автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Этносоциальная база Украинской революции (март 1917-февраль 1918 гг.).

Полный текст автореферата диссертации по теме "Этносоциальная база Украинской революции (март 1917-февраль 1918 гг.)."

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

і, ,

На правах рукопису

КРИВОШИЙ Галина Федорівна

ЕТНОСОЦІАЛЬНА БАЗА УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (БЕРЕЗЕНЬ 1917-ЛЮТИЙ 1918 рр.)

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Запоріжжя - 1997

Дисертацією е рукопис

Робота виконана в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти України

Наукові керівники:

Офіційні опоненти:

Провідна організація:

доктор історичних наук, професор Лях Сергій Романович; доктор історичних наук, старший науковий співробітник Реснт Олександр Петрович доктор історичних наук, професор Терещенко Юрій Іларіонович; кандидат історичних наук, доцент Геращенко Тетяна Сталівна Донецький державний університет Міністерства освіти України

Захист відбудеться '1 1997 р. годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.04.03 по захисту дисертацій в Запорізькому державному університеті (адреса: 330600, м.Запоріжжя.

вул.Жуковського, 66, корпус V, актовий зал).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 330600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, к.11.

Автореферат розісланий "о&З " г'/7?1997 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ІТимченко С.М.

І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кардинальні зміни, які відбулися в житі українського народу за останні роки, зокрема здобуття Україною незалеж-юсті, початок розбудови власної суверенної держави, відкрили сприятливі можливості для розширення проблематики історичних досліджень, творчого пе-»еосмислення попереднього досвіду державотворення.

У цьому відношенні період Української революції, в руслі якої відбулая перша в XX столітті спроба створення незалежної української держави, осо-іливо благодатний. Професійні історики, політичні діячі, рядові громадяни ще ювго будуть пильно вглядатися в події 1917 -початку 1918 рр. Серед багатьох ншнх питань вони ставитимуть і такі: які соціальні і національні групи населе-іня України підтримували Українську революцію, а які були її противниками; іаскільки широкою і міцною тоді була підтримка українського державотворець; які сили і які обставини перекреслили надії українського народу на власну іержаву? Ці питання в комплексі становлять тему "Етносоціальна база Україн-ької революції (березень 1917-лютий 1918 рр.)”, дослідженню якої присвячуємся дана дисертація.

Не викликає сумніву суто наукова актуальність даної теми. Перед істо-іиками стоїть завдання звільнити оцінки минулого від ідеологічних нашару-ань радянської історіографії, дати об’єктивну картину історичних подій, особ-иво на переломних етапах, яким, без сумніву, була Українська революція.

З практичної точки зору, історичний досвід українського державотво-іення періоду Центральної Ради (при умові його творчого осмислення) може ути використаний при розбудові сучасної Української держави, утвердження ній економічної і політичної стабільності, благополуччя громадян, формуван-я в Україні політичного ладу, який найповніше відбиватиме її історичні тра-иції, ментальність народу і враховуватиме здобутки світової цивілізації.

.Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від березня'1917 р.

о лютого 1918 р. Нижня хронологічна межа співпадає з початком діяльності Іентральної Ради. Верхню межу становлять дні, коли вона втратила владу над ільшою частиною України, яка попала під контроль більшовиків. Події, що

відбувалися у вказаних, хронологічних рамках характеризуються як Українсьі революція.

Територіальні рамки дослідження визначаються межами дев'яти украї ських губерній, що входили до складу Російської імперії: Київської, Волине кої, Подільської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославське Херсонської, Таврійської (без Криму). На ці губернії поширила свою юрисдиі цію ІІІ-м Універсалом Центральна Рада, проголосивши Українську Народі Республіку. Населення цих губерній в своїй переважній більшості визнало її з вищу владу.

Стан наукової розробленості теми. Спеціальних праць, присвячені аналізу етносоціальної бази Української революції, немає. В той же час окреь аспекти цієї проблеми досить часто розглядали автори, які займалися вивчеі ням політичних і соціально-економічних процесів, що розгорталися в Украії в 1917 - на початку 1918 рр. Умовно всю історіографію даної теми можна под лити на 4 періоди.

Перший період охоплює 20-ті - початок 30-х років; другий - 30-ті - сері дину 50-х років; третій - середину 50-х - 1991 роки; четвертий - з грудня 19911 до наших днів. Кожен з цих періодів має свої особливості, які визначалися пол: тичними обставинами часу і станом історичної науки.

В 20-ті - на початку 30-х років в радянській історіографії йшла гостр боротьба навколо питання про характер революції 1917 р. в Україні. Значн частина істориків, прагнучи до об’єктивного відображення недавнього мину лого, свідками і активними учасниками якого була більшість читачів, дотриму валася концепції, згідно з якою події 1917 р. в Україні оцінювались як Україн ська національно-демократична революція. Найпослідовніше цю концепцік обгрунтував український історик-марксист М.Яворський '.Теза про масову пі дтримку Української революції з лютого по жовтень 1917 р., про її широку со ціальну базу, яка включала не лише селянство, але також і робітників, інтслі генцію, і міські дрібнобуржуазні верстви, була домінуючою в історичній літера турі 20-х років.

'Яворський М. Проблема Української національно-демократичної революції 1917 р. // Червоний шлях. - 1927. - № 1-4; Яворський М. Революція на Вкраїні її етапах. - Харків, 1923.

Що ж сталося з цією підтримкою після жовтневого перевороту в Пет-іграді? Деякі історики 20-х років висунули тезу, що за кілька тижнів ця підт-імка зникла, маси перейшли на бік більшовиків. Інші вчені, залишаючись на унті фактів, наважувалися писати, що переважна більшість населення Украї-

і продовжувала підтримувати Центральну Раду, а це означає, що радянська ада, яка почала утверджуватися в Україні, носила окупаційний характер. Це ово в літературі 20-х років не вживалося, але з контексту історичних дослі-шіь того періоду воно випливало безпосередньо. Навіть в історико-партійній гературі визнавалося, що вплив більшовиків в Україні після жовтня 1917 р. 'в слабкий, що вони не мали значного авторитету навіть у Харкові та Катери-)славі, де радянська влада була встановлена російськими військами В.Анто-)ва-Овсієнка.'

Другий історіографічний період (ЗО - перша половина 50-х рр.) був юком назад у порівнянні з 20-ми роками. Історичній науці були нав’язані римітивні політизовані схеми, які не мали нічого спільного з фактами инулого. Історичний процес в Україні в 1917 р. характеризувався як прояв за-иіьноросійського процесу розвитку революції в напрямку до соціалістичної. [.Супруненко, наприклад, зазначав, що лише частина трудящих України підт-імувала Центральну Раду, та й то лише до листопада 1917 р., а після жовтневі революції відійшла від неї й перейшла на бік більшовиків2. Монографія

І.Супруненка, опублікована до 40-річчя більшовицького перевороту, була (оєрідним підсумком історіографії попереднього двадцятип’ятиріччя і досить :льєфно відзеркалювала погляди тодішнього покоління істориків.

Третій період історіографії досліджуваної в дисертації теми розпочався ісля XX з’їзду КПРС і розвінчання "культу особи Сталіна". Розширилося коло у спідників, більш документованими стали їх праці, почалася публікація дже-ел, у тому числі закритих раніше державних і партійних архівів. Але нових ко-цептуальних підходів до аналізу українського національного руху 1917-1918 р. історики не виробили. Історичні праці, в яких досліджувалися ці питання, азувалися на лжетеорії про антинародний характер Центральної Ради.

Попов М. Нарис історії Комуністичної партії (більшовиків) України. - Харків, 923.-С. 125-129.

Супруненко М. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на країні- -К., 1957.-С.229.

Найбільшим досягненням радянської історіографії цього періоду булі опубліковані Інститутом історії України АН УРСР узагальнюючі праці з істо рії революції в Україні1. У першому томі колективної монографії "Українські PCP в період громадянської війни 1917-1920 pp." Центральна Рада характери зусться як "головний контрреволюційний центр на Україні.., усі зусилля якоп були спрямовані на придушення соціалістичної революції, на перетворення Ук раїни в контрреволюційний плацдарм для боротьби проти Радянської влади"2 Головна причина поразки Центральної Ради вбачалась у тому, що вона бул; повалена робітниками та селянами України за допомогою окремих загонів Червоної Армії. "Безславний кінець Центральної ради був природним і закономірним. Робітники, солдати і селяни України, яких націоналісти протягом тривалого часу намагалися одурманити туманом націоналістичної пропаганди і соціальної демагогії, зрозумівши, що Центральна рада - злий ворог близької їм Радянської влади, рішуче відвернулися від Ради і із зброєю в руках піднялися на боротьбу проти неї"3, - стверджувалося в монографії.

70-80-ті pp. характеризувалися посиленням боротьби проти так званого "українського буржуазного націоналізму", поверненням до історичних концепцій доби сталінізму. Так, в колективній монографії "Триумфальное шествие Советской власти на Украине", виданій в 1987 р., стверджувалося, що Центральна Рада була органом української контрреволюції, виражала інтереси виключно панівних класів України, а українські робітники і селяни стояли на боці РСДРП(б)4.

Поява даної монографії, на думку її авторів, повинна була продемонструвати найновіші досягнення української радянської історіографії, а насправді засвідчила, що вона знаходиться в "глухому куті". Було очевидно, що без зміни державного статусу України, без усунення всевладдя комуністичної партії істо-

1 Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. - В 2-х т. -К., 1967; Українська PCP в період громадянської війни 1917-1920 pp. В 3-хт. -К.,1967; Історія робітничого класу Української PCP - Т.ІІ. - К.,1967 та ін.

2 Українська PCP в період громадянської війни 1917-1920 pp. В 3-х т. - К., 1967. -T.1.-C.111.

’ Там само. -С. 193.

4 Див.: Гамрецкий Ю., Тимченко Ж., ЩусьО. Триумфальное шествие Советской власти на Украине. - К., 1987.-С.34.

іки не звільняться від ролі коментаторів і апологетів політичної лінії партій-их верхів.

Після проголошення незалежності України вітчизняна історіографія лупила в новий період свого розвитку. Дослідники нарешті одержали можли-ість неупереджено, спираючись перш за все на факти, відтворювати історичне инуле. Це швидко відбилось на результатах досліджень, зокрема на вивченні гносоціальної бази національно-визвольного руху 1917 - початку 1918 рр.

В 1992-1996 рр. були опубліковані дослідження Б.Андрусишина, О.Бой-

о, В.Верстюка, А.Гриценко, В.Гусєва, Ю.Павленка та Ю.Храмова, О.Реєнта, .Солдатенка, І.Хміля, О.Щусь, в яких аналізуються позиції різних соціальних ерств в революції 1917 р. в Україні1. Ці автори приходять до висновку, що Це-тральна Рада, українські національні партії протягом всього 1917 р. мали доить широку соціальну підтримку, а вплив військ Радянської Росії на події в "країні був набагато сильнішим, ніж вважалось до цього.

Андрусишин Б. В пошуках соціальної рівноваги. Нарис історії робітничої олітики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. -.".,1995; Бойко О. Українська інтелігенція у 1917 р. // Україна XX ст.: Культура, їеологія, політика. - K., 1993; Верстюк В.Передмова // Українська Центральна 'ада: Документи і матеріали - В 2-х томах. - Т.1. 4 березня-9 грудня 1917 р-С., 1996.— С.5-36; Гриценко А. Українські робітники на шляху творення аціональної держави (1-й Всеукраїнський робітничий з’їзд 11-14 (24-27) липня 917 р.). - K., 1992; Гриценко А. Джерела до вивчення історії національно-извольного руху в Україні у 1917 р. // Центральна Рада на тлі Української іеволюції. Науково-теоретичні читання в Інституті історіії України НАН ''країни 16 березня 1995 р. - K., 1996; Гусев В. Бунд, Комфарбанд, євсекції СП(б)У: місце в політичному житті України. - K.,1996; Павленко ІО., Храмов

О. Українська державність у 1917-1919 рр. (Історико-генетичний аналіз). - K., 995; Реєнт О. Більшовизм і українська революція 1917-1920 рр. Спроба іизначенкя характеру і динаміки соціальних процесів. - K., 1994; Реєнт О. ’обітництво України і Центральна Рада. - K., 1993; Реєнт О. Українська »еволюція і робітництво: Соціально-політичні та економічні зміни. 1917-1920 >р. - K., 1996; Реєнт О., Андрусишин Б. З’їзд поневолених народів (8-15(21-28) іересня 1917 р.). - K.,1994; Солдатенко В., Солдатенко І. Виступ полуботківців '1917 р.// УІЖ. - 1993. - №№7-10; Солдатенко В. Центральна Рада як чинник 'країнської революції // Центральна Рада на тлі Української революції. - С. 18— !4; Хміль І. Перший Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня - 2 червня 1917 >.). - K., 1992; Щусь О.И. Всеукраїнські військові з’їзди. - K., 1992.

Питання про українсько-радянські взаємини було розглянуто в брош) рі О.Романчука "Ультиматум" ще у 1990 р.1, а в 1995 р. Л.Гарчева захистила де кторську дисертацію, присвячену цій темі2. Автори приходять до висновку, щ Раднарком Росії після 25 жовтня 1917 р. вів проти УНР широкомасштабну вій ну, в якій з обох боків брали участь десятки тисяч чоловік.

Ці дві обставини - усвідомлення широкої соціальної бази Центральне Ради і значних масштабів втручання Радянської Росії в українські справи, як переросло у війну з УНР, - підштовхнули істориків до широких узагальнен щодо суті тодішніх подій в Україні: була відкинута як антинаукова концепці: переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну, крізь приз му якої радянська історіографія розглядала політичний процес в Україні і

1917 р., і поновлена в правах концепція національної революції. Досить част< історики користуються ширшим поняттям: Українська революція. Так, напри клад, оцінює добу Центральної Ради В.Верстюк у розділі колективної моногра фії співробітників Інституту історії НАН "Історія України: нове бачення"3. Інші вживають конкретніший термін: Українська національно-демократична рево люція4.

Поновлення в правах цих понять означало суттєве зрушення у свідомо сті українських істориків, їх докорінну переоцінку характеру, рушійних сил і соціальної бази революції в Україні. Причому, мова йде не про повернення до історичних концепцій 20-х років, які були своєрідним компромісом між історичними фактами і вимогами пануючої тоді більшовицької ідеології. Мова йде про повний розрив з цією ідеологією. Однак, ця переоцінка все ще не спирається на достатню фактологічну базу і має, до певної міри, умоглядний, а не науково-вмотивований характер.

Значний масив історичних досліджень, які містять матеріали про етно-соціальний склад прихильників і противників Української революції, з'явився

1 Романчук О. Ультиматум. Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом РРФСР і Центральною Радою. - К., 1990.

2 Гарчева Л. Політична конфронтація та збройна боротьба Росії з Україною (1917-поч. 1918 рр.): Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. - Львів, 1995.

3 Верстюк В. Українська революція: доба Центральної Ради // Історія України: Нове бачення. - К., 1996. - С.3-52.

4 Див. напр.: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша (1917-1945 рр.). - К., 1994.-С.7-61.

а межами України. Це і роботи діячів Центральної Ради, що опинилися у игнанні, і дослідження зарубіжних істориків - як українського, так і неукраїн-ького походження. Ці автори не знали політичних обмежень і керувалися лиле фактами і власними уявленнями про суть описуваних подій. їх праці істотно оповнюготь сучасну вітчизняну історіографію теми. М.С.Грушевський, перебуваючи в еміграції, у 1920 р. опублікував доповнену "Ілюстровану історію Ук-аїни", перевидану у 1990 р.1 На останніх сторінках цієї книги відтворюється онпепція, викладена ним ще у статтях 1917-1918 рр., які увійшли до книги Хто такі українці і чого вони хочуть"2. Суть цієї концепції полягає в тому, що ільшовицька влада в Україні була встановлена завдяки радянським військам, кі надходили з Росії.

Найближчий соратник М.Грушевського, В.Винниченко, у свій час го-ова Генерального Секретаріату, опинившись в еміграції, виступив з цілком ротилежних позицій. У своїй тритомній історії Української революції "Відро-ження нації" він проводив думку про відсутність у вирішальні дні кінця 1917 -очатку 1918 рр. підтримки Центральної Ради українським суспільством3. Цю рацю В.Винниченко написав у 1920 р., коли оголосив про свій перехід на ко-уністичні позиції і зробив спробу повернутися до Києва для участі в Раднар-змі УСРР. Праця В.Винниченка досить довго використовувалася в антиукраї-:ьких цілях для обгрунтування антинародного характеру Центральної Ради.

В 50-60-х рр. за кордоном були опубліковані дослідження П.Мірчука, [.Стахіва, Б.Мартоса та ін.4 Автори цих досліджень торкалися питань про со-альну базу Центральної Ради, причини поразки Української революції. Мартос в книзі "Визвольний здвиг України" пише, що "комуністична партія /ла чужим тілом для України..., українське населення не так підпадало під її шив, як російське..."5. В загальних рисах цієї проблеми торкалася і Н.Полон-

'рушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1990.

'рушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991. •

Винниченко В.К. Відродження нації. - Київ; Відень, 1920. -Т. 1-3.

Лартос Б. Визвольний здвиг України. - Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 89; Мірчук П. Українська державність 1917-1920 рр. -Філадельфія, 1967; гахів М. Україна проти большевиків: Нариси з історії агресії совєтської Росії идання друге). - Тернопіль, 1992. -Кн.1.

Лартос Б. Завоювання України большевиками // Визвольний здвиг України. -191.

ська-Василенко в "Історії України 1900-1923 рр."1 Канадський історик україн ського походження О.Субтельний в книзі "Україна. Історія" робить висновок що за своїм соціальним походженням найпалкіші прибічники Центральної Ра ди належали до дрібної буржуазії і вони складалися з інтелігенції і напівінтелі-ген ції - сільських вчителів, нижчого духовенства2. Американський історик ук раїнського походження Т.Гунчак в своєму дослідженні: "Україна: перша поло вина XX століття" пише, що брак міської інтелігенції являв собою перешкод) створенню української держави: "Без міської інтелігенції було важко дати провід отій сільській стихії, яка в революційну добу часто виявляє мінливість на непевність"3. Т.Гунчак вважає, що Центральну Раду постійно підтримували "національно свідомі українці”. Деякі фрагментарні матеріали про етносоціаль-ну базу Української революції наводяться в франкомовному виданні "Україна 1917-1932. Національне відродження", монографії К.Меннінга та інших виданнях4. Однак, у зарубіжній історіографії, як і у вітчизняній, немає роботи, спеціально присвяченої аналізу цієї бази в цілому, в комплексі всіх її елементів.

Враховуючи це, а також зважаючи на наукове та практичне значення теми, було визначено головну мету дослідження: провести комплексний аналіз етносоціальної бази Української революції, окреслити всі головні національні і соціальні групи, які підтримували прагнення українського народу до національного визволення і створення власної держави, і вказати на ті, які виступали проти нього.

В свою чергу, мета дослідження обумовила його об'єкт і предмет. Об’єктом дослідження виступає комплекс документальних джерел з історії Української революції 1917 - початку 1918 рр. Предметом дослідження є населення України в його ставленні до процесу її державного самовизначення протягом вказаного періоду.

Відповідно до поставленої мети висувалися такі дослідницькі завдання:

1 Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900-1923 рр.-K., 1991.

2 Субтельний О. Україна. Історія. - K., 1991. - С.302.

•! Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. Нарис політичної історії. -K., 1993.-С.99.

4 Ukraine 1917 - 1932. Renaissance nationale. - Paris; Munich; Edmonton, 1986; Clarence A. Manning. Ukraine Under the Soviets.-New York, 1953; Stachiw M., Stercho P.G.,Chirovskyy N.L.F. Ukrain and the European Turmoil 1917-1919, vol.I - New York, 1973; Fedyshyn O.S. Germany's drive to the east and Ukrainian revolution, 1917-1918.-New Brunswick, New Jersey, 1971.

1. Охарактеризувати етносоціальний склад населення напередодні

'17 р.

2. Показати ставлення головних соціальних верств українського суспі-ства до ідеї самовизначення України, прослідкувати еволюцію цього ставлен-протягом всього досліджуваного періоду.

3. Висвітлити внутрішні суперечності українського національно-визво-ного руху і показати їх вплив на хід Української революції.

4. Охарактеризувати ставлення до Української революції національних ншин і політичних партій, що відображали їх інтереси, оцінити їх вплив на літичний процес 1917 - початку 1918 рр.

5. В контексті аналізу етносоціальної бази Української революції проа-лізувати роль внутрішніх факторів, які спричинили її поразку.

Теоретнко-методологічну основу дисертаційного дослідження складають ■инципи науковості у висвітленні історичних подій і явищ. Автор керувався инципом історизму, який вимагає висвітлення минулого в його історичному нтексті. Цей принцип доповнюється підходом до явищ минулого з позицій наміки, врахування взаємозв’язків між ними та їх взаємообумовленості. Цей инцип реалізувався через застосування комплексу методів, як інструмента-о безпосереднього аналізу історичної дійсності. Серед них важливе місце зай-є історико-порівняльний метод. Важливою складовою теоретико-методоло-ної основи дослідження став принцип багатофакторності, тобто вивчення рі-,іх об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливали на ставлення різних /п населення до ідеї самовизначення України. Автор керувався також прин-пом всебічності та об’єктивності пізнання, який реалізувався через комплекс-й аналіз сукупності джерел, що стосуються історії Української революції

17 - початку 1918 рр.

Джерельна база дисертації складається з матеріалів різного походжен-Перш за все, це архівні документи, які зберігаються в центральних і місце-с архівах. Особливу увагу автора привернули документи і матеріали Цент-іьного державного архіву вищих органів влади та державного управління раїни (ЦДАВО України): Ф. 1115 - Центральної Ради та її Генерального Сек-аріату; Ф.2581 - Народного міністерства освіти УНР; Ф.811 - Українського ськового Генерального Комітету при Центральній Раді; Ф.1076 - Генераль-

о Секретарства в справах військових; Ф.27 - Народного комісаріату Земе-шх Справ, Ф. 1412- Полтавського губернського земельного комітету та ін.

Матеріали Центрального державного історичного архіву України м.Києві (ЦДІА України) та обласних державних архівів доповнюють загальн картину подій, особливо на місцевому рівні. Загалом було використано 27 фоі дів центральних і 10 обласних державних архівів України. Багато документі введено до наукового обігу вперше.

Певна кількість використаних в дисертації документів знаходиться Інституті рукописів НБУ ім.В.І.Вернадського. Автор обробив іменні фонді Ф.227 (Є.Онацького) та Ф.12 (В.Модзалевського).

Серед опублікованих джерел звертають на себе увагу, перш за все, де кументи Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, перший том яки читачі одержали в 1996 р. В томі зібрані матеріали, аналіз яких дозволяє вияви ти розстановку політичних сил в суспільстві на різних етапах Української рево люції, позицію самої Ради, її фракцій і окремих представників щодо різних по дій 1917 - початку 1918 рр. Перш за все, це протоколи засідань Малої Ради т Генерального Секретаріату. На жаль, у збірник були включені не всі документі фонду Центральної Ради, і автору в ряді випадків довелося звертатися до цьоп фонду (ЦДАВО, Ф.1115).

Певну цінність мають також матеріали, в яких розкривається участі населення України в революційних подіях 1917 - початку 1918 рр., опублікован у тематичних і археографічних збірниках попередніх десятиліть. Незважаючі на тенденційність і упередженість укладачів цих збірників, сучасний дослідник застосовуючи наукові методи аналізу, в змозі виявити в них цілі пласти "непо мічуваної" раніше історичної інформації, котра дозволяє по-новому реконст руювати історію досліджуваного періоду. Дисертантом опрацьовано 20 різноп ланових археографічних збірників та тематичних підбірок документів і мате ріалів.

В роботі використані матеріали періодичної преси: ЗО комплектів газеї 1917-1918 рр., - як офіційних видань Центральної Ради та її провідних партій так і опозиційних Раді політичних сил.

В газетах міститься багато фактичного матеріалу, наведені cтeнoгpaм^ зїздів, конференцій, зборів громадських, професійних та політичних організацій, публікації резолюцій та постанов. Важливе місце на їх сторінках займаюті огляди, політичні статті на злободенні теми, листи з місць. Але не завжди в пресі наводилась достовірна інформація. Були спроби прикрасити ситуацію чи подати її у вигідному для себе світлі.

У дисертації широко використані також джерела мемуарного характе->у. Автор залучив мемуари двох напрямків: перший - праці, створені діячами 'країнських державотворчих процесів (М.Грушевського, М.Ковалевського, ^Дорошенка, Б.Мартоса, С.Єфремова, П.Скоропадського, Є.Чикаленка та н.); другий - спогади більшовиків (Є.Бош, В.Антонова-Овсіенка, М.Скрипни-:а та ін.). В цілому, мемуарна література містить цікаву інформацію, але через іевні упередження у змалюванні окремих постатей і сил, вона потребує, при икористанні, особливо критичного підходу.

Останню групу джерел становлять довідкові видання, які подають зага-ьну інформацію про досліджувані автором події, хоча і вона є корисною.

Таким чином, в розпоряджені дисертанта є необхідний комплекс дже-ел, що дозволяє з достатньою мірою об'єктивності дослідити етносоціальну азу Української революції.

Наукова новизна дисертації полягає перш за все у тому, що вона є пер-шм спеціальним комплексним дослідженням етносоціальної бази Української еволюції. Здійснена спроба переосмислення негативних стереотипів щодо акого історичного явища, яке традиційно називалося в радянській літературі к "український буржуазний націоналізм". Національно-визвольний рух аналі-уеться не з точки зору окремих класів, груп чи партій, а з точки зору загально-аціональних інтересів. В науковий обіг введено значний фактологічний мате-іал, виявлений дисертантом в архівних фондах і бібліотеках, що дало можли-ість обгрунтувати зроблені в роботі висновки щодо етносоціальної бази Ук-аїнської революції.

Основні положення дисертації, які винесено на захист:

1. Століття русифікації спотворили соціальну структуру українського /спільства. Але всупереч політиці царизму, на 1917 р. серед українців зберег-кся всі соціальні групи, характерні для інших народів, що перебували на поді-ному рівні розвитку (селяни, інтелігенція, робітники і, частково, поміщики і уржуазія). Всі ці соціальні групи були зацікавленні у відновленні української ;ржавності.

2.Після падіння царизму українська національна інтелігенція, селянст-

5, робітники-українці, частина поміщиків і підприємців українського похо-•кення підтримали заклики національних партій до відновлення суверенітету країни. Українська революція, яка розгорнулася з березня 1917 р., набула ма->вої підтримки.

. 3. Така підтримка зберігалася протягом всього 1917 р„ дещо звузив-

шись на початку 1918 р.

4. Політичне керівництво Української революції перебувало в руках українських соціалістичних партій, об’єднаних в Центральній Раді. Програмою їх дій були соціалістична перспектива та федерація з Росією. В конкретних умовах 1917 р. такий політичний курс вів Українську революцію в глухий кут.

5. Ліберальні і консервативні елементи українського суспільства (поміщики, підприємці і заможне селянство, інтелігенція поміщицького і буржуазного походження) виступали за співпрацю з соціалістами при умові спільної боротьби за незалежність України і проведення реформ, в результаті яких зберігся б принцип приватної власності. Але ця політична альтернатива була відкинута соціалістами, які робили все, щоб виключити ліберально-консервативні елементи з політичного процесу. Ця обставина істотно звужувала

- соціально-політичний потенціал Українськоїреволюції.

6. Неоднозначним, складним і суперечливим було ставлення до Української революції національних меншин України. Серед них відчувалася опозиція курсу Центральної Ради, яка переходила в деяких випадках до відкритої боротьби з нею. Серед представників національних меншин вплив більшовиків був помітнішим, ніж серед українців.

7. Поразка Центральної Ради в боротьбі з російськими радянськими військами та їх союзниками всередині України була зумовлена не відсутністю у неї масової соціальної опори, а неорганізованістю цієї опори, її неструктурова-ністю, дезорієнтованістю у складних умовах, які склалися наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. Соціалістичні лідери Центральної Ради виявилися неспромо-

. жними скористатися підтримкою українського народу, перетворити її на матеріальну силу, здатну протистояти зовнішній і внутрішній небезбеці.

■ Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослі-

дження знайшли відображення в доповідях на наукових конференціях (республіканській науково-методичній конференції "Історія державності України" (Київ, 1992), міжнародних наукових конференціях: "Відродження української державності" (Одеса, 1996), "Література й історія" (Запоріжжя, 1996), звітних наукових конференціях Запорізького державного університету (1994,1995,1996), в ряді статей і тез, підготовлених та опублікованих автором.

Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історії України Запорізького державного університету.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що йо-~о матеріали, факти і висновки можуть бути використані при подальшій розробці різних аспектів новітньої історії України, зокрема історії Української рево-поції, написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників, при читанні вузівських курсів історії України, спецкурсів з історії національно-визвольного зуху українського народу.

Достовірність результатів історичного дослідження етносоціальної бази /країнської революції забезпечується комплексом документів і матеріалів, а акож сучасною методологією і методиками, на основі яких виконана дисерта-ця.

II. СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена об'єктом, предметом, метою і завданим дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, одатків і списка використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації складає 80 сторінок машинописного тексту. У вступі обгрунтовуються актуальність і аукова значимість теми дисертації, характеризується стан її наукової розроб-

и, визначені мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, окреслені хроно-огічні рамки, історіографічна та джерельна база, новизна та практичне значе-ня роботи, визначаються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі "Етносоціальна структура населення України напе-гдодні 1917 р." розглядається соціальний і національний склад населення лі’яти українських губерній Російської імперії напередодні революції 1917 р., креслені економічні і політичні інтереси різних соціальних спільностей, вияв-:ш основні суспільні суперечності.

За матеріалами сільськогосподарських перепесів 1916 і 1917 рр., в :в'ятн українських губерніях проживало 31214,5 тис. чоловік. Переважна їх бідність була українцями. Разом з тим, понад чверті жителів України були пре-тавниками національних меншин. Найчисельнішими з них були - росіяни, єв-ї, поляки, німці та інші.

В Україні в 1917 році більшість населення - 80% проживало в сільській сцевості і своїм основним заняттям мало сільське господарство. За націона-ним складом жителі сільської місцевості були переважно українцями. Століт-колонізаторської політики, особливості соціально-культурного розвитку ук-

раїнців призвели до того, що напередодні доленосних подій 1917 року українц в містах становили меншість. В містах проживали, головним чином, етнічні ро сіяни, русифіковані українці, євреї, поляки, німці та інші. Відсутність національного за складом українського міста негативно позначилася на розвитку на ціональної революції 1917 року.

Капіталізм, що утверджувався в Російській імперії, формував властиву йому соціальну структуру. До 1917 року в Україні сформувалися класи і соціа льні групи, характерні для суспільства, яке переходило до фази промисловогс капіталізму: наймані робітники, буржуазія, інтелігенція. Разом з тим існували соціальні спільності, які прийшлії в XX століття з минулого: поміщики, селянство (у значній мірі патріархальне, хоча достатньо диференційоване), кустарі ремісники. Соціальні і професійні групи, зайняті у сільському гоподарстві (частково і поміщики), були за походженням українцями. В промисловості, торгівлі, на державній службі, культурно-освітній сфері питома вага українців була значно меншою, ніж їх частка в населенні України. Ця невідповідність породжувала чисельні економічні і політичні суперечності, які в умовах бездержавності України формували передумови національної революції.

У другому розділі "Українці в революції 1917 - початку 1918 років" розглядається ставлення різних верств українського суспільства до національної революції, конкретна участь в ній, оцінюється, наскільки адекватною конкретно-історичній ситуації була ця участь; які вона мала наслідки. Все це у комплексі дає картину місця і ролі різних соціальних груп і громадсько-політичних об’єднань в Українській революції, окреслює соціальну базу українського національно-визвольного руху в цей період.

Найбільшу активність в подіях Української революції виявила українська національна інтелігенція, яка була ініціатором утворення Центральної Ради і виступила керівною силою національно-визвольного руху. Це українська національна еліта: письменники, історики, журналісти, вчені, а також представники масових професій - вчителі (головним чином, сільські), нижче духовенство, дрібне чиновництво, земські урядники та інші. Майже вся українська інтелігенція підтримувала Центральну Раду до останніх її днів. З початку революції визначилися дві взаємопов'язані сфери діяльності української інтелігенції: національно-державне та культурне будівництво.

Саме інтелігенція формувала політичну лінію визвольного руху, організовувала його на досягнення поставлених цілей, надавала Українській револю-

ції національно-визвольного характеру. Це ставило інтелігенцію на особливе місце в революції, місце керівної сили, "проводу" українських визвольних змагань. Пануючі в середовищі української інтелігенції народницько-соціалістичні погляди визначили головні гасла Української революції, її орієнтацію на національне визволення і радикальні соціально-економічні перетворення.

Українське селянство, яке становило величезну більшість населення України, гаряче підтримало національно-визвольний рух, ставши його найважливішим чинником, надавши йому масовості, соціально-політичної вагомості. Важливим свідченням самоорганізації селянства в 1917 році та підтримки ним Центральної Ради був Перший Всеукраїнський селянський з'їзд. Характерним проявом зростання громадської і національної самосвідомості українського селянства була поява в його середовищі загонів місцевої самооборони - Вільного козацтва. Під час радянського вторгнення у грудні 1917 - на початку 1918 року Вільне козацтво тримало під своїм контролем частину Київщини, Черкащини, деякі повіти Подільської та Херсонської губерній.

Те, що українське селянство було найголовнішою підпорою Центральні' Ради, яскраво виявилося на виборах до Всеросійських Установчих зборів, переважна більшість голосів, подана за українські партії, припадала на УПСР. Де були,головним чином, селяни.

Українську революцію підтримували українці - військовики. Зоргані-ювані в українізовані військові з'єднання, вони надавали лідерам Ради можли-¡ість твердо і цілеспрямовано вести курс на досягнення суверенітету України. З Сиєва національно-визвольний рух в армії поширився на фронтові частини. Скрізь відбувалися українські віча, створювались українські військові клуби і овариства, українські громади і т.ін. В зверненнях до Центральної Ради вони ¡исловлювали їй та її політиці підтримку1.

Про достатньо широку підтримку національно-визвольного руху в ар-іії також свідчать результати виборів до Всеросійських Установчих зборів, начна кількість українських військових віддала свої голоси за списки країнських національних партій - 535,8 тис. чол.

Своїх палких прихильників Центральна Рада мала і серед українського обітництва. Восени і взимку 1917-1918 рр. під впливом прийняття III Універ-

ЦДАВО України.-Ф.1115.-Оп.1.-Спр.2.-Арк.48; -Спр.17.-Арк. 1, 4; -Спр.32-фк.1,7,10,58-60.

салу, радянсько-української війни, IV Універсалу і проголошення незалежності України відбулася диференціація українських робітників. Значна частина їх стала на шлях повного розмежування з більшовиками, які виступали проти української державності. Відомо багато випадків організації з робітників загонів Вільного козацтва1. ,

На муніципальних виборах (кінець літа - початок осені 1917 р.) за українські соціалістичні партії проголосувало 6,5% виборців. Дані по окремих містах свідчать, що українські соціал-демократи успішно конкурували з більшовиками.

Своїх прихильників Українська революція знайшла і серед тих поміщиків, промисловців, торговців і домовласників, які не втратили відчуття свого українства і визнавали Центральну Раду законною владою в Україні2. Вони мали значний державотворчий потенціал і бажання поставити його на службу суверенної України. Але він не був належним чином використаний. Політика, яку вели українські есдеки і українські есери через Центральну Раду, призвела до того, що українські поміщики та буржуазія, які прагнули до участі в державотворчому процесі, не були допущені до роботи в Раді. Не одержавши підтримки і розуміння в Центральній Раді, українські буржуазно-поміщицькі кола в прагненні захистити свої соціально-економічні інтереси, змушені були включатися в роботу всеросійських підприємницьких об'єднань і поміщицьких організацій.

Абсолютна більшість жителів України, які належали до корінної нації -українців, щиро й беззастережно підтримували гасла національно-державного відродження. За соціальним становищем це були інтелігенти, селяни, робітники, підприємці, великі землевласники. Саме вони й становили соціальну базу Української національної революції. Підсумки виборів до Всеросійських Установчих зборів переконливо свідчать про це. За українські національні партії проголосувало понад 75% виборців3. Це навіть більше, ніж питома вага українців в населенні дев'яти українських губерній. Така загальна підтримка створю-

1 ДАЗО. -Ф.Р.2030. -Оп. І.-Спр.І -Арк.12-12 зв,, 20-20 зв; -Оп.2.-Спр.580.-Арк.20; -Спр.44.-Арк.Ю.

: ЦДАВО України.-Ф.1115.-Оп.1.-Спр.61.-Арк. 1-2; Андрієвський В. З минулого. 1917 рік на Полтавщині.-Берлін,1921. - С.61-62 .

3 Версток В. Передмова // Українська Центральна Рада: Документи і матеріа-ли.-Т.І. 4березня-9грудня 1917р.-К.,1996.-С.31.

іала сприятливі передумови для успішного державотворення, глибоких соціа-іьно-економічних перетворень в Україні.

Взимку 1917-1918 рр. ця підтримка під впливом війни, розрухи і погіршення життєвих умов звузилася. Але вибори до Українських Установчих збоїв показали, ідо за більшовиками, у стані війни з якими фактично перебувала оді УНР, йшла незначна меншість жителів України. Переважна більшість на-елення продовжувала підтримувати партії української національно-державни-ької орієнтації.

У третьому розділі "Національні меншини і Українська революція 1917 початку 1918 рр." аналізується ставлення до Центральної Ради національних еншин. їх позиція щодо українського визвольного руху пройшла в 1917 - на очатку 1918 рр. складну і суперечливу еволюцію. До жовтневого перевороту в [етрограді росіяни у своїй абсолютній більшості не сприймали гасло автономії країни, тоді як євреї, а подекуди й поляки схилялися до такого сприйняття, тратегічні цілі національних меншин підштовхували їх до порозуміння з виз-зльним українським рухом. Єврейські політичні партії, що відбивали інтереси зних верств населення, виявили готовність до співпраці з українським націо-ільним рухом. Деякі євреї, що тісно співпрацювали з діячами українського ізвольного руху, і самі включалися до нього, ставши членами українських на-ональних партій. Були випадки участі евреїв в таких суто українських об'єд-іннях як Вільне козацтво1.

Інша національна меншина - поляки в 1917 р. не проявляла помітних юросійських симпатій. їх настрої формувались під впливом двох різних факірів: виникнення української державності і відновлення польського державот-ірчого процесу.

Після жовтневого перевороту деякий час переважна більшість партій і ¡'єднань, що репрезентували національні меншини, перед лицем іьшовицької загрози підтримали Центральну Раду. Виняток становили біль-звики. Але в низах російського, польського і єврейського населення продовбало домінувати насторожене, а то і вороже ставлення до українського на-зиально-визвольного руху. Особливо ці настрої посилилися на рубежі 1917-

18 рр., коли логіка подій привела Центральну Раду до запізнілого проголо-ння незалежності. У вирішальні для долі України тижні радянсько-українсь-

[ДАВО України.-Ф.811.-Оп. 1.-Спр.1.-Арк.221.

кої війни національні меншини займали нейтральну позицію, або навіть підтримували більшовиків.

Таким чином, усвідомлення єдності корінних інтересів з українцями проникало в свідомість представників національних меншин, в товщу неукраїнського населення дуже повільно.

Серед головних причин цього слід вказати на неподоланний тягар пережитків, традицій імперського минулого, що роз'єднували народи, ставлячи у привілейоване становище одні, взаємно протиставляючи інші. Скинути цей тягар за короткий час було неможливо.

Певну роль відіграла й незбалансована соціальна політика Центральної Ради, її однобока орієнтація на ліві, соціалістичні елементи національних меншин. Рада демонстративно відкинула пропозиції про співпрацю з консервативними колами, які більше, ніж соціалістичні, були готові підтримати суверенітет України.

III. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Наведені в дисертації факти свідчать, що абсолютна більшість жителів України, які належали до корінної нації - українців, щиро й беззастережно підтримали Українську революцію. Це були інтелігенти, селяни, робітники, підприємці, великі землевласники. Саме вони й становили соціальну базу українського національно-визвольного руху. Підсумки виборів до Всеросійських Установчих зборів свідчать, що партії, які керували Українською Народною Республікою, одержали абсолютну більшість голосів жителів України. Взимку 1917 -

1918 рр. ця підтримка звузилася, але переважна більшість населення продовжувала підтримувати партії української національно-державницької орієнтації, відкидаючи більшовизм, який тоді був головним противником української державності.

Що стосується національних меншин, то їх ставлення до українського визвольного руху пройшло в 1917 - на початку 1918 рр. складну і суперечливу еволюцію. У вирішальні дні радянсько-української війни вони зайняли відносно УНР нейтральну позицію або навіть допомагали більшовикам. Нестійка позиція національних меншин, без сумніву, ускладнила перебіг Української революції, але вирішальним фактором її поразки бути не могла.

Причини поразки кореняться у внутрішньому стані більшості. Об'єднані ідеєю національно-державного відродження, готові до активної творчої роботи на благо України, різні політичні сили не мали єдності в питаннях соціально-економічного устрою майбутньої держави і характеру її взаємин з Ро-:ією. Одні бачили Україну соціалістичною, інші - демократичною парламент-:ькою республікою, чи навіть монархією; одні прагнули до федеративної пере-5удови Росії і автономії України, інші - до незалежності.

Внаслідок цих розходжень національно-визвольний табір виявився внутрішньо знесиленим і розколотим ще до того, як була досягнута головна мета Української революції - створення української державності. Особливо відчутним було витіснення з державотворчих процесів українських поміщицько-підприємницьких кіл, вищого офіцерства. Соціалістична інтелігенція, незважаючи на свою активність і самовідданість, не могла замінити на ниві національно-державного будівництва кваліфікованих чиновників, військових, спеціалістів по-иіщицько-буржуазного походження.

Необхідність національної єдності, тісна співпраця з національними меншинами - найважливіша передумова успішного державотворення в Україні, благополуччя всіх її громадян. Так було в 1917 р., такою залишається ситуація і :ьогодні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДИСЕРТАНТА

З ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1. Кривоший Г.Ф. До питання про соціальну базу українського національного руху 1917 - початку 1918 рр. в історичній літературі // Наукові праці історичного факультету: 25 річчю іст. фак. ЗДУ присв. 1971-1996. - Вип.ІІ. - Дніпропетровськ: МП"Промінь", 1997.-С. 118-123.

2. Кривоший Г.Ф. Етносоціальна база Української революції (березень 1917

- лютий 1918 років). Деякі узагальнення // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки. Науковий журнал.-Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997. -Березень.- №5(16). - С.21-27.

3. Кривоший Г.Ф. Українські поміщики і буржуазія в національній революції 1917 р. /І Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки. Науковий журнал. -Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1997,-Березень-№ 7(18).-С.20-31.

4. Кривоший Г.Ф. Подвиг під Крутами в українській діаспорній поезії 2030-х років // Література й історія. Матеріали міжнародної наукової конференції 12-14грудня 1996 року.-Запоріжжя, 1996 - С.2В8-292.

5. Кривоший Г.Ф. До питання про соціальний склад українського національного руху 1917-поч. 1918 pp. // Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. - Вип.5. - 4.2. - Запоріжжя, 1996. - С.8-9.

6. Кривоший Г.Ф. Соціальна база українського національного руху доби

Центральної Ради // Матеріали міжнародної наукової конференції "Відродження української державності: проблеми історії та культури". - Ч.І. - Одеса, 1996.

- С.118-120. ■

7. Кривоший Г.Ф. Українське козацтво в революції 1917 року // Тези науково-практичної конференції "Традиційні цінності запорозького козацтва і сучасна молодь". - Інформаційний листок. - Запоріжжя, 1996. - С.2.

8. Кривоший Г.Ф., Турченко Ф.Г., Теплоухова Н.Г. История Украины в вопросах и ответах. Выпускной экзамен - 97(11 клас). - Запорожье: Просвіта, 1997.- 95 с.

Кривошеи Г.Ф. Этносоциальная база Украинской революции

(март 1917-февраль 1918 гг.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - История Украины, Запорожский государственный университет, Запорожье, 1997.

Защищается диссертация (рукопись), основные положения которой изложены в восьми научных работах. В ней впервые комплексно исследуется этносоциальная база Украинской революции 1917 - начала 1918 гг.

Основное внимание уделяется анализу отношения различных социальных групп и национальных меньшинств к украинскому национальному движению.

Установлено что большинство украинцев поддерживало Украинскую революцию, составляя ее этносоциальную базу. Отношение национальных меньшинств к украинскому национальному движению было неустойчивым и противоречивым.

Kryvoshey G.F. The Ethno-Social background of Ukrainian revolution

(March 1917- February 1918).

The thesis to certify the scholarly degree of candidate of history scholarship,

faculty 07.00.01. - History of Ukraine, Zaporizhzha State University, Zaporizhzha, 1997.

The particular aspects of this manuscript (thesis) are backed up by previously published eight scholarly research papers. Manuscript's innovative and scholarly values consist of complex analysis of ethno-social background of Ukrainian revolution 1917-1918.

The current research mainly, deals with the attitudes of different social strata and lational minorities toward the Ukrainian national movement.

It is fair to assume, that the majority of Ukrainian population of that time used :o support the ideals of Ukrainian revolution.

Ключові слова: етносоціальна база, Українська революція, українські іаціональні партії, національні меншини.