автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.03
диссертация на тему: Дипломатическая деятельность Х.Г. Раковского в Великобритании (1923-1925 гг.)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Дипломатическая деятельность Х.Г. Раковского в Великобритании (1923-1925 гг.)"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

рг Б ОД

1 о рдИ

ГОЛОВКО Валерій Олександрович

ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Х.Г.РАКОВСЬКОГО У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ (1923-1925 р.р.)

¿>¥.вщва*рукошсу

07.00.02 — Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ — 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії історичного факультету Харківського державного університету

Науковий керівник — доктор історичних наук,

професор Г.Й.Чернявський

Офіційні опоненти — доктор історичних наук,

професор С.В.Кульчицький

— кандидат історичних наук З.І.Алфьорова

ПРОВІДНА ОРГАНІЗАЦІЯ — Київський університет

ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться 4±_ » травня 1996 р. о & ***годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 50.17.01 для захисту дисертацій в Інституті історії України Національної Академії Наук України за адресою:

252001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, Інститут історії України НАН України.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту історії України НАН України (вул. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий « » квітня 1996 р.

Вчений секретар спеціалізов доктор історичних наук <

Н.А.ИІИП

1„ Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Проблеми історії зовнішньої політики держав та міжнародних відносин є одним із найважливіших напрямків дослідження, у' світовій історичній науці. Зокрема це стосується зовнішньої політики СРСР, яка протягом усіх років існування цієї держави всіляко перекручувалася офіційною радянською історіографією. Остання не тільки фальсифікувала дійсний розвиток міжнародних стосунків, ідеологізовано зображуючи діяльність дипломатії СРСР, звинувачуючи усі західні держави в «імперіалістичних» намірах та діях, створюючи таким чином «образ ворога», але також замовчувала особисту роль окремих радянських дипломатів, у першу чергу тих із них, які в наступні роки стали жертвами сталінського терору.

У повній мірі це стосується одного з видатних дипломатів Християни Георгійовича Раковського, який займав до 1923 р., коли він був повністю переведений на зовнішньополітичну роботу, особливе місце у радянському істеблішменті.

На початку XX ст. Раковський став одним із керівників румунської соціал-демократії, був членом Міжнародного соціалістичного бюро. У політиці та тактиці робітничого руху він займав помірковані позиції, за що удостоївся грубих нападів з боку В.І.Леніна. Але після жовтневого перевороту 1917 р. у Петрограді Раковський примкнув до більшовиків, став членом їх партії, виконував відповідальні дипломатичні завдання, а з початку 1919 р) став головою уряду та наркомом закордонних справ України. Пізніше він вступив у боротьбу проти сталінського курсу «автономізації» радянських республік, наполягаючи на наданні їм більш широких повноважень. Це й було головною причиною того, що 1923 р. Раковського було відправлено до «почесного заслання» — на дипломатичну роботу.

Аналіз неординарної діяльності Х.Г.Раковського на посту повноважного представника СРСР у Великобританії в той час, коли були встановлені дипломатичні стосунки між двома країнами, тривали переговори про врегулювання економічних відносин, коли спочатку до влади вперше прийшла лейбористська партія, а через рік її знову замінила влада консерваторів, дає можливість з нової точки зору, крізь призму діяльності неординарного дипломата простежити дійсний характер радянсько-британських відносин середини 20-х років нашого століття.

Обов'язок історичної науки полягає в тому, щоб максимально наблизитися до об’єктивного аналізу не тільки при розгляді проблем, явищ і подій минулого, але також у відтворенні біографій історичних діячів. Серед інших помітних особистостей сучасної історії Х.Г.Раковський заслуговує на таке дослідження як діяч між-

народного соціалістичного руху, радянський державний керівник, дипломат, учасник опозиційного руху у ВКП(б), один із найактивніших борців проти сталінщини.

Враховуючи всі ці обставини, автор обрав предметом дослідження діяльність Х.Г.Раковського на посаді повноважного представника СРСР у Великобританії, починаючи з особливостей його призначення на цю посаду влітку 1923 р. і закінчуючи переведенням його на дипломатичну роботу до Франції восени 1925 р.

Об'єктами аналізу стали напрямки, форми, тенденції, особливості проведення Х.Г.Раковським офіційного зовнішньополітичного курсу найвищої ланки радянської ієрархії, його контакти з прем’єр-міністром і міністром закордонних справ Великобританії лейбористом Р.Макдональдом, з міністром закордонних справ консерватором

О.Чемберленом та іншими державними та громадськими діячами країни перебування, його роль у радянсько-британських переговорах про підписання загального і торговельного договорів, весь комплекс діяльності Х.Г.Раковського у Лондоні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, грунтуючись на архівних джерелах, опублікованих документах, даних преси, спогадах, а також враховуючи існуючі наукові дослідження, з’ясувати сутність радянсько-британських відносин, підтвердити чи спростувати гіпотезу про наявність не тільки конфронтаційних, але також відносно поміркованих тенденцій у стані тих, хто проводив зовнішню політику СРСР.

У відповідності з даною метою здійснена спроба вирішити наступні конкретні завдання:

— проаналізувати рівень дослідженості у науковій літературі проблеми радянсько-британських відносин у середині 20-х років та діяльності Х.Г.Раковського як повноважного представника СРСР у Лондоні;

— зробити джерелознавчий аналіз архівних та інших документів, на основі яких була підготовлена дисертація;

— дослідити особливості призначення Х.Г.Раковського на дипломатичну роботу та його прийняття у Великобританії;

— розповісти про Раковського-дипломата в контексті тих міжнародних та внутрішньополітичних реалій як СРСР, так і Великобританії, долаючи звичайні труднощі, з якими зустрічається досліджувач у життєопису — труднощі знаходження оптимального балансу між історією особистості та історією суспільства;

— виявити характер контактів Х.Г.Раковського з британськими політичними, громадськими діячами, представниками ділової сфери, журналістами;

— проаналізувати акції Раковського не тільки як дипломата, але також комуністичного політика, агітатора, публіциста, любителя мистецтва, тобто ті його риси, які справили певний вплив на головні напрямки роботи в Лондоні;

— з’ясувати характер контактів Раковського з державними діячами, представниками преси, громадськості інших країн світу.

Методологічною основою дослідження є поєднання проблемного та хронологічного методів. В основі аналізу знаходиться критичне вивчення, зіставлення та синтез першоджерел, перехресна

перевірка даних, намагання зробити на цій підставі об’єктивні наукові висновки.

Наукова новизна дослідження визначається самою постановкою та розробкою даної проблеми, її відокремленням від проблеми радянсько-британських відносин, введенням «особистого фактору» до аналізу міждержавних стосунків. Автор уперше залучив до аналізу численні архівні джерела. Він намагається подолати перекручення Та фальсифікації офіційної радянської історіографії, подає своє власне бачення розвитку радянсько-британських стосунків та місця Х.Г.Раковського у цих стосунках. Вперше аналізується призначення Х.Г.Раковського на посаду повноважного представника СРСР у Великобританії та політичне підгрунтя цього призначення, реакція британських правлячих кіл на це рішення, особиста рЬль дипломата у переговорах про підписання загального та торговельного договорів, особливості його менталітету та конкретні позиції у відносинах з партнерами, які відзначалися намаганням налагодити нормальні дипломатичні, торговельні та культурні відносини, конфлікти Раковського з представниками конфронтаційної течії в радянській верхівці, зокрема із заступником наркома закордонних справ М.М.Литвиновим, який належав у 20-ті роки до безпосереднього оточення Сталіна і намагався перешкоди™ багатьом дипломатичним акціям Раковського, що мали конструктивний характер.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при читанні вузівських курсів лекцій з новітньої історії, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів з проблем історії Західної Європи, історії Великобританії, історії зовнішньої політики СРСР, навчальних посібників та підручників, у подальшому дослідженні проблем історії міжнародних відносин, історії Великобританії, радянської зовнішньої політики, біографій соціалістичних та комуністичних діячів.

Дослідження пройшло певну наукову апробацію. Основні його підсумки автор доповідав на конгресах славістів США, на інших конференціях вчених США, на засіданнях кафедри нової та новітньої історії Харківського державного університету. Матеріали дисертації використані у підготовці курсу історії зовнішньої політики в інституті Євразії Європейського центру вивчення проблем безпеки ім. Дж.Маршалла (Гарміш-Партенкірхен, Німеччина). Досліджувана тема розкрита у колективній монографії, для якої автор написав главу про перебування Х.Г.Раковського на дипломатичній роботі в Лондоні, у науковій брошурі, де більш докладно розглядаються аспекти його призначення на дипломатичну посаду, прийняття у Великобританії та перші лондонські контакти. Обсяг публікацій становить 12 друк. арк. Позитивна оцінка колективної монографії зроблена у рецензії болгарського вченого професора Ангела Векова (Военноисторически сборник // 1995. — №5. — С. 257—258).

Історіографічний аналіз показує, що діяльності Х.Г.Раковського присвячена певна наукова література. Його участь у болгарському, румунському та міжнародному соціалістичному русі початку XX ст. висвітлюють статті болгарських авторів А.Векова, Ж.Дамянової та інших . Дуже важливий біографічний нарис, написаний київськими науковцями С.В.Кульчицьким та В.М.Волковинським . Участь Раков-

ського у виступах проти сталінсського єдиновладдя та в цілому останній етап його життя та діяльності монографічно висвітлений у книзу Г.Й.Чернявського та М.Г.Станчева .

Вже розглядалася також діяльність Х.Г.Раковського як радянського дипломата. Дуже поверхово вона висвітлена у статті В.Си-роткіна , дещо докладніше —у доповіді Р.Карпової, яка вперше залучила деякі матеріали Російського державного архіву економіки . Значно вище за характером використаного документального матеріалу та за грунтовністю аналізу перша частина монографії французького історика Ф.Конта . Але неможливість використання радянської архівної документації визначила певну однобічність аналізу, неможливість розкриття внутрішніх стимулів дипломатичних акцій Раковського, інструкцій, якими він мусив керуватися та ін.

У 50-х — 80-х роках з’явилися окремі праці радянських авторів з проблем зовнішньої політики Великобританії та радянсько-британських вщносинч Але треба взяти до уваги, що ці книги були просякнуті марксистсько-ленінською догматикою, ідеалізували зовнішню політику СРСР та навіть не згадували ім’я Раковського, яке було у Радянському Союзі під суворою забороною. Особливо це стосується відверто ворожої у відношенні Великобританії книги С.В.Ніконової, яка у ряді випадків безпосередньо перекручує факти і документи . Лише в останні роки почали з'являтися загальні праці, автори яких намагаються дещо об’єктивніше підійти до з’ясування радянсько-британських відносин 20-х років9.

1 Веков А. Към въпроса за участието на Кръстю Раковски в русского ре-волюцилнно движение (1891—1912 p.). 11 Известия на Института по история на БКП. — София: Партиздат. — 1985. — Т. 53. — С. 287—308; його ж. Кръстю Раковски на конгресите на Втория Интернационал. //Исторически преглед. —

1989. — №7. — С. 25—37; Дамянова Ж. Кръстю Раковски — живот и дейност. // Известия на Института по история на БКП. София: Партиздат, 1989. Т. 64. — С. 118—144 та ін.

2Кульчицький С.В., Волковинский В.М. Християн Раковський: Політичний портрет. — Київ: Політвидав України, 1990. — 266 с.

Чернявский Г.И., Станчев М.Г. В борьбе против самовластия: Х.Г.Ра-ковский в 1924—1941 гг. — Харьков: 1993. —322 с.

Сиротхин В. Самый европеизированный из большевиков. // Дипломатический ежегодник. 1989. М.: Международные отношения, 1990. —С. 398-415.

Карпова Р. Дипломатическата дейност на Кръстю Раковски. // Известия на Института по история на БКП. — София: Партиздат, 1989. — Т. 64. — С. 245-263.

Конт Ф. Революция и дипломатия: Документальная повесть о Христиане Раковском. — М.: Международные отношения, 1991. — 380 с.

Рыжиков В.А. Зигзаги дипломатии Лондона:(Из истории советско-английских отношений). — М.: Международные отношения, 1973. — 215 с.; Волков Ф.Д. Англо-советские отношения. 1924—1929. М.: Госполитиздат, 1958. — 464 с.; його ж. Тайны Уайт-холла и Даунинг-стрит. — М.: Мысль, 198Q. — 462 с. та ¡н.

Никонова С.В. Антисоветская политика английских консерваторов: 1924—1927. — М.: Изд-во АН СССР, 1963,—244 с.

9Див. наприклад: Шишкин В.А. Цена признания: СССР и страны Запада в поисках компромисса. СПб.: 1991. — 438 с.; Загладин Н.В. История успехов и неудач советской дипломатии. М.: Международные отношения. —

1990. — 230 с.

Численні праці британських та інших західних авторів, які об’єктивно розглядають відносини між Великобританією та Радянським Союзом, лише у найзагальнішій формі розповідають про місце Ра-ковського в їх розвитку .

Джерельну базу дослідження складають документальні матеріали різних типів.

Найважливішим із них є архівні документи. Багатий матеріал міститься в численних політичних листах Х.Г.Раковського, а також інших працівників повноважного представництва, у політичному щоденнику Раковського, різного роду інших документальних матеріалах, які надсилалися наркомові Г.В.Чичеріну, заступникові наркома М.М.Литвинову, а також Й.В.Сталіну та іншим членам політбюро ЦК РКП(б) та наркому зовнішньої торгівлі Л.Б.Красіну. Саме примірники, призначені Красіну, були вивчені автором у Державному архіві економіки Російської Федерації (фонд Наркомату зовнішньої торгівлі).

В Архіві зовнішньої політики Російської Федерації автор мав змогу познайомитися лише з нотним листуванням, а також з деякими іншими другорядними матеріалами, але у наданні внутрішнього службового листування керівництво цього архіву відмовило.

Вивченню ініціатив Раковського в галузі культурного зближення з Великобританією сприяли документи фонду Всесоюзного товариства культурного зв’язку з закордоном, який зберігається у Державному архіві Російської Федерації. Поглибити уявлення про вказівки найвищої ланки комуністичної ієрархії, про двоїстість радянської зовнішньої політики та про складне становище Раковського як повноважного представника, змушеного, незважаючи на незгоду, виконувати конфронтаційні вказівки Сталіна та інших членів політбюро ЦК РКП(б), дають можливість фонди Російського центру зберігання та вивчення документів новітньої історії, насамперед матеріали пленумів ЦК та політбюро ЦК РКП(б). ,

Фонди архівів Великобританії, насамперед Архіву Форін Оффіс (Міністерство закордонних справ), а також особисті архіви британських політичних діячів — лорда Керзона, Р.Макдональда, А.По-нсонбі О.Чемберлена — істотно доповнюють інформацію московських архівів. У британських архівосховищах автор познайомився не лише з офіційними дипломатичними матеріалами, але також з особистими паперами названих політиків, які давали свою оцінку діям радянського повноважного представника в Лондоні.

Окремі матеріали було використано в Центральному державному архіві громадських об’єднань України та Хогтонській бібліотеці Гарвардського університету в CLLIA (Архів Л.Д.Троцького).

Важливу інформацію автор одержав, вивчивши радянську та британську пресу. У центральних радянських газетах і журналах

1Coafes W.P., Zelda К. History of Anglo-Soviet Relations. — London: 1943; Carr E.H. International Relations between the Two World Wars 1919—1939. — London: 1950; Tucker IV. The Attitude of the British Labour Party towards Européen and Collective Security Problems 1920—1939. — Genewe: 1950. —270 p.; Rothsild Y. A. Rakovski. St. Antony's Paper on Soviet Affairs. — Oxford: 1955. — 24 p.; Fischer L. Russia's Road from Peace to War. — New York: 1964; Keeble C, Britan and Soviet Union (1917—1989). — London: 1990 та ін.

(«Правда», «Известия», «Большевик» та ін.) містилися лише офіційні та офіціозні дані про радянссько-британські стосунки і роль Х.Г.Ра-ковського у цих контактах, але деякі з інформаційних матеріалів і особливо статей дають змогу зробити висновки про внутрішні стимули позиції керівників СРСР та про її еволюцію. В той же час британська преса («Тайме», «Дейлі Ньюз», «Дейлі Гералд», «Морнінг Пост» та інші вццання) дозволяють вивчити широкий спектр громадської думки відносно стосунків з Радянським Союзом та особистості Раковського.

Додатковими джерелами були публіцистичні твори, насамперед статті самого Раковського, та спогади, що дали можливість дещо поглибити аналіз окремих сторін діяльності Раковського в Лондоні.

Аналіз та зіставлення усіх цих джерел дозволили, як вважає автор, об’єктивно висвітлити дипломатичну діяльність Х.Г.Раковсь-кого у Великобританії.

2. Основний зміст дисертації

Дисертація складається з вступу, трьох розділів та висновків.

У вступі визначена актуальність теми, аналізуються історіографія та джерела, формулюються завдання дослідження.

Перший розділ дисертації «Призначення Х.Г.Раковського повноважним представником та встановлення дипломатичних відносин» складається з трьох параграфів, які відповідно розповідають про переведення; прибуття до Лондону і перші контакти; встановлення радянсько-британських відносин та місце Раковського у вирішенні конкретних питань, пов’язаних з цією подією.

Навесні 1923 р. відбулися найгостріші сутички між Раковським та Сталіним з національного питання — на XII з’їзді РКП(б), IV нараді з національного питання в ЦК РКП(б), засіданнях комісії з підготовки конституції СРСР. Раковський відстоював відносне рівноправ’я республік і намагався добитися конкретних заходів, які б гарантували таку рівність. Група Сталіна одержала перемогу. Жодна з пропозицій Раковського не була прийнята, а на нього самого було навішано ярлик «конфедераліста» з найнегативнішим змістом. Незабаром послідувало покарання — усунення Раковського з керівного поста в Україні. Він був призначений заступником наркома закордонних справ СРСР та повноважним представником СРСР у Великобританії. Але саме призначення було спочатку фікцією, бо Раковський реально не виконував обов’язків заступника наркома, а призначення повноважним представником відбулося в той час, коли між Англією та СРСР не було ще дипломатичних відносин. Сам Раковський сприймав призначення до Лондона як покарання за «неслухняність», про що писав у досить жорсткому листі Сталіну від 18 липня 1923 р.

Прибуттю до Лондона передувала полеміка у британській пресі та обговорення в парламенті питання, чи слід урядові давати згоду

на прийняття Раковського як «офіційного агента» СРСР. Об’єктивно ці дебати сприяли зростанню його популярності в столиці Великобританії.

Раковський прибув до Лондона ЗО вересня 1923 р., змінивши на посту повноважного представника Л.Б.Красіна, який був одночасно наркомом зовнішньої торгівлі СРСР і до Великобританії виїздив лише інколи.

У першу місяці перебування Х.Г.Раковського в Лондоні британські правлячі кола намагалися максимально обмежити сферу його діяльності, але поступово контакти розширювалися. Найбільша увага приділялася переговорам з економічних питань та спробам вийти на політичні переговори. Поступово настрої британських фінансових кіл схилялися на користь надання СРСР кредитів при умові вирішення питання про борги та інші зобов'язання дореволюційної Росії.

В результаті парламентських виборів 6 грудня 1923 р. консерватори втратили абсолютну більшість у Палаті общин, лейбористська партія значно збільшила кількість своїх депутатів. Створення 29 січня 1924 р. першого лейбористського уряду на чолі з Р.Макдо-нальдом, який став також міністром закордонних справ, поставило на порядок денний питання про офіційне визнання СРСР Великобританією. Раковський зустрічався з британськими державними діячами, намагаючись, щоб форма визнання була найбільш сприятливою для уряду СРСР. Він вважав, що питання про борги можна буде також вирішити за вигідних для СРСР умов, але попереджував московську владу, що «у такій обстановці навряд чи можна застосувати відомий червоноармійський заклик «Даєш Варшаву!» Нота уряду Макдональда про визнання СРСР від 1 лютого 1924 р. відповідала тим пропозиціям, які висловлював Раковський у попередніх переговорах.

У наступні дні відбулися зустрічі Раковського з Макдональдом. Під час першої з них (8 лютого) повірений у справах СРСР у Великобританії (так офіційно називалася посада Раковського за британською термінологією) повідомив, що його уряд має намір найближчим часом надіслати до Лондона своїх представників для улагодження взаємних претензій та для пошуку шляхів для відновлення російського кредиту у Великобританії. Він повідомив про згоду радянського уряду з точкою зору уряду Великобританії про те, що відмова від втручання у внутрішні справи країни-партнера є необхідною умовою дружніх стосунків. Зрозуміло, що при збереженні Комінтерну та компартій як інструментів державної політики СРСР таке зобов’язання буде лицемірним. Раковський не міг не усвідомлювати цієї фальші. Нещирість, двоїстість радянської зовнішньої політики, до якої був причетний Раковський, дуже ускладнювали його дипломатичну діяльність.

У другому розділі «Х.Г. Раковський — керівник делегації СРСР на переговорах з Великобританією» розглядається комплекс питань, пов’язаних із ходом британсько-радянських переговорів весною — влітку 1924 р. та підписанням загального та торговельного договорів.

Наприкінці лютого 1924 р. Раковський прибув до Москви, де було створено за його участю комісію політбюро ЦК РКП(б), що

мала виробити інструкції для радянської делегації на переговорах з Великобританією, про які було домовлено в Лондоні. Раковський наполягав на поміркованих вимогах. Певним його успіхом було рішення дати згоду на сплату довоєнних боргів при умові надання товарного та грошового кредиту з боку Великобританії. На пленумі ЦК РКП(б) (31 березня — 2 квітня 1924 р.) Раковський виступив з доповіддю про наступні переговори, які відрізнялися від звичайної більшовицької стилістики стриманістю та поміркованим тоном. Раковський вимагав обережності в пропагандистських висловлюваннях, застерігав від надреволюційного настрою, який продовжував панувати в керівних колах РКП(б).

Найвища партійна ієрархія ухвалила склад радянської делегації, який був формально затверджений ЦВК СРСР. Її головою став Х.Г.Раковський. До делегації ввійшли заступник наркома закордонних справ М.М.Литвинов, член колегії Наркомфіну Є.О.Преобра-женський, нарком Робітничо-селянської інспекції М.М.Шверник, голова ВЦРПС М.П.Томський та інші. З квітня делегація прибула до Лондона, а 14 квітня відкрилися переговори (вони офіційно називалися англо-радянською конференцією). Британську делегацію очолив заступник міністра закордонних справ Д.Понсонбі.

Стенограми пленарних засідань свідчать про те, як уміло, аргументовано, часом дотепно провадив переговори керівник радянської делегації, домагаючись в той же час (як і його головний опонент Понсонбі) доброзичливої атмосфери, ділового тону, конструктивних результатів. Раковський розробляв різні прийоми, тактичні кроки, консультуючись із НКЗС лише з тих питань, з яких були суттєві неясності. Намагаючись продемонструвати свою схильність до компромісу, він навіть дезавував один із документів ВЦРПС, який, на його думку, міг затримати хід конференції.

Ініціативи Раковського, його плідні контакти з різними громадськими колами, особиста привабливість сприяли тому, що в ході переговорів поступово намітилися зрушення. Дипломат керував роботою радянських представників у комісіях та підкомісіях конференції, які розглядали питання про заходи відновлення кредиту Росії у Великобританії, торговельні та інші претензії окремих осіб, міжурядові борги, воєнні борги, претензії, пов’язані з інтервенцією тощо. Але головні питання вирішувалися не на офіційних засіданнях, а під час особистих зустрічей. У значній мірі цьому сприяло закріплення офіційного статусу радянського повноважного представника після того, як 2 червня він уперше побував на прийомі в короля.

Х.Г.Раковський підтримував безперервний зв’язок із Москвою, докладно доповідаючи про всі перипетії переговорів. Що ж стосується інструкцій, які він одержував, то вони мали досить суперечливий характер і вкрай ускладнювали роботу Раковського. Особливо гостра полеміка розгорнулася між ним і заступником наркома закордонних справ М.М.Литвиновим, який у той час був рупором Стааліна. Тому критика позицій та поглядів заступника наркома фактично адресувалася генсекові. Литвинов скептично ставився до можливості досягнення позитивного результату переговорів і пропонував додержуватися твердої позиції. Він займав майже відкрито

ворожу позицію стосовно Раковського, не надавав йому необхідної політичної та організаційної допомоги. У листах до Чичеріна та до самого Литвинова повноважний представник СРСР у Великобританії викривав помилки, критикував зневажливу поведінку заступника наркома, вимагав значно серйознішого ставлення до конференції в Лондоні.

Після досить складних та суперечливих переговорів, на яких обидві сторони досягли компромісу, 8 серпня 1924 р. було підписано загальний та торговельний договори між Великобританією та СРСР. Загальний договір включав перелік договорів та угод, що втратили силу та залишилися в силі, положення про рибальство, про взаємні претензії, про позики та порядок їх виплати, про підприємства, націоналізовані в СРСР. Британські позики СРСР, які намічалося надати найближчим часом, підлягаали гарантії уряду Великобританії. Сторони урочисто підтвердили свій намір жити у мирі, утримувватися та утримувати організації, що знаходилися під їх впливом, від актів, які складали б небезбеку для Британскьої імперії та СРСР. Для сумлінного виконання цього положення уряд СРСР мав зробити суттєві кроки, аж до розпуску Комінтерну. Раковський підписував договір у цілковитій впевненості, що відповідні статті будуть виконуватися радянською стороною лише формально або зовсім не виконуватимуться, адже ніхто в радянському керівництві не збирався відмовлятися від втручання у внутрішні справи Великобританії, як і інших країн, шляхом деструктивних комуністичних сил тощо. Торговельний договір визнавав радянську монополію зовнішньої торгівлі, надавав СРСР режиму найбільшого сприяння в торгівлі, встановлював конкретні шляхи торговельних контактів між обома країнами.

Підписані документи були взаємовигідними, закріплювали партнерські міждержавні стосунки між Великобританією та Радянським Союзом.

У Москві, куди Раковський прибув через декілька днів після конференції, його зустріли як героя, визнаючи велику роль дипломата у підписанні радянсько-британських документів. Але незабаром у позиції найвищої радянської ієрархії відбулися істотні зміни. Це засвідчують скупі повідомлення про пленум ЦК РКП(б), що засідав 16—20 серпня. Першим питанням було повідомлення Раковського про переговори з Англією. Стенограми пленуму залишаються на секретному зберіганні, і проаналізувати дебати на ньому автору дисертації не вдалося. Але постанова була досить стриманою — пленум ухвалив відкласти вирішення питання, передавши його політбюро. Дальший розвиток подій показав, що взаємовигідний прогрес радянсько-британських стосунків не задовольняв керівництво СРСР, яке вважало, що Раковський не домігся в Англії максимальних поступок.

У третьому розділі «Діяльність Х.Г.Раковського після зриву ратифікації договорів» розглядаються питання, пов’язані з поведінкою дипломата після опублікування так званого «листа Зінов’єва» та комплексом подій, що привели до зриву ратифікації загального та торговельного договорів; його роллю у подальшому .розвитку радянсько-британських зв’язків; його діяльністю, спрямованою на

встановлення контактів з іншими країнами та участю у вирішенні загальноєвропейських та світових проблем.

Безпосередньо після підписання радянсько-британських договорів консервативна преса Великобританії розпочала кампанію проти їх ратифікації, вважаючи, що, поки існує радянська влада, надії на їх виконання Росією мізерні. Проти урядових гарантів британської позики СРСР висловлювалася також частина ліберальної преси. Почала змінюватися й позиція центральних газет-та журналів СРСР, які одержували жорсткі інструкції ЦК РКП(б) на Нар-комзаксправу. Антибританський галас розпочав член Центральної контрольної комісії РКП(б) та Верховного суду СРСР А.А.Сольц, який поставив під сумнів доцільність ратифікації договорів. Потім з'явилася стаття Д.З.Мануїльського з нападками на лейбористську партію, а 11 жовтня був опублікований виступ Г.С.Зінов’єва з най-брутальнішими звинуваченнями уряду.Макдональда.

Істотні політичні зміни відбувалися й у самій Великобританії. У зв’язку з тим, що ліберальна партія припинила підтримку лейбористів, на 27 жовтня було призначено нові парламентські вибори. У ході їх підготовки консерватори розіграли політичну виставу з так ззаним «листом Зінов’єва», адресованим компартії Великобританії. Наступні спогади та дослідження показали, що найімовірніше він був фальшивкою, виготовленою мало компетентними у деяких політичних тонкощах російськими емігрантами, але настільки схожою на дійсні документи радянських комінтернівських діячів, що вона була сприйнята широкою громадскістю за автентичний документ. Х.Г.Раковський за дорученням Наркомзаксправу та за влас-ною ініціативою протестував проти антирадянської кампанії, яка розпочалася у Великобританії. Деякі його дії не були спрямовані на досягнення компромісу. Зокрема вимоги про розслідування та покарання винуватців були розцінені британською стороною як втручання у справи країни перебування.

На виборах перемогу отримали консерватори і був створений кабінет С.Болдуіна, пост міністра закордонних справ у якому зайняв О.Немберлен. Новий уряд відмовився представити договори з СРСР на ратифікацію парламенте.

Усі ці драматичні події озброїли Х.Г.Раковського новим політичним досвідом. Документи свідчать про розуміння ним, що «лист Зінов’єва», наступні результати виборів та відмова від ратифікації договорів — це лише вершина айсберга, підвалина якого міститься у політичних структурах СРСР та Великобританії.

На другому році свого перебування в Лондоні Раковський зосередив увагу на поточних економічних, політичних та культурних зв’язках, на діяльності торгпредставництва та інших радянських організацій у Лондоні. Документи свідчать, що його діяльність сприяла значному розширенню цих зв’язків.

Проте робота радянських організацій, зокрема Англо-російсь-кого кооперативного товариства (АРКОТ), супроводжувалася значними труднощами та конфліктними ситуаціями, на подолання яких Раковський, який одночасно виконував обов’язки торговельного представника, мав витрачати величезну нервову енергію.

Повноважний представник співробітничав з Всесоюзним товариством культурного зв’язку з закордоном, сприяв поїздкам британських діячів культури до СРСР, книгообміну тощо.

Поступово увагу Раковського все більше привертали міжнародні проблеми. Він налагодив зв’язки з французькими державними діячами та відіграв значну роль у підготовці до встановлення дипломатичних відносин між обома країнами. Дуже важливою в цьому розумінні була його зустріч 19—20 жовтня 1924 р. з одним із керівників радикальної партії Франції А. де Монзі, під час якої було узгоджено текст французької ноти про визнання СРСР.

Раковський сприяв поїздці групи лейбористів до Болгарії, де відбувалася громадянська війна, і вважав, що ця поїздка була політично важливою, бо сприяла розгортанню європейського руху протесту проти терору правих сил Болгарії, які утримували владу. Дипломат займався проблемами, пов’язаними із становищем у Бес-сарабії та ставленням держав до її включення до складу Румунії. У 1925 р. спільно з бессарабським громадським діячем В.Дембо він написав брошуру, де спростовувалися румунські претензії до Бессарабії.

У ряді статей та усних виступів Х.Г.Раковський аналізував головні тенденції світового розвитку, причому давав відносно реалістичні оцінки, які істотно відрізнялися від прогнозів як членів сталінської групи, так і опозиційних діячів. Він заперечував автоматизм у розвитку кризових явищ, визначав наявність стабілізаційних процесів у сучасному капіталізмові не менш ніж за рік до того, як вони були офіційно визнані в документах РКП(б) та Комінтерну. У протилежності з догмами про неминучість світової революції, насильницьке повалення капіталістичного ладу та ін., Раковський передбачав можливість поліваріантного розвитку історії. Дуже цікаві статті Раковського, які були підписані трьома зірочками, у журналі «Коммунистический Интернационал» (належність цих статей Раковсько-му була доведена Г.Й.Чернявським). Статті були присвячені ситуації на Балканах, економічному становищу Великобританії у світі, Локарнській конференції.

Восени 1925 р. Раковський був переведений на посаду радянського повноважного представника у Франції. Це пояснювалося насамперед тим, що мали відбутися радянсько-французькі переговори з питань урегулювання взаємних претензій. Раковський, який очолював радянську делегацію на аналогічних переговорах з Великобританією, який відмінно знав французьку мову та звичаї країни^був найкращою кандидатурою на відповідальний посту Парижі. Його попередник Л.Б.Красін, зайнятий роботою в Москві, майже не приділяв йому уваги.

Здійснивши аналіз дипломатичної діяльності Х.Г.Раковського у Великобританії, автор дійшов наступних висновків:

1. Призначення Х.Г.Раковського повноважним представником СРСР у Великобританії було значним службовим пониженням голови уряду Української PCP. Такий характер призначення на дипломатичний пост був зумовлений активними виступами Х.Г.Раковського проти сталінського курсу, за більше рівноправ’я радянських республік, проти великодержавного диктату з боку союзних органів.

2. Незважаючи на такий характер призначення, Х.Г.Раковський відіграв значну роль у налагодженні радянсько-британських відносин. Ця роль була значно ефективнішою, ніж попередня діяльність

Л.Б.Красіна, який поряд із виконанням функцій повноважного представника у Лондоні був наркомом зовнішньої торгівлі СРСР і майже не приділяв уваги своїй дипломатичній місії.

3. Керуючи делегацією СРСР на переговорах з Великобританією в 1924 р., Раковський намагався досягти компромісу, шукав медіаційних рішень, які б враховували інтереси британської сторони. Цей компромісний варіант стосункіів не був характерним для звичайних більшовицьких схем та практики.

4. У дипломатичній діяльності Х.Г.Раковського виявилася його західноєвропейськка ментальність, толерантність у відношенні до «буржуазних» партнерів, конструктивність. Але ж у поглядах та практичній діяльності дипломата ці реалістичні підходи перемішувалися з впливами комуністичної доктрини, та він був вимушений виконувати конфронтаційні директиви партійно-державної ієрархії СРСР.

5. Для всієї радянської зовнішньої політики була характерною двоїстість: з одного боку — намагання зберегти або відновити нормальні дипломатичні, торговельні та культурні відносини, з іншими країнами, з другого — намагання дестабілізувати партнерів із кінцевою метою привести до влади свою комуністичну агентуру. В особі Х.Г.Раковського втілювалася перша тенденція, але вона значною мірою послаблювалася і внаслідок комуністичних поглядів самого повноважного представника СРСР у Лондоні, і, головним чином, внаслідок протидії з боку Сталіна та його безпосереднього оточення. У цьому оточенні за тих часів дуже важливу роль відігравав заступник наркома закордонних справ М.М.Литвинов, який прагнув перешкодити багатьом дипломатичним акціям Раковського, які мали конструктивний характер.

6. Дипломатична кар’єра Х.Г.Раковського, зокрема під час перебування на посаді повноважного представника СРСР у Великобританії, свідчить, що не тільки «стапіністом», а й послідовним «леніністом» Раковський не став, що його діяльність та характер залишилися амбівалентними. Спроба Раковського стати «медіатором» між Москвою та Заходом не дала безпосереднього результату.

Але це не може послабити увагу дослідників до унікальної особистості, якою будуть і в наступному цікавитися науковці та широка громадськість як одного з тих, хто об’єктивно був серед людей, що готували неминучу ліквідацію більшовицького тоталітаризму.

3. Публікації з досліджуваної проблеми

1. Лондон. / У кн.: Головко В.А., Станчев М.Г., Чернявский Г.И. Между Москвой и Западом: Дипломатическая деятельность Х.Г.Ра-ковского. —Харьков: Око, 1994. — С. 137—282 (9,5 друк. арк.).

2. Встреча с Англией: Назначение Х.Г.Раковского полномочным представителем СССР в Великобритании и его первые контакты. — Харьков: 1996. —36 с. (2,5 друк. арк.).

Головко В.А. Дипломатическая деятельность Х.Г.Раковского в Великобритании (1923—1925 гг.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. — Всемирная история, рукопись, Институт истории Украины Национальной Академии Наук Украины, 1996.

Основные положения диссертации изложены в главе монографии и в исследовательской брошюре. В них и в рукописи диссертации впервые сквозь призму деятельности полномочного представителя СССР в Великобритании Х.Г.Раковского, которая в советской историографии замалчивалась, рассмотрены важные проблемы двусторонних отношений — установление дипломатических связей, переговоры об урегулировании взаимных претензий, подписание соответствующих договоров, срыв их ратификации, роль Ра-ковского в развитии экономических, политических и культурных связей СССР с Великобританией и другими странами в рассматриваемый период. В дипломатической деятельности Х.Г.Раковского сочетались воздействия коммунистической доктрины с реалистическими подходами. В большинстве случаев конструктивность превалировала. Однако власти СССР оставались на конфронтационных позициях, что в данном и ряде других случаев привело к неудаче дипломатических акций Х.Г.Раковского.

Golovko, Valery. Diplomatic Activities of Christian Rakovsky in Great Britain (1923—1925). Ph. D. dissertation in World History (specialty code 07.00.02), manuscript, Ukrainian National Academy of Sciences' Institute of History, 1996.

The major theses of the dissertation were presented in a chapter of a book and in a research pamphlet. For the first time important problems of bilateral relations are examined through the role of the USSR's plenipotentiary to Great Britain, Rakovsky. These problems include the following: the establishment of diplomftic relations; negotiations to resolve disputes; obstacles encountered during the treaty ratification process; and Rakovsky's role in developing Soviet economic, political, and cultural ties with Great Britain and other countries. Rakovsky's role was suppressed in Soviet historical studies. Although his diplomatic activities combined the influence of communist doctrine with a realistic approach, pragmatism prevailed in most cases. However, Soviet leaders remained confrontational resulting in the failure of many of Rakovsky's diplomatic efforts.

Ключові слова: Радянський Союз, Великобританія, дипломатія, повноважний представник, офіційне визнання, договір, політичні зв’язки, культурні зв’язки.

ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Х.Г. РАКОВСЬКОГО У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ {1923-1925 PP.)

ГОЛОВКО Валерій Олександрович

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового степеня кандидата історичних наук

Коректор А.В. Іванова

Здано до набору 27.03.96 р. Підписано до друку 04.04.95. Формат 60x84 /16. Папір офсетний. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 0,8. Умов, фарбо-відб.1,6. Облік.-вид. арк. 1,4. Тираж 100 прим. Замовлення №