автореферат диссертации по филологии, специальность ВАК РФ 10.01.01
диссертация на тему: Малая проза конца XIX - начала XX века (Проблемы циклизации и жанровой модификации)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Малая проза конца XIX - начала XX века (Проблемы циклизации и жанровой модификации)"

ЛЬВІСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Тростюк Ігор Михайлович

МАЛА ПРОЗА І.ФРАНКА КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ (ПРОБЛЕМИ ЦИКЛІЗАЦІЇ ТА ЖАНРОВОЇ МОДИФІКАЦІЇ)

10.01.0^ - українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 1996

Львівський державний університет ім. Івана Франка

На правах рукопису

Тростюк Ігор Михайлович

МАЛА ПРОЗА І.ФРАНКА КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ (ПРОБЛЕМИ ЦИКЛІЗАЦІЇ ТА ЖАНРОВОЇ МОДИФІКАЦІЇ)

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 1996

Робота виконана на кафедрі української літератури ім. академіка М.Возняка Львівського державного університету ім. І.Франка

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Денисюк Іван Овксентібович

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Вобтюк Адам Юрійович

кандидат філологічних наук Мельник Ярослава Іванівна

Провідна організація: Запорізький державшій університет

Захист відбудеться 26 червня 1996 р. о 4 Ц год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.04.04.12. з філологічних наук при Львівському університеті ім. І.Франка за адресою: 290001, лі.Ль8І8, вул. Університетська, 1 .

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. І.Франка (Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 26 травня 1996 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради, л

кандидат філологічних наук, доцент' 1 ерлак З.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Художня творчість

Івана Франка ще не достатньо вивчена в аспекті її еволюції. Зенітом творчих пошуків письменника в поезії, прозі та драматургії був надзвичайно результативний період кінця ХІХ-го - початку XX сторіччя, який відзначається розквітом мистецького хисіу Франка й інтенсифікацією українського' літературного процесу. Саме у цей час поруч з письменниками старшого покоління виступає "нова генерація” неповторних творчих індивідуальностей, котра заманіфестовує себе ефективним застосуванням найсучасніших у світовій літературі художніх методів і прийомів мистецької техніки.

Іван Франко не тільки теоретично узагальнив новаторство письменників "нової генерації", а й виявив у новелістиці співзвучний їм пафос експериментування аж до створення символістських та імпресіоністських ефектів, до поглиблення філософічності твору використанням сміливих прийомів літературної й міфологічної умовності.

Найкращі здобутки І.Франка увійшли у скарбницю світової літератури. Юхим Мартич в 1941 р. писав про цього письменника як про "основоположника новелістичної школи, що своєю майстерністю випередила багатьох славнозвісних і широко популярних новелістів американської і західноєвропейської літератури’^. О. Білецький, - дослідник творчості письменника, розглядав Франкову белетристику як своєрідну естетичну систему, що охопила різні сфери життя суспільства і складається з шести циклів: твори, що відображають недавнє минуле; картини з життя сучасного

И - и II • н и •

селянства; оориславськии цикл ; твори про соціальне дно ; про дитинство і систему цісарсько-королівського виховання; про інтелігенцію". Найбільш дослідженим є бориславський цикл, який був об'єктом уваги І.І.Басса, С.К.Бисикала, Ф.М.Білецького, Л.М.Безуглого, О.О.Білявської,

о

B.О.Власенка, М_Л.Гончарука, З.П.Гузара, І.О.Денисюка, Н.И.Жук,

C.В.Щурата, а також йому присвячена книга М.Ткачука "Естетична концепція дійсності в бориславському циклі ІЛ.Франка". Ці дослідники простежили важливу закономірність; "Епічний цикл не проста сума творів, а особливий

^ Мартич Ю. Путь новели. - К., 1941. - С.44.

^ Білецький О.І. Художня проза Івана Франка //Зібрання праць у 5 т. - К., 1965. -Т. 2. - С. 436.

жанровий витвір, що існує за власними законами, проте окремий твір не губить своєї самостійності, хоча між ними існують певні циклотворчі зв'язки"^. У малій прозі Франка кін. XIX - початку XX ст. ми виокремлюємо ще три тематичні об’єднання - цикли автобіографічно-мемуарної, філософської, любовної белетристики, які і будуть досліджуватись у нашій дисертації. Недостатня увага франкознавців до творів, що увійшли до названих циклів, або надмірна засоціологізованісгь їхнього аналізу, невивченісгь специфіки Франкового ииклотворення - усе це визначає актуальність даного дисертаційного дослідження, враховуючи, що проблема майстерності у франкознавстві потребує постійної уваги.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - твори художньої прози І Франка, епістолярій і літературно-критичні статті.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - різножанрові тексти малої прози {.Франка, написані у період 1898-1908 років. Тільки скрупульозний аналіз усього добутку автора, а передусім його художніх текстів у контексті доби, на тлі літературного процесу - українського і західноєвропейського - допоможе нам виявити індивідуальне, специфічне, для Франка - новаторське. Адже І.Франко не лише декларативно, а своїми художніми здобутками провіщав ще в дев’ятнадцятому сторіччі вік двадцятий, а, з другого боку, зазнав певного впливу "зворотньої хвилі” письменників "нової генерації" і в аспекті жанрового синкретизму, і в царині психологічного аналізу, і в сміливому застосуванні фольклорної і літературної умовності для привнесення філософічності у твір.

МЕТА І ЗАВДАННЯ РОБОТИ. Основною метою дисертації є синтетично-аналітичне дослідження жанрової природи малої прози І.Франка, виявлення особливостей функціонування окремої жанрової форми у структурі циклу, взаємодії жанрових структур у рамках окремого тематичного об’єднання. Реалізація цієї мети передбачає виконання конкретних завдань, зокрема:

аналіз жанрової природи творів, які входять до циклу автобіографічно-мемуарної прози;

вивчення специфіки жанрової структури творів, що увійшли до циклу філософської прози;

розгляд жанрової модифікації у циклі любовної малої прози;

^ Ткачук М. Естетична концепція дійсності в бориславському циклі творів І.Франка. -Тернопіль, 1992.. - С. 4-5.

визначення місця досліджуваних творів в еволюції естетичної свідомості автора та в літературному процесі.

СТАН ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ. Сучасники І.Франка

А.КрушельницькийІ, М.Євшан^ у рецензіях намагалися зробити огляд белетристичної продукції письменника межі двох століть, визначити природу автобіографізму в окремих творах письменника, але у жанрову специфіку творчості митця вони не заглиблювалися.

Численні дослідники Франкової малої прози переважно цікавилися ранніми творами автора (О.Білецький^, Є.Кирилюк4, [.Басс5, Н.Жук6, І.Сірак? та інші), використовуючи соціологічний аналіз, довільність у трактуванні окремих творів. До жанру оповідання зараховані новели, обранки, етюди, ескізи. Зокрема О.Білецький інтерпретує твір "Неначе сон" як “коротке оповідання"®, а І.І.Басс як новелу^. Твори про дітей з автобіографічним змістом написані на межі двох століть, розглядають у своїх монографіях М.С.Возняк - "З життя і творчості Івана Франка" (К., 1955), "Велетень думки і праці" (К., 1958), ІО.С.Кобилецький - "Творчість Івана Франка" (К., 1956), О.І.Деи - "І.Франко. Життя і діяльність" (К., 1981). та інші дослідники. Н_Л.Калениченко у монографіях "Українська проза початку XX сг.” (К., 1964), "Українська література кінця XIX - поч. XX ст., напрями, течії" (К., 1983), а також у декількох статтях наголошує на проблемах новаторства Франкової прози цього часу, підкреслює філософський характер окремих творів ("Як Юра Шикманюк брів Черемош", "Хома з серцем і Хома без серця”, "Гуцульський король” та інших), - аналізує перш за все особливості літературного процесу цього періоду, але не здійснює спеціального аналізу окремих жанрових форм.

1 Крушельницький Антін. Новини нашої літератури // ЛНВ, - Львів, 1906. - Т. 34.

2 Євшан М.І. І.Франко. / Нарис його літературної діяльності/ // ЛНВ, Львів, 1913. -

Т. 63.

3 Білецький О.І. Художня проза І.Франка. // Зібрання праць у 5 т.. - К., 1965. -Т. 2.

4 Кирнлюк Є.П. Вічний революціонер. -К., 1965.

5 Басс І. Художня проза І.Франка. - К., 1965.

6 Жук Н.И. Проза І.Франка. -К., 1977.

^ Сірак І. Місце І.Франка у розвитку українського дореволюційного оповідання. // Українське літературознавство. - Львів, 1962.

® Білецький О.І. Художня проза І.Франка. // Зібрання праць у 5 т.. - К., 1965. -Т. 2.

- С. 154.

9 Басс І. Художня проза І.Франка. - К., 1965. - С. 105.

Т.І.Гундорова у книзі "Інтелігенція і народ у повістях І.Франка 80-х років” (К., 1985), а також у статті "Розвиток епічної структури оповідання в українській літературі другоі половини XIX ст.", що увійшла до монографії "Розвиток жанрів в українській літературі XIX - поч. XX ст.” (К., 1986), у розвідках, присвячених проблемам новітніх напрямків в українській літературі кінця XIX - поч, XX ст., підкреслює окремі аспекти поетики жанру малої прози І.Франка, проблеми творчого методу письменника, еволюцію деяких жанрів його творчості. Хоча з усіма положеннями цієї дослідниці не можна погодитися, все ж певний внесок її у дослідження майстерності Франкової белетристики слід відзначити.

Цілком слушна думка Г.Д.Вервеса, що "радянські літературознавці багато попрацювали над тим, щоб віддати належне новаторському бориславському циклу поезії і прози письменника. Але його найдозріліші в художньому відношенні твори, і серед них друге видання збірки ”3 вершин і низин”, "Мій Ізмарагд", "Сойчине крило", "Перехресні стежки", "Як Юра Шикманюк брів Черемош", в яких панує не лише світовий синтез, але й новаторство в галузі віднайдення оригінальних засобів психологізації образів, філософського трактування фольклору, раціонального використання міфології, застосування всеосяжної параболи тощо, - часто залишали в тіні. А мовиться ж про речі, де Франко виступає письменником сучасним і для нас, жителів кінця XX ст.”1.

Серед найновіших розвідок про майстерність прози Франка заакцентуємо увагу на статті Л.Гаєвської "Іван Франко. Романтизм, реалізм, натуралізм?" (збірник "Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX - поч. XX ст. ", -К., 1991). У ній дослідниця висловлює неординарний погляд на проблему творчого методу Каменяра. Вона намагається з'ясувати жанрові особливості лише деяких творів малої прози, зокрема, вказує на вплив притчі на структуру оповідання І.Франка "Терен у нозі". Окремі аспекти нашої проблеми висвітлено також і в монографії цієї дослідниці "Морально-етична проблематика української новели кінця XIX -

поч. XX сг.” (К., 1982).

У закордонному літературознавстві важко віднайти грунтовні розвідки, що стосуються аналізу майстерності Франкової прози. Діаспорні дослідження

^ Вервес Г.Д. Як література самоутверджується у світі. - К., 1990. - С. 254.

хибують однобокістю, навішуванням багатьох ідеологічних ярликів без глибокого занурення у мистецьку вартість самих творів.

Л.Луців у книзі "Іван Франко - борець за національну і соціальну справедливість” (Нью-Йорк, 1967) висловлює цікаві думки про окремі твори І.Франка, але вони носять, здебільшого, декларативний характер і не засновані на конкретному аналізі поетики І.Франка. Не заперечуємо того, що автор наводить цікаві думки про новаторство малої прози автора.

О.Черненко у монографії "Експресіонізм у творчості В.Стефаника" констатує що "конфлікт між служінням громадським інтересам і чистим мистецтвом був для нього (Франка - Ї.Т.) дилемою, яку було йому тяжко розв’язати"1. Ця теза не обгрунтована конкретними дослідженнями окремих творів, не враховує особливостей надзвичайно складних умов, у яких розвивалося національне письменство у XIX ст.

У підручнику Віктора Петрова, Дмитра Чижевського, Миколи Глобенка "Українська література" (Мюнхен - Львів, 1994) справедливо сказано, що "найвищим досягненням української реалістичної прози XIX ст. була, безперечно, творчість Івана Франка"^. Тут у загальних рисах, .пунктирно, накреслено еволюцію художнього методу Франка-прозаїка - від романтизму до натуралізму і модерних напрямів, зокрема, до символізму. Підкреслено, що Франко не вкладається в рамках побутового реалізму. "Тему трагічного кохання, любовного поєдинку, що ламає все життя, знаходимо в "Батьківщині" (1904), далі в "Сойчиному крилі" (1905). Остання новела вже й композиційно підкреслює відхід від старої реалістичної манери і ліричним монологом есгета-відлюдника, перериваним читанням щоденника Мані, і всією артистичною атмосферою, яку створює собі герой. Відзначимо, до речі, нахил Франка до символів"^.

Серед небагаточисленних глибоких розвідок про майстерність І.Франка вкажемо на грунтовні студії І.О.Денисюка. Це ціла серія статей, присвячених проблемам поетики малої прози. Зокрема "Гуцульські оповідання Івана Франка" ("Українське літературознавство”, Львів, 1964), "Іван Франко про новаторство літератури кінця XIX - поч. XX ст." ("Українське літературознавство", Львів, 1966), "Про родово-видові особливості

1 Черненко О. Експресіонізм у творчості В.Стефаника. - Сучасність, 1989. - С. 57.

^ Петров В., Чижевський Д., Глобенко М. Українська література. - Мюнхен-Львів, 1994,

- С. 184 .

^ Там же, С. 184.

"Сойчиного крила" ("Українське літературознавство", Львів, 1968), "Способи оповіді в малій прозі Івана Франка" (’’Українське літературознавство", Львів, 1969), "Про два типи новели у творчості Івана Франка" ("Українське л'ггературознавство", Львів, 1970), "До проблеми новаторства новелістики Івана Франка" ("Українське літературознавство", Львів, 1986), "Новаторство новелістики І.Франка в контексті світової літератури”, у матеріалах Міжнародного симпозіуму "Іван Франко і світова культура" (К., 1990) автор досліджує різноманітні проблеми жанрової майстерності Каменяра, звертає увагу на особливості оповідної манери письменника, зупиняється па аналізі композиційно-викладових форм. Багато положень цих статей увійшли до монографії "Розвиток української малої прози XIX - поч. XX ст." (К., 1981). У ній автор досліджує еволюцію жанрових форм малої прози, зокрема й Франкової, уточнює термінологічні визначення, аналізує різні типи новел.

МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДИСЕРТАЦІЇ - вчення Івана

Франка про специфіку жанрів малої прози, генеалогічні студії українських і зарубіжних учених. Зокрема, використано численні статті та монографії представників різних теоретичних шкіл: українців В.Домбровського,

Ю.Мартича, Г.Майфета, ІДенисюка, В.Фащенка, Ф.Білецького, М.Наєнка, Г.Гримич, Р.Міщука, Я.Топольницького, російських учених М.Бахтіна, Б.Успенського, М.Утєхіна, Л.Чернець, Є.Мелетинського, С.Алтонова,

В.Гречнєва, С.Сухих, Н.Семенової, Г.Поспелова, литовця А.Залатарюса, польських дослідників С.Скварчинської, Е.Кухаркського, німецького вченого Я.Еккермана та багатьох інших.

Під час написання роботи автор використовував історично-типологічний, комплексний, системно-структурний наукові методи. Однак превалює герменевтичний метод дослідження, що зумовлено особливостями вивчення поетики лггературного твору.

НАУКОВА НОВИЗНА РОБОТИ. Наше дослідження є першою спробою системного аналізу малої прози І.Франка кінця XIX - поч. XX ст. як самобутнього естетичного явища в українській літературі, проведення чіткої дефініції жанрів малої прози, що увійшли до циклів Франкової белетристики.

ТЕОРЕТИЧНЕ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ.

Опрацювання проблем генеалогії, зокрема, жанрової типології, може бути використане у працях з теорії жанру, а також в історико-літературних дослідженнях; аналіз новелістики Франка кінця XIX - поч. XX ст., у працях

про прозу того часу, під час викладання історії української літератури в університетах і педінститутах, у франкознавчих спецкурсах.

АПРОБАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Результати дослідження викладалися в публікаціях у наукових франкознавчих збірниках Львівського університету та в збірнику наукових праць Львівського інституту внутрішніх справ, на наукових конференціях: "Іван Франко і національне відродження” (Львів, 1991), "Українська ідейна спадщина у викладанні гуманітарних наук" (Дніпропетровськ, 1992), "Літературознавство, "Просвіта”, і духовний ідеал українця" (Кривий Ріг, 1994), у виданні "Українська філологія: досягнення і перспективи", присвяченому 145-й річниці заснування української філології у Львівському університеті (Львів, 1994). Основні положення дисертацій відображені у 8 публікаціях.

Роботу обговорювала і рекомендувала до захисту кафедра української літератури ім. М.Возняка Львівського університету ім. І.Франка.

СТРУКТУРА РОБОТИ. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обгрунтована актуальність теми дослідження, вказані особливості роботи, об’єкт і предмет вивчення, сформульована мета і завдання дослідження. Особлива увага звернена на показ джерельної бази роботи, з'ясовано ступінь розробленості проблеми, викладено основні теоретичні положення, на основі яких проведений аналіз малої прози [.Франка.

У першому розділі "Мемуарне оповідання" (Цикл "Із моїх споминів") дисертант аналізує різновиди малої прози Франка, що увійшли до автобіографічно-мемуарного циклу, розглядає особливості викладових форм оповідання-спомину.

Класична гетівська формула мемуарного жанру - поезія і дійсність (Оісіїїивд ипсі Wahrheit). І.Франко дав оригінальні зразки мемуарного оповідання й різноманітністю прийомів його художнього оформлення довів життєздатність канонічного правила, за яким повинен будуватися високохудожній твір автобіографічного характеру.

І.О.Денисюк у праці "Розвиток української малої прози XIX - поч. XX сг.” проводить аналогію української мемуарної новели з німецькою Еііппешпдзпоуеііе. Звичайно, дефініція "новела-спомин" вжита у сумарному значенні, бо це може бути і оповідання спомин, мемуарний етюд, образок та

інші модифікації малої прози. Тому новелу-спомин розглянемо лише як умовну струкгуротворчу модель.

Виокремивши автобіографічно-мемуарний цикл, назвемо його, за І.Франком, "Із моїх споминів". Цим підзаголовком письменник відзначив жанрову своєрідність таких творів, як "У кузні", "У столярні", "Гірчичне зерно".

Крім змістовно-тематичних мотивів, єдність задуму циклу забезпечується присутністю авторського "я", що у різних модифікаціях зримо і незримо існує у кожному творі автобіографічно-мемуарного характеру. Мемуарний жанр зустрічаємо у творчості багатьох прозаїків, зокрема, у Б.Грінченка, Б.Лепкого, А.Чайківського. "Мемуарність" Франкового циклу "Із моїх споминів" має багато специфічних особливостей. Наприклад, БЛепкий до спогадів звернувся на схилі віку, коли, за його власним визнанням, неможливо було опертися тій "невідомій силі", яка "снує нитки споминів з літ давньоминулих"1. Франко, навпаки - у ранній творчості започаткував свої мандри у минулі літа. На думку академіка М.С.Возняка, "ще в 1879 році Франко розпочав серію оповідань під заголовком "З давніх споминок моєї молодості" оповіданням "Злісний Сидір", що залишилося незакінченим"^. Як бачимо, майже на двадцятирічну вісь часу намоталися нитки Франкових споминів. На 80-ті й на початок 90-х років припадає група творів автобіографічного характеру з дитячого та шкільного життя - "Оловець", "ЗсЬбп-ісКгеіЬеп", "Малий Мирон”, "Микитичів дуб", "Борис Граб" та інші. Хоча ідейні витоки циклу зауважуємо на попередніх етапах творчості, проте ці твори не можна оформити в окремий авторський цикл, а лише в певну тематичну групу, оскільки вони обмежуються висвітленням дитячих років Франка. Своєрідне друге народження цього тематичного угрупування спостерігаємо на межі двох століть уже на новій естетичній основі. Вони продовжують передавати незабутні враження дитинства ("У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин"), що пов'язані з природою та життям рідного підгірського села, з навчанням письменника в дрогобицькій гімназії: художні образи як кадри з кінострічки, оживлюють добрих і злих людей з Франкового оточення, мудрих і нікчемних учителів ("У столярні", "Гірчичне зерно", "Отець-гуморист"). Разом

1 Мельник Я. ’’Три портрети" Б.Лепкого (Особливості стилю Лепкого-мемуариста) // Б.Лспкий - видатний український письменник. - Тернопіль, 1993. - С. 130-131.

^ Возняк М.С. І.Франко в автобіографічних висловлюваннях //3 життя і творчості Івана Франка. -К., 1955. - С.4.

з тим автор не обминув увагою і свого недовготривалого ув'язнення ("У тюремному шпиталі"). Окремі фрагменти споминів, що залишили у пам'яті постаті знайомих людей, вимальовуються у таких творах, як "Неначе сон", "Син Остапа". Це дає підстави виокремити в середині циклу деякі мініцикли, в основу яких покладено лише певний епізод із життєвого шляху письменника.

Окрім художніх творів, Франко залишив нам важливі теоретичні вказівки для осмислення специфіки власних споминів. У декількох листах, передмовах до збірок, "причинках до автобіографії", у полеміках з відомими літературними критиками і навіть на сторінках самих творів ми зустрічаємо важливі думки про своєрідність авторського біографізму. Ці теоретичні положення автора дають нам ключ для розуміння особливості його мемуаристики .

■ У франкознавстві були численні спроби відтворення біографії письменника за його белетристикою. У передмові до збірки "Малий Мирон та інші оповідання" Франко відкидає такий підхід, адже художній біографізм - це явище особливого характеру: "Матеріалом послужили всюди мої особисті спомини, які в оповіданнях "Отець-гуморист" та "Гірчичне зерно" переходять майже зовсім у мемуари... Та хоча і в інших оповіданнях сього томика автобіографічний елемент виступає досить живо, то все-таки не можна, як се чинив пок. Огоновський, приймати їх без застережень як частини моєї автобіографії, бо в усіх, крім автобіографічного елементу, маються виразні артистичні змагання, що домагалися певного групування й освітлення автобіографічного матеріалу"*.

Отже, автобіографічний твір - перш за все художній витвір, в якому дійсний факт та естетична сутність творять гармонійну єдність. Серпанок спомину стирає різкі контури "голого факту", створює атмосферу емоційно-піднесеного викладу. В одній групі мемуарних творів автобіографізм домінує ("У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин", "Гірчичне зерно”, "У столярні", "Отець-гуморист", "У тюремному шпиталі"), а в інших він не відіграє вирішальної ролі у композиції, а слугує лише як настроєва прелюдія до змальованих подій у авторському обрамленні творів ("Неначе сон", "Син Остапа", "Щука”).

* Франко І. Передмова до збірки "Малий Мирон і інші оповідання". - Львів, 1903. -С. 1.

Провідне місце у циклі споминів [.Франка займають твори з більш-менш розробленим сюжетом ("У кузні”, "Під оборогом", "У столярні", "Гірчичне зерно", "Отець-гуморист"). Вони репрезентують жанр оповідання, який використав І.Франко для зображення чарівного світу своїх споминів. Автор веде нас в кузню свого батька, "академію науки і правди". Це -стартовий майданчик у школу життя. Події в оповіданні "У кузні" зображені крізь призму дитячої уяви. Важливим жанротворчим елементом є авторські відступи-рефлексії, які утеплюють, інтимізують зображуваний відтинок життя і праці, перетворюють оповідача-автора у своєрідного ліричного героя.

Формування духовного світу дитини відбувається у безпосередньому зв'язку з поетичним "духом” праці, що владарює у реальності, яка оточує автора з раннього дитинства. Специфіка мемуарного жанру дає письменнику свободу у викладі матеріалу, невід’ємною складовою частиною якого є ліричний тон. Функція ліризму у таких творах - визначальна, хоча він прихований в описі ковальської праці, але відчувається у її поетизації. Ліризований плин оповіді відвертіше струмує у пролозі, а також у підсумкових акордах оповідання, що виконують роль авторського обрамлення в його композиції.

Часові параметри твору обмежені зображенням невеликого відтинку життя Івася, а простір зводиться до території кузні. Концентрація часопростору підпорядкована показові тих чинників, які стануть своєрідним генофондом у вихованні людини, митця і громадянина. Автор не ставить за мету вивести цілу галерею образів, а "виковує" поодинокі духовно цілісні характери.

Ще одна визначальна риса автобіографічного жанру яскраво втілена у цьому творі -це співіснування часів - теперішнього і минулого, їх накладання. В авторському осмисленні вогню в батьківській кузні як символі духовного талісману закодована глибинна філософічність буття.

Типологічно близьким до оповідання "У кузні" є ще один твір з циклу "Із моїх споминів" - "Під оборогом". Це психологічна студія витонченої дитячої душі. Учителями малого Мирона виступають уже не люди, а дійсність. Характер обдарованої незвичайної дитини розкривається в світосприйнятті книги природи, проникненні у невідоме, володінні внутрішньою силою, яка втихомирює навггь бурю. Твір належить до відкритої форми літератури. Чи зможе сільський хлопчик реалізувати себе у суспільстві? На це проблематичне питання автор не дає однозначної відповіді. Мемуарно-психологічна студія не просто відображає автобіографічний момент, а стає твором глибоко

концептуальним. Автобіографічний образ головного героя своїм

>* • /» М о М І_ •

відображальним • аспектом спроектованим на показ дггочого стану первісного людства”, коли взаємодія людини і природи була по-особливому тісною й існувала віра в магічний вплив людини на явища природи. І.Франко досліджує втручання людини на природну стихію як процес самовиховання,

самовизначення особистості, гартування волі. Зазначимо, що "саме npou.ec самовизначення особистості стане предметом художнього зображення

української прози кінця XIX - поч. XX ст., що ми бачимо у В.Стефаника,

М. Коцюбинського"*.

Дрогобицький період життя Каменяра художньо зафіксований у творах "Гірчичне зерно", "У столярні”. Це життя підлітка відтворене на тому тлі, яке плекало характер самого автора. Хоча у цих творах домінує автобіографізм, проте вони тяжіють до мемуарності, що й відзначив автор у передмові до збірки "Малий Мирон" та інші оповідання". У різних творах дрогобицького періоду співвідношення авторського "я" і зображуваної дійсності реалізується в різних площинах, але скрізь головною дійовою особою є автор-оповідач. Якщо в оповіданнях про дитинство автор-герой витісняє на задній план інших персонажів, то в автобіографічно-мемуарних творах дрогобицького періоду він не фігурує на авансцені подій, а виступає як сторонній спостерігач. Це збільшує амплітуду зображення - у поле зору попадає багато різноманітних факторів, оповідь урізноманітнюється введенням публіцистичних прийомів, які перетворюють оповідача з суб’єкта оповіді у її об’єкт. Веселий, життєрадісний тон оповіді чергується з сумним, коли мова йде про долі героїв. Мова персонажів підкреслено індивідуалізована. На відміну від творів про дитячі роки Франка, оповідання з гімназійного життя не мають ліричного відтінку. Незважаючи на зовнішню схожість, кожен твір з юнацьких днів автора вирізняється специфічними жанрово-структурними особливостями.

В оповіданні "У столярні” розширюється спектр зображуваного життя. Франко передає атмосферу дрогобицького життя, клімат малого містечка, де жили та працювали представники різних професій і національностей, творячи різнобарвну ауру міста.

"У столярні" демонструє специфіку письменникової мемуаристики, яка особливо виразна в оповіданнях дрогобицького циклу. У надрах

1 Гаєвська Л.О. Іван Франко. Романтизм, натуралізм, реалізм? // Проблеми історії та теорії української літератури кінця XIX - поч. XX ст. -К., 1991. - С. 144.

автобіографічно-мемуарного твору спостерігаємо зародки структурного типу оповідання іншої модифікації. Твориться оригінальний структурний тип мемуарного "виробничого оповідання". Виробничий жанр малої прози І.Франко активно продукував на попередніх етапах творчості, особливо у 80-ті роки. Оповідання "У столярні" має ще одну прикмету творчості письменника цього періоду - тяжіння до змалювання різноманітного психологічного типажу.

Інші твори з гімназійного життя - "Гірчичне зерно”, "Отець-гуморист" є своєрідною хронікою гімназійних студій здібного юнака. Проблема виховання молодого покоління гостро і злободенно порушується на сторінках обидвох оповідань. В об'єктиві авторської уваги - типи наставників та їх вихованців. Незважаючи на те, що спільна проблематика об'єднує ці оповідання в єдину тематичну групу, кожне а них відзначається своєю тональністю. У центрі твору "Отець-гуморист” - образ учителя-тирана, який кидає понуру тінь на своє оточення, атмосфера класу згущується до трагізму. У "Гірчичному зерні" змальований цікавий характерник-дивак Лімбах в гумористичному плані. Це образ незвичайного наставника, духовні імпульси якого добре вплинули на формування естетичних уподобань розумного гімназиста.

Образ учителя-деспота розширює реєстр психологічних типів, яких ми зустрічаємо на сторінках попередніх Франкових творів. І в цьому проявився нахил Франка до натуралізму, який на той час в українській літературі був новаторським напрямом. Використовуючи методи "наукового реалізму", Франко дає всесторонній художній аналіз певного явища. Різноманітні форми психологічного аналізу підпорядковані створенню колоритних образів типів, які особливо вражають читача. У даному оповіданні в ролі вихователя -патологічний тип людини-садиста. Зосередження уваги на фігурно окресленому персонажі модифікує твір у напрямі оповідання-портрету. Хоча є й інші персонажі, однак першорядне місце у творі займає образ отця-гуморисга, характер якого розкривається у зображеній події.

З усією достовірністю вказано дату зустрічі оповідача-автора з Лімбахом, людиною, яка стала тим гірчичним зерном, яке спровокувало прозріння героя. Оповідач висвітлює особу позагімназійного мудрагеля, добре обізнаного з багатьма європейськими літературами. Послуговуючися зображувально-описовою манерою, автор живописує портрет бібліофіла. Зображувально-описова форма оповіді взагалі характерна для "я-оповідання". "Гірчичне зерно” - це тип портретного живопису, нарис-портрет.

Якщо в оповіданні "Отець-гуморист" О.Телесннпький розкритий через його нелюдські вчинки, то Лімбах у "Гірчичному зерні" - через його читацькі смаки, які він проявляє перед гімназистом у пристрасно-експресивній формі. Ного оцінки різних творів і письменницьких індивідуальних стилів різкі, часто парадоксальні, але завжди неординарні.

У розглянутих оповіданнях-портретах на першому плані постає тип, характер, а в творах "Мій злочин", "Неначе сон" - подія. Це новела-спомин у конкретному розумінні терміну. ,

В основу фабули даного жанрово-структурного типу покладено невеликий епізод з життя оповідача, що відбувається у обмеженому просторі. Головною дійовою особою виступає лише один персонаж, який ретроспективно переживає і по-новому осмислює незвичайний момент з далекого минулого. За витриманими прийомами у змалюванні тла події "Мій злочин” тяжіє до образка, що сприяє інтенсифікації психологізму твору. Лише з часової перспективи, у'дорослому віці оповідач у новелі "Мій злочин" усвідомив вимір скоєного у дитинстві злочину - вбивства пташки. Перепитії злочину і криза сфери зовнішньої подійносгі переходять у внутрішнє буття "злочинця". Твір належить до перехідних форм психологічної новели.

Н.Кобринська відзначала належність твору до нової манери новелістів початку XX ст.: "Я доперва тепер, і то по-німепьки, прочитала про Вашого пташка "Mein Verbechen" (Мій злочин) - і, вірте мені, розплакалам-ся. Най скажуть молоді, що Франко пережився. Я повірю аж тоді, коли котрийсь з них щось ліпшого напише від Вас! І такі Морачевські сміють казати, що Ви -друге-треть о ряді і и й талант! Най читають Вашого пташка. Я уже справді о Вас боялася, боялася, що Ви надто зачинаєте боронити рацію становиська реалістичного, - але пташок - то вже новіший напрям...

То щось подібне до "Die Fliege" (Мухи) Кнута Гамсуна, лиш Ваше далеко, далеко краще”1. Мініатюра "Неначе сон” лише в зачині має елемент спомину. Але епічний прийом часової дистанції, віддаленість від зображуваної напівзабутої події створює ілюзію спомину про сон - надто вже незвичайна, навіть сюрреальна подія: кипить у коморі без вогню молоко, киплять пристрасті молодих людей, що зустрілися на лоні природи й сховалися від стороннього ока, а над тим усім - образ незвичайної в житті і в літературі всезнаючої і всепрощаючої свекрухи. "Пізній" Франко не перестав

* Кобринська Н. Вибрані твори. - К., 1980. - С. 411-412.

експериментувати, використовувати найновіші прийоми, '"гти за віком". Його "Неначе сон" і "Син Остапа", в яких прийом сну згладжує сюрреальність того, що стається, можна пояснити лише зарахувавши їх до символістських новел.

У творчій спадщині І.Франка кінця XIX - поч. XX ст. є твори, які можна схарактеризувати як літературу факту. До них, насамперед, належить "У тюремному шпиталі". Наявність автобіографічного елементу не викликає сумніву, оскільки для написання цього фрагмента автор використовував великий матеріал і досвід, набутий у львівській та коломийській в'язницях. Часово-просторовий континуум редукований до мінімуму, опис тюремного шпиталю відзначається скрупульозною точністю у відтворенні найдрібніших деталей.

Автобіографічний елемент, уплетений у художню тканину документального нарису, у якому чітко спостерігається вплив концепції "наукового реалізму" 80-х років, у результаті дає нам структурний тип мемуарного нарису.

У мініатюрі "Син Остапа” хворий вже автор згадує свої сонні галюцинації, в яких виступає образ молодого юнака, рішучого, здатного на несподівані авантюрні вчинки, алогічні вибрики на межі фантастики. Твір "Син Остапа" знову ж таки тяжіє до новели-портрета.

У цілому ж цикл {.Франка "Із моїх споминів" становить самобутню жанрово-естетичну систему в українській белетристиці кінця XIX - початку

XX ст. •

У другому розділі - "Символічно-параболічні форми" - досліджуються різновиди малої прози, що увійшли до циклу філософської белетристики Франка.

Серцевиною цього циклу виступає своєрідний підцикл "гуцульської" малої прози.

Тема Гуцульщини в українській л'ггературі початку XX ст. висвітлена у творчості багатьох письменників, але найбільш яскраво у прозі Гната Хоткевича та Михайла Коцюбинського. Однак і Франкова інтерпретація матеріалу з гуцульського життя була оригінальною і новаторською. Цей край для Франка-підгір'янина - не екзотика, як для "степових гостей" Хоткевича і Коцюбинського, і на цьому матеріалі він створює структурний тип філософсько-символічного оповідання. Дослідники Франкової малої прози

H.Л.Калениченко1, І.О.Денисюк^, Л.О.Гаєвська^, аналізуючи оповзання "Терен у нозі", відзначали наявність у ньому параболічних елементів, які дозволяють автору проникнути в царину вічного, загальнолюдського, побачити за конкретикою ситуації першооснову, сутність буття. Такий характер і має притча про невідомого хлопчика, смерть якого до глибини душі вразила нашого героя. Притчева оповідь Миколи Кучеранюка - це поєднання двох оповідних планів: конкретного, на прикладі якого простежується реальна життєва ситуація, пов'язана з долею героя і метаморфічно-символічного, філософського. Загадкова подія - смерть хлопчика у хвилях Черемоша - витлумачується в морально-етичному плані як знак, осторога для свавільного, занадто "буйного” гуцула. Важливим моментом параболічної оповіді героя є психологізм. Отже, два жанротворчі начала - психологічне і параболічне - виступають в оповіданні

I.Франка в тісній взаємодії. Якщо першу оповідку Миколи Кучеранюка про таємничого потопельника можна розглядати як власне параболу, то розповідь Юри про терен у нозі виступає у відношенні до першої як парабола вторинна.

Франкове оповідання становить характерну для літератури кінця XIX -початку XX ст. модель твору, що сублімує ознаки кількох жанрів, який у генеалогії одержав назву скомплікованого.

Ще один твір "виріс" над вічно шумливим Черемошем - оповідання з гуцульського життя "Як Юра Шикманюк брів Черемош" теж символічно-філософське. Усі дослідники більш-менш сходяться у визначенні жанру цього твору: розтягнене оповідання (П.Колесник), оповідання (І.О.Денисюк,

Л.Луців, Т.С.Михайлюк). Передусім зосередимо увагу на особливостях твору, в якому умовно можна виділити три частини. Якщо у першій частині оповідання домінує об’єктивно-описова манера, з допомогою котрої автор окреслює характери головних дійових осіб, накреслює основну конфліктну дію, то у другій частині твору Франко дещо змінює розміщення акцентів, поступово переходить до зведення соціального конфлікту у морально-психологічну площину. Відбувається разюча зміна в оповідній системі твору. У структурі оповідання подійність поступово поглиблюється характерологічністю, психологічним аналізом вчинків героїв. У сюжетну канву вплітаються елементи

1 Каленнченко Н.Л. Українська література кінця XIX - поч. XX ст. - К., 1993. - С. 111.

^ Денисюк І .О. Розвиток української малої прози XIX - поч. XX ст. - К., 1981. -С. 161.

^ Гаєвська Л.О. І ван Франкою Романтнзм, натуралізм, реалізм? // Проблеми історіТ та теорії української літератури кінця XIX - поч. XX ст. -К., 1991. - С. 154.

детективу; загострюється розвиток подій. Контрастом до скрупульозно-реалістичного опису є несподіване застосування елементу фантастики - поява двох таємничих сил, що супроводжують героя, борються за його душу - це Чорний і Білий демон - диявол і ангел. Символічні образи Білого і Чорного демонів, вплітаючи у канву викладу дискусію про діалектику добра і зла, "привносить" елемент філософічності в інтерпретацію вчинів обдуреного і сповненого почуття помсти Юри Шикмаиюва. Без цих сюрреальиих постатей оповідання було 6 просто побутовим.

Друга частина оповідання {.Франка є центральною в композиції твору. Її можна схарактеризувати як психологічну студію, в якій автор за допомогою різноманітних засобів психологічного аналізу розкриває характер гуцула.

В епілозі оповідання ми знову зустрічаємо Білого і Чорного демонів, які, продовжуючи філософську дискусію, вирішують, що ж у кінцевому підсумку переможе: добро чи зло. І хоча тимчасово перемагає зло, Білий демон переконаний, що добро неодмінно прийде.

Отже, І.Франко на прикладі буденного соціально-побутового конфлікту, типового для українського села початку XX ст., створив оригінальний тип філософсько-символічного оповідання з ускладненою нарративною системою, а також поруч з характерною для прози епічною оповіддю сміливо застосував філософсько-драматичний діалог-диспут.

У. . Мр о І* . ад о

незакінчсному гуцульському нарисі 1 уиульськии король традицшнии для Франка прийом оповіді з уст одного персонажа надає подіям ілюзії достовірності, фактографічності. Спомини про опришківський рух і його конкретних учасників та історія життя гуцульського мандатора Гердлічки створюють цікавий, двоплощинний характер розповіді народного лікаря. На прикладі життєвої історії мандатора - "гуцульського короля" - Франко піднімає важливі морально-етичні проблеми. У творі, в основу якого покладені дійсні факти з гуцульського життя, письменник ставить проблему деспотизму і влади. Це теж параболічна проекція зображених подій і характеру головного героя. Твір І.Франка становить символічно-алегоричну мініатюру з структурою притчі.

У порівнянні з іуцульськими оповіданнями "Будяки" - твір слабший у художньому відношенні. Це "чиста" притча. Дидактизм у ній надто тенденційний. "Безконечного привіту життя”, який віє від гуцульських оповідань, у ній немає.

Серед малої прози Франка початку XX ст. заслуговує на увагу оповідання “Хома з серцем і Хома без серця”. Прийом контрастності і є головним рушієм сюжетного розвитку у творі. Філософська дискусія, яку ведуть герої - своєрідний маніфест думок, схрещення різноманітних поглядів на шляхи зміни суспільного становища. Лвтор фіксує зовнішні ознаки персонажів, розкриває їх життєві позиції через поведінку, а найбільше - через діалог. Обидва герої промовляють мовою партійних програм, різноманітних маніфестів. Оця філософська дискусія, що лежить в основі сюжету оповідання, надає подвійне навантаження образам. Полемічна спрямованість, різка контрастність персонажів з одного боку поглиблює їх, а з іншого - водночас дещо схематизує.

У третьому розділі "Структурний тип любовної історії (love story)"

дисертант простежує вплив інтимної теми на жанрово-стильові особливості творів.

Діапазон художнього мислення І.Франка кінця XIX - початку XX ст. вражає своєю широтою не лише тематичних пошуків, а й стильових. Поруч з циклом автобіографічно-мемуарної і філософської малої прози, бориславським, у творчій спадщині Франка є декілька творів, в яких автор проникає у глибини людських почуттів, змальовуючи кохання людей з сильними характерами, які проходять через важкі випробування. Як правило, герої цих творів долають нагромадження перешкод. Специфіку жанрів цих творів можна визначити як "любовна історія”, що вживається за аналогією з англомовним терміном "love story”. Звичайно, термін "любовна історія" є досить умовним і охоплює лише загальний змістовний параметр творів малої прози, але цей аспект зображення людських почуттів інтимізує також стиль цього зображення. До таких творів, насамперед, належать "Неначе сон", "Батьківщина", "Сончине крило”, "Дріада".

Мотив загадкової жінки, яка підкоряє всі помисли закоханого в неї чоловіка, є наскрізним, сюжетнотворчим у таких творах малої прози І.Франка, як "Батьківщина", "Сойчине крило", "Дріада". Він відіїрає вирішальну роль у їх сюжетно-композиційному вирішенні. Водночас динаміка розгортання фабули, своєрідність викладових форм у кожному творі вирізняється індивідуальними особливостями. Також можна говорити про різний характер сюжетної інтриги. Зустріч з героями Франкових "любовних історій" розпочнемо з фрагмента "Дріада”. Цей твір, що звичайно розглядається як уривок з повісті "Не

спитавши броду", дає всі підстави для аналізу його як самостійної структурної одиниці.

На відміну від "Сойчиного крила”, "Батьківщини", "Дріада” змальовує лише зародження кохання Бориса Граба до "лісової русалки", "дріади". Поява панночки в лісі асоціюється в уяві Бориса з античною німфою-дріадою. Картинний принцип передачі простору у ніжних, пастельних тонах - тло зустрічі - нагадує акварельний стиль М.Коцюбинського. Час дії обмежений до одного ранку. Змальований пейзаж також окреслений певними рамками -смерековим лісом. Фрагмент як жанр не має ригористичних схем, окрім того, що характеризується послабленою фабульністю. Жанр "Дріада" можна визначити як образок. Послаблена фабульність у цьому образку зумовлює посилений інтерес автора до тла, до пейзажу, до кольористичних ефектів, акварсльно-егюдної техніки літературного зображення.

Автор послуговується світловими кольористичними і тактильними ефектами, малюючи барвисте тло дії. У кольористичній гамі пейзажу золотистий колір сонячного проміння відіграє одну з головних ролей. Портрет дріади ліризує її пісня. Звукові ефекти згармонізовані з кольористичними. Атмосфера таємничості, загадковості, що оповиває появу дівчини-дріади, вносить у твір певний новелістичний момент.

"Дріаду" можна трактувати як лірико-пейзажний образок, ускладнений елеменитами новели "тайн".

У композиції "Батьківщина" над елементами статичними, описовими превалюють елементи динамічні. В ній можна віділити три основні частини: початок, кульмінаційний момент (пуант, поворотний пункт) і закінчення.

Знайомство нашого героя з красунею Киценькою розглянемо як зав'язку новелістичної інтриги.

Важлива прикмета Франкового твору полягає в тому, що обмежений структурний час новели наповнений динамічними подіями. На думку польського дослідника новели С.Кухарського, "елементи статичні, важливі в композиції роману, у новелі підлягають строгому обмеженню або тотальній селекції на користь динамічних"1.

У "Батьківщині" герой - Опанас - поставлений у незвичайну критичну ситуацію, і життєвий катаклізм, який він переживає, розкриває його характер.

1 КисЬагекі Е. Роеіука поуєіі. - Ь’О'О'Л', 1938, 8319.

За правилами новелістичної кон цепнії закінчення у новелі повинне бути органічно пов'язане з початком, а не лише виступати своєрідним обрамуванням. Початок і закінчення новели в даному випадку поєднує образ "батьківщини”, який набуває символічних рис. Це так званий новелістичний “сокіл" за теорією П.Гейзе. У композиції Франкової новели образ батьківщини є тим новелістичним лейтмотивом, "соколом", чи "метафорою в сюжеті", "промінь зору". На думку В.Фащенка, у новелі повинен існувати "промінь зору", за допомогою якого "міцно концентрується, збирається в один фокус образний матеріал теми, досягається єдність і пілокупність враження"1. Образ батьківщини присутній у заголовку твору, у сюжетних перипетіях, у кульмінаційно-поворотному моменті, коли Опанас продає батьківський маєток, а також у закінченні твору, де він набуває зовсім нових, символічних рис.

Отже, твір І.Франка "Батьківщина" класифікуватимемо як новелу акції, дії, у якій присутній ситуаційний поворот зовнішніх подій. Відзначимо і той факт, що у новелі виявляється екстравертний спосіб психологічного аналізу, тобто І.Франко насамперед фіксує вчинки свого героя, його зовнішні порухи, жести.

Новий нюанс мотиву "фатальної жінки" знаходить своє яскраве вираження у творі "Сойчине крило”. Образ таємничої, загадкової жінки, яка має фатальний вплив на героя-оповідача, визначає тип композиції твору і заснований на щоденниковому і епістолярному способах оповіді. Щоденник героя витриманий в дусі психологічної новели, яка владарює в малій прозі початку XX ст. Поява листа у творі є зав'язкою новелістичної інтриги і загострює розвиток подій. Як і в новелі "Батьківщина" лист ферментизує гру в самостійність Массіно, вносить у його щоденник драматичний неспокій, сприяє тому, що розвиток подій йде в напрямі "психологічного драматизму"^.

Ніжно-ліричний тон листа з його барвистою й патетично-піднесеною образністю витриманий в стилі поезії в прозі, жанру, поширеного в українській літературі початку ХХст. (В.Стефаник, О.Кобилянська, Марко Черемшина, Леся Українка та інші). •

Драма життя нашої героїні протікає через декілька неординарних пригод, що "новелізують", створюють фабулу листа. Ці новели можна змодифікувати як новели акції, дії. Важлива риса цієї в якійсь мірі "новели-події" - наявність

1 Фащепко В. Новелістична композиція (макро і мікро структура) //Із студій про

новелу (жанрово-стильові питання) - К., 1974. - С. 18-19. -

2 Цей термін вживає Гуляєв П.А. у кн.: Теория литературы. -М., 1977. - С. 149.

детективного елементу. Подекуди детективні пригоди Мані переплітаються з авантюрними, як в епізоді втечі з будинку капітана-ісправніка Серебрякова.

Епістолярій і щоденник по-різному співвідносяться у творі. Питома вага першого стає все більше відчутнішою у зв’язку з дедалі різноманітнішою і складнішою жанровою природою щоденника Массіно. Драматичне начало у новелі створює не лише чергування тонів листа і щоденника, який коментує лист, а також градація почуттів кохання Массіно до Мані, припорошене "снігом" трьохрічного забуття. Відроджуване святе почуття, знівечене вимушеною розлукою, повертається до героя в ореолі стомленої безкінечними поневіряннями, балансуванням на грані життя і смерті, вимученої, полишеної, багатострагкдальної Сойки.

Важливо відзначити вплив ліричних елементів на жанрову специфіку твору. У "Сойчиному крилі” ліризм, перш за все, є органічним складником інтимного листа, за допомогою якого чарівна героїня висловлює найніжніші почуття. Несподівана ліризація щоденника також зумовлена, в значній мірі, драматичним конфліктом, який відбувається у збентеженій душі Массіно. Питома вага епічного елементу у цьому творі значно поступається багатству ліричних акордів та інтенсивності драматизму.

Отже, у "Сойчиному крилі” синтезовано елементи новели, епістолярію, щоденника, поезії у прозі, і навіть драми, - і всі вони виступають як рівноцінні, не утворюючи ієрархічної системи.

У мистецтві жанротворешш для Франка "Сойчине крило" є особливо показовим. У ньому, як в краплині води, віддзеркалюється еволюція жанрового мисленння письменника, яке співголосне із пошуком, що ведуть молоді наступники Каменяра - В.Стефаник, М.Коцюбинський, О.Кобилянська. Шлях до "Сойчиного крила" автор торував через інші твори цього періоду, що увійшли до циклу автобіографічно-мемуарної і філософської малої прози поч. XX ст., поглиблюючи тенденцію до жанрового синкретизму, урізноманітнення композиційних, викладових, стильових форм.

У Висновках стисло підсумовуються і конкретизуються результати дослідження.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: мала проза, жанр, жанрова модифікація, цикл, фрагмент, оповідання, новела, нарис, структурний тип, парабола, притча, спомин, любовна історія.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Романтизм новели І.Франка "Сойчине крило" // Іван Франко і національне відродження: Тези республіканської наукової конференції. - Львів,

1991. - С. 143-144.

2. Синтез романтизму і реалізму у новелі І.Франка "Батьківщина" // Сучасна філологічна наука в національному відродженні: матеріали звітної наукової конференції викладачів, аспірантів, студентів, присвяченої пам'яті професора Т.Комаринця. - Львів, 1992. - С. 72-73.

3. Романтизм повісті І.Франка "Захар Беркут” // Українська ідейна

спадщина у викладанні гуманітарних наук: Тези республіканської науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, 1992. - С. 108-109. .

4. До проблеми жанру твору І.Франка "У столярні" // Українська філологія: досягнення і перспективи: Збірник статей і матеріалів наукової конференції, присвяченої 145—тій річниці заснування кафедри української філології у Львівському університеті. - Львів, 1994. - С. 269-272.

5. Формування духовного світу малого Івасика в автобіографічному оповіданні І.Франка "У кузні" // Літературознавство, "Просвіта" й духовний ідеал українця: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. -

Кривий Ріг, 1994. - С. 23.

6. Поетика циклу І.Франка "Із моїх споминів" / / Українське літературознавство. - Львів, 1995. - Вип. 60. - С. 106-115.

7. Філософське оповідання І.Франка "Хома з серцем і Хома без серця" // Підготовка кадрів вищої кваліфікації для органів внутрішніх справ України. Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Українській Академії внутрішніх справ. - Львів, 1995. - Вип. 2 - С. 90-98.

8. Проблема виховання молодого покоління у притчі І.Франка "Будяки" // Проблеми державотворення. - Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Українській Академії внутрішніх справ. - Львів, 1996. - Вип. З - С. 215222. "

АННОТАЦИЯ

Тростюк И.М. Малая проза конца XIX -начала XX века (Проблемы циклизации и жанровой модификации). Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. -

украинская литература, Львовский государственный университет им.И.Франко, Львов, 1996 г.

Диссертация посвящена жанровому анализу малой прозы И.Франко наиболее плодотворного периода в творчестве рассматриваемого автора. Его художественное новаторство в работе прослеживается в параметрах новых новеллистических циклов и жанровых модификаций. В особые группы выделяются мемуарные рассказы, параболистические и любовные (love stories). Особое . внимание уделяется оригинальности форм изложения, поэтике композиции произведений, их стилистической окраске в соответствии с жанровой структурой. Новаторство малой прозы И.Франко представлено на

фоне литературного процесса конца XIX - начала XX века.

SUMMARY

. I.M.Tjostiuk. "Ivan Franko's Little Prose at the end of the XlXth - the beginning of the XXth centuries. (Questions of cycle devisions and genre modification). Dissertation competing for a Candidate of Philological Science degree in speciality 10.01.01. -Ukrainian Literature, L'viv State University named after Ivan Franko. ■

The Dissertation is devoted to a genre analysis of I.Franko's Little Prose of the most fruitfull period his creative work. His artistic innovation is traced within new 'short story’ cycles and genre modifications. Franko’s memoir stories, as well as his parabolic and love stories are singled out into special groups.

A spetial attention is given to a specficity of the forms of writing, poetic

approach-to composing the works, their stylistic colouring -in accordance with the genre structure. Ivan Franko's innovation in the Little Prose is shown against the background of the literature process of the end XIX - beginning XX cc.