автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.04
диссертация на тему: Художественный мир Патрика Зюскинда

Полный текст автореферата диссертации по теме "Художественный мир Патрика Зюскинда"

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ч і *

4 ГРИГОРОВА ОЛЕНА ВІЛІЄНТІВНА

УДК 830.09-3

ХУДОЖНІЙ СВІТ ПАТРІКА ЗЮСКІНДА

10.01.04 - література зарубіжних країн

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: Доктор філологічних наук, професор

Шахова Кір'а Олександрівна, професор кафедри зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: Доктор філологічних наук, професор, член-кор. НАН України Наливайко Дмитро Сергійович, професор кафедри філології Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.

Кандидат філологічних наук

Волощук Євгенія Валентинівна, старший викладач кафедри російської та зарубіжної літератури Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова.

Провідна установа: Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича, секція теорії та історії світової літератури кафедри румунської та класичної філології, Міністерство освіти і науки . України

Захист відбудеться “ лие/ПР'гарії- 2000 року о //~3&годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д2б. 178.02 при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського,4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розіслано _ 2000 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ім'я німецького письменника Патріка Зюскінда добре відоме в сучасному літературному світі. Великий успіх письменникові приніс роман “Парфумер” (1985). Вже в 1987 році роман було перекладено на 23 мови, включаючи каталонську, фінську, японську, а загальний тираж перекладів склав 1,8 млн. примірників. У 1991 році роман було надруковано російською мовою (журнал “Иностранная литература”), у 1993 році -українською (журнал “Всесвіт”). Однак творчість цього автора, незважаючи на найширшу популярність у читацьких колах, досі не привернула, на погляд дисертанта, адекватної уваги з боку фахівців, зокрема в Україні. Така ситуація може бути віддзеркаленням суперечливості й неоднорідності творчого доробку автора, його складності й неоднозначності, про що свідчить і той факт, що дехто з критиків відносить його до масової культури.

Кількість критичних виступів щодо творчості П.3юскінда незначна. Щоправда, до його творів звертались найвідоміші німецькі критики Марсель Райх-Раніцький, Свем Міхальсен, Йоахім Кайзер. Стаття Екхарда Франке, в якій дається загальний огляд всього написаного Патріком Зюскіндом, вміщена у черговому виданні “Критичного лексикону сучасної німецькомовної літератури”, що, безумовно, свідчить про визнання цього автора. З погляду Е.Франке, П.Зюскінд займає місце “між літературними амбіціями та масовим повсякденням”, що є однією із складових його шаленого успіху серед читацького загалу.

Роман “Парфумер” цього автора увійшов до списку 24 німецьких прозових творів, які, на думку дослідників з Німецького культурного центру імені Гете в Брюсселі, допомагають людям подолати кордони та порозумітися поміж собою. На документальній виставці Центру під назвою “Німецька проза (Схід та Захід) з 1945 року”, яка експонувалась у Києві з 9 по 18 червня 1998 року, було представлено такі художні твори, як ”Бляшаний барабан” Гюнтера Граса, ’'Згублена честь Катарини Блюм” Генріха Бьсля, “Доповідь царя Давида” Штефана Гейма, “Урок німецької'” Зігфріда Лєнца, “Роздуми про Крісту Т.” Крісти Вольф, “Естетика опору” Петера Вайса, “На повному скаку” Мартіна Вальзера та інші. Своє місце серед названих творів зайняв також “Парфумер” Патріка Зюскінда, що можна вважати визнанням його значення в історії розвитку німецької літератури сучасності.

Український учений Д.Затонський та його російські колеги О.Звєрєв, О.Зєнкін та О.Якимович підійшли до аналізу творчості П.Зюскінда значно серйозніше, аніж німецькі дослідники. Але їх критичні статті стосуються тільки роману “Парфумер”. До того ж “Парфумер” у цих статтях згадується в контексті розвитку інших літературних явищ, а не є об'єктом спеціального

аналізу. Повісті ж письменника, так само, як і його драматичний твір, залишаються поки що поза увагою серйозної критики.

Таким чином, актуальність даного дисертаційного дослідження продиктована, насамперед, необхідністю визначення місця творчості П.Зюскінда як одного з найоригінальніших німецьких сучасних авторів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось у рамках комплексної науково-дослідницької теми “Закономірності літературного процесу XX століття: підсумки і проблеми” кафедри зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковою метою цієї праці, зумовленою специфікою її проблематики та актуальністю, є розкриття художнього світу Патріка Зюскінда, визначення місця його творчості у розвитку сучасної німецької і світової літератури. Для здійснення цієї мети необхідно вирішити ряд конкретних завдань:

■ проаналізувати найважливіші для творчості Патріка Зюскінда мотиви, проблеми та теми;

■ дослідити такі особливості його художнього світу, як специфіка хронотопу, постаті оповідача, своєрідність тропіки тощо;

■ з’ясувати найважливіші риси індивідуальної художньої системи автора, які давали б підставу для віднесення її до певного літературного напряму;

■ дослідити струкіуру характерів та інші особливості героїв письменника, розглянути їх загальні та індивідуальні риси, співвіднести їх зі спорідненими літературними персонажами;

н розглянути питання жанрової класифікації творів письменника;

Я встановити визначальні для П.Зюскінда типологічні зв'язки з близькими естетичними явищами у німецькій літературі та літературах інших країн.

Предметом дослідження є особливості художньої манери одного з найвидатніших сучасних німецьких письменників Патріка Зюскінда, його стилю, приналежності до певних сучасних напрямів та течій, а також його місця в німецькій та світовій літературі останніх десятиліть.

Об'єктом дослідження є вся дотеперішня творчість Патріка Зюскінда: його прозові твори - роман “Парфумер”, повісті “Голубка” та “Історія пана Зоммера”, а також драматичний твір - п’єса “Контрабас”.

Методологічну основу дисертації становлять праці українських та зарубіжних літературознавців із загальних та окремих питань історії і теорії літератури. Це, зокрема, дослідження Т.Н.Денисової, В.М.Жирмунського, Н.Ю.Жлуктенко, Д.В.Затонського, О.М.Звєрєва, І.П.Ільїна, І.В.Млєчиної, Т.Л.Мотильової, Д.С.Наливайка, С.Д.Павличко, М.Б.Храпченка,

з

К.О.Шахової, У.Еко, Е.Франке, Г.Грака, Й.Кайзера, МРайха-Раніцького, К.Шерпе, Х.Швілька та інших.

Висунуті завдання зумовили поєднання історико-літературного та порівняльно-типологічного методів дослідження з проведенням лінгвостилістичного й образного аналізу. Це дає можливість розглянути твори П.Зюскінда як у синхронному, так і в діахронному аспектах, враховуючи індивідуальні риси письменника, а також літературні традиції.

Наукова новизна роботи визначається тим, що це перша у вітчизняному літературознавстві спроба цілісного аналізу не досліджуваного досі матеріалу - творчого доробку Патріка Зюскінда - в усій сукупності притаманних йому індивідуальних особливостей та найважливіших типологічних зв'язків із провідними культурними явищами доби. При цьому в першу чергу вивчались художній світ письменника, його стиль, манера, належність до певного художнього напряму.

У зв'язку з недостатнього дослідженіспо творчості П.Зюскінда як своєрідного явища в сучасній літературі автор ставить собі завданням не стільки дати остаточну оцінку (що поки що неможливо), скільки виявити максимальну кількість різноманітних підходів як до окремих аспектів творчості, так і до всього цілісного художнього світу досліджуваного письменника, створити власну критичну думку про нього.

Науково-практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що як предмет, так і проблематика цієї роботи розширюють коло тем і аспектів вивчення сучасної німецької прози українські™ літературознавством.

Результати дослідження мають реальну перспективу впровадження і можуть бути використані в навчальній практиці вивчення сучасної німецької літератури, під час проведення практичних та семінарських занять у вузах, у подальших дослідженнях творчості П.Зюскінда в контексті сучасної літератури Європи взагалі і літератури Німеччини як її складової частини.

Апробація роботи здійснювалась на наукових конференціях Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( Наукова конференція професорсько-викладацького складу та аспірантів (1998), “Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру” ( 1999) і в трьох публікаціях автора.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії. Загальний обсяг дисертації 166 сторінок, бібліографія налічує 199 джерел (14 сторінок).

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його наукову новизну й практичну цінність.

У першому розділі дисертації “Творчість Патріка Зюскінда у контексті світової літератури” визначається місце художнього доробку письменника у сучасній літературі. Дисертант побіжно дискутує з неправильною, на -його погляд, думкою про належність цього твору до масової літератури, яку зразу ж після виходу в світ “Парфумера” висловили деякі критики. Весь подальший аналіз творчості Зюскінда заперечує такі твердження.

Патріка Зюскінда через його популярність у найширшнх читацьких колах, а також зважаючи на певні особливості його роману “Парфумер”, можна розглядати як представника масової культури, з іншого боку, його твори можуть слугувати матеріалом для дослідження розвитку постмодерної естетики в німецькій літературі. Звертаючись до серйозної тематики, автор не відмовляється від засобів масової літератури, використовуючи характерні для постмодернізму методи та прийоми, що надає його творам особливого колориту. Виходячи з цього слід вважати за доцільне дослідження творчості П.Зюскінда з обох позицій, причому вивчення її з точки зору належності до постмодернізму видається більш важливим, по-сугі, вирішальним.

Роман П.Зюскінда “Парфумер” має в собі доволі типові, на перший погляд (і це відмічали його перші критики), риси твору розважальної літератури, а при уважному аналізі виявляється чимось значно складнішим з художньої точки зору. Він начебто мімікрує під розважальний псевдоісторичний роман, пародіює його звичні структури й прийоми, крім того, виявляє ще й інші риси, які дозволяють говорити про нього як про твір постмодерністського типу.

Розглядаючи роман на тлі літературного розвитку взагалі, слід звернути увагу на певні характерні моменти літературної ситуації в ФРН у 70-80-х роках. Західнонімецький літературознавець К.Шерпе виділяє в сучасній художній культурі в цілому такі основні тенденції: помітна схильність до теми занепаду, розпаду, прагнення спрощення або навіть нівеляції думок та почуттів, тенденція до “музеалізації”, “омузеювання” історії ^зміна сприйняття часу) та феномен нових форм життя у великому місті (зміна сприйняття простору). Це, на його думку, є свідченням розвитку постмодернізму. А саме постмодернізм вирішує по-своєму проблему різниці між “високим” та “низьким” мистецтвами, бо дає установку на стирання межі між ними. .

Літературознавець та критик Хаймо Швільк вбачає в німецькомовній літературі 80-х років дві значні проблеми - феномен постмодернізму та пов’язане з ним “відродження Зла”, “повернення Диявола” в літературу. Швільк вважає, що, здійснивши мрію про возз’єднання, німці стають у кінці 80-х років “щасливим народом”. Але за цим фасадом мають місце інші явища, пов’язані з тією ж таки зміною сприйняття апокаліптичної традиції.

Через те, що постмодернізм має на увазі існування не однієї загальнообов’язкової істини, а багатьох найрізноманітніших суперечливих істин, під сумнів потрапляє все, в тому числі Розум, Прогрес, Культура тощо.

Швільк звертає увагу на феномен, описаний Вальтером Фальком у книзі “Порядок в історії. Альтернативне пояснення прогресу” (Марбург, 1985). Чотири письменники з різних країн (Нагіб Макфус, Штефан Гейм, Танкред Дорст, Адольф Мушг) на початку 80-х років звернулись незалежно один від одного до теми диявола. Образи диявольської сили та влади мають деякі загальні риси, що дозволило Фальку зробити висновок про відновлення Зла як “повелителя реальності”, використання ідеї Зла для пояснення причин глобального самознищення людини.

Швільк доповнює список авторів, що звернулись до Зла, прізвищами Райнарда Гетца, Ельфріди Єлінек, Манфреда Зайлера і Геральда Цшорша та робить висновок, що “повернення Зла” в німецькомовну літературу можна вважати закономірним проявом естетики постмодернізму.

У другому розділі роботи “Роман П.3юскінда “Парфумер” : його особливості та роль у розвитку сучасної літератури Заходу” аналізується головний твір письменника. За жанровою приналежністю його можна віднести до полісемічних змішаних романних структур, тому що у ньому поєднуються елементи декількох романних піджанрів.

У зв'язку з тим, що роман є розповіддю про одного героя, його біографією, доцільним буде відмітити в ньому елементи “роману виховання”. Це, насамперед, зовнішня форма: детальний життєпис, лінійна побудова, хронологічна послідовність подій. Традиційно “роман виховання” змальовує юного героя і значну увагу приділяє рокам його навчання. Але тут необхідно мати на увазі так званий позитивний баланс теми виховання, а саме: показ дозрівання особистості, котра прагне, як Вільгельм Майстер у Гете, самовдосконалення та гармонії. (Такий позитивний баланс можна спостерігати, наприклад, як результат виховання в особі Жана-Крістофа в романі Ромена Роллана.) А ось у парфумера Гренуя знак змінюється на протилежний. У цьому зв’язку можна говорити, що Гренуй є героєм вже “антивиховного роману”. Як і в традиційному “романі виховання”, в “Парфумері” є також і наставники та вихователі (але знову ж з негативним знаком). А добровільне затворництво Гренуя можна розглядати під кутом “етичної виховної подорожі” (Т.Манн), бо його результатом було нове відкриття (відсутність власного запаху) та радикальна зміна способу життя (рішення повернутись до людей).

Але є риса, причому дуже важлива для традиційного роману цього жанру, яка не дозволяє говорити про “Парфумера” як про “роман виховання”: у “Парфумері” нема відкритої ідейної дискусії, інтелектуального двобою світоглядів. Точніше, таку полеміку при бажанні можна собі уявити, але як

б

певну потенцію поза межами власне роману. Це дискусія між автором і читачем на теми людяності, і точиться вона не на сторінках твору, а в свідомості читача.

Розглядаючи проблему гуманізму, морального вибору як головну в творах цього гатунку, слід відзначити, що вона посідає провідне місце і в “Парфумері” П.Зюскінда. Саме проблема людяності, двобою добра і зла є лейтмотивом цього роману. Стосовно героя твору Зюскінда, то він теж митець, як багато героїв роману виховання. Гренуй також є художником, хоча й дуже своєрідним, навіть подекуди химерним, бо його царина - мистецтво запахів.

Володіння талантом творення ароматів - це хист, цьому неможливо навчитися, його можна тільки розвивати та поглиблювати. Створені Гренуєм парфуми є своєрідним витвором мистецтва, вони вишукані й неповторні. І саме цей химерний, навіть дещо таємничий вид мистецтва стає тлом, на якому розвивається традиційний для “роману про митця” конфлікт: особистість - суспільство.

Вміщуючи позачасовий сюжет у певні історичні рамки і створюючи таким чином псевдоісторичну детективну оповідь, автор має на увазі, насамперед, моральне навантаження детективної інтриги. Вона покликана перш за все загострити акценти на проблемі морального, етичного плану.

У романі привертає увагу та обставина, що автор вибрав своїм героєм людину, яка має надзвичайну здатність сприймати та створювати дещо особливе: запахи, аромати. Такий інтерес до незвичайного, та ще й з суттєвим елементом фантастики, характерний для більшості романтиків. Досить у зв’язку з цим назвати хоча б твори В.Гюго “Ган-Ісландець”, Е.Т.А.Гофмана “Еліксир Диявола”, М.В.Гоголя “Вій”, “Страшні оповідання” Е.По та інші. Ще більш характерно це для авторів так званого готичного роману. У романі Зюскінда є те, що можна назвати характерною рисою готики -екстраординарність. Насамперед, екстраординарним є головний герой, екстраординарним у всьому, починаючи з його народження і до його смерті. Екстраординарними є ситуації, в які він потрапляє (одужання після невиліковної хвороби, перебування в печері, загибель від проявів безмежної любові до нього екстатичного натовпу).

Хоча Зюскінд виступає подекуди майже як письменник-натураліст, намагаючись пояснити все, що діється в романі, раціоналістично, він одночасно з лукавством, інтригуючи читача, залишає наліт містики і таємниці на багатьох сюжетних лініях: наприклад, відсутність власного запаху у самого героя, фатальний і неминучий трагічний вплив Гренуя на тих, з ким його зводить доля. Останнє, до речі, можна розглядати як іронічний парафраз натуралістичної традиції (зумовленість, приреченість людини заздалегідь

визначеною долею - у натуралістів через генетичну спадщину, у Зюскінда через доволі таємничий фатум).

Автор не ставить за мету змалювати окремі події в усій їх жахливій конкретності. Скоріше, звичайні, хоч і дещо гіперболізовані, сконцентровані автором події потрібні йому для створення густої, суцільної атмосфери жаху. Причому кожен наступний епізод збільшує емоційну напруженість. Особлива рафінованість цього жаху зумовлюється тим, що його викликано не самими колізіями, а їх, таким звичайним на перший погляд, підгрунтям і результатом. Напруженість твору зростає з наближенням розв’язки. Кульмінація жаху збігається з кульмінацією всього роману: це момент смерті Гренуя. Але відчуття страху не покидає читача і після розв’язки - воно залишається як нагадування про можливі катаклізми.

Наявність вже зазначених рис, що їх сукупність виводить роман за межі традиційних напрямів, наштовхує на думку про належність “Парфумера” до творів постмодерністського напряму. Про це свідчить і прагнення досягти універсального, глобального через конкретне, одиничне (у даному випадку -через запах). Це є також висвітлення позачасової міфологізованої ідеї -двобою Добра і Зла, це - авторська пародія та іронія, це, нарешті (що дуже важливо), конгломерат давно і добре відомих у літературі ситуацій та колізій як провідний елемент структури та змісту, суміш характерних ознак відомих типів роману, прихований перегук з відомими творами, алюзії, приховані цитати, гра тощо.

У головному герої роману можна зустріти риси давно і добре знайомих з літератури, історії персонажів. У цій постаті наявний принцип сюрреалістичного колажу з творів попередників, і це ще одне свідчення, що твір тяжіє до постмодернізму. Образ головного героя можна розглядати поза часом і вбачати в ньому риси його давно відомих і визнаних читачем попередників (таких різних, як крихітка Цахес, Тангейзер тощо).

Сильною стороною твору Зюскінда є його виразна символіка, що міцно вкарбовується в свідомість читача. Так, виходячи з того, що аромат у романі „Парфумер“ є метафорою чи символом будь-якого витвору мистецтва, створення найчудовіших, найсильніших ароматів із живих запахів юних дівчат, яких Гренуй вбиває, щоб оволодіти їх неповторною ароматною аурою, є уречевленням, матеріалізацією жорстокого принципу мистецтва, яке використовує людей як матеріал для своїх безсмертних шедеврів.

Тобто Зюскінд у своєму творі знову порушує проблему стосунків митця, художника з його оточенням. Але у Зюскінда цю думку доведено до абсурду: його художник використовує людей як вихідний матеріал у найпершому значенні цього слова - він їх вбиває. Вбиває фізично. Власноруч знищує тих, хто потрібен йому прямо як джерело потрібного запаху, і опосередковано - тих, кого він використав для здійснення власних задумів.

Він просто відкидає їх від себе, як непотрібний мотлох: мадам Гайяр - бо в її опіці вже не мав потреби, Грімаля - бо той виконав свою місію містка між світом ремісників та мрією Гренуя - лабораторією парфумера, Бальдіь'і - бо навчився у нього -всьому, що той умів і знав, Дрюо - бо перейняв у останнього всі тонкощі виконання необхідних технологічних процесів.

З трактування Зюскіндом ідеї сутності митця можна зробити висновок, що художник вступає в конфлікт з оточуючими не стільки через якісь неузгодження у світогляді, політичних чи навіть моральних уподобаших тощо, скільки через те, що його мистецтво і сам він у цьому мистецтві є головними у його житті. Інакше кажучи - через творчий егоїзм.

Причому у даному випадку йтиметься не про властиве постмодерній естетиці пародіювання мистецької ідеї. Це, скоріше, постмодерний парафраз на тему хронічної самотності митця, доведений автором до трагіфарсового кінця: спроба пробудити любов мас завершується сценою масового пожирання об'єкта цієї любові.

Героя у романі Патріка Зюскінда важко назвати персонажем, героєм твору у загальновизнаному значенні цього слова. Він є більш символом, знаком роману. Тому й поєднує в собі таку кількість рис вже відомих літературних персонажів. Його можна визначити як трагічну пародію на добре знайомих літературних героїв. Він існує як витвір автора, як символ для втілення його задумів, як посередник між ним та читачем, в якого автор намагається вкласти свої думки і таким чином висловити своє ставлення до літератури, культури, мистецтва та життя взагалі.

Як носій злого начала Гренуй навіть своєю смертю не дає людям шансу на добро: він змушує розтерзати себе, хай навіть під впливом захоплення та любові, але розтерзати. У зв’язку з цим, мабуть, найбільш подібний Гренуєві персонаж - Антихрист. Насамперед тому, що Сатана (Люцифер, диявол) - це антиангел, а Антихрист - антилюдина, тобто не зовсім людина, майже людина, яка веде людське існування. Вже одна ця характеристика дає підставу для порівняння образу з цією міфологічною особою.

В.Соловйов відмічає три сили, здатні вплинути на людей і підкорити їх Антихристові: - чудо, таємницю та авторитет. В образі Гренуя ці сили сконцентровано в його володінні ароматами. У створенні цього диво-аромату втілено таємницю, його вплив творить чудо і до недосяжної висоти підносить авторитет Гренуя. У результаті експеримент Гренуя можна вважати успішним

- він стає улюбленцем натовпу. І хоча це відбувається тільки в окремо взятому місті, Гренуй чудово розуміє силу впливу свого витвору, адже людина не може не дихати, а тому ніхто і ніде не зможе опиратися чарівному запаху. Отже, кожен людський подих - це все більш і більш зростаюча любов натовпу до свого повелителя.

Вище вже висловлювалась думка про те, що як творець запахів Гренуй є свого роду художником, митцем. Природа художньої творчості ніколи не була доступною розумінню широких мас і завжди була покрита серпанком таємниці. Не диво, що європейська традиція, наприклад, романтизму наділяє мистецтво демонічними рисами. І не тільки романтизму. До демонічносгі в характері творчості звертали свої думки багато художників різних мистецьких напрямів. На підгрунті демонічності природи мистецтва стоїть і ніцшеанство, з його теорією надлюдини. Тут варто згадати, що сам творець теорії надлюдини Ніцше називав себе Антихристом і навіть підписував таким чином деякі свої твори та листи.

Не можна, звичайно, трактувати образ Гренуя як просто втілення тієї чи іншої надлюдської сили. Насамперед тому, що всі його найнесподіваніші якості надані йому з волі автора і за допомогою чудової метафори, в якій зосереджено всі явні та завуальовані авторські задуми і наміри. Без серпанку аромату і Гренуй, і весь твір взагалі виглядав би буденним .

Щодо значення образу запаху в романі, слід прояснити його літературну належність як елементу поетики. Запах, що переповнює весь твір, може мати різні пояснення з точки зору літературознавства. У цьому зв'язку аромат можна розглядати як лейтмотив, символ, метафору тощо.

Найбільш доцільним є визначення запаху як метафори твору. Метафора має на увазі перенесення значення. У випадку з “Парфумером” П.Зюскінда знак рівності можна поставити між ароматом та життям взагалі. У всякому разі, ці категорії є ідентичними для героя твору. Виходячи з цього можна говорити про загальну, глобальну метафору твору, а також про більш вузькі, притаманні саме “Парфумерові”, художні засоби.

Розглядаючи роль загальної, глобальної метафори в творі, слід згадати найбільш, мабуть, близький “Парфумерові” роман “Ім’я Троянди” Умберто Еко. Там теж є загальна метафора, яка несе на собі безліч навантажень: смислових, етичних, філософських. Це лабіринт. Сам автор пояснює його, насамперед, як “абстрактну модель догадки”, адже “Ім’я Троянди” - іронічна пародія на детектив. Але заглиблюючись у цей лабіринт, читач бачить, що він безкінечний, тобто такий, який називають “сіткою” або “різомою”. “Різома так влаштована, що в ній кожна доріжка має можливість перетнутись з іншою. Нема центру, нема периферії, нема виходу. Потенційно така структура безгранична. Простір догадки - це простір різоми”

Саме за допомогою такого лабіринту автор виводить читача від конкретного випадку (за сюжетом - злочин) до глобальних етичіпіх проблем, до роздумів про безкінчеішість буття, розуму, всесвіту. Посередником у цих зв'язках виступає книга. Книга як дзеркало розуму, як джерело знань, як позачасовий символ людської мудрості. Саме вона веде людину лабіринтом

1 Эко У. Заметки на полях «Имени Розы» У/ Иностранная литература. — 1988. - №10. - С.99.

життя, через неї виникають сутички, вона має фатальний вплив на події роману.

Символіка метафори запаху у Зюскінда теж дуже багатозначна. Запах тут - потенційно- безгранична субстанція, яка пронизує всю атмосферу роману. У повсякденному житті головного героя - це сфера його існування, у суспільному його бутті - середовище існування людства, у найвіддаленіших його задумах - спосіб досягнення, а також уіримання панування над натовпом. ‘

Зюскінд, таким чином, об’єднує за допомогою цієї метафори глибоко особисті якості героя з широкими загальнолюдськими проблемами. На крилах летючих ароматів він підносить до космічних висот глобальні етичні проблеми людства. Можна твердити про рідкісну багатозначність метафори запахів, її всеосяжність й одночасну можливість більш вузьких, конкретних тлумачень. У цьому вона схожа з образом музики в літературному творі.

Щодо системи другорядних образів твору, то слід відмітити, що в романі немає практично жодного портрета (виняток - два описові портрети жертв). Дуже скупі мовні характеристики. Як виняток, можна вказати на Бальдіні, а також деякою мірою на Ріші. Майже всі герої зображені схематично. Кожен з образів є водночас типовим (стосовно ишття взагалі) та глибоко індивідуальним (стосовно взаємин з Гренуєм). Самостійного значення жоден із другорядних образів не має: всі вони працюють на розкриття характеру головного героя. Звідси - контурність, схематичнгсть їх змалювання. Деяким винятком є образ Бальдіні, бо, крім взаємин з Гренуєм, автор наділяє його ще одною місією: змалювати епоху. Головний герой виступає щодо другорядних неначе якийсь енергетичний вампір - ввібравши від контактуючих з ним людей “енергію” в будь-якому її вигляді (наука, практичні навички, досвід тощо), переходить до іншого її “джерела”, для надійності, мабуть, вивівши з ладу попереднє. Спосіб “розплати” з черговою жертвою відповідає ступеню використання нею Гренуя у власних цілях: чим більшого приниження зазнав Гренуй, тим жахливіший кінець того, хто з нього знущався.

Загалом можна твердити, що персонажі другого плану у Зюскінда знакові. Не типові, а саме знакові. їхня типовість, а часом і індивідуальні риси вже набагато раніше були розкриті і використані в творах інших письменників або кіномитців. Найважливіші риси цих типів, сконцентровані, набули знакового, соціально-психологічного і часового характеру разом, як пудрена перука, скажімо, є реалією-знаком представника вищих верств суспільства ХУІП століття. Хитрун-філософ в особі священика, жорстока і порядна водночас маленька міщанка з маленькою душею і маленькою жалюгідною мрією, раб і тиран в одній особі заможного буржуа - всі вони знакові постаті, використані автором для втілення своїх задумів, серед яких

спрямованість цих образів на розкриття глобальної етичної проблеми взаємодії добра і зла, що можна розглядати як центральну проблему твору.

Говорячи про особливості художньої мови роману, слід звернути увагу на описи природи та побуту в ньому. їх небагато, але наявність значної кількості виразних деталей також сприяє створенню ефекту реальності місць та подій.

Багатослівні щонайдетальніші описи інтер’єрів чи природних ландшафтів не можна віднести до рідкісних явищ у літературі. Досить у цьому зв'язку згадати твори О.Бальзака, Л.Толстого чи Д. Фаулза. Інша справа, що багатослівність цих художніх засобів дещо змінила з часом свою роль.

Досить відомий опис лавки антиквара в “Шагреневій шкірі” Ба-іьзака несе зовсім інше емоційне та смислове навантаження, аніж, наприклад, опис парфумерної крамниці у Зюскінда. Якщо у Бальзака опис відтворює авторське захоплення матеріальністю світу та грає в творі романтично-звеличувальну роль, то у Зюскінда це далеко не так. Звеличення поступається місцем іронії, навіть пародії. Вже сам наведений у творі перелік товарів, де поряд згадуються амбра та оцет, свідчить, скоріше, про приземлення ролі опису. Так само саркастично звучить і опис інтер'єру крамниці.

Роман французького соціолога Жоржа Перека “Речі” (1965) переповнено описами. Перед читачем світ речей. Речі заступають героям роману все, навіть саме життя. У світі речей губляться герої, незалежно від того, чи реальний він, чи уявний, омріяний ними. У Зюскінда речі не несуть такого величезного змістовного навантаження. їх функція в романі обмежується характеристикою того чи іншого героя, розкриттям' його сутності як індивіда та персонажа з певною романною функцією. Але важливою є їх функція реалій історичного часу, його маркерів для створення ще однієї ілюзії - історичності того, про що йдеться.

У третьому розділі дисертації “Психологічні твори Зюскінда” проведено аналіз моноп'єси “Контрабас” і новел “Голубка” та “Історія пана Зоммера”.

“Контрабас” - це твір про людину, про музику, про їх співіснування і про посередника в цьому співіснуванні - музичний інструмент, а саме: контрабас. Твір П.Зюскінда - це один людський голос (його доповнює звук музичного інструмента та музика на платівках). Це монолог людини, її роздуми про все і ні про що водночас. Герой п’єси - людина без обличчя. Автор ніяк не змальовує його зовнішність. Все, що читач дізнається про героя

- це власні слова останнього. Єдина розрада в його житті - музика. Саме навколо неї, саме в ній і зосереджено все життя героя. Навіть “найпотаємніші радощі”, якими він вважає витівки оркестрантів під час гри, пов’язані саме з музикою.

Другою, якщо не основною, дійовою особою п’єси можна вважати контрабас. Він весь час присутній у полі зору глядача і навіть подає голос, де це є необхідним. Він є тим диктатором, який керує життям героя. Саме контрабасові присвячена левова частка монологу музиканта.

Одна з фінальних реплік героя ’’Якщо наважусь” включає в себе сенс його життя і розкриває його характер. За все життя він наважився тільки на один рішучий крок - у сімнадцять років став контрабасистом. У всьому іншому покладався на долю та плин часу. Як результат - перед читачем з усіх боків захищена людина. Не геній, але музикант з першокласною освітою, має постійне місце у державному оркестрі. Консервативний, вміє “упокорюватись” і нічого не боїться так, “як анархії та імпровізації'”. Має не дуже великі статки, але ця повна застрахованість не викликає самозаспокоєння, а, навпаки, страх. Страх закомплексованої людини, яка боїться зубожіння, бо може з власної волі звільнитись з роботи і залишитись наодинці зі своїми проблемами. Замкнуте коло - повна забезпеченість і страх перед майбутнім.

Будь-який випадок, що виходить за рамки звичного ритму життя, викликає занепокоєння і приводить мало не до душевного зриву. Самотність як спосіб життя стає ще більш нестерпною і ще більш бажаною водночас. Страх перед будь-якими змінами такого існування стає ще більш всепоглинаючим.

Цими рисами музикант Зюскінда нагадує дуже добре знайомий з класичної літератури образ Бєлікова з чехівської “Людини в футлярі”. Одна з паралелей - ставлення до жінки. І Бєліков у Чехова, і контрабасист у Зюскінда бажають зближення і страшенно бояться його. І якщо музикант тільки в думках спілкується з предметом своєї приязні, то в долі Бєлікова Варвара зіграла справді фатальну роль. Обидва вони бачили свою обраницю теж “у футлярі” - будь-який вихід за рамки пристойної, на їх погляд, поведінки ставав чи не справжнім потрясінням для “захованої” від усіх душі.

Німецький критик Армін Айххольц відмітив у п'єсі Зюскінда риси, які можна визначити як основні у творчості трьох різних німецьких авторів: монологізм та наполегливість у розкритті тематики Томаса Бернхарда, комізм Карла Валентіна, детальність описів та точність у зображенні соціальних проблем Франца Ксавера Кретца.

Маленька людина у великому світі, її життя, доля, мрії та сподівання -герой, характерний для прози Зюскінда. Цей самий герой постає і в повісті “Голубка”.

“Голубка” - повернення Зюскінда до глибокого психологізму (після “Контрабасу” було написано “Парфумера”). Це вишукана, психологічно тонка новела. Герой її наш сучасник, і змальовано тільки один день з його

життя. День, який трохи не став фатальним, вирішальним для всього подальшого життя героя.

Герой новели - Ионатан Ноель - така ж звичайна “маленька” людина, як і музикант з п’єси “Контрабас”. Він живе у власному світі, який створив сам і в який немає доступу ні для кого і ні для чого без бажання на те хазяїна. Двадцять років з своїх п’ятдесяти трьох Ноель прожив без будь-яких подій.

Порушення раз і назавжди усталеного плину життя - трагедія для Ноеля, що пробуджує в ньому всі почуття, на які він здатний. Саме така виняткова ситуація й використана автором для змалювання психологічного портрета “маленького” службовця Йонатана Ноеля - ще одного представника з когорти вже добре знайомої “людини в футлярі”.

Для створення такого портрета використані вже відомі, характерні для творчості Зюскінда методи та прийоми. Цьому служать і детальні описи місій подій, хронологічна, з точністю до хвилин, розповідь, показ будь-яких змін стану героя. Вся новела - це образ, який вбирає в себе все: від загального змісту до найменшої лексичної одиниці. Все працює на створення глибокого психологічного портрета.

Сумна історія “маленької людини” з добрим фіналом. Пропонуючи таку розв'язку, автор ставить свого героя перед необхідністю вибору. Невідомо, як йтиметься далі цій сучасній “людині у футлярі”, але не можна не відмітити, що його фігура протагоніста, на відміну від чехівського Бєлікова, не викликає відрази. Йонатан Ноель своєю праведністю та запрограмованістю викликає посмішку, але йому властиві також і стійкість, і вірність своїм обов’язкам, що не може не викликати поваги. Він не просто скоряється під впливом обставин, а робить спроби опиратись долі, прагне перебороти ці обставини і відновити свій спокій. У ньому стільки добре знайомих людських рис, що у світлому фіналі твору вбачається симпатія автора до свого героя, дещо зверхньо-поблажливе ставлення до нього.

Герої новел П.Зюскінда наближаються до кафкіанських героїв, але алогічність ситуації у Кафют доведена до абсурду (як, наприклад, у оповіданні “Блюмфельд, старий холостяк”). Зюскінд дає своїм персонажам шанс на зміну способу життя. Відкритий фінал в обох новелах і є такою можливістю. Скористатись чи не скористатись нею - це право кожного з героїв. -

Якщо у “Контрабасі” та “Голубці” герої є людьми зрілими, з усталеними звичками та поглядами, то в повісті “Історія пана Зоммера” показано процес формування людини. Її герой - хлопчик, який по ходу розповіді дорослішає, переходить від дитинства до юності.

“Історія пана Зоммера” - це поки що єдиний твір Зюскінда, де розповідь ведеться від імені героя. А в зв'язку з тим, що герой - малюк, то всі

події показані через дитяче сприйняття: інколи дещо наївно, інколи з дитячими перебільшеннями, а інколи до жорстокості правдиво.

Кожен із згадуваних маленьким оповідачем епізодів його життя зв’язаний з іншими-за допомогою алегоричної дивної фігури пана Зоммера. З торбою за плечима та довгою гирлигою в руці він спішними широкими кроками проходить через весь твір. Власне, всі спогади хлопчика, якщо вірити його словам, присвячені цій напівміфічній для даної місцевості Фігурі. Навколо цієї людини і обертаються всі згадки про дитинство.

Довгов’язого заклопотаного пана Зоммера можна розглядати як символ епохи, того часу, про який йдеться у творі. Початок дитячих спогадів збігається з повоєнною добою, коли постать пана Зоммера ні в кого не викликала цікавості, “бо тоді всі снували дорогами з торбою за плечима”. Поява в тій місцевості ще одного подорожнього пройшла майже непоміченою. Але дещо пізніше він повністю випав за межі часу, став якоюсь трохи незрозумілою, але звичайною річчю для односельчан: щось на зразок антикварного предмета, призначення якого ніхто вже не пам’ятає. Своєю непосидючістю він сам прирік себе на життя поза суспільством. А суспільство, в свою чергу, зімкнуло свої лави поза його спиною. Тож його самогубство можна розглядати як границю зміни епох: пан Зоммер мусив зникнути, так само, як закінчився той повоєнний час, який породив цю дивну постать. І він зніж так само тихо та непомітно, як стався перехід від однієї до іншої епохи в житті людей.

Розглянуті в цьому розділі твори П.Зюскінда можна з певністю віднести до психологічної прози. Для них є характерним глибоке проникнення у внутрішній світ героя, розкриття якого і є їх головною ідеєю. Темою, загальною для всіх трьох розглянутих у розділі творів, автор вибрав самотність. Контрабасист, Ионатан Ноель та пан Зоммер схожі один на одного та різні водночас. Крім теми самотності, у повісті “Історія п'иіа Зоммера” розглядається також тема формування характеру, особистості людини. Поєднання психологізму з автобіографічністю, введення майже алегоричної трагічної фігури загадкового пана Зоммера надало повісті особливої привабливості як для читачів, так і для критики. Створення низки максимально наближених до реальності, повсякденності і разом ■» тим узагальнених образів самотніх, відлюдкуватих героїв можна вважати значним досягненням Патріка Зюскінда на терені психологічного письма, що у світлі порівняння з романом “Парфумер” свідчить про позитивну різносторонність письменника, про його серйозні наміри щодо літературної творчості.

' У “Висновках” наведено ряд підсумків стосовно творчого доробку Патріка Зюскінда, його місця у сучасній літературі Німеччини та Європи, особливостей його письма тощо. Творчість цього письменника, безумовно, заслуговує на увагу літературознавців. Його твори є сучасними за формою

подання матеріалу та тематикою, продовжують найкращі літературні традиції, вирізняються неординарністю авторського стилю, багатством мови.

Роман Патріка Зюскінда молена поставити у той ряд творів німецькомовної літератури, які на сучасному етапі ілюструють зростання в літературі інтересу до містичного, диявольського потойбічного, що, як неодноразово наголошували німецькі критики (Х.Швільк, К.Шерпе), свідчить про розвиток у літературі естетики постмодернізму.

За жанровою приналежністю роман П.Зюскінда “Парфумер” являє собою полісемічну змішану романну структуру. Автор звертається до популярного детективного жанру, трансформуючи його відповідно де своїх задумів і поєднуючи з багатьма жанровими різновидами (історичний роман, роман виховання, роман про митця, готичний роман).

Образ головного героя молена розглядати як авторську варіацію на тему згубної злої геніальності. Увібравши в себе риси доброго десятка різних літературних персонажів, Гренуй перетворився з літературного образу в позачасовий символ Зла.

Другорядних дійових осіб роману “Парфумер” змальовано автором схематично. Практично жодна з них (за винятком парфумера Бальдіні) не має власної ролі у творі. Всі вони статисти, що відтіняють рельєфно зображеного головного героя. Незалежно від того, трагічною чи сатиричною є та чи інша фігура, всі вони підпорядковані одній меті - віддзеркалити щонайменші дрібниці у характері Гренуя.

Відмінною рисою роману є багата мова, експресивна тропіка. Характерною його ознакою можна назвати наявність глобальної метафори -метафори запаху. Таке досить несподіване та своєрідне метафоричне втілення автором худоленіх та ідейних завдань, основного сенсу роману свідчить про неабияку художню майстерність письменника. Саме запах стає у творі тією ланкою, що пов'язує земне та духовне, що виводить одиничний, на перший погляд, випадок на орбіту глобальних людських проблем.

Повісті Патріка Зюскінда можна визначити як психологічні твори модерністського напряму з елементами абсурдизму. Характерним для них є глибоке проникнення у внутрішній світ героя. Створення низки максимально наближених до реальності і разом з тим узагальнених образів самотніх, відлюдкуватих персонажів можна вважати значним досягненням на терені психологічного письма, а також свідченням його позитивної різносторонності.

На тему дисертаційного дослідження автором опубліковано роботи:

1) Роман “Парфумер” Патріка Зюскінда як постмодерністський твір // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. -К.,1998. - Випуск 27. - С. 69 - 71 (0,2 друк. арк.). .

2) Особливості хронотопу у романі Патріка Зюскінда “Парфумер” // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - К.: Логос, 1999. - С. 31 - 37 (0,5 друк. арк.).

3) Образ “маленької людини” в повісті Патріка Зюскінда “Die Taube” // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. - К,: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - Т. З, № 1. - С. 188 - 192 (0,5 друк. арк.).

Анотація

Григорова О. В. Художній світ Патріка Зюскінда. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2000.

Дисертація є дослідженням досвіду постмодерну в ' його німецькомовному варіанті. В роботі проаналізовано найважливіші, характерні для творчості Патріка Зюскінда мотиви, проблеми та теми, досліджуються такі особливості його художнього світу, як специфічність хронотопу, своєрідність тропіки тощо, розглядаються питання жанрової класифікації творів письменника, встановлюються визначальні для Патріка Зюскінда типологічні зв'язки з близькими естетичними явищами у німецькій літературі та літературах інших країн.

Властивим творчості П.Зюскінда є глибоке проникнення у внутрішній світ героя. Створення низки максимально наближених до реальності і разом з тим узагальнених образів дещо відлюдкуватих персонажів можна вважати значним досягненням на терені психологічного письма.

Ключові слова: постмодернізм, хронотоп, знаковість образу, жанрова класифікація.

Summary

Grygorova Olena V. World of Arts of Patrick Suskind. - Manuscript.

Thesis submitted for obtaining a degree of Candidate of Philological Sciences (Ph.D. in Philology) in the speciality 10.01.04 - Literature of foreign countries. -T.G.Shevchenko Institute of Literature of National Academy of Science of Ukraine , Kyiv, 2000.

The thesis represents an investigation of the experience of post-modernism in the variant of German-language literature. The work analyzes the most important motives, problems and topics in the creative activity of Patrick Suskind, investigates such peculiarities of his world of arts as peculiar time and place, figures of the teller, peculiarity of the tropes, considers the issues of genre classification of the author’s works, establishes distinctive typological connections of Patrick Suskind with close aesthetical phenomena in Gennan literature and literature of other countries.

Deep penetration into the inward life of the character is characteristic for the creative activity of Patrick Suskind. Creation of the line of characters, maximally approximate to the reality, and, at the same time, generalized images of some unsociable personages can be considered a great achievement in the field of psychological literature.

Key words: post-modernism, time and place, semiotics of the image, genre classification.

Аннотация

Грнгорова E. В. Художественный мир Патрика Зюскинда. -Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Институт литературы им. Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация представляет собой исследование опыта постмодерна в его немецкоязычном варианте. В работе проанализированы важнейшие, характерные для творчества Патрика Зюскинда мотивы, проблемы и темы, исследуются такие особенности его художественного мира, как специфичность хронотопа, своеобразие тропики, рассматриваются вопросы жанровой классификации произведений писателя, устанавливаются определяющие для Патрика Зюскинда типологические связи с близкими эстетическими явлениями в немецкой литературе и в литературах других стран.

Исследование материала базируется на анализе совремешюй литературной ситуации в ФРГ, с ее тенденциями к распаду, нивеляции мыслей и чувств, смене восприятия времени и пространства. Кроме того, отмечается также смена восприятия апокалиптической традиции, к чему вплотную подходит в своем романе «Парфюмер» Патрик Зюскинд.

Роман «Парфюмер» рассматривается в работе как смешанная полисемическая романная структура, имеющая типичные, на первый взгляд, черты произведения развлекательной литературы. Но анализ показывает, что писатель мимикрирует свое произведение под развлекательный псевдоисторический роман, пародирует его приемы и структуры, гротескно преувеличивает известные элементы массовых жанров, создавая при этом литературное произведение, призванное донести читателю моральноэтические, гуманистические идеи автора.

Структура произведения близка структуре романа воспитания: биография одного героя, его жизнь от рождения до смерти, включая годы обучения. Но у Зюскинда воспитание превращается в ироническую пародию: герой с задатками преступника, никакого морального усовершенствования, но гениальные способности в эфемерном ремесле создания запахов. И как

результат всего этого - губительное влияние злой гениальности на людей и ужасная смерть от рук толпы.

Образ главного героя собрал в себе черты давно и хорошо известных литературных персонажей. В результате этого слияния автору удалось создать колоритный негативный образ злого гения. Литературными прототипами образа Г ренуя могут быть крошка Цахес из сказки Э.Т.А.Гофмана, Петер Шлемиль А.фон Шамиссо, Ганс Касторп и Адриан Леверкюн Т. Манна. Достаточно много параллелей возникают и с произведением Ф.Ницше «Так сказал Заратустра». Образ главного героя романа П.Зюскинда воспринимается как художественная авторская вариация на тему злой гениальности.

Второстепенные действующие лица романа изображены автором схематично. Практически ни одно из них (за исключением парфюмера Бальдини) не имеет собственной роли в романе. Все они статисты, оттеняющие рельефно изображенного главного героя. Другими словами, персонажи второго плана у Зюскинда знаковые и используются автором для воплощения его замыслов.

Отличительной чертой романа является богатый язык, экспрессивная тропика. Характерной его особенностью является наличие глобальной метафоры - метафоры запаха. Именно запах становится в произведении тем звеном, которое объединяет земное и духовное, которое выводит единичный, на первый взгляд, случай на орбиту глобальных человеческих проблем.

Повести Патрика Зюскинда определяются в диссертации как психологическая проза модернистского направления с элементами абсурдизма, которая характеризуется глубоким проникновением во внутренний мир героя.

Создание ряда максимально приближенных к реальности и. вместе с тем, обобщенных образов одиноких героев можно считать значительным достижением писателя на ниве психологического письма, что

свидетельствует о его позитивной разносторонности.

Ключевые слова: постмодернизм, хронотоп, знаковость сбраза, жанровая классификация.