автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.02.04
диссертация на тему: Корневая структура слова и особенности ее развития в немецком языке.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Корневая структура слова и особенности ее развития в немецком языке."

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

-

< ./V ¿Є.____-V

ДИМИРОВА ОКСАНА ПЕТРІВНА

КОРЕНЕВА СТРУКТУРА СЛОВА І ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 — Германські мови

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Одеса — 1996

Дисертацією е рукопис'. . - ■ ■ ' ■ >

Робота виконана в Одеському державному університеті ім.І.І.Мечникова

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

- ТАРАНЕЦЬ Валентин Григорович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор СИЛІН Василь Львович кандидат філологічних наук, доцент ЖАБОРЮК Олена Анатоліївна Провідна організація: Чернівецький державний університет

Захист відбудеться 21 листопада 1996 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.05.01.12 в Одеському державному університеті за адресою: 270058, м.Одеса. Французький бульвар, 24/26, ауд.130

З дисертацією можна ознайомитися'в науковій бібліотеці Одеського державного університету. "

40 ‘к*Є&Кі8>

Автореферат розісланий "-------------------1996 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Лінгвістичні дослідження протягом останнього десятиріччя характеризуються різким поворотом до сфери діахронії мов при вирішенні нових лінгвістичних проблем /Гамкрелидзе, Иванов, 1984; Мельничук. 1991; Андреев, 1986; Степанов, 1989/. Постановка нових завдань стала можливою завдяки накопиченню численної інформації, одержаної внаслідок порівняльних досліджень на стику мовознавства з іншими галузями знань. У наш час стало можливим дослідження міхрівневих зв’язків окремих мов у їх історичному прояві, зокрема вивчення фонетичної структури морфемних одиниць і особливостей їх розвитку. Подібні питання в історичному мовознавстві раніие не розглядались. Класична компаративістика займалась розв’язанням відносно вузьких завдань, таких як вивчення звукових змін та встановлення відповідних законів. які порушують тільки в загальних рисах питання становлення та розвитку структури слова і його частин /Schleicher, 1876; Grimm, 1819: Brugman. DelbrQck, 1909: Paul, 1916/. Звернення до порівняльної діахронії дозволяє простежити динаміку зміни окремих структурних одиниць слова, виявити особливості цієї зміни і причини, які їх викликали. Наукова цінність подібних досліджень полягає також у можливості екстраполювати виявлені тенденції структурно-фонетичного розвитку морфем, слова в цілому на дописемний період мови і тим самим реконструювати форму та граматичну значущість слів великої діахронічної глибини. Вищезазначене стверджує актуаль ість дисертаційного дослідження. присвяченого вивченню структури кореня і функціонуванню його в ході розвитку німецької мови. Подібні роботи в сучасній германістиці, наскільки нам відомо, відсутні.

Об’ектом дослідження є вивчення структури кореневої морфеми з позиції її фонетичного наповнення, а також особливостей II розвитку, починаючи від стародавніх писемних пам’яток до сучасного стану німецької мови. Коренева морфема, як носій основного лексичного значення, характеризується головним чином початковою позицією, фонетично найбільш сильною в акцентній структурі німецького слова. Просодичне виділення кореня пояснюється закріпленням наголосу на початку слова п прагерманський період. У полі нашого зору були звукові зміни в кореневій морфемі і взаємодія кореня з сусідніми морфемами в ході

розвитку мови.

Мета дослідження - проаналізувати структуру кореня, його звукове наповнення, зиіни в ньому і функціонування цієї морфеми у різні періоди існування німецької мови.

Досягнення поставленої мети забезпечується вирішенням таких завдань: ' ■ . •»* • "

1. Фонетичний аналіз ■ і опис структури1 кореня на матеріалі

давньо-, середньо- і нововерхньонімецьких текстів.(Далі - двн., свн., нн.). ■

2. Дослідження фонотактики початку і кінця кореня і динаміки

її ЗМІНИ. ' '

3. Аналіз взаємовідносин міх коренем' та іншими морфемами

слова, які проявляються в ході розвитку мови. '

4. Розгляд кореневої структури з позиції II складоподілу в слові .

5. Дослідження реалізаціІ фонематичних опозицій у кореневій структурі в ході розвитку німецької мови.

На захист виносяться такі положення дисертації:

1. Структура кореня й німецькій мові історично характеризується ускладненням, яке полягає в появі нових фонемних протиставлень, та стягненням морфем.

2. У ході розвитку мови постійно відзначається фонетичне тяжіння закореневих морфем у напрямку наголошеного голосного кореня, внаслідок чого звуки підлягають редукції або зникають, і виникають більш складні структури кореня. Аналогічні процеси кають місце і на ділянці стику "префікс + корінь".

3. Зародження нових фонем відбувається в корені, про що свідчить збільшення в ньому артикуляторної напруженості, перш за все на наголошеному голосному.

4. Превокальна частина в корені характеризується висхідною зміною артикуляторної напруженості у вигляді: STR-, DR-, TR-, SR-,

ST-, посгвокальній притаманна спадна напруженість, що утворює -RT, ^RS. -RTS та інш.; в цілому має місце "дзеркальне" відображення.

5. Фонетичне посилення в корені взаємопов’язане з послабленням у закореневій частині ,■ причиною якого вважається дія граматичного та семантичного факторів у морфемній структурі

з

слова.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше вивчена структура німецького кореня в діахронічному плані, визначена частота II вживання в текстах у різні періоди існування мови; проаналізовані також звукові зміни в корені та визначені шляхи його розвитку.

Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає у виявленні діахронічних ознак структури німецького кореня, у вивченні його фонотактикя і взаємовідносин з іншими морфемами

слова.

Практична цінність роботи визначається можливістю використання II результатів у вузівських лекційних курсах вступу до германістики, історії німецької мови, в спецкурсах, у дослідницькій роботі студентів і аспірантів. Результати роботи можуть бути використані в процесі вивчення німецької мови як іноземної, при визначенні орфоепічних правил, а також при реконструкції давньогерманських словоформ.

Матеріалом для дослідження послугували вибірки з текстів давньо-, середньо- і нововерхньонімецького періодів мови, а також дані відповідних словників. Загальний об’єм вибірки складає 15962 слововживань, кожен період охоплює близько 5000 словесних одиниць. Репрезентативність об’єму вибірки визначалась за допомогою формули:

N = (г1 р)/< і а1 ) , де N - об’єм вибірки, £> = 0,95, о = 0,2, г = 1,96 /Пиотровский, Бектаев, Пиотровская, 1977, с.296/. У результаті проведених

підрахувань указаний више об’єм вибірки забезпечує репрезентативність усіх струхтур кореня, частоти яких знаходяться вище 1,8%. Для більш повного аналізу малочастотних структур кореня залучався матеріал із словників.

Предметом дослідження виступають самостійні частини мови, одноосновні слова. При аналізі використовувались методи: порівняльно-істрричний, структурно-статистичний, метод реконструкції, описовий.

Структурні особливості і фонетичні зміни кореневої морфеми в німецькій, мові розглядалися з позицій енергетичної теорії мовлення, розробленої в Одеському університеті /Таранець В.Г.,

Кулина I.Г.. Чеботар В.В./ Власна напруженість приголосних

визначалась відповідно до результатів експериментальних досліджень. У порядку зменшення значень напруженості німецькі приголосні розподіляються таким чином: сонорні /R/. зімкнені

глухі /Т/. дзвінкі /D/. щілинні дзвінкі /Z/ і глухі /S/. /Гагапе t s. 1991/.

Основні положення дисертації пройшли апробацію у виступах на наукових конференціях в Одеському університеті /1992, 1994 p.p./, на семінарі в Лабораторії експериментальної фонетики ОДУ

/1993р./. на І Міжнародній конференції, присвяченій пам’яті

Ю.О.Жлуктенка в м.Києві /1995р./, а також у наукових публікаціях.

Відповідно до мети і завдань дисертація має таку структуру: вступ, три розділи, висновки, списки літератури, словників та проаналізованих текстів.

У вступ і обгрунтовується вибір, 'доводиться актуальність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, описуються матеріал та методика дослідження, розкриваються новизна,

практична і теоретична цінність результатів роботи.

У першому розділі розглядаються співвідношення і взаємодія фонетичного та граматичного рівнів у мові, оскільки ці розділи мовознавства пов'язані безпосередньо з проблемою, що досліджується. Аналіз показав, що процеси, які відбуваються на початку та в кінці німецького слова, знаходять відбиток і в

структурі кореневої морфеми.

У другому розділі роботи проводиться аналіз структури кореневої морфеми в давньоверхньонімецькій мові.

У текстах виявлено кореневі структури, що складаються з одного або двох голосних. Переважають одновокальні, які репрезентують собою 15 різноманітних структур і покривають 83.4% тексту /див. табл.1/. У межах слова корені утворюють один склад або частково і другий разом з суфіксом та флексією.

Одновокальна структура давньоверхньонімецького кореня CVC зустрічається 8 одно- та двоскладових словах (52,9%). У позиції і - кореня реалізуються всі типидвн. приголосних. Аналіз показав, що п цій позиції вживаються приголосні, різні за своєю артикуляторною напруженістю, але у всіх випадках очевидною є

Таблиця 1. Кореневі структури в давньоверхньонімецькій мові та частота їх уживання

N п/п Структура кореня Відносна частота Приклади

Одновокальн і структури:

а) з кінцевим голосним:

1. СУ- 0.0540 fao, wa'-en, dhuo, bi,ju

2. ссу- 0,0140 stö-fin, thruo-8n, thriu

3. СССУ- 0,0010 spriu, str6, screi

б) з серединним голосним:

4. СУС- • 0,5290 biz-an, feh-en, guat,

5. СУСС- 0,1250 fast-o, sent-en, wicht

6. ССУС- 0.0500 briaf, chlaw-a, zwen-e

7. ССУСС- 0.0240 friunt, kreft-,b1ind-iі

8. СУССС- 0.0090 zumft. kunst, turst

9. ссстс- 0,0160 strew-en, scrod, stral

10 . СССУСС- 0,0030 Strang, spring-an

11 . СУСССС- 0.0020 finstr-i, bi-finstr-en

12. ССУССС- 0.0010 scankt, brunst

в) з початковим голосним:

13. V- о.оио ei, io, o\l

н. УС- 0.0400 ekk-a, eid, all-es

15. УСС- 0,0190 arm, arg, aft-ero, umbi

Двовокальні структури:

16. СУСУС- 0,0560 hirail, wazar, wenag

17. УСУС- 0,0180 iamer. ackar, eigan

18. ССУСУС- 0,0080 zwelif, scamal

19. СУССУС- 0.0060 biscof. suntar, morgan

20. УСУСС- 0,0030 aband. Srunt-i

21. УССУС- 0,0050 engi 1. arbeit, arzat

22. ССУССУ'С- 0,0010 psalter-i

23. УССУСС- 0,0010 ambaht, olbent-a

тенденція артикуляторного послаблення початкового приголосного, яке проявляється у варіативності глухих та дзвінких зімкнених, у зникненні прагерманського [h] в сполученнях, відсутності дзвінких цілинних /хоча такі варіанти приголосних мають місце в серединній позиції слова/. У кінцевій позиції кореня структури CVC мають місце всі приголосні, за винятком напівголосних [w, j] - найбільш сильних серед приголосних. В окремих варіантах написання зникає кінцевий приголосний [h). Наприклад: ruah і ruo "grob", hoh і ho "hoch", nah i na "nahe", foh і fao "wenig". Це свідчить про деяке артикуляторне послаблення кінцевої позиції кореня.

У серединній позиції кореня -V- реалізуються всі без винятку голосні фонеми двн. мови /довгі і короткі/ і велика кількість дифтонгів. Наприклад: got, guot, gaot "gut, recht”; hier, hir, hear, heer: lib. liib, lip "Leben". Щодо інших

германських мов, то корінь CVC продовжує розвиток подібної загальногермакської структури CVC, а також окремих слів зі структурою CCVC, у яких зник початковий приголосний /hweg>weg, hring>ring, hwaz>waz/. отже, в загальному вигляді в межах кореня відбувається спрощення його структури - зникнення початкового або кінцевого приголосного, пов’язане, очевидно, з загальнофонетичним перерозподілом у межах слова /кореня/.

Аналіз показав, що на стику "префікс + корінь" у двн. мові завжди є межа складу. У ролі префікса виступають форми gi-, ir-, fir-, bi-, us-, ana-, aba- (gi-hor-ti, gi-lich-o, fir-sag-en). Приголосний у позиції C- кореня CVC не відрізняється від випадків, де CVC виступає самостійним словом. У словах з морфемною структурою "корінь + флексія", "корінь + суфікс" структура CVC реалізується в двох складах; фонетична і морфемна межі не ^збігаються, внаслідок чого кінцева частина кореня фонетично прилягає до закореневої морфеми.

Коренева морфема CVCC займає друге місце за частотою вживання 117.4%) після структури CVC. У початковій позиції структури CVCC зустрічаються всі приголосні, які є в фонетичній системі двн. мови, крім ловгих приголосних та щілинних [s] і [h], що виникли в результаті другого пересуву приголосних. Кінцева частина в структурі CVCC представлена сполухами: -rn, -nw, -lw, -rt, -It, -nt, -nk. -rk, -nd, -Id. -ng, -rg, -rd, -rz, -mpf, -st, -sk, -ft,

-ht, -hs. -gn, -hn. У загальному вигляді -R^, -RD. -RAf[, -ST.

-DR, -SS. Наприклад: uuird-ig, gern-o, herz-a. lust, wahs-mo,

leugn-en. bouhn-ungen, fiant. Аналіз цих сполук показав, шо в більшості випадків у кореневому ауслауті проходить зменшення артикуляторної напруженості .

Структура кореня CCVC за частотою вживання знаходиться на третьому місці - 8,9%. Двокоисонантний початок кореня СС-

репрезентують майже всі приголосні фонетичної системи ден. періоду. Винятком є тільки довгі приголосні та напівголосний (j). Для двоконсонантних сполук у початковій позиції кореневої морфеми характерним є висхідний рівень власної артикуляторної напруженості. Ці сполуки представлені у вигляді: br-, bl-, dw-,

dr-, gw-, gr-, gl-, gn-, pr-, pl-, tw-, tr-, kw-, kr-, kl-, kn-, pfr-, pfl-, tzw-, chw-, ehr-, chl-, chn-, fr-. fl-, fn-, sw-, sl-, sm-, sn-, hw-, hr-, hl-, hn-, sp-, st-, sk-. У загальному вигляді: ST-, TR-, DR-, SR-. ' Наприклад: drut, glock-en, klein, tropf, pfleg-en, chlaw-a, hlud-a, hrein-i, snell-o, skior-o. В одному випадку (в матеріалі із словника) зустрілось сполучення wr- у слові wreh "verbannt" /Schützeichel. S. 149/, де початкове [w] являло собою ненаголошений префікс. У германських мовах раніше і в сучасний період цей префікс мав завжди складотворчий голосний. Відсутність голосного між [w) і (г) свідчить про артикуляторне послаблення префіксального складу, внаслідок чого з повною підставою можна припустити послаблення Iw] і його перехід у губно-зубний [vj. Аналогічний процес з більшою очевидністю зафіксований у рунічних словах /пор. waritu і writu/. Отже, сполучення wr- у слові wreh являв собою комплекс приголосних [V г—1 з висхідним типом артикуляторної

напруженості, як і у вищезазначених сполуках.

На стику з префіксом двокоисонантний анлаут кореня не змінюється. Морфемний шов збігається зі складовою межею. У моделі слова "корінь + суфікс" або "корінь + флексія" кінцевий елемент кореня -С може відходити до наступного складу.

Структури CCCVC, CCCVCC представлені в текстах відповідно в 1,9% і 0,9% випадків. На початку кореня в обох структурах мають місце сполуки приголосних str-, spr-, ser- у вигляді STR- з висхідною артикуляторною напруженістю. Наприклад: strim-o, serîb-

an, spring-an. У структурі CCCVCC у поствокальній позиції реалізуються сполуки -ng, -nd. -nk, -rg (приголосні виду -RD і -RT) зі спадною зміною напруженості. Зміна напрямку напруженості в даній структурі та II максимальне значення, безумовно, припадають на складотворчий голосний. В обох структурах у випадку сполучення кореня з флексією (суфіксом) складоподіл завжди проходить після кореневого голосного (в CCCVC) або після першого поствокального приголосного (в CCCVCC). Наприклад: stra-la, stri-mo, scrin-den, stren-ken.

На долю двовокальних кореневих структур в двн. мові припадає 16.6%. У текстах зустрілись 8 двовокальних структур; найчастотнішою є структура CVCVC, яка складається з найбільш ухиваних у мові складів CV та CVC (див. табл.1). У структурах, де в інтервокальній позиції знаходиться один приголосний, складова

межа проходить перед цим приголосним: CVCVC------CV + CVC (ma-hal,

na-gel), VCVC-----V + CVC (ei-gan, u-bil). CCVCVC--------CCV + CVC

(zwi-val, sca-mal). У коренях з двома інтервокальними приголосними складова меха залежить від типу даних сполучень: якщо ці приголосні утворюють висхідну артикуляторну напруженість, то меха проходить перед цими звуками (mu-spilli). У випадку спадної напрухеності складова меха розділяє ці приголосні (еп-gil, ar-zat, sil-bar). .

Враховуючи тенденцію розвитку структури мовних одиниць у напрямку від простих до більш складних, мохна припустити, що двоскладові структури кореня є вторинними щодо односкладових. Окремі структури свідчать про своє походхення від складних утворень типу "корінь + суфікс", "корінь + корінь". Наприклад; давній суфікс -І1/-ЄІ чітко виділяється в словах ubil, іtє 1, nagel: суфікс -аг в прикладах ackar, ahar. В окремих з

розглянутих структур кореня мохна виділити дві смислові частини. Наприклад: zwa-lif (zwa- "zwei" і -lif), zwi-val (zwi "zwei" і -val). Очевидно, мохна зробити висновок, що в стародавні часи складова межа збігалася з морфологічною. Як показав подальший аналіз, двоскладова структура кореня підлягає історичним змінам і має певні тенденції розвитку.

У третьому розділі проводиться аналіз структури кореня в середньо- та нововерхньонімецьких текстах. У перших корінь

реалізується в одно- та двовокальних одиницях, серед яких одновокальні переважають. (92,1%). Загальна кількість одновокальних коренів складає 14 різних структур, до на одну структуру менше, ніж у двн. иові І див.табл.2). У той же час в свн. текстах з’явились нові структури в двовокальних реалізаціях.

Коренева структура CVC складає в загальній вибірці 52,7% і являє собою реалізацію 300 різних коренів. У початковій позиції кореня С- реалізуються всі свн. приголосні, крій фонеми [s], до пов’язано з II переходом у дзвінкий (г) перед голосними і переходом у [S] перед сонорними і зімкненими. Аналіз написання щілинних показав протиставлення s/z (глухий/дзвінкий), однак цього не можна сказати про f/v, оскільки на письмі представлений лише глухий варіант. У свн. словоформах реалізується приголосний [S], який з’явився в результаті палаталізації початкового сполучення sk- перед наступним голосним переднього ряду.

У поствокальній позиції -С мали місце майже всі приголосні фонеми, за винятком шумних [v, çf] і напівголосного [j] . Наприклад: boes-e, huf-en, beid-e. В позиції -С мають місце також довгі приголосні.

У вокальній позиції в CVC реалізуються всі типи голосних: допгі/короткі, монофтонги/дифтонги, голосні різного способу утворення. У порівнянні з двн. у свн. період з’являються нові голосні фонеми - передньоязикові огублені [б, 0).

На стику "префікс + корінь" завжди має місце складова межа. Постпокальяий приголосний структури CVC може починати новий склад (напр.: bei-de, niu-wen. fa-ran). коли він займає сильну позицію, або ж складоподіл проходить після цього приголосного, якщо за ним йде ще один приголосний.

Частота вживаннядвовокальних структур у свн. текстах складає 7,9%. Загальна кількість двовокальних структур у цей період нараховує 11 структур, що на 3 структури більше, ніж у двн. період. З’явились нові структури CVCCVCC, CVCVCC та CVCCCVC. На цих кількісних даних виявляється тенденція структурного ускладнення кореня у свн. період порівняльно з коренем у двн. періоді.

Нанчастотнішою серед двовокальних є структура CVCVC (5.6%). що значно більше, ніж у двн. період (4.1%).

Таблиця 2. Структура кореня в середньоверхньонімецькій мові

N п/п Структури кореня Відносна частота Приклади

а) Одновокальні з кінцевим структури: голосним:

1 . CV- 0,0420 hou, da, wa, zuo, so

2. CCV- 0,0160 brfi, drle, grfl-en

3. CCCV- 0,0002 str6

б) з серединним голосним:

4. CVC- 0,5270 witz, niuw-en, пійл

5. CVCC- 0,1660 fflnf, held, kumb-er

6. CCVC- 0,0830 droh-en, frouw-e

7. CCVCC- 0,(250 vrost, friunt, swert

8. CCCVC- 0,0020 strit, strfiz-e

9. CVCCC- 0,0070 durst, senft

10. CCCVCC- 0,0006 streng-i, spring-en

11. CVCCCC- 0,0002 dinstr-e

в) з початковим голосним:

12. V- 0,0002 ie

13. VC- 0,0330 ar, eck-e, Gr-e

14. VCC- 0,0180 • aht-en, alt, amt-e

Двовокальні структури:

15 . CVCVC- 0,0410 degen, tiufel

16. VCVC- 0,0160 ierair, acker, flbel

17 . CVCCVC- 0,0100 wunder-n

18. VCCVC- 0,0020 arbeit-e, engil

19. CCVCVC- 0,0020 predig-en

ю ¡о VCVCC- 0,0010 isirn-e, elend

21. CVCCVCC- 0,0005 hundert

22. CVCVCC- 0,0030 tflsent

23. CVCCCVC- 0,0010 mOnster

24. CCVCCVC- 0,0010 psalter .

25. VCCVCC- 0,0002 angest

Наявність двох голосних у корені свідчить про вторинність походження двовокальних структур порівняно з одновокальними. У всіх випадках початковий голосний є наголошеним і утворює самостійно або з оточуючими його приголосними одне функціональне ціле, за ним іде другий склад. Наприклад: ma-ged, an-gest, í-sir-ne, ie~mer. Головним у двовокальних структурах є перший склад, носій словесного наголосу, другий склад фонетично більш слабкий (тут переважає голосний [е], тому він прилягає до попереднього наголошеного складу). Послабленню підлягає і кінцевий приголосний у порівнянні з двн. мовою, наприклад: (двн.) maged > (свн.)

maget, manag > manee. У цілому слід відзначити артикуляторне послаблення другого ненаголошеного кореневого складу, в якому може зникати складоутворюючий голосний, У цьому випадку двовокальний корінь перетворюється в одновокальний, отже, в односкладовий, наприклад: (двн.) houbit > (свн.) houbet, houpt; thegan > degen, degne; wituwa > witwe.

Окремі випадки підтверджують самостійність тієї чи іншої частини, про що свідчить збігання складової та морфемної межі в давнину. Наприклад: в іменах спорідненості виділяється -der (vater), у числівниках hundert, tausent проглядається зв’язок з герм, handus "рука", в zwivel - реалізується корінь гот. twai "два". Очевидно, що двовокальні свн. корені утворилися в результаті стяжіння різних морфем у напрямку наголошеного початку словоформи.

Вибірка з текстів сучасної німецької художньої літератури мав

найбільш частотні одновокальні структури кореня (93,1%). Частотність їх уживання порівняно з попередніми періодами розвитку мови дещо збільшилась (двн. - 90,3%, свн. - 92,1%). Як і на протязі попередніх двох періодів, серед одновокальних структур кореня найчастіше вживаються структури CVC, CVCC, CCVC.

Структура CVC у текстах сучасної мови, як і в попередні періоди, найбільш частотна (36,0%). Це пояснюється великою давністю існування CVC, поява більш складних структур належить до пізнішого часу і, отже, їх частка в текстах суттєво змінюється.

У превокальній позиції CVC зустрічається більшість різних приголосних, за винятком {s, ij, с). Сонорний [»)] позиційно обумовлений, він вживається тільки після короткої голосної, тобто

и середині і в кінці слова. Щілинний [s] переходить на початку слова перед голосним у дзвінку фонему [г]. Щілинний [ с 3 виник у позиції після голосних переднього ряду і реалізується в поствокальній позиції; на початку слова зустрічається тільки в запозичених словах. Серед щілинних та зімкнених у позиції С-уживаються дзвінкі та глухі варіанти фонем. Наприклад: Bett,

l’ech. Dach. Tat. Köch-in. Gang, fall-en, Witz.

На місці голосного в структурі CVC виступають різні фонеми; монофтонги та дифтоніи. довгі та короткі. Порівняно з попереднім періодом у наголошеному складі відбулися зміни: подовження

коротких і скорочення довготи у довгих голосних, монофтонгізація і дифтонгізація, огублення і делабіалізація. Історично в корені деякі закриті голосні поступово перейшли у відкриті (sumer > Sommer, höchgezit > Hochzeit [з].

У позиції -С реалізуються різні приголосні: дзвінкі і глухі, шумні і сонорні. Не зустрілись щілинні Cj, V, h]. Фонетична реалізація окремих приголосних залежить від місця складового стику. Щодо зімкнених існує правило; глухий закриває склад, дзвінкий може бути тільки на початку складу. В позиції -С має місце протиставлення напружених/ненапружених зімкнених аналогічно початков і й позиції С-. Наприклад: leg-en [g] - leg-tetk*1], red-en (d| - red-lieh (tM .

У ході розвитку німецької мови відбулися спрощення деяких кореневих структур унаслідок зникнення початкового h у сполученні "h + Konsonant" у свн. період: CCVC ---> CVC. Наприклад: Ідвн.) hreini > (свн.) reine > (нн.) rein. У поствокальній частині

структури eve теж слід відзначити стягнення більш складної

структур» до простої в напрямку кореневого голосного: CVCVC -------->

CVCVC CVC. CVCC------> CVCC------> CVC. Наприклад: (двн.)

menigi > (свн.) menege > (нн.) Menge [-і)-]; jung > june > jung І-ПЬ

Структура CVCC належить до частотних (19,25%) і знаходиться на другому місці в рангу частот.

. У превокальній позиції вживаються ті ж приголосні, що і на нідгіонідному мовленнєвому відрізку структури CVC. Так само на місці голосного реалізуються всі фонемні протиставлення, які мають місце н сучасній німецькій мові. В поствокальній позиції

мав місце велика різноманітність сполук приголосних: -rf, -lg, -rg, -nt, -st, -rb, -i)t, -ft, -mpf, -nk, -1t, -rm, -nz, -Us та інші. У загальному вигляді для цих сполук типовим е утворення -RT/-RD зі спадною зміною артикуляторної напруженості. Наприклад: Dorf, bald, horch-ie, Kirch-e, fast.

Структура кореня CVCC реалізується в одному складі, або відділяється кінцевий приголосний CVC-C, який фонетично відходить до наступної морфеми. ■ '

У порівнянні з долею CVCC у текстах попередніх періодів німецької мови (двн. - 12,5%, свн. - 16,6%) ця структура значно збільшує свою частотність у новонімецькій мові (19,25%). Це пояснюється певними фонетичними процесами, зокрема перетворенням

більш складних структур до виду CVCC. Наприклад: CVCVC --------> CVCC

(hanaf > hanef > Hanf), CVCCC -------> CVCC (false > falsch [S]),

CVCVCC-----CVCC (samant > saroent > samt), CCVCC > CVCC

(scirra > schirm > Schirm).

Таким чином, мовні факти свідчать про деяке артикуляторне послаблення в структурі CVCC, яке припадає на поствокальну частину. В той же час у структурі кореня відбувається артикуляторне посилення в позиції голосного, де з’явились нові фонетично сильні фонеми [0, 6), більш відкриті дифтонги, відкриті голосні на місці закритих. Позиція голосного утворює фонетичний центр, е цементуючим стрижнем, до якого "притягуються", тяжіють приголосні .

Частка структури CCVC складав 19,18% (в двн. - 5,06%, свн. -8,3%). Збільшення частоти вживання кореня в новонімецький період пояснюється, як і в попередньому випадку, перетворенням давніх більш складних структур кореня до сучасного вигляду.

У позиції СС- зустрілись сполуки приголосних: bl-, br-, dr-, fl-, fr-, gl-, gr-, kl-, kr-, pfl-, Sl-, SM-, Sr-, Sp-, tr-, tsv-, в загальному вигляді SR-, TR-, DR-, Ap|R-, які утворюють висхідну зміну артикуляторної напруженості. Наприклад: bleib-en, frag-en, Stadt, Zweck. Розглянуті типи сполук приголосних мали місце в давні часи існування німецької мови. Однак у ранньоверхньонімецький період з’являються нові структури, які не зустрічалися раніше. Новий тип сполучень утворився в результаті занепаду білабіальної напівголосної фонеми [w] і появи на II

місці губно-зубної о приголосного, (щілинного дзвінкого fv]). У результаті. наприклад, у корені wring-en утворилось початкове сполучення 1Vг —] типу ZR- з висхідною напруженістю. Помітною € також комбінація приголосних у словах типу Quer-e [kver-e], де

історично відзначена зміна kw------> kv, тобто в загальному вигляді

TR- ---> TZ-. Попередня висхідна зміна напруженості змінилась на

спадну, яка не була притаманна давньогерманським мовам. Однак тут можна припустити, до kv- є африкатою типу [ts, ts] і являє собою одну приголосну фонему.

Серед двовокальних структур значна доля припадає на стягнені форми колишніх кореня і суфікса. Наприклад: Himme1, Hflge1,

Nebel. kOimner-1 ich, Hafen, Kissen. Давні суфікси -el, -er, -en злились з коренем і в новонімецькій мові не виділяються свідомо в окрему морфему. Втрата колишньої функціональної значущості призвела до фонетичного послаблення службових морфем, і в результаті голосний редукувався або зник у окремих позиціях. Наприклад: Nebel ['ne:blj, Hafen ['ha:fnj, Donner ['dan "Bl. В

проаналізованих випадках мали місце такі перетворення :(двн.) CVC

(корінь) + VC (суфікс)--------> CVCVC -----> CVCV; CVC + VC--------->

CVCVC ----> CVCC. Стягнення двох морфем в одну і спрощення

стягнених форм відбувалися у напрямку наголошеного кореневого голосного. Перспектива такого розвитку в майбутньому передбачав більш тісну фонетичну єдність кожної з структур CVCV, CVCC, які можна розглядати як реалізацію однієї складової одниниці: Himmel l'hrmji. immer , Apfei Papfl], flbel ['y:blj.

У висновках формулюються основні результати проведеного дослідження . зроблені на основі наших спостережень:

1. У всі періоди існування німецької мови найбільш частотними в текстах в структури кореня CVC, CVCC, CCVC. Найбільшу частку займає CVC (в двн. - 52,9%, свн. - 52,7%, нн. - 36,0%).

2. У ході розвитку мови відбувається безперервний розвиток кореневих утворень, які змінюються фонетично і ускладнюються структурно. Яро це свідчить поява нових структур (VCCCC, V) і збільшення в текстах частки більш давніх коренів. У загальному шнлилі виділяються одновокальні та двовокальні структури кореня.

3. Аналіз двовокальних структур показав, що вони являють собою фонетичне стяггіення колишніх утворень "корінь + суфікс",

"префікс + корінь" у результаті редукції або зникнення афіксального голосного. Історично це пояснюється тяжінням афіксальних частин до наголошеного голосного кореня, в результаті чого двовокальна структура перетворюється в одновокальну.

4. Тяжіння частини префікса або суфікса до кореня призводить до спрощення морфологічної структури слова і одночасно до ускладнення фонотактичної структури кореневої морфеми. Все це дав змогу припустити, що в сполученнях приголосних кореня представлені рештки давніх морфем. Типове для німецької мови стягнення окремих морфем з коренем і утворення єдиної складової (фонетичної) межі свідчать у цілому про компресію мовної інформації, яка проявляється в ході розвитку мови.

5. Фонетичний "центр" у корені німецького слова утворює наголошений голосний, якому підпорядковуються пре- і поствокальні приголосні. У превокальній частині приголосні представлені вибірково і мають типову для германських мов висхідну артикуляторну напруженість у структурах БТ-, Тії- , БИ-, ви-, БТІІ- , потім з’явились Бг-, ги-. У новон і мецьк і й мові має місце нова структура тг- у сполученні [ку-], артикуляторно подібна до африкат німецької мови.

У поствокальній частині кореня вживаються різні сполучення приголосних, однак типовою е спадна зміна напруженості.

6. Фонетичні зміни в межах кореня в ході розвитку німецької мови свідчать про дію двох протилежно спрямованих процесів: збільшення артккуляторної напруженості на кореневому голосному і послаблення сили вимови на периферійних приголосних, особливо в поствокальній частині кореня. Причиною цього слід визнати смислове виділення кореня і зменшення функціонального навантаження в закореневих морфемах. Історично в рамках слова взаємодіють фонетичні і морфологічні фактори, основними з яких є останн і.

Результати дисертаційного дослідження представлені в таких

публ і кац і ях:

1. Коренева морфема в німецькій мові та II розвиток // Склад і слово в діахронії: слов’янські та германські мови.- К., 1994.-С.5-14.

2. Взаємодія кореня та закореневої частини в німецькій мові

/діахронічний аспект/// Тези доповідей 1-ої Міжнародної наукової конференції пам’яті професора Ю.О.Хлуктенка /1915-1990/ "Мови європейського культурного ареалу: проблеми розвитку і взаємодії".

- К., 1995, С.20 /у співавторстві/.

3. Сравнительный анализ структуры корня в древне- и средневерхненемецком языке. - Одеса, 1996. Депоновано в ДНТБ України N 1166 Ун. 96 від 14.05.96. - 22с.

. Annotation

Dimirova 0.P. Root structure of word and peculiarities of its development'in Tjerman. Thesis claims acquiring academic degree of a candidate of philological science on speciality 10.02.04 -germanic languages (German), department of German philology of Odessa State University named after I.I.Mechnikov.

In the thesis (151 pages of typed test) deals with root morpheme structure, its development and peculiarities of its change in ancientuppergerman, mediumuppergerman and newuppergerman languages. When revealed regularities, in development of root structure makes it possible to reconstruct phonetical system of the language and forcast general tendencies in root and word structure involvement.

АННОТАЦИЯ Димирова О.П. Корневая структура слова и особенности ее развития в немецком языке. .

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04. - германские языки /немецкий/, кафедра немецкой филологии Одесского государственного университета им.И.И.Мечникова. 11

В диссертации /151 страница машинописи/ рассматривается структура корневой морфемы, ее развитие и особенности изменения в древневерхненемецком, средневерхненемецком и новонемецком языках. Выявление закономерностей в развитии структуры корня дает возможность реконструировать фонетическую систему дописьменного периода языка и прогнозировать общие тенденции в развитии структуры корня и слова.

Ключові слова: морфема, корінь, частота вживання,

артикуляційна напруженість приголосних.