автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.08
диссертация на тему: Дослiження проблеми iмплiкативних зв'язкiв в описi природи та iнтелекту

Полный текст автореферата диссертации по теме "Дослiження проблеми iмплiкативних зв'язкiв в описi природи та iнтелекту"

харківський державний університет

На правах рукопису

ГРІ ІЛІХЕС ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІМПЛІКАТИВНИХ ЗВ’ЯЗКІВ В ОПИСІ ПРИРОДИ ТА ІНТЕЛЕКТУ

Спеціальність 09.00.08 — філософські питания природознавства і техніки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук

Харків 1994

Робота виконана в Харківському державному університеті.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Цехмістро І. 3.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Середа Г. К.

кандидат філософських наук, доцент Штанько В. ).

Провідна організація;

Харківський інженерно-педагогічний інститут

Захист відбудеться « ^» - ¿о£г'77и% __ 1994 р.

* р ¿иЗ

о «"/І? ’> годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 02.02.0S при Харківському державному університеті за адресою: 310077, м. Харків, пл. Свободи, 4. ^ ~ .

З дисертацію можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного

університету за адресою: 310077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий

«^¿7 » 1994 Р.

зованої вченої ради, кандидат філософських наук Морозко Л. Г.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації обумовлена перш за все тим, що зняття імплікативно-логічного зв’язку, що виникло в результаті іілософського осмислення досягнень сучасної науки, і зокрема, ватнової фізики, можливо відкриває шлях до змістовного опису іецифічних особливостей реальності, з якими прийшлось зіткнутися ослідникам у різних галузях знання. На даний момент перед йлософією науки гостро стоїть питання про те, як повинні ути перетворені уявлення про реальний світ, щоб вони відповіда-и результатам досліджень, що викривають притаманні дійсності, езвичайні особливості та ефекти.

Досягнення квантової механіки виявили незадовільність класич-ої картини реальності, яка припускає незалежне від людської сві-омості і діяльності існування відокремлених об’єктів. При цьому ули запропоновані різні засоби удосконалення застарілих уявлень. )дннм з важливіших напрямків цього удосконалення є відновлення арнтету між цілісним і множинним аспектами дійсності, який був орушений у ході розвитку науки. Формуванню уявлень про ціліс-:у реальність присвячені роботи Н. Бора, В. Гейзенберга, В. О. ї>ока, О. Д. Александрова, Д. Бома, Дж. Холтона, П. Теллера, ’. Степпа, А. Шимопі, О. І. Панченка, В. І. Аршинова, І. 3. Іехмістро, О. В. Тягло та інших вітчизняних та зарубіжних авто-п'в.

Вчені, які мислять за традицією Н. Бора, експлікують цілісність ік єдність системи, що досліджується, та вимірювальних приладів, іредставники іншого напрямку, такі як Дж. Уілер, Б. д’Еспанья, хиляються до того, щоб пояснювати ефекти мікросвіту нерозділь-їістю спостерігача і подій, які він спостерігає, та властивостями ін-'енціальності свідомості. Близької точки зору, яка припускає матеріально-ідеальну потенціальність дотримується А. А. Грнб. Проте, ік видно, джерелом всякої єдності, як цілісності експериментальної пітуації, так і цілісності спостереження, є вихідна немножинність іуття. На рішення проблеми осмислення нетривіальних ефектів кваи-ової фізики, яка виходить з діалектики едпного-множинного. спрямовані роботи Д. Бома, В. О. Фока, П. Теллера, Г. Степпа, І; 3. Цєх-иістро, О. В^ Тягло та інший. При цьому, якщо зарубіжні дослідники виходять в основному з того, що треба змінити уявлення про зв’язки чіж актуально існуючими об’єктами, то концепція цілісності, що позвивається вченими групи проф. І. 3. Цехмістро, в рамках якої ' виникло на базі узагальнення уявлень В. О. Фока поняття імплі-кативного зв’язку, передбачає експлікацію цілісності в додатковому до актуально-множинного зрізі дійсності. Уявляється, що по-

з

будова концепції імплікагивннх зв’язків є необхідним кроком н; цьому шляху рішення проблеми перетворення картини реальності

Особливої уваги заслуговують імплікативні зв’язки в силу своп споріднення з явищами психіки. Пошук спільності між «внутріш нім» та «зовнішнім» світом людини завжди був і залишається те мою філософських роздумів. Тому, якщо знаходиться новий мате ріал для таких досліджень, його розгляд завжди є привабливим бо він може привести до філософських та методологічних узагаль нень, сприяти перетворенню наукового і філософського світогляду Зіставлення та спільне дослідження імплікативно-логічних зв'язки в описі природи та інтелекту повинно дати можливість по-новом; поставити питання, що стосуються до суміжних галузей наук прі природу та мислення. А вони, як правило, є «точками росту» суча сної науки.

Про рівень розробки теми можна говорити тільки стосовно д< досліджень в галузі основ квантової фізики. При цьому, незважаю чи на те, що важливіші особливості розглянутих в роботі зв’язкії відкриваються у дослідженнях цілого ряду авторів, обгрунтуванні та змістовного розкриття суті феномена імплікативності у повном; обсязі ще нема. Так на «несиловий» характер незвичайних зв’язкії вказують роботи О. Д. Александрова та В. О. Фока '. Дослідженш Г. Степпа 2 підводять до розуміння специфіки квантової нелокаль ності, яка знаходить прояви в імплікативних зв’язках. О. І. Пан ченко3 підкреслює синхронний характер причинності, яку вони фор мують. А. А. Гриб4 фіксує потенціальний характер реальності, ще конституйована імплікативними зв’язками. Однак всі ці роботи н< мали ціллю концептуалізацію уявлень про імітлікатнвність і самі поняття імплікативного зв’язку в них відсутнє.

' Постановка проблеми імплікативності і підхід до її рішення на мічено у роботах І. 3. Цехмістро5. Він відповідає зауваженні«

В. О. Фока про логічний характер зв’язку між системами у ситуаці єксперимента Ейнштейна-Подольського-Розена.

1 Александров А. Д. Связь н причинность в квантовой области // Современны! детерминизм. Законы природы.— М., 1974; Фок В. А. Начала квантовой меха пики.— М., 1976. г Siapp Н. Р.

Comments on «Locality Dell's Theorem and Quantum Mechanics»//Found. Phys 1985. Vol. 15, N 9.

3 Панченко А. И. Философия, физика, микромир.— М., 1983.

4 Гриб А. А. Нарушение неравенств Белла и проблема интерпретации квантооо! теории // Философские исследования основании квантовой механики.— М., 1990

5 Цехмистро И. 3. Парадокс ЭПР и концепция целостности//Вопросы философии 1985, № 4, с. 89—94; Концепция целостности — Харьков, 1987.

Ще менш розробленою в літературі є проблема узагальнюючого зпису імплікатнвннх зв’язків у природі та мисленні. Деякі дуже істотні аспекти цієї проблеми розглядаються в роботі В. І. Штань-

ко 6.

В цілому рівень розробки теми можна назвати невисоким, іцо, очевидно, пов’язано із слабкістю процесів взаємного проникання описів, що створюються з одного боку науками про мислення, а з другого — про природу. Проте саме до взаємодії та сумісного хмнлення цих описів прагнули такі видатні мислителі нашого сторіччя, як Н. Бор і В. Гепзенберг.

Виходячи із сказаного про розробку вибраної теми, мета дослідження полягає у концептуалізації уявлень про імплікатнвннн тип зв’язку. Задачі, що витікають звідси, такі:

— виявити імплікативні зв’язки у різних описах природи та інтелекту;

— прояснити основи їх існування, розкрити ті спільні риси реального світу і свідомості, на які вони вказують;

ф

— експлікувати концептуальну схему розуміння фундаментальних особливостей дійсності, що знаходять прояви в імплікативних зв’язках;

— розкрити зміст поняття імплікативного зв’язку стосовно до зозглянутих в роботі прикладів конкретно-наукових описів.

Методологічна та емпірична база дослідження. Емпіричну ба-¡у роботи складає розгляд матеріалів, які стосуються теми імпліка-"ИВНИХ зв’язків у фізиці, психології рефлексії, психолінгвістиці. Ви-Зір саме цих галузей опису дійсності обумовлений вихідними методологічними установками, що спрямовують пошук і розгляд імплі-<атнвності у ті сфери, яким притаманні прояви цілісності.

Методологічну основу дослідження складають уявлення про об’єктивну закономірність у природі та концепція цілісності, що іідображує властивість кінцевої нерозкладності світу на елементи множини в квантовій фізиці (Н. Бор, В. Гепзенберг, О. Д. Алек-:андров, В. О. Фок, Дж. Холтон та інші). У роботі були використані іеякі важливі ідеї методології психологічного вивчення процесу вішення творчих задач, почерпнуті з робіт Я. О. Пономарьова і

К. Середи.

Штанько В. И. Информация. Мышление. Целостность.— Харьков, 1992.

Новизна роботи полягає:

— у самому предметі дослідження, оскільки імплікативні зв’язки, що тільки входять до кола сучасних наукових уявлень, ще не були об’єктом спеціального вивчення;

— в обгрунтуванні укоріненості імплікативних зв’язків в самій дійсності, а не тільки у внутрішній логіці її опису; об’єктивною підставою цієї укоріненості стверджується фундаментальна властивість світу бути нерозкладною цілісністю, його кінцевою незводи-містю до множини елементів та відношень;

— в експлікації принципової відмінності між реальністю актуально наявних властивостей і відношень та додаткової до неї реальності світа потенціальних можливостей, відношення і елементи якого не повністю здійснені, внаслідок нетривіальної цілісності, притаманної фізичному та психічному світу,

— в обгрунтуванні за допомогою вказаної цілісності логічного характеру імплікативних зв’язків, що відображують власну логіку актуалізації і перетворення потенціальних можливостей;

— в уточненні основ підхода до проблеми поширення концепції детермінізма, яка у додаток до причинних типів зв’язку (строго детерміністичних та імовірносно-статистичних) повинна включити З'явлення про імплікативцо-логічний спосіб взаємозв’язку, притаманний реальності потенціальних можливостей в силу її кінцевої нерозкладності на множини.

На захист виносяться такі основні положення:

1. Запровадження в описі природи та інтелекту поняття імпліка-тивипх зв’язків має глибокі основи, оскільки воно явно відображує нетривіальну властивість дійсності не складатись (в кінцевому рахунку) з множин актуально існуючих елементів або відношень Уявлення про імплікативність виникло в ході осмислення досягнені фізики як засіб опису ефектів, що можуть бути адекватно пояснен саме на основі специфічної цілісності квантових систем. Разом з тим імплікативні зв’язки дають можливість досліджувати цілісністі дійсного світу у самому широкому спектрі її проявів, включаючи людське мислення.

2. Аналіз психологічних описів рефлексії та мови дозволяє роз крити імплікативний характер зв’язків між процесами, що відбува ються в ході побудови рефлексивного уявлення або мовного вислов лення. Викрита спільність дозволяє застосувати для інтерпретаці

Г- ' .

описів природи та інтелекту єдину концептуальну схему, яка базується на понятті про цілісніть як кінцеву нерозкладність реального світу на елементи і множини.

3. Дослідження імллікативних зв’язків дозволяє експлікувати вказану цілісність як внутрішню узгодженість процесів, що протікають в світі відносно, не повністю здійснених елементів та відношень, відображених в описі потенціальними можливостями. Таким чином, цілісність, що фіксується за допомогою імплікативнпх зв’язків,— це цілісність процесу перетворення та здійснення потенціальносте», у якому лише умовно можуть бути виділені частини, що відповідають окремим відношенням опису.

4. Ці лісність дійсності безпосередньо пов’язана з релятпвізацією уявлень про реальне існування відношень, елементів та їх множин. Існування множини реальних відношень не завжди є актуальним. В ході процесу їх здійснення вони не мають місця «самі по собі» і можуть вважатися лише потенціальними. Тому навіть про такі, на перший погляд, завжди існуючі характеристики реального світу, яким відповідають фізичні спостережувані, не молена говорити, як про завжди і в повній мірі притаманні дійсності. Вони у проміжках між вимірами здійснені лише частково, і. е. відповідно до міри,, відображеної в квантовому описі розподілом імовірностей.

5. Відкритий у роботі взаємозв’язок між встановленням цілісності та відносністю існування структурних відношень реальних систем підводить до того, що головною вадою класичної методології, яка робить її неприйнятною для опису цілісності, є намагання описувати будь-яку реальну взаємодію та зв’язок за допомогою деякої множини актуально заданих відношень. Розгляд імплікатив-них зв’язків, навпаки, ставить перед дослідником задачу опису цілісного процесу актуалізації та обгрунтування тверджень про існування тих чи інших реальних відношень.

6. Проведене дослідження свідчить, що логічний характер імплі-катнвних зв’язків, який коріниться у фундаментальній цілісності буття, поширює уявлення про об’єктивні закономірності, які лежать в основі як мислнтельних, так і природних процесів.

Науково-практична значимість роботи.

Виконане дослідження дає результати, що поширюють сучасні уявлення про детермінізм і про прояви цілісності 13 описі природі: та інтелекту. Проведений у роботі розгляд надає філософські основи для більш глибокого взаємного переймання фізичного пізнання

та наук про інтелект, а також формування загальної методологі цілісності^

Результати роботи можуть бути використані у науковій діялі пості, а також у ході викладання курсів філософії, філософії наукі філософських питань природознавства і техніки та у спеціальнії курсах.

Апробація роботи. Результати виконаного дослідження подані трьох наукових статтях, а також були доповідані на науковом семінарі кафедри теорії культури і філософії науки Харківськог державного університету, на міждисциплінарному симпозіумі «Ду і Космос» (Харків, 1992) та на симпозіумі «Знання. Культура. Вла да» (Харків, 1993).

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дано обгрунтування вибору теми дисертації, вказуютьс мета та задачі дослідження, а також розглядаються питання, по в’язані з рівнем розробки теми, предметом та методом дослідження Тут також дається робоче визначення імплікативних зв’язків, як може бути використано для пошуку проявів імплікативності і нада лі послужити підставою для більш глибокого осмислення ЦЬОГІ феномену.

Від усіх останніх імплікативні зв’язки відрізняються тим, щ вони принципово не можуть бути визнані обумовленими актуаль ним існуванням якогось структурного елементу або відношення ре альності. Саме цей зміст далі буде вкладатись у їх назву, що похо дить від латинського слова «implico» — тісно зв’язую. Тут, щоі уникнути непорозуміння, треба відмежуватись від смислового ас пекту, вираженого прикметником «implicite» — неявний.

Питання про вказаний тип зв’язків було поставлено у ході до сліджень проблеми цілісності на основі концепції цілісності, як, розвивається у Харківському державному університеті.

Викритий в рамках цих досліджень генетичний зв’язок феномен; імплікативності з фундаментальною властивістю світу бути в кін цевому рахунку цілим, а не множинним, визначив напрям пошук; проявів імплікативності: квантова механіка, психологія рефлексії мовні явища. Ці галузі стали предметом вивчення в силу виявленії: ними нетривіальних ефектів цілісності.

Перша глава роботи. «Пошук проявів імплікативності», як; складається з трьох параграфів, присвячена пошуку проявів імплі кативності у вказаних галузях наукового знання.

У першому параграфі «їмплікативні зв’язки у квантовому світі» юзглядається імплікативність, яка притаманна процесам, що відбу-іаються у мікросвіті та описуються квантовою механікою. Дослід-кення починається з обговорення кореляційного експерименту типу їксперимеиту Ейнштейна-Подольського-Розна, в якому актуаліза-Ш визначеного значення фізичної спостережуваної, наприклад, :піна у першої частки двохчасткової системи, що розпалась, впли-іає на актуалізацію значення цієї спостережуваної у другої частки.

Квантова механіка припускає, що відстань між частками була іастільки велика, а часовий проміжок між вимірами настільки ма-шм, що ніяка фізична взаємодія, що розходиться з (до-) світловою ивндкістю, це могла бути актуальним референтом вказаного зв’язку, Такий зв’язок виходить за межі актуальпо-множпп-юго зрізу дійсності і в той же час має рішуче значення для існуван-ія у ньому визначених структурних відношень, якими є фізичні спостережувані. Це дає підстави інтерпретувати його як імплікатпвно-югічний.

Альтернативний підхід базується на фізикалізмі, що укріпився / науковому суспільстві. Виступаючий у самих різних формах він пак чи інакше збігається у головному: прагненні звести всяке бут-'я до реальності фізикалій. Інакше кажучи, всяке судження про існу-зання, на погляд вченого-фізикаліста, має бути твердженням про різичну реальність, тобто, в кінцевому рахунку, зводиться до акту-зльного існування фізичних об’єктів та відношень. Цей підхід вили-зається у квантовій фізиці у прагнення побудувати теорію із приходними параметрами, тобто показати, що фізичні спостережувані не л'дображують фундаментальні структурні відношення дійсності, а можуть бути зведені до більш глибокого шару актуально за-їаних фізичних параметрів. Проте вихідна посилка фізикалізму серйозно підмивається експериментами по перевірці нерівностей Зелла, які повинні були б виконуватись, за умови актуального іс-іування у мікрооб’єктів властивостей, що відповідають квантово-механічним спостережуваним. Обчислення за правилами квантової механіки показують, що ці нерівності порушуються, що й підтверджується експериментами. Отже, якщо ми бажаємо зберігти в недо-горканості основні принципи фізичної науки, що виступають фоно-зими припущеннями сучасної фізики, у тому числі і експеримента-іьної перевірки нерівностей Белла, то теорії, побудовані на базі припущення про актуальне існування «саміх по собі» фізичих відно-иень, визначених для «частин» квантової системи, або, інакше кажучи, теорії з локальнішії прихованими параметрами повинні бути

відкинуті А це, у свою чергу, підтверджує припущення про імпл катнвннй, а не елементно-причинний характер зв’язку між процес: ми здійснення характеристик квантового опису реальності, оскільк припущення про фізичні нелокальні ефекти суперечать принципа релятивістської фізики. Порушення нерівностей Белла викриває н< спроможність фізикалізму ще й тому, що вказує на притаманн мікроосвіту несепарабільність, тобто цілісність. Аналіз нерівносте Белла підвів до розрізнення понять локальності і сепарабільност Сепарабільність означає, що, просторово розділені системи маки роздільні реальні стани, а локальність — що стан системи мож бути зміненим тільки локальними ефектами, що розходяться з д< світловими швидкостями. Д. Ховард показав, що теорії з прихов; ними параметрами, у якнх задовольняються нерівності Белла, і тільки нелокальні, але й несепарабільні2. Отже, порушення нерії ностей Белла підводить до уявлення про притаманну мікросвіт несепарабільність. Вона означає, що актуальне буття на квантові му рівні є цілісним, незводимим до множини елементів «саміх г собі». Це, очевидно, суперечить звичайному намаганню фізикалі; му звести реальність до множин якихось актуально існуючих фізш них елементів.

Найважливішою рисою квантової механіки є неусувно імовірні сний характер її завбачень.

Таким чином, все, про що йшла мова, набуває нового смислової аспекту. Експерименти, що підтверджують порушення нерівносте Белла, свідчать не тільки на користь неіснування якихось прихов; них, але реальних характеристик квантових об’єктів, але і про свої рідний «онтологічний» статус потенціальних можливостей у кванті вому описі. Тільки вони можуть бути визнані притаманними систеі в проміжках між вимірами. Тому імплікативно зв’язаними вявл; ються не актуально існуючі характеристики, а потенціальні можлі вості їх здіснення, відображені відповідними імовірностями. Як ві дно, імовірносний характер квантового опису не тільки над: певні особливості розглядаємій імплікативності, а невідривно, г нетично зв’язаний з її проявленням. Отже, прояснення смислу імі вірностей у квантовій теорії означає разом з тим поглиблення наїш уявлень про імплікативність у її основах.

У другому параграфі першої глави «Імплікативність у приро, рефлексивно-інноваційних процесів» проводиться пошук прояв

1 Див. про це роботу Тягло О. В. Эпистемологическая загадка Белла //'Про лсмы методологии постнеклассической науки.— М., 1992. ... .

г Howard D. Einstein on Locality and Separability // Stud. Hist. Phil. Sei.— 19t Vol. 16, N 3. ■

імплікативності у явищах людської свідомості. Тут розглядаються моделі опису творчої рефлексії А. Пуанкаре, В. О. Лекторського,

С. Ю. Степанова та І. М. Семенова, А. А. Яковлева. З метою знайтн спільні закономірності описів, робиться виділення у кожному з них основних структурних відношень та розглядаються характерні особливості їх існування. У ході зіставлення стає очевидно, що в описах рефлексії спостерігаються такі спільні риси:

1. Опис рефлексивно-інноваційного процесу 1 завжди містить відношення, існування яких не актуально, а лише потенціально можливо. Ці відношення принципово не можуть бути представлені у вигляді актуально заданих елементів. Отже, можна казати про непозбутню неповноту відображення процесу рефлексії в рамках актуального існування і неіснування відношень опису.

2. В описі за допомогою множини актуально заданих основних структурних відношень рефлексія як акт створення нових форм свідомості шляхом замикання розумової діяльності на себе завжди розпадається на дві принципово незводимі у даному описі системи уявлення: початкову та кінцеву. Вказані простори спостереження відображають процес рефлексії додатково один до одного, а не-рехід між ними має вигляд стрибка.

3. Не дивлячись на те, що зв’язки між початковим та кінцевим

рефлексивними уявленнями не можуть бути зумовленими якими-небудь актуально заданими елементами, вони все ж таки є, і своїм існуванням вони визначають хід рефлексивно-інноваційного процесу. Завдяки цим, випадаючим з актуально-множинного опису зв’язкам, рефлексивні уявлення, що завершують акт самоусвідомлення, конституюють все теж неповторне «Я», а результатом переосмислення основ мислення стає уявлення все тієї ж мислимої дійсності. Таким чином, зв’язки, про які йде мова, служать основою внутрішньої узгодженості рефлексивних уявлень. •

4. З теоретичного розгляду рефлексії в просторі актуально існуючих відношень випадає завжди притаманна їй властивість цілісності, як неможливості вичерпного відображення рефлексивного процесу у вигляді множини актуально наявних елементів.

Відношення, що визначають ці елементи, виявляються у кульмінаційному моменті рефлексивно-інноваційного процесу «злитими» в єдиному перетворенні, і тому не підлягають аналізу, не розчленовуються.

Під рефлексивно-інноваційним процесом розуміється процес тотального перетворення основ мислення в результаті рефлексії.

Вказані висновки дають підстави стверджувати, що між рефлексивними уявленнями свідомості існують імплікативні, не обумовлені ніякими актуальними відношеннями зв’язки. Вони забезпечують перетворення цих уявлень, зумовляючи актуалізацію основних структурних відношень, які їх конституюють. Відбувається за висловленням С. Ю. Степанова та І. М. Семенова, «переосмислення всіх мислених змістів», в якому суб’єкт «здійснює себе немов би заново» ‘. Проте при цьому зберігається вихідна унікальна цілісність свідомості. Ефектами цієї цілісності і виступають імплікативні зв’язки, які, по суті справи, можуть розглядатися, як відображення внутрішньої узгодженості потенціальних можливостей актуалізації відношень, що конституюють рефлексивні уявлення.

У третьому параграфі першої глави «Імплікативні передумови мовного виразу думки» продовжується пошук імплікативних зв’язків, притаманних людському інтелекту, на матеріалі дослідження мови як природного засобу вираження розумових процесів. При цьому мова розглядається як один із зовнішніх планів представлення мислення. Розділивши, наслідуючи традицію М. К. Мамар-дашвілі, думку як уявлення, належне до знаково-предметної області, та думку як живе створення таких уявлень, можна стверджувати, що конструювання думки як уявлення відбувається за допомогою засобів мови, і тому, як писав Б. Уорф, «схожі фізичні явища дозволяють створити схожу картину світу тільки при схожості або принаймні співвідносності мовних явищ»2. В той же час, жива думка не існує у вигляді актуально заданих відношень або елементів, вона створює їх, і тому не може бути зведеною до побудованого за їх допомогою уявлення. Мовне уявлення думки не містить і не виражає «живої сили на здійснення», яка притаманна думці в процесі її актуалізації.

. Як відомо, Соссюр виділяв два класи мовних явищ: віднесення слів до визначених мовних категорій (вироблення парадигмальних відношень) та об’єднання їх у зв’язане висловлення (здійснення синтагматичних відношень, властивих лексичній одиниці як цілому). .

Ми вважаємо, що парадигмальні та синтагматичні відношення можуть розглядатися як основні структурні компоненти, констн-туюючи мовне уявлення думки.

1 Степанов С. Ю., Семенов И. Н. Психология рефлексии: проблемы и исследования//Вопросы психологии. 1985, № 3.

2 Уорф Б. Наука и языкознание//Новое в зарубежной лингвистике.— М., 1961.

В ході розгляду парадигмалышх відношень на матеріалі досліджень О. Р. Лурія ', а також уявлень про вербальні мережі Т. М. Ушакової, Н .Д. Павлової та І. А. Зачесової2 стає ясно, що пара-дигмальна взаємодія між словами зумовлена не якимись конкретними факторами, які могли б бути виділені шляхом аналізу мовної структури. Вибіркові зв’язки між процесами актуалізації тих чи інших парадигмалышх відношень не є зумовленими ніякими актуально заданими властивостями мовних елементів.

Те ж саме можна сказати відносно до актуалізації синтагматичних відношень. Синтагма — своєрідний гештальт, цілісність, в якій різні мовні елементи нерозривно пов’язані між собою. Зв’язки, про які йде мова, зумовлюються невиразною в просторі актуально існуючих відношень цілісністю процесу їх актуалізації. Відображенням цієї цілісності в мовному плані представлення думки є одиничність, нероздільність синтагми, що спонукала ще А. А. Потебню висловлювати судження, що одиницею мови є не стільки саме слово, скільки реальне сполучення слів.

Проведене в роботі дослідження основних структурних відношень мовного плану уявлення думки дозволяє зробити такі висновки:

1. В основі мовних явищ лежать зв’язки, які можуть бути віднесені до категорії імплікативиих.

2. Вони зв’язують процеси здійснення окремих елементів та відношень мови, забезпечують цілісність мовного уявлення думки та зумовлюються єдністю процесу актуалізації всякого такого уявлення.

3. Імплікативність зв’язків між процесами здійснення мовних відношень та елементів представлення думки у мовному плані свідчить про те, що цілісність мовного акту та змістовна цілісність тексту є невиразною в термінах самого мовного представлення, множинного за своєю природою.

4. Динамічний опис мово-думки як процесу повинен спиратись на імплікативні закономірності виникнення мовних відношень та, в кінцевому рахунку, цілісність самого уявлення. Ці закономірності ще тільки доведеться виявити.

У другій главі «Онтологія імплікативності» робиться спроба узагальнення відомостей, одержаних у ході досліджень, початих у

1 Лурня А. Р. Основные проблемы нейролингвистики. М., 1975.

2 Ушакова Н. Д., Павлова Н. Д., Зачссова И. А. Психологические исследования семантика речи // Вопросы психологии. 1983, № 5.

попередніх параграфах, а також будується концептуальна схема, що експлікує онтологію імилікативності.

У першій главі роботи у всіх розглянутих описах досліджуваних сфер дійсності були виділені основні структурні відношення, що конституюють множинні по своїй суті її уявлення. Ці відношення є основними у тому розумінні, що розглянуті конкретно-наукові уявлення не можуть бути поширені так, щоб звести дані відношення до якихось більш глибоких структурних одиниць, що мають реальні референти. Замість того, щоб шукати ці більш глибокі структурні шари, як того потребує ідеологія наукового редукціонізму, ми розглядаємо виявлені зв’язки між основними відношеннями опису як імплікативні, тобто обумовлені тільки притаманною дійсності цілісністю, а не множиною актуально існуючих властивостей та елементів.

У першому параграфі другої глави «Імплікативні зв’язки як закономірності! актуалізації реальних відношень» вихідною філософською інтуіцією, що дозволяє об’єднати такі різноманітні області опису дійсності, як людське мислення, мову та квантову фізику, є переконання, що ніякі реальні відношення, що представляють дійсність в різних випадках опису, не можуть вважатися актуально існуючими до їх безпосереднього здійснення. Так квантово-фізичні відношення (спостережувані) не складають мікросвіт, не іманентні йому, вони лише можуть актуалізуватися. Так рефлексивні мисли-тельні відношення не складають дійсність свідомості, а лише пред-стваляють її у просторі рефлексивного спостереження. Так мовні відношення не складають процес мовного висловлювання, а актуалізуються на останньому етапі мовного представлення. Взагалі дійсність не вичерпується існуючими у ній відношеннями, не зводиться до них в силу постійно притамнного їй момента перетворення цих відношень, при розгляді якого вона виявляє нетривіальну властивість цілісності, непредставимості у вигляді множини. Із невизначеності перетворення відношень та елементів дійсність переходить у відповідних ситуаціях до станів з наявними реальними елементами та відношеннями. Це і є здійснення. Воно з’єднує притаманні дійсності моменти існування та перетворення відношень, що її конституюють. Додатковість цих двох сфер дійсності відображується у розглянутих прикладах описів. У квантовому світі вона фіксується як неможливість представити реальність експериментальної ситуації у проміжках між вимірюваннями за допомогою актуально існуючих відношень. У психологіі ця додатковість двох моментів дійсності відображається, наприклад, у запропоно-

ваному У. Джемсом розділенні «стійких» та «транзитивних» частин «потока свідомості» ]. Розглянуті приклади мають справу з взаємозв’язком виділених аспектів дійсності, тобто із здійсненням реальних відношень, що відповідають різним її відображенням. А імплікативні зв’язки, виявлені між такими відображеннями, не будучи обумовленими ніякими актуальними відношеннями, виступають таким чином, як логічні закономірності їх здійснення, при цьому вони виражають не втутрішшо логіку опису, що будується спостерігачем, а власну логіку дійсності, що визначається. Вони не можуть бути зведені до жодного з типів зв’язку між вже здійсненими елементами та відношеннями деякого представлення, оскільки їх дія закінчується після того, як ці елементи та відношення стають повністю актуалізованими.

Розгляд, проведений у першому параграфі другої глави, підводить до нового визначення імплікативних зв’язків, як обумовлених властивістю цілісності буття, внутрішніх зв’язків процесу актуалізації відношень, що відповідають основним структурним елементам опису реальності та виражають логіку здійснення цих відношень.

У другому параграфі другої глави «Феномен цілісності як передумова імплікативних зв’язків» розглядається питання про походження імплікативних зв’язків та розгортається подальша побудова концептуальної схеми їх оемнелення. Тут підкреслюється, що, оскільки імплікативні зв’язки діють у ході здійснення реальних відношень, їх джерело не може бути знайдено у самому побудованому за допомогою цих відношень актуально-множинному описі реальності, воно повинно знаходитись поза межами будь-якого з таких описів. Це джерело або джерела у світлі вихідної філософської інтуїції є особливостями актуалізації відношень та елементів дійсності.

Одна з таких особливостей, викрита у ході інтерпретації квантово-механічного представлення природи, розглядається у роботах

Н. Бора, Д. Бома, В. Гейзенберга, П. Теллера, О. Д. Александрова, В. О. Фока, О. І. Панченка, І. 3. Цехмістро, О. В. Тягло та інших авторів. Мова йде про феномен квантової цілісності, незводимості мікросвіту до множини елементів, частин та відношень. У роботі вказується, що концепція цілісності як пемпожинності може бути фундаментом обгрунтування явища імплікативності. І насправді, виробляючи опис дійсності, ми намагаємось виділити та зафіксувати як актуально їснуючі деякі елементи та відношення. Однак можливості такого виділення обмежені притаманною світу властивістю пі-

1 Джемс У. Психология.— М., 1991.

лісності. Тому існування цих відношень та елементів виявляється ігс завжди актуальним. До їх безпосередньої актуалізації, про них можна говорити тільки як про потенціальні можливості, які в силу вихідної цілісності виявляються скорельованими. Інакше кажучи, імплікативні зв’язки є слідами цілісності у по суті множинному описі світу. З іншого боку, властивість дійсності бути єдиним, не складатись з множини і не зводитись до неї виступає як їх природний носитель. Як показано у роботі, все це може бути проілюстровано за допомогою розглянутих у першій главі прикладів опису дійсності як у квантовій фізиці, так і в науках про інтелект.

Крім обгрунтування імплікативності за допомогою цілісності, тут також ставиться та вирішується питання про тс, як виступає зміст поняття про цілісність у контексті розгляду імплікативності. Показується, що цілісніть виражається у ньому, перш за все, як характеристика процесу реалізації відношень, що конституюють дійсність. Цей процес реалізації не може бути розділеним па окремі процеси здійснення, що відповідають потенціально можливим відношенням світу, в силу іманентних йому імплікатнвннх зв’язків. Виділення в ньому таких потенціальних можливостей супроводжується фіксацією їх взаємної співвідносності. При цьому, у світлі інтуїції здійснення, потенціальне існування розуміється не тільки як національно визначена потенціальна можливість чогось неіснуючого стати існуючим. Потенціальність у даному випадку онтологічно підкріплюється тим, що їй відповідає часткова здійсненість відношення, що розглядається. Тому, якщо кожному потенціальному підношенню опису може бути поставленою у відповідь деяка міра, ш/' 'чі-’ ражає імовірність його актуалізації, то ця імовірність може бути інтерпретована, як міра здійснення даного відношення. Звідси виходить, що імплікативні зв’язки у запропонованій концептуальній схемі не є якимись загадковими і зовсім неппедставпими у їх дії, зв’язками, що фіксуються тільки post factum. В описі процесу актуалізації вони мають бути зафіксованими як обмеження, що накладаються на міри здійснення відношень реальності. Таким чином, імплі-катпвні зв’язки відкривають шлях до цілісноті як немножіппюсті буття крізь нероздільний від цієї цілісності її прояв у внутрішній взаємоузгодженості здійснення реальних відношень.

У третій главі «Смисл конкретних проявів імплікативності» розглянутий вище підхід до проблеми імплікативності та побудована концептуальна схема застосовується до вже досліджених раніш прикладів опису дійсності. Робиться спроба показати, як запропоновані абстрактні виклади можуть бути використані в осмисленні конкретно-наукових уявлень.

У першому параграфі третьої глави «Інтерпретація квантово-механічної імплікативності» на основі запропонованої пояснювальної моделі робиться експлікація квантово-механічної імплікатпв-ності. Вона починається з розглядання аргументів на користь звертання до філософського підходу, що будується на інтуіції неадекватності актуального існування елементів та відношень. Такими аргументами проти фізичного реалізму є, наприклад, заперечення, що приводить А. Садбері1. Воші викривають незадовільність фізп-калістського підходу до питання про смисл вектора стану, квантового індетермінізму та несепарабільності.

Слідуючим кроком після прийняття пропозиції про відносну здій-снепість у ході актуалізації реальних відношень квантового світу, що відображуються в описі фізичними спостережуваними, є розтлумачений потенціальності цих відношень. Вона, згідно з запропонованою концептуальною схемою, розуміється як відносна здійснепість, якій відповідає деяка міра. Ця міра у квантовому описі виступає як імовірнісна міра для даної потенціальної можливості. Таким чином, ми підходимо до твердження, що імовірність у квантовому описі є міра здійснення визначених відношень та характеристик (таких як імпульс, координата і т. і.). Потім на основі подальшого дослідження проблем, стосовних до інтерпретації таких ключових моментів квантової механіки, як проблема вимірювання, редукиія хвильової функції та ЕПР-парадокс, робляться висновки, які повинні розглядатись як результати застосування до квантового опису запропонованої схеми розуміння. Ця схема, якщо вона буде доповненою до засобів розуміння, шо є на даний момент, може, на нашу думку, допомогти більш повному осмисленню проблем і досягнень квантової фізики. Висновки, про які йде мова, такі:

1. Імплікатнвні зв’язки, що виявляються в описі ЕПР-експс-риментів та феномена редукції хвильової функції, є відображенням зв’язків між лише відносно самостійними процесами актуалізації відношень дійсності.

2. Імплікатнвні зв’язки виявляють фундаментальну властивість цілісності як кінцевої немножинності квантових систем, що виділяються в описі мікроявищ, оскільки ці зв’язки вказують па відносність існування реальних відношень, і тому обмеженість виділення у квантовому світі елементів та множин.

3. Імплікатнвні зв’язки відображають вказану цілісність як внутрішню взаємоузгодженість мір здійснення фізичних відношень. Ця

1 Садбери А. Квантовая механика и физика элементарных частиц.— М.. 1989.

внутрішня взаємоузгодженість, незважаючи на її логічний, а не елементно-фізичний характер, є виразом закономірностей реального здійснення властивостей квантових систем, відображених в описі.

4. Подальше вивчення імплікативних зв’язків і структур квантового світу повинно відбуватись у напрямку більш детальної експлікації процеса здійснення відношень реальності, який відображується в описі як перехід від потенціального до актуального існування властивостей квантових систем. Цей перехід об’єднує додаткові і взаємообумовлені аспекти актуального існування фізичних відношень та імплікагіївно-логічного перетворення відповідних до них мір здійснення.

У другому параграфі третьої глави «Смисл імплікативних зв'язків в описі рефлексуючої свідомості» зроблено спробу експлікації смислу імплікативних зв’язків в описі рефлексії. Як видно з попереднього розгляду, визначені мислитель ні відношення або конституєн-ти рефлексивного уявлення не є відношеннями між иапепсд актуально заданими і постійно притаманними «потоку свідомості» змістами. Навпаки, у ході рефлексії ці останні є результатом актуалізації мислительних відношень. Тому рефлексивний процес розпадається в описі на незводимі один до одного уявлення,

а, при переході від одного з них до слідуючого, суб’єкт ЗДІЙСНЮЄ себе немов би заново. Приклади описів рефлексивно-інноваційного процесу, розглянуті V першій главі, свідчать на користь того, вважати мислительні відношення у «транзитивних» частинах «потоку свідомості» не повністю, а лише частково актуалізованими. Ці транзитивні частини і дають «стрибок» ппи переході від од""7'"'1 з рефлексивних уявлень до іншого, Б силу ВІДСУТНОСТІ в них якихось повністю здійснених елементів та відношень. У даному папа-графі обгрунтовується, що за необхідністю множинні рефлексивні уявлення не можуть виразити вихідної цілісності перетворення мпс-лительних відношень. Ефектами цієї цілісності є імплікатпрлгі чв’я'1-ки, що розуміються як внутрішні закономірності актуалізації рефлексивних уявлень.

Порівняння запропонованого підходу ппоблсми самоосмнс-лепня з підходами В. О. Лекторського та М. Полані дозволяє пояснити функції імплікативних зв’язків. Завдяки їм. здійснення уявлення в акті рефлексії проходить як визначення внутрішньо узгодженої системи «смислових рамок», що виступає як споєш'диий гештальт, який цілком замінює попередні уявлення. Однак л'яп-леним у свідомості може бути лише те, шо в ній повністю актуально здійснилось. Тому, коли уявлення розглядається як результат рефлексії, імплікативні зв’язки та частково здійснені мислительні

зідношення виявляються зовні його, оскільки перші скінчили свою їію, а другі або повністю актуалізувались, або зникли.

Завдяки тому, що імплікативні зв’язки виражають закономір-юсті здійснення рефлексивних відношень, вони, як показується в юботі, відкривають шлях до розгляду цілісності створюючого себе гЯ», тобто особистості. Підтвердження цьому можна вбачати, на-іриклад, аналізуючи метод так званих «особпстосних конструк-гів», запропонований Дж. Келлі.

Подана інтерпретація рефлексивних процесів на основі уявлень іро імплікативність дозволяє припустити, що більш глибокого осмислення унікальної цілісності людського «Я» в рамках пснхоло-'ічних досліджень можна добитись шляхом вивчення імплікативних ¡а своєю суттю закономірностей здійснення у свідомості індивіда іефлексивних відношень. Для теорії конструктів це означало би дослідження взаємозв’язків між процесами їх актуалізації і деваль-¡ації.

У третьому параграфі третьої глави «Імплікативні структури і ювний вираз думки» запропонована концептуальна схема застосо-іується до деяких основних проблем опису мовного виразу мислен-ія. Дотримуючись обраного підходу, мова як план вираження юзуміється як простір здійсненості думки як структури з актуальна заданих мовних елементів. І, навпаки, живий стан мовлення як мислення, що актуалізується у текстовому плані, характеризується іеповною здійсненістю відношень, що виділяють у ньому лексичні ідиниці (слова, синтагми і т. і.). Як показано у роботі, все це добре ^згоджується з результатами досліджень мови, проведених О. Р. Іурія, Дж. Лакоффом, Т. М. Ушаковою, Н. Д. Павловою, І. А. За-іесовою та іншими вченими. Запропонована у другій главі роботи модель здійснення думки як поступового конституювання мпсли-ельннх відношень, що виділяють елементи свідомих уявлень, під-'верджується розглядом процесу мовного висловлювання. Він, по ). Р. Лурія полягає в обмеженні та селекції потенціальних мовних іідношень. Виявлені у ході розгляду цього процесу імплікативні в’язки між моментами актуалізації різних мовних відношень обумовлюються вихідною цілісністю здійснення думки у мовному виловлюванні, якій відповідає фіксуєма зовні цілісність мовних ут-юрень. Як приклади розкриття останньої у роботі розглядаються еорія фреймів (Ч. Філмор), а також теорія лінгвістичних гешталь-ів (Дж. Лакофф). Однак розгляд імплікативних зв’язків свідчить іерш за все на користь цілісності процесу актуалізації мовних від-гошень, а немножинність мовних утворень розглядається як похід-іа від неї.

Запропонована інтерпретація мовного висловлювання доповшо-•ться у роботі інтерпретацією розуміння тексту, в основі якої ле-

19

хить те ж уявлення про актуалізацію мовних відношень. Головні» змістом розуміння тексту є, таким чином, не організація і структ^ ювання готових смислових рамок, а їх здійснення у процесі осмис лення. Оскільки ми припускаємо, що процес актуалізації мовни відношень конституйований імплікативними зв’язами, здійсненії таких відношень, що відповідають тексту, який розуміється, потре бує перебудови усієї системи елементів мовного плану. Це не є пре сте доповнення системи мовних відношень. Саме у цьому поляга суть розуміння даного слова як визначення його місця у мовном виразі і його відношень з іншими елементами останього. Таким чг ном, ми, очевидно, підходимо до цілісності як внутрішньої узгоджс ності процесу розуміння тексту і як незводимості його ДО МНОЖНІ, ного за своєю суттю накопления інформації.

У висновку підкреслюються такі результати проведеного дослц ження імплікативних зв’язків в описі природи та інтелекту.

1. Імплікативні зв’язки виражають власні закономірності цілії ного світу. Вони не є наслідком логіки спостерігача, що створює ' опис, і тому не можуть бути виключені з останнього шляхом посл довного запровадження ідеї класичного реалізму.

2. Викриття притаманної мікросвіту та внутрішньому світу св домосгі імплікативності обмежує сферу застосування класичної мі тодології. Воно вказує на її неспроможність там, де виявляєтьс неадекватним уявлення про актуальне існування множини осно: них структурних відношень та елементів реальності.

3. Поняття імплікативного зв’язку поєднує у собі риси, що тр диційно вважались притаманними або спостерігачеві, або реальні сті, що спостерігається: з одного боку воно виражає зв’язок мі реальними процесами здійснення відношень, що конституюють дій ність, а з другого — закріплює за ним специфічно логічний хара тер, що витікає з фундаментальної властивості цілісності буття, яі зовні фіксується як відсутність якого-небудь елементного причи ного носителя зв’язку.

4. Запропонована у роботі концептуальна схема, що базуеты на ідеї здійснення і перетворення основних структурних відношеї реальності, дозволяє з нового боку подивитись на проблему цілі пості дійсності. При цьому цілісність як передумова існування і плікативних зв’язків постає, як немножинність, нерозділима єдніе процесу здійснення відношень реальності.

5. Експлікація нетривіальної єдності світу, що виходить з уя лення про імплікативні зв’язки, дозволяє не тільки зафіксувати не

екватність абстракції множини відносно до розглянутих явищ існості, але й робить можливим змістовний опис цілісності.

6. Результати роботи можуть служити для поширення уявлень о загальний зв’язок та взаємодію шляхом доповнення елементно-ичинних типів зв’язку імплікативно-логічиим, єдиним джерелом іування якого є притаманна світу властивість бути нерозділнмога тісністю.

За темою дисертації автором опубліковані такі роботи:

1. Грилихес Д. В. О значений опєраторносиі квантово-механических наблюда-ых І/ Вестішк ХГУ, 1992, № 373, с. 69—74.

2. Грилнхее Д. В. Имплнкативіше структуры в описании рече-мыслп // Сборник учных работ аспирантов ХГУ, Харьков, «Основа», 1992, с. 96—99.

3. Грилихес Д. В. Идея целостности в основе идеографического описання |)лекснрующего сознания//Вестник ХГУ, 1993, № 379, а 17—22.

4. Грилихес Д. В. Вероятность в квантовом мире: нетрадиционный подход // х и Космос. Тезисы докладов и выступлений междисциплинарного симпозиума, рьков, 28—30 сентября 1992 г., Харьков, с. 82.

5. Грилихес Д. В. К вопросу об осмыслении импликативных связей в описании іствительности // Знание. Культура. Власть. Тезисы выступлений на конфереп-.1 молодых ученых. Харьков, «Основа», 1993, с. 61—63.

Підписано до друку 28.01.94 р. Формат 60x 84 і/,,-,

Папір друк. Друк високий. Умови, друк. арк. 1,32. Тир. 100, Зам. 4-51.

Друкарня ХТЗ.