автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.14
диссертация на тему: Категории вида и времени в дiэслiвнiй системе латинского языка I-II вв. н.э.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Категории вида и времени в дiэслiвнiй системе латинского языка I-II вв. н.э."

ол

^львівсьішїҐ ДЕРКАВШІЙ університет імені і пана ШНКА

На правах рукопису

ЧЕРНЮХ БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ

КАТЕГОРІЇ ВИДУ І ЧАСУ В ДІЄСЛІВНІЙ СИСТШІ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ І-1І СТ.Н.Е.

10.02.14 - класична філологія

Автореферат діісортаці І на здобуття наукового сїупвті кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 1993

ІІїсертнціеп с рукопис.

Роботе, виконала у Львівському державному університеті Імені Івана Франка.

НаукрдиЯ корівник - доктор філологічішх наук, професор Слетіч

1. доктор філологічних наук, професор Шарипкін Сергій Якович.

2,' кандидат філологічних наук, доцент Орос Михайло Васильович.

Провідна організація: Одеський державний університет Іншії Іллі

засіданні спеціалізованої вченої ради К 068.26.10 при Львівському державному університеті Імені Івана Франка, оа адресою: м. Львів, пул. Університетська, І, факультет Іноземних мов. '

З дисертяц 1 ‘;п можна' ознаРоыитись у науковій бібліотеці Львівського державного університету Імен) Івана Франка, за адресот): м, Львів, пул, Драгсианова, 5. . ,

Роман Михайлович,

Офіційні опоненти:

Мечнікова, м.Одеса. Захист відбудеться " *?£ "

199 4р. на

Вчений секретар

спец 1 я, пі поганої вченої ради

Кузнецова Л.А.

Категорії вид/ та часу займають у системі латинського дієслова центральне місце і тому постійно привертають увагу дослідників. Однак,треба відзначити, щр домінують праці,у яких розглядається категорія темпоральност і ( напр, праці Г. Бласе, К. Бергсланда, Я. Ваккер-нагеля, С. Г. А. Герлінга, Р. Коль мана, Г. Латтманна, Р. Метнера,

І.ЕНетушла, Ф. Новотного, М. Пуар*'е, А.Ронконі, Г. Серба, Е. А. Хека, Й. Шнейдера та ін.). Це можна пояснити тим.шр, як відзначають А. Ерну та Ф. Тома^категорія виду в латинській мові поступається перед категоріє» часу(І). Значно менша кількість дослідників зверталась до проблем видової семантики дієслова (і. М. Камова, М.Кравар,

К. Г. ^йер.Г. Рейнгольд, Я Сафаревич, Я. Ы. Тройський, К Яначек).

Переважно дослідження темпоральнот та аспектуальноі семантики латинського дієслова мають констатуючий характер, обмежуються переліком видових і часових значень дієслівних форм і охоплюють далеко не всі видочасові форми. Видочасова система у них не розглядається комплексно, як одне ціле, а членуеться на аспектуальні та темпоральні співзначення. Лише у небагатьох працях показано зв"язок категорій аспектуальності і темпоральност і ( і. М. Намова, М.Кравар, А. Мейе, Я М. Тройський, Е Б. Ходорковська), але зроблено це на матеріалі окремих видочасових форм ( переважно імперфекта і перфекта, рідше майбутнього часу).

Більшість досліджень виконана на матеріалі ранньої (К.ван дер Хейде, Е Б. Ходорковська, К. Яначек) або класично К X. Еай-рел. М.Пуар”е) латині; післякласична латинь залишилась поза увагою дослідників аспектуальност і та темпоральност і. Монографі ї Я. Клллебч

(1) Ernout А., Thoitfâs F. Syntaxe latino, 2-еш ed. rev. et augm.- Paris, 1Q53. - P. 210. '

' - 4 -

т Р.ІЬхерсманна, присвячені нові творів Апулея та Петронія, практично не торкаються питань часової і, особливо, видової семантики.

Актуальність роботи визначена недостатнім вивченням проблеми вааемо8в"язку вид/ та часу у системі латинського дієслова після класичного періоду / вітчизняному мовознавстві.

Зважаючи на це, в дисертації ставиться мета - дослідити видо-часову систему латинської мови через аналіз . функціонування видочасових форм у художній прозі Алулея та Петронія, виявити ав"язок виду та часу у системі латинського дієслова та роль виду в організації темпоральної системи латинської мови.

Відповідно до цього, в дисертації поставлено такі аавдання;

1) виявити парадигматичні та синтагматичні значення видочасових форм, аналізуючи їх функціонування у рівних типах контексту, та встановити інваріантні значення;

2) визначити роль вилоподібних категорій у формуванні видового значення;

3) встановити місце та роль виду у системі латинського дієслова;

4). порівняти темпоральні й аспектуальні системи латинської та української мов і встановити можливості відтворення видочасовоі ‘семантики латинських дієслівних форм засобами української мови. .

Основні положення, які виносяться на захист:

1) Вид у латинській мові втратив самостійне значення, зберігаючись як релікт давньої видової системи.

2) В аспектуально-нейтральних формах видове значення аумов-

люеться категорією ”термінативність/курсі)вність" і типом контексту, у який вони включені. .

3) Відносно-часова система латинської мови виникла як синтез адпеїст/альних і темпоральних значень 11 складових.

4) Відмінності темпоральних систем української і латинської мов зумовлюють неможливість адекватного перекладу видочасових форм латинського дієслова засобами рідної мови.

ЯК методи дослідження використовуються функціонально-семантичний, описовий та компонентно-смисловий. Додатковим методом виступав тест на підстановку, ир сприяє встановлений синоніми форм.

Фактичний матеріал дослідження становлять зразки художньої прози 1-й ст. н. е. - "Сатирикон" Патрон і я та "Метаморфози" Апулея Звертання до згаданих авторів пояснюється тим,що вони-одні в найви разніших представників "срібної" латині, які істотно не відступають Від канонів класичної мови, але, з іншого боку, проникливі для ров-мовногмови, де вид і час реалізують додаткові семантичні відтінки.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це - одна в перших у вітчизняному мовознавстві спроб дослідити темпоральну систему латинської мови а урахуванням аспектуальних і темпоральних вначень и зкладовнх. В роботі уточнюється, а в ряді випадків, встановлюється, зидова і часова семантика дієслівних форм (на парадигматичному і :интап«тичному рівнях), а також визначається роль та місце виду в >рганізаци темпоральної системи латинської мови.

Теоретична цінність роботи. Отримані результати допоможуть •либше зрозуміти структуру і функціонування латинської мови, про-іикнути у внутрішні закони побудови видочасової системи і в"ясувати юль різних елементів у и формуванні, а також поглибити гнання про ароднорозмовну мову римлян. Вони доповнять існуючі дослідження у алузі синтаксису часів і можуть бути використані в наступних тео-етичних дослідженнях у цьому напрямі. ' .

У практичному плані реаультати дослідження можна >використовувати при викладанні курсів "Історична граматика латинської мови", Теоретична граматика латинської мови",спецкурсах-з народної латині.

- б -

а також на практичних заняттях при перекладі латинських текстів.

Апробація роботи, Основні результати дослідження доповідались на евітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Львівського державного університету їм. {.Оранка (Львів, 1988-1992), читаннях, присвячених пам"яті Є.Куриловича ( Львів, 1988), відображені у трьох публікаціях. У повному обсязі дисертація обговорювалась на засіданні кафедри класичної філології Львівського державного університету їм. 1.Іранка (Львів, 1992).

Структура обсяг роботи. Робота складається а і вступу, чотирьох частин,висновків (199 машинописних сторінок) та списку ви --користаної літератури. (193 назви). •

. Зміст роботи.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, подано короткий огляд історії питання, визначено мету, завдання, об"ект дослідження, загальну методику, підкреслюється наукова новизна та теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи.

Перша частина "Категорії биду та часу в дієслівній теорії античних граматиків" складається а двох розділів.

Перший розділ "Вид та час у системі індоєвропейського дієслова" присвячений аналізу згаданих категорій в індоєвропейському мовному стані. Категорією, яка передувала темпоральнїй диференціації, слід вважати вид дії,котрий' виник на основі способів дії, пов"язаних із лексичною семантикою дієслівних коренів. Шрвіснй виділилось два типи основ - презенса і аориста, які, відповідно, виражали дію в протіканні та завершеності. За ознакою "активиїсть/інактивнїсть" ці основи протиставлялись основі перфекта, котра виражала статичність Під впливом презенса і аориста перфект був включений у дієслівну сис тему, яка із бінарної (презенс/аориет) перетворилась у тернарну (лпезенс/аорист/перфект), чому передував процес граматизацп видовил

значень. На баз і трьох згаданих основ через приєднання "первинних" та "вторинних" закінчень утворилась розгалужена система часів, ви никнення яких, крім презенса, слід датувати періодом самостійного розвитку мов (1).

На відміну від інших індоєвропейських мов, переважна більшіеті. видочасових форм латинської мови, крім теперішнього часу та, частково, перфекта, е суто латинськими або спільно і талиськими новотворе ми. Новаторством латинської мови слід визнати те, пр вона розвинула гемпоральну систему, виявом чого е утворення категорії відносного часу і встановлення відносно-часової системи, збереженої у сучасник романських мовах. .

У другому розділі "Вчення про категорії виду та часу в античній ’раматичній науці" проаналізовано вчення грецьких та римських грама-’иків, які займались цією проблемою, аїродки вчення про дієслівну сатегорт часу знаходимо у давньогрецьких філософів (Протагора, Шіа юна, Арістотеля), однак,найбільш систематизовано чоно проявляється ' стоїків, які за критерій брали вид дії і на його основі будували идочасову систему

Перезіід від видо- до відносно-часово і системи пов"язаниЯ їв лександрійською граматичною иколов, і полягає в тому, пр як крите їй обрано відношення ди до моменту мовлення. Існування видової І знищ, хоч і визнавалось, але вид не знайшов місця у тешюрзлыпй истемі.

(1) Сафаревич Я Развитие формативов времени в ішдоеі-.риііеПсмил)

глагольной системі? // Проблем» инлоевропейского язшссзнания.

М. .1964.-С. 16; Тронский ЯМ. Обиеиндоевропейское языковое состояние. -Л , 1957. -С. 95. • '

Під впливом грецьких граматичних теорій знаходилось 'і римське мовознавство. Вплив стоїків виразно простежується у вченні' Парка Теренція Варрона про види дієслова. Однак, починаючи в 1 ст. к.е., домінуючою стає теорія Квінта Реимія Палемона.котрайде в руслі олександрійської граматичної доктрини, і якої притримувались наступні покоління римських граматиків. Рагом а тим, слід відзначити вплив протилежних течій: у Варрона - олександрійського, у Палемона і його

послідовників - стоїчного вчення. Незважаючи на значну залежність римської граматики від грецької, безсумнівною видається самостійність римлян, що, зокрема, виявилось у термінотворенні, уточненні семантики певних дієслівних форм, порушенні проблем невластивих для грецької граматики.

Друга частина "Парадигматика та синтагматика видочасових форм індикатива у латинській мові" складається а п"яти розділів.

У першому роаділі "Превенс - темпорально-нейтральний та аопек-гуально-немаркований член дієслівної системи" аналізуються парадигматичні та синтагматичні значення згаданої видочасової форми. Вибір критерієм "відношення до моменту мовлення" дає.змогу встановити три типи теперішнього часу: інклюзивний, нейтральний та ексклюзивний (1), нкі охоплюють часткові значення. Серед першого - можна виділити ианхронний презенс (стилістичним рівновндом якого є гномічний), який позначає постійні дії. напр. :Semper in hac ге, qui vincitur, vincit (Petr.59,21-22) - Завади у цій справі перемагав той, кого перемагають. Презенс також може виражати дії, які розпочались у минудацу і тривають в момент мовлення (г.зв. розширений презенс), напр.: ...

saevlsslmo somnlo mlhl mmo etiam redtntégratur, lmmo vero ciiniulatur

(1) Терміни запозичені у Є. І.Шендельс (див. ІШндельс Е.И. Многозначность и синонимия в грамматике. - М. ,1970. -С. 40).

infortunium reum... (Ap.Met. IY, 27,16-18) - ... жорстокий сон rajco« і зараз відновлює і збільшує моє непвсгя ... .

Різновидом інклюзивного презенса слід ввалити "результативний", який, виражати існування результату в момент мовлення, до певної « міри збігається з perfectum praesens. Особливо характерно це для речень типу ... ut audio... (Ар. Met. IV, 17,11) - ... як я чув (- яки знаю)... ..

Однак,центральне місце серед різновидів інклюзивного презенса. як і серед функтивів цієї еидочзсовоі форми в цілому, займає актуальний презенс (презенс моменту мовлення), напр.: Unde autem solo,

ел lateat in ea venenum mortiferum (Ap.Met. IX, 15,17-18) - Звідки я знал, чи не таїться в ньому (« напої) смертельна отрута?

Нейтральний презенс обмежується лише одним різновидом - ітеративним. Ітеративи їсть дії може задаватись як імпліцитно (семантикою дієслів), так і експліцитно (лексичними І структурними індикаторами ітеративності).

До ексклюзивного презенса належить "історичний" та футуральний, виникнення яких пов"язане 18 ситуацією безпосереднього спілкування. Співвіднесеність з планом минулого або майбутнього задається контекстом (на мікро- або макрорівні). Ексклюзишпій презенс е стилістично маркованим і використовується для унаочнення, надання більшої експресивності розповіді. Існування відповідників " історичного" та футтрального презенса у сфері власне минулого та майбутнього спричиняй те, що презенс інколи переймае їх характерні риси, яких він позбавлений у прямому вживанні. Зокрема,це стосується модальних значень футурального презенса, напр.:... пес sursum, neo deorsum non cresco, nisi dominum tuum in rutae folium conlecero (Petr. 58,32-33)

- ... нехай я не виросту ні вгору, ні вниз* якпр не заставлю твого господаря сховатись від страху.

■ • -10-

Подібна полісемія даної видочасової форми свідчить про теипо-ральну нейтральність презенса,котра існує у мові. Закріплення аа теперішнім часом парадигматичного значення презенса моменту мовлення слід пояснювати переважним влСиванням його саме у цій функції. Таке протиставлення значень виразно свідчить про різний» між рівнями мови та мовлення.

Лспокгуально презене характеризується неоднорідністю, отримуючи значення як недоконаного, так і доконаного виду. Переважно значення докшаності характерне для ексклюзивного презенса,у якого воно е домінуючим. У "Сатирикон і" 66 7. історичного та 72 7. футурального, а у "Метаморфозах", відповідно, 78 та 75 % метафорично вжитих форм пре-еенса, виражають завершену дію. Аспектуальна семантика презенса, вжитого у переносному значенні, залежить від тєрмінативності/курсивное? І дієслів та типу контексту, в якому вони вживаються. Зокрема, переважна більшість форм презенса у претерпальному та футуральному значеннуггворенихвід термінативних дієслів, має значення доконаного виду. Слід відзначити, що у .наративному контексті презене отримує значення доконаного виду, а у дескриптивному - недоконаного, «р особливо характерно для "історичного" презенса. .

На прикладі видової семантики презенса чітко спостерігається різниця між мовленнєвим 1 мовним рівнями. У мові презене отримує значення недоконаного виду, але у мовленні виступає як аспектуаль-по- нейтральна форма, ш здатна набувати обох видових значень. Це дає підстави характеризувати презене як слабкий (немаркований) член видової опозиції "презенс/перфект", існуючої у мові. Однак,у мовлен-чі подібна аспектуальна опозиція відсутня.

Другий розділ "Стійкість видового та часового значень імперфек-тп"чі>ипвячєний розгляду темиорапьноі та аспектуальної семантики імііер'к’кта. 11ч видочасора форма пов”язана тільки в сферою минулого.

коч арідка може виражати дії, які продовжуються в момент мовлення, і наближається аа значенням до роаіииреного презенса,’ напр. : An tu,

problsslma puella, parentes tuos intervtsere properabas? ( Ар. Кіз t. VI, 30,27) - Чи ти, найчесніша дівчино, поспішаєш провідати своїх батьків? Подібне значення слід розглядати як стилістичний варіант, метоп якого е пом'якшення категоричності висловлювання, вираження несподіванки. здивування. Вживання презенса та імперфекта в аналогічних типах контексту. зокрема, для вираження дій чи станів, що тривають або повторюються, дозволяє розглядати останній,як презенс, транспонований в минуле. Як і презенс, імперфект виражає ітеративиість, але суттєвою відмінністю між обома формами е співвіднесеність імперфекта тільки з минулим turn-моментом, тоді як презенс може локалізувати дів в будь-якій точці осі часу.

На відміну від презенса, імперфект відзначається постійністю видового значення, майже завади виражаючи процесуальність дії-Порівняно рідкісні, у "Сатириконі" - 13, у "Метаморфозах" - 15 X, випадки вживання імперфекта у т.зв. "аористичному" значенні, напр.: ... ot поітвп, quo tu ceriserts, alebat ... ( Ар. Mat. V,26,7-8) ... t

назвав ім"я, яким тебе звуть....- слід розглядати як загальнофакгич-не значення цієї видочасової форми, основна функція якого полягає в простій констатації факту, безвідносно до його тривання чи завершеності. Здебільшого дане значення виникає у термінативних та нейтральних дієсловах, причому останні тяжіють до термінативності.

Видовим значенням імперфекта слід пояснювати його фушщіонуван ня у інхоативному та конативному значеннях, які передбачають незавершеність дії. Аспек-гуальна семантика згаданої видочасової <іщ> ми також ппливае на п роль у контексті, а саме - застосувални у

сліисових партіях творів, up становить переважну більшість випадків в обох авторів. '

Крім вищезгаданих випадків,імперфект може вживатись у модальній ІіункцИ, як "inperfGctum irreale". Аналіз його вживання дає вмогу «вділити дві вони: на мікро- і макрорівні. На мікрорівні ірреальну цій виражає імперфект, утворений від модальних дієслів; posse, deber« і lu. або включений у ірреальний період. При цьому за значенням він відповідає oonlunctlvus Irrealis, напр.: Poteram hoc ferlculo esse

oontentus (Petr.68,31-32) - Я міг би бути вадоволеним цією стравою,-де poteram - possem у значенні нереальності в теперішньому.

На макрорівні імперфект вживається для вираження подій, нереальність яких підтверджується контекстом, напр.: Ego malestate

conterrltus praatorem putabam venlsse (Petr.65.32-33) - Я .зляканий такою величчю, думав, ар прийшов претор. Але. вже наступне' речення свідчить про безпідставність подібної думки героя твору, - ЯК ВИЯВИЛОСЬ. це був каменяр Габінна ' .

У третьому розділі "Перфект - маркований член аспектуальної опозиції в латинській мові" проаналізовані темпорадьні та аспекту-альні значення вгаданої -видочасової форми. Наявність аористичного та преаентного перфекта не довволяе вивести інваріантне вначення і змушує розглядати семантику перфекта як поєднання двох паралельних рядів значень.

Аналіз темпоральної семантики перфекта дає підстави стверджувати, цр ця видочасова форма е темпорально-нейтральною. Часові значення, які вона отримує, е лише контекстуально-зумовленими, (брання критерієм відношення до моменту'мовлення дає вмогу виділиті інклюзивний, ексклюзивний та нейтральний'перфект в їх підвидами:

- ІЗ -

І----------\ perfectum praesens!

t ...........................-

----! ішшвивниЛІ ----!результативний перфекті

. ! .................................- —

І--------1 футуральний перфкт!

--------- ----------------- Іаористичний!

І Перфект (_____ ! ексклюзивний! ___________f перфект f

----! нейтральний!--------------1 констатуючий перфект!

їункціонування перфекта у різних типах контексту эаперечуе думку Г. Серба про те, щр єдиним значенням даної форми е значення прете-ріта (1): Дійсно, це значення (якшр не враховувати реліктову групу

ргаеІегиоргаеБепНа) е найзвичнішим. але до нього не можна авести інші значення, в т. ч. і результативне, яке е перехідним від минулого . • до теперішнього і яке актуалізується тільки в контексті, хоч зустрічається рідко. Найбільша частотність вживання аористичного перфекта

(1) Serbat G. Les temps du verbe en latin. III. Le parfait de 1‘ Indicatif actif // Revue des Etudes Latines. - 1076.-T. 54.-P. 352.

пояснюеться його видовою семантикою та переважнім вливанням у прете -рітних контекстах, шр сприяло закріпленню за ним значення минулого.

У видовом/ відношенні перфект тел характеризується неоднорідністю. набуваючи значення обох видів. Значення недоконаності отримує лише perfectum praesens , інші види перфекта мають значення доконаного виду. Зіставлення зон вживання імперфекта та перфекта свідчить, що саме у сфері претеріта існує прітативна видова опозиція "імперфект/аористичний перфект". Це заперечуе твердження про тем-поральний характер згаданого протиставлення, яке, на думку ряду дослідників (1), полягає в тому, шр імперфект співвідноситься з минулим, а перфект - з минулим І теперішнім, оскільки у згаданій опозиції перфект виступає як ексклюзивний, СПІВВІДНОСЯЧИСЬ ТІЛЬКИ 8 минулим

Аналіз видової семантики імперфекта і перфекта в однакових типах контексту дає змогу уточнити видове значення останнього, яке полягає у вираженні цілісної (у мовленні - завершеної або припиненої) дії, І яке особливо виразно спостерігається при поєднанні перфекта з індикаторами дуративност і, напр.: Dm risiims... ( Pet г. 56,23) - Ми

ДОВГО СМІЯЛИСЬ... . .

За винятком групи praeterltopraesentiа,перфект ніколи не е синонімічним у видовому відношенні" до імперфекта. Різниця видової се-м-'чп'шси спричинює різницю у зонах вживання: перфект вживається у

О) Valiel H. Praeterіtum iniperfecLuin et, praeterltum perfecluni:

J 'opposl t Ion asppctue) le cledt /rlabain. // Le sens du parfait, de 1 ' I n*1t<?at. if pii latin. -Pat із, 1080. -P. 101. .

розповідних партіях творів, імперфект - у описових. Доволі НЄ8НаЧШ випадки уподібнення видових значень імперфекта і перфекта слід роа глядати як квазісинонімію. Близькість видової семантики вгаданих ви дочасових форм обмежується (і то не завади) курсивними дієсловами, що дозволяє констатувати певний, існуючий у зародковому стані, вплиь вилоподібних категорій на аспектуальне значення, який ще не був an туальним для латині, розвинувшись значно пізніше.

У четвертому розділі "Плюсквамперфект індикатива як претеріг перфекта" розглядається комплекс видових та часових значень плюсквамперфекта. Він, на відміну від перфекта, майле завжди обслуговує план інформації (І).’сшввідносячнсь з минулим tum-моментом. У плані комунікації згадана видочасова форма вживається лише у випадку синонімії з перфектом, nop.: Obstupueram ego suppUoll netii

pavidus... (Petr. 108,17) ( Я заціпенів,зляканий страхом перед покаранням...) та:... obstupul ego...(Petr. 25,25) (... я заціпенів...), хоч 8а частотністю вживання він значно поступається перед перфектом, становлячи у "Сатириконі" 10, у "Метаморфозах" - 11 X претерітальних форм і вживаючись переважно в експлікатившй функції. Очевидно,роль цієї видочасової форми у контексті пояснюється її вторинністю (похідна від перфекта), але, з іншого боку, близькість плюсквамперфекта і перфекта сприяє тому, пр перший переймае інколи роль останнього -в організації тексту.

Як і перфект, плюсквамперфект слід розглядати як поєднання двох рядів аспектуальних значень, але, якир перфект характеризується темпоральною полісемією, то єдиним часовим значенням плюсквамперфекта є

(1) Про плани інформації та комунікації див.: Бенвенист Э. От-

ношения времени по французском глаголе // Общая лингвистика. -М. , 1974. -С. 271.

препозиція до моменту мовлення. Порівняно а перфектом, плюсквамперфект значно рідше виражає результативність, 13 7. у "Сатириконі" та 14,5 % у "Метаморфозах" (для перфекта це становить , відповідно, 40,5 ' та 26 X). Переважно, результативністю характеризуються форми plusquarrperfectum passlvi , дуже часто утворені поєднанням parti perf. pass, із плюсквамперфектом дієслова esse, шр слід пояснювати як ад"ективаціею дієприкметників, гак і втратою у мовленні різниці міх eram та fueram У "Сатириконі" подібні форми становлять 20, а вже у "Метаморфозах" - 90 7.. Це дозволяє датувати поширення згаданої конструкції II ст. н.е.

Врахування того, що значення плюсквамперфекта як передминулого е контекстуально зумовленим, заставляє шукати відмінність між ними у сфері текшоральності. Ця різниця полягає у співвіднесеності плюсквамперфекта тільки з минулим tum-моментом, а перфекта - з минулим tunt- і теперішн ім nunc-моментом.

У цьому ж розділі ровглядаїсггься нечисленні випадки вираження плюсквамперфектом модальних відтінків, зокрема,його вживання у значенні conluncttvus potential is, яке, очевидно, виникло під впливом кон"юнктива. . .

Розгляду аспектуальних та темпоральних значень майбутнього часу у всіх його різновидах присвячений гГятий роаділ "Парадигматичні та синтагматичні значення форм майбутнього часу”. Характерною рисою цих видочасових форм є виняткове функціонування у плані 'комунікації та співвіднесеність з майбутнім tum-моментом. Зв"язку із моментом мовлення, навіть опосередкованого , не спостерігається, шр дає змогу характеризувати згадані форми як ексклюзивні. Порівняно з майбутнім І та 11, сигматичні форми вживаються дуже рідко, переважно в "Метаморфозах'^ і утворені здебільшого від дієслова facere. Подібне вживання слід вражати архаїзмом автора. Темпорально форми сигматичного

майбутнього не відрізняються від futurum II.

Як і інші форми, утворені від основи перфекта, futurum II інколи отримує результативне значення, яке у "Сатирикомі" становить 4, у Метаморфозах" - 2 X. Переважно це форми пасивного стану, утворені як за допомогою ero, так і fuero,як другого компонента.

Аспектуально сфера майбутнього доволі відрізняється від інших видочасових форм. Особливо це стосується майбутнього І, який характеризується аспектуальною нейтральністю, отримуючи значення обох видів залежно від типу дієслів: 'гермінативні дієслова тяжіють до до-

конаності, курсивні - до недоконаності. Однак,подібна залежність не може вважатись абсолютною, оскільки і термінативні дієслова отримують значення недоконаного виду, а курсивні - докоганого. інколи, внаслідок гіпотетичності дій, виражених формами майбутнього І , важко встановити видове аначення, оскільки однаково можливі обидва варіанти. ■

На відміну від futurum І, futurum II характеризується завершеністю. Виняток становлять praetentopraesentia та деякі курсивні дієслова: esse, habere, vivere, напр.: Quamdlu vlxerlt, habebit

stigrmam (Petr. 45,27-28) - Як довго він житиме, матиме клеймо. Сигматичний футурум аспектуально синонімічний майбутньому II. Зіставлення видової семантики майбутнього І та II свідчить про відсутність видової опозиції у сфері майбутнього на рівні мовлення, тоді як у мові існує привативна опозиція з другим маркованим членом.

Темпоральні та аспектуальні'значення майбутнього часу доповнюються семою "модальність", шр пояснюється кон"юністнвним походженням футурума Модальні значення переважно отримує futurum І, прирівнюючись до conlanctivus optatlvus, potentials, dubltatlvus та lussivus. Різниця між майбутнім часом та кон'юнктивом у подібних випадках полягає у меншому ступені модальності першого . ир цілком коном ірно.

- іе -

Третя частина "Аспектуальна та теипоральна семантика форм чпн"шктива" складається а чотирьох розділів. '

У першому розділі "Неминуле і видова нейтральність - ознака ісон"юнктива презенса" дано аналіз семантики згаданої видочасової форми у творах Петронія та Апулея. У кон"юнктиві триступеневе часове протиставлення "минуле/теперішне/майбутне" замінюється двоступеневим "минуле/тепер і шне-майбутне". Протиставлення часових планів здійснюється на основі критерію "минуле/неиинуле", без диференціації останнього. Домінування модальності над темпоральністю викликає ослаблення останньої, яка часто е іррелевантною.

Кон"юнктив презенса, зберігаючи характерні риси індикатива, відрізняється від останнього обсягом включених темпоральних значень. Він охоплює всю сферу неминулого і може виражати як теперішне, так і проксимальне майбутнє або ж тепер і шне-майбутне без чіткої диференціації чи панхроннісгь. Домінуючим для згаданої форми е власне пре-аентне (у "Сатириконі" - 48,6. у "Метаморфозах" - 49,6 X) та футу-ральне вначення (відповідно 22 та 20,4 2). Індикатором, який вказує на певне тешюральне значення,. служить контекст на макро- чи мікрорівні.

Кон"юнктив презенса е аспектуально-нейгральною формою, яка отримує значення обох видів: Але слід відзначити перевагу значення недоконаності, яка становить у "Сатириконі" - 74; у "Мзтаморфозах" -67 Видова семантика цієї форми залежить від термінативності/кур-півності дієслів. Термінативні дієслова зі значенням доконаного виду становлять 86 % у "Сатириконі" та 8*4,8 % у "Метаморфозах". Приблизно такі ж цифри стосуються курсивних дієслів, вжитих у значенні недоко-наиого виду. ; . '

Другий розділ "Вторинність темпоральних та аспектуальних ознак дня кон"юнктива іміктФекта" присвячений аналізу видової і часової

семантики імперфекта кон"юнктива. На відміну від аналогічної форми індикатива,кон"юнктив характеризується значно ширшим спектром часових значень, виражаючи не лише минуле та його футуральний різновид (майбутнє в минулому), а й теперішнє або панхронність. Аналіз темпораль ноі семантики кон"юнктива імперфекта свідчить про неможливість ровг-лядати його як модальний відповідник індикатива. Значення, які отримує згадана видочасова форма, виникають внаслідок перехредення проспективного значення кон"юнктива а претерітальним значенням форми та їх реалізації в певних умовах контексту.

Незважаючи на те, пр первісним аспектуальним значенням кон"юнк-тива імперфеїсга була недоконаність, збережена у мові, на рівні мовлення, дана форма, як і кон''юнктив презенса, е аспектуальяо-нейт-ральною, отримуючи видові значення у значній мірі під впливом термінативності/курсивності дієслів, хоч і тут переважав значення недоконаності, яке становить у "Сатириконі" - 57,6, у "МетаморфозаX" - 58 7.. Значення доконаного виду отримують здебільшого терміна-тивні дієслова. У "Сатириконі” термінативні дієслова зі значенням доконаності становлять 80,6, а у "Метаморфозах" - 90,3 7. від загальної кількості.

Кон"шктив перфекта, розгляду якого присвячений третій розділ "Видова визначеність перфекта кон'юнктива” теж характеризується темпоральною полісеміею, виражаючи майбутнє, минуле або панхронність. Основним значенням цієї форми, виходячи з it походження, слід вважати значення майбутнього часу. Інші значення е контекстуально зумовленими. Але футуральне значення виступає доволі рідко і становить у "Сатириконі” 13, у "Метаморфозах" - 9 Х;ир пояснюється швидким переосмисленням перфекта як претеріта. Доказом цього є переважне вживання кои"юшстива перфекта у прегерггальному значеній, яке становить 66 Z у "Сатириком і" та 78 X у "Метаморфозах". ..

На відміну від кон"юрктива презенса та імперфекта, кон"юнктив перфекта характеризується значенням доконаного виду, яке е стійким і виступає у всіх випадках крім групи praeterltopraesentia Це дозволяє обрати семами даної видочасової форми темлоральну нейтральність та доконаність.

’ Функціонування та значення плюсквамперфекта кон'юнктива розглядається у четвертому розділі "Семантичний потенціал кон"юнктива плюсквамперфекта (видочасовий аспект)". Ця форма співвідноситься тільки з минулим, і це значення становить у "Сатириконі" 96, у "Метаморфозах" - 98 X всіх випадків вживання. Додатковим значенням, яке виникає у певних типах контексту, е значення майбутнього в минулому. Лише у непрямій мові кон"юнктив плюсквамперфекта має значення майбутнього часу, відповідаючи futurum II у прямій. Останнє слід пояснювати тим, що плюсквамперфект, як і майбутній II,виражає передування, а кон"шкгивне походження забезпечує значення проспективності.

Аспеїсгуальні значення кон"юнктива плюсквамперфекта аналогічні значенням перфекта Як і останній, плюсквамперфект кон"юнктива має значення доконаного виду (крім групи praeterltopraesentia). Різниця між перфектом і плюсквамперфектом кон"юнктива полягає у сфері темпо-ральності: плюсквамперфект - теыюрально обмежена форма, яка обслу-

говує. лише минуле, годі як перфект може вживатись і в інших типах контексту. . .

Зіставлення аспекгуальних значень форм кон”юнктйва, утворених від основи інфекта і перфекта, показує відсутність у системі кон"юн-ктива видової опозиції, оскільки презенс і імперфект кон"*шктива-аспектуально-нейтральні форми. Разом з тим,постійність видових значень форм, утворених від основи перфекта, свідчить про марковаяїсть останніх, а отже і основи перфекта. У. кон"юнктивІ темпоральні та ас лектуальні ознаки дієслівних форм проявлякггься значно -слабше,

свідчить про їх вторинність та підпорядкованість модальним значенням. Аналіз семантики видочасових форм свідчить також ,

про різницю, яка існує між мовним та мовленнєвим рівнями. Ця різниця проявляється у більшій самостійності дієслівних форм у мовленні (полісемія, здатність отримувати модальні відтінки у індикативі, асиек-туальна нейтральність). Спільною рисою обох рівнів е те, щр марковані члени, як у мові, так і у.мовленні, зберігають своі значення. Свідченням цього е марковая їсть перфектних форм на обох рівнях.

Четверта частина "їункцюнування видочасових форм латинського дієслова" складається з двох розділів.

У першому розділі "Відносно-часова система - результат взаємодії аспектуальних і темпоральних значень її складових" розглядаються питання відносно-часового значення форм індикатива і кон”юнктива, яке у латинській мові е домінуючим,. Відносні значення, які виникають у контексті, можуть отримувати всі без винятку видочасові форми індикатива Однак, за ступенем стійкості даного значення серед них можна виділити первинні і вторинні. До першого типу належать імперфект, плюсквамперфект, майбутній II, у яких значення одночасності та передування (у минулому і майбутньому) проявляються у переваленій більшості випадків. На відміну від них. для вторинних видочасових форм (презенса, перфекта, майбутнього І ) властива менша стійкість відносного значення, яке завжди е оказіональним. При цьому презенс завади виражає сувору одночасність, перфект - одночасність або передування, майбутній І - одночасність або передування. Відсутність синтетичних форм для вираження слідування свідчить про пізній характер виникнення цього значення.

Найвиразніше таксисні відношення у латинській мові виражаються КОН'ЮНКТИВОМ, який е присудком підрядних речень, і який, закріпившись спочатку у певних їх типах (непряме питання, cum hlstoriciim і ін.),

згодом поширився на інші, хоч у деяких видах речень (умовних, допустових, означальних іа згаданими відтінками) кон"шктив зберігає первісну модальну семантику.

to даль на семантика кон'юнктива тісно перепліталась з темлораль-иою, так up кон"юнктив став виражати не тільки відношення суб'єкта до дійсності, а й відношення між головними та підрядними реченнями.

Штроній та Апулей вживають кон"юнктив у підрядних реченнях практично без відхилень від правила "узгодження часів", хоч у "Метаморфозах" у наслідкових реченнях після "історичних" часів інколи вживається перфект кон"юнктива для вираження одночасності-слідування, який важко пояснити прийнятим у граматиці правилом, щр у подібних випадках перфект відповідає perfectum praesens, вжитому у незалежних реченнях, напр.: Tanta... in І se rat lone tantaque lndlgnatlone

curiam... at plebem maarens inflaflimaverat, ut . cuncti

conclamarint lapldlbus obrutum publicum malum publlce vindicar! (Ар. Met. X.6, 9-14) - Він, сумуючи, викликав у сенату... і народу таке співчуття і таке обурення, щр... всі почали вигукувати, ирб публічно побити камінням це громадське ало. Дія, виражена кон”юнктивом перфекта conclamarint, відбулась задовго до розповіді головного героя твору про ці події, результат агаданоїдії у момент мовлення також відсутній, а, отже, розглядати дану форму як кон"юшсгивний варіант porfeotum praosens немає підстав. Подібне явище слід розглядати як нперкорекцію і пояснювати впливом семітських мов (оскільки рідною мовою Апулея була нунійська), у яких темпоральні відношення передаються аспектуальними засобами. Очевидно, щр автор, виходячи із форми , приписував кон"юнктиву імперфекта значення недоконаності, а оскільки, контекст вимагав вжити форму зі значенням доконаного виду, то було вроблено вибір на користь кон'юнктива перфекта, хоч в інших ви ппд'сах відхилень від нормативного вживання не спостерігається.

Зіставлення аспектуальник значень видочасових форм а їх такшіо ними значеннями свідчить про те, щр відносне значення часів - не ию інше^к відносне вживання видів, а саме - завершеність/незавершеність ДП гардо інші, вираженої у головному реченні.

Незважаючи на біаспектуальність, кон"юнктив превенса та імперфекта виражає одночасність. Це слід пояснювати тим, щр у період проникнення кон'юнктива у підрядні речення він зберігав свою первісну аспектуальну семантику (тобто мав значення недоконаного виду), зумовлену походженням форми. Після вюиочення у склад підрядних речень таксисні значення згаданих видочасових форм не вмінились.а отже, можна говорити про консерватизм темпоральної системи та П стабільність. Звернення до традиційного поділу "інфект/перфэк?" свідчить, щр члени системи перфекта виражають передування стосовно відповідних їм членів системи інфекта. Особливо виразно це спостерігається в інфінітивних зворотах, де іпПпіНуиз ргаезепиз виражає одночасність, а іпГІпіЬіуиБ реїТесЬ 1-передування. Це дає вмогу констатувати тісний зв"язок категорії виду а часом і темпораліваціо першого. Разом з тим, відносно-часове значення не обмежується лише зв"я8Ком з видом, а й пов"язане з абсолютно-часовим значенням, ар проявляється у залежності форми присудка підрядного речення від часу дп головного. Це підтверджує справедливість висновку Л Ы. Тройського про участь у формуванні вІдносно-часовоГ системи елементів різних рівнів - темпоральності. аспектуальності та модальності (1).

(1) Тронский Л М. Заметки о видовременной системе латинского глагола // Вопросы грамматики: Сб. статей к 75-летио акад. И. И. Мещанинова.-М.; Л., 1960.- С. 433. ■ *

Аяалю видочасовси системи латинської мови свідчить про перевагу часових відношень над видовими д функціонування виду як складової частини темпоральності.

У другому розділі "Відтворення видової та часової семантики латинських дієслівних форм засобами української мови" розглядаються відмінності між темпоральиимп системами обох мов, які полягають у різних критеріях їх побудови: у латинській мові в основу те'ипораль-иоі системи закладена категорія відносного часу, а в українській -абсолютно-часова . кореляція, доповнена видовою. Існують також відмінності між вираженням категорії виду в обох мовах. В українській, вид пов”язаний 8 лексичною семантикою дієслів, а в латинській - з поняттям часу. Але, незважаючи на ці відмінності, в обох випадках можна говорити категорію вспектуальностІ, по-рівному виражену.

Рівниця темпоральних систем української та латинської мов спричинює певні труднощі при перекладі. Особливо це стосується форм, аналоги яких відсутні в українській мові - плюсквамперфекта і майбутнього II.. Ці форми перекладаються, відповідно, минулим та майбутнім часом доконаного виду, іноді з додаванням лексичних індикаторів темпоральності - "раніше, до того" 1 т. п. Термінативні дієслова здебільшого відтворюються в українській мові доконаним, а курсивні -недоконапим видом. Відносно-часові значення випливають а контексту.

Значно складніші' відтворити семантику кон”юнктива у підрядних реченнях. Тут треба. враховувати не лиша аОсолкггно-часове І видове .значення форми, а й відносно-часове, яке виникає у контексті,і тип синтаксичного цілого, в яке включена дієслівна форма. Зокрема, кон”юнктйв презенса може перекладатись теперішнім (у непрямому питанні, причинових,. допустових,наслідкових та умовних реченнях), майбутнім (у наслідкових та деяких типах часових речень) або минулим часом (у реченнях мети та додаткових) обох видів, інколи підрядні

- 25 - .

цодатков і речення можуть перекладатись з допомогою конструкції "не-сай + теперішній час", напр.: ... ci/ltas.... ut in aere scat imago діа decrevit... (Ар. hfet. 111,11.14-16) .. місто,., постановило,

іехай стоїть твое зображення у бронзі... . Однак,застосування юдібного варіанту не дозволяє відтворити синтаксичну конструкцій іригіналу.

Кон'*шктив імперфекта здебільшого відтворюється минулим часом едоконаного або доконаного виду. Інколи (у непрямому питанні, нас-їдкових реченнях та реченнях з quoad) він може перекладатись те-ерішнім або майбутній часом. У складі умовних речень ця видочасова орма перекладається умовним способом з часткою "би (б)", а для їдкреслення зв"язку з теперішнім можуть додаватись слова "тепер, іраа". .

Нон"юнктив перфекта та плюсквамперфекта ■ відтворюються більш інорідно, а саме: минулим часом обок видів. Інколи (в умовних ре-

іннях, непрямо^ питанні.непрямій нові) вони можуть перекладатись ійбутнїм часом. .

Аналіз перекладу свідчить, щр досягти повної адекватності ори-налу та уіфаінського відповідника неможлива Переклад більше вале-іть не від семантики видочасових форм, а *ід типу синтаксичного лого, в який вони включені. Однак,вирішальне слово у виборі відпо-дників належить контексту. •

У висновках підсумовуються основні результати дослідженння.

Аналіз семантики та функціонування видочасових форм свідчить

о відсутність у латинській мові чітко вираженої видової опозиції рівні мовлення. Привативиа аспектуальна опозиція "інфект/пер-ст”, яка існує у мові, у мовленні аначно спрощується і зберігаеть-у вигляді протиставлення "імперфект/ аористичний перфект", де ггий член е маркованим. У системі кон"юнктива подібна опозиція ісутня через аспектуальну нейтральність інфектних форм.

Вид(як особлива граматична категорія,слабо пов"язаний з вилоподібними категоріями лексичного характеру, зокрема "термінативністю/ курсивністю'іЦроте в аспектуально-нейтральному контексті саме вилоподібні категорії переймають роль виду. Іншим фактором, який впливає на аспектуальну семантику, е тип контексту. Але перебільшувати вплиі згаданих факторів на видове значення не слід, оскільки аспектуаль-ио-марковані форми його не зазнають.

Аналіз видочасової системи латинської мови свідчить про домінування часових значень над видовими. Це дозволяє говорити про те, су вид у шсдякласичній латині значно втратив свою первісну роль і, зберігаючись як релікт, став складовою частиною темпоральних відношень.

Переплетення категорій виду і часу при перевазі останньою спричинило трансформацію видової системи у відносно-часову, в яки критерієм виступає відношення між часом реалізації декількох дій виражене таксисними категоріям«.

Втративши провідну роль в організації дієслівної системи, ви, зберіг лиие стилістичну функцій, по-різному зображаючи розвиток дії

і формуючи розповідь, а також,надаючи деяких додаткових семантични: відтінків певним видочасовим формам.

Роль виду виявляється також в організації тексту: перфект, воб ралсаючи послідовність дій, формує розповідь, а імперфект, ставляч дії на одну площину, виконує роль додаткового, пояснюючого засобу.

Зіставлення видочасових систем української та латинської мо ннявляе суттєві відмінності, які часто роблять немолшивим адекнатни переклад. Тому орієнтація на контекст е, важливою умовою правильною кідтворення аспектуальної І темпоральное семантики латинських видо 'псових форм.

- 27 -

Основні положення роботи відображені у таких публікаціях:

1. ГЬнятгя і терміни категорП' чаоу у творах римських граматиків //Іноземна філологія.- 1990.-Вип. Ш ІЬггаїтя юшсичноГ філологіГ, N 25. - С. 72-78.

2. Аористичний імперфект в латинській НОВІ І - II ст. н. е. Д9П. в УкрІНГЕІ 14.12.1992 р. - М 1940 - Ук 92.- 0,46 друк. арк.

3.До питання про полісемію превенса індикатива у латинській мові. Деп. в УкрІНГЕІ 14.12.1992 р. - N 1943 - Ук 92. - 0,75 друк. арк.

Підписано до друку 50.11.93. Формат 60x84/16. Папір друк.М. Друк, офсет. Уиовн, друк. ерк. 1,2. Уыовн. фарб. їідб. 1,5.

Об/..-вид.арк. 1,5. Тираж 100. Зам. 410.

Цанинно-офеетна лабораторія Львівського деряавногб університету їм. І. Франка. 290602. Львів, вул. Унівнрсиватська, І.