автореферат диссертации по философии, специальность ВАК РФ 09.00.03
диссертация на тему: Ментальность и формирование политической культуры нации (социально-философский анализ)

Полный текст автореферата диссертации по теме "Ментальность и формирование политической культуры нации (социально-философский анализ)"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

на правах рукопису

МАКАРЕНКО ЕДУАРД МИКОЛАЙОВИЧ

УДІС 130.3

МЕНТАЛЬНІСТЬ І ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАЦІЇ (соцідльно-філософськии лнадп)

09. 00. 03 - соціальна філософія та філософія історії АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник -

кандидат філософських наук, професор СКРИПКА Петро Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії гуманітарних наук Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор МИХАЛЬЧЕНКО Микола Івановнч, Інститут соціології НАН України; провідний науковий співробітник;

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, КУРГ АНСЬКИЙ Володимир

. Олександрович, зав. сектором апарату Кабінету

' Міністрів України

Провідна установа -

Інститут філософії НАН України ім. Г. Сковороди

Захист відбудеться “3/ ” ______2000 р. о 14 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 001. 17 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 328.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету ім.Тараса Шевченка (вул.

Володимирська,5 8).

Автореферат розісланий «ЗО » 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _______ і / —Касьян В І

ЗАГАЛЬНА ХАРАІСТЕРІ1СТИІСА РОСОТ11 Актуальність теми дисертаційного дослідження ментальності та її впливу на політичну культуру нації зумовлена перш за все тим, що на сучасному етапі відсутні нові загальновизнані соціальні орієнтири. Існує гостра необхідність обгрунтування унікальності кожної нації, її природного права на самовизначення та самобутній розвиток.

Незважаючи на те, що п останні роки науковий інтерес до проблем взаємодії ментальності та політичної культури збільшується, необхідно визнати, що фундаментальних праць на теренах України, які розкривали б сутність та механізми впливу ментальності на формування політичної культури нації, лосі немає. •

Необхідність цілісного наукового відображення цього процесу міститься у специфіці ментальності як складного, багаторівневого та інтеграційного явища духовного буття людини, страти, етносу, нації.

Сучасне рішення проблеми розвитку політичної культури нації як наслідок дії певних ментальних структур (політичної свідомості, політичної поведінки, політичної міфології, політичних стереотипів, політичних архетипів) повинно не тільки теоретично, але і практично допомогти тим змінам, які відбуваються в Україні, задля реанімації творчого потенціалу особистості, розбудова цивілізованого громадянського суспільства, яке б відповідало сучасним вимогам.

За сучасною концепцією розвитку людства проблема національного менталітету набуває базового, константного значення. Вона пов’язується в теорії з визначенням світоглядної основи принципів розвитку будь-якої соціальної системи (людина, етнос, нація, держава тощо) як сила, яка суттєво впливає на історичний процес у цілому. За своїм значенням ця проблема є важливою складовою теоретико-методологі'їної основи дослідження ¡стор ічного розвитку соціуму. Інтерес до ментальності як підгрунтя сучасного , юз литку духовних феноменів людини та суспільства не є спрямуванням у минуле. Це не своєрідна романтизація минулого, яка обумовлена ностальгією за суто людськимл переживаннями своїх відношень із світом за часів перших кроків на шляху самоусвідомлення себе, самоідентифікації з оточуючим соціумом (в першу чергу, через рідну мову, культуру). Проблема національного менталітету, спрямована у майбутнє, актуалізуєтеся за своїми інтеграційними можливостями як складова

механізму єднання людства, який опановується в практиці розв'язання суча« проблем відтворення людини, державотворення, національного відродження.

Ступінь наукової розробки теми. Наукову розробку самого тер “'ментальність” та його залучення до широкого вжитку вважають досягнсн представників французької історичної школи “Аналів” ( М.Блок, Ж.Ле Февр, >і Гофф, М.Пруст, Л.Февр, Ж.Дюбі). Ментальність як колективну свідом розглядали Л.Леві-Брюль та К.Леві-Сірос, як колективне несвідоме - К.Г.К Дж.Кембел, К.Кереиы, Е.Нойман. М.Хайдегер розглядав нробл співвідношення позараціонального і ментальності, М.Фуко вважав ментальн тим, що визначає досвід і поведінку особистості. З.Фрейд наполягів на тому, власне життя індивіда не пояснює його ментальні форми.

Серед російських вчених слід відзначити праці М.Бердяева (пробл національного менталітету); А.Я. Гуревича (розвиток ментальності у часі та Гі вплив на соціокулмурні форми життя людства); Г.Гачева (проблема існува національного логосу); М.А.Барга, Ю.Л. Безсмертного, Л.М.Пушкары Онтологічні та психологічні засади ментальності розглядали М.Холодна, В.Дубі

Значну увагу дослідженню ментальності приділяють і українські вчені. 1 ментальність як чинник відродження та формування національної самосвідомі українського народу розглядали В.Шинкарук, В.Касьян, М.Попович, В.Горськ

A.Бичко, І.Бичко, D.Храмова, І.Старовойт, О.Кирнчук, В. Москалець; лінгвісти та культурологічні аспекти поняття ментальність - І.Братко-Кутинськ Л.Ясницький; вплив ментальності на буттєві засади нації - Є.Бистрицьк

B.Пролєєв, В.Іванов; психологічні засадн існування ментальності - В.Я) О.Киричук, О.Кульчицький, М.Шлемкевич; проблему моделювання ментальне розглядав Ю.Канигін.

Майже всі класики української культури у своїх працях розглядали пробле ментальності під різними кутами зору: М.Грушевськнй, М.Костомаров (пробл< генези української ментальності); Д.Чижевський (теоретико-методологічні зас; функціонування ментальності); II.Куліш, М.Гоголь, Т.Шевченко (осмислсі національної ментальності засобами художньої творчості); Г.Сковоро П Юркевнч (ментальність як вияв “божественної” сутності людні В.Лнпннськнй, І.Фрянко (вплив ментальності на політичне життя сусгіільстт

Саме ВЛипинський і започаткував в українському суспільствознавстві традицію розгляду взаємовпливу менталітету нації та її політичної культури.

Проблему ж розбудогн громадянського суспільства за допомогою створення нової, демократичної політичної культури розробляли Г.Алмоїш і С.Верба, Л.Пай, У.Розенбаум, Р.Роуз, Б.Орлов, М.Фарукшин, О.Скрипіпок; загальні проблеми політичної культури розглллали М.Кейзеров, К.Гаджиєв, Ф.Бурлацькнй, Е.Баталов; проблеми генези і формувлшія політичної культури - ІО.Пивоваров і В.Житеньов; спадкоємність політичної культури - М. Дяченко, Д.Гудименко, Г.Зімон; політичну культуру молоді - Є.Комаров; національні особливості політичної культури -

ІО.Владикова; співвідношення політичної культури та. теоретичних форм суспільної свідомості - В.Андрущенко, П.Сергієнко, О.Семків; взаємовплив політичної культури та ментальності розробляють В.Бебнк, В.Вдовнчнн,

О.Рудакевнч, М.Молчаноя, П.Цимбалістнй, О.Пахомое, В.Решетніков.

Проте оігтологічні засади формування політичної культури на фунті ментальності не набули те достатнього висвітлення в сучасній науці. За свосю значимістю майже всі дослідники визнають вплив ментальних структур на політичну культуру як основного чншіика процесу духовного відродження та розбудови суспільства, держави, демократії. Саме це і стало причиною нашого звернення до цієї складної проблеми.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення специфіки меіггальності як такої онтологічної засади духовного буття людини, етносу, нації, яка суттєво ппливає на формування та функціонування політичної культури нації. ■

Для досягнення мети дослідження в дисертаційному дослідженні «оставлені такі завдання: . .

- розгляіїути вплив соціокультурних чинників на формування ментальних структур;

- проаналізувати пллсмозалежність формування суспільно-політичної лексики, ментальності та політичної культури нації;

- виявите вплив ментальності на стиль мислення і стиль поведінки людини та нації, в тому числі на стиль політичного мислення і політичної поведінки;

- виявити співвідношення понять “ментальність” та ’’національний характер”;

- розглянути структуру менталітет}’, показати її зв'язок як з доментальпт проявами духовності (архетипами), так і з теоретичними формами суспільи свідомості (філософією, політикою, правом, мораллю);

- визначити теоретико-методологічну основу дослідження ПОЛІТИЧІ культури за допомогою аналізу сучасних теорій політичної культура;

- виявити особливості втілення національної ментальності в україпсьі політичній культурі;

- проаналізувати соціально-психологічні, релігійні, економічні, моральні ПОЛІТИЧНІ фактори, ЩО детермінують розвиток ПОЛІТИЧНОЇ культури. І

Методи дисертаційного дослідження. Методологічну та теоретичну оснс

дослідження складають розробки вчених Київської філософської школи, а так

принципи, що вироблені у процесі розвитку історико-філософської дум:

діалектичні принципи та методи аналізу явищ соціальної дійсності: взаємозв'я:

загального, особливого і специфічного, єдність історичного та логічно

систематичний і порівняльний методи. Вирішення проблем, які постали в робс і

зумовили залучення фундаментальних положень не тільки філософії та політоло але і психології, соціології, культурології, етнопсихолігнвістикн.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена темою дисертаційні дослідження, а також характером мети та дослідницьких завдань. Наукова нови полягає в тону, що: ,

- зроблено поглиблений компаративний аналіз сучасних західнії? вітчизняних теорій генезн та розвитку ментальності, дістав подальший розви аналіз взаємовідносин між поняттями “ментальність” та “менталітет” нації;

- здійсненнії порівняльний аналіз понять “політична культура” та “політи культура нації”.

- розглянута структура політичної ментальності та снешк

функціонування таких ії сутнісних складових як політична свідомість, політи поведінка, політична установка, політичні стереотипи, політична міфолс політичні архетипн;

- показаний зворотній вплив політичних факторів на формування певних ментальності нації (“структура змінює культуру”);

- дістало подальший розвиток висвітлення ролі соціолінгвістичних факт (словотворення суспільно-політичної лексики) при формуванні ментальності;

- розглянута можливість взаємозв'язку теорії ментальності та теорії інформації, їх можливий вплнп на політичну культуру, нації.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що отримані результати спріміоть уточненню категоріального апарату соціальної філософії, соціології, політології, етнополітологи, соціальної психології та етиопсихолінгвістики, а також розробці антропоцентричного підходу до проблеми взаємодії ментальності та політичної культури. Розгляд останньої проводиться з позицій націотворення, необхідності формування окремого суб'єкта політичного процесу, починаючи безпосередньо з окремої людини через соціальні інститути до нації. Це є процесом розпредмечування глибинних ментальних структур, таких як “ментальний досвід”, “ментальна репрезентація”.

Теоретичні узагальнення даного дисертаційного дослідження можуть слугувати методологічною базою діяльності, спрямованої на удосконалення процесу розбудови демократичного суспільства, зокрема формування демократичної політичної культури як необхідного чинника громадянського суспільства. Вони можуть також бути використані в науково-дослідницькій роботі та лекційних курсах з соціальної філософії, психології, політології, етнополітики при висвітленні тем: “Форми суспільної свідомості”, “Політична культура і політична свідомість”, “Духовна діяльність і культура”, “Мова і політичний розвиток нації”, “Соціальна структура суспільства”, “Національний менталітет як чинник індивідуалізації політичного процесу”, які відповідають науковим запитам студентів - майбутніх спеціалістів освіти, науки, культури, виробництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з дослідженнями кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пошукачем якої с автор. Основні результати даного дослідження були опубліковані у колективній монографії “Людина в сфері гуманітарного пізнання” (відп. ред. д. філос. наук, проф. Л.В. Губерський. - К.: Український центр духовної культури, 1998. - 408 с) у розділі “Ментальність як об'єкт соціально-політологічного аналізу”.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалось шляхом обговорення допог.ідей, представлених автором на конференціях: “Дні науки” молодих викладачів і студентів Запорізького державного університету 1992,

1993 p.p.; па Міжнародній науковій конференції “Духовна діяльність специфіка”, Запоріжжя: ЗДУ, 1993 p.; Всеукраїнській науково-пракх конференції “Проблеми безпеки української нації на порозі XXI століття”, І-Чернівці, 1998р.; науковій конференції “Мова та її значення в розб української держави”, Київ, 1999 p.; “Днях науки” філософського факул Київського університету імені Тараса Шевченка, 1999 р. .

Структура роботи визначена метою та завданнями дослідження, а та: огляду на існуючі вимог» шодо обсяіу та структури дисертаційних п Дисертація містить вступ, три розділи, висновки і перелік використаної літера'

ГОЛОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ І

У вступі дасться загальна характеристика дослідження, яка мі обгрунтування актуальності теми, стан її наукової розробки, головіїі тези науі здобутків, визначено методологічні засади дослідження та ного теореї значення.

У першому розділі дослідження - “Ментальність як об'єкт соціа філософського аналізу” міститься три параграфи. В першому папагш “Ментальність: геиеза поняття, чинники формування та структури

наголошується, що вперше в чіткій формі ідею прообразів пізнання та кул: висловив Платан, який посилався на віковічні ейдоси, що стоять за діян людини. Праформн, чи за сучасною мовою архетипи, характеризують розі соці о кул ьтур них явищ, в найвиразнішій формі вони виступають у націона) культурах, які втілюють долю та історичний досвід народів. Треба зазначіт об'єкти, відносно яких використовуються поняття архетип, менталь менталітет, мають дуже велику якісну розбіжність.

Відзначається певна відмінність • між мисленням і менталіт розглядається суть співвідношення між менталітетом і ментальністю, і дотримується точки зору російських науковців В.Ануфрієва та Л.Лісної, ■ якої, на відміну від менталітету, під ментальністю слід розуміти часті аспектний прояв менталітету не стільки в умонастрої суб'єкта, скільки в діяльності, яка пов'язана та витікає з менталітету. В той же час менталіті явище розумового порядку, зовсім не тотожний суспільній свідомості. При и як правило, мова йде про такі великі груші, як етнос, нація або хоча б соці страта.

Розглядаючи онтологічні підстави існування ментальності у психіці людини, М.Холодна виокремлює такі її складові, як ментальний досвід, ментальний простір і ментальна репрезентація. •

Загалом погоджуючись із типологією визначення поняття “ментальності” в роботі Р. Додонова “До проблеми визначення поняття ментальність” (він нараховує шість типів визначень - описові, психологічні, нормативні, структурні, генетичні та історичні), пропонується власне визначення ментальності, яке можна віднести до сьомого - онтологічного типу. Отже, на думку автора, ментальність -це категорія, яка визначає сучасний контекст онтології людини в культурі, її світосприйняття та світобачення крізь призму власного етносу (нації, народності) чи соціальної страти. Це споєрідна “рафінованість” людиш в бутті власного етносу.

Розглядаючи проблему ментальності в історичному аспекті, автор зазначає, що загальні соціально-психологічні особливості людей різних епох, різних суспільних економічних формацій чи цивілізацій були предметом багатьох наукових досліджень, які мають плюралістичний характер. Про це свідчать різні підходи, одні з яких віддають перевагу прн формуванні соціально-політігашх та психологічних чинників людсі.кого буття географічному фактору (Ш.Монтеск'є); формі управління та умогпм життя народу (К.А.Гельвецій), моральним та фізичним факторам (Д.Юм); інші - природженому характеру, який виникає з первісної народності (І.Каїгт); “духу народу” (Г.Гегель). Як наслідок цих течій виникає етнопсихологія (Г. Ш іейнталь і Н.Лацарус). У Росії та Україні це питання розглядали автори, які зазначені при розгляді ступеню наукової розробки проблеми. Останнім часом знову посилюється інтерес вітчизняних дослідників до цієї проблеми.

На нинішньому етапі розвитку науки проблема моделювання ментальності пов'язується з розвитком сучасних інформаційних технологій. Не виключено, шо керування та самокерування менталітетом з метою створення кращих умов для колективної творчості стане центральним завданням в інформаційному суспільстві майбутнього.

У другому параграфі - “Механізм взаємодії ментальних структур і соціокультурних чинників у процесі формування нації” доводиться, шо етнічна ментальність є комплексом таких зовнішньо діяльних феноменів, які

сприймаються сторонньою СВІДОМІСТЮ ЯК “ДЗ'Х етносу”, як те, що робить “помігшім”, специфічно відмш.шм серед розмаїття інших етносів. Ет ментальність містить у собі вже підсвідомо-автоматичні спонуки, чере: програма саморозвитку етносу реалізується вже у формі опосередкої зовнішніми відносинами конкретних актів самоорганізації етносу. Існує в< кількість фаісторів, які, з одного боку, формують даний менталітет, а з іиш підтримують і змінюють його. Перша система чинників - це расово-етнічні я спільноти, тобто природні якості самого суб'єкта менталітету'. Друга сік чшшшап - природно-географічні умови .проживання даної спільноти. 1 система -. не причини, які містяться в стійких результатах^ багатовії “внутрішньої” взаємодії даної спільнота. Саме на цьому грунті формуються с соціально-економічні способи та типи життєдіялпюсті (колективісте громадський чи індивідуальний; кочовий чи осілий типи життя). Стру* політичного менталітету включає наступні прошарки ментальності: партикул культура, духовна самість, соціумшш або макросоціальний рівень, мегасоціал прошарок менталітету'. Кожна з описаних структур менталітету обумої культурний архегнп, соціогенну матришо відповідних суспільних груп і соціал страт. Отже, відповідно до вищезгаданих можна виділити партикулярний архе духовний архетип, політичний архетип і національний архетигі.

Другий розділ дослідження - “Політична культура як феномен духов буття” - складається з двох параграфів. Перший параграф - “Політична куль як феномен культури. Генеза категорії політична культура” присвячений пізна рушійних сш; політичного процесу. Автор, вважає, що культура притам; кожному безвідносно до його соціального походження. Відношення до неї ВІІН не як проблема теоретичного визначення, а як завдання охорони та зміцнення » і культурних традицій, звичаїв і вдачі, природного та штучного предметного с тобто всього того, що називається культурним ландшафтом, середовн існування та культурним підгрунтям.

Наступною головною тезою є те, шо коли між поняттями політи культури та загальної культури встановлюється достатньо чітко обгрунто кореляція та існує консенсус відносно сутності загальної культури, то в таь випадку зникають підстави для сумнівів в обгрунтованості введення пон “політична культу ра” в соціальні науки та необхідності розробки відповідної те

;

Якщо мова ііде саме про ку'льтуру, а не і,,;о щось інше, і до того ж останн береться у її політичному ¿іспссгі, то.! і політична культура віддзеркалю досягнутий рівень входження культури ь політичну діяльність, політично свідомості в реальну культуру суспільства, і рупії, особи.

Згідно поставленої мети, ангор вибіляє ш.ступні напрямки дослідженій політичної культури. 1) критичний anaчіз забобонів, упереджень буденно свідомості і соціальної міграції; 2) дослідження національного характеру; 3) аналі: ідеології як феномену політичного буття; і) розгляд суспільства за допомогах сукупних показникіг. Перший і другий ьшрямки безпосередньо є об'єкте*.! досліджень і з питань ментальності.

Як підсумкове, виноситься полола... і, . що поза увагою дослідників політичних відносин майже до 50-х років я. -гналася' сфера спілкування, в япіі розпочинається життя людини, отримується її перший досвід, де заісладаютіся шляхи її ідентифікації та індивідуалізації, ■. бто сйіт повсякденного приватного існування. Зведення політичного простору культури до суспільного виміру призводіггь до того, що найбільш ціннісно т;: моцінио насичена сфера людського існування, зі своїм особливим типом духо:.;, юті залишається багато в чому за межами політичного і породжує феномен ві.. /ження людини від сфери політики. Відчуженій ж, як відомо, має парадоксам. ну властивість - воно обертається відчуженням людини від самої себе.

В другому параір.кЬі - “Сутність т.: пецифіка політичної культури як політичного явища” - розглядаються теореть\ і розробки, які існують сьогодні у вітчизняній філософії та політології. В них поц-ук онтологічних коренів політичної культури розмінується у проблемному по;, reo-, біо-, соціо- та »оогенезу. Найбільш численні та продуктивні способи інтерпретації природи політичної культури пов'язані з уявленнями, які віддаю :¡ . ¿ііоритет у пояснен:.і нього явища соціальним факторам. Розвиток політично культури - це природно-історичний процес. Разом з тим, дія стихійних соціальнії/ і політичних сил иезмінио веде до того, іцо кінцевий результат і сукупність іи-пітичиих установок та переконані, відхиляється від ідеалу, яким керуються у і иоїй діяльності культурні “агенти” (держава, суспільні організації, церква, 'МІ, бізнес, істеблішмент, армія, громадянське політичне життя), зорієнтова;:; и. свідоме конструювання “зразків”.

У політичній культурі будь-якого суспільства важливу роль відіграють стереотипи, які викопують функції: ідєнтифікаційнО'інтегруючу, орієнтаційну та компенсаційно-регулюючу. Стереотипи сприяють виникненню політичних міфів як одного з елементів політичної культури з її функціями ідентифікації, орієнтації, інтеграції та дезинтеграції, комунікації, соціалізації.

Розглядаються три головні підходи вітчизняних вчених до концепції політичної культури. Перший з них зводиться до сукупності знань і духовних цінностей, принципів і засобів політичної діяльності, політичного досвіду та традицій, політичних інститутів. Другий є загальною характеристикою людини як “homo politicus”, ступеню її політичного розвитку та активності у політичній сфері її здатності до практичної реалізації політичних знань. Має місце такол визначення політичної культури як процесу, способу, форми реалізації сутніснн; сил людини, її знань, переконань.

На думку автора, політична культура є способом буття людини в політиці що виявляється у певному стилі поведінки соціального суб'єкта в історично визначеній системі політичних відносин (інтересах, нормах, цінностях, установках і політичній діяльності (від участі у виборах, підтримці державній, суспільних політичних рухів до механізму функціонування влади) та закріплюється в певни ментальних структурах (політичних міфах, політичних стереотипах, соціальні психології та політичній свідомості).

У третьому параграфі - “Тип політичної культури як засіб виявленії суттєвих рис ментальності нації” - автор, спираючись на праці американськії дослідників Г.Алмонда та С.Верби, які виділяють три головних типи політичні культури (парохіяльна, учасницька та підданська) та розробки вітчизняних ячеш (О.Рябова, В.Чистякова, В. Бебика), розглядає можливість використання тії полог політичної культури тієї чи іншої нації при визначенні певних рис ментальносі Наприклад, геополітичний тип політичної культури співвідноситься з західним • східним типом менталітету; тип політичної культури за рівнем відкритосі закритості - з інтровертивним чи екстравертивним менталітетом; тип політичн культури за ступенем інтегрованості в ній індивіду - з колективістським 1 індивідуалістичним менталітетом тощо.

Третій розділ дослідження - “Механізм взаємодії ментальності політичної культури української нації” - складається з двох параграфів.

першому з них - “Генеза впливу ментальності на політичну культуру українське нації” - розглядається проблема формування національної ментальності

підкреслюється, що аналіз взаємозв'язку ментальності та політичної культури пащ неможливий без осмислення і переживания історичного шляху народу. Разом : іншими факторами етнотворення мова формує національну ісультуїу національний менталітет. У процесі постійної взаємодії своїх елементів протягом віків мова розвивається, змінюється, однак її заі альна структура зберігає сво особливості, які певним чином виривають і на ментальність (про що, наприклад свідчить компоративпнії аналіз словотворення суспільно-політичної лексики і російській та українській мовах (“гражданство” - “громадянство”; “государстве” ■ “держава”; ‘"союз, союзник” - “спілка, спільник”; “лицо, личность” - “осі ;а особистість”)’'. Аналізується, яким чином ті ми інші системотворчі озн ла української ментальності впливають на політичну культуру нації. Наприклад спроба опору насильницькому впровадженню російських державішх ознак разо-. і: пакуванням такої риси ментальності як інтровертнвність (деформація і част.вс втрата навичок утвердження себе у соціальному світі).

Суть політичної культури як системної, узагальнюючої характеристики с. <і) суспільства, класу, групи, індивіду не можна осягнути в належній повноті, яюхк ік брати до уваги її національні аспекти. Виокремлення цих національних аспектії значною мірою є чисто умовним і застосовується з метою поглибленого ВііЬЧОНШ даного феномену. В реальному житті політичні та національні аспекти тіснс взаємопов'язані та утворюють складне інтегративне явище. Як політична культург взагалі, так і її національні аспекти, зокрема, інтегрують у собі пізнавальні нормативно-оціночні та практнчно-повгдінкові елементи. На когнітивному рівн; можна виділити такі прояви національних чинників політичної культури: по-

перше, розуміння а носу як унікальної форми існування людства; по-друге загальне знання теор.і нації та національних відносин, змісту форм етнополітичню утворень; по-третє, ояолодіння понятійно-категоріальним апаратом як оснопішк ключем до розумінні суті національних проблем, засобом нарощення знань перетворення їх на переконання; по-четверте, знання особливостей історичногс шляху української нації, компетентність у питаннях сучасної етнополітично ситуації в Україні; ¡ю п'яте, усвідомлення с^ті національної ідеї та бачеып національних інтересі;! і майбутнього власної нації тощо. ’

На прикладі певних етапів політичної історії України розглядаєть виникнення деяких рис політичної ментальності, таких, як індеферентиість . влади, миролюбність, справедливість, схильність нації до народовладдя, . республіканської форми державного управління, традиція федеративно державного ладу, незалежність у стосунках церкви та держави, орієнтація досягнення політичної культури Західної Європи.

Нація, яка довго перебувала під іноземним гнітом і культура якої піддавалг тотальному нищенню, набуває нових ментальних рис. Саме це шггаг розглядається в другому параграфі - “Ментальні засади як головні чинш: формування політичної культури української нації”. У такої нації (зозвиваюті мімікрія, крайній консерватизм, комплекс меншовартості. Політична культ поневоленої нації характеризується конформізмом, забуванням власних традиці символів, насиченням суспільних відносин чужоземними цінностями та нормаї Отже, ментальність нації ніби роздвоюється. На глибинному рівні психі особливо в підсвідомості людей, продовжують існувати власні ментальні риси, на них починають нашаровуватися набуті в умовах неволі чужі ментах установки. Останні все більше блокують і витісняють компоненти націоналі ментальності. '

Як західні, так і вітчизняні вчені при аналізі розвитку сучасної політи< культури України прийшли до висновку, що гальмом на шляху до демократи' політичної культури лишаються соціально-психологічні стереотипи. Шлях демократичної політичної культури лежить від національної ідеї через розві громадянського суспільства до розвинутої політичної нації. А духовними основ політичної культури нації є затверджені в певному суспільстві типи ментальнос Підсумком цього параграфу і роботи взагалі автор вважає тезу, шо сьог кристалізація стрижневих спрямовуючих політичної культури нації відбуваеть умовах розширення обріїв філософської рефлексії над специфікою співвідяоші між відповідними загальноцивілізаційними та вітчизняними нормами і цінност Адже попри всю зумовленість розвитку конкретно-історичних форм лоліти культури соціально-економічними структурами суспільства, власне глибі дійсно цнвілізацііпп політико-культурні утворення (політична свідом політична поведінка, політичні установки) насамперед формуються там пріоритет загальнолюдських цінностей реально втілюється в націонал

політичних уявленнях і практиці. За такого підходу створюються необхідні передумови для розтоки концепції національної політичної культури як неодмінної складової, з одного боку, переведення у практичне річище процесу розбудови незалежної правової держави, а з іншого - виявлення ефективних шллхів модернізації вітчизняної політичної культури, формування вміння мобільно реагувати на зміни та адекватно сприймати інновації.

У висновках містяться теоретичні узагальнення, окреслюються перспективи дослідження проблеми.

Зокрема у роботі аитор намагався показати, чи може ментальність виступати онтологічною засадою формування політичної культури тієї чи іншої нації; на думку автора, оскільки у кожного народу є певний політико-культурпнй генотип, котрий немов би передається від покоління до покоління та зчиняє пеьшіл г., -¡з на політичні реалії, на взаємодії індивіда, суспільства та держави, то мають існувати і структури, які обумовлюють (інколи навіть вирішальним чином) специфічні риси політичної поведінки суб'єкта (індивіда, соціальної групи, наш тощо).

Є такі позитивні риси в українській ментальності, які дозволяють нашому суспільству робити певні кроки до розбудови громадянського суспільства. XXI століття Україна поі пнна зустріти як країна, де громадянське суспільство і держава не протистоять одне одному, де національна та соціальна злагода спираються на міцний політико-правовни фундамент, де особистість реалізує спої права і свободи у чіткому правовому полі.

Політика і кулыура можуть плідно вдосконалюватися тільки н<* базі їх внутрішнього взаємозв'язку. Діалектика політики і культури повинна базуватг.ся на антропоцентричному принципі, який означає фокусування соціальної політики не тільки на суспільні:; групах, але і на кожній конкретній людині.

Автор далекий від думки, шо лише за умови звернення до ментальності, навіть у словосполученні "національна" чи "українська", можна збагнути доконечно сучасний інтегративний стан політичної культури та політичних відносин в Україні чи парадокси духовних і політичних метаморфоз. Це, по-перше, створило б враження легкого вирішення означених проблем, а, по-друге, без відповідної методологічної врівноваженості і корективи ідея ментальності може слугувати способом артикуляції тих чи інших національних міфів та утопій,

призвести до перетрансформації проблем духовно-політичного гатунку в сір; аіггропологічно-природного чи етнічного походження.

Виходячи з отриманих у дисертаційному дослідженні резулі перспективними видаються подальші дослідження взаємодії та о; ментальності та політичної культури у встановленні специфічних рис культ світів окремих країн і націй, зокрема України і Росії.

Вивчення менталітету, його впливу на формування політичної кул може мати не тільки теоретичне значення для пояснення минулого, але ,н ц практичне спрямування. В роботі вже згадувалася цікава концепції Ю.Каи щодо спроб знайти своєрідний "алгоритм” менталітету, його підтримують і соціологи та психологи Заходу, які вважають, що менталітет - це та характери стану душі людини або соціуму, яку можна змінювати, більш чи і пристосовувати до конкретних умов і завдань виживання і прогресу. Отж можна не враховувати й такий важливий подальший напрямок дослідження галузі. Таким чином, сфера застосування як теоретичного, так і практи« результатів даного дослідження досить широка.

Основні положеная дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1. Макаренко Е.М. Ментальність як об'єкт соціально-політологічного аналі: кн.: Людина в сфері гуманітарного пізнання / Відп. ред., чл.-кор. НАН Укр докт. філос. наук, нроф. Губерський Л.В./ - К.: Український Центр дух< культури, 1998. -С. 194-217.

2. Макаренко Э.Н. Соотношение национального и общечеловеческог философии. Сб. научи, работ. - Запорожье: ЗГУ, 1992. - С. 108-109.

3. Макаренко Э.Н. Стиль мышления как феномен культуры: Сб. научн раб Запорожье: ЗГУ, і993. - С. 142 - 144.

4. Макаренко Э.Н. Особенности народной мудрости как вида духо деятельности И Роботи міжнародної наукової конференції “Духовна діяльніс її специфіка”. - Ч.І. - Запоріжжя: ЗДУ, 1993. - С. 66-68.

5. Макаренко Е.М., Коваль О.ІО. Специфіка поняття “політична куль суспільства” //Нова політика. - 1997. - № 6. - С. 8 - 12.

6.Макаренко Е.М. До питання нро створення “алгоритму“ ментальное Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми безі

української нації на поро ¡і XXI століття”. - 4.1. - Київ - Чернівці. - 1998. -С. 130 -136. г '

7. Боднар А.Я., Макаренко Е.М. Національна самосвідомість: взаємодія мовних та ментальних структур: 36 наук, праць. - К.: КВГ1, 1998 -№ 1. - С. 3-9.

8. Макаренко Е.М. Політична ментальність як чинник інформаційно- психологічної безпеки надії// Нова по.’ншка. - 1999. - № 2. - С. 55 - 60.

9. Макаренко Е.М. Вплив мовних та ментальних структур на формування національної самосвідомості //.“Дні науки - 99” філософського' факультету Київського національного університету, 1999.

Макаренко Е.М. Ментальність і формування політичної культури нації (соціально-філософський аналіз). - Рукопис. '

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 1999.

Дисертацію присвячено питанням генези та функціонування ментальності у феноменах духовного бупя нації, зокрема, впливу ментальності на формування політичної культури нації. Розглядаються чинники, які призводять до вишікнешія певної ментальності - очіопсихічні, мовні, культурні, політичні. Політична культура ж розглядається як такий феномен духовного буття, який обумовлюється типом пануючої ментальності в даному суспільстві. На основі аналізу історичних і сучасних поглядів на шо проблему робиться висновок про необхідність урахування ментальних традицій нації при розбудові демократтгчної політичної культури заради утвердження громадянського суспільства.

Ключові слова: ментальність, менталітет, ментальні структури, архетнп, національний характер, політична культура, політична свідомість, політичний стереотип, політичний міф, політична поведінка. .

Makarenko Е.М. Mentality and forming of nation’s political culture. - Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Taras Shevchenko National University, Kiev, 1999.

The dissertation is devoted to the problems of function of mentality at spiritual phenomena, and at politic;1.! culture, in particular. It considers the causes (social -psychical, cultural, linguistic, political), which leads to appearance of definite features of mentality. Political culture is considered to be a factor which has taken part in forming of mentality too (structure changes culture). The work analyzed social - psychological, economic, moral, ethnical and political factors, which detennined nation’s political culture. Author considers the b vcl of influence of mentality on a style of thinking and style of person's behavior.

It defines the priority of mental factors over others when political culture has b forming and has beeii functioning too.

Key words: mentality, mental structure, national character, archetype, polit culture, political consciousness, political stéréotypé, political myth, political behavior.

Макаренко Э.М. Ментальность и формирование политической культ} нации (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киеве] национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.

Диссертация рассматривает проблему функционирования менталыюст! феноменах духовного бытия, в частности, в политической культу Анализируются причины, приводящие, к появлению определенного т; ментальности - социопснхические, культурные, политические, языков Рассматривается структура политической ментальности и специф функционирования таких ее составляющих как политическая мифолот политическое сознание, политические стереотипы, политическое поведет политические архетипы, политические установки. В диссертации показ обратное влияние политических факторов на формирование определенных ч ментальности нации (“структура изменяет культуру”). Проведен ана соотношения понятий “ментальность” и “национальный характер”.

В работе анагшзируются социально-психологические, религиозн экономические, моральные и политические факторы, которые детермшшрз развитие политической культуры нации. Автор рассматривает степень влия: ментальности на стиль мышления и стиль поведения личности, этноса, наши том числе на стиль политического мышления н политического поведения.

Автор разрабатывает теоретико-методологическую основу исследова: политической культуры при помощи анализа современных теории полнтнчес: культуры. Политическая культура, в свою очередь, рассматривается как лухоы феномен, который, в конечном итоге, определяется типом ментальное господствующ!IM в данном обществе. Автор показывает особенности воплоще национальной ментальности в украинской политической культуре. Анализа исторические и современные взгляды на эту проблему, автор делает вывод, при построении демократической политической культуры ради утвержде гражданского общества необходимо учитывать ментальные традии доминирующие у данной нации.

Ключевые слова: ментальность, менталитет, ментальная структура, apxei национальный характер, политическая культура, политическое сознат политический стереотип, политический миф, политическое поведение.