автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Диалектика морали и права в развитии демократии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Диалектика морали и права в развитии демократии"

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РГб од

1 н АПР 139-3

УДК 321.7:1

УДОВИКА Лариса Григорівна

ДІАЛЕКТИКА МОРАЛІ І ПРАВА У РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ

09.00.03 — соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Запоріжжя — 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

ВОЛОВИК Віталій Іванович,

завідувач кафедри філософії Запорізького держуніверситету, заступник голови Запорізької облдержадміністрації

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

МОРОЗ Іван Антонович,

професор кафедри філософії

Дніпропетровського держуніверситету;

кандидат філософських наук, доцент

ГОЛЬЧЕНКО Володимир Миколайович,

завідувач кафедри суспільно-гуманітарних наук

Запорізького обласного інституту удосконалення вчителів

Провідна установа:

Придніпровська державна академія будівництва і архітектури Міністерства освіти України

м. Дніпропетровськ, кафедра філософії та політології

Захист відбудеться 24 квітня 1998 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.17.051.01 у Запорізькому державному університеті за адресою: 330600, м. Запоріжжя,

вул. Жуковського, 66, корп. V, акт. зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розісланий 23 березня 1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої раді( і/ІІЦ <?' - „/-?. Тимченко С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження діалектики моралі і права у розвитку демократії обумовлена потребами розробки теорії та вдосконалення практики формування в українській державі демократичного суспільства, формування правової і моральної культури владних інститутів і громадян, пошуками оптимальних шляхів подальшого удосконалення суспільства через морально — правовий контекст відносин.

Глибокі перетворення у соціальному оточенні сучасної людини загострили увагу до її прав. Демократія є саме тією перспективою, реалізація якої найбільшою мірою забезпечує і гарантує права людини. З проголошенням політичної незалежності України, розпочатими процесами державотворення Україна зіткнулася з проблемою недостатньо розвинутої демократичної традиції та сприятливих умов для розвитку демократичної свідомості суспільства. Ця обставина формує нагальну потребу дослідження проблем демократії під кутом зору взаємозв'язку моралі і права, які виступають регулятивними механізмами функціонування та розвитку якісно нового соціуму, і покладені в основу формування демократичної правової системи українського громадянського суспільства, розвитку і зміцненню правової, соціальної держави.

Як відомо, демократія належить до загальнолюдських цінностей і є однією з умов соціального прогресу суспільства. Вона має як позитивні, так і соціально неконструктивні якості.

Така багатовимірність та невизначеність ускладнює процес демократичних перетворень в Україні. Це зумовлено: по-перше, відсутністю зрілого громадянського суспільства в Україні; по-друге, інертністю суспільної свідомості, негативним ставленням до демократії з боку значної частини суспільства; по-третє, тим, що демократичні перетворення на початковому етапі супроводжуються не тільки духовною кризою, але й економічною та політичною нестабільністю.

Мораль та право неодноразово ставали предметом дослідження в етиці, політології, теорії держава та права. Але практично відсутнє глибоке дослідження їх взаємозв'язку, що, в свою чергу, стримує теоретичне обгрунтування процесу становлення і розвитку демократії в нашому суспільстві, визначення шляхів поступального розвитку молодого соціального організму.

У сучасних умовах, що характеризуються загостренням проблем соціалізації особистості, зростає значення соціально-філософського аналізу взаємозв’язку моралі і права у розвитку демократії як одного з факторів суспільного прогресу.

Аналіз свідчить, що значення і сутність взаємодії моралі і права не усвідомлені повною мірою у владних структурах держави і це обумовлює низьку ефективність соціальних перетворень в Україні.

Головна тенденція світового розвитку полягає у русі до змішаного поліфонічного суспільства, тісного взаємозв'язку морального і правового регулювання. Розвиток демократії є однєю з передумов для здійснення постулату про вищу цінність людського життя.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена не тільки її теоретичним, а й практичним значенням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до комплексної цільової програми №0194. У.043134 «Вдосконалення змісту та методики викладання філософських дисциплін у ВУЗІ як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України».

Стан наукової розробки проблеми. Ідея взаємозв'язку моралі і права бере свій початок з епохи античності у вченнях Сократа, Платона, Арістотеля, Антисфена Афінського, розвивається К. А. Гельвецієм, П. А. Гольбахом, Ж.-Ж. Руссо, І.Кантом, Г. В. Ф. Гегелем, К. Марксом і В.ІЛеніним, А. де Токвілем. В ній можна виділити дві основні тенденції: тенденцію позитивного взаємозв’язку моралі і права та тенденцію протистояння.

У сучасній вітчизняній філософській науці окремі сторони проблеми взаємозв'язку моралі і права стали предметом дослідження багатьох науковців, зокрема, М. П. Каревої, Н. І. Матузова, С. А. Якуби, П. Н. Сергійко, І. А. Вавілова, С. М. Пенькова та ін.

Досліджуючи основні моменти взаємозв'язку моралі і права, автори багатьох робіт грунтувалися на офіційних позиціях і робили часом нежиттєздатні висновки. Це зумовило необхідність переосмислити деякі їх висновки, особливо стосовно права і держави.

З точки зору дисертанта, найбільш цінними в цьому відношенні є роботи авторів, які розглядають право як елемент культури, елемент її охорони і захисту (B.C. Нерсесянц), явище цивілізації (В.Н. Кудрявцев), засіб соціального компромісу чи механізм координації різноманітних інтересів людей (С. С. Алексєєв, JI. І. Алексєев).

На етапі соціально-політичних трансформацій в Україні для з'ясування сутності права і правової системи особливу цінність мають наукові доробки та новаторські, конструктивні, дійсно творчі підходи вітчизняних правників, зокрема В. Жерьобкіна, М. Козюбри, В. Копєй-чика, В. Котюка, П. Рабіновича, О. Скакун, В. Сурілова, В. Титова, М. Цвік, В. Чефранова та ін.

з

Особливої уваги потребують роботи, в яких досліджується взаємозв'язок моралі і демократії, демократії і права (Р. 3. Лівшиц, К. С. Гаджієв, Б. Г. Капустін, Д. А. Керімов та ін.).

Проблема сутності, характеру, змісту демократії розглядається відомими дослідниками, такими як Ю. С. Єрьомін, Г. Г. Шахназаров, А. І. Денисов, В. Е. Гулієв. В період переходу до нової теоретичної моделі демократії особливо цінними є роботи Є. Л. Кузьміна,

A. Г. Менделєєва, А. І. Ковлера, І. Шапіро, А. М. Міграняна, Л. П. Бутенко, В. Л. Лобера та ін.

У розумінні багатьох проблем демократії допомагають роботи світових теоретиків демократії, таких як А. де Токвіль, С. Мілль, А. Ліпхарт, К. Поппер, С. Ліпсет, Р. Даль.1

Теоретичною основою для здійснення аналізу проблем демократії, в умовах суперечливих і конфліктних реалій розвитку України як суверенної держави, слугували автору дослідження сучасних вчених, зокрема

B. Андрущенка, В. Баруліна, Є. Бистрицького, І. Бичка, В. Воловика, В. Воронкової, Г. Горак, В. Горського, П. Копніна, В. Малахова, М. Михальченка, М. Мокляка, В. Ребкала, П. Сергієнка, М. Тарасенка, В. Табачковського, В. Шинкарука, В. Штанька, Т. Ящук та ін.

Останнім часом проблеми демократії найчастіше розглядаються у зв’язку з дослідженням політичної і державної влади (В. Е.Чиркін, М. І. Вишинський), формування правової держави (В. М. Корельський, Б. Н. Лазарев, О. В. Мартишин та ін.), використання принципу розподілу влади (Б. Н. Топорнін, Л. М. Барнашев та ін.), співвідношення демократії і громадянського суспільства,2 демократії і справедливості,3 проблеми соціальної демократії.4

Аналіз літератури з цієї проблеми свідчить, що поряд з високим рівнем її загального осмислення в західних наукових підходах і вітчизняних теоретичних здобутках майже відсутні філософські дослідження

1 Див.: Ллексис де Токвиль. Демократия в Америке. — М.: Прогресс, 1992; Поппер К. Открытое общество и его враги. — М.: Культури, инициатива, 1992-Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократия и ее проблемы в Восточной Европе / / Вопросы философии. — 1992. — № 9.

2 Див.: Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис. — 1992. — № 4; Гаджиев К.С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и основные вехи формирования / / Вопросы философии. — 1991. — № 7; Якущик В.М. Государство переходного типа / Вопросы теории/. — К.: Либідь, 1991. Та ін.

3 Див.: Степанянц М.П. Справедливость и демократия в контексте диалога

культур / / Вопросы философии. — 1996. — № 3; Капустин Б.Г. Демократия и

справедливость. Размышления об опыте моральной политической философии / / Полис.

— 1996. — № 12; Карбачинський О. Тоталітаризм і демократія як відображення внутрішнього конфлікту людини // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — № 11 — 12 та ін.

4 Пазенюк В. Соціальна демократія і соціальна етика / / Політика і час. — 1992.

— № 11 — 12.

взаємозв'язку моралі і права. Виходячи з необхідності подальшого вивчення феномену, дисертант вважає доцільним соціально-філософське дослідження демократії з виявленням суттєвих якостей моральної та правової систем, їх структурних складових та ролі в демократичному процесі перетворення суспільства. Отже, синтез проаналізованих автором джерел забезпечений через посередництво особистісного підходу дисертанта до проблеми діалектики моралі і права у розвитку демократії, що відображено в нижче наведених меті та завданнях дисертації.

Враховуючи актуальність теми для створення в Україні демократичного суспільства, маємо за мету розкрити діалектику взаємозв'язку моралі і права в основних принципах, формах, установах та історичних типах демократії, визначити критерії і фактори оптимізації поступального розвитку демократії.

Пізнання особливостей взаємозв’язку моралі і права у розвитку демократії відкриває простір для виявлення нових факторів оптимізації поступального розвитку демократії, оскільки «дійсно новаторські ідеї можуть виникнути лише за умов осягнення закономірностей розвитку об'єкта пізнання, їх відображення у свідомості суб'єкта, що пізнає»5.

Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

— визначення методологічних засад дослідження моральної і правової систем;

— з’ясування сутності та структури моральної і правової систем, їх спільності та відмінності;

— аналіз розвитку ідеї взаємозв'язку моралі і права в історії соціально-філософської думки;

— дослідження взаємозв’язку моралі і права в основних інститутах, формах, принципах та історичних типах демократії;

— виявлення критеріїв та факторів оптимізації поступального розвитку демократії.

Об’єктом дисертаційного дослідження є процес становлення і розвитку демократії.

Предметом дослідження виступає діалектика моралі і права як сутнісного моменту демократичного процесу, дослідження специфіки взаємозв'язку моралі і права в історичних типах демократії, виявлення критеріїв та факторів оптимізації поступального розвитку демократії.

5 Воловик В.И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства.

— М., 1990. — С.47.

Методологічна основа дослідження. Пошук загальноцивілізацій-них засад громадянської злагоди і суспільного прогресу обумовив переосмислення багатьох положень марксистської філософії, розмежування з будь-якими абсолютизаторськими підходами, перехід від моністичного погляду на суспільство до плюралізму, від ідеологенного тиску «партійності» до толерантності, опору на надбання нових соціальних реалій.

Методологічною основою цього дисертаційного дослідження є діалектика, принципи, закони і категорії якої, відображаючи об'єктивні якості розвитку світу у всьому його розмаїтті, разом з тим, орієнтують і спрямовують наукове пізнання на пошук істини та загальноцивіліізацій-них засад входження України до світового контексту.

Методологічні принципи, які були застосовані в дисертаційній роботі, в залежності від їх універсальності можна диференціювати за трьома підгрупами. До першої з них належать загальнофілософські принципи: об'єктивності, історизму, зв'язку теорії та практики. В дисертації були використані елементи системно-структурного, гіпотетико-дедуктивного методів, методи абстракції, формалізації, аналізу і синтезу, аналогії, єдності логічного та історичного.

До другої підгрупи слід віднести методологічні принципи, що розкривають соціально-філософську специфіку дослідження моральної та правової систем. До них належать принципи соціального детермінізму, принцип діяльнісного підходу, діалектичної єдності соціальної теорії і соціальної практики.

До третьої підгрупи методологічних принципів належать безпосередньо ті принципи, що описують виключно специфіку зв’язку моралі і права в системі демократії. Для цього були використані категорії єдності, протиріччя, взаємопроникнення, взаємообумовленості, гармонії, дисгармонії, протистояння.

В порівнянні з двома першими підгрупами ці принципи мають більш окремий характер. До них належать наступні положення: висновок про зростання взаємообумовленості, взаємопроникнення моральної і правової систем; подальший поступальний розвиток демократії обумовлений зна-ходженням оптимального взаємозв'язку моралі і права, умов їх соціальної ефективності як систем соціальної регуляції; осмислення процесу морально-правової регуляції суспільства потребує визначення критеріїв і факторів оптимізації поступального розвитку демократії.

Всі ці принципи в поєднанні з використанням історичного, загальнокультурного теоретичного матеріалу визначають шляхи досягнення сутності діалектики моралі та права у розвитку демократії, шляхи

соціального і культурного відродження українського народу, досягнення духовної незалежності в незалежно-творчому суспільстві та входження України до загальнокультурного світового контексту.

Наукова новизна дослідження полягає в постановці проблеми взаємозв'язку моралі і права як суттєвого момента розвитку демократії. Вперше розкривається теза про те, що взаємозв'язок моральної і правової систем, який сприяє розширенню меж індивідуальної свободи особистості, її прав, посиленню її автономності, створенню умов для творчої самореалі-зації особистості є закономірністю поступального розвитку демократії; вперше здійснена спроба дослідження взаємозв'язку моралі і права в основних інститутах, формах, принципах та історичних типах демократії.

Запропонований системно — структурний підхід обумовив певну наукову новизну в розкритті спільного і відмінного у моралі і праві.

Виступаючи як діалектичні протилежності, мораль і право постійно знаходяться в єдності і боротьбі, взаємообумовлюючи одне одаого. Цей взаємозв'язок на різних етапах соціального розвитку має специфічний характер. Протистояння між моральною і правовою системами можливе лише до певних меж: з наближенням до граничних значень демократія вступає в кризу, а подальше розмежування між мораллю і правом веде до нестабільності, до руйнування соціуму.

Посилення взаємозалежності правової та моральної регуляції є об'єктивна тенденція поступального розвитку демократії і стабільності соціуму в цілому.

Дисертантом виявлено, що основними критеріями поступального розвитку демократії є: зростання ступеня свободи і відповідальності особи і суспільства; утвердження справедливості в соціальному житті; зростання відкритості суспільства.

Дисертант обгрунтовує такі фактори оптимізації поступального розвитку демократії: створення системи соціальної морально-правової безпеки особи, забезпечення в суспільстві громадянського миру і злагоди; зростання рівня економічного розвитку і ступеня соціально-економічної модернізації суспільства; подальше становлення правової держави; удосконалення інститутів громадянського суспільства; гуманізація суспільних відносин і всіх форм суспільної свідомості; рефлексія національних цінностей та ідеалів, їх переосмислення з точки зору сучасних соціальних реалій; використання світового досвіду розвитку демократичних інститутів, форм, принципів.

Теоретична і практична цінність дисертації полягає в тому, що в ній вперше зроблено комплексний соціально-філософський аналіз діалектики моралі та права у розвитку демократії.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів у поглибленні теоретичного пізнання закономірностей розвитку демократії як певного типу суспільства, та їх подальшому використанні при розробці стратегії розбудови незалежної України. ;

Зокрема, можна відмітити такі сфери застосування результатів дослідження:

— науково-дослідне — при розробці стратегії становлення, функціонування та подальшого поступального розвитку демократії України.

— правотворчу — для уточнення характеристики права, правових відносин, правосвідомості українського народу;

— навчальну — у процесі викладання учбових курсів з філософії, права, етики, політології, розробці спецкурсів «Філософія права», «Особистість і політика», «Моральна і правова свідомість молоді», «Духовне життя суспільства і культура».

Крім того, практична цінність дисертаційного дослідження може проявитись у навчальній роботі, просвітницькій діяльності, правових і філософських колах з метою сприяння змінам стереотипів їх традиційного мислення.

Апробація роботи. Принципові ідеї, теоретичні положення, висновки автора були викладені на міжнародній конференції «Духовна діяльність та її специфіка» (Запоріжжя, 1993), республіканській науково-практичній конференції «Політика і влада» (Запоріжжя, 1993), республіканській науково-практичній конференції «Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія «Україна напередодні XXI століття» (Запоріжжя, 1994), на наукових конференціях викладачів і аспірантів Запорізького держуніверситету (Запоріжжя, 1995, 1996, 1997). Матеріали запропонованого дослідження обговорювались на засіданні кафедри філософії Запорізького держуніверситету.

Крім того, науково-практичні дослідження автора використовуються у підготовці і читанні лекцій з означеної тематики в Запорізькому державному університеті.

Достовірність результатів дослідження проблеми діалектики моралі і права у розвитку демократії забезпечується методологією на основі якої виконана робота, комплексом використаних матеріалів.

Результати дослідження викладено в публікаціях, перелік яких додається.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел і літератури. Обсяг роботи 149 сторінок, виключаючи список використаних джерел і літератури (292 найменування), поданого на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, аналізується ступінь розробленості теми, обгрунтовується мета і завдання, визначені об'єкт і предмет дослідження, наукова новизна роботи, теоретичне і практичне значення дисертації, подано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження.

Перший розділ «МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МОРАЛІ І ПРАВА» присвячений науково-теоретичному осмисленню понять «мораль», «право». Дисертант розглядає мораль і право, з одного боку, як структурні складові демократії як системи, з іншого — як системи менш низького рівня. В них чітко виражені залежність генезису моралі і права від соціальної системи в цілому, та від елементів і сфер соціуму зокрема. Саме тому найбільш доцільним дисертант вважає застосування системноструктурного підходу. Він допомагає досліджувати зовнішні детермінанти зв'язку моралі і права, визначити їх природу, структуру, а також внутрішні зв'язки, які надають цілісності моральній і правовій системам.

Дослідженню специфіки моралі і права передує розгляд аналізу співвідношення категорій «діяльність» і «суспільні відносини». Зазначається, що і у моралі, і у праві як системах виділяються діяльність, відносини, свідомість .

Теоретико-методологічний аналіз виходить з того, що мораль має двоїстий характер — особистісний і надособистісний. Такий характер моралі проявляється в унікальності і одночасно універсальності. Мораль водночас абстрактна і конкретна, спонукаюча і стримуюча. Моральність витікає з совісності, загостреної самосвідомості індивіда, котрий крім обов’язків перед законом має обов'язки перед самим собою. Моральні санкції керують діями особистості як цивілізованої істоти, вони загострюють моральну рецепцію особистості. Але в той же час мораль є не єдиним засобом регулювання поведінки особи, оскільки не може існувати незалежно від інших засобів соціальної регуляції. Саме тому автор зазначає, що моралізаторські тенденції, тобто намагання вирішити складні соціальні проблеми засобами морального впливу без врахування всієї сукупності факторів, детермінуючих поведінку особистості, приречені на невдачу.

У дослідженні обгрунтовуються специфічні ознаки моралі: універсальність, фундаментальність, абсолютність і автономність.

Осмислюючи феномен права, автор відходить від загальноприйнятого до недавнього часу положення про те, що право є перш за все класове явище. Відправною у цьому положенні може бути теза про те, що право — явище цивілізації. Причому сама цивілізація розглядається як

ступінь в розвитку людства, що поряд з структурованістю суспільства відзначається і розвитком цінностей, механізмів, інститутів, які направлені на забезпечення соціального життя і свободи людини як суверенної особистості. З цієї точки зору одвічна природа права зосереджується в тому, щоб надавати нормативності і гарантувати реальність домінуючим засадам людської цивілізації — впорядкованості суспільного життя, свободи особистості, її автономії.

Право нормативно об'єктивує і реалізує засади цивілізації і суспільного прогресу. Водночас право є явищем культури. В цьому відношенні воно фіксує в нормативній формі духовні цінності і досягнення людства: демократію, мораль, справедливість, права людини.

Право — це система, яка складається з загальнообов'язкових принципів, правил, об'єктивно зумовлених відповідними суспільними відносинами і регулюючими ці відносини з метою встановлення режиму правопорядку, який забезпечується організаційним духовно-ідеологічним впливом, а, при необхідності, і державним примушенням.

Вживаючи поняття правової системи, автор має на увазі цілісне сприйняття всієї правової матерії, таких компонентів як правосвідомість, правові відносини, правові інститути в статиці і динаміці.

Запропонований системно-структурний підхід обумовив певну наукову новизну в розкритті спільності і відмінності моралі і права.

Спільне у моралі і праві проявляється перш за все в тому, що вони є формами суспільної свідомості І основними системами соціальної регуляції. Мораль і право — соціально детерміновані явища. В свою чергу вони обумовлюють соціалізацію особистості. І мораль, і право є системами, що включають відносини, діяльність, свідомість.

Відмінне моралі і права полягає в : формах їх буття; в їх вимогах до особистості і соціуму; в санкціях за порушення моральних і правових норм; в сутності їх норм, принципів, категорій.

Дослідження спільного і відмінного у моралі та праві дає змогу виділити суттєві розбіжності між ними. Доповнюючи й коригуючи одне одного, їх не можна змішувати, ототожнювати.

З'ясування сутності права дозволяє дисертанту стверджувати, що за умови виконання певної скінченої множини його вимог воно залишає людину вільною, гарантує ій свободу. Тобто є певна межа можливого втручання права в приватне життя особистості, за якою існує простір безкарності. За цими межами особистість стикається з більш глибокими духовними проблемами, вирішити які можливо лише покладаючись на власне розуміння обов'язку й відповідальності. Право передбачає моральне повноліття людини — громадянина.

. Виступаючи як діалектичні протилежності, мораль і право постійно знаходяться в єдності і боротьбі, взаємообумовлюючи один одне, збагачуючи одне одного власним змістом і досвідом. Загалом мораль і право у цивілізованому суспільстві залишаються все ж глибоко специфічними явищами. Саме тому вони й здатні доповнювати одне одного. Взаємозв’язок моралі та права на різних етапах соціального розвитку має специфічний характер, а їх оптимальний взаємозв'язок детермінує поступальний розвиток демократії.

Другий розділ: «ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МОРАЛІ І ПРАВА -ЗАКОНОМІРНІСТЬ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ». На початку розділу дисертант простежує розвиток ідеї взаємозв'язку моралі та права в історії соціально-філософської думки. Автор приходить до висновку, що ідея взаємозв'язку моралі і права посідає чільне місце у філософській спадщині багатьох видатних мислителів. Взаємозв'язок моралі і права розглядається у двох основних напрямках: як взаємний позитивний вплив та як конфронтація, протистояння. Ідея позитивного взаємозв'язку моралі і права простежується у Сократа, Платона, Арістотеля, Г. Гроція, Дж. Прістлі, К.А. Гельвеція, П.А. Гольбаха, Г.В.Ф. Гегеля, К. Маркса,

В.І. Леніна, А.де Токвіля, П.Сорокіна, К. Поппера та ін. Ідея протистояння заснована Антисфеном Афінським, розвивається кініками, скептиками, а також у творах Ж.-Ж. Руссо, І. Канта.

Найбільш цінними ідеями щодо взаємозв'язку моралі і права у розвитку демократії були положення видатних мислителів про зумовленість державного устрою розвитком культури; про гуманістичну направленість держави (Платон); обгрунтованість моральності правом; необхідність уміння володарювати і підпорядковуватись; необхідність наявності у громадян сукупності громадянських прав; залежність стабільності держави від виховання (Арістотель); визначення вирішальної ролі права в забезпеченні розумної політичної життєдіяльності (Полібій); про вплив моралі на стан законності в суспільстві (Полібій); залежність моралі від наявності політичних і громадянських свобод (Прістлі); ідея народного суверенітету (Руссо); ідея діалектичної єдності прав та обов'язків індивидів (Гегель).

Особливий інтерес мають судження українських філософів про ідеал внутрішньої і зовнішньої гармонії (Г. Сковорода); обумовленості держави правосуддям (Б. Кістяковський); ідея самоцінності індивіда (М. Гоголь).

Розглянувши внесок багатьох філософів у розробку проблеми взаємозв'язку моралі і права, дисертант аналізує основні концепції феномену демократії.

В дисертації досліджується взаємозв'язок моралі і права в основних формах демократії: в представницькій і в безпосередній формі участі громадян в управлінні державними справами; у проголошенні, закріпленні, фактичному забезпеченні прав і свобод громадян.

Досліджуючи специфіку взаємозв'язку моралі і права в основних формах, принципах, інститутах та історичних типах демократії, автор вважає можливим зробити такі висновки.

1. Починаючи зі своїх джерел, демократія була такою формою соціальної організації, яка надає саморегуляції впорядкований характер, забезпечує участь максимально великої кількості членів цієї спільноти в управлінні самою спільнотою. Історично першою формою соціальної регуляції була мораль. Право виникає в межах античної демократії, грунтуючись багато в чому на моральних звичаях і традиціях. В подальшому розвиток демократії обумовлюється діалектичною єдністю моралі і права.

2. В ході еволюції історичних форм демократії все більш ускладнюється не тільки структура її інститутів, але й взаємозв'язок моральної та правової систем. На певних етапах розвитку демократії домінує правова або моральна регуляція соціальних процесів. Але порушення балансу права і моралі неминуче веде до кризи та краху демократії як системи. Для деяких історичних типів демократії характерна релігійна оболонка моральної та правової систем.

3. Мораль і право забезпечують поступальний розвиток демократії тільки тоді, коли вони об'єктивно відображають реальні потреби та інтереси більшості громадян і логіку соціального прогресу людства.

4. Поступальний розвиток демократії детермінований спадкоємністю як у формах організації публічної влади, так і спадкоємністю моральної та правової систем на різних етапах їх функціонування. Нова форма демократії не утворюється на пустому місці, вона реформує, перетворює існуючі форми організації публічної влади у нові правові та моральні відносини. Спадкоємність історичних, політичних, правових, моральних традицій демократії не перешкоджає, а, скоріше, служить умовою саморозвитку будь-якої форми демократії на власній основі. В цілому соціальна стабільність демократії забезпечується балансом спадкоємості і новаторства в праві і моралі.

В роботі зазначається, що є певні закономірні фактори морального характеру, виявлення яких привело людей до необхідності визнати права людини. Перш за все, це віра в людину як в розумного, самостійного суб'єкта.

Загальновизнано, що свобода є першоосновою демократії. Автор стверджує, що саме в свободі найбільш чітко проявляється діалектичний взаємозв'язок моралі і права.

Наступним принципом демократії, в якому простежується взаємозв'язок моралі і права, є принцип розподілу влади.

Саме розподіл влади на її традиційні структури — законодавчу, виконавчу і судову — забезпечує умови для домінування закону у всіх сферах суспільства, обов'язкову підвладність закону як з боку особистості, так і з боку держави, забезпечує правовий захист особистості, її інтересів, цінностей, в тому числі і деяких моральних.

Дисертант зазначає, що сама демократія також підвладна праву, обмежена ним. Право не допускає диктаторських посягань більшості на меншість, на особистість.

Теоретичний аналіз фундаментальних інститутів, принципів та історичних форм демократії під кутом взаємозв'язку моралі і права дає змогу стверджувати, що між даними підсистемами встановлюється необхідний внутрішній суттєвий зв’язок. Демократія не може функціонувати і розвиватись без правового оформлення, без опори на закони, без підтримки всього суспільства. Сама ж підтримка не завжди має відношення до закону. Частіше це процес визнання доцільності і правильності демократії, яке складається на основі внутрішніх стимулів, внутрішніх збуджуючих мотивів, — тобто на основі моралі. Опора демократії на внутрішні моральні стимули надає їй необхідного авторитету. Більшість громадян свідомо виконує вимоги її органів та представників цих органів, що надає демократії стабільності і стійкості.

У розвитку демократії фахівці виділяють такі закономірності: демократія є породження організованих суспільств; вона потребує передових, прогресивних суспільних відносин; спадкоємність у зміні та розвитку історичних форм демократії природна і необхідна; вона є певним компромісом між загальнолюдськими і класовими, національними інтересами.

Дисертант вважає, що взаємодія моралі і права, яка сприяє розширенню меж індивідуальної свободи особистості, її прав і свобод, посиленню її автономності, створенню умов для творчої самореалізації особи, є закономірністю поступального розвитку демократії.

Третій розділ: «КРИТЕРІЇ І ФАКТОРИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОСТУПАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТІЇ». Дослідження проблеми розвитку демократії, її сутності та тенденцій тісно пов'язане з проблемою виявлення її критеріїв. В літературі існують різноманітні підходи до критеріїв поступального розвитку суспільства взагалі і

демократії зокрема. Складність розробки питання обумовлена багатогранністю самого феномену демократії.

Аналізуючи критерії поступального розвитку демократії, необхідно виходити з сутності демократії як певного типу суспільства, враховувати характер та особливості конкретно-історичних форм її реалізації.

Дисертант вважає, що по відношенню до феномену демократії необхідно використовувати систему критеріїв, тому що тільки в сукупності ці критерії можуть найбільш адекватно охарактеризувати ту чи іншу історичну форму демократії, ступінь її прогресивності.

Вагомість тих чи інших критеріїв в їх загальному комплексі на різних етапах розвитку демократії по відношенню до тої чи іншої країни не однакова.

На думку дисертанта, системний критерій поступального розвитку демократії включає такі показники: зростання ступеня свободи і відповідальності особистості і суспільства; утвердження ідеї справедливості у соціальному житті; зростання відкритості суспільства.

Згідно з думкою В.Франкла, «духовність, свобода і відповідальність

— це три екзистенціали людського існування. Вони не просто характеризують людське буття як суто людське буття, швидше навіть вони конституюють його як таке»6 .

Автор вважає, що демократія можлива на такому рівні розвитку духовності, на якому виявляється активність особистості, що відображає її творчий потенціал та міру засвоєння соціальних цінностей демократії.

Розглядаючи той стан, в якому перебуває українське суспільство, автор приходить до висновку, що справа не тільки в кризі духовності, кризі справедливості. Сутність кризи полягає в тому, що будь-яка діяльність не вписується в реально існуючий стан історичного буття, якщо вона не зводиться до елементарного виживання. Криза справедливості

— це криза можливості ідентифікувати себе з суспільством, яке покликане надавати громадянам певні права і забезпечувати їх виконання.

Складність ситуації у нашому суспільстві полягає ще й у тому, що крах суспільних ідеалів, невизначеність й безсистемність соціального, політичного, економічного розвитку, дискредитація ідеологічних форм духовної інтеграції, а також домінування індивідуальної спрямованності на виживання різко знизили поріг духовних запитів.

Людина, стимульована виключно вітальними запитами, позбавлена смисложиттєвих орієнтацій, втрачає духовні зв'язки з історією,

6 Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник / Пер . с англ. и нем. — М. : Прогресс, 1990,— С. 93.

культурою в її абсолютних вимірах. Вона здатна продовжувати свою буттєвість і навіть забезпечувати функціонування демократичної системи, котра створює для неї умови для задоволення життєвих потреб, але виявляється нездатною до саморозвитку, нарощування духовності, розгортання рефлексивності — свого основного покликання.

Дисертант пропонує такі фактори оптимізації поступального розвитку демократії: створення системи соціальної морально-правової безпеки особистості, забезпечення в суспільстві громадянського миру і злагоди; зростання рівня економічного розвитку і ступеня соціально-економічної модернізації суспільства; подальше становлення правової держави; удосконалення інститутів громадянського суспільства; гуманізація суспільних відносин і всіх форм суспільної свідомості; рефлексія національних цінностей та ідеалів, їх переосмислення з точки зору сучасних соціальних реалій; використання світового досвіду розвитку демократичних інсти-тутів, форм, принципів.

Поступальний розвиток демократії визначається зростанням її організованості, ступенем її цілісності; підвищенням ступеня організованості і відкритості; посиленням її соціальної ефективності і надійності; збільшенням можливостей вирішувати складні соціальні проблеми та долати суспільні кризи.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Проведений аналіз показує, що мораль і право, з одного боку, виступають структурними складовими демократії як системи, а з іншого

- системами менш низького рівня. В них чітко виражені залежність генезису від соціальної системи в цілому, та від елементів і сфер соціуму зокрема. Основними компонентами моралі і права є діяльність, відносини, свідомість. Мораль і право мають спільні та відмінні риси. Як діалектичні протилежності вони постійно знаходяться в єдності і боротьбі, взаємообумовлюючи одне одного. Мораль і право змінюються в різному ритмі, між ними виникають і поглиблюються відношення випередження і відставання, невідповідності і полярності. Взаємозв’язок моралі і права на різних етапах розвитку демократії має специфічний характер. Протистояння між ними можливе лише до певних меж: з наближенням до граничних значень демократія вступає в кризу, а подальше розмежування між ними веде до нестабільності та краху демократії, незалежно від того, на якому етапі розвитку вона знаходилась.

Діалектичний взаємозв’язок моралі та права проявляється у основних інститутах, формах, принципах та історичних типах демократії. Взаємозв’язок моралі та права, який сприяє розширенню меж індивідуальної свободи особистості, її прав, посиленню її автономності, створенню умов для творчої самореалізацїї особистості є закономірністю поступального розвитку демократії.

Основними критеріями поступального розвитку демократії є: зростання ступеня свободи і відповідальності особи та суспільства; утвердження справедливості в соціальному житті; зростання відкритості суспільства. Фактори оптимізації поступального розвитку демократії обумовлені не тільки необхідністю вдосконалення практики державотворення, розбудови громадянського суспільства в Україні, а й пошуком загальноцивілізаційних засад громадянської злагоди і суспільного прогресу.

У відносно стабільних та розвинених демократіях є чітка, демаркація між правовою державою та громадянським суспільством.: Взаємодія моралі і права при цьому носить гармонійний характер. При певній різнонаправленості кожна з сторін сприяє більш повному розкриттю можливостей іншої сторони і системи в цілому.

В епоху трансформації суспільства, в умовах кризи громадянських інститутів, домінування політики в суспільстві сфера дії права чітко не визначена, спостерігається дисгармонія взаємодії моралі і права, розладнаність їх структур, розвиток однієї системи за рахунок іншої. Така дисгармонія моральної і правової систем може перейти в їх конфлікт і обумовити кризу демократії.

На терені державотворення і розбудови громадянського суспільства в Україні існує унікальна можливість практичного втілення основних засад демократії, верховенства права в їх відношенні до людини, які б забезпечували не тільки її виживання, а й реалізацію здатності особистості до духовного самоствердження, саморозвитку.

ПУБЛІКАЦІЇ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Удовика Л. Г. Критерии поступательного развития демократии / / Придніпровський науковий вісник. Суспільно-політичні науки.— Дніпропетровськ: Наука і освіта.— 1997.— №14(25).— 0,4 д.а.

2. Удовика Л. Г. Проблема взаимосвязи морали и права в развитии демократии / / Нова парадигма. Гуманітарний журнал молодих вчених Запорізького регіону.— Запоріжжя: Р/А «Тандем-У», 1997.— Вип.4.— 0,4 д.а.

3. Удовика Л. Г. Факторы оптимизации поступательного развития демократии / / Нова парадигма. Гуманітарний журнал молодих вчених Запорізького регіону.— Запоріжжя: Р/А «Тандем-У», 1997.— Вип.З.— 0,4 д.а.

4. Удовика Л. Г. Проблема взаємозв'язку моралі та права в соціально-філософській та правовій думці / / Придніпровський науковий вісник. Історія і філософія.—Дніпропетровськ: Наука і освіта.— 1998.— №16(83).— 0,4 д.а.

5. Удовика Л.Г. Демократія: взаємозв'язок моральної та правової систем // Придніпровський науковий вісник. Історія і філософія.— Дніпропетровськ: Наука і освіта.— 1998.— №16(83).— 0,5 д.а.

6. Удовика Л. Г. Единство и различия морали и права в системе нормативной регуляции общественных отношений / / Тези міжнародної наукової конференції «Духовна діяльність та її специфіка».— Запоріжжя: ЗДУ, 1993.— 4.1.— 0,1 д.а.

7. Удовика Л.Г. Взаимодействие морали и права в развитии демократии // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету.— Запоріжжя: ЗДУ, 1994.— Вип.4.— 4.2.— 0,1 д.а.

8. Удовика Л. Г. О некоторых проблемах развития демократии / / Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету.— Запоріжжя: ЗДУ, 1992.— Вип.2.— 0,1 д.а.— в співавторстві.

Удовика Л.Г. Діалектика моралі і права у розвитку демократії. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. — Соціальна філософія і філософія історії. Запорізький державний університет, 1998 р.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження взаємозв'язку моралі і права у розвитку демократії.

На основі системно-структурного методу дисертантом розглянуто спільне та відмінне моральної та правової систем. В дисертації досліджений взаємозв'язок моралі і права в основних формах, інститутах, принципах та істеричних типах демократії.

З'ясовано, що оптимальний взаємозв’язок моралі і права є закономірністю розвитку демократії. Дисертантом виявлені критерії і фактори оптимізації поступального розвитку демократії.

Ключові слова: мораль, право, демократія, суспільна свідомість, духовна сфера суспільства, правова система, моральна система, критерії і фактори розвитку демократії.

Удовика Л.Г. Диалектика морали и права в развитии демократии. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 — Социальная философия и философия истории. Запорожский государственный университет, 1998 г.

Диссертация представляет собой социально-философское исследование взаимосвязи морали и права в развитии демократии.

На основе системно-структурного метода диссертантом рассмотрено общее и различия моральной и правовой систем. В диссертации исследована взаимосвязь морали и права в основных формах, институтах, принципах и исторических типах демократии. Установлено, что оптимальное взаимодействие морали и права является закономерностью развития демократии. Диссертантом выявлены критерии и факторы оптимизации поступательного развития демократии.

Ключевые слова: мораль, право, демократия, общественное сознание, духовная сфера общества, правовая система, моральная система, критерии и факторы развития демократии.

Udovika L.G. Dialectics of morality and law in the development of democracy. — Manuscript.

The dissertation is submitted for a candidate’s degree in philosophy on speciality 09.00.03 — social philosophy and phylosophy of history. — Zaporozhye State University, 1998.

The dissertation offers a social and philosophic research of the interdependence of morality and law in the development of democracy.

On the basis of social and philosophic analysis the candidate for a degree has had a good look at the common features and main differences of morality and law. The interdependence of morality and law in the main forms, institutions and principles has been investigated in the dissertation. The dialectic unity of moral and legislative systems is a natural phenomenon of the advancing development of democracy.

The candidate for a degree has also brought to light the criteria and factors for the strengthening of the process of the advancing development of democracy.

Key words: morality, law, democracy, social conscience, spiritual sphere of society, legislative system, mopral system, criteria and factor of democracy development.

Підписано до друку 18.03.98 Формат 60X84 1/16. Ум.-друк. арк. 1. Тираж 100 прим. Зам. № 03.365. ПВКФ «Елекс*