цамструкад» з впроваджуючим 'there" іміїліціїоііятн ікж;ітин, не імлишипхи його, її гашійпгтяіп% як

одиниці авторизації розповіді.

, Аналогічно просторовій мниикіплуіі, маркгрм сдоке-пк»'» чяку у тексті здатні відбитті точку зору »«тжіміїажїгь. т«/т> авторизувати розповідь. Час

спостереження иибудовуєгься па допомогою цілого ряду лексичних лпкалідаторіп, а також а використанням граматичних засобів - видо-часових дієслівних форм.

У нинішній час все більше дослідників приходять до висновку, що основна иідміїшість між тривалими і нерфектними формами дієслів (котрі н основі своїй є локативними) з одного ■боку, і індефінІтннми формами с другого, заключається у різниці між феноменологічним і структуральним знанням про світ, тобто знанням, що виникає як результат безлоссредньвго чуттєвого досвіду, і, так би мовити, даним знанням.

Якінп говорити про авторизуючі нластиності іи'рфектмих і тривалих форм англійського дієслова, то необхідно відмітити, що чим більше автор твору схильний описувати події, зображуючи їх крізь призму персонажного сприйняття, тим виший процент використання ним з авторизуючою метою часу Past Continuous. Авторизуюче використання часу Past Perfect співвідносить сюжетний час з особисніспим досвідом рефрактора і в цін функції вживаний і характерний дли всіх досліджуваних тдаріп; час же Past Continuous в авторизуючому значенні представляє сюжетні водії як симультанні гліриммаїшю і усвідомленню їх персонажем, а тому використовується переважно у власне поліфонічних текстах. Більш докладні дані про використання обох дієслівних часів з мстою часової індексації авторського викладу подано у Таблиці № 3 «ідповідцого параграфа.

У конструкціях із значенням локалізованої в часі дії нерфектпі форми співвідносять дію у минулому з деяким моментом у минулому як часом сніістсрежсння. Обставин« часу, виражені дсііктичііими лексичними засобами, у конструкціях с Past Pcrfcct переносять час спостереження в минуле, при цьому ногляд на саму дію f. рбтроснективним.

Ідея, що відповідає значенню Present Perfect, '•л саме, співвіднесення результату тієї чи іншої дГі з моментом, одночасним часові спостереження, іноді передасться у художній розповідній літературі пасивною дієслівною конструкцією, однак, семантично вона відповідає "нередтенерішньому’’ перфектному часові (fíe had just time to realize that...the marninff was come).

. Лексично такий часовий план втілюється в иксті за допомогою <ібставнн часу, що співвідносять недавній минулий досвід з сюжетним "зараз" як точкою відліку, паприк.їіал, обставини "tit tot", "усі" т;« in. Подібні чагові маркери можуть використовуватись у функції індексації часу як самостійно, та ; і в сполученій з і»«дт>-часовими дієслівними формами.

H»i продвижения рсзмоии про лексичні часоїіі маркери слід зробити ізстерсжеиня, ЩО ЧЭС СІїОС-.'СрСІКеїПІЯ, Сйму;1|>тиі11і1ій часу дії, може бути імуалізопаннй не тільки і не стільки шляхом ижинання часу Past Coiitinious, іде й за допомогою дейктичних v.jiiii: "now", "today", "at this moment " mino.

Голоіже місце у ряді лексики, що організує » ісксй часоним центр соординаціі, симультанний часу дії, належить дейкгику’ 'зараз'. У цьому :еіісі "now" значиме для индексу часу гак же, якдейктик "ііогс" для индексу іросїору. ’

Лексична часоиа локалізація здатна шілюмаги суб’єктишіе уянлення іро час персонажа, відмінне під "фізичного" часу дії, і таким чином юіоризупати нкклад (age-long nightmares, too 4twrt winter afternoon).

Індекс особи представлений особовими, присвійними і зноротнимн айменниками. Особові і прискійці займенники здатні втілити позицію >ефї>актора .перш за »се у нмнадку акцентованого протисгаплешія в тексті форм множини і однини; иаргаптіп графічного подання). ^

Серед назнаних тиніи займенників' найбільш виражена індексальиа їлаетнрість притаманна рефлекси нам. Зворотний займенник - знак іимоііілі.пого (некоптрольованого, але успідомлюначого) ментального стану, ікий природніше за іїсє сніїлндноситься :і суб'єктом думки чи почуття, етотно, ні« рефлексний залучають до 'фігури рефрактора посилену увагу у ому ішнадку, коли їх нжипання у тексті не обумовлено граматичною зчоротпіспо дієслопи) чи Читою мопиою необхідністю. ' . ’

, Псшяп-« "номінація" никчриетаио і> роботі (Розділ III) у вузькій нтернрета'мї терміна як позначення ■ пссидо-ііорвниним субъектом юі«лом."сші>» міших осіб і об’єкті» кпааі-рсальїгості, що ниражається ченниками (»ласннмм > 'загальними), а також іменними »колонами, миелочий центр яких складають імена загальні (дескрииді? і дескриптивні ' «слони). - • • .

Здатність чонлянчна иключати у пласнс висловлювання найменування, • \о підбиває тп'!-<у ініноТ особи, • визначається » дослідженнях, ■

рисіиічеііих питанням реферсіїци ііислоіілюїіань, як емнатія. При . цьому к'кт емпатії 'із/іатнігті, тимчасово прийняти точку зору.¡німо? особи не аиждч '' уснідом/к інім, а скоріш за все- внлмна*; на інтуїтивне використання енної мовної «¡юрми. 'Гака ноабон’язкова ііітсііціоііальїіість, очевидно, стала ричиною того., що оізіюфокусні найменування зустрічаються у творах, які лічніічн) не передбачають поліфонічної побудови і не мають інших засобі» ■иілічитчої 'чт'рииаці' тексту ні: самостійних авторизуючих злемептін.

. ' ¡4 ‘

Власні назви (аіітроноіами), що вишшчаюіься и умовах' стапдарі :н»і мозленсвої ситуації як "некоішоїлгиіші’, и ' умовах художньої комунікації здатні наповнюватись авторизуючим змістом за рахунок потенційної варіативності форми або" ж при сполученні з актуалізаторами (артиклі, вказівні і присвійні займенники).

Серед різних можлипихгкошіотаїїій ангрононімів у тексті апторизуюк; значення мають соціальні та емоційно-оціночні. ,

Формальні соціальні відношення номінатора і номіната звичайно передаються прийнятою в мові градацією: детермінант - ім'я; повне ім'я; нрізвінцс; ноні і і (}wj;>mh імені. Крім відбиття в офіційних номінаціях бсзносеоеднію стосунків у рамках соціальної ієрархії, нони часто-густо відповідають початковій стадії знайомства персонажів чи відбивають колективну точку зору, іцо збігається з самоназвою номіната.

Ознака, неофіційності виявляється майже повсюдно сполученою з емоційно-оціночною коннотацією антроіюиіма, іцо робить варіативність таких імен практично необмеженою (порівнянно з нормативними . формами офіційних номінацій),

" Основою виникнення коинотацій при словотворчих процесах є стягнені, елінторані, скорочені та дериваційні форми імені. У цьому ж ряді розглядаються в роботі прізвиська,' що функціонують як оніми. Авторизуючи»? ефект досягається никористанням умсніпено-нестливих' похідних і прізвиськ в ряді декількох короферсітжх антрононімних найменувань протягом цілого тексту .

' Такі дсйктичііі знаки, як означений артикль чи синонімічні йому пкалічкі займошіики.у позиції неред онімем сигналізують про підвтцоний інтерес до назнаного, навпаки, неозначений артикль с.- маркеров відношення байдужості, що тяжіє до ііегатишоі оцінності. '

До авторизованого вживання також належить аитроііоніміїа номінація персонажа,' якщо нона виступає як нервишіс найменування відповідної особи у тексті. Порушуючи найбільш звичайне правило послідовності иживання номінацій у монлепсиому ряді: загальна начва - власна назва - займенник, нжшш'нія власної назв« в зачині твору є показником :інії того персонажа, котрий у цій ситуації назнав би діючу особу подібним чином.

('Kjuiiu'iii члйм;Чіунапня дііюних осіб, що містять у собі власні нддг.н у <МГ.І.І\<І(ЧШІ .< ДСЧ'ІСріІНГИІІІІИМИ лексемами, є частотною формою іменних і-. ■ >і!оп:о.іуч:\ін> и акторському -викладі :гаидлки своїй здатності втілкпити у до;-j а гін.о і;омн;.і;тнііі формі одразу кілька суб'< мпих позицій.' И

ніш пі знаному матеріалі шл-упий пил паимспуваїш склад;«: її середньому 58% 11ІД. •.КП’ІЇЛМІОГО.ЧМСЛ'Д ІІОЧІІШТИЬіІИХ НЖИіиіІІЬ.

. Загальна пч.іі» '.антотатиіша :ій споею присілою - нона no лігше п/і:нсгк:с акт ^сфорсггі,'« до того чи іііііюго' денотата, - попа лаіокди ііоііі/іомляб і;ро і'іі'гїі якусь інформацію.

• Серед значень дескриптивних словосполучень у лиачсііііі авторизуючих ми виділяємо такі їх типи: omiamo-класифікуючи дескрипції; дескрипції -"терміии" |Псж(іицка 19821 спорідненості та ніннх соціальних стосункік; оціночні лсскриіщіТ. . , ¡

Оціночні дескрипції найбільш сксплінитно' серед інших пиді» номінацій авторизують розповідь. Тут також необхідно праху наїм V4 вдатність до стильозої иаріатиіміості. З умон реальності цієї потенції вживаним може бути увесь широкий аксіолоіічнии спектр від жаргонно-просторічних форм негативно» оцінки до вершин поетичності високого стилю иоліпитю-забарвлених найменувань.; , '

Авторизуюча функція :гагаль»их ti:um знаходиться у іпаємозншку з ііжиішнням їх у „тій чи ímnm спіімісснчиій, полиш». Найбільш нрироднбю •иіиаксичіїою позицією для д«ч;крмііі;п» і /іескрпитивннх словосполучень, н«о чістяп» смоііійпо-оціипчні коинотаии, г ;к» загальним визнанням багатьох-чослідників позиція прсднкаїипии. Н;ишкісті> і»;ізікміих сл»н/ііирлзт у ;иптакеичні:і інші ції суб'єкта ч» об'єкта іитуїтитю відчувається і іідтперджусться практикою аналізу як "иигаиія", тоOto ях к*і)кіжешія точки юру суб’єкта, який п<;с автором іс-ксту.

Cufie оціночний компонент значення с- искотмо для іпміикпсіиія' івторизумчої функції у ;и\криііт»«ніих сліп » сл'мюсімхлучеиь.іцонозіїлчиють іриродні і штучно сі порені «Лі;кти інатурфакти * арегсфакти) • киазі-)еалі»иого снігу. Основним принципом длзі відтворення у казні сігеци(|)іки •.прийняття нетіоіо об'єкта t припни» схожості, подібності ( deep pooi in the wccfi'" "huy. bath"; “tion uisi.iriyuisitaiilc figures' - "ink-stains’ тощо). ". ;

Таким чином, сингіїз ііжниапіиі описаних у робоп дискретних засобів тторпзації художт.оп; прозаїчного тексту приводити до того, що монолітна капипа (»омані» минулих століть поступово цсрстнорюсться і» зображення сназі-реальності, складеної .та принципом мозаїки - н сиитгтичіїо-об'сктитіе лумачетія жиі ія.

У кінці роботи подано Висновки, що становлять собою теоретичне 'загальненпя результатів дисертаційного д(х:ліджеиня.

■ ' 16’ Осноипий tiM'jcT робот'и взбито у таких иублзваздах:

1. -Фоноссмантичсскис средства организации ¡гсхстшадй полифонии. // Фомпсемитика и прагматика. Тезисы докл. Bcejsoc. конференции. - М.: Институт языкознания РАН; Hl'IIif мм. В.Г.Белиаскош. ^ 0,1 ц.л.

2. Лексические гцсдства ацУоризации текста. Деи. в ГШБ Украины 951

УК 95. - 2 п.л. . - ’

. Аинртац >я

Орлеико О В Ацторц:«иия уудож.«:тбснного текста (на материале британский пр<яы XVIII - XX во.). Дисссртдщг*. на соискание' ученой степени кандидат фил люгичеекмх паук по сяеаяаяыюсти 10.02.4)4 -германские язмуи. ,

В работе создайся таксономия яляксных «редеть, участиующих в создания прагматического эффекта нолифоничности художестватой прозы

ИнЦМДуКЦИН СубъеКТ! 1ЫД ПОЗИЦИЙ 4К:рСМ1аЖСЙ В «ЮНССХиОиаКИИ О! TJXTfbCfO

лица производится яри помощи сишхза ytiorpt.vUesHrfk «аыкоиых единиц,' определяемых как срсдогна апгоризации х^дожосчиоичюго текста. Три класса авторизующих языковых единиц рассматриваются в аспекте лиахрвничеекого сопоставлении днегрибути мш)х характеристик их мсцолг».«тн(шн и |)С)манах XVIII, XIX и XX ой. .

... Annotation

Orlento O.V. Authourization -of fiction {based on the analyses of British prcic from XVIII ta XX cc). Thesis for a degree of caudid;vtc of linguistics in speciality 10.02.04 - Germanic languages. .

' The thesis presents origination of the taxonomy of language weans involved in creation of the pragmatic effcct of poliphony , in fiction. Introduction of charactcrs' perceptional and psychological attitudes into autlmur's 3-td person narrative is performed by employment of text elements defined as the means of auf hotirizaUon of epic fiction. Distributive characteristics of three major classes of autliourmng text elements are rc^arxlol in the aspect of tbiir diaeliroiiic comparison.

Юпочот f /ioita: аторн.тшни чол'ы}ич!1ч, ицдексанЫ,

гочк;; .¡opv, i'pai матига, акск»;г>пя.

!iq;m4iriiP4'CTj)