автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.01
диссертация на тему: Логико-методологические основы теории личности

Полный текст автореферата диссертации по теме "Логико-методологические основы теории личности"

РГб од

.. . Міністерство освіти України

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису УДК: 1:001.2

ТЕРЛЕЦЬКИЙ Владіслав Миколайович

ЛОГІКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Спеціальність 09.00.01 —■ Діалектика І теорія пізнання

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеню доктора філософських наук

Київ — 1993

Дисертація виконана на'кафедрі філософії ІПК при Київському університеті ім. Тараса Шевченка. •

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бичко І. В.;

доктор філософських наук, професор Табачковський В. Г.;

доктор філософських наук, професор Волинка Г. І.

Провідна установа:

Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Захист відбудеться 1993 р. з ______ годи-

ни на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.01.01.06 при Київському університеті імені Тараса Шевченка.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського університету.

Адреса: 252017, Київ, вул. Володимирська, 60.

Автореферат разіслано «-------,-----------— 1993 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради Д.01.01.06

В. І. ГУСЄВ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема підвалин формування особистості в сукупності її здібностей до самоформування змісту і мети особистого життя, що визначає стрижень людського виміру буття та індивідуальної волі людини, відноситься до фундаментальних засад буття та наукової філософської думки. Актуальність цієї проблеми значно посилюється в наш час у зв’язку з наявною кризою соціокультурних, світоглядних та методологічних підвалин буття громадян нашої країни; кризою, що пов’язана з тоталітарною формою і змістом цих підвалин та потребою повернення їм гуманістичної спрямованості.

Актуальність інтенсифікації соціально-філософських досліджень «проблеми людини», де «проблема особистості» є її складовою частиною, обумовлена всім рухом розвитку світової цивілізації, неупинними пошуками субстанційного критерію суспільного прогресукритерію ефективності соціально-філософських досліджень2; історичною потребою «реінтегрування» суб’єкта в науковому пізнанні та центрування усіх форм наукового пізнання навколо «проблеми людини», «людської суб’єктивності» в якості всезагальної і дійсної форми багатства! суспільства та виміру людського буття. Це центрування зумовлене все зростаючою тенденцією світової інтеграції, наслідки якої в духовній сфері людського буття були передбачені ще класичною німецькою філософією: «Якщо суб’єктивність намагань вже піднялась до об’єктивності споглядання і примирення здійснюється вже не з дійсністю, а з чимось живим, не з одиничністю, а з універсумом, то саме це

1 «...Наслідок історії, ідо сама складна істина, квінтесенція всілякої істини — люди, — починають в кінці кінців самі собою розуміти себе», розуміти людські форми та зміст свого індивідуального буття. (Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — Т.)2. — С. 87).

2 «При оцінках ефективності філософського знання важливо виходити

не з економічних міркувань, а найперше з внеску філософії у розвиток духовного світу людини». (Урсул: А. Д. Проблема эффективности и методология науки// Общественные науки. — 1085. — № >6. — С. 132. .(Переклад МІЙ. — В. Т.) ... _ .. . ; . ...........

споглядання універсуму знову повернено В суб’єктивність..; Суб’єктивна підвалина повинна стати суттєвою стороною та істиною.., в зображенні універсуму»3. При цьому виникає проблема та практичне життєве завдання: «Я» повинне призначити себе до того, щоб у відповідності з ідеєю абсолютної самодіяльності зняти цей об’єктивний світ...4, визначити цей суб'єктивний світ засобом внутрішнього змісту суб'єктивного, який тут визначається як істинно суттєва об’єктивність» 5.

В сучасних соціально-філософських наукових дослідженнях проблеми людини ця історична тенденція відображується все зростаючою потребою відокремлення «проблеми особистості»6, актуалізацією наукового завдання по створенню «філософської теорії особистості як специфічного розділу в системі філософського знання» 7, що дозволить висвітлити більш глибокі змісто-життєві8 підвалини індивідуального буття та спрямованості діяльності людини. Не можна не згодитись з Беляєвим Д. К-, котрий стверджує: «Заклик древніх «пізнай самого себе» луна в наші дні не тільки як хвилююча потреба самосвідомості особистості та еврістична проблема природознавства і філософії, але як і категоричний соціальний імператив»9. Людині відводиться нова роль «глобального регулятора» життя на землі, в зв’язку з чим виникає завдання прояснення людського змісту підвалин її індивідуального буття, оскільки в своїй діяльності вона керується ще такими цінностями життя, переслідує такі цілі, що свідчать про наявне нерозуміння нею змісту життя та свого- призначення у світі, несумісність життєвої позиції її глобальному призначенню 10. Це «нерозуміння» та «несумісність» також є одним з ви-

з Гегель Г. В. Ф. Эстетика. — (М.: Искусство, 1973. — Т. 4. — С. 65—€6. (Підкреслення та переклад мій. Надалі — також. — В. Т.).

4 Там же. ;— С. 52.

5 Гегель Г. >В. Ф. Энциклопедия философских наук. Наука логики. — М.: Мысль, 1975. — Т. 1. — (С. 410 (Підкреслено мною. — В. Т.).

6 «Бути чи не бути особистості» рівнозначно питанню «бути чи не бути буттю». /Наука, техника, культура: Проблемы гуманизации и социальной ответственности/Материалы круглого стола//Вопросы философии. — 1(989. — № 1. — С. 23. . - -

■ 7 Див.: Человеческий фактор: вопросы комплексного научного- иссле-

дования//Информационные материалы, Философское общество СССР. — М.: Изд-вс! АН СССР, ВИНИТИ, 1986. — № 5. — (С. 21.

8 «Можна говорити пре філософствування, — підкреслює М. Мамар-

дашвілі, — як про особливий акт осмислення світу і себе в ньому»./Ма-.чардашвили М. Как я понимаю философию. — М.: Прогресс, 1990. —

С. 2і9.

9 Беляев Д. К. Современная наука и проблемы исследования челове-

ка/'/Философия и современное естествознание. — М.: Знание: 1982. —

Вып. 2. — С. 36. .

10 Див.: Лейбин В. М. «Модели мира» и образ человека: Критический

а,нализ идей Римского клуба. — М.: Политиздат. 11982. — С. 1183; Печчеи А. Человеческие качества. — М.: Прогресс, і1®86. — С, 451.

значальних чинників актуалізації процесу наукового пізнання причин цих явищ, шляхів та засобів їх подолання, що можуть бути висвітлені лише в системній (теоретичній) формі відображення проблем особистісної екзистенції.

До числа суспільних чинників актуалізації «проблеми особистості» та наукових форм її відображення належить, як уже відмічено в цьому розділі, криза наявних суспільних та наукових засад індивідуального буття «радянських» людей. Ця криза, що на поверхні буття є вияв функціональності, насправді є вияв руб-станційних підвалин системи «реального» соціалізму, проявляючись на екзистенційному рівні буття, людини в кризі її змістожит-тєвих підвалин і в першу чергу — у «роздвоєнні» (розриві) знання та переконання, слова і діла, ідеалу та дійсності. Тому про ці наявні форми кризи буття людини можна з цілковитою упевненістю говорити як про «кризу підвалин». Функціональні чинники кризи, замикаючись на свої соціокультурні передумови та відтворюючи їх, створюють самопідтримуючий процес, розірвати який можливо лише діяльністю «зсередини» самої людської суб’єктивності як прояв її вільної самості в формах самовизначення, самореалізації і самопідтвердження мети та змісту її індивідуального життя. '

З визначеною мірою вірогідності сутність сучасного стану в духовному світі людини можливо порівняти з станом, що склався на період революційного переходу від феодалізму до капіталізму. Якщо тоді мова, йшла про перехід від боротьби мирянина і попа ззовні мирянина до боротьби з «попівською натурою»’ всередині мирянина, то тепер; коли розвінчані «зовнішні» тоталітарно-бюрократичні змістоутворюючі підвалини громадянськості та моральності, відновлюється авторитет моральної громадянськості, мова вже йде головним чином про боротьбу бюрократа і громадянина всередині самої особистості, про боротьбу зі своєю «тоталітарно-бюрократичною» натурою. Це означає, що боротьба йде з вищеназваною формою змістоутворюючих, зміс; тожиттєвнх підвалин індивідуального буття людини, з їх «роздвоєністю» за цілісність, за дефегишизацію цих підвалин, тобто, за прояснення гуманістичного змісту цих підвалин та форм їх суспільного прояву; за самодіяльну інтеграцію цих підвалин в ціль і зміст життя людини. Тільки на цих підставах стає можливим виконання вищезгаданого глобального покликання людини. «Внутрішнє відношення людини до зовнішньої дійсності приймає значення... регуляційного принципу взаємних зв’язків людей у суспільствЬ и. Але ще більш вагоме внутрішнє відношення лю-

ч Див.: Москаленко А. Т., Сержантом В.. Ф. Смысл жизни и личность. —і Новосибирск: Наука, Сиб, отд., 1989. — С, 195,

і

дини до самої себе в якості необхідної засади перебудови як зовнішнього, так і внутрішнього світу людини, бо «чим більше людина поглиблюється в себе, тим більше вона розширює та здобуває природний і необхідний зв’язок з усіма іншими людьми» 12.

Криза тоталітарної системи підвалин цілісності суспільства і особистості непомірно посилила вплив всіх елементів структури індивідуального духовного світу особистості, особливо «якості» її самості на темпи та зміст соціально-економічних перетворень в нашому суспільстві на засадах загальнолюдських цінностей, що могли б наповнити гуманістичним змістом особистісну самість людини в формі її життєвої позиції. Але зміст, як 1 істина — функція цілого (цілісності, системності); цілісності (гармонії) буття та його змістожиттєвих підвалин. В суспільній практиці набуває особливої гостроти проблема системоутворюючих факторів з’єднання (самоз’єднання) розірваних (роздвоєних) підвалин буття та' духовного світу людини. Це ж саме відображується і в суспільствознавстві потребою в системно-теоретичному висвітленні цих проблем. Що ж до наукової теорії, то комплекс цих проблем відображується потребою концептуальності форми цієї теорії. Ця потреба може бути визначена в якості проблеми засад концептуалізації наявної теорії, «Істинне дослідження, — підкреслював К- Маркс, — це розгорнута істина, роз’єднані ланки якої з’єднуються в кінцевому підсумку» 13. Розірваність, роздвоєність, «частковість» підвалин буття, свідомості та самосвідомості особистості; «аспектність» теорії і т. і. — все це стає чинником зміни (фетишизації) змісту останніх, або ж їх беззмістовності. Все, що виникає і щезає, та є водночас частиною або шматком життя як цілого, ніяк не може обгрунтувати його зміст и, бо і світ, і життя як змістовне ціле є для суб’єкта його призначенням — цінністю самобуття як тотальностіІ5.

Неконцептуалізованість форми соціально-філософських досліджень людської екзистенції стає одним з головних методологічних чинників відриву та протиставлення загальнолюдських цінностей класовим, абсолютизації останніх в якості змістоутво-рюючих підвалин людського буття; підміни моральних цінностей економічними, цілі засобами і т. і. Ця підміна разом з винесенням ідеалу в якості форми змістоутворюючих підвалин за межі наявного буття людини (в майбутнє або минуле) 16 в перехідні

12 Франк С. Л. Смысл жизни/ДЗопросы философии. — 1090. — № 6.— С. 118.

13 Маркс К., Энгельс Ф. — Соч. — Т. 1. — С. 7.

14 Див,: Франк С. Л. Смысл жизни//Вопросы философии.—1800—№ 6.—С. 81.

15 Див.: Дубровский Д. И.„ Чарносвитов Е. В. К анализу структуры субъективной реальности//Вопросы философии. — 1979. — № 3. — С. 67.

16 «Перед лицем питання про зміст життя завтрашній день нічим не буде відрізнятися від вчорашнього чи сьогоднішнього». (Франк С. Л. Смысл жизші//Волросьі философии. — 1990. — № 6. —• С, 82).

Ж

епохи ідеологізованих форм змістоутворюючих підвалин породжує духовну пустоту, пустоту душі людини в якості форми відображення беззмістовності форм її буття та свідомості. Беззмістовна діяльність за цих умов перетворюється в «риття котловану» (по А. Платонову)в якості того наявного підсумку, котрий репрезентує духовну тьму та пустоту; в риття «духовної могили» людини, а її саму — в, «гній історії», що удобрює «матерію щастя» майбутніх поколінь. Таким чином, проблема людського «Я», особистості, змісту та форм цілісності підвалин і самісної активності, волі та відповідальності людніш виступає на перший план соціально-філософських досліджень в якості необхідної передумови практичного подолання суспільної кризи та застою. Як наукове завдання проблема особистості має своє вирішення, як вже відмічено раніше, лише в процесі побудови соціально-філо^ софської теорії, що грунтується на розумінні цього процесу як процесу особистісного самоформування; самовизначення, само-реалізації і самопідтвердження цілі та змісту життя. При наявності розрізнених, аспектних форм наукових досліджень проблеми особистості потреба побудови її теорії з необхідністю висуває взаємозв’язану з нею нову проблему засобів інтеграції цих часткових наукових відображень у цілісну теорію, що грунтується на більш глибоких соціокультурних та світоглядних засадах, відображаючих фундаментальну^ філософську проблему «людина — світ». Цю проблему засобів "інтеграції ми в подальшому будемо називати «проблемою концептуального синтезу», або ж — проблемою концептуалізаціїІ7, що має більш глибокий зміст, бо спирається на наукові засоби відображення процесів самовиник-нення, саморозвитку теорії в відповідних понятійно-категоріальних формах. Якщо виходити з того, що логіка є системоутворюючий. чинник наукової форми дослідження, а «діалектичний момент логічного» — засіб (метод) відображення саморозвитку змісту в його зв’язку з необхідною формою, то проблема концептуалізації в якості пропедевтичної. мети побудови соціально-філософської теорії трансформується в завдання аналізу логіко-методо-логічних засад теорії особистості, що і становить головну мету цього дослідження. -

Стан дослідженості проблемні Вивчення радянських та закордонних. філософських досліджень щодо, зазначеної проблеми дозволяє констатувати, що, попріч відсутності спеціальних досліджень, присвячених вивченню логіко-методологічних засад со-

17 Гегель з' цього приводу іписав; «Всілякий зміст одержує своє виправдання лише як момент цілого, за межами якого він є необгрунтоване припущений чи суб'єктивна упевненість». (Гегель Г. В. Ф. 'Энциклопедия философских' наук! Наука логики/ — М.:\. Мысль, ЮТ5. —Т. 1. —

С. 200. ■ - .

цІально-філософської теорії особистості, все ж в силу свого мі. дисциплінарного характеру вона не могла не привернути ува багатьох вчених, хоч часто-густо вирішувалась лише або як «м мент» аспектного дослідження, або в межах більш широкої пр блеми «людина—світ» в розмаїтті усіх її аспектів: предмети

го 18, логічного 19, методологічного20, соціально-психологічного культурологічного 22 і т. і.

В цих дослідженнях проблема особистості виникала кожно разу, коли дослідник намагається подолати «аспектність» сво аналізу, вийти за його межі у сферу екзистенційних підвалі людського буття у всій його багатомірній цілісності^, що знов таки актуалізує потребу розробки логіко-методологічних зас, концептуального синтезу в якості засобу подолання цієї багат ' аспектності, створення цілісної теорії особистості більш узагал нюючої дієздатності24. В цьому зв’язку не можна не погодитись думкою В. Е. Кемерова про те, що «якраз у сфері методолої відкриваються нові можливості вилучити ті підвалини та оріє тири змін, що відбуваються в розумінні особистості25. Що ж ,

Ї8 Див. праці: Ананьев Б. Г., Ануфрієв Е. А., Анчел Єва, ЕатіщевГ. Бойченко І. В., Буєва Л. П., Бичко І. В., Вдовіна, І. С., Горак Г. І., Г; серль Е. Джіоєв О. Н., Дубровський Д. І., Іванов В. П., Кака€адзе 3. 1 Келле В. Ж., Коган Л. Н., Крутова О. М., Кузьміна Т. А., Ліфшиц а Мамардашвілі М., Можеєва А. К., Мисливченко А. Г., Осічнюк Ю. Різвидький І. І., Скворцов Л. В., Сев Л., Смирнов Г. Л., Табаякс ський В. Г., Фролов І. Т., Яцеико О. І. та ін.

19 Див.: Богомолов А. С., Злотіна М. Л.. Ільєнков Е. В., Іоній А. Киссель М. А., Копнін П.В., Петров' Ю. А., Ш инк. ару к В. І, та ін.

20 Абрамова Н. Т., Алтухов В. Л., Бажанов В. А., Бібл.ер В. С., Бла берг Н. В., Гадамер Х.-Г., Гусев С: Е., Каган М. С., Кемероз В. Е.> Кри ський С. Б.. Лекторський В. А., Леонтьев А. Н., Метлов В- Н., Парахс сыкий -Б. А., Сагатовський В. Н., Садовський В. М., Сачков Ю. К, Сей нюк В. П., Сохань Л. В., Урсул А. Д., Франк С. Л,, Хайдегтер М., Шв рьов В. С.,! Шинкарук В. I., Шилков Ю. М. та ін. -

21 Див.: Абульханова-Славська А. К., Анциферова Л. М., Ареф'еваГ. Буслинський В. А., Виготський Л. С.„ Кон I. С., Куценко В. і., Радзихс ський Л. А., Рубінштейн С. Л., Шорохова Е. В. та ін.

22 Див.: Аверінцев С. С., Андрос Е. І., Бахтін ,М. М.. Берковський Н., Булатов М. А., Гуревич А. Я., Звиглянич М. А., Зиневич Ю. А., Кантор Раїмашвілі Г. В., Федотова1 В. Г. та ін.

23 «Філософи забули про те, що філософія повинна займатися ціле

істиною, — підкреслює філософ із ФРН Н. Лобкович, — стали «спеціа, стами» і вже не помічають, ідо перестали бути філософами». (Цит. і Григорьян Б. Т. Современная ситуация в Западной философии//Вопро философии. — 1085. — № 1. — С. 129). '

24 «Історичний досвід вчить нас тому, шо там. де ми старі понят’ старий зміст визначаємо по-новому, в межах більш широкої ■ теорії, і завжди одержуємо дещо більше, чим нове повторення старого. Саме ста в межах нової понятійної системи одержує новий зміст». (Г. Клаус. Р бернетика и философия. — М.: ИПЛ, 11083. — С. 29).

25 Кемеров В. Е. Проблема личности: методология и жизненні

смысл. — М.: ИПЛ, 1977. — С. б, 174.

Є

«форми» досліджень проблеми особистості, то концептуальність форми наукового дослідження сьогодні визнана в якості одного з визначних чинників ефективності сучасних соціально-філософських досліджень взагалі26. І хоч в наявних наукових працях по теорії особистості вивчення методологічних засад складає невід’ємну передумову, або ж навіть їх мету, однак завдання виявлення ло-гіко-методологічних засад концептуального синтезу теорії особистості ще не було поставлене за мету окремого дослідження. Але концептуальність форми дослідження не може бути готовою передумовою, а ь лише кінцевим підсумком процесу застосування логіки, діалектики та теорії пізнання при вивченні одного предмету — особистості. Логіко-методологічні засади цього процесу та;;ож не наявні. Загальні його засади з найбільшою повнотою викладені в Логіці Гегеля, а специфіка способу їх втілення в окрему теорію — в логіці «Капіталу» К. Маркса в якості аналога, а втім і метода побудови «специфічної логіки специфічного предмету» (концептуальної системи знання) -— теорії вартості. Хоч у наявних наукових дослідженнях по діалектичній логіці та системному аналізу вже зроблені спроби висвітлити зв’язок Логіки Гегеля та логіки «Капіталу» К. Маркса і на цих засадах виділити логіко-методологічні принципи концептуального синтезу наукових соціально-філософських теорій, складність та широчінь цієї проблеми залишає досить широке проблемне поле для прикладення самостійних наукових зусиль дослідників, де їх чекають вагомі доробки. '

Специфіку концептуалізації наявних «наукових уявлень» про особистість визначає та обставина, що, по-перше, в гегелівській логіці закладена можливість розгляду особистості в різних вимірах: і у відношенні до її проявів у суспільному житті, і у відношенні до її власного процесу становлення та функціонування, в якому вона виявляє спою цілісність2'; по-друге, та обставина, що логіка «Капіталу» містить в собі можливість для побудови цілої низки теорій, в тому числі і «теорії» свідомості як знаряддя осо-бистісного розвитку людини»23. Критично оцінюючи наявний стан наукової розробки проблеми логіко-методологічних засад концептуального синтезу соціально-філософського знання, треба погодитись з висновком Алтухова В. Л. про те, що попріч багаторазових заяв і запевнень у тому, що ми оволоділи методом Маркса, з ними погодитись неможливо. З вирішення цієї проблеми, стверд-

26 Див.: О журнале «Коммунист»//Коммунист. — 1986. — № 12. —

С. 10.

27 Дот.: Кемеров В. Е. Проблема личности: «методология исследования и жизненный смысл. — М.: ИПЛ, 11977. — С. 50.

28 Див.: (Мамардашвииш Мераб: Как я понимаю философию. — М.: Прогресс, 1090. — С. 300. ‘

жує він, повинна розпочинатись перебудова філософської мето, логії взагалі29, також як і вияв логіко-методологічних засад со ально-філософської теорії особистості. Не випадково підкресл еться думка, що звернення філософської науки до Маркса вод: час е і «формою осмислення створюваних теорій, і формою , к] тичного самозвіту дослідника»30. Це звернення дозволяє йс витримати ту високу напругу рівня філософствування, що вима: ця форма. Тільки при виконанні цих умов стає можливо задово нити історичнии запит на Логіку типа «causa sui», що відпові; самісшй сутності особистості, — Логіку самовиникнення, саі руху га саморозвитку як людини, так і суспільства.

Вищезгадані тези щодо наукового значення Логіки Гегеля лої іки «Капіталу» К. Маркса мають статут дослідницьких пос латів, констатація, що ще чекають свого концептуального втіл ни в науковий процес соціально-філософських досліджень лю, ни. На жаль, надмірна спеціалізація суспільствознавчих досі жень обумовила . той факт, що проблема особистості, '«'еюдологія та теорія розвивались, переважно, в межах тес наукового комунізму, що, звісно, наклало на ці дослідження св специфіку: однобічності, багатоаспекгності, різнорідності та роз’ наності засад виділення аспектів досліджень, а в кінцевому г сумку — неконцептуалізованості форми цих досліджень і втр; значної частини змістоутворюючих, змістожиттєвих підвал людського буття. Одним з найважливіших чинників такого ст; ііауковнх досліджень людської особистості стала деяка «знева до Логіки, до логічної форми, до системоутворюючої ролі І форми з її «діалектичним моментом логічного». Для самої ж лософії проблема особистості здавалась надмірно «дрібної Зростаюче значення цієї проблеми підкреслювалось, але лише вигляді констагацій і без того, щоб дійсно вжити діалектику, . гіку та теорію пізнання до одного об’єкту — особистості — і ст рити її «специфічну логіку» у відповідній концептуальній фор

Враховуючи ці обставини, а також усю багатоманітність з, бутків соціально-філософських досліджень «проблеми людин складовою частиною котрої є «проблема особистості» (звичайн межах соціально-філософського бачення останньої), все ж м< ливо стверджувати, що завдання по вивченню логіко-методо гічних засад формування соціально-філософської теорії особис сті, де аналогом і методом був би «Капітал» К- Маркса (точ ше — логіко-методологічиі засади концептуалізації висхідн поняття — «вартості» і його саморозвиток в теорію капіталу),

29 Див.: Алтухов В. Л. Проблемы перестройки философской -науі Вопросы философии. — 1907. — № .6. — С. 24. ,

30 Див.: Мамардашвили Мераб. Как я понимаю философию. —

Прогресс, 1990— С. 295. ..... .......

жаючи, на всю свою актуальність, ще не ставилось як мета ок-;ого, самостійного дослідження.

Це — щодо форми, а щодо змістовних характеристик соціаль-рілософської теорії особистості, які, до речі, можуть на певно-етапі свого розвитку зажадати зміни самого типу Логіки, то ;арактерисіики будуть уточнені в подальшому викладенні змі-автореферату. Але ще до уточнення ступеню наукової розроб-елементів досліджуваної проблеми в її змістовному контексті, і. підкреслити, що тотально-самодіяльний (самісний) аспект обистісного вйгоку» людини: людини як «суб’єктивної реаль-ті», що встановлює зі світом вільні відносини, «визначеність рнх є вона сама, а не витікає з іншого» 31; «Я», що присв ятило е до того, щоб визначити цей об’єктивний 'Світ посередком віль-:амодіяльного змісту суб’єктивного32; «Я», в якому його влас-здійснення, самореалізація виступає як внутрішня потреба і бхідність33; «суб'єктивна підвалина» стає суттєвою та життє-> стороною в відображенні універсуму34, — якраз ці змістовні екти «людського виміру» буття; концептуальність форми єд-ті цих аспектів, що відображують плюралістичну та вільну іспість форм спрямованості активності особистості в її само-наченні, самореалізації та самолідгвердженні мети та змісту го індивідуального буття, — всі вони заслуговують особливої ги філософів, бо «дуже недостатньо досліджені нашою філо-іською громадою»35.

Мета та завдання дослідження полягають у тому, щоб на під-

ві аналізу наукових передумов висвітлити та виділити логіко-одологічні засади концентуалізації наявних аспектних уявлень носно особистості, перетворити їх у цілісну соціально-філо-іську концепцію більш узагальнюючої теоретико-методологіч-спроможності. і тим самим підвищити логіко-методологічний енціал соціально-філософських досліджень людської екзистен-підвалин її соціокультурних та суспільно-історичних відносин. Досягнення цієї.мети може,створити передумови для подолан-тієї парадоксальної ситуації, коли сучасна філософія потерне від відсутності ефективного методу чи форми, а від невит-іування тієї високої напруги філософствування, що задається

11 Див.: Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх: творів. — М.: ІПЛ, 19:56. —

114.

*2 див.: Гегель Г. В., Ф. Эстетика. — М.: Искусство, 1Ф73. — Т. 4і —

2. " ■ • • ■ ■

13 Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. —, Т. 42. — С. 1.25.

14 Див.: Гегель Г. В. Ф.' Эстетика. — Т. 4. — С. 65.

>5 Діїв.: Дубровский Д. П., Черноовйтов Е. В. К анализу структуры ьективной реальности//Вопросы философии, — 1979. — № 9. — С. 57.

дією формою поєднання логіки, методології та теорії досліджуваних об’єктів -б.

Поставлена мета дослідження передбачає вирішення цілого рчду взаємопов’язаних завдань:

— дослідження історичного і логічного зв'язку Логіки Гегеля :•) логікою «Капіталу» ’ К. Маркса;

— експлікацію логіко-методологічних засад (принципів) концептуального синтезу, тобто, принципів створення «специфічної логіки специфічного об’єкту» на основі аналізу, висвітлення та виділення їх з Логіки Гегеля та «Капіталу» К. Маркса37;

— пошуки опосередковуючих засад використання загальних принципів концептуального синтезу до аналізу специфічного предмету — особистості в її наявних науково-теоретичних вимірах (аспектах);

— виявлення висхідної теоретичної «клітинки», здатної до таких форм саморозвитку, то змогли б охопити всі змістовні виміри людської самості, а разом з тим — виконати роль витоку народжуваної теорії особистості;

— аналіз необхідної логічної форми та структури цієї «клітин-

ки» з урахуванням «діалектичного моменту логічного» в якості необхідної умови її саморозвитку: логічних фаз «кола необхідності»; поєднання логічного і історичного, абстрактного і конкретної о в процесах диференціації та інтеграції основи цих логічних фаз саморозвитку; . •

—■ висвітлення ролі новітніх методологічних засобів концептуального аналізу і синтезу соціально-філософського знання, а саме: «діяльного» та «системного» підходів, — а також умов їх підключення до філософської системи концептуальних засобів з метою підвищення узагальнюючого методологічного потенціалу останніх;

— виявлення логічних та історичних меж працездатності ло-

гіко-методологічних засад концептуального аналізу і синтезу, що зросли в руслі моністичної та раціоналістичної традиції, при виході за які подальший науковий аналіз людської особистості потребує плюралістичних та позараціоналістичних (екзистенційно-феноменологічних) засад, що зможуть стати чинниками подальшого змістовного розвитку теорії особистості. •

8® Див.: Алтухов В. Л. Проблемы перестройки философской науки// Вопросы философии. — 1987. — № 6. — С. 21.

37 Ця проблема ще досить далека від свого кінцевого вирішення, а тому становить відновно самостійне завдання, наслідки вирішення якого мають також самостійне значення безвідносно до мети і завдань цього дисертаційного дослідження. "

Теоретичні та методологічні засади дослідження

До того, що було вже сказано вище щодо наукових передув дослідження логіко-матодологічних засад соціально-філо-рської теорії особистості, слід додати наступні міркування.

Якщо необхідність звернення до проблем людини, особистості, 5’єктишїості, індивідуальності, а в кінцевому рахунку — свобо-

— сьогодні пі в кого не викликає сумнівів, то в питаннях про тодологічні засоби такого звернення ще нема єдності наукової мки. З’ясовується, що вказані проблеми сприймаються сьогодні реважно в межах традиції, що пов'язана з феноменологією, зистенціалізмом, герменевтикою та персоналізмом... При цьому азані напрямки методологічних пошуків, не без підстав, вва-іються протилежними раціоналізму класичного типу. Складався своєрідна ситуація, коли проблема особистості, що гостро требує методологічних засобів свого вирішення, стає наперед іотиставленою тим методологічним засобам, що зорієнтовані логічну форму переконаності в істинності вирішення цих проб-м. А втім, світовий досвід розвитку філософії за останні деся-ліття показує, що переважають не ті чи інші методологічні прлмки в «чистому» вигляді, але різноманітні форми їх синте-38. В зв’язку з цим можна вважати досить продуктивною спро-звернення до проблеми людської особистості за допомогою за-бів, що властиві для традиції класичного раціоналізму — за іпомогою ломки гегелівського типу, успішно використаною Марксом при створенні «Капіталу». Такий підхід допоможе N

долати багато упереджень39, раціоналізувати цінності гуманіз-г та гуманізувати цінності раціоналізму. При цьому виявляється, э раціоналістична логіка класичного типу не є чимось чужерід-ім або стороннім до людської суб’єктивності. Як і всілякі інші івлення про життя, починаючи з міфології і закінчуючи сучас-пи картиною світу, виявили сумісність своїх вимірів життя, так з суттєвих підвалинах логіки в її зв’язку з методологією і теорією знання досить виразно проглядає людське обличчя. Якраз за цих . дстав необхідність освоєння Логіки Гегеля в якості необхідної зредумови освоєння методологічного арсеналу логіки «Капіталу»

. Маркса в якості аналогу і методу створення «специфічної логі-і специфічного предмету» на основі методу концептуального

38 Див.; Интервью с Юргеном Хабермасом//Вопросы философии. —

'89. — № 9, — С. 80. '

39 Великий раціоналіст Гегель, досягши мети свого наукового жи(гтя: ібразити історичний процес, як процес саморозвитку логічної ідеї (іЛогі-■0. — З ВИСОТИ досягнутої мети побачив інші «логічні світи» — світи б'єктивності, що не заперечують вже досягнутих вершин об'єктивності. Маркса теж є вказівки на межі «логічного», за якими наступають інші

іпи «логічного». , . .

аналізу та синтезу складає сьогодні одну з визначних передумов вирішення завдань інтенсифікації «людської» ефективності сус-' иільствознавчих досліджень, гуманізації людини і суспільства.

В якості побічних методологічних засад нашого дослідження іакож використані роботи «радянських» вчених з проблем діалектичної логіки та методології суспільствознавства, а також ті наукові праці, котрі визначили такі загальнонаукові напрямки методологічних досліджень, як «загальна теорія діяльності» та «загальна теорія систем».

Наукова новина дослідження визначається, в перщу чергу, чинниками його актуальності, метою та завданнями, а також висновками при вивченні стану наукової розробки «проблеми особистості».

В цій дисертації вперше зроблена спроба наукового дослідження логіко-методологічних засад концептуального синтезу наявних часткових наукових уявлень (аспектів) про особистість у цілісну соціально-філософську теорію, базуючись на тих висновках, доробках, шо виявлені при дослідженні засобів концептуального аналізу та синтезу, що містять в собі Логіка Гегеля і логіка «Капіталу» К. Маркса, а також тих логіко-методологічних засад, шо відкривають -<.теорія діяльності» та «загальна теорія систем». Висвітлення логіко-методологічних засобів концептуального синтезу, що базуються на дослідженні взаємозв’язку Логіки Гегеля та логіки «Капіталу» К. Маркса, є досить важлива і відносно и,їм остійна проблема соціально-філософського пізнання і вже з 7цього боку визначає момент суттєвої новини нашого спеціального дослідження. Разом з тим, на різницю від уже наявних наукових праць по логіко-методологічному забезпеченню соціально-філософських досліджень на основі аналізу творчої спадщини Гегеля і Маркса, виявлені нами принципи концептуального синтезу застосовані до такого дуже специфічного міждисциплінарного об’єкту, яким є особистість в її наявних наукових аспектах. Це також аспект .новини.

В кінцевому підсумку, опріч вищезгаданих моментів новини, ьирішені такі питання, котрі також можна віднести до моментів новини:

— виявлена логіко-методологічна та предметна специфіка висхідної «клітинки» виникаючої соціально-філософської теорії особистості;

— визначена логічна форма та структура цієї «клітинки», а також засади її саморуху (саморозвитку) в якості «генералізую-чого» чинника наявних наукових аспектів особистості;

— досліджені ті логічні та історичні межі, які вказують на можливість існування та переходу до інших «логічних світів», що відображують екзистенційну самість людської особистості -та нові

етодологічні засоби концептуального синтезу її елементів;-

— обгрунтовано висновок про дійсну форму суспільного багат-гва — багатство форм особистісної суб’єктивності в багатстві самодіяльних вимірів; форм самовизначення, самореалізації і шопідтверджешія мети та змісту особистого життя;

— обгрунтовано тезу про специфіку наявного стану суспільно життя, котра відображує ту історичну межу розвитку сус-ільної форми відтворення людини, коли її «споживча» вартість— :обистісні якості — починає «входити» в політико-економічне изначення. цієї форми (в якості одного з визначних параметрів людського» виміру буття), що відкриває нові горизонти пред-іетної специфіки змістовних та методологічних засад становлен-я соціально-філософської теорії особистості;

— зроблено висновок щодо ролі логічної форми в якості опо-ередковуючого чинника інтеграції методологічних засад «діяль-ого», «системного» та діалектично-матеріалістичного «підходів»

цілісну систему засобів концептуального аналізу та синтезу соціально-філософського знання.

Практичне значення дослідження

Якщо практичне значення наукових праць по філософії визна-іати не вузько-утилітарно, а у відповідності до рівня їх ^іети, ■■авлань та специфіки критерію ефективності, то не можна не зго-иітнсь з думкою про те, що «нема нічого практичнішого за добру еорію». Висновки, сам хід дослідження, його логіка, база обгрунтування, — все це має дійсно практичне значення у вищезгадано-4у виміру як для подальших наукових досліджень проблем люд-;ької екзистенції, так і для наукового аналізу загальних та часткових проблем наявної теорії особистості. '

Практичне значення наукової праці визначається також своєю ^ієтованістю на гуманістичні цінності, на суб’єктивні чинники :успільної активності особистості, на чинники самодетермінації (саморуху, саморозвитку) як особистості, так і суспільства, що гак необхідно в час кризи змісгожигтєвих підвалин індивідуального буття людини. Орієнтованість на вивчення чинників «реінтеграції» суб’єкту, на форми та засоби «повернення», людини з ипредмечених форм суспільного буття до себе: повернення їй /ієфегишизованих змістовних вимірів буття в якості підвалин вільного самовизначення, самореалізації і самопідтвердження мети та змісту її життя, — всі ці виміри гуманістичного ідеалу, безперечно, не можуть не вплинути на ступінь соціального оптимізму людини, отож, — і на форми та ступінь її суспільно-практичної активності.

Знайомство зі змістом цього дослідження може допомогти

досліднику суспільних явищ поглибити свої уявлення про логіко-методологічні засади концепгуалізації наявних знань про ці явища, піднятися до більш високого рівня узагальнюючих здібностей і тим самим підняти свою методологічну культуру, що неминуче вплине на ефективність його власної наукової практики.

Апробація роботи. Мета дослідження, сам процес, його науко-ьі передумови, логічні, методологічні-та світоглядні засади і, висновки відображені в 4-х монографічних роботах: «Життєва. позиція особистості/проблеми методології та теорії». К-: Одеса: Либідь, 1990. — 204 е. (Мова рос.); «Активна життєва позиція соціалістичної особистості». — Деп. ШЮН АН СРСР. — '22373.—

5.09.85. — 210 с. (Мова рос.); «Проблема формування соціалістичного типу особистості», — Деп. ІНІОН АН СРСР. — 23614.

6.01.86. — 193 с. (Кол. авт., мова рос.); «Формування нового типу робітника промисловості...» — Дніпропетровськ: Вид. Дні-пропетр. ун-ту, 1974. — 112 с. (1 співавтор, мова рос.), — в дисертації та 15 друкованих наукових статтях загальним обсягом більше як 40 д. а. (без дисертації). Окремі висновки і положення дослідження надруковані або у центральних, або республіканських наукових журналах: «Вестник Московского университета». — Теория научного коммунизма. — № 3. — 1973; № 2. <— 1974; «Вопросы научного коммунизма». — К.: КГУ, 1980. — вып. 45; «Радянське літературознавство». — К.: 1986, № 1, — а також в збірниках наукових праць Дніпропетровського державного університету, Запорізького ЦНТІ та Запорізького машинобудівного інституту. Про наслідки окремих етапів дослідження дисертант доповідав на науково-практичних конференціях в м. м. Київ, ІПК при КДУ (1983), Запоріжжі (1981, 1983, 1934); на наукових семінарах слухачів ІПК при КДУ (1985, 1989 рр.). Дисертація розглядалась на засіданнях: кафедри філософії ІПК при КДУ та кафедри філософії філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка. ;

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, заключения та бібліографії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження на підставі аналізу чинників її актуальності; аналізується ступінь наукової розробки теми, висвітлюються як висхідні історичні та логіко-мегодологічні передумови її вирішення, так і та її частина, що може стати метою власного дослідження. На цій підставі формулюються мета та завдання, то визначають ступінь новини та практичного значення дисертаційного дослідження.

У першому розділі; «Проблема засад теорії особистості», — до-

сліджуються соціокультурні та наукові чинники послідовної редукції «суб'єктивного вйтоку» у формі та змісті наукового знання; світоглядні, методологічні та практичні наслідки цієї редукції як передумови посилення рефлексивних тенденцій у сучасному суспільствознавстві щодо своєї «суб’єктивної підвалини», «особи-стісного витоку», історичної актуалізації потреби в науковій та практичній «реінтеграції» цього «витоку», цієї «підвалини» людського буття,, також як і потреби в нових теоретико-пізнаваль-них засобах для її задоволення. До цих засобів в першу чергу слід віднести засоби концептуального синтезу (наукової «реінтеграції» суб’єкта), від яких залежить ступінь істинності процесу та наслідків вирішення проблеми реінтеграції «суб’єктивного вйтоку», чи «особистісної підвалини» суспільно-історичного буття.

Рефлексивність як необхідна форма організації науково-пізнавального процесу відображує зворотній зв’язок, повернення пізнавального процесу до своїх витоків (підвалин, засад), до перегляду останніх, і, в першу чергу, — категорійних форм цих підвалин. Ця потреба стає нагальною при підході науки до меж своєї предметної області і визначається як стан кризи. У відношенні до «суб’єктивного полюсу» пізнання рефлексія виступає як грунтовна передумова виявлення підвалин та форм самодетермінуючої40 його активності — «позиції суб’єкта» — в якості своєрідної реальності, що стає предметом філософсько-соціального та логіко-ме-тодологічиого дослідження41. Як виявиться в подальшому, якраз' ця «реальність» («позиція суб’єкта») найбільш відповідає умовам тієї абстрактної «клітинки», іцо в своєму саморозвитку . досягає исобистісних меж. У науковому пізнанні проблема засобів відображення цього процесу саморозвитку висхідної клітинки виступає як проблема концептуального синтезу, що спирається на свої логіко-методологічні засади. Останні, ще не визначені достатньо для того, щоб їх можливо було б використати у готовому вигляді, а тому їх іде треба конституювати. Якраз ці обставини змусили дисертанта до пошуків аналогу в історії розвитку філософського пізнання, який він знайшов у. Логіці Гегеля та «Капіталі» К. Маркса. .

В першу чергу наша увага була звернута на необхідну наукову форму цієї «клітинки», що забезпечує її саморозвиток у розвинуту систему (теорію). Як наукова вона є логічною формою, що з урахуванням «діалектичного моменту логічного» складає поня»

40 «Довести означає в філософії показати, як предмет через самого 'себе робить себе тим, що гін є». (Гегель. Энциклопедия философских наук. Наука логики. — М.: Мысль, 1975. — Т. 1. — С. 2ГЗ).

41 Див.: Швырел В. С. Рефлексия к понимание в современном анализе Клуки//Вопросы философии. — 1985. — № 6. — С, 44.

тійно-категоріальну форму. «Тільки.осягнутий в поняттях, світ як. такий є дійсний світ», — підкреслює К. Маркс 42. Аналізуючи причини, чому ще Арістотель, що найближче підійшов до розуміння вартісного відношення, але не зміг розкрити його сутність — створити . теорію вартості, він підкреслює: «Арістотель показує нам, що саме зробило неможливим його подальший аналіз: де відсутність поняття вартості» 43. Що ж до логічної структури понятійної форми, то, як говорить Гегель, «осягнення предмету в поняттях якраз означає пізнання його як конкретної єдності протилежних визначень.., що висвітлює діалектичний момент логічного»44. Ці протилежності мають зміст лише як «понятійно визначені протилежності»45. їх відношення розглядається як підвалина самоут-ворення цих протилежностей разом з моментом їх ототожнення у відповідних категоріальних формах (діалектичне опосередкування) 46. Таким чином, логічна форма поняття організована за «принципом зворотнього зв’язку», що є необхідною формою саморозвитку будь-яких систем 47. Саморозвиток цієї форми зумовлений здатністю її основи (відношення протилежностей) до диференціації та інтеграції, що виливається у відповідний рух категоріальних форм ототожнення протилежностей, також,, як і рух зміни форм самого висхідного поняття-клітинки.

Якраз тому, що К. Маркс, у «Капіталі» досліджує систему суспільно-економічних відношень людей, що є одним з виявів їх сутності, в подальшому дослідженні він не може не торкатись форм прояву цієї сутності, якою в повній мірі є особистість, виникає можливість перенесення логіко-методологічних засад кон-цептуалізації висхідного поняття «вартість» в теорію капіталу для потреб конститування теорії особистості. За цих умов в дисертації обгрунтовується висновок про те, що роль висхідного витоку соціально-філософської теорії особистості може виконати абстрактне «суб’єкт-об’єктне» відношення в його понятійно організованій формі — «позиція суб’єкту». Досліджуючи саморозви-

42 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — Т. 46. — Ч. 1. — С. 38—39.

« Маркс К. Капитал — М.: ИПЛ, 1969. — Т. 1. — С. 69.

44 Див.: Гегель Г.- В. Ф. Энциклопедия философских наук. Наука ло-

іики. — М.: Мьг:ль, 19715. — Т. 1 — С. 167

. 4? Маркс К. Экономические рукописи 1857—1861 гг. — М.: ИГГЛ, 1964, —

Ч II. — С 494. ,

«Якщо розглядати обертання (вартості. — В. Т.) в самому собі, воно є опосередкування наперед даних протилежних моментів.., завжди також їх ототожненням.. Рух категорій виступає як дійсний акт виробництва...». (Див.: Маркс К- Экономические . рукописи І857—1861 гг. — М.: ШІЛ, 1984. — Ч. II. — С. 466), 472, 38—39). . '

47 Якраз тут. вже проглядають витоки взаємозв'язку «системного», «діяльного» та діалектико-матеріалістичного «підходів». . .

ток'цієї'«клітинки» посередництвом самодіяльної43 логічної' та історичної, абстрактної та конкретної, формальної та змістовної диференціації її основи (середнього члена відношення протилежностей) — індивідуальних та соціальних форм діяльності людніш — разом з розвитком її понятійно-категоріальних форм, у кінцевому підсумку це відношення трансформується в граничне иідпошення «людина—світ», а його загально-абстрактне понятійне формоутворення — «позиція суб’єкта» трансформується в поняття «життєва позиція особистості», що відображує індивідуальну форму вирішення фундаментальної світоглядної проблеми «людина — світ» засобами особистісно-самодіяльних форм: само-позначення, самореалізаиії га самопідтвердження мети і змісту49 індивідуального буття людини в граничній змістоутворюючій формі ідеалу5'. В наявних наукових уявленнях про особистість вже здавна вживається термін «життєва позиція особистості», але він ще не одержав своєї понятійно-концептуальної визначеності, не розкрив свого теоретико-конституюючого потенціалу. Говорячи про наявний стан визначень «особистості», Е. Ф. Сулімов підкреслював: «Загальний недолік цих визначень: всі вони не виводять життєвої позиції на граничні межі духовного світу людини»51. При цьому губляться глибинні змістожиттєві підвалини, бо «.зміст... не є предмет, що знаходиться у світі. Ми завжди повинні мислити посередництвом тих речей, котрі ми покладаємо на граничну межу...»52. Однак люди дотримуються середніх прошарків б>ття, не ризикують доходити до межі; переконали себе у тому, що, дослідивши середину, шляхом заключення можливо пізнати те, що відбувається на межах буття... Для того, щоб знати про межі буття — треба там побувати 53. У науковому пізнанні ці

45 «При дослідженні особистості неможливо обмежити його висвітлен-

ням передумов (соціальних, предметних, категоріальних і т. і. — В. 'Т.),

а слід грунтуватись виключно на самій діяльності, бо її розвиток змінює

значення самих цих передумов». (Леонтьев А. Н. Деятельность и лич-ность//Вопросы философии. — 1984. — № 4. — С. 96).

А- «Зміст може бути відображений різким чином, але його визначення логічне, коли вогю відображено в формі поняття». (Митюшин А. А. Творчество Г. Шпета и проблема истолкования действительности//Вопросы философии. — 1989. — № 11, — С. 103).

50 В самому загальному визначенні категорія «ідеал» відображує з формального (логічного)1 боку ступінь ототожнення сутності та безпосередності буття, буття і поняття особистості, а із змістовного — концептуальну форму організації цінностей.

Див.: Сулимов Е. Ф. Теория и практика коммунистического воспитания. — М.: Высшая школа. — 1984. — С. 13.1.

52 Див.; Мамардашвили М. Как я пояимаю философию. — Мг Прогресс, 1990. — С. 60—61. . •

53 Шестов Л. Памяти великого философа (Эдмунд Гуссерль)//Вопросы философии. — і989. — № 1. ■— С. 153 (Исторически изведанные «преде~ лы» — «индивидуализм* и «тоталитаризм», — В, Т,). .

ґрйййчні межі та форми їх цілісності можуть бути висвітлені'лише в концептуальній формі саморозвитку висхідного поняття, котрим для теорії особистості є поняття «позиція суб’єкта»54. Задоволенню цієї потреби передує аналіз логіко-методологічних засад концептуального синтезу соціально-філософської теорії особистості, визначеність котрої є сама особистість. Якраз «гра-ничність» визначення саморозвитку особистості дає підстави для того, Чцоб стверджувати, що наукове відображення розвитку особистості набуває, соціально-філософської та теоретичної (системної) форми. Змістовна граничність разом з граничністю логіко-методологічних засад формування соціально-філософської теорії особистості відкриває можливості для подальшого розвитку цієї теорії. В дисертації обгрунтовується змістовний висновок про те, що поняття «життєва позиція особистості» в його концептуальній формі може виконати роль визначного чинника подолання «аспектно-сті» наявних наукових уявлень про особистість, стати їх генералі-зуючим витоком, в якому всі елементи суб’єктивного світу людини знаходяться як би у розплаві («самість»), з котрого «самопроду-цюється» вся наявна протилежність структурних елементів, як і їх самодіяльна інтеграція в системну цілісність. Що ж до процесу створення теорії особистості логіко-мето^ологічними засобами концептуального синтезу, то концептуальна форма поняття «жит-тс-ва позиція особистості» може бути «еквівалентною» формою цієї теорії.

Послідовність ступенів наукового дослідження цих завдань відповідно відображена у структурі самого розділу пунктами: 1. Постановка проблеми концептуалізації; 2. Висхідне поняття; логіко-методологічні засади його концептуалізації; роль «діяльного підходу»; 3. Логічна структура висхідного поняття.

У другому розділі — «Засади теорії особистості в світі логіко-методологічних принципів «Капіталу» К. Маркса» — досліджується змістовний характер використання К. Марксом логіко-методологічних засобів концептуального синтезу щодо відображення взаємозв’язку історичного і логічного, абстрактного та конкретного в зображенні системної цілісності форм суспільного виробництва (затак — і виробництва людини) в їх саморозвитку та спадкоємності з боку можливості їх використання в якості методологічних засад побудови соціально-філософської теорії особистості. -

У першому підрозділі — «Логічна форма понятійної концептуалізації як метод конституювання «специфічної логіки специфіч-

54 «.Концепція висхідного поняття безпосередньо визначає еволюційні можливості' теорії.-», — підкреслює В. І. Метлов./В* И. Метлов, Основания научного знания, как проблема философии к методологии науки. — ЦМЬ: Высшая школа, — 1987. — С. 7.

нбго предмету» — теорії особистості» — робиться аналіз спадко ємного зв’язку концептуальних засобів Логіки Гегеля та логіки «•Капіталу»55 К. Маркса; висхідних методологічних передумов їх використання для теорії особистості. Необхідність вивчення цього спадкоємного зв'язку обумовлена розбіжністю між засобами дослідження капіталу та засобами наукового зображення (вйкла-денпя) наслідків цього дослідження. Логіко-методологічні передумови засобу дослідження «зняті», еліміновані в кінцевому підсумку — засобі викладення, від чого, на перший погляд, цей підсумок (логічна форма готової теорії) здається в певній мірі апріорною конструкцією. Відома «зневага до форми» (до засобів концептуального синтезу), що дозволив собі К.. Маркс рри викладенні «Капіталу» з метою кращого сприйняття його змісту широкими верствами, іцо не мають спеціальної логіко-методологічної підготовки, також вплинуло на зростання труднощів подальшого дослідження тих логіко-методологічних засобів концептуального синтезу, що виконували роль передумов його власного дослідження. Цими обставинами зумовлений той факт, що цьому дисертаційному дослідженню логіки «Капіталу» К. Маркса присутня постійна рефлексія щодо концептуальних засобів Логіки Гегеля н якості передумов дослідження Маркса.

Про • потенційні можливості застосування лоТіко-методологіч-них засобів концептуального синтезу, що містяться в логіці «Капіталу», щодо вирішення завдання по конституюванню соціально-філософської теорії особистості, свідчить той факт, що вже у •-■.Вступі» до першого варіанту «Капіталу» К. Маркс ставить людину в якості висхідного і кінцевого пункту власного дослідження: «Предмет дослідження, — підкреслює він, — це насамперед матеріальне виробництво. Індивіди, що виробляють у суспільстві, — отже, суспільно-визначене виробництво індивідів, — такий, при-родньо, висхідний пункт... Отже, коли мова йде про виробництво, то завжди про виробництво на визначеному ступеню суспільного розвитку — про виробництво суспільних індивідів» 56. Поглинутий турботою про визначення логіки саморозвитку людської сутності, Маркс, безумовно, не зміг достатньо приділити уваги дослідженню взаємозв’язку людської сутності і форм її безпосереднього буття, формам людської суб'єктивності в її особистісній формі, які, однак, виходять на передній план на «граничних межах» логічного дослідження людської сутності у формі теорії вартості (політико-

При цьому слід зазначити, що аналіз логіки «Капіталу» К. Маркса Не може бути ефективним без вивчення його першого варіанту — «Економічні рукописи 1857—1861 рр », а гуманістична (особистісна) спрямованість — без праці «Економіко-філософські рукописи 1844—1848 рр.».

Див.: Маркс К., Экономические рукописи Ї857—1861 гг. — М.: Политиздат. 1980. - Ч. II. — С. 17, 21, 23.

економічних форм суспільного виробництва людини), де «особі ■лісна підвалина» починає визначати форму і зміст переходу д інших, не економіко-політичних («людських») засад цього вироС ництва ч. Якраз за цих підстав дисертант бачить своє завданн у висвітленні логіко-методологічних та змістовних наслідків пре цесу історичного та логічного виходу на ці граничні межі, що дослідити нові підвалини створення соціально-філософської теор: особистості більш узагальнюючої здатності. Здобуток Маркс щодо логічних передумов становлення «еквівалентної» форми відс браження саморозвитку капіталу — теорії вартості, — коли йог історичні передумови стають наслідком його власного функціон> иання, а його буття стає відповідним до його поняття, — всі і; надбання складають висхідні засади для конституювання «еквіва •лентної» форми соціально-філософської теорії особистості — кон ценгуальної форми поняття «життєва позиція особистості», в кої рій суб’єктивний (особистісннй) виток стає суттєвою стороною відображенні універсуму людських відносин.

В другому підрозділі — «Взаємозв’язок історичного і логічногс абстрактного і конкретного в становленні соціально-філософське теорії особистості» — зроблено подальший аналіз засобів концег гуального синтезу у їх більш глибокому особистісно-змістовном визначенні. Звернута особлива увага на ті змістоутворюючі зміні що виникають на граничних межах поєднання історичного і логк ного, абстрактного і конкретного засобів відображення людськог буття.

Оскільки процес розвитку форм суспільної сутності людин: відображується рухом відповідних понятійно-категоріальни структур, котрі самі є лише вияв загальних форм наявного буття виникає реальна загроза фетишизації цих наявних форм бутт самосвідомості, що веде до затемнення' дійсних (людських, особи сгісних) змістоутворюючих підвалин історичного буття людині: підміни «особистісних» форм цінностей «речовими», «функціональ но-безособистісними»\ В кінцевому підсумку самі люди підпадают під гніт загальних абстракцій та їх втілень в елементах систем суспільно-політичних відносин, де сама людина перетворю ється на абстракцію. Для пронснення гуманістичного (особистісно го) змісту цих загальних форм людського буття з метою звіль нення від їх пригноблюючої ролі в теоретико-пізнавальному про иесі потрібна критика наявних понятійно-категоріальних форі відображення суспільно-історичної сутності людини, її соціокуль турних. підвалин, котрі, будучи історичними, в еквівалентній фор • мі стали її функціональним, тобто логічним наслідком, втративш

' 57 «Точка зору старого матеріалізму є «громадянське» ■ суспільство * - точка зору нового • матеріалізму .є «людське» суспільство.,../(Маркс К., 9в гельс Ф. Соч. — Т. 3. — С. 3).

ивїй критичний потенціал. Але сама ця критична теоретпко-піз-иавйльна позиція може визріти лише за досить визначених історичних передумов. «Наш метод, — підкреслював К. Маркс, — показує, ті пункти (граничні межі. —- В. Т.), де повинен бути /підключений (в логічний розгляд — В. Т.) історичний розгляд предмету, тобто ті пункти, де буржуазна економіка, що складає лише історичну форму виробництва, містить в собі вказівки, які виводять за її межі»58,

Звідси робиться висновок, що лише на граничній межі концептуального аналізу і синтезу поняття «вартості» висвітлюються такі історичні (і логічні) причини виключення особистісної підвалини з континууму чинників визначення форми, суспільно-економічного виробництва, як: історичний «розподіл» (розчленування) соціально-економічних та функціональних моментів цілісності процесу людської діяльності; відокремлення засобів діяльності, її результатів та змісту, а втім — і самої власної сутності від самої людини, перетворення самодіяльності (за умов цілісності діяльності) в .«працю», котра визначає розірваність, відокремлення та абсолютизацію загальних і абстрактних (безособйстіс-них) форм діяльності людини від конкретно-індивідуальних. Вимі-рювания складної діяльності всезагально простою стає чинником панівного становища загально-абстрактного виміру людини в якості «робочої сили» всупереч її особистісно-суб’єктивним якостям, котрі за цих умов виключені з суттєвих вимірів визначення форми суспільного виробництва і в своїй завершеній формі стають передумовами тоталітарних форм соціального устрою... Це становище розірваності, речового фетишизму та безособистісної форми буття сутності людини підсвідомо закріплювалось у відповідних понятійно-категоріальних формах свідомості та самосвідомості людини в якості викривлених підвалин діяльності 'Само-у.тзкачення, самореалізації і самопідтвердження мети та змісту життя особистості — форм, котрі складають ядро життєвої позиції особистості. Лише з висоти концептуальної граничності відображення форми та змісту суспільного буття людини в процесі поєднання історичного і логічного, абстрактного і конкретного висвітлюються ті нові історічні та концептуально-методологічні потреби і можливості, котрі підготовлені усім рухом історичного і логічного (функціонального) розвитку суспільства: дійсна сутність і форма суспільного багатства, що міститься у багатстві суб’єктивно-оссбисгісннх форм суспільних відносин та форм організації суб'єктивної реальності. .Прояснюються чинники наукової і я практичної потреби- «реінтеграції» суб’єктивно-особистісного ілітоку суспільного процесу, також як і його ступенёвого та кін-

58 Маркс К. Экономические рукописи 1-857^—1861 гг. — М.: Политиздат, 1080. — Ч. 1. — С. 454.

цевого виміру; категорійних форм і концептуальних засобів повернення людини до себе із безособистісних (речово-функціональних, тоталітарно-бюрократичних) форм своєї соціально-діяльної предметності па засадах реінтеграції розчленованої діяльності і перетворення її у форми самодіяльності («знищення праці» — по Марксу), усунення «загального як пануючого»; повернення59 (по-^ередком дефетишизації, розпредмечування і т. і.) людині змістовного багатства форм її суб’єктивності (гуманістичних цінностей) в якості підвалин особястісних (людських) форм самовизначення, самореалізації та самопідтвердження мети і змісту свого індивідуального буття. Знаходять свою дійсну значимість і вміст нові форми організації суб'єктивної реальності і особистісної самодіяльності, відображуючи процес та результати «реінтеграції суб'єкту», до котрих з повним правом належить поняття «життєва позиція особистості»60. Пункти підключення історичного в логічний процес дослідження висвітлюють на граничних межах такі методологічні та змістовні визначення, котрі обумовлюють кон-цєпгуальність наукових форм реінтеграції суб’єктивної реальності і відображені в таких формах особистісної самодіяльності, як: ідеалізація (від ионятія «ідеал»), символізація, розуміння, осмислення і т. і., — що потребують для свого відображення нових *позараціоналістичних»61 засобів концептуального аналізу та синтезу, з чого випливає висновок про те, що реінтеграція суб'єкту в науково-концептуальній формі («еквівалентній» формі) можлива лише з урахуванням вищезазначених засад і з позиції тієї теорії суспільно-історичного процесу, котра визнає внутрішній зміст людини, багатство форм її особистісної суб’єктивності та исобистісно визначених форм її суспільних зв’язків в якості дійсної сутності людини, форми і змісту виміру суспільного багатства та критерію суспільного прогресу. Тільки на таких засадах самі філософські дослідження людини можуть отримати «еквівалентну» форму і методологічний потенціал більш високої- узагальнюючої дієздатності.

\ «Заключенні» підведені підсумки дослідження, зроблені узагальнюючі висновки про перспективи подальшого вивчення проблем

«Утвердження ЛЮДСЬКОГО 'НИТТЯ є ...повернення людини із релігії, сім'ї, держави і т. і. до свого людського буття». (Маркс К., Энгельс ,Ф. Соч. -- Т. 42. — С. 125).

60 Див. більш докладно: Герлецкий В. Н. Жизненная позиция личности/Проблемы методологии и теории. — К.: Одесса: Лыбвдь. 1990. —201 с.

р| «Використання наукових методів ще недостатньо, щоб гарантувати істину. Це виноситься в особливості і насамперед до наук .про духовність, що не означає обмеження їх науковості, — підкреслює Гадамер Х.-Г. — ...Той факт, що в пізнавальному процесі приймає участь власне буття пізнаючого (його життєва позиція:. — В. Г.) дійсно ставить межу «методу», але не науцЬ./Гацадер Х.-Г. Истина и метод. — М.: Прогресс, 1988. *— С. 566!). '

конституювання соціально-філософської теорії особистості, а також розкривається, методологічна значимість висвітлених в процесі дослідження логіко-методологічних засад концептуального аналізу та синтезу для вирішення деяких гострих виявів теорії особистості.

Основні положення дисертації, її витоки та проміжні висновки, практичні’ наслідки, опріч дисертації та автореферату, викладені у наступних виданнях62 автора:

1. Про управлінський характер науково-технічної творчості робітника.. — 36.: Будівництво комунізму та декотрі питання формування суспільних, відносин. — Дніпропетровськ: Дніпр, ук-т, Г970. — 0,5. д. а.

2. До проблеми аналізу робітника як суб'єкту та об'єкту управління виробництвом. — 36.: Зростання ролі мас в комуністичному будівництві,— Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1971. — 0,75 д. а.

3. Система «колектив — особа» як.об’єкт соціологічного дослідження. — Там же. — 0,75 д. а. (в співав?.).

4. До питання про співвідношення суб'єктивного та об'єктивного в управлінні соціалістичним виробництвом. — 36.: Актуальні питання сучасної науки. — Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1973. — Ч. II. — 0,4 д. а.

5. До питання про морально-політичний чинник наукового керівництва соціальними процесами. — 36.: Посилення морально-політичної єдності радянського народу. — Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1973і. — 0,5 д. а.

6. До питання про критерії систематизації принципів наукового управління соціалістичним суспільством. — 36.: Національні відносини в умовах розвинутого соціалізму. — Дніпропетровськ: Дніпр, у-т, іВ74. — 0,5 д. а.

7. Критика адтил'.-арксистських концепцій формування нової людини. — 36.: Проти фальсифікації ідейних підвалин наукового комунізму. — Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1974. — 0,5 д. а. (1 співавт.).

3. До проблеми кількісної оцінки рівня організації структури свідомості особистості. — 56.: Ідеологічна боротьба та соціальні зміни в сучасному світі . — Дніпропетровськ. Дніпр, ун-т, 1974. — 0,4 д. а. .

9. (Морально-політична єдність та наукове управління соціальними про-цесами/./Еісник Московського університету. — Теорія наукового комунізму. — 1974. — № 2. — 0,7,5- д. а.

.10. Формування нового типу робітника промисловості в умовах розвинутого соціалізму. — Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1974. — 7 д. а. (1 спів-

ІііЗТ ).

11. Вдосконалення стилю та методів соціального управління//Інформ.

лист Запорізького ЦКГІ. — Серія: наукова організація праці. — Запоріжжя, 1973. — і!,25 д„ а

12. Про структуру здібностей особистості робітника до управління соціальними процесами. — 36.: Проблеми формування ноаої людини в виробничому колективі. — Дніпропетровськ: Дніпр, ун-т, 1975, — 0,5 д. а.

13. Вплив стилю керівництва виробничим колективом на формування

исобистості//Питання наукового комунізму. — К.: Вид.: КЦУ, 1980. — Вип.

45 — 0,75 д. а. (1 гагізавт.). '

1і4. Активна життєва позиція соціалістичної особистості. — М.: Деп.

ІНЮН. АН СРСР. — № 22373. — С.09:35. — 10 д. а:

15. Естетична підвалина в системі логіко-методологічних засад цілісно-

б? Всі видання —. на російській мові,4

сті суб’єктивного сзіту особистості//Радянське літературознавство. .— К., 1886. — № і. — 0,25 д. а.

16. Проблема формування соціалістичного типу особистості. — <М.: Ден, ІНІОН АН СРСР. — 23614. — 6.01.86. — .10 д. а. (Кол. авт.).

17. Методолоіічні та світоглядні проблеми формування «інженерного»

стилю мислення та діяльності. — К.: Міжвуз. полігр. об'єдн., 1966. —

д. а. ’

18. Життєва позиція особистості: мета та зміст. — 36.: Проблеми методології та теорії соціально-філософського пізнання.—М.: Деп. ІНІОН АН СРСР. — № 39348. — 18:08.89. — 0,75 д. а. /

19. Життєва позиція особистості/проблеми методології та теорії. — К.: Одеса: Либідь, 1990. — 12 д. а.

Здано до складання О0Л1.93. Підписано до друку 15.11.93. Формат 60x84 1/16. Об'єм 1,5 друк. арк. Зам. 6061. Тираж 70 прим.

Видавничо-поліграфічний комплекс «Запоріжжя»,

33009*4, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 152.