автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: "Философия сердца" Памфила Юркевича

Полный текст автореферата диссертации по теме ""Философия сердца" Памфила Юркевича"

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЄЛІСТРАТОВ Сергій Геннадійович

"Філософія серця" Памфіла Юркевича.

Спеціальність 09.00.05 -

- історія філософії

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

КИЇВ - 1996

Робота виконана в Інституті Філософії НАН України.

Науковий керівник - кандидат філософських наук,

Лук Микола Іванович.

Офіційні опоненти:

1) доктор філософських наук, професор Бичко Ігор Валентинович

2) доктор філософських наук, професор Огородник Іван Васильович

Провідна організація - Центр гуманітарної освіти

НАН України.

Захист ві лбудетьс я ІМ/іЛ 996р . на засіданні спеціалі-

і/

зованої вченої ради Д 01.25.06 в Інституті філософії НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительсь-

ка, 4, кімната 318.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії НАН України (вул. Трьохсвятительська, А).

Автореферат розіслано / і іс.< <4 996р.

Вчений секретар спеціалізованої

ради кандидат філософських наук де Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОВОТИ

Актуальність теми дослідження.

Наше суспільство переживає процес духовного та національного відродження, процес оновлення історичної і філософської пам"яті. Безперечно, у сфері переосмислення культурного надбання країни чільне місце належить історико-філо-софській науці, позаяк історія філософії передусім покликана задовільняти духовні потреби національної культури.

В роки становлення України як незалежної держави загалом по-новому розкривається історія нашого суспільства, даються об"єктивні оцінки і подіям і особистостям. У філософському співтоваристві країни проглядаються великі і бага-тообіцяючі зміни. Перестала бути предметом ганебної критики, а інколи й відвертого цькування ідеалістична філософія і зокрема християнська філософська .традиція з її унікальною антропологічною проблематикою, в котрій у своєрідній формі ставилися гносеологічні, логічні та ін. питання різноманітних способів пізнання, типів істинності, сфери дієвості і застосування формально-логічніх законів, специфіки інтуїтивного знання тощо. Саме до такої традиції слід віднести філософські побудови нашого земляка, видатного мислителя сер.XIX ст. Памфіла Даниловича Юркевича (1827 - 1874).

Ім"я цього мислителя до недавнього часу було майже забутим і рідко зустрічалося у філософській літературі (і то переважно в діаспорській). Його філософські ідеї практично не аналізувалися вітчизняними істориками філософії і впродовж довгих десятирічь перебували у полоні ідеологічних штампів і шаблонів, були позбавлені дослідницької уваги та

об'єктивних оцінок. Виникла нагальна потреба грунтовного осмислення ідейної спадщини мислителя і повернення її із забуття, що дасть змогу відтворити її оригінальність і значимість як для минулого, так і для сучасної духовної культури розбудовного періоду країни. Насамреред це стосується мо-ральнісної проблематики Юркевича, яка і в наш час лишається атуальною - проблема добра, справедливості, любові, значення серця для морального розвитку людини, значення людського вчинку, миру з ближнім, як умови християнського співжиття тощо.

Обрана тема дисертаційного дослідження, - "Філософія серця" П.Юркевича", - дозволяє, на наш погляд, грунтовно осмислити ідейну спадщину Юркевича, показати оригінальність і глибокий гуманістичний зміст його філософії взагалі. П.Юрке-вич досить неоднозначний філософ. З одного боку, він є ідейним спадкоємцем класичної академічної філософії, з фундаментальним професійним засвоєнням і переосмисленням надбання світової філософської думки. З іншого боку Юркевич бачить недоліки раціоналістичної філософії, котра знайшла своє завершення в німецькій класиці. Філософ шукає свій шлях в сучасній йому спекулятивній філософії, звичайно спираючись на думки й ідеї західньо-европейської філософії. "Сердечні" погляди Юркевича розкриваються у філософському осмисленні ним сутності людини, бачення її як особистості, як вищої цінності й таємниці буття.

Філософія Юркевича трансформувала в собі найкращі традиції західньо-европейської і вітчизняної філософської думки. В наш час, коли ми знов повертаємось до джерел духовності, спадщина українського мислителя допомагає нам ясніше

- З -

побачити як духовне минуле країни, так і сьогоднішні проблеми в їхньому моральному, соціальному й емоціональному вимірі. Тому теоретичний аналіз його філософсько-антропологічної концепції, і зокрема "філософії серця", е одним із актуальних завдань історико-філософської науки. Ідеї Юркеви-ча не застаріли. Скоріше навпаки, - вони дають те підгрунтя, котре необхідне для усвідомлення як наших теоретичних побудов, так і дійсного життя.

Стан дослідження проблеми.

Перші дослідження філософії П.Юркевича з"являються у другій половині XIX - на поч.ХХ століття. Слід особливо відзначити праці В.Соловйова і Г.Шпета, присвячені філософській спадщині українського мислителя. Окрім них про філософію Юркевича взагалі і "філософію серця" зокрема писали зовсім мало авторів (А.Аксаков, Б.Вишеславцев, 0.Волинський, А.Введенський, В.Зіньківський, 0.Ключевський, Я.Колубовський, Е.Радлов, П.Флоренський, 0.Ходзицький). У літературі радянських часів з позицій ідейно-критичної спрямованості погляди філософа згадуються В.Білодідом, О.Галак-тіоновим, Р.Гальцевою, В.Губенком, М.Іовчуком, Н.Нікандро-вим, Д.Остряніним, І.Пантіним.

Для дослідження філософської спадщини мислителя важливе значення мають праці, В.Зіньківського, М.Лосського, М.Бердя-єва, присвячені проблемам історичного розвитку російської (і української) філософської думки. Виклад філософських ідей і біографії Юркевича знаходимо у О.Ходзицького. Слід відзначити також критичну літературу російських революційних демократів М.Чернишевського, М.Антоновича, російських "народників" П.Ткачова, П.Лаврова.

Варто особливо виділити дослідження творчості Юркевича, здійснені філософами української діаспори, передусім це такі автори, як В.Дивним, В.Дорошенко, Т.Закидальський, О.Куль-чицький, І.Мірчук, Д.Чижевський, С.Ярмусь. '

До "філософії серця" Юркевича в тій чи іншій мірі зверталися і сучасні дослідники, вказуючи на глибокий філософський зміст і морально-гуманістичне спрямування наукового доробку Юркевича. Це стосується російських та українських авторів А.Абрамова, А.Арістової, І.Борисової, Б.Боровської, І.Бичка, С.Вільчинської, В.Горського, В.Думцева, М.Запорожця, С.Кузьміної, Н.Куценко, М.Лука, В.Сербиненка, О.Сарапі-на, А.Тихолаза. Окремо хотілося б виділити дослідження творчості Юркевича німецьким філософом Р.Пітчем, який не тільки аналізує філософський доробок Юркевича, а ще й видав (німецькою мовою) унікальний список праць останнього. Для грунтовного осмислення ідейної спадщини мислителя і повернення її із забуття дуже плідними виглядають вже традиційні Філософські Читання, присвячені пам"яті П.Юркевича, що проходять з 1994 року в Національному університеті "Києво-Могилянська Академія".

Чи не найпершим, хто оцінив спадщину П.Юркевича як "позитивну" і глибоку, був учень мислителя російський релігійний філософ Володимир Соловйов, який пов"язував цю глибину із проникненням філософії Юркевича у найпотаємніші джерела особистості і мислення в самому людському суб"екті. В праці "0 философских трудах П.Д.Юркевича" (1874) він підкреслює органічну спорідненість теоретичних переконань мислителя з його духовним характером, вказуючи, що вся творчість вченого, його праці, життя і діяльність є цілісними,

взаємопов"язаними і просякнуті єдиним духом.

Ретельний критичний аналіз філософії Юркевича здійснив Г.Шпет у статті "философское наследие П.Д.Юркевича / К сорокалетию со дня смерти /" (1914). В статті, сповненій глибокою симпатією до мислителя, Шпет розглядає метафізичні засади філософії останнього і зосереджує увагу на відстоюванні ним вічної "істини, що стоїть над часом", підкреслюючи, що у Юркевича філософія не стоїть на місці і не задовільняеться абстрактними твердженнями, а показує, як ми до них (тверджень) приходимо, тобто "рефлектує з приводу власної подорожі". Шпет також віддає належне антропологічно-етичній концепції Юркевича, його моральним "потребам серця". Водночас, Шпет пов"язує "філософію серця" із намаганням розв"язати проблему співіснування знання і віри, де "серце" одначе, не досягає мети їх примирення, бо Юркевич, за Шпетом, "потопив розум у серці", що не дає розумові мати прямого зв"язку з потребами релігійної свідомості людини. Підкреслюючи роль "філософії серця" у визначенні індивідуальності і особистості, Шпет вбачає її недолік у тому, що моральне "сердечне" вчення мислителя може обійтись без теоретичного підгрунтя.

Видатний український історик філософії Д.Чижевський у праці "Нариси з історії філософії на Україні" (Прага, 1931), намагаючись систематизувати філософську думку України, висунув версію про наявність традиції українського кордоцентриз-му, в яку він включає "філософії серця", починаючи з К.Транквіліона-Ставровецького, і далі - Г.Сковорода, П.Куліш, М.Гоголь, Т.Шевченко, П.Юркевич. Канадський дослідник Т.Закидальський навпаки відмовляє українському кордоцен-тизмові у національній оригінальності, доказуючи, що у

різних авторів поняття серця посідає не однакове місце і має істотні розбіжності у цілях і методах філософування. Обидві лінії (Чижевеького і Закидальського) включають у свої аргументи філософську спадщину Юркевича. Канадський дослідник С.Ярмусь у працях "Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина" (Вінніпег, 1979р.), "Духовність українського народу: короткий оріентаційний нарис" (Вінніпег, 1983)

та ін. висвітлює антропологічну концепцію мислителя, підкреслюючи, що проблема людини для Юркевича була феноменом універсального зацікавлення і вічного значення, а постановкою цілого ряду питань (співвіднесеності віри і розуму, серця і мислення, проблеми добра, справедливості, любові та ін.) Юркевич взагалі значно випередив свій час.

Позитивним результатом останніх досліджень філософії Юркевича е звернення сучасних дослідників до всієї спадщини мислителя. Наприклад, Г.Боровська аналізує християнсько-педагогічні праці Юркевича ; М.Лук, М.Запорожець, А.Тихолаз звертаються до підвалин критичного аналізу Юркевичем філософського матеріалізму і морального егоїзму, що яскраво проявилося у знаменитій критиці мислителем "антропологічного принципу у філософії" М.Чернишевського; А.Арістова досліджує проблеми філософії релігії у творчості Юркевича. В цілому ж запропонована проблема - "філософія серця" П.Юркевича (якщо не брати до уваги зідеологізовані українознавчі штампи про "український кордоцентризм") залишається поза увагою сучасних істориків вітчизняної філософії.

Мета та завдання дослідження.

Метою дисертаційного дослідження є здійснення всебічного історико-філософського аналізу "філософії серця" П.Юрке-

вича в контексті філософських інтенцій мислителя і з'ясування її ("філософії серця") місця в українській філософській думці. Для досягнення поставленої мети окреслюється вирішення таких завдань :

- дослідити метафізичні засади філософії Юркевича, що дасть змогу викристалізувати сенс і знайти належне місце "філософії серця" у загальній структурі світогляду мислителя;

- спираючись на засадничі принципи філософії Юркевича, дослідити гносеологічний і онтологічний сенс поняття "серця" у спадщині вченого;

- проаналізувати "філософію серця" в контексті його антропологічної концепції ;

- розглянути проблему співвідношення "філософії серця" з національними джерелами світогляду Юркевича ;

- осягнути особливості та специфіку "філософії серця" Юркевича в контексті історії української філософської думки, для чого здійснити порівняльний аналіз спадщини Юркевича і Сковороди.

Теоретико-методологічний фундамент дисертації.

При вирішенні завдань дослідження автор користувався методологічними і теоретичними розробками праць вітчизняних і зарубіжних філософів. У дисертаційному дослідженні використані загальні методологічні принципи наукового аналізу історії філософії, зокрема принципи об'єктивності, історизму та світоглядного "діалогізму" чи плюралізму. До деяких окремих розглядуваних проблем, як-то онтологічність "серця" у пізнанні, національні джерела "філософії серця" Юркевича та ін. було застосовано феноменологічний метод дослідження, по-

заяк, на думку автора, тільки такий метод дає можливість прояснити вихідні засади названих проблем. Аналізуючи погляди Юркевича і Сковороди, автор користувався порівняльним принципом наукового дослідження.

Автором аналізувалися всі праці Юркевича, опу&ліковані в 1990 р. ("Философские произведения". - М.: изд. Правда,

1990), де надрукована значна частина його спадщини. Водночас вивчалися матеріали рукописного фонду мислителя, що знаходяться в ЦНБ НАН ім. Вернадського. Поряд з цим залучались до вивчення літературні джерела, які з ідеологічних причин довгий час рідко використовувалися в науково-теоретичному аналізі дослідження вітчизняної філософської думки, зокрема праці В.Зіньківського, Г.Шпета, М.Бердяєва, М.Лосського, а також представників української діаспори Д.Чижевського, С.Ярмуся, Т.Закидальського. Широко використовувалася класична філософська спадщина, зокрема праці Платона і Канта, по-заяк саме останні мали значний уплив на українського мислителя. Автор послугувався також останніми дослідженнями творчості Юркевича українськими та російськими істориками філософії.

Наукова новизна дослідження.

На основі вивчення філософської спадщини П.Юркевича, автор вперше шляхом дисертаційного дослідження "філософії серця" висуває і обгрунтовує ряд ідей, які, на його думку, є новими в літературі, присвяченій українському мислителеві і які виносяться на захист.

В роботі вперше :

- запропоновано розглянути "серце" не просто як ціннісне підгрунтя, що часто випереджає "сухий" розум у пізнанні

дісності, а й як онтологічну передумову цього пізнання, певне "передзнання", в якому міститься потенціал знання про навколишній світ;

- показано, що "філософію серця" слід розглядати не просто як окремий фрагмент філософської біографії Юркевича, а як квінтесенцію його антропології, оскільки саме "філософія серця" дає ключ до розуміння інших складових творчої спадщини мислителя, зокрема його етики ; саме з позиції цієї філософії велася критика теоретико-методологічних засад антропологічного матеріалізму, як філософської основи світогляду радикальної інтелігенції XIX ст. Нарешті, саме "філософія серця" дає змогу найбільш адекватно відтворити ідейно-теоретичні та загально-культурні джерела формування світогляду Юркевича;

- обгрунтовано думку, що поняття "серце", у тому значенні, у якому його вживає Юркевич, цілком правомірно тлумачити як "оригінальну метафору", яка схоплює позначені постанови у їх єдності і співвіднесеності, позаяк "серце" є, по-перше, осереддя внутрішнього душевного життя, по-друге, у серці людини міститься джерело для таких явищ, котрим притаманні особливості, що не випливають із жодного загального поняття чи закону. Виступаючи "центром духовного життя", "серце" відкриває нам людину не як безособовий екземпляр роду, що нічим не відрізняється від будь-якого іншого індивіду, а як єдину у відомому нам світі, як особистість, як індивідуальність. По-третє, "серце" як центр усіх "пізнавальних дій" і "моральних вчинків" вказує на обмеженість мислення, що не вичерпує собою всієї повноти духовного людського життя, так само як досконалість мислення ще не означає всіх досконалос-

тей людського духу;

- виходячи з того, що у філософії Юркевича "серце" виступає осередком морального життя людини, висунуто і обгрунтовано тезу, згідно з якою моральне життя Юркевичем визначається передусім через моральну гідність і значимість людського вчинку. Моральний вчинок тому і є моральним, шо він випливає із безпосередніх прагнень і почувань серця і його не можна збагнути за допомогою абстрактної думки про обов"язок чи повинності. Серце, за своїм християнським призначенням прагне до добра, серце є сутністю людської душі, тому вся моральна діяльність людини висвічується завдяки її сердечному настрою;

- доведено, що філософія П.Юркевича за своєю змістовною значимістю є "трансісторичною", і тому її неможливо до кінця розчинити у всепоглинаючій універсальності певної інтелектуальної традиції. Логічно витримана, побудована на розгорнутій рефлексивній аргументації, ця філософія повинна розглядатися як вияв "тонкої проникливості критичної думки" (Юрке-вич) і, отже, дає достатньо підстав для того, щоб проголосити Юркевича "продуктом академізму". Водночас, ця філософія наскрізь просякнена свідомістю внутрішньої обмеженості будь-якої рефлексії, свідомістю метафізичного пріоритету "справжніх начал" та "внутрішнього сенсу" на противагу однобічності єдиного загальнопридатного припису, що підпорядковує собі усю багатоманітність дійсності;

- показано, що філософію Юркевича важко прив"язати до якоїсь окремої традиції, до якогось історично визначеного стилю філософського мислення, позаяк сама вона є рухомою основою поєднання різних філософських течій, тенденцій, метафізичних

настанов. Безперечно, можна і треба говорити про українські риси світогляду Юркевича, як немає підстав заперечувати і змістовну спорідненість його філософських побудувань з російською філософією так званого "срібного віку" (В.Солов-йов, С.Трубецькой, С.Булгаков, М.Бердяєв, С.Франк, М.Лоссь-кий та ін.). Втім, ці різні тенденції, способи думання, традиції та навіть епоха поєднуються у філософії Юркевича не еклектично, а з огляду на їхню смислову закоріненість у єдиній достеменній підоснові пізнання і дійсності, отже зустрічаються у своїй істині. Тому Юркевич не тільки є одним з найбільш глибоких і проникливих, а й досить оригінальним вітчизняним філософом XIX сторіччя. Проте, визнання оригінальності тих висновків, яких дійшов Юркевич у своїх філософських міркуваннях, не має нічого спільного з духовною замкненістю та ізольованістю його філософії. Ідеї, обстоювані Юркевичем змістовно причетні до тих інтелектуальних настроїв, що запанували у західній філософії у сер. XIX ст. (Гербарт, Лотце, Бенеке, Фехнер та ін.).

Практична цінність дисертації.

Історико-філософська наука має своїм предметом критичне переосмислення надбання мислителів (в нашому випадку, спадщини П.Юркевича) в контексті запитів філософії й потреб соціальної практики як минулих часів, так і сучасного та майбутнього. Послуговуючись цим завданням, автор провів критичний аналіз поняття "серця" у філософській концепції Юркевича, що дає можливість глибше дослідити метафізичні засади філософії мислителя з акцентом на антропологічно-"сердечний" зміст вирішення ним проблеми людини. Це дослідження дозволяє глибше розкрити вплив "філософії серця" на подальший розви-

- лг -

ток вітчизняної філософської думки.

Пропоноване дисертаційне дослідження, окрім власне наукових цілей має на меті сприяти духовній реабілітації П.Юркевича, що особливо актуально з огляду потреби переосмислення культурної спадщини українського народу.

Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення як "філософії серця", так і всієї філософської спадщини мислителя, а також історії української філософії XIX ст. в цілому. Результати даної праці можна використовувати при розробці курсів лекцій з історії вітчизняної філософії, історії української культури взагалі.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення та висновки дисертації викладались автором у доповідях на Другому Міжнародному Конгресі Україністів (серпень 1993 р., м.Львів), на Міжнародній конференції "Національна ідея в духовній культурі України XIX - XX ст." (вересень 1993 р., м.Полтава), на Філософських Читаннях, присвячених пам"яті П.Юркевича (лютий 1994, м.Київ). Дисертація обговорювалася і була рекомендована до захисту відділом Історії філософії України Інституту філософії НАН України.

Структура дисертації.

Структура дисертації визначена специфікою теми, метою, завданням і логікою наукового аналізу поставленої проблеми. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і бібліографічних посилань.

Вирішення сформульованих завдань дослідження передбачає вивчення філософських праць П.Юркевича з акцентом на "сердечну" специфіку, чому і присвячено перший розділ. В другому

- І з —

розділі автор розглядає "філософію серця" Юркевича в контексті українського "кордоцентризму".

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ.

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається головна мета роботи, аналізується загальна характеристика існуючих підходів до осмислення філософії П.Юркевича і, зокрема, його "філософії серця", подаються джерелознавчі та методологічні основи і теоретична база дисертації, сформульовані мета і завдання роботи, розкривається її наукова новизна, можливість теоретичної і практичної значимості дослідження, її апробації, практичного використання та впровадження наслідків дослідження.

У першій главі дисертації "Метафізичні засади "філософії серця" П.Юркевича" автор розглядає філософську концепцію П.Юркевича, акцентуючи увагу на гносеологічних та етичних моментах його філософії. При цьому "філософія серця" розглядається як невід"ємна частина антропологічної концепції Юркевича.

У першому параграфі "Ідея в метафізиці П.Юркевича" автор з"ясовує ті головні метафізичні засади, на яких грунтувався світогляд мислителя. Автор доводить, що найголовнішим критерієм, котрий відрізняє, за Юркевичем, справжню філософію від усіх інших наук, є погляд на явище, або предмети, що сприймаються людиною, з точки зору їх сутності, що пов'язується мислителем з визнанням головного принципу філософії -з визнанням ідеї.

За Юркевичем, тільки безпосередня, доступна духові ідея

добра, найпростіша і найрозумніша, проливає несподіване світло на той бік світогляду, який відкривається засобами індукції. "Те, що може бути (ідея), переходить у те, що є (дійсність), через те, що повинно бути" . Філософ доходить висновку, що будь-яка дійсність виправдовується безумовно тим, що повинно бути, себто ідеєю добра. І само пізнання теж є ідея добра. Інакше кажучи, досягнення добра стає для Юркевича головною метою і основою його філософії.

У другому параграфі дисертації "Серце" в гносеології П.Юркевича" аналізується ставлення мислителя до гносеологічних питань і ролі в них поняття серця. Для вирішення цього завдання коротко характеризується філософська і навіть політична ситуація, в якій довелося жити і працювати українському вченому.

В царині філософії новий період життя суспільства Російської імперії проявився у прихильності передової інтелігенції до вульгарного матеріалізму. Юркевич виступив із ретельним аналізом вульгарного матеріалізму (а пізніше і позитивізму), що допомогло мислителю висвітлити власну позицію стосовно гносеологічних і моральних питань.

Проблему метафізичного пізнання істини Юркевич вирішує за допомогою співставлення вчення про розум Платона і вчення про досвід Канта. В питанні пізнання істини Юркевич однозначно приймає погляд платонівської філософії.

Дисертантом вперше серед дослідників спадщини Юркевича аналізується погляд Юркевича, згідно з яким поняття серця виступає онтологічною передумовою пізнання дійсності, що видно із тези мислителя: "до того, як ми свідомо спрямовуємо нашу думку на розв"язання питань про основу та мету світу,

про відношення світу до людини і до Нога - питання, вирішення яких вимагає передбачення ідеї - вони вже розв"язані в нашому духові якимось чином - якщо й не строго логічно, то завжди з тими зацікавленнями, що хвилюють наше серце". Тобто, Юркевич знаходить унікальний термін для прояснення онтологічного аспекту у філософському пізнанні, а саме термін "серце". Але поки серце для Юркевича виступає лише дорефлек-сивною структурою, яка визначає загально-людську свідомість як передумову теоретичного пізнання.

Процес пізнання для нього не вичерпується лише здібностями розуму і мислення. Тільки глибина серця може відкрити для людини світ в усій його повноті, з багатством фарб та життєвих рухів, зрештою, віднайти його сутність. "Світ, як система явищ життєвих, сповнених красою і знаменності, - писав Юркевич, - існує і відкривається перш за все для глибокого серця і звідси вже для розуміючого мислення".

Отже, серце є джерелом пізнання істини такою, якою вона є насправді, або, говорячі філософською мовою, в собі-сущої істини.

У третьому параграфі "Серце" і проблеми моралі" розглядаються погляди Юркевича на моральну проблематику. Дисертант, спираючись на уривчасті і можливо дещо фрагментарно висвітлені філософом проблеми моралі (ще Д.Чижевський слушно зауважував, що Юркевич не залишив цілісної власної етичної системи), знаходить певний "сердечний" зв"язок моральної тематики філософії Юркевича, надаючи їй цілісність та послідовність.

Провідною тезою етики Юркевича, на думку автора, могли б стати його слова про те, що тільки живі потреби люблячого

серця змушують людину бачити і любити життя навіть там, де досвідчений розум не бачить нічого живого і натхненого. За Юркевичем, людина починає свій моральний розвиток із рухів серця, яке усюди бажало б бачити благо, щастя, солодку гру життя, усюди б зустрічати істот, що радуються, гріють одна одну теплотою любові, що пов"язані між собою дружбою та взаємним співчуттям. Тільки у такій формі здійсненого загального щастя світ уявляється їй як те, що гідно існувати.

В полеміці з М.Г.Черншпевським, Юркевич критикує його етичну теорію "морального егоїзму". Коротко її можна сформулювати, як теорію, що за допомогою наук природничих прагне вирішити моральні проблеми. Російським мислителем відстоювалась позиція, згідно з якою людина постає як істота первісно егоїстична і всі вчинки свої здійснює із власної користі. Причому і самі моральні вчинки майже нічим не відрізняються від фізіологічних потреб.

Звичайно ж Юркевич не погоджується з таким вульгарним тлумаченням моралі, позаяк людина не є синонімом тварини. Філософ показує, що початок людськості полягає в умінні оцінювати свої вчинки і вчинки інших людей. І оцінка така здійснюється людиною згідно загальної ідеї добра, наскільки вона усвідомлена людиною в загальних законах моральної діяльності. Добро, не можна ототожнювати з користю, бо тоді ми зтикаємось із утилітарною моральністю, що не може задовіль-нити живої і люблячої душі. Добро, за Юркевичем, є здібністю людини до безкорисливої любові і правди. А ось чому у неї є така здібність, тут-то і стає необхідним людське серце. Потреби люблячого серця змушують людину бачити і любити життя в усіх його проявах. І свій моральний розвиток людина починає

із рухів серця. А серце відчуває легке хвилювання від ідеї загального блага, здійснення якої людина хотіла б помічати всюди і в здійсненні якої безпосередньо приймає участь серце.

Серце, до того ж, за Юркевичем, є своєрідним лакмусом для перевірки моральності людини. В критичні ситуації свого життя, в часи спокуси рухами серця перевіряється або спроможність людини до морального героїзму, або розкривається вся негідність її особистості.

Головним висновком моральнісної проблематики філософії Юркевича, на думку автора, можна вважати переконання мислителя в існуванні двох моральних вимог - справедливості і любові. Людина, хоче вона того чи ні, мусить жити з такими ж людьми, як і вона сама. Заповідь справедливості допомагає людям співіснувати у суспільстві, це правова, формальна заповідь. Значно відоміша і глибша е християнська заповідь любові, котра повчає людину любити свого ближнього, як самого себе. Ті, хто сповідують обидві ці заповіді (любові та справедливості) є, за Юркевичем, миротворцями.

За своїм Божественим призначенням, доводить Юркевич, людина має жити в мирі і живім союзі з іншими людьми. З давнини у людини є прагнення до миру і злагоди. Людині необхідне спілкування, співпраця, співжиття з іншими людьми, позаяк вона відчуває моральний потяг до іншої людини. Такий потяг Юркевич називає людяністю. Виховувати людяність можна різними засобами, але ж головним із них є істина релігійність. Віра в Бога допомагає людині налагодити свій внутрішнній душевний світ і прийняти потреби та страждання ближнього в своє любляче серце. І хто перевів цю віру із простої думки в

живий зміст свого духу, із голови в серце, той, за Юркеви-чем, вміє проникнутися любов"» до іншого. А це е головним завданням людського співжиття, в цьому і полягає істина моральність .

В другій главі "Еврістичний потенціал "філософії серця" П.Юркевича" автором досліджується філософія серця Юркевича в контексті духовного та національного відродження України, що допомагає авторові звернутись до питання національних джерел світогляду філософа і проаналізувати розбіжності і спільні риси філософської творчості Юркевича і Сковороди та ін.

У першому параграфі другої глави дисертації "Філософія серця" П.Юркевича і українська духовність", автор досліджує ті головні засади, що допомагають нам висвітлити національні світоглядні джерела філософської творчості мислителя.

Автор наголошує, що хоча багато філософських дослідників зверталися до проблеми національного (наводяться міркування М.Бердяєва, С.Франка та ін.), на жаль, майже ніхто із них не торкався теми національної багатоманітності філософської творчості різних мислителів. Нагальною необхідністю для історика філософії в подібних умовах стає пошук критерієв визначення національної приналежності філософської творчості того чи іншого філософа. Здебільшого, в сучасній філософській літературі пропонуються чотири таких критерія -мовний, генетичний, статусний і територіальний. Дисертант доводить, що жодна з ознак етнічної, національної належності, взята сама по собі, не може вважатись достатнім критерієм для віднесення того чи іншого діяча культури до філософії певної нації. Жоден із чинників, що утворюють культурний зміст національної історії філософії не може бути

проігнорований, але й не повинен абсолютизуватися.

Вищезазначені критерії можна віднести до об"єктивних чинників належності філософів до тієї чи іншої національної культури. Значно складніші за визначенням і, можливо, вагоміші за значенням є критерії суб"єктивні, до яких дисертант відносить риси національного характеру, або національного як такого (дефінітні розбіжності не мають принципового значення для теми дослідження). Тобто, нагальною, е проблема віднаходження в самому філософському тексті тих рис українського що, власне кажучи, і дає нам підстави вести розмову про належність того чи іншого мислителя до української національної культури.

Висвітлюючи питання про джерела, які сформували світогляд Памфила Юркевича, автор наголошує на значному впливі християнства на становлення головних світоглядних ідей його творчості. Окрім Біблії на формування світогляду мислителя безумовно вплинули філософія Канта і Платона, та й взагалі Юркевич добре знав історико-філософську традицію.

З впевненістю можна констатувати, що П.Юркевич був добре обізнаний з філософськими поглядами представників академічної філософії так званої "київської школи" (до якої слід віднести і його самого), яку в розглядуваний період (перша половина XIX ст.) представляли викладачі Духовної академії (створеної у 1819 р.) і Університету (М.Максимович, О.Но-віцький, С.Гогоцький, І.Скворцов, П.Авсенєв та ін.). Філософські ідеї Юркевича і вихованців Духовної академії поєднують величезна філософська ерудиція, енциклопедична обізнаність історико-філософською спадщиною від давніх часів до сучасного (мислителям) стану світової філософської думки,

критичне переосмислення філософських систем класичної німецької філософії. У філософському плані всі представники "київської школи", в тому числі і Юркевич, сприймаючи значення і важливість людського розуму, мислення в людському пізнанні і моралі, перевагу в досягненні істини все ж таки віддають емоційно-чуттєвій сфері, що, на їх погляд, проявляється в актах віри, внутрішньому наближенню людини до Бога. Нераціональний дух "філософії серця" Юркевича ріднить його погляди з міркуваннями мислителів "київської школи", також із деякими західньо-європейськими філософськими течіями (пієтизм; Гамани, Якобі, Гердер та ін.), із представниками української філософської думки (ще з Княжої доби, а пізніше у творах Кирила Транквіліона Ставровецького, "філософією серця" Сковороди і т.і.).

В контексті висунутої проблеми виникає питання - що саме в світогляді Юркевича є характерно національним?

Автор називає і розкриває декілька рис, характеристичних для українського світогляду. Це такі як емоційність, індивідуалізм, романтизм ... В межах теми дослідження не виявляється можливим аргументувати, чому саме ці риси є найбільш характеристичними для української ментальності. Подібні найхарактерніші риси для української ментальності виділяли в своїх працях відомі українські класики. Шляхом ретельного аналізу праць Юркевича, автор пропонує зосередитись на тих філософських міркуваннях мислителя, які власне і відповідають вищезазначеним рисам національного світогляду.

Від питання відповідності філософських поглядів Юркевича українському світоглядові автор переходить до співстав-лення "філософії серця" Юркевича і "філософії серця" його

знаменитого земляка і попередника Г.Сковороди, що знаходить своєї розробки у другому параграфі другої глави дисертації "Внутрішня людина" і "потайной сердца человек" (Г.Сковорода і П.Юркевич)".

Це питання тим більше не можливо залишити поза увагою, позаяк багато українських авторів як минулих років, так і сучасності (назвемо найбільш відомих із них - Д.Чижевський,

І.Мірчук, О.Кульчицький, С.Ярмусь, Є.Калужний...) вважають Юркевича чи не прямим спадкоємцем філософії Сковороди , спираючись на ту думку, що у філософіях обох мислителів є присутнім кордоцентричний елемент. Інші історики філософії України (тут, на погляд автора, найбільш переконливими є дослідження і аргументи Т.Закидальського) дотримуються протилежної точки зору, доводячи, що ми не тільки не можемо говорити про спадкоємність "філософії серця" Юркевича і Сковороди, а й взагалі про український кордоцентризм як окреме оригінальне філософське явище, бо кожний з мислителів (а це стосується також П.Куліша, М.Костомарова, М.Гоголя, Т.Шевченка, Л.Українки...) звертаються до теми "серця" з різних причин і з різною з методологічної точки зору формою вислову.

Отже, дисертант в своєму дослідженні, перед тим як розглянути поняття серця у Юркевича і Сковороди, звертає увагу на дві протилежні точки зору стосовно кордоцентричнос-ті філософської думки України, які він умовно називає лініями Д.Чижевського і Т.Закидальського. Із розгляду останніх автором зроблено висновок, що філософська думка в Україні є настільки різноманітною, що окреслити її як виключно "кордо-центричну” просто не є можливим. Навіть, досить поверхово

згадавши творчість невеличкої частини представників філософської думки України (наприклад, П.Лодія, Й.-Б.Шада, Й.Х.Кронеберґа, 0.0.Потебні та ін.), які були досить далекі від рефлексій з приводу теми серця, ми можемо зробити висновок, що приписувати українскій філософській думці виключно "кордоцентризм" є, принаймні, неправильним і несправедливим її обмеженням. Національна думка, - як справедливо висловився Закидиальський, - це набір ідей, шкіл, течій, до постали серед цієї нації. Ціль історії філософії як науки дати загальний опис розвитку національної думки, не заперечуючи її багатогранність і не поминаючи жодних утверджених течій. Кожна національна філософія - унікальна, але не тому, що вона має якісь неповторні якості або їх неповторний комплекс, а просто тому, що вона твір унікальної нації, краю і доби.

Не зважаючи на висловлювання Закидальського стосовно "українського кордоцентризму", автор не перший, хто звертає увагу на існуючу ідейну схожість "філософії серця" Сковороди і Юркевича і зупиняється на деяких аспектах, котрі видаються йому найбільш переконливими для доведення тези про певну спорідненість "філософії серця" Сковороди і Юркевича, для чого пропонує звернутись переважно до гносеологічних та етичних міркувань мислителів.

У заключенні підводяться узагальнюючі підсумки дослідження. Акцентовано увагу на тих висновках, які свідчать про оригінальність і неоднозначність філософії П,Юркевича, і зокрема, його "філософії серця". Окреслені перспективи подальшої розробки проблем дослідження.

Підсумовуючи погляди Юркевича на проблеми гносеології, автором робляться висновки, що, по-перше, серце виступає для

Юркевича (можливо несвідомо) онтологічною передумовою пізнання дійсності; по-друге, серце, згідно з Юркевичем, спроможне осягнути цілковито і своєрідно такі душевні стани, які за своєю духовністю та життєвістю не піддаються лише знанню розуму; по-третє, поняття і ясне знання розуму, оскільки воно робиться через наш душевний стан зовнішніх предметів, відкривається не в голові, а в серці. І тільки завдяки проникненню в цю глибину (тобто в серце), воно стає діяльною силою і двигуном нашого духовного життя;

- аналіз "сердечних" поглядів Юркевича на моральні проблеми дозволяє глибше розкрити філософсько-антропологічну концепцію мислителя. Тільки живі потреби люблячого серця, за Юркевичем, змушують людину бачити і любити життя навіть там, де досвідчений розум не бачить нічого живого і натхне-ного. Людина починає свій моральний розвиток із рухів серця, яке усюди бажало б бачити благо, щастя, "солодку гру життя". Тільки у такій формі здійсненого загального щастя світ уявляється їй як те, що гідно існувати. Істинна моральність є головним завданням людського співжиття і полягає в прагненні людини проникнутися любов"ю до іншого. А це можна здійснити лише шляхом істинної релігійності. Хто вміє перевести віру із простої думки в живий зміст свого духу, із голови в серце, той і е моральною людиною;

- досліджуючи національні джерела світогляду Юркевича, стає зрозумілим, що характеристичні риси українського характеру знаходять надзвичайно сприятливі умови в "філософії серця" Юркевича і творчості інших українських мислителів. В цілому ж, визначення належності мислителів до будь-якої національної культури залишається цікавою нерозробленою проб-

лемою;

- філософська думка в Україні є настільки різноманітною, що окреслити її як виключно "кордоцентричну" просто не є можливим. Приписувати українскій філософській думці виключно "кордоцентризм" є, принаймні, неправильним і несправедливим її обмеженням. З іншого боку, ми не можемо не помічати як принципові розбіжності, так і спільні риси філософських міркувань представників філософської думки України, що продемонстровано дисертантом на прикладі "філософії серця" Юркевича і Сковороди.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях автора :

1. Серце як онтологічна передумова пізнання дійсності (за працею П.Юркевича "Ідея"). Філософська і соціологічна думка. - К., 1995, N 1 - 2.

2. "Серце" в гносеології П.Юркевича // Спадщина Памфіла

Юркевича : світовий і вітчизняний контекст. - К.,

1995.

3. До питання про національні джерела світогляду П.Юркевича. Другий Міжнародний Конгрес Україністів, філософія. - Львів, 1994.

4. Філософія П.Юркевича в духовнім відродженні України. Матеріали Міжнародної конференції "Національна ідея в духовній культурі України XIX - XX сторіччя". - Полтава, 1993.

5. П.Юркевич і його "філософія серця". Матеріали днів науки Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1993.

Elistratov S. "The philosophy of heart" by Pair.phil Yurkevich.

A dissertation thesis for Candidate of Sciences degree in philosophy. Specialiti - 09.00.05 - Histori of

Philosophy. The Institute of Philosophy. Nacional Fcademy of Sciences. Kiev. 1996.

The typescript of dissertation, devoting the theoretical analysis "the philosophy of heart" dy P.Yurkevich in context of philosophy-anthropological conception of thinker and researching the place of "the philosophy of heart" by P.Yurkevich in Ukraine philosophical thourht, is defended.

Елисгратов С.Г. "Философия сердца" Памфила Юркевича.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Институт философии Национальной академии наук. Киев. 1996г.

Защищается рукопись диссертации, посвященной теоретическому анализу "философии сердца" П.Юркевича в контексте философско-антропологической концепции мыслителя, исследованию места "философии сердца" Юркевича в украинской философской мысли.

Ключові слова: "серце", розум, ідея, людина.