автореферат диссертации по истории, специальность ВАК РФ 07.00.06
диссертация на тему: Население скифского времени бассейна Среднего Пела

Полный текст автореферата диссертации по теме "Население скифского времени бассейна Среднего Пела"

Національна Академія наук України Інститут археології

рч* п» ••

> І 0 П Л На правах рукопису

У И УДК 902/904 (477)

ГАВРИЩ Петро Якимович

НАСЕЛЕННЯ СКІФСЬКОГО ЧАСУ БАСЕЙНУ СЕРЕДНЬОГО ПСЛА

Історичні науки — 07.00.047— археологія

Автореферат .

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ — 1996

Робота виконана на кафедрі спеціальних історичних дисциплін і географії Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г.Короленка

Науковий керівник — доктор історичних наук Мурзін В.Ю.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Є.В. Черненко кандидат історичних наук, доцент С.Я. Ольговський

Провідна організація — Київський національний

. університет ім. Т.Г.Шевченка

Захист відбудеться 99^р. о 14 год.

на засіданні спеціалізованої ради Д.016.47.01 при Інституті археології НАН України,

252025, м.Київ, вул.Володимирівська, З

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою:

252014, м.Київ, вул.Видубицька, 40

Автореферат розіслано "/^'¿^^¿^^.■¿,1996 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради

>■£>/-• В.О.Петрашенко

£ ———

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ І СТУПІНЬ , ДОСЛІДЖЕНОСТІ ТЕМАТИКИ ДИСЕРТАЦІЇ Актуальність теми. Скіфія посідає особливе місце в стародавній історії України. Вивчення її значною мірою залежить від ступеню дослідженості окремих регіонів Південно-Східної Европи, де в І тис. до н.е. проживали різні за етнічною приналежністю народи, уривчасті свідчення про які до нас донесли античні писемні джерела. їх ідентифікацію можна здійснити лише за умови глибокого та всебічного вивчення локальних груп археологічних пам’яток, які виділені сучасною наукою на території Скіфії. Для цього вже багато зроблено, але довгий час зовсім мало вивченим регіоном залишився басейн р.Псел. Нечисленні матеріали з Припсілля використовувались науковцями, але питання походження та історії місцевого населення, його побуту та господарської діяльності не могли бути вирішеними без достатньої джерельної основи. З середини 80-х рр. розпочалося активне вивчення пам’яток басейну Псла зусиллями багатьох археологів: проведено широкомаштабні розвідки, здійснено розкопки кількох поселень ¡ курганів. В підсумку на сьогодні в розпорядженні науковців є достатня джерельна база для вивчення життя та історії племени скіфського часу в Припсіллі. ' .

Предметом дослідження виступає матеріальна і духовна культура, походження, етнічна приналежність та історичний розвиток населення Лівобережного Лісостепу в період з VII до початку III ст. до н.е.

Джерельну базу дослідження складають матеріали всіх відомих нині вбасейніПслаархеологічнихпам’ятокскіфськогочасу. Основними виступають результати розкопок автора на Книшівському городищі протягом 1988—1993 рр.

Головна мета роботи - дати на сучасному рівні знань характерис-

тику археологічних джерел для відтворення історії населення скіфського часу в басейні Середнього Псла. Ця мета досягається шляхом вирішення таких завдань:

1) систематизувати археологічні джерела VII—III ст. до н.е. лісостепової частини басейну Псла та дати їх всебічну характеристику;

2) з’ясувати хронологічні рамки та прослідкувати конкретні етапи етнокультурного розвитку;

3) дати характеристику матеріальної культури населення та господарства, відтворити деякі риси духовної культури;

4) виявити етнічні корені місцевого населення та його етнічний склад;

5) визначити місце лісостепових племен басейну Середнього Псла в середовищі осілого землеробського населення Скіфії.

Наукова новизна дисертації полягає у введенні в науковий обіг матеріалів багаторічних (1986—1993 pp.) польових досліджень автора, головним чином на Книшівському городищі, а також інших не опублікованих матеріалів. На грунті широкого кола джерел вперше подається характеристика господарства, матеріальної і духовної культури, побуту; виділяються конкретні історичні етапи розвитку лісостепових племен VII—111 ст. до н.е. в басейні Середнього Псла.

Методи дослідження визначались метою роботи. Дисертація грунтується головним чином на традиційних для археології методах дослідження: типологічний, картографічний, порівняльно-історичний та порівняльно-етнографічний, метод аналогій. В деяких випадках використано елементи математичної статистики та методи природничих наук (металографічні, палеоботанічні та палеозоологічні аналізи).

Практична і теоретична цінність роботи. Результати досліджень

з

можна використати при написанні узагальнюючих праць з історії та археології Скіфії, при складанні археологічної карти та зводу пам’яток історії, при підготовці навчальних посібників з стародавньої історії України та вузівських курсів лекцій з археології України, а також в краєзнавчій роботі.

Апробація досліджень. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 21 публікації, у доповідях на українських та регіональних конференціях в м.Києві, Харкові, Полтаві, Сумах, на міжнародній конференції 1992 р. в м.Мелітополі.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів (з підрозділами) і висновків — 174 сторінок. Список використаних джерел і літератури викладено на 175—204 сторінках. В додатках подано: альбом ілюстрацій, ідо складається з 31 рисунка і 5 таблиць; список археологічних пам’яток скіфського часу в басейні Середнього Псла на 247—254 сторінках; статистичні дані про керамічний посуд на 255 — 266 сторінках; результати металографічних аналізів залізних знарядь на 267—268 сторінках.

На захист виносяться такі положення:

1. На території басейну Псла а середній течії ріки виділяється локальна група пам'яток скіфського часу з спеецифічними рисами в характері поселень, матеріальній культурі, господарстві.

2. Середньопсільська група поселень охоплює хронологічний проміжок з VII по III ст. до н.е., ідо поділяється на кілька історичних етапів.

3. Населення басейну Середнього Псла скііфського часу мало багату матеріальну культуру, розвинене різногалузесе господарство, які відповідали рівню розвитку більшості регіонів лісостепової зони Скіфії.

4. Етнічні корені племен ведуть до епохи пізної бронзи на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя. їх матеріальна і духовна культура, господарство сформувались на основі досягнень бондарихінської культури, при участі та впливі зрубної лісостепової культури, середньоворсклинських носіїв культури жаботинського типу, а також іраномовних племен степової зони Північного Причорномор’я.

5. М.^чзчи свої локальні особливості в матеріальній культурі, побуті та господарській діяльності, населення Середнього Псла скіфського часу суттєво не виділяється серед племен Дніпровського лісостепового Лівобережжя, за винятком населення VII—VI ст. до н.е. в басейні середньої течії р.Ворскли (пам’ятки типу Більського Західного городища). Найближчими за характером матеріальної культури та рисами побуту мешканцям поселень Середнього Псла є племена середньої та верхньої течії Ворскли, які залишили по собі такі відомі пам’ятки, як Більське Східне городище, городища Полкова Микитівка, Коломак. Це може свідчити про їх спільну етнічну приналежність.

Особистий внесок дисертанта у розробку наукових результатів, які виносяться на захист, полягає в тому, що вперше виділено окрему локальну групу пам’яток скіфського часу в басейні Середнього Псла, подано розгорнуту характеристику матеріальної і духовної культури, господарства, житлобудування, висвітлено питання етногенезу та історичних етапів, хронологію, вияснено місце середньопсільського населення в широкому масиві лісостепових племен межиріччя Дніпра і Дону.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

. У вступ і обгрунтовано актуальність теми, хронологічні та територіальні рамки дослідження, мету та основні завдання роботи.

Розділ І ,_Дя.'ере.та_та_ історіогра фія

Основними джерелами вивчення історії лісостепових племен басейну р.Псел VII—III ст. до н.е. є археологічні пам’ятки. Перші згадки про них в документах та літературі з’явились ще в XVII ст. Але перші польові дослідження городищ та курганів відносяться до другої половини XIX ст. (А.Дмитрюков, Д.Я.Самоквасов, К.П.Сосновський, В.Г.Ляскоронський, О.О.Бобринський). Вперше наукові розкопки пам’яток скіфської доби в Припсіллі було здійснено 1902 р. Тоді за участю М.Ю.Брандебурга, В.В.Хвойки, С.А.Мазаракі було розкопано

11 курганів в могильнику біля с.Броварки. 1908 р. 7 курганів цього ж могильника розкопав М.О.Макаренко. Важливе значення мали дослідження В.О.Городцова 1906 р. в межиріччі Ворскли і Псла. Після цього в Припсіллі польові дослідження припинились. Важливе значення мають розвідки І.І.Ляпушкіна 1948 р., коли йому вперше вдалося виділити невелику групу .поселень скіфської доби в басейні р. Псел. Подальше вивчення цих пам’яток пов’язано з іменем В.А-іллінської, яка в 1954 р. провела невеликі за обсягом, але дуже важливі для вивчення регіону, розкопки городища біля с.Книшівка та курганного могильника в околицях с.Дучинці Гадяцького р-ну на Полтавщині. Пізніше, в 1966 р., дослідниця здійснила розвідки по берегах середньої течії Псла. Розвідки в басейні р.Псел в 40—50-х рр. проводили також Ф.Б.Копилов, Є.В.Махно, Б.А.Шрамко.

Особливо активно проводились польові дослідження в Припсіллі в 80-х — на початку 90-х рр. Розвідками в середній частині басейну Псла було виявлено кілька десятків нових поселень (П.Я.Гавриш, О.І.Журко, Ю.М.Бойко, О.В.Радько, В.В.Приймак та інші). Проведено розкопки курганів біля с.Василівка (Л.М.Лугова, 1981 р.), Баранівка (І.М.Кулатова, 1986 р.), Броварки (П.Я.Гавриш, 1989—1993 рр.). В 1984 р. розпоча-

лися систематичні розкопки Битицького городища давньоруського часу поблизу м.Суми (О.В.Сухобоков, С.П.Юренко), в нижніх шарах якого виявлено старожитності скіфської доби. Розкопки селища біля с.Саранчівка в межиріччі Псла і Ворскли здійснив автор (1987 р.).

Особливе значення мають розкопки автора на Книшівському городищі протягом 1988—1993 рр., де суцільним розкопом досліджено понад 5 тис. кв.м культурного шару, зроблено перетин валу і рову, розкопано стародавній в’їзд в укріплення, проведено розкопки валу та площі пригороддя (150 кв.м). Матеріали розкопок Книшівського городища складають основу для вивчення господарства, побуту, матеріальної і духовної культури лісостепових племен скіфського часу в басейні Середнього Псла. Ця пам’ятка є базовою і у визначенні хронології, етапів історичного розвитку місцевого населення. Більшість висновків дисертації обгрунтовано саме результатами дослідження Книшівського городища.

Таким чином, за столітню історію польових досліджень на території басейну Псла виявлено 13 городищ, понад 70 селищ, розкопано 34 поховання.

Писемні джерела про лісостепові народи Скіфії дуже обмежені. Вони грунтуються головним чином на повідомленнях Геродота. Для нашої теми особливий інтерес становлять народи, що проживали на лівому березі Дніпра на північ від кочовищ степових скіфів. Це народи будінів, гелонів, андрофагів та меланхленів. Вони також згадуються у творах Гекатея Мілетського, Страбона, Стефана Візантійського, Плінія Старшого, Гая ЮліяСоліна, Помпонія Мели, АмміанаМарцеліна та інших. '

Дані лінгвістики вказують на наявність стародавніх гідронімів в лісостепу Лівобережної України. Комплексне використання

археологічних, писемних та топонімічних джерел є найперспективнішим напрямком визчення етнокультурного розвитку народів Лісостепової Скіфії.

Історіографія питання налічує досить вузьке коло праць. Археологічні матеріали скіфського часу басейну Псла довгий час були малочисленними, тому спеціальним їх вивченням, за винятком В.А.Іллінської, ніхто не займався. Багато дослідників (5.М.Граков, І.І.Ляпушкін, б.А.Шрамко, В.Г.Петренко, Б.О.Рибаков, Ю.М.Бойко, А.В.Щегленкотаінші) залучали старожитності Припсіллядля вирішення окремих проблем чи в узагальнюючих працях. Спеціально питання походження місцевого населення, його етнокультурного розвитку, характеру матеріальної і духовної культури, господарства науковцями не розглядались, вони брались до уваги лише при вивченні в широкому контексті лісостепових племен Скіфії.

Традиційно вслід за В. А.Іллінською більшість скіфознавців пам’ятки VII—III ст. до н.е. в басейні р.Псел розглядали сукупно з синхронними пам’ятками Посулля. Виняток становлять Б.А.Шрамко і Ю.М.Бойко, які розглядають пам’ятки басейну Середнього Псла в рамках так званої Ворсклинської регіональної соціально-економічної системи як один з оборонних периферійних її вузлів. Книшівському городищу відводиться роль однієї з складових частин лінії захисту системи, центром якої вважається Більське городище. Час появи Книшівського городища Ю.М.Бойко відносить до V ст. до н.е. Сучасні розкопки автора на Книшівському городищі та меншою мірою дослідження інших пам’яток басейну Псла спростовують такі твердження і дозволяють з нових позицій розглядати етнокультурну історію населення скіфського часу на Середньому Пслі.

Розділ Í1. Поселений і поховання скіфського часу в басейні Псла

Джерела по історії лісостепових племен VII—III ст. до н.е. в басейні р.ГІсел репрезентовано городищами, селищами, могильниками та курганами, а також окремими знахідками. На території басейну Псла вони розміщені нерівномірно. Найбільш обжитими були райони середнвої та верхньої течії Псла, а також межиріччя Псла і Ворскли. Праві притоки Псла — ріки Хорол та Грунь, - можливо, також були заселені осілим населенням, а їх заплави використовувались для випасу худоби з короткочасовими стійбищами. Це питання потребує окремого вивчення.

Городища і селища VII—III ст, до н,е. в басейні р.Псел поділяються натри локальні групи, які різняться і зовнішніми ознаками, і характером матеріальної культури. Перша група поселень охоплює верхів'я Псла та його притоки в межах сучасної Курської області Росії. Поки що тут відомо лише близько двох десятків пам'яток. Селища в цьому регіоні розміщені навколо синхронних городищ на підвищеннях корінного берега ріки, займаючи край плато або мисоподібні виступи. Площа їх в середньому складає 3—5 га, культурний шар залягає до слибини 0,3—0,4 м. Центральним укріпленням верхньопсільської групи можна вважати городище Кривицькі Буди з потужним культурним шаром (до 1,5 м), досконалими захисними спорудами з пригородцям.

Другу групу поселень розташовано в середній течії Псла, починаючи від м.Миропілля Сумської обл. до м.Ґадяч на Полтавщині. Частина селищ тут знаходиться на корінному березі р.Псел навколо синхронних городищ, а більшість розміщено по берегах невеликих річок. Ця група поселень відмежовується від верхньопсільської смугою шириною 20—30 км, де поселення скіфського часу ще не відомі. Городища

Середнього Припсілля найбільш досконалі за плануванням та розмірами захисних споруд, вони охоплюють площу від 5 до 11 га (Битиця, Ворожба, Книшів.ча, Малий Вистороп, Токарі). Городища Книшівка і Токарі мають додаткові укріплення — пригороддя. Центральним на Середньому Пслі є городище Ворожба. Воно має великі розміри (близько 10 га), добре укріплене. На жаль, на сьогодні воно залишається практично не дослідженим археологами. Найбільш вивченим є Книшівське городище. Більшість селищ в басейні середньої течії Псла (20 з 34 відомих) знаходяться в долині річок на надзаплавних терасах

і підвищеннях. Вони мають невеликі розміри (площа не перевищує 2 га) і слабо насичений культурний шар, в тім числі і пізніших археологічних культур. Інші селища разом з городищами розташовуються на краю плато корінного берега ріки або на мисоподібних виступах. Площа їх становить 1,5—3,5 га. Винятком тут є селище Микільське (8,5 га). Культурний шар на середньопсільських поселеннях рідко перевищує товщину 0,4 м, лише на окремих городищах він більш потужний (0,5—0,8 м).

Третя група поселень Припсілля охоплює територію межиріччя Псла і Ворскли. Своїм зовнішнім виглядом і характером матеріальної культури значна частина з них істотно відрізняється від поселень сусідніх регіонів басейну Псла. Тут відсутні укріплені поселення. Селища розташовано по берегах невеликих річок Грунь-Ташань, Говтва та їх притоках. Вони знаходяться переважно на краю плато корінного берега або мисоподібних виступах, мають значну площу (не менше 4 га в переважній більшості), потужні культурні нашарування (в окремих випадках до 1 м), на поверхні багатьох селищ помітні попелища-зольники. Хронологічно, за топографією і рисами матеріальної культури селища на цій території дуже близькі до ранньоскіфських поселень середньої та нижньої течії Ворскли.

Поховальні пам'ятки в басейні Псла вивчено ще мало. Досліджувались курганні могильники біля с.Броварки, Дучинці, Василівка та Баранівка. Загалом відкрито 34 поховання. Значну частину могил розкопано на початку XX ст. за методикою, яка не задовольняє сучасну науку. Матеріали окремих поховань не було навіть опубліковано. Поховання скіфського часу в басейні Верхнього Псла ще не відомі.

Як і в більшості випадків за скіфської доби на Лівобережній Україні, в Припсіллі місцеве населення вибирало місце для кладовищ поблизу своїх поселень на відстані 1—3 км, на підвищенні корінного берега. Більші за насипами кургани розташовано в центральній частині могильника (вони інколи сягали 10 м висоти). Більшість же курганів мали висоту 1—3 м, але на сьогодні значна частина з них вже зникла або інтенсивно розорюється і ледве помітна на поверхні.

Поховальний обряд в Припсіллі, на жаль, можна вивчати на досить вузькому колі джерел. Виходячи з наявних матеріалів, можна зробити деякі узагальнення. В першу чергу, треба сказати про існування на Середньому Пслі різних за традиціями поховального обряду курганних могильників, які синхронно існували на цій території. Один з них репрезентовано Броварківським некрополем, який, напевне, є єдиним такого типу на Середньому Пслі. Він виділяється насамперед великими розмірами курганних насипів (близько 10 м і вище), що є однією з особливостей курганів в некрополях Посулля. Дуже багато спільного між броварківськими і посульськими похованнями спостерігається в деталях будови могильних дерев’яних конструкцій. В Броварках небіжчиків ховали в дерев’яних склепах, споруджених в могильних ямах, стіни яких облицьовано деревом. Подібний тип поховальних споруд приблизно в однаковій кількості відомий на Сулі, Сіверському Дінці та Середньому Дону протягом всієї скіфської доби. В Бровар-

ківському могильнику переважає південна орієнтація могили і небіжчика, наявна й традиція підпалювання дерев’яного склепу. Все це є загаль-нолоширеним явищем на всій території Лівобережної України. В поховальному інвентарі броварківських могил спостерігається чітко виражений військово-вершницький характер, що дуже їх зближує з посульськими похованнями.

Другий тип могильників на Середньому Пслі репрезентовано некрополем біля сДучинці. Тут основу поховального обряду становить покладення трупа випростано на спині головою на південь у прямокутній грунтовій ямі невеликих розмірів з дерев’яним перекриттям. Могили знаходяться під курганними насипами висотою 1—3 м, або с впускними. До поховального інвентаря входили посуд (горщики), зброя (стріли), кінська вуздечка, прикраси (намисто з скла і пасти).

Отже, на Середньому Пслі за скіфської доби простежуються різні поховальні традиції. Це можна пояснювати соціальними відмінностями небіжчиків. Ймовірно також, що тут відбились і етнічні особливості поховального обряду: могили Дучинського некрополю могли належати аборигенним племенам, а кургани Броварківського могильника -прийшлим, походження яких на Лівобережжі України не простежується.

В межиріччі Псла і Ворскли відомо незначну кількість (всього 8) поховань скіфської доби. За зовнішніми ознаками, обрядом поховання та характером матеріальної культури вони мають близькі аналогії на території середньої та нижньої течії Ворскли.

Хронологія пам'яток скіфської доби в басейні Псла остаточно ще не вирішена, про що свідчать значні розбіжності у поглядах науковців щодо датування раннього етапу їх існування. Базовими у визначенні часу появи найбільш ранніх пам’яток на Середньому Пслі є матеріали розкопок Книшівського городища та Броварківського могильника.

Дослідженнями захисних споруд Книшівського городища встановлено, що на кінець VII — початок VI ст. до н.е. це поселення вже функціонувало як городище. В цей час з’являються і перші кургани Броварківського могильника. Датувати цей період дозволяють знахідки озброєння келермеського типу з Пізнічного Кавказу. Книшівське городище виникло не пізніше середини VII ст. до н.е. На це вказують знахідки архаїчних речей місцевого походження (кераміка, знаряддя праці, прикраси) та археологічні комплекси. Приблизно одночасно з Книшівським городищем в басейні Псла з'явились селища біля с.Довжик, Саранчівка, Грунь, Шенгаріївка, в урочищі ГеюсівЯртаінші, на поверхні яких помітно попелища-зольники, а в матеріальній культурі поширена чорнолискуча кераміка правобережно-ворсклинсь-кого типу. Протягом VI—V ст. до н.е. на території басейну р.Псел з’являється основна маса поселень і могильників. Більшість з них, очевидно, доживає до кінця IV— початку III ст. до н.е.

Розділ III. Матеріальна культура і господарство населення на Середньому Пслі Джерела, що віднайдені під час археологічних досліджень пам’яток скіфського часу басейну Середнього Псла, на сьогодні найбільш вивченої території, дають можливість різнобічно розглядати побут та господарську діяльність місцевих племен. Основу джерел цього розділу становлять матеріали розкопок Книшівського городища 1983— 1992 рр. :

Для характеристики керамічного посуду ми маємо в розпорядженні понад 3,5 тис. уламків вінець та днищ, кілька десятків цілих посудин, ручок, носиків для зливу, великих фрагментів тулуба. Це дає можливість виявити загальні риси місцевого керамічного виробництва, подати типологічну характеристику посуду.

Загалом на Книшівському городищі помітна висока питома вага неякісно зробленого і випаленого посуду. Серед горщиків вона сягає третини; серед мисок - близько п’ятої частини, серед корчаг неякісні посудини зустрічалися поодиноко. Візуальне вивчення близько 3 тис. фрагментів горщиків показує, що, крім природніх домішок (кварцитового піску, кремнезему, бурого залізняку), до формувальної маси додавали багато механічних домішок: шамот, крупнозернистий пісок, мілко подрібнені черепашки, а також кізяк. При виготовленні горщиків до формувальної маси найперше додавали шамот (91,5% посудин), інші домішки були другорядними. Просушували горщики на поверхні, на яку підсипали полову проса, ячменю, пшениці, встилали листям дерев. Частину горщиків (9,1%) виготовлено на вертикально поставленому поліні. Інколи під днище горщиків підкладали й тканину (2,7%).

Приблизно за такою ж технологією в Книшівському городищі виготовляли і миски, але формувальну масу підготовляли старанніше. Близько половини мисок має звичайну шорстку поверхню, пригладжену - 29,6%, а жорстку чи бугристу -17%. Лискучу поверхню мали лише 3,9% мисок. '

Найбільш якісно було виготовлено корчаги, глеки, кубки. До їх формувальної маси шамот додавали лише в 66,1% випадків. Близько половини корчаг (47,1%) мають шорстку поверхню, але друга половина їх має приглажені (33,1%) або лискучі стінки (17,4%) і лише 2,4% посудин - бугристу та жорстку. Потрібно відзначити, що для Книшівського городища лискучий посуд не типовий - він становить лише 1,08% від загального числа. Чорнолискучої кераміки тут дуже мало - вона поодиноко трапляється лише в архаїчних ямах.

Кількісно переважають на Книшівському городищі горщики. За

розмірами книшівські горщики розподілено на великі (висота понад 20 см), середні (13—18см), малі (8,5—11,5 см). Серед великих горщиків є архаїчні форми, що мають близькі аналогії в культурах пізньої бронзи. Статистична обробка уламків горщиків показує, що найбільш характерними для Книшівського городища є горщики з малорозаиненим та розвиненим профілем вінця - 57,9%. Місцеве населення надавало перевагу 1—2 формам середніх за розмірами горщиків, а інші форми (кілька десятків варіантів) репрезентовано незначною кількістю. Не дивлячись на порівняно велику кількість варіантів і способів нанесення орнаментації, горщики а Книшівці прикрашено переважно трьома способами нанесення декору: скрізні круглі протини, вдавлення'защипи пальцями, косі насічки. Різні їх комбінації прикрашали краї вінець 90% горщиків.

Серед мисок найбільш типовими є посудини з плавно вигнутим профілем, коли край вінця знаходиться у рівно-вертикальному стані

або має ледве виступаючий внутрішній бортик. Книшівські корчаги і

"\ . . ■ .' ' ' _ ' • глеки з горловиною циліндричною становлять 35,9%, з конусовидною

- 23,4%, з вигнутими назовні стінками і вигнутим краєм вінця - 40,2%.

Трапляються серед кераміки і невеликі глибокі чашки, уламки ругчок, носиків для зливу. Хронологічні відмінності в формах та орнаментації місцевого керамічного посуду на Книшівському городищі, за винятком архаїчних типів, майже не простежуються.

Знаряддя праці в басейні Середнього Псла мають багато близьких аналогій в інших районах Лівобережного Лісостепу. Провідне місце серед них належить виробам з кераміки. Найбільш чисельно представлені пряслиця. На Книшівському городищі вони поділяються на 14 типів. Переважають біконічні (58,9%), поширені урізаносферичні (17%) та сферичні (11,1%) їх форми. Окремі пряслиця орнаментова-

но. Частими знахідками є глиняні вироби у вигляді конусів - 169 цілих екземплярів та 2069 уламків. У багатьох з них є бокові вдавлення пальцями, рідко - скрізні горизонтальні отвори, але переважна більшість конусів має гладку поверхню. До технічної кераміки Книшівського городища відносяться також вальки, кулі тощо.

Металеві знаряддя репрезентовано теж досить широко. В колекції налічується 22 цілих та 19 уламків залізних ножів. Серед них є ножі з черенком, але переважають ножі з кількома заклепками на рукоятці, якими закріплювались дерев'яні або кістяні пластини. Знайдено також бронзовий ніж-косар. Із залізних знарядь відмітимо 22 шил, З стамески, 3 гачки, 2 тесла, сокиру, пробійник, зубило. Всі знайдені серпи належать до групи сповчикових. їх налічується 4 цілих та 7 уламків. Мешканці Книшівського городища користувались бронзовими казанами (знайдено 4 уламки стінок) та гачками.

Кам’яні знаряддя представлені переважно зернотерками, розтирачам и, точилами тощо. Кістяні вироби, трапляються порівняно рідко, -це переважно заготовки пластин для руків’я ножів, проколки.

Прикраси і речі особистого вжитку займають значне місце в матеріальній культурі племен Середнього Псла. Основні матеріали зібрані на Книшівському городищі. В першу чергу слід назвати металеві прикраси: 11 залізних і 5 бронзових шпильок. Серед перших поширені цвяхоподібні шпильки довжиною від 6,5 до 21,5 см. Бронзові шпильки цього ж типу дуже масивні - довжина від 21,5 до 29 см. Дві бронзові шпильки не мають аналогій в Лісостеповій Скіфії. Вони мають довжину близько 10 см, тонкий довгий стрижень, який в середній частині розклепано, а сама голівка виділяється шийкою і має вигляд маленької ложечки. Браслети також виробляли з заліза та бронзи. Окремі з них походять від архаїчних типіз. Сережки, персні

та підвіски трапляються переважно бронзові, але є і залізні (у вигляді маленької сокири).

Досить численну і різноманітну колекцію намиста зібрано на Книшівському городищі. Більшість намиста походить з античних центрів Причорномор’я. Воно виготовлене з прозорого скла або кольорової пасти, має різні форми та декор. До разків намиста входили також черепашки каурі, бронзові трубочки-пронизки, підвіски з кісток та зубів тварин, навіть з кераміки.

Бронзові дзеркала відомі лише в поховальних пам'ятках - могилах Броварківського некрополю (2 екз.).

Озброєння і кінська збруя Середнього Псла відомі переважно в похованнях і менше - на поселеннях. В курганах Броварківського могильника знайдено майже повний набір наступальної зброї та залишки залізного лускового панциря, із деталей кінської вуздечки -залізні вудила і кістяний псалій. На Книшівському городищі в культурних нашаруваннях та комплексах знайдено понад три десятки бронзових вістрів стріл, які охоплюють хронологічний проміжок з VII по IV—III ст. до н.е. і представлені типами, поширеними на території Лісостепової Скіфії. Вживались також і кістяні вістря для стріл. В колекції зброї з Книшівського городища налічується меч (перехрестя), два списи, 7 дротиків, 4 залізних платівок панциря, з деталей збруї -

2 фрагменти залізних вудил, гю одному — псалій і пряжка, дві кістяні і дві бронзові бляшки з петлею на зворотному боці (одна з них оформлена в т.зв. звіриному стилі). Загалом зброя та деталі кінської збруї басейну Середнього Псла мають широкі аналогії в пам’ятках Скіфії.

Житлово-господарські комплекси. Розкопки широкою площею на Книшівському городищі дозволяють скласти досить повне уявлення

про характер садиб та жител у населення Середнього Псла. Тут існувала система забудови городища концентричними колами. Садиба складалась з житла, господарського двору, 1 — 2 двох наземних будівель, погрібків, надвірних печей, ям для відходів. В окремих випадках до садиби належали і виробничі приміщення. Площа садиб займала 300—500 ка.м.

Всі житла, як і інші наземні господарські будівлі, на Книшівському городищі було зведено зрубним способом. Другою характерною рисою переважної більшості книшівських будівель є те, що нижня частина їх опущена в грунт, часто до материка, але не глибше 0,5—

0,75 м. За третю рису можна вважати прямокутні в плані форми. Маючи стіни з дерев’яного зрубу, будівлі мали плоску похилу покрівлю. Крім дерева в будівництві широко використовувалась глина для обмазки стін, стелі, перегородок.

За величиною площі книшівські житла поділяються на три групи: малі (9—12,2 кв.м), середні (16—20,9 кв.м), великі (28 кв.м). Неодмінною деталлю внутрішнього інтер'єру жител є печі або відкриті вогнища. Піч зі склепінням знаходилась в дальному від входу кутку чи під стіною, вогнище - переважно в центрі. У двох житлах вздовж стін виявлено вирізані в материковому грунті лежанки довжиною 2—3 м.

Господарські споруди садиби розташовувались неподалік навколо жител. До них відносяться комори для зберігання реманенту та продуктів харчування, погрібки, ями для просушування снопів, погрібники, надвірні печі тощо. Комори були наземні і напівземлянки. Останні були опущені в грунт до 0,85 м. За розмірами виділяються малі (З—3,8 кв.м) та великі (4,6—7 кв.м) комори. Окремі господарські приміщення були погрібниками, тобто мали всередині погрібок. Погрібки на Книшівському городищі різні за розмірами і за будовою.

Вони мають просту (однокамерну) і складну (з виділеним входом-лазом та 2—3 камерами) будову. Надвірні печі зустрічаються двох типів: 1) споруджені на поверхні майдану господарського двору; 2) з ямою перед челюстями. Вдалося дослідити будову печі, яка мала черінь розміром 0,9x0,8 м з плетеним каркасним склепінням висотою до 0,5 м та припічок розміром 0,9x0,4 м, над яким здіймався димар. На території Книшівського городища досліджено колодязь скіфської доби.

Основу господарства населення Середнього Псла становило хліборобство. На це вказують дуже багато знахідок. На Книшівському городищі знайдено залізне тесло, форма якого підказує, що воно могло використовуватись для обробітку грунту після оранки. Основними харчовими і кормовими культурами у лісостепових племен були пшениця, просо, ячмінь і горох. Джерелом вивчення складу культурних рослин є відбитки стебел та зернівок на днищах керамічного посуду. На книщівській кераміці 66% відбитків належать зернівкам та полові проса, асі інші - ячменю та пшениці. Лише на одному днищі виявлено відбитки зерен гороху. В розвалі печі в ямі №131/92 серед попелища вдалося зібрати 1298 обгорілих зернівок плівчастого »ячменю і лише одну зернівку плівчастої пшениці. Урожай мешканці Книшівського городища збирали залізними стовпчиковими серпами. Зібраний урожай просушували в снопах як у полі, складаючи в копи, так і в садибі на пристосованих для цього ямах або в стодолах. На Книшівському городищі виявлені ями, де на дні розводили вогнище, а потім, коли воно згасало, зводили дерев’яне риштування і просушували на ньому снопи.

Для обробки зерна і приготування хліба користувалися кам’яними зернотерками та розтирачами. Зернотерка має вигляд плоскої плити

з однією рівно ошліфованою поверхнею. Розтирачі — кубічно-округлі камені діаметром 5—8 см з ошліфованими гранями.

Для осілого хліборобського населення найбільш характерною є стійлово-вигінна форма утримання худоби, при наявності відповідних умов також може практикуватися і відгін. Останнє в басейні Середнього Псла фіксується наявністю селищ-стійбищ з незначним культурним шаром та досить значним відсотком коней та дрібної рогатої худоби. На Книшівському городищі склад домашньої череди суттєво не виділяється на території Лісостепу між Дніпром і Доном. Визначення остеологічного матеріалу показало, що в Книшівському городищі велика рогата худоба становила 31,9%, свині - 19,8%, коні - 19,1%, дрібна рогата худоба - 17,4%, собаки - 12,8%. Останніх часто використовували для жертвоприношень. Знайдено також в незначній кількості кістки диких тварин та птахів.

В зимовий період Для молодняка використовували приміщення типу хліву. На Книшівському городищі відкрито два таких хліви розміром 3,3x2,75 м та 3,3x3 м, підлога їх була опущена на 0,3—0,4 м в материковий грунт. ■

Прогрес у розвитку господарства скіфського часу Лісостепу був би неможливий без наявності металообробного ремесла. Є досить багато свідчень про те, що нз Середньому Пслі вміли видобувати і обробляти залізо, плавили бронзу. При розкопках Книшівського городища виявлено десятки уламків оплавлених стінок горнів з залишками заліза або бронзи, шлаки. Залізні знаряддя є панівними в місцевому господарстві. Про ковальство свідчить знайдений уламок кварцитової кувадли зі слідами багатьох ударів на поверхні. До ковальського інструментарію книшівських майстрів входили залізний пробійник і зубило. Металографічні аналізи залізних знарядь

Книшівського городища показують, що тут вміли виготовляти досить якісні, зокрема й стальні, та різноманітні речі.

Високий рівень розвитку господарства племен скіфського часу на Середньому Пслі дозволяв підтримувати активні торгово-економічні зносини не лише з сусідніми народами, а й з античними центрами Північного Причорномор’я. Античний імпорт в басейн Середнього Псла проникає в VI ст.до н.е., а найбільшого розмаху цей процес набуває в V—IV ст. до н.е. Столовий посуд, амфори, прикраси, виявлені при розкопках Книшівського городища, походять з різних античних центрів: Хіосу, Фазосу, Лесбосу, Сінопи, Гераклеї та інших.

Пошуки етнічних коренів лісостепових племен скіфської доби на Середньому Пслі, як і на всій території Лівобережної України, науковці ведуть в різних напрямках. Погляди вчених з даної проблеми часто формувались під впливом тих теорій та гіпотез, на основі яких вони розглядали Скіфію Геродота як історичне явище. Дослідження пам’яток Середнього Псла, при залученні також джерел всієї Скіфії, дозволяє говорити, що протягом епохи пізньої бронзи і раннього заліза місцева генетична лінія на Дніпровському Лівобережжі не зникає, не переривається, але зазнає зовнішніх впливів , зокрема через міграцію сусідніх народів. Культура скіфської доби в цій області сформувалась в результаті складних етнокультурних процесів, грунтом яких була бондарихінська культура (матеріальна культура, будівельні традиції, господарство) при участі зрубних лісостепових племен, а також переселенців з Дніпровського лісостепового Правобережжя, а потім з Північного Кавказу.

Не менш складною є проблема визначення етнічної належності лісостепових племен скіфського часу Дніпровського Лівобережжя. На

думку вчених, на цій території в епоху бронзи-раннього заліза були присутні балтський, фінно-угорський, іранський та слов’янський етнічні компоненти. Ймовірно, що в результаті складних етнокультурних процесів між ними в нових історичних умовах VII—VI ст. до н.е. на Лівобережній Україні сформувалась територіальна історико-культур-на спільність з близькими рисами у веденні господарства, побуті, житлобудуванні, матеріальній та духовній культурі. В той же час зберігались і, очевидно, розвивались окремі локальні традиції по басейнах рік: Сіверський Донець, Ворскла, Псел, Сула, Сейм. Найближче за характером матеріальної культури та побуту населенню Середнього Псла стоять пам’ятки Середньої Ворскли типу Більське Східне городище. .

Визначення конкретних народів, перелік яких наводить в четвертій книзі "Історії" Геродот, пов'язане з великими труднощами як джерелознавчого, так і методичного плану. Спираючись на дослідження в басейні Середнього Псла, можна припустити, що місцеве автохтонне населення належало до будінів, на землю яких прийшли гелони з Північного Кавказу і принесли з собою скіфську військово-вершницьку матеріальну культуру та ідеологію. Разом ці народи, включаючи і переселенців-протослов’ян правого берега Дніпра, в VI ст. до н.е. створили могутній будіно-гелонський територіально-політичний союз з центром у м.Гелон (Більське городище).

Основні історичні етапи етнокультурного розвитку населення скіфського часу Середнього Псла приблизно такі ж, як у сусідніх племен Дніпровського лісостепового Лівобережжя. Вони пройшли спільний історичний шлях. В історії народів Припсілля можна виділити кілька етапів, кожен з яких має свій зміст і вплив на подальше життя.

Найбільш ранній - архаїчний період (VII ст. до н.е.) наповнений

еволюційним розвитком автохтонних хліборобсько-скотарських племен, етнічні корені яких ведуть з культур пізньої бронзи на Лівобережній Україні. Ці племена належали до численного народу будінів, який описує Геродот.

Другий етап охоплює приблизно рамки VI ст. до н.е. Він позначений бурхливими історичними подіями. Починаючи з кінця VII ст. до н.е., в область Лісостепового Лівобережжя з півдня проникають войовничі племена іраномовного етносу, в яких, найбільш ймовірно, треба вбачати гелонів. Згодом вони захопили країну будінів і влилися з їхнє середовище. Гелони очолили територіально-політичний союз будінів і гелонів і з тих часів, зокрема родоплемінна верхівка та дружинники, ці народи стали спільно діяти в зовнішньо-політичних акціях, про що свідчать події скіфо-перської війни. На період VI ст. до н.е. припадає процес формування будіно-гелонського суспільства, спостерігається прискорений прогрес у розвитку господарства, на поселеннях Припсілля з’являється античний імпорт. В басейні Середньої Ворскли для охорони південних рубежів будіно-гелонських земель виникає грандіозна столиця - місто Гелон (Велике більське городище).

Наступний етап (V — перша пол. IV ст. до н.е.) характеризується розквітом будіно-гелонського суспільства в лісостеповому межиріччі Дніпра і Дону. В цей час виникає найбільше нових поселень, спостерігається піднесення в господарстві, торгівлі з античними поселеннями Причорномор'я, будуються нові фортеці. Це був період економічного розвитку і політичної стабілізації в лісостеповій зоні Дніпровського Лівобережжя.

Заключний етап історії припсільських племен відноситься до другої пол. IV — початку III ст. до н.е. В зв’язку з великими змінами в загальній ситуації в Скіфії, завоюванням та нещадною експлуатацією рядових

общинників скіфами-степовиками, суспільство будінів і гелонів поступово занепадає. На поселеннях спостерігаються сліди пожарищ, зникає античний ¡мпорт, вони пустіють. Військові дружини будінів і гелонів разом з причорноморськими скіфами було втягнуто у вир грабіжницьких та завойовницьких походів на Дунай, а рядові землероби і скотарі, очевидно, переселяються в більш безпечні північні райони, де згодом влилися в середовище зарубинецької культури.

Висновки. Основним результатом дисертації є виділення на території басейну Середнього Псла локальної групи пам’яток скіфського часу

з специфічними рисами в характері поселень, матеріальній культурі, господарстві. Дослідження показало, що середньопсіяьська група поселень охоплює хронологічний проміжок з середини VI! до початку

III ст. до н.е., який поділяється на кілька історичних етапів. Вдалося простежити походження місцевих племен скіфського часу від населення епохи пізньої бронзи на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя. Доведено, що їх матеріальна та духовна культура, господарство та побут сформувались на грунті досягнень бондарихінської культури, за участю та під впливом зрубної лісостепової культури, сёредньоворсклинського локального варіанту культури ранньоскіфського часу, а з VI ст. до н.е. — іраномовних племен з південних районів Східної Европи. Населення Середнього Псла скіфського часу хоча й мало свої регіональні особливості в матеріальній культурі та побуті, особливо не виділялося серед сусідніх племен лісостепу Лівобережної України, за винятком культури VII—VI ст. до н.е. переселенців з правого берега Дніпра на Ворсклу.

і

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВШ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Історія вивчення пам’яток скіфського часу в басейні р.Псьол //Питання археологи Сумщини.—Суми, 1990.—0,6 д.а.

2. Дослідження пам’яток скіфського часу Полтавщини в дорадянсь-кий період //Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею.—Вип.2.—Полтава, 1992.-0,2 д.а.

3. Житла Книшівського городища //Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею.—Вип.1.—Полтава, 1992.—0,7 д.а.

4. Разведки в бассейне р.Грунь-Ташань // Археологические открытия 1986 г.—Москва, 1988,—0,1 д.а.

5. Краткие итоги исследований Кнышовского городища скифского времени на Пеле //История и археология Слободской Украины: Тезисы докл. и сообщ. Всеукраинской конф., посвящ. 90-летию XII Археологического съезда.—Харьков, 1992.—0,1 д.а.

6. Некоторые вопросы ранней истории населения среднего течения Пела в скифское время //Киммерийцы и скифы: Тезисы докл. междунар. науч. конф., посвящ. памяти А.И.Тереножкина.—Мелитополь, 1992.—0,1 д.а.

Гавриш П.А. Население скифского времени бассейна Среднего Пела

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 — исторические науки, археология, Полтавский государственный педагогический институт им. В.Г.Ко-роленко, Полтава, 1995.

Защищается рукопись диссертации и 6 научных работ, в которых изложены основные результаты исследований. Соискателем отстаиваются следующие основные положения: на территории бассейна Пела в среднем его течении выделяется группа памятников скифского времени со специфическими чертами внешнего облика и материаль-

эй культуры; племена Среднего Пела имели развитое земледельчес-э-скотоводческое хозяйство и материальную, культуру, которые южились на базе бондарихинской культуры при участии лесостеп-эй срубной культуры и носителей культури жаботинского типа, “реселившихся с Днепровского Правобережья в бассейн Ворсклы; зладая некоторыми локальными особенностями в материальной гльтуре, домостроительстве, хозяйстве, племена Среднего Пела не .іделяются из общего массива населения скифского времени в їсостепи Левобережной Украины, которое соотносится с известны-л по письменным источникам народами будинов и гелонов.

Ключові слова: локальні особливості, будіно-гелонська спільнота, нокультурні процеси.

Petro Gavrysh. Scythian Population of the Middle Pslo River Basin Thesis for a Candidate of Science degree, History - speciality code '.00.04 - Archaeology, Poltava State Pedagogical Institute named after Drolenko, Poltava, 1995.

The manuscript thesis and 6 scientific works with a statement of basic suits of researching are being competed. The competitor persists in his ain statements:

- on the territory of the Middle Pslo river basin a group of the Scythian onuments with a specific appearance and material culture features is arked out;

- tribes of the Middle Pslo river basin possessed an advanced farming id an outstanding material culture, formed on a basis of the Bondary-пзка culture with elements of the forest-steppe Zrubna (felling) culture id the Zhabotynsky type monuments. They migrated from the Right-ink Dnieper river to the Vorskla river basin;

- tribes of the Middle Pslo river basin, although possessing some local scuiiarities in material culture, house-building and farming, are not irked out of the general Scythian population in forest-steppe of the ift-bank Ukraine.

Підписано до друку 03-01.1996 Формат 60/84 і/Гб. Папір о<|>сетннй Гарнітура Ukrainian Kudriashov. :

Умовний друк. арк. 1. зак. N833, т. 100 Полтавське обласне управління статистики

Видавництво Державного муаею-ааповідннка ' українського гончарства в Опішяому Ошшне, Полтавщина. 315120. Україна т*л./ф«с (5-05^53) 94І-53

"© Петро Гавриш, 1996