автореферат диссертации по искусствоведению, специальность ВАК РФ 17.00.04
диссертация на тему: Художественная жизнь в Галичине конца ХIX - начала XX в. (Особенности процесса в искусстве)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественная жизнь в Галичине конца ХIX - начала XX в. (Особенности процесса в искусстве)"

;терство ОСВІТИ I НАУКИ УКРАЇНИ ІВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

СЕМЧИШИН-ГУЗНЕР Олеся Ігорівна

УДК 7.036 (477.8) (09)

ХУДОЖНЄ ЖИТТЯ В ГАЛИЧИНІ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

( Особливості мистецького процесу )

17.00.0д- образотворче мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Львів -2000

Робота виконана у Львівській академії мистецтв

Науковий керівник

доктор мистецтвознавства, професор кафедри історії та теорії мистецтва Львівської академії мистецтв СТЕЛЬМАЩУК Галина Григорівна

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник, завідувач відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович

кандидат мистецтвознавства, директор Національного музею у Львові ОТКОВИЧ Василь Петрович

Провідна установа Інститут мистецтвознавства,

фолькльористики та етнології

ім. М.Т. Рильського НАН України,

м.Київ

Захист відбудеться ‘15 “<//6?t2000 p. о “<'7' “ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.103.01 у Львівській академії мистецтв за адресою: 79011, Львів, вул.Кубійовича, 38.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівської академії мистецтв (м.Львів, вул.Кубійовича, 38)

Автореферат розісланий ‘.‘•ft?* _____2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства

А ГОЛОДІ.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З погляду чисто емпіричного дослідження художнього життя має овадитися вже прокладеним у мистецтвознавчій науці шляхом. Коло ствітлюваних питань, що складають художнє життя, традиційно талилося. Передовсім це саме мистецтво ( мистецькі твори ") і його аємозв’язки з глядачем; різні види виставкової діяльності, іганізаційні форми художнього життя, включаючи побут, серед яких іід розрізняти форми актуальної діяльності, якими найчастіше (являються товариства, групи, об’єднання і які створюються для розв’язання ободенних, гострих питань, і організаційні форми тривалого функціонування сими є музеї, галереї, бібліотеки і т.інш.; художня критика та її вплив на юрчість художників і творчий процес та зворотній процес впливу художньої юрчості на пресу, шо прагне відобразити тенденції розвитку мистецтва. Ці сновні питання обростають безліччю конкретних реалій, які залежать від агатьох чинників мистецького і позамистецького характеру, що втягуються в удожній процес, перебувають у живих зв’язках, котрі то посилюються то аптом загасають, щоб з часом знову і з новою силою заявити про себе і итягти на світ нову проблему. Здавалося б, щодо художнього життя Галичини, ка перебувала в складі Австро-Угорської імперії з підпорядкуванням Польщі становила периферію європейського мистецького процесу, загальномистецькі іроблеми мають полегшену віддалену дотичність. Та насправді діялося іавпаки. Загальномистецькі проблеми не тільки не зникали, а навпаки юсилювалися, драматизувалися, вочевидь вказуючи на ті супутні й болісні, ікі накопичувалися віддавна і вимагали невідкладного рішення, після чого тільки і можна було доступитися до власне мистецтва і його актуальних завдань. Власне це змушує дослідника вступати часом в суміжні царини історико-<ультурних досліджень, що на їх пограниччі з мистецтвознавчою наукою яскраво зисвітлилися грані художнього життя на зламі століть і у світлі різноманітних суспільно-політичних подій постали вивершеними мистецькі досягнення.

Культурна сфера Галичини, і мистецьке життя як її складова, в останні десятиліття XIX -початку ХХст. акумулювали в собі складне переплетеття соціологічних, естетичних та ідеологічних проблем. Зрушення відбувались і в свідомості митців, і вибір ними естетичної, а разом з нею й ідейної концепції залежав від тих обставин, в яких опинявся художник. Існує ще одна проблема у порушеній темі дисертації. Висвітлення художнього життя в Галичині було б однобічним, якщо розглядати виключно українські організації та творчість лише українських митців. Спокон віків у Львові зосереджувались представники інших народів, які в сукупності створювали неповторну галицьку культуру. В цьому й полягає одна з особливостей мистецької атмосфери краю, що була актуальною під кінець XIX - на початку XX ст.

Та важливим є факт, і його не можна не врахувати, що через істори1 обставини польські й українські художники Галичини в певних моментах свідо розділялись. Швидше те відмежування йшло від українців, які прагну засвідчити існування саме українського мистецтва й розвинути національ ідею, опротестовуючи трактування українців у Галичині як етнографіч^ відміни польської нації.

Актуальність дослідження художнього життя в Галичині поляг у тому, що цій темі досі не було присвячено спеціального досліджеш хоч окремі праці українських й іноземних вчених висвітлюють подій проблеми (П.М.Жолтовський. Художнє життя на Україні в XVI - XV ст. -К.: Наукова думка, 1983, Стернин Г.Ю. Художественная жизі России 1900-1910-х годов.-М.: Искусство,1988, Пивненко А.1 Художественная жизнь города Харькова второй половины XIX - нача. XX века (до 1917 г.): Автореф.дисертации канд.иск. наук: 17.00.04.-N 1990, Нога О. Малярство українського авангарду 1905-1918 роки.-Льві Українські технології, 1999-2000 ).

І згадані праці, і результати нашого дослідження щодо мистецт періоду кінця ХІХ-початку ХХст., запевняють нас у тому, що саме контексті загальних історичних, культурних, мистецьких процес цілком доречно розглядати окремі явища і проблеми.

Художнє життя Галичини вивчали в окремих аспектах українсь й іноземні автори. Віддаючи належне значному фактологічної* матеріалу, яким ми живимося, кожен з цих авторів розгляді культурологічні процеси в Галичині, виходячи з національна державницьких інтересів. У своїй праці ми систематизували погляд різних авторів, притримуючись засад історизму і фактологічног підкріплення власних думок, прагнучи відтворити якомога об’єктивній взаємопов’язані між собою загальнокультурний та мистецький процес в краї.

Прослідковується зв’язок досліджуваної епохи і сучасност Культурні та мистецькі процеси досліджуваного періоду можуть бут орієнтиром критеріїв оцінки сучасних явищ: нереалізована, у найвищі меті, національна ідея початку століття та її трансформація українську культуру та образотворче мистецтво в умовах власнс державності.

З відомих причин навіть до вивчення історії того часу приступил лиш недавно, завдяки існуванню власної держави. Є можливість сьогодг розкрити проблеми української літератури й виявити імена її творців, з’являютьс глибокоаналітичні праці музикознавців й театральних критиків. Вийшло друкої ряд досліджень суспільно-політичного плану. Образотворче ж мистецтво, як сфера його формування залишаються надалі не висвітленими. Хоча наукови;

з

:рес до мистецтва того періоду все більше зростає. Нові дослідження нукають до висвітлення особливостей мистецького процесу того часу і, зема, малярства, його образності й стилевого спрямування, проблематики озкриття її в різних жанрах.

Існує необхідність відображення зв’язку мистецтва і суспільної іки, який на рубежі ХІХ-ХХ ст. проявився особливо гостро. У другій ювині минулого століття в художньому житті Галичини були ладені ті підвалини, які зумовили специфіку українського мистецтва аличині до 1939 року і проявлялися впродовж усього XX століття.

Мета роботи - прослідкувати виділення мистецького процесу із ільного живого плину громадсько-політичного і культурного життя, влення тих явищ і подій, що привели до становлення українського йонального мистецтва в художньому житті багатонаціонального юва кінця XIX - початку XX ст.

Важливою складовою частиною роботи стало дослідження льності і творчості українських митців, які власне й визначили [ожні особливості мистецького процесу, його результативність і :ягиення, перетворили його на своєрідний духовний центр, що інтивно вплинув на розвиток національного мистецтва на ідноукраїнських теренах та на підйом української культури в цілому.

Комплексний характер мети зумовив цілий ряд завдань, розв’язанню їх присвячено окремі розділи роботи, зокрема основними з них є:

- визначити актуальність, важливість дослідження художнього життя Львова кінця XIX- початку XX ст. в контексті формування нової концепції національного українського мистецтва;

- проаналізувати та систематизувати літературні джерела, встановивши на їх основі ключові етапи історіографії;

- виявити характерні риси мистецького процесу Львова в контексті суспільно-культурного життя кінця XIX - початку XX ст.;

- з’ясувати роль творчої особистості у художньому житті Галичини на прикладі творчості окремих митців;

- опрацювати теоретичну спадщину художників, проаналізувати її і визначити основну концепцію;

- виявити ідейну та естетичну основу консолідації художніх сил краю, проаналізувати виставкову діяльність мистецьких об’єднань: Товариство для розвою руської штуки ( далі - ТРРШ), Товариство прихильників української літератури, науки і штуки (далі -ТПУЛНШ), Towarzystwo Przyjaciol Sztuk Pi^knych (далі - TPSP), Zwi^zek Artystow Polskich ( далі - ZAP) та виступи місцевої критики;

- проаналізувати структуру професійної художньої освіти в краї;

- прослідкувати розвиток музейної справи у Львові та роль музеїв художньому житті міста;

- визначити роль меценатства у культурно-мистецькому ру Галичини початку XX ст.

Основним предметом дослідження стали процеси формувані художньої культури Галичини кінця XIX - початку XX ст.

Основним об’єктом дослідження обрано твори ряду видатні західноукраїнських митців кінця XIX - початку XX ст., зокрема І.Труц О.Кульчицької, О.Новаківського, М.Сосенка та їх теоретичні праці Хронологічні межі дослідження охоплюють період останньо десятиліття XIX - початку XX ст. (до 1918 р.) В окремих випадк зроблено вихід за хронологічні межі, обумовлений початками то процесу, що набрав ваги наприкінці століття і який важко зрозуміти, розглянувши його витоків у попередніх роках. Творчість багатьі митців, як і роки життя належать водночас до кількох історичні періодів. Деякі з них пропагували ідеї романтичного світогляду галицькому мистецтві ще на початку XX ст., інші з’явились художньому середовищі західної України на зламі століть, бу. активними його учасниками, але розвинули свої мистецькі переконай у 40-х та в 50-х рр. XX ст.

Хоча змінювались художні напрямки, точніше збагачувалась формотворча мова, основи, закладені у художній культурі злаї століть, виражені у творчості зазначених митців, мали вплив подальший розвиток мистецтва західноукраїнських земель.

Територіальні межі дослідження визначені історично територією України - Галичиною, яка в хронології дисертації входи до складу Австро-Угорщини (1868-1918 рр.) як адміністративна ціліс “Королівство Галичини і Льодомерії”, поряд великої частиі Краківського та Сандомирського воєводств. Щодо сучасної маї України - територіальний ареал дослідження можна окреслити приблиз Львівською, Тернопільською, Івано-Франківською областями Україн Тогочасну Західну Галичину із зосередженим у Кракові мистецькі життям оминути при аналізі культури краю не можливо, оскіль: Краківська Академія Мистецтв (далі - КАМ ) давала освіту й митця що працювали у Львові. Все ж краківське і львівське мистецькі середовиі мали, помимо взаємовпливів, відмінні як громадсько-політичні так і художні естетичні орієнтири.

Позаяк на початку XX століття, офіційно так і не було поділено Галицьк край на Східну і Західну Галичину, то в темі праці вказано загальну історич назву території, в розумінні Східноїїї частини.

Наукова новнзна дослідження полягає у комплексному розгл?

:іх чинників, що складали особливість художнього життя та мистецького зоцесу в Галичині наприкінці XIX - початку XX століття; у виявленні іутрішніх і зовнішніх факторів, що формували митця-громадянина, який, укаючи основ для національного професійного мистецтва в своїй творчості, іпереджає час й закладає підвалини художньої культури України XX століття.

Особистий внесок дисертантки полягає в тому, що в науковий обіг ієдєно нові архівні матеріали, джерела, епістолярну спадщину художників, перше в мистецтвознавчій науці розглядається національна ідея як ормотворчий чинник українського мистецтва Галичини кінця ХЖ-початку Хсг.

Дослідження творчої спадщини майстрів пензля зламу століть гредбачає практичне значення , що проявляється при аналізі истецьких напрямків сучасної доби та виявлення витоків художніх ітерпретацій сьогоденності. Висновки роботи приводять до ітановлення ролі західноукраїнського малярства як дійового чинника, ,о зміцнює зв’язки українського та європейського мистецтва. Цей ліект мистецтвознавчого поцінуваня художньої спадщини підносить а нову висоту творчість І.Труша, О.Кульчицької, М.Сосенка, .Новаківського і серед перебігу бурхливих продій того часу дозволяє збачити подвиг цілого покоління митців, які наповнили новими творами ■сраїнську картинну галерею та одночасно й вписали українське алярство у європейський мистецький контекст.

Цей видатний факт мав далекосяжне значення і назавжди шишається визначною віхою в історії мистецтва. Матеріали дисертації ожуть бути використані в курсі лекцій з історії українського мистецтва лця XIX - початку XX ст. у спеціалізованих вузах.

Методологічною основою дослідження є комплексний підхід до налізу культурно-мистецьких явищ у значному хронологічному і їоретичному аспектах. Вибір методики базувався і на потребі ікористашія не лише мистецтвознавчих, але, за можливістю, й інших ніжних гуманітарних наук, що дає підстави зазначити також іждисциплінарний характер наукової методології роботи.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на науковій знфереіщії, присвяченій 120-річниці від дня народження Олени Кульчицької ІМЛ, Львів, 1997 р.), науковій конференції кафедри історії та теорії мистецтв ІАМ, Львів, 1997 р.), XXXVII науково-творчій конференції професорсько-ікладацького складу ЛАМ (ЛАМ, Львів, 1998 р.), XXXVIII науково-творчій знференції професорсько-викладацького складу ЛАМ (ЛАМ, Львів, 1999 р.), телепередачі “Мальовид” Львівського телебачення (Львів, 1997).

Автор опублікувала сім статей, у яких висвітлено головні положення дсертації.

Структура роботи. Дисертація (182 сторінки тексту) складається с вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (317 позицій) та дво додатків. '

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі вказуються підстави для розробки теми обгрунтовується її актуальність, визначається мета і завдання предмет та об’єкт дослідження, а також конкретизуються хронологічі та територіальні межі, формулюється наукова новизна та практичн значення роботи, подається інформація про апробацію головни результатів дисертації.

У першому розділі “ Історіографія, джерела та методик дослідження” проведено критичний аналіз літератури з досліджувано теми, систематизовано наявний матеріал, визначено джерельну баз роботи, викладено загальну методику та основні методи дослідження

Опрацьовані літературні джерела можна умовно укласти чотири етапи: .

1) Перші відомості про художнє життя в Галичині отримуємо газет та журналів кінця ХІХ-початку ХХст.:, а саме: “Зорі” (1881), “Ділі (з 1898), “Неділі” (1911-1912), “ЛНВ” (з 1898), календарях “Просвіти’ “Артистичному віснику”(1905), “Ілюстрованій Україні”(1913' “Шляхах”, “Бкто ро1зкіе”(а 1899), „Т^осіпіки ііиви-охуапоти”, „гусіе 8гшка”(1904). Теми нашого дослідження стосуються теоретичні праї КУстияновича (1888,1891), Ю.Панькевича ( 1891,1899), І.Труша (з 1898 де проявляються риси фахової критичної оцінки мистецьких явип висвітлюються теоретичні художні проблеми. Ряд публікацій присвячен проблемі релігійного малярства краю й розробленню нових шляхі розвитку новітнього сакрального мистецтва ( К.Устиянови1 Ю.Панькевич ( з 1888), А.Шептицький, В.Гребеняк, О.Іванчук (1913) Поряд з розвідками українських критиків з’являються праці польськи дослідників, які висвітлюють художній процес в Галичині, виходячи з власни спостережень та роблячи наголос на польських організаціях і творчості окреми митців (К.Ва(1ескі (1932), Ь.С1іаге\уіс20\уа (1936), А-Сгоктвкі (1929), К-Сгогеї (1907), Т.КШо\УБкі (1908), ІВоІог-Аііїопіе^асг (1904)). Цінну інформацію щод розкриття окремих аспектів теми містять архівні документи Центральног державного історичного архіву уЛьвові, Художньо-меморіального музеї

О.Кульчицької, Національного музею у Львові, Львівської наукової бібліотек ім.В.Стефаника, статути товариств та музеїв, каталоги виставок.

2) Перша світова війна і наступні події різко зруйнували художні

зцес і вивчення художнього життя у краї. З 1920-тих рр. все ж виходили Злікації довідкового характеру та загальнокультурні праці, де відводилось ще й галицькому мистецькому процесу початку ХХст. У повоєнні роки, мов надулужуючи втрачене, запрацювала у Галичині мистецтвознавча думка, облем, що постали перед українським мистецтвом на західноукраїнських ілях, творчості живописців та їхніх пошуків торкалися у дослідженнях Голубець (1917-18, 1922, 1926), І.Свєнціцький(і 927), А.Шептицький (1913), Вороний(1926), В.Хмурив (1930-31). Загальний огляд культурного розвитку вова досліджуваного періоду зустрічаємо у численних польськомовних цаннях з історії міста, що виходили друком від кінця минулого віку: КРарре !94, 1924), Б.ЯоззоууБкі (1925), \VTerlecki. (1928), Е.2уро\¥5ка(1920). У 40-х . проблеми українського національного мистецтва набувають наукового грунтування у дискусії між критиками І.Свєнціцьким, Л.Федорович-їлицькою, М.Драганом та Р.Турином ( 1942-1943).

3) За радянського часу виходили лише кон’юнктурні видання (публікації Нановського - 1957, 1962, 1963, 1967, 1986; А. В’юника - 1963, 1969; )стровського -1964; І.Сеніва - 1955,1961). Єдиною працею, що претендувала фундаментальне наукове видання, стала 6-ти томна “Історія українського стецтва” (1970), але і в ній спрощені або спотворені мистецтвознавчі оцінки, нними щодо розкриття теми є праці польських науковців: 8АР (1970), йегіаіу до (ігіеіо\у Асасіетіі Бйик рі^кпусЬ \у Кгако\УІе (1969).

4) Із змінами у політиці уряду СРСР під кінець 1980-х рр. стало іжливим дослідження мистецького процесу в Галичині як окремого ища, що впродовж багатьох років розглядалось на маргінесі. Та все ж

дослідженнях українського мистецтва окресленого періоду хідноукраїнському мистецтву приділялося мало уваги: Нобановський, П.Говдя (1989), А.Жаборюк (1990). Досліджувалася нрова специфіка, зокрема портрета у працях В.Рубан (1986). Окремі ірми вияву художнього життя у Галичині вивчали Т.Максисько (1971), Купчинський (1994), О.Ріпко (1995,1996). Дотичними до нашого дослідження іраці О.Ноги ( 1993, 1999, 2000) та В.Овсійчука (1998).

Комплексної наукової розробки поставленої у дисертації облеми досі нема. Відсутнє всебічне дослідження чинників, що ливали на формування мистецького процесу краю.

Джерельною базою дослідження стали літературні та архівні теріали останнього десятиліття XIX - початку XX ст. ( до 1918 року а також збірки творів образотворчого мистецтва цього ж періоду іціонального Музею у Львові ( далі -НМЛ). У процесі роботи було іучено окремі твори із збірок Львівської картинної галереї та Музею лігії у Львові.

Методика роботи включає принципи історизму, системності,

класифікації та культурної інтеграції. Комплексний характер досліджен зумовив застосування відповідних теоретичних та практичних методів і вирішення конкретних завдань дисертації. А саме: історичний метод відбс фактів, порівняльно-історичний метод при їх оцінці, метод мистецького художнього аналізу, узагальнення, абстрагування, метод системного аналіз також фотофіксація й науковий опис спостережуваного.

У загальному теоретичному осмисленні проблем, порушени) дисертації, автор опиралася на концептуальні дослідження провідн українських та зарубіжних вчених М.Голубця, І.Свєнціцько В.Хмурива, Я.Нановського, В.Овсійчука, І.Сеніва, О.Федору В.Рубан, О.Ріпко, О.Ноги, Я.Болоз-Антонієвича, С.Стопчака. та інш.

Розділ другий “СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИІ ГАЛИЧИНИ І КУЛЬТУРНІ ЗДВИГИ 1890-1918 рр.” присвячен виявленню особливостей культурно-мистецького життя Львові контексті суспільно-політичних подій на західноукраїнських земля кінці XIX та у першому десятилітті XX століття поділено на і підрозділи.

У підрозділі першому розглядається відносно короткий періо житті Галичини, що був особливо напружений передчуттям немину суспільних подій і здвигів. Виходили на світло денне, актуалізувал давно тамовані і стримувані зовнішньою силою внутрішні протирі галицького суспільства.

В усій Австро-Угорській імперії другої половини XIX ст. особл загострилися національні суперечності. Одним із наболілих питань ниві міжнаціональних стосунків став спір польсько-український східних теренах коронного краю, до розв’язання якого австрійсьі уряд, приступив лише у 90-х рр. ХІХст., уклавши польсько-українс угоду (1890-1894). І хоч угода була насправді далека від вирішення склад проблем все ж маладеякі позитивні наслідки. І найважливішим стало офіці визнання етнічної спорідненості Галичини з Наддніпрянщиною та українс національну окремішність. Чи не найважливішим наслідком такої вимуш толерантної політики цісарського уряду було те, що україні Галичини відч небезнадійність боротьби за свої економічні і політичні права. В містах і се набув сили вічевий рух, що відображав боротьбу за землю, за виборчі п{ та інші свободи. Історичні обставини склалися саме так, що і українці, і пол в краї мали подібні завдання. Східна Галичина для поляків бачилася цент збору колишніх земель Речі Посполитої, а для українців -П’ємонтом Україї якого повинен вийти поштовх до воз’єднання історичних українських зем Міжнаціональні змагання за місця у сеймі і у парламенті сугіроводжувалис менш затятою боротьбою за культуру, яка зосередилась у Львові. Кож:

[іґі відстоювала своє право на існування і в культурній політиці. Почали орюватися національні наукові, освітні, мистецькі організації, що ставили за у формування української культури на теренах Галичини. У культурному гті Галичиниі останнього десятиліття ХІХ-початку XX ст. характерними ли масові заходи з приводу відзначання ювілеїв видатних людей, історичних ниць та подій, що перетворювалися на справжні національні свята. Вони и ретельно організовані і демонстрували готовність до боротьби за [іональну незалежність. Все це збагатило художнє життя краю, впливало на :тецький процес, надавало йому національного змісту. Поступові програмно іоваджувані задуми наукових, освітніх, мистецьких об’єднань знаходили свою лізацію у формуванні архівних, літературних, мистецьких збірок, у заснуванні іариств та Музеїв, їхній діяльності у вигляді виставок, реставраційній, тематизаційній праці, у влаштовуваних наукових відчитах, у зрушеннях у узі освіти, у культивуванні важливих для кожного з народів подій з історії та ьтури. На твердий грунт народної традиції став увесь культурний процес, жна стверджувати, що ще до початку Першої світової війни у Галичині ііпились й зрівняли культурні сили два могутні народи.

У другому підрозділі розглядаються стилі і течії в малярстві іідноукраїнських земель. На зламі століть у мистецтві Східної тичини поєднуються кілька художніх напрямів та стилів. Реалістична іденція, що під схил минулого століття в західноєвропейському стецтві себе вже віджила, все ще продовжує панувати у мистецтві но. Та все ж принесені з художніх центрів Західної Європи новітні іденції відходили від створення в картинах ілюзій дійсності, від ювних засад реалізму, таких як простір, світло, тривимірність. Першим кроком оновленого мистецтва став імпресіонізм, що використовувався художниками зова тільки напевному етапі творчості й накладався на реалістичну традицію, ювлюючи цим специфічний характер нового напряму. У дисертації 'рунтовується правомірність виділення імпресіонізму в малярстві Львова як )Ємого художнього напряму. Боротьба за нову, антиілюзіоністичну естетику, )новлений синтез мистецтв була одночасно боротьбою за національний стиль, ологія такого стилю проникала в думки й творчий процес найбільш іарованих митців Львова й поширювалась поступово, долаючи опір ;прийняття, а через їхні твори - до широких верст населення. Мистецькі іща зламу століть мають багато визначень: неоромантизм, що культивував оричне та побутово-етнографічне малярство, сецесія - з прагненням до версальності та синтезу, пошук нового національного стилю, який у кожного тця власний і неповторний. Усі перечислені явища об’єднує проміжний іультат, якого досягнулося спільною, а водночас індивідуальною працею -ічно зменшилось провалля між рівнем розвитку західноєвропейського стецтва та мистецтва Галичини. Неоромантичне мистецтво та початки

українського національного стилю - явища породжені традиційною культуро та політичними умовами, тобто, це власне слово народу в сівтовій оповіді п; мистецтво нового століття. Українські художники виступають могутньо силою, стають певними мистецької народної традиції, свідомими її спадковос й того, що її мовою можна висловити пошуки сьогодення.

Розділ третій “ ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ І ФОРМУВАНН НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА ТА МИСТЕЦЬКОГ ПРОЦЕСУ” поділено на чотири підрозділи, кожний з яких присвячені аналізу .креативної спадщини провідних українських художник початку століття І.Труша, О.Кульчицької, М.Сосенка, О.Новаківської в руслі західноєвропейських та загальноукраїнських тенденцій час Визначено їх стилістичне, тематичне, та ідейне спрямування, и дозволяє висловити думку про побудову національного українсько стилю не лише як ідеологічного, але й як естетичного явища. Українські стиль на основі аналізу творчості згаданих митців мав сучасну форії та глибокопатріотичний зміст. Підтвердженням такого виснові можуть слугуватий й численні епістолярні матеріали, зібрані авторе у додатку А. Ми не претендували на вичерпність розгляду творчос згаданих митців, на всебічний грунтовний аналіз творів, а ли намагалися пунктирно подати такі визначні особистості без яких не м змісту говорити про художнє життя. Тільки творча особистість та тво] мистецтва будують мистецький процес і уможливлюють розгляд його різн: форм вияву.

Розділ четвертий “ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ХУДОЖНЬО МИСТЕЦЬКОГО ЖИТТЯ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ ФАХОВІ КРИТИКИ”- складається з трьох підрозділів, в яких досліджують мистецькі об’єднання Галичини та зародження художньої критик висвітлюється стан художньої освіти в краї, розглядається питан формування колекцій образотворчого мистецтва, визначається ро музейництва у мистецькому житті Львова та місце меценатства процесі формування провідних музеїв краю.

У першому підрозділі прослідковується основа консолідації художі сил краю та зв’язок цих об’єднань з громадськістю через популяризаторсь зокрема, виставкову діяльність. Аналізуються художні виставки ТРРІ ТПУЛНШ, ТРБР, 7,АР та відгуки на них художньої критики Текст поділено два підпункти, що допомагають встановити як протяжність, так і специфі ідейних та естетичних змін, які відбувались в художньому житті Львова (18

- 1919 рр.). У першому підпункти вивчається організаційна та виставко діяльність мистецьких сил краю 1881-1905 рр.. встановлюється зв’яз

истецтва з суспільними проблемами часу, визначається національні та :тетичні орієнтири художніх об’єднань. Від 1866 р. єдиним мистецьким групуванням у Львові було TPSP, яке розгорнуло активну виставкову іяльність. Товариство зосередило у своїх лавах творчі сили усього раю, в регулярно влаштовуваних виставках ( згодом, Весняний та (сінній Салон) брали участь художники різних національностей. У 1880-рр.митці свідомо відчувають зростаючу свою залежність від успільства в цілому, реалізацією чого стала Господарсько-промислова иставка 1881 р. у Коломиї, де як окрема група виступили українські удожники. Великий відсоток митців-самоуків, низький рівень творів е применшують того факту, що згадана виставка - перший крок до свідомлення художниками своєї національної приналежності та вибір іазом з тим естетичної концепції, який проявився у історичній та <анровій тематиці полотен. Наступною сходинкою стало створення ТРШ, яке зосередило живописців, різьбярів та золотарів, що прагнули № піднесення рівня українського церковного малярства. Організовувані іим почергові виставки (1898, 1900, 1903 рр.) свідчать про якісний юзвиток українського мистецтва та водночас про проблеми розвитку і межах такого товариства. Аналізується кожна виставка зокрема, іаралельно розглядається резонанс їх у суспільстві та появу перших :проб художньо-мистецького аналізу. Виставки ТРРШ не залишалась юза увагою місцевої критики. Розгорнулася дискусія між невідомими шторами -аматорами на сторінках газет „Руслана”, „Галичанина”, „Буковини” га І.Трушем й Ю.Панькевичем у „Ділі”, які давали фахову оцінку експонованим творам. Якщо на першій виставці експонувались релігійні твори, то вже на другій Уявляються історичні полотна, портрети, пейзажі. Старше поколіня художників зідстоювало реалістичне й романтичне мистецтво, надаючи перевагу історичній га побутовій тематиці творів. У творчості нового покоління помітні риси пошуку нової форми художньої виразності та звернення до жанру пейзажу та портрету. Га початковий склад членів ТРРШ не давав можливостей розвитку світського мистецтва й Товариство поступово перетворилось на ремісничу організацію, яка займалась виключно оформлення церков Галичини.

Майже одночасно з утворення ТРРШ, 1899р. у Львові засновується ZAP, що об’єднало архітекторів, різьбярів та живописців й розгорнуло активну діяльність на початку ХХст. (1902-1904 pp.). ZAP був покликаний вибороти польському мистецтву та її представникам належне становище в краї. На виставках ZAP експонувались твори й українських художників, зокрема, Т.Копистинського ( 1903 р.) та І.Труша ( 1904 p.).

З новоствореним ТПУЛНШ (1904 р.з.) та його виставковою діяльністю пов’язується нова віха українського мистецтва Галичини, що хронологічно розпочинає другий підпункт. Виставка 1905 р. насамперед, об’єднала вперше

художників східноїта західної України, що стало виявом загальної активізації мистецького життя, виходом із провінційної замкненості, духовного єднання нації. Вона стала показовою щодо творчого сприймання українськими митцями новітніх формалістичних пошуків. Виставка показала і ту важливу мистецьку течію, в якій народна традиція поєдналася з новими потребами через ужиткові предмети і дала нове сучасне життя ужитковому та декоративному мистецтву. Поруч з галичанами: М.Сосенком, І.Трушем, А.Манастирським, М.Бойчуком,, Ю.Панькевичем виставляли свої твори художники з Великої України М.Жук, Ф.Красицький, І.Бурачок, І.Макушенко, В.Масляніков. Подібні згуртовані виставки відбулись 1911 і 1913 рр. у Києві, де представниками від галичан були сестри Кульчицькі. Мистецтвознавча критика, зосереджена надалі в особах

І.Труша, Ю.Панькевича отримує, хоча й короткотермінову, змогу популяризувати українське мистецтво та знайомити громадськість в краї із здобутками світової культури на сторінках “Артистичного вісника” (1905 р.), високу оцінку діяльності якого дав І.Франко.

Початок століття характеризується формуванням сітки короткочасних і не масових угруповань, які порушують проблеми форми і техніки у малярстві: “Молода Муза” (1905 р.з), група експресіоністів ( 1912 р.з.), Коїо ІЦегаско-аіІузІусгпе. Розкол у ТР8Р виявився у появі т.зв. групи шести та групи Третера. Українське мистецтво чимраз виразніше виступає згуртованою національною силою, долучається до актуальних проблем загальноєвропейського і світового мистецького процесу. У художньому житті міста активізується мистецький рух, влаштовуються персональні та тематичні виставки: О.Кульчицької ( ТРБР, 1909 р.), І.Труша ( ТРБР, 1899, 1900-ті рр.), М.Івасюка ( Народний Дім, 1912 р.). Відкриття НМЛ сприяло зосередженню найкращих здобутків українського малярства у його колекціях.

Підсумовує розглянутий період ретроспективна виставка “Сучасного малярства Галицької України” ( 1919 р.) у залах НМЛ, що була розділена на дві частини: на досвітках сучасного малярства ( від XVIII до др.пол.ХІХст.) та сучасне малярство ( від 90-х рр.ХІХст . й до 1919 р.).

Болючим питанням художнього життя Львова стала проблема художньої освіти, стан якої висвітлюється у другому підрозділі. Починаючи з середини минулого століття з часом все гостріше відчувалася потреба фахової підготовки художників. Прослідковано ступеневість навчання у згаданій галузі: 1) Початкову освіту здобували в гуманітарних та загальних гімназіях Львова, Дрогобича, Станіславова, де часто викладали добрі фахівці, здебільшого українці - Т.Копистинський, Я.Струхманчук, О.Кульчицька. Лише перед Першою світовою війною Краєвою Шкільною Радою було введено в початкові класи обов’язкове вивчення мистецьких дисциплін. 2) Грунтовніші знання здобували у приватних майстернях відомих львівських митців, переважно поляків: загальна школа малярства і різьби М.Герасимовича (1888р.з.), приватна

лудія С.Батовського та Р.Братковського (1903-1905), але на загал українці не мали змоги оплачувати навчання. Кращі умови для практичних студій з’явились при відкритті Л.Підгорецьким приватної Вільної Академії (діяла до 1924 p.). Українська ж мистецька школа в Галичині сформувалась дещо пізніше, 1923 р. при майстерні О.Новаківського, хоча її початки припадають на 1913-1914 pp.

3) Потреба у вищому художньому навчальному закладі відчувалася ще в 70-х pp. XVIIIct. І тільки у 1877 р. згідно дозволу Міністерства освіти монархії у Львові відкрито “Загальнопромислову школу рисунків і малювання”, що частково заповнила прогалину в сфері мистецькоїосвіти. 4) Однак академічного закладу у краї так і не було, тому задля продовження навчання їхали за межі краю. Галицькі українські художники навчаються у провідних центрах художньої культури: КАМ, Мюнхенська Академія Мистецтв, Парижі, Відні і стають безпосередніми учасниками західноєвропейського мистецького процесу.

Третій підрозділ присвячений музейній справі та меценатству в Галичині. Вивчення різноманітних матеріалів дозволило прослідкувати розвиток музейництва та визначити зміни, які відбувались у цій галузі. Музейний рух 70-х pp. XIX ст. пов’язаний з добою самоврядування міста. Після затяжних організаційних справ відкрилися музеї на початку XX ст: Серед них Galerja Miejska (1905 p.), збірка якої сформувалася дарами М.Тоепфера та родини Пшибиславських, закупівлею містом творів світового мистецтва з колекції Я.Яковича та художньої колекції В.Лозинського. Лише 1904 р. в окреме приміщення перейшов Міський Промисловий Музей, створений з ініціативи та дарунками графа В.Дідушицького (1874 р.з.). На базі реєстру, укладеного 1890р.та додаткових поповнень, створено Історичний музей міста Львова. Програма Muzeum Narodowego im.Krola Jana III мала загальнопольський характер, хоча у збірку входили твори не лише польських, але й українських, вірменських, єврейських художників. Осередками зберігання питомо української культури діючими на поч.ХХст. були Музеї при НТШ, Ставропігійському інституті та Народному Домі. Окремої інституції, яка б займалася безпосередньо українським мистецтвом, мала розроблену програму діяльності щодо описів збірки, укладання каталогів, реставрації пам’яток не було аж до 1905 р. Тільки завдяки ініціативі та зусиллям митрополита А.Шептицького було засновано Церковний музей, а згодом перетворений у Національний, відкритий для відвідувачів 1913 р. Польські музеї у Галичині будувалися на державно-громадській основі та формували свої колекції завдяки дарам представників вельможних родин..Українські ж музеї існували завдяки підтримці меценатів та невсипущій турботі Андрея .Шептицького. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що меценатство Митрополита мало програмний характер, і було спрямоване на піднесення української культури, мистецтва та всієї духовної сфери. Із митрополичої казни цілеспрямовано виділялися кошти на стипендії та допомогу українським митцям; на підтримку культуросвітніх

товариств і шкіл; на заснування базових інституцій для подальшого розвита) культури ( НМЛ); на закупівлю та збереженя пам’яток національної культури і мистецтва. Багато важила і особиста постійна увага митрополита, і його безпосередня участь в багатьох справах, і його благословення.

ВИСНОВКИ

Комплексний підхід до аналізу культурно-мистецьких явиш дозволив всебічно розкрити поставлену у дисертації проблему й опираючись на числений фактологічний та іконографічний матеріал доводити визначальність національної ідеї у художньому житті Галичини зокрема і всієї України в цілому. Народи Австро-Угорської імперії наприкінці XIX ст. стали на шлях виборювання своїх національних, соціальних і політичних прав та права на самостійне існування. В усіх сферах суспільного життя посилився рух за національну культуру. Змінювався уклад художнього життя в краї. Формувався мистецький рух, що набирав організаційних рис. Цехова форма організації відходила у минуле. Прагнення митців працювати задля піднесення професійногс рівня самого мистецтва виливалось у дискусіях на шпальтах періодики. Створювались національні Товариства художників із чіткоїс програмою та розробленим Статутом. Художнє життя Львова збагачується діяльністю TPSP, ZAP, ТРРШ, ТПУЛНШ, а на початку століття ще й окремими групами художників, які пропагували новітні малярські форми передачі образу. Важливим проявом активізації художнього життя були мистецькі виставки, зародження та формування мистецької критики. Значну роль відігравали й засновані на початку століття музеї, які виникали не спонтанно, а як наукові інституції, що проводили систематизаційну, виставкову та популяризаторську діяльність, залишаючись водночас скарбницями національних надбань. Невід’ємною частиною мистецького процесу було меценатство. Українське мистецтво в Галичині підтримувалось зусиллями митрополита А.Шептицького. На зламі століть формується нове покоління художників, виховане у провідних мистецьких закладах та приватних студіях Європи: КАМ, Паризькій Національній школі мистецтв, Віденській художньо-промисловій школі. Цей час висунув цілу плеяду видатних митців. В українське мистецтво назавжди увійшли імена І.Труша, О.Кульчицької, М.Сосенка, О.Новаківського, які стали врівень з найкращими здобутками західноєвропейського мистецтва. Реалізм минулого століття у художній сфері краю отримав логічне продовження у вигляді імпресіонізму, співіснував з сецесією, ховався за національними стилістичними пошуками доби, оживав у

спресіоністичних полотнах, зберігаючи схильність до поетизації образів, щаючи шану романтизму. Різні стиліспгші спрямуваня доби переплітались віть у творчості одного художника, демонструючи загальний процес юфесійної еволюції та постійного пошуку виразу сучасності. Значно жливішим моментом стало розуміння художниками призначення мистецтва, щінне від західноєвропейської тенденції “чистого мистецтва”. Вони вбачали істецтво лише у нерозривному зв’язку з життям народу, підносили його спільну місію. У вирі протилежних художніх течій, вони зверталися до, багатих едицій національного мистецтва, вирішуючи їх сучасно й професійно. Кульчицька пропагувала життєвість орнаментального багатства українського іродного мистецтва, активно впроваджувала народну орнаметику в [юрмлення книги, в станкову графіку, відроджувала ужиткове мистецтво, .вала творчу оцінку сучасним подіям. М.Сосенко в низці церковних розписів спериментував з плетінковими орнаментами давніх галицьких рукописів, знументалізував орнаментальні мотиви, вносив композиційні та живописні онописні прийоми у світське малярство, зокрема, портрет. І.Труш, залишався >нким ліриком, який часом ховався від громадських бур і нерозуміння за їсихологічними портретами натури», виконував суспільну місію, творячи лерею портретів видатних сучасників. О.Новаківський - силою своїх картин іражав невичерпну енергію народного духа, супроти якої були безсилі навіть овіністично настроєні критики.

Пошуки національного стилю накладаються у мистецтві їличини на поширення стилістики сецесії. Майже кожен з художників дупадав під її вплив, намагаючись працювати в усіх жанрах та видах истецтва, одночасно закладаючи підвалини українського стилю, енденції до опирання на досвід минулого та здобутки сучасності ірямовувались у майбутнє, забезпечуючи тяглість національної ^льтури.

На зламі століть започаткувались майже усі проблеми, якими иве українське мистецтво по-сьогодні. Здійснюючи власні відкриття юдських вартостей через колір і світло західноукраїнські художники ісвідчшш своїми творами професійну зрілість та національну самобутність.

писок публікацій за темою дисертації

СемчишинО. Олена Кульчицька//Вісник ЛАМ.- 1997.-Вип.8.-С.142-150. Семчишин О. Олена Кульчицька, як дослідник народного мистецтва// Довипадник.-Львів.- 1994.-№12.-С.17-21.

Семчишин О.Ісгоричні картини МІвасюка на тлі суспільно-політичних подій Г аличині кінця XIX- початку XX століть // Вісник ЛАМ.-1998.-Вип.9.-С.121-11.

4.Печенюк Т., Семчишин О. До питання розвитку художнього текстилі Галичини першої половини XX століття //Художній текстиль. Львівська школа Львів.-1998.-С.12-17.

5.Семчишин О. Декоративно-ужиткове мистецтво сестер Кульчицьких Народне мистедтво.-К: №3-4,1999.-С.58-60.

6.Семчишин О.Штрих до творчого портрета О.Кульчицької // Народознав' зошити.-Львів№5.-2000.-С.794-797.

7.Семчишин-Гузнер О. Культурне життя в Галичині на початку X] століття (Художній аспект) // Вісник ЛАМ.- 1999.-Вип.10.-С.212-219.

Семчишин-Гузнер О.І. Художнє життя в Галичині кінця XIX - почате XX ст. (Особливості мистецького процесу). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидат мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 - образотворче мистецтво Львівська академія мистецтв, Львів,2000.

Дисертацію присвячено визначенню особливостей мистецького процесу художньому житті Галичини останнього десятиріччя ХІХ-початку ХХст. ( д 1918 р.). На основі комплексного дослідження виявлено характерні рис культурно-мистецького життя Львова в контексті історичного розвитку кран проаналізовано стан художньої освіти, визначено роль меценатства т прослідковано зміни у розвитку музейної справи. Вивчення діяльносі мистецьких товариств, груп і об’єднань дало можливість встановити перехіді етапи розвитку українського мистецтва. Визначилася роль творчої особистост у вирішенні професійних проблем мистецтва, що особливо яскраво постало епістолярної та креативної спадщини провідних українських митців Галичини

Ключові слова: Галичина, художнє життя, мистецький процес, національн ідея, формалістичні пошуки, творча особистість.

Семчишин-Гузнер О.И. Художественная жизіїь в Галичшіе конца ХЕ

- начала XX в.

( Особенности процесса в искусстве ). - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения п

тециальности 17.00.05 - изобразительное искусство. - Львовская академия жусств, Львов, 2000.

Дисертация посвящена определению особенностей художественного эоцесса и его значения в культурной жизни Галичины в последнем десятилетии IX - начале XX в. (до 1918 г.). На основе комплексного исследования иределены характерные черты культурно-художественной жизни Львова в знтексте исторического развития, показано состояние художественного эразования, определена роль меценатства и прослежены изменения в развитии узейного дела. Изучение деятельности художественных товариществ, групп объединений дало возможность установить переходные этапы развития краинского искусства. Определилась роль творческой личности в решении рофессиональных проблем искусства, что особенно ярко отразилось в пистолярном и креативном наследии выдающихся украинских художников аличины.

Ключевые слова: Галичина, художественная жизнь, процесс в скусстве, национальная идея, поиски формы, творческая личность.

lemchyshyn-Huzner O.I. Artistic life in Halychyna at the end of fIX — beginning of XX century. (The peculiarities of art process).

Manuskript.

Thesis for a Kandidate degree by spesiality 17/00/05 - fine arts. -"he Lviv Academy of Art, Lviv, 2000.

The theme of my thesis is peculiarities of the art processes in lalychyna’s art life at the last decade of XIX century — the beginning of <X century ( up till 1918 ).

To cope with the task stated in the thesis helped the comprehensive inalysis of cultural and art phenomena. Being based on numerous factual tnd iconographycal material this analysis proves the importance of mtional idea sn the art of Ukraine and Halychyna in particular.

The detachment of art processes out off political, cultural and public

life is thoroughly analyzed. There are described processes and events which let the Ukrainian National art occury its positions in the art life of the multinational L’viv at the and of XIX - beginning of XX centuries. In each chapter a concrete constituent of the art process is investigated.

The condition of art education is analyzed. Its incompleteness had a direct impact on formation of the group of young artists who had to leave their native area in order to receive education ( that became a positive factor ).

There are described some changes in the development of museums. The role of patronage is examined in detail.

Researches made in the sphere of activity of art associations, groups and unions let us trace the transition stages in the development of Ukrainian art which took place approximately in 1881-1905, 1905-1919. If on the first stage the very fact of consolidation of art forces on ideological basis is significant then on the second the role of creative persons in solving professional problems of art is of great importance. The most vivid examples can be illustrated from the epistolary and creative heritage of such leading artists as I. Trush, O.KuFchyts’ka, M.Sosenko, O.Novakivs’kyi.

That is why the importante part of the thesis is devoted to the researches of activity and creative works of Ukrainian artists wto determined artistic peculiarities of art process and its productivity and achievement, transformed Halychyna into spiritual centre which had a positiv influence on the rise of Ukrainian culture in general and on the development of national art in western - Ukrainian terrain in particular.

Key words : Halychyna, artistic life, art process, national idea, formalistic searches, creative person.