автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.05
диссертация на тему: Народные традиции деревянного жилищного строительства в Украинских Карпатах второй половины XIX- начала XX ст.

Полный текст автореферата диссертации по теме "Народные традиции деревянного жилищного строительства в Украинских Карпатах второй половины XIX- начала XX ст."

НАЦІОДАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ \ о ЙСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА , ’ • ім. I. КРИП’ЯКЕВИЧА

- ' и.---1

УДК 39 (477.8)

ФАЙНИК ТЕТЯНА МАР’ЯНІВНА

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ДЕРЕВ’ЯНОГО ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА В УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX -ПОЧАТКУ XX СТ.

Спеціальність 07.00.03 - етнологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Львів - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі карпатознавства Інституту народознавства НАН України ' •

Науковий керівник -

Офіційні опоненти -

ТАРАС ЯРОСЛАВ МИКОЛАЙОВИЧ,

кандидат архітектури, старший науковий співробітник відділу карпатознавства

Інституту народознавства НАН України

ТИВОДАР МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ,

доктор історичних наук, професор кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Ужгородського державного університету

ДАІШЛІОК АРХИІІ ГРИГОРОВИЧ,

кандидат історичних наук, доцент кафедри географії Львівського національного університету ім. І.Франка

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (відділ “Український фольклорно-етнографічний центр”)

Захист відбудеться 6 червня 2000 р. о 15.30 на засіданні Спеціалізованої вченої Ради Д.35.222.01 в Інституті українознавства ім. І.Кри-п’якевича НАН України (79026, Львів, вул. Козельницька, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України

Провідна установа -

Автореферат розісланий 4 2000 р.

' >

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради І и ^ ^

кандидат історичних иау&-^[? ( ^ Ф.І. Стеблій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. Житлове будівництво відображає широкий спектр соціально-побутової та духовної культури суспільства, є мірилом його зрілості. У народних традиціях житлового будівництва спресований багатовіковий досвід усталених виробничих прийомів, світоглядно-духовні орієнтири та естетичні уподобання етнічних утворень. Вивчення особливостей народного будівництва українців Карпат у єдності і співставленні з іншими галузями матеріальної культури дає можливість конкретніше окреслити етнічні межі їх розселення, визначити етнографічні зони традиційно-побутової культури, глибше розкрити її своєрідність.

На етнічній карті України Карпатський регіон виділяється екологічною та історико-культурною своєрідністю. Відповідно до специфіки умов його довкілля, в якому життєдіють окремі територіально фіксовані структурні компоненти етносу, сформувалась своєрідність традиційних ознак народного будівництва.

Актуальність теми дослідження зумовлена, з одного боку, вагомістю народних традицій спорудження житла, з іншого -недостатнім науковим аналізом цієї галузі народної культури Карпатського регіону, ареально-варіантних аспектів її прояву та символічно-обрядових характеристик у контексті сучасних проблем взаємодії людини з довкіллям.

У етнографічній літературі міститься хоча й різноманітний, але досить фрагментарний, вузькоспецнфічний матеріал щодо житлового будівництва. Крім того, духовне у будівничих традиціях подається відокремлено від виробничо-професійних проблем. Складові єдиної системи традицій карпатського дерев’яного житлового будівництва як соціо-культурного феномену ще спеціально не досліджували.

їх вивчення нриверне інтерес до технологічно-порівняльних міжслов’янських, карпато-балканських та євроазійських традицій, етнічно-специфічних та міжетнічно-узагальнених ознак народного будівництва. Воно також сприятиме раціональному вирішенню проблем використання лісових багатств та відновленню самобутнього архітектурного обличчя місцевостей і соціального престижу майстра-будівельника. Аналіз будівництва як цілісного культурно-виробничого комплексу, що включає усі аспекти житлового дерев’яного будівництва (заготівля будівельного матеріалу, її підготовка, вибір інструментарію, оперування метрологічною системою, конструктивно- технологічні прийоми зведення дерев’яного житла, формування будів-ничої майстерності, виділення статусу народного майстра та обрядових дій, пов’язаних з цими етапами) дасть повну уяву глибини вікових традицій будівництва народного житла українських горян.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ - простежити закономірності розвитку народних будівельних традицій в Українських Карпатах, їх місце в системі культурних традицій, світоглядно-духовні та виробничо-побутові чинники функціонування традиційно-народного житлового будівництва. Дисертант з’ясовує: важливіші складові цілісної системи - народні будівельні традиції; збалансованість культурно-екологічних та утилітарно-практичних засобів у технології зведення житла; роль майстра-будівельника, духовний аспект його нраці та професійну етику.

ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ - народні традиції житлового дерев’яного будівництва, його етапи, знаряддя праці та технологічні прийоми, етика взаємовідносин майстрів-будівничих та обрядовість, пов’язана з їх працею.

ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ - друга половина XIX початок XX ст., період розвитку і визнання народних будівельних традицій українських горян.

ГЕОГРАФІЧНІ МЕЖІ ДОСЛІДЖЕННЯ - територія

з

Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей, будівельні традиції трьох етнографічних груп: бойків, гуцулів і лемків. Для порівняльної характеристики використовувалися матеріали близьких до Карпат територій.

НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ. Узагальнено фактологічні дані щодо дерев’яного житлового будівництва, виділено найхарактерніші регіональні та локальні ознаки традиційного житлового будівництва українців Карпат, розкрито духовно-моральні та екологічні аспекти цих ознак; систему професійних об’єднань майстрів-будівельників, етику взаємовідносин, обрядодії.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ - узагальнення набутків дерев’яного житлового будівництва у специфічно-етнографічному та еколого-геоґрафічному регіоні України, застосування яких є важливим фактором удосконалення будівельної справи в Українських Карпатах, насамперед щодо раціонального використання дерева, його технологічних та художньо-естетичних якостей. Матеріал дисертації може знадобитися для підготовки узагальнювальних праць з етнографії та етнічної історії України, посібників та підручників, в експозиціях музеїв-скансенів народної архітектури.

ДИСЕРТАЦІЙНА РОБОТА виконувалася у рамках планової теми відділення карпатознавства Інституту народознавства НАН України “Традиційно-побутова культура українців Карпат: Генетичні витоки” та апробовувалася на засіданнях секції етнографії і фольклористики Наукового товариства ім. Т.Шевчен-ка, шести регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях.

ДИСЕРТАЦІЯ СКЛАДАЄТЬСЯ з вступу, п’яти розділів, висновків,-списку літератури (204 найменування) та\цодатків -карт, рисунків. Обсяг дисертаційної роботи - 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито методику виконання роботи, вказано на її новизну та практичне значення.

У першому розділі - “СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕМИ” проаналізовано літературу з проблеми та охарактеризовано джерельну базу.

Житлове будівництво досліджувалося знаними українськими етнографами. Засадничі положення його традицій містяться у працях ІІ.Чубинського, М. Левченка, М.Сумцова, О.Русова, М.Мо-гильченка, М.Русова, Г.Коваленка, Ю.Січинського, Ф.Вовка, у яких стверджено автентичність української хати як витвору певних природно-кліматичних умов, її відмінність від великоруської, білоруської та молдавської, ідентичність технологічних прийомів будівництва на всій території України та вплив на цей процес сусідніх народів. Ф.Вовк вважав дослідження народного житлового будівництва “найбільш важливим завданням етноґрафїї”. Він стверджував “загальновживаний тип” житла, що тягнеться широкою смугою від Карпат до Куріцини. У 20-ті - 30-ті рр. XX ст. за комплексний комплексний підхід до житлового будівництва висловлювалися С.Таранушенко і В.Щербаківський.

Етнографічні особливості народного житлового будівництва українських горян - гуцулів, лемків, бойків, локальні відмінності та міжрегіональні впливи, зокрема на поіраниччях етнічних утворень, висвітлювалися Я.Головацьким, І.Коперницьким, М.Зуб-рицьким, Р.Кайндлем, В.Шухевичем, Я.Фальковським, Б.Па-шицьким. Ці автори узагальнили важливі ознаки зрубного житлового будівництва, типи житлових будівель, головні етапи зведення дерев’яного житла, місцеві назви його конструктивних * елементів, зовнішні ознаки гуцульської, лемківської і бойківської хати, традиційні способи їх художньо-естетичного оформлення, народну звичаєвість у будівництві житла.

І.Лукомський проаналізував стильові ознаки української архітектури, технологічні прийоми, традиційне карпатське житлове будівництво та роботу народних майстрів. Народне будівництво в Українських Карпатах досліджували П.Жолтов-ський, А.Будзан, Ю.Гошко, І.Могитич, П.Федака, Т.Кіщук. Особливості житлових будівель Карпат у порівнянні з Поліссям і іншими регіонами України вивчали П.Юрчеико, Г.Логвин, В.Са-мойлович, Т.Косьмина.

Зарубіжні автори Р.Райнфус і Я.Чайковський висвітлили проблему деревини та її застосування у конструктивних елементах будівлі, архітектурно-декоративні прийоми зведення житла

- К.Мілевський, Ю.Коженьовський, Л.Вайґель, Ф.Мрочко.

Група дослідників спричинилась до визначення найхарактерніших ознак традиційного бойківського, лемківського і гуцульського будівництва: бойківського - А.Бельовський, П.Жулин-ський, І.Коперницький, І.Кузів, М.Зубрицький, П.Шнайдер, І.Франко, Я.Фальковський, В.Пашицький, В.Кобільник, Р.Райнфус, Є.Чайковський, Ю.Гошко, А.Будзан; лемківського-В.Поль, Ф.Паппе, Р.Райнфус, Я.Фальковський, С.Левицький, С.Удзел, Ю.Гошко, Р.Стефаницький. Бібліографія праць гуцульського житлового будівництва міститься у розділі “Історіографія етнографічного дослідження Гуцульщини” П.Арсенича та в історико-етноґрафічному дослідженні “Гуцульщина”.

Сировинні ресурси, зокрема деревоматеріал, як основу будівництва в Українських Карпатах, вивчали В.Кубійович, О.Мари-нич, В.Заставний, М.Діброва, М.Паламарчук, В.Боднарчук, С.Харкевич. Світоглядні уявлення та міфологічно-символічні стереотипи про види дерев, усталені перестороги чи пріоритети їх використання проаналізовано у працях М.Костомарова, О.Потебні, П.Булашева, І.Нечуя-Левицького, Л.Воропая, К.Зеленіна, С.Токарєва, Р.Кирчіва та ін.

Міфологічні уявлення про дерево, джерела формування народної культури й загалом світосприйняття простежено у працях медіавістів А.Гуревича, Я.Ісасвича, К.Леві-Строса, Б.Риба-кова, Д.Фрезера, а специфіку будівельного інструментарію та

народної метрологічної системи досліджено В.Шухевичем, А.Веретельником, М.Сополигою, І.Могитичем, В.Винником.

У роботі дисертант послуговувався як описово-емпіричним та традиційними методами польової етнографії, так і порівняльно-історичним методом.

Аналіз опублікованих праць дозволяє зробити висновок, що пропонована тема потребує цілісного дослідження народних будівельних традицій в Українських Карпатах другої половини

XIX - початку XX ст.

Другий розділ - “СВІТОГЛЯДНІ УЯВЛЕННЯ, СИМВОЛІКА В ТРАДИЦІЙНИХ ПІДХОДАХ ДО ВИБОРУ І ЗАГОТІВЛІ БУДІВЕЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ” - складається з трьох параграфів.

У першому параграфі йдеться про геоботанічну своєрідність історико-етноґрафічних районів Українських Карпат. На етнічній карті України цей регіон виділяється множинністю яскравих проявів екологічної та традиційно-культурної своєрідності. Особливості екологічних характеристик окремих зональних районів цього регіону впливали на формування своєрідності їх культурно-етноірафічних комплексів.

Геоботанічна характеристика природних зон історико-етнографічних регіонів Українських Карпат визначається різним ступенем варіативності лісопорід. Найбільш варіантною щодо цього є територія Бойківщини. Вона представлена чотирма геоботанічними округами, кожна з яких варіюється відповідними лісо-породами. Для бойків всі породи лісоматеріалів Карпат були доступними. У порівнянні з Бойківщиною, Лемківщину можна вважати геоботанічно одноманітною, бо представлена лише однією округою букових закарпатських лісів. Це змушувало лемків використовувати не зовсім якісний лісоматеріал інших порід. Гуцульїцина охоплює три геоботанічні округи. Гуцульське лісове довкілля давало чудові можливості для використання перш за все якісних хвойних порід у поєднанні з буком.

В Українських Карпатах ще у XIX ст. ліси становили 70% території, а на початку XX ст. - тільки 49%. Все ж дерево

продовжувало залишатися найважливішим будівельним матеріалом.

У другому параграфі йде мова про народні вірування і звичаї, пов’язані з деревом. У традиційних уявленнях українських горян природа виступає як живий, населений багатьма таємними силами світ, органічною частиною якого є людина. Традиційна народна культура у досліджуваний період ще значною мірою відображає стан “роздоріжжя вірувань”, коли “стикаються давнє єднання, спорідненість з природою, цікавість до життя в природі - і святий янгол з неба”.

Багатовікове проживання горян в оточенні лісів, постійне використання їх багатств зумовило цілісну систему ставлення людини до дерева і його порід. Панував традиційний поділ дерев на “доброчинні” і “недоброчинні”. Доброчинні - дуб, сосна, клен, береза, ясен, бук і ін., недоброчинні (табуйовані) - осика, бузина. Бралось до уваги і місце, де росло дерево.

Світоглядні уявлення та вірування про дерева слугували не лише ідеологією, а й своєрідною методологією у будівничій справі. Міфи, легенди, народні прикмети і звичаї давали горянам знання про властивості деревини, її придатність для будівництва, зокрема про ту чи іншу породу. Традиційні народні знання позначалися шанобливим ставленням до дерев, а отже диктували норми поведінки із деревиною у процесі заготівлі, транспортування, розміщення у конструкціях будівлі.

Будівельні традиції дерев’яного житлового будівництва в Українських Карпатах несуть відбиток загальноукраїнських, в основі яких відтворення архетипової моделі Світу. На ці традиції впливала і християнська релігія, що позначилося на їх стійкості та дієвості. Можна констатувати одуховнювальну роль цих традицій в процесі переходу деревообробного та будівельного промислу на індустріальні методи.

У будівництві горяни прагнули узгодити свої дії з навколишнім середовищем, не порушуючи гармонії з ним. За специфічних кліматичних умов і особливостей рельєфу вони намагались як-найраціональніше використати будівельний матеріал, насамперед

деревину. Вирубували лише здорову деревину, звергали особливу увагу на діаметр (товщину), висоту стовбурів, характер поверхні (гладка, сучкувата, нерівна), міцність (твердість), податливість до обробки, а також вік в залежності від породи.

Заготівля дерева “на корню” є традиційно усталений та освячений віковими звичаями комплекс дій, що включає кілька етапів, кожен з яких мав як загальнорегіональні карпатські ознаки, так і етнічно-групові. Основні складові цього комплексу дій - час зрізування дерев, їх вибір, способи лісоповалу та первинної обробки, зберігання та сортування.

Народним календарем визначався і період заготівлі глини, видобутку каменю, піску. Як і в усій Україні, для покриття даху найкращою вважалась житня солома, хоча за її браком використовували і вівсяну.

/

Третій розділ “РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ТА ЛОКАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ТРАДИЦІЙ СПОРУДЖЕННЯ ДЕРЕВ’ЯНОГО ЖИТЛА” складається з чотирьох параграфів.

У першому параграфі проаналізовано традиційні способи підготовки лісоматеріалу до будівництва. В їх основі лежала давня традиція зрубного будівництва. Від вибору дерева залежала технологія спорудження, довговічність будівлі, комфортність прожив анняГ

Використовувались такі способи поздовжнього розчленування дерева: брус, протес (плиниця, обаполи), пластина або дошка. Були різні локальні прийоми обтісування колод -безпосередньо на землі чи за допомогою підставок.

У широкому наборі технологічних операцій обробки дерева лежали такі операції: рубання, тесання, розколювання, розпилювання, довбання, свердління, стругання та різноманітні прийоми художньої різьби.

У другому параграфі описані будівельні пристрої та інструменти, традиційні способи вимірів. Для заготівлі ¡обробки матеріалу та самого будівництва користувались інструментами, характерними всій території України. Сокири і пили, долота і

свердла, тесаки і струги набули найбільш раціональних конструктивних форм і в такому технічному вирішенні проіснували до XX ст. У досліджуваний період широко застосовувались різноманітні ножі, дерев’яні молотки, циркулі, пристрої і допоміжні знаряддя. Рубання сокирою було найпоширенішою операцією в техніці обробки деревини. Сокири різнилися за формою і • напрямком леза, його розміром, довжиною держака в залежності від їх застосування (сокира, топір, бардина, бартка). Пили були одно- та дворучні, для розпилювання дерева упоперек (довгі) і поздовж (короткі). Для поздовжнього розпилювання довгих колод використовували “трацькі лави”, “трачки”. Застосовували також різного розміру скоби (“клямри”), ланцюги, цвяхи, цвяходери, дерев’яні циркулі (“клупа”, “мірна вилка”), а також дерев’яні молотки. Для пересування колод знизу догори й навпаки існували спеціальні інструменти - “ґельгови” і “цапіни”. Для копання глиняних фундаментів слугував “бигарь”. Землю і глину утрамбовували “товками” - дерев’яними пеньками. Майстри запозичували нові та вдосконалювали старі традиційні знаряддя. Сусідство мешканців Українських Карпат з населенням інших країн та перебування різних частин цього регіону у складі іноземних держав позначилось на назвах та номенклатурі будівельних інструментів і пристроїв (фалц, балта, вейс і інші). Все ж східнослов’янські назви переважають. Удосконаленню пристроїв та інструментів, місцевих та запозичених, сприяв великий розмах з кінця XVIII - початку XIX ст. заготівлі і вивозу деревини за межі Карпат.

Будівельна справа тісно пов’язана з вимірами, які відтворювали розвиток народної метрологічної справи. З іншого боку, народне будівництво, і в першу чергу 'житлове, служило потужним стимулом вдосконалення народної метрології (дометричних мір) та формування загальноприйнятих метричних мір. За традицією у будівельній практиці українці користувались: метрологією староукраїнського походження (“палець”, “локоть”, “сажінь”); запозиченими від сусідів - “шух”, “півшух”, “пушух” та традиційною метрологією місцевого походження і застосування

(палець, прут, копачка, сокира), а також тих, що походять від лінійності предметів та міри типу: дерева на одну хату, ґонту або соломи на один дах, каменю на один підмурівок тощо. Оригінальністю відзначався спосіб вимірювання висоти ще не зрізаного дерева, де мірою виступала довжина зігнутого людського тіла та певна кількість кроків.

У третьому параграфі простежена послідовність конструктивно-технологічних прийомів зведення житла. На зламі XIX -

XX ст. можна виділити такі основні способи закладання найнижчої частини житла: підвалину ставили безпосередньо на землю; підвалину клали на камінь або дубові чи смерекові обсмалені палі- “намедвідки”, “ковбиці”, “колодки”, “стендарі”, “стільці”, які закладались нижче відмітки грунту; підвалину ставили на фундамент - найновіший спосіб. Найпоширенішим був другий спосіб, що зумовлено високим рівнем грунтових вод. Показовою є побудова гуцульських гражд, більшості хат на Бой-ківщині. У досліджуваний період з’явилися хати, що мали викопний, так званий “внутрішній” фундамент, який сягав углиб до незамерзаючого шару грунту, на якому мурували “цокіль”. Його висоту можна було регулювати відповідно до рельєфу. Поздовжні підвалини - “тесанці”, “сподини” добре виважували. Потім закладали поперечні підвалини - причілкові й сінешні. Після закладання підвалин ставили стіни - “тягнули зруб”, “зводили зруб”. На Гуцульщині на підвалину спершу накладався “відбій”, що мав '/ протеса. На підвалинах визначали місце для дверей й одразу кріпили одвірки.

Етапним у будівництві хати на Бойківщині вважалось зведення стін до висоти вікон. Закінчувався зруб нлатвами - “обрубина” і “маверлат”, розташованими так: платва фронтальної стіни висувалась вперед й опиралась на виступи; вперед висунуті фронтальні платви і платви напільних стін, причому платви причілків лежали на осях стін; висунуті платви фронтальної стіни та причілкових стін; висунуті платви всіх стін будівлі. Вінці зрубу з’єднувалися на кутах у зарубини та замки. їх виконанню надавали особливого значення, оскільки від якості врубок залежить

конструктивна стійкість та довговічність будівлі. Виділяли декілька типів з’єднань вінців зрубу: “прості” (“звичайні”) замки “в угли”, “риб’ячий хвіст”, “ластів’ячий хвіст”, тобто з випуском кінців назовні, та “у кані” - без випуску.

Несучою основою для перекриття стелі є дерев’яна балка, по якій роблять настил (“накату”), зверху якого ставлять теплоізоляційний матеріал, що мав відозміни залежно від місцевості. Посередині житлового приміщення, на передостанньому або останньому вінці зрубу стін закладався сволок у вирізані гнізда. Найчастіше його укладали одним кінцем на стіну між сіньми і житловим приміщенням та другим кінцем на бокову стінку зрубу -причілок - паралельно головному фасаду будівлі, і рідше -перпендикулярно. І настил, і сволок мали великий переріз, бо балка несла половину всього навантаження. Інші типи: два — три паралельні сволоки; два сволоки, що їх кладуть навхрест. Найпоширеніший тип - коли на один нижній сволок кладуть два-три верхні. Стелі-повали клали (“стелили повалу”) з плиниць протесаними боковими сторонами або з товстих дощок - “тер-тиць”. Повала спиралась на верхній вінець зрубу — платву (“обру-бину”).

У досліджуваний період сволоки виконували за традицією радше декоративну, ніж конструктивну функцію. Конструктивне вирішення будівлі зорієнтоване па традиційні технології використання лише природного будівельного матеріалу. Дерево є основним елементом конструкції та засобом з’єднання її в одне ціле. Кількість вікон (два або три), що розміщувались переважно у фронтальній стіні, та їх розміри з самого початку були конструктивно зумовлені. Дахи гуцульських, бойківських і лемківських хат, як і на всьому просторі України, відзначаються подібністю, особливо чотирисхилою формою, хоч і відрізняються оригінальністю та локальною специфікою (гуцульські двосхилі дахи з причілками). При невеликому прольоті в 5-6 м система висячих кроков складається з крокв’яних ніг і бантин. Угорі крокви з’єднувалися двома способами. Старіший спосіб: у верхньому кінці одної крокви видовбується вилкоподібне

заглиблення (“розсоха”), у яке вставляється протесаний кінець другої крокви; обидва кінці скріплюються дерев’яним кілком (“кулок”, “глубок”, “колик”). З початку XX ст. поширився простіший спосіб кріплення кроков. Затесували кінці кожної з них і попарно скріплювали цвяхами. Всі спарені крокви зв’язували спеціальним трикутним у розрізі бруском (“буркницею”).

На решті двох або трьох вінцях зрубу поперечні балки виступають дуже далеко за межі кожної із стін. На цих виступах (“у випустах”) тримався навіс даху, обов’язковий для житлових споруд Карпат: 1) - на кутах зрубу випускаються випусти-консолі, на які спираються прогоничі під невеликі крокви покриття; 2) - дах спирається на стовпці, іцо поставлені з одного або трьох боків навколо будівлі. Висота даху зумовлювалася конструктивною міцністю на снігові та вітрові навантаження. Тому, в залежності від місцевості, вона була різною. Традиційно висота даху в горах мала 2/ від ширини причілкової сторони будівлі, бо тільки таким співвідношенням досягався приблизний кут залому стріхи у 45 градусів. У житлових приміщеннях влаштовували як глинобитні долівки (“земля”, “діль”), так і дерев’яні підлоги з дощок або протес.

У четвертому параграфі розглядається синтез конструктивно-технологічних і архітектурно-художніх засобів.

Негласним принципом народного будівництва є співвідносність будівлі з просторовим оточенням та визначенням її місця в цьому оточенні. Цей принцип виводить конструктивно-технологічні засоби на архітектурно-художню основу будівництва, йому підпорядковується все будівництво. Конструкція галерей, веранд, майстерно виконані будівничими, надають будівлі легкості і статики, ілюзії закритості і одночасної відкритості до навколишнього простору. Основу житлової споруди становить житло - “хата”, “хижа”, “хороми”, “ізба”, “світлиця”. У традиційній довгій хаті лемків і бойків під одним дахом, крім власне житла, сіней і комори, розташовувалися приміщення суто господарського призначення - хліви, шопи для реманенту, у заможніших лемківських хатах -“боїска”, де обмолочували зернові. У гуцулів вони розміщені по периметру.

Четвертий розділ “ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЕВИНИ ТА [НШИХ ПРИРОДНИХ МАТЕРІАЛІВ В АРХІТЕКТУРНО-ДЕКОРАТИВНОМУ ОФОРМЛЕННІ ЖИИТЛА” складається з двох параграфів.

У першому з’ясовано основні архітектурно-декоративні можливості деревини в залежності від фактурної своєрідності, текстурної варіантності та тонально-колористичної визначеності, а також технологію збагачення її декоративних можливостей.

Породи дерева мають специфічну поверхню, що дає можливість використовувати її в тих чи інших архітектурних елементах, робить оригінальною всю архітектурну споруду. Природна фактура деревини є найважливішою властивістю поверхні. Гладкі поверхні досягаються шляхом тесання (“вистругування”, ’’стругання”), шорсткі - розколюванням або розпилюванням. Кожна, порода має особливий, властивий їй колір та багатоманітні малюнки текстури: від простих і дрібних зигзагів до складних орнаментних плям і навіть композиційних сюжетів.

Хвойна деревина вирізняється поєднанням витягнутих вздовж стовбура волокон, а текстура листяних порід - живописними волокнами всієї площини зрізу.

У карпатському житловому будівництві цінувалася понад все натуральна краса деревини. Тривалий час основну декоративну функцію виконували самі колоди, що робили стіни виразними, збагаченими світлом і тінню. Згодом використовували бруси, які вирізнялися характером обробки поверхні - замість заокруглених вінців появлялися гладкі поверхні стін, що складалися з окантованих колод. Ще пізніше поширилось обшалювання стін тесаними дошками, ґонтом - повністю або частково, як уздовж стін, так і в вертикальному положенні.

Художня різьба посідала особливе місце в народній архітектурі українців Карпат. Різьблення у житловому будівництві було найбільш поширене в південно-східній частині гір - у районах Рахова, Тячева, Хуста, Сваляви та Волового, значно менше - в північно-західній частині. Пластична обробка і декоративна

різьба архітектурних елементів галерейок, що значно підвищує художню виразність житла, властива багатьом районам Івано-Франківщини й Закарпаття. Характерною особливістю галерейок є побудова загорожі з горизонтальних брусів, конструктивно пов’язаних з рубленою стіною або з вертикально набитими дошками, які завершуються поручнем.

Незважаючи на те, що основні мотиви декоративної різьби залишаються типовими для всього регіону Українських Карпат (найпоширеніші - розета, хрест, риби, листя папороті), в кінці

XIX - на початку XX ст. вже спостерігається спроба селян індивідуалізувати художній образ житла в залежності від власних уподобань, поєднуючи різноманітні стилі, техніки, прийоми оздоблення, а також орнаментальні мотиви. Так, сволоки гуцульського житла оздоблені в основному геометричним орнаментом, де переважає розета; в оздобі лемківського житла - хрести, листки папороті, риби.

У другому параграфі показано поєднання деревини з іншими природними матеріалами. Дерев’яні стіни не білились і не обмазувались глиною (Гуцульщина), а для захисту від вологи колоди просочували нафтою (“жир на болотах”), сировицею (соленою водою - “ропою”); на Лемківщині (с.Шляхова) зруб мазали олією з домішками товченої цегли; там, де для зрубу використовувалась деревина листкових порід, щілини між колодами і протесами обмазували глиною та білили й зруб ставав ніби у смужку. У бойківських селах, на бойківсько-лемківському пограїшччі та в долинах рік Тересва, Теребовля і Ріка на Закарпатті шпари між протесами закладались мохом.

Відкритість головного будівельного матеріалу Карпат -дерева в хатах свідчить про збереження тут традиційного шанобливого ставлення до нього, зумовленого світоглядними позиціями горян. Цим, на нашу думку, пояснюється і малювання стін у різні тони червоного кольору, що наближає їх вигляд до дерева певних порід, яке з часом темніє.

У декоративному вирішенні внутрішніх стін житлових будівель також брались до уваги декоративні якості деревини:

“гибленахата”-не білена (інакше - “мита хата”); “мащена хата”, стіни в якій побілені (“свірською глиною” - тепер вапном). “Гиблена хата” вимагала більш тривалої і майстерної обробки стін і стелі.

Використання різних фарб, у тому числі й промислового виробництва, що набуло у досліджуваний період значного поширення, мабуть не в останню чергу було покликане компенсувати природні художньо-декоративні якості деревини, які знижувалися у зв’язку з недотриманням належних технологій під час заготівлі й підготовки будівельного матеріалу. Своєю чергою, використання фарб збіднює художньо-естетичну привабливість самої деревини, приховує природну текстуру дерева, яка гармоніює з навколишнім середовищем.

П’ятий розділ “НАРОДНІ МАЙСТРИ-БУДІВЕЛЬНИКИ. ТРАДИЦІЙНІ ПОГЛЯДИ НА ОСОБИСТІСТЬ МАЙСТРА ТА ЙОГО ПРОФЕСІЙНІ ВМІННЯ” складається з чотирьох параграфів.

У першому розкрито джерела формування будівельної майстерності народних зодчих.

Народні будівельники спиралися на досвід учителів - майстрів старшого покоління, додаючи щось своє, індивідуальне. У той же час як визначальний напрям непохитною залишається будівельна традиція, що в єдності з іншими культурними набут-ками становить етнокультурну сутність нації.

Головними факторами розвитку фахової майстерності будівельників були: природний нахил людини до майстрування; будівельні традиції краю, їх світоглядні засади; школа майстерності та засвоєння досвіду будівництва; індивідуальний почерк майстра; соціальне замовлення; громадський статус майстра-будівельника.

Найбільш типовим та ефективним шляхом набуття професії майстра-будівельника - це перші павички у родині “від батька”, далі праця “підмайстром” (або спочатку “челядником”)

і, зрештою, право самостійної праці у ролі “майстра”. Щоб стати майстром-будівельником, потрібно було мати усні дозволи двох

майстрів-професіоналів. У кінці XIX - початку XX ст. така система підготовки майстра-будівельїшка була найтиповішою, традиційною.

Комплекс факторів формування будівельної майстерності замінював систему професійної підготовки у сучасному розумінні і стимулював творчий потенціал народних майстрів.

У другому параграфі охарактеризовано статус майстра в сільській громаді, етику взаємовідносин господаря-замовника з майстром-виконавцем та поміж майстрами-будівельниками.

Майстер-будівельник виконував багато різних операцій, включаючи іноді й підготовку деревини. Завдяки цьому своєрідність майстра втілювалася у кожний його витвір: “Хата така, як характер у майстра”. Народна традиція наділила майстра-будівельника специфічними, Богом даними властивостями. У традиційних народних поглядах - це своєрідна досконала особа (глибоко духовна, розумна, спокійна, чесна, розважлива і добра).

У Карпатах склались такі нормативи взаємозобов’язань між замовниками і виконавцями будівельних робіт:

а) етикет взаємовідносин господаря-замовника з майстрами-будівельниками грунтувався на злагоді. Сам господар не робіїв жодних розпоряджень не узгодивши їх з майстром з усіх важливих питань;

б) чітко погоджені “згодний” щодо оплати майстрам грошима, відробітком, іншими винагородами. Оплата проводилась поденно або “від сокири”. Винагороду одержував і розподіляв між помічниками старший майстер;

в) поміж майстром і підмайстрами, а також учнями мусили панувати лад, взаєморозуміння і взаємодопомога.

У Карпатах другої половини XIX - початку XX ст. традиційною формою організаційного укладу майстрів-будівельпиків була “згургівка”. У кожній з них був старший майстер (старостина) або порадник, який керував всіма справами артілі-згуртівки і був її юридичним представником.

ГІри розподілі обов’язків бралися до уваги досвід, майстерність, і, в залежності від цього робота розподілялась так,

“щоб кожному майстрові не було кривди”. Цінувались свобода вибору, самостійність, високий професіоналізм і особиста відповідальність.

У третьому параграфі визначені будівельні осередки, система професійних об’єднань.

Головними осередками теслярського мистецтва в Українських Карпатах були: Гвоздець, Яблунів, Печеніжин, Тухля, Косів, Яворів, Дора та інші. Хоч ті чи інші будівельні школи мали характерні стильові ознаки, все ж кожен майстер виділявся своїм творчим почерком: “Як кожне село має свій вид кожуха, так само і будова мас своє лице, кожного майстра видно”.

Тяглість традицій тривала і за умов промислового деревообробного виробництва, бо для цього складалися сприятливі умови. Створювані у той час промислові музеї організовували виставки, конференції, видавали альбоми, довідники і таким чином пропагували набутки народного ремесла і мистецтва. Товариство “Просвіта” організовувало промислові школи, в тому числі й деревообробного промислу, зокрема у Коломиї, та будівельне і столярське відділення у Миколаївському ремісничому училищі, що відкрилось у 1875 р. Велика роль у пропаганді народних ремісничих і мистецьких традицій та в організації підготовки майстрів належала “Гуцульській спілці промисловій”.

Деревообробна промисловість кінця XIX - початку XX ст., поширення тартаків і столярних майстерень створювали конкуренцію народним теслям та столярам. Це стимулювало вдосконалення професійного рівня народних майстрів-будівельників.

У четвертому параграфі показано народного майстра в обрядовій культурній традиції горян. Загалом майстрові-будівельнику у народному світогляді відводились особливі функції. Йому приписувалися потаємні здібності, особливі знання і зв’язки з “надлюдською природою” і лісом. Вважалось, що чим вищою була майстерність будівничого, тим більші були його можливості у спілкуванні з надприродними силами.

Кожний етап будівництва житла супроводжувався великою кількістю узвичаєних дійств, обрядів, ритуалів, пересторог і

моральних табу. Особливе значення відводилось поведінці і ставленню до справи самого майстра, його настрою і помислам. У традиційних уявленнях майстер був особою, яка мала силу впливати на хід будівництва і на щасливе житгя майбутніх мешканців новозбудованої хати. За давньою традицією він міг самостійно освячувати початок і всі важливіші моменти будівництва. Кожен майстер мав і особисті перестороги, якими неохоче ділився.

У різних місцевостях визначалися найсприятливіші для будівництва дні тижня та час початку роботи. Оригінальністю відзначаються обрядодії, що мають локальне поширення в Українських Карпатах. Наприклад, дійство з тріскою (або скалкою), взятою майстром з будівельного дерева, коли він робить першу зарубину. Якщо господар добре обходиться з майстром, то той в кінці роботи віддає господареві забрану скалку, щоб була цілість будівлі. Господар зберігає її все життя, йде з нею до церкви, часом кладе “скалку” назавжди під вівтар у церкві. У бойків вважалося, що майстер затинав першу тріску при будові хати “на добро” або “на зло”, “на життя” або “на смерть”. Шанобливе ставлення до карпатського майстра-будівельника поширилось і за межі регіону.

ВИСНОВКИ. На основі комплексного підходу до розгляду будівельних традицій в єдності з іншими аспектами культури й побуту українських горян, за умов дотримання принципу послідовності операцій, що характеризують будівельний процес у відповідності з місцевими звичаями, а також з урахуванням літератури, архівних матеріалів, польових досліджень дисертант дійшов таких висновків:

Будівельна культура несе па собі відбиток духовного й фізичного буття людей, їх здатності до творчості в певному природному оточенні. Одну з передумов подальшого розвитку будівельної культури в країні або в конкретному регіоні становлять народні традиції. Особливий інтерес тут становлять традиції житлового будівництва, зокрема в Українських Карпатах, які мають багатовікову історію і є складовою частиною широкого спектру традиційно-побутової культури українських горян.

Лісові ресурси Карпатського ареалу, їхня вертикальна зональність та розмаїття порід сприяли формуванню варіантності будівельних прийомів і засобів на всіх етапах спорудження архітектурно-конструктивних елементів житла та становлення неповторних традицій народних умільців.

Житлове будівництво в Українських Карпатах середини XIX

- початку XX ст. досягло високого розвитку та визнання і може слугувати за певний показник культурних досягнень народу. З іншого боку, з різних причин - соціально-історичних, політичних, традиційно-світоглядних і ін. народне житлове будівництво цього регіону ще зберігало архаїчні явища, і тому будівельні традиції є важливим джерелом для вивчення історії народу.

В основі будівельних традицій в Українських Карпатах лежить багатовіковий досвід дерев’яного будівництва, властивого жителям даного ареалу. Житло (хата) українських горян зберігає як у зовнішніх проявах, так і в технолого-конструктивних підходах і рішеннях типологічні ознаки української хати, поширеної на всій території України.

Будучи західною околицею Київської держави, де проходили важливі артерії, що зв’язували її з Центральною та Західною Європою, Карпатський регіон здавна підлягав міжетнічним взаємовпливам, вкрапленням позарегіонального або чужоземного елементу в традиційну культуру. Ці процеси пожвавлюються в наступні епохи, в період перебування цього регіону в межах чужоземних політико-територіальних утворень. Про іномовні впливи особливо свідчать деякі назви одиниць виміру в традиційній будівельній метрології. У той же час значна ізольованість багатьох гірських поселень зумовлювала сталість і живучість народних традицій, зокрема будівельних, які є вагомим свідченням автентичності українців у Карпатах, а також ідентичності їх етнографічних груп з українським народом. Будівельні традиції в Українських Карпатах розвивались на тривкому народному світоглядному ґрунті, на основі усіх надбань національної культури, використання кращих знахідок у цій сфері культури європейських народів на принципах доцільності й раціональності.

Традиції, знання, звичаї і обряди житлового будівництва розкривають світогляд і духовне життя українських горян. Узвичаєні норми поведінки майстрів, їх взаємовідносин з господарями-замовниками, а також міжособистісна етика поведінки в межах даної професійної групи, ритуали, що супроводжують процес будівництва розширюють наші знання про побутову культуру горян, еталони ціннісних орієнтацій майстрів-будівничих. Подальше дослідження і пропагування цих звичаїв здатне одуховнити людей будівельних професій, а їх працю облагородити.

В Українських Карпатах склалась добра будівельна школа. Споруди, зведені сто або й більше літ тому, відзначаються досконалістю форм і органічним зв’язком з природним оточенням, міцністю конструкцій, їх тривкістю, надійністю. На увагу заслуговують традиційні форми підготовки майстра-будівельника, залучення його до творчості. Будівельні традиції є важливим засобом збереження духовних надбань нації, їх животворного впливу на подальший поступ в усіх сферах життєдіяльності народу.

Список публікацій за темою дисертації

1 .Образ народного житла в Українських Карпатах в кінці XIX - на початку XX ст. Етнокультурний аспект // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. - № 5. - С. 304-308.

2.Традиційні погляди на особистість майстра-будівельника в Українських Карпатах (кінця XIX - поч. XX ст.) // Народознавчі зошити. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. - № 6. -С. 885-888.

3.До 100-річчя Володимира Січинського // Народознавчі зошити.

- Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. - № 2. - С. 111. ' '

4.Володимир Січинськиіі про Українську хату // Володимир Січиііський та Україна. Матеріали міжнародної конференції. Київ. Абрис. 1996. - С. 93-99.

5.Народний майстер-будівельник та його соціальний статус в Українських Карпатах і Прикарпатті // Етнос. Культура. Нація. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. -Дрогобич, 1998.-С. 156-161.

6.Етнобудівельні традиції, як спосіб збереження екологічно значимого досвіду українців Карпат // Етнічність в історії та культурі: матеріали та дослідження. Матеріали ІІІ-Ї Міжнародної етнологічної конференції студентів та молодих науковців. - Одеса, 1998. - С. 84-85.

7.Традиційно-народна технологія будівництва в Українськтх Карпатах // Науково-методичний вісник. Львівський навчально-методичний центр профтехосвіти. Львівський науково-практичний центр інституту педагогіки і психології профосвіти АПН України. -Львів, 1996. -№ 1. — С. 9-17.

8.3наряддя і пристрої для заготівлі, обробки деревини та дерев’яного будівництва на Бойківіцині в кінці XIX - на початку XX століття // Бойківщина: історія та сучасність. Матеріали Міжнародного історико-народознавчого семінару “Населення Бойківщини у контексті загально карпатського етнокультурного розвитку”, 14-16 вересня 1995 р. - Львів; Самбір, 1995. - С. 146 -148.

9.Будівничі традиції в Карпатах // Матеріали міжнародної конференції “Архітектура Галичини XIX-XX ст.”-Львів, 1994. -С. 113-114.

10.Проблеми художньо-естетичного виховання школярів засобами народного мистецтва // Актуальні проблеми становлення і розвитку аціональної школи. - Київ, 1992. - С. 72-77.

11 .Вивчення учнями 5-7 класів народного мистецтва та традиційних ремесел України у Музеї етнографії та художнього промислу АІІ України // Актуальні проблеми становлення і розвитку національної школи. - Київ, 1992. - С. 78-86.

12.Шляхи ознайомлення студентів будівельних спеціальностей з народними архітектурними традиціями // Республіканська науково-пракгичпа конференція “Культура України, філософія та гуманітарна проблематика в навчальному процесі у вищій та середній технічній школі”. - Львів, 1995. - С. 45.

АНОТАЦІЯ

Файннк Т.М. Народні традиції дерев’яного житлового будівництва в Українських Карпатах другої половини XIX - ноч. XX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнолоиія. - Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Львів, 2000.

У дисертації розкриваються будівельні традиції українських горян та фактори, що зумовили виникнення і розвиток цих традицій. Про-слідковуються загальнонаціональні підходи до дерев’яного житлового будівництва, їх регіональні прояви та локальна специфіка в Українських Карпатах. Обґрунтовується положення про цілісний розгляд традиційного карпатського дерев’яного будівництва як єдиного соціо-культурного комплексу, де тісно переплетені світоглядно-духовні та виробничо-професійні компоненти, сформовані у даному природному ссрсдовищі. Вказується на самобутність традицій дерев’яного житлового будівництва українців Карпат на фоні культурних впливів сусідніх народів. Досліджується роль народного майстра-будівель-ника, професійних об’єднань майстрів, їх організаційного укладу, етики взаємовідносин, звичаєвості в удосконаленні будівельної справи.

Ключові слова: Українські Карпати, житлове дерев’яне будівництво, народні традиції, народний майстер-будівельник, регіональна виразність будівель.

THE SUMMARY

Fainyk T. National traditions of wooden housing construction in the Ukrainian Carpathians of second half XIX - beginning XX century. -Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of historical sciences on a speciality 07.00.05 - etnology. - I.Krypiakewich Institute for Ukrainian Studies of National Ukrainian Academy of Science. Lviv, 2000. -

In the dissertation the building traditions of Ukrainian mountain-dwellers and factors which have caused their occurrence and development has been opened . The national approaches to wooden housing construction, their regional displays and local specificity in the Ukrainian Carpathians arc traced. The situation about complete consideration traditional Carpathian wooden construction as uniform welfare complex, where spiritual-outlook and production-professional components, are interlaced, generated in given environment has been proved. Originality of traditions of wooden housing

construction of Carpathian Ukrainians on a background of cultural influences of the neighbouring peoples has been specified. The role of the national foreman-builder, professional associations of the foremen, their organizational structure, ethics of mutual relation, traditions in perfection of building business has been investigated.

Key words: the Ukrainian Carpathians, wooden housing construction, national traditions, national foreman-builder, regional expressiveness of structures.

АННОТАЦИЯ

Файнык T.M. Народные традиции деревянного жилищного строительства в Украинских Карпатах второй половины XIX- начала

XX ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Институт укра-иноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Львов, 2000.

Исследование состоит из вступления, пяти разделов, заключения, списка использованной литературы. Имеется также приложение -карты, рисунки.

Предметом исследования являются традиции жилищного деревянного строительства, его этапы, орудия труда и технологические приёмы, этика взаимоотношений мастеров-строителей и обрядность, связанная с их деятельностью. В работе исследуются народные традиции деревянного жилищного строительства как свидетельство высокой строительной культуры населения Украинских Карпат во второй половине XIX - в начале XX века. Акцентируется внимание на органическом соединении в них духовно-мировоззренческого и профессионально-производственного элементов. Прослеживается действие народной традиции на всех этапах строительства: от выбора и заготовки деревоматериала ~ до окончания построения жилища, от использования инструментария и метрологии-до этики взаимоотношений мастеров-строителей. Большое внимание уделяется отношению к дереву - основному строительному материалу в Карпатах, к существующим верованиям и обычаям, которые способствовали сбалансированности культурно-экологических и утилитарно-практических аспектов в строительстве деревянного жилья. Анализируются также конструктивно-технологические и художествепно-декоративныс возможности дерева, их традиционное использование в конкретных целях жилищного строительства.

Вопрос традиционных подходов к использованию дерева рассматривается в контексте современной проблемы взаимодействия

человека с окружающей природной средой. Исследуется своеобразие традиционных проявлений строительной культуры отдельными территориально фиксируемыми структурными компонентами украинского этноса - бойками, гуцулами, лемками.

Раскрывается региональная специфика и локальное своеобразие строительства деревянного жилища в Украинских Карпатах, в основании которого лежит традиционный сруб. Анализируются технологические операции обработки дерева, последовательность конструктивно-технологических приёмов возведения жилища, сооружения самой нижней части жилища (’’пидвалыны”) с учетом особенностей рельефа, окончания сруба и размещения ’’платв”, вязания углов, укладывания одной или двух-трех параллельных матиц, размещения окон, возведения покрытия, его укрепления консолями. Указывается на синтез конструктивно-технологических и архитектурно-художественных средств, обеспечивающих соотнесенность строения с окружающим пространством, согласованность с ним.

Подчеркивается присущая карпатскому строительству традиция максимального использования возможностей деревоматериала в достижении целостного стилевого образа жилья бойков, гуцулов, лем-ков, демонстрируются способы соединения различных пород дерева, достижения их большей декоративности, различные приёмы резки и резьбы, обеспечивающие художественно-эстетический эффект. В этом же ракурсе - соединения конструктивно-технологических и архитектурно-декоративных задач - говорится об использовании других природных строительных материалов - камня, глины, песка и др.

Исследован вопрос традиционно высокого статуса народного мастера-строителя в Украинских Карпатах, источников его профессионального мастерства, подготовки, традиционных центров строительного ремесла в регионе, профессиональных объединений мастеров-строитслей, их глубокой духовности, незыблемости нравственноэтических устоев как субъектов, ответственных за строительство жилья

- средоточия необходимых факторов жизнедеятельности человека.

Исследования по глубине темы ценны для целостного представления о культуре жителей украинских гор второй половины XIX

- начала XX ст. Работа имеет и практическое значение: её выводы могут использоваться в подготовке специалистов в области строительства.

Ключевые слова*: Украинские Карпаты, жилищное деревянное строительство, народные традиции, мастер-строитель, региональная выразительность строений.