автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.01
диссертация на тему: Крестьянство и Советская власть в 1925-1929 годах: проблема взаимоотношений (на материалах Юга Украины)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Крестьянство и Советская власть в 1925-1929 годах: проблема взаимоотношений (на материалах Юга Украины)"

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

САРИЧЕВ Володимир Іванович

УДК 947.034.2“ 1925/1929”(477)

Селянство і Радянська влада в 1925-1929 роках: проблема взаємовідносин (за матеріалами Півдня України)

07.00.01 - Історія України

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

Дніїїропеї роиськ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської історії Дніпропетровського державного університету.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Іваненко Валентин Васильович. Дніпропетровський державний університет, завідувач кафедри російської історії.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Лях Сергій Романович.

Запорізький державний університет, завідувач кафедри історії України.

- кандидат історичних наук, доцент Романець Наталія Радомирівна.

Криворізький навчально-виробничий комплекс Національної металургійної академії України, доцент кафедри фундаментальних та соціально-економічних дисциплін.

Провідна установа: Донецький державний університет, кафедра української історії та етнополітики.

Захист відбудеться 2.9> 2000 року о 13.00 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті за адресою:

49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету за адресою:

49050, м. Дніпропетровськ; вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий 2000 року.

о .. • • 1

Вчении секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТІ!

Актуальність темн. Глибокі й всебічні дослідження переконливо свідчать про принципову схожість суспільно-політичної та економічної ситуації в Україні другої половини 20-х рр. з процесами, що відбуваються в нашій незалежній державі останнім часом. Спроби більшовиків визначити головні засади ефективної економічної політики, пошуки шляхів подолання кризових явищ у господарській і соціальній сферах в умовах непу створили необхідні передумови для будівництва прогресивної аграрно-індустріальної держави. Але патологічна підпорядкованість усіх кроків влади ідеологічним догмам та штучні намагання довести переваги нового суспільного ладу призвели до “соціальних перетворень”, що для республіки, де переважало сільське населення, означало створення економічно недоцільного механізму перерозподілу внутрішніх ресурсів сільського господарства на користь форсування індустріалізації. Така трансформація аграрного курсу стала найважливішою причиною відродження “воєнно-комуністичних” важелів управління, ескалації напруженості в селянському середовищі, протистояння хліборобів і держави, примусової колективізації, жахливого голодомору й поступового занепаду радянської системи господарювання в цілому.

Сьогодні активний пошук раціональної стратегії економічного розвитку також здійснюється на тлі величезних втрат промислового п аграрного потенціалу, запеклої політичної боротьби й загострення соціальних проблем. Надзвичайно тривожна ситуація, зокрема в сільському господарстві, за висновками Президента України та уряду, зберігається до цього часу. Більше того, зараз вона досягає критичної межі1. Гож ні в кого не викликає сумнівів актуальність кардинальної зміни державної політики на селі. Але, на наш погляд, нагальна потреба якнайшвидшого виходу з того катастрофічного стану, у якому внаслідок злочинних псевдореформ опинилося сільське господарство України, вимагає об’єднаних зусиль не лише аграрників-практиків, вчених-економістів, чесних політиків, а й професійних істориків. Адже творче використання досвіду минулого допомагає уникати зайвих помилок, а врахування історичних уроків гарантує здійснення державного курсу без виснаження ресурсів, впровадження ризикованих економічних експериментів і виникнення соціальних катаклізмів.

Вибір теми зумовлений і тим, що сучасний рівень розвитку історичної науки вимагає уточнення офіційної концепції висвітлення подій другої половини 20-х рр. в Україні. Відповідно до неї цей період вітчизняної історії розглядається здебільшого як час швидкого відновлення народного господарства на засадах непу, час розвитку всіх видів кооперації, як “золотий вік” українізації, національно-культурного відродження, для якого характерне посилення соціально-класової єдності в суспільстві. Такий погляд по суті залишає поза увагою наявність широкого руху селянського опору та серйозних

1 Україна: поспп у XXI стоііггя Стратегія економічного та соціального розвитку ка 2000-2004 рог.к: Послання Президента України Вср\овній Раді // Урядовий кур'єр - 2000 -Х?Ч4. - С.?-12

внутрішніх протиріч в українському селі. Відносний спокій у стосунках хліборобів і влади, переважання пасивних форм боротьби за власні права, розпорошеність зусиль і відсутність чіткої організації під час виступів не зменшує історичного значення цього процесу і ного вплив на політико-економічне життя країни. Використання ж сучасних методів дослідження, ноііих архівних матеріалів дозволяє значно ширше й об’єктивніше висвітлити також супровідні аспекти селянського опору, зокрема надмірний тягар фінансових стягнень, політичний тиск щодо одноосібної системи господарювання, тактику впровадження надзвичайних методів хлібозаготівель, аномальні, зміни традиційного укладу хліборобського життя, підтримку аитиколгоепногр руху сільською інтелігенцією, свідомою частиною місцевого управлінського апарату, міськими робітниками та національними меншинами в районах їх компактног о проживання.

І нарешті, всебічний аналіз ставлення (як правило, негативного) більшості населення до позаринковнх силових адміністративних методів господарювання дозволяє вести конструктивну критику заідеологізованих кон’юнктурних інтерпретацій протистояння селянства й держави, що з’являються останнім часом, передусім у віщаннях української діаспори. Спроби пояснити загострення ситуації в країні в другій половині 20-х рр. одвічним націоналізмом українського селянина, намагання перекласти головні звинувачення в масовому пригноблюванні одноосібників на плечі сталінської верхівки, категоричне небажання визнавати позитивні зрушення в житті ■ суспільства унеможливлюють відтворення цілісної реальної картини досліджуваного Періоду, формують спотворене сприйняття цієї сторінки історії широким загалом і штучно роблять дане питання темою політичних дебатів.

' Такий стан речей певною мірою можна пояснити відсутністю грунтовних узагальнюючих наукових праць, створених на основі максимального залучення доступного комплексу історіографічних джерел та архівних матеріалів, з неупередженим уявленням про справжній перебіг подій у період розквіту й занепаду непу в Україні. Саме з огляду на це обрано об’єкт і предмет дослідження, визначено ного хронологічні межі.

Зо'шок роботи з науковими програмами. Дана тема цілком узгоджується з держбюджетними темами Міністерства освіти України “Державницькі ідеї в українській суспільно-політичній думці кінця XIX -першої половини XX століття” та “Українсько-російські історичні зв’язки XIX

- XX ст.: досвід, проблеми, перспективи”, які протягом тривалого часу розробляються на кафедрі російської історії Дніпропетровського держуніверситету.

Об'єктом дослідження с аграрна політика Радянської влади і ставлення до неї селянства в 1925-1929 рр. При цьому дисертант враховував динамічність державного курсу, що періодично змінював свою спрямованість.

В 1925-1927 рр., коли ь економіці розвивалися товарно-грошові відносини, а в політиці ще панував плюралізм думок і зберігалася надія на національне відродження в кордонах УСРР, аграрна політика грунтувалася на

з

поміркованих, виважених правових засадах, що в значній мірі обумовило позитивні зрушення в сільськогосподарському виробництві.

Наприкінці 1927-1929 рр. відбулися кардинальні зміни в системі оподаткування, колективізація почала здійснюватися під загрозою рсгакуркулення, переважно в умовах максимального усуспільнення майна, а виконання хлібозаготівельних планів перетворилося по суті на “другу радянську продрозкладку” на тлі масового закриття ринків і поширення додаткових фінансових стягнень у, вигляді самооподаткування, пайових і страхових внесків, державних позик тощо.

Паралельно зі змінами в аграрній політиці йшло коригування особистого ставлення селян до практичних кроків влади в галузі сільського господарства. Спочатку опір здійснювався пасивно: через скорочення виробництва, розподіл міцних господарств, засів малоцінних культур, приховування збіжжя. Коли ж сталінське керівництво вдалося до безкомпромісних надзвичайних заходів, селяни перейшли до активного групового опору.

Предметом дослідження є основні напрямки, форми та методи діяльності центральних урядових установ, партійного апарату і місцевих органів влади, через які впроваджувалася аграрна політика в країні, а також спрямованість, характерні риси та особливості селянського опору в другій половині 20-х рр.

Мета дисертаційної роботи - здійснити комплексне, системне вивчення всього спектра взаємовідносин селянства і Радянської влади в 1925-1929 рр., визначити і проаналізувати специфічні особливості їх прояву на теренах Півдня України. При цьому дисертант прагнув розв’язати такі конкретні завдання:

- визначити найважливіші фактори трансформації аграрного курсу держави в другій половині 20-х рр. та їх вплив на соціально-економічне становище українського села;

- дослідити процес штучного розшарування селянства за політичними та майновими ознаками під час підготовки масової колективізації;

- проаналізувати передумови кардинальних змін хлібозаготівельної політики в 1927-1929 рр., реальні причини застосування системи “надзвичайних заходів” та їх наслідки для розвитку господарства головних зерновиробляючих округів Півдня України;

- розкрити основні напрямки опору селянства “воєнно-комуністичному” .характеру хлібозаготівель та з’ясувати співвідношення пасивних, активних і специфічних форм протесту;

- висвітлити ключові тенденції в практиці колгоспного будівництва, які дискредитували принципи виробничої кооперації, спростовували переваги колективних форм організації праці в очах селян і стали причиною їх негативного ставлення до об’єднань з великим рівнем усуспільнення майна;

- визначиш смрямовапісіь і особливості ан школі осиної о руху, встановити причини зростання активних форм опору та проаналізувати масові селянські виступи напередодні суцільної колективізації.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період розквіту і поступовою згортання непу, іінхідниіі рубіж - 1925 рік. Його вибір зумовлений

низкою важливих подій, ідо знаменували початок якісно нового етапу розвитку держави. Вивільнення виробництва від адміністративного тиску, створення сприятливих умов для функціонування ринкових відносин, введення в обіг твердої конвертованої грошової одиниці дозволили перевести відбудовчі процеси в завершальну фазу. На порядку денному постало питання про визначення подальшого політико-економічного курсу. Більшовицькі сподівання на підтримку “міжнародної пролетарської революції”, намагання Й.Сталіна та його оточення захопити абсолютне лідерство в лавах правлячої партії вимагали реальних, наочних доказів переваг соціалістичного ладу. До рішучих кроків підштовхували й суперечливі зовнішні обставини. З одного боку, зберігалася загроза економічної блокади й нової воєнної інтервенції, з іншого - на Заході поширювався процес дипломатичного визнання СРСР (після встановлення відносин з Японією у січні 1925 р. країну де-юре визнали ще двадцять дві держави). У таких умовах влада чітко визначила індустріалізацію як пріоритетний напрям своєї економічної політики. Конференції, пленуми, з’їзди більшовиків на республіканському і загальнодержавному рівні підняли гасло прискорення розвитку промисловості. Почалося реформування адміністративно-територіального устрою країни шляхом утвердження триступеневої (центр-округ-район) системи управління. Відбулися вибори до Рад усіх рівнів. На тлі стабілізації всіх сфер життя суспільства почало наполегливо пропагуватися ставлення до сільського господарства як до бази розгортання індустріалізації. Був зроблений перший крок у цьому напрямку -прийнятий в цілому прогресивний закон про єдиний сільгоспподаток на основі припинення переділів землі й закріплення за земгромадами та дворами наявного землекористування.

Верхня межа дослідження - 1929 рік. Вона пов’язана з прийняттям пленумом ЦК ВКП(б) 17 листопада 1929 р. резолюцій “Про підсумки і подальші завдання колгоспного будівництва” та “Про сільське господарство України і про роботу в селі”, коли на державному рівні було проголошено корінний перелом в аграрній політиці й перехід до примусової суцільної колективізації. Почався “новий історичний етап соціалістичної перебудови сільського господарства”2.

Методологічною основою дисертації є сучасні методи й підходи в історичних дослідженнях', серед яких широко використовувалися як загальнонаукові, так і суто історичні. Аналіз подій і явиш, формулювання й обгрунтування результатів та висновків у роботі здійснювалися на основі загальнонауковнх принципів об’єктивності, історизму, діалектичного методу, відповідності, кореляції, інституціоналізму, багатофакторності, позитивізму та сцієнтизму (орієнтація на наукові знання як на найвищі культурні цінності). Для вирішення поставлених завдань дисертант прагнув спиратися на історико-генетичний, порівняльний, типологічний, проблемно-хронологічний та власне історичні методи пізнання. Це дозволило провести дослідження неунереджено,

3 КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: В 4т. -М.:Полититдзт. 1970-1973. -Т4 I927-I93l.-C.645

системно й комплексно, позбутися схематизму, суб’єктивізму і висвітлити історичні події в їх конкретних просторово-часових характеристиках.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що автором вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження характеру взаємовідносин влади і селянства в Україні в 1925-1929рр. При цьому вирішені такі наукові проблеми:

- всебічно проаналізовано створення і здійснення в країні комплексу

політичних, економічних, юридичних і адміністративних заходів, головною метою яких було вилучення основних ресурсів аграрного сектора на користь індустріалізації та підрив самостійності й міцності одноосібної системи господарювання; .

- суттєво розширені складові офіційно визнаної системи “надзвичайних заходів” хлібозаготівельної кампанії 1927-1929 рр., уточнені масштаби їх застосування на Півдні України та узагальнені дані про селянську протидію силовому вирішенню державою зернової проблеми;

- визначені головні негативні тенденції в практиці колгоспного будівництва періоду підготовки масової колективізації та висвітлений їх вплив на психологічну атмосферу й традиційний уклад життя українського села;

- показаний процес формування руху селянського опору в другій половині 20-х рр., розглянуті найбільш масштабні напрямки протидії українського селянства неприйнятній аграрній політиці державного керівництва, висвітлені її пасивні, активні та специфічні форми, причини й характерні риси;

- простежені зміни на різних етапах протистояння селянства і влади залежно від трансформації поглядів і практичних кроків управлінського апарату на завершальному етапі непу, обгрунтовані та деталізовані їх хронологічні межі;

- на основі вивчення значного масиву архівних матеріалів центрального й місцевого рівнів одержана додаткова аргументація щодо дискусійних питань, яка дозволяє більш адекватно відтворити маловідомі сторінки вітчизняної історії, пов’язані з розкуркуленням, масовими селянськими заворушеннями та занепадом сільського господарства наприкінці 20-х рр.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що, по-перше, відтворено цілісну картину боротьби українського селянства за власні політичні й економічні права в період підготовки масової колективізації на тлі функціонування елементів ринкових механізмів у товарно-грошових відносинах, існування певного плюралізму думок щодо соціально-класової далі селянства та. потенційних можливостей розв’язання гострих внутрішньодержавних проблем урівноваженими економічними й демократичними шляхами. Це дозволяє краще й повніше пізнати феномен непу в аграрному секторі, відкрити нові грані політичних зв’язків у суспільстві з перехідною економікою, більш глибоко проникнути в пожовтневу добу історії України.

По-друге, фактичний матеріал дослідження, основні положення та висновки можуть бути використані при подальшому науковому вивченні проблем аграрної та політичної історії української держави XX століття, написанні відповідних узагальнюючих праць, у ході краєзнавчої роботи в південному регіоні, а також для інтенсифікації навчального процесу в середніх і вищих закладах через підготовку спеціальних курсів лекцій, навчально-методичних посібників та довідкової літератури з вітчизняної історії.

І, по-третє, результати роботи можуть стати в нагоді при розробці довгострокових державних програм розвитку аграрного сектора України, а історичний досвід взаємовідносин влади і селянства, сподіваємось, послугує певним орієнтиром при створенні законодавчої бази реформування сільського господарства в сучасних умовах.

Апробація роботи. Основні положення та висновки дисертації були апробовані в доповідях та повідомленнях на Третіх наукових читаннях з аграрної історії України та Росії, присвячених пам’яті професора Д.П.Пойди (Дніпропетровськ, 1998), на щорічних підсумкових конференціях з науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу Дніпропетровського держуніверситету (1996-1999), у публікаціях фахових видань.

Структура дисертації підпорядкована меті й завданням дослідження. В її основу покладено хронологічно-проблемний принцип. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 314 найменувань. Обсяг дисертації 180 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність і стан наукової проблеми, її значущість та доводиться необхідність даного дослідження. За традицією він містить: обірунтування актуальності теми та доцільності її наукової розробки; викладення зв’язку вибраного напрямку дослідження з сучасними науковими програмами та планами; формулювання мети та завдань дисертації, визначення хронологічних та територіальних меж, об’єкта та предмета дослідження тощо. Далі подані наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

Суттєвою складовою вступу є класифікація джерельної бази. В основу дисертації покладено неопубліковані матеріали 32 фондів центральних (ЦДАВО, ЦДАГО) та місцевих архівів Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської, Одеської областей. Значна частина їх уперше введена до наукового обігу. Разом з опублікованими матеріалами розглянутий комплекс джерел характеризується репрезентативністю, вірогідністю і автентичністю, що дозволило з належною глибиною і повнотою розкрити тему дослідження.

У першому розділі - "Історіографічні та методологічні аспекти проблеми" - розглядаються основні етапи становлення и розвитку історіографії теми на основі загальновизнаної класифікації історичної науки в СРСР та

незалежній Україні, а також аналізується вибір методів і методології дослідження.

Проблема стосунків селянства та влади в другій половині 20-х рр., незважаючи на її актуальність, залишається малодослідженою, хоч певна історіографічна традиція у вивченні ©кремих аспектів названої теми, безперечно, існує. Щоправда, їх розгляд на сучасному етапі пов’язаний з низкою труднощів, головними з яких є, по-перше, помилкова думка про те, що нібито обрана проблема достатньо вивчена і не потребує подальшого осмислення. Така оцінка, на наш погляд, обумовлена відносно великою кількістю праць з історії непу, колективізації, класової боротьби на селі. Однак ретельний аналіз виданої літератури показує, що протистояння селянства й влади здебільшого розглядалося фрагментарно, у контексті загального вивчення більшовицької реконструкції сільського господарства, що унеможливлювало об’єктивний аналіз цієї сторінки вітчизняної історії та формулювання аналітичних висновків.

По-друге, значна політико-ідеологічна заангажованість проблеми викликала запеклі суперечки між полярними поглядами представників радянської, зарубіжної та діаспорної історіографії. При цьому акцент робився переважно на запереченні наукових розробок протилежної сторони, а не на всебічному аналізі досліджених питань.

Перший етап історіографії теми охоплює 20-ті - початок 30-х рр., коли головні зусилля дослідників були сконцентровані на вивченні індивідуальних селянських господарств. З цієї тематики з’являлися численні праці партійних та радянських функціонерів, спеціалістів-практиків, економістів-аграрників, але професійних істориків серед авторів фактично не було. Тому їх погляди майже не підкріплялися історіографічним аналізом, бракусало джерел і посилань, відчувався вплив партійної ідеології. Водночас їх вклад у висвітлення соціально-економічного підгрунтя аграрної політики періоду непу був значним.

Передусім слід назвати роботи М.М.Вольфа, М.Б.Гуревича,

0.К.Філіповського3, п яких розглядалися питання землекористування, забезпечення реманентом, соціальної диференціації села тощо.

Головну увагу представників організаційно-виробничого напрямку в аграрній науці О.В.Чаянова, М.П Макарова, Г.О.Студентського, О.І.Челінцева,

1.П.Короткова4 було зосереджено на дослідженні внутрішніх процесів у селянському господарстві, умов його існування та організації виробництва.

Другий стан охоплює середину 30-х - першу половину 50-х рр. В силу тодішніх ідеологічних обмежень, нсрозроблсності джерельної бази, суворої регламентації доіволєних тем відповідні публікації з’являлися переважно у

'По.іьфММ (.'і (uuuu.iik.ibo України X. 1927 - 21Н с , Гурсвмн М.Б Пміамн* сучасною ссаіінсккоіо господарства України X 1927 17<> с ; Фпшовський О К. Рснвідка і органі оції селянського господарства

на України X. |9’(. П(» с

* Чайний А іі К|кч.іьмні.кос \оіин«.іво II юр ір -М. І9К9 - С 192 - 442, Чс.іннисв АИ Тсорсімчссьос і/их метаймо оріани «ацин ►|*л іі.нт кот \о іяіігіім X . 1919 147 с ; Макаров М П Крссгмиское \0і*Йсті>0

н сю >во иоинх М,|92<» Г І ^5<> с . Сп.к'іпскіій Г А Оюркм по геории крссткіиского хоїшйсти М, 1921 с. Но|н>ікон ПІ) Прамнчссміс і шви >чсния об органиіацни крссіпмсюго хоіійства - X.

.’7(і і.

вигляді пропагандистських брошур і зводилися, и основному, до механічного коментування окремих положень сталінської політики.

Праці узагальнюючого характеру вийшли друком лише наприкінці 40-х -початку 50-х рр. з нагоди 20-25-річчя так званого “великого перелому”. Серед них виділялися роботи К.Абросенка, Г.Глазермана, С.Трапезнікова, Б.Абрамова5, в яких висвітлювалися й деякі аспекти невдоволення селян державною політикою під час підготовки і проведення суцільної колективізації, а також книги І. Д. Лаптева, Є.М.Кочетовської, Е.Б.Генкіної6, у яких загальноселянські проблеми розглядалися в рамках історії народного господарства СРСР і УРСР.

Третій етап радянської історіографії тривав від середини 50-х до середини 80-х рр. і за спектром досліджуваної тематики та кількістю робіт був найбільш плідним. Початок новому етапу вивчення теми поклали рішення XX з’їзду КПРС, розвінчання культу особи Сталіна і лібералізація суспільно-політичного життя під час “хрущовської відлиги”. Із широкого кола тем і сюжетів, що тісно пов’язані з проблемою взаємовідносин держави і селянства, у поле зору істориків потрапили такі: процеси дробіння господарств у другій половині 20-х рр. (З.П.Шульга, М.І.Прокопенко7); зміна соціально-класової структури селянства (О.І. Полоса, С.Г. Водотика, І.Д.Мазур, В.П.Данилов, Н.Ф.Ганжа, Ф.Г.Турченко, Р.Д.Лях, Г.М.Шарлай, В.М.Селуиська8); становлення тоталітарної системи та її вплив на менталітет і поведінку сільського населення (С.Р. Лях, В.М. Куліков9); супровідні аспекти класової боротьби на селі (П.М. Дешісовець, О.П. Єрмак, І.Ф. Ганжа, І.І. Слинько, П.В. Шостак,

' Абросенко К. О. социалистическом перевоспитании крестьянства. - М, 1949. - 257 с.; Глазермаи Г. Ликвидация эксплуататорских классов н преодоление классовых различий в СССР. - М, 1949. - 195 с.; Трапезников С. Борьба партия большевиков за коллективизацию сельского хозяйства в годы первой сталинской пятилегки. - М., 1951. - 254 с; Абрамов Б. Партия большевиков - организатор борьбы за ликвидацию кулачества как класса. - М., 1952. - 183 с.

6 Лаптев И.Д Советское крестьянство. - М., 1939. - 212 с.; Кочетове кая Е.Н. Нациоиалюацпя земли и колхозы в СССР. - М, 1958. - 80 с.; Генкина Э.Б. Переход советского государства к новой экономической политике (1921-1922).-М., 1954.-504 с. '

Шульга З.П. Підготовка суцільної колективізації на Україні. - К., 1960. - 152 с.; Прокопенко Н.И. КПСС в борьбе за подготовку массового колхозного движения (1927 - 1929 гт.). - М.. 1961. - 184 с.

1 Полоса А.И. Развитие сельского хозяйства и социально-экономическая структура крестьянства дохолхозчей деревня в Степной Украине (1921 - 1927 гг.): Дис... канд. экон. наук. - К, 1970; Водотика С.Г., Матур І.Д З.шнн в соціально-класовій структурі селянства України напередодні масової колективізації(1927 - І929рр.у/ Укр. іст. журн. - 1983 - №5. - С. 42-51; Данилов В.П. Советская доколхозиая деревня: социальная структура, социальные отношения. - М, 1978. ~ 358 с.; Ганжа Н.Ф., Мазур И.Д Особенности изменений социальноэкономической структуры крестьянства украинского Полесья// Региональные особенности экономической политики переходного периода в СССР. - М, 1983. - С 113-126; Лях Р.Д, Турченко Ф.Г. Изменение социально-классовой структуры сельского населения Украины// Годы борьбы и побед. - К.. 1983. - С. 139-145; Шарлай Г.Н. Создание колхозного строя - великая революция в деревне, - Д. 1969. - 52 с.; Селунская В.М. Борьба Комм>нистичсской партии Советского Союза за социалистическое преобразование сельского хозяйства -М, 1961,-205с.

®Лях С.Р. Формирование элементов советского образа жизни в доколхозной деревне Украинской ССР (1921 - 1929 гг.): Дне., канд. ист. наук. - К., 1981; Куликов В.М. К вопросу о содержании идеологии советского крестьянства. - М, 1981. - С. 114-122.

М.АЛвницький, М.Я.Білан10).

Порівняно з попереднім етапом вітчизняна наука досягла чималого прогресу у вивченні доколгоспної аграрної історії і внутрішніх соціально-економічних протиріч сільського господарства. Була помітно розширена джерельна база досліджень, відроджені цілі наукові напрямки, як,наприклад, історична демографія, почали впроваджуватися нові методи (у тому числі ґі математичні), вчені взялися за вивчення раніше заборонеіпіх тем. Натомість збереження в країні тоталітарної системи з її жорсткими ідеологічними штампами та кліше значно ускладнювало об'єктивне висвітлення реальних соціально-економічних процесів в агрзрній сфері.

Четвертий етап охоплює другу половину 80-х - початок 90-х рр. Масштабні кардинальні зміни у суспільно-політичному житті країни створили сприятливі умови для відродження справжньої історичної науки; дослідження звільнилися від цензурних обмежень, кон’юнктурних нашарувань і концепцій минулого; докорінним чином трансформувалася проблематика та характер праць; критичне переосмислювання охопило всі галузі історичного знання, у тому числі н методологію.

Спочатку цей прорив намітився в проблемних статтях В.ГІ Даннлова, М.В.Тепцова, В.А.Тихонова, С.С.Діброви, С.В.Кульчицького". Суттєвим кроком уперед у дослідженні процесу регулювання соціальних відносин на селі стала монографія С.Р.Ляха12.

У контексті антиколгоспннх виступів на початку 30-х рр. розглядають боротьбу селян за власні права в масштабах СРСР Ю.С.Борисов, О.І.Колганов,

Н.Л.Рогаліна15.

Отже, в історичній літературі з’явилися всі ознаки створення нової концепції вітчизняної історії на основі гнучкого поєднання цивілізаційного та формаційного підходів. Основу її проблематики складали критика й викриття сталінізму, які за своїми масштабами і глибиною дорівнювали перевороту в масовій свідомості.

Новин етап дослідження теми розпочався в умовах проголошення незалежності України в 1991 р. і триває до наших днів. У цей час з’явилися ґрунтовні узагальнюючі праці з історії України, до наукового обігу були

Дсннсовсць П.М, Срмак О.П. Податкова політика Радянської держави щодо селянства України в 1921 - 1928 рр // Укр. іст. ж>рн. - 1982. - ЦчЬ - С 88-96; Ганжа И.Ф. Слинько И.И., Шостак П 0.

Украинское село на пути к социализм)// Очерки истории коллективичации сельского хозяйства в соклныч республиках. - М., 1961. - С. 151-223; Ивницкий Н.А. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества лак класса (і 929*1932 гг) - М.. 1972. - 360 с.. Бслан Н.Я. Сельские советы УССР в период подготовки сплошной коллективу киши 1926-1929 гг. (на материалах Юга Украины): Дне... канд. нет. наук. -- Д ,1975.

11 ¿Іднилов НИ Октяорь и аграрная политика партии// Коммунист. - 1987. - №6 - С 28-38; Тепиов НВ Коллективизация: ее н> їй и )роки// Сельская жншь. - 1989. - 8, 10, 11 март.; Тихонов В.А. Уроки прошлого и нас юл шею //А|)1>мсн|ы и фамы. - І9К8 - К» 14-15; Діброва С.С. Псрс/юм: науковий ина.ііі окремих сторін колективі іаші, продовольчих труднощів і голоду у 1932 - 19.13 роках// Наука і суспільство - 1989 -„М'І С.І-І-19, К\льчішмііі С ГЗ Некоторые проблемы истории сплошной ко.ілсктіївіпаинм ка Украине// Исюркм СССР - І 9X9, К'5 -С 20-16

'* Лях С Р Наймана праня в і пінському госнохірст Укрупни а ічозах ислу - К . 1990 - 127 с

П Борисов ЮС '->П1 ф\диые 20 30-е юди//Страницы историк советскою общества фагти, иробтсии, люди

- М. 1989 С12І-И7. Конанов АН Путь к сонналиім> трагедия и ігзлвиг - М. І’Л’О - 173 с;

ІЧнишиа И !1 Кої іемиїжики* \роьи крой іемкоиі т гк М . 4**Х*1 224с

залучені великі масиви раніше закритих архівних матеріалів, на якісно новий рівень вийшла наукова публіцистика.

Важливою віхою в дослідженні проблеми взаємовідносин держави та селянства у доколгоспний період став вихід монографій В.В.Калініченка, С.В.Кульчицького, В.М.Даниленка, Г.В.Касьянова14. Значною фактологічною цінністю для обраної теми відзначаються роботи В.В.Іваненка, А.І.Голуба,

0.А.Удода, О.П.Єрмака, О.І.Ганжі, Є.П.Шаталіної, І.М.Єлінова, С.Злупка,

В.Васильєва15.

Певними здобутками характеризуються праці, в яких реконструюється картина селянського опору в період колективізації на матеріалах місцевих архівів. У першу чергу це стосується грунтовного дослідження Н.Р.Романець, котра однією з перших приступила до розгляду теми з сучасних позицій16.

Неабиякий інтерес до феномена непу й колективізації виявили західні історики17, а також представники української діаспори18. Цінність цих робіт полягає в тому, що вони грунтуються нерідко на маловідомих матеріалах, висвітлюють найбільш гострі проблеми, які у вітчизняній історіографії тривалий час замовчувалися. Водночас, висновки окремих авторів часто не підтверджуються незаперечними документальними джерелами, що у свою чергу призводить до прикрих помилок, неточностей, а інколи й до спотворених оцінок.

Таким чином, аналіз історіографічних аспектів проблеми взаємовідносин влади й селянства в Україні у другій половині 20-х рр. переконливо свідчить, що ця сторінка аграрної історії ще не стала об’єктом комплексного, системного

1, головне, неупередженого дослідження. Саме така спроба й зроблена у пропонованій дисертації.

У другому розділі - “Соціально-економічний стан та психологічна атмосфера в українському селі другої половини 20-х років" -характеризується тактика економічного та політичного тиску влади щодо селянства з початком прискореної індустріалізації країни, а також внутрішні

м Калініченко В,В. Селянське господарство України в період непу Історико-економічне дослідження - X, 1997. - 400 с.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: лерше десятиріччя (1919-1928), - К, 1996 - 396 с; Даниленко В.М., Касьянов Г.В , Кульчицькнй С.В. Сталінізм на Україні. 20 - 30-ті роки. - К, 1991, - 344 с

15 Іваненко В.В , Голуб А.І., Удод ОА. Очищення правдою (Відома і невідома Україна в об'єктиві істерії XX ст.) - K., 1997. - 208 с.; Єрмак О.П. Ліквідація куркульства як класу// Проблеми історії України- факти, судження, пошуки. Респ. міжвід. зб. наук, праць. - K., 1991. - С 46-58, Ганжа О.І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР. - К, 1996. - 42 с.; Шатал і на ЄП. Експропріація селянській; господарств в Україні у 1929 - 1932 роках// Укр. іст. журн. - 1992. - К»3. - С. 109*1 ІЗ, Васильсв В., Віола Л Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 - березень 1930 pp.). - Вінниця, 1997. - 356 с.; Мороз О., Злупко С. Українське селянство першої половини XX ст.: трагедія і героїзм. - Л., 1997. - 165 с.

16 Романець Н Р. Селянство і Радянська влада в 1928 - 1933 роках: проблема взаємовідносин (на матеріалах Дніпропетровської області): Дне... канд. іст. наук. - Д., 1995. - 182 с.

|Т Карр Э.Х. Русскал революція от Ленина до Сталина. 1917 - 1928. - М., 1990. - 208 с.; Конквест Р. Жнива скорботи Радянська колективізація і голодомор. - K., 1993.,- 384 с.; Грегорк П. Еще раз о коллективизации// Экономические науки - 1980. - К*2. - С.79-88.

11 Косткж Г О Сталінізм в Україні, генеза і наслідки. Дослідження і спостереження сучасника. - К„ 1995. -508 с.; Соловей Д. Голгсгга України// Український голос. Вінніпег. - 1952. - 23 січн. - С. 153-155; Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією - Мюнхен, 1956. - 146 с; Запорожець А. Більшовизм (життя в СРСР)

- Буенос-Айрес, 1947. - 63 с.; Семенко Ю.С. Голод 1933 року в Україні: свідчення про винищування Москвою українського селянства. - Дніпропетровськ; Мюнхен, 1993.-223 с.

суперечності в селянському середовищі, спричинені заідеологізованою аграрною політикою державного керівництва.

На основі аналізу літератури та архівних документів автор доводить, що головним змістом більшовицької економічної політики у той час було прагнення досягти індустріалізації країни за рахунок коштів селянського двору. Визнавши на словах принципи непу, влада використовувала податковий прес, впроваджувала систему додаткових стягнень у вигляді самооподаткування, державних позик, страхових та пайових внесків, що перевищували сплати оподаткування в два-три рази. Економічний тиск доповнювався обмеженням політичних прав селян: була поширеною практика позбавлення виборчих прав “інакомислячих”, згорталися демократичні засади загальних зборів та земгромад, фальсифікувалися підсумки виборів до місцевих органів влади. Ще більшого трагізму становищу хліборобів додавало активне втручання в їх жіптя адміністративних органів, міліції, ДПУ та їх допоміжних підрозділів -сільвиконавців, інформаторів і т. ін. Перлюстрація особистого листування, спостереження, судові репресії, загроза застосування зброї у разі непокори з боку селян ставали звичайними елементами управління суспільними процесами.

Нові умови господарювання і суттєва зміна політичної ситуації наклали помітний відбиток на внутрішнє життя і психологічний портрет українського села. Найважливішою причиною їх негативного забарвлення була ескалація напруженості в стосунках різних верств населення, яка штучно підтримувалася свідомими кроками влади і мала сприяти соціалістичній реконструкції аграрного сектора. “Чорні” переділи, заплутаність внутрішньоселишного землекористування, штучна соціально-майнова диференціація селянства, хибна пільгова політика викликали ворожнечу та спалахи насильства між полярними верствами.

Взагалі соціально-економічна нестабільність, суперечки і внутрішня розпорошеність справили негативний вплив на психологічну атмосферу і традиційний уклад життя села. Зросла кількість розлучень, поширилися позашлюбні статеві відносини, зловживання горілчаними напоями, що підривали одвічну моральну стійкість селянської родини - запоруку міцного господарства. Аномальними виявилися також вибухи жорстокості під час розв’язання конфліктних ситуацій та міжнаціональний розбрат.

У третьому розділі - “Хлібозаготівельна криза 1927 - 1928 років і посилення напруженості у селянському середовищі” - розкривається система “надзвичайних заходів”, що стала ключовою складовою хлібозаготівельної політики держави, та реакція селянства на “воєнно-комуністичний” характер розв’язання зернової проблеми. .

Принципові прорахунки під час формування засад хлібозаготівельної політики, монопольне встановлення непомірно низьких цін на сільгосппродукцію, відсутність державних стратегічних запасів і маневрових фондів, переноси експортної торгівлі та розповсюдження серед населення чугок про загрозу війни призвели до значного розбалансування хлібного ринку. Труднощі можна було б подолати за рахунок певних бюджетних дотацій

землеробству та насичення внутрішнього ринку товарами народного споживання за реальними цінами. Але влада обрала шлях насильства й репресій.

Система “надзвичайних заходів” у сфері економіки мала прояв у згортанні млинарства в Україні, поступовій ліквідації біржової торгівлі й селянських ринків, запровадженні масової контрактації основних товарних культур, скороченні власноручного помелу для споживання тощо.

Для забезпечення юридичного підгрунтя насильницького вилучення зерна Кримінальний кодекс УСРР доповнився горезвісною ст. 127, тлумачення й межі використання якої свавільно змінювалися місцевими органами влади. Судова практика, діяльність органів прокурорського нагляду, Наркомату юстиції УСРР були спрямовані на виконання державних директив у галузі хлібозаготівель і контрактації.

Значних масштабів набули й заходи адміністративного позаекономічного тиску, які зводили нанівець усі попередні досягнення непу. Об’єднаними зусиллями партійних, фінансових і фіскальних органів здійснювався тотальний пресинг щодо так званих “дезорганізаторів хлібного ринку”. Паралельно відбувалися процесії штучного скорочення внутрішнього споживання продуктів, коригування хлібозаготівельних планів у бік збільшення, здійснення заготівель напівкримінальннми методами.

Реакція селянства на “воєнно-комуністичні” методи хлібозаготівельної політики була відверто негативною. Зруйнувавши економічні основи ринкових відносин і встановивши диктат у сфері ціноутворення, влада поставила селянство в опозицію існуючому режиму, розірвавши фактично політичний союз. з ним. Селяни - переважно одноосібні виробники більшої частки товарного хліба в країні - у відповідь почали “неоголошену” війну проти більшовицького аграрного курсу. У цій боротьбі широко використовувалися економічні форми опору та такі акції, як терористичні акти, масові волинки, “баб’ячі бунти”, антирадяиська агітація.

Загострення протистояння держави й селянства, відчайдушне становище хліборобів виявлялися й у фактах аномальної поведінки, зокрема суїциду, як специфічної форми опору заготівлям.

У четвертому розділі - “Курс партії на колективізацію сільського господарства і зростання селянського опору” - аналізуються негативні тенденції в практиці колгоспного будівництва та динаміка антиколгоспного руху в другій половині 20-х рр.

Не заперечуючи реальних досягнень у галузі аграрної політики більшовиків в умовах непу, автор висвітлює менш відомі її аспекти, пов’язані перш за все з тими тенденціями в колгоспному будівництві, які поступово дискредитували ідею виробничої кооперації. До головних із них віднесені: шіучме згортання сільїосикоонерації на користь сіворення колгоспів, надмірна фінансова нідгримка колективних, об’єднань з боку всіх державних органів попри іх економічну неефективність, організаційно-господарські труднощі становлення нової системи аграрного виробництва, соціально-політичний та

економічний тиск влади на заможні й середні прошарки села, “підхльостування” їх до колективізації.

Наполегливі кроки пладн щодо підготовки суцільної колективізації відразу наштовхнулися на широку протидію селян. Найбільшою масовістю характеризувалися пасивні форми опору: скорочення виробництва, забій робочої худоби, ухилення від участі в численних державних сільгоспкампаніях. Невід’ємною складовою антиколгосгпюго руху були терористичні акти, волинки, групові збройні заворушення, різноманітна агітація. Специфічною формою опору став масовий еміграційний рух з національних районів, спроби нелегально перетнути кордон зі зброєю.

Вагомий внесок у справу мінімізації руйнівних наслідків колективізації внесла певна частина свідомих представників місцевої влади. Виступаючи з поміркованих економічних позицій, тверезо оцінюючи ситуацію, вони надсилали до центру липові звіти, вдавалися до різних хитрощів щодо характеристики позитивної динаміки сільськогосподарського виробництва, захищаючи корінні інтереси селянства.

Висновки містять стислі підсумки дослідження. Критичний аналіз соціально-економічних процесів в українсьхому селі в 1925 - 1929 рр. дозволяє констатувати, що у взаємовідносинах селянства й держави в цей час продовжували домінувати “воєнно-комуністігчні” тенденції. Але в 1925 - 1927 рр. економічний, політичний та адміністративний тиск на селянство з метою перекачуванім коштів на користь форсування темпів індустріалізації здійснювався обережними й прихованими засобами. Влада щороку коригувала податкове законодавство, втілювала систему додаткових фінансових стягнень у вигляді самооподаткування, державних позик, страхових

і кооперативних внесків, сплати по банківських кредитах, штучно підтримувала дисбаланс цін на промислові й сільськогосподарські товари, обмежувала можливості всіх видів кооперації, крім виробничої.

В 1927 - 1929 рр. на тлі підготовки колективізації, згортання товарно-грошових відносин і розбалансуваиня хлібного ринку відбулися кардинальні зміни аграрного курсу більшовиків: пріоритет був відданий класово-політичним цілям, внаслідок чого влада почала масований наступ на одноосібну систему господарювання. Найбільш рішучими кроками такого курсу стали: послідовне обмеження традиційного селянського кооперативного руху па користь створення колгоспів на “соціалістичних рейках”; надмірна фінансова допомога колективним об’єднанням, незважаючи на їх низьку рентабельність; невдалі спроби директивним шляхом подолати організаційно-господарські труднощі становлення нової системи сільгоспвиробництва; соціально-економічний та психологічний тиск влади на середняків і заможних, “підштовхування” їх до колективізації під загрозою розкуркулення. В результаті здійснення вказаних та інших заходів наприкінці 20-х рр. індивідуальний товаровиробник на селі втратив господарську перспективу, у країні загострилися продовольчі труднощі.

У цілому ескалація напруженості в стосунках селянства та влади була спровокована силовими методами вирішення державою проблем колективізації,

розкуркуленіш, заготівельної політики, оподаткування тощо. В 1925 - 1927 рр. селянський опір мав переважно соціально-економічне забарвлення і відбувався в пасивних формах протидії.

У відповідь на різку зміну аграрної політики влади в 1928-1929 рр. відбулася суттєва трансформація характеру селянського руху. Безкомпромісними стали форми економічної протидії - псування реманенту та забій худоби, масове приховування зерна, відмова від землі, саморозкуркулення. Водночас набули поширення й активні форми опору, збройні заворушення, волинки, “баб’ячі бунти”, терористичні акти та викривальна антирадянська агітація. Як правило, спорадичні, недостатньо організовані, погано озброєні й позбавлені масової підтримки основних прошарків села, вони швидко локалізувалися в межах своїх районів, сільрад, та все ж таки розхитували підвалини тоталітарного режиму й деякою мірою стримували шалений тиск влади.

Аналіз архівних матеріалів свідчить про наявність у цей період певних політичних аспектів селянського руху. Найбільш характерними були намагання об’єднатися в “Союз хліборобів”, “Селянську спілку”, створити опозицію владі на місцевому рівні шляхом зайняття посад у сільрадах, товариствах, земгромадах, партосередках тощо. Спроби селян встановити тісний зв’язок із військовослужбовцями регулярної Червоної армії, об’єднання територіальних армійців в опозиційні групи, приєднання до політичних процесів сільської інтелігенції і навіть юнацтва викликали занепокоєння та запобіжні заходи з боку владних структур.

Отже, сучасні пошуки шляхів реформування аграрного сектора в Україні вимагають зваженого, науково обгрунтованого підходу до проблеми Ьзаємовідносин селянства й влади на переломному етапі розвитку суспільства. Як свідчить історичний досвід, спроби розбудувати сільське господарство за штучними, чужими нашому менталітету зразками приречені на поразку. Тільки органічне поєднання інтересів держави і селян, усталена правова база, використання економічно доцільних важелів управління сільгоспвиробництвом та врахування традицій і звичаєвих норм українського народу, дозволять змінити ситуацію на краще і відродити село, що є запорукою міцності й процвітання нашої Батьківщини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Саричев В.І. Внутрішні суперечності в українському селі напередодні суцільної колективізації// Південна Україна XX ст.: Зап. наук.-дослід, лабораторії історії південної України Запорізьк. держ. ун-ту. -Запоріжжя: Тандем. - 1998. -С.208-210.

2. Саричев В.І. “Воєнно-комуністична” парадигма хлібозаіоіівельної полі інки в 1927-1929 роках в Україні та її наслідки// Грані. - 2000, - № 1. -

С.15-20.

3. Саричев В.І. Селянський опір та армія в Україні другої половини 20-х років (за матеріалами Півдня України)// Бористен. - 1999. - № 11. - С.8-9; 2000. - № 2. - С.10-12.

4. Саричев В.І. Тактика політичного та економічного тиску на селянство з початком індустріалізації країни (за матеріалами Півдня України)// Питання аграрної історії України та Росії (ХУІІІ-ХХ ст.): Матеріали Третіх наук, читань, присвячених пам’яті Д.П. Пойди. - Д.: ДДУ, 1999. - С.174-179.

5. Саричев В.І. Характерні риси селянського опору під час підготовки суцільної колективізації в другій половині 20-х років на Півдні України// Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія та археологія. Вип.5. - Д.: ДДУ, 1999. - С.110-123.

6. Саричев В.І. Хлібозаготівельна криза кінця 20-х років і злам ринкової системи господарювання (за матеріалами Півдня України)// Грані. - 1999. -№ 4 (6). - С. 62-67.

САРИЧЕВ В.І. Селянство і Радянська влада в 1925-1929 роках: проблема взаємовідносин (за матеріалами Півдня України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 2000.

У дисертації розглядається проблема взаємовідносин селянства та влади в другій половині 20-х рр. в Україні. Вперше у вітчизняній історіографії системно й неупереджено проаналізовано основні складові економічного і політичного тиску держави щодо одноосібної системи господарювання з метою вилучення коштів для форсування індустріалізації. У дослідженні визначена реакція селянства на волюнтаристський аграрний курс, дається характеристика пасивних, активних і специфічних форм селянського опору примусовій колективізації, надмірним хлібозаготівлям та протиправному розкуркуленню. З аналізу історичного досвіду стосунків влади і селянства зроблені висновки щодо його використання під час сучасних, пошуків ефективних шляхів реформування аграрного сектора України. '

Ключові слова: сільське господарство, аграрна політика, оподаткування, хлібозаготівлі, розкуркуленкя, колективізація, селянський опір.

САРЫЧЕВ В.И. Крестьянство н Советская власть в 1925-1929 годах: проблема взаимоотношений (на материалах Юга Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Днепропетровский

государственный университет, Днепропетровск, 2000.

В диссертации рассматривается проблема взаимоотношений крестьянства и власти во второй половине 20-х гг. в Украине. Впервые в отечественной историографии системно и непредвзято проанализированы основные составляющие экономического и политического давления государства на единоличную систему хозяйствования с целью получения средств для форсирования индустриализации. В исследовании определена реакция

крестьянства на волюнтаристский аграрный курс, дается характеристика пассивных, активных и специфичных форм крестьянского сопротивления принудительной коллективизации, непомерным хлебозаготовкам и противоправному раскулачиванию. Из анализа исторического опыта взаимоотношений крестьянства и власти сделаны выводы о его использовании в ходе современных поисков эффективных путей реформирования аграрного сектора Украины.

Характер поставленных исследовательских задач обусловил структуру работы: диссертация содержит вступление, четыре раздела, список

использованных источников и литературы. Диссертация изложена на 180 страницах. Список использованных источников содержит 315 наименований. Основные положения и выводы исследования нашли отражение в шести публикациях автора, а также прошли апробацию на научных конференциях.

В первом разделе - “Исторические и методологические аспекты проблемы” - рассматриваются основные этапы развития научной мысли по теме диссертации, а также обосновываются общенаучные, исторические методы и принципы исследования.

Всесторонний анализ историографической традиции убедительно показывает, что противостояние крестьянства и власти рассматривалось фрагментарно, в контексте общего изучения большевистской реконструкции сельского хозяйства, и поэтому делало невозможным воссоздание объективной картины этой страницы отечественной истории. К тому же значительная политико-идеологическая заангажированность проблемы постоянно вызывала ожесточенные споры между представителями советской, западной и диаспорной историографии. Это автоматически переводило исторические разработки в сферу политических дебатов и существенно сужало возможности историко-научного познания.

Во втором разделе “Социально-экономическое состояние и психологическая атмосфера в украинском селе второй половины 20-х годов” -дано обоснование основной тенденции экономического курса большевиков, главным содержанием которой было форсирование индустриализации в стране за счет средств крестьянского двора. Налоговый пресс и система

дополнительных финансовых сборов (самообложение, государственные займы, страховые, кооперативные взносы, выплаты по банковским кредитам), своевольное ограничение политических прав и свобод, активное вмешательство в жизнь крестьян милиции, ГПУ и их вспомогательных органов, перлюстрация (просмотр корреспонденции без разрешения адресата), судебные репрессии, угрозы - все это стало инструментами осуществления планов сталинского руководства.

В третьем разделе - “Хлебозаготовительный кризис 1927-1928 годов и усиление напряженности в крестьянской среде” - анализируется система “чрезвычайных мер”, которые стали главной составной частью

хлебозаюгоНительной политики государства, и освещается реакция

крестьянства на "военно-коммунистический” характер разрешения зерновой проблемы. Их ответом на радикальную смену афарного курса стала волна

террористических актов, массовых волынок, демонстраций, антисоветской агитации.

В четвертом разделе - “Курс партии на коллективизацию сельского хозяйства и рост крестьянского сопротивления” - рассматриваются негативные тенденции в практике колхозного строительства и динамика антиколхозного движения во второй половине 20-х гг. Наиболее масштабными были экономические формы сопротивления: сокращение производства, забой рабочего скота, уклонение от выполнения заготовительных, планов. В тоже время участились случаи групповых вооруженных выступлений. Назревали предпосылки новой гражданской войны.

Таким образом, исторический опыт свидетельствует: попытки развивать сельское хозяйство на основе искусственных, чуждых нашему менталитету образцов обречены на поражение. Только органичное объединение интересов аграриев и государства, устойчивая правовая база, использование экономически обоснованных рычагов управления сельскохозяйственным производством и соблюдение традиций украинского народа позволяют улучшить ситуацию и возродить село - гарантию могущества и процветания нашей Родины.

Ключевые слова: сельское хозяйство, аграрная политика,

налогообложение, хлебозаготовки, раскулачивание, коллективизация, крестьянское сопротивление.

Sarychev V.I. The peasantry and the Soviet power in 19251929. The problem of the relationship between them (according to the materials of the South of Ukraine). - A manuscript.

~ The dissertation for the degree of a candidate in Historical sciences in specialty

07.00.01 - The History of Ukraine. Dnepropetrovsk State University,

Dniepropetrovsk, 2000.

The problem of the relationship between the' government and the peasantry in the second half of the 20-ies in Ukraine has been investigated in the given dissertation, it is for the first time in our historiography that the main components of economic and political pressure of the government on the private farming system with the aim of gaining resources for boosting national industrialization have been analyzed systematically and unbiasedly. The reaction of the peasantry to the unfavorable agricultural course has been described and there has also been given the definition of passive, active and specific fonns of peasant resistance to the forced collectivization, devastating state grain procurements and the unlawful rozkurkulennya. The analysis of the historical experience of the relationship between the government and the peasantry has led to the conclusions concerning its use while looking for contemporary effective ways of reforming the agricultural sector of Ukraine. .

Key - words: agriculture, agricultural politics, taxation, state grain procurements, collectivization, peasant resistance.