автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Проблема транцендентности в теории познания

Полный текст автореферата диссертации по теме "Проблема транцендентности в теории познания"

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

КОРПАЛО ТАРАС ІВАНОВИЧ ПРОБЛЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТНОСТІ В ТЕОРІЇ ПІЗНАННЯ

Спеціальність - 09.00.01. - онтологія, гносеологія, феноменологія.

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ ІІА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК

КИЇВ - 1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії філософії Київського * університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Офіційні опоненти:

1. Доктор філософських наук,

Загороднюк Валерій Петрович 7. Кандидат філософських наук, доцекі Мішин Володимир Миколайович Провідна оріанізація - Національний університет “Києво-Мотлянська

Захист відбудеться 10 червня 1996 року на засіданні спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ-17, вул. Володимира.ка, 60),

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано “ еР ” травня 1996 року

Тарасенко Микола Федосійович

академія”

Вчений секретар спеціалізованої в» кандидат філософських наук, доцеї

Актуальність дослідження проблени трансцендентності на етапі, що його зараз переживає українська філософія, є незаперечною з точки бачення подальшого розвитку гносеологічних досліджень. В цьому аспекті вона визначається як внутрішніми проблемами сучасної вітчизняної гносеології, так 1 теорії пізнання взагалі.

У зв'зку з недавніми подіями, які хоча’власне 1 не були філософськими, але таки справили на нашу науку значний вплив, теорія пізнання на всьому пострадянському філософському просторі переживає Йе найкращі часи. Певна переоцінка відношення до засадничих принципів, які визначали її дослідження в останні десятиліття, 1 на підставі котрих при всіх можливих критичних номентах таки були досягнуті достатньо серйозні результати, породила серйозні трудності для подальшого наукобго пошуку. Постали проблеми уточнення підвалин. Тому наше дослідження ноже бути корисним при формуванні нової дослідницької позиції, що неодмінно повинна бути окресленою на підставі переосмислення здобутого.

Результати в царині теорії пізнання, нагромаджені за останні десятиріччя, створили реальні передумови для систематичного дослідження означеної проблеми в контексті теорій, нетодів 1 засобів сучасної науки.

Дослідження різноманітних аспектів проблеми трансцендентності в теорії пізнання мають значення як в методологічному аспекті, так 1 з огляду на використання їх результатів в практиці конкретно-наукових досліджень. В розвитку теорії методичного мислення вони спрямовані в першу чергу на збагачення методології новими точними визначеннями окремих понять, що є основоположними для будь-якої пізнавальної діяльності. Це обмежує сферу непевного 1 такин чинон робить більш гарантованим можливості їх застосування. ' ■

Використання результатів подібного дослідження ноже бути очікуваним при вивченні пізнавальних процесів конкретними науками, зокрема психологією та кібернетичними дисциплінами.

. Розробленість теми дослідження. .

В Історії європейської філософії пізнання спершу усвідомлюється як процес перенесення речей С чи їх особливих, але певною мірою точних копій} в царину людської свідомості, що згодом виступає як безтілесна душал Дуже швидко усвідомлюється вся складність такого розуміння 1 неминучість розпадання при означеному підході єдиного буття на бодай дві протилежні взаємопотойбічні субстанції. Уже Платон знає всі можливі варіанти Формулювання проблени трансцендентного відношення. Але оскільки християнське світобачення ставить Ідею позасвітової сутності посеред своїх безсумнівних основоположень, то таке відсторонює проблему на другий план, 1 тільки з пробудженням новоєвропейської філософії вона знову набуває актуальності. В той час одразу виявляються два головні підходи до неї, що прослідковуються 1 до цих днів: англійський

СБеконЗ і континентальний СДекартЭ.

В підвалинах першого Фундаментальна інтуїція, що ніякої принципової відмінності в буттєвому статусі між душею 1 тілом нема 1 бути не ноже, в кінцевому підсунку те, шо "на континенті" прагнуть називати душею, може бути зведеним до якогось особливого стану Счи станів'.) якогось, ножливо 1 вищою нірою унікального, тіла Слюдського}. Звідси, пізнання в перспективі повинно зводитись до моделювання Счи відображення} за допомогою вибудови все більш і більш витончених 1 високодиференційованих комбінацій "станів тіла", "станів спсав" дійсно сущого, тощо. СЦя інтуїція стає вповні свідомою себе стає тільки в XX ст. СРаселЭ, але вже у Бекона. її підспудний вплив виявляється історико-філософським

дослідженням.}

Другий, навпаки, намагається зберегти успадковану від християнської теології опозицію душі 1 тіла, виправдати її науковими засобами, 1 на такій підставі вибудувати поряд з Іншим 1 задовільну теорію пізнання.

Обидва підходи в дійсній Історії філософії тісно поєднані 1 часто взаємно переплітаються, але виділення означених Інтенцій, без сумніву, є справедливим.

гДо часів німецької класичної філософії СНКФ} другий підхід Істотно не просувається у виконанні свого завдання. За рахунок чого уже в душі Счи свідомості} речі можуть ставати відкритими Срозрізниниии для нас, чи для тієї ж душі} не з'ясовується.

*Практично, душа уявляється якоюсь трансценденцією Счимось виступаючим у щось від неї відмінне, без шкоди як для себе, так 1 для того трансцендентного}, але таке визначення ніяким чином дунку не непокоїть. Вважається чинось природним, що, наприклад, просторові речі можуть афектувати непросторову душу, тощо. Тільки Кант робить Істотний крок вперед, стверджуючи, що майже всі доступні нам пізнавальні значення Скрім почуттів

задоволення-незадоволення 1 волі} є чинось таким, що стає доступним для нас завдяки трансцендентальній єдності апперцепції Ссамосвідомості}. Тобто, завдяки єдності зі всіма Іншими

уявленнями 1 особливого уявлення якогось "Я", що є такин

Інстанції, котра покладає всі свої уявлення саме як уявлення, в тому числі 1 це останнє. Таким чином він закладає характериний для всієї НКФ принцип саморефлексивності Спізніше саморефлексивної діяльності}, ща дає відповідь на запитання про природу пізнання 1 свідомості взагалі, як чогось а собі і для себе відкритого, а пізніше навіть знімає попередньо відоні Іпостасі проблеми

трансцендентності в нежах означеного підходу СГегельЭ. Про якусь опозицію душі 1 тіла більше не ноже бути нови, бо масно справу тільки з єдиним трансцендентальним суб'єктом С діалектичною єдністю субстанції 1 Абсолютного ДухаЭ, що в. тотальному процесі власного саморозгортання покладає поряд з Іншими своїми визначеннями 1 визначення людських духів. як визначення чогось такого, що спроможне покладати уже для себе всі можливі значення абсолютного 1 таким чином пізнавати. Проблема вирішується через перетворення Індивідуальної пізнаючої душі, як 1 всього пізнаваного, лише в моменти самопокладання абсолютного, що виступає як якесь єдине "вселенське мислення".

Однак, під натиском позитивного Сприродничо-науковогоЗ мислення означене вирішення, незважаючи на свою теоретичну грунтовність 1 переконливість, вже в першій половині XIX ст. ві дсторонюєтт.ся на периферію науковоі філософії. Позитивна філософі}! віддає перевагу осмисленню проблем пізнання, що виходить з основоположного визначення буття як природньо-матеріального, 1 тону заново постає перед гносеологічною проблемою трансцендентності у всій її значальній гостроті. Перший та другий позитивізм в XIX ст. тільки заново повторюють увесь уже одного разу пройдений філософією шлях від наївних уявлень про пізнання як ■процес простого чуттєвого перенесення, до чіткого усвідомлення проблеми трансцендентності, але тільки вже на матеріалі новітнього природознавства. Тому не дивно, що Мах 1 Авенаріус сягають лише .звичайного Фізіологізму у поглядах на пізнання.

Неокантіанство прагне поєднати здобутки позитивної науки з філософією Канта 1 у такий спосіб подолати як слабкості позитивістського філософування, так 1 Кантовий дуалізм 1 агностицизм, але не сягає далі звичайного психологізну. Його вищім

здобутком є трансцендентне зобов'язування, що засвідчується власне безпосереднім відчуттям, що я повинен мислити Істину саме так, а не Інакше СРІкерт}. ■

Феноменологія Гусерля, що власне виростає з критики неокантіанського психологізму, в кінцевому підсумку стає трансцендентально о феноменологією 1 таким чином дуже зближується з трансценденталізмом Гегеля, але не стає ні панівним напрямом в XX ст. ні навіть Істотним аргунентом на користь повернення до трансценденталістського вирішення проблеми трансцендентності.

Натомість в 20~30рр. нашого ст. бурхливо розвивається логічний позитивізм СВІденський гурток, Вітгенштейн, Інші}, що намагається вирішувати проблеми пізнання засобами логічної формалізації. Досить швидко він показово Сз точки бачення означеної дилеми гносеологічного підходу} розпадається на свої фізикалістську 1 феноменалістську версії. Перша прагне вирішувати проблеми наукового пізнання через віднайдення досконалої мови фізики. СТакої мови, засоби котрої будуть придатними для адекватного 1 однозначного фіксування дійсних фактів природи. "Атоми" цієї мови повинні однозначно відповідати атомарним фактам дійсного, що 1 буде, поряд з Іншим, задовільним вирішення проблеми трансцендентного на справді нукових засадах.} Друга ставить за нету віднайдення елементарних феноменальних "атомів" всілякого можливого' людського досвіду, з яких 1 повинно конституюватися будь-яке наше пізнання Свласне 1 виступила як остаточне усвідомлення згаданої фундаментальної Інтуїції англійського емпіризму}. Однак, обидві ці програми зазнають невдачі.

В останні десятиліття позитивістська традиція продовікується аналітичною філософією Срозпадається на філософію свідомості 1 філософію мови}, що прагнуть добитися подальшого просування .2'*

переважне засобами комп’ютерної або еволюційної метафор.

На нашому Сколишньому радянському} філософському терені розвивається теорія пізнання на засадах діалектичного матераїлізму. Помітних успіхів в останні десятиліття тут, добивається Київська світоглядно-діяльнісна школа, очолена В. І. Шинкаруком. За основоположне представниками школи береться поняття світогляду, що власне є результатом розвитку на засадах діамату вже згаданого поняття, покладаючої в собі 1 для себе значення, діяльності. Школа відкидає як неспроможні характерні для всілякого сцієнтизму намагання брати в якості основоположних якісь можливі онтологічні визначення матерії чи матеріального, а також навіть саме намагання дати онтологічне визначення такої, тощо. Саме світогляд, як динамічна система всезагальних понять 1 категорій, що розвивається, є тим полем в якому 1 засобами котрого ноже розвивалися всіляке пізнання. При такому підході гносеологія повинна виступити як наука, що постійно уточнює всезагальні категорії всілякого можливого пізнання, 1 таким чином забезпечує конкретні науки гарантованими теоретичними засобами для пізнання у всіх його ножливих регіонах. Суб'єктно-об'єктне відношення розкривається тільки в сфері пізнання, що розгортається на підставі і в межах того чи іншого світогляду.

Однак, прагнення максимально широко охопити всі можливі аспекти проблеми суб'єкт-об'єктної опозиції дещо відсторонює на другий план проблему свідомості і її специфічного Функціонування як певного "вмістилища" пізнання. Вона активно досліджується, але акцент ставиться більше на соціальні аспекти її буття. Власне індивідуальна світність, якій тільки відводиться роль моменту свідомості колективної, соціальної, певним чином відривається від свого метацілого, шо створює проблеми з її розумінням. Вона 1

надалі залишається тільки особливою властивістю матерії, хоча вже 1 уточненою як властивість "Функціональна" СТюхтІнЗ. Проблема природи конкретно-індивідуального пізнання, як тільки часткова в порівнянні з проблемами, що вважаються більш вагомими, постійно відкладається на майбутнє, тому в останньому аспекті поле роботи ще достатньо відкрите. ■

Значні до чгнення, що корелюють з- означеною проблемою має аналіз проблем інтелекту на підставі комп’ютерної метафори СТ'ю^Інг, Трондайк, Хаббарт, ІншІЗ. '

Також сучасна кібернетика поступово приходить до необхідності розуміння загальних проблем пізнання як такого, а тому і проблеми трансцендентності в тих іпостасях, що традиційно відомі історії філософії, певним чином досліджується 1 її засобами. В цьому контексті є цікавими роботи Глушкова та його наступників.

Таким чином, сучасний стан розробленості теми визначається багатоманітністю підходів, що нають різноманітні мотивації дослідницького інтересу, відрізняються ніж собою рівнем теоретичної вивченості, використовують різноманітні концептуальні

1 понятійні апарати та засоби виразу, тощо. Все це виправдовує, постановку проблеми у тому вигляді як вона заявлена, мету ! завдання дослідження.

Мета роботи: дослідити головні Іпостасі трансцендентного

відношення, як воно постає перед теорією пізнання. Виявити фундаментальне коріння його 1 перспективні точки де можливо очікувати просування .в сторону подальшого розв'язання проблеми.

Для досягнення означеної мети в дисертації вирішувались наступні завдання: . [

-проаналізувати механізм становлення поняття пізнання через аналіз процесу становлення значень головних понятійних засобів, за Ь -

допомогою котрих пізнавальний процес постає для людського нислення у всій своїй специфічності, як процес принципово ВІДМІННИЙ ВІД всіх Інших світових процесів;

- дослідити поняття .чуттєвості 1 розсудку як визначальні для теорії пізнання, що розуміє себе емпірично 1 оцінити можливість вирішення на їх підставі проблеми трансцендентності в гносеології;

-з’ясувати характер залежності визначень трансцендентного від особливостей визначень пізнавальних здатностей;

-проаналізувати Фундаментальні підстави постання поняття пізнання, як діяльності, що саморозкривається для себе саної, 1 необхідність максимального загострення внаслідок такого проблеми трансцендентності;

-дослідити можливості 1 особливості вирішення проблеми трансцендентності на підставі означеного діяльнісного підходу;

-виявити фундаментальні особливості трансценденталістського витлумачення пізнання, що зумовлюють його певне тяжіння до ідеалістичної позиції;

-з'ясувати фундаментальні положення, що роблять можливим витлумачення пізнання як матеріальної розкриваючої себе саму діяльності;

-проаналізувати перспективи витлуначення пізнання на підставі комп'ютерної метафори; .

-з'ясувати спроможність сучасної матеріалістичної теорії пізнання пояснити природу відчуттів 1 її перспективи уникнути лсихологістських припущень 1 проблеми трансцендентності, яку ненинуче тягнуть останні. .

Методом дослідження є метод Інтенційного аналізу. Вперше обгрунтований в якості самостійного методу філософського дослідження Свідмежований від трансцендентального} Феноменологією.

Полягає в послідовному русі від актуальностей пізнаного в сторону тих потенціальностей, що невід'єнно присутні у всілякому актуальному, 1 поступоврму перетворенні останніх також у щось актуально відкрите. Інакше ще називається

аналітично-дескриптивним, бо виступає як аналіз уже доступних Феноменів через подальше описання тих їх сторін чи моментів, що попередньо де не були описаними Сабо зовсім, або з нової позиції бачення, що пропонується}.

еНовизна дослідження 1 його практичне значення полягає в тому, що в дисертації проведений аналіз головних аспектів проблеми трансцендентності в її гносеологічній Іпостасі. Виявлене Фундаментальне коріння останньої в якості принципової незводимості ^такої визначальної характеристики пізнання як його відкритість до всіх Інших можливих значень, котрими оперує наше мислення. В процесі дослідження отримані наступні результати:

-представлена узагальнена концепція формування традиційних уявлень про пізнавальний процес 1 , неминучість приходу таких до дуалізму субстанцій;

-аргументована принципова нерозривність емпіристських визначень чуттєвості 1 розсудку СмисленняЗ як особливих пізнавальних здатностей Ста й поняття пізнавальних здатностей взагалі} 1 трансцендентистського розколу буття на взасмопотойбічні субстанції, а також цілковита неможливість вирішення на їх підставі проблеми трансцендентності;

-розкрито головні кореляції між тим чи Іншим типом визначення пізнавальних здатностей 1 відповідним йому формулюванням визначення трансцендентного відношення;

-показано Фундаментальні підстави та необхідну динаміку переходу уявлень- про пізнання до кваліфікації останнього як

л* • .

саморозкриеаючого себе процесу, 1 розкрита необхідність максимального загострення при такому проблеми трансцендентності;

-дана узагальнююча концепція вирішення всілякого можливого субстанційного дуалізму . на підставі означеного діяльнісного' підходу; . .

-виявлена в якості Фундаментальної трудності

трансценденталістського витлумачення пізнання складність стосовно запевнення трансцендентальний пізнанням своєї істинності. 1 показана можливість подолання означеної складності на Ідеалістичній підставі. .

-викладені загальні принципи можливості витлумачення пізнання як матеріальної діяльності, шо розкриває себе саму; матеріалістична гносеологія повинна, виходячи з основоположних визначень природи Счогось принципово несуб’єктивного} прийти до визначень діяльності, що розкривається в собі і для себе, остання мусить виступати як невід'ємна 1 необхідна складова принципово єдиного світу, що спроможна Схоча б потенційно? схопити СвІдтворитиЗ в єдностях своїх саморепрезентативних моментів всі можливі визначення дійсно сущого; загальною умовою такої теорії є запевнення можливості протікання в якійсь матеріальній системі Скінечній стосовно своїх конкретних визначень} діяльності, що буде цілком вільною у покладанні в собі власних визначень;

-обгрунтована принципова обмеженість та безперспективність витлуначення пізнання на підставі комп'ютерної метафори з гносеологічної точки бачення, що прагне уникнути трансцендентистського розколу єдиного буття. . . ■

-показана неспроможність матеріалістичної теорії пізнання Св її сучаснону вигляді} пояснити природу відчуттів 1 неминучість психологістських припущень, а значить 1 проблеми

трансцендентності, що невідворотньо постають внаслідок такого.

Отримані результати можуть служити підставами подальшого аналізу процесу пізнання в його конкретних регіонах. Правомірно сподіватися, що вони знайдуть використання в когнітивній психології 1 при розробці Інтелектуальних систем засобами Сомально-логічного 1 програмного моделювання.

Апробація дослідження. Основні положення 1 результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії 1 Історії ФілоїгоФії філософського Факультету КУ, науково-практичних семінарах 1 "Днях науки" нолодих науковців С1993-1995рр.} на Факультеті. На підставі результатів дослідження розроблений спецкурс С16 годин}, що схвалений кафедрою 1 прочитаний студентам філософського факультету КУ С1994}. Окремі положення дисертації використані при розробці "Програни та нетодичних матеріалів з курсу "Логіка"" для студентів факультетів аграрного менеджменту та економічного НАУ С1996}.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох глав, заключення 1 списку літератури. Кожна глава містить три розділи. Послідовність викладу матеріалу визначається послідовністю етапів вирішення головної проблени дисертації. Ь першій главі досліджується проблема трансцендентності при спробі пояснення пізнання на підставі поняття чуттєвого перетворення СперенесенняЗ дійсно сущого. Виявляється неминучість розпадання при означеному підході царини єдиного буття на трансцендентні субстанції 1 можливість витлуначення пізнання при такому підході як особливого процесу, що базується на фундаментальному припущенні можливості трансценденції Сособливого позарефлексивного акту проникнення} якогось одного особливого буття в царину іншого 1 цілком незалежного від нього. В другій главі показується ❖-

11

принципова можливість побудови теорії пізнання без припущення трансцендентного відношення, що є принципово невиражуваним пізнавальнини засобами. В третій означена можливість "випробовується" на предмет можливості її реалізації на підставах' матеріалізму, а також оцінюється загальне місце проблеми трансцендентності в теорії пізнання 1 показується її укоріненість

в фундаментальних особливостях процесу конституювання значень

. . ^ взагалі.

Поділ на глави також певним чином відповідає можливій тематичній диференціації поставленої проблеми. В першій розглядаються питання властиві для емпіричного підходу. В другій -для трансценденталістського. В третій вони певною мірою синтезуються як необхідні моменти єдиного процесу конституювання значень як відкритих.

ОсновниЛ зміст дисертації. У вступі обгрунтовується актуальність проблеми, шо досліджується, визначаються мета і завдання роботи, викладається нетод 1 формулюються головні результати дослідження.

В першій главі - "Проблема трансцендентності при спробі пояснення пізнання на підставі поняття чуттєвого перетворення СперенесенняЗ дійсно сущого" досліджується становлення 1 принципові положення підходу, що намагається пояснювати пізнання, трактуючи його як певний процес трансформування дійсності за допомогою тих чи інших пізнавальних здатностей, а також іпостасі проблеми трансцендентності з якими він стикається.

У першому розділі викладається бачення схеми генези традиційних уявлені про механізн пізнання, показується неминучість приходу таких до дуалізму субстанцій.

Оскільки дунка приходить до усвідомлення пізнавального

процесу як такого на підставі виявлення особливого значення окремих людських органів Спізніше нарікаються пізнавальними}. то природнім є намагання витлумачити його спершу як процес їх роботи. Таке з неминучістю приводить до необхідності визнати особливий пізнавальний орган Сдушу} з його власними унікальними пізнавальними здатностями, за допомогою котрих 1 може забезпечуватися пізнання, як забезпечення відкритості світу. Остання тут виступає як щось тотожне перебуванню пізнаваного Среч>с,Г! чи якихось їх копій} у власній царині вищої пізнавальної Інстанції сдуші}. Оскільки пізнання значально розглядається як Індивідуальна справа кожного, то душа приречена стати якимось безтілесним органом "в наших головах". Тому в її розпорядженні не ^іожуть бути справжні речі, але в кращому разі їх точні СІдеальнІЗ копії. Таким чином означений підхід до пізнання одразу закладає можливість розколу буття на дві паралельні сфери, шо в кінцевому підсумку повинні виступити самостійними субстанціями. Показується механізм Формування в межах означеного підходу таких визначальних понять пізнішої гносеології як чуттєвість Спасивна пізнавальна здатність} 1 розсудок Сактивна, самодіяльна}, 1 корелятивних їм на стороні дійсно сущого понять Форми 1 матерії.

Поняття чуттєвості 1 розсудку у другому розділі піддаються глибшому аналізу. Показується, що вони повинні виступити не прссто як пізнавальні здатності Індивіда, а сане його особливої, суто пізнавальної складової Сдуші}. Демонструється, що пізнавальні здатності необхідно відмежовуються від свого прототипу Спізнавальних органів}, а сама душа остаточно протиставляється всьому природньо-дійсному в процесі розвитку емпіричної традиції. Чуттєвість пасивна. Мислення активне. Чуттєвість - здатність перетерпівати впливи з боку об’єктивно сущих речей 1 здобувати в

собі визначення, що називаються чистини відчуттями. Однак, показується, що чуттєвість повинна схоплювати не просто якісь якості, але Я їх організацію. Мислення - спроможність вбачати в данону чуттєвістю тотожне як тотожне, відмінне як відмінне 1‘ певним чином "оперувати" ними. 'З'ясовується, що Інтелектуальний аналіз тому 1 відрізняється від чуттєвого сприйняття, що він визнає свої продукти власнопородженими. Встановлюється можливість утотожнення видових*''понять при енпіристському підході з атомарними якостяни. Дається ножлива схема утворення досвідно-загальних понять. При цьону всі можливі закони показують себе як тільки певні гаркаси СФормиЗ повторюваного досвіду. Показується знецінення поняття самодіяльності мислення при такому його зведенні до простого вбачання регулярностей в чуттєвому сприйнятті. Звичайне чуттєве перенесення, яке значально протиставляємся йому як чиста пасивність, також повинно вважатися результатом сенсетивного мислення, що є тільки визнанням певних регулярностей, але лише нижчого рівня. На підставі такого виявляється, що критерій дійсної практики в якості чогось керованого мисленнян цілком може бути задовільним як. критерій Істини, але тільки при припущенні абсолютності розрізиикості пасивного 1 активного начала в нашій пізнавальній діяльності, хоча сама така розрізнимість вже не може бути предметом досліду при енпіристському підході, а тому є його певною власно» межею. Піднімається проблена сприйняття речей як саме пасивно сприйнятих, коли вони також принципово синтетичні. Для такого розгортається сукупна феноменологічна схема можливості протікання емпіричного пізнання як проце у конституювання всіх можливих значень на підставі якогось гомогенного, вже "в собі" певним чинон безконечно визначеного, доступного для Інтелектуальної активності потоку.

Внаслідок такого показується можливість визначити чуттєве сприйняття як визнаний розсудком генетично первинним рівень конституювань ним значень на підставі значально відкритого абсолютно чистого потоку досвіду. Звідси, об'єктивність світу може бути витлумаченою як Фундаментальне визнання мисленням своєї несвободи стосовно означеного потоку. Далі, однак, показується слабкість Фундаментального для всілякого ножливого енпіризму рознежування пізнавальної спроможності на чуттєву 1 мисленну,. оскільки ним принципово не заторкується можливий механізм Формування означеного потоку 1 протиставлення йому активного начала. Висвітлюється можливість розгляду даного потоку Як простого результату уже пасивних синтезів, що не можуть бути для нас відкритими. Показується неспроножність принципу практики в якості критерія Істини з точки бачення позиції, що стверджує ' можливість царини пасивних синтезів. Накінець, показується, що навіть феноменологічному емпіризму не уникнути проблеми трансцендентності в тому розумінні, що безконечність пізнаного завжди приречена бути менш потужною безконечності ще ' не розкритого. ’ •

У третьому розділі досліджується залежність понять трансцендентного від конкретних визначень пізнавальних здатностей.

В межах емпіризму процес пізнання може трактуватися як такий, що зумовлюється трансцендентуванням людської душі, котре сане ніяким чином не може бути винесеним на суд розуну, так як лежить в підвалннах його. При такому підході тільки в результаті останнього Спроцесу трансцендентуванняЗ пізнання може отримувати свої перші* визначення в якості значальних визначень. Зауважується, що тут правомірно вважати 1 перший поділ душі на її взаємопротилежні 1 взаємодоповнюючі пізнавальні здатності результатом означеної

трансценденції, але 1,- що традиційний емпіризм переважно схиляється до позиції, згідно якої пізнавальні здатності виступають тим, завдяки чому 1 здійснюється процес трансцендентування Свони самі виступають певними трансценденціями в сферу дійсно сущогоЗ. Звідси, трансцендентне відношення ноже характеризуватися за рахунок встановлення тих значальних визначень, які ноже здобувати душа за допомогою здійснення

означеного процесу трансцендентування. Такі можуть бути: 13

"способани дії" трансцендентного буття; 23 його дійсними якостями, що тільки здобувають буття в новій сфері; 33 впорядкованими

єдностями "способів дії"; 43 такими ж єдностями "реальних якостей"; 53 тільки'нормами, що необхідно обмежують свободу нашого мислення як самодіяльності. У випадку першого дійсно суще значально даватиметься душі тільки як хаос "способів дії". У другому - як хаос "реальних якостей". Однак, коли останні

1мпліцитно повинні нести в собі можливості своєї організації, то постає можливість в якійсь мірі адекватного відтворення їх організації згідно тієї, що ноже мати місце в самому трансцендентному. Якщо б такі Імпліцитні можливості до організації якостей були кінечними, то ми могли б на якомусь кроці навіть цілком вичерпати нашб пізнання 1 таким чином сягнути абсолютної Істини, але означене ніяк не ноже бути запевненим у межах емпіризму. У випадку третього образ здобутого фрагменту буде

адекватним дійсно сущону згідно своїх Форм, але їх якісне наповнення буде тільки якинось опосередкуванням реальних якостей пізнавальними здатностями душі. Тут є важливим, що для пізнання все доступне завжди повинно виступати тільки як якийсь Фрагмент Трансцендентно сущого. Тону необхідно вимальовується "діалектика істини". . Всіляка можлива Істина пізнання завжди . повинна

розраховувати бути знятас в якійсь вищій. Зауважується, однак, що 1 в цьому випадку питання стосовно ножливості опосередкованого характеру буття форм тотожних дійсним залишається відкритим. Тільки у випадку четвертого мислення отримує в своє розпорядження в результаті означеного трансцензусу єдності значень, що адекватні дійсним як за Формою, так 1 згідно змісту. А у п’ятону сама можливість трансцендентного буття певним чином заперечується, 1 ми отримуємо тільки трансцендентне зобов'язування, що в жодному разі не може бути менш Фундаментальним 1 визначальним для пізнання всілякого можливого трансцендентального буття.

Загальним результатом дослідження в межах першої глави є визнання неспроможності остаточного вирішення в нежах означеного підходу ні питання специфіки пізнання як такого, ні, зокрена, проблеми трансцендентності в її гносеологічній Іпостасі, до якої • він з ненинучістю приходить. Тону закононірним виступає перехід до принципово Інакшого витлумачення пізнання, що досліджується в другій главі "Можливості вирішення проблеми при трактуванні пізнання як розкриваючої себе діяльності".

У першому її розділі підкреслюється, що відповідь на запитання про механізм перенесення чого б то не було в нарину душі не дає відповіді стосовно природи відкритості СпізнаностІЗ як такої. Однак, вказується, що після Канта постає можливість витлумачення відкритості пізнання в її унікальній специфічності. Революція Канта в поглядах на пізнання полягає 1 в тому, що він перетворив душу з якогось пасивного дзеркала в активну інстанцію, якій призначено конституювати для себе всі відомі їй значення.• Душа не може задовільнятись чистим Інтелектуальним спогляданням, а повинна забезпечувати розкритість своїх значень за допомогою власної діяльності. Визнається, що Кант поділяє низку поглядів

своїх попередників-емпіриків. Воля 1 почуття

задоволення-незадоволення ше повністю виносяться за нежі пізнання 1 зберігають безпосередній характер своєї відкритості для індивіда, але речі у Канта стають відкритими в силу того, що їх уявлення продукуються душею на підставі її афектації у невід'ємній єдності з уявленням певного "Я", котре виступає уявленням особливої інстанції, що 1 є чимось продукуючий всі можливі уявлення Странсцендентальна єдність апперцепції}. Оскільки, згідно Канта, наші здатності конституювання значень обмежені СкІнечніЗ, а трансцендентна дійсність такою бути не ноже, то й отримуємо відоний Кантовий гносеологічний дуалізм. Також за рахунок того, що в нього воля 1' задоволення-незадоволення характеризуються позапізнавальною розкритістю, вчення набирає особливої половинчатості Сміж психологічним 1 логічним ухиломЗ, але показується що саме на підставі такої психологічної уступки стає можливою низка пізніших вчень Сфілософія життя, неокантіанствоз. З’ясовуються особливості вирішення Кантової проблеми трансцендентності в означених школах, внаслідок чого виявляється знову, що її вирішення на засадах психологізму не може бути задовільним. Також показується, що звинувачення проти Канта в онтологічному дуалізні не ножуть бути правомірними. Виявляється, що основою Кантового трансцендентизму є виявлений в першій главі характерний для емпіризну взагалі Фундаментальний поділ сфери доступного на своє 1 чуже. Кант дозволив відчуттян бути якимось незбагненним чином новчазними свідками на користь того, що отримуване ними не є тільки чинось їх власним, але "способом дії на них", а тому його світ повинен розпастись на сферу буття в собі 1 для нас. Підкреслюється, однак, що Кантова позиція ніяким чином не уступає всілякій іншій псиихологістськіп. Показується також

необхідність подальшого поглиблення трактування пізнання як розкриваючої себе в собі с для себе діяльності.

У другому розділі досліджується необхідність формування на підставі означеного принципу діяльності довершених систем трансцендентальної філософії 1 їх принципова спроможність повністю зняти проблему трансцендентності.

У Канта трансцендентальна дедукція розгорнута тільки стосовно

чистих понять чуттєвості 1 розсудку, Трансцендентальне пізнання у

нього лише частина більш широкого процесу. Воно також

' /■ . схарактеризоване як Формальне, а тону 1 безконечно бідне за своїм.

змістом. Чиста чуттєва матерія там ще цілком позатеоретична, 1

тому її відкритість ніякин чином не гарантується. Однак у цьому

вченні закладена можливість витлумачення всього пізнання взагалі

як виключно трансцендентального покладання значень в силу •

особливої діяльності трансцендентального суб'єкта. Показується, що

перехід до цілковито трансценденталістської. позиції знаменує

остаточне з'ясування пізнанням своєї природи, як єдиної

діяльності, шо повинна полягати в забезпеченні відкритості всього

відкритого для людини. Показується можливість певної роздвоєності

трансценденталізму між Індивідуальною 1 надіндчвідуальною

свідомостями, з чого можуть випливати труднощі з його прийняттям

як єдиної філософії. Виявляється принципова необхідність для

трансценденталізну піднятися над дуалізмом субстанцій, а тону 1

над проблемою трансцендентності. Означений підхід розкривається як

вчення, що стоїть на засадах припущення можливості діяльності,

яка, хоча б Потенційно, спроможна розкрити для себе все суще,*

через визначення себе, виходячи з себе саної. Уновою такого

розкриття як. саме пізнання виступає, спроможність означеної

діяльності породжувати в собі, як відкриті для себе, значення, що

будуть не тільки чимось її власним але 1 адекватними ще якомусь дійсно сущому. З’ясовується питання стосовно гарантії такої адекватності. Такою ноже бути тільки вичерпне розкриття означеною діяльністю механізму саної себе як розкриваючої діяльності. В собі 1 для себе повинні стати тільки звичайними значеннями в нашому пізнанні, відмінність між якими лише фазова. Показується, що при прийнятті позиції послідовного трансценденталізму, 1 дійсність повинна перетворитися в самогенетичний процес, що тільки на якомусь етапі переростає в пізнання себе самого. Виявляється можливість повного зняття для послідовного трансценденталізну проблеми трансцендентності в її гносеологічній іпостасі. Послідовне трансцендентальне пізнання необхідно вимагає своєї повноти, а тону вона не може допускати 1 чогось такого, що виявиться тільки потенційно пізнаваним. Дається узагальнююча схема всілякого трансценденталізму на прикладі системи Гегеля. Показується укоріненість трансцендентального підходу в понятті єдиної 1 всеосяжної необхідності. З'ясовується принципова необхідність 1 можливість повної саморефлексивності трансцендентальної діяльності покладання значень. Вона можлива в кінцевону підсунку тому, що акти конституювання значень можуть самі конституюватися як значення, за допомогою завжди нових актів покладання, що в свою чергу також виявляються розкриваними. Показується, що, у вищому розумінні, завдання

трансценденталістської теорії пізнання зводиться до пошуку такого її акту, що цілком би співпадав зі значеннян самого себе, як породженин такого акту. Такин може бути Фундаментальний акт свідомості внутрішнього часу. Розкриваються принципові положення феноменологічного підходу до трансцендентального механізму формування значень. Виявляється можлива ' трудність

трансценденталізму стосовно пізнання одиничного.

У третьому розділі увага спрямовується на детальніше дослідження означеної можливості запевнення Істинності трансцендентального пізнання, 1 показується механізм реалізації такої на прикладі системи Гегеля. Головною трудністю трансценденталізму, що намагається виходити з трактування діяльності покладання значень, що санорозгортається, як індивідуальної, є питання стосовно того, наскільки така істинна в смислі адекватності чомусь об'єктивно сущому. Згідно вчення Фіхте Істинність системи вищих основоположень людської діяльності

покладання значень ноже гарантуватися її замкнутістю Сспівпаданням начала 1 кінцяз. Однак, дійсне буття не може бути адекватним такіп кінечній системі необхідностей, 1 тону таким чином запевнена Істинність може стосуватись тільки витих норм нашої власної

діяльності покладання значень. Та виявляється, що буття взагалі не може бути буттян, не встановивши для себе своєї власної

необхідності. Воно само повинно покласти її систему для себе, 1 така може бути викладеною в якості системи єдиної генези. Оскільки єдине, звідси, стає не просто субстанцією, але такою, що повинна бути визначеною в якості самопокладаючої себе діяльності СмисленняЗ то до нього також ноже бути застосований означений вище критерій Істинності. У Гегеля такий виступає як прихід пізнання до вищого Поняття, що знімає в собі всі попередні як свої необхідні моменти, тону його систена ноже вважатися першим зразком повного розв'язання проблеми трансцендентності на трансценденталістській

підставі. Вій добивається такого через визначення єдиної» субстанції як певного всезагального суб'єкта, або, Інакше,

всезагальної діяльності, спроможної покладати в собі 1 для себе всі- можливі власні визначення. Звідси, наше пізнання ноже

розкривати себе повністю, але відкриває при цьому тільки Абсолютного Духа САДЗ. Ми лише його моменти, обтяжені випадковим, як 1 всіляке Інше наявно суще. Підкреслюється вирішальне знамення поняття діалектичного в означеній системі. Саме воно забезпечує прийнятність єдності одиничного 1 всезагального , в кожному наявно-сущому. Показується, шо діалектичність всього особливого забезпечується діалектичністю АД. як єдності, шо знімає в собі всі можливі протилежності включно з суперечність матеріального і Ідеального як своїх кінечних визначень. Стверджується, що пізнання при такому підході може виступати тільки як звільнення особливого від його наявнісної оболонки 1 видобуття з нього ного всезагального. 8 силу спроможності робити таке і може бути для нас доступною істина. Істинне тону ! 1' Істинне, що виступає як необхідний момент розгортання АД.

У третій главі -"Труднощі з вирішенням проблеми при трактуванні пізнання як розкриваючої себе діяльності на підставах матеріалізму" з'ясовуються можливості застосування- означеного принципу витлумачення пізнання в межах матеріалістичної філософії.

-У першому розділі викладаються загальні принципи можливості витлумачення пізнання як матеріальної, розкриваючої саму себе діяльності 1 дається Ілюстрація втілення таких на прикладі діалектико-матеріалістичної теорії пізнання. Аргументом на користь матеріалізму може бути виконання завдання філософії природи Св її Шелінговому розумінні:) з одночасним запереченням можливості вирішення подібного в межах філософії духа. Показується заслання матеріалістичної гносеології, як такої, шо, виходячи з визначень природознавстц^. повинна прийти до визначень діяльності. що розкривається я собі 1 для сеь <?. Така повинна виступити яг. невід'снна складова природнього світу. Ч'ясиї-.уитьс/і прнщшпчві

положення діалектико-матерїалістичної теорії пізнання.

Предметно-практична діяльність повинна виступити як вища Інстанція, що спроможна зняти в собі суперечності Ідеального 1 матеріального. Практика носить' всезагальний характер, а тону справжнім суб'єктом пізнання буде всезагальний суб'єкт. Він ноже пізнавати тільки всезагальне, яке як всезагальне завжди 1 істинне. Вища пізнавальна Форма - суспільна практика в цілому. Істина видобувається тільки з різноманітних опредметнених форм єдиної предметно-практичної діяльності, серед яких 1 конкретні мисленні Форми. Всіляке ставте поняття, однак, завади лише єдність

одиничного 1 всезагального, а тому може бути лише якимось наближенням до Істини. З'ясовується можливість всезагального

цілепокладання в Індивідуальній діяльності. Показується

безпідставність звинувачень вчення в суб'єктивізмі. Ми ножено ‘ говорити про всезагальний суб'єкт тому, що діяльність кожного з нас принципово всезагальна Свона не прив'язана ні до наших родових визначень ні до загальних визначень живого як такого}. Як всезагальні Істоти ми спроможні покладати визначення своєї можливої діяльності абсолютно вільно 1 незалежно від всілякої біологічної, фізіологічної, Іншої обумовленості взагалі. Оскільки ми ножено покладати в собі СпотенцІйноЗ всі всезагальні визначення без винятку, то ми цілком можемо покласти 1 всі визначення природи, тощо. Визнається, однак, що наше в потенції цілкон вільне самопокладання насправді завжди обмежене всіма тими визначеннями, що вже покладені до нас Сяк природою, так 1 суспільством}. Показується, що думка не тільки чиста діяльність становлення* значень, але ця ж діяльність як опредментнена, 1 не тільки в

"зовнішніх" продуктах, але й в стійких структурах нашої психіки. Виявляється, що загальною умовою матеріалістичної теорії пізнання

є запевнення можливості протікання в якійсь матеріальній системі Скінечній конкретно визначеній} діяльності, що буде цілком вільною стосовно покладання в собі своїх власних визначень. Показуються труднощі з визначенням самого поняття натеріального в иежах діяльнісного підходу. Стверджується, що 1 для діалектичного матеріалізму проблема трансцендентності в якості дуалізму субстанцій не Існує, але визнається реальна загроза для нього того, що потужність розкритого завади буде меншою потужності потенційно розкриваного.

З часу постання електронного мислення виникає спокуса вирішення проблем свідомості на підставі комп'ютерної метафори. Можливості використання такої в якості засобу побудови нетрансцендентистської матеріалістичної теорії пізнання досліджуються в другому розділі. Описується механізм роботи

сучасного машинного "мислення". Визнається, що правомірно говорити про певне пізнання стосовно такого,'оскільки пізнання є "постійним набуттям 1 володінням" СГусерльЗ, а значення "використанням" СВІтгенштейнЗ. Звідси можливість точного 1 повного відтворення нашого пізнання на електронних носіях може розглядатися як

остаточний аргумент на користь подолання проблеми трансцендентності матеріалістичною теорією, що забезпечить означене. Показується, шо ніяких проблем з математичним забезпеченням всіх можливих розумних дій машинне "мислення" в принципі мати не повинно, але складності стосовно самосвідомості

виявляються тут нерозв'язними. Можливо навіть помислити таку

електронну систену, що зможе здобувати у своє розпорядження "пізнання", що буде являти собою систему вичерпної Інформації про неї саму, але таке не буде самосвідомістю у людському розумінні. Не допоможуть тут 1 можливості надання машині егоїстичних

характеристик, тощо. Принципова трудність - в неможливості розділити "машинне сприйняття на внутрішнє 1 зовнішнє". Всіляка комп'ютерна метафора не бере до уваги сприйняття у людському розумінні, як щось відкрите для' себе. Вона зводить пізнання лише до формулювання різнояких схен можливої діяльності, але і в такому розумінні останні правомірно називати пізнанням, бо вони є не пасивним образом, а чимось таким, що визначає хід подальшого функціонування Сможливо навіть діяльності} системи.

■ У третьому розділі, що одночасно виступає 1 останнім розділом усієї дисертації, показується неспроможність сучасної матеріалістичної теорії пізнання пояснити природу відчуттів і неминучість психологістських припущень внаслідок такого. Увесь попередній виклад свідчить, що каменем спотикання матеріалістичних гносеологічних теорій є проблема чуттєвості як такої. II можливо • винести за межі пізнання, обмежившись лише всезагальним, і тоді труднощі одразу знімаються Стоді незаперечний буде 1 підхід "комп'ютерної метафори"}, але таке не може бути остаточно прийнятним в силу своєї половинчатості. На прикладі діалектичного матеріалізну показується, що зміст як такий-цілком може Існувати 1 на матеріальних носіях, але всілякий фізичний образ ніколи не

стане пізнаним чуттєвим значенням, а такин може бути лише особлива синтетична структура, що вибудовується на його підставі. Сенсорне пізнання Спостання чуттєвих значень} безумовно потребує розкриття свого власного простору, навіть коли такий далі 1 не стане

простором мислячої свідомості. Матеріалізм не може , вирішити проблеми дійсного розкриття простору свідомості, 1 тону знушений* вдаватися до психологістських припущень, чин одразу заперечує себе 1 постає перед проблемою трансцендентності у всій її гостроті.

Матеріалістична ТП має, такин чином, труднощі з гарантуванням

чуттєвої відкритості. Показується принципова можливість витлумачення феноменологічними засобами процесів у ВНС 1 можливість в силу такого їх кваліфікації як синтезів, що є саме тим, що спроможне продукувати значення. Однак 1 таке може забезпечити тільки формування значень в собі, що однак є достатнім для забезпечення охоплення всіх можливих всезагальностеґі. Тому матеріалізм залишається стояти перед проблемою трансцендентності, хоча його справа не виглядає остаточно безнадійною.

У Висновках підбиваються підсумки 1 обговорюються перспективи дослідження. Стверджується, що проблема трансцендентності зможе вважатися остаточно розв’язаною тільки зі створенням всеосяжної теорії пізнання, яка зможе показати формування у просторі свідомості всіх можливих значень включно зі значеннями всіх найпростіших відчуттів. Теорії, що залишають хоча б що-небудь за сферою чуттєвого і теоретично-неозначуваного, в цьому відношенні задовільними вважатися не можуть. Визнається відкритим питання стосовно можливості побудови такої теорії на засадах матеріалістичного вчення. Ставиться проблема можливості віднаходження механізму аналогічного відомій трансцендентальній єдності апперцепції зесобани останнього.

Положення дисертації знайшли відображення в наступних роботах;

1. Специфіка діалектики та її значення для самопізнання // 46-та наукова студентська конференція Київського держуніверситету.

- К.і Київський університет, 1989. - С. 23-24

2. Міркування про проблематичний характер суб’єктно-об’єктної опозиції в трансценденталізмі чи теорії пізнання // Вісник Київського університету. Серій! філософія, політологія, соціологія, психологія. - К.і Київський університет, 1993. - С. 80-97;

3. Як підійти до "відчуття" Буття? // Вісник Київського

університету. Серія: філософія, політологія, соціологія,

психологія. - К. : Київський університет, 1994. - С. 89-98.

4. Програна та методичні матеріали з курсу "Логіка". - К. і НАУ, 1996. - 26с. Су співавторстві}.

Корпало Т. И. Проблема трансцендентности в теории познания.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 - онтология, гносеология, феноменология.

Киевский университет инени Тараса Шевченка, Киев, 1996.

В диссертации исследуются проблемы, связанные с истолкованием познания как особого рода человеческой деятельности. Исследуются понятия чувственности и рассудка в их эмпирическом понимании, как понятия, которые неминуемо влекут раздвоение мира на взаинопотусторонние сферы С познания и действительно сущегоЭ. Показываются возможности решения проблемы трансцендентности и следствия для теории познания, влекомые таковым.

Кограіо T.I. The Problem of Transcendence Relation in . the Theory of Knowing.

Thesis on competition for academic degree of Candidate of Sciences in Philosophy on speciality 09.00.01 ~ the

ontology, gnoseology, phenomenology. .

Kyiv 'Taras Shevchenko' University# 1996.

The problems connected with the explication of the notion of knowing as the special kind of the human activity are investigated in thi$ research paper. The notions of sense and reason in its empiric understanding as the notions that necessary involve the splintering of the world into mutually beyond spheres (tfre sphere of knowledge and the sphere of the real being) are explored. The opportunity to solve the problem of the transcendence relation and results which this solving can have for the Theory of Knowing are shown.

Ключові слова: проблема трансцендентності, теорія пізнання, діяльність покладаюча значення» чуттєвість, розсудок, мислення.