автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.09
диссертация на тему: Финансовые книги Львова второй четверти XVI в. как источник исследования исторической демографии и социотопографии

Полный текст автореферата диссертации по теме "Финансовые книги Львова второй четверти XVI в. как источник исследования исторической демографии и социотопографии"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.С.ГРУ ШЕВСЬКОГО

РГгі ОД

- На правах рукопису

2 9 АПР 1396 -

Каїграль Мирон Миколайович

ФІНАНСОВІ КНИГИ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ЧВЕРТІ XVI СТ. ЯК ДЖЕРЕЛО ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ДЕМОГРАФИ ТА С0ДІ0Г01І0ГРАФІЇ

07.00=09. - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ, 1996

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Науковий керівник — доктор історичних наук

Дашкевич. Ярослав Романович

Офіційні опоненти

— доктор історичних наук Мацюк Орест Ярославович

— кандидат історичних наук Ричка Володимир Михайлович

Провідна організація — Інститут українознавства

імені І.П.Крин'якевича НАН України

Захист відбудеться ЗО травня 1996 р. об 11.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 01.43.01. по.захисту дисертацій в Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України (254050 Київ, вул. Пугачова 12/2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Автореферат розісланий 29 квітня 1996 р.

Учений секретар Спеціалізованої вченої ради канд. іст. наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна цивілізація стає дедалі ур-банізованішою, все більше населення світу живе у містах, що стають економічними, комунікаційно-інформаційними, культурно-освітніми центрами. Майбутнє людства загалом та окремих націй пов’язане з урбанізаціішими процесами.

В українській історіографії під впливом реалій XIX ст. та праць народницької інколи склалося уявлення про українців як про селянську націю, що втратила шляхетську та міську цивілізаційну верству. Заторкуючи середньовічну тп иовочасну міську проблематику, історики більше звертали упагу на правові підстави функціонування міст ХІУ-ХУІІІ ст.1 Але історія міст у широкому соціальному, економічному, демографічному та джерелознавчому аспектах слабо досліджувалася українськими істориками.

Львів є найкращим серед українських міст об’єктом для мібто-знавчих досліджень ХІУ-ХУІІІ ст. Львівські архіви з середньовічної та новочасної епох зберегли порівняно багато джерельних матеріалів: пергаментні документи, актові та фінансові книги та ін. Особливу цінність складають фінансові або рахункові книги Львова, що містять широкий масовий достятистичний матеріал для демографічних, економічних, соціотонографічпих, опомастичних та інших досліджень. Звідси постає потреба комплексного джерелознавчого опрацювання фінансових книг, залучення дослідницьких

1 Див.; Антонович В. Исследования о городах Юго-Западного края , // Монографии ііо истории Западной и Юго-Западной России. - К., 1885; Владімірський-Буданов М. Німецьке прано в Польщі і Литві // Розвідки про міста. • Льні», 1903. - Ч. І; Баїалій Д. Магдебурзьке прапо па Лівобережній Україні // Розвідки про міста. - Лглпп, 1904. - Ч. II.

]

методів на стику джерелознавства і допоміжних історичних дисциплін - історичної, демографії та соціотопографії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють невеликий проміжок часу - другу чверть XVI ст. Це час початку фінансової реформи у Львові, запровадження пог.ої системи ведення фінансових книг. Саме у другій чверті XVI ст. склався цілісніш комплекс, фінансових книг, що став головною базою дослідження. Невеликий проміжок часу, взятий до розгляду, пояснюється потребою детально і всебічно проаналізувати фінансові книги протягом професійного життя одного покоління міського населення Львова - близько 25 років-

Стан наукової розробки теми. З часу зацікавлення дослідниками історією Львова на початі: у XIX ст. друком вийшло чимало праць, що хронологічно охоплюють XVI ст. Але небагато з них торкаються джерелознавчих або демографічних аспектів.

Довгий час у XIX ст. єдиною книгою, що давала певне уявлення про Львів XVI ст., була “Хроніка“ Д.Зубрицького2. Але у його праці містилися тільки окремі повідомлення, зведені у хронологічний ряд, що не були системним знанням. '

Монографічне опрацювання історії населення Львова у XVI-XVII ст. розпочав на початку 90-х рр. XIX ст. польський дослідник

В.Лозішськіш3. Його робота про міський патриціат та бюргерство в основному базувалася на вивченні актових матеріалів судово-адміністративних книг Львова. В.Ловішський зосередив свою увагу переважно на історії окремих чільних патриціанських родів ПІоль-ців-Вольфовичів, Кампіанів, Боїмів, Гапелів та іп. Суттєвими недоліками цієї роботи можна назвати наукову некоректність деяких

2 Zabrzycki D. Kronilca miasta Lwowa. - Lwow, 1S44.

3 Loziñski W. Patrycyat i mieszczaástwo lwowskie w XVI-XVÜ vvieku. Wyd. 2-е. - Lwow, 1S92.

тверджень автора про українців4, а також недокладність у цитуванні та перекладі джерел.

Характеристиці українського населення Львова у першій половша XVI ст. присвячено монографії.) та статтю І .Кріїл’якетшча*. Роботи С.Баронча та М.Балабана описують вірменське та єврейське населення Львова®. Але, подібно до В.Лозішського, ці дослідники зовсім не звертали увагу на фінансові книги як важливе джерело.

Першим, хто зауважив дослідницьке значення фінансових (рахункових) кіпгг, був С.Кутшеба7. Його шлукові зацікавлення не сягали межі XVI ст., але зроблені ним методичні зауваги про фінансові кпити Львова послужили зразком для наступних дослідників. У 1928 р. С.Гошовськші видав монографію про ціни у Львові в XVI і XVII ст., де віл залучив до аналізу і фінансові книги другої чверті XVI ст.8 Автор цієї економічно-історичної монографії досить

4 Див.: Еапраль М. Історіографія Лівійського Успепського братства // Україна в минулому. - Київ-Львів, 1992. - Вии. 1. - С. 03.

® Крип’якевич ІЛ. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження і матеріали. - Львів, 1994. - С. 18; Він же. Русипи-властитєлі у Львові в першій половині XVI ст. // Науковий збірник присьвячений. проф. М.Грушевському. - Львів, 1900. - С. 219-238; Він же. Огляд українського ремісництва у Львові до початку 18 ст. // “Зоря“, її минуле та сучасне, про-памятпа книга з пагоди сорокових роковин. - Львів, 1924.

® Barqcz S. Dzieje Ormian polsldch. - Lwow, 1856; Balaban M. Dzielnica ¿ycbwska, jej dzieje i zabytid. - Lwow, 1909; Balaban M. Zydzi lwowscy na przelomie XVI-XVII wieku. -Lwów, 1909.

' Kutrzeba S. Szos we Lwowie w jracz^tkach XV wieku // Przewodaik Naukowy i Literacki.

- Lwów, 1900. - R. XXVin. - S. 401-411; Idem. Finanse Krakowa w wiekack srednich // Roczcik Krakowski. - Kraków, 1900. - Т. Ш.

8 Hoszowski S. Сену we Lwowie w XVI i XVH wieku. - Lwów, 1928.

детально описав і охарактеризував з джерельного боку фінансові книги9.

У ■четвертому томі путівника по львівському архіві давніх актів К.Бадецький систематизував дані про фінансові книги Львова за 1404-1788 рр,10 Археографічний опис включав відомості про зовнішній вигляд, матеріал, початкові та кінцеві записи, кількість сторінок. Перед цим описом К.Бадецький давав невелику загальну джерелознавчу характеристику фінансових книг. Фактично ця робота стала единою джерелознавчою монографією про фінансові книги Львова.

У міжвоєнний період вийшло друком кілька праць, де розглядалася демографічна та топографічна тематика в контексті історії Львова: Л.Харепічової - про львівські ремісничі цехи11, О.Гілевича -про міграцію населення Львова за матеріалами прийнять до міського прана у 1405-1604 рр.|д, Я.ІІтасьніка - про особливості правого становища міщан13, Я.Вітвицького - про топографічне розташування давнього Львова14 та ін.

Після другої світової війни продовжилися дослідження з історії населення Львова. Найзначніша монографія післявоєнного часу на

9 Ibidem. - S.12-17.

10 Badecki К. Archiwum Akt Dawnycli Miasta Lwowa. - Lwow, 1936. - Т. IV: Ksiggi racliunkowe (longersláe) 1404-17S8.

11 Charewiczowa L. Lwowskie orgaaizaeje zawodowe za czasów Polslá przedrozbiorowej. -

Lwów, 1929. '

12 Giiewicz A. Przyjfcia do prawa miejsldego we Lwowie w latach 1405-1604 // S tudia z historji spoiecznej i gospodarczej, poswifcone prof. Fr. Bujakowi. - Lwów, 1931. - S. 375414.

13 PtasnikJ. Walld о demokratyzacjf Lwowa od XVI do XVHI wieku. - Lwów, 1925; Ibidem. Miasta i mieszczaástwo w dawaej Polsce. - Kraków, 1934. - S. 201.

14 Witwicki J. Panorama plastyczna dawnego Lwowa. - Lwów, 1938.

цю тому палеяаїть Я.Кіссві15. Багато місця в монографії присвячено аналізу соціальної структури, кількості населення, профссійно-ремісшічому складу львівських міщан. Окрема розвідка Я.Кіся стосується короткого огляду джерел до демографії українського міста XVI-XVIII ст.1в Для дослідників розміщення населення Львова у давню епоху цішптаи є історико-архітектурні огляди та статті Ю.Нельговського, Т.Трегубової, Р.Могитича17. У польськії! історіографії над проблемами населення Львова, зокрема єврейського, працював М.Горн18. .

. З методичного боку потрібними для дослідника урбанізаційшіх процесів у Львові в XVI ст. є мопографії Г.ІПвидько, П.Саса, при-

15 ТСісь ЯЛ. Промисловість Львова у період феодалізму. - Львів, 1988.

16 ВІН- же. Джерела до демографії україпського феодального міста (XVI-XVIII ст.) // Архіви України. - К., 1973. - Xs 2. - С. 24-27.

1‘ Нслъсовсъкий JOIl^ Шуляк AM. Львів. Архітектурно-історичний нарис. -К., 1969; Трссубова Т.О, Миы РМ. Львів. Архітектурпо-історичпий нарис. -К., 1989; Тресубоса ТА. Планировка средневекового Львова // Строительство и архитектура. - К., 1908. - Кг 8. - С. 17-19; Маеитич Р. Яким був стольний Львів. До справи суперечки про львівське будівництво XIII-XIV ст. // Дзвін. -Львів, 1991. - Кі в. - С. 128-135; Моеитич Р. Планувальна структура львівського середмістя і проблеми його датування // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. - Львів, 1994. - Т. 227: Праці Секції мистецтвознавства. - С. 279-288.

18 Horn М. Miejski mch osadniczy па Eusi Czerwonej \v latach 1501-164S // Zeszyty Nauk-o'.ve Wyzszej Szkoly Pedagogicznej im. Powstaicow £li[skich w Opoln. - Opole, 1975. -HiEtoria. Vol. ХШ. - S. 29-49; Idem. Rozwoj demograficzny і struktura wyznaniowo-narodowoEciowa mieszczaistwa oa ziemiach ukrainsldck Korony w latach 1569-1648 // Stadia z filologii rosyjskiej і slowianskiej. Z problcmow ukrainoznawstwa. - Warszawa, 19S7. - T. 14. - S. 67-S4; Idem. Spolecznosc zydowska w wielonarodowosciowym Lwowie 1356-1696 // Biuletyn Zydowsldego IoEtytutu Historyczsego \v Polsce. - 1991. - N 1. - S. 3-

14 etc.

свячені аналізу соціально-економічних, правових, демографічних питань з історії міст України доби середньовіччя та Нового часу.19

У післявоєнній західній історіографії широко розвинувся новий напрям урбаністичних досліджень - соїцотопографія. Сутність нового перспективного методу зводиться до аналізу взаємозалежності суспільно-економічної та просторової структури міста20. Соціотопо-графічні дослідження активно провадилися особливо у німецькій та польській історіографії21. '

До недавнього часу в українській історіографії соціотонографіч-ний метод не застосовувався, хоча на потребі таких досліджень наголошувалося22. А ще 1970 р. польський історик Р.Щигел в одній з рецензій на монографію Я.Кіся акцентував на потребі зіставлення місць проживання львівських ремісників, що є одним з елементів соціотопографічного методу23. Через відсутність досліджень з соціальної топографії Львова в українській історіографії використано методологічний досвід польських дослідників, які вивчали соціото-

19 Швидько A.R. Социально-экономическое развитие городов Украины в XVI-XVIII вв. - Днепропетровск, 1979; Сас ПМ. Феодальные города Украины в конце XV - 00-х годах XVI в. - К., 1989.

20 Miasta doby feudalnej w Europie srodkowo-wschodniej. Przetniany cpoieczne a uklady przestrzenne у Pod. red. A.Gieysztora і T.Roslanowskiego. - Warszawa-Poznan-Torun, 1976.

- S. 9.

21 Roslanowski T. Stan i ocena badaá historyczno-osadniczych nad iredniowieczem zacbod-nioeuropejskim// Kwartalaik Historii Kultury Materialnej. - 1966. - Z. 2. - S. 357-370.

22 Дашкевич Я.Р. Социотопография городов как направление историкокраеведческих исследований // Первая всесоюзная научная конференция по историческому краеведению (г. Полтава, октябрь 1987 года). Тезисы докладов и сообщений. - К., 1987. - С. 71-72.

23 Szczygiei R. [рец. на:] ІСісь ЯЛ. Промисловість Львова у період феодалізму. -Львів, 1908. - 223 с. // Przegl^d Historyczny. - 1970. - T.LXI. - Z.l. - S. 139.

пографію Познані, Ельблонга, Варшави, Торуня та інших польських міст24. Українські вчені зробили тільки перші кроки для застосування соціотопографічного методу у своїх дослідах. Так, у 1993 р. пройшла перша конференція, де досліджувалися у порівняльному ключі проблеми соціотопографії та урбаністики: українських та польських міст у ХІУ-ХІХ/ХХ ст.25

При підсумуванні огляду літератури предмету можна сказати, що, незважаючи на значну кількість статей і монографій з історії Львова, досі немає жодної спеціальної праці, яка б розглядала комплексно джерельний та демографічний аспекти історії Львова другої чверті XVI ст.

Мєпгодолосічна основа. Для дослідження фінансових книг Львова другої чверті XVI ст. поряд із загальнонауковими методами застосовано джерелознавчий аналіз у поєднанні з прийомами та елементами історико-порівняльяого, демографічного, соціотопографічного, картографічного методів.

Метою роботи є джерелознавче вивчення фінансових книг Львова другої чверті XVI ст., виявлення їх цінності для демографічних та соціотопографічних досліджень. Відповідно до мети у дисертаційній роботі ставляться такі завдання:

24 Wiesioiowski J. Socjotopograíía póznosredniowiecznego Poznaüia. - Warszawa-Poznan, 1982; С laja R. Socjotopografia miasta Elbl^ga w srsdniowieczu. - Torun, 1992; Koczorowska-Pielinska E. RzemiosJo Starej i Nowej Warszawy do 1525 r. // Z dziejów rzemiosla warszawskiego. - Warszawa, 19S3. - S. 27-94; Jasiñski T. Z zagadnieá topografli spoleczuej sredniowiecznego Toronja (Czfsc I - Stars Miasto) // Zapiiki Historyczne. -1983. -T. 48.- Z. 3. - S. 5-46.

25 Див.: Roslanowski T. Socjotopografia і urbacistyka Polsld i Ukrainy w XIV-XIX/XX wieku (zagadnienia porówaawcze) // Kwartalnik Historii Koltury Materialnej. - 1995. - Z. 1. - S. 3-7.

1. Виявити джерелознавчі особливості фінансових книг другої чверті XVI ст.

2. Розкрити національну та професійну структуру населення.

3. Відтворити стан міграційних процесів у Львові в другій чверті XVI ст.

4. Дослідити суспільну ієрархію львівських міщан, показати, як вона накладається на юридичний поділ міщан на патриціат, бюргерство, плебс.

5. Встановити приблизну кількість населення Львова другої чверті XVI ст.

6. З’ясувати топографічне розташування населення у середмісті та на передмістях.

7. Дослідити риси соціотопографічного розвитку Львова: райони

проживання суспільних ієрархічних груп, купців та ремісників різ/

них спеціальностей.

Наукова новизна дисертації полягає у поєднанні джерелознавчого дослідження фінансових книг другої чверті XVI ст. з демографічним та соціотопографічним аналізом. Вперше в українській історіографії досліджено національну, професійну, майнову структуру, визначено приблизну кількість, проаналізовано розміщення населення Львова в другій чверті XVI ст.

Практична цінність роботи зводиться до введення в науковий обіг нових знань із джерелознавства та історії Львова. Висновки та матеріали дисертаційної роботи можуть застосовуватися при підготовці синтетичних та спеціальних праць із джерелознавства історії України, історії Львова, історії та соціотопографічних досліджень інших міст України, а також у науково-популярній та просвітницькій діяльності.

Об’ ентом та предметом дослідження с фінансові книги Львова другої чверті XVI ст. у джерелознавчому, демографічному та соціо-тонографічному аспектах.

Апробація роботи. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевеького НАН України. Основні положення дисертації викладалися у виступах на Українсько-польській конференції “Львів: історія, населення, культура “ у травні 1994 р. та ісількох засіданнях Історичної та Археографічної комісій Наукового товариства ім. Т.Шевченка у 19931995 рр. У процесі підготовки дисертації опубліковано кілька археографічних, науково-дослідницьккх статей.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Робота проілюстрована 17 таблицями та в картами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються хронологічні рамки, мета та завдання роботи, методологічні основи, об’єкт та предмет дослідження, викладається стан наукової розробки теми, характеризується наукове і практичне значення роботи.

У першому розділі “Загальна джерелознавча характеристпиа міських фінансових книг другої чверті XVI ст.“ досліджується історія формування фінансових книг Львова, аналізуються причини, що зумовили реформу міських фінансів та диференціацію фінансових книг у другій чверті XVI ст., подається зовнішній та внутрішній джерелознавчий опис 11 міських фінансових іспит. Зовнішня

характеристика включає дані про стан збереженості, обкладинку, формат, кількість аркушів, початкові записи, мову документів, особливості ведення книги, ,

У другій -чверті XVI ст. у Львові після фінансової реформи 1519 р. склався корпус фінансових (рахункових) книг, що утворили певну джерельну цілісність. З цього часу міські писарі почали вести окремі книги для прибутків і для витрат міста. У досліджуваний період до першої категорії міських книг відносяться: шосова книга 1535-1544 рр.2в, чиншова книга нерухомості на передмістях 15271572 рр.27, загальна чиншова книга 1522-1548 рр.28, книга тижневих прибутків 1519-1549 рр.29, дві книги прибутків з чопового податку 1520-1527 рр. і 1530-1538 рр.20 Друга категорія книг - видаткова - в другій чверті XVI ст. нараховувала: три книги тижневих видатків 1519-1530 рр., 1531-1539 рр., 1539-1549 рр.31, дві книги видатків з чопового податку 1522-1537 рр. і 1538-1545 рр.32

Чиншова книга грунтів, шосова книга, книги тижневих видатків, прибутків та чопові реєстри містять однорідну, однопланову інформацію. Загальна чиншова книга включає кілька інформативних прошарків: власне чиншові реєстри, елекційна частіша міської верхівки та реєстри прийняття міського права. Попри диференціацію на прибуткову та видаткову частини, міську та королівську каси, річні або тижневі реєстри, фінансові книги об’єднуються в один

28 Центральний державшій історичний архів України у Львові. - Ф. 52. -Оп. 2. - Спр. 769.

27 Там же. - Спр. 701.

28 Там же. - Спр. 704.

25 Там же. - Спр. 899.

30 Там же. - Спр. 902-903.

31 Там же. - Спр. 703-708.

32 Там же. - Спр. 904-905.

вид документів як за зовнішніми ознаками (папір, філіграні, почерки писарів), так і за внутрішнім змістом документів.

У даній роботі аналізувалися демографічний та соціотопографіч-ний джерельний пласти фінансових книг другої чверті XVI ст. З цього боку джерелознавча цінність всіх фінансових книг не однакова, особливу вагу для дослідження демографічних та соціотоногра-фічних питань середньовічного Львова мають шосова та грунтова (чиншова) книги. Вони включають щорічні реєстри населення, розміщеного за вулицями та оселями' в середмісті та передмістях Львова. Інші книги (загальна чшппова книга, чопові книги й окремі книги тижневих прибутків і видатків) мають допоміжний характер для аналізу соціальної структури та топографічного розміщення населення Львова другої чверті XVI ст., оскільки подають фрагментарну інформацію, що не мас масового характеру.

Дані фінансових книг слід критично аналізувати і співставляти з матеріалами інших джерел. Це потрібно навіть не через фізичну втрату текстів, а з огляду на неповшгіі характер рахункових книг, що мають хронологічні прогалини. Окрім того, фінансові книги пе містять матеріалів про населення міських чиншових земель, які були в руках патриціїв, населення деяких міських сіл, староспш-ської юридики. Рахункові книги майже пе включали й матеріали про міський плебс (домашня прислуга, підмайстри, учні ремісників і т. д.), що не володів нерухомим майном пі в передмісті, ні в сере-дмісті. Також майже немає даних про шляхту, духівництво, королівських урядовців.

У другому розділі “Структура населения“ аналізується майнова, етнічна, професійна структура населення Львова, а також шляхи й види міграції до міста за матеріалами фінансових книг другої чверті XVI ст.

Елемент заможності - суттєвий тпшншс у диференціації структури населення середньовічного чи новочасного міста. Маєтність, заможність міщанина виявлялася у володінні нерухомістю (будинками, грунтами, луками тощо)', а також купецькими товарами. Особливо важливе значення мала власність на нерухомість. Володіння нерухомістю було обов’язковим для прийняття міського права та при виборах в органи міського управління і суду.

Поділ міщан на патриціат, бюргерство та плсбс, не цілком накладався па ієрархію заможності професій. За даними податків 1544 р. до вищої груші заможності професій, окрім владоможного і найба-гатшого патриціату, входили декілька ремісничих фахів: різники, золотарі та іп. До середньої групи львівського міщанства належали в основному цехові ремісники, але також й деякі іттттгі професії -витоплювачі воску, нереплетники, цеглярі та ін. Найчисельнішу нижню групу в ієрархії заможності міщанства складали некваліфі-ковані, нецехові ремісники, представники суспільного маргіпесу.

Визначення етнічного складу населення - це складна проблема, що виникає перед дослідниками. Головні критерії - мова спілкування, особисте свідчення про етнічну належність, свідчення іноземних спостерігачів - не можна застосувати через брак джерел. Чи не єдиним критерієм залишається така вторинна ознака етнічної прина-лежпості як звучання імені та прізвища. За даними фінансових книг другої чверті XVI ст. етнічне обличчя Львова визначали п’ять національних груп: поляки (38 %), українці (24 %), німці (8 %), євреї (8 %) та вірмени (7 %). Жодне інше місто в Речі Посполитій і, напевно, в Європі не заселяли відразу п’ять значних національних груп (чисельність кожної з них перевищувала 5 %). Відносну перевагу в місті і на передмістях мали поляки, що разом з німцями, з якими їх поєднувала католицька релігія та доступ до міських урядів, становили абсолютну більшість. Українці, вірмени та євреї жи-

ли компактно в середмісті у своїх національних кварталах. Поза міськими мурами та валами тільки вірмени та євреї жили окремими громадами. Українське населення заселяло на передмісті територію княжого Львова - старосткнську юридику, Краківське передмістя. Українці жили також і на Галицькому передмісті, де більшість складали поляки. Абсолютною була перевага українців у міських селах.

В етнічній структурі ремісничого населення через примус вимог магдебурзького права абсолютно переважали поляки та німці. Представники інших націй за релігійною ознакою не мали права вступати в ремісничі цехи. На винятковому праві в кількох цехах -кравецькому, крамарському, чинбарському, кушнірському - були українці. Більше було ремісників серед українського населення на передмістях та старостинській юридиці, де знаходили притулок позацехові ремесла та партачі.

У другій чверті XVI ст. і особливо після пожежі 1527 р. Львів перебував у центрі активних міграційних процесів, що впливали на етнічну, професійну структуру населення міста. Тільки більше чверті прийнятих до міського права (26 %) були корінними львів’янами, а більшість прибульців походила з міст та сіл Руського воєводства (20 %), Малопольщі (18 %) та інших районів етнічної Польщі (близько 10 %). Серед етнічних груп основну масу становили поляки (54 %), українці (15 %), німці (11 %), вірмени (2 %). До міста в основному прибували кваліфіковані ремісники - 337 з 591, тому переважна більшість їх походила з міст та містечок. Наплив селян у міське середовище складав близько 24 % від загалу приймаючих міське право. У другій чверті XVI ст. колонізаційний потенціал міста, а особливо передмість, ще не вичерпався. Міграція населення до Львова продовжувалася, місто приймало нових меш-

кал дів, оселення яких у Львові частково відобразилося в реєстрах прийняття міського права.

Аналіз майнової, національної, професійної структури населення Львова другої чверті XVI ст. дозволяє запропонувати ієрархічну градацію суспільної вартості певного заняття, професії чи фаху львівського міщанина. Критеріями побудови суспільної ієрархії стали: доступ до влади, наявність міського права, місце в ієрархії замолсності, володіння нерухомістю, масовість ремесла чи фаху, рівень віддаленості житла від центру міста.

На верхівці міської суспільної драбини стояли члени органів міського управління - райці та лавншш. У другій чверті XVI ст. колись виборний орган - міська рада - перетворився на олігархічну колегію, члени якої стали кооптуватися самими райцями. В основі влади райців та лавпиків була економічна потуга. Міські патриції володіли кам'яницями у середмісті, земельними ладілами на передмісті і в міських селах, проводили активну торговельну діяльність. Завдяки торговельному капіталу зростав вплив райців у місті, адже серед міської верхівки було мало ремісників.

До вищої групи львівського міщанства, крім патриціанської купецької еліти - райців та лавників, потрапили середньозаможні ку-пці-католики та представники прибуткових і масових ремесел - золотарі, різники, броварники, ліпзарпики. Вільні ремесла аптекарів, хірургів також мали високий статус у Львові.

Середню групу суспільного статусу фахів мошко суцільно створювали ремісники, а також дрібні купці, міські слуги, представники неремісничих спеціальностей: візншш, вчителі, музиканти та ін. Ремісники об’єднувалися у 11 цехів: різники, пекарі, кравці, гончарі, шевці, ковалі, чинбарі, бондарі, ткачі, кушпірі, римарі. До середини XVI ст. з’явилися ще цехи золотарів, броварників (існував вже в XV ст.) і токарів. Загалом у рахункових книгах згадуються

представники близько 50 ремісничих спеціальностей. Наймасовіше були представлені традиційні ремесла: крапці, шевці, гкачі, чшіба-рі, кушнірі, пекарі, різники.

Членами цехів, згідно зі записами про прийняття міського права, ставали корінні львів'яни (85 ремісників зі 338) та вихідці з українських етнічних земель,-в основному, галицьких міст (66 ремісників). Потужною хвилею заполонили Львів ремісники з польських земель (68 ремісники), хоча не завжди це були поляки. Заселяли Львів у другій чверті XVI ст. німецькі колоністи, проте пік їхньої колонізації вже минув. Є кілька випадків прийняття міського права ремісниками з білоруських, російських земель, Пруссії та Трансільванії. <•

Диференціація в цій групі суспільної ієрархії проходила за рівнем прибутків, ступенем віддалення ремісничих майстерень від площі Ринок, чисельності ремісників. До ЦІЄЇ групи відносимо також українських та вірменських купців, хоча за ієрархією заможності їх можна було зарахувати і до вищої груші. Але позбавлення доступу до владних функцій та обмеження економічного порядку знизили суспільний статус цих груп львівського населення.

Крім ремісників та купців, до середньої групи львівського міщанства входили також вчителі та музиканти, що працювали в се-редмісті і праця яких добре оплачувалася. Власників великих ділянок на передмістях також за рівнем прибутків можна віднести до середньої групи міського суспільства.

Представники нижчої групи, як правило, не володіли міським правом і були позбавлені тих привілеїв та прав, які мали повноправні громадяни - львівське бюргерське поспільство. Фахи нижчої групи розрізнялися за наявністю та величиною прибутків. Вище в цій ієрархії стояли дрібні чиншовики, крамарі, міські слуги, лаз-нярі, що володіли певпою невеликою нерухомістю, а також селяни,

які мали низький правовий статус. На дні суспільної ієрархії перебували наймані працівники, чорнороби, учні та підмайстри ремісників, домашня прислуга, маргінес.

У третьому розділі “Територіальне розміщення населення“ з’ясовано орієнтовну чисельність населення Львова, досліджено розташування міщан у середмісті та на двох передмістях. Завершує розділ соціотопографічний аналіз львівського міщанства.

На відміну від демографів сучасності, котрі користуються загальним переписом населення, в якому частка неврахованого населення (бездомні, жебраки та інші груші) досить незначна порівняно зі всім населенням, для істориків-демографів ХУ-ХУІ ст. збереглися тільки податкові (фіскальні) реєстри, що містять обмежену, неповну інформацію про кількість населення. Насамперед, у реєстри включені власники нерухомості в середмісті та па передмістях Львова, а також частина комірників, що винакмала помешкання. Майже зовсім не згадуються в фінансових книгах наймані робітники, прислуга, учні, підмайстри ремісників. Ці прошарки населення, що складали найбіднішу частину міського суспільства (плебс), становили більшість населення Львова. Не згадуються в фінансових книгах Львова другої чверті XVI ст. також такі основні демографічні групи населення, як жінки та діти.

Найбільшим за чисельністю населення районом Львова і в той же час найменшим за площею в другій чверті XVI ст. було середміс-тя, оточене з усіх боків мурами, ровами та баштами. За даними реєстрів шосового податку 1535-1544 рр., тут було 239 будинків-ділянок, забудованих після пожежі 1527 р. До цього слід додати ще 27 ділянок у єврейському кварталі середмістя, що не охоплювався шосовим податком. Загалом у середмісті було 266 будинки, в яких мешкало 360 платників податку і які вели самостійне господарство.

На підставі аналізу фінансових іспит другої чверті XVI ст., а також інших джерел (расцьких кпиг) для даного періоду можна прийняти множник 10 осіб на будинок та 8 осіб на одного власника - платника податку. Співставляючи різні множники, приходимо до результату: у середмісті Львова загальне число мешканців у 40-х рр. XVI ст. становило близько 3 тисяч осіб.

А загалом у Львові в другій чверті XVI ст. разом з передмістям та міськими селами проживало близько 6,7-7 тис. чоловік, з них тільки приблизно 3 тис. чол. - у середмісті, в межах мурів. Порівняно з попередніми часами населення активніше розселяється на передмісті, розбудовує міські села та оселі. Мешканців середмістя стало навіть менше (па 1-1,5 тис. чол.), ніж на початку XV ст., але це зменшення можна пояснити наслідками нищівної пожежі Львова у 1527 р.

У другій чверті XVI ст. у Львові існувала чітка сітка забудови, що включала площу Ринок з чотирма сторонами і з вулицею Багатих крамів та дев'ять вулнць-дільниць - Шевську, Пекарську, Краківську, Вірменську, Руську, Зерванську, Галицьку, Шпитальну і Єврейську.

Кількість будинків і ділянок залишалася майже незмінною, незначно збільшуючись за рахунок відбудови будинків, зруйнованих під-час пожежі 1527 р. З 1535 до 1544 р. суттєво зростає число власників і співвласників нерухомості у середмісті: з 287 у 1535 р. до 320 у 1544 р. Найбільше зросла їх чисельність у католицьких кварталах Львова - на пл. Ринок, Шевській, Пекарській та Зерванській вулицях.

Зміна власності нерухомого майна в різних кварталах середмістя проходила по-різному. Найчастіше мінялися власники у північній та західній (1-а та 2-а) сторонах площі Ринок, на вулицях Шевсь-

кій, Зорванській, Шпитальній та Багатих крамів. В українському та вірменському кварталах зміни власності відбувалися рідше.

В огляді розміщення населення передмістя охопити всю територію неможливо через брак джерельних даних. Деякі оселі (передміські села, старостинська юридика) випадають з поля зору збирачів міського чиншового податку на нерухомість. У загальній чиншовій книзі збереглися скупі згадки про підміські села Білого-щу, Замарстинів, Головсько Волю, Кульларків і Малехів, що фактично опинилися в руках патриціїв міста. Але, незважаючи на недостатність джерельних матеріалів, про територіальний розвій передмістя можна зробити такі висновки.

Основні оселі розташовувалися на двох передмістях - Краківському та Галицькому. Особливо активно закладалися нові ділянки у першій оселі Краківського передмістя, оселях біля Королівського джерела та Волоського мосту.

За досліджуваний період-зміна власності па передмістях відбувалася активно, особливо в оселях від св. Хреста до каста, біля Королівського джерела, Волоського мосту і на Чинбарській вулиці. Динаміка міграції перодміщан була набагато вища, ніж мешканців середмістя. Хоч львівські передмістя в другій чверті XVI ст. були значно залюднені, ще велика частина земель, наданих Львову польськими королями, залишались у той час не загосподареними.

Після дослідження соціальної, професійної структури, ієрархії заможності, чисельності, територіального розміщення населення Львова у другій чверті XVI ст. можна з’ясувати питання власне со-ціотопографії. Цей новий напрямок розвинувся кілька десятиліть тому в Західній Європі на стику досліджень кількох наукових дисциплін: демографії, урбашетики, соціальної історії, топографії та ін. Суть соціотопографічного аналізу у комплексному накладенні на топографічну основу соціальної Структури населення.

Соціотонографічний аналіз населення Львова другої чверті XVI ст. проводився у мікромасштабі із застосуванням загального питальника для всіх вулиць та районів міста. Питальник включав з’ясування таких питань: розташування і забудова вулиці, площі чи оселі, громадські об’єкти, кількість ділянок, професії мешканців, суспільна структура.

Для найбагатших та високоієрархізованих у суспільній свідомості патриціїв площа Ринок з прилеглими вулицями - Краківською, Шевською та Пекарською - у північно-східній частіші середмістя була найпрестижнішим місцем проживання. У 1544 р. тут проживало 33 з 40 патриціанських родин Львова. Слід відзначити, що на кожній вулиці католицького кварталу проживала щонайменше одна сім’я патриція.

Деякі назви вулиць - Шевська, Пекарська, котрі вказували на місце концентрації ремесел у княжому місті, втратили у другій чверті XVI ст. свій первісний соціотопографічшш зміст. Ремісничі фахи у середмісті вже не групувалися в певних районах чи дільницях, як раніше, але певні центри тяжіння ремесел можна виокремити. Так, різники тяжіли до Галицької та Зерванської вулиць у південній частині міста, де у давні часи розташовувався ринок худоби і м’ясні ятки недалеко католицької катедри. Шевці, окрім вулиці з власного назвою, займали частину кам'яниць на центральних магістралях середмістя, що вели до двох міських брам - Краківської та Галицької. Подібну картину - осідання на центральних торгових вулицях та площі Ринок - помічаємо і для аптекарів, бондарів, кравців, золотарів та, звичайно, купців. Більшість же ремісників, які мали майстерні у середмісті, не гуртувалися на якихось певних вулицях чи дільницях, а були розпорошені по одному-двох на кожній вулиці.

У етнічних дільшщях-вулицях - Руській, Вірменській, Єврейській - переважав купецький прошарок. У Вірменському та Єврейському кварталах він складав абсолютну більшість мешканців. На Руській вулиці, окрім купців, жили також представники двох ремесел - кравці та кушніри.

Домінували в середмісті представники вищої груші у міській ієрархії - кулці-католіши разом з близькими до торгівлі ремеслами різників, броварників, аптекарів, а також елітних нечисленних ремесел золотарів, ливарників, гармашів. ■ .

Загадом купецький прошарок, до якого відносимо також великі груші українців, вірменів та євреїв, займав у середмісті провідне становище. Купці не допускали до влади в Львові ремісників, за невеликим винятком міська рада та лава складалася виключно з купців па відміну від інших міст Речі Посполитої.

Сильні позиції середміщан, насамперед купців, були на обидвох передмістях Львова. Особливо багато ділянок середміщан було на Краківському передмісті, а в другій оселі цього передмістя серед-міщалська власність взагалі переважала. Більшість мешканців Краківського передмістя були дрібними чиншовиками міста, багато тут жило міських слуг. Тільки поодтшоко трапляються імена ремісників: малях>ів, цеглярів, ткачів та деяких ін.

Поза середмістям другим центром ремісничого виробництва у Львові в другій чверті XVI ст. було Галицьке передмістя. На першій оселі Галицького передмістя та в оселі біля Волоського мосту жило найбільше ковалів, гончарів, ткачів, кравців. На Чинбарській вулиці, зрозуміло, найбільше мешкало чинбарів, а також слюсарів, ковалів. Тільки на оселі перед Галицькоїр брамою та на Сокільни-цькій вулиці середміщани у Галицькому передмісті займали більшість ділянок, витісняючи з них передміщан.

Серед ремісників була своя ієрархія престижності тп прибутковості ремесла, показпіжом якої молшл вважати місце осілості: у багатому і безпечному під нападів чужоземних і’ші тлс середмісті чи в загрозливому передмісті, В основному в середміглі розташовувалося нерухоме майно ремісників таких фахів: крапці, шевці, кушніри, різнш<и, мечники, броііяршши, бондарі, столярі, золотарі. У той же час пекарі, чинбарі, ткачі, гончарі, голкарі, ковалі, муляри заселяли передмістя. На локалізацію ремістжів у місті впливало кілька факторів: зв’язок з торгівлею і близькість до комунікаційшіх доріг та центрів (броварники, різники, аптекарі та ін.), пожежонебезпеч-ність деяких ремесел, що мусили замешкувати на передмістях (пекарі, ковалі, гончарі та ін.), сировинна поєднаність груп ремісників (броварники, бондарі, мельшпш; різники, шевці, кравці, кушніри, гребінники; пеісарі, мельники, селяни та ін.), прибутковість та кваліфікація ремесла. Але багато ремесел досить вільно розміщалися у будь-якій частиш передмістя чи середмістя. Особливо це зауваження стосується масових ремесел кравців, кушнірів, що мешкали повсюдно у Львові.

У ачсноагіах підведено підсумки дисертаційного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

- Фінансові книги другої чверті XVI ст. - це сукупність джерел масового типу - шосових, чшппових, чопових реєстрів, регулярних записів про прийняття міського права, про тижневі видатки та прибутки та ін. Це достатистичний масовий матеріал, що дозволяє аналізувати економічні, соціально-політичні, демографічні, соціото-пографічні, ономастичні та інші питання.

- Ієрархія суспільної вартості різних професій мешканців Львова другої чверті XVI ст. не цілком накладалася на звичну правову диференціацію міщан (патриціат, бюргерство, плебс), основним нрите-

рісм якої с доступ до міських урядів та міського громадянства. При створенні ієрархії львівських міщан другої чверті XVI ст. слід враховувати дію різних факторів (правових, економічних, національних та ін.), що активно впливали на склад груп в ієрархічній, драбині.

- Купецький прошарок міщан, за винятком некатоліщьких груп та дрібних крамарів, складав вищу елітпу групу львівських міщан, відіграючи головну роль як в суспільно-політичному, так і в економічному лситті міста, колонізаційному освоєнні передміських територій.

- Окрім середмістя, центром ремісничого виробництва у Львові в другій чверті XVI ст. було Галицьке передмістя, де сконцентрувалося найбільше ремісників певних спеціальностей: чішбарі, ковалі, пекарі, гончарі та ін.

Резюмовано, що наведених кошфетшіх результатів та підсумків демографічного та соціотопографічного дослідження можна дійти лише па основі мікроаналізу масових достатистичних джерел середньовічної та новочаспої епох - міських фінансових книг. У висновках намічено напрямки дальшого тематичного та хронологічного розширення рамок дл<ерелознавчих досліджень з історії Львова.

На тему дослідження опубліковано такі праці:

1. Брати Рогатинці - старійшини Львівського Успенського братства // Україна в міснулому. - Київ-Львів, 1992. - Вип. 2. - С. 50-60.

2. Актові матеріали до біографії Івана Красовського (1574-1619) // Україна в минулому. - Київ-Львів, 1993. - Вин. 4. - С. 90-131.

3. Територіальне розміщення населення Львова в другій чверті XVI ст. (за матеріалами міських рахункових киш) // Львів: історія, населення, культура. Тези доповідей та повідомлень Українсько-

польської наукової конференції 18-20 травня 1994 р, - Львів, 1994. -

С. 6-8. ■

4. Станово-професійна структура населения Львова н другій тпзерті XVI ст. (за матеріалами міських рахункових книг) // Україна в минулому. - Кішз-Льгів, 1994. - Вігп, 6. - С. 7-36.

5. [Упор.:] Крипякєвич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст.: дослідження та матеріали / Львівські історігтаі праці. Джерела. - Львів, 1994. - Вип. 2. - 394 о.

Капралі М.Н, Финансовые кпити Львова второй четверта XVI в. как источник исследования исторической демографии и социотопо-гряфии.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07,00.06. - “Историография, источниковедение и специальные исторические дисциидины”. Институт украинской археографии и источниковедения им. М .С .Грушевского Национальной академии наук Украины. Киев, 1995,

Защищается текст диссертации, содержащей источниковедческое исследование финансовых киш Львова второй четверти XVI в. В работе анализируїогея особенности финансовых книг как массового достатистического источника, на базе которого исследуются демографическая структура населения (этнический состав, имущественная, профессиональная, социальная дифференциация), териториа-льное размещение.

Myron Kapral. Lviv Financial Books of the Second Quarter of tlie 16 tli Century as Source to Search of the Historic Demography and Sociotopograpliy.

A dissertation submitted in fulfilment of the requirements for the academic degree of Candidate of Historic Studies, Specialisation 07.00.06. - Historiography, Source History and Special Historic Disciplines. Hrushevskyi Institute of Ukrainian Archeography and Source Studies of the National Akademy of Science of Ukraine. Kyiv, 1996.

The text of the dissertation to be defended deals чтійі the source searching of the Lviv financial books of the 16tli century. The nature of the financial books as mass prestatistic source is analysed as well as the demographical structure of to-wn's people (ethnic, property, professional and social differentiation) and its territorial situation in the centre of town and suburbs.

Ключові слова: фінансові книги, Львів, соціальна структура, історична демографія, соціотопографія.