автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.05
диссертация на тему: Историософия Михаила Грушевского

Полный текст автореферата диссертации по теме "Историософия Михаила Грушевского"

~ РЯ'А ’

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

на правах рукопису

БЕРЕЗИНЕЦЬ Володимир Васильович

ІСТОРІОСОФІЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

Спеціальність 09.00.05 — історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ —1996

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії НАН України Науковий керівник — доктор філософських наук, професор

Горський Вілен Сергійович.

Офіційні опоненти:

1. доктор філософських наук, професор Головко Борис Андрійович

2. кандидат філософських наук Попов Борис Васильович

Провідна організація — Національний університет ім. Тараса Шевченка.

Захист відбудеться «____» листопада 1996 р. на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 01.25.06 в Інституті філософії НАН України за адресою: 252001, Київ — 1, вул. Трьохсвятительська 4, кімната 318.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії НАН України вул. Трьохсвятительська 4.

Автореферат розіслано «_____» жовтня 1996 р.

Вчений секретар спеціальної ради

кандидат філософських наук

Ситниченко Л. А.

Актуальність теми дослідження

Процес національного відродження в Україні ставить на часі питання )о реконструцію об'єктивної картини історичного розвитку української гховності. Історико-філософський процес як важливу складову телектуального життя українського народу неможливо всебічно .’мислити, не розглянувши філософську спадщину Михайла эушевського. Найсуттєвішим аспектом його філософських поглядів є торіософська концепція -- результат теоретично-філософського імислення історичного процесу розвитку українського народу та людства цілому. Рефлексія історичного процесу розвитку нації складає дуже іжливу частину філософської культури, вона є покажчиком рівня іціональної самосвідомості, ступеня культурного розвитку нації, дикатором багатьох рис національного менталітету, які відображуються у ілософському осмисленні історика минулого тої спільноти, з якою він ;бе ідентифікує.

Звернення до дослідження історіософської концепції М. Грушевського є стуальним, по-перше, з огляду на те, що в ній він вперше в українській ^льтурі відобразив історичний процес розвитку українського народу в эго тяглості та безперервності, синтезувавши теоретичні погляди сраїнської історіософії XIX століття, хронологічно та логічно завершив її эзвиток. В його історіософії завершився процес переосмислення природи ації як головного об'єкта історичного процесу. Замість романтичного іародного духа" вона виступає історично розвиваючимся соціальним рганізмом. Вивчення його концепції історичного процесу є необхідним \ементом для висвітлення усього розвитку історіософської традиції на країні того періоду. Огляд історіософії М. Грушевського є актуальним з эчки зору осмислення тих трансформацій, які відбулися в українській торіософській традиції як на території України, так і в діаспорі після

революції та установлення радянської влади, тому що вона сталі переламним моментом в переході від народницької, демократичної традиці в українській історіософії до історіософських концепцій аристократизму консерватизму та "інтегрального націоналізму" з одного боку, т марксистської істматівської традиції з другого. Зокрема це виразилось поглядах історика на державу як важливий націотворчий фактор, що мож виступати найкращим гарантом вільного національного розвитку та проголошенні важливості розподілу праці як основи соціальні т інтелектуальної діяльності людства.

Звернення автора саме до дослідження історіософської концепц М. Грушевського є актуальним з огляду на те, що в дослідження філософських та соціологічних поглядів історика як в Україні, так і діаспорі лишилося багато білих плям. Так більш глибокого висвітленн потребують його погляди на національну ідею як гносеологічну реальніст] що виступає у формі "соціального факту” та на роль традиції як основ націотворення.

Необхідність поглибленого та науково об'єктивного дослідженн історіософії М. Грушевського існує ще й тому, що теоретична спадщин історика майже повсякчас сприймалася з ідеологічною та політично; упередженістю. Марксистсько-ленінська методологія досліджень історико-філософського процесу приводила до сприйняття історіософ М. Грушевського як ненаукової та необ'єктивної, тут головни звинуваченням був ідеалізм. Так історика критикували за невизнана економічного фактору єдиною визначальною та домінуючою сило історичного процесу, за надання самостійного та активного статус емотивно-вольовим чинникам націогенезу, за підтримку теорії "соціальна фактів" Е. Дюркгейма. Політична практика створення "нов багатонаціональної спільноти -- радянського народу" робила йо

з

шцепцію ідеологічно шкідливою, оскільки М. Грушевський вважав нації їловними суб'єктами історії, а не чимось минущим, окремим етапом в «витку людської організації, обстоюючи примат національного над іасовим. Цю ідею він конкретизував, прголошуючи самоцінність, зигінальность та окремішність української нації, її історії та культури, загалі за часів радянської влади на Україні дослідження з "національного ітання" на неупередженому, науковому рівні не проводилися, тому ^конструкція націоцентричної історіософської концепції М. Грушевського щовнює певну теоретичну порожнечу, що виникла під впливом диктату торичного матеріалізму.

В той же час представники ідеології "національної поразки" та зслідовники концепцій В. Липинського та Д. Донцова так само з еологічним та політичним упередженням ставляться до історіософії М. рушевського. З цього боку історика критикують за федералізм, іровансальство", негативне ставлення до державотворчих верств іристократії, еліти) та до державної форми існування нації в ціло му.Тому сгуальним є питання вияснення ступеня об’єктивності тої критики, якій іддаються теоретичні погляди М. Грушевського та основана на них його олітична практика.

Крім того, дослідження історіософської концепції М. Грушевського є ктуальним з огляду на необхідність осмислення науково-культурних з’язків України з європейською культурою.

Зараз, перед дослідниками української культури взагалі, а зокрема й ітчизняного історико-філософського процесу стоїть завдання доведення ї обгрунтування оригінальності й самобутності української духовної ультури. Ця проблема може бути вирішена не просто шляхом ослідження більшої чи меншої "європейськості" української культури по ідношенню до культури російської, а шляхом вияснення тих форм, в яких

українська культура включалася в духовні процеси європейсько цивілізації, тих ідей, які вона найкраще сприймала, та тої національно "обробки", якій піддавалися інтелектуальні впливи Заходу. Важливиїу елементом дослідження участі української духовної культури і європейський контекст є саме осмислення впливів західно-європейсько інтелектуальної атмосфери на історіософію М. Грушевького. Так; необхідність існує через недостатню висвітленісгь цього питання і науковій літературі.

Рівень розробки проблеми

Доля наукової спадщини М. Грушевського склалася так, що вільне і дослідження з початку 30-х років і до початку 90-х було можливе лише з, межами колишнього СРСР, а потім і соціалістичного табору.

Найповніша бібліографія праць про М. Грушевського, видан Л. Винаром у 1985 р. (Н'ю-Йорк) нараховує більше трьохсот праць, ал вони у переважній більшості не є дослідженнями історіософії № Грушевського.

Найбільш тісно пов'язаними саме з історіософською проблематикої доробку М. Грушевського є написана у 1938 р. стаття І. Витановича “Уваг: до історіософії та методології Михайла Грушевського”, в які осмислюються впливи на історика його попередників, особливо І Антоновича, його ставлення до деяких представників європейської наук (В. Вундт, Е. Дюркгейм). Розглядається схема української історі розроблена М. Грушевським, його еволюціонізм та такі моменти йог методології як плюралізм, обережність щодо синтезу, роль генетичног методу та методу порівнянь по аналогії. Відома праця Л. Білас "СезсІгісМзрШІозорШе ипсі ісІеоІодіясЬе Уогаиззеігипдеп (Іег дезсШсІїШсїіе ипсі роШізсІїеп Копгеріїоп М. Нгизеузкуіз.”, видана у Мюнхені в 1956 р.

>сганні роки з’явилися присвячені історіософії М. Грушевського праці

З, Пріцака "Історіософія Михайла Грушевського" та "Михайло ’рушевський як історіософ" В цих роботах аналізуються не тільки основні категорії історіософії М. Грушевського, такі як "народ", "держава", "герой 5 історії", але й інтелектуальне середовище, в якому працював історик. З іраць вітчизняних дослідників найбільш тісно пов'язана з історіософською іроблематикою, а саме з дослідженням соціологічного етапу еволюції VI. Грушевського монографія О. Копиленка "Українська ідея VI. Грушевського: історія та сучасність" яка присвячена головній гоціологічній праці М. Грушевського — роботі "Початки громадянства, "енетична соціологія".

Крім цих праць у більшій або меншій мірі історіософії М. Грушевського торкаються “Огляд української історіографії" Д. Дорошенка, ‘Історичні портрети” А. Винара, в цій праці наукова еволюція історика розглядається в біографічному ключі; статті М. Кордуби, О. А,омбровського ( присвячені, в основному, працям М. Грушевського над "передісторією" або, за словами О. Домбровського, "палеосоціологічній проблематиці") В. Смолія, Р. Гуржія.

Багато дослідників творчості М. Грушевського роблять діаметрально протилежні, а часто й некоректні висновки щодо його поглядів на історичний процес генезису та розвитку української нації та людства в цілому. До цього часу відсутнє як можливо повне дослідження історіософії М. Грушевського, яке б вміщувало фактичний матеріал як основу для реконструкції поглядів історика. Обсяги праць, в яких досліджуються певні моменти історіософії М. Грушевського, не дозволяють аргументувати ті висновки, які в них робляться. Особливо це стосується аналіза історіософії М. Грушевського в європейському контексті, місця і ролі в його історіософії національної ідеї та його ставлення до держави.

Мета і завдання дисертаційного дослідження

Такий стан дослідження історіософської концепції М. Грушевськог обумовлює мету дисертаційного дослідження. Метою дисертації є аналі історіософії М. Грушевського в контексті впливів на формування : основних положень романтизму та позитивізму, які визначал; інтелектуальну атмосферу XIX — початку XX століть, осмисленн націоцентризму як основної характеристики його історіософії дослідження логічної структури та взаємозв'язку між принципам: націоцентричної історіософії М. Грушевського, дослідження ро/ національної ідеї в його рефлексії над історичним процесом націогенез} дослідження логіки науково-світоглядної еволюції історика.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність виконання таки конкретних завдань:

а) розгляд романтичної та позитивістської історіософських традиці ХІХ-ХХ століть як науково-світоглядної основи формування та еволюц історіософії М. Грушевського;

б) дослідження розуміння істориком ролі нації в історичному процесі руслі романтичних впливів М. Костомарова, В. Антоновича, німецьке романтичної традиції та чеських "будителів".

в) аналіз основних характеристик історичного процесу в йог історіософії;

г) з'ясування розуміння М. Грушевським сутності нації як соціальног організму в контексті ідей Г. Спенсера та Е. Дюркгейма;

д) аналіз істориком генези та статусу національної ідеї в контексті йог історіософії та розгляд держави і інтелігенції як націотворчих факторів;

є) осмислення на цьому грунті значення історіософії для його науково культурної та політичної діяльності.

Наукова новизна

В дисертації вперше здійснено аналіз генезису та суті історіософської онцепції М. Грушевського в контексті європейської наукової думки. В роцесі цього аналізу доведені слідуючі тези, які мають наукову новизну а виносяться на захист:

1. Доведено, що історіософська концепція М. Грушевського будується ;а основі діалогу романтичних та позитивістських тенденцій в ггоріософській думці Європи. Погляди історика на центральну роль нації : історії людства формувалися на основі впливів романтизму, а на її грироду як соціального організму — на основі позитивістської традиції.

2. Визначена сутність історіософії М. Грушевського як концепції сторичного націоцентризму.

3. Підкреслюється, що М. Грушевський створив поліфакторну модель сторії нації, в якій жоден з чинників історичного процесу не виступає юстійно домінуючим. Історик розглядав історичний процес розвитку нації ’а людства в цілому як такий, що має постійне прогресивне спрямування. З процесі своєї науково-світоглядної еволюції він підійшов до розуміння сторичного прогресу як боротьби індивідуалістичних та колективістичних тенденцій розвитку людства.

4. Обгрунтовано, що історіософія М. Грушевського є теоретичним фундаментом національної ідеї як історіософського принципу існування тації, інтелігенція та національна держава є найважливішими факторами її реалізації.

5. Доведено, що національну ідею історик розглядає як продукт соціальної творчості етносу, надає їй гносеологічного статусу, національна ідея функціонує в історії як "соціальний факт", аналогічно поглядам Е. Дюркгейма.

Методологічна та теоретична основа дисертації.

У дисертації використані загальні методологічні принципи аналізу історик-філософського процесу: принципи об'єктивності, історизму, загального зв'язку і розвитку, причинності, світоглядного плюралізму. У процесі дослідження історіософії М. Грушевського використані методи історичного аналізу, системного підходу генетичний та порівняльно-історичний метод.

Методологія аналізу історіософії М. Грушевського зформувалася у автора під впливом методології, використаної І. Витановичем, зокрема йогс уваги до інтелектуального середовища, в якому знаходився М, Грушевський. Також вплив на методологію та засоби дослідження здійснювався з боку методології аналізу історіософських систем XIX, початку XX століть в праці П. Варта "Філософія історії як соціологія" та методології аналізу наукової спадщини М. Костомарова та В. Антоновича Михайлом Грушевським.

Теоретичне та практичне значення дисертації

Значення дисертації полягає в тому, що її висновки можуи використовуватися як в загальних дослідженнях історіософії на Україні те її місця в європейській історіософській думці, так і в спеціальний дослідженнях наукової спадщини М. Грушевського. Висновки з цієї прац можуть бути використані в сучасному процесі становлення національно’ держави, це стосується поглядів М. Грушевського на роль в г функціонуванні та життєздатності ідеї соціального миру та на важливісті інтелігенції як націотворчого фактору. Можливе використання результатії дослідження в курсах історії філософії України та історіософії.

Апробація дисертації

Головні ідеї та результати дисертаційного дослідження доповідалися н

іукових конференціях "Міжнародні славістичні читання", м. Чернівці, 392р., "Національна ідея в духовній культурі України ХІХ-ХХ століть", .Полтава, 1993р., "Духовність середньовічної Європи: схід — захід", м. деса, 1994 р. та в чотирьох публікаціях автора.

Структура дисертації

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, яка випливає з оставленої мети та конкретних завдань дисертаційного дослідження, исертація складається із вступу, двох розділів, перший розділ має шість араграфів, другий розділ має чотири параграфи, висновків та списку икористаної літератури. У першому розділі розглядається суто :торіософська концепція М. Грушевського, висвітлюються основні оменти розуміння історичного процесу ( нація як суб'єкт історії, оліфакторність, роль особи в історії та еволюція до соціологізації :торіософії) через аналіз впливів романтичної та позитивістичної радицій історіософії. У другому розділі розглядається взаємозв'язок :торіософії з національною ідеєю через аналіз генези та статусу аціональної ідеї, впливів культури та традиції на її виникненні та зункіонуванні як "соціального факту" та розгляд ролі держави та ятелігенції як націотворчих факторів.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, виявлено ступінь її гаукової розробки, окреслено мету і завдання дисертації, визначені іетодологічні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну тез цо виносяться на захист, визначене теоретичне і практичне значення ) оботи.

У першому розділі "Історіософія та методологія досліду — романтичні та

позитивіські впливи" розглядається науково-світоглядна еволюція М. Грушевського, та інтелектуальна атмосфера, в якій він формувався та функціонував як науковець та суспільно-політичний діяч. Висвітлюються такі основні моменти історіософської концепції М. Грушевського як розуміння ним природи історичного процесу, визначення його прогресивної чи регресивної спрямованості, визначення основногс суб'єкту історичного процесу та його природи, розгляд рушійних сш історичного розвитку, проблема бачення ролі особи в історичному процесі та впливи Французської соціологічної школи Е. Дюркгейма на формуванню основних принципів історіософської концепції М. Грушевського.

У першому параграфі першого розділу "М. Грушевський як науковеці та політик" розглядається науково-світоглядна еволюція М. Грушевського і руслі його біографії та визначення впливів на. його розвиток двоэ домінуючих в науковому середовищі XIX століття наукових напрямків — романтизму та позитивізму.

В параграфі зазначено, що формування М. Грушевського як історика що, за його словами, присвятив свою наукову працю побудуваннк максимально повної та наукової історії українського народу почалося пі/ впливами української романтичної традиції, головними представникам! якої в історичній науці були М. Костомаров та В. Антонович. Якщ< національне українське почуття, або національна самоідентифікація у М Грушевського формувалося під впливами оповідань батька, які формувал] прив'язаність до української мови та традиції, то про формування свої: наукових принципів М. Грушевський писав, що після знайомства працями цих істориків він міг уже назвати себе заочним учнем Е Антоновича і М. Костомарова. Подальша робота в студентські роки "документальній школі" під безпосереднім керівництвом В. Антонович ввела М. Грушевського в сферу позитивістської історіософії '

методології досліду.

В параграфі підкреслено, що романтичний націоцентризм як вихідна історіософії та історичний позитивізм з його впливами на розвиток історіософських принципів та методологію досліду М. Грушевського синтезувалися в концепцію, яку можна визначити як історичний націоцентризм.

В другому параграфі першого розділу "Об'єкт досліду та його трактування" провадиться подальша конкретизація впливів романтичної та позитивіської історіософських традицій на процес формування націоцентричної історіософії М. Грушевського через призму визначення головного об'єкту історичного досліду, а, тим самим, головного суб'єкту історичного процесу в історіософії М. Грушевського.

Тут розглядається розуміння природи та статусу нації як суб'єкту історії в романтичній та позитивістичній традиціях, підкреслюється, що обидва способи бачення нації не вважалися М. Грушевським науково вірними але були синтезовані ним в оригінальну концепцію. Від романтизму М. Грушевс.ький бере тезу про націю як головний суб'єкт досліду, але відкидає дещо сакралізоване бачення її як прояву дії "народнього духу", критикуючи свого вчителя М. Костомарова за використання в його історіософських студіях "романтичного привиду" народнього духа. Націю він розглядає як соціальний організм, використовуючи "порівняння по аналогії" з біологічним організмом в концепції Г. Спенсера. Але позитивіське бачення нації не влаштовує М. Грушевського з огляду на те, що нація у позитивістів не є самодостатнім історичним феноменом, а розглядається як одна із стадій історичного процесу, яка має зникнути з розвитком пізнаючого людського розуму. Крім того, позитивісти, наприклад, Г. Бокль, використовували факти національної історії лише як ілюстративний матеріал до розвитку тих самих законів пізнаючого

людського розуму.

формування Давньокиївської держави в концепції М. Грушевськоп виступає прикладом виникнення національно-державного утворення, яке < фундаментом для подальшого розвитку української нації. М. Грушевськиі описує його багато в чому аналогічно концепції Г. Спенсера. Нація ма< "одиницю зросту" — громаду, стан "купців-воїнів" як консолідуючу силу інтелігенцію як “нервовий центр", при розвитку станової диференціаці стрімить до інтеграції.

В параграфі визначається, що на основі синтезу романтичних т. позитивіських поглядів на націю М. Грушевський приходить до розумінн. нації як соціального організму — організованого та максимально повні структурованого (в класовому розумінні) утворення, що виникає на основ реальних покревно-родових та територіально-сусідських зв’язків, а тако? під впливами духовно-психічних чинників — інстинктів націотворення, пр які він писав як про неусвідомлювані але глибоко заложені в історії народ стихійні змагання, що можуть згинути тільки разом з загибіллю самог народа, нескорше.

В третьому параграфі першого розділу “Історичний прогрес" мов йдеться про характер історичного процесу в історіософії М. Грушевськогс При вирішенні проблеми прогресивності чи регресивності історичног процесу М. Грушевський стоїть цілком на позитивіських ПОЗИЦІЯ) Прогресивний характер історичного процесу є для нього незаперечним.

В параграфі відмічається, що в питаннях критеріїв прогресивносг конкретних історичних явищ М. Грушевський часто відходить від критерії класичного позитивізму. Це обумовлено націоцентричним характером йог історіософії. Він не притримується ідеї "осібного шляху" розвитку кожне нації, а бачить національний розвиток як культурну еволюцію нерозривнім контакті з загальнолюдським прогресом. Але людство в ньої

укупністю націй, а не абстрактною спільністю. Тому головним в нього є итерій корисності для нації. Суть цього критерія у визнанні огресивним тільки такого явища, яке допомагає розвитку нації, яочасно не знищуючи її оригінальних прикмет та можливостей дальшого розвитку. З огляду на цей критерій він часто оцінює гативно такі історичні явища, які, з огляду на такі абстрактні зитивістичні критерії прогресу як поширення знання, виглядають огресивними. Як приклад такої негативної оцінки "культурного огресу” згадується оцінка М. Грушевським результатів діяльності Могили як культурного регресу з огляду на потреби збереження игінальної національної культури.

В параграфі розглядається ставлення М. Грушевського до питання «шомірності історичного процесу. Відмічається, що історик наголошує необхідності вичленення таких "одностайностей", які характерні для >дства в цілому та проявляються у всіх краях і у всіх народів. Тільки тоді лософія історії або соціологія можливі як наука. Але підкреслюється, що Грушевський уникає застосування терміну "закон", тому що його істовне навантаження має природничо-науковий характер, без користання "елементів доцільності та моральності" М. Грушевський ажає застосування терміну "закон" в суспільних науках некоректним.

В параграфі четвертому першого розділу "Рушійні сили еволюції" зглядаються дві взаємозв’язані важливі характеристики історіософії М. ушевського — питання про поділ рушійних сил еволюції нації на утрішні та зовнішні і поліфакторна модель історичного процесу. ІВНІШНІ рушійні сили — це, в основному, геополітичне середовище гування нації. Базовим поняттям в концепції внутрішніх рушійних сил ступає термін "енергія розвитку" нації або "еволюційна енергія". Це тнісні характеристики кожної нації, інтенсивність яких залежить не від

“природжених" здатностей нації до розвитку, чи від Божого промислу, від цілого комплексу факторів існування нації. На його думку ступін інтенсивності “еволюційної енергії" залежить і від історично зформованс психології певної нації, від геополітичного оточення, від певного ступен розвитку окремих частин соціального організму. Як внутрішні рушійі сили М. Грушевський виділяє вольовий та інтелектуальний факторі Емотивно-вольовий фактор спрацьовує головним чином на несвідомом; "інстинктивному" рівні.

В параграфі відмічається, що М. Грушевський є послідовнико поліфакторної моделі історичного процесу. Основні фактори в йоі концепції — це географічний, колонізаційний, економічний та ціли комплекс культурних факторів. Підкреслюється, що жоден з цих факторі на думку історика, не є постійно домінуючим.

В п'ятому параграфі першого розділу "Особа в історії" досліджуютьс погляди М. Грушевського на роль індивіда в історичному процесі, розумінні індивіда як історичного героя М. Грушевський притримується цілому позитивістичних поглядів. Кожна історична індивідуальність продуктом свого часу, свого соціуму. Але історик, уникаюч одно спрямованого зв'язку "обставини — індивід" надає особі набагаї більшої дієвої ефективності. Особа в історії здатна формувати звороти: зв'язок “індивід — обставини". Це можливо завдяки різній, сут особистісній здатності індивіда "персоніфікувати" обставини історичної життя.

Підкреслюється, що, на думку М. Грушевського, історична осо* набуває максимально дієвого характеру коли вона сприймаєте міфологізовано, як якась вища істота, а не як реальна людина. І міфологізація є продуктом дії як самого героя, так і його оточення. Ь приклад міфологізованого героя М. Грушевський розглядає Богда

^іельницького, на думку історика, однодумці гетьмана були вимушені утримувати його престиж, зберігаючи та поширюючи в масах міфічний іраз непогрішимого вождя.

В шостому параграфі першого розділу "Соціологізм як період еволюції" і,еться про вплив соціологічної школи Е. Дюркгейма на формування горичного націоцентризму М. Грушевського. Підкреслюється, що для )ліфакторної націоцентричної моделі історичного процесу теорія :оціальних фактів" Е. Дюркгейма мала велике значення. Використовуючи пгегорію "соціальний факт" при розгляді інтелектуально-духовної яльності людства М. Грушевський обстоював дієвість “еволюційної іергії нації" та емотивно-вольових чинників історичного процесу.

В параграфі розглядається питання про природу соціального факту як зодукту гносеологічної діяльності людства, який аж ніяк не має гтологічного статусу. Особлива увага приділяється соціологічному зслідженню виникнення індивідуальності як форми людського імоусвідомлення та новому розумінню М. Грушевським природи торичного прогресу. Розробляючи свою концепцію мислитель все більше фіплювався в переконанні про вирішальну роль в вічних змінах одського життя цеї неустанної конкуренції індивідуалістичних і злективістичних тенденцій і періодичного чергування переваги то одних, ) других. В результаті своїх дослідів та міркувань М. Грушевський рийшов до розуміння цього чергування як основи того ритму соціальної їолюції, котрий досліджує філософія історії, соціологія і всі соціальні ауки разом з ними.

У другому розділі "Національна ідея в історіософії М. Грушевського" □зглядаються питання про генезу та статус національної ідеї, тобто, ярішусться питання про онтологічну чи гносеологічну природу ціональної ідеї. Досліджується можливість функціонування національної

ідеї у формі соціального факту, висвітлюються західноєвропейська 1 українська традиції розробки національної ідеї, розглядається ро. культури та традиції в процесі вироблення та функціонування національн ідеї. Висвітлюється ставлення М. Грушевського до державності : націотворчого фактору та способу реалізації української ідеї : історіософського принципу існування нації, досліджується роль інтелігені в процесі націогенезу та вироблення національної ідеї.

В першому параграфі другого розділу “Генеза та статус національн ідеї" висвітлюється роль європейської та української історіософські традицій в розробці національної ідеї М. Грушевським. Зазначається, і основним моментом у виникненні національних ідей є деетатизація наг та їх історії. Відмічено, що від такої дезетатизації походять два спосо' розуміння суб'єкту історії — "народ-громадянство", де головним комплекс громадських та політичних свобод, і "народу-національнс духу".

Підкреслюється, що національна ідея в історіософії М.Грушевськс має гносеологічний статус, виступає продуктом інтелектуальної діяльної людства. Виступачи в формі соціального факту національна ідея не втрач свого гносеологічного статусу, вона має здатність виступати моралы регулятивною нормою. Національна ідея є рефлексією над історичні динамікою розвитку нації.

Другий параграф другого розділу "Культура та традиція в проц націогенезу" складається з дослідження поглядів М. Грушевського на рс цих категорій в формуванні національної самоідентифікації національної ідеї. Головною думкою є те, що в процесі формував "відчуття національності" головну роль відіграють емотивні чинники, : грунтуються, в основному, на традиції. Тим самим традиція в ісгоріосо М. Грушевського набуває більшого значення ніж культурна єдність,

ззглядається ним, аналогічно з єдністю політичною та релігійною, як іверхня форма" існування нації. Історик писав про своїх попередників, ,о національність мислилася ними як зміст цих зверхніх форм, а не як ;ось незалежне і від них самостійне.

Підкреслюється, що в історіософії М. Грушевського традиція виступає грижнем національної ідеї як рефлексії нації над собою як історичною ілісністю, тому що саме традиція забезпечує цю цілісність. Якщо традиція - це стрижень національної ідеї, то формування національної культури зищого порядку" виступає способом реалізації української ідеї в :торіософії М. Грушевського, яка пов'язується із входженням української ації в громаду цивілізованих націй.

В третьому параграфі другого розділу досліджується ставлення М. рушевського до державності як форми існування нації. Висвітлюється оль федералістської традиції украінської історіософської та суспільно-олітичної думки XIX, початку XX століть в формуванні ставлення до ержави М. Грушевського.

Відмічається, що, на його думку, державність є найкращим гарантом ільного національного розвитку, особливо корисна вона коли пануючі ерстви етнічно споріднені з підвладними. Підкреслюється, що конкретні егативні оцінки М. Грушевським державного ладу Київської Русі чи етьманщини не є достатніми аргументами для трактування його :торіософії як повністю антидержавницької. Акцентується увага на ідеях

і. Грушевського щодо необхідності соціального миру як гарантії життєздатності національно-державного організму. Розглядається роблема взаємовпливу ступеня інтенсивності держави та психічно-мотивної сфери нації.

В четвертому параграфі другого розділу "Інтелігенція в процесі аціогенезу" дається огляд ролі інтелігенції як суспільної верстви в

історіософії М. Грушевського. Підкреслюється значення її д м інтелектуального . засвоєння традиції, для вироблення національно’ культури як способу реалізації національної ідеї. Зазначається, що самг природа національної ідеї як рефлексії нації над своєю історією передбача* важливість інтелігенції. Підкреслена її важлива роль як організуючою чинника та суспільної верстви — провідника соціального миру і національному організмі. Наприкінці параграфу дається порівнянні поглядів на інтелігенцію М. Грушевського з Т.Зіньківським та В Липинським. Зазначається, що попри розбіжності в конкретних оцінка: ролі української інтелігенції, усі ці представники різних таборі] української історіософії визнають за інтелігенцією велике значення дл: процесу націогенезу.

У висновках підведені підсумки дослідження та накреслені перспективі подальшої розробки теми.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях автора:

1. Березинець В., Мойсеїв І. "Національна ідея в духовній культур України ХІХ-ХХ століть"//"Філософська та соціологічна думка" К. 1993. IV 11-12.

2. Березинець В., Погорілий А. "Історія релігії "княжої доби" на Украй в світлі історіософії та методології М. Грушевського" // Збірка Київськог університету ім. Т. Шевченка "Проблеми філософії, соціології, психолог та політології". К. №1. 1995.

3. Березинець В. "Філософія історії М. Грушевського та інтерпретаці історії східних слов'ян в російській історіографії" // X славістичні читанії "Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світовс культури" (Тези доповідей) Чернівці 1992.

4. Березинець В. "Методологічні засади розробки М. Грушевськи

щіональної ідеї"// "Національна ідея в духовній культурі України ХІХ-ХХ ’оліть". (Тези доповідей) Полтава. 1993.

Berezinets V. V. Historiosophy by Mikhaylo Grushevsky. The dissertation for e degree of Candidate of Philosophy (speciality is 09. 00. 05 — the history of lilosophy). The Institute of Philosophy of the Academy of Sciences of kraine. Kiev, 1996.

It is the manuscript that is defended. The dissertation contains the detailed lalysis of evolution of basic ideas of the historiosophycal conception by [. Grushevsky in the European context. It is affirmed that this conception nbodies the synthesis of historiosophycal traditions of romanticism and posi-vism. The first basic principle of this conception is the primary role of the ition in the history, that reflects the influence of romanticism. The second ssic principle is the understanding of nation as the social organism (from pos-ivism). On the base of this synthesis M. Grushevsky created historical nation-mtrism, the original historiosophycal conception.

Березинец В. В. Историософия Михаила Грушевского.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук о специальности 09. 00. 05 — история философии. Институт философии дциональной Академии наук Украины. Киев, 1996г.

Защищается рукопись. Диссертация содержит детальный анализ золюции основных идей историософской концепции М. Грушевского в вропейском научном контексте. Утверждается, что его концепция формировалась в результате синтеза историософских традиций омантизма и позитивизма. Первым базовым принципом историософии М. рушевского является признание ведущей роли нации в историческом роцессе, что отражает влияние романтизма. Второй принцип -- нация

рассматривается как "социальный организм" в русле позитивистско историософии. На основе такого синтеза М. Грушевский созда оригинальную историософскую концепцию историческог нациоцентризма.

Ключові слова: нація, соціальний організм, національна ідея, соціальни факт, романтизм, позитивізм, соціологізм.